Рости на спасіння (проповідь)

понеділок, 31 березня 2008 р.

ГОСПОДЬ-ВИЗВОЛИТЕЛЬ


В неділю 30 березня, на запрошення пастиря Вячеслава, у київській парафії Воскресіння проповідував пастир Річард Ворнке. Основою проповіді служили слова з книги Вихід 3:1-15. У цих віршах Біблії ми чуємо, як Господь Бог слави та сили прийшов до покірного пастуха Мойсея. Господь сказав Мойсеєві, що Він почув молитви Свого народу, який мучився від рабства у Єгипті. У благодаті та милосерді Господь визволить Свій народ із їхнього нещастя, а Мойсей мав бути Божим інструментом для виконання цієї великої цілі. Так само Господь Ісус Христос є нашим Визволителем із рабства набагато страшнішого - рабства гріха, смерті та диявола. Ми вже визволені, прощені Богом заради Христа і в нас є вічне життя у Божому Царстві.

вівторок, 25 березня 2008 р.

104-е число Стягу

Світ побачило 104-е число "Стягу", нашого церковного часопису. В ньому вміщено новини з життя Церкви, проповідь, статті парафіян, історичні матеріали тощо. В цьому дописі наводжу свою редакторську статтю.

КОЛИ Я НА ХРЕСТА ДИВЛЮСЬ…

Слова цього християнського гімну, який наша Церква часто співає під час Великого посту, вдало підсумовують саму сутність Великого посту для лютеран. Ця сутність полягає у спогляданні примиряючої жертви Христа Спасителя. Звичайно, ми не говоримо про те, щоб ми носили із собою якусь картинку, іконку або розп’яття. Радше мова йде про життя у контексті Євреїв (12:1, 2) : «Тож і ми, мавши навколо себе велику таку хмару свідків, скиньмо всякий тягар та гріх, що обплутує нас, та й біжім з терпеливістю до боротьби, яка перед нами, дивлячись на Ісуса, на Начальника й Виконавця віри, що замість радости, яка була перед Ним, перетерпів хреста, не звертавши уваги на сором, і сів по правиці престолу Божого».
Саме на Голгофі здійснилося викуплення людства, кожного з нас від гріха, від смерті, від диявола. Перспектива Голгофського хреста є тим кутом, під яким найкраще розкривається сутність земного служіння Спасителя Ісуса і кульмінацією Великого посту. «Він був ранений за наші гріхи, за наші провини Він мучений був, кара на Ньому була за наш мир, Його ж ранами нас уздоровлено!» - читаємо пророцькі слова в Ісаї 53. Говорячи про сутність Писання, Син Божий докоряє лицемірам: «Дослідіть но Писання, бо ви думаєте, що в них маєте вічне життя, вони ж свідчать про Мене! Та до Мене прийти ви не хочете, щоб мати життя» (Івана 5:39, 40).
Так буде завжди, до завершення цього світу, до повернення Христа. Будуть люди, байдужі до Христа, будуть люди до Христа ворожі. А будуть також ті, які декларуватимуть свою віру в Христа, але покладатимуться на ще щось поза Христом, щоб знайти дорогу спасіння. Це все стає особливо помітним під час Великого посту. Адже саме в цю пору маси людей, особливо в Східній Європі намагатимуться обмежити себе в багатьох речах, розпочинаючи зі столу і закінчуючи культурним середовищем. Але такий підхід часто несе із собою приховані загрози. І найбільша, і найголовніша з них – приписування собі, своїм ділам, добровільно накладеним на себе обмеженням, певної ролі у спасінні своєї душі. На думку спадають слова Лютера з його повчання про підготовку до прийняття Святої Вечері: «Піст і тілесне приготування справді є гарним зовнішнім звичаєм; але той дійсно гідний і добре підго­товлений, хто має віру в ці слова: «Видається і проливається за вас на відпущення гріхів».
Та той, хто не вірить цим словам чи сумнівається в них, є негідним і непідготовленим; тому що слова «За вас» вимагають лише віруючих сердець».
Ми, звичайно ж, не говоримо навіть про найменшу міру гедонізму. Християнство заперечує, як гедонізм так і само-праведність у будь-якому його прояві. Натомість Христос є нашою надією, у Ньому і лише в Ньому наше прощення гріхів, і ми – діти Божі завдяки Христові Самому. Все це здійснилося завдяки, тому що Христос пішов на Голгофу, і саме цьому періодові Його життя і служіння присвячений Великий піст. Тому в центрі цієї церковної пори стоїть не самозакоханий фарисей, який вчасно постить і уважний до церковного закону, а Хрест Голгофи з розіп’ятим Ісусом Назарянином, Сином Божим.

З Його чола і рук, і ніг
Теще й досі свята кров,
Що з кожного змиває гріх,
Хто в вірі до Христа прийшов…

«Коли ж ходимо в світлі, як Сам Він у світлі, то маємо спільність один із одним, і кров Ісуса Христа, Його Сина, очищує нас від усякого гріха. Коли ж кажемо, що не маєм гріха, то себе обманюємо, і немає в нас правди! Коли ми свої гріхи визнаємо, то Він вірний та праведний, щоб гріхи нам простити, та очистити нас від неправди всілякої» (1 Івана 1:7-9).
У цю пору Великого посту не зводьмо наших очей з Христа, Начальника і Виконавця нашої віри, причащаймося Його правдивими тілом і кров’ю на прощення наших гріхів і розповідаймо про Нього, нашого любого Спасителя усім людям, а особливо тим, хто покладається на свої діла і свою само-праведність.

В’ячеслав Горпинчук

понеділок, 24 березня 2008 р.

З проповідей і коментарів доктора Мартіна Лютера


«Бо Царство Боже – не в слові, а в силі» (1 Коринтян 4:20).

Ця сила така: ви не лише можете говорити про Царство Боже, але й за вчинками Його ви знаєте, що Бог – всемогутній і діяльний у нас через Духа Свого. Як Він промовляє про Себе вище в другому розділі Послання до галатів, вірш восьмий: «Той, хто [був могутнім] помагав Петрові в апостольстві між обрізаними, [був могутнім] помагав і мені між поганами».

Тому, де проповідник так само навчає, що Слово не буде без плоду, а радше є могутнім у тих, хто чує його, тобто, де віра, надія, любов, терпіння тощо випливають із проповідування, там Бог дає Святого Духа і виявляє Свої учинки посеред тих, що чують Євангеліє. Так само Св. Павло промовляє і тут. Наш Господь Бог дав щедро Духа і діяння чинилися через Нього. Він хоче сказати: «Наш Господь Бог дав так багато і вчинив так багато з мого проповідування, що ви не лише почали вірувати, але й також ведете святе життя, приносите добрі плоди, і терпите багато різних невдач і бід. Або ж через владу Того Самого Духа ви навіть стали зовсім іншими людьми, аніж були раніше. Раніше ви були ідолопоклонниками, ворогами Божими, богозневажниками, пожадали, були гнівливими, нетерплячими, заздрісними тощо». Він також свідчить про них у галатів 4:4-16, що вони прийняли його (Павла), як ангела Божого, як Самого Христа. У них було стільки любові, що вони були готові віддати йому свої очі.

Те, що людина може мати стільки любові до свого ближнього, що вона віддає ближньому найкраще, і бажає подарувати свої гроші, добро, очі, життя і все, а потім готова ще й пережити чимало бід – є силою Духа. «І така сила» - каже він, «була в вас перед тим, як до вас прийшли фальшиві апостоли. Таку силу ви прийняли перед ними, але не через Закон [який вони проповідують], а від Бога, Який дав вам Свого Духа і щоденно Його збільшував у вас так, що Євангеліє поширювалося у вас в найкращий спосіб у доктрині, вірі, вчинках, і стражданнях. У вас настільки все було добре і ваше сумління це розуміло, то чому ж ви більше не робите того добра, яке практикували раніше? Що ж вас перемінило, що у вас немає більше такої любові, як раніше? Бо тепер ви вже не так приймаєте Павла наче ангела з небес або ж Самого Христа. Вам вже не хочеться вибрати свої очі і дати мені, а натомість ви воліли би залишити все, як є. Як так сталося, що у вас немає більше запалу до мене, а натомість ви приєднуєтесь до фальшивих апостолів, які будучи дуже приязними назовні, ведуть вас у такій злобі та жахові?»

Ось так в нас буває. Коли ми, через Божу благодать перше починали проповідувати Євангеліє, то повсюди було багато людей, які хотіли таке проповідування почути і також хотіли нас шанувати. Були сила і плоди віри від проповідування Євангелія. Але що сталося? Раптово все це змели харизмати, перехрищенці та реформовані. Вони зруйнували і поскидали в купу все, що ми були збудували і нажилися з того, над чим ми стільки часу так наполегливо і тяжко трудилися. Вони спершу діяли наче наші найкращі друзі і як ті, що приймають нашу доктрину з великою вдячністю. Але тепер вони стали нашими найзаклятішими ворогами настільки, що не можуть навіть стерпіти, коли називається наше ім’я. Таке нещастя є ознакою диявола, який приносить свою силу і плоди у своїх членах таким чином, що серед них сила Святого Духа одразу і цілковито забувається.

Тож тепер святий Апостол каже: «Зі свого досвіду ви дізналися, дорогі галати, що ця велика сила, не походить, безперечно, з діл Закону. Бо так само, як у вас цієї сили не було раніше, перед проповідуванням віри, так само її немає у вас і зараз, бо вас ведуть фальшиві апостоли і вони таки правлять вами».

Ми би також промовили тим, що хваляться, що вони нібито вільні від папської тиранії і тепер – євангелики: «Дорогі друзі, проголосіть зараз, чи ви подолали тиранію папи і здобули християнську свободу через учення харизматів, а чи через нас, коли ми перед ними проповідували віру в Христа? Якщо ви сповідуєте правду, то мусите сказати: «По-правді, ми здобули свободу через проповідування віри».


(З лекцій на Послання Св. Апостола Павла до галатів, 1523 р.)

субота, 22 березня 2008 р.


Велика любов Христова до людей, Його бажання зібрати нас під Свої божественні крила і захистити нас, як квочка збирає і захищає курчаток своїх - тема другої неділі Великого посту, яку ми святкуємо 23 березня 2008 р. Христос нас захищає і зберігає для вічного життя у Його славетному Царстві (Євангеліє від Св. Луки 13:31-35).

пʼятниця, 21 березня 2008 р.

Сьогодні Західна Церква святкує Добру П'ятницю. Назва свята влучно відображує сутність цього дня - смерть Ісуса Христа, нашого Господа за всі наші гріхи. Ми, українські лютерани, святкуємо цей день цього року 25 квітня. І в нас цей день називається, за східною церковною традицією - Велика П'ятниця. Назви різні, смисл один. Принаймні, для українських лютеран.