Рости на спасіння (проповідь)

вівторок, 31 липня 2012 р.

Перше слід визнати хворобу


     Визнання прабатьківського гріха є необхідним. Бо величину благодаті Христової не зрозуміти, допоки не буде визнано наші хвороби. Ціла праведність людини є звичайнісіньким лицемірством перед Богом, допоки ми не визнаємо, що наше серце природно позбавлене любові, страху перед Богом і впевненості в Богові.


З Апології Ауґсбурзького віросповідання, Стаття ІІ "Про прабатьківський гріх"

понеділок, 30 липня 2012 р.

З сайту BBC - дуже цікава стаття

Тим, хто ще не встиг, раджу прочитати цікаву статтю з сайту Бі-Бі-Сі, яку раніше був розташував на своєму блозі диякон нашої парафії, Дмитро Прокопчук. Автор статті розглядає як саме належність країн  до тієї або іншої християнської конфесії (зокрема лютеранства) впливає на економіку. 
Прочитати статю можна, кликнувши нижче:

неділя, 29 липня 2012 р.

Проповідь на 8-у неділю П'ятидесятниці


          ЇЖА В ПУСТИНІ
 (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
           
Тими днями, коли було знову багато народу, а їсти не мали чого, покликав Він учнів Своїх та й промовив до них: «Жаль мені тих людей, що вже три дні зо Мною знаходяться, та їсти не мають чого. А коли відпущу їх голодних до їхніх домівок, то ослабнуть у дорозі, бо деякі з них поприходили здалека». І відказали Йому Його учні: «Звідки зможе хто нагодувати їх хлібом отут у пустині?» А Він їх запитав: «Скільки маєте хліба?» Вони ж повідомили: «Семеро». Тоді Він народу звелів на землі посідати. І, взявши семеро хліба, віддавши подяку, Він поламав і дав учням Своїм, щоб роздати. А вони роздавали народові. І мали вони трохи рибок; і Він їх поблагословив, і роздати звелів також їх.  І всі їли й наїлися, а з позосталих кусків сім кошів назбирали... А їдців було тисяч з чотири! (Марка 8:1-9)
Усім… улюбленим Божим, вибраним святим, благодать вам та мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа!  (Рим. 1:7)  Амінь.
Дорогі брати і сестри, одна маленька дівчинка попросила дозволу в своєї мами піти на прогулянку. Був обумовлений час її повернення, але вчасно дитина не повернулася. Мати, звісно, почала вимагати пояснень запізнення. Дівчинка пояснила, що дорогою додому зустріла свою ще меншу подружку, яка плакала через поламану ляльку.  «Ось воно що», - відповіла мати, «ти затрималася, аби допомогти їй полагодити іграшку?» «Зовсім ні», - відповіла дочка, «Я спинилася, аби допомогти їй поплакати».
 
 
Як часто нам бракує співчуття до наших ближніх, до наших однолітків, до старших і менших!  Як часто ми пропускаємо нагоду поспівчувати їм, а коли треба то й поплакати!  Гріх спотворив нашу совість, наші емоції і наш розум.  Через гріх у багатстві ми стаємо самовдоволеними, а в бідності – байдужими. «Яке нам діло до нагальних потреб нашого ближнього?  Це ж не наші потреби та й нашими бути не можуть, бо ми застраховані від них нашим достатком» - думають одні.  А інші роблять подібний висновок, проте з інших міркувань: «Якщо я у своїй бідності поділюся з ближнім або намагатимуся йому допомогти, то лише збіднію і змарную свій час, а реальної допомоги так і не надам».  Гріх усе спотворює, а найперше гріх робить нас сліпими і не дає нам бачити від Кого приходить наш достаток і Хто діє навіть у нашій бідності – гріх викликає в нас амнезію, хворобу безпамятства на Бога.
 
 
Брак співчуття, брак жалю до ближніх – небезпечний, як і кожний гріх. Стільки бід, стільки горя від цього зазнав наш український народ, особливо після більшовицької революції, під час жахливих репресій, під час геноциду українського народу штучно створеним голодом. Брак жалю відчувається і в наш час. Він відчувається у мізерних пенсіях, у низьких заробітних платах, у грубості і зверхності начальників, у черствості людей які начальниками ще не стали. Брак жалю творить пекло для нашого народу ще в цьому світі і служить гірким провісником майбутнього усіх, кому байдужі біди й болі їхніх ближніх – провісником вже їхніх власних, особистих мук у невгасимому вогні справжнього пекла, пекла, створеного Богом для диявола та його посланців.

     На Останньому Суді ті, що не мають жалю, не матимуть що відповісти Господеві.  Вони не матимуть чим аргументувати свою байдужість до потреб свого ближнього, бо для гріха виправдання в людини не існує, бо «заплата за гріх – смерть».
 
 
Наш Господь – повний жалю до людей.  Він нас створив. Ми – вінець Його творива. І хоча ми відпали від Нього в гріх, Він не ставиться до нас так, як ми, буває, ставимося до тих людей, що згрішили проти нас.   Він завжди має до нас жаль. Він завжди нам співчуває. В сьогоднішньому Євангелії Господь Ісус Христос перебуває серед людей.  Власне кажучи, для цього Він, вічний Божий Син, стався людиною. В Євангелії від Св. Івана (3:16) читаємо, що «Так-бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне».

Ось Ісус проповідує Євангеліє, зцілює хворих, відновлює здоровя недужим, виганяє нечистих духів. До Нього збираються тисячі людей. Вони йдуть не до Єрусалиму, не до Кайяфи чи будь-яких інших священиків, у розшитих золотом ризах, а йдуть до Христа, до Спасителя. Вони не йдуть так як прийшов був до Христа, ховаючись, уночі, Никодим, аби визнати: «Учителю, знаємо ми, що прийшов Ти від Бога, як Учитель, бо не може ніхто таких чуд учинити, які чиниш Ти, коли Бог із ним не буде» (Ів. 3:2).  Вони йдуть за Христом відкрито і де б Він не був. Якщо Він у пустині, що ж – у пустиню йдуть і ті, що Його шукають.

Біля Нього – тисячі людей, бо Він – милосердний.  До Нього йдуть і йдуть люди, бо Він – благодатний. До Христа йдуть, бо Він нікого не залишає без відповіді і нікому не відмовляє у милості. По-іншому Він не може, бо така Його сутність – людинолюбство. Три дні, впродовж яких перебували люди біля Христа, пролетіли непомітно. В центрі їхньої уваги був Син Божий – вони зібрані були довкола Нього. Вони забулися навіть про їжу, але про них не забувся Він. Він памятає про всі їхні потреби, так само як і памятає про потреби наші, саме потреби, а не примхи чи забаганки.

І коли Господь бачить реальний стан слухачів Слова, усіх тих, що прагнуть бути біля Нього, то навчає і Своїх учнів, і нас, аби ми знали про ставлення Його серця. Він каже: «Жаль мені тих людей, що вже три дні зо Мною знаходяться, та їсти не мають чого. А коли відпущу їх голодних до їхніх домівок, то ослабнуть у дорозі, бо деякі з них поприходили здалека». Ісус жаліє людей.  Він знає про їхній голод. Він знає звідки хто прийшов, бо Він знає все.  Він знає, що дехто подолав таку відстань, що повертаючись додому охляне, повністю виснажиться.  Христос любить людей. Христос жаліє людей.  Христос любить і жаліє вас.

     Але тут вмикається логіка, цей продукт грішного людського розуму і озвучує здивований протест: «І відказали Йому Його учні: «Звідки зможе хто нагодувати їх хлібом отут у пустині?»  Бунт проти Бога триває у плоті навіть віруючих людей. Подібні запитання були у вибраного народу, коли Господь вивів їх із єгипетського краю, з дому фізичного рабства. В пустині вони нарікали на Бога, Який вчинивши багато чуд, вивів їх на свободу і вів до Обіцяного Краю, до їхньої рідної країни, де вони мали насолоджуватися свободою.

Так буває і з нами.  Ми забуваємося про істинну природу Божу і починаємо порівнювати Бога з нами, подумки понижуючи Його, всемогутнього і люблячого Творця до власного безсилля. Проте як добре, що Господь не залежить від наших думок і від наших оцінок Його потенціалу. Як добре, що Він – всемогутній і що Свою любов Він може виявляти стількома способами, і так, що ми цього навіть не можемо собі уявити!

     Ісус запитує Своїх учнів, які вже бачили одне чудо з годування багатотисячного натовпу: «Скільки маєте хліба?» Вони ж повідомили: «Семеро».  Сім хлібин – на тисячі людей, до того ж хлібин не українських, а хлібин які радше подібні на відомий нам грузинський лаваш, ось і всі ресурси. Їх мало, надто мало, коли немає Бога. Але коли поряд Бог, Податель усякого добра, то тіснота раптово стає простором, а сім хлібин Його волею стають хлібом поживи для багатьох тисяч люду!

Наше Євангеліє так описує чудо, яке далі відбувалося: «Тоді Він народу звелів на землі посідати. І, взявши семеро хліба, віддавши подяку, Він поламав і дав учням Своїм, щоб роздати. А вони роздавали народові. І мали вони трохи рибок; і Він їх поблагословив, і роздати звелів також їх.  І всі їли й наїлися, а з позосталих кусків сім кошів назбирали... А їдців було тисяч з чотири!» Хліб і риба – чудова, ситна пожива для зголоднілого люду.  Милостивий Господь, Який жаліє людей, Який співчуває людям не просто каже: «Жаль Мені цих людей!»  Він жаль Свій виявляє у поживу, якою насичує тих, над ким Він зжалився.  Неможливе стає можливим для Господа – «Неможливе це людям, а не Богові. Бо для Бога можливе все!» (Мр. 10:27).

Так само як можливо для Єдинородного Сина Божого принести Себе в жертву за всі гріхи світу. Якби на хресті померла звичайна людина, то користі з цього для грішників не було би ніякої – наші гріхи і далі би тяжіли над нами, а гнів Божий і далі перебував би на кожному з нас.  Але оскільки на хресті помер правдивий і Єдинородний Син Божий, правдивий Бог і правдива людина, то Його жертва – повна за всі наші переступи, а Його кров обмиває нас від усіх наших гріхів.

Якби на хресті померла була звичайна людина, то сьогодні нам не проголошувалися би слова про повне прощення наших гріхів вірою в Христа. Але оскільки помер на хресті Господь Ісус Христос, то Він  воскрес із мертвих, бо Він Сам віддає життя і Сам бере Його назад, бо Він – Господь життя і Сам є Життя. І оскільки Він – Той Самий Ісус Христос, Який в пустині сімома хлібами та декількома рибками чотири тисячі чоловіків, і це не рахуючи дітей і жінок, та ще залишилося сім повних кошів, то Його благодаті, Його милосердя, Його любові, Його жалю, Його прощення вистачає на всіх вас, на ваших дітей і на всіх інших людей, хто приходить до Нього з вірою і слухає Його Слово і вірує в Христа.

     Дехто, дивлячись на хліб і чашу Святої Вечері, спокушується і каже: «Як це може бути, що правдиві тіло та кров Христа, Який вознісся на небеса, присутні у хлібі та вині Святої Вечері?  Врешті-решт ця Вечеря відправляється у вірних Богові лютеранських церквах по всьому світові. Як то може Христос, Який перебуває на небесах бути водночас тілесно присутнім тут, у цьому Таїнстві?  Такого бути не може!» 
Але хай замовкне логіка грішного розуму!  Хіба можна було нагодувати тисячі людей сімома хлібами, кількома рибками та ще й після цього мати сім повних кошів добірного хліба та риби?  Але Господь це робить, бо Він – Бог всемогутній, Бог люблячий, Бог, Який сповнений до вас жалю. І аби ви не ослабли у дорозі до Царства Небесного, Він сьогодні живить вас Своїм Словом і Своїми правдивими тілом і кровю під виглядом хліба та вина Святої Євхаристії. Ми теж поки що у пустині, пустині цього світу, і без Христової поживи до Царства Небесного нам не дійти. Його пожива дає нам сили в цій дорозі.  Христос робить зміцнює.  Його Слово і Його Таїнство – це їжа в пустині нашого життя в цьому світі.

Він дає нам сили тішитися з тими, хто тішитися і плакати з тими хто плаче (Рим. 12:15) навіть коли це плач маленької дитини, що співчуває своїй подружці.  Він так само дає нам сили і ресурсів перетворювати наш жаль на діла допомоги нашим ближнім, бо за всяким таким ділом стоїть наш люблячий Господь Ісус Христос в Імя Якого ви прощені і виправдані, в Імя Якого ви маєте життя вічне і Який воскресить вас до життя вічного Останнього Дня, у час Його приходу. Прийди, Господи Ісусе! Амінь.

     Благодать Господа нашого Ісуса Христа нехай буде зо всіма вами! Амінь (Рим. 16:24).

субота, 28 липня 2012 р.

Презентація книги про створення

В неділю 22 липня в тернопільській парафії Св. Івана та Якова (пастир - о. Тарас Коковський), після служби Божої , відбулася презентація книги Клеона Вайґанда "Створення: все створив Бог". За словами координатора перекладацького проекту, пастиря Ніла Шрейдера, ця книга читається як один чудовий псалом, в якому прославляється Бог Творець. Втім, хоча книга читається напрочуд легко, це не означає, що автор не поставився серйозно до наукових фактів.  Радше навпаки - оскільки сам автор захоплюється фізикою, через це й зумів викласти факти, які надзвичайно чітко та вміло підтверджують правдивість створення всесвіту, як воно викладене в Біблії і спростовують помилковість теорії про еволюцію. Книга "Створення: все створив Бог" надзвичайно корисна для християн, бо зміцнює віру в Творця і оснащує їх зброєю для боротьби за душі, що захоплені різними оманливими теоріями про походження світу. Світлини: під час презентації книги.

День Св. Володимира Великого, християнського правителя

     Сьогодні ми дякуємо Богові за життя київського князя – Св. Володимира Великого. Саме він став тим правителем Київської Русі, який домігся офіційного запровадження християнства у нашому краї. Будучи великим полководцем і політиком, він також сам став християнином і піклувався, аби його народ був спасенним. Переоцінити роль св. Володимира (Василя у Хрищенні) Великого у історії Русі-України, неможливо. Адже християнство не лише долучало Київську Русь до сім’ї європейських народів (як про це говорять нині багато політиків, і що саме по собі є другорядним), а насамперед благовістило Христа Спасителя, а отже принесло і продовжує приносити спасіння величезній кількості людей, які воскреснуть до вічного життя у Божому Царстві.
     «Ранком [Наступного дня] зійшов Володимир із царициними і корсунськими попами до Дніпра, і зійшлось людей без ліку: і ввійшли всі в воду, і стояли у ній по шию, а другі — до грудей, малі біля берега, інші тримали дітей, на руках, дорослі бродили, а попи ж стояли і творили молитву.
      І було видно радість велику на небі і на землі: стільки душ врятованих! А диявол стогнав, причитаючи: «О горе мені! Прогнаний я звідси! Тут думав мати житло, бо не було тут учення апостольського, не знали тут Бога, і радів я із служіння тих, що служили мені. А тепер я переможений невігласом, а не апостолами і мучениками, і вже більше не буду царствувати в цих землях».
      Охрещені ж люди розійшлися по домівках своїх. Володимир був радий, що пізнав Бога сам і люди його, подивився на небо і сказав: «Боже великий, що створив небо і землю! Зглянься на нових людей своїх, дай же їм, Господи, пізнати Тебе, істинного Бога, як пізнали Тебе країни християнські, і утверди в них віру правильну і неухильну. Поможи мені, Господи, проти супротивного ворога, надіюся на Тебе і на Твою силу в перемозі над його підступами». І, сказавши це, повелів будувати церкви і ставити їх на місцях, де стояли ідоли. І поставив церкву святого Василія на горі, де стояли ідоли — Перун і інші і де приносили їм жертви князь і люди.
     І почав ставити церкви і попів по інших городах, і людей приводити на хрещення по всіх городах і селах. І почав [Володимир] посилати забирать дітей у нарочитих мужів своїх і віддавати їх на навчання книжне. А матері плакали за чадами своїми, як за померлими, бо ще не були кріпкі у вірі.
     Через оцих, відданих на навчання книжне, і збулося пророцтво на Руській землі, в якому сказано: «У ті дні глухі почують слова книжні і ясною буде мова гундосих». Ці-бо не чули раніше мови книжної, але з Божого допусту і з милості своєї помилував їх Бог, як сказав пророк: «Помилую, кого захочу». Помилував-бо нас святим хрещенням і оновленням Духа, і за милістю Божою, а не за нашими ділами. Благословен Господь Ісус Христос, що возлюбив новоохрещених, Руську землю, і просвітив її святим хрещенням.
      От тому і ми припадаємо до Нього, кажучи: «Господи Ісусе Христе! Чим воздамо Тобі за все, що Ти воздав нам грішним? Не знаємо, чим воздати за дари Твої, великий бо Єси, дивні діла Твої, і величі Твоїй немає меж». Із роду в рід будемо восхваляти діла Твої, говорячи разом із Давидом: «Прийдіть, возрадуємося Господові і воскликнемо Богу і Спасителю нашому, предстанемо перед лицем Його у славослов’ї», славте Його, бо Він благий, бо вічна милість Його, бо звільнив нас від ворогів наших, тобто ідолослужителів.
      І ще скажемо з Давидом: «Заспівайте Господу нову пісню! Заспівайте Господу всім народом, заспівайте Господу, благословіть Ім’я Його, благовістіть з дня на день спасіння Його, возвістіть в народах славу Його, і серед усіх людей чуда Його, бо великий Господь і всеславний, і величі Його нема кінця». Яка радість! Не один і не два-бо зазнають спасіння. Сказав Господь: «Радість на небі буває і від одного грішника, що покаявся». А тут не один, не два, а незліченна кількість до Бога приступила, святим хрещенням просвітилася. Як сказав пророк: «Окроплю вас водою чистою, і очиститесь від ідолопоклонства вашого і гріхів ваших».
     І ще другий пророк сказав: «Хто, як не Бог, прощає гріхи і не ставить в провину неправду? І бажаючи цього — милостивий. Той наверне [до себе], і ущедрить нас, і ввергне у бездну гріхи наші». І [апостол] Павло говорить: «Браття! Скільки нас охрестилося в Ісуса Христа, і в смерть Його хрестимся, і хрещенням погребені-бо з ним у смерть, нехай, як Христос воскрес із мертвих славою Отця, так і ми підемо в оновленому житті». І ще: «Старе минуло, тепер все нове». «Нині наблизилося до нас спасіння, ніч минула, а день настав».
     Завдяки князеві нашому Володимиру придбали ми доступ через віру до цієї благодаті, завдяки йому здобудемо славу і стоїмо. Нині ж, звільнившись від гріха і ставши рабами Господа, одержали плід свій у святості» («Повість врем’яних літ [з оповіді про 988 рік]».

Молитва на День Св. Володимира Великого, християнського правителя:

     Отче Небесний, у цей день ми приносимо Тобі щиру подяку за князя київського, Володимира Великого, якого Ти вчинив Своїм інструментом для принесення Святого Євангелія на простори Київської Русі. Просимо Духом Твоїм виставляти правильні пріоритети в нашому житті, аби ми завжди трималися Ісуса і горнулися до Нього, як до нашого Спасителя та вірно ділилися Твоїм Словом із нашими співвітчизниками. Заради Христа. Амінь.

пʼятниця, 27 липня 2012 р.

Літня Біблійна Школа

В Українській Лютеранській Церкві завершилося навчання в Літній Біблійній Школі. Сотні дітей в усіх частинах України вивчали Божі обітниці про Христа Спасителя у Старому Заповіті та дізнавалися про вірність Божу, про Божу благодать і спасіння у Христі.  Всі випускники школи отримали в подарунок Сто Біблійних оповідей - Біблію для дітей українською мовою. На фото - діти з Кременця під час завершального уроку (кременецька парафія Хреста Господнього (УЛЦ).



вівторок, 24 липня 2012 р.

З повсякдення

     Декілька тижнів тому розмовляв зі священиком, який представляє велику і традиційну церкву іноземного підпорядкування на заході України. Служить він у великому селі. В селі всі розмовляють українською, бо етнічні українці.  Пропоную панотцеві дитячі Біблії, безкоштовно. "Українською?" - перепитує чесний отець.  "Дякую, але я відмовляюся".
     Це саме село позавчора. Дружина зайшла в місцевий магазин. Семикласниці обговорюють, що їм купувати. "Коньяк і щось таке, чим його запити", - каже одна дівчинка. "Коньяк не запивають", - репліка від одного з однолітків. Після докорів моєї дружини, діти попрямували до іншого магазину, обмірковуючи, чого б їм такого купити на випивку. 

четвер, 19 липня 2012 р.

День Св. Пророка Ісаї

   Сьогодні ми дякуємо Господу за Св. Пророка Ісаю. Ісая, син Амоса, вважається за найбільшого з пророків, що писали і з усіх Старозаповітних пророків Новий Заповіт цитує його найчастіше. Його ім'я означає "Ягве [Господь] спасає".
     Ісая пророкував людям Єрусалиму та Юдеї приблизно з 740 до 700 року до Різдва Христового і був сучасником пророків: Амоса, Осії і Михея.  Ісая був палким проповідником Божого Закону, засуджуючи гріх ідолопоклонства. Він також проголошував надзвичайну втіху Євангелія, неодноразово наголошуючи на Божій благодаті і прощенні. За це його також часом називаєть Євангелістом Старого Заповіту.  Жоден інший пророк не пророкував більш чітко про грядущого Месію та Його спасенне Царство.  Ісая передвістив не лише дивовижне народження Месії (Ісаї 7:14; 9:6), Його безконечне правління (Ісаї 2:1-5; 11:1-16) і Його публічне служіння (Ісаї 61:1-3), але й роль Стражденного Слуги та Його замісницьку смерть (Ісаї 52:13-53:12).  Опис Апостолом Іваном Ісаї, що Ісая бачив славу Ісусову і говорив про Нього (Івана 12:41) - гідний підсумок його пророцького служіння.

Молитва на День Св. Пророка Ісаї:

Господи Боже, Отче небесний! Через пророка Ісаю Ти продовжив пророцький взірець навчання Твого народу правдивій вірі та через чуда виявляв присутність Твою у створенні, аби зцілити його від гріха. Дай, аби Церква Твоя, могла бачити в Сині Твоєму, нашому Господі Ісусі Христі, Пророка останніх часів, вчення і чуда Якого тривають у Церкві Твоїй через цілющі ліки Євангелія і Таїнств; заради Ісуса Христа, нашого Господа. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

середа, 18 липня 2012 р.

Що означає обряд покладання рук?

     Покладанням рук людину, яка висвячується, представляють перед Богом так, щоб могло бути публічне або ж зовнішнє свідчення про те, що покликання є не просто людською справою, але що Сам Бог покликує, посилає і призначає цю людину на служіння, хоча засоби - звичайні та законні. До того ж, цією урочистою дією той, кого будуть висвячувати, зобов'язується перед Христом і присвячується Йому нас служіння.  Окрім того, цим обрядом Церква перед Богом доручається пастиреві а, з іншого боку, пастир, через служіння якого Бог хоче навчати, свідчити, відправляти Таїнства та дієво в нас працювати, доручається Церкві. 
     Але покладання рук під час висвячення головним чином дотримується через спільну молитву Церкви про те, щоб воно проводилося належно і з палким бажанням.  Бо було воно і є публічне нагадування про складність служіння, яке без допомоги Божої нести неможливо (2 Кор. 3:5, 6). Тож служитель представляється Господеві жнив через покладання на нього рук, і Церква, пам'ятаючи про запровадження служіння і про божественні обітниці, які його супроводжують, нагадує Богові про ці обітниці та просить Бога, аби з їхньою допомогою, Він перебував разом із цим служителем Своїм Духом, благодаттю, благословеннями, дієвістю, працею, скеруванням і напучуванням. І Павло з Мойсеєм свідчать про те, що ці молитви Церкви не є марними (1 Тим. 4:14; 2 Тим. 1:6; 5 М. 34:9). І таким чином сама ця дія висвячення представляє все вчення про покликання служителів та показує людям його таким як воно є.
Мартін Хемніц, Довідник: Служіння, Слово і Таїнства

вівторок, 17 липня 2012 р.

Суперечка про мову

     Є така приказка: «Біля того, хто будує, тиняється багато майстрів». Ось так і в мене. Ті, що ніколи не вміли правильно розмовляти, вже не кажучи нічого про переклад, всі одразу стали моїми майстрами, а я маю бути їхнім учнем. Якби я тут спитався їх, як викласти німецькою перші два слова Матвієвого Євангелія, Liber Generationis,[1] то ніхто з них не зміг би навіть закудкудакати. А тепер вони сидять, судячи всю мою роботу!  Гарні хлопці! Ось так було і в Єронима, коли той перекладав Біблію. Майстром його був кожен. Це він, один-єдиний був некомпетентний. А люди, які не були навіть гідними, аби почистити йому взуття, критикували діло цього доброго мужа.[2] Треба мати багато терпіння, аби прилюдно зробити щось добре, бо світ завжди хоче бути Майстром Всезнайком.[3] Він завжди мусить стромляти вудила під кінський хвіст, все критикуючи і нічого сам не роблячи. Ось така природа – позбутися її він не може.
     Хотів би я побачити папіста, який виступив би наперед і переклав би хоча би одне-єдине послання Св. Павла або одного з пророків, не використовуючи Лютерів німецький переклад. Ось тоді ми би побачили гарний, чудесний, гідний похвали німецький переклад!  Ми бачимо дрезденське мазюкало,[4] яке погралося в майстра мого Нового Заповіту. Не згадуватиму його імені[5] в моїх книжках знову, бо тепер він має Суддю[6] і вже й так добре відомий. Він визнає, що моя німецька мова – приємна й добра.[7]  Він бачив, що вдосконалити її він не може. Але бажаючи її дискредитувати, він взявся до праці і майже дослівно узяв мій Новий Заповіт саме так як його переклав був я. Він забрав мої вступи та пояснення, повставляв свої і таким чином продав мій Новий Заповіт під своїм іменем.

Доктор Мартін Лютер, Про переклад: відкритий лист


[1] Мт. 1:1: «Книга родоводу» була передана Лютером і 1522 року і 1546 року таким чином: «Це книга про народження [Ісуса Христа]». WA, DB 6, 14-15. Езмерів список критики Лютерового Нового Заповіту починався саме з цього вірша. Проте він наголошував на тому, що Лютер запровадив нову ідею, зробивши Давида, а не Ісуса Христа, «сином Авраама». Annotationis Hieronimi Emsters uber Luthers Newe Testament (4-е видання; 1529 р.), с. xviii.
[2] Приблизно 382 р. Єроним отримав доручення від Дамасія, єпископа римського (п. 384 р.) підготувати авторитетне переглянуте та виправлене видання латинської Біблії. Беручись до праці, Єроним говорив про різку критику, яку він очікував почути і про себе, і про свою працю. Його сподівання виправдалися. Версія Вульґати Єронима, отримала критику навіть від Августина, Руфінія та інших. Вітм на час його смерті 420 р. критика припинилася. Jackson (ed.),  The New Schaff-Herzog Encyclopedia of Religious Knowledge, II, 123-124; Hauck (ed.), Realencyklopädie für protestantische Theologie und Kirche, III, 36-40.
[3] Meister Klüglin  - улюблений вислів Лютера для опису того, хто знає все завжди краще від людини поряд з ним.
[4] Sudler­­ – досить добірна лайка. Походить із слова «мазати» або «працювати в брудові» та «працювати з брудом» і стало використовуватися для позначення будь-якого ремісника – навіть автора – робота якого була убога, неохайна, ненадійна та поверхова. Grimm, Deutsches Wörterbuch, X, 972.
[5] Єроним Езмер…
[6] Єроним Езмер помер 8 листопада 1527 року після майже десятиліття літературної ворожнечі проти Лютера, яка викликала від Лютера мало відповіді після його полемічних трактатів 1521 р. PE 3 (277) 282-401.
[7] Езмер визнав, що Лютерів переклад «був гарніший і звучав краще», ніж стара версія

понеділок, 16 липня 2012 р.

Наче ординований всіма єпископами на світі

     Суть сказаного ілюструють деякі класичні приклади. Якби група полонених християн-мирян, ізольованих у пустелі, мала обрати з-поміж себе одного, аби він христив, проповідував і відправляв Святу Вечерю, тоді той чоловік був би їхнім пастирем "так, наче він був ординований всіма єпископами та папами на світі" (Лютер). Проте нормальною ситуацією є те, що вже існують служителі Слова або в самій громаді, яка кличе, або ж звичайно, у сусідніх громадах, з якими існує єдність доктрини і Таїнств.  Це, по суті, "нормальна" ситуація, яка розглядається у Тр. 72, незважаючи на периферійну "анормальність" єретичного єпископату: "Таким чином, якщо єпископи є єретиками або відмовляються рукопокладати придатних людей, церкви зобов'язані [у співпраці з їхніми пастирями] перед Богом, за Божественним правом, рукопокладати для себе пастирів і служителів".  Причина - зрозуміла: "Бо скрізь, де існує Церква, там існує і право проповідувати Євангеліє. Таким чином, необхідно, щоб Церква зберігала владу кликати, обирати і рукопокладати служителів" (Тр. 67).

Професор Курт Маркворт, "Церква та її спільнота, служіння і управління"

неділя, 15 липня 2012 р.

Проповідь на 6-у неділю П'ятидесятниці


                  СКАЖЕШ УСЕ
                   (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
           
І прийшло мені слово Господнє, говорячи: «Ще поки тебе вформував в утробі матерній, Я пізнав був тебе, і ще поки ти вийшов із нутра, тебе посвятив, дав тебе за пророка народам!» А я відповів: «О, Господи, Боже, таж я промовляти не вмію, бо я ще юнак!...» Господь же мені відказав: «Не кажи: Я юнак, бо ти підеш до всіх, куди тільки пошлю Я тебе, і скажеш усе, що тобі накажу. Не лякайсь перед ними, бо Я буду з тобою, щоб тебе рятувати, говорить Господь!» І простяг Господь руку Свою, і доторкнувсь моїх уст та й до мене сказав: «Ось Я дав в твої уста слова Мої! Дивись, Я сьогодні призначив тебе над народами й царствами, щоб виривати та бурити, і щоб губити та руйнувати, щоб будувати й насаджувати!»  (Єремії 1:4-10).

Нехай примножиться вам благодать та мир! (1 Петр. 1:2)  Амінь.

Дорогі брати і сестри, одного ранку в жовтні 1854 року на безладному, заваленому старими речами, горищі було знайдено тіло мертвого чоловіка. Звали його Луїджі Тарісіо, а речі, серед яких було знайдено його тіло, були 246 скрипок – найкраща з них лежала в шухляді старого секретера.  Маючи надзвичайну любов до скрипок, він збирав їх по всій Європі і колекціонував їх, ховаючи на горищі.  Та найкраща скрипка, скрипка Страдіварі, нарешті, після 147 безмовних років, заграла.  Звісно ж, Луїджі Тарісіо, був хороший колекціонер. Звісно, він знав багато чого про скрипки.  Звісно, він мав у своєму розпорядженні найкращі скрипки світу, але яка була з того користь для світу в якому жив Луїджі Тарісіо. Врешті-решт, яка була користь з того для самого Луїджі, окрім самовдоволення від усвідомлення того, що володієш насправді величезним скарбом, про який хтось міг лише мріяти?

А як щодо нас і щодо наших скарбів? Я не маю на увазі якихось предметів з ваших колекцій, якщо такі у вас є.  Я маю на увазі скарб, який Господь подарував кожному віруючому – Євангеліє, Добру Новину. Що ми із цим скарбом робимо? Чи не заносимо ми його на горища наших душ і дозволяємо там припадати пилом, як припадали пилом найкращі скрипки світу у Луїджі?  Чи не змушуємо ми Євангеліє замовкати, а в кращому випадку беремо цю найкоштовнішу скрипку в руки і граємо таємно, винятково для себе?

Часом ми навіть знаходимо виправдання саме для таких дій. Ми можемо говорити самі собі: «Ми не навчалися в семінаріях. Ми не вивчали Писання настільки глибоко, аби читати про нього лекції нашим ближнім.  Та й невідомо, чи ближні захочуть слухати наші розмови про Христа. А може будуть ще й такі, які будуть ображатися або навіть глузувати з нашого свідчення?» У нас може бути ціла купа мотивів, але всі вони будуть неправильні, і хоча нам саме Євангеліє до вподоби, ми ним не ділимося.  Хоча воно для нас звучить, як прекрасна музика, ми ховаємо цей божественний інструмент спасіння десь далеко на горище, аби ніхто й гадки не мав про цей чудовий скарб, який ми маємо. Ми забуваємося про слова нашого Господа, Який каже Своїй Церкві: «Моїми ви свідками будете… аж до останнього краю землі».

Чи є ми свідками Христовими в наших київських квартирах, в наших будниках, на наших вулицях, районах, в інших селах і містах, куди ми їздимо працювати або відпочивати?  Якщо ми не свідчимо про Христа, якщо нам на заваді стають наші страхи про те, що в нас немає відповідних здібностей, талантів або підготовки, то сьогодні нам слід попросити про це пробачення в Бога.  Сьогодні Він спрямовує наш погляд на початок служіння одного з Його найбільших пророків – Єремії.  Господь, Який промовляє до Єремії – наш Господь.  Його Слово – незмінне, як про це звіщає Апостол Петро: «Слово Господнє повік пробуває» (1 Петр. 1:25).

Господь звертається до Єремії через Слово. Так само як і до нас сьогодні Він звертається через Своє Слово, це саме Слово, яке пробуває повік. Слово Господнє сьогодні свідчить особливою мірою про немовлят, які ще перебувають у материнських утробах.  Господь каже: «Ще поки тебе вформував в утробі матерній, Я пізнав був тебе». Він каже, що Він знав нас ще навіть до нашого зачаття. Так само Він знає всіх дітей, які щойно зачинаються в материнських утробах – вони вже відомі Господу і який гріх коять ті матері, ті  батьки, які вдаються до вбивства дітей, яких Господь уже знає.  Вони – не є якимись безособовими істотами, а створіннями Божими. Бог не каже, що мати формує тіло дитини.  Він чітко стверджує про те, що тіло дитини в материнській утробі формує Він, святий Бог.  І ніхто не має права припиняти Боже діло!

Всі ви, любі брати і сестри, були сформовані Богом. Всі ваші тіла, частинки ваших тіл – від найменшої і аж до найбільшої сформовані нашим люблячим Творцем. Ви особливі для Нього. Ви – для Нього вінець творіння. Так, ми народжуємося в гріхах, але це не знищує нашої особливості, нашої окремішності в очах Божих.

Після того, як будуть промовлені ці слова Єремії, пройде ще шість століть і в утробі Діви Марії, буде вформований її Син, Який є Син Божий споконвіку. Якими важливими ви є для Бога, коли Він Сам проходить такою самою дорогою від зачаття, вформування в материнській утробі до народження у Віфлеємській стайні.  Як вічний Бог любить вас, коли заради вас Сам стає справжньою людиною!  Як Він вас любить, що пізнає вас ще до вашого народження, і ще до того, як Ви були вформовані у материнських утробах, Він віддає за ваші гріхи на хрест Свого Єдинородного Сина, аби Він там приніс Своє святе тіло у жертву за всі ваші гріхи та Своєю святою кровю обмив усі ваші провини.

Наш Бог – Бог люблячий. Він хоче не просто знати вас, Він хоче кликати вас кожного по імені, як Свою любу дитину. Єремії каже Бог, що Він його пізнав і посвятив. Все це Бог робить із Єремію заради Христа, Який ще має воплотитися від Діви Марії, заради Христа розпятого і воскреслого. Через Божого Сина Він дає нам нове імя у Хрищенні, яке відбувається в Імя Отця, Сина, і Святого Духа.   Все наше існування повязане з Богом.  Наше життя починається з Нього і  лише в Ньому воно триває. Аби ми не помирали навіки, аби наша фізична смерть не означала для нас початку вічних страждань у пеклі, Він нас, як і Єремію, посвячує Христом і через Христа робить нас своїм священством.

Апостол Петро пише в своєму Першому соборному посланні (2:9, 10): «Ви – вибраний рід, священство царське, народ святий, люд власности Божої, щоб звіщали чесноти Того, Хто покликав вас із темряви до дивного світла Свого, колись ненарод, а тепер народ Божий, колись непомилувані, а тепер ви помилувані!» Ви, що були вформовані Богом в утробах своїх матерів, Бог визволив, покликав, посвятив через Свого вічного Сина, вформованого в утробі Діви Марії, розпятого на хресті і воскреслого на третій день по Своїй хресній смерті на Голгофі.

Єремію Господь кличе пророкувати – проповідувати.  Вас Бог кличе теж пророкувати – свідчити про Христа. Єремія теж має власні вагання і каже Богові: «О, Господи, Боже, та ж я промовляти не вмію, бо я ще юнак!...»  Єремії бракує знання.  Йому бракує досвіду, як і нам, буває, бракує знання і бракує досвіду. Але яка відповідь Господа Єремії?  Він не каже: «Гаразд, ще трохи підрости, трохи повчися, пройди курси з красномовства».  Зовсім ні. У Господа є надзвичайно унікальний інструмент. І дальшими словами та вчинками Господь звертає увагу Єремії та нашу увагу  на те, що справді найважливіше у свідченні віруючого Старозаповітної і Новозаповітної Церкви.

«Господь же мені відказав: «Не кажи: «Я – юнак», бо ти підеш до всіх, куди тільки пошлю Я тебе, і скажеш усе, що тобі накажу».  Господь усе тримає під Своїм святим контролем.  Від Єремії Він не вимагає особливих знань або особливого досвіду.  Від Єремії Господь вимагає вірності. Господь вимагає вірності і від нас.  В нас є спокуса вигадувати те, що не казав Бог, в нас є спокуса видавати бажане за дійсне. Але тут якраз і пролягає межа між фальшивими пророками та правдивими. 

Фальшиві пророки – фальшиві проповідники, вони проповідують те, що Бог не каже. А правдиві пророки говорять те, що каже Бог. Єремії Господь дає особливе доручення в особливий спосіб: «І простяг Господь руку Свою, і доторкнувсь моїх уст та й до мене сказав: «Ось Я дав в твої уста слова Мої!»  Нам, християнам, Господь дає подібне, але дещо інше доручення: ««Моїми ви свідками будете… аж до останнього краю землі».

Єремії Господь торкається Своєю рукою, а нас Господь торкається Своїми правдивими тілом і кровю у хлібі та вині Святої Вечері. Єремія має вказувати на Христа, Який має прийти. Ми свідчимо про Христа, Який вже прийшов і здійснив викупне діло на Голгофі і Який повернеться у славі, аби судити живих і мертвих, а нам, що віруємо в Нього і надіємося на Нього, дати вічне життя у Його Царстві. Господь – один і той Самий. Як написано в Посланні до євреїв (13:8): «Ісус Христос – учора, і сьогодні, і навіки Той Самий!»

Єремії, який боїться, Єремії, який журиться Він каже: «Не лякайсь перед ними, бо Я буду з тобою, щоб тебе рятувати».  Ці самі слова стосуються і нас. Єремія не сам. І ми не самі.  Коли Єремія пророкує, коли Єремія пророкує, то з ним перебуває Божий Син. Коли ми свідчимо про Христа, то Він теж перебуває з нами, як і був обіцяв: «І ото, Я перебуватиму з вами повсякденно аж до кінця віку!» (Мт. 28:20). А чому Христос, наш люблячий Господь, перебуває з нами? Щоб рятувати нас. Для цього Він стався людиною і для цього Він пройшов дорогу від Віфлеємських ясел до порожнього гробу, аби наша дорога теж завершилася воскресінням і вічним життям разом із Ними у Божому Царстві.

Єремії Господь дає доручення перебувати над царствами. Єремія, звісно – єврей і він не може перестати ним бути і біди та болі єврейського народу, які незабаром зваляться на народ за гріхи, за відступництво від Бога, болітимуть Єремії дуже сильно. Але він все-одно має перебувати над усім мирським, як і ми маємо перебувати над мирським, а залишатися насамперед громадянами Царства Небесного, не забуваючи про своє українське громадянство, а служачи нашим однокровним братам і сестрам так як повинен служити Єремія: виривати, бурити, губити та руйнувати Законом Божим гріх, який прагне панувати над нашими братами-українцями та сестрами-українцями.  Коли ви будете в любові до них докоряти за гріх, ви зробите велику послугу, велике добро, бо мета такого докору – їхнє каяття, аби вони зійшли з дороги руїни.  А потім, як і пророк Єремія ви будете будувати і насаджувати – проголошувати прощення розкаяним і будувати Словом Христовим їхнє нове життя в Царстві Божому і ще навіть тут, в нашому рідному українському краї.

Тому, як Господь торкатиметься ваших уст сьогодні, ідіть як Єремія. Не дійте, як відомий колекціонер, Луїджі Тарісіо.  Ваша скрипка Страдіварі, ваше Євангеліє, хай лунає чудесною музикою Доброї Новини про Ісуса Христа. Заради Нього. Амінь.

Мир вам усім у Христі! Амінь (1 Петр. 5:14).

субота, 14 липня 2012 р.

Завтра

      Завтра, як на те буде Божа ласка та воля, під час Біблійного уроку ми розглянемо дві теми: "Коли ви відчуваєте, що ваше життя беззмістовне і безглузде" та "Коли ви розмірковуєте, чому Бог дозволяє вам відчувати багато болю".  Служба Божа будуватиметься довкола Слова Божого з Книги Св. Пророка Єремії 1:4-10.

Розклад на завтра:

10:00 - Біблійний урок

11:00 - Служба Божа

Київська парафія Воскресіння проводить служіння у Конференц-Залі Інституту Зоології, вул. Терещенківська, 2 (біля станції метро "Театральна"). Ласкаво просимо!

середа, 11 липня 2012 р.

День Св. Іринея Ліонського

     Сьогодні ми дякуємо Господу за Св. Іринея Ліонського.  Вважається, що він був уродженцем Смирни (сучасного Ізміру на території Туреччини), навчався у Римі, а пізніше став пастирем у Ліоні (теперішня Франція).  Приблизно 177 року, коли Іриней перебував у від'їзді, розпочалися жорстокі переслідування християн у Ліоні, які привели до мучеництва їхнього єпископа.  Тож коли Іриней повернувся, то став новим єпископом Ліону.  Серед його найславетніших творів - праця, яка засуджує єресі, зокрема, єресь гностицизму, що заперечувала доброту творіння. На противагу цій єресі Іриней сповідував, що Бог викупив Своє створіння через воплочення Сина. Іриней також утверджував вчення Писання, які були передані йому та через нього, як нормативи для Церкви.

Молитва на День Св. Іринея Ліонського:


Всемогутній Боже!  Ти дав сили слузі Твоєму, Іринеєві, сповідувати правду проти всяких нападів марної доктрини.  Милосердям Твоїм тримай нас непохитними у правдивій вірі, аби постійно могли ми ходити в мирі, який веде до життя вічного; через Ісуса Христа, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

вівторок, 10 липня 2012 р.

Пильнуйте проти диявола Ентузіазму


Вони кажуть: «Віра?  Нісенітниця!  Ні, спасається кожен, хто вступає в той або в цей орден». Це – біда. Це означає шукати Бога на власний розсуд і намагання залізти на небеса самовинайденою драбиною особистих ідей.  Ми мусимо пильнувати проти того диявола, який зветься Ентузіазм.[1] Люди, які ідуть за ним, зневажають усне Слово й проголошують: «Зробити це мусить Дух!» І вони тільки й те роблять, що говорять про Духа. Никодим, звісно, міг також прийняти так Духа, але він прислухається до Слова правди, яке йому проповідує Христос: «Не сходив на небо ніхто».  Слово мусить далі усно проповідуватися та читатися, а тягар нашого послання мусить бути таким: «Вірую в Сина Божого Єдинородного, Який помер за мене». Ми мусимо запечатувати нашу віру сповідання про те, що ми не знаємо жодного іншого Бога окрім Того, про Якого тут читаємо: «Кожен, хто вірує в Сина Людського, життя вічне той має». Цього для мене не вчинять жодні думки або діла – єдина дорога до Бога і правдива дорога до Бога – вірувати в Сина.  Тому Бог і нам наказав старанно це проповідувати. Ось чому Він запровадив це служіння усного проповідування, запровадив Таїнства і заповів відпущення гріхів. Він хотів, аби живим посеред християн залишалося це послання, щоби в пильних серцях зберігалася віра, яка сповідує: «Вірую в Сина, виданого за мене на смерть». Папісти, звісно, теж чують ці слова, бо і в них, як у нас, є Біблія. Але вони дрімають і хропуть над ними – вони мають очі і не бачать, мають вуха і не чують. Вони кажуть: «Ой, аби лишень я робив те, що заповіли Св. Августин і Св. Франциск!»  Миряни кличуть до Діви Марії, аби вона заступалася за них перед Сином. Упродовж моїх двадцяти років в монастирі мене не полишали думки про виконання правил мого ордену. Ми настільки були занурені в оціпеніння наших добрих діл, що цих слів ми не бачили і не розуміли. Але, якщо ви хочете знайти Бога, то запишіть ці слова у своє серце. Не спіть, а пильнуйте. Старанно вивчіть ці слова та розмірковуйте про ці слова: «Так-бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне». Хай той, хто може писати, пише ці слова. До того ж, читайте їх, обговорюйте їх, роздумуйте про них і обмірковуйте їх вранці і ввечері, чи то ви проснулися, а чи спите!  Бо диявол тяжко нападатиме на вашу віру, намагаючись змусити вас засумніватися, що Христос – Син Божий і, що ваша віра – угодна Богові.  Він мучитиме вас думками про передпризначення, про гнів і суд Божий. Тоді вимусите говорити: «Я не хочу нічого чути і не хочу нічого знати про Бога, окрім того, що Він мене любить.  Я нічого не хочу знати про Бога розгніваного, про Його суд і гнів, про пекло, про смерть і про суд.  Але, коли бачу я Божий гнів, то знаю, що веде він мене до Сина, де я знаходжу притулок і, якщо я прийду до Сина, то й матиму милосердного Отця».  Бо Св. Іван каже в своєму посланні, що Отець полюбив мене ще до того, як я полюбив Його чи пізнав Його та що Він відпустив мій гріх і дав мені спасіння (1 Ів. 4:10).

Мартін Лютер, З проповіді на Євангеліє від Св. Івана


[1] Лютер використовує слово enthusiasmus, як латинський переклад німецького Schwermerey, його улюбленої назви лівого крила Реформації.

З Днем Св. Кирила Александрійського!

Коли блаженний Гавриїл проголосив святій Діві про народження Єдинородного Сина Божого відповідно до плоті, то сказав: "І ось ти в утробі зачнеш, і Сина породиш, і даси Йому ймення Ісус. Він же буде Великий, і Сином Всевишнього званий". Але Він ще називався Христос, бо відповідно до Своєї людської природи, Він був помазаний з нами, відповідно до слів Псалмоспівця: "Ти полюбив справедливість, а беззаконня зненавидів, тому намастив Тебе Бог, Твій Бог, оливою радости понад друзів Твоїх".  Бо хоча Він - Податель Духа Святого, Він не давав Його частково тим, що були гідні, тобто Собі. Він був повний Духа Святого і з Його повноти одержали всі ми, як написано. Втім, як людина, Він називається "Помазанець", тобто Христос, аби зазначити, що Святий Дух спочиває на Ньому духовно, а не в людський спосіб. Це для того, аби Святий Дух міг перебувати в нас, хоча й був Він забраний від нас у час нашого гріхопадіння через Адама. Через це Єдинородне Слово Боже, Яке сталося плоттю, називається Христос. І оскільки Він володіє владою Божою, як Своєю, то й чинить Він чуда.

Кирило Александрійський, Зі Скарбниці щоденної молитви

понеділок, 9 липня 2012 р.

День Св. Пророка Єремії

Сьогодні ми дякуємо Господу за святого пророка Єремію. Він служив у південному царстві Юдеї приблизно від 627 по 582 роки до Р. Х.. Будучи пророком, він передвіщав, свідчив, і пережив Вавилонську облогу та остаточне руйнування Єрусалиму 587 року до Р. Х.. У своєму проповідуванні він часто використовував такі символи, як мигдалева галузка, кипляче горня (Єремії 1:11-14), винні бурдюки (13:12-14) і гончаря за працею (18:1-17).  Все його пророцьке служіння було проповіддю, яка через слово і вчинок передавала Божий гнів на Свій бунтівний народ. Єремія страждав від неодноразового відречення і переслідування від своїх співвітчизників.  Наскільки відомо, Єремія помер у Єгипті - туди забрали його силоміць. Його згадують і вшановують за безстрашний заклик Божого народу до покаяння.

Молитва на День Св. Пророка Єремії:


Господи Боже, Отче небесний!  Через пророка Єремію Ти продовжив пророцький взірець навчання Твого народу правдивій вірі та через чуда виявляв присутність Твою у створенні, аби зцілити його від гріха. Дай, аби Церква Твоя, могла бачити в Сині Твоєму, нашому Господі Ісусі Христі, Пророка останніх часів, вчення і чуда Якого тривають у Церкві Твоїй через цілющі ліки Євангелія і Таїнств; заради Ісуса Христа, нашого Господа. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

неділя, 8 липня 2012 р.

Проповідь на 5-у неділю П'ятидесятниці


                       МИЛОСЕРДНІ, ЯК ОТЕЦЬ       
                   (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
           
«Будьте ж милосердні, як і Отець ваш милосердний! Також не судіть, щоб не суджено й вас; і не осуджуйте, щоб і вас не осуджено; прощайте, то простять і вам. Давайте і дадуть вам; мірою доброю, натоптаною, струснутою й переповненою вам у подолок дадуть. Бо якою ви мірою міряєте, такою відміряють вам». Розповів також приказку їм: «Чи ж може водити сліпого сліпий? Хіба не обидва в яму впадуть? Учень не більший за вчителя; але, удосконалившись, кожен буде, як учитель його. Чого ж в оці брата свого ти заскалку бачиш, колоди ж у власному оці не чуєш? Як ти можеш сказати до брата свого: «Давай, брате, я заскалку вийму із ока твого, сам колоди, що в оці твоїм, не вбачаючи?» Лицеміре, вийми перше колоду із власного ока, а потім побачиш, як вийняти заскалку з ока брата твого!»  (Євангеліє від Св. Луки 6:36-42).

Усім… улюбленим Божим, вибраним святим, благодать вам та мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа! (Рим. 1:7).

Дорогі брати і сестри, одне з народних прислівїв каже: «Яка хата – такий тин, який батько – такий син». Часто діти не лише подібні до своїх дітей фізично, але й характерами, звичками та уподобаннями.  Ми, християни, називаємо Бога Отцем, а отже цим ми сповідуємо, тобто і приватно і публічно проголошуємо, що ми – Його діти. А тепер згадайте народну мудрість: «Яка хата – такий тин, який батько – такий син».  Який син ви для Отця небесного?  Яка ви для Нього донька?  Господь Ісус Христос каже нам сьогодні: ««Будьте ж милосердні, як і Отець ваш милосердний!»

Але! Чи не судите ви бува інших людей?  Чи не осуджуєте ви своїх ближніх, не пліткуєте про них?  Якщо ви це робите, то яка ви тоді дитина Отця Небесного?  Або може доречніше спитатися, чиє ви дитя?  Хто ваш батько?

А затаєні образи в наших серцях, які не дають нам щиро простити нашого ближнього?  Як часто ми можемо промовляти слова «прощаю» або «вибачаю», але не мати цього на увазі у своєму серці?  Або як часто дозволяємо ми нашим старим образам виринати в нашому серці на поверхню і займати перше місце в наших думках, витісняючи ще зовсім недавно промовлену молитву: «І прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим?» Кого ж ми тоді нагадуємо?  Чиї ми тоді діти?

«Давайте щедро!» - каже нам сьогодні Господь. А як даємо ми?  Чи наша міра така, яку заповідає Божий Син?  Чи вона добра, натоптана, струснута і переповнена? Чи такою є наша допомога від щирого серця потребуючим?  Чи такими є наші пожертви у церкву нашого небесного Отця?  «Який батько – такий син».  Чиїх дітей ми нагадуємо своєю скупістю?

Але зате як ми любимо повчати інших людей!  В потрібну для нашої плоті мить ми всі раптом стаємо красномовними вчителями, мудрими провідниками і діагностиками, куди мудрішими від знаменитого доктора Хауса!  Ми бачимо малесенькі, мікроскопічні порошинки в оці нашого ближнього і віримо, що колода, яка стирчить у нашому власному оці, насправді – мікроскоп, який дає нам можливість детально, до найменших подробиць розглянути всі вади нашого ближнього.  Господь Ісус Христос тоді каже нам: «Лицеміре, вийми перше колоду із власного ока, а потім побачиш, як вийняти заскалку з ока брата твого!» Горе нам, настільки грішним!

Як добре, що сьогодні наш Господь Ісус Христос каже не просто: «Будьте ж милосердні», але й додає: «як і Отець ваш милосердний!» Ця друга частина речення, ці пять слів – надзвичайні, бо вони стосуються вже не наших ставлень, не наших діл, а ставлення Отця небесного до кожного з нас!  

«Отець ваш – милосердний!» - каже нам сьогодні Господь Ісус Христос. Він не просто Отець, як Творець, а Він – ваш Отець, Отець усіх нас.  Ми стали Його дітьми, бо Його Син – Бог істинний від Бога істинного, народжений, а не створений, стався одним із нас.  Він стався сином Марії, її любим дитям, аби ми могли стати дітьми Отця небесного. Сталося це через велике милосердя Боже.  Через гріх наших прабатьків у світ увійшла смерть.

Але Бог не хоче, щоб ми помирали навіки.  Бог хоче, аби всі ми спаслися.  Він – милосердний.  Він усім нам, усім людям бажає добра. Він нас любить. І з любові, великої, неперевершеної любові, Він дає нам Свого Сина Ісуса Христа, аби ми вірою в Нього стали дітьми Божими.  Син Божий каже нам, аби ми не судили і не осуджували – весь суд Божий Він забрав на Себе.  Кожен гріх, будь-який гріх, незважаючи на його величину, незважаючи на те, як ми дивимося на нього або як на цей наш гріх дивляться інші люди, заслуговує на смерть. 

Аби ми не були засуджені до вічної смерті, Ісус Христос, забрав на Себе всі наші гріхи, обмив їх Своєю кровю на Голгофі і помер за них на хресті.  Замість того, аби вести суд над нами, аби нас осуджувати – Бог осудив Свого Сина. Ось яке Його милосердя.  Син пішов на хрест добровільно, змилосердившись над нами.  Дух Святий проголошує нам прощення і виправдання в Імя Христа розпятого і воскреслого – яке чудове Боже милосердя.

Бог вас не судить і не осуджує, бо осуджений був за вас Господь Ісус Христос.  Натомість Бог вас прощає – усі без винятку ваші гріхи та провини Він проголошує прощеними у Христі Ісусі. Лишень віруйте в Нього, бо це прощення отримується цим великим і чудесним даром, який створений у наших серцях Господом Святим Духом через Євангеліє. Цей дар – віра. 

Прощення – дар. Віра – дар. Бог – щедрий на дари.  Дари дає Він усім людям, які живуть на світі. Господь каже, що Отець наш небесний «наказує сходити сонцю Своєму над злими й над добрими, і дощ посилає на праведних і на неправедних» (Мт. 4:45).  Але для нас Він дав дар, який перевершує усі інші дари. І дар цей – Ісус Христос. Немає вищого і більшого дару від дару Божого Сина, бо всі інші дари – супутні. Господь каже в Євангелії від Івана (10:10): «Я прийшов, щоб ви мали життя, і подостатком щоб мали».

Мирські люди, які не вірують в Христа, можуть тішитися сходом сонця, плодами землі, повітрям, скарбами і навіть величезними достатками в цьому світі.  Проте вони не знають Бога, не вірують в Христа і не поклоняються Господу.  Про таких Псалмоспівець (13:4) звіщає: «Вони хліб Господній їдять, та не кличуть Його...»  Проте цей світ дуже швидкоплинний. Їхнє життя минає дуже швидко і потім вони все втрачають.

Але не так із дітьми Божими – діти Божі, усиновлені вірою в Христа люди, тобто всі ті, що вірують у Христа, радіють дарами Божими не лише в цьому віці. Власне кажучи, ми дивимося на цей світ, як на дорогу до Царства Божого. Ми знаємо, що на цій землі ми лише приходьки, лише паломники дорогою до небес. А всі найбільші дари чекають на нас ще попереду.  Апостол Павло каже нам про майбутні дари, які чекають на нас ще в Царстві Божому: «Той же, Хто Сина Свого не пожалів, але видав Його за всіх нас, як же не дав би Він нам із Ним і всього?» (Рим. 8:32).

Вам, що віруєте в Христа, буде дане все.  Вам вже дане прощення гріхів. Вам вже дано вічне життя у Божому Царстві. Ісус каже: «Я – воскресення й життя. Хто вірує в Мене, хоч і вмре, буде жити.  І кожен, хто живе та хто вірує в Мене, повіки не вмре» (Ів. 11:25, 26).  Зараз ми маємо все необхідне. Але коли повернеться Господь і ми воскреснемо до вічного життя (або перемінимося, якщо Господь Ісус Христос повернеться до нашої смерті), ми будемо мати ціле Царство Боже, у повному щасті і блаженстві.

Апостол Павло в 2-ому листі до коринтян (12:2-4) писав: «Я знаю чоловіка в Христі, що він чотирнадцять років тому чи в тілі, не знаю, чи без тіла, не знаю, знає Бог був узятий до третього неба. І чоловіка я знаю такого, чи в тілі, чи без тіла, не знаю, знає Бог, що до раю був узятий, і чув він слова невимовні, що не можна людині їх висловити». В раю, на небесах, із Христом – там справді міра життя – «добра, натоптана, струснута й переповнена». Апостол це дуже добре знає і тому пише своїм братам і сестрах у місті Филипи: «Для мене життя – то Христос, а смерть – то надбання. А коли життя в тілі то для мене плід діла, то не знаю, що вибрати. Тягнуть мене одне й друге, хоч я маю бажання померти та бути з Христом, бо це значно ліпше.  А щоб полишатися в тілі, то це потрібніш ради вас» (Фил. 1:21-24). 

Все значно ліпше від того, що ми маємо в цьому світі чекає нас на небесах, але воно вже належить нам і насипане нам в подолок, а подолок цей – віра.   Ми маємо все це, бо наш Бог – милосердний і ось сьогодні Він знову прощає вам усі ваші гріхи та провини заради Христа. Вже сьогодні наш розп’ятий і воскреслий Господь Христос запрошує вас причащатися Його правдивими тілом і кров’ю у Святій Вечері, аби перебувати у вас, зміцнювати вашу віру і вести вас дорогою вічного життя.

Чимало людей вважають, що йдуть дорогою вічного життя, але насправді це не так.  Ми всі народжуємося духовно сліпими. Проблема починається тоді, коли інша духовно сліпа людина вдає із себе духовно зрячу, бере нас за руку і веде. Наслідок такої духовної подорожі буде жахливий. Господь каже, що вони обидва в яму впадуть – в яму пекла. Тож краще йти за Христом. Він каже про Себе: «Я – дорога, і правда, і життя. До Отця не приходить ніхто, якщо не через Мене».

Іншими словами, є лише одна дорога до Отця і ця дорога – Христос. Він – Бог всемогутній і всезнаючий.  Він бере нас за руку Своїм Євангелієм у Слові і Таїнстві і веде із Собою. А де Христос? Він – на небесах.  Він там царює і це означає, що й ми будемо з Ним, як Він Сам про це свідчить: «Нехай серце вам не тривожиться! Віруйте в Бога, і в Мене віруйте!  Багато осель у домі Мого Отця; а коли б то не так, то сказав би Я вам, що йду приготувати місце для вас? А коли відійду й приготую вам місце, Я знову прийду й заберу вас до Себе, щоб де Я були й ви» (Ів. 14:1-3). Всі інші провідники – сліпі.  Зрячий лише Христос і Він веде нас Своїм Євангелієм.

Так само Своїм дорогоцінним Євангелієм Він спілкується з нами – не як лицемір із колодою в оці, а як люблячий і милосердний Господь, Який бажає нам лише добра, Який помер за наші гріхи, Який воскрес для нашого виправдання, і Який далі про нас невпинно піклується.  Він – милосердний, бо Він –  Син Єдинородний Отця небесного. «Яка хата – такий тин, який батько – такий син» - каже українська народна мудрість. Будьмо ж милосердними до наших ближніх і ми, бо милосердний наш Отець небесний, а ми Його діти, вірою в Христа. Амінь.

Благодать Господа нашого Ісуса Христа нехай буде зо всіма вами! Амінь (Рим. 16:24).

субота, 7 липня 2012 р.

Різдво Св. Івана Христителя

Сьогодні ми згадуємо Різдво Св. Івана Христителя, Предтечі Христового.  Св. Іван Христитель, син Захарії і Єлисавети, народився у священицькій сім’ї. Його народження було дивовижним чином проголошене його батькові Ангелом Господнім (Луки 1:5-23), і з нагоди його народження, його старенький батько виголосив гімн хвали (Луки 1:67-79). У Західній Церкві цей гімн називається Benedictus і служить традиційним євангельським кантом на Утрені. Про події з життя Івана Христителя і його вчення можна дізнатися з усіх чотирьох Єванеглій. У Пустині юдейській, біля річки Йордану, Іван почав проповідувати заклик до покаяння і обновлення Хрищення і він говорив натовпам, вказуючи на Ісуса Христа, Спасителя: «Ось Агнець Божий, що на Себе гріх світу бере» (Івана 1:29). Іван осуджував аморальне життя іродіянських правителів, через що Ірод Антипа, тетрарх Галілеї наказав його арештувати і ув’язнити у величезній фортеці Махарей біля Мертвого моря (Марка 6:17-29). Там Ірод наказав відрубати Іванові голову (Марка 6:17-29). Івана ми згадуємо і вшановуємо, як того, хто своїм проповідуванням Агнця Божого і готував дорогу грядущому Месії і вказував на Христа.


Молитва на День Св. Івана Христителя:


Всемогутній Боже!  Через Івана Христителя, Предтечу Христового, Ти був проголосив спасіння. Дай, аби й ми могли пізнати це спасіння і служили Тобі в святості і праведності по всі дні нашого життя; через Ісуса Христа, Твого Сина, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

пʼятниця, 6 липня 2012 р.

Злий вчинок обов'язково завдасть шкоди


Може так бути, що ваш злий вчинок нікому не завдасть шкоди, але не може бути такого, що ним ви не зашкодите собі.

Мартін Лютер, З лекції на Псалом 35

четвер, 5 липня 2012 р.

Думка експерта


Закон України «Про засади державної мовної політики» - загроза національній безпеці України.


Внесення до Верховної Ради України проекту Закону України «Про засади державної мовної політики» народними депутатами України Ківаловим С.В. та Колесніченком В.В. одразу спричинило накладення на нього тавра «антиукраїнський». Хвиля невдоволення пролунала з екранів українського телебачення. У всесвітній мережі «Інтернет» думки користувачів розділилися: від схвалення до абсолютного  засудження, хоча поціновувачів «рідної мови» у всесвітній павутині все одно виявилося більше.
Справа навіть дійшла до бійки у сесійній залі, але закону все ще не було. Лише 3 липня 2012 року Верховна Рада України ухвалила 248 голосами (конституційна більшість становить 226 голосів)  проект Закону України «Про засади державної мовної політики» реєстраційний номер 9073-П.
Тут варто було б поставити крапку і написати, що існування української мови, як і держави – Україна в цілому виявилося під великим знаком запитання. Але все ж розглянемо одне єдине запитання: чому прийняття законопроекту – є загрозою, я б сказав, національній безпеці України.
Почнемо з самого початку, власне з норм законопроекту. Аналізувати і не потрібно, адже це вже зробили профільний комітет та Головне науково – експертне управління Верховної Ради України.
Досить промовистим є вже 3 абзац згаданого висновку комітету: «комітет дійшов висновку, що законодавча ініціатива народних депутатів України С. Ківалова та В. Колесніченка за своїм змістом та формою юридичного викладу не відповідає положенням Конституції України (статті 10, 22, 24, 92, 157), Регламенту Верховної Ради України (стаття 91), Рішенню Конституційного Суду України від 14 грудня 1999 року № 10 рп/99 у справі про офіційне тлумачення положень статті 10 Конституції України щодо застосування державної мови, а також не узгоджується з міжнародними документами, ратифікованими Україною, зокрема Європейською хартією регіональних мов або мов меншин».
Комітет вказує на те, що термін «регіональна мова», навколо якого точаться найбільші дискусії, подекуди ототожнюється з конституційним поняттям «мови національних меншин України», що суперечить Конституції України, яка не містить терміну «регіональні мови».
          Думка Головного науково – експертне управління Верховної Ради України  є дещо ліберальнішою, однак вказує на суттєві вади проекту закону.
         Так, науково – експертне управління зазначає, що концептуальною вадою законопроекту є те, що у ньому мова розглядається не як одна із найважливіших етнонаціональних ознак, а як територіальна ознака, що не узгоджується з теорією етносу та нації. У зв’язку з цим законопроект спрямовується не стільки на задоволення мовних потреб національних меншин України, скільки на впровадження регіональних мов, серед яких особливе місце відводиться російській мові. Незважаючи на те, що в Конституції України термін “російська мова” вживається в єдиному контексті з терміном “мови національних меншин України”, у законопроекті простежується тенденція наділити російську мову особливим статусом, відмінним від статусу інших мов національних меншин, на які поширюються положення Європейської хартії. Це відображається тому, що у законопроекті російська мова в різних контекстах згадується 9 разів. Так, у частині першій статті 7 російська мова поставлена на перше місце у переліку регіональних мов або мов меншин; частиною першою статті 10 передбачається публікація актів вищих органів державної влади українською, російською мовою або іншими регіональними мовами або мовами меншин; відповідно до частини п’ятої статті 11 “за рішенням місцевої ради такі тексти офіційних оголошень та повідомлень можуть розповсюджуватись у перекладі  регіональною або російською мовою (мовами); частинами першою та третьою статті 18 надається можливість вільного використання російської мови у економічній і соціальній діяльності, зокрема у спілкуванні співробітників підприємств, установ та організацій; частиною першою статті 22 визначено, що основними мовами інформатики в Україні є українська, російська та англійська мови; у частині третій статті 28 передбачено надання громадянам України права на запис прізвища та імені (по батькові) в паспортних та інших офіційних документах у транскрипції з української, російської або іншої мови за вибором громадянина; у змінах до Закону України “Про інформаційні агентства” інформаційним агентствам дається право поширювати свою продукцію державною мовою, російською, іншими регіональними мовами або мовами меншин, а також іншими мовами.
          Тим часом, за змістом відповідних положень статті 10 Конституції України та Закону України “Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин” російська мова є мовою однієї із національних меншин України і не має якогось особливого статусу, відмінного від інших мов національних меншин України.
На мою думку, навіть особам без юридичної освіти стало зрозумілим, що прийнятий законопроект м’яко кажучи не сприяє розвитку української мови, а, якщо бути точнішим – навпаки сприяє її занепаду.
А тепер, задумаймося над питанням чи може бути держава без мови? Відповідь може бути лише одна – «Ні!» Без  своєї власної мови, ми не можемо сказати нашим дітям, онукам, нащадкам, що ми є українська нація, адже головною ознакою, що  нас ідентифікує поряд з іншими народами є саме мова - унікальна, мелодійна, неповторна українська мова. Невже ми зможемо опустити руки і дозволити плюндрувати підвалини нашої державності? Я думаю, власне, як і всі свідомі українці,  ні.
І саме тому з написаного, я можу зробити лише один висновок, який, нажаль не зробили  248 народних депутатів України – прийняття Верховної Радою України Закону України «Про засади державної мовної політики» є загрозою національній безпеці України.

Олександр Панчук, магістр права.