"Я - двері: коли через Мене хто ввійде, спасеться; і той ввійде і вийде, і пасовиське знайде" (Івана 10:9).
Коли двері відкриті пастирем і він заходить через них, то в овечок є утіха та допомога. Як каже Христос в кінці цього Євангелія: «Я прийшов, щоб ви мали життя і по достатком, щоб мали». Тож Христос Сам щодня править, веде, ходить, пасе, вберігає та діє у них через Його Слово і силу Святого Духа, аби вони щоденно збільшувалися, і ставали багатшими у розумінні, сильнішими у вірі, втісі, терпеливості, перемозі у стражданнях тощо, а також, щоби вони одержували від Нього добрий плід, більше вчення і допомоги. Так ось у християнстві служіння або праця пастиря постійно виконується там, де Христос збирає їх [овечок] до Себе, і чинить з ними усе, але через Його голос, тобто зовнішнє Слово та проповідування.
Тому Він також називає Себе дверима, через які вівці заходять і виходять. Тож так само, як Він Сам є Пастирем, так само і проповідування, через яке Він приходить, і через яке Він пізнається і також віра у наших серцях, якою переживається Його сила та діло в нас, є нічим іншим, як Христом. І так Він перебуває і діє в нас, а ми цілковито знаходимося в Ньому, у нашому житті і ділах. Тож кожен приходить до Нього з віри і через віру. Ми догоджаємо Богові винятково заради Нього і ми втішені винятково Ним і покладаємося винятково на Нього.
Як Він говорив про Своє служіння, яке Він здійснює через Своє Слово, так само Він говорить про Свої ягнята, які залишаються у Його Царстві, щоб коли Він відкриє двері, щоби вони одразу почули Його голос і навчилися Його впізнавати. Бо це утішливий і радісний голос через який вони спасенні від жаху та страху. Вони виходять на волю, бо можуть очікувати від Бога в Христі всяку благодать і благословення. І щойно вони вхопилися за Пастиря, то тримаються тільки Його усією своєю упевненістю і не слухають жодної іншої доктрини. Бо в них, як у ягнят, вуха – дуже чутливі і вони швидко вчаться розпізнавати голос їхнього Пастиря і відрізняти його від будь-якого іншого голосу аби залишатися непорушними, коли всі інші називають себе їхніми пастирями. Бо в них є досвід їхнього особистого сумління і свідчення Святого Духа у їхніх серцях так, що жодна інша доктрина або інші слова не принесуть їм такої утіхи і правдивої упевненості, яку приносить народові Божий поклик, Його Пастир – Христос. Тому ідіть за Його голосом без сумніву або вагань. Не задивляйтеся і не позирайте на те, що навчають інші та на те, що вони роблять, як це робить світ або як це вирішують Собори. Радше, навіть, якщо на цілій землі немає нікого, хто б тримався Його з вами, ви все-одно будьте впевнені у правдивому голосі вашого Пастиря.
Мартін Лютер, «Друга проповідь на понеділок П’ятидесятниці», Ів. 3:16-21
25 червня ц. р. українські лютерани святкували День Ауґсбурзького Віросповідання. Ауґсбурзьке Віросповідання, головна доктринальна заява про богослов’я Мартіна Лютера та лютеранських реформаторів, був, в основному написаний Филипом Меланхтоном. У серцевині документу він сповідує виправдання грішників самою благодаттю, через саму віру, заради Самого Христа. Підписане провідниками багатьох німецьких міст і країв, віросповідання було формально представленим Імператорові Священної Римської Імперії, Карлові V в Ауґсбурзі, в Німеччині 25 червня 1530 року. Через декілька тижнів римо-католицькі посадовці відкинули Віросповідання, яке Меланхтон захистив у Апології Ауґсбурзького Віросповідання (1531 р.). 1580 р. Незмінене Ауґсбурзьке Віросповідання було включеним у Книгу Злагоди. [Джерело: "Commemorations Biographies," Lutheran Service Book, LCMS Commission on Worship].
