Рости на спасіння (проповідь)

середа, 30 червня 2010 р.

Святі - не посередники викуплення

     Ми покажемо, що вони [противники Євангелія] справді із святих роблять не тільки заступників, але й умилостивителів, тобто посередників викуплення. Тут ми все ще не наводимо зловживань звичайних людей. Ми все ще говоримо про точки зору докторів. Недосвідчені можуть також судити і про решту.
     В умилостивителя є ці дві речі. По-перше, має бути Слово Боже, з якого ми можемо точно знати, що Бог бажає змилостивитися та почути тих, хто кличе до Нього через цього умилостивителя. Така обітниця є про Христа (Івана 16:23): «Чого тільки попросите ви від Отця в Моє Ймення, Він дасть вам». Про святих такої обітниці немає. Тому сумління не можуть бути твердо переконаними, що звертання до святих буде почутим. Отже, це звернення не йде від віри.
     Далі у нас є заповідь кликати до Христа, відповідно до Мт. 11:28: «Прийдіть до Мене, усі струджені» тощо,– яка, звичайно ж, стосується нас. Також Ісая каже (11:10): «І станеться в день той: до Кореня Єссеєвого, що стане прапором народам, погани звертатися будуть до Нього». І Пс. 43 (45:12): «Будуть благати тебе найбагатші з народу». І Пс. 71 (72:11, 15): «І впадуть перед ним усі царі». І трохи далі: «І завжди молитися буде за нього». А в Івана 5:23 Христос каже: «Щоб усі шанували і Сина, як шанують Отця». І Павло (2 Сол. 2:16, 17) каже, молячись: «Сам же Господь наш Ісус Христос і Бог Отець … нехай ваші серця Він потішить, і нехай Він зміцнить вас» (XXI, 16-18).

З Апології Ауґсбурзького Віросповідання

вівторок, 29 червня 2010 р.

Вбиває заради життя

     Тому Законом зловживають, по-перше, усі само-праведні та лицеміри, які уявляють, що люди виправдовуються Законом. Бо таке використання Закону не дисциплінує і не тисне на людей до приходу віри – воно створює самовдоволених,чванливих і зарозумілих лицемірів, які надуті та самовпевнені у своїй особистій праведності і про діла Закону, і таким чином це чинить перепони праведності віри. По-друге, Законом зловживають ті, хто хоче взагалі християн від нього звільнити, як це пробували зробити сектанти і на цій основі вони заохочували до селянського бунту. Сьогодні навіть посеред нашої сторони є чимало таких, що роблять так само – будучи вихопленими з тиранії папи вченням Євангелія, вони уявляють, що християнська свобода – плотський дозвіл робити все, що заманеться. Вони, як каже Петро (1 Петр. 2:16): «мають волю на прикриття лихого» і через них Ім’я Боже та Євангеліє Христове сьогодні повсюди зневажається (Рим. 2:24). Одного дня вони одержать покарання гідне їхньої нечестивості. По-третє, Законом зловживають також ті, хто відчуваючи його жахи, не розуміють, що вони мають тривати лише до Христа. У таких людей це зловживання є причиною відчаю, так само, як у лицемірів воно є причиною гордині та самовпевненості.
      З іншого боку, правдиве використання Закону є безцінним тоді, коли сумління, яке було замкнене під Закон, не впадає у відчай, а стає мудрим через Святого Духа і проголошує посеред своїх мук: «Гаразд, я замкнене під Закон, але не навіки. Власне кажучи, це ув’язнення вийде мені на користь. Як? Якщо будучи таким чином ув’язненим, я зітхатиму та буду прагнути руки Того, Хто мені допоможе». Таким чином Закон – наче спонука, яка веде голодного до Христа, аби Він міг надати йому допомогу. Тому належне використання Закону – нас звинувачувати, впокорювати нас, вбивати нас, зводити нас до пекла, і все від нас відбирати і то все для того, аби ми могли бути виправданими, звеличеними, оживленими, піднятими до небес і обдарованими усім [у Христі]. Тому він не просто вбиває, а вбиває заради життя.


Мартін Лютер, з "Лекцій на галатів".

неділя, 27 червня 2010 р.

ВІРА І СПОВІДАННЯ


              (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
Мойсей бо пише про праведність, що від Закону, що людина, яка його виконує, буде ним жити. А про праведність, що від віри, говорить так: "Не кажи в своїм серці: Хто вийде на небо? цебто звести додолу Христа, або: Хто зійде в безодню? цебто вивести з мертвих Христа". Але що каже ще? "Близько тебе слово, в устах твоїх і в серці твоїм", цебто слово віри, що його проповідуємо. Бо коли ти устами своїми визнаватимеш Ісуса за Господа, і будеш вірувати в своїм серці, що Бог воскресив Його з мертвих, то спасешся, бо серцем віруємо для праведности, а устами ісповідуємо для спасіння.  Каже бо Писання: "Кожен, хто вірує в Нього, не буде засоромлений". Бо нема різниці поміж юдеєм та гелленом, бо той же Господь є Господом усіх, багатий для всіх, хто кличе Його. Бо кожен, хто покличе Господнє Ім'я, буде спасений. Але як покличуть Того, в Кого не ввірували? А як увірують у Того, що про Нього не чули? А як почують без проповідника?  І як будуть проповідувати, коли не будуть послані? Як написано: Які гарні ноги благовісників миру, благовісників добра. Але не всі послухались Євангелії. Бо Ісая каже: "Господи, хто повірив тому, що почув був від нас?"  Тож віра від слухання, а слухання через Слово Христове   (Римлян 10:5-17).

            Усім… улюбленим Божим, вибраним святим, благодать вам та мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа!            (Рим. 1:7).  Амінь.

            Дорогі брати й сестри, на весні 1530 року, вирішуючи релігійні суперечливості, які виникли в Священні Римській Імперії через проповідування чистого Євангелія доктором Мартіном Лютером  і опір цій проповіді з боку римської курії, Імператор Карл
V, зібрав  в місті Ауґсбурзі еліту німецького народу.   Одного вечора Карл V і його брат, Фердинанд, покликали до себе на приватну зустріч лютеранських князів.  Вони наказали їм заборонити будь-які лютеранські проповіді в Ауґсбурзі під час цього високоповажного зібрання, а також взяти участь у особливій процесії, подібній до багатьох сьогоднішніх традиційних хресних ходів з іконами та мощами, де про спасіння вірою в Христа мови не ведеться. 

Лютеранські князі вислухали вимоги імператора і доручили виступити від їхнього імені Георгу, маркграфові Брандебургу.  До Карла V цей речник лютеранських князів промовив: «Перед тим, як я дам кому-небудь відібрати від мене Слово Боже і змусити мене відректися від мого Бога, я стану на коліна і хай мені радше відрубають голову».  Такою позицією німецької еліти імператор був і вражений і ламаною німецькою промовив: «Не рубати голови.  Не рубати голови».

Ці лютеранські володарі, лідери міст і земель, готові були покласти на плаху свої голови, але не зректися Слова Божого та Господа Ісуса Христа. Чи є сьогодні така готовність  в українських християн XXI століття?  Чи є сьогодні готовність у нас іти за Христом до кінця, не піддаючись на жоден компроміс у питаннях віри?  Чи не виникає у вас спокуси приєднатися до тих, кого більше. А може у вас виникає думка, що ми надто суворо ставимося до членства у церкві і треба бути більш поблажливими, адже всі люди довкола нас – християни, отже можна і треба приєднуватися до всіх спільних молитов, процесій, заяв і тому подібного?  Гріх і диявол можуть нашіптувати вам на вухо: «Подивися, де поклоняються сьогоднішні імператори – краще бути там, де вони!»  «Вони вірять у спасіння ділами, святими, мощами – віруй і ти. Хто зна чи не почнуть вони, як у середньовіччі, переслідування або звільняти з роботи тих, хто не вірує точно так як вони?»

Але з історії лунає заява лютеранських князів: «Перед тим, як ми дамо кому-небудь відібрати від нас Слово Боже і змусять нас відректися від нашого Бога, ми станемо на коліна і хай нам радше повідрубують голови!»  Ця справжня еліта мала непохитну віру і 25 червня 1530 року, 480 років тому ці миряни в місті Ауґсбурзі привселюдно перед Імператором і Римською церквою визнали свою віру і розповіли у що вони вірували, що вони навчали і що вони сповідували. Документ, написаний Филипом Меланхтоном і зачитаний мирянами називався Сповідання віри  і через місто, у якому це Сповідання було проголошеним його назвали Ауґсбурзьким.

Господь спонукає Церкву публічно визнавати свою віру завжди, коли чистому Євангелію щось загрожує. Так було в Нікеї, коли диявол через своїх слуг, аріан, хотів переконати християн, що Христос – не Бог, а творіння.  Так було і в Ауґсбурзі, коли диявол через папських проповідників наполегливо переконував християн, що вони виправдовуються ділами.  Ауґсбурзьке Віросповідання, як і сьогоднішній Біблійний текст з Послання до римлян, чітко стверджує: ми виправдовуємося самою вірою в Христа!

Апостол Павло свідчить: «Мойсей бо пише про праведність, що від Закону, що людина, яка його виконує, буде ним жити».  Хочеш жити вічно – виконуй досконало Закон, - каже Мойсей.  Хочеш бути виправданим ділами?  Гаразд! – каже Боже Слово.  Ніколи не гріши, бо «хто всього Закона виконує, а згрішить в одному, той винним у всьому стає» - каже через Апостола Якова (2:10) Господь Святий Дух.

А що ж робити? Як же тоді спастися? Коли апостоли побачили, що Господь ставиться під великий сумнів спасіння багатого юнака, який мав так мало матеріальних спокус у цьому світі, то вони здивовано спитали: «Хто ж тоді може спастися?» А Ісус позирнув і сказав їм: «Неможливе це людям, та можливе все Богові» (Мт. 19:25, 26).

Спасти людей може лише Бог. Він – святий. Він – праведний. Він – досконалий.  Усе, що робить Він – досконале.  Для цього Бог послав Свого Сина Єдинородного, аби Він став людиною, як ми, але без гріха.

 В Богові гріх перебувати не може.  Ісус Христос – правдивий Бог і правдива безгрішна людина в одній особі.  Це – велика правда Християнської Церкви, яку вона відстояла в Нікеї 325 року.

Ісус Христос досконало виконав Закон на нашому місці і замість нас.  Він помер на хресті Голгофи за всі до одного наші гріхи.  Своєю кровю Він змив усі наші провини.  Він помер, аби вічна смерть не мала влади над нами.  І на доказ нашого повного прощення і вічного життя у Божому Царстві Ісус Христос, наш Викупитель, воскрес із мертвих на третій день.

Ви – вже прощені. Для грішної людини самій здобути прощення гріхів неможливо.  Неможливо спастися їй від прокляття за допомогою інших грішних людей, навіть тих, що нині перебувають з Богом на небесах. Ми прощені винятково заради Христа.  Лише в Імя Христове ми маємо повне відпущення наших гріхів і громадянство Царства Божого дається кожній людині винятково заради Христа Ісуса. Іншої дороги немає, як про це заявляє Сам наш Господь і Спаситель, Ісус Христос: «Я – дорога, і правда, і життя. До Отця не приходить ніхто, якщо не через Мене» (Ів. 14:6). Це – велика правда Ауґсбургу 1530 року.

Апостол Павло в сьогоднішньому тексті Святого Письма повчає нас: «Коли ти устами своїми визнаватимеш Ісуса за Господа, і будеш вірувати в своїм серці, що Бог воскресив Його з мертвих, то спасешся». І цю думку про сповідання та віру він повторює в цьому реченні двічі: «Бо серцем віруємо для праведности, а устами ісповідуємо для спасіння».  Ось де криється причина для проголошення Ауґсбурзького  Віросповідання. Чи міг Мартін Лютер, криючись десь у своїй келії читати Послання до римлян і тихенько радіти зі свого спасіння?  Адже він знав, що він – прощений і, що Бог його любить, як і кожного з вас і дає йому, як і кожному з вас вічне життя у Божому Царстві.

Сьогоднішній наш текст стверджує: «НІ!!!»  Якщо ти віруєш у Христа, обявленого в Писання, то не зможеш мовчати!  Серцем віруємо для праведності, а вустами сповідуємо для спасіння!  Коли в серці поселяється віра в Божого Сина, то вуста будуть обовязково сповідувати Його – Ісуса Христа розпятого і воскреслого, Ісуса Христа – Спасителя, а не Суддю.

Так робив віттенберзький професор і проповідник Мартін Лютер. Він звіщав віру не в мощі, не в діла, а віру в Ісуса Христа. Він сповідував її приватно і публічно.  І коли світ і диявол, представлений папством, хотіли змусити його замовкнути, зробити цього він не зміг.  Чому? Бо він вірив у Христа. Для людини невіруючої поміняти конфесію проблем не представляє. Сьогодні він тут, а завтра там. Але коли ми віруємо в Христа, то й сповідувати будемо тільки Його і спасіння самою вірою в Христа. 

Що рухало Филипом Меланхтоном, коли він писав Сповідання віри?  Святий Дух, віра в Христа, яку Господь Святий Дух створив Євангелієм. Мовчати він не міг.  Що рухало мирян, еліту німецького народу визнати публічно цю віру і заявити про готовність покласти за неї життя, але не зректися Божого Слова, Біблії?  Віра в Христа Самого!  Тому сьогодні ми святкуємо День Презентації Ауґсбурзького Віросповідання, бо це був один із найвеличніших проявів християнської віри. Віри, яка створена Самим Святим Духом не в якийсь вигаданий і таємничий спосіб, а через саме Євангеліє Христове.

Якби Святий Дух через Євангеліє не дав правдивої віри в серце Мартіна Лютера та інших євангельських проповідників, вони би мовчки сиділи у своїх келіях і взивали би до різних сил про спасіння – так як це роблять так багато ченців і нині. Але віра змушує говорити і проповідувати.  І то не те, що спадає на думку фанатикам, які часто-густо водяться фанатичними ідеями, видаючи їх за просвітлення від Святого Духа.  Справжня християнська віра спонукає проповідувати  саме те і лише те, що звіщає Євангеліє - Священне Писання.

Віра не може мовчати. Бо віра в наших серцях пробуджує любов до наших ближніх.  І якщо ми справді любимо їх, то найбільше і найперше, що ми для них бажаємо – вічного життя в Божому Царстві.   Цього для них бажає також Бог.  «Каже бо Писання: Кожен, хто вірує в Нього, не буде засоромлений. Бо нема різниці поміж юдеєм та гелленом, бо той же Господь є Господом усіх, багатий для всіх, хто кличе Його».

Місця в Божому Царстві вистачить для всіх людей.  Христос прийшов, аби принести заплату за гріхи всіх людей.  Його кров пролита за вас і за всіх людей. Господь багатий на прощення.  Господь багатий на любов.  Господь багатий на життя. І це життя дається віруючим, які звертаються до Нього: «Господи помилуй».  І будьте певні – Він дає відповіді на всі ваші молитви.  І особливо Він дає Вам сьогодні прощення гріхів і запевнює про вічне життя. «Бо кожен, хто покличе Господнє Ім'я, буде спасенний». 

Кожен, хто покличе Господнє Імя, кожен, хто увірує в Ісуса Христа буде спасенний.  А там де кличуть Імя Господнє – там Хрищення.  Там, де кличуть Ім’я Господнє там існує відповідь на заклик віруючих і прихід до них Христа у Святій Вечері, де під виглядом хліба та вина, ми одержуємо Христові правдиві тіло та кров.   Там, де кличуть Господнє Імя, де вірують у виправдання самою вірою в Христа – там Боже прощення, любов і грядуще воскресіння тіла до вічного життя з Богом!

Ауґсбурзьке Віросповідання, виголошене 480 років тому – це сповідання Спасителя Ісуса Христа не вигаданого, а правдивого Ісуса Христа – Ісуса Христа з Євангелія, Ісуса Христа, Якого проповідували апостоли.  Ауґсбурзьке Віросповідання – це Віросповідання Апостольської Церкви.  І воно дає також відповідь на те, як люди можуть прикликати Господнє Ім’я, тобто вірувати в Христа.   У сьогоднішньому тексті Апостол Павло сповідує: «Але як покличуть Того, в Кого не ввірували? А як увірують у Того, що про Нього не чули? А як почують без проповідника?  І як будуть проповідувати, коли не будуть послані? Як написано: Які гарні ноги благовісників миру, благовісників добра. Але не всі послухались Євангелії. Бо Ісая каже: Господи, хто повірив тому, що почув був від нас?  Тож віра від слухання, а слухання через Слово Христове». 

Цьому текстові вторить наше Сповідання віри: «Щоб ми змогли цю віру одержати, Бог запровадив проповідницьке служіння, тобто Він надав Євангеліє і Таїнства, щоб через них, як через Свої засоби дарувати Святого Духа, Який створює віру, коли і де того Він забажає у тих, що чують Євангеліє, котре навчає, що ми маємо благодатного Бога не через наші власні заслуги, але через заслуги Христові, коли віруємо» (АВ V). Цінуймо наше Віросповідання і перечитуймо його регулярно.

Хай Господь дарує нам, як і німецьким мирянам, що представляли Ауґсбурзьке Віросповідання, непохитної віри у серці та відваги завжди сповідувати, що ми виправдані самою вірою в Ісуса Христа.  Амінь.

Благодать Господа нашого Ісуса Христа нехай буде зо всіма вами! Амінь (Рим. 16:24)

пʼятниця, 25 червня 2010 р.

480 років з Дня Презентації Ауґсбурзького Віросповідання!

Сьгодні Лютеранська Церква святкує 480-у річницю Презентації Ауґсбурзького Віросповідання. Ауґсбурзьке Віросповідання - основне доктринальне твердження про богослов'я Мартіна Лютера та лютеранських Реформаторів. Написане воно було головним чином Филипом Меланхтоном. У основі своїй воно сповідує виправдання грішників самою благодаттю, через саму віру, заради Самого Христа.  Підписане лідерами багатьох німецьких міст і регіонів, це Сповідання було формально представлене Імператорові Священної Римської Імперії Карлові V в німецькому місті Ауґсубрзі 25 червня 1530 року. Через декілька тижнів римська церковна влада відкинула Сповідання, яке Меланхтон захистив в Апології Ауґсбурзького Віросповідання 1531 року.  1580 року Незмінене Ауґсбурзьке Віросповідання було включене в Книгу Злагоди.

Зі Скарбниці щоденної молитви

четвер, 24 червня 2010 р.

З Днем Св. Апостола Варнави!

Варнава був єврей, левит, народжений на Кіпрі, один перших учнів апостолів і супутник Павла до 16-го року по воскресінні Христа. Про нього згадується в [Діях] 4, 9, 11, 13, 14, 15, 1 Коринтян 9, Галатів 2.  Частина проповідей Варнави переказується Клементом Александрійським у його Строматеях: "До того, як ми увірували в Христа, перебування серця нашого було спотвореним і крихким. І було воно справді храмом, учиненим руками, переповненим ідолопоклонства і було домом демонів. Але ось!  Воно вибудувалося в храм Господній!  Як?  Через отримання відпущення гріхів і сподівання в Ім'я Христа, стаємо ми новими й відтвореними, бо Христос по-правді в нас перебуває. Як?  Коли в нас перебувають: Слово віри в Нього, покликання Його обітниці, мудрість виправдання і накази доктрини".  Варнава  означає "син утіхи" (Дії 4), від бар, "син" і нафеш, "відновлювати, оживлювати, втішати" і так далі.  Євсевій, (кн. 1, р. 14) пише, що він був одним із семидесяти учнів.

Давид Хитреус, Зі Скарбниці щоденної молитви

середа, 23 червня 2010 р.

Про останні документи Наради керівників Християнських Церков

10 червня ц. р. Ігор Рудзік, Секретар нашої Церкви та я взяли участь у засіданні Наради керівників Християнських Церков, яке відбулося в приміщенні Києво-Печерської Лаври. На цьому засіданні було ухвалено "Декларацію Церков України про негативне ставлення до гріха гомосексуалізму та спроб легалізації одностатевих шлюбів", "Відкрите звернення керівників християнських Церков України з приводу потреби захисту високих моральних засад та сімейних цінностей" та "Відкритий лист глав християнських Церков щодо методів профілактики поширення ВІЛ/СНІД серед населення".  Зі змістом заяв ухвалених керівниками церков можна прочитати на сайті Інституту Релігійної Свободи:  http://www.irs.in.ua.

вівторок, 22 червня 2010 р.

ПОЗА ТАБОРОМ

Христос цілком навмисно відкинув широкий шлях легкої популярності й обрав тяжку дорогу хреста, таким чином перемінивши вибір Адама (Мт. 4:1-11, пор. 1 М. 3:1-7).  І це також є дорогою Його Церкви.  Так само як Христові Божественна природа і слава не були самоочевидними здоровому глуздові (Ів. 6:42), також і Його Церква та її гідність приховані під "слабкістю, гріхами, помилками і різними спокусами, і формами хреста... тобто ніде не є явною для відчуттів".  На відміну від Жінки у Порфирі з Об'явлення 17, покірна Діва Христова не тримається гордовито (Рим. 12).  Покладаючись на благословення і захист Богочоловіка, Церква-паломниця бадьоро поділяє Його ганьбу "поза" табором, - аж допоки її паломництво не завершиться у славетному  Місті Божому (Євр. 13:11-14).  "І блаженний, хто через Мене спокуси не матиме!" (Мт. 11:6).

Професор Курт Маркворт, "Церква та її спільнота, служіння і управління"

понеділок, 21 червня 2010 р.

ДОБРІ ДІЛА ПРИКРАШАЮТЬ СПОВІДАННЯ

І Біблія, і досвід кажуть нам, що люди слухають уважніше наше віросповідання, якщо вірять нашій чесності. Ми спасенні самою вірою, але віра ніколи не є самотньою. Ми досягаємо загублених душ самим сповіданням, але сповідання ніколи не є самотнім. Одна з причин для чинення добрих діл полягає в тому, щоби прикрашати наше сповідання в очах світу.  Люди не будуть слухати послання від того, кому не довіряють.

Клемет Пройс "Вогонь і посох: лютеранське богослов'я на практиці"

понеділок, 14 червня 2010 р.

СВ. ЮСТИН МУЧЕНИК

Сьогодні ми згадуємо Св. Юстина Мученика. Народжений на початку ІІ століття, Юстин виростав у поганській сім'ї.  Він був студентом філософії, який навернувся до християнської віри та став учителем в Ефесі та Римі.  Після відмови приносити поганські жертви, його було заарештовано, допитано та страчено разом із іншими шістьма віруючими.  Офіційний протокол його допиту в Римі перед Рустікусом, римським прелатом, задокументував його сповідання віри.  Оповідь про його мучеництво стала джерелом великого підбадьорення для ранньої християнської спільноти.  Багато з того, що нам відомо про ранню літургійну практику, надійшло до нас від Юстина.

Зі Скарбниці щоденної молитви

неділя, 13 червня 2010 р.

ПРОПОВІДЬ НА 3-Ю НЕДІЛЮ ПО П'ЯТИДЕСЯТНИЦІ


                       НЕВИДИМЕ ЦАРСТВО БОЖЕ – ВІЧНЕ!
                (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
Та мавши того ж духа віри, за написаним: Вірував я, через те говорив, і ми віруємо, тому то й говоримо,  знавши, що Той, Хто воскресив Господа Ісуса, воскресить з Ісусом і нас, і поставить із вами. Усе бо для вас, щоб благодать, розмножена через багатьох, збагатила подяку на Божу славу. Через те ми відваги не тратимо, бо хоч нищиться зовнішній наш чоловік, зате день-у-день відновляється внутрішній. Бо теперішнє легке наше горе достачає для нас у безмірнім багатстві славу вічної ваги,  коли ми не дивимося на видиме, а на невидиме. Бо видиме дочасне, невидиме ж вічне!   (2 Коринтян 4:13-18).

            Благодать вам і мир від Бога Отця нашого й Господа Ісуса Христа!   (2 Кор. 1:2).  Амінь.

         Дорогі брати і сестри, не так давно, зручно вмостившись перед об
єктивом телекамери один з проповідників з екрану мого телевізора пропонував мені прикласти руку до того місця, де мені болить і по його молитві біль мав ущухнути.  Через деякий час після нього інший переконував мене в тому, що Бог хоче, аби я не перебував у теперішньому матеріальному становищі, а мав достатньо грошей, щоби вповні насолоджуватися всіма благами цивілізації.  Мабуть він хотів, щоби я перестав бути лютеранським пастирем :-).

Зовсім недавно один із заїжджих місіонерів з п’ятидесятницького руху пропонував свої екзальтовані молитви за одужання і здорове та гарне життя масі киян. Ну кому хочеться мати різні болі і бачити, як твоє тіло зношується від хвороби та поволі старіє?  Не знаю навіть хто в кого запозичив технології: косметичні компанії в пятидесятницько-харизматичних рухів, чи харизмати в косметичних і медичних компаній. 

А ще є так багато новин про чудодійні ікони, приклавшись до яких, можна зцілитися та визволитися від багатьох проблем.  Ну хіба не чудова дорога до успіху в світі? Ну і що з того, що Апостол Яків (4:4) каже: «Чи ж ви не знаєте, що дружба зо світом то ворожнеча супроти Бога? Бо хто хоче бути світові приятелем, той ворогом Божим стається».

«Що було, воно й буде, і що робилося, буде робитись воно, і немає нічого нового під сонцем!...» (Еккл. 1:9). Повернемося приблизно на 2 тисячі років назад у часі.  В Євангелії від Св. Івана ми читаємо, як Господь, пожалівши народ, створив чудо і нагодував їх їжею. «А люди, що бачили чудо, яке Ісус учинив, гомоніли: «Це Той справді Пророк, що повинен прибути на світ!» Спостерігши ж Ісус, що вони мають замір прийти та забрати Його, щоб настановити царем, знов на гору пішов Сам один…. [Потім]  Відповів їм Ісус і сказав: «Поправді, поправді кажу вам: Мене не тому ви шукаєте, що бачили чуда, а що їли з хлібів і наситились.  Пильнуйте не про поживу, що гине, але про поживу, що зостається на вічне життя, яку дасть нам Син Людський, бо відзначив Його Бог Отець». Сказали ж до Нього вони: «Що ми маємо почати, щоб робити діла Божі?»  Ісус відповів і сказав їм: «Оце діло Боже, щоб у Того ви вірували, Кого Він послав» (Ів. 6:14-15, 26-29).

Повернімося ще декілька тисяч років назад і загляньмо майже на самий початок історії людства. Намагаючись спокусити нашу праматір Єву, сатана їм сказав: «Відає Бог, що дня того, коли будете з нього ви їсти, ваші очі розкриються, і станете ви, немов Боги, знаючи добро й зло» (Буття 3:5).  Логіка проста – вам треба щось більше, ніж хоче для вас Бог.   Вам треба особливе знання?  Ми його дамо. Вам треба особливе здоровя? Ми вас зцілимо!  У вас фінансові проблеми?  Ми скажемо, як заробити гроші і порадимо куди вкласти гроші від проданої квартири!  Вам треба особлива влада?  Ми установимо новий світовий порядок!  Ви не чули останнім часом подібних послань від місцевих і заїжджих «пасторів» і «пророків»?

І хіба не апелюють такі послання до ваших бажань?  Гріх притягується до гріха.  Нашій грішній плоті грішні пропозиції подобаються.  І сатана про це знає. Тому він настільки активно пропонує їх через масу способів. 

Чекайте, але як же Бог?  Хіба не хоче Бог, аби ми були щасливі, здорові, багаті?  Хіба Він не хоче, щоб ми жили і то жили вічно?  Звісно, Бог хоче вам добра.  Але Він також знає, що для вас найкраще.  Сьогодні Бог каже нам через апостола Павла цікаву річ: «Хоч нищиться зовнішній наш чоловік, зате день-у-день відновляється внутрішній».  Господь Святий Дух спростовує усіх фальшивих пророків, які пропонують нам здоровя, процвітання і життя без проблем. 

Господь каже: «Дорогі Мої християни, не женіться за цим світом, бо це – пастка для вашої душі».  «Яка ж користь людині, що здобуде ввесь світ, але душу свою занапастить? Або що дасть людина взамін за душу свою?»  (Мт. 16:26) «Шукайте ж найперш Царства Божого й правди Його, а все це вам додасться» (Мт. 6:33).  Бог дасть вам усе, що потрібно, але вирішить Він Сам. 

«Та мавши того ж духа віри, за написаним: Вірував я, через те говорив, і ми віруємо, тому то й говоримо», - промовляє коринтській громаді і нам Апостол Павло.  Важливо мати духа віри.  Дух світу, якому служать релігійні цілителі усіх мастей – інший, і походження його не в Богові.  Наш дух даний нам Святим Духом через Євангеліє.

Такого духа мав цар Давид.  Такого духа мав Апостол Павло.  Такого духа маємо й ми і тому ми віруємо Богові.  Ми довіряємо Йому цілковито.  Віруємо і сповідуємо, що знаємо, що Він нас любить, як ніхто на світі не любив, не любить і любити не зможе.  Божа любов до нас досконала.  І вияв цієї любові до кожного з вас не в відмінному здоровї, не в шестизначному банківському рахунку, а в хресті Голгофи, на якому за всі наші гріхи і провини у жертву приніс Себе Єдинородний Божий Син, наш Спаситель Ісус Христос.

Божа любов до вас – це збичоване тіло Сина Божого, це прибиті до хреста руки та ноги Ісуса Назарянина, Царя Ізраїлевого. Божа любов до вас – це кров, пролита на хресті на прощення ваших гріхів, це смерть Христа за весь світ і за кожного з нас особисто.  Ми віруємо в те, що «так бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне» (Ів. 3:16).

Божий Син врятував нас від влади гріха, від влади диявола.  Бог Син врятував кожного з вас від вічної смерті, довівши вашу перемогу славетним Своїм воскресінням на третій день. Цар Давид вірував у доброту і любов Божу, тому сповідує у Псалмі 115: «Я вірив, коли говорив».  Його слова повторює Апостол Павло.  Слова Апостола повторюємо сьогодні й ми: «І ми віруємо, тому то й говоримо,  знавши, що Той, Хто воскресив Господа Ісуса, воскресить з Ісусом і нас, і поставить із вами».

Історія цього світу закінчиться дуже величною подією.  Світ про неї часто говорить і називає її то апокаліпсисом, то страшним судом. Світ не хоче, аби та подія настала, тому вже й нині у головах фантастів виношуються маси планів з порятунку бодай частини людства, які часом реалізуються у такі фільмові проекти, як «2012» або щось подібне до нього. 
Господь Святий Дух каже, щоби ми не боялися.  Він каже, що Бог воскресив нашого Спасителя Ісуса Христа.  А якщо Він воскресив Ісуса, то й у час повернення Спасителя у славі, а це й буде Останній День цього світу, то Бог воскресить і всіх віруючих у Христа.  Бог воскресить вас до вічного життя.

Вічне життя буде в Божому Царстві.  Апостол Іван так пише про нього: «І я, Іван, бачив місто святе, Новий Єрусалим, що сходив із неба від Бога, що був приготований, як невіста, прикрашена для чоловіка свого. І почув я гучний голос із престолу, який кликав: «Оце оселя Бога з людьми, і Він житиме з ними! Вони будуть народом Його, і Сам Бог буде з ними, і Бог кожну сльозу з очей їхніх зітре, і не буде вже смерти. Ані смутку, ані крику, ані болю вже не буде, бо перше минулося» (Об. 21:1-4).

Біль, крик, сльози всього цього не буде.  Не буде в Царстві Небесному, шукати якого запрошує нас Господь і яке лине до нас через засоби благодаті, про яку каже Апостол сьогодні в Писанні: «Усе бо для вас, щоб благодать, розмножена через багатьох, збагатила подяку на Божу славу». Ця благодать лине до вас Христове Слово  і у середину вас через тіло та кров розпятого та воскреслого Ісуса в хлібі та вині Святої Вечері.   Щоразу, коли ви отримуєте Христове тіло та кров, ви отримуєте прощення гріхів, а з ним праведність, вічне життя і всі Божі дари.

А поки що каже Апостол Павло: «Через те ми відваги не тратимо, бо хоч нищиться зовнішній наш чоловік, зате день-у-день відновляється внутрішній». Слово Христове, Христові тіло та кров зміцнюють нас у людині внутрішній. А як же щодо наших так би мовити зовнішніх даних, здоровя, заможності тощо?  Господь каже, що ця людина нищиться.

В іншому місці Павло називає себе і нас посудинами глиняними.  Наше тіло – крихке і вражене гріхом.  Проте нова людина, створена в нас Святим Духом, лише набирається сил щоразу, коли ми чуємо проповідь Божого Слова, щоразу, коли ми куштуємо правдиве Христове тіло та пємо Його правдиву кров.   Ми стаємо також більш відважними і не боїмося нічого, що є в цьому світі.  Допоки є в нас нова людина, людина віруюча, людина, яка покладається на Христа і довіряє Йому в усіх справах, все буде гаразд.

Минає все.  Минає світ. Нищиться наша людна зовнішня.  Маса фальшивих пророків намагаються розставити пастки на нашу слабку і немічну плоть, аби ми увагу звертали на видиме. Прийдіть на зібрання і зціліться, доторкніться до ікони і зціліться – закликають вони.  Але ми чуємо сьогодні інший заклик.  І цей заклик від Бога.  Господь каже: «Видиме – дочасне.  Невидиме ж – вічне!»   Всі біди, які ми маємо в цьому житті – тимчасові, а тому вони й нетяжкі, якщо порівняти це з тим, що чекає на нас – вічне життя в Царстві Божому.  Заради Христа. Амінь.

Благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога й Отця, і причастя Святого Духа нехай буде зо всіма вами! Амінь. (2 Кор. 13:13).


понеділок, 7 червня 2010 р.

ХРИСТИЯНИ І ПОЧУТТЯ

    Є люди, які вважають себе за добрих християн, хоча вони й духовно мертві. Вони ніколи не відчували справжніх мук через свої гріхи. Вони ніколи не були переповнені страхом через свої гріхи. Їх ніколи не лякала думка про пекло, на яке вони заслуговують; вони ніколи не ставали перед Богом на коліна, гірко оплакуючи жахливий, проклятий свій гріховний стан. Набагато менше вони проливали солодкі сльози радості та славили Бога за Його милосердя. Вони читають і слухають Слово Боже, не будучи ним особливо враженими. Вони ходять до церкви і приймають відпущення гріхів без відчуття оновлення. Вони приходять до Святої Вечері без внутрішніх відчуттів і залишаються холодними, як лід. Час від часу, коли вони внутрішньо стають схвильованими внаслідок своєї байдужості у справах свого спасіння через брак цінування Божого Слова, вони намагаються втихомирити своє серце міркуванням про те, що Лютеранська Церква навчає, що брак духовних відчуттів не грає ніякої ролі. Вони доводять собі, що такий брак зашкодити їм не може і що вони все одно можуть бути добрими християнами, бо вони вважають себе за християн.
Проте вони живуть у серйозному самообмані. Люди в такому стані не мають нічого, крім глухої віри розуму, оманливої віри, або ж, якщо висловити її ще радикальніше, віри уст. Вони мусять проказувати своїми вустами: «Вірую», - але їхнє серце цього не усвідомлює. Справді, людина, яка не може сказати відповідно до Пс. 34:8, що вона скуштувала і побачила, що Господь - добрий, не повинна вважати себе за таку, що перебуває у стані правдивої віри. Крім того, Апостол Павло каже в Рим. 8:16: «Сам Цей Дух свідчить разом із духом нашим, що ми діти Божі». Чи може Святий Дух свідчити в нас так, що ми того не відчуваємо? Свідок у суді мусить промовляти достатньо голосно, аби його міг почути суддя. Так само і в нашій справі. Відповідно до Божого Слова, будь-яка людина, яка ніколи не відчувала свідчення Духа про те, що вона - дитя Боже, є духовно мертвою. Вона не може запропонувати жодного свідчення на свою користь і, вважаючи себе за християнина, все-таки чинить неправильно.
Апостол знову, в Рим. 5:1, каже: «Отож, виправдавшись вірою, майте мир із Богом через Господа нашого Ісуса Христа». Об’єктивний мир, установлений через пролиття Христової крові, існує перед нашим виправданням. Отже, Апостол мусить говорити про мир, який відчувається, розуміється і переживається.
    Крім того, Апостол Павло пише в Рим. 14:17: «Царство Боже… праведність, і мир, і радість у Дусі Святім». Радість, із якою промовляє Апостол, не є мирською, або ж плотською, але радістю духовною. Людина, яка скуштувала всі інші види радості, крім останньої, є духовно мертвою.
Приклади тих святих, які описано в Біблії, цю точку зору підтверджують. Ми бачимо, як вони постійно сяють хвалою до Бога через те, що Він для них зробив. Це передбачає, що їхні серця усвідомлювали те милосердя, яке їм виявив Господь. Хіба міг Давид без жодного внутрішнього переживання вигукнути: «Благослови, душе моя, Господа, і все нутро моє святе Ймення Його! Благослови, душе моя, Господа, і не забувай за всі добродійства Його! Всі провини Твої Він прощає, всі недуги твої оздоровляє?». Звісно, що коли він промовляв ці слова, то мав дуже живе відчуття цих справ.
    І на останку: спитайтеся в будь-якої людини, яка має всі критерії правдивого, живого християнина, чи вона відчувала всі ці речі, про які вона говорить, - і вона дасть ствердну відповідь, кажучи вам, що після відчуття жаху, який Бог посилає грішникові, вона відчула солодощі Божої благодаті у Христі. Вона скаже вам, що серце її тане в ній із кожною згадкою про любов її Спасителя. І знову-таки, вона також скаже вам, що незважаючи на той факт, що вона знає про отриману благодать, її часто охоплюють страх і муки перед лицем Закону.
   Отже, зауважте, що наше твердження про те, що ніхто не повинен засновувати своє спасіння і свій стан благодаті на своїх відчуттях, не означає, що людина може бути добрим християнином, нічого не відчуваючи щодо релігійних справ. Цьому ми не навчаємо.
Доктор К. Ф. В. Вальтер «Закон і Євангеліє», З дев'ятнадцятої вечірньої лекції, 1885 р.

неділя, 6 червня 2010 р.

ПРОПОВІДЬ НА 2- У НЕДІЛЮ ПО П'ЯТИДЕСЯТНИЦІ


                                    ВИЗВОЛЕНІ  ПИЛЬНУЮТЬ СВЯТОГО ДНЯ
                                    (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
Пильнуй дня суботнього, щоб святити його, як наказав тобі Господь, Бог твій.  Шість день працюй, і роби всю працю свою,  а день сьомий субота для Господа, Бога твого; не роби жодної праці ти й син твій та дочка твоя, і раб твій та невільниця твоя, і віл твій, і осел твій, і всяка худоба твоя, і приходько твій, що в брамах твоїх, щоб відпочив раб твій і невільниця твоя, як і ти. І будеш пам'ятати, що був ти рабом в єгипетському краї, і вивів тебе Господь, Бог твій, звідти сильною рукою та витягненим раменом, тому наказав тобі Господь, Бог твій, святкувати суботній день  (Повторення Закону 5:12-15).

            Благодать вам і мир від Бога Отця нашого й Господа Ісуса Христа!   (2 Кор. 1:2).  Амінь.

         Дорогі брати і сестри, зазвичай перед вихідними, у п
ятницю або в суботу, головні виїзні дороги з Києва забиті автомашинами.  Маса людей спішать виїхати з Києва. Куди ж вони їдуть?  Може в місцеві церкви, бо в київських бракує місця помолитися та отримати Святе Причастя?  Можливо в паломництва у якісь віддалені монастирі та скити, аби там принести Богові подяку за своє життя?  Таж ні!  Подивіться скільки місця є ще в нашому приміщенні, а в багатьох інших церквах, які мають величні собори місця ще більше.  Та й якщо зайти в якусь церкву поза Києвом, то й там ви, більше за все, не зауважите багатолюдні натовпи, що прагнуть почути Слово Боже.

Куди ж спішать всі ці люди, створюючи корки або тягучки на дорогах з Києва?  На дачі, адже там дозріває полуниця.  На відпочинок із сімєю, адже треба більше часу разом проводити на свіжому повітрі.  А може в когось на природі краще вирішують ділові справи?  Чи не нагадує це вам притчу Господню про те, як господар приготував вечерю і запросив на неї своїх друзів?

Читаю текст із Євангелія від Св. Луки (14:17-20): «І послав він свого раба часу вечері сказати запрошеним: «Ідіть, бо вже все наготовано».  І зараз усі почали відмовлятися. Перший сказав йому: «Поле купив я, і маю потребу піти та оглянути його. Прошу тебе, вибач мені!» А другий сказав: «Я купив собі п'ять пар волів, і йду спробувати їх. Прошу тебе, вибач мені!» І знов інший сказав: «Одружився ось я, і через те я не можу прибути».  Завершення цієї притчі сумне: «Багато покликаних та вибраних мало».  До вічного життя покликано багато людей, але мало людей до нього втраплять.

Згадайте про ці слова Господа, коли будете складати плани на наступну неділю, або сідати в авто, щоби якомога швидше в неділю вирватися з Києва, або суботнього вечора будете зважувати всі «за» і «проти» чи варто напружуватися та їхати на службу Божу до своєї церкви, бо ці слова стосується кожного з нас. 

Так само як слова із сьогоднішнього тексту нагадують нам про наш гріх нехтування Богом і Його Словом, за будь-яку неділю або будь-який інший день, коли ми нехтували вивченням Божого Слова, молитвою, проповіддю, коли ми порушували благання Святого Духа, висловленого через автора Послання до євреїв (10:25): «Не кидаймо збору свого, як то звичай у деяких».

Господь Бог каже: «Пильнуй дня суботнього, щоб святити його, як наказав тобі Господь, Бог твій». Пильнуй, не забувайся про накази Господні!  Памятай, що Господь дає тобі достатньо часу, аби ти виконував всю свою працю, а сьомий день – субота, шабат, відпочинок для Господа.   Твій відпочинок – для Господа. І не лише твій відпочинок. 

Господь каже: «Не роби жодної праці ти й син твій та дочка твоя, і раб твій та невільниця твоя, і віл твій, і осел твій, і всяка худоба твоя, і приходько твій, що в брамах твоїх, щоб відпочив раб твій і невільниця твоя, як і ти».  День сьомий – відпочинок для Господа усіх людей з вашого дому.  І для ваших батьків, і для ваших працівників, і для ваших дітей – відпочинок не для своєї плоті, не для дачі, а для Господа!  

Виконуй усі обовязки свої сумлінно та чесно упродовж усього робочого часу, але відпочинковий час – для Господа.  Старозаповітним євреям Господь каже, що їхній відпочинковий час належить Йому і наводить дуже потужний аргумент: «І будеш пам'ятати, що був ти рабом в єгипетському краї, і вивів тебе Господь, Бог твій, звідти сильною рукою та витягненим раменом, тому наказав тобі Господь, Бог твій, святкувати суботній день».

Ось де лежить причина святкування суботи євреями.  Вони були раби.  Їхній народ був приречений фараоном на вимирання.  Сатана ненавидів людей, з яких мав вийти обіцяний Богом Спаситель світу, тому використовував єгипетську владу, аби спинити Божий план спасіння. У Псалмі 123є такі слова: «Коли б не Господь, що був з нами нехай но Ізраїль повість! Коли б не Господь, що був з нами, як повстала була на нас людина,  то нас поковтали б живцем, коли розпалився на нас їхній гнів, то нас позаливала б вода, душу нашу потік перейшов би,  душу нашу тоді перейшла б та бурхлива вода!  Благословенний Господь, що не дав нас на здобич для їхніх зубів! Душа наша, як птах, урятувалась із сільця птахоловів, сільце розірвалось, а ми врятувались!»

Ці слова можуть стосуватися і чудесного визволення євреїв із Єгипту.  Якби не Бог, то на ізраїльтян чекала або смерть у морській глибині, або смерть від єгипетських мечів. Але зі Старозаповітною Церквою був Бог – тому вода позаливала не ізраїльтян, а ворогів Божого народу, які вже розраховували на швидку перемогу над віруючими і перетворення їх на рабів.  Господь нагадує ізраїльтянам, аби вони пам’ятали, що вони стали народом вільним і незалежним, народом з країною і майбутнім у Господі-Викупителі, саме завдяки Йому.  І допоки Він – їхній Бог, вони матимуть свободу. Аби її мати треба бути з Богом, з Його Словом, слухати проповідь, вірно збиратися в день відпочинку, суботу для Господа.

Не всі люди, звісно, євреї.  Не всі були рабами в Єгипті.  Але всі без винятку, з євреями включно, були в рабстві ще гіршому – рабстві гріха.  Визволення євреїв із єгипетської неволі вказувало і передвіщало щось значно більше, потужніше, вагоміше. Воно вказувало на визволення, яке одержать усі люди, незалежно від національності, раси та громадянства.  Воно вказувало на визволення, яке матиме наслідки для цілої вічності – визволення від гріха.

Гріх – не фараон, не будь-яка інша земна влада.  Будь-яке рабство може одного дня скінчитися, але не рабство гріха.  Всяке рабство має походження ззовні, а гріх від часу падіння наших прабатьків живе у самому нашому тілі. Де ми – там і він. І як лютий рабовласник, так і він прагне нас використовувати та мучити постійно.  І найгірше є те, що через гріх люди приречені до смерті – спочатку фізичної, а потім вічної.  

Якби не Господь, що є з нами, нас поглинула би вічна смерть через гріх назавжди – так ми можемо перефразувати слова із Псалма 123-го.  Аби нас визволити із цієї неволі, Господь виконав обіцяне – Він вас так полюбив «що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне» (Ів. 3:16).  Аби визволити євреїв із єгипетської неволі, Бог знищив фараона та його армію у водах Червоного моря.  Аби визволити нас від влади гріха, Бог Син набув людське тіло, але без гріха.  Аби знищити гріх усього людства, Він на Своє тіло перебрав наші гріхи і приніс Себе в жертву за кожного з нас.

Апостол Павло так пише про це велике визволення: «[Христос] – наш мир, що вчинив із двох одне й зруйнував серединну перегороду, ворожнечу, Своїм тілом,  Він Своєю наукою знищив Закона заповідей, щоб з обох збудувати Собою одного нового чоловіка, мир чинивши,  і хрестом примирити із Богом обох в однім тілі, ворожнечу на ньому забивши».

Фараон із військом були втоплені у Червоному морі. Наші гріхи були втоплені у червоній крові Ісуса Христа Сина Божого, розпятого на Голгофі.  Наслідком гріха є смерть.  Ісус, Який перебрав на Своє святе тіло наші гріхи, помер за вас, аби смерть не мала над вами вічного панування.  І на доказ того, що ваші гріхи прощено, що вашу смерть подолано, Він на третій день воскрес із мертвих.  Воскресіння Христове сталося в неділю.

Сьогодні неділя.  Сьогодні ми зібрані в неділю, аби святкувати наш сьомий день – суботу, шабат, відпочинок для Господа.  Чому?  Мотивація нашого зібрання та сама – бо це день нашої перемоги над гріхом, смертю і дияволом.  Перемогу здобув Божий Син, але здобув Він її для вас. І вашою вона стає через віру. А «віра – від слухання Слова Христового» (Рим. 10:17).

«Пильнуй про цей день!» - каже Бог. «Пильнуй» – важливе слово, бо пильнуючи ми маємо те, що Бог нам дав. Пильнуючи цей день, ми відновлюємо нашу віру через життєдайне Слово Євангелія.  Хай усе місто мчить ясного дня, коли в нас служба Божа, з Києва насолоджуватися природою, займатися бізнесом, потішати своїх діток, але ми будемо пильнувати цього дня, бо ми – визволені Христом і ми хочемо залишатися у свободі, яку дає Христос. Ми хочемо чути Його євангельське прощення.  Ми хочемо Його цілющими тілом і кров’ю у Таїнстві Святої Вечері заживити наші всі духовні рани, які постійно роз’ятрюються гріхом і дияволом. Ми хочемо перебувати з Христом, бо Він у Слові і Таїнстві перебуває зараз, тут сьогодні з нами.  Пильнувати дня зібрання потрібне для нас, бо тут і зараз дається нам прощення гріхів, Божа любов і благословення на весь наступний тиждень.

І як добре, що пильнує завжди Він, наш люблячий Спаситель. Навіть, якщо ми подібно до всіх Христових учнів у саду Гетсиманському позасинаємо, то «Не дрімає й не спить Сторож Ізраїлів!» (Пс. 120:4).  Його опіка ніколи не спиняється над нами, а Його Слово пробуджує нас від духовного сну. У Бога багато справ, але Він про вас не забуває ні на мить і це Він в неділю дає вам можливість почути Його Слово і причаститися тілом і кровю Його Єдинородного Сина на прощення наших гріхів, і на вічне життя до якого воскресить вас Його Слово у час повернення Спасителя.  Чому?  Бо Він вас дуже любить і хоче, щоб Ви завжди були з Ним.
.
Ми були рабами гріха, диявола і смерті.  Але через Христа Ісуса Бог учинив нас «співгорожанами святим, і домашніми для Бога» (Еф. 2:19). Не кидаймо своєї домівки- Церкви, а пильнуймо про те, аби бути в ній кожного святого дня і Останнього Дня увійти до Царства Божого.  Заради Христа.  Амінь.

Благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога й Отця, і причастя Святого Духа нехай буде зо всіма вами! Амінь. (2 Кор. 13:13).

субота, 5 червня 2010 р.

ЗАВТРА

Завтра, як на те буде свята Божа ласка та воля, під час Катехізису ми будемо розглядати Другий Член Апостольського Символу віри. Біблійний урок буде присвячено дослідженню 2-го розділу 2-ого Послання Cв. Апостола Павла до солунян, а служба Божа будуватиметься довкола слів Повторення Закону, розділ 5, вірші 12-15.

Розклад на завтра:

9:30 - Основи християнської віри (Катехізис)


10:00 - Біблійний урок


11:00 - Служба Божа і Недільна школа для дітей


Київська парафія Воскресіння проводить служіння у приміщенні Інституту Математики, вул. Терещенківська, 3 (біля станції метро "Театральна"). Ласкаво просимо!

середа, 2 червня 2010 р.

КОЛИ ВІРУЮЧИЙ ВПАДАЄ У ПРОГРІХ

Хай ті, кому була передана влада та опіка над душами, пізнають із цієї Павлової заповіді ("Браття, як людина й упаде в який прогріх, то ви, духовні, виправляйте такого духом лагідности" Гал. 6:1), як вони повинні ставитися до тих, що впали в прогріх. «Браття», - каже він, «якщо якась людина впала в прогріх, то не відкидайте його і не осуджуйте. Але виправляйте його, зміцнюйте та відновлюйте (бо таке значення несе грецьке слово ) і своєю лагідністю виправте в ньому те, що пропало через обман диявола або через слабкість його плоті. Бо Царство, у яке ви були покликані – не царство страху або смутку, а Царство впевненості та щастя. Коли ви бачите якогось брата перестрашеного через гріх, у якому він винен, біжіть до нього, простягніть йому свою руку у його падінні. Утіште його солодкими словами і обніміть його як мати. Черствим та впертим, які безстрашно і самовдоволено тривають у своїх гріхах, докоряйте різко. Але тих, що потрапили в прогріх і смуток та сумують над своїм падінням, слід підбадьорювати та повчати вами, духовними. І робити це слід у духові лагідності, а не в ревності до праведності або жорстокості, як це робили деякі сповідники, які тоді, коли треба було відновлювати спрагнені серця солодкою втіхою, давали їм пити жовч і оцет, як робили це юдеї Христові на хресті (Мт. 27:34).

Мартін Лютер, З лекцій на Галатів

вівторок, 1 червня 2010 р.

ЦЕРКВА ВИДИМА Й НЕВИДИМА?


     Наше Сповідання не робить цього розрізнення між невидимою і видимою церквою.  Лютер справді періодично говорить про церкву, як про невидиму, але в цілковито іншому сенсі.  Для лютеранського богословя було би набагато кращим не починати говорити, що начебто існує дві церкви: одна видима, а інша – невидима.  Це розрізнення виводиться із реформатської доктрини про передпризначення. Воно вертається до Августина, а в Середньовіччі його можна знайти у Вікліфа.  Невидима церква складається з усіх передпризначених, видима церква – з охрищених. Можна бути членом однієї церкви, не належачи до іншої.  Тут Таїнство Хрищення є лише зовнішньою ознакою хрищення Святим Духом.  Для людини, яка не передпризначена для вічного життя, хрищення водою залишається лише ознакою без жодних наслідків.
        Це розрізнення відкидається Лютеранською Церквою, як не-Біблійне.  Хрищення, відповідно до Нового Заповіту є не лише знаком, але й засобом, який змиває гріхи (Еф. 5:26), «купіль відродження» (Тита 3:5).  Тож є не дві церкви: одна видима спільнота тих, що прийняли Хрищення, як знак відродження, а інша невидима спільнота відроджених Духом Святим до вічного життя.  Наша церква також сповідує вибрання до вічного життя і знає, що охрищені можуть бути втрачені, і винні в тому будуть вони.  Ми схиляємося перед Богом, приховані рішення Якого, рішення, які Він нам не обявив, ми не розуміємо.  Ми схиляємося перед Богом, Який «хоче, щоб усі люди спаслися, і прийшли до пізнання правди» (1 Тимофія 2:4), і Який все-таки допускає, що так багато людей втрачаються навіки.  Але ми ніколи не можемо поступитися тими обітницями, які повязані із засобами благодаті. Взагалі ми  не можемо говорити, що Він не має на увазі того, що обіцяє.  Людина, приймаючи обітницю про Христа у вірі, може втрачати благословення Хрищення, день за днем і навіть  щоденно.  Але обітниця залишається.  Хрищення залишається таким самим.
        У суперечках про Хрищення між лютеранами та реформатами у XVI столітті, які ми повинні досліджувати старанніше, наші богослови любили посилатися на «одне Хрищення» в Еф. 4:5, яке також було взято у Нікейський Символ віри.  Із цього великого місця з Павла, на якому також перебуває Стаття VII Ауґсбурзького Віросповідання, як також із «один Бог Отець… і один Господь» у 1 Кор. 8:6, ми маємо повторюване слова «єдиний» і «один» у Нікейському Символі віри: «Вірую в єдиного Бога, Отця… і в єдиного Господа Ісуса Христа…. єдину святу соборну і апостольську церкву…. одне Хрищення на відпущення гріхів».  Те, що сповідується тут із Нового Заповіту є захистом не лише проти тієї ідеї, що Хрищення можна повторювати, але й проти платонівського розколу цього Таїнства на фізичне хрищення і духовне хрищення.
        Це стосується не лише засобів благодаті, але й церкви. Наше Сповідання сповідує одну-єдину церкву, а не дві.  Церква не може розколюватися на видиму і невидиму, незалежно від того, що про це могли думати пізніші лютеранські богослови.  Таким чином наше Сповідання повторює Нікейський та Апостольський Символ віри, і Новий Заповіт. Коли ж ставиться запитання, чи Стаття VII Ауґсбурзького Віросповідання говорить про невидиму церкву так як цю статтю розуміли реформовані, а чи про видиму церкву, як цю статтю для себе витлумачували англіканці, то ми просто повинні сказати, що це запитання поставлене неправильно; статті це розрізнення не відомо, як і не відоме воно Новому Заповітові.

Герман Зассе, Стаття VII Ауґсбурзького віросповідання у сучасній кризі лютеранства.  Листи до лютеранських пастирів, № 53, квітень 1961 р.