Рости на спасіння (проповідь)

вівторок, 31 січня 2012 р.

День Віровизнання Св. Петра

     Сьогодні ми згадуємо про віровизнання Св. Петра. Воно не постало з нахилу Петрового серця, а було об'явлене йому Отцем. Причину важливості цього віровизнання видно з Ісусової відповіді: "Ти - Скеля [грецьке - Петрос], і на скелі [грецьке - Петра] оцій побудую Я Церкву Свою" (Матвія 16:18).  Як народ Божий в Старому Заповіті почався з особи Авраама, скелі, з якої були витесані Божі люди (Ісаї 51:1-2), так і народ Божий в Новому Заповіті. починається з особи Петрової, сповідання якого - скеля, на якій Христос збудує Свою Церкву.  Але Петро не був один ("ключі" дані йому в Матвія 16:19 були дані всім учням в Матвія 18:18 та Івана 20:21-23).  Як каже нам Св. Павло, Петро та інші апостоли разом із іншими пророками покладені в основу Церкву, наріжним каменем якої є Сам Христос (Ефесян 2:20). Тож віровизнання Св. Петра - свідчення цілого апостольського гурту і основоположне в будівлі Християнської Церкви.  Таким чином Церква віддає подяку Богові за Св. Петра та інших апостолів, які навчали Христову Святу Церкву Його божественній та спасенній правді.

Молитва на День Віровизнання Св. Петра:


Отче небесний!  Ти об'явив Апостолові Петрові блаженну правду, що Твій Син, Ісус - Христос. Зміцни нас проголошенням цієї правди, аби ми також могли радісно сповідувати, що спасіння немає в нікому іншому, а є воно лише в Тобі; через Ісуса Христа, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

понеділок, 30 січня 2012 р.

"Руська Трійця" - католик, православний, лютеранин

Перечитував книгу Романа Іваничука "Вода з каменю" про Маркіяна Шашкевича з "Руської Трійці".  Принагідно зацікавився іншими членами цього гурту і виявив цікаві подробиці про їхнє віросповідання.  Всі троє починали з греко-католицької спільноти, яка в той час була вкрай сполонізована. Маркіян Шашкевич, певно, найвиразніший будитель українства в Австро-Угорщині, помер у молодому віці в бідності, від сухот. Яків Головацький, будучи москвофілом, скінчив своє життя православним. А Іван Вагилевич перейшов до лютеранства, не припиняючи української праці, зокрема й праці етнографічної.

неділя, 29 січня 2012 р.

Проповідь на 2-у неділю по Богоявленні

     ЛІКАР ТВІЙ
                   (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
           
І повів Мойсей Ізраїля від Червоного моря, і вийшли вони до пустині Шур. І йшли вони три дні в пустині, і не знаходили води. І прийшли вони до Мари, і не могли пити води з Мари, бо гірка вона. Тому названо ймення їй: Мара. І став народ ремствувати на Мойсея, говорячи: «Що ми будемо пити?» І він кликав до Господа! І показав йому Господь дерево, і він кинув його до води, і стала вода та солодка! Там Він дав йому постанову та право, і там його випробував. І сказав Він: «Коли дійсно будеш ти слухати голосу Господа, Бога твого, і будеш робити слушне в очах Його, і будеш слухатися заповідей Його, і будеш виконувати всі постанови Його, то всю хворобу, що Я поклав був на Єгипет, не покладу на тебе, бо Я – Господь, Лікар твій!» І прийшли вони до Єліму, а там дванадцять водних джерел та сімдесят пальм. І вони отаборилися там над водою  (Вихід 15:22-27).

Усім…  улюбленим Божим, вибраним святим, благодать вам та мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа! (Рим.1:7) Амінь.

Дорогі брати і сестри, як часто ви чули нарікання у своєму житті?  Я впевнений, що з вами таке траплялося не раз.  Часті нарікання можуть викликати навіть обурення у того, хто їх вислуховує. Можливо, ви теж обурювалися із чиїхось ремствувань. Сьогодні вам варто згадати про той час, коли ви нарікали на когось або на щось. І можливо, ви робили це справедливо, коли бачили гріх і йшли та докоряли тій людині за гріх. А, можливо, ви нарікали на когось, хто не мав жодної провини в тому, що сталося.  Можливо в людини, на яку ви нарікали, не було іншого виходу і та людина мусила зробити саме так і не інакше. Як же тоді назвати ваше нарікання, ваше ремствування інакше, як не гріхом? А заплата за гріх, як написано в Біблії – смерть.

А ще ж буває ремствування на Бога. Воно почалося ще з часу гріхопадіння наших прабатьків. Адам, замість того, щоб докорити своєй дружині, яка вже згрішила, пішов у неї на поводу, виявив непослух до Бога, а потім  ремствував на Нього: «Жінка, що дав Ти її, щоб зо мною була, вона подала мені з того дерева, і я їв» (Буття 3:12).  А чи не було подібних випадків у вашому житті?  Чи не нарікали ви на Бога, Який дав вам життя, батьків, країну?  Чи не було у вас подібних ремствувань до того, яке ми щойно чули від нашого праотця, Адама?  Якщо хоч колисть ви нарікали на Бога, якщо хоч раз у житті ви ремствували на Нього, ви заслуговуєте на той самий вирок, який колись був почув Адам, наш праотець: «У поті свойого лиця ти їстимеш хліб, аж поки не вернешся в землю, бо з неї ти взятий. Бо ти порох, і до пороху вернешся» (Буття 3:19).  Чому Господь допускає такі ситуації?  І що нам робити?

Сьогоднішній наш Біблійний текст згадує про нарікання, про ремстування Божого народу. Сьогоднішня історія зі Старого Заповіту сталася незабаром по тому, як Господь був вивів Ізраїль із Єгипту. Народ ішов за Ангелом Божим дорогою від Червоного моря. На другому березі моря залишилася їхня батьківщина – там всі вони народилися і повиростали.  Там всі вони стали фахівцями своєї справи, там всі вони були рабами. На другому березі моря тепер була чужина, край, де вони зазнавали знущань і принижень, де від них хотіли лише одного – дармової робочої сили та повного вироднення народу, як такого.  А коли вже вони хотіли бути вільними, що ж аби рабам-ізраїльтянам не дати свободи, в Єгипту було військо!  Тепер те військо, труп за трупом вимивали на берег хвилі теплого Червоного моря.

Аби Ізраїль міг іти дорогою від Червоного моря до Обіцяного Краю, Господь здійснив величні чуда і в Єгипті, і на берегах Червоного моря, і у водах його. Він їх вів і Він привів їх до пустині Шур, де впродовж трьох днів вони не могли знайти води, а та вода, що була в тому місці, виявилася непридатною для пиття.  Наша Біблія каже, що та вода була гірка, солона.

Велика біда!  Без води довго не проживеш та ще й у пустині. Що робити бідним людям?  Певно те саме, що так часто робимо ми – нарікати, ремствувати!  Ізраїльтяни винного знайшли дуже швидко – ним оголосили Мойсея!  В нашому тексті ми читаємо, що «став народ ремствувати на Мойсея, говорячи: «Що ми будемо пити?» Ти – винен, Мойсею!  Це ж ти ініціював покидання берегів повноводного Нілу. І що нам до того, що Бог у своєму гніві був перетворив води Нілу на кров! Ми про те воліємо не памятати.  Гріх викликає амнезію, безпамятство на Бога.

Тому народ забуває про Бога, Який стоїть перед ними у хмарному стові вдень, та у вогняному стовпі вночі, але бачить свого провідника і ремствує на нього. Мойсей не ремствує, не нарікає. Мойсей – віруючий. У час ще одного бунту ізраїльтян проти Бога, Господь буде готовий знищити весь народ, і збудувати новий народ, з якого вийде Месія, і той народ міг бути збудованим лише з Мойсея.  Але грішники цього не розуміють. Вони – такі важливі!  Вони – такі потрібні!  Без них нічого й бути не може! Тому й нарікають у своєму невірстві і показують пальцем на невинного, аби лишень не розкаятися у своєму невірстві і не звернутися нарешті туди, куди слід – до Господа Бога!

Саме до Нього кличе Мойсей. Він робить те, що роблять у час випробування усі віруючі. Це до них звертається Господь у Псалмі: «І до Мене зверниися в день недолі, Я тебе порятую – ти ж прославиш Мене!»  І в Господа є серйозна причина вислуховувати наші взивання, наше кликання до Його святого Імені. У нашому тексті ми читаємо, що «показав йому Господь дерево, і він кинув його до води, і стала вода та солодка!» Прісної, чистої, джерельної води вистачило на всіх. Такою була Господня відповідь на молитву. Діяв Господь. Через дерево.

Якийсь Спілберг, прочитавши це місце, може сказати: «О, чудова ідея, тепер знімемо ще один фільм з Ініданою Джонсом вже не про пошуки Ковчегу Заповіту чи Святого Граалю, а того дерева, яке опріснює солону воду у час нестачі прісної води». Пошуки того дерева, як і пошуки Ковчега Запоівту та Граалю, будуть марні.  Бо те дерево – лише прообраз іншого дерева, яке робить всяку гіркоту солодощами.

Це дерево – хрест Голгофи. Може, його виготовили римляни. Але марно тепер звертатися до італійців, чи до будь-яких інших людей, аби вони поділилися технологією виготовлення таких особливих дерев. Бо справа – не в дереві, а в Тому, Хто те дерево до Голгофи ніс. І справа в Тому, Хто на тому дереві був розпятий. Вся справа – в Христі Ісусі, нашому Господі.   

             Це Він вказав Мойсеєві на те дерево біля Мари. І це Він вчинив ту гірку воду солодкою, аби спрямовувати погляди всіх євреїв на особливість того, що має вчинитися через інше дерево, на Якому буде розпятий Він, Єдинородний Син Божий і Син єврейки, Марії, аби Своєю кровю змити гріх усякого безпідставного нашого нарікання на наших ближніх і всякого нарікання, ремствування на святого Бога.

            Там біля Мари Господь чітко зазначає, де саме повинні шукати порятунку всі віруючі. Він каже: «Я – Господь, Лікар твій!» Він каже, що зцілення дається через віру в Його Слово. Він не каже: «Вилови те дерево, що Мойсей вкинув до води і носи із собою кругом, наче в хресному ході, ось це дерево».  Зовсім ні.  Він каже» Коли дійсно будеш ти слухати голосу Господа».  Бо віра – від слухання (Рим. 10:17). Є віра в Христа – Христос тоді є Лікарем. А де немає самої віри в Христа, там є Єгипет, чужина, дім рабства і всі його десять кар.

            Так від самого виходу із неволі Господь наголошує на вірі, на самій вірі, бо «догодити без віри не можна» (Євр. 11:6). Послух Богові без віри неможливий. Радше послух наче солодка вода з чистого джерела, випливає з віри. Але догоджання, зцілення, і праведність, а з ними і вічне життя можливі лише через віру, через саму віру. Це було істиною в Старому Заповіті. Залишається це істиною і в Заповіті Новому.

            Воду солодкою робить Господь через дерево.  Нашу гіркоту гріха Господь перетворює на солодощі через дерево хреста, на якому Він був розпятий і помер і з якого його мертве тіло було зняте двома віруючими чоловіками і поховане в гробі, з якого Ісус переможно воскрес на третій день, як було писано.

            Ми, як і старозаповітні віруючі ізраїльтяни, перебуваємо на марші. Наш маршрут теж пролягає до Обіцяного Краю – Царства Небесного. І на нашій дорозі ми, буває зупиняємося біля Мари, джерел із гіркою водою гріха.  Наша грішна природа бунтує, нарікає то на нашого ближнього, то на Господа Бога, але коли ми каємося і підносимо свої розкаяні молитви до Господа Бога, то хрест Ісуса опускається у нашу Мару і гіркий гріх зникає, а на його місці зявляються солодощі праведності Христової, у яку ми зодягаємося в нашому Хрищенні, яка нам дарується і відновлюється через віру в Сина Божого, з Його рясної благодаті. І ми живемо, бо Його Слова: «Твої гріхи прощено» означають скасування вироку вічної смерті.  Бо Господь Ісус – Лікар, перейшов смерть, аби ми могли жити з Ним.

І, як народ Ізраїлю, що рухається до Обіцяного Краю,  ми можемо далі продовжувати нашу мандрівку і отаборюватися біля нашого Єліму, «а там дванадцять водних джерел та сімдесят пальм». «Збудовані на основі апостолів і пророків, де наріжним каменем є Сам Ісус Христос», – навчає нас Апостол Павло в Посланні до Ефесян. Наші джерела, наші пальми, наша вода – це Господь Ісус у Його Слові і в Його Таїнствах. Тут ми можемо черпати воду солодку, воду живу, Святого Духа подостатком і тішитися праведністю Христа – нашого Лікаря, Який не лише не карає нас тими карами, що Він навів був на Єгипет, невіруючий дім рабства, але й зцілює наші немочі, доторкуючись до нашого тіла Своїм святим тілом у хлібі Святої Вечері, а до нашої крові – Своєю святою кровю у вині Євхаристії.

Він робить це, бо Він вас любить.  Він робить це, бо Він хоче, аби ви по смерті, перебували з Ним на небесах і Він робить це, бо, в невимовній любові Своїй, хоче, щоби ви, пючи солодку воду Його Євангелія, були воскрешені до вічного життя у час Його другого приходу в славі в кінці світу, до якого з цією неділею стало ще ближче.

Невіруючі, до яких колись належали й ви, звісно, будуть далі ремствувати. Бо ремствування – синонім невірства. А діти Божі, віруючі, до яких ви належите тепер, ідучи до Обіцяного Краю, небесної вітизни, будуть натомість кликати до Бога, радіти Його поміччю і славити Його заради Христа. Бо Він – наш Лікар. Амінь.

Благодать Господа нашого Ісуса Христа нехай буде зо всіма вами! Амінь. (Рим. 16:24).

субота, 28 січня 2012 р.

Про правильне покликання

Чи правильно рукопокладати і допускати до служіння Церкви тих людей, які були покликаними без попереднього належного і важливого дослідження, як це зазвичай робиться між папських вікарійних єпикопів?
     У жодному разі - ні. Бо у Своєму Слові Бог приписав певну форму стосовно покликання, доктрини і поведінки або життя тих, кому повинні бути ввірені функції Церкви.  Тому перше потрібно обережно випробовувати і дослідити те, чи вони законним чином покликані, чи вони вірно володіють основами спасенного вчення і відкидають фанатичні думки, чи вони є наділені тими дарами, які необхідні для того, щоби вчити інших чистої доктрини, і чи можуть вони довести, що їхнє життя буде достойним поваги настільки, що вони зможуть бути прикладом для своєї отари - щодо цього в нас є дуже урочистий припис Павла: 1 Тим. 5:22, 2 Тим. 2:2.
    Тому давні Собори видавали постанови про багато речей щодо опитування тих людей, яких треба рукопокладати - ці речі є в Граціана (Розділ 23, 24 і 81).  І 4-ий Канон IV Карфагенського Собору, на якому був присутнім Августин, постановив таке: нехай той, кого потрібно рукопокласти, буде рукопокладеним тоді, коли його під час опитування, було визнано вірно навченим.  І Канон Нікеї (Розділ 81) каже: якщо когось висунули на пресвітера без опитування, то Церква його не визнає, бо був висвячений такий всупереч правилу.

Мартін Хемніц, Довідник: Служіння, Слово і Таїнства

пʼятниця, 27 січня 2012 р.

У небесній оселі

    25 січня 2012 року, на 80-ому році життя, Господь покликав до небесної домівки нашу сестру в Христі, Валентину Борисенко. Християнський похорон спочилої у Христі, раби Божої Валентини, відбувся сьогодні, 27 січня. Висловлюємо щире співчуття сім’ї і родині сестри Валентини. Пам'ятаймо, що нині вона перебуває з Господом усякої радості на небесах. Хай втіхою для всіх нас у ці дні буде наш воскреслий Спаситель Христос. Він каже: «Я – воскресення й життя. Хто вірує в Мене, хоч і вмре, буде жити » (Євангеліє від Св. Івана 11:25).

Справжня сила П'ятидесятниці

     Справжня сила П'ятидесятниці ніколи не полягала у зовнішніх проявах як таких. Вона полягає у тих трьох, що продовжують нести свідчення на землі, - у життєдайних Дусі правди, води і крові (1 Ів. 5:6-8, пор. Ів. 6:63), - і вони точно визначають славетне і тривале апостольське служіння Нового Заповіту (1 Кор. 4:1, 2 Кор. 3:6).  Припускати, що такі "більші" (Ів. 14:12) речі є менш "духовними" (2 Кор. 3:7-9!), аніж позірні чудеса і несамовита промова, означає перевертати Новий Заповіт з ніг на голову.

Професор Курт Маркворт, "Церква та її спільнота, служіння і управління"

четвер, 26 січня 2012 р.

З чого складається праведність віри

     Тут, (у Филип'ян 3:7-11) Павло чітко пояснює праведність віри і з чого вона складається: Бог дивиться на Сина Свого і заради Нього дозволяє нам не страждати за наші гріхи. Натомість Він вважає нас за праведних, наче ми не є ані грішниками, ані не маємо зіпсованої природи.  Він дивиться на силу Христового воскресіння і на нашу участь в Його стражданнях, бо Христові страждання і смерть - наша смерть, і ми стаємо такими як Він через віру - ми радіємо силою Його воскресіння. Подібним чином він пише в Римлян 4 (:25): "Христос виданий за наші гріхи, і воскрес для виправдання нашого".  Це означає: "Щойно Христос воскрес із мертвих, сила Його воскресіння була настільки великою, що кожен, хто вірує в Нього, більше за грішника не вважається, а в очах Божих вважається праведним, бо вдягнувся у Христів послух, який Він виявляв Отцеві аж до смерті. Написано (Гал. 3:27): "Ви всі, що в Христа охристилися, у Христа зодягнулися!" І знову (Кол. 2:12-14): "Ви були з Ним поховані у хрищенні, у Ньому ви й разом воскресли через віру в силу Бога, що Він з мертвих Його воскресив. І вас, що мертві були в гріхах та в необрізанні вашого тіла, Він оживив разом із Ним, простивши усі гріхи, знищивши рукописання на нас, що наказами було проти нас".
     З усього цього чітко видно, що коли Святе Писання говорить про праведність віри і наше виправдання в Божих очах, то слід розуміти лише таке: 1) як ми проголошені цілковито вільними в очах Божих від наших гріхів, які ми скоїли і які далі горнуться до нашої плоті, допоки ми живемо в цьому світі, і 2) що Бог дивиться на нас і не вважатиме нас за грішників, неслухняних дітей через послух Христів, який Він виявив Отцеві аж до смерті як сатисфакцію і заплату за наші гріхи і як нашу праведність.

Якоб Андреа, Зі Скарбниці щоденної молитви

середа, 25 січня 2012 р.

Дві спокуси щодо Причастя

Є дві спокуси, які не перестануть на вас нападати.  Перша – та, що ви цілковито не гідні такого багатого заповіту.  Друга – та, що навіть якби ви були цілковито гідними, то благословення – настільки велике, що людська природа нажахана вже самою його величчю, бо чого не приносить із собою прощення всіх гріхів і вічне життя? Якщо до вас прийде якась із цих спокус, то ви мусите, як я вже сказав, цінувати слова Христа більше від [власних] думок.  Він вас не обманюватиме, але обмануть вас власні думки.
Точно так, якби бідному жебракові і навіть негідникові було заповідано тисячу гульденів, то він не вимагав би їх через свою заслугу чи достойність або ж відмовився претендувати на ті гроші через розмір суми. Справді, якби хтось докорив йому за його недостойність або за розмір суми, то він, звісно, не дав би, аби така розмова його налякала. Він би просто сказав: «А тобі яке діло? Я дуже добре знаю, що я недостойний цієї спадщини. Я не вимагаю цього добра моїми особистими заслугами так наче це мені має належати, а через ласку та милість заповідача. Якщо він не думав, що заповісти мені це не є надто великим, то чому я повинен спинитися і не вимагати спадщину та не брати її?» Так само і щодо таїнства, полохливе та боязке сумління мусить, всупереч своїм думкам, покладатися на заповіт Христа і наважуватися у непохитній вірі, незважаючи на особисту негідність та велич благословення. Бо саме це й робить його божественним заповітом, який приносить такі великі благословення людям настільки недостойним – таким чином Бог бажає пробудити до Себе любов понад усе. Так Христос втішав відкинутих, які вважали благословення надто великим: «Не лякайся, черідко мала, бо сподобалося Отцю вашому дати вам Царство» [Луки 12:32].
Та погляньте, що вони зробили з месою!  Найперше, вони сховали ці слова заповіту і навчали, що мирянам промовляти їх не слід, що це – таємні слова і їх слід промовляти в месі лише священиком. Хіба диявол не вкрав тут майстерно від нас головну річ у месі і змусив її мовчати? Бо хто лишень чув, як проповідується, що в месі треба прислухатися до цих слів заповіту і покладатися на них у непохитній вірі?  Втім це має бути головною річчю. Таким чином вони боялися і навчали боятися нас там, де причини для страху немає, а насправді там лежить всі наша втіха та надія.
            Як багато нещасних сумлінь, які загинули від страху й суму, можна було би втішити та врятувати цими словами!  Який чорт сказав їм, що слова, які мають бути найбільш відомими і найчастіше відкрито казаними серед усіх християн – серед священиків і мирян, чоловіків і жінок, старих і молодих – що їх треба приховувати у великій таємниці? Як же ми можемо знати, що таке меса або як її використовувати чи дотримуватися, якщо ми не повинні знати слів, з яких складається сама меса.[1]
            Аби ж то Бог дав, щоби ми, німці, промовляли месу німецькою мовою і співали ці «найпотаємніші» слова найголосніше з усіх! Чому не повинні ми, німці, промовляти месу нашою мовою, коли латиняни, греки та багато інших дотримуються меси своєю рідною мовою?  Чому повинні ми не тримати таємними ще й слова Хрищення: «Хрищу тебе в Ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа. Амінь?» [Мт. 28:19].  Якщо кожен промовляє по-німецьки і вголос ці слова, які не менш святе Слово та обітниця Божа, то чому кожному не дозволити чути та промовляти вголос і по-німецькому ці слова меси?

Доктор Мартін Лютер, Трактат про Новий Заповіт 


[1] Steht und geht.

понеділок, 23 січня 2012 р.

День Святих Василя Великого, Григорія Назіанського і Григорія Ниського, пастирів і сповідників

Сьогодні ми дякуємо Господу за трьох святих: Василя Великого, Григорія Назіанського і Григорія Ниського. Св. Василь і два Григорії, які ще відомі, як Каппадокійські Отці, були провідниками християнського православ'я в Малій Азії (на території сучасної Туреччини) в останній половині IV століття.  Василь і Григорій були брати, а Григорій Ниський був їхній приятель. Всі вони справили великий вплив на формування богослов'я, яке було схвалене Константинопольським Собором 381 року Господнього. Захист ними доктрин про Святого Духа і Святу Трійцю, разом із внеском у літургію Східної Церкви, зробив їх найвпливовішими тогочасними християнськими вчителями і богословами.

Молитва на День Св. Василя Великого, Григорія Назіанського і Григорія Ниського, пастирів і сповідників:
Всемогутній Боже!  Ти об'явив Своїй Церкві Твоє вічне Єство славетної величі та досконалої любові - один Бог у Святій Трійці.  Дай, аби Церква Твоя, з такими єпископами, як Василь Кесарійський, Григорій Назіанський і Григорій Ниський, отримувала благодать непохитно перебувати у сповідуванні правдивої віри та непохитному поклонінню Тобі: Отцеві, Синові, і Святому Духові - Ти Єси один Бог, і Ти живеш, і царюєш повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

неділя, 22 січня 2012 р.

Проповідь на 1-у неділю по Богоявленні

                     ТАМ, ДЕ НАЛЕЖИТЬ БУТИ
                   (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
           
А батьки Його щорічно ходили до Єрусалиму на свято Пасхи. І коли мав Він дванадцять років, вони за звичаєм на свято пішли. Як дні ж свята скінчились були, і вертались вони, молодий Ісус в Єрусалимі лишився, а Йосип та мати Його не знали того. Вони думали, що Він із подорожніми йде; пройшли день дороги, та й стали шукати Його поміж родичами та знайомими. Але, не знайшовши, вернулися в Єрусалим, та й шукали Його. І сталось, що третього дня відшукали у храмі Його, як сидів серед учителів, і вислухував їх, і запитував їх. Усі ж, хто слухав Його, дивувалися розумові та Його відповідям. І як вони Його вгледіли, то здивувались, а мати сказала до Нього: «Дитино, чому так Ти зробив нам? Ось Твій батько та я із журбою шукали Тебе...» А Він їм відказав: «Чого ж ви шукали Мене? Хіба ви не знали, що повинно Мені бути в тому, що належить Моєму Отцеві?» Та не зрозуміли вони того слова, що Він їм говорив. І пішов Він із ними, і прибув у Назарет, і був їм слухняний. А мати Його зберігала оці всі слова в своїм серці. А Ісус зростав мудрістю, і віком та благодаттю, у Бога й людей  (Луки 2:41-52).

Усім…  улюбленим Божим, вибраним святим, благодать вам та мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа! (Рим.1:7) Амінь.

Дорогі брати і сестри, декілька днів тому в інтернеті я прочитав цілком серйозне твердження про те, що з водогінних труб в одному українському місті ллється благодать Божа. На думку людей, що таку інформацію поширювали, це відбувалося через те, що на Водохрища відбулося свячення води у міському водоканалі. Як пощастило мешканцям того міста – хочеш, аби до тебе торкнувся Бог Своєю благодаттю, то просто відкрути краник з водою!  Куди там магові Чумакові, який «заряджав» воду через телебачення!

Жахлива погоня за чудами, за магією триває і в українських ополонках, куди застрибують не лише «моржі», але й звичайні люди в надії отримати з води у день Хрищення Господнього щось особливе. Багато-хто з цих людей шукають Бога. Проте все це марно, тому що Бог ніде не обіцяв, що Його можна буде знайти у свяченій воді, свяченому яйці чи свяченій ковбасці. І це не просто марно, але й небезпечно.  Бог, звісно, всюдисущий, але якщо хтось шукає Бога там, де Бог не обіцяв перебувати, то іде той на мінливі болотні вогники, що тягнуть у підступну трясовину, під якою палає невгасимий вогонь пекла.

А де ви шукаєте Бога, дорогі брати і сестри? Якби ви жили в часи Старого Заповіту, то для вас було би визначене одне-єдине місце, куди вам слід було би здійснювати паломництво, принаймні один раз на рік. Цим місцем був Храм, розташований у Єрусалимі.  Місце це вибрали не люди, а Сам Бог. У час освячення Храму мудрий Соломон, сповнений Святим Духом, промовляв молитву, в якій називав Храм місцем перебування Ймення Божого. Саме там і лише там мали приноситися жертви Богові і саме там люди мали вирішувати головну свою проблему – проблему гріха.

Старозаповітним віруючим було заборонено приносити жертви Богові в інших мсцях. Коли після смерті царя Соломона єдиний колись Ізраїль розколовся на два царства: Північне – Ізраїль і Південне – Юдею, то північний цар Єровоам скоїв гріх, збудувавши два місця для публічного поклоніння Богові з обох боків своєї нової країни. Диявол і гріх, який живе у нашій плоті спонукають нас робити те, що Бог забороняє і шукати Бога там, де Його немає.

Марія і Йосип, як ми про це читаємо в нашому сьогоднішньому Євангелії «щорічно ходили до Єрусалиму на свято Пасхи». Вони робили це через Божий наказ, даний Господом через пророка Мойсея: «Не будеш заколювати пасху в одному з тих твоїх міст, які Господь, Бог твій дає тобі. Але тільки на тому місці, яке вибере Господь, Бог твій, щоб там перебувало Ім'я Його, заколеш пасху ввечері, при заході сонця, у час твого виходу з Єгипту» (5 М. 16:6). 

Юдеї не могли святкувати Пасху, чудесне визволення з єгипетського рабства будь-коли та будь-де, а повинні вони були робити це в чітко визначений час, у чітко визначеному місці, в Єрусалимі.  Пасхальне ягня мало бути заколеним у Єрусалимі.  Бог так промовив і віруючі люди так робили. Віруючі не фантазують, а слухають, що каже Бог і те виконують.

З Марією і Йосипом був Ісус – Писання називає Його молодим. За нашими мірками ми би назвали Його дитиною, але згідно юдейського звичаю, Він вже мав бути «сином Закону», тобто старанно Слово Боже вивчати. З дванадцяти років Ісус мав, так би мовити, бути учнем Старозаповітного Катехізису. А яка радість була для Ісуса іти разом із Марією, Йосипом та іншими вірянами до Єрусалиму.

Це ж Його Дух надихнув був Псалмоспівця проголошувати: «Я радів, як казали мені: «Ходімо до дому Господнього!» Ноги наші стояли в воротях Твоїх, Єрусалиме. Єрусалиме, збудований ти як те місто, що злучене разом, куди сходять племена, племена Господні, щоб свідчити ізраїлеві, щоб іменню Господньому дякувати! Бо то там на престолах для суду сидять, на престолах дому Давидового. Миру бажайте для Єрусалиму: Нехай будуть безпечні, хто любить тебе! Нехай буде мир у твоїх передмур'ях, безпека в палатах твоїх! Ради братті моєї та друзів моїх я буду казати: Мир тобі! Ради дому Господа, нашого Бога, я буду шукати для тебе добра!» (Пс. 122).

Свято тривало тиждень, а потім паломники, покріплені обітницею Божою, Євангелієм, верталися великими гуртами додому.  Можемо лише уявити розпач Св. Марії і Йосипа, коли після дня дороги вони похопилися, що поряд з ними немає Ісуса. Вони почали Його шукати. Господь Святий Дух недаремно записав подробиці їхніх пошуків, а нам на навчання. Віруючі Йосип і Марія «стали шукати Його поміж родичами та знайомими».  Так буває й деякі віруючі шукають Ісуса між родичами та знайомими – різними святими, що ними рясно прикрашені іконостаси багатьох церков.

Упродовж трьох днів Йосип і Марія могли запитуватися різних родичів і знайомих: «Ви не бачили Ісуса?» А відповідь була завжди однакова: «Ні». Такою само буде відповідь на молитви до святих. Ісуса треба шукати в іншому місці. І через три дні стривожені, розгублені, схвильовані вони нарешті заходять до Храму, до місця, на яке в Слові вказує Бог.

Цей епізод із дитинства Сина Божого вибрано Господом Святим Духом для нас, аби ми добре знали, що шукати Спасителя можна де завгодно.  Можна що завгодно уявляти і припускати, але Він – там, де каже Бог.  На докір Діви Марії: «Дитино, чому так Ти зробив нам? Ось Твій батько та я із журбою шукали Тебе...» Він відповідає: «Чого ж ви шукали Мене? Хіба ви не знали, що повинно Мені бути в тому, що належить Моєму Отцеві?»

Не марнуйте часу, Ісус завжди перебуває там, що належить Богові. Ісус завжди перебуває там, де каже Бог. Весь той час, поки Його шукала Марія та Йосип, якого тут Марія називає батьком, бо він виконував обовязки земного батька вічного Сина Божого, Ісус перебував там, де сказав Бог. Він не просто сидів у Храмі Божому, а спілкувався з учителями Слова Божого.

Часом Господа Ісуса зображують, що Він стоїть, а учителі сидять, але наш грецький текст каже нам, що вони «виступали із самих себе», тобто були абсолютно вражені тим, що бачили і чули, бо було таке з ними вперше в житті. «Усі ж, хто слухав Його, дивувалися розумові та Його відповідям», бо в Христі, як пізніше скаже апостол Павло: «всі скарби премудрости й пізнання заховані» (Кол. 2:3).

І ці скарби, ця премудрість даються людям там, де й слід – у тому, що належить Богові, там де Він сказав. Після цієї пригоди Ісус пішов із Марією, матірю Своєю і Йосипом, до Назарету, де «був їм слухняний».  Через вісімнадцять років Він був на Йордані, бо там було те, що належало Його Отцеві – надання вірчих грамот Царя Небесного через Хрищення і через перст пророка: «Оце Агнець Божий, що на Себе гріх світу бере».

Потім буде випробування в пустині і виконання всіх пророцтв, які звіщав Бог через Своїх пророків: проповідь Доброї Новини, чудесні зцілення, нагодування і воскрешення померлих. А ще проповіді, слухаючи які, люди «виступали із самих себе».  Хтось почувши про те, що Ісус – Хліб із небес і про те, що хто не їстиме Його плоті та не питиме крові, не матиме життя вічного, з обурення вигукував: «Жорстока це мова! Хто слухати може її?» (Ів. 6:60).  А хтось, як Петро, промовляв: «До кого ми підемо, Господи? Ти маєш слова життя вічного.  Ми ж увірували та пізнали, що Ти Христос, Син Бога Живого!» (Ів. 6:68, 69).

А ще Ісус буде там, де відбувався Божий суд над вашим і моїм гріхом – на Голгофському хресті. Багато віруючих євреїв, можливо, сподівалися побачити на тому місці римлян, але не свого Месію.  Але Ісус має бути там, що належить Його Отцю – бути осудженим і понести смертну кару за кожного з нас, щоби на третій день воскреснути із мертвих, аби сьогодні проголосити вас виправданими, аби сьогодні дарувати вам прощення гріхів і вічне життя у Його святому Царстві.

Сьогодні Ісуса можна шукати в багатьох місцях, як це впродовж трьох днів робили Йосип і Марія в Єрусалимі та біля нього. Але це буде марнування дорогоцінного часу. Ліпше прислухаймося до слів Христа Спасителя, Який сидить на небесах праворуч Отця: «повинно Мені бути в тому, що належить Моєму Отцеві».

Старий Заповіт закінчився. Вже давно немає Храму, бо порожній Храм без Христа існувати не може. Ми живемо в Новому Заповіті. І є Христове Слово, яке каже про те, де Його шукати: «Бо де двоє чи троє в Ім'я Моє зібрані, там Я серед них» (Мт. 18:20).  Це слухали і розуміли апостоли, і вони це виконували. Про це ми читаємо в Книзі Дій (2:42): «І вони перебували в науці апостольській, та в спільноті братерській, і в ламанні хліба, та в молитвах».

Можна було би уявити, що кілька тисяч людей ішли гуртом на Водохрища до Йордану і там святили воду та пірнали в річку. Але вони того не робили. Бо Господь чітко сказав, де Він буде – там, де є зібрання довкола Його Імені, тобто Слова. Господь – у Хрищенні, бо «ви всі, що в Христа охристилися, у Христа зодягнулися» (Гал. 3:27).  Господь – у Святій Вечері, як Він Сам про це каже: «Хто тіло Моє споживає та кров Мою п'є, той в Мені перебуває, а Я в ньому» (Ів. 6:56).  

Про це знала апостольська і соборна Церква. В це вона завжди вірувала. І це завжди вона робила.  Робімо так і ми, що сьогодні будемо сповідувати віру в цю Церкву і віру цієї Церкви, бо вона Христова і Христос – її Голова, а Церква наша – «Його тіло, повня Того, що все всім наповняє» (Еф. 1:23). Перебуваймо з Христом, у Його Слові і Таїнстві, бо не у свяченій воді, яйці чи ковбасці, а тут, в Христовій Церкві, через Слово і Таїнство Господа, дарується вам благодаттю прощення гріхів і життя вічне. В Імя Христове. Амінь.

Благодать Господа нашого Ісуса Христа нехай буде зо всіма вами! Амінь (Рим. 16:24).

субота, 21 січня 2012 р.

Прочинено всі небеса

     Але нині ось яка славетна річ – Хрищення, а також як вишукано представлено Христове Хрищення.  Небеса відкриті, Вітцівський голос почуто і зійшов Святий Дух не як привид, а у вигляді і формі природного голуба. Як і не був ілюзією Вітцівський голос, коли Він промовив з небес ці слова: «Це Син Мій Улюблений, що Його Я вподобав». Це були справжні, природні, людські слова. І цей голуб у вигляді якого було видно Святого Духа, був справжній і природний. Але все-таки то був Святий Дух.  Все це було зроблено на честь і хвалу Таїнства Святого Хрищення, бо це – не людське запровадження, а щось витончене та святе.  У цьому задіяні знамениті персонажі:  Отець, Який тут дарує і промовляє; Син, Який отримує і охрищується; Святий Дух, Який ширяє вгорі і обявляє Себе у вигляді голуба. І присутній небесний хор усіх ангелів – через цю дію  вони підстрибують і танцюють від радості.  До того ж прочинено всі небеса. Якби Хрищення було людською дією і запровадженням, то такі сцени тут би ніколи не відбулися.
     Треба остерігатися перехрищенців і схизматичних духів, які зневажливо говорять про Хрищення і стверджують, що воно – проста вода і ніякої користі нікому не приносить. Вони вирячаються на цю священну дію, як теля на нові ворота. Бо бачать, що там стоїть бідний проповідник або ж у випадку крайньої необхідності – жінка, що христить. Цим вони ображаються і кажуть: «Ну, що ж може здійснити це Хрищення?»  Вони також заявляють, що кожен, хто не увірує, той не христиться.  Таким чином вони паплюжать найповажніше Таїнство, богохульствують проти нього і то тільки через те, що не бачить далі від коня та корови – вони бачить лише воду. Єдине, що вони зауважують так це те, що проповідник або повитухи – скромні люди, які вмочають у воду свої руки та кроплять нею немовля. Побачити може це й свиноматка і корова. Вони одурманені. Внаслідок цього вони богохульствують проти Хрищення.
Мартін Лютер, З проповіді на Євангеліє від Св. Івана

пʼятниця, 20 січня 2012 р.

Презентація книги "Богослов'я хреста" в Кременці

     На Хрищення нашого Господа Ісуса Христа в кременецькій парафії Хреста Господнього відбулася святкова Літургія, у якій взяли участь диякон Степан Ксьондзик, пастир парафії, о. Роман Андрунців, Голова Галицької Єпархії, о. Тарас Коковський, Єпископ УЛЦ, о. Вячеслав Горпинчук і пастир Вісконсинського Євангельсько-Лютеранського Синоду (США), о. Ніл Шрейдер. Після служби Божої відбулася презентація книги Деніела Дойчландера "Богослов'я хреста". Парафіянам і гостям парафії про книгу розповіли пастирі Вячеслав Горпинчук і Ніл Шрейдер. Слід зауважити, що дана книга стала однією з найпопулярніших богословських книг серед лютеранської спільноти в США, де о. Дойчландер довший час ніс служіння професора коледжу Мартіна Лютера в місті Нью-Алм, штат Мінесота. Книгу "Богослов'я хреста" можна замовити через парафії Української Лютеранської Церкви або, написавши на адресу: vhorpynchuk@hotmail.com

четвер, 19 січня 2012 р.

Богоявлення

Сьогодні завершуються 12 днів Різдва і розпочинається пора Богоявлення.  У Різдві Бог з'являється, як людина, а в Богоявленні цей Син Людський з'являється перед світом, як Бог. Те, що Христос стався людиною, доказів не потребувало. Але те, що ця Людина є Бог, потребувало доказу.  Таким доказом були слова останнього пророка Старого Заповіту Івана Христителя: "Оце Агнець Божий, що на Себе гріх світу бере" (Ів. 1:29), слова Отця: "Це Син Мій Улюблений, що Його Я вподобав" (Мт. 3:17) і сходження та перебування на Спасителеві Христові Святого Духа (Мт. 3:16). Згодом божественність Христа буде доведена багатьма ознаками та чудесами. Церква про це свідчить у своїх піснеспівах: "Як в Йордані христився Ти, Господи, тоді об'явилася пошана Трійці; бо голос Вітцівський свідчив про Тебе, улюбленим Сином Тебе називаючи, а Дух у постаті голуба ствердив Слово об'явлене. Слава Тобі, Христе Боже, що явився і світ просвітив!.."

вівторок, 17 січня 2012 р.

Тривають презентації книги "Богослов'я хреста"

Презентація книги професора Деніела Дойчландера "Богослов'я хреста" відбулася в місті Києві. Книгу, яка була перекладена з англійської мови, презентували пастирі Ніл Шрейдер (ВЄЛС) і Вячеслав Горпинчук. У презентації взяв участь хор київської парафії "Воскресіння", який виконав Різдвяні колядки та гімн "Коли я на хреста дивлюсь". Книгу, яка розглядає вкрай важливу тему для української християнської спільноти, можна буде замовити як через парафії УЛЦ так і, написавши на поштову адресу: vhorpynchuk@hotmail.com

понеділок, 16 січня 2012 р.

Новий громадянин Царства Небесного

Мирських Костянтин народився з води і Духа 15 січня 2012 року в київській парафії Воскресіння. Хрищення провадив Превелебний Ніл Шрейдер, пастир Вісконсинського Євангельсько-Лютеранського Синоду. Одразу по Хрищенні, за нового громадянина Царства Небесного вірні УЛЦ піднесли молитви до Господа Церкви, прохаючи в Нього многая і благая літа для нової Божої дитини. Ми приєднуємося до цієї щирої молитви!

неділя, 15 січня 2012 р.

Презентація книги "Богослов'я хреста"

12 січня в харківській парафії "Всіх святих" відбулася презентація книги професора Деніела Дойчландера "Богослов'я хреста: роздуми про Його хрест і хрести наші".  Пастирі Ніл Шрейдер, Віктор Хаустов і Вячеслав Горпинчук поділилися своїми враженнями про книгу та зачитали деякі місця з книги. Квартет у складі братів Олександра Хилюка, Олексія Бабаріна, Людмили Яновської і Марини Жукової-Сеницької представили присутнім добірку українських колядок та гімнів про богослов'я хреста.  Учасники презентації змогли отримати примірники книги "Богослов'я хреста", а також останні примірники "Стягу" та календарі Української Лютеранської Церкви на 2012 рік. Глядачі телепрограми "Харків онлайн" також змогли дізнатися про презентацію даної книги, оскільки гостями телепрограми були вищезазначені пастирі та відомий шесидесятник і поет, лауреат Шевченківської премії, пан Степан Сапеляк.

субота, 14 січня 2012 р.

Пастирі і релігійні підприємці

     Покірний пастир зі славетної молитви,[1] яка прикрашає чимало лютеранських сакристій, разюче відрізняється від задерикуватого сучасного релігійного підприємця, чиє опанування «науковими» технологіями гарантує йому x процентів статистичного успіху на y процентів «ефективного» зусилля.

 Професор Курт Маркворт, "Церква та її спільнота, служіння і управління"


[1] «Господи Боже, Ти призначив мене бути в Церкві єпископом і пастирем. Ти бачиш, наскільки я непридатний для здійснення такого великого і складного служіння, і якби не Твоя допомога, то я би давно все зруйнував. Тому кличу я до Тебе. Я, звісно, хочу використовувати мої уста і серце. Я навчатиму людей і сам буду навчатися, і роздумувати про Слово Твоє. Використовуй мене як Свій інструмент. Лише не покидай мене, бо якщо я буду сам, то, безперечно все зруйную». З лекцій на книгу Буття доктора Мартіна Лютера.

вівторок, 10 січня 2012 р.

Божественність і людськість

Твердження: «Слово сталося плоттю» (Ів. 1:14) пронизує ціле Іванове Євангеліє.  Все, що Він проповідує, полягає в тому, що Христос – правдивий і вічний Син Божий є також правдива людина, народжена від Діви Марії. І він чудесним чином поєднує ці дві природи в Особі Христовій.  Хоча не є ділом Сина Людського спасати, визволяти зі смерті та передавати вічне життя – це діло не властиве людині взагалі, а тільки Богові – Іван проголошує, що Син Людський піднесений, щоби всі, що вірують в Нього, матимуть вічне життя. Таким чином тут він дві природи не відділяє. Він не каже: «Хто лишень вірує в Сина Божого, має вічне життя», а: «Хто лишень вірує в Сина Людського».  
Ці дві природи поєднані в одній-єдиній Особі Христовій і ця Особа – і Бог, і людина.  Дві природи, божественність, і людськість перебувають у одній Особі, і властивості кожної природи передаються іншій, так що кожен, хто вірує в Сина Людського, вірує не лише в людську істоту, але й в Бога.  Інакше людина Христос нікого не спас би.  Якби спасіння залежало від великих людей, то ми могли би показувати на святих патріархів та пророків таких як Ісая, Ілля, Давид або на ангелів, таких як Гавриїл та інші. З усією їхньою величчю вони нікого не можуть визволити від гріха та смерті.  Так само як не їх стосуються слова, які записані тут: «щоб кожен, хто вірує в Нього, мав вічне життя». Неможливо для людської істоти мати честь дарування вічного життя тому, хто в неї вірує. Але про цю Особу сказано, що вона може спасати, бо в цій Особі та єстві настільки поєднані ці дві природи, що той, хто вірує в Сина Людського, вірує також в Сина Божого. Власне кажучи, в цій Людині перебуває вся Трійця.

Мартін Лютер, З проповіді на Євангеліє від Св. Івана

понеділок, 9 січня 2012 р.

Різдво в парафії Воскресіння - фоторепортаж

Надвечір'я Різдва Христового

Перед Різдвяною Літургією

Проповідь для дітей

Різдвяний вертеп

Різдвяний вертеп




неділя, 8 січня 2012 р.

Проповідь на неділю по Різдві

                 СЛУГА БОЖИЙ
                   (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
           
Оце Слуга Мій, що Я підпираю Його, Мій Обранець, що Його полюбила душа Моя. Я злив Свого Духа на Нього, і Він правосуддя народам подасть. Він не буде кричати, і кликати не буде, і на вулицях чути не дасть Свого голосу. Він очеретини надломленої не доломить, і ґнота тліючого не погасить, буде суд видавати за правдою. Не втомиться Він, і не знеможеться, поки присуду не покладе на землі, і будуть чекати Закона Його острови   (Ісаї 42:1-4).

Христос народився!  Славімо Його!

Дорогі брати і сестри, Різдво в нашій країні – державне свято.  На наших вулицях з кожним роком все більше ілюмінацій та передріздвяної реклами. До певної міри все це нагадує один анекдот: вулиці були завішані гірляндами та святковими плакатами. На вулицях стояли натовпи людей, весело вигукуючи привітальні гасла військам, що відправлялися на війну.  Один молодий рекрут, який впродовж певного часу спостерігав за натовпом, спитався в старшого товариша, вже армійського ветерана: «Що це за люди, що так радіють і так гарно нас вітають?»  Ветеран відповів: «Це ті, що залишаються вдома».

Війна для тих, що залишалися вдома, закінчувалася військовим парадом. Вони її розуміли по своєму.  А як розуміємо Різдво ми?  Воно буде дуже своєрідно виглядати, якщо приходити до Церкви тільки в цей день, а потім ще на Великдень.  Якщо ми приходимо до Церкви тільки на декілька свят, то справді Євангеліє виглядатиме для нас, як парад.  Ми не зможемо добре зрозуміти або втратимо розуміння того, що насправді стояло за цими осяйними подіями: Різдвом і Великоднем. 

Найстрашнішим є те, що ми можемо втратити віру і приходити до церкви лише тому, що є така традиція.  Сьогодні добрий час для того, аби ми осмислили своє становище – де саме ми перебуваємо і чому ми перебуваємо сьогодні саме тут?  І нині також добрий час для того, щоб ми дослідили свою віру – яка вона? Може вона нагадує надломлену очеретину, що ось-ось буде переламана навпіл від поруху чиєїсь сильної руки?  А може вона нагадує тліючий ґніт, який ось-ось загасне від легенького подуву вітру?

Наш текст із Писання сьогодні, пророцтво з любого пророка Ісаї, починається з проголошення Господа: «Оце Слуга Мій». Як увага всіх присутніх на параді привертається до армії, так і сьогодні Господь привертає нашу увагу лише до однієї Особи. «Оце Слуга Мій» - каже Він, наче показуючи пальцем на Ісуса Христа. 

Це проголошення через сімсот років виконається у ангельському проголошенні в час найпершого Різдва до пастухів: «Не лякайтесь, бо я ось благовіщу вам радість велику, що станеться людям усім. Бо сьогодні в Давидовім місті народився для вас Спаситель, Який є Христос Господь. А ось вам ознака: Дитину сповиту ви знайдете, що в яслах лежатиме» (Лк. 2:10-12).

Це проголошення виконалося у сповіді мудреців зі Сходу, яке вони виклали перед могутнім і параноїдальним царем Іродом: «Де народжений Цар Юдейський? Бо на сході ми бачили зорю Його, і прибули поклонитись Йому».  А по тому, прийшовши до Віфлеєму: «знайшли там Дитятко з Марією, Його матір'ю. І вони впали ницьма, і вклонились Йому. І, відчинивши скарбниці свої, піднесли Йому свої дари: золото, ладан та смирну» (Мт. 2:2, 11).

Це проголошення повторив посланий перед Христом, Його Предтеча і останній пророк Старого Заповіту, Іван Христель: «Оце Агнець Божий, що на Себе гріх світу бере!» (Ів. 1:29). Віруючі пастухи, мудреці та пророк бачать, свідчать і вказують на Слугу Божого, Який є Спаситель, Цар і Ягня.  Цього Спасителя, цього Царя, це Ягня підпирає Сам Бог, бо Він «хоче, щоб усі люди спаслися, і прийшли до пізнання правди» (1 Тим. 2:4).  Бог підпирає Христа, бо «так… Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне» (Ів. 3:16). 

Через Ісаю, який проповідує про грядущого Христа, Господь Святий Дух пророкує: «Мій Обранець, що Його полюбила душа Моя. Я злив Свого Духа на Нього».  Через 700 років Св. Матвійу своєму Євангелії (3:16, 17) засвідчить про те, як виконалося це пророцтво: «І охристившись Ісус, зараз вийшов із води. І ось небо розкрилось, і побачив Іван Духа Божого, що спускався, як голуб, і сходив на Нього. І ось голос почувся із неба: «Це Син Мій Улюблений, що Його Я вподобав!»

Всі ці події від Різдва і далі відбулися для виконання дальшого пророцтва з нашого сьогоднішнього тексту: «Він правосуддя народам подасть».  Для цього Ісус народжується у Віфлеємі, аби подати народам правосуддя. Пастухи з поля вітають Спасителя, мудреці зі Сходу приходять, аби поклонитися Цареві. Спаситель і Цар, Ісус Христос подасть правосуддя не лише євреям, але й усім народам. Вже в перші дні Його земного життя Йому поклоняються не лише віруючі євреї, але й віруючі люди з інших народів.

Бо, крім Христа немає іншого Спасителя, і немає іншого вічного Царя.  Віруючі пастухи спішать поклонитися народженому Спасителеві, бо вони потребують спасіння.  Віруючі мудрецуі прибувають зі Сходу, бо вони потребують прощення.  Сьогодні ми зібрані в нашій церкві, бо й ми потребуємо прощення.  Але ми сьогодні співаємо не сумних пісень про свою нещасну долю.  Ми співаємо веселих колядок.  Ми дещо нагадуємо людей, які залишаються вдома, а на війну йде хтось інший.

І для цього в нас є всі підстави. Якби Бог поставився до нас відповідно до того, що ми заслужили і стер би нас миттю з лиця землі, тоді це теж було би правосуддя. Але через Свого пророка Єзекіїля (33:11) Господь був промовив: «Скажи їм Як живий Я, говорить Господь Бог, не прагну смерти несправедливого, а тільки щоб вернути несправедливого з дороги його, і буде він жити! Наверніться, наверніться з ваших злих доріг, і нащо вам умирати, доме Ізраїлів?»

Аби була справедливість і, аби ми не помирали через наші гріхи, Слуга Господній, народжений у Віфлеємі, Ісус Христос віддає Себе на покарання смертю на Голгофсьуомк хресті, бо заплата за гріх – смерть.  Він робить це, бо Він любить вас.  Він робить це, бо лише Його жертва – єдина і досконала, і повна за всі наші провини. Досконалість і повноту жертви Христової підвтерджує Його світле воскресіння, яке настало на третій день по Його смерті на Голгофі.

Він подав і подає справедливість народам. Пастухи, які поклонялися Ісусові в яслах, отримали справедливість Божу – виправдання, прощення гріхів, мир з Богом, благовоління у душах своїх через Христа Спасителя, Який пройшов шлях від Різдва, до Голгофи і до воскресіння.

Мудреці зі Сходу, які поклонялися Ісусові у Віфлеємі, і благовоління яких було засвідчене їхніми щедрими дарами Господеві Церкви, отримали справедливість Божу – виправдання, прощення гріхів, мир з Богом і те саме благовоління через Христа Царя, Який народився у місті Давидовому; Який був зодягнутий у тернову корону на Голгофському хресті; через Христа, Який є нині Цар над царями і Пан над панами.

Сьогодні ми поклоняємося Христові, народженому у Віфлеємі і отримуємо справедливість Божу – прощення усіх наших гріхів і провин, і життя вічне у Божому Царстві. Ми отримуємо Божу справедливість, але не ми її здобули. Війну з гріхом, дияволом і смертю виграв Христос. Його тіло було зодягнуте у рани від збичування, від цвяхів хреста, від тернового вінця, а вас Він у Хрищенні зодягнув у Себе, у Свою праведність.  Його тіло було прибите до хреста, і Його свята і невинна кров обмивала всі ваші гріхи і Своїми правдивими тілом і кровю Він причащає вас у Святій Вечері.  Він дає справедливість вам і всім, хто надіється на Нього.

Він, звісно, не навязує Себе нікому. І це яскраво підтверджує хід світової історії.  Господь Ісус, певно, у цьому відношенні, найбільший демократ. У Ньому виразно збувається пророцтво про те, що «Він не буде кричати, і кликати не буде, і на вулицях чути не дасть Свого голосу».  Колись я виходив із метро на станції «Площа Льва Толстого» і там якийсь бідний чоловік аж голос зірвав, роблячи те, що він особисто вважав за проповідування.  Господь Ісус так не робив. І не робить.

Якби Він робив так, то в 1 Книзі Царів (19:11, 12) не було би написано: «Перед Господнім лицем вітер великий та міцний, що зриває гори та скелі ламає. Та не в вітрі Господь. А по вітрі трус землі, та не в трусі Господь. А по трусі огонь, і не в огні Господь. А по огні – тихий лагідний голос».  Таким є євангелське послання.  Таким воно було в час Ісаї, таким самим воно є й нині. Господь любить кожного з вас.  Господь Ісус, народжений у Віфлеємі – лагідний.  І Він любить вас.  Він хоче, аби ви були з Ним тут, зараз і повіки віків.

Ісая провіщає, як Ісус буде до вас ставитися: «Він очеретини надломленої не доломить, і ґнота тліючого не погасить, буде суд видавати за правдою».  Яка ваша віра, дорогі брати і сестри?  Якби нам хотілося, аби вона ніколи не мала сумнівів – ми могли би тоді навіть гори переставляти! (Мт. 21:21). Але що коли наша віра має сумніви.  Що, коли вона нагадує надломлену очеретину, або тліючий ґніт? Радійте сьогодні, віруючі в Христа народженого у Віфлеємі. Бо «Він очеретини надломленої не доломить, і ґнота тліючого не погасить».

Господь Ісус не втомиться і не знеможеться зцілювати надломлену очеретину і роздмухувати до яскавого світіння тліючий ґніт. Господь Христос любить вас – просто довіртеся Йому і через Своє Слово  Він зміцнить вашу віру, а через Святу Вечерю Він пригорне вас близько до Свого люблячого серця, і знову й знову буде проголошувати Свою любов у прощенні ваших гріхів і діяти у серці вашому благовоління, аби й інші були благословенні через вашу любов до люблячого Христа і до ближнього, який, можливо, вас зовсім не любить. Він зміцнюватиме вашу віру, бо  через саму віру, навіть якщо вона як надломлена очеретина або тліючий ґніт, ви виправдані і є дітьми Божими. Господь хоче, аби ваша віра була у вас зажди живою і діяльною, тому в Його Церкві проповідується Євангеліє щонеділі і щодня.  Бо робить усе Христос. Бо Він – Слуга Божий.

Так буде, каже Ісая «поки присуду не покладе на землі» наш Господь Ісус Христос, поки Його Євангеліє не буде звіщене на найдальших островах і поки Він не повернеться у повній божественній славі, щоби нас воскресити і дати нам всім життя у Божому Царстві.  Бо заради Немовлятка у Віфлеємі ми стали дітьми Божими.  Бо для цього Христос народився.  Славімо Його! Амінь.

субота, 7 січня 2012 р.

Різдвяна проповідь

       СЛОВО СТАЛОСЯ ПЛОТТЮ
                   (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
           
Споконвіку було Слово, а Слово в Бога було, і Бог було Слово. Воно в Бога було споконвіку. Усе через Нього повстало, і ніщо, що повстало, не повстало без Нього.  І життя було в Нім, а життя було Світлом людей. А Світло у темряві світить, і темрява не обгорнула його. Був один чоловік, що від Бога був посланий, йому ймення Іван. Він прийшов на свідоцтво, щоб засвідчити про Світло, щоб повірили всі через нього. Він тим Світлом не був, але свідчити мав він про Світло. Світлом правдивим був Той, Хто просвічує кожну людину, що приходить на світ.  Воно в світі було, і світ через Нього повстав, але світ не пізнав Його.  До свого Воно прибуло, та свої відцурались Його.  А всім, що Його прийняли, їм владу дало дітьми Божими стати, тим, що вірять у Ймення Його,  що не з крови, ані з пожадливости тіла, ані з пожадливости мужа, але народились від Бога.  І Слово сталося тілом, і перебувало між нами, повне благодаті та правди, і ми бачили славу Його, славу як Однородженого від Отця   (Івана 1:1-14).

Христос народився!  Славімо Його!

Дорогі брати і сестри, здається, що в України є щось те, чого немає в цивілізованих країнах.  Це явище допомагає нам утриматися від того, що  називають комерціалізацією Різдва на Заході.  У тій частині світу існує традиція влаштовувати передріздвяні знижки – традиція гарна, бо дозволяє навіть біднішим людям щось придбати собі до свят і не бути на свята голодними.  У нас же традиція – зворотна: якраз перед святами підвищувати ціни на все, що може піти на стіл християнам, які зібралися святкувати Різдво Христове.

            Певно є таки в нас ця національна риса, яка з усіх сил противиться двом останнім Заповідям із Декалогу, які можна підсумувати словами: «Не пожадай!» У дні перед Різдвом і в Різдвяні дні українцям слід досліджувати своє сумління і запитувати в себе: «Чи маю я сильні матеріалістичні бажання або пожадання, що поглинають мої думки?  Чи утримували мене ці бажання та думки від того, аби я був щасливий і вдячний Богові за те, що Він мені дає?»

            Коли думки поглинаються сильними матеріалістичними бажаннями та пожадливості, то неминуче настає те, що настало для більшості юдеїв, те, що описує нам сьогоднішнє Євангеліє у вірші 11: «До свого Воно прибуло, та свої відцурались Його».  Коли думки зайняті питаннями свободи від чужинницького ярма, багатством, грошима, маєтками, процвітанням – тоді в них не залишається місця для Бога.  Жахлива помилка!  Страшний гріх!  У Бога тоді не залишається місця для них. І Він може лише промовити: «Єрусалиме, Єрусалиме, що вбиваєш пророків та каменуєш посланих до тебе! Скільки разів Я хотів зібрати діти твої, як та квочка збирає під крила курчаток своїх, та ви не захотіли! Ось ваш дім залишається порожній для вас!» (Мт. 23:37, 38). 

А де порожній дім – там неминуче й запустіння: руйнування храму, будинків і людських життів. Хай боронить Бог від такого запустіння нас і наші рідні Київ та Україну!  Сьогодні у нас ще є нагода висловити жаль про мирські пожадання, про грішне зосередження на мирському, що в кінці приводить до порожнього, без Бога, дому, міста, країни, а закінчується вічними муками у пеклі. Бо вічний Бог – і вічне або життя з Ним, або страждання без Нього. Сьогодні слід каятися і линути до дому не порожнього, а дому, сповненого Богом – у дім Різдва Христового!

Лише такий дім має минуле, має теперішнє і має майбутнє, бо «Споконвіку було Слово, а Слово в Бога було, і Бог було Слово».  Різдво – справді унікальне свято.  Кожен з вас, дорогі брати і сестри, має свій день народження і саме з тієї миті заведено рахувати початок вашого життя, хоча й почалося воно ще у мить вашого зачаття.  Різдво ж – не просто День народження Сина Божого. Бо Син Божий – вічний. Ще до того першого Різдва у Віфлеємських яслах Він був.  І був не як створіння, а був споконвіку Однородженим Сином Божим.

Це вже таємниця, зрозуміти якої ми ніколи не зможемо. І це таємниця, власне, яку розуміти нам не важливо, а важливо про неї знати і в неї вірувати, аби взяти участь у величі того, що сталося у Віфлеємі найпершого Різдва. Наш євангельський текст у цьому нам допомагає, пояснюючи, що хоча народження Сина Божого і Сина Марії відбулося у часі та просторі, Син Божий – вічний. Тому ми святкуємо сьогодні Різдво, як поєднання вічного і такого, що має початок, як поєднання божественного і людського в одній особі – Немовляті Ісусові Христові.

І це теж таємниця, якої нам ніколи не збагнути. Цар Соломон у час освячення храму промовляв молитву: «Бо чи ж справді Бог сидить на землі? Ось небо та небо небес не обіймають Тебе, що ж тоді храм той, що я збудував?» (1 Цар. 8:27). Бог – більший від небес, Бог більший від будь-чого, що Він створив.  Син Божий творив усе. Син Божий більший від будь-якого творіння. Син Божий, Слово – вічний, безмежний Бог.

Але ми сьогодні святкуємо Різдво, бо Безмежний зодягнувся в обмежене людське тіло і зробив це, бо Він вас любить. Ми святкуємо Різдво, веселе свято, бо Слово, Син Божий, Ісус Христос – Життя. Наше Євангеліє каже, що Ісус має в собі життя. Але Він має життя не так як його маємо ми. Бо життя ми одержуємо від Бога, Бог же має життя в Собі, Він – Джерело життя. Ісус Христос – Джерело життя.  І Він прийшов, аби ми мали життя по достатком. Ісус прийшов, аби ви жили вічно.

Між життям і смертю – різниця, як між світлом і темрявою. У гімні «Візьми мене, мій Христе» з нашого Служебника ми співаємо в останньому вірші: «Згасила зла темрява мої вогні, Та світить Твоє Слово вночі мені», відлунюючи слова з сьогоднішнього Різдвяного тексту: «І життя було в Нім, а життя було Світлом людей. А Світло у темряві світить, і темрява не обгорнула його». 

Різдво Христове почалося в темряві світу.  Темряву фізичну у той день розвіяло світло Божої слави з небес, коли про народження нашого Спасителя звістили ангели Божі. Темрява гріха не змогла згасити Світло-Христа у перші дні Його життя, коли нечестивий правитель, цар Ірод, намагався загасити це Світло, віддавши наказ про вбивство дітей у Віфлеємі. Темрява гріха не змогла згасити Світло Слова, зодягнутого в тіло, коли воно лунало в Юдеї і Самарії, Десятимісті та всюди, де ступала нога Сина Божого.

Темрява, а з нею гріх, диявол і смерть, могли почати своє дочасне торжество, зауваживши, як обкуталася темрявою не лише Голгофа, на яку Господь Христос поніс усі наші гріхи та провини, але й ціла земля. Але було інше торжество, задля якого й відбулося те найперше Різдво – торжество, що підсумувалося вигуком стражденного і помираючого Сина Божого: «Звершилось!»

Звершилось те, для чого Він стався людиною, звершилося те, чому ми сьогодні святкуємо Різдво – визволення нас від гріха, від влади диявола і смерті. Бо для того Слово сталося тілом, аби принести за кожного з вас повну і досконалу жертву Богові за всі ваші гріхи та провини. Для того було дозволено темряві обкутувати цілу землю у день смерті Христа, аби сьогодні ми вкотре раділи світлом Різдва Христового і за темрявою Голгофського хреста також, на третій день, виразно бачили світло воскресіння нашого Господа і розуміли по новому слово нашого сьогоднішнього Євангелія: «Світло у темряві світить, і темрява не обгорнула його».

У Різдвяному Євангелії Господь Святий Дух через улюбленого учня Господнього, Івана промовляє чудесні слова: «А всім, що Його прийняли, їм владу дало дітьми Божими стати, тим, що вірять у Ймення Його,  що не з крови, ані з пожадливости тіла, ані з пожадливости мужа, але народились від Бога».  Ці слова – спростування як самій темряві, так і носіям темряви. Темрява та її слуги хочуть або й навіть із найкращих намірів роблять усе, аби всі ви ходили навпомацки і закінчували свою дорогу в ямі (Лк. 6:39).  Але вічний Божий Син народився у Віфлеємі, аби ви не скінчили свій шлях у ямі аду, а у світлі вічного Божого Царства, у житті вічному, у Божій любові, що так славно сяє у Немовляті Христові, у Господі розпятому за наші гріхи на хресті, у Христі воскреслому та Христі-Царі-Слові, Який сьогодні перебуває між нами.

Євангеліє чітко каже, що ви стаєте Божими дітьми через віру в Ймення Христове. Як добре, що Бог не такий як ті українські бізнесмени, що поспішають підняти ціни на продукти перед Різдвом, аби люди не змогли відсвяткувати Різдво Христове, як його описує давня українська колядка «Добрий вечір тобі, пане-господарю». Бо в тій колядці і столи застелені килимами, і на столах – калачі з ярої пшениці. Як добре, що Бог дарує нам прощення гріхів, спасіння, вічне життя, синівство Боже винятково через віру в Його Сина, Який теж у те найперше Різдво не тішився ані світлом палаців, ані теплом віфлеємських хат, а лежав сповитий у яслах, «бо в заїзді місця не стало для них...» (Лк. 2:7).

            Як це добре, що наше народження до вічного життя відбувається не через волю грішних людей, а через народження від Того, Хто Сам зодягнувся у людське тіло святим і непорочним у Віфлеємі, аби в нашому народженні з води і Духа, зодягнути нас у Свою праведність і святість, записати нашій ймення на небесах і проголосити нас дітьми Божими.  Жодна людина, жодне людське діло ніколи не могло, не може і ніколи не зможе вчинити нас дітьми Божими.  Хто про таке заявляє, той перебуває у темряві, той біжить у зворотній бік до ясел зі сповитим Христом, той собою намагається заслонити хрест Голгофи і з усіх сил намагається сяяти яскравіше від Христа Спасителя у день воскресіння нашого Господа з мертвих.

            Але слава Богові, що незважаючи на таку кількість фальшивих учителів, Слово сталося плоттю і далі перебуває між нами, повне благодаті і правди. Слава Господу, що Його благодать лине сьогодні до всіх вас із Його святого Слова, проголошуючи вас прощеними в Імя Христове, проголошуючи вас дітьми Божими в Імя Єдинородної Дитини Божої народженої у Віфлеємі.

            Слава Господу, що Слово, яке сталося тілом, далі перебуває між нами, сьогодні причащаючи нас Своїми реальними та святими тілом і кровю у хлібі та вині Святої Вечері, аби любляче пригорнути нас до Себе і запевнити про те, що ніхто і ніщо не відділить нас від Нього, бо Він пройшов Свій шлях від Різдвяних ясел до Голгофи, і до гробу, і до воскресіння, і до царювання по правиці Отця небесного.

Це бачать наші очі віри, але зближується той час, коли в час Його другого приходу ми будемо бачити повну славу Його, славу, як Однородженого від Отця.  Бо Христос народився!  Славімо Його! Амінь.

Христос народився! Славімо Його!

«Та Ангол промовив до них: «Не лякайтесь, бо я ось благовіщу вам радість велику, що станеться людям усім. Бо сьогодні в Давидовім місті народився для вас Спаситель, Який є Христос Господь. А ось вам ознака: Дитину сповиту ви знайдете, що в яслах лежатиме». І ось раптом з'явилася з Анголом сила велика небесного війська, що Бога хвалили й казали: «Слава Богу на висоті, і на землі мир, у людях добра воля!” (Євангеліє від Св. Луки 2:10-14).

Христос народився! Славімо Його!

Дорогі відвідувачі блогу "Українське лютеранство"!

У час поклоніння Спасителеві Христові, Немовлятку в яслах, прошу прийняти щирі Різдвяні та новорічні вітання від Української Лютеранської Церкви та побажання радісного святкування Доброї Новини – Воплочення вічного Єдинородного Сина Божого для нашого спасіння.  Хай Він благословляє Вас у новому році, аби Ви далі віддавали славу Богу на висоті і раділи Його миром, який Він дає нам через Своє святе Євангеліє!

Христос народився!  Славімо Його!
У Христі, нашому Спасителеві,

Вячеслав Горпинчук,
Єпископ Української Лютеранської Церкви

пʼятниця, 6 січня 2012 р.

Проповідь на Надвечір'я Різдва Христового

             ЗЯВИЛАСЯ БОЖА БЛАГОДАТЬ
                   (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
           
Бо з'явилася Божа благодать, що спасає всіх людей, і навчає нас, щоб ми, відцуравшись безбожности та світських пожадливостей, жили помірковано та праведно, і побожно в теперішнім віці, і чекали блаженної надії та з'явлення слави великого Бога й Спаса нашого Христа Ісуса,  що Самого Себе дав за нас, щоб нас визволити від усякого беззаконства та очистити Собі людей вибраних, у добрих ділах запопадливих  (Тита 2:11-14).

Христос рождається!  Славімо Його!

Дорогі брати і сестри,  гріх – страшна і темна річ. Той, хто підбурив наших прабатьків до гріха – також особливим світлом або проникливістю людей не наділяє. Апостол Павло в 2 листі до коринтян (2:4) пише про «невіруючих, яким бог цього віку засліпив розум, щоб для них не засяяло світло Євангелії слави Христа, а Він – образ Божий».  Що було би, якби тієї першої Різдвяної ночі пастухи з нашої сьогоднішньої євангельської оповіді, проігнорували світло Господньої слави?  Ви скажете: «Цього бути не могло, бо та слава була такою, що вони аж перелякалися». І ви маєте рацію. Не можна ігнорувати очевидного. 

Ангел не зявляється до невіруючих. Віруючі і мають страх, і слухають послання Боже.  Тому пастухи не повертаються з пів-дороги до Віфлеєму, а знаходять Спасителя, сповитого в яслах.  Як жаль, що так багато людей не йдуть до Віфлеємських ясел або вертаються з півдороги!  Як жаль, що в і нашому житті трапляється так, що замість того, аби поспішати до Віфлеємських ясел, аби вклонитися Немовляткові, ми поспішаємо зовсім в інший бік, навіть не догадуючись, що всі інші дороги закінчуються пекельною прірвою.

Сьогодні час нам замислитися над своїм життєвим маршрутом.  Де ви перебуваєте, дорогі брати і сестри?  Чи разом із пастухами, що поспішають поклонитися Новонародженому?  А може перебуваєте ви разом із безпечним і байдужим містом, в якому не знайшлося притулку для породіллі, з містом, яке незабаром буде голосити над смертю своїх дітей, яких повбиває нечестивий Ірод?

 Сьогодні час нам роззирнутися довкола і відцуратися безбожності та світських пожадливостей, що намагаються заслонити тихе світло, що лине з Різдвяного Віфлеєму.  Бо саме там сталася та чудесна та прекрасна подія, про яку звіщає нам Господь Святий Дух через Свого вірного проповідника, Апостола Павла.

«Зявилася Божа благодать», - каже він, «що спасає всіх людей».  Кожен, хто хоче побачити Бога, хто хоче Йому поклонитися, хто хоче до Нього доторкнутися, хто хоче почути Його голос, звертайте свій погляд у ці дні до Віфлеємських ясел.  До них поспішають першого Різдва пастухи. Над ними схилися Марія і Йосип, бо в них лежить не просто немовля, не просто син єврейки, але Син Божий – зявилася Божа благодать.

Не просто народився черговий  хлопчик, а зявилася благодать.  Народився не просто черговий єврей, який буде благословенням для свого народу, а зявилася благодать, що спасає всіх людей.  Благодаті цієї вистачить для всіх мешканців Віфлеєму.  Благодаті цієї вистачить для всіх прибульців до Давидового міста, аби взяти участь у переписі Римської імперії.  Цієї благодаті, що нині перебуває у яслах, вистачить на всю Римську імперію і на всіх людей без винятку, бо «з'явилася Божа благодать, що спасає всіх людей».

Ця благодать – для кожного з нас. Її ми не заслужили. Її не заслужили добрі діла, ані подвиги будь-яких ченців, подвижників чи святих, бо тоді благодать не була би благодаттю. Але благодать є благодаттю, бо це Божа незміренна і неосяжна любов, незаслужена нами любов до нас, грішних створінь.  Джерело цієї благодаті – в Богові, і Бог нині лежить сповитий у яслах.  У воплоченні Сина Божого благодать набуває дуже чітких обрисів.

Бо Ісус Христос – Любов у всій її досконалості, повноті та безмежності.  З любові до кожного з вас, Він пішов на Голофський хрест, узявши на Себе всі ваші гріхи та провини і, принісши там за всіх нас одну, святу і досконалу жертву Богові на хресті. Бо «з'явилася Божа благодать, що спасає всіх людей».  Благодать нерозривно повязана з Віфлеємом і благодать нерозривно повязана з Голгофським хрестом. 

У Віфлеємі Син Божий лежав, сповитий у яслах. Недалеко від Голгофського хреста,  було інше сповивання.  Христове мертве тіло було сповито і покладено в ясла смерті. Але на третій день звідти  вийшов Він переможцем над смертю – Своєю і нашою.  Хоча по Голгофській смерті Христове мертве тіло було сповито і покладено в ясла смерті – звідти вийшов Він переможцем над смертю – Своєю і нашою.  Бо Ісус Христос, сповитий у яслах, – Життя у всій його повноті. І сьогодні Ісусові слова: «бо живу Я і ви жити будете» (Ів. 14:19) стосуються вас, «бо з'явилася Божа благодать, що спасає всіх людей».  Ви належите до тих, кого прийшов спасти Син Божий, Ісус Христос, Різдво Якого святкуємо ми нині.

            Благодаттю Божою гріхи ваші прощені.  Благодаттю Божою вам проголошено мир від Бога.  Благодаттю Божою вам подаровано вічне життя у Божому Царстві.  Вірте цьому посланню так само, як повірили йому пастухи нічної пори того найпершого Різдва і ви так само побачите Христа, воплочення Божої благодаті, що вас спасає, але побачите вже не Немовлятком, а побачите Царя слави, що йтиме на хмарах, аби вчинити останній суд, а віруючим дати вічне життя.

Сьогоднішній текст із Писання на цей Різдвяний вечір каже, що благодать Божа «навчає нас, щоб ми, відцуравшись безбожности та світських пожадливостей, жили помірковано та праведно, і побожно в теперішнім віці».   Кажуть, що скінчивши один зі своїх розписів на високій стелі, Мікеланаджело зійшов із високих риштувань, на яких він працював упродовж кількох тижнів, що йому справді було боляче спрямовувати свій погляд на землю. 

Подібним чином діє і Божа благодать, яка зявилася до нас у Різдві Сина Божого, Ісуса Христа. Вона навчає нас, вона тренує нас дивитися не додолу, а не зводити очей з Господа Ісуса. Хтось скаже: «Ага! А ще на початку проповіді ви казали, що діла нас не спасають. А ще ви кажете, що Законом гріх пізнається!»  Звісно, Закон навчає багато чого доброму.  Всі Заповіді, які підсумовані в Декалозі, несуть корисне послання для цілого світу.  Всі Заповіді, які підсумовуються у Двох: «Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією своєю думкою» і: «Люби свого ближнього, як самого себе» - добрі.  Господь каже: «На двох оцих заповідях увесь Закон і Пророки стоять» (Мт. 22:37-40).


Але яке сповите дитя, окрім Віфлеємського Немовляти виконує ці Заповіді? Яке доросле дитя, окрім Ісуса з Назарету, виконує ці Заповіді?  І хто з вас виконав усі ці Заповіді? Заповіді, звісно ж, хороші, добрі та повчальні.

Але вони не навчають християн так як це робить благодать. Вона діє через віру, створену в нас Господом Святим Духом і саме вона спонукає нас сказати рішуче: «Ні!» безбожності і саме благодать приносить у наше життя побожність і сповідування єдиного Бога у Святій Трійці.  Так само благодать спонукає нас промовляти: «Ні!» світським пожадливостям, які нині, здається подолали майже всю нашу країну.  Благодать Божа в Христі, народженому у Віфлеємі, вихоплює нас із лабет мирських пожадливостей і спасає нас від жахливої пастки, приманкою до якої вони служать – пастки смерті.

«Та благодаттю Божою я те, що є, і благодать Його, що в мені, не даремна була, але я працював більше всіх їх, правда не я, але Божа благодать, що зо мною вона» (1 Кор. 15:10), - сповідував Апостол Павло.  Все, що є доброго в ньому, все що його в ньому кращого і такого, що заслуговує похвали – все це благодаттю Божою, все це – через Христа, джерело та уособлення благодаті.  Ця благодать відроджує і вас до життя поміркованого, праведного та побожного . Усе – з Христа. Усе – через Христа.  Усе – заради Христа, Який є наш великий Бог і Спас.  

Але це лише – початок, бо ми чекаємо «блаженної надії та з'явлення слави великого Бога й Спаса нашого Христа Ісуса».  Ми чекаємо на прихід Христа у славі. Його благодать робить наше чекання не меншим від чекання Різдва Христового блаженним Семеном, пісню якого ми співали на сьогоднішній Вечірній.  У першому приході Христа Спасителя, у час Його Різдва, Він був у яслах, Він був сповитий у людські пелюшки. Його на руках тримала Діва Марія і, тримаючи Його на руках, співав свою пісню старенький Семен.  Але повернення Господа Христа буде у славі.  То буде час воскресіння. Він сповє наші душі у чудесні, прославлені тіла.  Він візьме нас на Свої всемогутні, пробиті римськими цвяхами, руки і забере на у Свої ясла – чудесне, святе, вічне Царство Боже.

Апостол Павло каже сьогодні, що ми чекаємо блаженної надії, тобто виконання наших найбільших мрій про щастя, які може мати людина Божа, і однією з цих найбільших мрій є вічне життя у нерозривному союзі з Господом Богом. Виконання цієї блаженної надії бо Ісус,  «Самого Себе дав за нас, щоб нас визволити від усякого беззаконства та очистити Собі людей вибраних, у добрих ділах запопадливих».

Син Божий у те найперше Різдво стався людиною, одним із нас, але без гріха.  У те найперше Різдво Ісус прийшов у цей грішний світ, аби благодаттю Божою, через те, що Він віддав Себе Самого за нас і очистив нас Своєю кровю, ми сьогодні називалися «вибраний рід, священство царське, народ святий, люд власности Божої, щоб звіщали чесноти Того, Хто покликав вас із темряви до дивного світла Свого» (1 Петр. 2:9).

Те дивно світло, яке сьогодні проливається на пастухів, що спішать поклонитися народженому Спасителеві; яке проливається із зорі на мудреців, що спішать зі Сходу поклонитися народженому Цареві; яке проливається на учнів з гори Преображення; якого сахається і падає наче мертва сторожа біля гробу воскреслого Спасителя; яке проливається цілющим промінням на нас зі сторінок Євангелія, у час приходу Христа, Різдво Якого ми святкуємо сьогодні, осяє нас у славі.  І все це не з діл наших, не з діл Закону, а з Божої благодаті. Бо Христос народився!  Славімо Його! Амінь.