Рости на спасіння (проповідь)

понеділок, 28 лютого 2011 р.

Прохання про молитву

Дорогі браття і сестри,  прошу впродовж цього тижня молитися за одужання парафіян з громади "Воскресіння":  Юлії, Тіфані, Любові, Ярослава, Святослава та Анжели.

День святих Филимона та Онисима

     Сьогодні ми дякуємо Господу за святих Филимона та Онисима. У першому столітті Филимон був відомий християнин, який мав раба на ім'я Онисим. Хоча ім'я Онисим означає "корисний", Онисим виявився "некорисним", втікши від свого пана і, можливо, навіть щось в нього укравши (Филимона 18).  Якимось чином Онисим познайомився із апостолом Павлом, який пізніше перебував у в'язниці (можливо в Римі) і через Павлове проголошення Євангелія він став християнином. Визнавши перед Павлом, що він був утеклим рабом, Онисим був спрямований Павлом до його пана та став знову "корисним".   Аби допомогти прокласти дорогу для Онисимового мирного повернення додому, Павло відправив разом із ним листа, в якому спонукав Филимона простити свого раба за втечу та "прийняти його як мене" (в. 17), "і вже не як раба, але вище від раба, як брата улюбленого" (в. 16). Цей лист пізніше був прийнятий Церквою як одна з книг Нового Заповіту.

Зі Скарбниці щоденної молитви

неділя, 27 лютого 2011 р.

Проповідь на 6-у неділю по Богоявленні

   НОСИТИМЕМО
ОБРАЗ НЕБЕСНОГО

                   (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

Але дехто скаже: «Як мертві воскреснуть? І в якім тілі прийдуть?» Нерозумний, що ти сієш, те не оживе, як не вмре.
Так само й воскресення мертвих: сіється в тління, в нетління встає,  сіється в неславу, у славі встає, сіється в немочі, у силі встає, сіється тіло звичайне, встає тіло духовне. Є тіло звичайне, є й тіло духовне.  Так і написано: «Перша людина Адам став душею живою, а останній Адам то дух оживляючий».  Та не перше духовне, але звичайне, а потім духовне.  Перша людина з землі, земна, друга Людина із неба Господь. Який земний, такі й земні, і Який небесний, такі й небесні. І, як носили ми образ земного, так і образ небесного будемо носити. І це скажу, браття, що тіло й кров посісти Божого Царства не можуть, ані тління нетління не посяде   (1 Коринтян 15:35-38, 42-50)

Божій Церкві… посвяченим у Христі Ісусі, покликаним святим… благодать вам і мир від Бога Отця нашого й Господа Ісуса Христа! (1 Кор. 1:1, 2). Амінь

Дорогі брати і сестри, в лабораторії Фарадея, славетного вченого, необережний працівник ненавмисно випустив в посудину з кислотою великий і важкий срібний келих. Кислота його одразу, атом за атомом почала роз'їдати так, що незабаром він повністю розчинився. Робітник впав у відчай, але великий хімік запевнив його, що все буде добре і почав відновлювати скарб. Для людини непосвяченої келих було втрачено назавжди, але вчений знав, що хоча його більше не видно, змінилася лише його форма – срібло ж і далі перебувало в посудині і його звідти можна було витягнути.

Тож вчений влив у посудину потрібні хімікати і срібло швидко випало в осад. Потім Фарадей забрав його з посудини і відправив до ювеліра, додавши при цьому необхідний дизайн. За декілька днів срібний келих знову перебував на своєму звичному місці так наче й не було того дивного випадку.

Подібне велике перетворення було й з людством, дуже давно, в Еденському саду.  Там відбулося наше падіння в посудину з кислотою.  Та посудина – наш світ, а кислота – гріх. Необережний працівник – то наші прабатьки Адам і Єва, яких спокусив до гріха наш давній і лютий ворог, сатана.  А срібний келих – то людство, всі ми, народжені від Адама і Єви в гріхові. 

Гріх справді діє як кислота.  Псалом 102 так описує дію гріха на людство в цілому і на людину, на кожного з нас зокрема: «Чоловік як трава дні його, немов цвіт польовий так цвіте він,  та вітер перейде над ним і немає його, і вже місце його не пізнає його...»  Гріх нищить наше тіло  Гріх убиває нас.  Минає в кращому випадку якась сотня літ і про наше життя в цьому світі буде в кращому випадку нагадувати якісь наші праці або хрести чи пам’ятники на наших могилах.

Це стосується всіх.  Це стосується вас і мене. Сатана знав, що робив у Раю. Гріх – безжалісна річ. Наслідок його  - завжди смерть. А де смерть, там і знищення тіла.  Проте це тіло не знищується назавжди.  Бог чітко навчає, що всі люди воскреснуть.  Господь каже: «Повиходять ті, що чинили добро, на воскресення життя, а котрі зло чинили, на воскресення Суду» (Ів. 5:29).

Воскресіння суду – це воскресіння до вічності у жахливих муках пекла, де, як написано «темрява зовнішня.. плач і скрегіт зубів». Там – безнадія і відділення від люблячого Бога назавжди.

Наш сьогоднішній Біблійний текст починається людей. «Але дехто скаже: «Як мертві воскреснуть? І в якім тілі прийдуть?»  Людський розум відмовляється повірити у воскресіння, не може уявити такої великої і чудесної речі.  Святий Дух через апостола Павла називає людей, що ставлять такі запитання нерозумними.  Вони, звісно, можуть бути навіть академіками, всесвітньовідомими вченими. Але якщо вчений сумнівається в тому, що каже Бог, то Бог вправі назвати його «нерозумним» і таким називає.

У книзі Йова (38:31-36) Господь промовляє: «Чи зв'яжеш ти зав'язки Волосожару, чи розв'яжеш віжки в Оріона? Чи виведеш часу свого Зодіяка, чи Воза з синами його попровадиш? Чи ти знаєш устави небес? Чи ти покладеш на землі їхню владу? Чи підіймеш свій голос до хмар, і багато води тебе вкриє? Чи блискавки ти посилаєш, і підуть вони, й тобі скажуть Ось ми? Хто мудрість вкладає людині в нутро? Або хто дає серцеві розум?»  Відповідь: «Звісно ж, робить усе це не людина, а Бог».  Тому все, що каже Бог має рацію, вірне та мудре, а отже заслуговує на стовідсоткову довіру.

Через це далі йдуть такі різкі слова: «Нерозумний, що ти сієш, те не оживе, як не вмре».  Якщо ти сумніваєшся в Божих словах, то ти – нерозумний та й годі. Але Господь хоче сьогодні ще й проілюструвати цю правду і веде нас за руку на поле та й каже: «Що ти сієш, те не оживе, як не вмре».  Хто сіяв зерно, той знає, що стара зернина вмирає і з неї виходить новий паросток.  Але можливо для нас доступнішою буде ілюстрація з картоплиною, адже ми не так часто сіємо пшеницю, як садимо картоплю.  Збираючи новий урожай картоплі, поряд із чудовими, твердими, молодими бульбами, ми часто можемо зауважити стару, мертву картоплину.

Правило овочівництва просте, аби зібрати новий урожай – старе зерно чи посадковий матеріал має вмерти, згнити, зотліти – без цього нового урожаю не буде. «Що ти сієш, те не оживе, як не вмре», - каже сьогодні нам апостол Павло. І продовжує: «Так само й воскресення мертвих». Кожне християнське кладовище – насправді велике поле, відповідно до цих слів апостола Павла.  І щоразу, коли ми проходимо чи проїздимо повз кладовище, де поховані ті, що вірували в Христа, де стоять хрести або пам’ятники із зображеннями хреста, ми можемо проказувати слова з нашого Символу віри: «Чекаю воскресіння мертвих і життя будучого віку».

Як землероб очікує сходження врожаю, так і ми очікуємо того часу, коли піднімуться всі покійні у Христі.  Як хлібороб упевнений, що за чудової погоди його насіння зійде та принесе добрий урожай так само й ми впевнені, що Останнього Дня ми воскреснемо з мертвих і всі ці поля-кладовища зарясніють чудесним урожаєм життя вічного – життя будучого віку.

Але є велика відмінність між насінням звичайним і сіянням у землю нашого мертвого тіла. Господь Святий Дух каже сьогодні: «Сіється в тління, в нетління встає». Наші тіла, ще від зачаття вражені гріхом. Тому вони – тлінні.  Тому вони хворіють, старіють і врешті-решт помирають. Але нові тіла, які постануть у час повернення у славі Христа будуть зовсім іншими.  Вони будуть нетлінні, тобто вони не старітимуть, вони не матимуть жодних вад, жодних хвороб. Вони не матимуть гріха, а отже й не будуть підвладні всім сьогоднішнім бідам, найбільшою з яких є смерть.  Тіла будуть нетлінні, безсмертні.
«Сіється в неславу, у славі встає», - продовжує Писання. Нічого славного в мертвому тілі немає.  Йому властиве гниття, його точать хробаки, коли мертві тіла відкопують, коли провадять ексгумацію, то люди довкола зодягають маски або принаймні закривають ніс і рот хустинками.  Наше розбещене телебачення часом показує різноманітні фільми-страшилки, аби налякати глядачів і показати усю потворність тіл, які розкладаються. Але нове тіло, яке ми отримаємо у воскресінні, встане в славі. Синонімом неслави є слово «гріх».  Все те погане, що стається із тілом по смерті людини – трапляється через гріх.  Більше цього не буде, бо замість гріха буде слава, буде святість.

«Сіється в немочі, у силі встає» - каже Святий Дух.  Неміч, страждання все це залишається у тілі, що було вражене гріхом.  А тіло, яке встане, буде енергійне, бадьоре, міцне, сильне. Ми будемо такі сильні, що зможемо робити масу добра, яке сьогодні не можемо робити через нашу слабкість.

І, найголовніше: «Сіється тіло звичайне, встає тіло духовне. Є тіло звичайне, є й тіло духовне».  Деякі фальшиві учителі хапаються лише за ці слова і доводять, що насправді наші тіла будуть як у невагомих духів.  Але не це має на увазі наш Учитель, Господь Святий Дух.  Є тіло звичайне, вражене гріхом. А є тіло духовне – людське тіло виправдане, нетлінне, освячене, воскресле у славі та силі.

Апостол далі пояснює нам: «Так і написано: «Перша людина Адам став душею живою, а останній Адам то дух оживляючий».  Перший Адам – наш праотець, останній Адам – наш Господь і Спаситель Ісус Христос.  Перший Адам приніс у світ гріх.  А другий Адам, Господь Ісус Христос змив цей гріх Своєю святою і дорогоцінною кров’ю.  На Голгофському хресті Він, правдивий Бог і правдива людина, віддав Себе в жертву за всі наші гріхи. На третій день Він воскрес із мертвих, тому й нас Він може оживити  і тому називається Він у сьогоднішньому тексті «дух оживляючий».

«Та не перше духовне, але звичайне, а потім духовне», - каже нам апостол.  Тобто, життя вічне починається ще тут із нашого звичайного тіла. Господь створює в нас це вічне життя, робить нас духовними через Своє святе Євангеліє.  Аби це духовне не вмерло, аби наші тіла взяли участь у воскресінні мертвих, аби ми воскресли у нетління, у славу, у сили, у Царство Небесне, Христос щонеділі Очікує нас біля Свого столу, аби ми споживали Його нетлінні, славні, потужні, святі  та правдиві тіло та кров у хлібі та вині Святої Вечері.

Це Він робить для нас, бо ми із землі, земні. А Він – Господь із неба.  Цим і визначається, каже Господь Святий Дух, майбутня доля усього людства: «Який земний, такі й земні, і Який небесний, такі й небесні».  Ті, що земні, що народилися лише від першого Адама, тобто від своїх фізичних батьків, воскреснуть теж Останнього Дня, але в тління, неславу, неміч та квиління аду.  А ви, що народилися від другого Адама, тобто, від Христа воскреснете такими як Христос – святими й праведними, аби бути там де Він – у вічному Божому Царстві.  Бо хто народився від Христа, той як Христос, зодягнутий у Його праведність, у Його силу, у Його святість. Через Христа – ви святі. У Христі – ви сильні.  Заради Христа – ви маєте вічне життя.

І якщо в цьому житті ми носили образ земного тіла з його учинками, то на у воскресінні, каже апостол Павло: «Образ небесного будемо носити» і кожен з вас буде славний своєю любовю, радістю, миром, добротою та лагідністю.  Ціле Царство Боже буде належати тим, що надіялися у цьому житті не на плоть і кров, а на Христа, довіряли Його Євангелію та прагнули щонеділі зміцнити себе святими, правдивими тілом і кров’ю Христовими.
Пам’ятаєте, як великий хімік Фарадей, будучи звичайною людиною, зумів зібрати разом атоми з розсіяного срібного келиха.  Тим простіше наш люблячий Всемогутній Бог збере до Свого Царства нас, бо тіло і кров Сина Його зруйнувало кислоту усіх гріхів навіки і так само в Імя Христа воскреслого воскреснемо й ми.  Чекаймо воскресіння мертвих і життя будучого віку з упевненістю. Заради Христа. Амінь.


Благодать Господа нашого Ісуса нехай буде з вами! (1 Кор. 16:23). Амінь.

середа, 23 лютого 2011 р.

Два способи зведення


Диявол зводить людину двома способами. Він або зваблює її ліворуч настільки, що вона ні в що не вірує, або ж заманює її праворуч, де зачумлює її святістю і людською мудрістю. В останньому випадку люди можуть вірувати в те або інше, але вони завжди хочуть Бога або вдосконалити, або піднятися вище за Нього Самого.  Це завжди було ознакою єретиків.

Мартін Лютер

неділя, 20 лютого 2011 р.

Проповідь на 5-у неділю по Богоявленні

                 НЕ НАДІЙТЕСЯ НА ЛЮДЕЙ!

                   (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

Так говорить Господь: «Проклятий той муж, що надію кладе на людину, і робить раменом своїм слабу плоть, а від Господа серце його відступає!  І він буде, як голий той кущ у степу, і не побачить, щоб добре прийшло, і він пробуватиме в краї сухому в пустині, у краї солоному та незамешканому...
  Благословенний той муж, що покладається на Господа, що Господь – то надія його! І він буде, як дерево те, над водою посаджене, що над потоком пускає коріння свої, і не боїться, як прийде спекота, і його листя зелене, і в році посухи не буде журитись, і не перестане приносити плоду!»    (Єремії 17:5-8)

Божій Церкві… посвяченим у Христі Ісусі, покликаним святим… благодать вам і мир від Бога Отця нашого й Господа Ісуса Христа! (1 Кор. 1:1, 2). Амінь

Дорогі брати і сестри, історики стверджують, що Чингізхан у своєму поході Азією, вирізав десятки тисяч людей.  Ми живемо в Києві, столиці давньої Русі, яка була зруйнована Батиєм і з того часу наш народ майже тисячу років не мав більше тривалої державності. Підемо трохи далі в історію: Тамерлан , освіченіший за Чингізхана, в самому Багдаді вирізав 20, 000 тамтешніх мешканців.  Жорсткість, підступність, гріх. Чи хочете ви покладатися на людину, дорогі християни?

1933 року в Україні комуністи організували штучний голод, визнаний не лише нашою Верховною Радою, але й парламентами інших країн за геноцид.  Одні люди, які були при владі, відбирали їжу від тих, хто влади не мав: від українських селян, від чоловіків, жінок і маленьких діток. Історики стверджують, що від цього злочину загинуло близько 10 мільйонів людей.  Вам хочеться після цього вірити в людство?  Чи можете після цього ви класти надію на людину?

В двадцятому столітті в Європі відгриміли дві світові війни.  Якщо під час Першої світової війни, в час якої загинули мільйони людей, все ще діяли хоч якісь принципи милосердя, то Друга світова війна, розв’язана Гітлером і Сталіним була зовсім іншою. З обох боків були жахливі концтабори, людське життя не мало жодної ціни, а цінувалася ідеологія, вигадана людьми під натхненням диявола: націонал-соціалізм і комунізм.  Жертвами цієї війни стали вже десятки мільйонів людей.  Чи може хтось, поглянувши на такі злочини, класти надію на людину?

А можливо найновітніша історія України може надихнути вас на довіру людині?  Навряд чи цьому посприяє сьогоднішнє розташування нашої країни з економічних і політичних свобод десь між Ботсваною і Угандою в Африці.   І ролі не грає одна людина, дві, три, сто, чи ціла політична партія. 

Господь Бог сьогодні нам промовляє: «Проклятий той муж, що надію кладе на людину, і робить раменом своїм слабу плоть, а від Господа серце його відступає!»  Мешканці Юдеї, як і чимало сьогоднішніх українців, як і чимало з нас, дорогі брати та сестри, поклали надію не на Бога, а на політичні сили, на військові союзи.  Господь застеріг їх про жахливий гріх, який вони коять, але вони не покаялися.  Вони не послухали Господа і не змінили свого злого способу життя.  Їм здавалося, що такий військовий союзник, як Єгипет, допоможе відстояти їхню свободу.  Звісно ж, так не сталося. Юдея, як країна впала,  а хто залишився живий, той пішов у семидесятирічний полон до Вавилону.  

«Проклятий той муж, що надію кладе на людину, і робить раменом своїм слабу плоть, а від Господа серце його відступає» в будь-яку пору людської історії. Дві з половиною тисячі років тому чи зараз у 2011 році. Наслідок гріха – завжди один і той самий.  Господь каже: «І він буде, як голий той кущ у степу, і не побачить, щоб добре прийшло, і він пробуватиме в краї сухому в пустині, у краї солоному та незамешканому...»

Ви надієтеся на людей в цьому житті?  Що ж, вас чекає багато розчарувань і особистих невдач.  Ви надієтеся на святих у житті вічному?  Ваша доля буде ще гіршою.  Слова Господа: «Проклятий той муж, що надію кладе на людину, і робить раменом своїм слабу плоть, а від Господа серце його відступає» стосуються, як цього життя, так  і наступного.  Якщо ви надієтеся на людину в цьому житті – ви прокляті!  Тим більше ви прокляті, якщо вважаєте, що здобути вічне життя вам допоможе така сама слабка та грішна людина, як і ви, навіть якщо вона віруюча або визнана святою. 

Наслідок прокляття – уподібнення до голого куща в степу. Кущ без листя довго не житиме, а завершить своє існування в численних хворобах.  Прокляття – це жахливе безрадісне існування у місці, де життя ледь можливе. З перспективи вічності – це вічні муки в аду.  Саме в такому місці солоному від сліз та незамешканому Божими людьми перебував по смерті багатий, який благав  Авраама: «Змилуйся, отче Аврааме, надо мною, і пошли мені Лазаря, нехай умочить у воду кінця свого пальця, і мого язика прохолодить, бо я мучуся в полум'ї цім!...» (Лк. 16:24)  «Проклятий той муж, що надію кладе на людину, і робить раменом своїм слабу плоть, а від Господа серце його відступає».

Але сьогодні Писання дає нам ще й другу половину тексту, в якій теж промовляє Господь: «Благословенний той муж, що покладається на Господа, що Господь – то надія його!»  Людина, яка надіється на Господа, перебуває зовсім в іншому становищі. Людина, яка надіється на іншу людину в справах світських або духовних – проклята.  Людина, яка надіється на Господа в справах і тимчасових, і духовних – благословенна. 

Людина, каже Господь, має слабу плоть.  А Господь залишається Господом.  Він – вічний. Він всюдисущий.  Він всемогутній.  Він всевідаючий. Він люблячий і Його любов ніколи не перестає. Ми часто говоримо про силу материнської любові. Проте ось недавно в ще одному українському місті, Вінниці, відкрили «вікно любові», аби матері, які відрікаються від своїх дітей, не викидали їх на холодну та голодну смерть, а клали в спеціальне вікно, щоби ці діти могли вижити та щоби їх усиновили інші люди. Бувають і такі матері. Господня ж любов – більша за материнську.  Він каже через пророка Ісаю (49:15): «Чи ж жінка забуде своє немовля, щоб не пожаліти їй сина утроби своєї? Та коли б вони позабували, то Я не забуду про тебе!»

На Господа можна надіятися завжди.  Він ніколи не забуде і ніколи не підведе.  Але навіть якби людина була вірною і світова історія знає чимало прикладів людської вірності, вона все-одно залишається слабкою плоттю.  Господь же не такий. Він – Бог.  Він може все. Це Він довів, зодягнувши у нашу плоть Свого Сина, Який стався людиною, але без гріха. 

І Свою міць та силу, Свою всемогутність Господь довів здолавши нашу найголовнішу проблему.  Це – не хвороби. Це – не корупція.  Це – не злодійства. Це – не злочини проти людського життя та гідності.  Всі злочини, всі хвороби та біди – наслідок однієї-єдиної проблеми – гріха.  І Господь Ісус Христос, Єдинородний Божий Син, забрав на Себе всі наші гріхи, поніс їх на хреста і за наші гріхи Він приніс у жертву Самого Себе, святого Єдинородного Сина Божого.  Він помер за кожного з вас.  І, що Його жертва виявилася немарною доводить Його воскресіння на третій день із мертвих. Ісус здолав гріх і смерть. Кожен, хто надіється на Господа Ісуса, кожен, хто вірує в Нього, кожен, чиєю надією є Ісус – благословенний.

Ви надієтеся на Ісуса і ви – благословенні. Це вас, віруючих у розпятого і воскреслого Господа Христа, називає благословенними сьогодні Бог через пророка Єремію. Ви надієтеся на Господа Ісуса і це означає, що ваші гріхи – прощені.  А це найбільше благословення, яке лишень можна мати. Бо наслідок гріха – смерть тимчасова і вічна.  А наслідок прощення – виправдання вас від гріхів і дарування вам усіх рясних благословень  і насамперед – вічного життя.

Господь каже, що людина, яка вірує в Господа Христа, а на Христа вказує і пророк Єремія, буде «як дерево те, над водою посаджене».  Господь каже, що такі людині нічого не бракуватиме для життя. Вода Святого Духа буде завжди живити вас і її буде так багато, що вона через вас буде виливатися на довколишніх і через Слово Христове буде оживлювати їхні порепані від духовної засухи душі.

Господь каже, що людина, яка надіється на Христа, а це – ви, дорогі християни, саме тому й ви називаєтеся християнами, така людина-християнин «над потоком пускає коріння свої». Її не жене вітер, як те перекотиполе в сухий степ, у пустиню світу, а коріння її глибше й глибше занурюється в ґрунт Євангелія і через це коріння до її тіла й душі доходять живильні тіло та кров Христа Господа у Святій Вечері.

Така людина, каже Господь, «не боїться, як прийде спекота» і її «листя зелене». Коли вона над потоком Слова Божого, коли на неї Євангелієм весь час зливається Господь Святий Дух, Якого ми сповідуємо, як Господа Оживляючого, то їй не страшно як настане спека.  Їй не страшно, коли налетить суховій переслідування за віру, бо коріння її настільки в Євангелії, що її сповідування Христа й далі зеленітиме життям.

І навіть коли настане цілий рік посухи, бід і тривог у світі, у суспільстві, то вона «не буде журитись», а буде радіти і ставати все більш благословенною, особливо, коли її гнатимуть за правду.  Бо Господь каже: «Блаженні ви, як ганьбити та гнати вас будуть, і будуть облудно на вас наговорювати всяке слово лихе ради Мене. Радійте та веселіться, нагорода бо ваша велика на небесах! Бо так гнали й пророків, що були перед вами» (Мт. 5:11, 12).

Людина, яка уповає на інших людей – кущ без листя. «Нє до жиру – бить би живу» - психологія безлистого куща.  Він не може нічого зародити, бо в ньому самому життя ось-ось закінчиться.  Господь про долю таких каже: «Коли хто перебувати не буде в Мені, той буде відкинений геть, як галузка, і всохне. І громадять їх, і кладуть на огонь, і згорять» (Ів. 15:6).

А людина, яка надіється на Ісуса – дерево із зеленим листям. І Господь Святий Дух каже сьогодні нам, що така людина «не перестане приносити плоду!»  Вона вдячна Господеві за воду життя і завжди приносить плоди: доброту, справедливість і правду (Еф. 5:9).   Слова «не перестане» стосуються й вічності – нашого безконечного життя у Божому Царстві, куди Господь забере нас у час Свого славетного повернення.

Про благословення людей, що покладаються на Господа сповідує у Псалмі 1 і цар Давид: «Блажен муж, що за радою несправедливих не ходить, і не стоїть на дорозі грішних, і не сидить на сидінні злоріків, та в Законі Господнім його насолода, і про Закон Його вдень та вночі він роздумує! І він буде, як дерево, над водним потоком посаджене, що родить свій плід своєдчасно, і що листя не в'яне його, і все, що він чинить, щаститься йому! Не так ті безбожні, вони як полова, що вітер її розвіває! Ось тому то не встоять безбожні на суді, ані грішники у зборі праведних, дорогу бо праведних знає Господь, а дорога безбожних загине!»

Як було би добре, аби все більше людей з нашого рідного народу переставали надіятися на різних людей, а робили своєю надією Господа Ісуса Христа, бо Господь каже: «Блаженний той люд, що Богом у нього Господь, блаженний народ, що Він вибрав його на спадок Собі» (Пс. 32:12).  Хай небеса наповнюються людьми, що покладаються на Господа, і особливо нашими співвітчизниками-українцями, всіма вашими друзями та родичами!  Заради Христа.  Амінь.

Благодать Господа нашого Ісуса нехай буде з вами! (1 Кор. 16:23). Амінь.

субота, 19 лютого 2011 р.

Сини Людський і діти Божі

Волею Божою Син Його стався людиною, аби ми, через Сина, стали Божими дітьми.

  Доктор Дейвід Скеар, Христологія

пʼятниця, 18 лютого 2011 р.

День Св. Мартіна Лютера, доктора і сповідника

Сьогодні ми дякуємо Господу за доктора Мартіна Лютера. Мартін Лютер народився 10 лютого 1483 р. в Айслебені, Німеччина.  На початку він вивчав юриспруденцію. Проте, зіштовхнувшись із можливістю загибелі, він перейшов до вивчення богослов'я, вступив до монастиря августиніан, був рукопокладений священиком 1505 року і здобув докторський ступінь в богослов'ї 1512 року.  Будучи професором новозаснованого університету у Віттенберзі та досліджуючи Писання, Лютер почав піддавати сумніву чимало практик і учень Церкви, зокрема продаж індульгенцій. Його відмова відступитися від своїх переконань завершилася тим, що 1521 року Рим відлучив його від церкви. Після періоду примусового відокремлення та притулку у Вартбурзькому замку, Лютер повернувся до Віттенбергу, де й провів решту свого життя, проповідуючи та навчаючи, перекладаючи Писання та пишучи гімни і численні богословські трактати.  Його згадують і вшановують за його постійний наголос на Біблійній правді про те, що заради Христа Бог проголошує нас праведними з благодаті через саму віру. Помер Лютер 18 лютого 1546 року, відвідуючи місто свого народження.

Зі Скарбниці щоденної молитви

Зустріч в Міністерстві культури України

17 лютого ц. р. відбулася зустріч членів Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій (ВРЦіРО) з Міністром культури України, Михайлом Андрійовичем Кулинцем. Зустріч відбувалася в приміщенні Міністерстві культури на вул. Івана Франка в м. Києві. Головною темою цією зустрічі було обговорення партнерських взаємин між Міністерством культури, якому передані функції Державного Комітету України в справах національностей і релігій та Всеукраїнською Радою Церков і релігійних організацій. Мова, зокрема, велася про новий законопроект про свободу віросповідання.  Переважна більшість членів ВРЦіРО, з Українською Лютеранською Церквою включно, виступили за збереження нині діючого закону, оскільки саме нині діючий закон вважається одним із найбільш демократичних і кращих у Європі та дає можливість гармонійного розвитку як церков так і державно-церковних взаємин.

середа, 16 лютого 2011 р.

Марна праця

     Труд і зусилля знайти інші дороги, що ведуть до небес – марні та даремні. Взагалі немає іншої дороги, крім цієї – ми мусимо брати з Христової повноти. Таким чином ми здобуваємо благодать, тобто відпущення гріхів, стаємо дітьми Божими та нащадками вічного життя. Ми одержуємо спасіння заради Христової благодаті, у Якому Бог не знаходить жодного гріха, обману або фальші – нічого крім благодаті, правди, праведності і життя. З огляду на це Бог щиро Його любить і наказує нам Його слухати. А зараз Христос каже: «Коли прагне хто з вас нехай прийде до Мене та й п'є! Хто вірує в Мене, як каже Писання, то ріки живої води потечуть із утроби його» (Ів. 7:37-38).  І зараз я у Нього вірую і приходжу до Нього, мого дорогого Господа та Спасителя, Який повний благодаті і прошу Його втамувати мою спрагу Його живим, свіжим, багатим і нескінченним джерелом. Я впевнений, що Він виконає моє благання, бо Він прийшов повний благодаті у світ, аби ми могли радіти Його благодаттю та її розділяти.

Мартін Лютер, З проповіді на Євангеліє від Св. Івана

вівторок, 15 лютого 2011 р.

Стрітення Господнє

Щойно повернувся з Вечірньої молитви, присвяченої Стрітенню Господньому.  Семен і Анна зустрілися зі Спасителем у храмі. Семен доторкнувся до Спасителя, потримавши Його на руках. Сьогодні ми зустрічалися з Господом у Його Слові, як і щонеділі Він доторкується до нас не лише Своїм Словом, але й правдивими тілом і кров'ю у Святій Євхаристії. Стрітення триває завжди - розп'ятий і воскреслий Господь посеред нас!

понеділок, 14 лютого 2011 р.

Проповідь на 4-у неділю по Богоявленні

                                ЗА СЛОВОМ

                   (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

І сталось, як тиснувся натовп до Нього, щоб почути Слово Боже, Він стояв біля озера Генісаретського.  І Він побачив два човни, що стояли край озера. А рибалки, відійшовши від них, полоскали невода.  І Він увійшов до одного з човнів, що був Симонів, і просив, щоб він трохи відплив від землі. І Він сів, та й навчав народ із човна.
  А коли перестав Він навчати, промовив до Симона: «Попливи на глибінь, і закиньте на полов свій невід». А Симон сказав Йому в відповідь: «Наставнику, цілу ніч ми працювали, і не вловили нічого, та за словом Твоїм укину невода». А зробивши оце, вони безліч риби набрали і їхній невід почав прориватись...
 І кивали вони до товаришів, що були в другім човні, щоб прийшли помогти їм. Ті прийшли, та й наповнили обидва човни, аж стали вони потопати.  А як Симон Петро це побачив, то припав до колін Ісусових, кажучи: «Господи, вийди від мене, бо я грішна людина!» Бо від полову риби, що зловили вони, обгорнув жах його та й усіх, хто з ним був,  також Якова й Івана, синів Зеведеєвих, що були спільниками Симона.
 І сказав Ісус Симонові: «Не лякайсь, від цього часу ти будеш ловити людей!» І вони повитягали на землю човни, покинули все, та й пішли вслід за Ним.   (Луки 4:14-21).

Божій Церкві… посвяченим у Христі Ісусі, покликаним святим… благодать вам і мир від Бога Отця нашого й Господа Ісуса Христа! (1 Кор. 1:1, 2). Амінь

Дорогі брати і сестри, якось у місті зустрілися двоє чоловіків – один з них мав невелике підприємство, яке виробляло мило, а інший – пастир.  Вони ішли та розмовляли на різні теми. Виробник мила промовив: «Євангеліє, яке ви проповідуєте, не принесло багато користі, правда ж?  Лишень подивіться довкола. У світі й далі багато нечестивості та й нечестивців немало!»  Пастир нічого не відповідав аж допоки вони не дійшли до якоїсь калюжі, в якій бавилася дитина. Скориставшись цією нагодою, пастир сказав: «Бачу, що й мило не принесло багато користі світові – в ньому й донині чимало бруду, та й брудних людей немало!» 

Виробник мила відповів: «Ну, мило, приносить користь лише тоді, коли ним користуватися». А пастир сказав: «Так само й Євангеліє».

Щойно ви, дорогі брати й сестри, перестаєте чути Євангеліє, перестаєте ним користуватися, як ви стаєте брудними.  Спробуйте добу не помитися. А що буде, коли ви не будете митися тиждень або два. А що буде, коли ви не будете митися цілий місяць?  Пристойне товариство намагатиметься вас уникати і через бруд, і через сморід.   А як, на вашу думку, дивиться на вас Бог, якщо ви не очищуєтеся Євангелієм Божим?  Якими в очах Божих ви є тоді, коли не обмиєтеся Христовою кровю цілий місяць або й два?  Царство Небесне тоді закрите для вас, бо коли ви не вмиті Христовою кровю, тоді ви – нечисті, нечестивці, яким немає місця в Божому Царстві і у вічному житті.

Апостол Павло додає ще одну важливу думку до того, як ставати чистими в очах Божих, тобто вірувати в Христа.  Він питається в Посланні до римлян (10:14, 15): «А як увірують у Того, що про Нього не чули? А як почують без проповідника?  І як будуть проповідувати, коли не будуть послані?»
Сьогоднішній наш євангельський текст розповідає нам про Божу доброту до вас і про те, як Він піклується про вашу чистоту і про ваше майбутнє. Для цього вічний Божий Син стався правдивою людиною.  Для цього  Він виходить на берег Галілейського моря. Тут Він буде звіщати Євангеліє. Народ настільки бажав почути Ісуса, настільки тиснувся до Нього, що Він мусив від людей відійти.  В Євангелії ми читаємо, що Ісус: «побачив два човни, що стояли край озера. А рибалки, відійшовши від них, полоскали невода».

Рибалки трудилися всю ніч, марно намагаючись щось зловити.  Власне, в їхній невід не потрапляло лише зілля і всіляка непотріб.  А тепер вони мусили виполоскати невід, поки весь бруд, який туди потрапив не позасихав.  Але настала пора цю працю закінчити, бо Ісус «увійшов до одного з човнів, що був Симонів, і просив, щоб він трохи відплив від землі». Випадковостей в Господа немає. Він вибирає саме човен Симона і просить цього професіонала з ловитви риби відплисти трохи від берега, бо Господь мав навчати людей саме з човна. Так було зручніше і для нього і для людей. Господь не хоче мучити Своїх слухачів. Так само й нині церква дає можливість слухати проповідь Христового Слова, сидячи.

Господь навчає людей про Царство Небесне. Господь звіщає Закон  про те, що всі згрішили і заслуговують на смерть.  І Господь навчає про те, що Царство Небесне дарується людям винятково з благодаті Божої, без людських діл, самою вірою.  Це суперечить людській логіці. Ми звикли, що в цьому житті все має якусь ціну. Аби щось отримати, то треба те спершу заробити. Грішний людський розум припасовує цю логіку подій і до спасіння. Гріх робить нас фарисеями, які намагаються догодити святому Богові особистою праведністю та ділами.

Але наслідок такого догоджання, як у Симона та його товаришів, що ловили рибу всю ніч, але нічого так і не зловили.  Симон і його друзі – рибалки-професіонали. Вони добре знають своє озеро. Вони добре знають всі місця де водиться риба. Вони трудяться цілу ніч, але результат – нуль.  Ще гірше розчарування чекає на тих, що ігнорують Боже чітке Слово і намагаються своїми ділами заробити прощення гріхів і вічне життя. Результат цих зусиль буде вирок Христа в кінці світу: «Я ніколи не знав вас... Відійдіть від Мене, хто чинить беззаконня!» (МТ. 7:23). Вони залишаться не лише без улову, а самі стануть уловом озера вогняного.

Коли Господь перестав навчати то «промовив до Симона: «Попливи на глибінь, і закиньте на полов свій невід».  Що? Плисти на глибочінь?  Спитайте в будь-якого рибалки і він скаже вам, де краще ловити рибу. І я думаю, що він не згадуватиме про глибочінь та ще й в полудень. Але справжній професіонал-рибалка Петро тут відповідає по-іншому: «Наставнику, цілу ніч ми працювали, і не вловили нічого, та за словом Твоїм укину невода».

Петро обіцяє зробити те, що суперечить його логіці і його досвіду. Те, що каже Петро, Господь Святий Дух, вклав у цей текст Євангелія від Святого Луки для нашої великої користі. Бо й ми чуємо Слово Христове сьогодні. І нам може спасти на думку: «Так інші не роблять». Або: «Я це пробував і це не спрацьовує». Або: «Ось невіруючі живуть і мають мільярди доларів, а наша церква, у якій проповідується чисте Євангеліє, мусить шукати нові приміщення для того, аби поклонитися Богові у Духові та правді».

Стомлений тяжкою, безрезультатною працею і безсонною ніччю, Петро каже подібні речі: «Наставнику, ми цілу ніч працювали, і не вловили нічого». Це – перша частина.  І її міг промовити будь-хто із розчарованих та стомлених людей.  Але друга частина – справжній діамант у рибальській оправі: «Та за словом Твоїм укину невода».  «Та за словом Твоїм» – каже Петро,  «Не за моєю логікою, не за моїм досвідом, не за тим, що думають фарисеї або садукеї, а за словом Твоїм». 

Це Христове слово звіщає про те, що Христос – Бог і Людина водночас. Логіка може цьому чинити опір, але віра приймає це за Словом Христовим.  Це Слово звіщає, що Ісус Христос узяв на Себе всі наші гріхи та провини і на Голгофському хресті змив їх Своєю святою кров’ю.  Диявол може раз за разом цьому перечити, але Слово Христове – незмінне і воно повік пробуває. Це Слово свідчить, що Христова жертва за всі ваші гріхи була повна і досконала, і це підтверджено Христовим воскресінням із мертвих на третій день по Його смерті. Це Слово творить віру в наших серцях.  Це Слово було присутнє в час нашого Хрищення і це Слово так само вчинить реальну присутність тіла та крові Христових у хлібі та вині Святої Вечері, до якої вас сьогодні запрошує Христос, аби ви мали прощення гріхів і вічне життя у Його Царстві.

За цим Словом тепер діє Петро. І «зробивши оце, вони безліч риби набрали і їхній невід почав прориватись...» Слово Боже діє завжди. Незважаючи на те, що каже розум, рацію має лише Слово Боже. Незважаючи на те, що каже досвід, рацію має лише Слово Боже. Так само, як Слово Христове справдилося у повному неводі Симона та його колег-рибалок, так само за Словом Христовим воскреснуть усі мертві, одні на воскресіння суду, а віруючі, кому гріхи прощено, хто надіється у спасінні лише на Христа – ці воскреснуть, аби в блаженстві жити вічно в Божому Царстві.

Але що там робиться на воді? Христове Слово настільки могутнє, що риби було безліч. Забрати її в один човен неможливо. «І кивали вони до товаришів, що були в другім човні, щоб прийшли помогти їм. Ті прийшли, та й наповнили обидва човни, аж стали вони потопати. А як Симон Петро це побачив, то припав до колін Ісусових, кажучи: «Господи, вийди від мене, бо я грішна людина!» Бо від полову риби, що зловили вони, обгорнув жах його та й усіх, хто з ним був,  також Якова й Івана, синів Зеведеєвих, що були спільниками Симона».  

Петро розуміє, що перед ним стоїть Господь Бог. Петро визнає свою гріховність і святість Бога Сина.  Тому й лунають із його уст такі покірні слова.  Сьогодні ми так само припадаємо до Ісуса і визнаємо: «Ми – грішні люди.  Господи, помилуй нас!»  Петро бачить, який Господь щедрий,  щедрий на дар риби для бідних рибалок.  Сьогодні ми чуємо наскільки Господь щедрий до нас у набагато важливішій справі – у прощенні гріхів.

Не один, не два гріхи забрано з вас, дорогі брати і сестри, а всі ваші гріхи та провини, бо, як написано в Псалмі 102 (8-13): «Щедрий і милосердний Господь, довготерпеливий і многомилостивий. Не завжди на нас ворогує, і не навіки заховує гнів. Не за нашими прогріхами Він поводиться з нами, і відплачує нам не за провинами нашими. Бо як високо небо стоїть над землею, велика така Його милість до тих, хто боїться Його, як далекий від заходу схід, так Він віддалив від нас наші провини! Як жалує батько дітей, так Господь пожалівся над тими, хто боїться Його».

І з цієї причини, з причини великого до нас жалю, батьківської любові Господь посилає нам Своїх проповідників, пастирів, учителів.  Гріх Петра прощений через Ісуса.  Ісусом, Євангелієм, Петро очищений і тепер Спаситель каже Симонові: «Не лякайсь, від цього часу ти будеш ловити людей!» Не неводом, звісно, а Словом, бо віра від слухання, а слухання через Слово Христове.  Ловити людей буде Симон, і Яків, і Іван. Ловити людей будуть усі, кого покличе до цієї найважливішої справи Господь Бог. Так буде, бо так звіщає Христос.  Бо все буває за Словом Його.

Наш текст на сьогодні завершується словами: «І вони повитягали на землю човни, покинули все, та й пішли вслід за Ним». Вони повитягали ті човни, які були мало не потонули.  Через три роки, на день Пятидесятниці проповідь Петрова спіймала для Царства Христового в перший же день близько трьох тисяч людей.  Проповідь Христова спіймала для Царства Божого вас і мене.  

Памятаєте розмову між виробником мила та пастирем. Мило, звісно, потрібне на кожен день цього тимчасового життя. Тим важливішим є Євангеліє, бо воно потрібне нам для нашого вічного життя. Хай ласкавий Господь зажди посилає нашій Церкві вірних пастирів, добрих проповідників чистого Євангелія Христового.  І це Євангеліє творитиме та живитиме віру в Христа, якою ми отримуємо спасіння і життя вічне. В Його Ім’я. Амінь.

Благодать Господа нашого Ісуса нехай буде з вами! (1 Кор. 16:23). Амінь.

четвер, 10 лютого 2011 р.

Без клаптиків

Церковна спільнота, відповідно до своєї природи, є неподільною, - вона або дається цілком, або у ній цілковито відмовляють. Вона не настає клаптиками.  Дві церкви або перебувають у причасній єдності або вони у ній не перебувають. Третього не дано. І якщо дві церкви входять у спільноту, або сопричастя, то вони в такий спосіб стають однією причасною спільнотою, або ж однією церквою, незалежно від адміністративних відмінностей.  Якщо уявити це по-іншому, думати, наприклад, що спільнота кафедри та вівтаря є лише невинною ґречністю, тоді як організаційне об'єднання є набагато вагомішою "реальністю", то це означає змішувати сутність і тінь, і замінювати церковною політикою правдиве Царство Євангелія.

Професор Курт Маркворт, "Церква та її спільнота, служіння і управління"

середа, 9 лютого 2011 р.

Засідання Синоду УЛЦ

8 лютого ц. р. в приміщенні Канцелярії УЛЦ в Києві відбулося чергове засідання Синоду Української Лютеранської Церкви. До Синоду УЛЦ входять, як представники кліру так і представники мирян Церкви.  Синод заслухав звіти посадових осіб Єпископату УЛЦ, розглянув доморядницькі питання та питання участі УЛЦ у всесвітній зустрічі Віросповідної Євангельсько-Лютеранської Конференції, яка запланована цього року в Сполучених Штатах Америки. Приймати Конференцію буде Вісконсинський Євангельсько-Лютеранський Синод. Попередню всесвітню зустріч ВЄЛК приймала Українська Лютеранська Церква, а проходила зустріч в Києві в червні 2008 року.

понеділок, 7 лютого 2011 р.

Проповідь на 3-ю неділю по Богоявленні


                              МЕСІЯ ДЛЯ ВСЬОГО СВІТУ

                   (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

І почав Він до них говорити: «Сьогодні збулося Писання, яке ви почули!» І всі Йому стверджували й дивувались словам благодаті, що линули з уст Його. І казали вони: «Чи ж то Він не син Йосипів?»
Він же промовив до них: «Ви Мені конче скажете приказку: «Лікарю, уздоров самого себе! Учини те й тут, у вітчизні Своїй, що сталося чули ми у Капернаумі».
 І сказав Він:«Поправді кажу вам: Жаден пророк не буває приємний у вітчизні своїй.  Та правдиво кажу вам: Багато вдовиць перебувало за днів Іллі серед Ізраїля, коли на три роки й шість місяців небо було зачинилося, так що голод великий настав був по всій тій землі,  а Ілля не до жадної з них не був посланий, тільки в Сарепту Сидонську до овдовілої жінки. І багато було прокажених за Єлисея пророка в Ізраїлі, але жаден із них не очистився, крім Неємана сиріянина».
 І всі в синагозі, почувши оце, переповнились гнівом. І, вставши, вони Його вигнали за місто, і повели аж до краю гори, на якій їхнє місто було побудоване, щоб скинути додолу Його...  Але Він перейшов серед них, і віддалився. І прийшов Він у Капернаум, галілейське місто, і там їх навчав по суботах.  І дивувались науці Його, бо слово Його було владне.   (Луки 4:14-21).

Божій Церкві… посвяченим у Христі Ісусі, покликаним святим… благодать вам і мир від Бога Отця нашого й Господа Ісуса Христа! (1 Кор. 1:1, 2). Амінь

Дорогі брати і сестри, хто з вас не бачив українських язичників? Можливо, ви бачили теленовини, у яких було сказано про те, що на Тернопіллі в якомусь селі відкрилася  особлива школа, у якій дітей навчають особливостям українського язичництва.  Можливо ви зіштовхнулися з ними у вагонах наших електричок, де вони пропагують повернення до язичництва, яке вони самі таки вигадали.  А можливо, ви наштовхувалися на них у центрі Києва, купуючи якісь гарні українські сувеніри.

В мене особисто була зустріч у дорозі з одним українським поетом, який звинуватив нас, християн, що ми поклоняємося «чужому Богові», Який ніби-то не бажає добра ні Україні, ні тим більше українцям.  А добре, на їхню думку мати місцевого бога, який дбав би винятково про українців і знищував би всіх українських ворогів та виконував усі найменші забаганки тих, хто йому поклоняється.

Що ж, у цих грішних претензіях немає нічого нового. Подібні думки були в іншої групи людей, яка була зібрана суботнього дня в назаретській синагозі.  Ні, то, звісно не були галичани, хоча й край той називався Галілея. І, звісно, то не були українські язичники, яким синагога може приснитися хіба що в страшному сні.  В синагозі, в якій Господь Ісус Христос читав і пояснював текст із Ісаї, сиділи євреї, юдеї, які поклонялися Богові Ізраїлю і чекали на Месію, Який був обіцяний Богом.

Вони готові радіти приходом Месії, але лише для євреїв.  Вони готові були вітати Царя юдейського, але лише такого Царя, Який скине римське ярмо, а замість нього установить ярмо юдейське вже над іншими народами, з римлянами включно. «Ну, хіба  ми не найкращий у світі народ? Хіба наш отець не Авраам?» - думали вони.  «Ну хіба ми не найкращий у світі народ?  Ну хіба ми не нащадки Київської Русі та маємо тисячолітню, давню традицію?» - можемо хвалитися ми.

Сьогоднішній текст Євангелія спростовує таку самовпевненість, егоїзм і пиху. Божий Син, Ісус Христос не лестить євреям у Назареті. Натомість Він каже: «Багато вдовиць перебувало за днів Іллі серед Ізраїля, коли на три роки й шість місяців небо було зачинилося, так що голод великий настав був по всій тій землі,  а Ілля не до жадної з них не був посланий, тільки в Сарепту Сидонську до овдовілої жінки».

Ізраїль був настільки відступився від Бога, що пророк Ілля навіть жити не хотів, бо не бачив плоду своїх проповідей.  За відступництво євреї були покарані багаторічною посухою і голодом.  Багато єврейок були вдовами, які могли пишатися своїм єврейським походженням і казати: «Я – з роду Юди», «Я – з левітів», «Я – з племені Веніямина», але Господь каже, що Бог не послав пророка до тих єврейок.  Він не Бог євреїв за тілом. Він Бог для всіх, хто вірує в Нього. Творець послав Свого могутнього пророка до язичниці, до вдови у Сарепті Сидонській.  Вона отримала Боже благословення.  Це вона вірувала в Бога у той час, коли чимало вдовиць, які мали би вірувати в Бога, відступилися від Нього.

Це вона, віруючи в майбутнього Месію, прийняла пророка Іллю, від якого сахалися у час переслідування інші вдови.  І це її домівку поблагословив Господь глеком, у якому ніколи не кінчалося борошно і горням, у якому ніколи не кінчалася олія.  Це її Господь поблагословив воскресінням її сина. І це цю віруючу сім’ю Господь поблагословив прощенням гріхів і життям вічним у Небесному Царстві.  Де євреї зі своїми обрізаннями, обмиваннями, традиціями, служіннями, але без віри?  Бог через пророка Іллю відвідує язичницю, вдову із Сарепти Сидонської.

Господь продовжує: «І багато було прокажених за Єлисея пророка в Ізраїлі, але жаден із них не очистився, крім Неємана сиріянина».  Проказа – жахлива хвороба, яка руйнує все тіло, а прокажені трималися осторонь суспільства, аби не заразити своїх одноплемінників.  Господь згадує Єлисея.  Іллю Господь забрав живим на небеса, а пророцьке, проповідницьке служіння перейшло до Єлисея, учня Іллі.

Господь каже, що Єлисей служив, а прокажених у Ізраїлі було не один-два, а багато.  Ми можемо говорити про десятки і навіть про сотні нащадків Авраама, які хворіли, у яких руйнувалися та деформувалися тіла та в яких відпадали від тіла навіть окремі його частини.  Дивно, але в Писанні ми маємо лише одну оповідь про зцілення від цієї страшної хвороби.

Логіка, підступний інструмент, вона підказує нам, що до будинку Єлисея мала би стояти черга із прокажених євреїв.  Проте не має довгих черг до церков сьогодні, аби сповідатися та визнати свої гріхи. Немає довгих черг із тих, хто пишається славетною християнською традицією, аби зайти в неділю в церкву, почути Слово Боже та причаститися.  Як і не було ніякої черги коло дому Єлисея, коли із далекої Сирії приїхав великий вельможа, могутній лицар, хворий на проказу Неєман.   Але й це ще не все – на Єлисея і на його проповіді просто мало хто в Ізраїлі звертав увагу.  Коли могутній  сирійський цар відправив листа до царя ізраїльського про Неємана, то цар Ізраїлю «роздер свої шати й сказав: «Чи я Бог, щоб убивати чи лишати при житті, що той посилає до мене, щоб я вилікував чоловіка від прокази його? Тож знайте й дивіться це він шукає проти мене зачіпки» (2 Цар. 5:7).  Він не міг думати про Слово Боже.  Він надіявся на щось інше.

Неєман же був покликаний до Єлисея і був вражений почутим від Єлисея, який просто порадив посланцю цього воєначальника, аби той передав своєму панові, щоби той сім разів обмитися в мілкому Йордані.   Неєман і образився, і обурився. Ось його початкова реакція: «Ось я подумав був: він вийде до мене, і стане, і закличе Ім'я Господа, Бога свого, і покладе свою руку на те місце, і вилікує прокаженого... Чи ж не ліпші Авана та Парпар, дамаські річки, від усіх Ізраїлевих вод? Чи не міг я вимитися в них, і стати чистим?» І повернувся він, і пішов у гніві. 

Так у гніві йдуть від Святого Хрищення і нині люди, яким Бог через Писання каже, що «коли хто не родиться з води й Духа [коли хто не охриститься], той не може ввійти в Царство Боже» (Ів. 3:5).  Так у гніві відкидають хліб і вино Святої Вечері, ті, що ігнорують слова Христа: «Це – тіло Моє. Це – кров Моя Нового Заповіту. Споживайте їх на спомин про Мене!»  Аби ж то вони зробили, як розкаяний Неєман!  Бо він все-таки зробив так, як сказав йому через пророка Єлисея Бог.  І він зцілився і прославив Господа.  Тоді ж проказою покрився брехливий слуга Єлисея, Ґехазі, ізраїльтянин, що мав велику тягу до срібла й золота, а не до Бога.

Багато ізраїльтян були прокажені, але зцілився лише язичник, який повірив Слову Божому. Зцілився представник тієї нації, яка окупує Ізраїль і його приклад тепер у синагозі наводить Ісус Христос.  Ну як таке можна стерпіти?  Все це не логічно і не відповідає нагальним потребам ізраїльтян, мешканців Назарету!

«І всі в синагозі, почувши оце, переповнились гнівом». «Бог має служити нам і виконувати наші особисті забаганки!» - промовляв їхній гнів.  «Якщо цей Бог інший, не такий, як хочемо ми, юдеї; не такий, як хочемо ми, українські сучасні язичники, то Він – нам не потрібний.  І не лише не потрібний, Він не має права на життя.

 «І, вставши, вони Його вигнали за місто, і повели аж до краю гори, на якій їхнє місто було побудоване, щоб скинути додолу Його»...  «Геть із таким Богом!» - кричить грішна людська плоть.  Ісус докоряє юдеям в Євангелії від Св. Івана (8:40, 44): «Ось ви хочете вбити Мене, Чоловіка, що вам казав правду, яку чув Я від Бога. Цього Авраам не робив….  Ваш батько диявол, і пожадливості батька свого ви виконувати хочете. Він був душогуб споконвіку». І цей душогуб, який контролює мешканців Назарету з нашого Євангелія хоче скинути Ісуса додолу, з високої скелі вкаменувати.

Згодом, вже в Єрусалимі, перед Понтієм Пілатом, диявол надихатиме своїх прихильників волати: «Розіпни Його!  Розіпни Його!» Натовп в Назареті не зумів тоді вбити Ісуса. Ми читаємо: «Він перейшов серед них, і віддалився».  Він буде проповідувати в Капернаумі, чинити чуда в Обіцяному Краї і лише, коли настане година, Він візьме гріхи цілого світу і піде на Голгофський хрест.  На ньому вічний Божий Син і Син Людський народжений Дівою Марією, проллє Свою святу й дорогоцінну кров через яку не померла від голоду вдова в Сарепті Сидонській, кров через яку в Йорданських водах очистився від прокази сирійський генерал Неєман, кров, яка «очищує нас від усякого гріха» (1 Ів. 1:7).

На Голгофі Він помер, аби принести повну заплату за наші гріхи.  На третій день Він воскрес, аби сьогодні ви чули це впевнене євангельське послання: «Всі ваші гріхи прощені заради Ісуса Христа!»

Ви не були кращі кращі від юдеїв, які відвернулися від Бога у часи Іллі.  Але вірою в Христа, ви стали як вдова в Сарепті Сидонській, до якої був посланий Ілля, аби не кінчалося в неї борошно та олія.  Вірою ви виправдані, аби у вас не кінчалися хліб та вино Святої Вечері і, щоби ви не померли, а жили вічно у Христовому Царстві.

Ви не були кращі від прокажених ізраїльтян, але вірою в Христа ви стали, як сирієць Неєман, зцілений і поблагословений Богом.  Вірою в Спасителя, Христова кров нині очищує вас від прокази гріха, аби ви не перебували поза Божим народом – віруючими всіх тисячоліть, але щоб у час приходу Христа ви воскресли і жили вічно.

Бо наш Бог – не Бог юдеїв чи українців, а Бог і Спаситель усіх людей і народів. Бо так «Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне» (Ів. 3:16).  Заради Христа. Амінь.

Благодать Господа нашого Ісуса нехай буде з вами! (1 Кор. 16:23).

субота, 5 лютого 2011 р.

Прохання про молитву

Прошу помолитися за дівчинку Юлю, яка перебуває у важкому стані в реанімації. Просімо в Господа залишити її при житті, зцілення і уздоровлення від травм.

Біблійний сніданок для жінок

Сьогодні в нашій парафії відбувся Біблійний сніданок для жінок. Сестри у Христі зібралися на сніданок довкола Біблійної оповіді про Анну, жінку молитви, матір пророка Самуїла.  Наших парафіянок підбадьорив приклад життя Анни, її молитва, віра та відданість Господу.