Рости на спасіння (проповідь)

пʼятниця, 27 травня 2011 р.

Кличемо не про легке життя без хреста

Лютер каже, що християнин щогодини піддається мукам і спокусі – сьогодні він стоїть, завтра – падає.  Сьогодні це випробування, завтра – інше. Тому ми маємо всі підстави кликати щогодини не про легке життя без хреста, а про порятунок і поміч в тому, щоби його нести.  Бо Господь каже, що в цьому житті ми будемо мати саме всяку спокусу (Anfechtung), а допомогу та порятунок посеред усього цього Він обіцяє в Слові і таїнствах.

Деніел Дойчландер, Богословя хреста

четвер, 26 травня 2011 р.

Свідчення про Св. Теодора Ярчука на тернопільському телебачені

Диякон нашої Церкви, брат Сергій Березін, дав чудове свідчення тернопільському телебаченню  про Св. Теодора Ярчука, мученика за віру.  Відео можна побачити тут - http://besemi.blogspot.com/2011/05/blog-post_25.html

середа, 25 травня 2011 р.

День. Св. Теодора Ярчука

Сьогодні наша Церква дякує Господу за блаженної пам’яті Теодора Ярчука (на фото з дружиною, Ольгою), українського лютеранського душпастиря, провідного богослова Української Реформації ХХ століття. Він був і місіонером, і вчителем, і редактором, і перекладачем, і реформатором. Родом із Тернопілля, освіту здобував у Тернополі, Римі, Тюбінгені та Ерлянгені. Проповідував в Україні, друкувався в своєму рідному краї, який тоді перебував під владою Польщі, та в Німеччині. Пастир Теодор Ярчук, вірний муж Божий, був заарештований НКВС 1939 року і був замордований радянськими каральними органами в Івано-Франківській тюрмі 1941 року разом із тисячами інших невинно убієнних українців: селян, священиків, учителів, лікарів, інженерів, усіх тих, хто видавався загрозою для тоталітарного комуністичного режиму. Пастир Теодор Ярчук буде сяяти у час воскресення, як зоря, бо вірний Бог, Який каже: «А розумні будуть сяяти, як світила небозводу, а ті, хто привів багатьох до праведности, немов зорі, навіки віків» (Даниїла 12:3).

вівторок, 24 травня 2011 р.

Церква теж вірує в прощення гріхів

     Ми повинні уважно стежити за прикладом Христа.  З нього мусимо ми навчитися ... шанувати та цінувати дорогих отців, як і церкву, але не покладатися на них так, наче вони були непомильні.  Врешті-решт церква також повинна щоденно молитися: «Прости нам провини наші». Церква також вірує у прощення гріхів.

Мартін Лютер, З проповіді на Євангеліє від Св. Івана

День Св. Кирила та Мефодія, просвітителів слов'янських

Сьогодні ми дякуємо Господу за двох братів-місіонерів, святих Кирила та Мефодія. Брати Кирило та Мефодій народилися в грецькій сім’ї у Солуні. Молодший брат взяв ім’я Кирило, ставши ченцем 868 р. Після рукопокладання Кирило став бібліотекарем у соборі Святої Мудрості «Гаґія Софія» у Константинополі. 862 р. Згодом Кирило і Мефодій були послані Імператором місіонерами до Моравії (центр - на території сучасної Чеської Республіки). Там вони проповідували Слово Боже і навчали місцевих слов’ян їхньою рідною мовою.
Кирило, використовуючи елементи алфавіту, який він виявив у русичів у Корсуні (на території сучасного Севастополя), уклав абетку, яка відома нині як «кирилиця» і вона стала основою для писемності слов’янських народів. Сьогодні кирилицею користуються: українці, білоруси, росіяни, болгари, македонці, серби і чорногорці (прикро, але через переслідування латинян, кирилиця не збереглася серед чехів і словаків). Традиційні християнські церкви серед цих народів, як правило, також використовують східний обряд.
     Саме завдяки діяльності цих двох святих братів, слов’яни мали можливість чути Слово Боже на зрозумілій мові, бо святі брати Кирило та Мефодій, на відміну від багатьох інших місіонерів, першими почали використовувати для євангельської місії зрозумілу мову. Св. св. Кирило і Мефодій зазнали також переслідувань від західних місіонерів, які вважали, що в церкві все повинне бути одноманітним: служба Божа має відправлятися за західним обрядом і обов’язково латиною (святою, на їхню думку, мовою).
     Для українців роль св. св. Кирила і Мефодія переоцінити важко. Певно, що перші паростки християнства з’явилися на Русі (сьогодні Україна) через цих місіонерів, адже більша частина Західної України на ту пору (як про це зазначає «Енциклопедія Українознавства») належала до Великого Князівства Моравського. Не випадково, «Повість врем’яних літ» вшановуючи нашу Велику Княгиню Ольгу, не менше вшановує і святих братів-місіонерів, Кирила та Мефодія.

неділя, 22 травня 2011 р.

Проповідь на 5-у неділю Великодня

                                             Нова заповідь
                   (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
           
            Тоді, як він вийшов, промовляє Ісус: «Тепер ось прославивсь Син Людський, і в Ньому прославився Бог. Коли в Ньому прославився Бог, то і Його Бог прославить у Собі, і зараз прославить Його! Мої дітоньки, не довго вже бути Мені з вами! Ви шукати Мене будете, але як сказав Я юдеям: «Куди Я йду, туди ви прибути не можете», те й вам говорю Я тепер. Нову заповідь Я вам даю: Любіть один одного! Як Я вас полюбив, так любіть один одного й ви! По тому пізнають усі, що ви учні Мої, як будете мати любов між собою.  (Євангеліє від Св. Івана 13:31-35).

Христос воскрес!  Воістину воскрес!

Дорогі брати і сестри, в Англії часів Олівера Кромвеля була така історія. Молодий солдат за щось провинився і військовий трибунал приговорив його до страти.  Страта мала відбутися ввечері, коли вдарить вечірній дзвін. Наречена цього засудженого солдата за кілька годин до страти забралася на дзвіницю і привязалася до серця величезного дзвону. Коли настала пора вечірнього дзвону, то з дзвіниці почулися лише якісь приглушені удари.

Кромвель віддав розпорядження дізнатися про причину відсутності звуку. Його солдати піднялися на дзвіницю і побачили, що серце величезного дзвону оповило скривавлене і побите тіло нареченої засудженого до страти.  Вони знесли її додолу, а Олівер Кромвель, чоловік зовсім несентиментальний, побачивши її готовність страждати через любов до когось іншого, наказав засудженого звільнити і промовив: «Сьогодні вечірнього дзвону не буде».

Нам невідома дальша доля цієї зарученої пари, але ми добре знаємо історію іншої любові, любові яка триває від початку створення цього світу і, яка не закінчиться ніколи. Це не історія нашої любові до Бога.  Це історія любові благодатного і милостивого Господа до нас.

Якби це була історія нашої любові до Бога, то читаючи її ми мусили би спалахувати від сорому. На сторінках книги життя, яка описувала би наше ставлення до Бога було би чимало ганебних сторінок і опис: невірність і зрада.  Через пророка Єремію  (2:20-22) Господь так докоряє народові,  який Бог називає дочкою Сіону. Бог докоряє народові, який відступився від правдивого Бога та коїв різноманітні гріхи: «Віддавна зламала ти, дочко Сіону, ярмо свої, пірвала свої поворозки й сказала: «Не буду служити!» Бо на кожному взгір'ї високому, і під кожним зеленим деревом ти клалась блудницею...  А Я ж посадив був тебе виноградом добірним, увесь він насіння правдиве! І як ти змінилась Мені на виродка винограду чужого? Тому то хоч би ти й помилася лугом, і мила багато собі зажила б, проте плямою буде вина твоя перед обличчям Моїм, – говорить Господь Бог!»

Наші провини перед Богом не менші.  Ні луг, ні мило не допомагають ці провини змити. Їх не прикрити якимись бізнесовими здобутками, суспільними чи навіть релігійними.  Вина перед Богом залишається. Його трибунал суворий і непідкупний – ми винні. Ми маємо понести покарання і це покарання – смерть: тимчасова і вічна.  Бог не звертає на крики: «Я не винен, так склалися обставини!»  «Та ж це лишень немовля!»  Або: «Звідки мені було знати?  Я жив у безбожній країні!» Або: «Але ж я, навіть не знаючи про Тебе, Боже,  намагався завжди жити за законом свої країни та совістю та робити добро!» Вироку Божого суду це не помякшить і апеляції подати нікуди – над Богом немає нікого. Це Він над усіма.

І вирок не забариться – настане Останній День, засурмлять ангельські сурми і залунає вирок: «Раба непотрібного вкиньте до зовнішньої темряви, буде плач там і скрегіт зубів!» (Мт. 25:30)  Але що це заглушує це Божий вирок?  Що змушує суворого Суддю міняти гнів на милість, а суворий вигляд обличчя на лагідне, усміхнене лице? Бо бачить Бог не нас. а Когось Іншого.  Хто це там прибитий до серця дерева, до Голгофського хреста?  Хто там висить збичований і Хто спливає кровю у терновому вінці? Той, над Ким прибито надпис: «Ісус Назарянин, Цар Юдейський».  Ісус, Який в сьогоднішньому нашому Євангелії каже: «Тепер ось прославивсь Син Людський, і в Ньому прославився Бог».

Для світу – смерть на хресті ганьба. А для Бога та для Його Єдинородного Сина, Ісуса Христа – слава. Бо на хресті виявляється уся глибина, ширина і вишина Божої любові до кожного з вас.  Бо це проти нас зручно вмістився на прокурорському сидінні диявол.  Це проти нас укладено багато томів карних справ із різними звинуваченнями, починаючи ще від часу вашого зачаття – усі гріхи, із прабатьківським гріхом включно.  Це на нас чекає, облизуючи свою страшну пащеку, смерть.  Вся ця нечиста трійка, в тисячі разів гірша від сумнозвісних червонопрапорних сталінських судів-тройок, готова запустити весь маховик, що приведе до вкидання нас у пекло.

Але є хрест, а на Ньому розпятий, скривавлений і побитий Божий Син, Який перед смертю вустами, яких щойно доторкнувся палючий оцет, вигукує: «Звершилось!» І вже диявол – не могутній прокурок, а червяк із розчавленою головою.  А на місці отих нескінченних томів звинувачень нас у гріхах – стоси паперів із вашими іменами, які пропечатані печаткою «Виправданий в Імя Ісус Христа, Сина Божого, Який помер на Голгофі за всі його гріхи!»  А паща смерті перекривлена, бо її зуби, її жало – гріх вирвані світлим воскресінням нашого Спасителя Христа на третій день по Його смерті.

Перед Суддею стоїть наш воскреслий Господь із пробитими руками та ногами, із проколотим боком, показує на нас і каже: «Отче, Я їх настільки люблю, що віддав за них Самого Себе.  Я виконував Твою волю щодо них, бо й Ти їх любиш. Ти ненавидиш гріх, але ось Я приніс за гріхи всіх людей повну заплату.  Я прославив Тебе, бо і Мною рухала Твоя любов, бо це ж Ти так «полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне» (Ів. 3:16).

Суддя лагідно усміхається і проголошує вас невинними.  Він каже вам: «Живіть, бо Ісус – Мій Єдинородний Син і через Нього, через Його жертву, через Його любов до вас  і відданість я не лише прощаю вам усі ваші гріхи та провини, не лише відпускаю вас у вічне життя, але й проголошую вас Своїми дітьми, бо в Христі «прославився Бог, то і Його Бог прославить у Собі» бо це ж і Я вас люблю споконвіку і хочу, щоб ви жили вічно» (Ів. 5:22).

А люблячий Христос, розпятий заради вас і воскреслий для вашого виправдання каже: «Багато осель у домі Мого Отця… коли відійду й приготую вам місце, Я знову прийду й заберу вас до Себе, щоб де Я були й ви» (Ів. 14:2, 3).  Він дуже вас любить.  Пройде ще трохи часу і Він повернеться у славі, щоби забрати вас у Своє святе й вічне Царство, аби ви там жили з Ним у повній радості, щасті та блаженстві повіки віків. Це ж про Христову любов Господь Святий Дух каже вустами Апостола Павла: «Хто нас розлучить від любови Христової? Чи недоля, чи утиск, чи переслідування, чи голод, чи нагота, чи небезпека, чи меч? Як написано: «За Тебе нас цілий день умертвляють, нас уважають за овець, приречених на заколення».  Але в цьому всьому ми перемагаємо Тим, Хто нас полюбив. Бо я пересвідчився, що ні смерть, ні життя, ні Анголи, ні влади, ні теперішнє, ні майбутнє, ні сили, ні вишина, ні глибина, ані інше яке створіння не зможе відлучити нас від любови Божої, яка в Христі Ісусі, Господі нашім!» (Рим. 8:35).

Це Христова любов – невимовна, любов жертовна, любов, яка перевершує навіть любов тієї нареченої, що привязала себе до серця дзвона, аби спинити вирок суду Кромвеля щодо її любого наречного.  І люблячий Христос сьогодні звертається до нас не так, як звертається командир до свого війська чи президент країни до свого народу.  Ні Він до нас звертається, як до улюблених Своїх синів і дочок. Він звертається до нас: «Мої дітоньки».

Він звертається так до нас, бо ми споріднені з Ним через віру.  Він звертається до нас, бо ми належимо до Його тіла – Церкви, а також Його правдиве тіло підтримує та Його свята і правдива кров лине в нас у Його Святій Вечері під виглядом хліба та вина.  Господь тримаючи нас на Своїх люблячих руках, промовляє до нас такі слова: «Нову заповідь Я вам даю: Любіть один одного!»  

Господь і раніше заповідав любити своїх ближніх. Але нині Він показує, яка саме любов мається на увазі в Його заповіді.  Він каже: «Як Я вас полюбив, так любіть один одного й ви!» Господь заповідає любити не шукаючи вигоди, не прагнучи слави.  Господь заповідає нам, аби ми мали таку саму любов, що її виявив до кожного з нас Він – полюбивши нас до кінця – до хреста Голгофи.

Хтось сказав, що легко любити абстрактно, але важко любити конкретно. Господь любить кожного з вас конкретно. За кожного вас особисто Він перетерпів неймовірні і ні з чим незрівнянні муки на хресті. Кожного з вас Він любить цілком конкретно, як і кожному з вас цілком конкретно відпускає гріхи та причащає Своїми правдивими тілом і кров’ю у Святій Євхаристії.   

І так само Його заповідь: «Він не каже любіть весь світ і всі планети!» Ні, Він заповідає нам любити один одного: батькам любити дітей, а дітям батьків, як любить їх Ісус.  Працедавцям – робітників, а робітникам – працедавців, як любить їх Ісус. Чоловікам і дружинам – любити одне одного, як любить їх Ісус. Любити своїх одновірців, дбаючи про добро одне для одного і цілої спільноти, і то не лише церковної, але й усього суспільства.

Ця любов має свої виміри, про які звіщає Господь Святий Дух: «Любов довготерпить, любов милосердствує, не заздрить, любов не величається, не надимається, не поводиться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не думає лихого, не радіє з неправди, але тішиться правдою, усе зносить, вірить у все, сподівається всього, усе терпить! Ніколи любов не перестає! (1 Кор 13:4-8).

І так само, як Син Божий прославляє Отця Небесного Своєю любов’ю, виявляючи її на хресті Голгофи, так само й ми прославляємо Сина Божого, коли несемо свої хрести, зрікаючись егоїстичної натури в самих собі та виявляючи любов до цілком конкретних людей, які нас оточують, а найбільше в нашій сім’ї  і в нашій парафії.

Це важливо і про це Господь далі каже: «По тому пізнають усі, що ви учні Мої, як будете мати любов між собою».  Марно торочити весь час про Бога, бити поклони та проказувати масу молитов, якщо немає любові. Якби наречена, про яку ми згадували на початку проповіді, не виявила своєї любові, вона би не мала свого нареченого.  Якщо ми не виявляємо любові, то стверджуємо про відсутність віри в Ісуса.

 І навпаки, де є любов у Церкві один до одного, де є любов, яка «довготерпить, любов милосердствує, не заздрить, любов не величається, не надимається, не поводиться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не думає лихого, не радіє з неправди, але тішиться правдою, усе зносить, вірить у все, сподівається всього, усе терпить!» там є Христос. Його люди бачать у вас. Вони бачать, як Він живе і діє.  Бо Він воскрес! Воістину воскрес!  Амінь.

субота, 21 травня 2011 р.

Завтра День Св. Йова

Завтра Церква складає подяку Господу за життя  Св. Йова. Аби провести завтрашній день доречно, запрошую всіх бажаючих на Біблійний урок з дослідження Книги Йова в київській парафії Воскресіння.  Як на те Божа ласка і воля, Біблійний урок розпочнеться в неділю, 22 травня о 10 годині ранку в Конференц-залі Інституту Зоології за адресою вул. Терещенківська 2 (поряд зі станцією метро "Театральна").  Ласкаво просимо!

День Св. Євангеліста Івана

     Сьогодні ми дякуємо Господу Господу за Апостола і Євангеліста Івана, улюбленого учня Господа. Він був очевидцем дій, слів, страждань і смерті Спасителя. Він бачив і слухав Господа Ісуса Христа воскреслого. Окрім того, Господь об’явив св. Іванові майбутнє світу та Церкви, викликів із якими зіштовхнуться християни в Останні Дні та перемогу небес. Сьогодні ми насолоджуємося Посланнями Апостола Івана, книгою Об’явлення і, звісно ж, чудовим Євангелієм від св. Івана, про яке доктор Мартін Лютер писав: «В Івановому Євангелії ви побачите, як надзвичайно майстерно змальовано те, як віра в Христа долає гріх, смерть, і пекло, і дає життя, праведність і спасіння. Це – справжня природа Євангелія». Апостол і Євангеліст Іван був єдиним із Апостолів, життя якого не закінчилося мученицькою смертю. Апостол доглядав Матір Божу та пережив заслання на острів Патмос, де й бачив видіння, які Господь доручив йому записати в книгу Апокаліпсис. Свої останні дні в цьому світі св. Іван Богослов провів у місті Ефес. Господь покликав його до небесної домівки.

пʼятниця, 20 травня 2011 р.

Церква і секти

     Цілком вірно називати православну Церкву "правдивою видимою Церквою" на противагу фальшивим видимим церквам або ж видимим церквам, які помиляються. Це - традиційна термінологія.  Її точні визначення є бездоганними, але її конотація в сьогоднішньому контексті може без потреби завдати комусь шкоди...
     Інославні церкви водночас є сектами. Вони є Церквами настільки наскільки зберігають такі сутнісні частини Євангелія і Таїнств, які дозволяють людям навертатися і ставати дітьми Божими. Але інославні церкви є сектами настільки, наскільки вони збочують від євангельської правди і, таким чином, розділюють Церкву і своїми помилками загрожують вірі християн.  Або ж, як це виклав Карпцов: "Настільки, наскільки церква є нечистою, вона не є церквою, хоча в ній перебуває правдива й чиста Церква щодо певних членів її, відомих Богові, які в ній перебувають прихованими".

Професор Курт Маркворт, "Церква та її спільнота, служіння і управління"

середа, 18 травня 2011 р.

День Св. Фрідріха Мудрого, християнського правителя

Сьогодні ми дякуємо Господу за Фрідріха Мудрого, Електора Саксонського (1486-1525 р. р.), який був правителем в Саксонії, краї, у якому проживав Мартін Лютер. Якби не Фрідріх, то Лютеранська Реформація могла не відбутися. Народжений в Торґау 1463 р., він став настільки відомим за свої вміння політичної дипломатії і відчуття справедливості та порядності, що його підлеглі прозвали його «Мудрим». Так і не зустрівшись з Лютером особисто, Фрідріх постійно свого богослова захищав і про нього піклувався. Очевидно, що Господь використав Фрідріха Мудрого, аби той врятував Реформатора від мученицької смерті. Фрідріх відмовився видавати Лютера до Риму на допит через звинувачення у єресі 1518 р. Коли Імператор Карл V проголосив Лютера ізгоєм у 1521 р., на Рейхстазі у Вормсі, Фрідріх надав притулок Лютерові у Вартбурзькому замку. На смертному одрі Фрідріх прийняв Господню Вечерю у двох видах – чітке сповідання євангельської (лютеранської) віри. Джерело: "Commemorations Biographies," Lutheran Service Book, LCMS Commission on Worship.

Не лише через чудеса

"Ми захоплюємося Христом не лише через чуда, але й через Його страждання - коли Він був прибитий до Хреста"

Святий Іван Золотоустий

неділя, 15 травня 2011 р.

Проповідь на 4-у неділю Великодня

                                ВИБІЛЕНІ КРОВЮ АГНЦЯ
                   (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
           
            Потому я глянув, і ось натовп великий, що його зрахувати не може ніхто, з усякого люду, і племен, і народів, і язиків, стояв перед престолом і перед Агнцем, зодягнені в білу одежу, а в їхніх руках було пальмове віття. І взивали вони гучним голосом, кажучи: «Спасіння нашому Богові, що сидить на престолі, і Агнцеві!» А всі Анголи стояли навколо престолу та старців і чотирьох тих тварин. І вони на обличчя попадали перед престолом, і вклонилися Богові, кажучи: «Амінь! Благословення, і слава, і мудрість, і хвала, і честь, і сила, і міць нашому Богу на вічні віки! Амінь!» І відповів один із старців, і до мене сказав: «Оці, що зодягнені в білу одежу, хто вони й звідкіля поприходили?» І сказав я йому: «Мій пане, ти знаєш!» Він же мені відказав: «Це ті, що прийшли від великого горя, і випрали одіж свою, та вибілили її в крові Агнця... Тому то вони перед Божим престолом, і в храмі Його день і ніч Йому служать. А Той, Хто сидить на престолі, розтягне намета над ними. Вони голоду й спраги терпіти не будуть уже, і не буде палити їх сонце, ані спека яка. Бо Агнець, що серед престолу, буде їх пасти, і водитиме їх до джерел вод життя. І Бог кожну сльозу з очей їхніх зітре!» (Обявлення 7:9-17).

Христос воскрес!  Воістину воскрес!

Дорогі брати і сестри, наш парафіянин, Олександр Гураль нещодавно на сайті «Україна та українці» розташував вірш «Гроші повернуть».
Життя  вдалось!  Усе,  здається,  є!
Є  «Лексус»,  фірма,  гроші,  навіть  ВЛАДА.
І,  що  захочу,  буде  все  моє  –
Усі  можливі  в  цім  житті  принади…»  -
Захоплений  думками  молодик
Щодуху  мчав  з  крутої  дискотеки.
Аж  раптом  виник  стовп…  І  все…  «Кирдик!»  -
Не  врятували  й  пóдушки  безпеки.
І  вже  душа  у  черзі  до  дверей
У  рай  спішить  ввійти,  заледве  тепла,
Та  Ангел,  не  підводячи  очей:
-    А  вам,  шановний,  ось  сюди  –  до  пекла!
«Та,  як  же  так?!  Уважно  почитай!
Я  власним  коштом  збудував  два  храми.
При  святі  бідним  гроші,  коровай
Я  роздавав  оцими  ось  руками…»
Недовго  Ангел  аркуші  гортав,
Між  темних  справ  шукаючи  хороші:
«Нема  помилки.  В  пекло!  –  І  додав,  -
І,  не  хвилюйтесь  –  вам  повернуть  гроші.»
На жаль, сказане у вірші може стосуватися всіх людей, які хоч якимось чином прагнуть отримати вічне життя через свої зусилля.  Ми можемо намагатися дати велику милостиню, збудувати храм, здійснити паломницький тур до Ізраїлю, Туреччини, чи будь-якої країни, де раніше проповідували апостоли, але в кінці відповідь буде подібною до відповіді з нашої сьогоднішньої гуморески – «Вам повернуть гроші». Втім, пекло – не людська в’язниця і там жодної ваги вони не мають.

Але як добре, що для нас є підбадьорення сьогодні з Книги Обявлення Івана Богослова.  Апостол Іван ділиться сьогодні з нами, християнами з ХХІ століття тим, що він побачив на небесах. Він бачить «натовп великий, що його зрахувати не може ніхто».  Не сотня тисяч і не мільйон – а така кількість, що порахувати її неможливо.  Господь показує Іванові виконання обітниці, яку Він дав Авраамові: «Подивися на небо, та зорі злічи, коли тільки потрапиш ти їх полічити… Таким буде потомство твоє!» (Буття 15:5).   А пізніше, випробувавши Авраамову віру, Господь повторив цю обітницю: «Благословляючи, Я поблагословлю тебе, і розмножуючи, розмножу потомство твоє, немов зорі на небі,  і немов той пісок, що на березі моря…» (Буття 22:17).

Спробуйте порахувати піщинки на березі моря і ви приблизно зрозумієте, чому Апостол Іван настільки захоплений своїм видінням побачених спасенних душ на небесах. Втім там він бачить не лише євреїв, тобто нащадків Авраама за плоттю. А бачить він на небесах людей «з усякого люду, і племен, і народів, і язиків».  Слово «всякий» в нашому перекладі вживається в значенні «всі».  Тобто на небесах святий Іван бачить представників усіх народів, яким проповідувалося Євангеліє Христове.  Він бачить виконання ще однієї обітниці, даної Господом Христом і записаної в Євангелії від Св. Матвія (24:14): «І проповідувана буде ця Євангелія по цілому світові, на свідоцтво народам усім. І тоді прийде кінець». 

Цей натовп з незліченної кількості люду стоїть перед «перед престолом і перед Агнцем».   Вони не зібрані довкола мощей святих чи довкола Діви Марії. Ні – вони зібрані довкола престолу і Агнця-Христа.   У центрі їхнього земного життя був Христос і так само Він, розп’ятий і воскреслий Господь перебуває в серцевині їхнього буття небесного.   Вони зодягнені в білу одежу, про яку Господь згадує у притчах, як про дарунок від Бога та обовязкова умова для того, аби бути присутнім на весільній вечері.  А в руках тих, хто присутній перед Богом Отцем, Сином і Святим Духом улюблений учень Христа бачить пальмове віття.

Це віття – символ перемоги і його носять переможці. Але перемогу здобули не вони, а Бог. І тому їхній гімн – це гімн прославлення Бога: «Спасіння нашому Богові, що сидить на престолі, і Агнцеві!»  Спасіння для нас здобув Бог Творець, Бог Агнець, Бог Утішитель. І як би нам не подобалися чисто по-людськи ті, що сьогодні вигукують:  «Пресвята Богородице, спаси нас!» - серед тих, що перебувають на небесах апостол Іван їх не бачить.  Там є лише ті, що сповідують спасіння, виправдання самою вірою в Бога.  Бо спасіння належить винятково Богові.

Апостол бачить, що Церква, яка перебуває на небесах поклоняється не святим, не ангелам. Натомість самі ангели, всі духовні святі створіння приєднуються до сповідання правдивої Церкви. Господь показує Іванові,  як це відбувається: «Вони на обличчя попадали перед престолом, і вклонилися Богові, кажучи: «Амінь! Благословення, і слава, і мудрість, і хвала, і честь, і сила, і міць нашому Богу на вічні віки! Амінь!»  Ангели сповідують, що все благословення – від Бога. Слава і мудрість за спасіння людства, за наше спасіння належить Самому Богові.  Хвала і честь за наше виправдання належить Богові.  Сила і міць – у нашого Бога. Він – єдиний Владика неба і землі на вічні віки.

Але  що то за люди вдягнуті в білі одежі?  Чому в їхніх руках пальмове віття?  До апостола з таким запитанням звертається один зі старців і сам дає відповідь: ««Це ті, що прийшли від великого горя».  Тут немає тих, що не несли свої хрести, ховалися від них чи їх уникали.  Тут немає тих, що відмовилися від своїх дітей, бо їм хотілося вести життя у власне задоволення.  Тут немає тих, що кидали своїх батьків і втікали в монастирі, аби там вести святе життя. Там немає тих, хто відрікся від Христа заради карєри або утискував християн заради наживи чи марнославства цього світу. 

Ні, ці всі люди прийшли від великого горя – від утисків, від хвороб, від носіння хреста у вірі в Спасителя, від переслідувань за цю їхню правдиву віру, від насмішок над ними за їхню відданість Богові, від тортур катів і христоненависників.  Ці люди – віруючі, як ви, що любите Бога і своїх ближніх. Ці небесні святі – це ті, що терпляче і в надії на небесне визволення в Божому Сині несуть свій хрест у сім’ї, на роботі та в суспільстві.

Їхня особливість, те, що відрізняє їх від решти стражденного світу криється у їхній одежі.  Вони «випрали одіж свою, та вибілили її в крові Агнця». Інші вдавалися до своїх діл, до заступництва святих. Інші поклонялися ідолам та шукали прощення в прощах по монастирях – їх тут немає.  Тут є лише ті, що мають одежу чисту. 

Раніше вони, як і ми, були такими, як описує це пророк Ісая (64:6): «Вся праведність наша – немов поплямована місячним одіж». Такими й залишаються всі, хто надіється у спасінні на ідолів або навіть на святих чи навіть Богородицю.  Але ті, що стоять перед престолом Божим, тримаючи в руках пальмове віття переможців – одежа їхня сліпучо біла, бо вона вибілена в крові Агнця – Ягняти Божого, Христа.

Якби на ту одіж душ було вилито кров інших людей, чи найкращі пральні порошки або миючі засоби, які тільки можна знайти на світі, то в кращому випадку нічого не змінилося, або ж вони стали би ще заплямованішими, бо всяке поклоніння не правдивому Богові – гріх.  Але на цих людей було вилито чудодійну кров, кров святу і праведну – кров Божого Сина.

Аби цю кров пролити задля нашого очищення, вічний Божий Син стався людиною, прожив досконале життя і пішов на Голгофський хрест. Там кров рікою спливала з Його пробитих рук і ніг, зі скривавленої голови, з побитого тіла та проколотого римським списом боку.  Один з наших гімнів вдало підсумовує сказане апостолом Іваном в його 1-ому Соборному посланні: «Кров Ісуса Христа, Його Сина, очищує нас від усякого гріха» - «З Його чола і рук, і ніг, Тече ще й досі свята кров, Що з кожного змиває гріх, Хто в вірі до Христа прийшов».

Святі на небесах вірують в Сина Божого, у Його викупну, замісницьку жертву і Його кров вибілює кармазин їхніх гріхів і тепер одяг їхній чистий-чистий, бо де є Христова кров – там є прощення, там є праведність.  Сьогодні ми стоїмо ще на землі, але кров Христа так само вибілює нас, як і вибілила усіх святих, що жили до нас і зараз перебувають у Царстві Небесному, чекаючи того славного дня, коли Ісус повернеться у славі  та у воскресінні дасть їм і нам нові, досконалі тіла.

Кров Христа пролита за всіх вас, за всі ваші гріхи. На вашому духовному одязі немає жодної плями, яка не вибілена кровю Спасителя.  У ваші руки Він також вкладає пальмову гілку.  Бо Він помер на хресті і на третій день воскрес.  Він здобув перемогу над гріхом, смертю і дияволом.  І заради Христа ця перемога – ваша.

Це ваші гріхи обмито кровю Ісусовою.  Це рукописання диявола проти вас змито кровю Ісусовою.  Це ваша смерть подолана Ісусовою смертю і ваше воскресіння гарантоване Його світлим воскресінням. 

І хоча ми перебуваємо тут, ще в цій долині печалі, і бачимо довкола себе не лише радість, але й страждання, хвороби і смерть, наші очі віри бачать те, що відкрите святому Іванові і ми радіємо, що ті християни, які вже покинули цей світ вже «перед Божим престолом, і в храмі Його день і ніч Йому служать».

Якщо Господь не повернеться до часу нашої фізичної смерті, одного дня будемо на небесах разом із ними й ми. І хоча тут нам допікають біди, зближається той день, коли Агнець Божий, Ісус Христос, над нами «розтягне намета».  Тут ми можемо терпіти голод і спрагу та всілякі нестатки, про наше майбутнє сказане: «Вони голоду й спраги терпіти не будуть уже, і не буде палити їх сонце, ані спека яка. Бо Агнець, що серед престолу, буде їх пасти, і водитиме їх до джерел вод життя». І на доказ того, що має ще настати і на доказ Своєї невимовної любові, присутності з нами та спільного майбутнього, Він викуповує нас у джерелі Хрищення та насичує нас Своїми правдивими тілом і кров’ю у хлібі та вині Господньої Вечері, аби проголошувати нам прощення гріхів і зміцнювати нашу віру, через яку ми виправдані та одягнуті в білий одяг праведності і сміливо підходимо до престолу благодаті вже сьогодні (Євр. 4:16). 

Памятаєте про ту віршовану гумореску нашого брата Олександра Гураля на початку проповіді?  На один з коментарів, наш брат помістив свою відповідь: «Суть цієї іронічної гуморески в тому, що людина буде мати вічне життя завдяки вірі в Господа нашого Бога. Ніякими добрими ділами, великими пожертвами в імя церкви, релігії та служителів храму Божого не мають жодної сили що до виправдання гріха!   Коли відкриємо Святе Письмо, то в Євагелії від Івана 3:16 можемо прочитати: «Так бо Бог полюбив світ, що дав Сина свого Єдинородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, але мав життя вічне». Нам може спокушувати диявол, нам може не давати спокою брудний та грішний світ, але слухаючи Слово Боже, споживаючи Його правдиве святе тіло і пючи Його правдиву святу кров, ми живемо, бо в Христове Ім'я Бог прощає нам всі до одного наші гріхи».  Я можу лише погодитися з цими чудовими словами і сказати так є, бо Христос воскрес!  Воістину воскрес!



субота, 14 травня 2011 р.

З уст дітей

"З уст дітей й немовлят учинив Ти хвалу" (Псалом 8:3).  Про цей вірш подумалося, під час перегляду світлин зі служби Божої, яка відбувалася минулої неділі в нашій парафії Воскресіння. (Наша церква проводить служби Божі по неділях, з 10 години ранку,  в приміщенні Інституту Зоології на вул. Терещенківська, 2, біля станції метро "Театральна").

четвер, 12 травня 2011 р.

Візит пастиря Джеймса Фендрі

З 6 по 10 травня в Україні перебував виконавчий директор Фундації "Лютеранська Спадщина", Превелебний Джеймс Фендрі.  Пастир Фендрі мав зустрічі з парафіянами УЛЦ, які долучаються до справи видання віросповідної лютеранської літератури, відвідав службу Божу в київській парафії "Воскресіння".  В Тернополі пастир Фендрі відвідав Українську Лютеранську Богословську Семінарію Святої Софії та нашу парафію святих апостолів Івана та Якова, а в Кременці він побував у парафії Хреста Господнього. Фундація "Лютеранська Спадщина" веде видавничу працю майже сотнею мов у різних країнах світу.  Українською мовою Фундація за півтора десятиліття видала майже півсотні найменувань християнських книг.

Світлина: Пастир Джеймс Фендрі (в центрі) під час зустрічі з парафіянами УЛЦ в суботу, 7 травня.

середа, 11 травня 2011 р.

Хрест - обов'язковий наслідок

        Хрест для християнина – наслідок учнівства.  Це – обовязковий наслідок! Нема хреста – нема християнина!  Ті, що соромляться в цьому житті хреста, і Його, і свого, побачать, як на останньому суді Син Божий засоромиться них. Хіба може бути жахливіша перспектива?  Хіба може бути могутніший молот проти нашої грішної плоті?  Плоть про хрест нічого й чути не хоче і, звісно, не хоче хреста нести. Але Ісус наполегливий і робить це питання ще категоричнішим, говорячи про все в однині. Не всі ті, а коли хто. Не вони, а людина. Жодна душа, яка йде за Ним ніколи не повинна думати, що вона зможе сховатися без хреста в натовпі хрестонош і уникнути болю й тягаря хреста. Жоден християнин не повинен уявляти собі, що зможе зустрітися з Ісусом Останнього Дня без знака хреста.
            … Хрест – важкий і болісний. Біль і навіть саме усвідомлення про хрест можуть у житті християнина рік від року змінюватися. Але хрест є все одно – хрест мусить бути. Тому проповідь з кафедри чи урок в класі, який намагається зобразити християнство безболісним, легеньким, простим, веселим або веселою недільною прогулянкою до щасливого перебування душ – фальшиве християнство.

            Деніел Дойчландер, Богословя хреста

пʼятниця, 6 травня 2011 р.

Негідні та гідні

     Мусимо чітко зазначити про те, хто саме є негідним гостем на Господній Вечері, а саме: ті, що йдуть до цього Таїнства без правдивого покаяння і жалю за свої гріхи, та без правдивої віри і щирого наміру вдосконалити своє життя, і своїм негідним споживанням тіла Христового потрапляють під тимчасові та вічні кари, і є винними проти тіла та крові Христових.

Християни слабкої віри, сром'язливі та збентежені, які через велику причину і кількість їхніх гріхів є нажаханими і думають, що у цій великій нечистості, вони негідні цього дорогоцінного скарбу і благ Христових і які відчувають і оплакують свою слабкість віри та зі щирого серця бажають служити Богові сильнішою, радіснішою вірою і чистішим послухом - є правдивими гідними гостями, для яких це превелебне Таїнство запроваджене і призначене.

З Книги Злагоди

середа, 4 травня 2011 р.

Св. Ансельм Кентерберійський

Сьогодні ми дякуємо Господу за св. Ансельма Кентерберійського.  Святий Ансельм народився в Італії 1033 року. Упродовж багатьох років він служив Архієпископом Кентерберійським. Блискучий учений і письменник, cв. Ансельм використовував свої політичні здібності аби відстояти перед британськими королями права Християнської Церкви на самоврядування і підтримання порядку серед кліру. Найбільше св. Ансельм запам’ятався своєю книгою «Чому Бог стався Людиною», у якій навчав, що причиною воплочення Ісуса, Сина Божого, було страждання і смерть на місці грішників. [Використане джерело: "Commemorations Biographies," Lutheran Service Book, LCMS Commission on Worship].

вівторок, 3 травня 2011 р.

Божа воля на підтримку проповідників

     Бог наказує слухачам Слова Божого давати священикам їжу та напої, а Мойсей наказував дітям Ізраїлю забезпечувати необхідним левітів (5 М. 18:1-4).  В Новому Заповіті Христос каже: «Ідіть і проповідуйте, споживаючи те, що поставили перед вами» (Лк. 10:8).  Його воля існує на те, аби парафіяни підтримували своїх проповідників.  Проповідники не повинні самі себе забезпечувати їжею і напоями.  Тому неправильно, щоби пастир не отримував заробітну плату. Це не означає, що Хрищення і Євангеліє має продаватися за якусь ціну. Ні, вони даються безкоштовно. Ми знаходимо застереження про обох: я не повинен продавати Євангелія, а навчати йому безкоштовно – слухачі не повинні купувати його, а отримувати безплатно. Я повинен вам проповідувати, а ви повинні мене підтримувати. А якщо вам цього не вдається, то вдасться комусь іншому. Але, якщо в Імя Боже, ви піклуєтеся про мене, аби підтримувати проповідування Слова і якщо я вас тому божественному Слову навчаю, тоді все добре.
 
Мартін Лютер, З проповіді на Євангеліє від Св. Івана

понеділок, 2 травня 2011 р.

Титанічна боротьба аж до кінця днів

     Покірною величчю православної Церкви є те, що вона репрезентує  і сповідує віру усіх християн, - також і тих, що за себе говорити не можуть. Вона втілює правдиві інтереси всіх віруючих, бо навчає тому чистому Євангелію і роздає ті святі Таїнства, лише через які Христос будує Свою Церкву - навіть під протилежними проявами. Тому справа її не вузька, не сектантська, але є справою "Христовою і Церкви" (Ап. ХІІ, 90).  За мінливих історичних форм та імен її доля реєструє і відображає титанічну боротьбу аж до кінця днів між Каїном і Авелем, Ісаком та Ізмаїлом (Гал. 4:29), Яковом та Ісавом (Рим. 9:13), вузькою стежиною і широким шляхом (Мт. 7:13-14), жінкою і змієм (Об. 12).  "...Правдиву доктрину і Церкву так часто утискують і кидають, як це бувало під папством, так наче ніякої Церкви немає, і часто так виглядає, наче вона цілком загинула" (Ап. VII/VIII, 9, німецька версія).

Професор Курт Маркворт, "Церква та її спільнота, служіння і управління"

неділя, 1 травня 2011 р.

Проповідь на 2-у неділю Великодня


                        БЛАЖЕННІ ТІ, ЩО ВІРУЮТЬ
                   (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

Того ж дня дня першого в тижні, коли вечір настав, а двері, де учні зібрались були, були замкнені, бо боялись юдеїв, з'явився Ісус, і став посередині, та й промовляє до них: «Мир вам!» І, сказавши оце, показав Він їм руки та бока.
А учні зраділи, побачивши Господа. Тоді знову сказав їм Ісус: «Мир вам! Як Отець послав Мене, і Я вас посилаю!» Сказавши оце, Він дихнув, і говорить до них: «Прийміть Духа Святого!  Кому гріхи простите, простяться їм, а кому затримаєте, то затримаються!»
 А Хома, один з Дванадцятьох, званий Близнюк, із ними не був, як приходив Ісус. Інші ж учні сказали йому: «Ми бачили Господа!...» А він відказав їм: «Коли на руках Його знаку відцвяшного я не побачу, і пальця свого не вкладу до відцвяшної рани, і своєї руки не вкладу до боку Його, не ввірую!» За вісім же день знов удома були Його учні, а з ними й Хома. І, як замкнені двері були, прийшов Ісус, і став посередині та й проказав: «Мир вам!» Потім каже Хомі: «Простягни свого пальця сюди, та на руки Мої подивись. Простягни й свою руку, і вклади до боку Мого. І не будь ти невіруючий, але віруючий!» А Хома відповів і сказав Йому: «Господь мій і Бог мій!» Промовляє до нього Ісус: «Тому ввірував ти, що побачив Мене? Блаженні, що не бачили й увірували!» Багато ж і інших ознак учинив був Ісус у присутності учнів Своїх, що в книзі оцій не записані.
 Це ж написано, щоб ви ввірували, що Ісус є Христос, Божий Син, і щоб, віруючи, життя мали в Ім'я Його!   (Івана 20:19-31).

Христос воскрес!  Воістину воскрес!

Дорогі брати і сестри, хтось був спитався в Семюела Колдриджа, славетного британського поета: «А християнство – правдиве?»  Поет відповів на те запитання трьома словами: «А ви спробуйте».  Один із колишніх індусів, який навернувся до християнства одного разу проголосив: «Якби я був місіонером, то про релігії не сперечався би.  Я би просто давав людям примірники Нового Заповіту і говорив: «Читайте!»

Чи не випадково Біблія була забороненою книгою в Радянському Союзі, а той, хто провозив її через кордон, міг отримати тюремний строк.   Чи не випадково Біблія заборонена й нині в комуністичних країнах, навіть таких, у яких стрімко розвивається ринкова економіка, як-от: Китай?

Чи не випадково, якщо ви ввезете Біблію у деякі ісламські країни, а особливо її комусь подаруєте, то вас можуть не просто заарештувати, кинути у вязницю, але й стратити? Чому така ворожнеча в цих країнах проти Писання?  Чому тамтешні можновладці так ненавидять Слово Боже? 

А чому так багато людей у нашій країні не звертають увагу на Писання, не читають його щодня?  Чому Біблія в Україні не є не тільки бестселером, але й її ви не знайдете в багатьох книгарнях?  Відповідь дає нам сьогоднішній текст – невірство!  Богові опираються не лише безбожні режими, але й сама грішна плоть.  Гріх закриває наші вуха на Слово проповідуване, гріх змушує заплющує людські очі, аби не бачити слів Життя, бо сьогоднішній текст каже нам, що Біблія, Старий і Новий Заповіти написані, «щоб ви ввірували, що Ісус є Христос, Божий Син, і щоб, віруючи, життя мали в Ім'я Його!»

Бо де є віра там настає стає смерть гріхові, там скинуто ярмо диявола та смерті.  Бо ця віра горнеться до Христа, Який з’являється перед Своїми учнями, навіть якщо двері замкнено на усі можливі замки або в катакомбах, або навіть у в’язниці.  Стримати Його ніщо не може.  Бо Він – не просто людина, розп’ята на хресті, а й правдивий Бог і Творець всесвіту, усіх тих матеріалів, з яких виготовлені вікна, двері, замки, найнеприступніші фортеці та найміцніші бункери цього світу.  Від Його гніву вони нечестивців не сховають, як і не сховають вони віруючих в Христа від Його благодаті.

Ось і сьогоднішній євангельський текст починається зі слів про вечір за замкненими дверима.  Замок – символ страху.  Моя бабуся розповідала, що за її молодості замки хоча й були – дверей зазвичай по селах не замикали, бо не було кого боятися.  А тут учні двері замкнули і в них є для того дуже вагома підстава – «бо боялись юдеїв». Юдеї організували арешт і судилище на Сином Божим, а вони – Його учні, слабкі, грішні, кволі у вірі.

Віра їхня квола, страх – великий, але саме серед кволих і наляканих учнів зявляється Ісус. Він не зявляється перед Іваном, який перший добіг до гробу, не перед Петром, який будучи старшим, відстав від Івана того Великоднього ранку, а стає воскреслий Ісус посередині. Він помер за гріхи усіх учнів і всіх людей. Він воскрес для виправдання Петра й Івана, усіх учнів і всіх нас, що віруємо в Нього та сповідуємо Його своїм єдиним Спасителем від гріха.

Ісус – Життя.  Ісус – Слово.  І перші слова, які лунають до цього наляканого християнського, апостольського гурту – «Мир вам!» Господь не зявляється з посланням миру до самовпевнених і пихатих фарисеїв, а до цих слабких і наляканих учнів.  Це послання для тих, що визнають свій гріх і шукають прихистку в Бога: «Мир вам!»

« І, сказавши оце, показав Він їм руки та бока». Ось підтвердження миру, який в євангельському тексті проголошує учням Господь.   Проколоті руки воскреслого Христа, проколотий бік воскреслого Спасителя – доказ того, що Його хресна жертва прийнята Богом і тепер Бог на вас не гнівається, а проголошує вам ці два чудові слова: «Мир вам!»  Ці слова означають і прощення гріхів, і благословення Господні в цьому житті, але найголовніше – вічне життя у Христовому Царстві.

Апостол Павло в Посланні до ефесян (2:14, 17) так пише про цей мир, що його проголошує сьогодні наш Христос Господь: «[Христос] – наш мир, що вчинив із двох одне й зруйнував серединну перегороду, ворожнечу, Своїм тілом, Він Своєю наукою знищив Закона заповідей, щоб з обох збудувати Собою одного нового чоловіка, мир чинивши,  і хрестом примирити із Богом обох в однім тілі, ворожнечу на ньому забивши.  І, прийшовши, Він благовістив мир вам, далеким, і мир близьким».

Слова прощення, слова миру дають вам можливість у Христі горнутися до Бога і тішитися громадянством у Його Царстві.  Хай в єрусалимському храмі шаленіють вороги Христові, справжній мир там, де Христос і мир цей гарантований хрестом Голгофи, пробитими руками, ногами та проколотим боком воскреслого Месії-Христа.

І коли учні бачать Господа, коли чують Його послання, то вони радіють. Учитель живий.  Викупитель стоїть перед ними і Він знову повторює ці чудесні слова: «Мир вам! Як Отець послав Мене, і Я вас посилаю!» Для них є особлива місія.  Цю місію не мають ті, що тремтять перед людьми і які кричать: «У нас немає іншого царя крім цезаря!»  Цієї місії не мають ті, що покладаються на особисті діла та заслуги. Цієї місії не мають ті, що надіються у спасінні на когось із людей.  Цієї місії не мають ті, що не мають миру від Христа особисто – миру, який здобувся винятково Його стражданнями та смертю на Голгофському хресті, миру, який підтвердився Його світлим воскресінням з мертвих на третій день; миру, який сьогодні проголошується вам через Слово і який ви приймаєте в себе, причащаюсь правдивими тілом і кров’ю Христовими у хлібі та вині Святої Вечері.

Святого Духа Господь дає тим, хто вірує в прощення гріхів самою вірою заради Ісуса. Але чому стільки в світі проповідників, які навчають зовсім іншому?  Чому стільки тих, що проповідують не мир з Богом через Христа, а невпевненість у Христовому викупному ділі, ворожнечу Бога до християн і відсутність миру з Богом?  Христос таких не посилав і місії Його вони не виконують.  На таких проповідників, що не мають миру з Богом і Святого Духа чекає розчарування в Останній День. Вони проповідують страшний суд і вони його отримають.  В Євангелії від Св. Матвія (7:22, 23) наш Господь Христос каже: «Багато-хто скажуть Мені того дня: «Господи, Господи, хіба ми не Ім'ям Твоїм пророкували, хіба не Ім'ям Твоїм демонів ми виганяли, або не Ім'ям Твоїм чуда великі творили?» І їм оголошу Я тоді: Я ніколи не знав вас...» 

А до апостолів, як і до сьогоднішніх проповідників Євангелія стосується дальше сказане в Євангелії «Він дихнув, і говорить до них: «Прийміть Духа Святого!  Кому гріхи простите, простяться їм, а кому затримаєте, то затримаються!» Всім апостолам, всій Церкві дано Святого Духа. Всій Церкві дано владу прощати гріхи. Не частково, не з певними умовами, а повне прощення усім, хто кається і шукає потіхи в Богові. Так само як і затримувати гріхи нерозкаяним, тим, що відмовляються визнавати свій гріх і не вірують в Бога та Його Слово.

Сьогодні це прощення гріхів звіщається в нашій парафії і Церкві. Будьте впевнені в ньому. Прощення гріхів промовляється пастирем тут, на землі – проте дійсність прощення Богом підтверджується сьогодні нашим воскреслим Спасителем. Просто віруйте в це чудесне послання.  Христос дає вам мир.  Христос дає вам повне прощення гріхів. І ця Добра Новина підтверджена Його воскресінням.

Проте як опирається наша грішна плоть Слову Божому!  Сьогодні про це в нас є чудесна ілюстрація заявою одного з апостолів, якого звати Хома. Писання називає його ще Близнюком, можливо він мав брата – ідентичного близнюка.  Для Хоми важливо було побачити самому воскреслого Христа.   Його плоть противилася посланню його віруючих братів, а особистий досвід вимагав переконання, що це саме Його Учитель, Який був розп’ятий ще позаминулої п’ятниці і смерть якого підтвердили римські воїни, проколовши Ісусові Назарянинові, Цареві Юдейському бока.

Слово «блаженний» можна ще перекласти, як «щасливий».  Воскреслий Господь, Який зявляється знову через вісім днів серед Своїх учнів, щасливим Хому не називає.  Більше того Господь називає Хому невіруючим.  Віра зміцнюється через торкання до Бога, але доторками вона не створюється, бо «віра від слухання, а слухання через Слово Христове» (Рим. 10:17). «Простягни свого пальця сюди, та на руки Мої подивись. Простягни й свою руку, і вклади до боку Мого. І не будь ти невіруючий, але віруючий!» - каже Хомі Христос. 

Хома не біжить з витягнутим пальцем до ран Христових. У відповідь Христові він каже, звертаючись до Спасителя: «Господь мій і Бог мій!»  Це вже слова віри. Невірство ніколи не буде визнавати Христа за Бога. А віра буде завжди визнавати Христа Богом. І цю віру в Хомі Господь визнає, кажучи Хомі: «Тому ввірував ти, що побачив Мене? Блаженні, що не бачили й увірували!»  Господь називає Хому віруючим, а вас не просто віруючим, але й блаженними. Сьогодні у Ватикані мають намір оголосити покійного Івана Павла ІІ блаженним.  Для цього римським єпископам треба діставати з могили тіло.  Це не євангельське вчення і не євангельська практика.

Згідно з Євангелієм блаженні ті, що вірують у Христа, покладають усю надію на Нього, сповідують Його своїм Спасителем і причащаються Його правдивими тілом і кров’ю, коли фізичними очима бачать у Святій Євхаристії лише хліб і вино. Блаженні, що не бачили й увірували! 

Не чудеса від людей, а віра робить людей блаженними, і то не просто віра, а віра в Євангеліє Христове.  Блаженні можуть зазнавати переслідувань, але їм належить Царство Небесне, воскресіння і вічне життя у час повернення нашого воскреслого Спасителя у славі. Залишайтеся блаженними, дорогі брати і сестри.  Віруйте в Христа.  А ще множте коло блаженних – діліться Словом Христовим із вашими ближніми, хай вони його читають і чують з ваших уст, бо «це ж написано, щоб ви ввірували, що Ісус є Христос, Божий Син, і щоб, віруючи, життя мали в Ім'я Його!» Бо Христос воскрес!  Воістину воскрес!  Амінь.