БОГ ПАМ'ЯТАЄ ПРО СВОЇХ СВЯТИХ

Бог не цікавиться вівцями та худобою по тому, як їх забито, але Він далі пам'ятає про тих людей, яких убили. Тому люди мають надію на воскресіння і Бога, Який приводить їх із тілесної смерті до вічного життя, як написано в Псалмі (115:6): "Дорога в очах Господа смерть богобійних Його"...

Все це написано, щоб ми могли зрозуміти, що наш Бог - милосердний і любить Своїх святих, піклується про них і цікавиться ними. Водночас Він розгніваний на убивць, ненавидить їх і точно їх покарає. Це та втіха, яка нам украй потрібна.


Мартін Лютер з Лекцій на книгу Буття

СПОМИН ПРО ЖЕРТВИ ГОЛОДОМОРУ

Представники нашої парафії традиційно вшанували пам'ять жертв Голодомору на Михайлівській площі міста Києва. Парафіяни громади "Воскресіння" після недільної служби Божої, взяли участь у молитві, яку провів пастир Вячеслав і поклали квіти до пам'ятника жертвам Голодомору. Представники громади згадали про свідчення очевидців тієї страшної події у житті українського народу та постановили далі молитися за те, щоби наш народ був вірний Господу Ісусу Христу і, щоб у його історії геноцид більше не повторився.

НА МИХАЙЛІВСЬКІЙ ПЛОЩІ ПОГРОЖУЮТЬ ШТРАФАМИ

Сьогодні - День пам'яті жертв Голодомору. Мій син, п'ятнадцятирічний підліток, сьогодні пішов на Михайлівську площу, аби від нашої сім'ї запалити та поставити свічку на спомин про мільйони українців, невинно убієнних злочинним режимом ВКПб-НКВС. Коли він туди дійшов і вже упродовж приблизно п'ятнадцяти хвилин дивився фільм про Голодомор, то до нього підійшов якийсь міліціонер у формі ДАІшника і почав вимагати документи, погрожуючи штрафом у разі їх відсутності. Врятувало мого сина від дальшого стресу а, можливо - і більших проблем,  лишень те, що цього "правоохоронця" викликав хтось по рації і той швиденько пішов (очевидно, що тут втрутився Господь).  Звичайно, що вражень у мого сина залишилося багато.  Ось так, у центрі столиці, ще змалку "вчать" звикати до поборів, страху і зневаги до  МВС, щирого спадкоємця дикунських традицій НКВС.

XII З'ЇЗД ХРИСТИЯНСЬКО-ДЕМОКРАТИЧНОГО СОЮЗУ

Сьогодні, на запрошення народного депутата Володимира Миколайовича Стретовича, я побував на XII з'їзді Християнсько-Демократичного Союзу, де мав нагоду привітати делегатів та гостів цього високого та шанованого зібрання і побажав їм рясних Божих благословень у їхній праці та відстоюванні християнських цінностей.  Християнсько-Демократичний Союз активно відстоює на всіх рівнях, з Верховною Радою та Урядом включно, саме християнські цінності.  Володимир Миколайович Стретович, віруючий християнин, активно допомагає християнським церквам у відстоюванні їхніх прав і свобод і є відомим поборником ідеї справедливого, відповідального та солідарного суспільства. ХДС зокрема працює у Парламенті над тим, щоб українські церкви могли засновувати загальноосвітні школи, мали право на таємницю сповіді та за викладання основ християнської етики в українських школах. Більше про ХДС і його лідера можна дізнатися, відвідавши їхні сайти:
http://www.hds.org.ua
http://www.stretovych.org.ua

СВ. ЮСТИНІАН, ХРИСТИЯНСЬКИЙ ПРАВИТЕЛЬ І СПОВІДНИК ХРИСТА

Сьогодні ми згадуємо Св. Імператора Юстиніана, який правив Сходом від 527 по 565 роки по Різдві Христовім. Разом зі своєю прекрасною і здібною дружиною, Феодорою, він відновив красу та велич візантійського двору. За його правління імперія пережила епоху відродження, значною мірою завдяки його амбіціям, розуму та сильним релігійним переконанням. Юстиніан також намагався принести єдність у розділену Церкву. Він захищав православне християнство і прагнув згоди між різними сторонами у Христологічних суперечках про взаємини між божественною і людською природами Христа. За його царювання було проведено V Вселенський Собор, який цю суперечку розглянув.

Зі Скарбниці щоденної молитви

ЗГАДУЄМО СВ. ІВАНА ЗОЛОТОУСТОГО

Сьогодні під час Вечірньої молитви ми дякували Господу за Св. Івана Золотоустого, визначного християнського лідера, проповідника, одного з патріархів Христової Церкви і автора літургії, яку використовує наша Церква. Брат Сергій Березін під час Вечірньої молитви зачитав повчання Святителя про любов до ближнього, а для теми молитовного роздуму було використано слова, виголошені Св. Іваном Золотоустом про віру сотника (Мт. 8:5-13), які наведені нижче.

"Прошу вас зауважити, як сотник зазначив, що Христос спроможний не лише подолати смерть наче вона – раб, але й може наказувати їй, як пан. Бо, кажучи: «Піди то йде він, а тому: прийди і приходить, або рабові своєму: зроби те і він зробить», сотник виразив це таким чином: «Якщо Ти накажеш, щоб не настав кінець моєму слузі, то він не настане».

Чи бачите ви, як вірував сотник? Бо те, що пізніше об’явилося усім – що Христос має владу і над смертю і над життям, і те, що Він опускає брами пекла і знову підіймає їх – ту уже чітко оголошується сотником…

Але все-одно, хоча він має таку віру, він все-одно визнає себе за негідного. Проте Христос, зауважуючи, що сотник гідний прийняти Його під своєю стріхою, робить щось більше і дивується із нього, вітає його і дає йому набагато більше ніж той попросив.

Бо сотник прийшов знайти тілесне зцілення для свого слуги, а пішов додому, одержавши Царство. Ось як виповнилася ця приказка: «Шукайте ж найперш Царства Божого й правди Його, а все це вам додасться».  Бо через те, що сотник виявив велику віру та покірність розуму, то Христос дав йому і небеса, і здоров’я його слуги.

І не лише Він так його ушанував, але й зазначив через чиє вигнання він уведений у Царство. Бо віднині і далі Христос об’являє, що спасіння вірою, а не ділами Закону. І ось чому не лише євреям, але й язичникам буде пропонуватися цей дар і вірним [останнім], а не тим, що не вірують [із перших]".

Іван Золотоустий

ЗАСІДАННЯ КИЇВСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ ЦЕРКОВ

Вчора відбулося чергове засідання Київської Міської Ради Церков при Київському Міському Голові, Л. М. Черновецькому.  На засіданні головував С.Я. Рудик, Заступник Голови. На засіданні було розглянуто чотири питання: 1) Про спільну роботу у сфері духовної та соціальної діяльності церков і релігійних організацій міста Києва та київської міської влади; 2)  Про співпрацю Київської міської влади та релігійних організацій у подоланні епідемії грипу у столиці; 3) Про взаємодію релігійних організацій міста з комунальними засобами масової інформації і 4)  Про розгляд питання щодо включення до Київської Міської Ради Церков і релігійних організацій при Київському Міському Голові. Як з боку київської міської влади так і з боку церков висловлювалася готовність співпрацювати на благо міста, його мешканців і на славу Божу. Нашу Церкву на цьому засіданні представляв Єпископ Вячеслав Горпинчук і Секретар Ігор Рудзік.

ЗАВДАННЯ СЛУЖИТЕЛЯ ХРИСТОВОГО

Проголошувати Євангеліє прощення, оголошувати розкаяним грішникам прощення гріхів їхніх, роздавати Таїнства із усіма дарами божественної благодаті, які в них містяться - це, і ніщо інше, є належним завданням служителя Христового, як і було воно officium proprium [належним служінням] Самого Христа.

Герман Зассе у Скарбниці щоденної молитви

ПРОПОВІДЬ НА ТРЕТЮ НЕДІЛЮ ДО ЦЕРКОВНОГО НОВОЛІТТЯ

                                                СКАЗАНО НАПЕРЕД - ТАК І БУДЕ

                                             Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

Тож, коли ви побачите ту гидоту спустошення, що про неї звіщав був пророк Даниїл, на місці святому, хто читає, нехай розуміє, тоді ті, хто в Юдеї, нехай в гори втікають. Хто на покрівлі, нехай той не сходить узяти речі з дому свого. І хто на полі, хай назад не вертається взяти одежу свою. Горе ж вагітним і тим, хто годує грудьми, за днів тих! Моліться ж, щоб ваша втеча не сталась зимою, ані в суботу. Бо скорбота велика настане тоді, якої не було з первопочину світу аж досі й не буде. І коли б не вкоротились ті дні, не спаслася б ніяка людина; але через вибраних дні ті вкоротяться. Тоді, як хто скаже до вас: «Ото, Христос тут» чи «Отам» – не йміть віри. Бо постануть христи неправдиві, і неправдиві пророки, і будуть чинити великі ознаки та чуда, що звели б, коли б можна, і вибраних. Оце Я наперед вам сказав. А коли скажуть вам: «Ось Він у пустині» – не виходьте, «Ось Він у криївках» – не вірте! Бо як блискавка та вибігає зо сходу, і з'являється аж до заходу, так буде і прихід Сина Людського. Бо де труп, там зберуться орли (Матвія 24:15-28).

Благодать вам і мир (1 Сол. 1:1). Амінь.

Дорогі брати і сестри, падаючи під тягарем хреста, ішов дорогою на Голгофу, Ісус Назарянин, Якого первосвященики видали на смерть у руки римлян. У відповідь жінкам, які плакали зі співчуття до невинного Божого Сина, Він промовляв: «Дочки єрусалимські, не ридайте за Мною, за собою ридайте й за дітьми своїми! Бо ось дні настають, коли скажуть: Блаженні неплідні, та утроби, які не родили, і груди, що не годували... Тоді стануть казати горам: Поспадайте на нас, а узгір'ям: Покрийте нас! Бо коли таке роблять зеленому дереву, то що буде сухому?» (Лк. 23:28-31).

Ісус – зелене дерево, «над водним потоком посаджене, що родить свій плід своєчасно, і що листя не в'яне його, і все, що він чинить, щаститься йому» (Пс. 1:3). Він мав жити вічно, бо Він – досконалий. Єрусалимські жінки, їхні діти і внуки, всі жителі Єрусалиму, римляни, які вели Христа на розп’яття, ви і я – від природи грішні люди – дерево сухе, яке не призначене для плоду, а лише на спалення.

Тому Господь Христос, з великого співчуття, звертався до єрусалимських жінок. На Голгофу йшов Той, Хто ще раніше навчав Своїх учнів про долю Єрусалиму, кажучи: «Тож, коли ви побачите ту гидоту спустошення, що про неї звіщав був пророк Даниїл, на місці святому, хто читає, нехай розуміє, тоді ті, хто в Юдеї, нехай в гори втікають». Син Божий згадав про гидоту спустошення, про яку пророкував Даниїл. У Даниїла 11:31 написано про те, що буде з відбудованими Єрусалимом і храмом після розп’яття і воскресіння Христа: «І повстануть… війська та й зневажать святиню, твердиню, і спинять сталу жертву, і поставлять гидоту спустошення».

Господь незадовго до Свого розп’яття, знаючи, що Єрусалим і храм буде зруйновано, навчав Своїх учнів: «Хто на покрівлі, нехай той не сходить узяти речі з дому свого. І хто на полі, хай назад не вертається взяти одежу свою». Втікайте! Заплата за гріх відречення від Божого Сина буде дуже велика! Помста Божа виллється на народ, Який відкинув Свого Бога і кричав: «На нас Його кров і на наших дітей!...» (Мт. 27:25)

З безпомічного Спасителя, розп’ятого між двома злочинцями на хресті, і з Його пророцтв глузували чимало мешканців Єрусалиму: «Хто побіч проходив, Його лихословили та головами своїми хитали, і казали: Ти, що храма руйнуєш та за три дні будуєш, спаси Самого Себе! Коли Ти Божий Син, то зійди з хреста! Так само ж і первосвященики з книжниками та старшими, насміхаючися, говорили: Він інших спасав, а Самого Себе не може спасти! Коли Цар Він Ізраїлів, нехай зійде тепер із хреста, і ми повіримо Йому! Покладав Він надію на Бога, нехай Той Його тепер визволить, якщо Він угодний Йому. Бо Він говорив: Я Син Божий...» (Мт. 27:39-43).

А Він терпів хресні муки за них. Він помирав за їхні гріхи. Він помер за кожну людину, за усіх нас і в Його Ім’я ми – прощені. Заради Христа Ісуса, розп’ятого на Голгофі і воскреслого на третій день – кожного з вас Бог проголошує праведним і святим і дарує вам вічне життя у Його Царстві.

Христа розп’ятого і воскреслого проповідували апостоли в Єрусалимі. Вони виконували доручення Спасителя, Який хотів, аби більше людей спаслися і мали вічне життя. Як і до розп’яття, так і після воскресіння, це Євангеліє юдейська верхівка відкидала і чинила йому всякі перепони. Храм їхній стояв на місці, торгівля у храмі процвітала, а тут якась купка християн проповідують, що Той, Кого вже й поховали – насправді живий і всі Його Слова – правда.

Апостолів кидали до в’язниці – їх виводили звідти ангели Христові і вони далі проповідували Христа, відповідаючи на погрози первосвящеників: «Бога повинно слухатися більш, як людей!» (Дії 5:29). Первосвященики далі відкидали Христове Слово, а з ним і вічне життя, і успішну долю Єрусалиму.

70 року по Різдві Христовім, через декілька десятиліть по розп’ятті і воскресінні Сина Божого Христа до Єрусалиму підійшло велике військо римлян з наміром стерти Єрусалим із лиця землі. Йосип Флавій, єврейський історик переповідає, що так і сталося. Храм горів упродовж десяти днів. Від Єрусалиму, з якого перед тим, згідно із настановами Христа Спасителя, вийшли християни, залишилися одні руїни. Загальна кількість убитих і полонених юдеїв перевищила один мільйон людей.

Стіна плачу, в яку ходять вкладати записки до Бога юдеї – відношення до храму не має. А на місці храму мусульмани збудували свою мечеть, де відбувається інша гидота – поклоніння чужому богові Магомета.

З часу вознесіння Христа кожна секунда означає наближення кінця світу, про який нас попереджує Христос Спаситель у сьогоднішньому Євангелії. Сьогодні ми є свідками сповнення слів нашого воскреслого Спасителя про фальшивих христів. Христос каже: «Тоді, як хто скаже до вас: «Ото, Христос тут» чи «Отам» – не йміть віри. Бо постануть христи неправдиві, і неправдиві пророки, і будуть чинити великі ознаки та чуда, що звели б, коли б можна, і вибраних. Оце Я наперед вам сказав».

1991 року у Росії колишній ДАІшник, Тороп Сергій, об’явив себе Віссаріоном і Христом у другому пришесті. За ним пішли тисячі людей. Сьогодні десятки тисяч людей живуть у Сибіру, визнаючи і сповідуючи цього фальшивого Христа.

Цього ж таки року уродженка міста Донецька, Марина Цвігун, оголосила себе Марією Деві Христос і зібрала довкола себе тоталітарну організацію, яка стала називатися «Біле братство» і шістнадцять років тому захотіли наблизити кінець світу самоспаленням у Соборі Святої Софії. Цей неправдивий Христос провела у в’язниці певний термін, але й далі має своїх сповідників.

Сьогодні в Києві діють чимало церков, які мають «пророків», пророцтва яких не збуваються – я був свідком виголошення одного такого пророцтва і його не сповнення – ті, що ходять на Біблійні уроки знають про що я говорю. Ці ж самі пророки, цілителі, які говорять нібито іншими мовами чинять ознаки та чуда, зводячи тих людей, які охрищені в Ім’я Отця, Сина і Святого Духа. З кожним роком їхня діяльність стає все інтенсивнішою. Їхнє завдання звести, по можливості, якомога більше вибраних, відвести їх від Христа розп’ятого і привести їх до христів неправдивих. Господь каже, що Він вас попередив: «Оце Я наперед вам сказав».

До Його приходу залишається часу небагато. Власне кажучи, ми повинні бути готовими до зустрічі з Ним будь-якої миті. Водночас, чимало сект уже не раз приводили точні дати приходу Христа. Люди продавали усі свої набутки, кидали роботу і йшли за такими фальшивими пророками.

Господь же нас чітко застеріг: «А коли скажуть вам: «Ось Він у пустині» – не виходьте, «Ось Він у криївках» – не вірте! Бо як блискавка та вибігає зо сходу, і з'являється аж до заходу, так буде і прихід Сина Людського».

Ми віримо і ми точно знаємо, що наш Господь Ісус Христос незабаром повернеться. Але Його прихід буде не в якесь окреме місце на землі, так що з інших місць цього видно не буде. Ні, Господь наголошує: «як блискавка та вибігає зо сходу, і з'являється аж до заходу, так буде і прихід Сина Людського».

Хтось може спитатися, як таке може бути? Як зможуть люди на круглій планеті побачити Христа водночас? Хай відповіддю на ці та подібні питання послужать нам слова Архангела Гавриїла, який Діві Марії промовляє: «Для Бога нема неможливої жадної речі!» (Лк. 1:37). Зважте, дорогі християни і на те, як святі та правдиві тіло і кров Христову споживаємо ми сьогодні у Святій Вечері. Христос – на небесах і водночас Він – із нами, тут на службі Божій, посеред нас.

Він – правдивий Бог і правдива Людина. Він помер і Він воскрес. Він любить нас і причащає нас. Сьогодні ми будемо споживати Його реальне тіло і пити Його реальну кров. У Києві це можуть робити одночасно сотні християн, а по Україні тисячі християн, по світові у один і той самий час це можуть робити мільйони людей. І Христос усіх нас однаково любить, і однаково у цьому величному Таїнстві пригортає близько до Себе, і однаково безкоштовно і з благодаті прощає вам усі ваші гріхи, і однаково щедро дає вам вічне життя, і незаперечну обітницю воскресіння і вічного життя у Його Царстві. Господь робить це повсюди, бо Він – Господь всемогутній, всезнаючий і всюдисущий.

Так само буде і в час Його повернення. Повертатиметься Цар народжений у стайні. Але цього разу тремтітиме не Його мати Марія, і не Йосип, жахаючись воїнів Ірода, а тремтітимуть усі земні царі та президенти із їхніми збройними силами та ядерними арсеналами, бо вертатиметься Цар слави і Його прихід побачать усі люди, на всіх кінцях землі.

Повертатиметься Цар неба і землі, розіпнутий на Голгофі. Але військо, яке Його супроводжуватиме, не матиме нічого спільного із римськими вояками, які жеребком ділили Його одіж під хрестом. Бо військо, яке супроводжуватиме Христа, буде Його Військо – небесна армія ангелів, духів служебних, які сьогодні охороняють Його Церкву і про яких ми співаємо у Херувимській пісні, що вони «невидимо проводжають» нашого люблячого Царя, Який причащає нас у Таїнстві.

Ми чекаємо на повернення Христа, Який несе нам Свою любов і вічне життя і Якого бачив апостол Іван у своєму Об’явленні (1:7), кажучи: «Ото Він із хмарами йде, і побачить Його кожне око, і ті, що Його прокололи були, і всі племена землі будуть плакати за Ним». У них є причина для плачу – Той, проти Кого вони боролися, зруйнує їхні діла, поборе їх самих і повкидає їх до вічного вогню пекла.

А ми будемо радіти – бо це наш благодатний Цар, Цар люблячий. Прийди, Господи Ісусе! Амінь!

«А Сам Бог миру нехай освятить вас цілком досконало, а непорушений дух ваш, і душа, і тіло нехай непорочно збережені будуть на прихід Господа нашого Ісуса Христа! Вірний Той, Хто вас кличе, Він і вчинить оте! (1 Сол. 5:23, 24) Амінь.

ПОРІВНЯННЯ МЕСИ (ЛІТУРГІЇ)

    Тож тепер добрі мужі зможуть з готовністю судити, що скарги про те, що ми скасовуємо щоденну жертву, є надзвичайно фальшивими. Досвід показує, якими тиранами є ті, що тримаються влади в Церкві, які під прикриттям релігії приписують собі царство світу і які правлять без піклування про релігію і вчення Євангелія, які провадять війни, наче царі світу, і які запровадили нові служби в Церкві.

У месі противники зберігають тільки церемонію і публічно застосовують її з нечестивою метою...   У своїх проповідях вони не навчають Євангелію, вони не втішають сумлінь, вони не показують, що гріхи відпускаються задарма, заради Христа, але виставляють вони поклоніння святим, людські сатисфакції, людські традиції, і ними вони стверджують, що люди виправдовуються перед Богом. І хоча деякі з цих традицій є виразно безбожними, все одно вони їх брутально захищають. Якщо хтось із проповідників бажає, щоб його вважали за освіченішого, то починає розглядати філософські питання, які не розуміють ані люди, ані ті, що їх пропонують. І, нарешті, ті, що більш терпимі, навчають про Закон, але нічого не навчають про праведність віри.

   Противники у Конфутації сильно переживають стосовно спустошення церков, а саме про те, що вівтарі стоять неприкрашеними, без свічок і без образів. Ці дрібнички вони вважають прикрасою церков.

   За набагато інше спустошення Даниїл вважає (11:31; 12:11) нехтування Євангелієм. Бо люди, обтяжені великою кількістю та різноманітністю традицій і точок зору, жодним чином не могли прийняти повністю християнської доктрини. Бо противники проповідують більше про людські приписи, якими сумління відводяться від Христа до впевненості у своїх ділах. Бо хто з людей колись розумів доктрину про покаяння, яку розглядають противники? А вона є головною темою християнської доктрини.

   Сумління мучилися перерахуванням образ і сатисфакцій. Про віру, якою ми задарма одержуємо відпущення гріхів, ніде ніякої згадки противниками не робилось. Про вправляння у вірі, боротьбу з відчаєм і даремне відпущення гріхів заради Христа усі книжки та проповіді противників мовчали. До цього було додано жахливі профанації мес і багато інших безбожних служб. Ось те спустошення, яке описує Даниїл.

  Навпаки, ласкою Божою священики посеред нас зважають на служіння Слова, навчають Євангелію про благословення Христові і показують, що відпущення гріхів відбувається задарма, заради Христа. Ця доктрина приносить певну втіху сумлінням. Доктрина про добрі діла, які наказує Бог, також додається. Проголошується гідність та використання таїнств.

   Але якби використання таїнств було би щоденною жертвою, то ми все одно краще його зберегли від противників. Бо в нас це використання – частіше та святіше. Бо люди використовують його спочатку, будучи навченими та перевіреними. Бо мужів навчають про правдиве використання таїнства, що воно було запровадженим з ціллю бути печаткою та свідченням про відпущення гріхів задарма, і що воно, відповідно, повинне докоряти стривоженим сумлінням, щоб вони були правдиво впевненими і вірували, що їхні гріхи відпущено задарма. Отже, через те, що ми зберігаємо і проповідування Євангелія, і законне використання таїнства, у нас збережена щоденна жертва.

  А якщо ми мусимо говорити про зовнішню форму, то в нашій церкві краще відвідування, аніж у противників. Бо слухачі утримуються корисними та чистими проповідями. Але ні люди, ані вчителі не розуміли доктрини противників. Немає нічого іншого, окрім гарної проповіді, що так сильно приводить людей до Церкви. Але наші противники випроваджують своїми проповідями людей із церков, бо вони нічого не навчають про необхідні частини християнської доктрини, вони переказують легенди про святих та інші байки.

  А правдивою прикрасою церков є побожна, корисна і чиста доктрина, благочестиве використання таїнств, ревна молитва і тому подібне. Свічки, золотий посуд, тоненькі воскові свічки, вівтарні покриття, образи і подібні прикраси є доречними, але вони не є властиво прикрасами Церкви. Але якщо поклоніння противників складається радше із таких речей, а не з проповідування Євангелія у вірі та у змаганнях сумління, то їх треба зарахувати до тих, кого описує Даниїл, що поклоняються своєму Богові у золоті та сріблі (Дан. 11:38) .

З Апології Ауґсбурзького Віросповідання, Стаття XXIV

НОВИЙ "СТЯГ"

Вийшло друком чергове число Стягу.  Часопис містить багато корисної інформації про життя Церкви, проповідь Божого Слова, матеріали, написані  богословами та парафіянами УЛЦ.  Аби отримувати "Стяг", прошу писати на адресу: СТЯГ, вул. О. Гончара 41-а, кв. 3, м. Київ, 01034.

Вашій увазі пропоную редакторську статтю.

НЕДУГА І ЛІКИ СУСПІЛЬСТВА

Цьогорічне святкування Дня Реформації у часі збіглося із епідемією свинячого, або ж каліфорнійського, грипу в Україні. На неділю 1 листопада понад 60 осіб померли від грипу. Більшість із них – із західної України. Чимало із них – молоді люди. Можна було би в усьому звинуватити підступність недуги, яка народилася у Мексиці, аби не цьогорічне літо з переповненими інфекційними відділеннями лікарень. Хто в тих лікарнях опинявся? Теж, як правило, молодь або діти. Саме їх, зазвичай, турботливі батьки відправляли на курорти ближче до Карпат або в дитячі садочки в Криму. Їхні очікування справджувалися не завжди. І замість поліпшення здоров’я своїх дітей – вони одержували зворотне: інфекційні недуги, тяжкі хвороби. Тепер до цього всього долучилися десятки смертей. Здається, що такий стан речей у нас вже став нормою і це – природно, адже слабкі моральні устої суспільства обов’язково приводять до занепаду професіоналізму, втрати професіоналів та внаслідок цього – до занепаду країни та суспільства.

І справа не лише в багатьох чиновниках усіх рівнів, які розгублено розводять руками, не маючи змоги пояснити, чому в усіх наших країн-сусідів є ліки від грипу, а в нас немає. Справа не в тому, що сотнями труяться в українських санаторіях діти і десятками вмирає наша молодь. Справа не лише в тому, що судді хваляться своїми мільйонними хабарами, а чиновники – костюмами, автомобілями та аксесуарами за захмарні ціни. Адже вони, як і дуже багато інших людей, невіруючих у Бога – хворі, недужі. Просто чиновників ми частіше бачимо, бо до них прикута увага ЗМІ.

Причина лежить глибше і нам варто не полінуватися, а озирнутися довкола: попри те, що ми можемо хвалитися своєю давньою українською релігійністю та більш як тисячолітньою християнською історією, чи не бачите ви мало не порнографічних рекламних щитів у містах? Чи не бачите ви молоді, яка вже зранку може вільно купити будь-де пиво або якусь п’янку суміш і з самого ранку віддаватися алкогольній або тютюновій інтоксикації? Прислухайтеся до розмов в автобусах і тролейбусах або й до розмов людей довкола вас у інших місцях: чи не панують там плотські анекдоти та брудні слова, від яких вам доводиться червоніти? Брутальність і розпуста ріками ллються із наших телеканалів, крокують нашими вулицями, мостяться на почесні місця в наших домівках. Ми серед цього всього живемо. І можемо навіть підхоплювати вірус суспільної недуги.

Але назва цього вірусу – не грип. Назва його – гріх. Грип і все інше – лише побічний ефект. Фактично ми маємо справу із грипом суспільства, який перебуває з людством від часу гріхопадіння і неперевершено мутує. Певно, ця епідемія грипу каліфорнійського рано чи пізно закінчиться. Грип суспільний — набагато живучіший.

Проте чи є в України шанс одужати?Звісно, є. Але він не в політиках, серед яких, звісно ж, є моральні люди і вони цю моральність проявили законами на підтримку моралі у суспільстві та діяльності церков. Шанс України – насамперед у Слові Божому – у Законі та в Євангелії. Лише «Боже Слово – живе та діяльне, гостріше від усякого меча обосічного, проходить воно аж до поділу душі й духа, суглобів та мозків, і спосібне судити думки та наміри серця» (Євреїв 4:12). Лише воно змінює серця від простого громадянина до Президента.

Так було в час Реформації, так є і зараз. Апостол Павло, пишучи листа до коринтської громади, яка жила в подібному суспільстві до теперішнього українського, каже: «Хіба ви не знаєте, що неправедні не вспадкують Божого Царства? Не обманюйте себе: ні розпусники, ні ідоляни, ні перелюбники, ні блудодійники, ні мужоложники, ні злодії, ні користолюбці, ні п’яниці, ні злоріки, ні хижаки Царства Божого не вспадкують вони!» (1 Коринтян 6:9-10). А далі він каже: «І такими були дехто з вас, але ви обмились, але освятились, але виправдались Іменем Господа Ісуса Христа й Духом нашого Бога» (вірш 11). Вони були такими, але змінилися. Як? Євангелієм! Не переданнями, не байками, не мощами, а самим Євангелієм! Християни обмиваються водами Хрищення і у цих водах топлять щодня свого старого Адама і живуть новою людиною, створеною Духом Святим, виправданою і святою перед Богом. Дух Святий через Євангеліє творить віру в Христа і живить її у християнах – Христових людях. Такі люди є славою для Бога і користю для своїх співвітчизників, бо вони хочуть прославити Бога і допомогти своїм ближнім – у нашому випадку громадянам України.

Християн потрібно в Україні більше і на всіх посадах, і тоді все зміниться. А люди такі творяться лише чистим Євангелієм. Воно повинне проповідуватися у всіх християнських церквах. Такий їхній обов’язок перед Господом Христом. Молімося, аби ласкавий Господь здійснив обнову в усій Християнській Церкві в Україні, щоб наш народ був таким, про якого співає Псалмоспівець:

«Блаженний той люд, що Богом у нього Господь,
блаженний народ, що Він вибрав його на спадок Собі!» (Псалом 32:12).

В’ячеслав Горпинчук

ЛЮТЕР ПРО ВОСКРЕСІННЯ ДУХОВНОГО ТІЛА

Святий Павло каже, що коли воно [тіло] помирає - воно хорониться для того, щоб з нього могло постати нове, духовне тіло, яке не житиме для цього природного життя... Але все-таки це буде одне й те саме фізичне тіло. Коли воно називається тілом духовним, то це не означає, що воно не матиме більше фізичного життя, плоті або крові. Ні, бо тоді воно не називалося б правдивим тілом. Але коли воно називається духовним тілом, то це означає, що воно матиме життя, але водночас воно не буде тілом, яке їсть, спить, перетравлює їжу, а тілом, яке вберігається духовно Богом і усе життя має винятково в Ньому.

Мартін Лютер у Коментарях на 1 Коринтян 15.

ВІРА І ДОБРІ ДІЛА

[Лютер] навчав, що добрі діла не спасають людини, а лише віра, без добрих діл... Він не говорив, що для того аби спастися, людина мусить мати віру і на додаток до неї, добрі діла або любов - але він таки навчав, що ті, хто спасеться мусять мати віру, яка чинна любов'ю спонтанно і є вірною у добрих ділах.  Це не означає, що віра спасає через любов, яка з неї випливає, але це означає, що віра, яку творить Святий Дух і яка не може не чинити добрих діл, виправдовує, бо вона горнеться до благодатних обітниць Христових і тримається Христа.  Вона чинна добрими ділами, бо вона - віра щира.  Віруючого не потрібно весь час підбадьорювати до добрих діл - його віра робить їх автоматично.  Віруючий задіяний у добрі діла не з почуття обов'язку, у відповідь на прощення його гріхів, але головним чином через те, що він не може їх не робити.  В цілому неможливо, щоб щира віра не виливалася із серця віруючого ділами любові.

К. Ф. В. Вальтер (Зі Скарбниці щоденної молитви)

ЩО УТВЕРДЖУЄ ХРИСТИЯНСЬКУ СВОБОДУ

Ми знаємо і впевнені, що саме Божим Словом утверджується християнська свобода, тож ми не повинні заводитися в пастку людськими традиціями і законами та ними уярмлюватися.

Мартін Лютер, "Рабство волі".

ПРОПОВІДЬ НА 23-Ю НЕДІЛЮ ПО П'ЯТИДЕСЯТНИЦІ

НАСЛІДУВАЧІ ХРИСТА

(Нарис проповіді пастиря Вячеслава Горпинчука)

Знаєте ви, які ми були поміж вами для вас. І ви стали наслідувачі нам і Господеві, слово прийнявши в великому утискові з радістю Духа Святого, так що ви стали взірцем для всіх віруючих у Македонії та в Ахаї. Бо пронеслося Слово Господнє від вас не тільки в Македонії та в Ахаї, а й до кожного міста прийшла ваша віра в Бога, так що вам непотрібно казати чогось. Вони-бо звіщають про нас, який був прихід наш до вас, і як ви навернулись до Бога від ідолів, щоб служити живому й правдивому Богові, і з неба очікувати Сина Його, що Його воскресив Він із мертвих, Ісуса, що визволює нас від майбутнього гніву (1 Солунян 1:5б-10).

Благодать вам і мир (1 Сол. 1:1). Амінь.

Дорогі брати і сестри, за ранніх часів християнства чимало благочестивих мужів думали, що оскільки вони – послідовники Христа, то вони повинні наслідувати Христа також у справах зовнішніх. Ісус жив у Палестині, але такий муж, як Св. Єроним виявив, що переселившись до Віфлеєму або Назарету, ближчим до Ісуса не стаєш. Ісус був бідний, але багатий Йосип із Ариматеї і заможний Никодим були ближчими до Христа, аніж Юда, який за 30 срібняків погодився зрадити Сина Божого.

Христос був бездомний, але подружжя Акила та Прискилла, які прийняли до свого коринтського дому Апостола Павла, були ближчими до Спасителя світу, аніж відлюдники-монахи Антоній і Макарій. Франциск Ассізький намагався на незаселених схилах Умбрії відтворити життя, яке проводив на спекотних полях Галілеї Христос, але не минуло й одного покоління, як монахи, які прийняли стиль життя Франциска і ходили, і повсюди жебрали, стали справжніми паразитами Європи. Можливо, хтось із вас, дорогі друзі, також пробував змінити своє зовнішнє життя самотужки? Чи не зауважували ви, що такі намагання приводять часто-густо до жалюгідних наслідків? Наслідування життя Христового не полягає у речах зовнішніх, у наших ідеях.

Але повернімося до нашого тексту і до громади у Солуні. Солунь – сьогоднішнє грецьке місто Салоніки, було розташоване на перехресті шляхів тогочасного середземноморського світу. І в тому місті була розташована християнська громада. Господь Святий Дух через апостола Павла зазначає, що ці християни не були такими, як Єроним, Антоній, Макарій або Франциск Ассізький. Апостол не докоряє їм за гріх бундючності, самовпевненості. Ні. Солунських християн апостол хвалить: «Ви стали наслідувачі нам і Господеві».

Вчися у солунян, Єрониме! Вчіться у солунян, Антонію і Макарію, і всі сучасні монахи, наслідувачі Антонія і Макарія, і Франциска! Вчіться у солунян усі, що покладаєтеся у своєму спасінні на добрі діла! Бо саме солуняни стали наслідувачами Господеві.

Але як стали християни цього грецького міста наслідувачами Павла і всіх Апостолів Христових? Як вони стали наслідувачами Самого Христа? Апостол відповідає, що вони Слово прийняли «у великому утискові з радістю Духа Святого». У Солуні бути християнином означало наражатися весь час на небезпеки. Це не були якісь глузування, з якими Церкві Христовій доводиться зіштовхуватися доволі часто. Павло каже, що солуняни мали «утиск великий». Ці слова можна ще перекласти, як «велика біда» або «великі страждання», «великі переслідування».

Цей утиск міг означати не лише злобу та небажання спілкуватися або мати із християнами справи, але й арешти, побиття, ув’язнення, темниці, катування. Але незважаючи на все це, чимало солунян стали наслідувачами апостолів і Господа, тобто – вони стали християнами. Яким чином? «Прийнявши Слово»! Ось що робить людину наслідувачем Христа – прийняття Слова, тобто віра в Слово Христове, покладання на Слово Христове, цінування Слова Христового, як найбільшого скарбу, який ми маємо тут на землі.

Через це Слово діє Святий Дух. Апостол каже, що солуняни мали радість Духа Святого. Це – один із християнських парадоксів – мати радість у переслідуваннях. В листі до християн у Римі, Павло пише: «Хвалимося в утисках, знаючи, що утиски приносять терпеливість, а терпеливість досвід, а досвід надію, а надія не засоромить, бо любов Божа вилилася в наші серця Святим Духом, даним нам» (Рим. 5:3-5).

Ми радіємо, бо ми – діти Божі. Звідки ми це знаємо? Святий Дух нам про це каже зі Свого Слова. Невіруючі цієї радості не розуміють, бо її вони не мають. Вони не мають того, що дає радість. Невіруючі не мають Духа Божого, бо вони відкидають Боже Слово. Вони не мають Духа Божого, отже не мають вічного життя.

А ви цього Духа маєте. Бог дав вам Його у Хрищенні. Бог дає вам Свого Духа, як і солунянам – через Христове Євангеліє, через Слово. І хоча солуняни зараз перебувають у церкві торжествуючій на небесах, а ви до цього часу перебуваєте у церкві, що веде боротьбу на землі, ви і солуняни перебуваєте в одній Церкві – Церкві Христовій.

Апостол Павло каже, що солуняни «стали взірцем для всіх віруючих у Македонії та в Ахаї». Вони не стали взірцем через те, що покинули свій рідний край і відправилися в Палестину. Вони стали взірцем для всіх віруючих, бо вони не діяли, як Антоній і Макарій, утікаючи від людей. Навпаки, солуняни прийняли Слово і вони цим Словом ділилися і його практикували. Апостол каже: «Бо пронеслося Слово Господнє від вас не тільки в Македонії та в Ахаї, а й до кожного міста прийшла ваша віра в Бога, так що вам непотрібно казати чогось».

Солунь була містом на перехресті шляхів. Солуняни розповідали Євангеліє усім відвідувачам свого міста. А коли їм десь доводилося мандрувати самим, то мандруючи вони теж могли розповідати про Христа, про свого ласкавого і благодатного Спасителя. У ту пору не було ні радіо, ні телебачення, ні інтернету. Але Слово Господнє розійшлося від солунян практично по всій сучасній Греції. Вони могли про себе нічого не говорити. Про них говорила їхня віра в Бога. А де є віра в Бога, там буде захоплення Христовим Словом, там воно буде лунати з вуст віруючих і там воно буде створювати віру в серцях інших людей, бо «віра від слухання, а слухання через Слово Христове» (Рим. 10:17).

Сьогоднішній текст зі Священних Писань каже нам про те, якою була віра солунян, що вони стали наслідувачами Христа. Солуняни, каже апостол Павло, визнавали, що вони були ідолопоклонники. Вони також визнавали, що увірували не через якісь свої надзвичайні здібності, а через те, що в їхнє місто прийшли апостоли, проповідники і виголосили Закон Божий, який засуджує всякий гріх, усяке ідолопоклонство.

Апостоли Христові розповіли солунянам Євангеліє, Добру Новину про Христа, Сина Божого. Через проповідь Слова Божого, Слова чистого, нерозведеного різноманітними байками та людськими переказами, солуняни «навернулись до Бога від ідолів, щоб служити живому й правдивому Богові».

Але служіння не було втечами в пустельні та гірські місця, а служіння своїм ближнім, чесне виконання свого покликання у щоденній праці, використовуючи Божі Десять Заповідей, як настанови для служіння людям довкола них. Їх переслідують, але вони все-одно вірно служать Богові. Їх проклинають, а вони благословляють. Їх зневажають, а вони радіють, бо ця зневага – заради Христа і через їхнє правдиве служіння живому Богові. Кожне місто бачить цю віру і кожне місто говорить про цих славних віруючих людей.

Вони не паразитують, як послідовники Франицска, не жебрають, стаючи пошестю для міста і для всієї Греції, а кожен на своєму місці відкинувши ідолів, чесно виконують свої обов’язки, не цураються Христа Спасителя, а радіють спасінням і з неба очікують Сина Божого, «що Його воскресив Він [Бог] із мертвих, Ісуса, що визволює нас від майбутнього гніву».

Як ми бачимо, вони не просто поринали у щоденні справи, не просто прославляли Господа своєю працею, добропорядністю, гостинністю, відпочинком, підтримкою церкви, але й вони очікували з неба Сина Божого. Не можна бути християнином, не прагнучи повернення Христа. Солуняни вірували і ми віруємо, що Син Божий на Себе забрав усі наші гріхи і поніс їх усі на Голгофський хрест. Там Він помер за всі наші гріхи і провини,і за гріхи та провини усього людства.

Сьогоднішній наш текст каже, що Бог «Його воскресив із мертвих». І тепер Ісус визволяє нас від майбутнього гніву. Ви можете провести експеримент. Поговоріть із кимось із ваших знайомих про Останній День. Якщо вони говорять про кінець світу із жахом – вони не мають тієї віри, що її мали солуняни, яких Святий Дух називає наслідувачами Господа. Якщо люди бояться повернення Христа і пов’язують із Його приходом лише Страшний Суд – вони не чули Євангелія.

Солуняни і ви – Євангеліє чули. Ви знаєте, що Христос – визволяє нас від майбутнього гніву. Ісус Христос каже на кому перебуває Божий гнів: «Хто в Сина не вірує», - каже Він, «той життя не побачить а гнів Божий на нім перебуває» (Ів. 3:36). І навпаки: «Хто вірує в Сина, той має вічне життя». Ви віруєте в Сина Божого – ви маєте вічне життя.

Христос визволяє від майбутнього гніву, бо Він на Себе забрав усі ваші гріхи. Він воскрес і вознісся і перебуває праворуч Отця. І про Нього, Христа вознесеного у славі, Христа, Який перебуває праворуч Отця, Христа, Якого ми чекаємо з неба, пише апостол Іван: «Діточки мої, це пишу я до вас, щоб ви не грішили! А коли хто згрішить, то маємо Заступника перед Отцем, Ісуса Христа, Праведного. Він ублагання за наші гріхи, і не тільки за наші, але й за гріхи всього світу» (1 Ів. 2:1, 2).

До того ж Божий Син, на доказ особливої до нас любові, на доказ нерозривної спільноти з Ним і живим Богом, причащає нас Своїми правдивими тілом і кров’ю. У час повернення Христа справді буде Страшний Суд, але не для віруючих, а для невіруючих.

Про Його прихід Апостол Павло пише: «Коли з'явиться з неба Господь Ісус з Анголами сили Своєї, в огні полум'яному, що даватиме помсту на тих, хто Бога не знає, і не слухає Євангелії Господа нашого Ісуса. Вони кару приймуть, вічну погибіль від лиця Господнього та від слави потуги Його» (2 Сол. 1:7-9). «А вам» - каже Павло, «хто утиски терпить [Господь дасть] відпочинок із нами», воскресіння у прославленому тілі і вічне життя. До того ж часу, залишаймося наслідувачами Господеві, тобто, перебуваймо у Його Слові, розповідаймо про Господа іншим людям, і очікуймо на Його прихід із неба. Прийди, Господи Ісусе! Амінь.

А Сам Бог миру нехай освятить вас цілком досконало, а непорушений дух ваш, і душа, і тіло нехай непорочно збережені будуть на прихід Господа нашого Ісуса Христа! Вірний Той, Хто вас кличе, Він і вчинить оте! (1 Сол. 5:23, 24) Амінь.

ЗАВТРА

Як на те буде Божа ласка та воля, завтра під час дослідження Основ християнської віри ми будемо розглядати Господню Молитву, зокрема, що саме означають слова звернення "Отче наш". Біблійний урок буде присвячено вивченню Божих ліків від гріха, а служба Божа будуватиметься довкола слів з 1 Послання Св. Апостола Павла до солунян 1:5-10.

Розклад на завтра:

9:30 - Основи християнської віри

10:00 - Біблійний урок

11:00 - Служба Божа і Недільна школа для дітей

12:45 - Катехізис для молоді
 
Київська парафія Воскресіння проводить служіння у приміщенні Інституту Математики, вул. Терещенківська, 3 (біля станції метро "Театральна"). Ласкаво просимо!

ТАЇНСТВО - ДІЛО БОЖЕ

Таїнство є церемонія або ж діло, у якому Бог дарує нам те, що пропонує додана до церемонії обітниця.  Хрищення є ділом, яке не ми пропонуємо Богові, а в якому Бог охрищує нас, тобто робить це священик на місці Бога. Бог тут пропонує і дарує відпущення гріхів тощо, відповідно до обітниці (Марка 16:16): "Хто увірує й охриститься, - буде спасений".  Жертва ж, навпаки, є церемонією або ділом, яке ми приносимо перед Богом для того, щоб віддати Йому честь.

З Апології Ауґсбурзького віросповідання, Стаття XXIV "Про месу"

ЛОГІЧНІ НАСЛІДКИ СУБ'ЄКТИВНОЇ ТЕОЛОГІЇ

Здається, що рядки з коментарів Джона Брауна на Книгу пророка Ісаї (42:89), які наведені нижче, гарно пояснюють, чому Церква Швеції виясвячує жінок (до того ж лесбіянок) на "єпископів".  "Богослов'я" цієї спільноти вже давно не богослов'я Священного Писання, а "богослов'я" спотвореного та розбещеного розуму.  Те, що почалося з "я- ich теології", знайшло своє цілком логічне продовження на фото в цій публікації.

Далі - коментарі з серії Народна Біблія:

8Я Господь, – оце Ймення Моє,

і іншому слави Своєї не дам,

ні хвали Своєї божкам.

9Речі давні прийшли ось,

нові ж Я повім,

дам почути вам про них,
поки виростуть.

Всі боги людства не можуть зрівнятися із Господом. Жоден бог у будь-якій культурі, будь-де на землі, не може протистояти тому, що обіцяв і виконав Господь. Але про Бога існує багато думок. Сучасне богослов’я не зводить нових образів, які представляють божества, як це робили стародавні види богослов’я, але сучасне богослов’я донині формує Бога відповідно до своїх думок. Без Писань, сучасне богослов’я і всі наступні види богослов’я будують якогось бога, який відрізняється від Господа. Але іншого Бога немає. Немає іншого визволення. Поза Ісусом Христом – лише темрява.

ТВОРЕННЯ ІДОЛІВ

Пам’ятайте, що всі ті, що формують Бога, аби Він відповідав їхнім особистим очікуванням, нахилам і бажанням, творять ідола, навіть якщо вони не виготовляють жодного образу з дерева або металу. Щойно будь-яка людина кидає об’явлену Богом правду та вважає, що Бог робить щось інше, ніж те, що каже Біблія, така людина витворила ідола, фальшивого бога. Боже Слово – єдине наше надійне джерело для інформації про те, Ким є Бог і у що Він хоче, аби ми вірували. Все інше – «ніщо», «менш від нічого», «гидота».

Джон Браун з коментарів на Книгу пророка Ісаї 41:21-24. Надано фундацією «Лютеранська спадщина». http://www.lhfmissions.org/  

ЦЕРКВА - НАРЕЧЕНА ХРИСТОВА, А НЕ БЛУДНИЦЯ

Останні події вихваляння содомським гріхом у тих об'єднаннях, які належать до Всесвітньої Лютеранської Федерації і називають себе лютеранськими церквами, ще раз чітко продемонстрували, що назва "лютеранська",  якщо не збережено вірності Божому Слову - порожній звук. 

Те, що відбувається із ЄЛЦА та Церквою Швеції, де в ранг єпископа було возведено вже не просто жінку, а лесбіянку - духовний блуд, гидота і зневага Бога та Його святого Слова. Власне кажучи, "єпископша" - лесбіянка чітко ілюструє те, що висвячення жінок на "пастирів" - лише один із кроків до легалізації содомії у церкві. 

Так само, як вихваляння лінією спадкоємності від апостолів є також часто-густо порожнім звуком. Подібним чином євреї, які не вірували в Христа також хвалилися тим, що вони - Авраамові діти, маючи на увазі, що вони - спадкоємці Божих обітниць і їм належить Царство Небесне. Господь відповів їм: "Коли б ви Авраамові діти були, то чинили б діла Авраамові", тобто вірували в Христа і в Його Слово. 

Церква Швеції, як і ЄЛЦА, як і Всесвітня Лютеранська Федерація в цілому, у Христовому Слові не зосталися і своїми діями кидають виклик Христові, Який каже: "Як у слові Моїм позостанетеся, тоді справді Моїми учнями будете, і пізнаєте правду, а правда вас вільними зробить!" (Івана 8:31, 32).  Така "церква" є насправді не Нареченою Христа, яка поїть Своїх благодаттю Божою, а блудницею, яка поїть своїх членів із чаші, яка повна "гидоти та нечести розпусти її" (Об'явлення 17:4).  Замаскована в церковні одежі та єпископські жезли, розносить така блудниця розпусту та невірство.  Кінець таких "церковників" і тих, що їм повірять - у вічних муках пекла. Людям, які потрапили у пастку такої "церкви", слід дослухатися голосу Божого, Який каже: "Вийдіть із нього, люди мої, щоб не сталися ви спільниками гріхів його, і щоб не потрапили в карання його" (Об'явлення 18:4).

ДЕНЬ МАРТІНА ЛЮТЕРА

Сьогодні ми згадуємо День Мартіна Лютера - саме в цей день 1483 року, у сім'ї Ганса і Маргарити Лютерів (їхній портрет у виконанні Кранаха розміщено у сьогоднішній публікації), народився майбутній Реформатор Церкви. Народився Мартін у Айслебені, а вже наступного ранку, на день Мартіна Турського, його було охрищено в Ім'я Отця, Сина і Святого Духа. Батьки Мартіна згодом перебралися до Мансфельда.  Вони докладали значних зусиль, аби їхній син Мартін здобув освіту юриста.  1505 року він здобув ступінь магістра і того ж таки року, після страшної грози, Мартін Лютер вирішив стати монахом-августинцем і присвятити все своє життя Богові.  31 жовтня 1517 року Лютер розпочав Обнову Церкви, прибивши 95 тез до дверей Замкової Церкви у Віттенберзі, протестуючи проти зловживань у Христовій Церкві, зокрема проти духовної симонії.  Господь Бог учинив Мартіна Лютера Своїм потужним інструментом для повернення Христового Слова і Спасителя Христа у центр життя Церкви.

НОВЕ ЧИСЛО "ЛОҐІЇ"

Вийшло нове число журналу лютеранського богослов'я "ЛОҐІЯ" - LOGIA (Реформація 2009, том XVIII, число 4). Тема числа - Віттенберґ і Мекка. Відкривається це число вступом Адама Франциско та вміщує статті: "Лютер, Хрестові походи та справедлива війна" (В. Коупес Мол.); "Об'явлення ісламської теології" (Адам Франциско); "Три Чого?" - Розмова з мусульманами про Трійцю" (Джошуа Голлманн); "Стискання рук через поділ" (Арманд Бьоме); "Вийти до американських мусульман" (Скотт Бенджамін); "Чудеса Магомета - критичне дослідження" (Джошуа Пейґен). Окрім того, журнал традиційно публікує оглядові есе. Серед них "Мартін Лютер та іслам: дослідження у полеміці та апологетиці XVI століття".  Журнал також має свій блоґ - http://www.logia.org/index.php?option=com_content&view=section&layout=blog&id=6&Itemid=18

ПРОПОВІДЬ НА 22-У НЕДІЛЮ ПО П'ЯТИДЕСЯТНИЦІ

ГОСПОДЬ ІСТОРІЇ

(Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

Так говорить Господь до Свого помазанця Кіра: «Я міцно тримаю тебе за правицю, щоб перед обличчям твоїм повалити народи, і з стегон царів розв'яжу пояси, щоб відчинити двері перед тобою, а брами не будуть замикані. Я перед тобою піду й повирівнюю висунене, двері мідні зламаю і порозбиваю залізні засуви. І дам тобі скарби, що в темряві, та багатства заховані, щоб пізнав ти, що Я то Господь, Який кличе тебе за йменням твоїм, Бог Ізраїлів, ради раба Мого Якова й ради вибранця Мого Ізраїля, і кличу тебе твоїм іменням, тебе називаю, хоч ти не знаєш Мене. Я – Господь, і нема вже нікого, нема іншого Бога, крім Мене. Я тебе підперізую, хоч ти не знаєш Мене, щоб дізналися зо сходу сонця й з заходу, що крім Мене немає нічого; Я – Господь, і нема вже нікого, Я, що світло формую та темність творю, чиню мир і недолю творю, Я – Господь, Який робить це все!» (Ісаї 45:1-7).

Благодать вам і мир (1 Сол. 1:1). Амінь.

Дорогі брати і сестри, слова, які ви щойно почули написав пророк Ісая. Ці слова – незвичайні. Вони належать Богові. Бог вклав їх в уста Свого пророка більш як за сотню літ до правління того царя, якого Господь тут називає по імені. Господь каже, що царя цього зватимуть Кір і він буде помазанець Господній.

У попередніх розділах Ісая звістив майбутню неволю Юдеї. Юдеї масово відступалися від Господа. Надію покладали вони на свої сили, на гроші, на політиків, на політичні союзи, на інші божества, але не на живого Бога. Бог не зможе більше терпіти таких гріхів. На Юдею нападе Вавилон і юдеїв буде вигнано у полон до Вавилону. На час, коли Ісая звіщав це пророцтво, Вавилон не був ще наддержавою і не панував над світом. Мало-хто брав до уваги слова Ісаї. Більшість людей з цих слів, очевидно, глузували, як і сьогодні багато-хто глузує зі Слова Божого.

Але вирок Божий був суворий. Мине не одне покоління і прийдуть вавилоняни, зруйнують і Єрусалим, і храм, і виженуть народ Юдеї у неволю. Разом із тим ця неволя не буде вічною, бо Господь змилується над Своїм народом і пошле Кіра, іншого великого царя, який зруйнує Вавилон і поверне євреїв до Єрусалиму, аби вони відбудували і місто, і храм.

Невіруючі відкидали це послання і вважали його за казки. Але Бог каже завжди правду. Боговідступники були покарані. Бог, як і обіцяв, підніс Вавилон так, що він став наддержавою і світовою імперією. Бог покарав невірство Юдеї нападом Вавилону і вигнанням євреїв до Вавилонської неволі на 70 років.

Бог, як і обіцяв, через 70 років після падіння Єрусалиму, підніс Кіра на царя Персії і, давши йому масу перемог над різними могутніми ворогами, привів його під мури Вавилону, столиці наддержави. Кір стояв біля Вавилону. А що ж мешканці столиці?

Вавилоняни почувалися у безпеці, бо їхнє місто було оточене рікою і вважалося неприступним. Та згадаймо ті слова, які Господь Бог промовив через пророка Ісаю: «Так говорить Господь до Свого помазанця Кіра: «Я міцно тримаю тебе за правицю, щоб перед обличчям твоїм повалити народи, і з стегон царів розв'яжу пояси, щоб відчинити двері перед тобою, а брами не будуть замикані. Я перед тобою піду й повирівнюю висунене, двері мідні зламаю і порозбиваю залізні засуви. І дам тобі скарби, що в темряві, та багатства заховані».

Ніщо не може стати на заваді Богові. Батько світської історії, Геродот, пише, що Кір спрямував води річки у канал і його військо по руслу річки, у якому вода доходила до половини стегон чоловіків, увійшло у Вавилон і поклало край імперії, яка зруйнувала Єрусалим, розвалила і розграбувала Храм Господній, і вигнала у неволю євреїв. Всі багатства перейшли тепер у руку Кіра.

Але це було лише частиною завдання, яке Бог дав Кірові. Бог підніс Кіра для ще однієї важливої місії і він виконав те покликання, яке дав йому Бог. Господь через пророка Ісаю звіщав, що Він робить це: «щоб пізнав ти [Кіре], що Я то Господь, Який кличе тебе за йменням твоїм, Бог Ізраїлів». І Господь також вказує для чого Він це робить: « ради раба Мого Якова й ради вибранця Мого Ізраїля, і кличу тебе твоїм іменням, тебе називаю, хоч ти не знаєш Мене».

Історія світу робиться заради народу-невільника, «заради Якова» і заради Божого «вибранця… Ізраїля». Підносяться і опускаються світові імперії і все заради Церкви Старозаповітної і Церкви Новозаповітної. Все робиться на добро Божому народові, вам і мені так як про це пізніше напише апостол Павло в Посланні до римлян (8:28): «І знаємо, що тим, хто любить Бога, хто покликаний Його постановою, усе допомагає на добре».

Бог підніс Кіра для особливої мети – продовження Свого плану зі спасіння людства. 2-а Книга Хронік (36:22, 23) повідомляє нас про дальші дії цього наймогутнішого чоловіка тодішнього світу: «А першого року Кіра, царя перського, коли сповнилось слово Господнє, проречене устами Єреміїними, збудив Господь духа Кіра, царя перського, і він оголосив по всьому царству своєму, а також на письмі, говорячи: «Так говорить Кір, цар перський: Усі земні царства дав мені Господь, Бог Небесний, і Він наклав на мене збудувати Йому храма в Єрусалимі, що в Юдеї. Хто між вами з усього Його народу, нехай буде Господь, Бог його, з ним, і нехай він іде до Єрусалиму!»

Кір, яким би великим не був – є лише одним із пунктів у довгій історії визволення Божих людей. Бог використовує і віруючих царів, і царів поганських, Бог використовує усі існуючі сили, усю світову історію вам на добро.

Після семидесятирічної неволі євреї повернулися до Юдеї, відбудували свою столицю, Єрусалим і збудували Храм. А більш як через п’ятстот років відбудеться ще одна подія, про яку нам звіщає Послання до галатів (4:4, 5): «Як настало ж виповнення часу, Бог послав Свого Сина, що родився від жони, та став під Законом, щоб викупити підзаконних, щоб усиновлення ми прийняли».

Більш як через п’ятсот років, коли у Віфлеємі народиться Ісус, Син Божий і Син Людський, правдивий Помазанець - Христос, до Єрусалиму прибудуть посланці із тих місць, де жив воював і розбудовував свою імперію Кір і питатимуться в мешканців людного міста: «Де народжений Цар Юдейський? Бо на сході ми бачили зорю Його, і прибули поклонитись Йому» (Мт. 2:2).

Вони прибули поклонитися Народженому Синові Божому, Який за сімсот років і ще до народження їхнього великого повелителя Кіра промовляв через Ісаю: «Я – Господь, і нема вже нікого, нема іншого Бога, крім Мене. . Я тебе підперізую, хоч ти не знаєш Мене, щоб дізналися зо сходу сонця й з заходу, що крім Мене немає нічого». Мудреці зі сходу прийшли поклонитися Тому, хто був підперезав Кіра і Тому, хто через сімсот років після Ісаї і через п’ятсот із лишком років після Кіра підпережеться Сам під час Тайної Вечері, аби виявити Себе, як Царя-Слугу, Який каже: «Ви Мене називаєте: «Учитель і Господь», і добре ви кажете, бо Я є. А коли обмив ноги вам Я, Господь і Вчитель, то повинні й ви один одному ноги вмивати. Бо то Я вам приклада дав, щоб і ви те чинили, як Я вам учинив» (Ів. 13:13-16).

Ісус Христос – Той Господь, Який промовив був через Ісаю: «Я – Господь, і нема вже нікого, Я, що світло формую та темність творю», Сам – Світло, як про Нього каже Апостол Іван (1:9): «Світлом правдивим був Той, Хто просвічує кожну людину, що приходить на світ». І це Світло Христос на Себе перебрав усю темряву гріхів світу, ваші і мої гріхи, щоб понести їх на Голгофський хрест і принести за них Себе, як святу і досконалу жертву за кожного з нас, ставши темрявою за нас і померши за наші гріхи.

Ісус Христос є Тим, Хто промовляє через Ісаю: «[Я] чиню мир і недолю творю». Христос воскрес на третій день по Своїй хресній смерті, аби сьогодні нас було проголошено праведними. Апостол Павло в Посланні до ефесян так свідчить про це вчинення миру Христом, кажучи, що Ісус Христос: «Своєю наукою знищив Закона заповідей, щоб з обох збудувати Собою одного нового чоловіка, мир чинивши, і хрестом примирити із Богом обох в однім тілі, ворожнечу на ньому забивши. І, прийшовши, Він благовістив мир вам, далеким, і мир близьким, бо обоє Ним маємо приступ у Дусі однім до Отця. Отже, ви вже не чужі й не приходьки, а співгорожани святим, і домашні для Бога» (Ефесян 2:15-19).  Кір повернув євреїв до Юдеї. Цар Христос нас повернув до Царства Небесного.

Якщо для царя Кіра Господь пішов і повирівнював висунене, двері мідні зламав і порозбивав залізні засуви. І дав йому скарби, що в темряві, та багатства заховані, то ще більше Він робить для нас, співгорожан святим і Його домашнім.

Він зламав двері смерті, порозбивав засуви гріха і дав нам усім скарб вічного життя. Зламає він і двері цьогорічної епідемії, бо Він – Господь Бог і Творець історії.

Цареві Кірові Він два великі сховані багатства Вавилону. Сьогодні Він дає нам сховане багатство набагато більше. Це багатство – заховане у хлібі та вині, які стоять на Його столі – престолі нашої Церкви. Це багатство приховане – Його правдиві тіло та кров, що даються нам на прощення наших гріхів і на те, аби ми були з Христом не у тлінній імперії світу, бо впала й імперія персів, а в Його нетлінному і вічному Царстві, як про це Він Сам каже: «Хто тіло Моє споживає та кров Мою п'є, той має вічне життя, і того воскрешу Я останнього дня» (Ів. 6:54).

Кірові Він казав: «Я – Господь, Який робить це все!» І нам Він каже, що Він робить усе. Спасіння дає тільки Він. Прощення гріхів дає тільки Він. І дає Він його бо Він вас любить. Ми не заслуговуємо на цю любов, яка ще називається благодать. І ця любов Божа, ця благодать найповніше виявилася у нашому розп’ятому і воскреслому Господі Ісусі Христі. Викуплення наше – Він робить все це. Ми ж усі ці дари просто з вдячністю приймаємо і знаємо, що наше покликання на ім’я – набагато цінніше ніж покликання Кіра. Бо хоча ім’я Кіра згадується в Писанні задовго до його народження, а про наші імена там не згадано, наш воскреслий Господь каже: «Тіштесь, що ваші ймення записані в небі!» (Луки 10:20). Бо вам належить вічне життя. В Ім’я Христа. Амінь.

«А Сам Бог миру нехай освятить вас цілком досконало, а непорушений дух ваш, і душа, і тіло нехай непорочно збережені будуть на прихід Господа нашого Ісуса Христа!» (1 Сол. 5:23). Амінь.

РЕФОРМАЦІЯ - СПРЯМОВАНА ЗГОРИ

     Це збентеження постало і спрямоване згори, і воно не припиниться, допоки не вчинить, що всі  противники Слова стануть, як болото на вулицях...

     Якщо відбирається Слово, то з ним відходить вічний добрий Бог, Христос, Дух. Звісно, що краще втратити світ, а не Бога - Творця світу, Який може знову створити незліченну кількість світів і Який - кращий від необмежених світів!  Бо як же можна зрівняти тимчасове і вічне?

Мартін Лютер з "Рабства волі"

МОЛИТВА ЗА ХВОРИХ

Всемогутній і вічний Боже, вічне Спасіння для тих, хто вірує - почуй наші молитви за Твоїх слуг, які захворіли, заради яких ми звертаємося до ласки Твоєї. Ласкаво зціли їхні тіла і укріпи їхні душі втіхою Твоєю, щоб уздоровившись, вони змогли подяку складати Тобі в церкві; через Ісуса Христа, Твого Сина, нашого Господа. Амінь.

З Мого молитовника

ПІСЛЯ СОБОРУ

Після Собору в нашій Церкві відбулася Загальна Пастирська Конференція, на якій було заслухано доповідь Ректора нашої Семінарії Джона Воґта "Святий Дух та Його дари". Конференція обрала своїм Головою пастиря Тараса Коковського, Голову Галицької Єпархії.

У середу, 28 жовтня, у складі Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій, я взяв участь у зустрічі з Президентом України, Віктором Ющенком.  Певно що найважливішим посланням від Президента, під час цієї зустрічі,  було застереження церквам і релігійним організаціям не брати участь у передвиборчій кампанії.

1 листопада - неділя найближча до 31 жовтня. Тож у цей день ми святкували в Церкві День Реформації. Проповідником у парафії "Воскресіння" був пастир Вадим Зінченко, Голова Київської Єпархії. Ми також молилися до Господа, аби Він зі Своєї милості спинив жахливу епідемію грипу, яка вразила Україну і вже привела до десятків смертей наших співгромадян, переважно молодого віку і переважно на заході України. Закликаю до таких молитов і всіх відвідувачів цього блогу.  Господь - добрий, а милосердя Його - безмежне.  Він каже: "До Мене поклич в день недолі, Я тебе порятую, ти ж прославиш Мене!" (Псалом 49:15). Зараз - час нашої національної недолі і зараз пора кликати до Господа!