Рости на спасіння (проповідь)

неділя, 30 вересня 2012 р.

Проповідь на 17-у неділю П'ятидесятниці


                      ЗУСТРІЧ
                   (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
           
І сталось, наступного дня Він відправивсь у місто, що зветься Наїн, а з Ним ішли учні Його та багато народу. І ось, як до брами міської наблизився Він, виносили вмерлого, одинака в своєї матері, що вдовою була. І з нею був натовп великий із міста.  Як Господь же побачив її, то змилосердивсь над нею, і до неї промовив: «Не плач!» І Він підійшов, і доторкнувся до мар, носії ж зупинились. Тоді Він сказав: «Юначе, кажу тобі: встань!» І мертвий устав, і почав говорити. І його Він віддав його матері. А всіх острах пройняв, і Бога хвалили вони й говорили: Великий Пророк з'явився між нами, і зглянувся Бог над народом Своїм! І розійшлася ця чутка про Нього по цілій Юдеї, і по всій тій країні (Луки 7:11-17).

Нехай буде вам благодать та мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа!   (Еф. 1:2)  Амінь.

Дорогі брати і сестри, цього року наша парафія мала декілька похоронів. Ті, з вас, хто міг приходили, аби морозного січневого дня попрощатися з тілом нашої спочилої сестри Валентини Борисенко та підтримати її рідних.  Так само в травні, коли лукянівське кладовище вже заповнював спів птахів, а дерева були вкриті свіжим весняним листям, ви приходили, аби попрощатися з тілом нашого брата Сергія Гурільонка та втішити його родину. В червні місяці ще більше людей зібралося, аби віддати останню шану тілу нашого брата Олександра Шкуро, якого Господь Бог покликав до небесної домівки в розквіті його сил. Участь у похороні – це святий обовязок християн, обовязок співчуття, обовязок милосердя. 

Душогуб споконвіку, диявол не має жодного милосердя, навіть до тих людей, що йому поклоняються. Він пропагує сьогодні жорстокість, черствість до людського горя, байдужість до життя наших ближніх і цілого суспільства. Коли наші прабатьки згрішили, то у світ увійшла не лише смерть, але й байдужість, жорстокість і черствість, супутники гріха і невід'ємна частка всіх тих, що проводитимуть вічність із дияволом у геєні вогненній. 

Як важко тим людям, що втрачають своїх рідних!  Наскільки їм потрібні ваші слова втіхи, ваші слова підбадьорення і ваша підтримка!  Втіху, підбадьорення і підтримку своїм ближнім у горі, ближнім, які ховають своїх рідних завжди намагаються надати віруючі люди.  Так було в усі віки життя Церкви і в часи Старого Заповіту, і в часи Заповіту Нового.

Сьогоднішній наш євангельський текст має опис похорону, який відбувався у стародавньому Ізраїлі, у час земного служіння Сина Божого, а нашого Спасителя, Ісуса Христа. Власне кажучи, саме Євангеліє починається із того, що Єдинородний Божий Син відправляється у місто, що зветься Наїн. Він простує туди не Сам. За Ісусом «ішли учні Його та багато народу».  Люди йдуть за Сином Давидовим, Який Словом Своїм нещодавно зцілив слугу сотника, Який чинить багато інших чуд, Який проповідує Царство Боже.

Не випадково євангеліст зазначає ці дві групи, що йдуть за Ісусом: учні Христові та народ. І сьогодні в нашій країні є багато народу, які називають себе християнами і навіть приходять часом до церкви. Вони отримують чимало благословень від Бога, які і інші люди, бо наш Бог – милосердний.  А є ще друга група – учні Христові.  Учні – блаженні, бо вони – «ті, хто слухає Божого Слова і його береже» (Лк. 11:28).  Їм подобається бути з Христом, але не час від часу, а завжди.  Вони цінують всяку нагоду, аби послухати Христа, Який проповідує, навчає. Вони прагнуть Йому завжди допомогти і послужити. Вони – Його люба громада і черідка мала (Лк. 12:32).  Його учні після вознесіння любого Господа завжди збиралися разом довкола Слова і Таїнства. Його любі учні далі збираються довкола Христового Слова і Таїнства щонеділі (Дії 2:42).  У Києві вони збираються тут - довкола Євангелія, довкола Слова і Таїнства.

Учні ж зібрані довкола Христа простують з Ним сьогодні до Наїну. До Наїну йде іншого багато народу, що теж поки що хочуть бути з Христом.  Я впевнений, що це був радісний натовп, бо де Христос – там радість і бадьорість іти за Спасом хоча на край світу.  Тим часом, як каже нам Євангеліє, коли вони ось-ось мали увійти в місто, бо наблизилися до міської брами, з Наїну виходив інший натовп.  Але цей натовп не мав радості і бадьорості. Цей натовп, плакав і квилив. Цей натовп зібрався довкола матері-вдови та її покійного сина-одинака, якого на марах несли, аби поховати.  Яка нещасна була ця жінка і як їй співчували її земляки!  Вона вже була поховала свого чоловіка, а тут ще одне горе, незрівнянно більше – вона ховає свою дитину.

В Псалмі 127 є такі слова: «Діти – спадщина Господня, плід утроби нагорода! Як стріли в руках того велетня, так і сини молоді: блаженний той муж, що сагайдака свого ними наповнив».  Дітей Бог називає спадщиною, а багатодітні віруючі сімї називає Бог блаженними, щасливими.  Бідна вдова з Наїну – нещасна подвійно: у неї була одна-єдина дитина і ось тепер вона мертва, пройде ще трошки часу, можливо менше години і тіло її любого єдинородного сина поховають біля Наїну. Залишається вона самотня, наодинці зі своїм горем, старістю і бідністю. Тому й плачуть її земляки, хай хоч їхні сльози будуть утіхою для страдницької матері.

Біля брами Наїну зустрічаються не просто дві процесії.  Біля брами Наїну зустрічаються не просто два натовпи. Біля брами Наїну зустрічаються навіть не просто горе і радість.  Біля брами Наїну зустрічаються смерть і Життя. Господь Святий Дух вустами Апостола Івана описує Сина Божого, Який воплотився у Віфлеємі такими словами: «Життя було в Нім, а життя було Світлом людей» (Ів. 1:4).  До сутінків похорону і темряви смерті підходить Світло і Життя. 

«Бо як має Отець життя Сам у Собі, так і Синові дав життя мати в Самому Собі.  І Він дав Йому силу чинити і суд, бо Він Людський Син. Не дивуйтесь цьому, бо надходить година, коли всі, хто в гробах, Його голос почують, і повиходять ті, що чинили добро, на воскресення життя, а котрі зло чинили, на воскресення Суду» – проповідує Син Божий в Євангелії від Івана (5:26).

            І ось єдинородний син вдови лежить на марах мертвий.  Похорон оплакує його смерть і долю бідної його матері-вдови. Серед іншого натовпу перебуває інший Єдинородний Син – Син Божий, але Він не стоїть на місці.  Не для цього Він ішов сюди, аби плакати.  Він іде вперед і Собою зєднує ці два натовпи, похорону і бадьорих віруючих. Він підходить до бідної і нещасної вдови,бо Він «змилосердився над нею».  Ісус – правдивий Господь.  Він – Той Господь, про Якого ми співали сьогодні в нашому Псалмі, що Він «довготерпеливий і многомилостивий».  Він – не просто милосердний, а багатий, щедрий на милосердя.

Для цього Він стався людиною, аби увійти в цю гігантську похоронну процесію, що триває ще від часу гріхопадіння Адама і буде тривати аж до Останнього Дня, поки Він знову не зявиться у повноті Своєї слави, бо де зявляється Він, воплочений Син Божий, там похорон припиняється. ««Не плач!» - промовляє Він до заплаканої матері.  Це – перша частина Його похоронної проповіді.  А друга лунає тоді, коли Він підходить до мар: «Юначе, кажу тобі: встань!»

Під час читання Апостола ми чули, як Бог воскресив померлого сина вдови із Сарепти.  Про його воскресіння благав великий пророк Ілля. Він простягався над померлим юнаком, молився до Господа. Ілля, віра якого ставиться нам Апостолом Яковом за приклад благав Бога тричі.  А тут прості слова: «Кажу тобі: встань!»  Ми молимося, а Бог каже.  Ми благаємо, а Бог просто наказує і все стається, як написано в Псалмі (33:8, 9): «Буде боятися Господа ціла земля, всі мешканці всесвіту будуть лякатись Його,  бо сказав Він і сталось, наказав і з'явилось».

Тут Бог промовляє, тут Життя наказує: «Юначе, кажу тобі: встань!» І мертвий устав, і почав говорити».  Все, що каже Бог обовязково збувається.  Ісус – Бог.  Його Слово – певне і всемогутнє.  Христове Слово – життєдайне.  Христове Слово – діяльне. Щойно Він промовляє вам через покликаного пастиря, що ваші гріхи прощені – так воно і є.  Коли Христос промовляє до вас у Євангелії, що кожен, хто вірує в Нього, має вічне життя і того воскресить Він Останнього Дня, це настільки ж діяльне і правдиве, як і виконання наказу померлим юнаком. Одного слова «Встань!» достатньо.

Юнак встає і – зверніть увагу – не він біжить до матері, а Ісус віддає його матері.  «Усяке добре давання та дар досконалий походить згори від Отця світил, що в Нього нема переміни чи тіні відміни» (Як. 1:17).  Від Адама – гріх і смерть, мари для перенесення померлих.  А будь-яке добро  - від Бога. Народження дитини – дар від Бога.  Воскресіння – дар від Бога.  Прощення гріхів – дар від Бога.  Віра в це прощення – дар від Бога. Вічне життя – дар від Бога. Все це нам дає лише Бог, як дає Він воскрешеного Ним сина щасливій матері.

А де є такий великий дар, де є Ісус там ніколи немає вже похорону, а є радість, здивування і правдиве поклоніння Богові, яке поєднує в собі і острах, благоговіння і хвалу, прославлення Спасителя. Натовп, який вже більше не плаче, каже: «Великий Пророк з'явився між нами, і зглянувся Бог над народом Своїм!»  Той, хто бачив це чудо, зрозумів, що тут стоїть обіцяний Мойсеєм: «Пророка з-посеред тебе, з братів твоїх, такого, як я, поставить тобі Господь, Бог твій, Його будете слухати» (5 М. 18:15). 

Бог зглянувся не лише над народом Ізраїлю. Бог зглянувся над цілим людством. «Так-бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне» (Ів. 3:16). Життя вічне, Ісус Христос, прийшов, аби віддати  Себе за кожного з нас, аби після смерті на хресті вийти переможцем над смертю сина вдови із Наїна, Лазаря із Віфанії, доньки Яіра, сестри Валентини, братів Сергія та Олександра з Києва. Всі вони перебувають зараз у Господа Життя, Ісуса Христа.  Він зараз їх втішає у Царстві Небесному.

Нас же Він втішає Доброю Новиною про те, що всі наші гріхи прощені заради Нього, бо всі вони залишені на Голгофському хресті. Він нас утішає тим, що ми зодягнуті тепер у Його праведність і Бог бачить у нас Своїх любих дітей, яким дарує життя у Царстві Небесному повіки віків.  Він покріпляє нас доторкуючись до нас Своїми правдивими тілом і кровю під виглядом хліба та вина Святої Вечері, аби ми були зміцнені і могли бадьоро та радісно за Ним крокувати, як Його любі учні, аби завжди бути зі Спасителем та берегти в серці Його Слово, яке є духом і життям (Ів. 6:63).


Наїн – невелике містечко. Але це не стало на заваді невеликому стати велемовним і поширити добрі новини по всій Юдеї і навіть країні. Віра мовчати не може, а тим незважаючи на те, чи то малий Наїн, чи велике місто Київ, яке у своєму поспіхові видається маломовним.  Мовчати ми не можемо, бо Ісус, Життя – сьогодні посеред нас.  А коли Він з нами, то нас не лякає й сама смерть, бо смерть не може нас нас відлучити від любові Божої, яка є в Христі Ісусі. Бо Христос воскрес і перебуває з нами, як і обіцяв. Через це ми сповідуємо сьогодні нашу віру «у воскресіння мертвих і життя будучого віку». І хоча ми плачемо під час наших похоронних процесій, Ісус все-одно – поряд з нами, і Він милосердствує, втішаючи нас Євангелієм, а Останнього Дня Він воскресить усіх наших померлих і нас до вічного життя в Його Царстві.  Бо для цього Він виявив Свою владу над смертю біля брам Наїну. 

Бо задля нашого грядущого воскресіння Він, Ісус, Життя, зустрів Свою смерть на Голгофі, впокорився їй, аби її знищити, переможно вийшовши на третій день із гробу. Він воскрес – воскреснемо і ми, бо Він промовляє: «Кажу!» І то не просто «Кажу», а: «Поправді, поправді кажу вам: Якщо ви споживати не будете тіла Сина Людського й пити не будете крови Його, то в собі ви не будете мати життя. Хто тіло Моє споживає та кров Мою п'є, той має вічне життя, і того воскрешу Я останнього дня. Бо тіло Моє то правдиво пожива, Моя ж кров то правдиво пиття. Хто тіло Моє споживає та кров Мою п'є, той в Мені перебуває, а Я в ньому. Як Живий Отець послав Мене, і живу Я Отцем, так і той, хто Мене споживає, і він житиме Мною» (Ів. 6:53-57). До воскресіння всіх мертвих залишилося ще менше часу.  Прийди, Господи Ісусе!  Амінь.

Благодать зо всіма, що незмінно люблять Господа нашого Ісуса Христа! Амінь (Еф. 6:24).

субота, 29 вересня 2012 р.

Завтра

     Завтра, як на те свята Божа ласка та воля, під час Біблійних студій ми будемо досліджувати 46-ий і 47-ий Псалми.   Служба Божа будуватиметься довкола Слова Божого з Євангелія від Св. Луки  7:11-17 і Таїнства Святої Вечері.  

Розклад на завтра:
10:00 - Біблійні студії
11:00 - Служба Божа
12:30 - Катехізис  


Київська парафія Воскресіння проводить служіння у Конференц-Залі Інституту Зоології, вул. Терещенківська, 2 (біля станції метро "Театральна"). Ласкаво просимо!

Молитва на День Св. Кіпріана Карфагенського

     Всемогутній Боже!  Ти дав слузі Твоєму, Кіпріанові, відвагу сповідувати Ім'я нашого Спасителя, Ісуса Христа, перед правителями цього світу і Ти дав йому мужність померти за проголошувану ним віру. Подай нам сили, аби ми завжди готові були звістити причину надії нашої і радісно постраждати заради нашого Господа Ісуса Христа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

пʼятниця, 28 вересня 2012 р.

Дорівнює святокрадству

     Треба зауважити, що Божественне покликання пов'язує і служителів, і громади.  Перші не можуть більше "подавати у відставку" довільно зі своїх обов'язків, а другі довільно не можуть їх звільняти.  Насмілюватися без важливої причини виганяти покликаних служителів з їхніх призначених завдань і відповідальності означає святотатсвенно втручатися у Боже управління Його Церквою.  Це означає ставитися до Божих слуг так, наче вони - слуги і наймити людей (Пс. 105:15, Іс. 55:8-11, Мт. 9:38, Лк. 10:16, 1 Кор. 4:1, Еф. 4:11, Євр. 13:17).  Така беззаконна  (2 Сол. 2:3-4) узурпація Божественних прерогатив дорівнює "святокрадству" (див. Дії 19:37 і Рим. 2:22).

Професор Курт Маркворт, "Церква та її спільнота, служіння і управління"

четвер, 27 вересня 2012 р.

Свято перемоги християнства (День Святого Хреста Господнього)

     Сьогодні в нас - одне із найперших свят, яке Церква почала святкувати щорічно і робить це далі. День Святого Хреста Господнього традиційно служить нагадуванням про віднайдення 27 вересня 320 року хреста, на якому був розп'ятий Ісус. Цей хрест було віднайдено Оленою, матір'ю римського Імператора Костянтина Великого.  У зв'язку із освяченням базиліки на місці розп'яття Ісуса і Його воскресіння, Костянтин 335 року видав наказ про святкування цього дня.  Благочестива християнка Олена допомогла визначити і провести дослідження  багатьох Біблійних місць, пов'язаних із життям, служінням, смертю і воскресінням Ісуса. День Святого Хреста Господнього залишився популярним і в східному , і в західному християнстві.  Чимало лютеранських парафій називаються парафіями Святого Хреста.

Молитва на День Святого Хреста Господнього:

Милосердний Боже!  Твій Син, Ісус Христос, був піднесений на хреста, аби понести гріх світу і притягнути до Себе всіх людей. Дай, аби ми, що славимо Його смерть задля нашого викуплення могли вірно прислухатися до Його поклику нести хрест і йти за Ісусом, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

середа, 26 вересня 2012 р.

Нагадування

    Пропозиція ще дійсна, щоправда зі змінами- зараз ми можемо надіслати лише до 5 книг на одну адресу.  Нижче   часткове повторення публікації від 17 вересня цього року: 

Що ми знаємо про юдеїв, про сучасне юдейство попри традиційні забобони, які поширені в Україні? Як ми можемо спілкуватися з юдеями, нашими співвітчизниками, маючи мізерні знання про них або користуючись якимись упередженнями? І дуже важливо - як ми, християни, можемо приносити правдиве свідоцтво фізичним нащадкам Авраама про Месію-Христа, Який промовляв був до тогочасних євреїв: "Отець ваш Авраам прагнув із радістю, щоб побачити день Мій, і він бачив, і тішився" (Євангеліє від Св. Івана 8:56)?  Допомогти в цьому зможе книга Ервіна Дж. Колба "Як відповідати юдеям", видана Фундацією Лютеранська Спадщина. Ось - чудова пропозиція: упродовж двох тижнів (до кінця вересня) Українська Лютеранська Церква готова безкоштовно надіслати на Вашу адресу до 10 примірників цієї книги (64 сторінки) з проханням і Вашою обіцянкою, що Ви надіслете добровільну пожертву на адресу УЛЦ, що покриє оплату поштового відправлення після того, як Ви вже отримаєте ці книги. Зміст книги: 1. Новий дух. 2. Що таке юдаїзм? 3. Чому навчає юдаїзм?  4. Відповідаючи з цінуванням.  5. Відповідаючи на атисемітизм. 6. Відповідаючи громадою. 7. Особиста відповідь.  Надсилайте замовлення на адресу: vhorpynchuk@hotmail.com

Не з'явився жоден перехрищенець

Через те, що Євангеліє в наших церквах викладається чисто та старанно, ми також одержали з нього цей плід, що в наших церквах не з'явився жоден перехрищенець, бо люди були зміцнені Божим Словом проти нечестивих і заколотницьких клік цих грабіжників. І як ми засуджуємо більшість інших помилок перехрищенців, ми також засуджуємо те, що вони намагаються довести, що Хрищення маленьких дітей не приносить жодної користі. Бо дуже певним є те, що обітниця спасіння стосується і маленьких дітей (Божа обітниця благодаті і Святого Духа належить не лише дорослим, але й дітям).  Однак вона не стосується тих, хто перебуває поза Церквою Христовою, де немає ані Слова, ані Таїнства, бо Царство Христове існує тільки зі Словом і Таїнством.

З Апології Ауґсбурзького віросповідання, Статя ІХ. Про Хрищення

вівторок, 25 вересня 2012 р.

Коли долають біди


Коли нас долають біди, то нам не треба мати справи із сатаною, який не знає милосердя, а в правдивому покаянні ми звертаємося до єдиного істинного Бога і Отця.

Франціс Піпер, Християнська догматика

понеділок, 24 вересня 2012 р.

Винятково євангельська книга

     У своїй першій книзі [Бутті] Мойсей навчає, як були створені усі створіння і (як головна причина для його писання) звідки прийшов гріх і смерть, а саме: через падіння Адама, через нечестивість диявола. Але одразу по тому, ще до приходу Закону Мойсея, він навчає, звідки має прийти допомога для проганяння гріха і смерті, а саме: не Законом чи власними ділами людини (оскільки Закону ще не було), а «насінням жінки», Христом, обіцяним Адамові та Авраамові, аби через Писання, від початку славилася віра понад усі діла, закони та заслуги. Тому Буття майже повністю складається з ілюстрацій про віру та невірство і з плодів, які приносять віра та невірство. Це – винятково євангельська книга.

Доктор Мартін Лютер, Передмова до Старого Заповіту 

неділя, 23 вересня 2012 р.

Проповідь на 16-у неділю П'ятидесятниці


                                         ХРИСТОС ЗНІМАЄ МЕЖІ
                   (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
           
Коли духом живемо, то й духом ходімо! Не будьмо чванливі, не дратуймо один одного, не завидуймо один одному! Браття, як людина й упаде в який прогріх, то ви, духовні, виправляйте такого духом лагідности, сам себе доглядаючи, щоб не спокусився й ти! Носіть тягарі один одного, і так виконаєте закона Христового. Коли бо хто думає, що він щось, бувши ніщо, сам себе той обманює. Нехай кожен досліджує діло своє, і тоді матиме тільки в собі похвалу, а не в іншому! Бо кожен нестиме свій власний тягар!  А хто слова навчається, нехай ділиться всяким добром із навчаючим.  Не обманюйтеся, Бог осміяний бути не може. Бо що тільки людина посіє, те саме й пожне!  Бо хто сіє для власного тіла свого, той від тіла тління пожне. А хто сіє для духа, той від духа пожне життя вічне. А роблячи добре, не знуджуймося, бо часу свого пожнемо, коли не ослабнемо. Тож тому, поки маємо час, усім робімо добро, а найбільш одновірним!  (Галатів 5:25-6:10).

Благодать вам і мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа!  (Гал. 1:3)  Амінь.

Дорогі брати і сестри, під час ІІ Світової війни частина євреїв, якій вдалося виїхати з Німеччини, осілася на американського континенті.  Втікачі часто не мають достатньо грошей, аби купувати собі навіть необхідне, не говорячи вже про ласощі.  Одного разу , в Мексиці такі євреї звернулися до лютеранського місіонера в Мексиці, доктора Освальда Ґолтера, аби він купив їм печива, випеченого по-німецьких рецептах.  Місіонер погодився, купив таке печиво і привіз його біженцям.  «Навіщо ти це робиш?» - дехто запитувався в нього, - «ці люди не вірують в Ісуса».  «Але я вірую в Ісуса», - відповів доктор Ґолтер.

Святенники думають зовсім по-іншому.  Для них церква наче комуністична партія або її сьогоднішні різнокольорові українські наступниці, які ділять чітко усіх людей, громадян однієї країни на своїх і чужих.  Чужі, звісно – неправильні і погані.  А правильні і добрі, відповідно – наші. Тому треба робити добро своїм, бо інші – погані і на добро не заслуговують, особливо, коли весь час голосують за людей з іншого політичного табору або табору вже тюремного. І взагалі – чужі, це всі, хто не з мого регіону, не з мого міста, села, вулиці і таке інше.  Тобто, чужий – це кожен, хто виростав не там де, я і кожен, хто думає трохи не так як думаю я. 

Чи не подібні думки мав законник, коли запитував Господа Христа: «А хто то мій ближній?»  І хіба не подібними міркуваннями користувалися учні Господа, коли їм було відмовлено в ночівлі в самарянському селі, то вони, звернулися із рацпропозицією до Сина Божого: «Господи, хочеш, то ми скажемо, щоб огонь зійшов з неба та винищив їх, як і Ілля був зробив?»  (Лк. 9:54).  Реакція Спасителя на ці плани помсти іноплемінникам була миттєвою: «Він обернувся до них, їм докорив та й сказав: Ви не знаєте, якого ви духа. Бо Син Людський прийшов не губить душі людські, а спасати!» (Лк. 9:55, 56).

Учні діяли за плоттю, за духом світу цього, «за волею князя, що панує в повітрі, духа, що працює тепер у неслухняних», як пізніше напише Апостол Павло в листі до ефесян (2:2).  Питання, яке стоїть перед нами сьогодні таке: чи ми ходимо за духом, тобто чи звіряємо ми наші кроки зі Святим Духом, а чи віддаємося на волю нашої грішної плоті та князя цього світу, який прагне погубити і душі наші, і вічне життя?

Аби поставити собі правильний діагноз, прислухайтеся до наступних слів речника Святого Духа: «Не будьмо чванливі, не дратуймо один одного, не завидуймо один одному». Чванство, нехтування почуттями інших людей, заздрість – серйозні гріхи плоті. Вони означають, що ми не ходимо відповідно до святої волі Божої, а чинимо їй наперекір і цим звертаємо із вишньої дороги Царства Небесного, та простуємо просто в глибини пекла.  Сьогодні Господь Святий Дух справді застерігає аби ми не виглядали як святенники чванливі та самовпевнені у власній святості лицеміри, що мають пихату зневагу до тих людей, гріхи яких вони бачать.  Апостол каже нам: «Браття, як людина й упаде в який прогріх, то ви, духовні, виправляйте такого духом лагідности, сам себе доглядаючи, щоб не спокусився й ти». 

Не бийте його по обличчю, не шмагайте його словами наче нагайкою, не кричіть на нього, а виправляйте такого духом лагідності, каже Господь.  А докоряючи пильнуйте, аби й самому не впасти у спокусу, яких так довкола нас багато.  Апостол Павло ось як розповідає про той період життя, коли він ще називався Савлом: «Переслідував я аж до смерти цю путь, і в'язав, і до в'язниці вкидав чоловіків і жінок» (Дії 22:4).  Він визнає: «Через горливість я був переслідував Церкву, бувши невинний, щодо правди в Законі, що робив це» (Фил. 3:6).  Він, будучи впевненим на 100 відсотків в тому, що має рацію, вдавався навіть до насильства.  Правда ж його не була.

Розкаяний Савл став апостолом Павлом.  Сьогодні, згадуючи про наше власне чванство, нехтування почуттями інших людей, завидки і брак лагідності, інші гріхи, якими ми образили нашого Господа і ближніх, слід каятися нам і повертатися до нашого Хрищення, аби там втопити старого Адама, а виринути в новій людині, яка ходить Духом, яка водиться Святим Духом і яка звіряє свої кроки з Господом Святим Духом.  Робіть це просто тут.  Робіть це просто зараз.

Не бійтеся виринати із вод Хрищення, бо в тих водах ви зодягнулися у Христа. Вам подаровано Його праведність, праведність святого Бога і святої людини в одній Особі. У Хрищенні цією праведність ви покриті з голови до пят. На вас не залишається жодної плями, ані вади гріха, бо немає жодної плями чи вади гріха, у Кого ви тепер зодягнуті – у Христі – лише святість, лише добро, лише досконалість, лише любов до Бога і до людей, незважаючи на їхнє походження.

Коли до Нього в пустиню прийшли тисячі людей, аби почути Його, аби зцілитися, то не було жодної відмови, жодній людині. Не було таких, хто залишився зі своїми проблемами та бідами наодинці, на самоті – Господь був там для кожної людини, так само як Він і зараз є для кожної людини.  Коли люди зголодніли, то Він нагодував їх усіх без винятку. Обділених не було. З кількох хлібин і рибин завжди залишалося чимало кошів, наповнених хлібом і рибою, бо Господь Ісус піклувався про всіх і робив добро усім, хто ішов до Нього, без винятку. 

Був щоправда випадок із жінкою-ханаанеянкою, яка благала Господа зцілити її любу доньку, і якій Він відповів: «Я посланий тільки до овечок загинулих дому Ізраїлевого..» (Мт. 15:24), але й вона не залишилася без допомоги. Вона була поза Церквою – Господь же насамперед проповідував і здійснював чуда посеред Церкви, Церкви Старозаповітної  - Ізраїлю.  Але й вона отримала від Нього допомогу, засвідчивши всім, що спасіння є самою вірою в Христа – чи не для цього Господь і провадить з нею діалог, аби ми чули його і знали про цей чудесний дар Святого Духа – спасенну віру.

На тому місці, де ми чванилися, Господь виявляв покірність і рішуче відкидав марну славу цього світу, від кого би ця пропозиція – зануритися в пихатість, не виходила – від диявола чи від людей, що хотіли поставити Його Своїм Царем.  Його Царство – не із світу цього.  Його Царство – зі святих Небес.  Його Царство не від гріха, а від святості. Його Царство – не від гордощів і зневаги інших людей, а від любові, зрівнятися із якою не може жодна оспівана людством любов.  Його Царство – Царство люблячого Бога, Який хоче, аби кожен з вас мав життя разом із Ним, і Він хоче, аби те життя тривало вічно. 

Навіть Його докори – це докори любові. Бо що буде з пацієнтом, якому лікар не ставитиме діагнозу та не лікуватиме?  Так само із нами – Бог докоряє нам за гріх.  Якби Він докоряв нам у Своєму гніві, то ми б і миті не жили, а одразу би померли, «бо наш Бог – то палючий огонь!» (Євр. 12:29). Але Господь докоряє нам, люблячи нас.  Як часто Він докоряв був Своєму любому Ізраїлеві. Не раз і не два закликав їх Бог вертатися, кажучи: «Верніться з ваших злих доріг» (1 Цар. 17:13). А чому Він це робив?  Чому Він це робить сьогодні?  Бо Він любить вас. Він хоче, аби ви ходили не злими дорогами, а Його дорогою.

І для цього покарання нашої злої дороги поніс Ісус Христос. Тягар, який Він поклав Собі на плечі був незрівнянно важчий за будь-який тягар, який може піднести найсильніша людина України така як Василь Вірастюк.  Під тим тягарем, який поніс на Голгофу Ісус зламався би хребет усього людства.  Та й що всі ми змогли би запропонувати справедливому і святому Богові?  Свої гріхи, своє грішне тіло? Тоді нашої смерті не було би достатньо, аби принести заплату навіть за свій один гріх.

Але хребет Ісуса не зламався під нашими тягарами.  Він був розпятий, звісно і Він помер за всі наші гріхи.  Але оскільки Він – не просто свята людина, але й святий Бог, то заплата Його була настільки повна, що якби було ще мільярд таких всесвітів, наповнених гріхами, то Христової жертви було би достатньо за всіх їх.  Її, безумовно достатньо за кожного з нас. І доказом величини цієї жертви, доказом її достатності, її досконалості і повноти нашого прощення є Христове воскресіння.

Він пройшов крізь страшні Голгофські муки, крізь смерть, аби сьогодні ми могли в каятті виринати з вод Хрищення, будучи зодягнутими в праведність Христа розпятого і воскреслого.  Христос любить кожного з вас і Своєю досконалістю Він заміщує вашу недосконалість, а святістю Своєю Він заміщує вашу не-святість, аби сьогодні ми, у покаянні, виринувши з вод Хрищення могли промовляти у вірі разом із Апостолом Павлом: «І живу вже не я, а Христос проживає в мені. А що я живу в тілі тепер, живу вірою в Божого Сина, що мене полюбив, і видав за мене Самого Себе» (Гал. 2:20).

Ми можемо сміливо кожен говорити: «Христос поніс мій найважчий тягар, мій гріх, на Голгофу. І сьогодні мені легко і добре, бо тягар гріха з мене знятий Христом і тому я не лише хочу, але й можу підставити своє плече ближньому, аби понести його тягар. Я добре памятаю, як мені було важко, але Своїм Євангелієм Господь зняв з мене страшний тягар гріха і Своїм Євангелієм робить Він це сьогодні: у Слові і Таїнстві Святої Вечері, причащаючи мене Своїми правдивими тілом і кровю під виглядом хліба та вина Євхаристії.   Христос терплячий до мене і я буду терплячий до інших людей.  Христос любить мене, нещасного грішника, і я хочу любити інших людей.  Христос робить добро мені і я хочу робити добро всім людям».

Подібну віру яскраво виявив лютеранський місіонер у Мексиці, доктор Освальд Ґолтер, виявивши піклування про юдеїв, коли ті звернулися до нього по допомогу.  Памятаєте його відповідь на запитання: ««Навіщо ти це робиш?  Ці люди не вірують в Ісуса».  «Але я вірую в Ісуса», - відповів він.  Я вірую в Ісус і через це я роблю добро всім людям. Звісно, я допомагаю найперше моїм одновірцям. Звісно я підтримую служіння проповідника.  Але моя віра і любов до Христа, Який любить мене не створює для мене обмежень – обмеження віра в Христа, Христос знімає. В Його святе Імя. Амінь.

Благодать Господа нашого Ісуса Христа нехай буде з духом вашим…! Амінь (Гал. 6:18).

субота, 22 вересня 2012 р.

Завтра

     Завтра, як на те свята Божа ласка та воля, під час Біблійних студій ми будемо досліджувати 44-ий і 45-ий Псалми.   Служба Божа будуватиметься довкола Слова Божого з Послання Св. Апостола Павла до галатів 5:25-6:10 і Таїнства Святої Вечері.  

Розклад на завтра:
10:00 - Біблійні студії
11:00 - Служба Божа
12:30 - Катехізис  


Київська парафія Воскресіння проводить служіння у Конференц-Залі Інституту Зоології, вул. Терещенківська, 2 (біля станції метро "Театральна"). Ласкаво просимо!

пʼятниця, 21 вересня 2012 р.

Сам втікав від Христа


Це, звісно, втішлива доктрина[1]. Але диявол під папством її утискував і там ї зневажають аж донині. В папстві я сам втікав від Христа і тремтів від самої згадки про Його Ймення. Бо мій розум думав про Христа, як про суддю, Якому одного дня я повинен буду віддати звіт за всі мої слова та діла. Ті слова знав я дуже добре і читав їх щодня, але читав я їх без розуміння, бо вважав Христа за суддю. Ось так ми грішили на горе. Та й Св. Бернард, який загалом був людиною побожною, говорив: «Ось як Христос докоряє, ганить і по всьому Євангелії настілки різко засуджує фарисеїв, а Діва Марія завжди добра й лагідна, і ніколи не промовляє неприязного слова». Зі сказаного можна зробити висновок: «Христос даний для того, щоби докоряти й ганити, а Марія має лише приязнь і любов».[2]  Тому Христа загалом боялися – ми втікали від Нього і шукали притулок в святих, закликаючи до Марії та інших, аби вони визволили нас із нашого горя. Ми вважали їх святішими за Христа. Христос був лише катом, а святі були нашими посередниками. Насправді, ніхто не розумів цього прекрасного тексту і жодного з нас не вражали слова, якими тут Христос промовляє до наших сердець: «Не прийшов Я у світ, щоби світ засудити». Христос запевнює нас, що Він – не суддя. Він – Посередник, Помічник, Втішитель, Сидіння Милосердя, Єпископ, Пастир, Брат, Заступник, наш Дар і наш Визволитель – не суддя.  Він був нам даний і подарований для того, аби ми не втікали від Нього. Та ці рани в наших серцях ще не зажили повністю. За природою ми схильні в Бога не вірувати, а потім, коли ще й зявляються лихі вчителі, як-от: розкольницькі духи та сектанти, то все швидко руйнується. Я й донині, як та дитина, мушу вдаватися до вивчення цих слів, які запевнюють мене, що Ісус не прийшов світ судити.

Мартін Лютер, З проповіді на Євангеліє від Св. Івана



[1] "Бог не послав Свого Сина на світ, щоб Він світ засудив, але щоб через Нього світ спасся" (Ів. 3:17).
[2] Здається, що Лютер думає про такі вислови Бернарда, як в In Nativitate Beate Marie Virginis Sermo, Patrologia, Series Latina, CLXXXIII, с. 441.

четвер, 20 вересня 2012 р.

Дві роботи священика

   Сирах говорить, 38:24-25: "Мудрість книжника (а саме для Царства Небесного) в дозвіллі здобувається: хто вільний від заняття, той стає мудрим.  Як може той помудріти, хто рало тримає, хто рожном вихваляється наче тим списом, хто воли поганяти знає й ходити коло них?" Тому проповідницьке служіння Церкви полягає в тому, щоб служитель старанно вивчав Святе Письмо та постійно його читав (1 Тим. 4:13), окрім цього він повинен вправлятися у Слові та доктрині (1 Тим. 5:17), щоб  годувати Христову отару та Божу Церкву (1 Петр. 5:2, Дії 20:28), тобто він повинен служити Церкві проповіддю Слова, відправлянням Таїнств та використанням Ключів. Як Оріген пише про 3 М. 8: "Ось дві роботи священика: перша - він пізнає Бога читанням Святого Письма і частими роздумами та навчає людей тому, що сам вивчив у Бога. Є ще  й інша робота, яку виконує Мойсей - він не воює, а молиться за людей тощо".

Мартін Хемніц, Довідник: Служіння, Слово і Таїнства

середа, 19 вересня 2012 р.

День Св. Курта Маркворта, пастиря і сповідника

     Сьогодні виповнюється шість років, відтоді, як Господь покликав до Своєї небесної доміки Превелебного доктора і професора Курта Маркворта, великого святого і учителя Християнської Церкви, пастиря і сповідника.  Професор Маркворт був тим богословом, який значною мірою і безпосередньо вплинув на відродження і становлення Української Лютеранської Церкви, як через свої поради, книги так і через лекції та семінари, які він проводив в Україні.
      
     Курт Маркворт народився 20 червня 1934 року в Таллінні (Естонія) і незабаром через Таїнство Хрищення став громадянином Царства Небесного. Зазнаючи чимало переслідувань і втеч від радянського режиму через близькість до царської родини,  сім’я Курта Маркворта  спершу опинилася на півночі Західної Німеччини, а потім в Сполучених Штатах Америки, де 1952 року Курт став причасником Лютеранської Церкви в Наєку, Нью  Йорк.  Освіту Курт Маркворт здобув у Колегіальному Інституті "Конкордія" в Бронксвіллі (Нью Йорк), Семінарії "Конкордія" в Сен-Луїсі (штат Міссурі) та Університеті Західного Онтаріо (Канада).
     

     Пастирське служіння Курта Маркворта розпочалося з Церкви Святої Трійці в Везерфорді (штат Техас) і продовжилося в лютеранських парафіях Австралії (Квінзленд).  Там пастир Маркворт служив у Раді Коледжу "Конкордія" в Тувумбі. Від 1975 року аж до часу завершення земного життя святий Курт Маркворт служив професором Богословської Семінарії "Конкордія" спочатку в Спрінгфілді, а потім у Форт Вейні (штат Індіана).  Професор Маркворт став уславленим і дуже популярним професором, письменником, апологетом і промовцем.
      

     Святий Курт Маркворт з любов’ю ставився до України. Саме з України, як це любив повторювати професор, мала походження його мати. До речі, доктор Маркворт часто хвалив Преамбулу до Конституції України, в якій згадується Бог і відповідальність перед Ним, і говорив, що наша країна у такому ставленні до Бога – унікальна і несе приклад позитивний цілому світові. 

     Непохитна віра в Господа, чинна любов’ю – такі характеристики можна дати цьому учителеві Церкви, енциклопедичні знання і богословський геній якого яскраво проявилися, як у його лекціях, семінарах, так і в книгах, і в практичному житті. Простота і водночас аристократичність, надзвичайно гармонійне поєднання серйозності та гумору у викладанні, у працях і спілкуванні робили доктора Маркворта улюбленим професором студентів богослов’я на багатьох континентах.     


     Глибоке знання Писання, відданість Лютеранським Віросповіданням, пошана до Отців Церкви, любов до літургії Церкви і зокрема до літургії Івана Золотоустого, якою користується наша Церква, що їх мав і практикував отець Курт, служать підбадьоренням для кожного богослова і будь-якого християнина, який любить свою Церкву і цінує її спадщину з багатьох тисячоліть. Професор Маркворт любив усю Церкву Христову і однаково прагнув добра всім християнам, самовіддано працюючи над тим, аби «могуче росло та зміцнялося Божеє Слово» (Дії 19:20) по всьому світові. Зараз він перебуває із Господом, у небесній домівці.  Українські лютерани мають можливість читати українською мовою його одну з його найбільш відомих праць "Церква та її спільнота, служіння і управління".  Його учні ще залишаються у Церкві, яка веде боротьбу і яка прислухається до слів Господа Святого Духа, Який промовляє через Послання до євреїв: «Спогадуйте наставників ваших, що вам говорили Слово Боже; і, дивлячися на кінець їхнього життя, переймайте їхню віру» (13:7).


Молитва на День Св. Курта Маркворта, пастиря і сповідника:

Господи Боже, Отче Небесний! Через вчення і приклад життя професора Маркворта, Ти готуєш нас до приходу Твого Сина, аби Він забрав Свою Наречену, Церкву Твою, щоб з усіма викупленими ми могли в кінці увійти на Його вічний весільний банкет. Прийми нашу подяку за життя цього святого і подай нам щедрою міркою дар Духа Твого Святого, аби ми повторювали його приклад; через Ісуса Христа, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

вівторок, 18 вересня 2012 р.

День Св. Захарія і Єлисавети


     Сьогодні ми згадуємо святих Захарія і Єлисавету та дякуємо за них Богові.  Захарій і Єлисавета були "праведні перед Богом, бездоганно сповняючи заповіді й постанови Господні" (Луки 1:6).  Захарія, священика у єрусалимському храмі, привітав ангел Гавриїл, який оголосив про те, що в Захарія і Єлисавети народиться син. Спочатку Захарій не повірив оголошенню ангела, через свій і Єлисаветин літній вік.  За таке невірство Захарія було покарано німотою. 
Народивши сина, Єлисавета назвала  його Іваном. Захарій підтвердив вибір дружини, і його здатність говорити було відновлено. У відповідь він заспівав "Благословенний Господь, Бог Ізраїлів..." - гімн - величний підсумок Божих обітниць у Старому Заповіті та передбачення діла Івана, як Предтечі Христа (Луки 1:68-79). Захарій і Єлисавета згадуються, як приклади вірності та побожності.

Молитва на День Св. Захарія і Єлисавети:

Боже!  Лише Ти тчеш усіх немовлят в утробі.  Ти обрав слуг старих і бездітних, аби вони зачали та виховали Предтечу Христа і таким чином Ти знову виявив Свою силу в слабкості. Дай нам, аби  ми, такі ж слабі й немічні, як Захарій і Єлисавета, мали нагоду любити Тебе і служити Тобі відповідно до Твоєї доброї і благодатної волі; через Ісуса Христа, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків.  Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

понеділок, 17 вересня 2012 р.

В юдеїв - Рош Гашана

     Юдеї святкують Рош Гашана, юдейський Новий рік. Що ми знаємо про юдеїв, про сучасне юдейство попри традиційні забобони, які поширені в Україні? Як ми можемо спілкуватися з юдеями, нашими співвітчизниками, маючи мізерні знання про них або користуючись якимись упередженнями? І дуже важливо - як ми, християни, можемо приносити правдиве свідоцтво фізичним нащадкам Авраама про Месію-Христа, Який промовляв був до тогочасних євреїв: "Отець ваш Авраам прагнув із радістю, щоб побачити день Мій, і він бачив, і тішився" (Євангеліє від Св. Івана 8:56)?  Допомогти в цьому зможе книга Ервіна Дж. Колба "Як відповідати юдеям", видана Фундацією Лютеранська Спадщина. Ось - чудова пропозиція: упродовж двох тижнів (до кінця вересня) Українська Лютеранська Церква готова безкоштовно надіслати на Вашу адресу до 10 примірників цієї книги (64 сторінки) з проханням і Вашою обіцянкою, що Ви надіслете добровільну пожертву на адресу УЛЦ, що покриє оплату поштового відправлення після того, як Ви вже отримаєте ці книги. Зміст книги: 1. Новий дух. 2. Що таке юдаїзм? 3. Чому навчає юдаїзм?  4. Відповідаючи з цінуванням.  5. Відповідаючи на атисемітизм. 6. Відповідаючи громадою. 7. Особиста відповідь.  Надсилайте замовлення на адресу: vhorpynchuk@hotmail.com

День Св. Пророка Мойсея

     Сьогодні ми згадуємо Св. Пророка Мойсея і дякуємо за нього Господу.  Мойсей народився у Єгипті через декілька поколінь по тому, як Йосип перевіз туди свого батька Якова та своїх братів, які таким чином врятувалися від голоду в ханаанському краї.  Нащадки Якова були уярмлені єгиптянами. Єгиптяни також віддали наказ убивати всіх новонароджених єврейських хлопчиків.  Коли народився Мойсей, його мати поклала його в кошик, а кошик в очерет біля Нілу, де його знайшла дочка фараона і виховала Мойсея, як свого сина (Вихід 2:1-10). У віці сорока років Мойсей, захищаючи єврея, убив єгипетського наглядача і втік у мідіянський край, де впродовж сорока років працював пастухом.  Звідти Господь покликав його повернутися до Єгипту і сказати фараонові: «Так сказав Господь, Бог Ізраїлів: Відпусти народ Мій, і нехай вони святкують Мені на пустині!» (Вихід 5:1).  Вкінці, після десяти кар Господніх, фараон поступився і, після того, як ізраїльтяни відсвяткували першу Пасху, Мойсей вивів їх із Єгипту.  На Червоному морі було знищено єгипетську армію, а ізраїльтяни перейшли море по сухому дні (Вихід 12-15).  Біля гори Сінай їм було дано Закон і там було збудовано скинію (Вихід 19-40).  Але через непослух, вони мали блукати в пустині упродовж сорока років. Самому Мойсеєві не було дозволено увійти в Обіцяний Край, хоча Бог дозволив йому той край побачити (Повторення Закону 34).  У Новому Заповіті Мойсей згадується як законодавець і пророк.  Перші пять книг Біблії написані ним.

Молитва на День Св. Пророка Мойсея:
    Господи Боже, Отче Небесний, через пророка Мойсея, Ти розпочав пророцький взірець навчання Твого народу в правдивій вірі і, через чуда, Ти виявив Свою присутність у творінні, щоб зцілити його від руйнування. Дай, аби Твоя Церква могла бачити у Твоєму Сині, нашому Господі, Ісусі Христі, завершального Пророка останніх часів, вчення і чудеса Якого, тривають у Твоїй Церкві через цілющі ліки Євангелія і Таїнств; через Ісуса Христа, нашого Господа. Амінь.

     Зі Скарбниці щоденної молитви

неділя, 16 вересня 2012 р.

Проповідь на 15-у неділю П'ятидесятниці


                         НЕ ЗАБУДЬТЕСЯ!
                   (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
           
І будеш ти їсти й наситишся, і поблагословиш Господа, Бога свого, у тім добрім Краї, що дав Він тобі. Стережися, щоб не забув ти Господа, Бога свого, щоб не пильнувати Його заповідей, і законів Його, і постанов Його, що я сьогодні наказую тобі, щоб, коли ти будеш їсти й наситишся, і добрі доми будуватимеш, і осядеш у них, а худоба твоя велика та худоба твоя мала розмножиться, і срібло та золото розмножаться тобі, і все, що твоє, розмножиться, то щоб не загордилося серце твоє, і щоб не забув ти Господа, Бога свого, що вивів тебе з єгипетського краю, з дому рабства, що веде тебе цією великою пустинею, яка збуджує страх, де вуж, сараф, і скорпіон, і висохла земля, де немає води; що Він випроваджує тобі воду з крем'яної скелі, що в пустині годує тебе манною, якої не знали батьки твої, щоб упокоряти тебе, і щоб випробовувати тебе, щоб чинити тобі добро наостанку, щоб ти не сказав у серці своїм: Сила моя та міць моєї руки здобули мені цей добробут. І будеш ти пам'ятати Господа, Бога свого, бо Він Той, що дає тобі силу набути потугу, щоб виконати Свого заповіта, якого присягнув Він батькам твоїм, як дня цього (Повторення Закону 8:10-18).

Благодать вам і мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа!  (Гал. 1:3)  Амінь.

Дорогі брати і сестри, кажуть, що історія, з якою я хочу почати сьогоднішню проповідь про Джо і Сема – правдива.  Джо і Сем були друзями,  Джо був агентом з продажів великого книжкового магазину із американського міста Сен-Луїс і обставини так склалися, що він дуже потребував грошей і ледь дочекався зустрічі із своїм приятелем, Семом, власником процвітаючої книгарні.

-        Семе, - звернувся він до свого приятеля, щойно вони залишилися на самоті, -  Позич мені будь ласка, 2, 000 доларів.
-        Цього не буде, Джо, - сказав Сем.
-        Але ж, - запротестував Джо, - коли в тебе справи в бізнесі йшли дуже кепсько, то хто дав тобі 10, 000 доларів, аби ти не втратив свого бізнесу?
-        Ти, - визнав Сем.
-        А коли твоя донька захворіла , то хто її возив на Флориду, бо ти не міг відірватися від свого бізнесу?  Хто робив все це, Сем?
-        Ти, друже мій.
-        А памятаєш 1935 року, ми ловили разом рибу в горах і ти впав у гірську річку, то хто кинувся за тобою і врятував твоє життя?
-        Ти, Джо.  То був чудовий вчинок.
-        Чому ж тоді, заради Бога, ти не позичиш мені 2, 000, коли мені вони вкрай потрібні?
-        Все, що ти сказав, Джо – правда, - відповів Сем.  – Але це було дуже давно...

Здається, що це не якась єдина історія, яка, трапилася в нашому грішному світі.  На жаль такими оповідями рясніє історія світу, яка складається не лише з історій народів, але й історій окремих людей, таких як ви і я.  Ми часто забуваємося про добро, яке нам творили інші люди. Ми не цінуємо їхньої любові та опіки, яку вони виявляли щодо нас у лиху для нас годину і відплачуємо їм злом за добро.  Коли в нас біда як часто ми покірно просили нам допомогти, а щойно біда миналася, як покірність зникала як роса на сонці, а замість вдячності проростав егоїзм і самовпевненість.

Ще більше зла спрямовується у відплату Богові, Який є наш Творець і не лише створив цей світ для нас, нас створив, але й продовжує давати нам усе добро.   Як часто у час біди ми звертаємося до Бога, а щойно Він відводить біду, ми ставимося до Нього, як і до наших ближніх – стаємо гордими, пихатими, починаємо вважати, що все, що ми маємо – винятково наша заслуга і, забуваючи про всі обіцянки, які ми складали у трудні для нас часи, тепер виявляємо до Бога невдячність?  Описуючи дні, в які живемо ми, Господь Святий Дух, промовляв вустами Апостола Павла: «Будуть-бо люди тоді самолюбні, грошолюбні, зарозумілі, горді, богозневажники, батькам неслухняні, невдячні» (2 Тим. 3:2).

Сьогоднішній наш текст зі Священного Писання нагадує Церкві, аби ми памятали про все те добро, яке Господь Бог зробив був для Своєї Церкви, тобто віруючих людей.  Він хоче, аби ми не забувалися про Його любов особливо в той час, коли в нас налагоджується життя, коли в нас зявляються гроші і багатство, аби як написано: «ти не сказав у серці своїм: «Сила моя та міць моєї руки здобули мені цей добробут». І будеш ти пам'ятати Господа, Бога свого, бо Він Той, що дає тобі силу набути потугу, щоб виконати Свого заповіта, якого присягнув Він батькам твоїм, як дня цього».  Навіть силу для нашої праці дає Бог.  Хай розкається сьогодні кожне серце, яке запишалося собою, своєю силою і своїм розумом, бо пиха – така марнотна, і гордість така – гріх, гординя, яка веде до вічної погибелі у вогняному озері аду.

Господь Бог справедливий – Він карає всякий гріх. Але Господь Бог – також люблячий і милосердний. Надаремно Він звертається до нас сьогодні, аби ми памятали про Його визволення, тобто про Його доброту і про Його любов. У любові Він створив світ.  У любові Він створив людей.  Хоча й через гріх нашого праотця Адама у світ увійшов гріх, а з ним і смерть, заплата за гріх, Бог і далі любить людей.  Бог далі творить тіла немовлят в утробах їхніх матерів. Бог далі «наказує сходити сонцю Своєму над злими й над добрими, і дощ посилає на праведних і на неправедних» (Мт. 5:45).

Так само як Бог посилав незаслужену ізраїльтянами манну в час їхньої мандрівки пустинею, так само і нам Бог посилає незаслужені нами всі дари, починаючи від чудесної української землі, на якій ми живемо, з усіма її чорноземами, надрами, лісами, ріками та морями і закінчуючи силою, яка нам потрібна для того, аби ми цю землю обробляли, працювали на місці нашого покликання і приносили добрі плоди, ким би ми не трудилися і де б ми не трудилися. Бог – добрий.  Бог – люблячий і ознакою Його доброти і любові є також кусень хліба на вашому столі і кухоль води, а коли Бог благословляє вас не лише хлібом і водою, то наскільки переповненим повинне бути наше серце вдячністю до цього люблячого Отця Небесного, Який виявляє про нас таку опіку – від початку нашого зачаття і аж до останнього дня нашого життя в цьому грішному світі! 

Звісно, память про цю любов Божу, про Його опіку намагається знищити наш ворог, диявол.  Він робить усе, аби ми забувалися про те, що «Усяке добре давання та дар досконалий походить згори від Отця світил» (Як. 1:17).  Диявол та його слуги розробили цілу систему брехні та обману, яку запровадили в усі наші школи, аби ми дякували не Богові за всяке добро, а хвалилися своєю силою, своїми власними досягненнями, власним розумом, здібністю і кмітливістю, що ми – ‘self-made men’.   Все це – наслідки диявольського обману, який – злодій і керівник усіх злодіїв і обманщиків.  Він дуже наполегливо нищить Божу науку про те, що світ створено Богом і про те, що Бог далі піклується про потреби цілого людства.  Ця память нерозривно повязана з вірою.  Власне кажучи память ця – одна з властивостей віри в Бога.  Бо де немає віри в Бога – там немає і цієї особливої памяті про Божу доброту і про Божу любов.

Але найбільше противник людського роду, сатана, намагається знищити те, що памятати є вкрай необхідним не лише для наших 70 – 80 років життя в цьому грішному світі, а те, що потрібне для того, аби ми жили вічно. Диявол насамперед намагається знищити память про Євангеліє і цілу євангельську науку.  Він хоче знищити євангельську віру – віру в Євангеліє Христове.

Бог хоче, аби ми не забували Його Євангелія, не забували про Його любов, яку Він найбільше і найяскравіше виявив у Своєму Синові Єдинородному, а нашому Господі, Ісусі Христі.  Бо «Так-бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне» (Ів. 3:16).  Ісус Христос – Син Божий Єдинородний, славний і святий Бог прийшов у цей світ, вдягнувся у нашу плоть, хоча й без гріха, аби принести повну заплату за наш гріх невдячності до Бога, за наше безпамятство і невірство.

  Ці наші гріхи та всі гріхи інші, усі гріхи людства Він поніс на Голгофський хрест, на якому дав Він Себе розп’яти, аби Своєю кров’ю обмити усі ці наші гріхи і аби Себе Самого віддати в жертву за наші провини.  Він нас настільки полюбив, що Сам пішов на смерть, аби ми вже не помирали навіки, а воскресли до вічного життя, як і Він воскрес був на третій день по Своїй смерті, аби сьогодні нам звіщати про Божу не перевершену до нас любов і про Христову перемогу над дияволом, гріхом і смертю, і про наше майбутнє воскресіння та вічне життя у Божому Царстві, в якому Христос Господь царює з Отцем і Святим Духом, один Бог повіки віків.

Аби ми памятали про цю велику Божу любов, аби ми далі вірували в Христа, Бог дає нам Євангеліє у Слові і Таїнстві. В нашому сьогоднішньому Біблійному тексті Господь нагадує ізраїльтянам про те, що дорога до Обіцяного Краю веде пустинею, а там немає їжі, там немає води, там змії і скорпіони, і висохла вода.  Так само і дорога до конечного Обіцяного Краю – Обіцяного Раю, Царства Небесного веде нині пустинею.

У світі немає духовної їжі. Навіть найкраща література, навіть найкраще мистецтво не нагодує і не напоїть душі, аби вона духовно не померла.  Нагодувати душу і напоїти душу може лише манна небесна, і вода з кременю – Слово Христове і Христові правдиві тіло так кров, які Він дає нам у хлібі та вині Святої Вечері.  Цю поживу можна знайти лише в похідному таборі правдивого Ізраїлю – в Христовій Церкві.  Господь любить нас і через це скликає Церкву щонеділі збиратися довкола Слова і Таїнства, аби живитися Хлібом із небес і Водою життя – Ісусом Христом у Євангелії.

У світі багато небезпек. Ізраїльтяни йшли пустинею, яка збуджує страх.  Наш теперішній світ теж збуджує чимало страху не лише через насильство, про яке ми все частіше чуємо, але й через страх, що буде далі із нашою країною, із нашими дітьми, яких намагаються відучити від любові до рідного краю, до рідних батьків, до рідної мови, церкви та Бога, а привчити до блуду та розпусти, безпам’ятства та невірства, алкоголізму та байдужості.  

Фальшиві доктрини про те, що до Царства Небесного можна дійти якоюсь іншою дорогою окрім самої віри в Христа наче змії сарафи і отруйні скорпіони звідусюди нападають на Божих людей і їхніх дітей, що перебувають на марші до Обіцяного нам Краю – Царства Божого.  Ці підступні сарафи та скорпіони, які часто-густо маскуються під пастирські та проповідницькі одежі розбризкують свою отруту, аби ми ставали самовпевнені і до Бога ставилися, як самовпевнений і невдячний власник книгарні до друга, який зробив йому стільки всякого добра.

Але як і раніше Господь Бог захищає і обороняє Своїх людей і зцілює отруйні укуси духовних потвор Своїм Євангелієм, яке відновлює віру, яке нагадує про Бога люблячого, милосердного, довготерпеливого і многомилостивого.  Бог робить це, бо любить вас і хоче, аби ви успішно дійшли до кінцевої мети вашої мандрівки – Царства Небесного, до якого Ісус воскресить усіх віруючих в Нього в Останній День, коли Він повернеться у славі зі Своїми ангелами. А до того часу пам’ятаймо, віруймо і сповідуймо, що «ні смерть, ні життя, ні Анголи, ні влади, ні теперішнє, ні майбутнє, ні сили, ні вишина, ні глибина, ані інше яке створіння не зможе відлучити нас від любови Божої, яка в Христі Ісусі, Господі нашім!» Рим. 8:38, 39). В Його Ім’я. Амінь.

Благодать Господа нашого Ісуса Христа нехай буде з духом вашим…! Амінь (Гал. 6:18). 

субота, 15 вересня 2012 р.

Завтра

 Завтра, як на те свята Божа ласка та воля, під час Біблійних студій ми будемо досліджувати 42-ий і 43-ий Псалми.   Служба Божа будуватиметься довкола Слова Божого з Книги Повторення Закону 8:10-18 і Таїнства Святої Вечері.  

Розклад на завтра:
10:00 - Біблійні студії
11:00 - Служба Божа
12:30 - Катехізис  


Київська парафія Воскресіння проводить служіння у Конференц-Залі Інституту Зоології, вул. Терещенківська, 2 (біля станції метро "Театральна"). Ласкаво просимо!

пʼятниця, 14 вересня 2012 р.

День Св. Ісуса Навина

 Сьогодні ми згадуємо Св. Ісуса Навина і дякуємо  за нього Богові. "Ісус, син Навина, був служитель і наступник Мойсея, і провідник народу Ізраїлю, який провів їх через сухе русло Йордану у Край Ханаанський.  Він мав таке саме ім'я, як наш Спаситель, Ісус Христос [оскільки єврейською мовою імена "Єгошуа" та "Ісус" звучать однаково]. Він був прототипом Христа, Який привів дітей Авраама через Йордан життя бід і смерть у спочинок вічного життя...

   Коли першого дня 2493 року від створення світу помер Мойсей, Єгошуа повів народ Ізраїлю у Край Ханаанський, який був обіцяний їхнім батькам. Він здобув відмінні і дивовижні перемоги для Божих обранців. Подолавши царів Ханаану, він розділив край і в кінці помер у віці 110 років. Єврейською мовою його ім'я звучить Єгошуа або Йосуа, тобто "Спаситель", "Помічник". Грецькою мовою його ім'я звучить Іесус або Єсус.

Давид Хитрей

Молитва на День Св. Ісуса Навина:
Господи Ісусе Христе!  Твій слуга Ісус Навин провів дітей Ізраїлю через хвилі ріки Йордану в край, що тік молоком і медом.  Ісусе Христе!  Веди нас крізь води нашого Хрищення ув Обіцяний Край нашої вічної домівки, в якому Ти живеш і царюєш з Отцем і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

 Зі Скарбниці щоденної молитви

четвер, 13 вересня 2012 р.

Без добрих діл покаяння - лицемірне

     Христос часто поєднує обітницю відпущення гріхів з добрими ділами не через те, що Він має на увазі, що добрі діла є умилостивленням, бо вони ідуть після примирення, але через дві причини:  одна є та, що добрі плоди повинні обов'язково слідувати. Тому Він застерігає, що коли не слідують добрі діла, то покаяння - лицемірне та підроблене.  Інша причина є та, що  ми потребуємо зовнішніх ознак такої великої обітниці, бо сумління, сповнене страхом, потребує багатоскладової втіхи.
    ... Хрищення та Господня Вечеря  є ознаками, що постійно застерігають та заохочують розум, що втрачає надію, вірити в те, що гріхи прощені. І така само обітниця записана та зображена в добрих ділах, аби ми могли вірувати певніше.  А ті, що не приносять добрих діл, не захоплюються вірою, а зневажають обітниці.  З іншого боку, побожні пригортають їх до себе і радіють, що в них є ознаки та свідчення такої великої обітниці. Відповідно вони вправляються у цих ознаках і обітницях.

З Апології Ауґсбурзького віросповідання, Розділ ІІІ.  Любов і виконання Закону

середа, 12 вересня 2012 р.

Суд був і гнів минувся


Христос проголошує: «Суд минув. Отець і Я нікого не засуджуємо. Бог не розгніваний, бо Я – Присяга і певний Знак, і навіть Дар та Подарунок, аби показати вам, що Бог на вас не гнівається.  Бо Я не був посланий, щоб судити світ, щоби змусити вас від Мене втікати або відлякувати вас, як суворий суддя. Негативне завжди більше вражає ніж позитивне».  Христос наче каже: «Моя мета не в тому, щоби вас судити, як і не є судити вас метою Отця. Бо якби Він захотів судити й винести вам вирок, то чому ж би тоді Він послав би на світ Мене?  Ні, гнів минувся і тепер Він сповнений щирої любові. Він також послав Мене, аби Я світ не судив, а спас його».
Це славетні та втішливі слова. Побожні християни повинні зберігати їх у своїх серцях, бо вони запевнюють нас про те, що Бог нас не судить.  Ці слова повинні нас втішати – як же погано, що ми такі відчайдушні негідники! І ці слова повинні запевнювати нас, що Бог не вбє нас і не вкине до пекла: «Безбожні повинні боятися Бога, втікати від Нього, а не радісно до Нього підходити.  Але вас, що віруєте в Мене, суджено не буде і вам не слід втікати від Мене, як від безжалісного судді. Бо через посередництво віри суд скасований, місія з якою був Я відправлений, поклала цьому судові край.  Тому думки серця вашого – неправильні. Бо кожен, хто приймає Мене у вірі, відганяє ті жахливі слова про Божий гнів, пекло та вічний осуд».

Мартін Лютер, З проповіді на Євангеліє від Св. Івана 

вівторок, 11 вересня 2012 р.

День мучеництва Св. Івана Христителя

  Сьогодні ми згадуємо День мучеництва Св. Івана Христителя. На противагу Різдву Св. Івана Христителя, яке ми святкуємо 7 липня (24 червня за ст. стилем), цей день присвячений споминові про те, як Св. Іван Христитель помер як мученик від рук тетрарха Ірода Антипи, який наказав відсікти йому голову (Марка 6:14-29).  З погляду світу, такий кінець життя Св. Івана був безславний.  Але насправді це була шляхетна участь у хресті Христовому і для Івана це була найбільша слава. Сам Господь Христос сказав був, що серед людей більшої людини ніж Іван Христитель не з'являлося (Матвія 11:11).  Він був останній з пророків Старого Заповіту, а також провісник Нового Заповіту.  Будучи Предтечею Христа, Іван виконав пророцтво про те, що перед великим і страшним Днем Господнім прийде великий пророк Ілля (Малахії 4:5; Матвія  17:10-13).  Своєю проповіддю  і Хрищенням покаяння Іван привертав "серце батьків до синів, і серце синівське до їхніх батьків" (Малахії 4:6). Ходячи слідами пророків, які були перед ним і очікуючи на Христа, дорогу для Якого він готував, цей слуга Господній, свідченням власної смерті проголосив про хрест.

Молитва на День мучеництва Св. Івана Христителя:

  Всемогутній Боже, Ти дав, аби Твій слуга, Іван Христитель, був Предтечею Твого Сина Ісуса Христа, і в проповідуванні покаяння, і у своїй невинній смерті.  Дай, аби й ми, що померли і воскресли з Христом у Святому Хрищенні, могли щоденно каятися у наших гріхах, терпляче страждати заради правди,  і безстрашно нести свідчення про Його перемогу над смертю; через Ісуса Христа, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви