Колись і тепер

     Розп'яття, яке закінчилося тріумфальним вигуком: "Звершилось!" (Івана 19:30) - було приношенням вседостатньої жертви спокути за всіх грішників.  Чоловік на хресті був Агнець Божий, що бере на Себе гріх світу, аби не було того гріха перед лицем Божим. Спасіння всього світу колись висіло на тих трьох цвяхах Голгофи. Як плід із забороненого дерева, який по тому як його скуштувала перша людина, приніс гріх, смерть і осуд на весь людський рід, так і плоди з дерева хреста відновили праведність, життя і благословення для всіх людей.
     Через це хрест - і святий, і блаженний. Колись він був лише сухим шматком дерева, але він змінився, як посох Аарона на зелену гілку, повну небесного цвіту та плодів. Колись він був інструментом мук для покарання грішників, а тепер він сяє, як знак благодаті.  Колись він був деревом прокляття, а тепер він став, після того, як на ньому принесло себе Обіцяне Благословення, деревом благословення, вівтарем жертовної спокути, і приємними пахощами для Бога. Сьогодні хрест і далі є жахом - але лише для пекла. Він сяє на його руїнах як знак перемоги над гріхом, смертю і сатаною.  З розчавленою головою змій спокуси лежить біля підніжжя хреста.  Це - зображення загальної втіхи, на яке, спрагнено дивиться слабким зором помираючий. Це його остання надія і єдине світло, що сяє в темряві смерті.

К. Ф. В. Вальтер,  Зі Скарбниці щоденної молитви

Нові громадянки Царства Небесного

В неділю, 27 листопада, у Таїнстві Хрищення, народилися з води і Духа і стали громадянками Царства Небесного дві сестрички: Наталія і Тетяна Бесагіни. Господь Ісус каже: "Тіштесь, що ваші ймення записані в небі!" (Луки 10:20). Многая і благая літа дітям Божим, Наталії і Тетяні!

День Св. Імператора Юстиніана, християнського правителя і сповідника Христового

     Сьогодні ми дякуємо Господу за Св. Імператора Юстиніана, який правив Сходом від 527 по 565 роки по Різдві Христовім. Разом зі своєю дружиною, Феодорою, він відновив красу та велич візантійського двору. За його правління імперія пережила епоху відродження, значною мірою завдяки його амбіціям, розуму та сильним релігійним переконанням. Юстиніан також намагався принести єдність у розділену Церкву. Він захищав православне християнство і прагнув згоди між різними сторонами у Христологічних суперечках про взаємини між божественною і людською природами Христа. За його царювання було проведено V Вселенський Собор, який цю суперечку розглянув.


Молитва на цей день:


Господи Боже,  Отче небесний!  Через керування християнських правителів таких як імператор Юстиніан, Твоє Ім'я вільно сповідується посеред нашого народу. Дай, аби ми були благословенні виборами гідних провідників, які би служили Тобі вірно в нашому поколінні і приймали мудрі рішення на добро Твого народу; через Ісуса Христа. Амінь.

Проповідь на передостанню неділю церковного року

            ДАСТЬСЯ І ЗАБЕРЕТЬСЯ

                   (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

           

Коли ж вони слухали це, розповів Він іще одну притчу, бо Він був недалеко від Єрусалиму, вони ж думали, що об'явиться Боже Царство тепер. Отож Він сказав: Один чоловік, роду славного, відправлявся в далеку країну, щоб царство прийняти й вернутись. І покликав він десятьох своїх рабів, дав їм десять мін, і сказав їм: «Торгуйте, аж поки вернуся».  Та його громадяни його ненавиділи, і послали посланців услід за ним, кажучи: «Не хочемо, щоб він був над нами царем». І сталось, коли він вернувся, як царство прийняв, то звелів поскликати рабів, яким срібло роздав, щоб довідатися, хто що набув. І перший прийшов і сказав: «Пане, міна твоя принесла десять мін». І відказав він йому: «Гаразд, рабе добрий! Ти в малому був вірний, володій десятьма містами». І другий прийшов і сказав: «Пане, твоя міна п'ять мін принесла».  Він же сказав і тому: «Будь і ти над п'ятьма містами».  І ще інший прийшов і сказав: «Пане, ось міна твоя, що я мав її сховану в хустці. Я бо боявся тебе, ти ж бо людина жорстока: береш, чого не поклав, і жнеш, чого не посіяв».  І відказав той йому: «Устами твоїми, злий рабе, суджу я тебе! Ти знав, що я жорстока людина, беру, чого не поклав, і жну, чого не посіяв. Чому ж не віддав ти міняльникам срібла мого, і я, повернувшись, узяв би своє із прибутком?»  І сказав він присутнім: «Візьміть міну від нього, та дайте тому, хто десять мін має». І відказали йому: «Пане, він десять мін має».  Говорю бо я вам: Кожному, хто має, то дасться йому, хто ж не має, забереться від нього і те, що він має. А тих ворогів моїх, які не хотіли, щоб царював я над ними, приведіте сюди, і на очах моїх їх повбивайте  (Євангеліє від Св. Луки 19:11-27).

Благодать вам і мир від Бога Отця нашого й Господа Ісуса Христа!  (2 Кор. 1:2) Амінь.

Дорогі брати і сестри, один фермер попросив свого сусіда, аби той позичив йому вірьовку, яка вкрай потрібна була йому на господарстві. «Вибачте, сусіде», - відповів той, «Але вірьовкою я зв’язую молоко».  «Молоко?» - вигукнув фермер.  «Вірьовка не може зв’язати молока».  «Та знаю я, знаю», - відповів сусід. «Але коли не хочеш щось робити, то мусиш знайти якусь причину».

Причин щось не робити може бути море. Особливо, коли не відчуваєш особливих симпатій до людини, яка просить про поміч або про якусь певну послугу.  Причин цих може бути цілий океан, коли відчуваєш до людини особисту неприязнь.  Море або океан цих причин можуть легко заслонити дві найбільші заповіді: «Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією своєю думкою. Це найбільша й найперша заповідь.  А друга однакова з нею: Люби свого ближнього, як самого себе. На двох оцих заповідях увесь Закон і Пророки стоять» (Матвія 22:37-40).

Які причини, ви знаходили минулого тижня, дорогі брати і сестри, аби не допомогти своєму ближньому?  А які причини ви використовували, аби не служити Господу?  Хтось може подумати: «Ну, може я й говорив, що буду вірьовкою зв’язувати молоко або щось подібне до цього моєму сусідові.  Але Богові – Богові я нічого такого не говорив. Я в Нього просто вірую. До того ж, хіба ви не проповідували минулої неділі про те, що ми спасаємося самою вірою? Тож я і вірую. Маю саму лише віру».

Хай стережеться той, хто так думає.  Бо про таку віру каже Св. Апостол Яків (2:19, 20): «Чи віруєш ти, що Бог один? Добре робиш! Та й демони вірують, і тремтять. Чи хочеш ти знати, о марна людино, що віра без діл мертва?»

Сьогоднішня притча навчає нас про віру.  Про саму віру. Про те якою є ця сама, справжня віра. Отже «один чоловік, роду славного, відправлявся в далеку країну, щоб царство прийняти й вернутись». Цей чоловік – наш Господь Христос.  Часом в ЗМІ проскакують повідомлення про те, що той або інший чиновник виявляється шляхетного роду.  Що ж, було би непогано, якби то була правда, а особливо, якби шляхетність та була «в крові» та в ділах, тоді наше життя більше нагадувало би життя в джентльменській Британії, а не в колишній тоталітарній колонії.

Втім рід нашого Господа – справді славний не лише через те, що до Його праотців належить Авраам, Ісак і Яків, Рут і Боаз, всі вони – праведники.  А ще Давид і Соломон, царства яких переливалися не лише багатствами матеріальними, але насамперед богобоязливістю і справедливістю.  Цей рід – людська лінія Ісуса Христа, нашого Господа, Який народився безгрішним, в часі, від святої, віруючої Діви Марії з роду Давидового.

Є ще один рід.  Про цей рід запитує пророк Ісая (53:8), кажучи: «Хто збагне Його рід?»  Бо цей славний рід осягнути розумом неможливо. Бо Ісус – Єдинородний Божий Син, народжений від Отця перше всіх віків. Нема славнішого роду від Бога, адже Він – Бог справедливий і милосердний, люблячий і довготерпеливий, Його милість триває навіки.  Ісус – славного роду. Він – безгрішна людина і святий Бог. 

У притчі Він відправляється в далеку країну.  Ця країна – Царство Небесне.  Ця подорож до далекої країни, якої ми наразі бачити не можемо,  має одну особливу зупинку, оминути яку неможливо – Голгофу, хрест.  Ця зупинка необхідна з огляду на славний рід Господа Христа. По-іншому Він вчинити не міг. Йому Царство і так належить вже за Його походженням. Але Він, святий і досконалий, іде на Голгофський хрест, аби там принести повну заплату, досконалу жертву за наші гріхи.

Його Царство – святе, як і Він.  І не святому, грішному там місця немає. Місце грішному – у вічному вогні аду, у страшних і нескінченних муках. Аби ви не були в аду, а були в святому Царстві Христовому Ісус робить цю необхідну зупинку для вас і для Себе. Для вас, щоби Своєю кров’ю обмити вас від усіх ваших гріхів.  Для Себе, бо інакше Він не може.  Він вас любить і помирає на хресті з любові до вас.

Христос – досконала жертва, абсолютна любов зробив усе, аби ви належали до Його Царства Небесного, Царства вічного життя, досконалості і праведності.  І це підтверджено Його воскресінням із гробу, іншої зупинки, в якій було покладено Його нетлінне тіло. Але ось третій день і Господь живий, і подорож триває у проголошенні учням і вам прощення гріхів ваших.

І подорож триває у вознесінні на небеса і прийманні Царства вічного і виконання пророчих слів Псалма 110: «Промовив Господь Господеві моєму: Сядь праворуч Мене, доки не покладу Я Твоїх ворогів за підніжка ногам Твоїм! Господь із Сіону пошле берло сили Своєї, пануй Ти поміж ворогами Своїми! Народ Твій готовий у день військового побору Твого, в оздобах святині із лоня зірниці прилине для Тебе, немов та роса, Твоя молодість. Поклявся Господь, і не буде жаліти: Ти священик навіки за чином Мелхиседековим.  По правиці Твоїй розторощить Владика царів у день гніву Свого, Він буде судити між народами, землю виповнить трупами, розторощить Він голову в краї великім... Буде пити з струмка на дорозі, тому то підійме Він голову! »

 Царство прийняте, але подорож триває у проливанні на вас благодаті небесної у Слові і в Таїнстві, в якому Господь через Свої правдиві тіло та кров у хлібі та вині Його Вечері, запевнює вас про Його любов, прощення і присутність аж до часу Його повернення.

Подорож Його триває, час Його повернення наближується.  У притчі ми дізнаємося, що «його громадяни його ненавиділи, і послали посланців услід за ним, кажучи: «Не хочемо, щоб він був над нами царем».  Подібні слова ми чуємо часто і в нашій країні, надзвичайно релігійній  і в якій бути нехрещеним немодно. Але що ми чуємо: «Не хочемо, щоб Христос був над нами Царем. Ми – світська країна. Ми хочемо, аби над нами царювала еволюція. Ми хочемо, аби над нами царював Мамона.  Ми хочемо, аби над нами царював Молох і Блуд».  Якщо ви не чуєте цих слів, то подивіться на вчинки.  Ми виправдовуємося самою вірою в Христа, але віра без діл – лицемірна, мертва.  А людина, яка пишається вірою, але не ділиться Словом Христовим, не застосовує цієї віри на практиці – зла.  Вона насправді не вірить Слову, а покладається на свої особисті діла, на саму себе. 

В нашій притчі є десять рабів, кожен з них отримує по одній міні.  Одна міна – приблизно тримісячний заробіток. Гроші ці – не їхні.  Вони бідні та убогі раби.  Так само й ми. Ми не купили Царства Небесного. Нас від царства гріха, диявола та смерті викупив Христос. Через Христове Євангеліє Господь Святий Дух покликав вас до вічного життя, створивши віру у ваших серцях.  Ця віра створена Словом Христовим, Словом живлена і вона також виплескується з вашого єства Словом.  Ось та міна, яка дана кожному з вас, аби ви нею користувалися.

Особливість цієї міни, цього скарбу – Слова Христового в тому, що воно й саме виконує роботу. Якщо ви сьогодні раптово отримаєте суму грошей, що дорівнює вашому тримісячному заробіткові, то ви можете покласти гроші на депозит в банк.  Ви нічого не робите.  Працюють ваші гроші.  Ви отримуєте прибуток.

Так само і зі Словом Христовим. Євангеліє – міна дана вам Христом. Банк – люди, які є довкола вас. Коли вони чують Слово, воно працює в них, творить у них віру і приносить прибуток для Христа, даруючи цим людям (як було подаровано й вам) прощення гріхів і вічне життя, викликаючи в Царстві Небесному радість за кожного розкаяного грішника, за кожного нашого ближнього, що увірував в Христа і таким чином спасся до вічного життя в Його Царстві.

Але ось чоловік роду славного повертається.  Ніякі інтриги його повернення спинити не змогли.  Повернення його гарантоване на сто відсотків. І в час його повернення вся його шляхетність виявиться у всій його повноті. Рабам вірним він дає володіння, відповідне до прибутку, що принесли не їхні гроші, а його – це ж він дав їм по міні.

Згадаймо, що чоловік цей Христос.  Якби ж то лишень Він швидше повернувся! Бо на вас, що ділитеся Його Словом із вашими ближніми, чекає повний вияв Його шляхетності – воскресіння, вічне життя у Його Царстві і надзвичайна слава, якою наділить кожного з вас наш люблячий Господь.

Є, звісно, й інші думки. Їх озвучує той, хто не вірує в те, що Господь – славного роду, що Він – добрий, люблячий, шляхетний і милостивий Бог. Для тих, хто не вірує щиро в Христа Господа, Ісус – «людина жорстока». Він – жахливий Суддя, Який тільки й чекає на те, аби познущатися з людства. Тому й Словом Його ділиться вони не хочуть. Їм миліші бабські байки порозказувати в церкві з амвону або похвалитися забобонами, або спрямувати натовп до пояса Богородиці – що завгодно, аби не Христос, не Його Слово.  Що ж скаже таким Господь у час Свого славного повернення, у день воскресіння всіх мертвих і в день Останнього Суду: ««Устами твоїми, злий рабе, суджу я тебе! Ти знав, що я жорстока людина, беру, чого не поклав, і жну, чого не посіяв. Чому ж не віддав ти міняльникам срібла мого, і я, повернувшись, узяв би своє із прибутком?»

Такий отримає відповідно до віри своєї. Віруєш, що Бог – Твій жахливий Суддя. Віруєш, що Ісус не дає тобі прощення, що Слово Його бездіяльне, що можна ним марнувати, а цей час плескати язиком про Бога немилостивого, що ж – матимеш  за своєю вірою і милості тобі не буде. Сам захотів.

Від такого псевдо-християнина, християнина номінального, не лише відбирається міна  - в аду Слово йому вже ні до чого.  але слава збільшується у віруючих – на них ще більше виливається Христової любові, ще сильніше сяє над ними Його слави, ще величніше оточує їх Його шляхетність. Доля позірних християн – та сама, що й у відвертих ворогів Христа. Господь віддає розпорядження: «А тих ворогів моїх, які не хотіли, щоб царював я над ними, приведіте сюди, і на очах моїх їх повбивайте».

Пам’ятаєте про сусіда, який відмовився позичити своєму сусідові вірьовку для господарства? Що ж, то було врешті-решт, його майно.  Наша ж віра – дарунок від Бога, а Слово – Христове.  Хай міна ваша працює на славу Господа. Бо кожному, хто має віру, то дасться йому життя вічне, хто ж не має, забереться від нього і те, що він має. Прийди, Господи Ісусе!  Амінь.

Благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога й Отця, і причастя Святого Духа нехай буде зо всіма вами! Амінь (2 Кор. 13:14).

Роковини Голодомору - геноциду українського народу

     Сьогодні ми поминаємо жертв Голодомору 1932-1933 років, Геноциду українського народу, а також жертв усіх політичних репресій та нищень українства, на які було щедрим ХХ століття, століття богоборчих ідеологій і їх застосування на практиці до вінця Божого творива - людини. За традицією у цей день о 16 годині ми виставляємо свічки пам'яті на наших підвіконнях, аби нагадати про те, до якого народу ми належимо, про мільйони наших невинно-убієнних одноплемінників і про нашу відповідальність докладати всіх сил, аби наш рідний край, Україна, залишалася богобоязливою, незалежною і демократичною, щоби ніколи більше такі і подібні події не повторилися.

Молитва на цей день:


     Всемогутній і вічний Боже, Правителю людей і народів!  У покорі звертаємося до Тебе в цей день, коли ми згадуємо мільйони наших співвітчизників, які були вбиті безбожним комуністичним режимом у штучному голоді, тюрмах і концтаборах.  Просимо Господи благословити нас, аби над нашим краєм не панували вороги.  Благослови Господи нас достатком і благодатно тримай Свою правицю захисту над нами.  Допоможи всім нам пізнати і визнати, що свобода, процвітання та інші благословення приходять від Тебе і вчини нас вдячними до Тебе за всі Твої дари.
     Ми сповідуємо Господи, що ми цілковито не заслуговуємо на Твої благословення.  Безбожність, похітливість, крадіжки, убивства, інші явні та приховані гріхи й злочини є ганьбою нашого рідного краю і разом із іншими людьми ми можемо лише схилитися в ганьбі перед Тобою. Милосердний Отче!  Заради Ісуса прости нам наші особисті гріхи і наші національні гріхи. Просвіти нас Твоїм Словом. Вчини нас вірними громадянами України та гідними членами спільноти серед якої ми живемо. Дай, щоби завжди на першому місці в нашому житті був Ти, благодатний Бог.  Навчи нас жити в рідному краї так, як личить дітям Божим. Дай нам християнського відродження, і дай нам звернути до Тебе серця мільйонів людей, які живуть у невірстві.
      Коли наша пам'ять повертається до невинно убієнних, замордованих наших земляків, до тих, хто помер за наші свободи, учини нас вдячними та покірними. Дай нам сил робити все, аби зберегти свободу. Вчини нас старанними у молитві за Україну і за тих, хто має владу.  Дай нам сил свідчити, що не тільки теперішні християни, але й багато інших, ще невіруючих у Христа людей, можуть бути приведеними до вічного життя через Тебе.  Заради Ісуса. Амінь.

Голос вітру

"Вітер віє, де хоче і ти чуєш його голос, але не знаєш, звідки приходить і куди прямує.  Так буває з кожним, хто народжений від Духа" (Євангеліє від Св. Івана 3:8).

Спаситель наче каже: «Не думай собі, Никодиме, що ти це питання можеш осягнути. Ти мусиш дотримуватися голосу вітру, тобто, Слова.  Не знають, звідки приходить голос вітру та куди він іде».

Тут Господь пояснює значення цього голосу. Це фізичне Слово, яке чують. Це свідчення і промови, які виголошують проповідники. Іншим словом, це – проголошення Слова Божого.  В усьому християнському світові не маємо ми нічого більш величного чи витонченішого ніж Слово Боже. Ми чуємо голос вітру – повсюди Святе Писання представляє нам Слово.  Людина чує Слово і відчуває воду, а без Слова Хрищення – ніщо.  Що може здійснити вода без Слова Божого?  Так само у Святому Причасті хліб і вино не приносять жодної користі без Слова. Хліб назавжди залишатиметься хлібом, а вино буде залишатися вином. Але коли до Таїнства Хрищення і Таїнства Святої Вечері включене Слово, тоді є дія, тоді воно відчувається, як відчувається летіння вітру.  Коли чуємо Слово, то нашими вухами ми чуємо Його голос.

     Це межі того, наскільки Бог Себе об’являє і більше нічому ми вірити не повинні.  Ми мусимо просто вірувати та бути впевненими, що те, чому ми навчаємо, відбувається насправді.

Мартін Лютер, З проповіді на Євангеліє від Св. Івана

День Св. Мартина Турського

 Сьогодні ми дякуємо Господу за Св. Мартина Турського. Він народився у поганській сім'ї приблизно 316 року по Різдві Христовім на території сучасної Угорщини, а виростав у Ломбардії, в Італії. Прийшовши в молодому віці до християнської віри, він розпочав військову кар'єру в римській армії. Але, відчуваючи покликання до християнського служіння, Мартин облишив військо і став ченцем, стверджуючи, що тепер він - "воїн Христа". Врешті-решт Мартина було названо єпископом Туру у західній Галлії (теперішня Франція). Його згадують за простий спосіб життя і рішучість ділитися Євангелієм по всій сільській Галлії. 1483 року у день Cв. Мартина Турського, син Ганса і Маргарети Лютерів, якому виповнився один день, був охрищений і йому було дано ім'я на честь цього святого - Мартін.

Молитва на День Св. Мартина Турського:


Господи, Боже війська небесного!  Твій слуга Мартин-воїн, мав духа жертовності.  Він став єпископом у Твоїй Церкві, аби захищати католицьку віру. Дай нам благодаті, аби ми йшли його слідами, щоби коли наш Господь повернеться, ми були зодягнуті у хрищальні одежі праведності та миру; через Ісуса Христа, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

Нове число Стягу - Редакторська стаття

       ГОТОВНІСТЬ ДО КІНЦЯ СВІТУ

Останні три неділі церковного року, що якраз передують церковному Новоліттю (в західній традиції – Адвенту), присвячені останнім часам. В церкві, під час служб Божих, читаються відповідні тексти зі Священних Писань, як-от Євангеліє від Св. Матвія 24:15-28, у яких Господь Ісус Христос розповідає нам про ознаки, які передуватимуть Його другому приходу в славі та, відповідно, передуватимуть Судному Дню. 

Правильне вчення Церкви, яка вірна Своєму Господу Христові, вкрай важливе, особливо з огляду на діяльність різноманітних фальшивих пророків.   Господь у Своєму Слові каже про дату кінця світу: «А про день той й годину не знає ніхто: ані Анголи небесні, ані Син, лише Сам Отець» (Матвія 24:36).  Фальшиві пророки, а з ними і ті фальшиві церкви, які провіщають про дату кінця світу, потрапляють, звісно, під застереження нашого розп’ятого і воскреслого Господа: «Стережіться, щоб вас хто не звів» (Марка 13:5).

А остерігатися є кого. І це не обов’язково мають бути якісь поганські культи, як-от поганський культ Майя, але й люди, які видають себе за християн. Одним із таких людей є чоловік вже поважного літнього віку, Гарольд Кемпінг, з каліфорнійського Оукленду (США), фальшивий пророк, який видає себе за християнського проповідника. Нещодавно він вкотре обдурив світ своїми підрахунками про кінець світу.   Виправдовуючи несправдження своїх пророцтв, пан Кемпінг 1994 року зазначав, що він не знав ще багато місць з Біблії і через це його підрахунки про кінець світу 6 вересня 1994 року не були зовсім точними.  Власне, він до уваги брав і природні катаклізми, які відбуваються дедалі частіше.

Але цьогорічні землетруси в Японії, Туреччині та Китаї, величезна повінь у Таїланді, війни у Північній Африці та воєнні чутки не дають послання на кшталт: «Господь повернеться через стільки-то днів». Натомість вони підтверджують інші Його слова: «Так і ви: коли все це побачите, знайте, що близько, під дверима!» (Євангеліє від Св. Матвія 24:33). Але замість визначення точного часу Його повернення, Господь Христос каже: «Пильнуйте, бо не знаєте, котрого дня прийде Господь ваш. Знайте ж це, що коли б знав господар, о котрій сторожі прийде злодій, то він пильнував би, і підкопати свого дому не дав би. Тому будьте готові й ви, бо прийде Син Людський тієї години, коли ви не думаєте» (Матвія 24:42-44).

            А в чому полягає пильнування християн?  Що означає готовність господаря, тобто людини, яка вірна Господеві? Тут Господь говорить про збереження віри, яка створена Господом Святим Духом через Євангеліє. І ця спасенна віра через Євангеліє таки й підтримується.  Пильнування в останні часи, готовність в останні часи можуть бути лише тоді, коли християнин або християнка не кидають свого збору (Євреїв  10:25).  Саме про це й навчає Господь Святий Дух через це Послання: «Не кидаймо збору свого, як то звичай у деяких, але заохочуймося, і тим більше, скільки більше ви бачите, що зближається день той». Саме в зборі, тобто на Службі Божій, проповідується Христове Слово, роздається віруючим Його правдиві тіло та кров – і такими засобами Господь живить нашу віру та чинить нас готовими до Свого повернення, до воскресіння у славі та вічного життя в Його Царстві.  Прийди, Господи Ісусе!
Вячеслав Горпинчук

День Св. Мартіна Хемніца, пастиря і сповідника

     Сьогодні ми дякуємо Господу за Св. Мартіна Хемніца.  Після доктора Мартіна Лютера, Мартіна Хемніца (1522-1586 р. р.) вважають за найважливішого богослова в історії Лютеранської Церкви. В Хемніці поєдналися були проникливий розум і майже енциклопедичне знання Писання та церковних отців зі щирою любов'ю до Церкви. Коли по смерті Лютера в 1546 році  виникли різноманітні доктринальні суперечки, Хемніц постановив присвятити свій час повністю на відновлення єдності в Лютеранській Церкві. Він став провідним духовним і головним автором Формули Злагоди від 1577 року, яка вирішила доктринальні диспути на основі Писання і значною мірою посприяла відновленню єдності серед лютеран.  Хемніц також написав чотиритомне Дослідження Тридентського Собору (1565-1573 роки), в якому він піддав скрупульозному аналізові  вчення цього Римо-Католицького Собору та порівняв його з Писаннями та стародавніми церковними отцями.  Дослідження разом із поясненнями віри Ауґсбурзького віросповідання стали визначальною лютеранською відповіддю на Тридентський Собор. Богослов і церковний діяч, Хемніц, був справді даром Божим для Церкви.

Молитва на цей день:


Господи Боже, Отче Небесний! Через вчення Мартіна Хемніца, Ти готуєш нас до приходу Твого Сина, коли Він поведе Свою Наречену, Церкву, додому, аби з усією спільнотою визволених, ми могли в кінці увійти на Його вічне весілля; через Ісуса Христа, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

День Св. Йоганна фон Штаупіца, наставника та сповідника доктора Мартіна Лютера

     Сьогодні ми дякуємо Господу за св. Йоганна фон Штаупіца (прибл. 1469-1524 р. р.), генерального вікарія августинського ордену в Німеччині і друга Мартіна Лютера. Він народився в Саксонії, навчався в університетах Лейпцігу та Кельна і викладав у Кельні. 1503 року його було покликано Фрідріхом Мудрим до служіння деканом богословського факультету в новозаснованому Віттенберзькому університеті. Там Штаупіц підбадьорив Лютера до здобування докторського ступеню в богослов'ї, а також призначив Лютера своїм наступником - професором Біблії в університеті. На початку Лютерової боротьби в намаганні зрозуміти Божу благодать,саме Штаупіц радив Лютерові зосереджуватися не на собі, а на Христові.

Молитва на цей день:


     Всемогутній і віковічний Боже!  За наші багато гріхів заслуговуємо ми на вічний осуд. У милосерді Твоєму Ти послав Свого Сина Єдинородного, нашого Господа Ісуса Христа, аби Він здобув для нас прощення гріхів і вічне спасіння. Дай нам правдивої сповіді, аби ми, як Лютер від свого пастиря, Йоганна фон Штаупіца, могли від наших сповідників чути солодкі слова Відпущення і були звільнені від усіх наших гріхів; через Ісуса Христа, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків.  Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

День Св. Архістратига Михаїла та всього війська небесного

     Сьогодні ми дякуємо Господу за святого Архангела, Михаїла. Ім'я його означає: "Хто такий як Бог?" Про Михаїла згадується у Книзі св. пророка Даниїла (12:1), а також в Соборному посланні св. апостола Юди (вірш 9) і в Об'явленні св. Івана Богослова (12:7). Даниїл зображує Михаїла, як ангельського помічника Ізраїлю, який веде боротьбу проти сил зла.  В Об'явленні Михаїл і його ангели воюють проти сатани і злих ангелів та долають їх, проганяючи їх з небес. Їхня перемога звершується завдяки Христовій особистій перемозі над сатаною у смерті та воскресінні, перемозі, що оголошена голосом з небес: "Тепер настало спасіння, і сила, і царство нашого Бога, і влада Христа Його, бо скинений той, хто братів наших скаржив, хто перед нашим Богом оскаржував їх день і ніч" (Об'явлення 12:10). Михаїл часто асоціюється з Гавриїлом і Рафаїлом, іншими головними ангелами, які оточують престол Божий. Передання називає Михаїла покровителем і захисником Церкви, особливо захисником християн у годину смерті.

Молитва на сьогодні:


Вічний Боже!  Твоє мудре планування учинило та запровадило служіння людей і ангелів у дивовижному порядку. Милостиво дай нам, щоби так само як Твої святі ангели завжди служать і поклоняються Тобі на небесах, щоби Твоїм призначенням вони також допомагали та захищали нас тут на землі; через Ісуса Христа, Твого Сина, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом. Один Бог, нині і повіки віків.  Амінь.


Зі Скарбниці щоденної молитви

Проповідь на 3-ю неділю перед закінченням церковного року

                  ВЕЛИКЕ РОЗЧАРУВАННЯ І ВЕЛИКА РАДІСТЬ

                   (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

           

А як фарисеї спитали Його, коли Царство Божеє прийде, то Він їм відповів і сказав: Царство Боже не прийде помітно, і не скажуть: «Ось тут», або: «Там». Бо Божеє Царство всередині вас! І сказав Він до учнів: «Прийдуть дні, коли побажаєте бачити один з днів Сина Людського, та не побачите... І скажуть до вас: «Ось тут», чи: «Ось там», не йдіть, і за ним не біжіть! Бо як блискавка, блиснувши, світить із одного краю під небом до другого краю під небом, так буде Свого дня й Син Людський. А перше належить багато страждати Йому, і відцурається рід цей від Нього... І, як було за днів Ноєвих, то буде так само й за днів Сина Людського: їли, пили, женилися, заміж виходили, аж до того дня, коли Ной увійшов до ковчегу; прийшов же потоп, і всіх вигубив. Так само, як було за днів Лотових: їли, пили, купували, продавали, садили, будували; того ж дня, як Лот вийшов із Содому, огонь із сіркою з неба линув, і всіх погубив. Так буде й того дня, як Син Людський з'явиться! (Євангеліє від Св. Луки 17:20-30).

Благодать вам і мир від Бога Отця й Господа Ісуса Христа! (2Сол. 1:2) Амінь.

Дорогі брати і сестри, 22 жовтня 1844 року біля ста тисяч людей, які повірили підрахункам Вільяма Міллера не дочекалися обіцяного.  Вільям Міллер був одним із предтеч сучасної конфесії, яка називається адвентисти сьомого дня.  Багато-хто з них повіривши словам Міллера, продав своє майно і мав для того всі підстави.  Адже 22 жовтня 1844 року, відповідно до обіцянки одного з перших адвентистів, мав відбутися Другий Прихід Христа. Цей день увійшов в релігійну історію США, як День Великого Розчарування.  Великий обман зазвичай приносить великі розчарування.

Сьогодні в Україні є люди, які роблять те, про що сьогодні нас попереджує Спаситель Ісус Христос у Євангелії. «І скажуть до вас: «Ось тут [Христос]», чи: «Ось там», не йдіть, і за ним не біжіть!»  Фальшиві пророки, які це роблять – муніти, послідовники корейської секти і її ватажка, Сон Мен Мун, який вдає із себе Христа і створив особисту церкву – церкву єднання або ж уніфікації.  Послідовників Сон Мен Муна чекає не менше розчарування, ніж послідовників фальшивого пророка, Вільяма Міллера.   Тим з мунітів, у яких ще не настало Велике Розчарування, слід ретельно готуватися – Велике Розчарування в них обов’язково настане, особливо тоді, коли вони побачать справжнього Месію – Ісуса Христа.

Проте є ще декілька категорій людей, на які чекає велике розчарування і ці категорії, на жаль, охоплюють масу народу, і з багатьма людьми посеред українського народу, включно. Сьогодні, в євангельському тексті, застерігаючи аби ми не шукали особливого місця, куди Він повернеться та особливого часу, Господь звертається до історії. Перший історична подія, про яку згадує наш Господь – дні Ноя. Ной проповідував Слово Боже – його не слухали. Ной почав будувати ковчег – на нього не звертали уваги. В них було багато інших справ – Господь підсумовує їхню діяльність: «їли, пили, женилися, заміж виходили». На думку тогочасного людства вони вели непогане життя, все було добре, дарма що без Бога та всупереч Його святій волі.

Але весь цей звичайний ритм життя припинився. І сталося це в той день, коли Ной увійшов у ковчег. А що сталося потім?  Велике розчарування для світу, який покрив потоп і все живе, з усіма людьми, які ще вчора «їли, пили, женилися, заміж виходили» загинули. Не лише від потопу фізично. Але й через своє невірство вони ще й потрапили на вічні муки до пекла. Без Бога завжди чекає велике розчарування.

Друга історична подія сталася у світі після потопу. Було декілька гарних міст. Довкола них була чудесна природа. А економіка в тих містах стрімко зростала.  Люди там були певно дуже захоплені своїми різноманітними талантами в економічній сфері. Господь так описує в сьогоднішньому євангельському текстові їхнє життя – тамтешні люди «їли, пили, купували, продавали, садили, будували». Недарма віруючий Лот вирішив «емігрувати» саме туди – до Содому й Гоморри, міст контрольованих гомосексуалістами, які хотіли зґвалтувати навіть ангелів Божих. 

Весь цей звичний для них ритм життя припинився всього за декілька митей. Щойно ангели Божі відвели Лота та його сім’ю на безпечну віддаль від Содому та Гоморри, як «огонь із сіркою з неба линув, і всіх погубив». Велике розчарування для невіруючих мешканців процвітаючого краю лише починалося, адже далі ще на них чекали нескінченні муки в аду.

Що чекає на вас, дорогі брати та сестри?  Що чекає на ваших дітей, родичів, друзів, колег по роботі?  Що попереду – смерть і вічні муки в пеклі чи вічне життя в раю? Що попереду - велике розчарування чи велика радість?  Ви можете це легко визначити.  Коли в’язничний сторож з Книги Дій (16:30) спитався в Апостола Павла і Сили: «Добродії! Що треба робити мені, щоб спастися?», то вони дали дуже просту відповідь: «Віруй в Господа Ісуса, і будеш спасений ти сам та твій дім» (Дії 16:31). Віруйте в Господа Ісуса і ви не будете розчаровані.  Віруйте в Господа Ісуса і ви не будете засоромлені. Віруйте в Господа Ісуса і ви не будете страждати цілу вічність у пекельному вогні, бо вже збулося те, про що передвіщав Своїм учням Господь у сьогоднішньому читанні з Євангелія: «Перше належить багато страждати Йому, і відцурається рід цей від Нього...»

У Христа, Який мав прийти і померти за гріхи світу вірував Ной.  У вірі в Христа будував Він ковчег.  Ной проповідував Євангеліє про Христа,  Який розчавить голову сатані, хоча й Сам буде вжалений в п’яту.  Крім нього увірували ще семеро душ: його дружина,  і троє його одружених синів.  Вони вірували і спаслися в ковчезі, який закрив Сам Господь.  Усі інших потоп вигубив.

У Христа, Який мав народитися з насіння Авраама, вірував Лот, небіж Авраамів. Він теж ділився Євангелієм Христовим. Наслідок його проповіді був менший, але спасся він і дві його доньки. Вторячи сьогоднішній проповіді з Євангелія від Св. Луки, Апостол Петро пише: «Бо як Бог Анголів, що згрішили, не помилував був, а в кайданах темряви вкинув до аду, і передав зберігати на суд; і Він не помилував першого світу, а зберіг самовосьмого Ноя, проповідника праведности, і навів потопа на світ безбожних; і міста Содом і Гоморру спопелив, засудивши на знищення, і дав приклада для майбутніх безбожників, а врятував праведного Лота, змученого поводженням розпусних людей, бо цей праведник, живши між ними, день-у-день мучив свою праведну душу, бачачи й чуючи вчинки безбожні, то вміє Господь рятувати побожних від спокуси, а неправедних берегти на день суду для кари, а надто тих, хто ходить за нечистими пожадливостями тіла та погорджує владою; зухвалі свавільці, що не бояться зневажати слави» (2 Петр. 2:4-10).

Ной і Лот – праведні, бо вірували в того, Хто сьогодні передвіщає Своє повернення у славі, нагадуючи, що воно буде після Його великих страждань.  Христос страждав багато, бо Він страждав за гріхи всього світу.  Господь Ісус страждав багато, бо Він страждав за всіх вас.  Аби сім’я Ноя не занурилася разом із грішним світом у погибельні води потопу – Голгофський хрест мусив зануритися у кров Сина Божого.  Аби Лот і його найближча родина не були спалені сіркою і вогнем разом із нерозкаяним Содомом, Син Божий зазнав на Собі весь палючий гнів Божий, який вилився на Нього у час розп’яття на Голгофі.

Аби ви були відділені від грішного світу у час другого приходу Христа і аби ви не були із світом разом засуджені, Христос, вічний Бог і правдива людина народжена  від Діви Марії, в одній Особі, на хресті Голгофи був відділений від Бога настільки, що вигукнув у страшних муках: «Елі, Елі, лама савахтані? цебто: Боже Мій, Боже Мій, нащо Мене Ти покинув?...» (Матв.27:46).

Аби ви не помирали навіки, Він помер на хресті, аби на третій день воскреснути із мертвих і проголосити вас праведними, в одному ковчезі з Ноєм, на одній дорозі з Лотом у товаристві ангелів, у святій, соборній і апостольській Церкві. Ной вірує в Христа і Ной – спасенний у ковчезі. Лот вірує в Христа і Лот – в ангельському товаристві на дорозі із Содому. Ви віруєте в Христа і ви перебуваєте в Церкві, і вам прислуговують ангели і ви спасенні для вічного життя у Божому Царстві, яке вже сьогодні є всередині вас, бо тіла ваші – храм Духа Святого.

Ви можете жити серед світу, що нехтує Богом і Його Словом, що відверто з цього Слова глузує і робить усе всупереч йому,  але водночас ви можете мати спасіння як його має Ной і Лот, бо головне – віра в Спасителя Христа, бо нею і лише нею ви виправдані перед Богом і лише ваша віра горнеться до Христа воскреслого і Христа вознесенного – Христа-Царя Небесного.

Лише маючи цю віру в Христа і лише завдяки вашій вірі в Христа, ви можете сьогодні приступати до однієї з великих тайн, якої не розуміє світ – тайни тіла і крові Христових. Такого привілею не мали Ной і Лот.  Такий привілей мають лише віруючі Нового Заповіту – причащатися тілом і кров’ю Христа в Якого вірували Ной і Лот, і в Якого віруємо ми.  Ось тут ми Христа й знаходимо. Ми не біжимо за фальшивими пророками, ми цураємося фальшивого христа – Муна, але ми знаходимо розп’ятого і воскреслого Спасителя там, де Він обіцяв – у Його Слові, у Святому Причасті і так само тут Він зустрічається з вами і прощає вам відпущення ваших гріхів і провин, і міцно пригортає вас до Себе у Своїх святих тілі та крові, кажучи: «Ніде не біжи!  Я – тут. Я – поряд з тобою поки що невидимо.  Просто чекай на Мене і Я незабаром до тебе прийду видимо та в славі».

Для жителів допотопного світу потоп і загибель настали несподівано. Для Ноя це буле дуже довгоочікувана подія, як і спасіння. Для жителів Содому вогонь із сіркою з неба теж не була подія очікувана.  Про неї знав Лот. Для сучасних мирських людей повернення Христа у славі буде річчю так само несподіваною, як потоп для невіруючих сучасників Ноя і вогонь із сіркою на невіруючих мешканців Содому та інших міст, до кінця сповнених гидотою розпусти.

Для вас, що віруєте в Христа, Його другий прихід не буде несподіванкою, а довгоочікуваною подією. Недаремно, Церква ще від днів Апостола Івана має цю молитву: «Прийди, Господи Ісусе!» Сьогодні Господь розкриває нам деякі подробиці Його повернення у славі.  Воно буде не лише блискавичне, як початок потопу, як зведення огню із сіркою з неба – повернення нашого Спасителя буде видиме повсюди.

Той день ми часом називаємо ще Останнім Днем, бо це – останній день цього світу, що перебуває під прокляттям гріха. Ми не знаємо, коли він настане. Але ми знаємо, що коли Господь не повернеться ще цієї неділі, то до Його славетного повернення залишилося на один день менше.

  Але в сьогоднішньому тексті Євангелія Господь ще називає його «Своїм днем».  Повернення Господа Христа у славі буде Його днем, бо то буде день воскресіння усіх мертвих і день торжества Христа над усіма Його ворогами, і день Його торжества і торжества усіх віруючих, бо в День Христів ви отримаєте прославлені тіла і Останній День цього світу, День Христів буде й першим днем вашого нового і вічного життя в світі новому разом із Богом повіки віків. Незалежно від того, коли ви перебуваєте і де ви перебуваєте, ви не розчаруєтеся, як не був розчарований Ной, як не був розчарований Лот, бо Христос царює і на вас чекає велика радість.  Прийди, Господи Ісусе!  Амінь.

Благодать Господа нашого Ісуса Христа нехай буде з вами всіма! Амінь. (2 Сол. 3:18)

Нашій Церкві дякують

На цей лист ми можемо лише відповісти: "Слава за все і подяка належить лише Богові.  Ми нікчемні раби, бо зробили лиш те, що повинні зробити були!" (Євангеліє від Св. Луки 17:10).

Коли гине християнська спільнота

Отже, Христова воля полягає в тому, щоб ми причащалися Таїнством часто аби ми могли згадувати Христа та вправлятися у цій спільноті відповідно до Його прикладу. Бо якщо Його прикладу перед нами більше не буде, то й незабаром буде забута спільнота.  Тож наразі із сумом ми бачимо, як проводяться багато мес, але християнська спільнота, яка повинна проповідуватися, практикуватися і триматися перед нами прикладом Христа, фактично загинула.  І то настільки, що ми ледве вже знаємо, якій меті служить це таїнство або ж те, як його слід використовувати.  Власне, такими месами ми руйнуємо цю спільноту і все спотворюємо. Це провина проповідників, які не проповідують Євангелія або таїнств, а проповідують свої по-людському вигадані байки про те, що слід робити багато діл [сатисфакції] і як вести правильне життя.

Доктор Мартін Лютер, Про блаженне Таїнство тіла Христового 

Проповідь на 22-у неділю по П'ятидесятниці

                                       ВІРА І НАПОЛЕГЛИВІСТЬ

                   (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

           

 І Він розповів їм і притчу про те, що треба молитися завжди, і не занепадати духом,  говорячи: «У місті якомусь суддя був один, що Бога не боявся, і людей не соромився. У тому ж місті вдова перебувала, що до нього ходила й казала: «Оборони мене від мого супротивника!» Але він довгий час не хотів. А згодом сказав сам до себе: «Хоч і Бога я не боюся, і людей не соромлюся, але через те, що вдовиця оця докучає мені, то візьму в оборону її, щоб вона без кінця не ходила, і не докучала мені». І промовив Господь: «Чи чуєте, що говорить суддя цей неправедний?А чи ж Бог в оборону не візьме обраних Своїх, що голосять до Нього день і ніч, хоч і бариться Він щодо них? Кажу вам, що Він їм швидко подасть оборону!» (Євангеліє від Св. Луки 18:1-8а).

Усім… улюбленим Божим, вибраним святим, благодать вам та мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа! (Рим. 1:7) Амінь.

Дорогі брати і сестри, певно що в більшості наших земляків саме слово суддя, яке використовується в нашій сьогоднішній притчі, буде ще довго асоціюватися із прізвищем: львівського судді Зварича, якого ще називають «суддею-колядником» і тих  суддів, які провадили і провадять різноманітні сумнівні процеси.  Врешті-решт, навіть якби мені хотілося би сказати, що в далеку минувшину судді були більш несправедливі від суддів нашого просвітленого віку, то зробити це, з огляду на українські реалії та громадську думку цивілізованого світу, язик якось не повертається.

 Судді можуть бути людьми дуже несправедливими і навіть цинічними, публічними та відвертими грішниками.  А країни, що таких суддів мають, дуже погано, як про це свідчить Господь Святий Дух, закінчують свою історію. До того ж, коли навколо багато несправедливості та немає можливості відстояти свої права, то може з’явитися одна з людських реакцій на нібито безвихідь – апатія.   Коли не можеш впродовж довшого часу щось змінити на краще, то природно, можуть опуститися руки і початися занепад духу, річ не Богоугодна.

Сьогоднішня притча застерігає нас проти таких підходів і думок.  Власне кажучи, наш Господь Ісус Христос розповідає її, аби підкріпити нас на духові, аби не дати віруючим впадати в байдужість і апатію, з огляду на несприятливі обставини, які можуть довкола нас складатися.  Перед початком цієї притчі в сьогоднішньому Євангелії зазначено про дві речі, які від нас Бог очікує: постійна молитва і бадьорий дух.

А що коли їх немає?  А що коли ми молимося вряди-годи?  А що коли ми занепадаємо духом і решті людей лише навіваємо нудьгу і стаємо розносниками апатії, як суспільної так і духовної? Як щодо вашого особистого молитовного життя?  Чи відбувається воно так як у героя віри Даниїла, який «в три усталені порі на день він падав на свої коліна, і молився та славив свого Бога» (Дан. 6:10), навіть незважаючи на урядову заборону.  Чи можете ви сьогодні перед Господом стверджувати, що принаймні впродовж минулого тижня ви були весь час бадьорі, а ще служили підбадьоренням для ваших домашніх, для сусідів і колег по роботі?  Якщо ні, тоді ця притча, розказана Господом для  апостолів, розказана і для кожного з вас.  Власне, як стосується вона вас, навіть якщо ви наважитеся відповісти на поставлені мною запитання: «Так!»

Отже, Господь у притчі розповідає нам про те, що «в місті якомусь суддя був один, що Бога не боявся, і людей не соромився».  Усякий суддя, який не боїться Бога, одразу потрапляє в категорію нечестивців, адже влада цього судді, як і будь-якої людини, що має владу, отримана від Бога. Суддя з притчі має свою роботу, бо її дав йому Господь. Але цей нечестивець Бога не боїться.  Він думає, що може робити, що йому подобається.

Але ось що про подібних суддів каже Бог в Книзі пророка Амоса (5:7, 10-13): «Вони змінюють суд на полин, і кидають правду на землю. Вони ненавидять того, хто у брамі картає, і обриджують тим, хто говорить правдиве. Тому, що нужденного топчете ви, і дарунки збіжеві берете від нього, що ви набудували будинків із каменя тесаного, то сидіти не будете в них; понасаджували винограду улюбленого, та не будете пити із нього вина! Бо Я знаю про ваші численні провини і про ваші великі гріхи: тиснете ви справедливого, берете ви підкупа та викривляєте право убогих у брамі. Тому-то розумний мовчить цього часу, бо це час лихий».

Навіть якщо нечестивий суддя з притчі не боїться Бога, це не означає, що йому вдасться уникнути суду Божого.  Так думали і ті судді, що жили до Вавилонської неволі і про яких згадує в молитві пророк Даниїл (9:13): «[Бог] сповнив Своє слово, яке говорив на нас та на наших суддів, що судили нас, щоб спровадити на нас велике зло, такого не було вчинено під цілим небом, яке було вчинене в Єрусалимі!» Бог – суддя справедливий.  І Його приписи – вічні. І за Ним останнє слово!

Суддя з нашої притчі і людей не соромиться – він спалив свою совість. Йому байдуже, що про нього говорять інші люди і що каже закон – йому аби кишені набити. А що йому може дати бідна, утискувана злочинцями вдова? Що йому до закону, який особливим чином захищає сиріт і вдів? Та й може не варто псувати взаємини із супротивником, який весь час не давав життя цій бідній жінці? 

Але врешті-решт він каже сам собі: ««Хоч і Бога я не боюся, і людей не соромлюся, але через те, що вдовиця оця докучає мені, то візьму в оборону її, щоб вона без кінця не ходила, і не докучала мені».  Цей високопосадовий цинік добре знає про свою репутацію і в Бога, і в людей.  Але йому набридли безконечні вдовині походи та суду та її благання про поміч. Це – єдина причина для його рішення про захист бідної жінки і про покарання злочинця, який її весь цей час мучив. 

Господь не хвалить тут нечестивого судді. Він не каже: «Ой, який він молодець – таки виявив справедливість!»  Зовсім ні.  Він і далі називає його «суддею неправедним».  Це означає, що навіть попри таке рішення, коли й він далі не буде боятися Бога, то потрапить у судову залу Судді Праведного, Господа Бога, і як написано в Посланні до євреїв: «Мені помста належить, Я відплачу, говорить Господь. І ще: Господь буде судити народа Свого! Страшна річ упасти в руки Бога Живого!» (Євр.10:30, 31).

Але тут Господь хвалить наполегливість вдови і використовує її приклад, як і всю притчу, аби нас навчити: «Чи чуєте, що говорить суддя цей неправедний?А чи ж Бог в оборону не візьме обраних Своїх, що голосять до Нього день і ніч, хоч і бариться Він щодо них?»  Бог – суддя праведний.  І Бога не треба шукати в особливих місцях, аби подати до Нього своє прохання.  Його прийомні – повсюди з вами. Ви перебуваєте зараз на службі Божій – звертайтеся до Бога просто тут. Ви будете йти додому. Звертайтеся до Нього дорогою додому.  В метро – Він і там.  В лікарні, на роботі, в квартирі – Всюдисущий Бог, наш праведний Суддя – завжди поряд з нами і Він завжди готовий прийти вам на допомогу, як обіцяв це Він Давидові та обіцяє вам: «І до Мене поклич в день недолі, Я тебе порятую, ти ж прославиш Мене» (Пс.50:15).

Звісно ж Бог візьме Своїх віруючих в оборону.  Господь каже: «Кажу вам, що Він їм швидко подасть оборону!» Суддя неправедний не хоче розглядати справу бідної вдови, а Суддя Праведний, Господь Бог палає бажанням допомогти кожному з вас і захистити від ваших супротивників. А хто ці, наші супротивники?  Найбільшим з них є гріх. Хоча ми його не бачимо – він завжди поряд, бо знайшов собі гарну квартиру в нашій старій плоті.

Господь подав вам оборону від цього найбільшого супротивника і ця оборона відбулася на Голгофському хресті – на ньому Ісус, вічний Бог і досконала людина, забрав на Себе цього супротивника-гріх і забив на хресті, проливши за кожного з вас Свою святу і дорогоцінну кров.  Зробив Він це ціною Свого життя. Там вам подароване прощення ваших гріхів. Бог проголошує вас прощеними, бо Ісус помер за вас.  Бог проголошує вас виправданими, бо Ісус воскрес із мертвих на третій день по тій великій обороні на Голгофському хресті.

Є ще один могутній супротивник, який не хоче дати вам спокою, а хоче вас знищити. Звати його диявол.  У його підпорядкуванні маса таких само нечистих духів, як і він.  Він робить усе, аби відвести вас від Бога, бо де Бог – там життя.  Він робить усе, аби налаштувати вас війною проти ближніх, а ще він робить усе, аби ви сумнівалися в любові Божій до вас, і в Божому прощенні і в майбутньому воскресінні та вічному житті, яке для вас на Голгофі здобув Господь Христос. А ще він звинувачує вас не лише перед іншими людьми, але й перед Богом. А ще... перерахувати всі його підступи неможливо і доктор Мартін Лютер називає його «майстром тисячі вмінь» з того, як вас знищити.

Але не бійтеся!  На вашому боці Суддя Праведний. І Він швидко пошле вам Свою оборону. І ця оборона – Ісус Христос. Він розчавив голову дияволові на Голгофі. І Він скаже йому: «Відступися від моєї дитини!  Твої звинувачення марні.  Ця дитина була грішна, але Я помер за її гріхи і воскрес для її виправдання. Тому геть із твоїми брудними інсинуаціями. Твоє майбутнє в пеклі. А цих дітей, що зібрані на службі Божій, Я викупив для вічного життя в Моєму Царстві.  Вони – мої. Не смій їх звинувачувати!»

 І, коли це буде потрібно, то Ісус без проблем відкине його з вашого шляху.  А Сам Ісус залишається завжди поряд з вами. Він виконує Свою обіцянку, яку дав Своїм учням перед вознесінням: «І ото, Я перебуватиму з вами повсякденно аж до кінця віку» (Мт. 28:20). Він – Господь всюдисущий, всезнаючий і всемогутній.  Він завжди поряд з вами, аби швидко прийти на поміч, навіть якби проти вас ополчився б весь світ з усіма неправедними суддями разом – світ минеться, судді будуть засуджені, а ви будете з Господом навіки у Його Небесному Царстві. Бо час повернення Його у славі стрімко наближується, а з ним і воскресіння мертвих і вічне життя усіх, що кличуть до Господа.

Але поки що ми люди, які живуть в тілі. І нам дуже хочеться почути Христа і торкнутися до Нього.  І яка радість знати про те, що Він – недалеко. Христос Спаситель – завжди у Його Слові. А коли вам потрібне особливе запевнення про Його оборону, про Його любов до вас і про Його присутність, то Він запрошує вас, аби ви підходили до Столу, Який накриває Він Своїм святим Словом і з нього причащає вас Своїми правдивими, реальними тілом і кров’ю у хлібі та вині Святої Вечері.  Це Святе Причастя – швидка і надійна оборона від безлічі ваших супротивників і доказ Божої до вас любові.

Христос посеред нас і Він, звісно, хоче аби ми з Ним спілкувалися.  Даниїл спілкувався з Ним тричі на день і ці розмови були довгі. Прочитайте лишень 9-ий розділ його книги. Такі розмови мали пророки і апостоли. Такі розмови мав доктор Мартін Лютер. Вони просили про оборону в Бога, вони були наполегливі в частих молитвах до Господа, а ще вони мали впевненість у Господі, бо Він помер за них і за нас, і Він воскрес для них і для нас.  І Він живе, і царює і завжди готовий прийти нам на допомогу швидко . Прийди, Господи Ісусе!  Амінь.

Благодать Господа нашого Ісуса Христа нехай буде зо всіма вами! Амінь (Рим.16:24).

Добра амбітність

Ісус не каже, що важка праця, амбітність, честь, повага чи планування майбутнього є саме по собі погане. Насправді Писання часто спонукає нас наполегливо працювати, мати добру репутацію в світі, і навіть до певної міри планувати своє майбутнє. Власне Бог в Своєму Слові часто застерігає нас, що ледача байдужість до роботи та відповідальності у світі є ознакою невірства (наприклад, 1 Сол. 4:11, 12; 2 Сол. 3:6-13;  1 Тит. 5:8).  Питання полягає не втому чи це погане чи добре саме по собі. Питання полягає в тому, чи це мета чи засоби?  Ісус розглядав проблему амбітності, яка стала неправильним пріоритетом навіть серед Його учнів. Вони сварилися про те, хто з них – найважливіший. Ісус показав їм, що їхня амбітність мати першість була доброю лише тоді, коли вона була засобом для іншої цілі, а не самою ціллю. А якою ж була ціль, мета, якій мала служити та амбітність? Служба (Мт. 5:14-16; Мр. 10:42-45; Рим. 13; 1 Петр. 3:13-18)!  Ось мета важкої праці, пошани, планування, яка викладається одним-єдиним словом – служба!  Це служба, яка виконується в покорі до Слова Божого і відповідно до Його заповідей.  Це служба, яка прагне добра та користі для сім’ї, церкви і суспільства в цілому. Це служба, яка завжди думає про пошану до Бога та про користь для мого ближнього.  Це служба, яка корисна для виявлення світові, що гине, миру й радості того, чиє життя, сховане в Христі.

Деніел Дойчландер, Богослов’я хреста 

Про захист публічної моралі

     Природа старішає і поступово стає слабшою, і множаться пороки, тому треба застосовувати ліки, прописані Богом.

    Ми бачимо, що то був за порок, який Бог засудив перед потопом, який Він засудив перед спаленням п'яти міст. Подібні пороки передували знищенню багатьох інших міст таких як Сибаріс і Рим. І в них було представлено образ часу, який мав бути при кінці речей.

    Відповідно, тепер шлюб треба було би особливо захищати найжорстокішими законами та закладами, а мужів треба було би запрошувати до шлюбу. Цей обов'язок належить урядові, який повинен пильнувати за зовнішньою дисципліною. Тим часом учителі Євангелія повинні робити і те, і інше: вони повинні закликати нестримних мужів до шлюбу і закликати інших не зневажати дар стримування. 

З Апології Ауґсбурзького віросповідання

Або...або

А тепер Христос каже: «Ти мусиш бути одним із двох, або фізичною людиною, або духовною. Отже обирай, що хочеш. Компромісу немає: або духовна, або фізична». Той, хто обирає бути фізичним може бажати на цій землі мати добрі та легкі дні, в ненажерстві та пиятиках, віддаючись усім можливим чуттєвим насолодам, бо після цього життя в нього нічого не залишається. З собою він не забере ні грошей ані добра, ні влади ані багатства, ні золота ані перлів – все залишиться позаду. Ви можете бути турецьким султаном, але це вас не спасе. Але кожен, хто матиме вічне життя, мусить подбати, аби по завершенні цього життя, йому належало спасіння, і щоби його Покровителем був Бог. Він мусить бути готовим, якщо треба, покинути все тимчасове заради Господа, в Якого він охрищений і народжений знову. Він використовуватиме все земне відповідно до своїх необхідних потреб і перейде крізь це тимчасове життя у життя вічне, якого він не бачить і не розуміє, ані осягає, а лише вірує. Кожен, хто не перейде межі фізичного життя, зійде в безодню пекла. Фізичне народження викликає фізичне, як-от: пелюшки і кашку, батька й матір, воно стосується фізичного життя і все. Але, якщо ви хочете спасіння, то вам треба інші батьки, які приведуть вас на небеса. Робить це Христос. Через Хрищення і Слово Боже, Він кладе вас і ваше християнство на коліна вашої дорогої матері, Християнської Церкви. Здійснює Він це через Свої страждання і смерть, щоби через Його смерть і кров ми могли жити вічно.

Мартін Лютер, З проповіді на Євангеліє від Св. Івана

День Св. Нестора Літописця

   Сьогодні ми дякуємо Господу за Св. Нестора Літописця (прибл.1056 - 1114 р. р. по Р. Х.), нашого земляка і автора славетної Повісті Врем'яних Літ, в якій Св. Нестор, розглядаючи історію нашого краю, звеличує, зокрема, християнську віру та її вплив на становлення нашої цивілізації. Саме завдяки Св. Нестору Літописцю і його творові, українство святкує День української писемності та мови, за яку ми також сьогодні дякуємо Господу і просимо в Нього, аби ми, подібно до Св. Нестора Літописця, користувалися нашою рідною мовою для збудування і для поширення Євангелія Христового в нашому рідному краї.  Зі святом!

Молитва на День Св. Нестора Літописця:


Всемогутній Боже!  Ти підняв з-посеред нашого народу Свого слугу, Св. Нестора Літописця, аби він через свою працю звеличував і прославляв Твоє діло в нашому краю. Дай і нам такої любові до рідного народу, щоб і наша праця звеличувала Твоє діло в Україні; через Ісуса Христа, Твого Сина, а нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Стережіться!

Якщо ви не можете виявити яким є Бог, то стережіться, аби не зробили ви бува Його таким, яким Він не є.

Святий Августин

Слуга Христа та громади

     Нам треба покінчити з фальшивою антитезою на кшталт: "Чи служитель - слуга Христів, а чи громади?" Очевидно, що він є слугою обох: Христів слуга задля блага громади і слуга громади в Ім'я Христа і за Його дорученням. Оскільки Христос і Церква є Наречений і наречена, то служіння є "Його та її". Це чудово викладає Cв. Павло: "Бо ми не себе самих проповідуємо, але Христа Ісуса, Господа, ми ж самі раби [doulous] ваші ради Ісуса" (2 Кор. 4:5).  Треба пам'ятати, що "громада" і "церква" є цілковито тим самим, - по-богословському між ними не можна допускати жодної відмінності. Тож служитель Євангелія є "слуга громади", аби служити не забаганкам або примхам людей, а їхнім потребам (1 Кор. 9:22 і 10:33), і це відповідає дорученню Самого Христа і перебуває у покорі до Нього (Рим. 15:1-3, Фил. 2:1-11, 1 Тим. 4:11-16).

Професор Курт Маркворт, "Церква та її спільнота, служіння і управління"

День Св. Дорки (Тавіти), Лідії та Фіви, вірних жінок

     Сьогодні ми дякуємо Господу за святих і вірних жінок Дорку (Тавіту), Лідію і Фіву. Вони були зразковими християнками, які виявляли свою віру, підтримуючи Церкву матеріально.  Дорку (відому також, як Тавіту) добре знали та любили за її вчинки милосердя у місті Йоппії, особливо за те, що вона виготовляла одяг для бідних. Коли Дорка раптово померла, то члени її громади попросили прийти апостола Петра і він прийшов із сусіднього міста та воскресив Тавіту (Дії 9:36-41).
     Лідія була жінкою з Тіятир, яка працювала у Филипах, продаючи славетну пурпурову фарбу, на яку був великий попит у стародавньому світі.  Вона також "Бога шанувала" у місцевій синагозі (Дії 16:14). Коли  апостол Павло зустрів її під час молитви з іншими прозелітками, то його проповідування Слова, привело Лідію до віри в Христа. Таким чином вона та її друзі стали ядром християнської спільноти у Филипах (Дії 16:13-15, 40).
  Фіва була ще однією вірною жінкою, яка допомагала апостолові Павлові. Вона була дияконесою із Кенхрей (порт Коринту).  Її Павло відправив до Церкви в Римі з Посланням до римлян. В ньому він пише про її підримку діла Ранньої Церкви (Римлян 16:1-2).

Молитва на День Св. Дорки (Тавіти), Лідії та Фіви, вірних жінок:


Всемогутній Боже!  Ти викликав в серцях Твоїх улюблених слуг Тавіти, Лідії та Фіви співчуття, аби вони допомагали Твоїй Церкві та підтримували її своїми відданими та милосердними ділами. Дай нам такої самої волі, аби й ми любили Тебе.  Розкрий очі наші, аби ми бачили Тебе в найменших довкола нас і зміцни руки наші, аби ми служили Тобі в інших людях - заради Твого Сина Ісуса Христа, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

Проповідь на 21-у неділю по П'ятидесятниці

                                       ВІРА І ВДЯЧНІСТЬ

                   (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

           

            І сталось, коли Він ішов до Єрусалиму, то проходив поміж Самарією та Галілеєю. І, коли входив до одного села, перестріли Його десять мужів, слабих на проказу, що стали здалека. І голос піднесли вони та й казали: «Ісусе, Наставнику, змилуйсь над нами!» І, побачивши їх, Він промовив до них: «Підіть і покажіться священикам!» І сталось, коли вони йшли, то очистились... Один же з них, як побачив, що видужав, то вернувся, і почав гучним голосом славити Бога. І припав він обличчям до ніг Його, складаючи дяку Йому. А то самарянин був... Ісус же промовив у відповідь: «Чи не десять очистилось, а дев'ять же де? Чому не вернулись вони хвалу Богові віддати, крім цього чужинця?» І сказав Він йому: «Підведися й іди: твоя віра спасла тебе!» (Євангеліє від Св. Луки 17:11-19).

Усім… улюбленим Божим, вибраним святим, благодать вам та мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа! (Рим. 1:7) Амінь.

Дорогі брати і сестри, існує одна старовинна легенда про двох ангелів: одного було послано з корзиною збирати молитви з проханнями від людей, а другого – корзиною для вдячних молитов. Коли ж повернулися, то зауважили, що корзина з проханнями переповнена, а в корзині для подяк молитов було всього декілька.  «І вдячними будьте!» - закликає нас через Апостола Павла Господь Святий Дух у Посланні до колосин (3:15). «Дякуйте Господу, добрий-бо Він» - спонукає нас до вдячних молитов Господь Святий Дух через Псалтир.  Але корзина – майже порожня.  Натомість існує ще одна корзина – корзина глузування з Бога.  Загляньте лишень в підручники ваших дітей-школярів, студентів і ви побачите, як там глузують з самої думки про те, що світ створений Богом, не говорячи вже про якусь вдячність до Творця.

Це почалося ще з Еденського Саду, відколи диявол посіяв своє отруйне насіння в душі наших прабатьків, Адама і Єви.  Коли люблячий Господь знайшов Адама, який впав у гріх, то Адам не радів з можливості розкаятися і звернутися до Господа зі словами вдячності за прощення, а звинуватив Його: «Жінка, що дав Ти її, щоб зо мною була, вона подала мені з того дерева, і я їв» (1 М. 3:12).  «Ти винен Боже», - каже Адам.  Наразі йому не хочеться дякувати Господу, Який створив його. Йому не хочеться дякувати за чудесний сад, в якому Творець розташував його з дружиною.  Йому не хочеться дякувати за вічне життя, для якого Бог створив Адама, Єву та всіх їхніх нащадків.  Гріх викликає в Адамові страх до Бога, обурення на Бога та на всіх, хто може йому в чомусь докоряти.

Згадайте про свої думки впродовж минулого тижня. Згадайте свої слова та вчинки, про які вам доводилося жалкувати. Всі ми – Адамові діти, зачаті і народжені в гріхові, і від моменту нашого зачаття – духовно мертві. Наш гріх покрив нас наче проказа, яка була покрила тих десятьох мужів із сьогоднішньої нашої євангельської оповіді. На нашому тілі, розумі, душі не залишилося жодного чистого місця.

Прокажений у Старому Заповіті, аби вберегти інших людей від своєї заразної хвороби, мусив кричати, коли до нього хтось наближувався: «Нечистий!  Нечистий!» (3 М. 13:45).  Але всім без винятку людям, зачатим і народженим від батька й матері, навіть кричати не треба про нашу духовну проказу – Бог її чудесно бачить і без наших криків.  Окрім того, навіть коли ми намагаємося приховати її показною релігійністю, лицемірними ділами чи вдаваною вірою, то від цього ця духовна проказа проступає ще більше, ще яскравіше, а у відповідь на людське лицемірство лунають Божі слова: «Навіщо Мені те кадило.., запашний очерет із далекого краю? Цілопалення ваші не любі Мені, ваші ж жертви Мені не приємні!... Ось Я дам спотикання оцьому народові, і спіткнуться об них разом ваші батьки та сини, сусід та приятель його, і загинуть» (Єр.6:20,21). 

Прокажений не мав права жити серед Ізраїлю, а мав бути вигнанцем поза табором.  Духовно прокажений, грішний не має права жити в Царстві Божому.  В Об’явлені Івана Богослова: «Блаженні, хто випере шати свої, щоб мати право на дерево життя, і ввійти брамами в місто! А поза ним будуть пси, і чарівники, і розпусники, і душогуби, і ідоляни, і кожен, хто любить та чинить неправду» (Об.22:14,15).  Поза Царством Божим і вічним життям будуть усі хворі на духовну проказу, усі грішні.

Як потрапити в Небесний Єрусалим?  Як бути не вигнанцем з Табору, а громадянином Царства Небесного.  Для духовно прокаженої людини, тобто для кожного грішника вихід лише один – повторити приклад прокажених із сьогоднішньої євангельської оповіді. «Коли Він ішов до Єрусалиму, то проходив поміж Самарією та Галілеєю. І, коли входив до одного села, перестріли Його десять мужів, слабих на проказу, що стали здалека».

Між ними і Христом – величезна дистанція. Вони – грішні люди. Він – святий Бог і праведна людина. Вони вражені гріхом – Він покритий святістю. Вони на узбіччі суспільства – Він всередині всесвіту, який Він створив і який існує завдяки Йому. Їм немає потреби кричати: «Нечистий!» не тому, що Він все знає, а тому, що їм треба кричати щось інше.  Бо Ісус – не лише всемогутній Бог, але й Бог милосердний.

І тому вони кричать: «Ісусе, Наставнику, змилуйсь над нами!» Це їхній шанс. Допомогти більше їм ніхто не може і не зможе.  Проказа змішала в один народ і єврея, і самарянина. У цій хворобі не існує поділу на раси та народи, релігії та культури. Так само і в гріхові: «бо всі згрішили, і позбавлені Божої слави» (Рим.3:23). Всі раси, всі народи вражені духовною проказою – гріхом. І в усіх нас є лише одна надія – Ісус Христос.

Сьогодні ми кличемо до Нього: «Ісусе, Наставнику, змилуйсь над нами!  Господи помилуй!»  Ісус – ваш шанс, дорогі брати і сестри. Сьогодні ви перебуваєте біля Нього дуже близько.  Адже ви – на зборі Божого народу. І посеред цього збору перебуває Той Наставник, до якого кликали про милосердя ті десятеро прокажених. Там Ісус був присутній видимо, а серед нас Він присутній у Своєму Слові, а ще в Таїнстві Святої Вечері, у якій Він реально присутній, Своїми святими тілом і кров’ю під виглядом хліба і вина.

Через пророка Ісаю Господь Святий Дух звертається й до нас сьогодні: «Шукайте Господа, доки можна знайти Його, кличте Його, як Він близько! Хай безбожний покине дорогу свою, а крутій свої задуми, і хай до Господа звернеться, і його Він помилує, і до нашого Бога, бо Він пробачає багато» (Iс. 55:6,7).  Сьогодні Господь не далі від вас, ніж Він був від десятьох прокажених, що гукали: «Ісусе, Наставнику, змилуйсь над нами!»  Гукаймо й ми усім нашим єством: «Ісусе, Наставнику, змилуйсь над нами!  Господи помилуй!»

Наш євангельський текст каже далі, що: «побачивши їх, Він промовив до них: «Підіть і покажіться священикам!» Ісус не чинить ніяких особливих дій. Він навіть не доторкується до них – Він виконує досконало Закон.   Він промовляє наказ, але цей наказ несе в собі глибинну констатацію факту зцілення. Десятеро вирушають в путь. Вони повертаються спиною до істинного Первосвященика і йдуть геть.  Але дорогою чудо стає явним – вони очищуються. Страшна хвороба, яка ізолювала їх від суспільства зникла.  Тепер вони можуть вертатися до своїх домівок, до своїх сімей і родин, в свої міста й села і насолоджуватися всіма привілеями цивілізованого життя.

Так само і вам, дорогі брати й сестри, сьогодні виявляється милість від Наставника Ісуса, Господа Христа.  Сьогодні вам прощаються всі ваші гріхи та провини. Ваша духовна проказа змита кров’ю Ісуса, Який помер за всі ваші гріхи та провини на Голгофському хресті. На вас Господь тепер одягає Свій білосніжний одяг праведності, що сліпучим світлом б’є із Його порожнього гробу, проголошуючи усіх вас виправданими в Ім’я Сина Божого. Аби вас було помилувано – Господь помер за вас і воскрес на третій день по Своїй хресній смерті.

 Сьогодні ви, як і хворі з нашої оповіді благаєте: «Господи, помилуй!» і як тоді так і зараз ви отримуєте Христову безмежну милість у простих словах: «Прощаю вам гріхи ваші!» І все, ніяких особливих дій, ніяких діл – просто безмежна Ісусова милість до кожного з вас, як і до тих десяти прокажених. Наставник змилосерджується.  Господь виявляє до вас милість сьогодні. Господь милує вас завжди.

Але що буде далі?  У нашій євангельській оповіді ми читаємо, що «один же з них, як побачив, що видужав, то вернувся, і почав гучним голосом славити Бога».  Яка ж ще може бути реакція зціленої, прощеної, віруючої людини.  Можливе лише її продовження: «І припав він обличчям до ніг Його, складаючи дяку Йому. А то самарянин був...». Дев’ятеро не вернулися.

Вас ці числа, мабуть, не дивують. Адже невдячність – природна відповідь більшої частини світу на послання Євангелія. Вдячність є лише у віруючому серці. Самарянин славить Бога, розуміє де Бог перебуває, біжить до Нього, припадає до Ісусових ніг і дякує Йому.  

Дев’ятеро могли, звісно продовжити свій шлях, який почався від Бога і закінчився біля священиків і все зробити згідно закону. Вони могли отримати формальний папірець про належність до головної конфесії їхньої країни і стати навіть високоповажними громадянами земного царства.  Але Господь каже в іншому місці: «Яка ж користь людині, що здобуде ввесь світ, але занапастить чи згубить себе? Бо хто буде Мене та Моєї науки соромитися, того посоромиться також Син Людський, як прийде у славі Своїй, і Отчій, і святих Анголів» (Лк. 9:25,26).

Віруючий самарянин зовсім інший.  Йому не потрібні формальності – йому потрібний Бог і Його мир, і Його прощення, і вічне життя.  І він вірує, що все це є лише в Ісусові Наставникові, Спасителеві Христові. Через це Він припадає до ніг Його і славить Його. 

Через це і ми сьогодні славимо Бога за те, що Христос очистив нас від духовної прокази – простив усі наші гріхи і провини.  Через це ми припадаємо до Його святого тіла та до Його святої крові у хлібі та вині Святої Євхаристії і дякуємо Спасителеві за Його милість до нас, грішних. Адже немає більшого щастя, ніж бути повністю прощеним Богом і належати до Його Церкви, і брати участь у воскресінні з мертвих, і мати вічне життя у Його Царстві. І все це дається кожному з вас, особисто, Христом у Його безмірній милості та любові до кожного з вас.

І хай ніколи до вас  і до жодного члена нашої парафії, церкви і спільноти не стосуються слова Спасителя: ««Чи не десять очистилось, а дев'ять же де? Чому не вернулись вони хвалу Богові віддати, крім цього чужинця?» Натомість щодня наповнюйте молитовну корзину подякою Богові і щонеділі слухайте з вдячністю чудесні слова Спасителя: ««Підведися й іди: твоя віра спасла тебе!» В Ім’я Христа. Амінь.

Благодать Господа нашого Ісуса Христа нехай буде зо всіма вами! Амінь (Рим.16:24).