Рости на спасіння (проповідь)

середа, 29 лютого 2012 р.

Початок Великого посту: Покаянна Середа

     Сьогодні в нашій Церкві починається Великий піст, який триває до Святого Тижня (Страсної Седмиці).  Упродовж сорока днів Божі хрищені люди, згадуючи про страждання Христові та Його жертву за наші гріхи й провини, практикують у своїх серцях дисципліну посту: покаяння, молитву, піст і давання милостині. Великий піст - це час, коли Божі люди з радістю готуються до Пасхи - Світлого Воскресіння Христового (Великодня). Це час, коли Бог Своїм Словом і Таїнством оновлює ревність Його людей у вірі та житті. Це час, в який ми молимося, аби нам було дано повноту благодаті, яка належить дітям Божим.

Молитва на Покаянну Середу:
Всемогутній і вічний Боже!  Ти нічого не залишаєш поза Своєю увагою, тож сьогодні благаємо Тебе - прости гріхи всім розкаяним.  Створи серця в нас чисті та розкаяні, щоби оплакуючи гріхи свої і визнаючи свою жалюгідність, ми змогли отримати від Тебе повне вибачення і прощення; через Ісуса Христа, Твого Сина, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

вівторок, 28 лютого 2012 р.

День Св. Филимона та Онисима

     Сьогодні ми дякуємо Господу за святих Филимона та Онисима. У першому столітті Филимон був відомий християнин, який мав раба на ім'я Онисим. Хоча ім'я Онисим означає "корисний", Онисим виявився "некорисним", втікши від свого пана і, можливо, навіть щось в нього укравши (Филимона 18).  Якимось чином Онисим познайомився із апостолом Павлом, який пізніше перебував у в'язниці (можливо в Римі) і через Павлове проголошення Євангелія він став християнином. Визнавши перед Павлом, що він був утеклим рабом, Онисим був спрямований Павлом до його пана та став знову "корисним".   Аби допомогти прокласти дорогу для Онисимового мирного повернення додому, Павло відправив разом із ним листа, в якому спонукав Филимона простити свого раба за втечу та "прийняти його як мене" (в. 17), "і вже не як раба, але вище від раба, як брата улюбленого" (в. 16). Цей лист пізніше був прийнятий Церквою як одна з книг Нового Заповіту.

Молитва на День святих Филимона та Онисима:
Господи Боже, Отче Небесний! Ти відправив Онисима назад до Филимона, як брата у Христі, визволивши його від рабства гріха через проповідування апостола Павла. Очисти глибини гріха всередині душ наших і спини в нас образи за минулі переступи, щоби милосердям Твоїм були ми примирені з нашими братами та сестрами і, щоби наше життя відображало Твій мир; через Ісуса Христа, нашого Господа. Амінь.
Зі Скарбниці щоденної молитви

неділя, 26 лютого 2012 р.

Проповідь на 6-у неділю по Богоявленні

                          ДОСИТЬ БОЖОЇ БЛАГОДАТІ
                   (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
           
Бо ви терпите радо безумних, самі мудрими бувши. Бо ви терпите, коли вас хто неволить, коли хто об'їдає, коли хто обдирає, коли хто підвищується, коли хто по щоках вас б'є. На безчестя кажу, що ми ніби стратили сили. Коли хто відважиться чим, то скажу нерозумно відважуюся й я.  Євреї вони? То й я. Ізраїльтяни вони? То й я. Насіння вони Авраамове? То й я! Слуги Христові вони? Говорю нерозумне: більш я! Я був більш у працях, у ранах над міру, частіш у в'язницях, часто при смерті. Від євреїв п'ять раз я прийняв був по сорок ударів без одного,  тричі киями бито мене, один раз мене каменували, тричі розбивсь корабель, ніч і день я пробув у глибочині морській;  у мандрівках я часто бував, бував у небезпеках на річках, у небезпеках розбійничих, у небезпеках свого народу, у небезпеках поган, у небезпеках по містах, у небезпеках на пустині, у небезпеках на морі, у небезпеках між братами фальшивими, у виснажуванні та в праці, часто в недосипанні, у голоді й спразі, часто в пості, у холоді та в наготі.  Окрім зовнішнього, налягають на мене денні повинності й журба про всі Церкви. Хто слабує, а я не слабую? Хто спокушується, а я не палюся? Коли треба хвалитись, то неміччю я похвалюся. Знає Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа, а Він благословенний навіки, що я не говорю неправди. У Дамаску намісник царя Арети стеріг місто Дамаск, щоб схопити мене,  але по мурі мене спущено в коші віконцем, і я з рук його втік! Не корисно хвалитись мені, бо я прийду до видінь і об'явлень Господніх. Я знаю чоловіка в Христі, що він чотирнадцять років тому чи в тілі, не знаю, чи без тіла, не знаю, знає Бог був узятий до третього неба. І чоловіка я знаю такого, чи в тілі, чи без тіла, не знаю, знає Бог, що до раю був узятий, і чув він слова невимовні, що не можна людині їх висловити. Отаким похвалюся, а собою хвалитись не буду, хіба тільки своїми немочами. Бо коли я захочу хвалитись, то безумний не буду, бо правду казатиму; але стримуюсь я, щоб про мене хто більш не подумав, ніж бачить у мені або чує від мене. А щоб я через пребагато об'явлень не величався, то дано мені в тіло колючку, посланця сатани, щоб бив в обличчя мене, щоб я не величався. Про нього три рази благав я Господа, щоб він відступився від мене. І сказав Він мені: Досить тобі Моєї благодаті, бо сила Моя здійснюється в немочі. Отож, краще я буду хвалитись своїми немочами, щоб сила Христова вселилася в мене. (2 Коринтян 11:19-12:9).

Благодать вам і мир від Бога Отця нашого й Господа Ісуса Христа!  (2 Кор.1:2) Амінь.

Дорогі брати і сестри, коли я читаю біографію Св. Павла, то незмінно мене вражають випробування, які випали на долю цього апостола. У вік, коли успішність Церкви, пастирів і архіпастирів часто визначається кількістю віруючих у будівлях, золота на куполах, та кількості грошей на банківських рахунках його служіння успішним зі світського погляду назвати не можна. Навпаки в сьогоднішньому читанні Апостол із сарказмом промовляє до громади, яка віддала перевагу не правдивим апостолам Христовим, а тим, хто їх «неволить, коли хто об'їдає, коли хто обдирає, коли хто підвищується, коли хто по щоках ... б'є».

Така природа фальшивих пророків, фальшивих учителів, проповідників фальшивого євангелія.  Вони неволять інших людей різними приписами, постановами, законами, правилами.  Як рабовласники вони особисто, через накладені ними таки заборони, вони хочуть контролювати все ваше життя.  Для чого рабовласники все це роблять?  Для вигоди рабів?  Такого в історії світу ще не було. Рабство запроваджувалося лише з однією метою – метою визиску рабів або кріпаків. Тож наступну характеристику фальшивими пророкам дає Господь Святий Дух через апостола Павла – вони «обїдають та обдирають» коринтян і всіх людей, що потрапляють у такі, на перший погляд, вельми християнські структури. Вони мають тарифи на обряди, повчання і все таке інше. Серйозна структура, чи не так? 

А ще вони вивищуються над своїми парафіянами. В них особливий статус, статус святіших людей. Сьогодні Господь Святий Дух вустами апостола Павла звертається і до нас, аби ми не впали в гріх духовної сліпоти і не почали слухатися саме таких полонителів та забулися про істинну науку та про свій статус.  А коли хто й був спокусився, то ці слова докору стосуються й нас.  Адже ці полонителі вперто ігнорують слова апостола Петра про всіх віруючих: «Ви – вибраний рід, священство царське, народ святий, люд власности Божої, щоб звіщали чесноти Того, Хто покликав вас із темряви до дивного світла Свого, колись ненарод, а тепер народ Божий, колись непомилувані, а тепер ви помилувані!» (1 Петр. 2:9, 10).  Ці ж поневолювачі хочуть, аби їх як Старозаповітних левитів називали священиками, а всі інші про своє священство забули ще з однієї причини  і саме ця причина спонукає цих поневолючвачів разом із юдеями обманювати віруючих людей і переслідувати Павла і всіх правдивих апостолів та проповідників.  Причина ця – Христос і Його благодать.

Апостол Павло дуже добре знає, що таке благодать, незаслужена Божа любов до грішника. Про своє минуле він сповідує: «Я-бо найменший з апостолів, що негідний зватись апостолом, бо я переслідував був Божу Церкву. Та благодаттю Божою я те, що є» (1 Кор. 15:9).  З погляду людини, Павла не було за що прощати – він жорстоко переслідував Церкву, він був її руйнівником, він повсюди заарештовував тих євреїв, що увірували в Христа і силою волік їх на суд до юдейських архієреїв. Савла, як звався раніше Павло, християни боялися і від нього ховалися.  Але Бог прощає Савла. І причина прощення – благодать, Христос. Про причину прощення Савла звіщає апостол Іван у своєму Євангелії: «Так-бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне» (Ів. 3:16).  Божою благодаттю прощені й ви, дорогі брати та сестри. Бог віддав Свого Сина Ісуса Христа за кожного з вас.  Ісусова кров, пролита на Голгофському хресті – пролита за ваші гріхи. Він помер за кожного з вас, аби на третій день у Своєму світлому воскресінні, проголосити вас праведними і спадкоємцями вічного життя у Його святому Царстві. 

Вам Бог дарує прощення усіх ваших гріхів заради Христа. Не заради якихось ваших особистих діл або заслуг.  Не заради заслуг якихось інших людей, а винятково заради Свого Сина Ісуса Христа.  З любові до вас Бог дав Свого Єдинородного Сина, аби Він на вашому місці і замість вас виконав Закон. Це – благодать.  Бог видав Свого Сина, аби Він приніс досконалу жертву за всі ваші гріхи. Це – благодать.  Бог вашу віру в Христа розпятого і воскреслого зараховує вам у праведність.  Це – благодать.

Цю благодать Павло проповідує.  Але цьому чиниться шалений опір.  Хто ж чинить цей опір проповіді про благодать?  Світ, диявол і грішна плоть.  Бо благодать – це їхній смертельний ворог. Вони тремтять зі страху перед благодаттю. Подивіться лишень, що благодать зробила із Савлом – він став Павлом! Через діла фарисеї залишаються фарисеями, Кайяфа – Кайяфою, а фальшиві вчителі – фальшивими вчителями.  Але не так діє благодать!  Вона звіщає нам сьогодні: «Бог віддав за тебе Свого Єдинородного Сина. Твої гріхи прощені!  Ти маєш спадщину небесну, нетлінну, спадщину вічного життя.  Лише віруй в Господа Ісуса Христа. Хай Він буде твоєю надією і упованням Твоїм, бо Він, будучи вознесеним на небеса, преребуває нині – з тобою: у Слові, у правдивих тілі та крові під виглядом хліба та вина - у Таїнстві Святої Вечері, а ти будеш там де й Він – у Його вічному Царстві».

Через це й так лютує тління і так несамовитіють ті, що на тлінне покладають свою надію. Ось чого від них зазнає апостол Павло: «Від євреїв», - пише він, «п'ять раз я прийняв був по сорок ударів без одного,  тричі киями бито мене, один раз мене каменували». Все це наш любий апостол зазнав через Христа, Якого він вірно провідував. Апостол Павло не приходив у громади, аби обплутати їх своїми правилами, накласти на них свої закони, почати видушувати гроші з багатих і бідних і за рахунок їх розкошувати.  Він мав щось подібне у минулому. Але благодать його визволила від законів людьких. Благодать визволила його від гріха і тепер благодать діє в ньому через проповідь Євангелія, визволюячи інших з рабства гріха, диявола і смерті.  І рабовласники через це обурені. Вони лютують, намагаючись проповідника благодаті знищити, бо благодать Божа визволяє вас із рабства гріха до життя свободи у Христі.

Павло розповідає, що було з ним через проповідь Христа благодатного: «Я був більш у працях, у ранах над міру, частіш у в'язницях, часто при смерті». Ані дорогого одягу, ані «Мерседесів» чи якихось інших колісниць, ані поїздок у Карлові Вари, ані прийомів у високих кабінетах. Праця, рани, вязниці, і часто при смерті – ось наслідок його проповідування.  О, якби він і далі увязнював християн і проповідував про спасіння вірою і ділами Закону, то він і далі був би шанованим членом високого суспільства.  Але робити цього Павло не може, бо він зустрівся з Христом і Його Закон привів Савла до правдивого покаяння, а Христова благодать перетворила його на апостола Павла,так само як благодать Христова перетворила нас на святих, чиї імена записані на небесах.

            Перелік нещасть і бід, яких наш Апостол зазнав через те, що залишається вірним Христові – вражаючий: тут і небезпеки на морі та річках, тут і фальшиві брати і жахливі переслідування, яких він зазнає за проповідь Євангелія і чорні наклепи, які поширюють на нього слуги сатани. Але повсюди з ним, як і з нами сьогодні і в наші найкращі, і в наші найгірші дні – Господь Христос із Його благодаттю, із Його любовю і Дух Господній спонукає Павла виспівувати: «Хто нас розлучить від любови Христової? Чи недоля, чи утиск, чи переслідування, чи голод, чи нагота, чи небезпека, чи меч? Як написано: «За Тебе нас цілий день умертвляють, нас уважають за овець, приречених на заколення». Але в цьому всьому ми перемагаємо Тим, Хто нас полюбив. Бо я пересвідчився, що ні смерть, ні життя, ні Анголи, ні влади, ні теперішнє, ні майбутнє, ні сили, ні вишина, ні глибина, ані інше яке створіння не зможе відлучити нас від любови Божої, яка в Христі Ісусі, Господі нашім» (Рим. 8:35-39).

            Фальшиві вчителі справді мають чим хвалитися за світськими мірками: своїми родоводами, хто кого і коли рукопоклав, хто більш канонічний, а хто менш канонічний – все це вихваляння було ще дві тисячі років тому. Істину, під натхненням Святого Духа, промовляє Екклезіяст (1:9): «Що було, воно й буде, і що робилося, буде робитись воно, і немає нічого нового під сонцем!...» Світ, мирські люди, пророки та проповідники, які далекі від Христа і яких Бог не посилав, матимуть море всякого земного добра, яким будуть вихвалятися.

            А що ж Христів Апостол?  Він, що зустрічався із Самим Христом і отримав від Нього своє апостольство, Павло, якому Господь показав рай небесний, каже, що хвалитися він буде тільки своїми немочами, своїми бідами, своїми хворобами. Врешті-решт, для цього в нього є всі підстави. Бо Павло – Христів Апостол, а не один із посланців диявола, які стверджують, що справжні віруючі обовязково будуть багаті та здорові.

Апостол не може похвалитися ні багатством, ні здоровям. Але що навіть весь світ у порівнянні з Христом і вічним життям у Його Царстві? Тож Св. Павло хвалиться своїм Спасителем і джерелом благодаті - Христом.  Апостол іде за Христом Господом, Який поклав на нього хреста – допустив посланця сатани – неміч, недугу. Цей хрест не дає Павлові величатися.  Цей хрест дає Павлові хвалитися Христом і Його благодаттю. Хоча Павло тричі молиться, аби цю колючку сатани Господь відібрав, відповідь Господа чітка: «Досить тобі Моєї благодаті, бо сила Моя здійснюється в немочі».  «Досить тобі Мого прощення гріхів» –  наче каже Господь Павлові і нам.  «Досить тобі вітчизни на небесах» – наче каже Господь Павлові і нам.  «Досить тобі Моєї любові і того покріплення, які в час земної мандрівки до небесної вітчизни Я виливаю на вас у Слові і Таїнстві» – наче каже Господь.  Тож хвалімося своїми хрестами, своїми немочами і своїми бідами, аби ще яскравіше сяяла у нас любов Христова, Його благодать, якою через віру ми виправдані і маємо життя вічне.  Заради Христа. Амінь.

Благодать Господа нашого Ісуса Христа нехай буде з вами всіма! Амінь (2 Сол. 3:18).

субота, 25 лютого 2012 р.

Біблійний сніданок для чоловіків

Попри значне потепління і майже весняні струмочки з київських гір, запашна кава і духмяний чай в  в парафії "Воскресіння" надзвичайно смакували разом із солодащами. Причина?  Боже Слово!  Саме довкола нього були зібрані цього ранку чоловіки з парафії Воскресіння. Кава і чай могли збадьорити наші тіла, а віру нашу покріпив сьогодні Господь Святий Дух, Який діє через Слово Христове.

пʼятниця, 24 лютого 2012 р.

Підсумок Євангелія

      Христос зібрав все Євангеліє у короткий підсумок словами цього заповіту або Таїнства [Святого Причастя]. Бо Євангеліє – ніщо інше, як проголошення Божої благодаті і прощення всіх гріхів, що дарується нам через страждання Христові, як це доводить Св. Павло в Римлян 10 і як про це каже Христос в Луки 24.

Доктор Мартін Лютер, Трактат про Новий Заповіт

четвер, 23 лютого 2012 р.

День Св. Сили, співробітника Св. Петра і Св. Павла

     Сьогодні ми дякуємо Господу за Св. Силу. Він був одним із провідників Церкви в Єрусалимі і Св. Павло вибрав його для супроводу під час другої місіонерської подорожі з Антіоху до Малої Азії і Македонії.  Силу, разом із Павлом було ув'язнено у Филипах і вони пережили заворушення в Солуні та Верії.  Знову приєднавшись до Павла в Коринті, Сила, очевидно,  залишався там впродовж тривалого часу.  Дещо пізніше він, очевидно, став супутником Апостола Петра і, можливо, служив його секретарем (1 Петр. 5:12). Згідно з Переданням, Сила став першим єпископом Коринту.

Молитва на День Св. Сили, співробітника Св. Петра і Св. Павла:
Всемогутній і віковічний Боже!  Твій слуга, Сила, проповідував Євангеліє поряд із Апостолами Петром і Павлом народам Малої Азії, Греції і Македонії. Ми дякуємо Тобі за те, що Ти в нашому краї і в кожній землі, піднімаєш євангелістів і проповідників Твого Царства, щоби Твоя Церква могла далі проголошувати недослідимі багатства нашого Спасителя Ісуса Христа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.
Зі Скарбниці щоденної молитви

середа, 22 лютого 2012 р.

Застереження для безбожних і втіха для віруючих

     Відповідно до Писання той факт, що Бог - Бог живий, є застереження для безбожних, бо "страшна річ упасти в руки Бога Живого!" (Євр. 10:31). Але для віруючих цей факт - утішливий. Заповітний народ Старого Заповіту, перебуваючи на березі Йордану, засвідчив, що Бог є справді Бог живий (Єг. 3:10), і Новозаповітна Церква - "Церква Бога Живого" (1 Тим. 3:15) покладає свою надію на живого Бога (1 Тим. 4:10).  У дні руїни та відчаю християнин разом із Лютером вигукує: "Vivit!"

Франц Піпер, з Християнської догматики

вівторок, 21 лютого 2012 р.

Відмінність між Хрищенням Христа та Хрищенням Івана

     У цьому полягає відмінність між Хрищенням Христа та Івана: Іван ані дає, ані приносить прощення гріхів – він лише вказує людям на Того, хто таки наділяє прощенням гріхів. У Івановому Хрищенні прощення обіцяється – у Христовому Хрищенні воно дається. Тому якби хтось говорив: «Хрищу тебе Хрищенням Івана Христителя на відпущення гріхів», то воно не було би дійсне Хрищення. Бо його Хрищення було винятково прелюдією, наче підготовкою до прощення гріха.  Іван передував Христові, Христос ішов після нього. Ні, ми мусимо промовляти чіткими словами: «Всі твої гріхи відпущені через те, що Христос – присутній.  Тому я хрищу тебе в Ім’я Отця, Сина і Святого Духа. Це означає, що я відпускаю тобі всі твої гріхи, очищуючи тебе від них просто зараз. Я не відправляю тебе до Когось Іншого, як це робив був Іван».  Іван же мав говорити: «Приготуйтеся отримати Того, Хто в Хрищенні дасть Святого Духа і принесе вам відпущення гріхів».
Мартін Лютер, З проповіді на Євангеліє від Св. Івана

понеділок, 20 лютого 2012 р.

Чи всі віруючі мають загальне покликання до служіння?

Всі віруючі є покликаними священиками (Об. 1:6, 5:10; 1 Петр. 2:9). Але чи всі віруючі мають загальне покликання до служіння?
   Усі ми, що віруємо, є справді духовними священиками, але не всі ми є вчителями (1 Кор. 12:29-30, Еф. 4:11-12). І Петро пояснює: всі християни є священиками - не тому, що всі вони повинні діяти без різниці у служінні Слова і Таїнств, без особливого покликання, а тому, що повинні вони приносити духовні жертви (Рим.12:1; Євр. 13:15-16).
      Мартін Хемніц, Довідник: Служіння, Слово і Таїнства

неділя, 19 лютого 2012 р.

Проповідь на 5-у неділю по Богоявленні

                          МИЛОСЕРДНИЙ І СПРАВЕДЛИВИЙ
                   (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
           
А Господь зійшов у хмарі, і став там із ним, та й покликав Ім'ям Господа. І перейшов Господь перед лицем його, та й викликнув: «Господь, Господь, Бог милосердний, і милостивий, довготерпеливий, і многомилостивий та правдивий, що дотримує милість для тисяч, що вибачає провину й переступ та гріх, та певне не вважає чистим винуватого, бо карає провину батьків на дітях, і на дітях дітей, і на третіх, і на четвертих поколіннях». І Мойсей поквапно вклонився до землі, і впав, та й сказав: «Якщо я знайшов милість в очах Твоїх, Владико, то нехай же Владика йде серед нас, бо народ цей твердошиїй. І Ти пробачиш нашу провину та наш гріх, і зробиш нас спадком Своїм. А Він відказав: «Ось Я складаю заповіта перед усім народом твоїм. Я чинитиму чуда, які не були творені на всій землі і в жодного народу. І побачить увесь народ, серед якого ти знаходишся, чин Господній, що Я чиню його з тобою, який він страшний!» (Вихід 34:5-10).

Божій Церкві, … посвяченим у Христі Ісусі, покликаним святим… благодать вам і мир від Бога Отця нашого й Господа Ісуса Христа! (1 Кор.1:2, 3) Амінь.

Дорогі брати і сестри, майже все останнє століття для України і нашого народу пройшло наче якесь нічне жахіття. Здається ми мали всі можливі біди: світову війну, соціалістичні повстання, комуністичну агресію, політичні репресії, страшний геноцид українського народу голодомором, знову політичні репресії, знову світову війну, знову голод, політичні переслідування, занепад економіки і так далі. Коли дивитися на історію України з довшої перспектики, то вона може видатися однією чорною смугою – цю історію, як колись висловився один із діячів Української Народної Республіки «читати без заспокійливого неможливо».

Чому ми далі так живемо і ніяк не можемо вибитися із тих нещасть, що випадають на долю українського народу? Хтось може й далі, звісно, звинувачувати всіх можливих зовнішніх ворогів, економічні кризи, які вряди-годи, потрясають весь світ, але це буде лише уникання реальності, яка набагато страшніша і набагато серйозніша.  І реальність ця називається – гріх.  І це не тільки гріх, який панує у світі, але насамперед наш гріх, гріх особистий, який живе в нашому тілі і який впродовж стілкох поколінь панував, а часто й досі панує над українцями, над нашими тілами та душами.

Відсутність спротиву гріхові закінчилася  масовим боговідступництвом українців у першій половині ХХ століття, коли чимало українців пішли за диявольською наукою більшовиків і ментально в тій науці перебувають донині.  Показна релігійність, яка супроводжується байдужістю до Божого Слова і до дня Господнього – інший дуже поширений сьогодні наш національний гріх.  А ще брехливість, крадіжки, блуд, заздрість, убивства немовлят в материнських утробах через аборти – жахливі гріхи, пороки, які наче рак розїдають українське суспільство – все це не видно хіба що зовсім сліпій людині, людині, якій бог цього світу, диявол, засліпив очі, затулив вуха і спалив совість. Пороки підносяться зіпсутим, нашим корумпованим світом до рангу чеснот, а чесноти виставляються на посміховисько, як ретроградність, старомодність, відсталість і невміння жити.

Як можна ставити памятники Сталіну, святкувати річниці заснування комсомолу, хвалити тиранів-богоборців радянського періоду і надіятися, що Бог поблагословить таку країну і такий народ?  А є ще ж ціла вічність.  Де ми її проведемо, якщо будемо і далі перебувати в гріхах?  Господь так каже про долю відступників: «Диявол, що зводив їх, був укинений в озеро огняне та сірчане, де звірина й пророк неправдивий. І мучені будуть вони день і ніч на вічні віки… Хто не знайшовся написаний в книзі життя, той укинений буде в озеро огняне...» (Об. 20:10, 15).  Горе усім тим, що перебувають поза Словом Божим, поза Христом!  Горе всім, хто насолоджується гріхом!

Аби зрозуміти наш жалюгідний стан, послухайте, що каже Господь про Себе у сьогоднішньому Писанні – Він «не вважає чистим винуватого, бо карає провину батьків на дітях, і на дітях дітей, і на третіх, і на четвертих поколіннях». Ось де причина багатьох проблем нашого сьогодення.  Згрішили ще прадіди, а наслідки гріха відчувають правнуки. Батьки пішли проти Бога – страждають їхні діти і ще декілька наступних поколінь.  Ми можемо подумати – ну що ж покоління це приблизно 25 років, отже в 2017 році, коли минеться 4 покоління, все піде на краще.  Не зовсім так. Бо батьки, як правило, навчають своїх дітей. І навчені невіруючими батьками діти так само будуть невіруючими і будуть грішити проти Бога і таким чином оцей ланцюг провини може тривати аж до кінця світу.

            Так само і в церквах, якщо хтось із пастирів відступився від чистого Божого Слова і почав навчати всупереч Писанню, і якщо фальшивої проповіді не спинити, то починається справжнє лихо і як застерігає Господь Святий Дух через Апостола Павла: «їхнє слово, як рак, буде ширитися» (1 Тим. 2:17). І тоді фальшиве вчення руйнує правдиву віру в Бога і провокує до жахливих переступів спочатку проти Першої Скрижалі Декалогу, а потім і проти всіх інших заповідей, починаючи від заповіді: «Шануй свого батька і матір свою, щоб довгі були твої дні  на землі, яку Господь Бог твій дає тобі». І так може відбуватися з покоління в покоління упродовж століть, тисячоліть,  а то й цілої вічності, яку переступники Божої волі, приречені провести в аду.

            Кайтеся, дорогі брати і сестри. Кайтеся за свої минулі вчинки.  Просіть у Бога прощення.  Але не впадайте у відчай. Бо сьогодні наш Господь також каже нам, що Він – «Господь, Господь, Бог милосердний, і милостивий, довготерпеливий, і многомилостивий та правдивий, що дотримує милість для тисяч, що вибачає провину й переступ та гріх». Господь – Бог милосердний.  Він не мстивий і Він не кровожерний.  Через пророка Єзекіїля Він каже: «Скажи їм Як живий Я, говорить Господь Бог, не прагну смерти несправедливого, а тільки щоб вернути несправедливого з дороги його, і буде він жити! Наверніться, наверніться з ваших злих доріг, і нащо вам умирати, доме Ізраїлів?» (Єз. 33:11).

            Милосердний Бог хоче, аби ви жили. Він – наш Творець.  Він виткав ваше тіло в материнській утробі.  Він бачив усі ваші дні, коли вас ще не було.  І Він хоче, аби ви були з ним зараз і цілу вічність.  Він – Бог милостивий, Бог благодатний.  Він – джерело бллагодаті, джерело незаслуженої нами любові. Євангеліст Іван, описуючи народження Божого Сина, так говорить про безмежжя цієї благодаті: «А з Його повноти ми одержали всі, а то благодать на благодать. Закон бо через Мойсея був даний, а благодать та правда з'явилися через Ісуса Христа» (Ів. 1:16, 17). 

Аби ви жили, Бог виявив Свою милість, Свою благодать у найвеличніший і найшляхетніший спосіб – Його вічний Єдинородний Син стався людиною, аби взяти на Себе усі наші гріхи.  Від першого покоління і до останнього, від Адама і до останньої людини, яка народиться в цьому грішному світі – Він забрав усі до одного гріхи на Себе.  Аби сьогодні вас не було засуджено, аби ваші гріхи не залишалися на вас, аби вони не переходили на ваших дітей, внуків і правнуків було засудженого Його, Ісуса Христа праведного.

Благодать у тілі – це Ісус Христос.  Милосердя – це Ісус Христос.  Милість – це Ісус Христос. Досконала любов – це Ісус Христос. Він Божий Син.  Він – вічний. І ось на Нього на Свого Єдинородного і святого Сина Божого Бог кладе провини ваші, ваших дітей, внуків і правнуків.   Аби ви не були покарані і, аби на вас не перебував гнів Божий повіки, весь Божий гнів спрямовується на Ісуса Христа, розпятого на Гологофі.

Господь у нашому сьогоднішньому тексті каже, що Він – довготерпеливий.  Уявіть лишень скільки Господь Ісус витерпів до хреста і на самому хресті. Усякий можливий біль і всякі можливі пекельні муки вилилися на Його тіло і на Його душу. Він мав достатньо сили і влади, аби припинити всі Свої страждання будь-якої миті, зійти з хреста, розбити всіх Своїх ворогів, весь грішний світ в одну мить.  Але цього Він не зробив, бо Він хотів принести жертву за наші гріхи. Він усе витерпів.  І навіть сьогодні Він довготерпить нам і багатьом іншим людям, даючи нам час і можливість покаятися, повернутися до Бога і замість гніву перебувати під ласкою Божою.

Все це Ісус робив і робить, бо Він – многомилостивий.   Через многоту Своєї божественної милості Він помирає, аби Бог змилосердився над нами.  І Він змилосерджується – помирає замість нас Його Син Єдинородний, щоби перейшовши смерть і гріб на третій день воскреснути та проголосити нас виправданими. І ця правда залишається незмінною. Незмінна Божа любов. Незмінна жертва Ісуса Христа на Голгофі. Незмінна сила Його воскресіння і Його правда, Його вірність кожному промовленому Ним слову, кожній погрозі покарати гріх і кожній обітниці прощення та благословення усім, що вірують в Христа і покладаються на Нього.

Він дотримується Свого Слова.  Він дотримується Своєї милості до вас. Сьогодні до вас Він виявляє Свою милість тим, що прощає всі ваші гріхи та провини.  Сьогодні Він виявляє до вас Свою милість тим, що Бог Ісусом Христом перериває ту жахливу спадкоємність гріха та вічної смерті, а дає вам Свою милість, вибачає вашу провину та гріх.  Сьогодні Його милість виявляється проголошенням благословення на ваших дітей, внуків, правнуків, праправнуків і так аж до тисячного покоління! 

Мойсей правильно відгукується на вияв цієї милості Господньої. Він «поквапно вклонився до землі, і впав, та й сказав: «Якщо я знайшов милість в очах Твоїх, Владико, то нехай же Владика йде серед нас, бо народ цей твердошиїй. І Ти пробачиш нашу провину та наш гріх, і зробиш нас спадком Своїм». Мойсей вірує і через віру розуміє, що ця милість до тисячного покоління буде лише там, де є Сам Господь Бог. Бог хоче бути з вами. І Він сьогодні вже перебуває з вами так як обіцяв бути. Він перебуває з вами у Слові. 

Кожного разу, коли ми збираємося на Біблійний урок недільного ранку – Господь з нами, бо Він Сам був сказав: «Бо де двоє чи троє в Ім'я Моє зібрані, там Я серед них» (Мт. 18:20).  Він перебуває серед нас у час літургії, коли ми збираємося довкола Слова і Таїнства.  Він вислуховує наші молитви і виливає на нас Свою благодать, Свою любов і Свою милість. Так само як і віруючим Старого Заповіту, Він прощає наші провини і наші гріхи і робить нас Своїм спадком. А бути Його спадком означає вспадкувати не лише Його любов і Його опіка в цьому дуже швидкоплинному і минущому житті, але й вспадкувати небесну спадщину і вічне життя у Царстві Божому.
 
Сьогодні Господня милість до вас виявляється у тому, що Ісус Христос у Своїй ласці торкається вас Своїми правдивими і цілющими тілом і кровю у Святій Вечері, аби ви змогли в Останній День зустріти Його, Царя слави і доторкатися до Нього упродовж цілої вічності, коли не буде більше ні нещасть, ані страждань. А буде вічна радість, бо Господь уклав з нами Свій Новий Заповіт у Своєму тілі та крові на прощення наших гріхів і життя вічне. Амінь.

Благодать Господа нашого Ісуса нехай буде з вами! (1 Кор. 16:23) Амінь.

субота, 18 лютого 2012 р.

День Св. Мартіна Лютера, доктора і сповідника

     Сьогодні, відповідно до стародавньої християнської традиції, ми дякуємо Господу за доктора Мартіна Лютера.  Народився він 10 листопада 1483 року в Айселебені (Німеччина). Спочатку він вивчав юриспруденцію. Проте після близької зустрічі зі смертю він почав досліджувати богослов'я і вступив до августинського монастиря. 1505 року його було ординовано на священика і 1512 року він здобув докторський ступінь.  В час професорства в новоствореному університеті у Віттенберзі його дослідження Писання поставили під сумнів чимало вчень і практик Церкви, особливо щодо продажу індульгенцій.  Його відмова відступитися від своїх переконань закінчилася відлученням його від церкви 1521 року. Після періоду ізоляції у Вартбурзькому замку, Лютер повернувся до Віттенберґу, де провів решту свого життя, проповідуючи та навчаючи, перекладаючи Писання і пишучи гімни та численні богословські трактати. Його пам'ятають і вшановують за постійний наголос на тій Біблійній правді, що заради Христа Бог проголошує нас праведними благодаттю через саму віру.  До небесної домівки Господь покликав доктора Мартіна Лютера 18 лютого 1546 року, коли Реформатор відвідував місто в якому народився.

Молитва на День Св. Мартіна Лютера, доктора і сповідника:


Боже!  Ти наша Твердиня і сила наша. Ти підніс слугу Свого, Мартіна Лютера, аби він реформував та обновив Твою Церкву у світлі Твого живого Слова, Ісуса Христа, Господа нашого.  Захищай і очищуй Церкву в наш час і дай, аби ми сміливо проголошували Христову вірність аж до смерті і Його воскресіння, яке виправдовує, як дав це Ти пізнати слузі Твоєму, Мартіну через Ісуса Христа, нашого Спасителя, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків.  Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

пʼятниця, 17 лютого 2012 р.

Круглий Стіл в Міністерстві Освіти

     Вчора, на запрошення народного депутата Володимира Станіславовича Марущенка, Секретар нашої Церкви, Ігор Рудзік і я взяли участь у Круглому Столі, під час якого обговорювалася тема дозволу церквам заснування шкіл всіх рівнів.  Круглий Стіл відбувався за участю провідних чиновників з міносвіти та мінкультури в приміщенні Міністерства Освіти. Я пам'ятаю, як ця дискусія починалася ще понад 10 років тому - тоді ідеї про загальноосвітні християнські школи чинився величезний опір.  Здається, що нині є згода між представниками церков, міністерствами освіти та культури про необхідність зміни законодавства. Оскільки на Круглому Столі були присутні представники влади, я нагадав їм, що 988 року Св. Володимир Великий наказав порубати язичницькі ідоли і повкидати їх у Дніпро.  Навіть татаро-монголська навала на Київ 1240 року не займалася руйнуванням наших храмів і зведенням нових ідолів. Новий брутальний ідол богоборства був поставлений внаслідок соціалістичної революції 1917 року і цей ідол до цього часу панує в Україні через ті жахливі обмеження, які мають на сьогодні християнські церкви. Представників влади я закликав, як християн, законодавчо закріпити за церквами повну свободу дій у проповідуванні Євангелія і навчання християнській доктрині, якою насолоджуються християни у демократичних країнах Європи та США і нарешті, таким чином, зрубати того ідола богоборства, бо лише тоді можна очікувати благословення для всієї країни.  Прошу молитися, аби наші народні депутати нарешті почали виявляти свою християнську віру схваленням відповідних законів.

четвер, 16 лютого 2012 р.

Христос не відокремлений від Свого тіла та крові

     Вкрай важливо навчати людей, що правдиве поклоніння і вшанування Христа і Його Таїнства не полягає в самих зовнішніх жестах або зовнішній службі, а також, що наш Господь Ісус Христос не запровадив цього превелебного Таїнства задля того, щоб на нього дивитися і поклонятися йому, а чи бути присутнім з тією метою, але запровадив Він це Таїнство для того, щоб ми брали в ньому участь, як про це кажуть слова Господа: "Прийміть, споживайте.  Пийте..." тощо.  Ці слова мають владу і несуть стільки ж користі, скільки й промовляють: "Це є тіло Моє; це є кров Моя.  Робіть це на спомин про Мене".  Через це Слово найважливіше - через його силу, із запровадження Господнього, там є правдиве тіло і кров Господні.
     Слово навчає нас про те, який ми маємо тут скарб, як повинні ми його використовувати і чому тут є Христос, аби в нас запалювалося правдиве кликання і духовне поклоніння.  І тут ми не кажемо, що не треба поклонятися нашому любому Господу Ісусові Христові в цьому Таїнстві, Який тут присутній або що не треба вшановувати це Таїнство у всякій честі та благочестивості.  Навпаки, оскільки є віра в ці божественні, всемогутні, правдиві слова, то все це з'являється саме собою, але не лише в зовнішніх жестах, але й внутрішньо і найперше, в серці, в духові та правді.
   Через це таке поклоніння Христові не скасовується таким чином, а радше підтверджується. Бо де Слово правильно бачать і правильно в нього вірують, там вшанування Таїнства відбувається саме по собі.  Бо хто лишень вірує, що там є Христові тіло та кров (а про це є багато свідчень, щоби в це вірувати, і вірувати в це необхідно), то не може той, безперечно, відмовляти в ушануванні тіла та крові Христа, без гріха. Бо я мушу сповідувати, що коли там є тіло та кров Христові, то там є Христос.  Його слова мене не обманюють, і Він не відокремлений від Свого тіла та Своєї крові.

Ґеорґ фон Ангальт, Зі Скарбниці щоденної молитви

середа, 15 лютого 2012 р.

День Стрітення Господнього

Сьогодні ми святкуємо Стрітення Господнє, день, коли на виконання Писання, Немовля Христа було принесено до Храму, Його правдивої домівки.  У цей день Св. Діва  Марія і Св. Йосип (коли минулися дні очищення) принесли необхідну жертву, що складалася з двох голубів. Ця жертва вказувала на їхню бідність і на їхню покору.  Така жертва була дозволена в Левиті 12:8. Втім, потреби приносити ягня не було, бо Ісус - "Агнець Божий, що на Себе гріх світу бере" (Івана 1:29) і таким чином Він починає Стрітення зі Своїм віруючим народом з усіх рас і національностей, який, повторюючи приклад праведного Семена, співає: "Нині відпускаєш раба Свого, Владико, за словом Твоїм із миром, бо побачили очі мої Спасіння Твоє, яке Ти приготував перед всіма народами, Світло на просвіту поганам і на славу народу Твого Ізраїля", розуміючи та сповідуючи ціну викуплення від влади гріха, смерті і диявола, що пролягає винятково через хрест Ісуса (Луки 2:22-38).

Молитва на День Стрітення Господнього:


Всемогутній і вічний Боже!  У день цей Син Твій був представлений в Храмі у сутності нашої плоті. Дай, аби через Нього, ми представали перед Тобою з серцями чистими; через Ісуса Христа, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків.

вівторок, 14 лютого 2012 р.

Видатне становище, але не начальник апостолів

Єдність служіння і сутнісна рівність усіх служителів Євангелія виводиться із відповідних атрибутів апостольства.  Немає сумнівів в тому, що Петро мав особливе, видатне становище серед Дванадцятьох. Але він не був їхнім начальником. Ні в Петра, ні в будь-якого іншого Апостола не було "юрисдикції" над колегами (Мт. 20:24-28; 23:8-12).  Хоча, зазвичай, говорять про давання Ключів Петрові у Мт. 16:19, пильніший на це погляд показує, що Господня заява тут носить обітницю про майбутнє ("досо" - Я дам).  Виконання цієї обітниці Петро отримав разом із іншими апостолами в Ів. 20:21-23, урочисті слова якого цитуються в Катехізисі, й до них правильно ставляться як до "слів запровадження" служіння. 
Професор Курт Маркворт, "Церква та її спільнота, служіння і управління"

понеділок, 13 лютого 2012 р.

Де нехтують вірою

Де нехтують вірою і словом чи обітницею Божою, то там на їхньому місці обов’язково постають діла і фальшива, самовпевнена у них віра.  Бо де немає обітниці Божої – там немає віри. Де немає віри – там кожен самовпевнено береться сам до справ, аби поліпшити себе та ділами догодити Богові. Де це трапляється, там постає фальшива безпека і самовпевненість так, наче людина догоджає Богові через свої діла. Де ж цього не трапляється, там сумління не знає спокою і не знає, що робити, аби догодити Богові.

Доктор Мартін Лютер, Трактат про Новий Заповіт

неділя, 12 лютого 2012 р.

Проповідь на 4-у неділю по Богоявленні

                                    КОЛИ ЗРИВАЄТЬСЯ БУРЯ
                   (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
           
І коли Він до човна вступив, за Ним увійшли Його учні. І ось буря велика зірвалась на морі, аж човен зачав заливатися хвилями. А Він спав...  І кинулись учні, і збудили Його та й благали: «Рятуй, Господи, гинемо!» А Він відповів їм: «Чого полохливі ви, маловірні?» Тоді встав, заказав бурі й морю, і тиша велика настала... А народ дивувався й казав: «Хто ж це такий, що вітри та море слухняні Йому?»  (Матвія 8:23-27).

Усім…  улюбленим Божим, вибраним святим, благодать вам та мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа! (Рим.1:7) Амінь.

Дорогі брати і сестри, останні декілька тижнів в нашій країні тріщать сильні морози. Лютий справді виправдовує свою назву.  Так важливо зараз усім нам памятати заповідь «Не вбий!»  Адже кожна заповідь не лише забороняє нам коїти гріх, але й спонукає до того, аби ми чинили добро. Доктор Мартін Лютер, пояснюючи Пяту Заповідь, навчає: «Ми повинні боятися і любити Бога так, щоб не завдавати  болю чи шкоди нашому ближньому щодо тіла його, а допомагати йому та бути йому другом у всякій тілесній потребі (у кожній потребі та небезпеці для життя і тіла)».  Бог каже, аби цієї зимової морозної пори ми пильнували про всяку тілесну потребу наших ближніх і допомагали їм, якщо для життя і тіла наших ближніх виникне небезпека.

Втім цьогорічний лютий прославився не лише сильними морозами, але й величезними штормами на Чорному морі.  Декілька днів тому і від наших друзів, і через засоби масової інформації ми чули про те, якими серйозними були бурі на південному березі Криму.  Якби не було в світі гріха, то не було би не лише бур, але й самого терміну «негода». Але ж ми народжуємося грішними. Ми коїмо гріхи.  Світ переповнений гріхами і через це страждає вся земля. Пожежі, землетруси, цунамі, нестерпна спека та люті морози – все це відбувається через те, що існує гріх. Ось і зовсім недавно стихія поруйнувала славетні набережні в Алушті та Ялті, а ще на Чорному морі через шторми ішли на дно кораблі й потопали люди. На свої очі ми бачимо ті спустошення, що приніс у світ гріх і чинить ці спустошення далі.

Але найбільше спустошення гріх вніс у наші душі. Як часто забуваємося ми про Бога!  Як часто забуваємося ми про те, що Він нас створив і далі піклується про нас.  Як часто ми забуваємося про слова Господа Христа: «Не журіться, кажучи: «Що ми будемо їсти», чи: «Що будемо пити», або: «У що ми зодягнемось?» Бож усього того погани шукають; але знає Отець ваш Небесний, що всього того вам потрібно. Шукайте ж найперш Царства Божого й правди Його, а все це вам додасться» (Мт. 6:31-33).

Ця грішна журба влазить в наше життя у найнесподіваніші миті і відводить наші очі від Бога, а спрямовує їх на світ.  Сьогоднішній наш євангельський текст починається з того місця, коли Ісус вступає до човна.  На суходолі залишився великий натовп, що насолоджувався був чудами, які робив Ісус.  Зцілення, наука, чудесні хліб та риба, якими Він насичував усіх, хто був біля Нього. Найближче до Нього стояли, звісно, учні. Апостол Іван, згадуючи про всі ці події зазначатиме, що він пише про те: «що було від початку, що ми чули, що бачили власними очима, що розглядали, і чого руки наші торкалися» (1 Ів. 1:1).

Тепер же в нашому Євангелії їхні руки – на веслах, а Ісус мирно спить на кормі. Він – людина. Він стомився.  Він потребує сну. До того ж Він – не моряк і навіть не рибалка, як вони,  життя яких до покликання Ісусом, було нерозривно звязане з морем Галілейським. Море – їхня стихія.

Так буває з усіма нами. Коли лагідно світить сонечко, коли є здоровя, коли справи йдуть добре, то нам здається, що ми перебуваємо в своїй рідній стихії і ми – господарі життя. Ми можемо спокійно плинути водами життя і забуваємося про Того, Хто перебуває на кормі. Але раптово все змінюється. «І ось буря велика зірвалась на морі».  Без попереджень. Без надавання часу для приготувань.  Замість спокійного моря раптом постали такі хвилі, що ними «аж човен зачав заливатися».  Море реве, хвилі заливають човен, учні борються за виживання свого кораблика. А що ж робить їхній Учитель? Він спить!  Човен кидає з боку на бік.  Море реве. Учні перекрикують шум вітру й хвиль, намагаються врятуватися, в них нічого не виходить, а Ісус спить! 

Невідомо скільки часу тривала їхня боротьба, скільки часу намагалися вони виправити своє становище.  Але відомо лише одне – вони зрозуміли весь жах свого становища і всю марноту своїх діл і, зрозумівши, що їм залишилося лише піти на дно й загинути, вони нарешті звернулися до Ісуса. «І кинулись учні, і збудили Його та й благали: «Рятуй, Господи, гинемо!»  Всі їхні зусилля – ніщо.  Надія в них тепер залишилася лише одна – Господь Ісус.   

До Нього вони звертаються. «А Він відповів їм: «Чого полохливі ви, маловірні?»  Цей текст доречніше було би перекласти: «Які ж полохливі ви, маловірні!»  Він не докоряє їм за те, що вони звернулися до Нього.  Це Він був сказав Давидові: «До Мене поклич в день недолі, Я тебе порятую, ти ж прославиш Мене!» (Пс. 50:15).  Ці слова стосуються усіх віруючих.  Ці слова стосуються й учнів, яким здається, що вони ось-ось можуть загинути.

Господь дає їм подвійну характеристику. Вони – полохливі. І вони – маловірні.  Їм немає чого боятися, бо поряд з ними – Господь Ісус. Але навіть якби Він не був фізично з ними присутній, то чи є в них підстави до страху?  Хіба Господь Бог не всюдисущий?  Хіба Він не всевідаючий? Хіба Бог перестав бути всемогутнім?  Отже, підстав для страху немає.  Другий докір – докір у маловірстві.  Навіть якби ця подорож скінчилася фізично, у часі посеред моря, то Царство Небесне готове їх прийняти будь-якої миті. Апостол Павло так сповідував свою віру: «Я маю бажання померти та бути з Христом, бо це значно ліпше» (Фил. 1:23).  Для віруючих справді бути з Христом на небесах значно ліпше.  Але коли Бог вирішує, щоб ми ще залишалися в тілі, то це потрібніше заради інших людей, членів нашої сімї, Церкви тощо (Фил. 1:24).

Почувши ці слова, ми можемо спокуситися до осуду учнів.  Але не спішімо це робити.  Згадайте про такі або про подібні ситуації, в які потрапляли ви. Чи були ви завжди відважні?  Чи ваша віра була завжди як криця «що серед бою так ясно іскриться»? Як добре, що у такі миті нашого страху, у  миті, коли слабне наша віра, нам є до кого звернутися і вигукнути: «Рятуй, Господи, гинемо!»

Господь Ісус «тоді встав, заказав бурі й морю, і тиша велика настала…» Ісусове Слово – повновладне.  Колись Він цим Словом творив світ.  Тут Він теж промовив слово. Буря не почала стишувати, і хвилі не почали зменшуватися.  Буря припинилася раптово. В одну мить. Запанував мертвий штиль. Всі небезпеки щезли.  Настав повний порятунок. Учні опинилися в безпеці. І природна реакція світу: «Хто ж це такий, що вітри та море слухняні Йому?» 

Хіба можна впізнати Бога фізичним зором? Особливо, коли Він одягнутий у людське тіло. Важко впізнати Бога, Який «умалив Самого Себе, прийнявши вигляд раба, ставши подібним до людини; і подобою ставши, як людина» (Фил. 2:7). Але як каже Господь: «Я вам був сказав, та не вірите ви. Ті діла, що чиню їх у Ймення Свого Отця, вони свідчать про Мене» (Ів. 10:25).

За словом Його твориться їжа, стихії коряться одному Його слову, зцілюються хворі, прозрівають сліпі, глухі чують, німі говорять, мертві воскресають і  ви не знаєте, Хто це Такий? Його знають і сповідують Його учні через свого речника Апостола Петра: «Ми ж увірували та пізнали, що Ти – Христос, Син Бога Живого!» (Ів. 6:69).   Так само сьогодні сповідуємо й ми: «Ти – Христос, Син Бога Живого!  Ти стався людиною і взяв на Себе не лише нашу людську природу, але на Своє безгрішне тіло Ти поклав усі наші гріхи.  Цього ніхто не міг би зробити крім Тебе. Бо для цього треба бути всемогутнім Богом і мати до нас абсолютну, безмежну любов.  Але Ти маєш її, бо ти – Христос, Син Бога Живого. Через це ми сьогодні кличемо до Тебе, обтяжені нашими гріхами, нашими проблемами і бідами: «Рятуй, Господи, гинемо!»

І як тоді, на розбурханому морі, Господь заказав бурі й морю так само сьогодні Він заказує нашим гріхам, заказує смерті і дияволові. Він заказує нашим гріхам, бо Його кров проливається на Голгофі і звідти вона обмиває всі ваші гріхи, так що Апостол Іван звертається до вас: «Кров Ісуса Христа, Його Сина, очищує нас від усякого гріха» (1 Ів. 1:7).

Господь заказує смерті, бо на третій день по смерті на хресті Він воскрес і Господь Святий Дух навчає нас через Апостола Павла: «Де, смерте, твоя перемога? Де твоє, смерте, жало?  Жало ж смерти – то гріх, а сила гріха – то Закон.  А Богові дяка, що Він Господом нашим Ісусом Христом перемогу нам дав» (1 Кор. 15:55-57).

Господь заказує дияволові.  І про це, торжествуючи, сповіщає Божий Апостол Павло: «Хто оскаржувати буде Божих вибранців? Бог Той, що виправдує. Хто ж той, що засуджує? Христос Ісус є Той, що вмер, надто й воскрес, Він праворуч Бога, і Він і заступається за нас. Хто нас розлучить від любови Христової? Чи недоля, чи утиск, чи переслідування, чи голод, чи нагота, чи небезпека, чи меч? Як написано: «За Тебе нас цілий день умертвляють, нас уважають за овець, приречених на заколення».  Але в цьому всьому ми перемагаємо Тим, Хто нас полюбив. Бо я пересвідчився, що ні смерть, ні життя, ні Анголи, ні влади, ні теперішнє, ні майбутнє, ні сили, ні вишина, ні глибина, ані інше яке створіння не зможе відлучити нас від любови Божої, яка в Христі Ісусі, Господі нашім!» (Рим. 8:33-39).

Марною була боротьба учнів проти стихії. Марно вичерпували вони воду з човна. Марно вони гребли з усіх сил, змагаючись проти вітру та хвиль. Їхні діла їм не допомогли.  Допомогло їм звернення до Господа, Який врятував їх Своєю благодаттю. Так само марним є наші намагання своїми ділами спинити гріх, диявола чи смерть. В нас як і в учнів є лише один порятунок – Ісус Христос. Він заказує бурі й морю і тиша велика настає одразу.  Він помирає за всі ваші гріхи і воскреслий на третій день проголошує вас виправданими одразу, не поступово, не крок за кроком, а одразу. 

Він заказує бурі й морю одразу. Він проголошує вас святими одразу. Не поступово, не день за днем, а одразу  Він проголошує вас прощеними і святими, дітьми Отця Небесного і спадкоємцями Царства Небесного.  Коли ж хтось навчає про який поступовий рух, то він перебуває в одному човні не з учнями, а з кимось іншим. І коли хтось навчає звертатися по поміч не до Господа Ісуса, а до когось іншого, яким би святим те імя не видавалося, на кормі – не Господь Ісус, а той чи та, що бурі й морю заказати не може.

Якщо ви опинилися не в тому човні - не в човні Церкви, не в тому товаристві - не в спільноті святих, то вам слід розкаятися і негайно закричати: «Рятуй, Господи, гинемо!» і віднині покладати свою надію тільки на Господа Ісуса, Який вас любить, Який вас прощає, Який дарує вам вічне життя у Своєму Царстві, Який пригортає вас до Себе Своїми правдивими тілом та кровю у Таїнстві Господньої Вечері, а в кінці вашої мандрівки дасть вам спочинок у Своєму Царстві, воскресіння і вічне життя. В Його святе Імя. Амінь.

Благодать Господа нашого Ісуса Христа нехай буде зо всіма вами! Амінь (Рим. 16:24)

субота, 11 лютого 2012 р.

Біблійний сніданок для жінок

     Сьогодні в київській парафії "Воскресіння" відбувся традиційний сніданок для жінок. З огляду на сильний ранішній мороз, особливо доречними виявилися духмяний чай і запашна кава. Цього разу християнки зібралися довкола Слова Божого та теми доморядництва на прикладі пожертви вдови з Євангелія від Св. Марка 12:41-44.

Вода, що сповнена Духом

     Не повторюйте приклад Мюнцера, який заявляє, що тут [Ів. 3:3] слово «вода» означає біду та спокусу.  Це правда, що в Святому Писання, особливо в Псалмах, слово «вода» часто символізує спокусу.  Але тут це витлумачувати так не можна, бо тут Христос говорить про Хрищення, про справжню і природну воду, яку можуть пити корови, про Хрищення, про яке ви чуєте у відповідних проповідях.  Тому слово «вода» біди тут не позначає, воно означає справжню, природну воду, яка поєднана з Божим Словом і стає правдивою духовною купіллю через Святого Духа, або й через всю Трійцю.  Тут Христос також говорить про Святого Духа і навчає, аби ми вважали Хрищення за духовну і навіть сповнену Духом воду, у якій присутній і діяльний Святий Дух, і власне кажучи – вся свята Трійця.  І таким чином кажуть, що охрищена людина – народилася знову.  В Тита 3:5 Св. Павло називає Хрищення «купіллю відродження і відновлення в Духові Святому».  В останньому розділі від Марка читаємо, що «хто увірує й охриститься, буде спасений» (Мр. 16:16).  А в цьому місці Христос оголошує, що кожен, хто ненароджений від води і Святого Духа, увійти в Царство Боже не може.  Тому не можна підмінювати Божі слова. Звісно, ми всі добре знаємо, що Хрищення – природна вода.  Але після того, як до неї доданий Святий Дух, ми маємо не просто воду. Вона стає справжньою купіллю омолодження, купіллю живою, яка обмиває і очищує людину від гріха та смерті, яка очищує її від усякого гріха.

Мартін Лютер, З проповіді на Євангеліє від Св. Івана

пʼятниця, 10 лютого 2012 р.

Проблеми перекладу - 2 Івана 9 і ще один блог

     Перечитуючи 2 Соборне Послання Св. Апостола Івана, звернув увагу на різночитання в англійському перекладі та українському перекладі 9-го вірша, зокрема щодо перекладу грецького слова проаґо. Якщо звіряти з грецьким оригіналом, то англійський переклад "Everyone who goes on ahead and does not abide in the teaching of Christ, does not have God" точніший від українського в д-ра Огієнка "Кожен, хто робить переступ та не пробуває в науці Христовій, той Бога не має". Новий переклад Українського Біблійного Товариства (о. Турконяка) практично ідентичний перекладу Огієнка. Значно ближче до грецького тексту стоїть греко-католицький переклад (о. Хоменка): "Кожен, хто забігає наперед і не тримається Христового вчення, той не має Бога". Грецький текст в даному місці, беручи до уваги грецьке дієслово проаґо, доречно перекладати таким чином: "Кожен хто йде далі, а не залишається в науці Христовій, той Бога не має", оскільки грецьке проаґо означає саме "йти (вести) далі" або "йти (вести) вперед", а позаяк грецький сполучник кай тут вживається для з'єднання протилежних синтагм, то його доречно перекладати саме як український сполучник а.  Текст, фактично, вказує на один з принципів Реформації - sola Scriptura і застерігає проти проповіді в Церкві чогось іншого крім Христа з Писання (дідахе ту Хрісту).

P. S.  Цією публікацією запрошую вас на новий блог "Перекладач" (http://perekladach.blogspot.com/), присвячений саме темі перекладів (не обов'язково богословських). Публікації на теми богословського перекладу будуть дублюватися на обох блогах.

четвер, 9 лютого 2012 р.

В одному мізинчику Його Божественної Величності

     "Коли Слово додається до якоїсь природної субстанції, то вона стає Таїнством".  Цей вислів Св. Августина настільки витончений і вірний, що навряд чи він міг би сказати щось краще.  Слово Боже мусить творити Таїнство з матеріальної субстанції, в іншому ж випадку, остання залишається лише матеріальною субстанцією і нічим іншим. Отже, це не слово наказу якогось князя чи імператора, але Слово Його Божественної Величності, до ніг Якого мусять впасти всі творіння, підтверджуючи і погоджуючись з усім, що Він каже, і приймаючи це з цілковитою шаною, страхом і покорою.
     Цим Словом ви можете зміцнювати своє сумління, кажучи: "Якщо сто тисяч демонів, разом із усіма фанатиками вигукнуть в один голос: "Як можуть хліб і вино бути тілом і кров'ю Христовими?", то я знаю що всі духівники і вчені разом узяті не мають тієї мудрості, яка міститься навіть у одному мізинчику Його Божественної Величності"...

З Книги Злагоди

середа, 8 лютого 2012 р.

Київська Міська Рада Церков

Сьогодні від імені нашої Церкви взяв участь у черговому засіданні Київської Міської Ради Церков. На засіданні був присутній Голова КМДА, п. Олександр Попов. Зустріч пройшла в демократичних традиціях - виступити могли всі, хто бажав. Цікаво було зауважити, що на адресу очільника міської адміністрації лунали не лише прохання, але й чимало подяк - проблемні питання досить швидко вирішуються. За це дякуємо Господу і просимо рясних Божих благословень на Олександра Павловича Попова і на його колектив.  Під час зустрічі було також представлено Стратегію розвитку міста Києва до 2025 року під назвою Одвічні традиції, сучасна якість життя і гарно проілюстровану книгу Храми Києва.

Основні частини для опитування

Якими є основні частини, стосовно яких того, кого потрібно висвятити і того, хто вже є пастирем Церкви, треба опитати?
Є чотири основні частини:
1.  Покликання.
2.  Доктрина Слова і Таїнств.
3.  Обряди, які потрібно проводити під час церковних зібрань і під час роздавання Таїнств.
4.  Життя і поведінка служителів Церкви.
Мартін Хемніц, Довідник: Служіння, Слово і Таїнства

вівторок, 7 лютого 2012 р.

День Навернення Св. Апостола Павла

     Сьогодні ми дякуємо Господу за навернення Св. Павла, яке сталося дорогою до Дамаску і про яке, в Книзі Дій, розповідається тричі (9:1-9; 22:6-11; 26:12-18).  Будучи архіворогом християн, Савл із Тарсу, вирушив до Дамаску, аби там заарештовувати віруючих і доставити їх на допит до юдейської верхівки в Єрусалимі.  Дорогою до Дамаску він побачив сліпуче світло і почув слова: "Савле, Савле, чому ти Мене переслідуєш?" Савл запитав: "Хто Ти, Пане?" І пролунала відповідь: "Я - Ісус, що Його переслідуєш ти".  В Дамаску, куди Савла привели за руку, бо він осліп, учень Христів, якого звали Ананія, був спрямований Господом до Савла, щоби відновити його зір: "Іди, бо для Мене посудина вибрана він, щоб носити Ім'я Моє перед народами, і царями, і синами Ізраїля" (Дії 9:15). Отримавши знову зір, Савл охристився і далі був відомий, як Павло, великий апостол.

Молитва на День Навернення Св. Апостола Павла:
Всемогутній Боже!  Ти перемінив серце того, хто переслідував Церкву і він своєю проповіддю викликав, аби світло Євангелія сяяло по всьому світові.  Дай, аби ми завжди раділи спасенним світлом Твого Євангелія і, повторюючи приклад Апостола Павла, поширювали Євангеліє до всіх кінців світу; через Ісуса Христа, Твого Сина, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

понеділок, 6 лютого 2012 р.

Як періодична таблиця Менделєєва

     Людські голосні зачіпки можуть лише надимати гротескні симуляції, але вони не можуть відновити життєвої та особливої, але перехідної шипучості церковного заснування. Відносна помилка, яку популяризують певні автори "Церковного зростання", полягає у конструюванні "інвентарю" "духовних речей", які, як виявляється, нічого не нагадують так виразно, як періодичну таблицю Менделєєва, - а потім кидають усім без винятку виклик ідентифікувати "принаймні один" із цих стандартних пунктів у собі. Неможливо уявити чогось більш чужинницького до Нового Заповіту.  Наприклад, усі "дари" в Еф. 4 вкладено в одне служіння Євангелія, у його форми кореня та гілок.  Ці "дари" не є особистими схильностями, чи здібностями, як і не є вони взагалі якимось видом властивостей окремих осіб. Більш за все тут немає такої речі, як "дар євангелізму", пояснення якого неминуче приведуть до припущення, що Божа сила навернення людина справді додана до того "дару", а не до засобів благодаті.  Осуджують самі себе всі схеми, які представляють "дари" так, наче вони є духовні "ензими", які потрібні для активації, в іншому випадку, інертного Слова і Таїнств!  І просто абсурдно приймати "гопроїстаменос" (Рим. 12:8) за "дар управління" у сенсі схильності та спроможності пошуку сповнення. Павло чітко має на увазі, що ті, кому було дано відповідальність проводу, або головування (можливо, за Євхаристією), повинні робити це з належною старанністю, - а не те, що той, кому подобається управління, повинен наполегливо шукати перспективних послідовників, а потім нав'язати їм свою службу!

Професор Курт Маркворт, "Церква та її спільнота, служіння і управління"

неділя, 5 лютого 2012 р.

Проповідь на 3-ю неділю по Богоявленні

                              ПЕРЕМАГАЙ ЗЛО ДОБРОМ
                   (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
           
Не величайтеся, але наслідуйте слухняних; не вважайте за мудрих себе! Не платіть нікому злом за зло, дбайте про добре перед усіма людьми! Коли можливо, якщо це залежить від вас, живіть у мирі зо всіма людьми! Не мстіться самі, улюблені, але дайте місце гніву Божому, бо написано: «Мені помста належить, Я відплачу», – говорить Господь. Отож, як твій ворог голодний, нагодуй його; як він прагне, напій його, бо, роблячи це, ти згортаєш розпалене вугілля йому на голову. Не будь переможений злом, але перемагай зло добром! (Римлян 12:16б-21).

Усім…  улюбленим Божим, вибраним святим, благодать вам та мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа! (Рим.1:7) Амінь.

Дорогі брати і сестри, можливо вам як і мені подобається творчість Івана Нечуя-Левицького, одного з класиків української літератури. Він, справді, чудесний письменник та ще й перекладач першої Біблії сучасною українською мовою. І більшість з вас, я впевнений, згадає про його «Кайдашеву сімю», або оповідання «Баба Параска та баба Палажка».   Такі твори викликають багато сміху.  І, справді, все могло би бути дуже смішним, якби так гарно не відображало українських реалій.

Усі персонажі цих творів – християни. Всі вони ходять до церкви, сповідаються, причащаються, а дехто навіть на певний час відбуває на прощі до Києва та інших українських міст зі стародавніми монастирями. А потім все вертаєтья «на круги своя».  Здається, що в нашому суспільства вже дуже давно склалася зовсім нехристиянська традиція дивитися на церкву не як на тіло Христове, а як на якусь будівлю, в якій розігрується вистава за участю Бога та людей.  А потім, коли вистава закінчилася, актори можуть поскидати костюми, позмивати грим і повернутися до реального життя, життя Кайдашевої сімї або взаємин баби Параски та баби Палажки.

Сьогодні, через текст із Писання, Господь Святий Дух засуджує фальшиве, показне християнство, засуджує пиху,злобу і мстивість, покриті маскою християнської релігії.  Сьогоднішній текст звернений до тих, що називають себе християнами. 

«Не величайтеся» - каже Господь.  Величання часто приводило до загибелі. І не обовязково надиматися самому – диявол завжди напоготові із своєю помпою, яка при вашій поступливості буде надимати вас фальшивою величчю і ви почнете мати все вищі думки про себе і все більш зневажливі думки про людей довкола вас. «Я – вищий від інших. Я чиню ласку людям лише своєю появою коло них», - може мати думки така людина. Правда ж у тому, що вона коїть гріх і насправді, навіть якщо цього не усвідомлює намагається піднестися вище від Бога, Який каже нам сьогодні: «Не величайтеся!»

Він має право це казати, бо Син Божий, будучи вічним Богом «не вважав за захват бути Богові рівним, але Він умалив Самого Себе, прийнявши вигляд раба, ставши подібним до людини; і подобою ставши, як людина» (Фил. 2:6, 7).   Ми святкували нещодавно Різдво і бачили, з якого місця почався людський шлях Бога у Віфлеємі. Зараз ми перебуваємо в порі Богоявлення, в порі подорожей Господа Ісуса, Єдинородного Сина Божого, зі Своїми учнями.  Навіть іконописцям не спадає на думку намалювати Ісуса в оточенні прислужників, які несуть за них довгий шлейф мантії або в оточенні «тільняків», які з усіх сил намагаються відтіснити усіх, хто намагався зцілитися від Христа. 

Учні, щоправда, спробували були величатися і вияснити, хто з них буде ближче до Христа у Його Царстві, і отримали відповідь Сина Божого: «Ви знаєте, що князі народів панують над ними, а вельможі їх тиснуть. Не так буде між вами, але хто великим із вас хоче бути, хай буде слугою він вам. А хто з вас бути першим бажає, нехай буде він вам за раба. Так само й Син Людський прийшов не на те, щоб служили Йому, а щоб послужити, і душу Свою дати на викуп за багатьох!» (Мт. 20:25-28).

Сьогодні Господь Святий дух каже, аби ми не величались, а натомість наслідували слухняних.  Найбільший послух, який можна тільки уявити, виявив Син Божий, Ісус Христос.  Він не просто став «подібним до людини; і подобою ставши, як людина, Він упокорив Себе, бувши слухняний аж до смерти, і то смерти хресної...» (Фил. 6:7,8). Він зробив це в послухові до Божої волі.  Бог хоче, аби всі люди спаслися. Бог хоче, аби ви спаслися і жили вічно у Його Царстві.  Але Царство Боже не може прийняти неслухняних.  Через це й Ісус пішов на хрест за наш непослух, аби Його святий послух був зарахований кожному, хто вірує в Нього і кожному, хто на Нього кладе свої сподівання.  Бо послух Христів зараховується вам через віру.

Усяке ваше величання, усякий ваш непослух Бог кладе на Свого Єдинородного Сина, Який віддав Свою душу, аби викупити кожного з вас. Ціна за вас заплачена висока – життя Сина Божого.  Ціна за вас заплачена повна – жертва Христова, у Його святому послухові – досконала. Господь Христос викупив вас від гріха. Він викупив вас від вічної смерті.  Він визволив вас із влади диявола.

Диявол, звісно, хоче, аби ви покладалися на свій розум і вважали себе за рівню Богові. Господній же Дух через Слово Боже творить всередині вас інший розум, розум Христів, який горнеться до Божого Слова і стверджує: «Навіть коли весь світ, з усіма його найпопулярнішими людьми і навіть із найбільшими вченими, будуть сміятися із Божого Слова, я робити так не буду. Бо страх Господній – початок премудрості.  Справжня мудрість лише в Богові і тому я радше буду сам зневажений за мої погляди, за мої думки, хай сміються з мене, але я не буду вважати себе за мудрого, аби мені не впасти у спокусу.  Я знаю, Хто мудрий. І я знаю, що Він любить мене і хоче мені найбільшого добра.  Це – мій Господь і Спаситель Ісус Христос.  Цю любов Він довів, віддавши Самого Себе на жертву на Голгофі і воскреснувши з мертвих, Він проголосив мене праведним і дитям Божим, і спадкоємцем вічного життя.  Він – переможець.  Він торжествує на небесах, але Він також царює тут, бо Його є Царство, і сила, і воля. Тому я краще буду слухатися Його. Христос – мій Радник, мій Мудрець, до Якого я можу звернутися в будь-яку мить і Він мене завжди наставить на путь правдиву, навіть якщо вона буде терновою, бо та путь веде до вічного життя у Його Царстві».

Так само наш розум Христів радісно погоджується зі словами: «Не платіть нікому злом за зло, дбайте про добре перед усіма людьми!»  Бо насамперед ми завинили перед Богом.  А що ж зробив наш Творець?  Він міг, звичайно, знищити всіх нас в одну мить. Але послухайте, як описує серце Боже Апостол Петро: «Не бариться Господь із обітницею, як деякі вважають це барінням, але вам довготерпить, бо не хоче, щоб хто загинув, але щоб усі навернулися до каяття» (2 Петр. 3:9).  На те велике зло, на наші гріхи, які ми коїли проти нашого Творця, Він відповів нам Ісусом – Його Різдвом, Його хрестом, Його світлим воскресінням, прощенням усіх наших гріхів і подарунком вічного життя усім нам. Тим людям, які й зараз чинять зло проти Бога, коять гріхи проти Господа, Господь довготерпить.

Бог довготерпить, бо хоче, що вони не загинули навіки, а навернулися до каяття.  Адже пройде ще трохи часу і наш Спаситель Ісус Христос повернеться у славі, і тоді відбудться суд: віруючі в Христа будуть забрані до вічного життя у Царстві Божому, а всі невіруючі в Христа, всі нерозкаяні грішники будуть вкинуті в геєну огненну, де страшні муки, плач і скрегіт зубів триватимуть повіки.  Бог терпить нас, Бог не відплачує нам злом за наше зло, Бог виливає на нас рясну Свою благодать, то й ми не можемо робити інакше, як не платити зло за зло, і навпаки - ми дбаємо про добро перед усіма людьми.

Ми йдемо дорогою до вічного життя.  Наша Дорога – Ісус Христос.  Він нас втішає і підбадьорює дорогою до нашої справжньої вітчизни, вітчизни небесної Своїм Словом. Він зміцнює нас Своїм правдивим тілом і кровю під виглядом хліба та вина Господньої Вечері.  Це підбадьорення, це покріплення наших сил, тілесних і духовних, вкрай необхідне, бо ми хоча ми й хочемо жити в мирі з усіма людьми, не завжди це залежить лише від нас. 

Але навіть коли цей мир буде порушено не нами, ми готові вступити у бій Словом Божим за нашого Господа Ісуса Христа, бо ми боремося за Нього, а за нас бореться Він. І Йому належить помста за образу кожного віруючого, бо кожен віруючий – Його дитина.  Кожен з вас – частинка Його тіла, Його Церкви, а Він – наш Голова і Спаситель тіла, Спаситель Церкви і її Захисник. Ми захищаємо Імя Спасителя, а Він захищає кожного з нас.  Він має всі можливості для цього нині, а кінцева помста буде завершена у час другого славетного приходу нашого Господа, а вам, у час воскресіння усіх мертвих, буде дано досконалі тіла та вічність, повна радості і щастя у Його Царстві.

А нині уникаймо у своєму житті сценаріїв із «Кайдашевої сімї» і з «Баби Параски та баби Палажки». Ці персонажі з творів Нечуя-Левицького святкували свої маленькі перемоги, відплативши злом за зло і тим злом навіть тішилися. Насправді їм слід було оплакувати свою поразку, бо вони були злом переможені. Це, напевно, найулюбленіша зброя диявола – розпалювати у нас ворожнечу та зло до інших людей. В Господа – характер зовсім інший.  Навіть на хресті, приносячи Себе в жертву за всі наші гріхи і за них страждаючи від невимовних мук, Він не проклинав Своїх мучителів, а звертався до Отця Небесного: «Отче, відпусти їм, бо не знають, що чинять вони!...» (Лк. 23:24).  Господь переміг наш гріх.  Він переміг нашу смерть.  Плодами Його перемоги користуємося ми, бо Його здобутки через віру стають нашими здобутками.

І сьогодні Його Дух, Який живе всередині нас, спонукає й нас перемагати зло добром. Диявол хоче, аби ми відплачували людям злом за зло, лайкою за лайку, помстою за переслідування. Але перемога над дияволом і над його владою над нашими ближніми дарується через Христа, Який живе у вас і навчає ваші руки до особливого бою, бою духовного і тренує вас сьогодні, аби ви виявилися переможем у духовниих боях, які ви змушені будете вести в цьому світі.

Він каже: «Коли твій ворог голодний, то нагодуй його». Не мори його голодом, сподіваючись, що він підніме догори руки або простягне ноги, а дай йому їжі  - твоє добро відкриє брами його душі до каяття і до їжі духовної – Євангелія Христового. Цієї зими з лютими морозами ми можемо також сказати: "Коли бачиш, що ворог твій замерзає - обігрій його", аби через каяття розтанув лід його ворожнечі до Бога і в його холодній душі щире Євангеліє розпалило вогонь віри.  Господь Святий Дух каже: «Як твій ворог прагне, напій його». Хай із втамуванням тілесної спраги, будуть відкриті каяттям шлюзи для живої води, Святого Духа, Який творить віру в Христа, що спасає. І тоді ви будете святкувати перемогу, бо Христом переможете злого-диявола і радітимуть ангели на небі, а Христос промовить до вас у кінці вашої земної мандрівки: «Гаразд, рабе добрий і вірний! Ти в малому був вірний, над великим поставлю тебе, увійди до радощів пана свого!» (Мт 25:21). Прийди, Господи Ісусе!  Амінь.

Благодать Господа нашого Ісуса Христа нехай буде зо всіма вами! Амінь (Рим. 16:24).