Рости на спасіння (проповідь)

понеділок, 30 квітня 2012 р.

Благодійність: християнська і поганська

     Християнська благодійність дуже відрізнялася від благодійності греко-римської. Перші християни практикували карітас, що протиставилася лібералітас римлян.  Карітас означало давання, аби полегшити економічну або фізичну біду отримувача допомоги, нічого не очікуючи навзамін, а лібералітас означало давання, аби догодити отримувачу допомоги, який пізніше чимось догодить давачеві. Впродовж багатьох століть римські погани практикували лібералітас, а не карітас. Лише у винятково рідких випадках деякі римляни давали щось, нічого не очікуючи навзамін.  Зазвичай то були найшляхетніші з римлян...

Елвін Дж. Шмідт, Як християнство змінило світ

неділя, 29 квітня 2012 р.

Проповідь на 3-ю неділю Великодня


 НАДІЮ НА ХРИСТА СКЛАДАЮ
                   (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
           
І сказав я: Загублена сила моя, та моє сподівання на Господа... Згадай про біду мою й муку мою, про полин та отруту,душа моя згадує безперестанку про це, і гнеться в мені... Оце я нагадую серцеві своєму, тому то я маю надію: Це милість Господня, що ми не погинули, бо не покінчилось Його милосердя, нове воно кожного ранку, велика бо вірність Твоя! Господь це мій уділ, говорить душа моя, тому я надію на Нього складаю! Господь добрий для тих, хто надію на Нього кладе, для душі, що шукає Його! Добре, коли людина в мовчанні надію кладе на спасіння Господнє (Плач Єремії 3:18-26).

Христос воскрес!  Воістину воскрес!

Дорогі брати і сестри,  позавчора в Дніпропетровську вчергове пролунало декілька вибухів. Цього разу вибухали не будинки, а смітники в людних місцях – постраждало біля тридцяти людей. Хто і навіщо це зробив залишається для звичайних українців загадкою. Але біда увірвалася в життя людей і цілого міста несподівано, раптово. У такі дні дні страх може сковувати мешканців не лише Дніпропетровська, але й інших міст і сіл, бо хтозна, що спаде на думку злочинцям, які влаштовують ось такі вибухи, хтозна яку думку вкладе в їхню голову диявол, який ненавидить усе людство і, якби міг, то й на хвильку не залишив би жодної людини живою на землі. Це ж він був підбурив нашу праматір до гріха, а з гріхом і внаслідок гріха увійшла смерть, і всі хвороби, і страждання, що ми їх маємо. Хтозна як поведе себе неконтрольований гріх, який живе в плоті злочинців, що коять такі злочини проти нашого народу.

Нещодавно декілька людей, яких ми добре знаємо, опинилися в лікарні.  Один з них помер. Горе вразило всіх, хто його знав, а найбільше – його дружину. У такі дні здається, що навколо нас згущуються лише темні хмари, і ми, особливо, задумуючись про особисті біди та визнаючи свої гріхи перед Господом, кличемо до Нього разом із вдареним бідою і розкаяним Давидом: «Від гніву Твого нема цілого місця на тілі моїм, немає спокою в костях моїх через мій гріх, бо провини мої переросли мою голову, як великий тягар, вони тяжчі над сили мої, смердять та гниють мої рани з глупоти моєї... Скорчений я, і над міру похилений, цілий день я тиняюсь сумний, бо нутро моє повне запалення, і в тілі моїм нема цілого місця... Обезсилений я й перемучений тяжко, ридаю від стогону серця свого...» (Пс. 38:4-9).

У такий час ми можемо навіть промовити слова з нашого сьогоднішнього Біблійного тексту, які промовив був Єремія: «Загублена сила моя та моє сподівання на Господа...».  Де Господь?  Де Його покрова?  Де Його захист у час, коли ми страждаємо, коли хворіють і помирають наші рідні, коли біди зненацька спадають нам на голову? Єремія має багато підстав говорити про загублену силу – його рідне місто зруйноване, народ, його найкращі сили вигнані у неволю до Вавилону. Храм Господній, окраса Єрусалиму і місце, де Господь обіцяв вислуховувати благання Свого народу – Храм, що колись був сповнений славою Господньою – пограбований і зруйнований. На вулицях святого міста чути голосіння і квиління.  Як тут не плакати?  Плачуть всі, плаче і Єремія, хоча й саме він пророкував про фізичне падіння Єрусалиму – моральне і релігійне падіння Юдеї настало ж було ще раніше.  Перше гріх – а потім наслідок гріха.  Перше відступництво від Бога, а потім руйнування і падіння столиці Юдеї і навіть самого Храму – Богові Храм без віруючих не потрібен.  Храм потрібен не Богові, а віруючим.

Єремія перебуває зі своїм народом, покараним за невірство.  Єремія – віруючий, але він бере участь у стражданнях невіруючих. Він плаче з ними, але плач його особливий. Він плаче перед Господом і плаче він до Господа: «Згадай про біду мою й муку мою, про полин та отруту,душа моя згадує безперестанку про це, і гнеться в мені...»  Пророк Божий порівнює своє теперішнє страждання із споживанням полину та отрути.  Гіркота наповнює його душу. Адже, навіть проповідуючи суд Божий за гріхи, він любить свій рідний народ, свій рідний край і своє рідне місто – тож дивитися на руїни рідного краю, на його пустку і страждання нестерпно боляче, наче повільно пити отруту і страждати від невпинної агонії.

Проте так дивиться на свій рідний край плоть Єремії. Так дивляться на його рідний край і на народ очі старого Єремії. Але новий Єремія, Єремія, народжений від Слова Божого, Єремія, через вуста якого промовляє Господь Святий Дух, каже: «Оце я нагадую серцеві своєму, тому-то я маю надію: Це милість Господня, що ми не погинули, бо не покінчилось Його милосердя».

Ось так і буває із нами: старий Адам, який живе в нашій плоті бачить біду, бачить хворобу, бачить смерть і безутішно плаче, ридає і квилить. На скрипочці цьому старому Адамові підіграє ще й диявол і підспівує: «Плач, ридай, бо надії в тебе більше вже нема ніякої. Ти згрішив і тепер проклятий навіки. І ось ці біди, які на тебе звалилися, вони свідчать про те, що Бог тебе ненавидить і покинув тебе цього разу вже навіки!»

 Але нова людина, яка народжена від Святого Духа, через Євангеліє, втручається у той жалісливий і безутішний реквієм, що веде до відчаю і нагадує нашому серцю: «Стривай, стривай! Як же ти можеш забутися про Бога милосердного?  Згадай-но Його слова: «Чи ж жінка забуде своє немовля, щоб не пожаліти їй сина утроби своєї? Та коли б вони позабували, то Я не забуду про тебе! Отож на долонях Своїх тебе вирізьбив Я» (Ісаї 49:13, 14).  Адже є Його обітниця, є Його Слово, а Бог – не такий Господар, як сучасні господарі слів, що слово дають легко, а ще легше потім його забирають.  Ні-ні! Бог каже: «Бог – не чоловік, щоб неправду казати, і Він не син людський, щоб Йому жалкувати. Чи ж Він був сказав і не зробить, чи ж Він говорив та й не виконає?» (4 М. 23:19).  А Він обіцяв багато разів Своє благословення, Своє милосердя і навіть вічне життя у Своєму Царстві!»  

Серце слухає ці слова і тоді все єство разом із Єремією відгукується: «Тому-то я маю надію!»  Але ця надія не на чому особливому в Єремії, в мені чи у вас.  Чим ми можемо похвалитися? Хіба своїми гріхами? Та й безглуздо покладатися на щось у цьому світі.  Господь Святий Дух навчає нас: «Не надійтесь на князів, на людського сина, бо в ньому спасіння нема: вийде дух його і він до своєї землі повертається, того дня його задуми гинуть!» (Пс. 146:3). Єремія каже: «Я маю надію: це милість Господня, що ми не погинули».  Наша надія лише на милість Господню, на Його ласку, на Його благодать.

А чому не погинули Єремія і його одноплемінники?  Чому не погинули ми?  «Бо не покінчилось Його милосердя».  Це милосердя зовсім відрізняється від того милосердя, що його можуть мати люди і часто залежить від примх плоті.  Ні, це милосердя особливе.  Єреміє каже про це милосердя: «нове воно кожного ранку, велика-бо вірність Твоя!»   Це милосердя Боже не може закінчитися. Бо Сам Бог милосердний. Його милосердя – божественне. І воно має цілком людський вимір, бо вічний і милосердний Бог Син стався правдивою людиною. На Нього, Христа ще не воплоченого, покладає надію Єремія. На Нього, Христа, воплоченого заради нашого спасіння, покладаємо сьогодні надію ми.

Милосердя і вірність Божа ідуть пліч-о-пліч. Їх не відділити.  Не випадково Єремія каже, що милосердя нове щоранку через те, що велика Божа вірність.  Бог обіцяє і Бог виконує. Бог обіцяв і Бог виконав. Бог обіцяв Спасителя, у Якому благословляться всі народи землі і Він Його дав. Для Єремії у часі прихід Христа у плоті ще має відбутися. Але у вірі цей прихід Христа для Єремії вже відбувся. І тому змучений, засмучений  і заплаканий Єремія веселіє і каже: «Господь – це мій уділ, говорить душа моя, тому я надію на Нього складаю!»

Це Євангеліє витирає і наші сльози, і спонукає нас говорити: «Господь – моя частка!   Христос – милість моя, бо Він на Себе забрав усі до одного мої гріхи і поніс їх на Голгофу і там, будучи прибитий до хреста, в страшних муках обмив мене від усіх моїх переступів проти Бога і проти ближніх моїх.  Він помер за мене, Невинний – за винного. На третій день Він воскрес, підтвердивши істинність і повноту жертви за гріхи цілого світу.  Тому сьогодні до мене виявляється милість Божа, прощення усіх гріхів.  І то не лише сьогодні, але і завтра, і післязавтра і аж до закінчення світу.  Бо саме в цьому полягає віра Єремії, в цьому полягає Євангеліє – у Божій незрівнянній милості до усіх нас заради Христа. Христос – учора, і сьогодні, і повіки Той Самий (Євр. 13:8). Його милосердя – нове щоранку, бо Він – вірний, Він нас любить і Його любов ніколи не перестає (1 Кор. 13:8)!» 

Якими б не були життєві обставини, які би руїни не траплялися на нашому життєвому шляху, Христос наш любий Спаситель, до якого міцно горнеться наша навіть найбільш квола віра, виявляє до нас милість у прощенні наших гріхів і пригортаючи нас до Себе і Словом Своїм, і особливо Своїми правдивими тілом і кровю у хлібі та вині Святої Вечері.  Можуть бути вибухи на вулицях, як це було позавчора в Дніпропетровську, можуть лютувати всі демони світу, навіть закриваючи сонце чи надсилаючи страшні бурі, все-одно милості Божої, яку наш люблячий Отець Небесний виявляє у Сині Своєму, а нашому Господі Ісусі Христі, їм не відібрати.

Може навіть так статися, що ми будемо розбиті, розгромлені та хворі, але наш  Спаситель – живий і здоровий! І навіть, коли ці наші тіла зотліють в землі, то й це не може стати на заваді торжеству Його милосердя, бо Він воскрес, а отже воскреснемо і ми.  Останнього дня, коли Він повернеться у славі, Він підніме нас із пороху і дасть нам вічне життя у Його Царстві.  Із тим Царством не зрівняється жодна із найбагатших країн цього світу. Бо Царство Боже – вічне і там немає гріха, там лише святість і все – для святих, для тих, що надію свою у справах тимчасових і вічних, і спасіння своє покладають лише на Божу милість - на Христа, нашого Господа, Який наш уділ, наша чудова частка, Яка вже перебуває на небесах.  А в диявола і в його дніпропетровських і всяких інших «підривників», якщо вони не покаються і не увірують в Христа – частка в іншому місці, у вогняному озері аду в страшних муках на вічні віки.

Ми ж ідемо далі, разом із Єремією та всіма святими, що ще перебувають на цій грішній землі дорогою до Божого Царства.  І разом із Єремією ми сповідуємо: «Господь добрий для тих, хто надію на Нього кладе». Господь відновив Єрусалим і Храм.  Господь послав до нас Христа Спасителя. Господь – добрий до нас і до всіх, хто покладається на Нього.  «Господь добрий для душі, що шукає Його!»  Господь добрий до вас, дорогі брати і сестри, що шукаєте Христа в Його Слові і Таїнстві.  Вірте в це, надійтеся на Його доброту, бо «добре, коли людина в мовчанні надію кладе на спасіння Господнє».  Бо Христос воскрес!  Воістину воскрес!

субота, 28 квітня 2012 р.

Вибір між пастирями

Громади засновуються не "красномовними", "популярними" чи "визначними" особами, а лише тими пастирями, які проповідують виправдання. Знання цієї доктрини та вміння її проповідувати компенсує всякий брак їхніх талантів і вченості.  Якщо церква має вибирати між пастирями, підготовка яких є недосконалою, але які проповідують  цю доктрину про виправдання і живуть нею та пастирями, які не розуміють доктрини про виправдання, а отже і не проповідують її, то церкві, без жодних вагань, слід вибирати перших.

Франц Піпер, Доктор К. Ф. В. Вальтер як богослов (зі статті в журналі "Concordia")

пʼятниця, 27 квітня 2012 р.

Класичний приклад допоміжного служіння

     Що стосується допоміжних служінь, то класичним прикладом є, звісно, приклад Сімох у Діях 6:1-6.  Хоча іменник "діаконос"(диякон) у цьому випадку не вживається, вживаються (вірші 1 і 2) іменник "діаконія" і дієслово "діаконео" (служити, особливо щодо їжі, Лк. 10:40). Служіння, яке тут утворене, не є новим Божественно запровадженим служінням, ані спеціалізацією всередині одного служіння Євангелія і Таїнств.  Радше це - допоміжна служба, запроваджена Церквою в християнській свободі, аби дати можливість єдиному апостольському служінню Євангелія (діаконіа ту лоґу), служінню Слова (зауважте його близький зв'язок із (просеухе - молитвою, в. 4), посвячувати себе належній праці.  Це - походження дияконії, особливою відповідальністю якої є піклування про потребуючих. У цьому технічному сенсі ми виявляємо, що "діаконоі" (диякони) протиставляються єпископам (Фид. 1:1, 1 Тим. 3:8).  Фіва, безперечно, була такою діаконос (дияконесою) церкви в Кенхреях (Рим. 16:1).
     Немає потреби казати, що наш сучасний світ з його масивним убозтвом забезпечує масу можливостей для вправляння у цілющій любові діаконіа.  Розрада в людському нещасті сьогодні вимагає багато винахідливості. Але громади, які діють наодинці або разом із іншими, потребують піклуватися, аби їхня дияконська праця правдиво від вівтаря виходила і до вівтаря вела, щоби їх не сприймали зсередини або ззовні, як еклезіологічне продовження бюрократії доброчинства. Церковні заклади В. Льое можуть бути яскравим прикладом любові. 
     Проте дияконія любові не є повною історією Семи. Виявляється, що Степан і Пилип, зокрема , і проповідували...  Ґергард вірив, що Сімох було "не просто виключено" з діла учительства, а "було поставлено відповідальними за столи".  Такі диякони "єдналися з пресвітерами, проповідували разом із ними Слово, відправляли Таїнства, відвідували хворих тощо..."

Професор Курт Маркворт, "Церква та її спільнота, служіння і управління"

четвер, 26 квітня 2012 р.

Есе про доморядництво

В парафії Української Лютеранської Церкви почало надходити есе під назвою "Доморядництво: трохи Писання, тверджень, пропозицій, оповідей". Автором есе є пастир Вісконсинського Євангельсько-Лютеранського Синоду Ніл Шрейдер. Саме він був есеїстом минулого Собору УЛЦ, який відбувся в м. Кременці 2010 року. О. Ніл напрочуд доступно розглядає важливу Біблійну тему доморядництва та наводить чимало прикладів зі свого пастирського служіння. Отримати есе можна також, написавши на адресу електронної пошти: vhorpynchuk@hotmail.com

понеділок, 23 квітня 2012 р.

Добрі діла прийдуть самі по собі


Віра – маленька річ, до якої не належать ні закони, ні діла, насправді вона відрізає всі закони та діла і виконує всі закони та діла. Тому з неї нічого не випливає, крім праведності. Бо настільки досконалою є віра, що без жодних трудів і закону, вона чинить усе, що робить людина, прийнятним і добре вгодним Богові...  Тому остерігаймося гріхів, а тим більше законів і добрих діл, прислухаючись лише до божественної обітниці та віри. Тоді всі добрі  діла прийдуть самі по собі. І в цьому поможи нам Боже. Амінь.

Доктор Мартін Лютер, Трактат про Новий Заповіт

неділя, 22 квітня 2012 р.

Проповідь на 2-у неділю Великодня


ВЛАДА І МІСІЯ ЦЕРКВИ
                   (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
           
Того ж дня дня першого в тижні, коли вечір настав, а двері, де учні зібрались були, були замкнені, бо боялись юдеїв, з'явився Ісус, і став посередині, та й промовляє до них: «Мир вам!» І, сказавши оце, показав Він їм руки та бока. А учні зраділи, побачивши Господа. Тоді знову сказав їм Ісус: «Мир вам! Як Отець послав Мене, і Я вас посилаю!» Сказавши оце, Він дихнув, і говорить до них: «Прийміть Духа Святого!Кому гріхи простите, простяться їм, а кому затримаєте, то затримаються!» А Хома, один з Дванадцятьох, званий Близнюк, із ними не був, як приходив Ісус. Інші ж учні сказали йому: «Ми бачили Господа!...» А він відказав їм: «Коли на руках Його знаку відцвяшного я не побачу, і пальця свого не вкладу до відцвяшної рани, і своєї руки не вкладу до боку Його, не ввірую!» За вісім же день знов удома були Його учні, а з ними й Хома. І, як замкнені двері були, прийшов Ісус, і став посередині та й проказав: «Мир вам!» Потім каже Хомі: «Простягни свого пальця сюди, та на руки Мої подивись. Простягни й свою руку, і вклади до боку Мого. І не будь ти невіруючий, але віруючий!» А Хома відповів і сказав Йому: «Господь мій і Бог мій!» Промовляє до нього Ісус: «Тому ввірував ти, що побачив Мене? Блаженні, що не бачили й увірували!» Багато ж і інших ознак учинив був Ісус у присутності учнів Своїх, що в книзі оцій не записані. Це ж написано, щоб ви ввірували, що Ісус є Христос, Божий Син, і щоб, віруючи, життя мали в Ім'я Його! (Івана 20:19-31).

Христос воскрес!  Воістину воскрес!

Дорогі брати і сестри,  чим повинна займатися Церква?  Як не дивно, але саме це питання досить жваво обговорюється в українському суспільстві настільки, що чимало найпопулярніших українських журналів і телеканалів з неприхованою іронією розповідають про те, як деякі церковники, закликаючи українців до аскетизму, самі купаються у розкошах, а тим журналістам, що пробують якось урезонити апетити таких служителів, останні обіцяють різноманітні хвороби, прокляття і, звісно, пекло.

            Свого часу на території теперішньої Росії відбувалося своєрідне релігійне протистояння між «не-стяжателями» і «стяжателями».  «Нестяжателі» наполягали на тому, що Писання вище від Передання, а багатство Церкви  не в цьому світі. «Стяжателі» ж наполягали на тому, що головним у Церкві є обряд і Передання, а не Боже Слово та відстоювали ту думку, що Церква має накопичувати світські багатства за рахунок служіння державній владі, що й вони робили підтримуючи насамперед розбудову держави, а також всі супутні явища, як-от: опричнину, терор проти свого таки народу, організованим Іваном Грозним. «Стяжателі», як відомо з церковної історії Росії, перемогли, часто-густо служачи земним царям за привілеї, ласку і багатства, а також за переслідування тих, хто з ними не погоджувався.

            Втім Церква, як Тіло Христове – це не лише служителі, але й насамперед миряни. Чим повинні займатися вони?  Чи лише приходити до Церкви щонеділі, аби не порушувати Божу Заповідь про шанування святого дня? Чи лише підтримувати служіння Церкви своїми пожертвами? А хіба не буває так, що впродовж шести інших днів тижня ми забуваємося про те, що Господь зробив для нас, простивши всі наші гріхи і провини?  Хіба не буває так, що ми самі забуваємося проголошувати прощення гріхів нашому братові або сестрі, який або яка приходить до нас із тягарем на душі і не знає, що з ним робити?  «Але хіба ж це наше завдання?» - запитаєте ви. «Хіба це не завдання і не привілей винятково пастиря громади?»

            Послухайте, що каже нам Євангеліє. До переляканих учнів з’являється воскреслий Господь Христос.  Вони перелякані, бо ще кілька днів тому розлючений юдейський натовп, підбурений своїми «стяжателями» ревів, аби Ісуса було розп’ято. Учні боялися юдеїв, які могли продовжити проливати кров, тепер вже Ісусових учнів. Страх змушує їх замикати наглухо двері і ховатися. На них розлючений світ. Диявол також не проти їх розтерти в порох.  Їм страшно.

Аж ось зявляється Ісус. Він не стає десь збоку і не спостерігає за ними, а стає посередині – Він зявився до всіх їх і послання Його також стосується усіх їх, Божої маленької черідки (Лк. 12:32), усієї Християнської Церкви. Перші слова воскреслого Господа до зібрання віруючих: «Мир вам!» Це не просто традиційне єврейське привітання.  Раніше Господь був навчав Своїх любих учнів про те, що мир, який дає Він радикально відрізняється від того миру, з його минущим достатком і процвітанням, що дає світ. Про це ми читаємо в Євангелії від Івана (14:27): «Зоставляю вам мир, мир Свій вам даю! Я даю вам не так, як дає світ. Серце ваше нехай не тривожиться, ані не лякається!»

Мир, який дає Ісус Своїй Церкві –  не мир зі світом.  Мир, який дає Ісус – набагато важливіший.  Мир, який дає Ісус – мир із Богом. Ми не мали цього миру, бо всі ми народилися у гріхах. Але цей мир дарує нам Ісус. Він не каже до учнів і не каже до нас: «Виконайте Закон і будете мати мир з Богом».  Ісус не каже нам: «Зробіть стільки-то добрих діл і будете мати мир із Богом». Так само Він не каже: «Прочитайте стільки-то разів таку-то молитву та пробийте стільки-то поклонів і тоді будете мати мир із Богом».  Ніде в Ісуса ви не знайдете навіть подібних думок.  Натомість Він каже: «Мир вам!».

І одразу після цих слів Ісус показує чому і як ми маємо цей мир з Богом – «І, сказавши оце, показав Він їм руки та бока». Мир з Богом заслужив для нас лише Він, Син Божий. Лише Він – Угодник Божий, іншого немає і не може бути. Лише Він – святий і непорочний. І лише Його руки, невинні руки вічного Сина Божого і Сина Маріїного,  були пробиті римськими цвяхами і були простягнуті на Голгофському хресті, аби ними Бог міг обійняти кожну людину, яка чує ці чудесні євангельські слова воскреслого Господа: «Мир вам!» і вірує в них і каже: «Я маю мир з Богом. Я не заслужив цього миру особисто. Я радше заслужив був на вічний гнів Божий. Але ось Ісусові пробиті руки підтверджують, що Він пролив за мене Свою святу кров. І що би не говорив світ, які би інсинуації не вивергав диявол, я вірю, що Ісус здобув для мене мир з Богом і тепер Бог на мене не гнівається, а лагідно до мене усміхається і дивиться на мене, як на Свою дитину».

Ні чий інший святий бік не був проколотий на Голгофі списом римського воїна. Лише з Ісусового боку пролилася кров і вода, підтвердивши, що Його жертва, жертва свята і досконала – принесена повністю. На іконах часто зображають, що саме з боку Ісусового у причасну чашу вливається Його свята кров. Кров зазвичай ознака війни. Але не кров Христова. Кров Христова несе нам прощення, мир із Богом. «Мир вам!» Ці слова воскреслого Господа стосуються усіх нас, коли ми у вірі в Христа, приймаємо Його правдиві тіло та кров у хлібі та вині Святої Вечері на прощення усіх наших гріхів і провин. 

Коли ви причащаєтеся  правдивими тілом і кровю Спасителя, покладаючи Свою надію на Христа розпятого і воскреслого, тоді й вас стосуються Його слова, які Він промовляє учням: «Мир вам!»  Бо це й вас стосуються слова Його апостола: «Тепер у Христі Ісусі ви, що колись далекі були, стали близькі Христовою кров'ю.  Він-бо – наш мир, що вчинив із двох одне й зруйнував серединну перегороду, ворожнечу, Своїм тілом, Він Своєю наукою знищив Закона заповідей, щоб з обох збудувати Собою одного нового чоловіка, мир чинивши, і хрестом примирити із Богом обох в однім тілі, ворожнечу на ньому забивши. І, прийшовши, Він благовістив мир вам, далеким, і мир близьким, бо обоє Ним маємо приступ у Дусі однім до Отця. Отже, ви вже не чужі й не приходьки, а співгорожани святим, і домашні для Бога» (Еф. 2:13-19).

Ви примирені з Богом і воскреслий Христос – найважливіший доказ цього великого примирення. Ви тепер домашні для Бога. Ви – Його Церква. І Своїй любій Церкві Господь дає Духа і промовляє: «Мир вам! Як Отець послав Мене, і Я вас посилаю!» Церква має мир і має місію. Але ця місія – не стяжательство, не накопичення статків через прислуговування державі чи якійсь партії або якомусь економічному кланові. Ця місія Церкви, ваша місія – зовсім інша.

Господь каже: «Прийміть Духа Святого!Кому гріхи простите, простяться їм, а кому затримаєте, то затримаються!» Сьогодні ми зібрані довкола Слова і Таїнства.  Вам, що каєтеся у своїх гріхах і в своєму спасінні покладаєтеся винятково на заслуги Господа нашого Ісуса, сьогодні ваш пастир буде за дорученням розпятого і воскреслого Господа промовляти ці чудесні слова: «Заявляю вам змилування Боже і прощення усіх ваших гріхів у Імя Отця, і Сина, і Святого Духа».  Пастир це робить, бо його одного покликала наша парафія, наша церква в цьому місці, до такого публічного, привселюдного служіння.  Бог через парафію дав владу такого відпущення лише пастиреві.

Але влада відпускати гріхи дана не лише пастирям, але й цілій Церкві.  Місія приватного проголошення прощення дана всім християнам. Доктор Мартін Лютер писав: «Ми всі маємо цю владу. Але ніхто не повинен виконувати її публічно, хіба що буде обраний громадою. Проте приватно він може нею користуватися. Як тоді, коли мій ближній прийде до мене і скаже: «Друже! Мене мучить сумління – промов мені відпущення гріхів».  Тоді я можу вільно так зробити, проповідувати йому Євангеліє і розповісти йому, як він має застосовувати діла Христові і вірувати в те, що Христова праведність належить йому, а його гріхи – Христові.  Це – найбільше служіння, яке я можу вчинити для мого ближнього!  Хто сповна може виразити яка могутня і блаженна ця втіха – одним словом відмикати небеса для однієї людини, і замикати пекло для людини іншої!» 

            Яка могутня влада дана Церкві, дорогі брати і сестри!  Яка чудесна місія дана кожному з вас, дорогі парафіяни! Ось де справжнє багатство Церкви – Христос і Його дар Євангелія, який Він дає Своїй Церкві і доручає ним щедро користуватися серед нашого рідного українського народу.  А він цього дару вельми потребує. Фальшиві учителі і пророки, які служать своєму повелителеві з аду, цей великий дар затримують та ще й наживаються на наших одноплемінниках, перетворюючи на пекло не лише життя в цьому світі, але й підштовхуючи до невірства їхні душі або наповнюючи душі марновірством, а не спасенною вірою в Христа.

Хтось з них, почувши, як ви ділитеся Євангелієм Христовим, може спробувати вас навіть залякати. Але не бійтеся їх, бо мир вам дає Господь і Він таки дає вам цю велику владу і цю велику місію. Застосовуйте цю владу і до тих, що перечать Євангелію Христовому, навчаючи, що для спасіння самої віри недостатньо, а потрібні ще й інші посередники, діла і таке подібне. Натомість відмикайте небеса для українців, для своїх сусідів і сусідок, родичів і знайомих, колег і колежанок, дітей і внуків.

             Звісно, хтось буде сумніватися у Євангелії. Врешті-решт, наш сьогоднішній текст також згадує про те, що сумнівався навіть один із Апостолів, Хома. Але ви не сумнівайтеся, а давайте Господу Святому Духові, діяти через Євангеліє, і Слово Боже вчинить те, на що Бог, через вас, його посилав і те, що Він бажає (Іс. 55:11) – віру в Його Сина Ісуса Христа і тоді ті, що увірують, почувши, будуть блаженні, щасливі, бо матимуть вічне життя.  Бо Бог наш бажає, аби всі люди спаслися і прийшли до пізнання правди.  Для цього Його Син Єдинородний Ісус Христос, наш Господь помер на хресті. І Він воскрес! Воістину воскрес!           

субота, 21 квітня 2012 р.

Впевненість у божественному покликанні

     Впевненість у божественному покликанні спонукає служителів таким чином, що кожен з них, на своєму місці, у страхові Божому, виконує свої функції із великою старанністю, вірою та завзяттям без втоми. І він не дозволяє відвести себе від свого служіння чи залякати себе переживаннями перед якоюсь небезпекою чи переслідуваннями, бо впевнений в тому, що його покликав Бог і що це служіння було довірене йому Богом.

Мартін Хемніц, Довідник: Служіння, Слово і Таїнства

пʼятниця, 20 квітня 2012 р.

Отрута для диявола та смерті

В Ів. 11:17 Христос молиться: «Щоб як Ми, єдине були». Якщо я горнуся до Христа в правдивій вірі та в Ньому залишаюся, то не можуть гріх і смерть мене звинуватити та засудити, бо Христос їх здолав. Проте це здійснюється не нашою силою, а вірою в Нього. Таким чином, ми як побожні ягнятка, залишаємося спочивати на руках Христа, вірного Пастиря.
Тому кожен, хто є християнин і тримається за Христа вірою, хай не боїться диявола і хай не лякається гріха та смерті.  Хоча й він відчуває свої гріхи та нажаханий і засмучений ними, він все одно долає це відчуття і непереможений, бо не забариться промовити: «Вірую в Сина Божого і Маріїного. Він – отрута для диявола та смерті, але водночас Він – моє спасіння, мої ліки та моє життя».

Мартін Лютер, З проповіді на Євангеліє від Св. Івана

четвер, 19 квітня 2012 р.

Великдень - декілька світлин

                                                        Під час Великодньої Літургії

Подяка Господу за Великодні дари

З парафіянами

Великодній виступ драматичної студії "Янголятко"

понеділок, 16 квітня 2012 р.

Великодня пора - п'ятдесят великих днів

Великодня пора - п'ятдесят днів радості, що простягаються від Великодня до П'ятидесятниці. Впродовж цього часу Церква святкує кінець Христової боротьби та проголошує Його перемогу над смертю та Його благодатні дари любові і милосердя для всіх тих, що вірують в Нього: усі блага Його життя, смерті і воскресіння. Це найбільша церковна пора радості!  Христос воскрес!  Воістину воскрес!

Зі Скарбниці щоденної молитви

неділя, 15 квітня 2012 р.

Великодня проповідь

ПЕРВІСТОК СЕРЕД ПОКІЙНИХ
                   (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
           
Коли ж про Христа проповідується, що воскрес Він із мертвих, як же дехто між вами говорять, що немає воскресення мертвих? Як немає ж воскресення мертвих, то й Христос не воскрес! Коли ж бо Христос не воскрес, то проповідь наша даремна, даремна також віра ваша! Ми знайшлися б тоді неправдивими свідками Божими, бо про Бога ми свідчили, що воскресив Він Христа, Якого Він не воскресив, якщо не воскресають померлі. Бо як мертві не воскресають, то й Христос не воскрес! Коли ж бо Христос не воскрес, тоді віра ваша даремна, ви в своїх ще гріхах, тоді то загинули й ті, що в Христі упокоїлись! Коли ми надіємося на Христа тільки в цьому житті, то ми найнещасніші від усіх людей! Та нині Христос воскрес із мертвих, первісток серед покійних (1 Коринтян 15:12-20).

Христос воскрес!  Воістину воскрес!

Дорогі брати і сестри,  голова комітету з написання Декларації про Незалежність США був, безперечно, видатним чоловіком. Певно що за своєю популярністю Джефферсон випередив усіх американських політиків і завжди займатиме перші місця в американській історіографії.   Проте яким би популярним він не був, скільки добра він не зробив би для американського народу, в цього чоловіка, була одна дуже важлива і серйозна проблема. Він відкидав чуда. Маючи такі уявлення, він відредагував свою особисту версію Біблії, в якій повністю повикреслював чуда. А редагуючи Євангелія, Джефферсон зосередився головним чином на моральних вченнях Ісуса. Завершальними ж словами Джефферсонової Біблії були такі: «Там поклали Його в гробі. І каменя привалили до могильних дверей і пішли».

Таке ставлення до воскресіння не було чимось новим. Коли Апостол Павло проповідував про воскресіння в Афінах, то грецькі філософи з епікуреїв і стоїків, сперечалися: «Що то хоче сказати оцей пустомов».  Можна бути не стоїком, і можна бути не епікурейцем, а маскуватися під християнина, як це роблять, наприклад, свідки Єгови і навчати, що Ісус не воскрес, а воскрес лише Його дух, тіло ж розпалося на якісь атоми.  Доктор Мартін Лютер навчає, що диявол – магістр тисячі вмінь, і всі їх він, звісно, застосовує на те, аби відвернути нас від Христа, а сьогодні й зокрема від Його світлого воскресіння.

Врешті-решт, чи й наша поведінка, красномовніше від усяких єретичних тверджень чи книг, не свідчить часом, що ми живемо так, наче Господь Христос не воскрес? Наша постійна журба про свої справи, про хліб насущний, наші постійні нарікання та невпинні життєві клопоти, серед яких ми покладаємо надію лише на власні сили або надіємося на інших людей або живемо в невпинній гонитві матеріалізму так, наче цим світом і цим життям усе закінчується, то життям своїм, своєю поведінкою дуже виразно проповідуємо довколишнім людям про те, що ми не маємо ніякої підтримки від Господа Христа, що Господь не воскрес, а наша Біблія нагадує, насправді, відредаговану версію Томаса Джефферсона.

Сьогодні Господь Святий Дух через Апостола Павла докоряє всім фальшивим учителям і проповідникам, усім тим, що йдуть на поводу таких учителів, проповідників та їхнього наставника диявола і називає їх найнещаснішими з людей!  Чому?  Бо в них немає майбутнього – каже Апостол Павло.  Бо де немає воскресіння Христа – там немає прощення гріхів, там немає воскресіння мертвих для вічного життя у Божому Царстві.

Але утверджує Божий Апостол: «Та нині Христос воскрес із мертвих, первісток серед покійних». Незважаючи на всі старання диявола і його зграї брехливих учителів і фальшивих пророків є цей незаперечний і неспростовний факт – Христос воскрес!  Проганяйте всякі сумнів, дорогі брати і сестри. Бо перелякана сторожа біля гробу, в який поклали Ісусове тіло – розпорошена.  Величезний камінь від гробу відвалений, а сам гріб – порожній.  Небеса торжествують і учні радіють – Христос воскрес! 

Христос воскрес, бо Він – Життя (Ів. 14:6).  Де лишень Він ходив і натрапляв на похорон, там похорон перетворювався на свято життя, бо життя Податель був поряд і воскрешав померлих.  Це Він воскресив доньку Яіра, яку вже оплакували і за якою голосили всі ті, що співчували старшині синагозі, що втратив був свою дитину. Це до нього був промовив Господь: «Не лякайсь, тільки віруй, і буде спасена вона» (Лк. 8:50). А до померлого дівчатка, Господь життя сказав: «Дівчатко, вставай!» І вернувся їй дух, і хвилі тієї вона ожила...» (Лк. 8:54, 55).

Коли Господь життя зустрівся із похоронною процесією, яка несла тіло сина вдови з Наїну, там теж були лише сльози і плач. «Як Господь же побачив її, то змилосердивсь над нею, і до неї промовив: «Не плач!» І Він підійшов, і доторкнувся до мар, носії ж зупинились. Тоді Він сказав: «Юначе, кажу тобі: встань!» І мертвий устав, і почав говорити. І його Він віддав його матері» (Лк. 7:13-15).

Друг нашого Господа, Лазар був теж помер. Ісуса не було на його похороні. Власне, затримався Він навмисно, аби ні в кого не виникало сумнівів в тому, що Він воскрешає померлих і то не лише під час похорону, але й з гробу. Віруюча сестра Лазаря, Марта, мала свої уявлення про те, кого може воскресити Господь.  Певно, не тих, тіло яких вже розкладається.  Але Ісус іде до гробу.

 В Євангелії від Св. Івана читаємо (11:39-44): «Була ж то печера, і камінь на ній налягав. Промовляє Ісус: «Відваліть цього каменя! Сестра вмерлого Марта говорить до Нього: Уже, Господи, чути, бо чотири вже дні він у гробі...» Ісус каже до неї: «Чи тобі не казав Я, що як будеш ти вірувати, славу Божу побачиш?» І зняли тоді каменя. А Ісус ізвів очі до неба й промовив: «Отче, дяку приношу Тобі, що Мене Ти почув. Та Я знаю, що Ти завжди почуєш Мене, але ради народу, що довкола стоїть, Я сказав, щоб увірували, що послав Ти Мене». І, промовивши це, Він скричав гучним голосом: «Лазарю, вийди сюди!» І вийшов померлий, по руках і ногах обв'язаний пасами, а обличчя у нього було перев'язане хусткою... Ісус каже до них: «Розв'яжіть його та й пустіть, щоб ходив...»

Ісус – Життя. І ось Він помер.  Помер не від старості, не від хвороб, а будучи на хресті принесеним в жертву за всі гріхи людства. Як і Його друга Лазаря, Його тіло, двома віруючими поважними чоловіками, Йосипом із Ариматеї і Никодимом, було покладено до печери, а вхід у печеру було закрито великим каменем. Проте була й велика відмінність – гріб Лазаря ніхто не охороняв, а гріб Ісуса був опечатаний і біля гробу була виставлена озброєна охорона – невіруючі первосвященики боялися, що тіло Ісуса вкрадуть учні і це буде підставою для заяв про воскресіння Ісуса.

Але хіба може Бога стримати смерть?  Хіба може Його стримати камінь, а тим більше охорона, навіть якщо вона – вишколені вояки Риму? Всі ці перепони марні, бо відбувається те, що було обіцяно Христом і те, що сьогодні нам звіщає Апостол Павло: «Христос воскрес із мертвих!». Його тіло не зазнало тління – воно прославлене, хоча й зберегло сліди від римських цвяхів на руках і ногах, і слід від римського списа на боку. Христос – живий тепер на віки віків.  Донька Яіра, син вдови із Наїна, Лазар із Віфанії – всі вони були воскрешені для життя тимчасового. Але не так Христос. Він воскрес, аби жити вічно. Він воскрес, аби не лише проголосити вас прощеними, виправданими від гріхів ваших, від усіх звинувачень диявола. 

Апостол Павло звіщає: «Христос – первісток серед покійних».  Христос – правдивий Бог.  Христос – перша людина, яка воскресла, аби більше вже не помирати. Апостол Павло використовує в цьому місці особливий грецький термін, який означає «першоплід».  Що це означає?  Коли нива вже була готова до жнив, то господар поля зрізав перший сніп і присвячував його Богові.  Далі вже були великі жнива.  Але перед всякими жнивами обовязково має бути перший сніп, присвячений Господу. Так само і Христос.

Він – перший воскреслий перед великими жнивами воскресіння.  Він перший вийшов із гробу, аби жити вічно.  Із гробу вийдуть також усі люди, які жили, живуть і будуть жити до другого приходу Господа Христа у славі.  Апостол Іван, якому були обявлені ті великі жнива воскресіння усього людства, пише в Обявленні (20:12-15): «І бачив я мертвих малих і великих, що стояли перед Богом. І розгорнулися книги, і розгорнулась інша книга, то книга життя. І суджено мертвих, як написано в книгах, за вчинками їхніми. І дало море мертвих, що в ньому, і смерть і ад дали мертвих, що в них, і суджено їх згідно з їхніми вчинками. Смерть же та ад були вкинені в озеро огняне. Це друга смерть, озеро огняне. А хто не знайшовся написаний в книзі життя, той укинений буде в озеро огняне...»

Ісус Христос, наш розпятий і воскреслий Господь утішає нас, Свою любу Церкву: «Та не тіштеся тим, що вам коряться духи, але тіштесь, що ваші ймення записані в небі!» (Лк. 10:20). Тіштесь, дорогі брати і сестри, що ваші ймення були записані в небі, коли вас було охрищено в Імя Отця, і Сина, і Святого Духа.  Тіштеся, дорогі брати і сестри, що ви щодня можете вертатися до тієї небесної книги через покаяння і отримуючи прощення ваших гріхів в Імя розпятого і воскреслого Спасителя.

  Тіштеся, що сьогодні ви можете доторкнутися до Христа у Святій Вечері, причастившись Його правдивими тілом і кровю у хлібі та вині Таїнства, адже наш Господь каже: «Поправді, поправді кажу вам: Якщо ви споживати не будете тіла Сина Людського й пити не будете крови Його, то в собі ви не будете мати життя. Хто тіло Моє споживає та кров Мою п'є, той має вічне життя, і того воскрешу Я останнього дня. Бо тіло Моє то правдиво пожива, Моя ж кров то правдиво пиття. Хто тіло Моє споживає та кров Мою п'є, той в Мені перебуває, а Я в ньому. Як Живий Отець послав Мене, і живу Я Отцем, так і той, хто Мене споживає, і він житиме Мною» (Ів. 6:53-57).

Тіштеся, дорогі брати і сестри, що самою вірою в Христа ви належите до пшениці, яка буде зібрана в засіки Царства Небесного для життя вічного, тоді як полова, або ж ті всі, що відкидають спасіння вірою в Христа, буде спалена у вічному вогні.  Ісус каже: «Живу Я і ви жити будете!»  Раз живий Господь, то й жива Церква. Воскрес Він – воскреснемо й ми.

 Бо Ісус – первісток серед покійних, тобто перший сніп великого урожаю воскресіння до життя вічного в Царстві Божому, до якого належите і ви, що з упевненістю і радістю великою  сьогодні проголошуєте цей великий факт, цю неспростовну істину: «Христос воскрес!  Воістину воскрес!»  Амінь.

Христос воскрес! Воістину воскрес

  Як минула ж субота, на світанку дня першого в тижні, прийшла Марія Магдалина та інша Марія побачити гріб. І великий ось ставсь землетрус, бо зійшов із неба Ангол Господній, і, приступивши, відвалив від гробу каменя, та й сів на ньому. Його ж постать була, як та блискавка, а шати його були білі, як сніг. І від страху перед ним затряслася сторожа, та й стала, як мертва. А Ангол озвався й промовив жінкам: «Не лякайтеся, бо я знаю, що Ісуса розп'ятого це ви шукаєте. Нема Його тут, бо воскрес, як сказав. Підійдіть, подивіться на місце, де знаходився Він. Ідіть же хутко, і скажіть Його учням, що воскрес Він із мертвих, і ото випереджує вас в Галілеї, там Його ви побачите. Ось, вам я звістив!» (Євангеліє від Св. Матвія 28:1-7).


Христос воскрес!  Воістину воскрес!
Дорогі відвідувачі блогу «Українське лютеранство»!

Прошу прийняти щирі вітання від Української Лютеранської Церкви у ці світлі дні Великодня – дні святкування славетного воскресіння з мертвих Ісуса Христа, нашого дорогого розп’ятого Спасителя.  Кров’ю Своєю Він обмив усі гріхи наші і смертю Своєю на хресті Він здолав нашу смерть, і розвіяв усі звинувачення диявола.  Радіймо воскресінням нашого Господа і, згадуючи Його порожній гріб, в очікуванні на Його славне повернення та наше воскресіння з мертвих, проголошуймо повсюди цей чудесний факт: «Христос воскрес!  Воістину воскрес!»

 У Христі Ісусі, нашому воскреслому Господі,

Єпископ Вячеслав Горпинчук
Українська Лютеранська Церква

субота, 14 квітня 2012 р.

Велика Субота

Спомин про Велику Суботу охоплює спочинок нашого Господа в гробі та Його сходження в пекло. Проте сходження у пекло не є глибиною Христового пониження, а радше демонстрацією Його цілковитої перемоги над смертю. Цей день забирає нас із глибин найбільшого смутку і переводить до відлюдного місця роздумів про Христові Страждання, і до святкування перемоги, коли ми очікуємо, як у Великдень Христове воскресіння засяє у всій своїй славі.

Молитва на Велику Суботу:
Боже!  Ти вчинив, аби ця найсвятіша ніч засяяла славою воскресіння Господнього. Вбережи нас в духові усиновлення, якого Ти нам дав, аби ми оживлені в тілі та душі, могли служити Тобі у всякій чистоті; через Ісуса Христа, Твого Сина, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви


пʼятниця, 13 квітня 2012 р.

Про смерть на хресті

Але коли якийсь чесний християнин хоче знати чому Господь перетерпів смерть на хресті, а не якось по іншому, то відповідаємо ми таким чином:  жодним іншим чином для нас це корисним не було би. Насправді Господь заради нас пішов на смерть, яка була надзвичайно добра.  Він прийшов був, аби понести прокляття, покладене на нас, і як же Він міг "стати прокляттям" по-іншому, як не через прийняття проклятої смерті? І смерть та - хрест, бо написано: "Проклятий кожен. хто висить на дереві".  Знову ж таки, смерть Господа - викуп за всіх і нею "серединна перегородка" повалена, і лунає заклик до язичників.  Як міг би Він покликати всіх нас, якби Він не був розп'ятий, бо лише на хресті помирає людина з розпростертими руками?  Тут знову бачимо ми доречність Його смерті та розпростертих рук: так було, аби Він міг притягнути стародавній люд однією рукою, а язичників - іншою. А ще Він передвіщав Свою викупну смерть: "І, як буду піднесений з землі, то до Себе Я всіх притягну".

Афанасій Александрійський

четвер, 12 квітня 2012 р.

Чистий Четвер

Чистий Четвер, найналежнішим чином стосується прикладу служіння, який даний нам нашим Господом і наказом любити так, як полюблено нас (Івана 13:14). І все ж таки, ми не повинні забувати про Заповідь, яка дана нам у Словах нашого Господа: "робіть це на спомин про Мене". Цей день, зі згадуванням про запровадження Господньої Вечері, вирізняється з-поміж решти днів Святого Тижня, як день святкової радості.


Молитва на Чистий Четвер:


Господи!  В чудесному Таїнстві Святої Вечері Ти залишив нам спомин про Твої страсті. Дай, аби ми так приймали священну таємницю Твоїх тіла та крові, аби плоди Твого викуплення могли виявлятися у нас весь час; бо Ти живеш і царюєш з Отцем і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

вівторок, 10 квітня 2012 р.

Захист отари, а не об'єднання з вовками

За "Божественним правом" немає жодного верховенства якихось служителів Євангелія над іншими або якихось церков над іншими, оскільки кожна місцева церква є, через її зв'язок із      Головою, Тілом Христовим у тому місці... Божественною владою у пастирів і єпископів є точно таке саме служіння: проповідування Євангелія і відправлення Таїнств.  Будь-яка адміністративна відмінність між ними існує винятково за людським правом, заради доброго порядку. А ціллю цього доброго порядку, а отже, й "по людському  винайденому служінню нагляду (епіскопей) над пастирями і громадами" (H. Sasse, We Confess Church, c. 57), є завжди те, щоби могло вільно поширюватися Євангеліє. Єпископ там для того, аби це право вільного поширення Євангелія захищати.  Еклезіологічні "офіс-менеджери" не стають єпископами просто через через те, що так звуться, але виконуючи велике діло, належне єпископам.  Одним із найневідкладніших завдань єпископа є захист отари від вовків, а не об'єднання з ними. (Відповідно до Божественного права, єпископським служінням є проповідування Євангелія, прощення гріхів, судження про доктрини та засудження доктрин, що суперечать Євангелію..." (Ауґсбурзьке Віросповідання XXVIII:21, LHF, с. 61).

Професор Курт Маркворт, "Церква та її спільнота, служіння і управління"

понеділок, 9 квітня 2012 р.

Таїнство для глухих і німих

Хтось був спитався, чи Таїнство слід також пропонувати глухим і німим. Дехто думає, що добром буде практикувати на них побожне шахрайство і що їм слід давати неосвячені хлібці. Така насмішка – недобра, вона не буде вгодна Богові, Який вчинив і їх християнами, як і нас. Вони заслуговують на те саме, що й ми. Тому, якщо вони розумні і можуть знаками, що не викликають сумніву, показати, що бажають його у правдивій християнській відданості, а я це бачив часто, то ми повинні залишити Святому Духові те, що є ділом Його і не відмовляти тому, хто таке просить. Може бути так, що всередині вони мають краще розуміння і віру ніж ми, і цьому ніхто навмисно противитися не повинен. Хіба не читаємо ми в Св. Кіпріана,[1] святого мученика, що в Карфагені, в якому він був єпископом, він навіть дітям давав два елементи, хоча це й зі своїх міркувань, припинилося. Христос робив так, щоби до Нього приходили діти і, щоб ніхто не дозволяв їм в цьому перешкоджати [Марка 10:40]. Так само Він не стримував Своїх благословень ні від німих, ні від сліпих, ані від кульгавих. Чому ж тоді Його Таїнство не має бути також для тих, що сердечно і в християнському духові його бажають?

Доктор Мартін Лютер, Трактат про Новий Заповіт



[1] Кіпріан, славетний карфагенський єпископ, став мучеником 258 року по Р. Х.

неділя, 8 квітня 2012 р.

Проповідь на Вербну неділю

                       ВІТАЄМО ЦАРЯ
                   (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
           
А коли вони наблизились до Єрусалиму, і прийшли до Вітфагії, до гори до Оливної, тоді Ісус вислав двох учнів,  до них, кажучи: «Ідіть у село, яке перед вами, і знайдете зараз ослицю прив'язану та з нею осля; відв'яжіть, і Мені приведіть їх. А як хто вам що скаже, відкажіть, що їх потребує Господь, і він зараз пошле їх». А це сталось, щоб справдилось те, що сказав був пророк, промовляючи: Скажіте Сіонській доньці: «Ось до тебе йде Цар твій! Він покірливий, і всів на осла, на осля, під'яремної сина».  А учні пішли та й зробили, як звелів їм Ісус. Вони привели до Ісуса ослицю й осля, і одежу поклали на них, і Він сів на них. І багато народу стелили одежу свою по дорозі, інші ж різали віття з дерев і стелили дорогою. А народ, що йшов перед Ним і позаду, викрикував, кажучи: «Осанна Сину Давидовому! Благословенний, хто йде у Господнє Ім'я! Осанна на висоті!» (Матвія 21:1-9).

Благодать вам і мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа!  (Фил. 1:2) Амінь.

Дорогі брати і сестри,  коли Києвом проїздить якийсь важливий чиновник, то в місті вимикають світлофори, розмахують своїми паличками міліціонери та створюють величезні транспортні корки і тоді водії та пасажири, які змушені марнувати свій дорогоцінний час, висловлюють свої почуття у різні способи.  У тих почуттях мало щастя і радості, і ще менше добрих слів. Про кількість добрих думок, напевно, краще не згадувати взагалі.  Здається, що Київ у такі години ділиться на дві групи: чиновників та їхній супровід, які під мигалками тішаться самими собі наданими привілеями і всіх решту мешканців міста, які обурюються тим, що заради комфорту декількох осіб, змушені мучитися десятки тисяч інших.

Звісно ж, коли якийсь вельможа змушує страждати киян або мешканців будь-якого іншого міста, то йому далеко від Заповіді Божої: «Люби свого ближнього як самого себе», а заповіді: «Люби лише самого себе!» як знаємо, Господь Бог не давав. З іншого боку, хіба не порушуємо й ми 4-ої Заповіді Божої, в якій Господь нам наказує: «Шануй свого батька і матір свою, щоб довгі були твої дні на землі, яку Господь Бог твій дає тобі?»  Ось так і живемо ми в Україні, називаючи себе християнами, але зручно забуваючи дві головні Заповіді Божі: «Люби Господа, Бога свого, усім серцем своїм, і всією душею своєю, і всім своїм розумом, і з цілої сили своєї!» Це – заповідь перша! А друга однакова з нею: «Люби свого ближнього, як самого себе! Нема іншої більшої заповіді над оці!» (Мр. 12:30, 31). Хто про них пам’ятає, каже Господь, той «недалеко від Божого Царства» (Мр. 12:34). 

Сьогоднішній наш євангельський текст розповідає про той день, коли в Єрусалимі довкола основної дороги теж були зібрані люди.  Дороги тоді перекривала не окупаційна імперська римська влада. Основну магістраль Єрусалиму в ту неділю покрив народ, мешканці Єрусалиму. Але це покриття не було раптовим, незапланованим.  Про цю подію передвіщав ще був цар Давид, виспівуючи у Псалмі 24: «Піднесіте верхи свої, брами, і будьте відчинені, входи відвічні, і ввійде Цар слави! Хто ж то Цар слави? Господь сильний й могутній, Господь, що потужний в бою! Піднесіте верхи свої, брами, і піднесіте, входи відвічні, і ввійде Цар слави! Хто ж то Він, той Цар слави? Господь Саваот – Він Цар слави!»

Про цей день пророкував Захарій (9:9): «Радій вельми, о дочко Сіону, веселись, дочко Єрусалиму! Ось Цар твій до тебе гряде, справедливий і повний спасіння, покірний, і їде на ослі, і на молодім віслюкові, сині ослиці».  Ось які дивні пророцтва: Цар слави, але не тиран, який знищує всіх неугодних у будь-який спосіб, як це зробив із Іваном Христителем Ірод, а Господь – Цар слави, Цар справедливий. Він сповнений справедливості, а на несправедливість у Ньому немає навіть жодного натяку. Він – праведний і в Ньому цієї праведності так багато, що Його славить Божий народ, співаючи: «Як ім'я Твоє, Боже, так слава Твоя – аж по кінці землі, справедливости (тобто, праведності) повна правиця Твоя!» (Пс. 48:11). 

Нам, народженим у гріхові, бракує цієї праведності, але не Йому, Цареві слави. Він – джерело праведності і Він – повний спасіння, готовий спасти усіх, хто звернеться до Нього у каятті та вірі. І ось цей Цар слави вже поблизу Єрусалима – у Віфанії.  Але цей Цар слави не носить кармазинового одягу, не їздить на колісницях.  У Ньому виконується пророцтво Ісаї (53:2): «Він виріс перед Ним, мов галузка, і мов корінь з сухої землі, не мав Він принади й не мав пишноти; і ми Його бачили, та краси не було, щоб Його пожадати!»

Цар слави, Божий Син, стався Сином Давидовим, зодягнувшись у людське тіло в утробі Діви Марії з Назарету.  Народившись у Віфлеємській стайні цей Цар слави змушений був утікати від царя Ірода, який прагнув людської слави і знищував усіх можливих конкурентів на свою посаду. Серед єврейського натовпу вирізнити Його було неможливо.  І навіть останній пророк Старого Заповіту, Іван Христитель мав особливе обявлення від Господа про те, який саме єврей буде цей Цар Слави, Син Божий, вічний Господь і Син Давидів, що має народження в часі.  Іван побачив над Ним Святого Духа у вигляді голуба, а ще були слова Отця: «Це Син Мій Улюблений, що Його Я вподобав!» (Мт. 3:17).

Тепер, виявивши Свою славу Єдинородного Сина Божого багатьма чудесами, Ісус готується увійти до Єрусалиму.  Але який, на перший погляд, дивний спосіб Він обирає. Він вирішує вїхати в Єрусалим. Але Він вирішує зробити це не на не на 600-ому Мерседесі, не на розкішній Ескаладі – не не на шикарній колісниці, а дає досить дивні розпорядження Своїм учням: «Ідіть у село, яке перед вами, і знайдете зараз ослицю прив'язану та з нею осля; відв'яжіть, і Мені приведіть їх. А як хто вам що скаже, відкажіть, що їх потребує Господь, і він зараз пошле їх».

Що? Цар на ослиці?  Так – на ослиці! Так само, як і Бог – у людському тілі.  Так само як і ясла замість першої колиски. Так само, як і те, що «Мають нори лисиці, а гнізда небесні пташки, Син же Людський не має де й голови прихилити» (Мт. 8:20). Так само, як і учні з рибалок.  Так само, як і товариство митників і грішників, серед якого Він часто має трапезу.  Так само, як і докір учням, які змагаються за посади в Адміністрації Царя Небесного: «Ви знаєте, що князі народів панують над ними, а вельможі їх тиснуть. Не так буде між вами, але хто великим із вас хоче бути, хай буде слугою він вам. А хто з вас бути першим бажає, нехай буде він вам за раба. Так само й Син Людський прийшов не на те, щоб служили Йому, а щоб послужити, і душу Свою дати на викуп за багатьох!» (Мт. 20:25-28).

Цей Цар – Слуга і Він збирається увійти до Єрусалиму, аби служити Своєму народові і всьому людству. Про це й пророкував Захарій і це пророцтво ось-ось має виконатися у ту першу неділю, яку ми, в Україні, називаємо неділею Вербною.

Він не їде для того, щоб служили Йому, а їде, аби послужити Своїй рідній столиці Єрусалимові, своєму рідному народові, Ізраїлеві і всьому людству – бо Він Творець усіх. Ісус сідає на ослицю, аби увійти в Єрусалим, як ваш Цар, бо все це Він робить задля вашого прощення гріхів, задля вашого спасіння, заради вашого вічного життя.

На вулиці Єрусалиму виходять люди. Незабаром Пасха і місто сповнене прочанами. Ісус побував в усіх куточках Свого рідного, по плоті, краю. У Кані Галілейській Він перетворив воду на чудове вино.  По всій країні Він зцілював хворих. На другому боці моря Галілейського Він створив чудо, нагодувавши двома рибками і пятьма хлібами тисячі людей.  Він воскрешав померлих, як-от зробив це у Віфанії, воскресивши з мертвих Лазаря, тіло якого вже почало розкладатися. Його вітають, бо Він служить не Собі, а людям. Люди бачать і розуміють, що Ісус – обіцяний Месія.  Люди розуміють, що Він – Цар Ізраїлю, нащадок Давида.

З Ісусом на них чекає прекрасне майбутнє: ні хвороб, ні смерті, ні браку їжі чи напоїв, ні природних катаклізмів, ні несправедливості.  Він визволить їх від римлян і від корумпованих та грошолюбних первосвящеників.  Ізраїль стане панувати над народами.  І вже не вони платитимуть податки римлянам, а римляни і весь світ будуть платити податки їм, ізраїльтянам! Ох, як потрібний ізраїльтянам саме такий Цар!  Тож нумо всі на вулиці!

«І багато народу стелили одежу свою по дорозі, інші ж різали віття з дерев і стелили дорогою. А народ, що йшов перед Ним і позаду, викрикував, кажучи: «Осанна Сину Давидовому! Благословенний, хто йде у Господнє Ім'я! Осанна на висоті!» Народ вітає Сина Давидового!  Народ благословляє Христа, Який іде в Господнє Імя. Народ славить Бога за цього Царя. Народ виконує пророцтва, вітаючи Господа Ісуса в Єрусалимі.

І водночас народ не розуміє Бога.  І не розуміє своєї головної проблеми. Та проблема – не їхній корумпований національний провід. І та проблема – навіть не окупанти-римляни. Їхня і наша головна проблема – гріх. Бог Син упокорюється, аби цю проблему вирішити. Саме тому Він у такій покорі, на віслюкові вїздить до Єрусалиму. Саме тому Він піднімається не на престол у Єрусалимі, а на Голгофський хрест. Саме тому Він проливає на ньому Свою святу кров, обмиваючи нас від кожного нашого гріха.

Саме тому Він помирає на Голгофі, приносячи досконалу жертву за всі наші провини проти Бога, за все наше зло, яке ми вчинили проти наших ближніх. Саме тому Він воскресає на третій день з мертвих, аби запевнити нас про повну перемогу над гріхом, над смертю і над дияволом, аби ми сьогодні були впевнені і радісні, і не зважали на будь-які перепони, що їх можемо мати в цьому тлінному житті, бо Ісус – Цар над царями і Пан над панами – ваш люблячий Спаситель, Якого тієї неділі входу до Єрусалиму вітали пальмовим гіллям більшість єрусалимського люду.

 Але чому ми вітаємо його сьогодні вербовим гіллям у нашому рідному Києві?  Бо Він приходить сьогодні до нас так само – у покорі, але не на віслюкові, а у Своєму Євангелії та покірних, простих хлібі та вині Своєї Вечері.  Цар Слави промовляє до нас із Євангелія.  Цар слави доторкується до нас Своїми правдивими тілом і кровю у Євхаристії, якою Він буде нас вітати наприкінці сьогоднішньої Його служби.

Бо й сьогодні Він приходить не для того, аби ми Йому служили, інакше ця служба називалася би служба людська, а приходить Він для того, аби сьогодні послужити нам – відпустити всі наші гріхи та провини, зміцнити наші сили тілесні та духовні, відновити духа праведного в нашому нутрі та створити серця наші й обновити їх у святій і спасенній вірі, щоби останнього дня, у час Свого славетного повернення воскресити нас і дати нам вічне життя у Своєму Царстві.  Прийди, Господи Ісусе!  Амінь.

Благодать Господа Ісуса Христа зо всіма вами! Амінь (Фил. 4:23).

субота, 7 квітня 2012 р.

Свято Благовіщення

     Сьогодні ми святкуємо Благовіщення Діві Марії - день, коли архангел Гавриїл звістив Діві Марії з Назарету, з роду Давидового, про те, що в неї народиться Спаситель. Цей день - початок воплочення вічного Сина Божого та день, коли настало виповнення часу - "Як настало ж виповнення часу, Бог послав Свого Сина, що родився від жони, та став під Законом,  щоб викупити підзаконних, щоб усиновлення ми прийняли" (Гал. 4:4, 5).  Рання Церква святкувала Благовіщення і Розп'яття Господа в один і той самий день.  Ми в цей день дякуємо Господу за величне чудо воплочення нашого Викупителя-Христа та просимо в Господа, аби й ми могли повторювати в повному покладанні на Господа, приклад віри Св. Діви Марії, яка сповідує свою покору Слову Божому: "Я ж Господня раба: нехай буде мені згідно з словом твоїм!" (Євангеліє від Св. Луки 1:38).


Молитва на свято Благовіщення


Отче Небесний! Благаємо Тебе виливати на нас благодать Твою, аби ми дізнавшись про воплочення Сина Твого, Господа нашого, Ісуса Христа з послання ангела, хрестом Ісусовим і страстями Його були приведені до слави воскресіння; через нашого Господа Ісуса Христа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь. 

пʼятниця, 6 квітня 2012 р.

Лукас Кранах і Альбрехт Дюрер

Сьогодні ми дякуємо Господу за двох митців: Лукаса Кранаха (1472-1553 р. р.) і Альбрехта Дюрера (1471-1528 р. р.). Лукас Кранах був близьким другом Мартіна Лютера і визначним художником-портретистом. Він також прославився вівтарними полотнами та різьбою по дереву. Альбрехт Дюрер, мешканець Нюрнберга, який був найбільш ученим із художників епохи Відродження, палко підтримував Мартіна Лютера. Він так само прославився картинами та різьбою по дереву. Ці двоє митців у своїх творах відображали славу, велич, благодать і милосердя нашого Триєдиного Бога. В цій публікації використано твір Дюрера «Руки в молитві» (1508 р.).

середа, 4 квітня 2012 р.

вівторок, 3 квітня 2012 р.

Горніться до Христа у вірі

До того ж, Христос каже, як Він руйнує смерть і як мене порятовано від смерті. Він буде отрутою для  смерті. Смерть і Закон, звісно ж, Його засудять. Тому Він матиме померти і буде похований. А де буде Він, то диявол звідти змушений буде відступити. Але як мені підійти до цього Спасителя та Викупителя? Сутанами чи чернецькими орденами з правилами? Ні!  Просто горніться до Спасителя у вірі. Він подолав смерть і диявола, і навстіж розрізав черево диявола. Він царюватиме й правитиме знову, хоча й був Він розпятий за Анни й Кайяфи. Тому приєднуйтеся до Нього і ви прорветеся крізь смерть і диявола, бо цей текст запевнює нас: «Кожен, хто вірує в Нього, матиме вічне життя». Приймайте правду цієї чудесної Божої любові до світу і кажіть: «Вірую в Сина Божого та Маріїного, Який був піднесений і прибитий до хреста».  Тоді відчуєте ви нове народження, бо смерть і гріх більше вас не звинувачуватимуть, не завдадуть вам шкоди й рани. Горніться до Його шиї або одежі, тобто віруйте, що Він став людиною і страждав за вас. Кладіть на себе знак хреста і промовляйте: «Я християнин і я здолаю».  І ви побачите, що смерть переможена. В Діях 2:24 Св. Петро каже, що смерть не змогла втримати Христа, бо в одній Особі були поєднані божественність і людськість. Так само й ми теж не залишимося в смерті – ми зруйнуємо смерть, але лише тоді, коли залишимося непохитними у вірі та будемо горнутися до Руйнівника смерті.

Мартін Лютер, З проповіді на Євангеліє від Св. Івана

понеділок, 2 квітня 2012 р.

Основне у служінні

     Основним у служінні є те, що в ньому Бог хоче бути присутнім зі Своїм Святим Духом, благодаттю і дарами, і ефективно через них працювати... Бог хоче збільшити зрощування та напування тих, кого було законно покликано на служіння і правдиве викладення доктрини та до вірного виконання усього того, що належить до служіння (1 Кор. 3:6; 15:58), для того, щоб і вони самі, й інші люди могли бути спасенні (1 Тим. 4:16).

Мартін Хемніц, Довідник: Служіння, Слово і Таїнства

Де немає Святої Трійці

Всі, хто заперечує Святу Трійцю, нічого не знають про Боже благодатне обличчя. Якщо немає Святої Трійці, то й немає вічного Сина Божого, немає воплочення Сина Божого у виповнення часу, немає Замісницької Жертви, виправдання вірою, миру з Богом через нашого Господа Ісуса Христа. А є там лише Закон із його зобов'язаннями, вимогами, погрозами та прокляттями. Триєдиний Бог - благодатний Бог, а благодатний Бог - Бог Триєдиний.

Франц Піпер, Християнська догматика

неділя, 1 квітня 2012 р.

Проповідь на 5-у неділю Великого посту

                                     СУЩИЙ
                   (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
           
А Мойсей пас отару тестя свого Їтра, жерця Мідіянського. І провадив він цю отару за пустиню, і прийшов був до Божої гори, до Хориву.  І явився йому Ангол Господній у полум'ї огняному з-посеред тернового куща. І побачив він, що та тернина горить огнем, але не згорає кущ. І сказав Мойсей: «Зійду-но, і побачу це велике видіння, чому не згорає та тернина?» І побачив Господь, що він зійшов подивитися. І кликнув до нього Бог з-посеред тієї тернини і сказав: «Мойсею, Мойсею!» А той відказав: «Ось я!» І сказав Він: «Не зближайся сюди! Здійми взуття своє з ніг своїх, бо те місце, на якому стоїш ти, земля це свята!» І сказав: «Я – Бог батька твого, Бог Авраама, Бог Ісака й Бог Якова!» І сховав Мойсей обличчя своє, бо боявся споглянуть на Бога!  І промовив Господь: «Я справді бачив біду Свого народу, що в Єгипті, і почув його зойк перед його гнобителями, бо пізнав Я болі його.  І Я зійшов, щоб визволити його з єгипетської руки, та щоб вивести його з цього краю до Краю доброго й широкого, до Краю, що тече молоком та медом до місця ханаанеянина, і хіттеянина, і амореянина, і періззеянина, і хіввеянина, і євусеянина.  А тепер ось зойк Ізраїлевих синів дійшов до Мене, і Я також побачив той утиск, що ним єгиптяни їх тиснуть. А тепер іди ж, і Я пошлю тебе до фараона, і виведи з Єгипту народ Мій, синів Ізраїлевих!»
І сказав Мойсей до Бога: «Хто я, що піду до фараона, і що виведу з Єгипту синів Ізраїлевих?» А Він відказав: «Та Я буду з тобою! А це тобі знак, що Я послав тебе: коли ти виведеш народ із Єгипту, то ви будете служити Богові на оцій горі».  І сказав Мойсей до Бога: Ото я прийду до Ізраїлевих синів та й скажу їм: «Бог ваших батьків послав мене до вас, то вони запитають мене: «Яке Ім'я Його?» Що я скажу їм?»  І сказав Бог Мойсеєві: «Я Той, що є». І сказав: «Отак скажеш Ізраїлевим синам: Сущий послав мене до вас».  І сказав іще Бог до Мойсея: «Отак скажи Ізраїлевим синам: Господь, Бог батьків ваших, Бог Авраама, Бог Ісака й Бог Якова послав мене до вас. А оце Ім'я Моє навіки, і це пам'ять про Мене з роду в рід» (Вихід 3:1-15).

Благодать вам і мир  (1 Сол.1:1) Амінь.

Дорогі брати і сестри, один дідусь пішов на прогулянку зі своїм внуком. Коли вони відійшли на досить далеку відстань від дому, дідусь спитався в онука:
-        Як далеко ми відійшли від домівки?
-        Не знаю. Відповів онук.
-        А де ми зараз?
-        Не знаю.
Тоді дідусь промовив досить добродушно: «Що ж, здається, що ти заблукав».  Внук пильно по подивився на дідуся і відповів: «Ні, заблукати я просто не можу.  Я ж з тобою».

Добре бути з кимось, хто знає, де ви є і куди вам далі йти. Добре бути з Богом і мати Бога на найпершому місці в своєму житті. Ніхто і ніщо не може замінити Бога.  Бога не можуть замінити батьки. Давид молиться у Псалмі (26:10): «Мій батько та мати моя мене кинули, та Господь прийме мене!»  Народ не може замінити Бога і навіть найвищі національні устремління без Бога ні до чого доброго не приведуть.

Як «принц Єгипту», як ще називають Мойсея, став пастухом отар свого тестя Їтра?  Він вирішив, що інтерес його народу, його рідної нації, євреїв, вищий од заповіді Божої: «Не вбий», що була вкладена в його серце Творцем, Богом Авраама, Ісака та Якова.  Коли Мойсей зауважив, що єгиптянин знущається над його одноплемінником-євреєм, то Мойсей став ультра-націоналістом і вбив єгиптянина.  Щоправда, як це часто буває, цього бунтарського вчинку не схвалили й самі євреї, заради яких Мойсей скоїв вбивство і, фактично, повстав проти єгипетської влади. Мойсей скоїв це, бо відступився тоді від Бога і ось тепер він не в центрі світової цивілізації, а в далекій пустині. Тепер він не належить до еліти наддержави, а випасає отару, не свою, а свого тестя Їтра.

Чи не було й з вами так, як із Мойсеєм, дорогі брати і сестри?  Чи не бувало з вами так, що опинившись без Бога, відступившись від Нього, від Його Слова, ви раптом коїли бунт проти Свого Творця і чинили зло ближньому своєму?  Чи не бувало з вами так, що ви самі вирішували, що треба робити в цій або іншій ситуації і йшли наперекір своїй совісті та Слову Божому?  І чи не бувало з вами так, що у ваші серця закрадався сумнів про те, чи чує вас Бог, чи Він справді вислуховує ваші молитви і прийде вам на поміч? Сьогодні настала пора нам розкаятися в таких думках і вчинках та обновити нашу надію на Господа Бога.

Мойсей, людина-втікач, пастух зустрічається з Богом.  Ця зустріч була незвичайна і несподівана. Мойсей Бога не шукав.  Бог знайшов Мойсея. Бог з’явився Мойсеєві у полум’ї огняному з-посеред тернового куща. Писання називає тут Бога – Ангел Господній.  Часто таким висловом у Писанні позначається Божий Син до того, як Він воплотився. У воплоченні Він впокорюється, зодягнувшись в людське тіло. На місце народження Він вибере стайню, а замість колиски, буде покладений у ясла.

Тут Син Божий, Який прагне догодити Отцеві та виконати план спасіння людства від гріха, зявляється Він не з розкішної пальми в оазі, а зі звичайного тернового куща.  Проте незвичайним є те, що з цим терновим кущем відбувається. Мойсей бачить, що тернина горить, але не згорає кущ. Це – чудо. Чудо приваблює Мойсея. Він хоче розібратися, що там відбувається. Він вирушає до неопалимого терну.  Господь за ним спостерігає і щойно Мойсей підходить до куща, як Господь промовляє: «Мойсею!  Мойсею!» 

Божий Син кличе Мойсея по імені. Він добре знає цього розкаяного грішника.  Він добре знає кожного з вас. Він записав ваші імена на небі і в Євангелії від Луки (10:20) Син Божий втішає Своїх служителів і нас: «Не тіштеся тим, що вам коряться духи, але тіштесь, що ваші ймення записані в небі!»  Ісус знає Мойсея, Ісус знає вас.  Ісус любить Мойсея, Ісус любить вас. 

Ісус – святий Бог. Таким Він є споконвіку разом із Отцем і Святим Духом.  І все, що пов’язане з Ісусом – святе. Господь наказує Мойсеєві, заради його таки добра, залишатися там де він є.  Але навіть цього мало. Мойсей мусить зняти взуття своє, бо навіть віддалік від Господа – свята земля. Господня святість незрівнянна. Сьогодні ми освячуємося Його Словом.  Сьогодні в нас під час літургії лунатиме заклик: «Святе – для святих!» Місце, в якому перебуваємо сьогодні ми, так само, як і терновий кущ, і земля довкола нього, святе, бо тут Бог, як колись на Хориві, зустрічається з нами і дає нам святі та правдиві тіло і кров Христа Спасителя.

Святий Бог зустрічається з нами, як і колись з Мойсеєм. Для Мойсея – Він не чужий Бог, а Бог його прабатьків, Авраама, Ісака та Якова.  Він – Бог обітниці. Він – Бог не байдужий до бід євреїв чи до бід українців.  Господь описує, як повно Він бачить та відчуває біду поневоленого народу: «Я справді бачив біду Свого народу, що в Єгипті, і почув його зойк перед його гнобителями, бо пізнав Я болі його». 

Серед людей часто можна почути співчуття. На жаль, дуже часто всі справи співчуттям і обмежуються. Але не так з Господом Богом. Він продовжує: «І Я зійшов, щоб визволити його з єгипетської руки, та щоб вивести його з цього краю до Краю доброго й широкого, до Краю, що тече молоком та медом».  Бог не просто співчуває. Бог не просто підтримує нас у наші тяжкі миті життя. Бог сходить, аби визволити євреїв із єгипетської неволі та ввести їх до Обіцяного Краю, що тече молоком і медом.

Для цієї місії визволення Він збирається використати Мойсея.  Він міг би промовляти з розкішної пальми в чудесному оазисі, але цього Бог не зробив – Він вирішив промовляти зі звичайної тернини.  Він міг би послати з місією визволення Мойсея - князя єгипетського, але Бог цього не зробив. Він вирішує послати  з місією визволення Мойсея -пастуха.    Все робити буде Син Божий, але діяти буде Він через Мойсея – пастуха, Мойсея – розкаяного грішника.

            А який чудовий наказ віддає Божий Син: «А тепер іди ж, і Я пошлю тебе до фараона, і виведи з Єгипту народ Мій, синів Ізраїлевих!»  Іди і виведи – каже Господь. Він каже ці слова наче йдеться про виведення кількох корів із стайні на пашу, а не про визволення мільйонів людей на волю з тиранії найпотужнішої держави тогочасного світу!  Так і сьогодні Господь доручає пастиреві, звичайному, розкаяному грішникові, промовляти ці небесні слова: «Заявляю вам змилування Боже і прощення всіх ваших гріхів». 

            Важливим є не Мойсей і він це визнає: ««Хто я, що піду до фараона, і що виведу з Єгипту синів Ізраїлевих?» Важливим є не пастир, який сповідує разом із Апостолом Павлом: «Вірую, Господи, й визнаю, що Ти Єси поправді Христос, Син Бога живого, Котрий на цей світ прийшов грішників спасти, із них перший – то я». Важливим є Той, Хто уповноважує Мойсея виводити народ із Єгипту і Хто уповноважує пастирів проголошувати прощення усіх ваших гріхів і провин. Важливим є Христос, Спаситель-Бог. Він каже: «Я буду з тобою».

            Христос завжди перебуває зі Своїми людьми. Він перебував з Мойсеєм на Хориві. Він перебував із Мойсеєм перед фараоном, у глибині Червоного моря, коли народ Божий переходив море по суходолу. Він перебуває з нами сьогодні знову в простих речах: у Слові, у хлібі та вині Господньої Вечері і через звичайного пастиря  проголошує відпущення гріхів, а з ним і визволення від страшнішої влади ніж єгипетська тиранія – визволення від влади гріха, смерті та диявола, яку Він поборов на хресті Голгофи, померши за наші гріхи та воскреснувши на третій день для нашого виправдання. 

            Проголошують це звичайні люди, здійснюється визволення через звичайні засоби. Але здійснює все це незвичайний Господь, Який у відповідь на Мойсеєве запитання, відповідає: «Я – Той, що Є.  Сущий. Ягве». Через півтори тисячі років, у відповідь на подібне питання юдеїв, цей Самий Син Божий відповів: «Перш, ніж був Авраам, Я є» (Ів. 8:58). Він – Сущий.  Він – Ягве. І цей Сущий, цей вічний Бог – Бог люблячий, Бог благодатний, Бог, Який прощає і довготерпить, Бог Який дарує нам вічне життя у святому Царстві Божому.

            Яка складна та неосяжна ця простота слів, з якою звертається Господь до Мойсея! Яка складна та неосяжна простота слів, якими нам проголошується відпущення гріхів і запроваджується Свята Вечеря, коли під простотою хліба та вина криються справжні тіло та кров Сущого, Ягве і з якими та в яких нам дарується прощення гріхів та вічне життя в Ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа тут і сьогодні, бо Ісус, Бог Авраама, Ісака та Якова, і вчора, і сьогодні, і повіки Той Самий.  Йому поклонявся на горі Хорив Мойсей. Сьогодні поклоняємося Йому в Києві і ми.  З Ним прямуємо ми до вічного життя у Царстві Небесному і заблукати з Христом не можемо, бо Він Бог, Сущий, Спаситель.  Амінь.

Благодать Господа нашого Ісуса Христа нехай буде з вами. Амінь! (1 Сол. 5:28).