Звернення
керівників християнських Церков України
з приводу вшанування жертв Голодомору 1932-33 рр.
Дорогі браття і сестри, шановні співвітчизники!
Як і щороку, в останні тижні листопада ми з великою скорботою згадуємо жертви найбільшої трагедії в історії українського народу – Голодомору 1932-33 рр. Близько десяти мільйонів заморених голодом, знищених злою волею держави за пів року, – таким є наслідок Голодомору. 55,5 тисяч смертей на день, 2300 – на годину, майже 40 – щохвилини. Свідомість відмовляється сприймати такі цифри, але вони – реальність. Так діяла влада для того, щоби знищити тих, хто не поділяв її ідеологію, а тих, кого не знищено – залякати. Ще й досі багато свідків Голодомору побоюються давати свідчення або роблять це анонімно. Вони знають правду, але жах перед нелюдським Голодомором примушує їх боятися – навіть через три чверті століття.
Але немає нічого закритого, що не відкрилося б, і нічого таємного, що не стало б явним. Десятиліттями влада старанно приховувала правду про свої злочини, заперечуючи сам факт Голодомору. Тільки в незалежній Україні ця правда почала звучати на повний голос. І ми закликаємо кожного, хто знає про Голодомор, хто має можливість свідчити – піднести свій голос на захист правди. Зло, вчинене сталінізмом, має бути назване злом і осуджене. «Тоді скаже Він і до тих, що ліворуч: Ідіть від мене, прокляті….Бо Я голодував, і ви не дали мені їсти; був спраглим, і не напоїли Мене.» (Матвія 25.41,42).
Причина Голодомору – не природні катаклізми, посуха чи неврожай. У 1932-33 р. голод був організований штучно, за наказами державної влади, з метою не тільки провести колективізацію, але й зламати опір селянства – ідеологічний та національний. У селян не тільки забирали зерно, але й всі продукти харчування. Що не могли забрати – нищили на місці. Охоплені голодом українські області оточили військами, голодних селян-втікачів виганяли з міст і повертали в села – помирати. Причина таких дій – в ідеології, яку сповідувала радянська держава, спрямованій на винищення цілих класів і верств суспільства.
Реалізуючи цю ідеологію, радянська влада влаштувала колективізацію, що мала трагічні наслідки для всіх народів у колишньому СРСР. В Україні ж політика колективізації була сполучена з «вирішенням національного питання», а тому привела до Голодомору – геноциду українського народу.
Спокусившись більшовицькими гаслами про землю і свободу, люди сприйняли їх, як колись наші прабатьки Адам і Єва спокусилися обіцянкою змія. Чуючи про землю і свободу, люди не звернули особливої уваги на те, що разом з цими гаслами проповідувалася ненависть, що більшовики закликали побудувати безбожний «рай на землі», щоб самим бути в цьому світі богами. Але раю без Бога не буває, а замість раю більшовизм приніс на українську землю подобу пекла. З цього всім потрібно винести належний урок.
Голодна смерть не розділяла людей за національністю чи релігійною ознакою. Від Голодомору постраждали всі, хто вважав українську землю своєю Батьківщиною, всі народи, які населяли цю землю. Це є наша спільна трагедія і наш спільний біль. Наш обов’язок – пам’ятати про тих, хто загинув від Голодомору, не залежно від національності та віросповідання.
Тому в День пам’яті жертв Голодомору ми закликаємо всіх взяти участь у заходах вшанування пам’яті померлих, у відповідності до своєї релігійної традиції згадати про всіх замучених голодом. Ми закликаємо кожного засвітити цього дня свічку пам’яті – знак нашої скорботи і світло нашої надії на краще майбутнє. Нехай у ці скорботні дні піднесеться наша щира молитва до Бога про збереження нашого народу від подібних лихоліть у майбутньому.
Вічна пам’ять померлим!
Закликаємо на весь український народ Боже благословення.
--------------------------------------------------------------------------------------
P.S. Я також підписав це звернення, як Єпископ Української Лютеранської Церкви.
