Рости на спасіння (проповідь)

середа, 31 жовтня 2012 р.

З Днем Реформації і нове число "Стягу"!

Вітаю всіх з Днем Реформації і пропоную редакторську числу з нового числа "Стягу".

Як було на початку?
                31 жовтня 2012 року ми святкуємо 495-у річницю початку Реформації.  Саме в цей день доктор Мартін Лютер до дверей Замкової церкви у Віттенберзі прибив 95 Тез, закликаючи богословську спільноту до дискусії про торгівлю індульгенціями, яка  де-факто була, прощенням гріхів за гроші, без покаяння. Інколи цей вчинок Лютера зображують як випадковість. Мовляв, якби не цей імпульсивний вчинок професора богословя з Віттенбергу, то нічого не відбулося б.   Звісно Господь Бог для відновлення в Церкві проповіді Євангелія використав усі історичні обставини і навіть особливості характеру Мартіна Лютера, але навіть якщо Реформація почалася 31 жовтня 1517 року стукотом молотка, який прибивав 95 Тез, то підготовка до цього початку відбувалася значно довше і Господь підібрав для цієї ролі справді особливу людину.  Вчинок Мартіна Лютера був далеко не імпульсивний, а була це виважена дія пастиря, який піклувався про стан дорученої Богом йому отари.
                Аби зрозуміти, як Лютер став Реформатором Церкви, варто згадати його дитинство та шкільні роки зі співом колядок, варто згадати про його рішення під час грози стати монахом, його подорож до Риму та старанне намагання з усіх сил виконувати Закон Божий і устав свого августинівського монастиря.  У Лютері ми бачимо щиру віру – запеклу антагоністку лицемірства, яке рухало іншим монахом-домініканцем, Тетцелем, що збирав кошти для папського проекту (реконструкція Собору Св. Петра в Римі) під гаслом: «Як гріш в скарбниці задзвенить – душа з чистилища летить!» Реформатор Української Церкви, пастир Теодор Ярчук так описує цей період в житті молодого Лютера: «Багато міщан… вже покупували собі індульгенції і почали вихвалюватися, що відтепер не треба відрікатися перелюбу, брехні та інших переступів і злочинів.  Та монах Мартін під час проваджуваної ним сповіді не давав відпущення гріхів тим, які замість жалю за гріхи, показували йому індульгенції.  Це дуже розлютило Тетцеля, і  він назвав М. Лютера єретиком, хоча був він доктором богословя.  Мало цього, Тетцель почав на своїх проповідях називати Лютера найгіршими словами. З цією справою звертався Мартін Лютер до єпископів, але вони або відбувалися мовчанкою, або навіть дораджували, щоб Лютер взагалі не виступав проти продажу індульгенцій».[1]
                Так тривало досить довго, але який щирий християнин буде мовчати, коли бачитиме відверте зло, зневагу Бога та Його Слова, коли на його очах відбуватиметься комерціалізація Церкви? Мартін Лютер робить це, бо хоче, аби грішники розкаялися і не горіли вічно в пеклі, а мали вічне життя.З цією метою доктор Мартін Лютер пише свої (тепер уже славетні) 95 Тез, якими хоче закликати богословську спільноту до обговорення відвертого гріха – продажу прощення за гроші, прощення без правдивого покаяння, до якого кличе Господь у Писанні. Серед цих тез є такі: «Теза 1: Коли наш Господь і Пан Ісус Христос сказав: «Покайтеся!» (Мт. 4:17), то бажав Він, аби ціле життя віруючих було життям покаяння… Теза 62:  Правдивий скарб Церкви – найсвятіше Євангеліє слави та благодаті Божої.Теза 63: Але цей скарб природно найбільш ненависний, бо робить перших останніми (Мр. 9:34; Мт. 20:16).  Теза 64:  Скарб індульгенцій, з іншого боку, дуже прийнятний, бо робить останніх першими.  Теза 65:  Через це скарб Євангелія – невід, яким ловили багатих.  Теза 66: А скарби індульгенцій – невід, яким ловляться багатства людей».  Звісно ж такі тези розлютили тогочасних грошомінів. Вони завжди не люблять коли їх виганяють з храму (Мт 21:12)!
                Все, що відбувалося 1517 року у Віттенберзі випадковістю не було.  Приблизно 1440 року інший німець, Йоганн Ґутенберґ, винайшов друкарський верстат, технологію, яка на 1517 рік поширилася Німеччиною.  Тож, коли Лютер написав 95 Тез (латиною), то вже за 14 днів вони поширилися всією Німеччиною. 1518 року Німеччиною вже циркулювали памфлети з 95 Тезами Мартіна Лютера в німецькому перекладі.  Пізніше Лютер почав писати німецькою мовою, яку могли би розуміти всі німці, а не лише саксонці. Вони читають його проповіді та інші твори.
                  Перед тим, як його твори стали надзвичайно популярними серед народних мас, сам Мартін Лютер, відстоюючи Боже Слово, викладаючи в університеті Писання, приблизно 1518 року пережив те, що відоме під назвою «досвід вежі», бо саме у вежі монастиря Лютер досліджував Послання Св. Апостола Павла до римлян: «Спочатку я чітко бачив, що безкоштовна благодать Божа є вкрай необхідною, аби добратися до світла і вічного життя і я неспокійно та невтомно працював, аби зрозуміти слова Павла в Рим. 1:17: «Праведність Божа зявляється в Євангелії». Впродовж довшого часу я задавав собі питання про це місце і трудився над ним, бо шлях мені загороджував вислів «праведність Божа».  Ця фраза зазвичай пояснювалася, що праведність Божа – чеснота, якою Він Сам є праведний і судить грішників.  Таким чином витлумачували це місце усі вчителі Церкви, крім Августина.  Вони говорили: «Праведність Божа, тобто, гнів Божий».  Але коли перечитував це  місце, то бажав, аби Бог ніколи не обявляв Євангелія, бо хто міг би любити Бога, Який був розгніваний, Який судив і осуджував людей?  Це неправильне розуміння тривало доти, поки не будучи просвітленим Святим Духом, я нарешті уважніше дослідив слова Авакума «Праведний житиме вірою» (2:4).  З цього місця я зробив висновок, що життя має виводитися з віри…  Тоді все Святе Писання стало мені зрозумілим і розкрилися мені самі небеса.   Тепер ми дуже чітко бачимо це яскраве світло і маємо привілей насолоджуватися ним сповна».  Маючи це розуміння і розкриті небеса, Мартін Лютер стає відмінним і неперевершеним проповідником Євангелія.  Так починалася Реформація.  Так вона триває.

ВячеславГорпинчук



[1]Теодор Ярчук. «Хто такий Мартін Лютер». Станиславів, 1937. Накладом видавництва «Прозри!» Перевидання сучасною українською мовою, Lutheran Heritage Foundation, 1999, с. 18, 19.

неділя, 21 жовтня 2012 р.

Проповідь на 20-у неділю П'ятидесятниці


"Праведний житиме вірою своєю"
    (Проповідь пастиря Ніла Шрейдера)
____________________________________________
В Ім'я Христа Ісуса, Який береже Свою правду від віку до віку, дорогі віруючі:

На початку служби ви співали один з наймогутніших гімнів, що були будь-коли написані - “Могутня нам твердиня Бог”, гімн битви, гімн Лютеранської Реформації. Настільки він подобається віруючим, що вони включають його у свої співаники, незалежно від країни або конфесії.

Який це чудовий гімн! Яка сила в його словах, незважаючи на те, якою мовою його співають! Бог — наша Твердиня, Він Сам — наш Щит і наша Зброя, наш надійний Захист і Той, хто для нас розгромлює наших ворогів. Ісус — наш герой, відважний переможець. Якщо Він — за нас, а Він, звісно за нас, коли ми перебуваємо з Ним, - то хай проти нас будуть навіть наймогутніші, найлютіші вороги, хай нападають на нас з усіх сил, нас їм не здолати. Ми, що належимо Христові, програти не можемо. Що би ми не втратили, Царство, вічне спасіння, залишається нашим!

Яку впевненість вклав Мартін Лютер у кожне слово цього гімну! Яку впевненість повинні мати ми самі, співаючи голосно, аби всі чули цей гімн щоразу. Коли його співаємо ми! Яку впевненість мав Мартін Лютер, помираючи, що він проснеться на небесах! Як і маємо цю впевненість всі ми, якщо ми — лютерани у наших сповнених радістю віруючих серцях і душах, і то не просто лютерани, якими, на жаль є багато “лютеран” по всьому світі.

Як усі ми знаємо, Мартін Лютер не завжди мав таку віру та впевненість, які підтримували його душу навіть тоді, коли здавалося і помирало його тіло. 1483 року він був охрищений в Римській церкві, єдиній Церкві, яка була єдина Церква в західній частині християнського світу, і він був названий на честь одного з багатьох святих, яких на той час перевшановувала та церква, точно так як деяких із тих самих святих та інших святих, яких неправильно перевшановують в так званих православних церквах тут, в Україні.

Молодий Мартін Лютер, будучи вихований батьками в тому, чому навчила їх Мати-Церква, ковтав усе, чим годували його священики, єпископи і Папа в Римі, будь-що окрім поживи, пустими та отруйними крихтами, що спадали зі столу багатих прелатів. МОЛИСЬ ДО МАРІЇ І СВЯТИХ. ПЛАТИ ЦЕРКВІ ЩОРАЗУ, ЗНОВУ І ЗНОВУ. ВИЯВЛЯЙ ПОСЛУХ ТИМ, ЩО ТРИМАЮТЬ ТЕБЕ В ДУХОВНОМУ РАБСТВІ. НЕ ЗАДАВАЙ ПИТАНЬ. СПОВІДУЙ УСІ ДО ЄДИНОГО ГРІХИ СВЯЩЕНИКОВІ. ВИКОНУЙ БУДЬ-ЯКІ ЄПИТИМІЇ АБО Ж ПЛАТИ ЗА НИХ. НАДІЙСЯ, ЩО СПАСЕШСЯ. НАДІЙСЯ ВСУПЕРЕЧ НАДІЇ, АЛЕ НЕ РОЗРАХОВУЙ НА НЕЇ. БЛАГАЙ ПРО БОЖЕ МИЛОСЕРДЯ. А ЩЕ КРАЩЕ БЛАГАЙ ЦЕРКВУ, АБИ ВОНА БУЛА ДО ТЕБЕ МИЛОСЕРДНОЮ. АЛЕ ЗНОВУ-ТАКИ, НА МИЛОСЕРДЯ НЕ РОЗРАХОВУЙ.

Мартін Лютер, особливо після того, як став монахом, робив усе, що міг або ж старався з усіх сил, аби досягнути досконалості Але якби він не старався, неодноразово в усьому собі відмовляючи, б'ючи себе, замолюючись майже до ступору, у власних очах він був далі непрощеним грішником. І це робило його в очах Божих, незважаючи на всі його зусилля, засудженим грішником Мартіном Лютером. Він бачив Бога не як люблячого Бога та Господа і якби його інші люди не називали, це йому ні на йоту не допомагало. Маючи наказ, підбадьорення, заповідь любити Бога, Мартін Лютер Його ненавидів.

І так тривало. Таким чином похмурість, бідний замінник християнства, було всім чи Мартін Лютер знав і воно уярмлювало його, мучило ще в дитинстві, в школі, в монастирі і навіть у священицькому служінні.

Є така приказка: “Ті, що можуть — роблять, ті що не можуть — навчають”. Правда, звісно, полягає в тому, що коли ви не вмієте чогось робити, то й не зможете ніколи навчати. Аби передавати знання, треба спочатку його мати). Маючи, безперечно, таку думку, добрий доктор Йоганн Штацупіц, відправив двадцятип'ятирічного Лютера у Віттенберг з наказом приготуватися до викладання БОГОСЛОВ'Я. Бідного Мартіна Лютера відправили навчати інших про Бога те, що він сам мав знати і любити, але чого він не знав аж до того, що в житті любити він не міг.

Мудрий доктор Штаупіц знав, що коли Мартін Лютер мав навчати про Бога, то сам мусив перше зануритися в Біблію, Богом-дану книгу в якій Бог об'являє Себе. Аби навчати богослов'ю взагалі, Лютер мав би досліджувати Писання. З властивою йому ревністю Лютер взявся за дослідження Писання. Аби краще розуміти Слово Боже, він вивчив гебрейську та грецьку мови. І коли Лютер читав і перечитував Слово, Святий Дух розкривав йому Писання слово за словом, натхненний вірш за натхненним віршем. Не все одразу, але поступово, повільно та впевнено Бог Святий Дух розкривав Лютерові очі.

Дехто каже, що поворотним пунктом в Лютера настав з тим, що називається "Turm Erlebnis," його “досвід вежі”, коли він, готуючись до лекцій, досліджував Псалми та Послання до римлян, зокрема перший розділ, вірш 17: “А праведний житиме вірою”.

Коли Святий Дух, тут у Римлянах та інших книгах Біблії, розкривав йому Писання у всій красі, силі та втісі, Мартін Лютер вперше побачив, що той самий святий, праведний, могутній Бог, Який вимагає абсолютною святості від кожної людської істоти і коли її не знаходить, то засуджує людину до пекла — цей самий всесвятий Бог, розгніваного обличчя Якого грішники витерпіти не можуть, Який вимагає від нас досконалості, ДАЄ її нам сповна та безкоштовно, пропонує її всьому грішному людству в Особі Його Єдиного любого Сина, посланого для грішників, принесеного в жертву за гріх. Воскреснувши, як печать і обітниця для нас про те, що Його діло, яке здійснило спасіння для нас, вседостатнє, аби принести заплату за всі гріхи, викупити всіх грішників.

Святий Бог, все-праведний Господь, безкоштовно дає всьому людству Його власну праведність У ХРИСТІ ІСУСІ. А віра, сама незароблена, віра — безкоштовний і чудесний дар Божий, отримує те прощення і радіє ним. Віра в радості приймає прощення, здобуде і дане Ісусом, нашим Спасителем. Віра надіється на Ісуса, радіє завжди спасінням самою вірою в Ісуса, вигукує і співає голосно та повторює “Алілуя”, аби чув це весь світ.

Ось саме так і було для вперше щасливого та радісного в Богові доктора Мартіна Лютера. Він навчав тому, про що сам довідався з Біблії. Вчені з усієї Європи приїздили до маленького Віттенберга. Цим учителем богослов'я, його новою радістю в Ісусі, його Богом-даним поглядом у Слово, до нового університету притягувалися студенти. Лютеровою любов'ю до Слова і до Бога, Який її дав.

Те, про що Мартін Лютер довідався і те, чому він навчав інших, розійшлося з Німеччини цілим світом. І розходиться це далі, коли правильно викладають Писання. І далі оповідаючи та переповідаючи, ми беремо участь у вірі Лютера, в його радості, в його впевненості, що він закінчить власне життя без непевності про те, що далі з ним буде, він не був ані безутішним, ані розбитим, а натомість він був упевнений, що він, благодаттю Божою, помре переможцем над гріхом, сатаною і нечестивим світом та його ворогами в своєму грішному єстві.

Князь цього світу може й далі, як хоче, кидати злий погляд, і він, звісно, так робить, весь час чатуючи і шукаючи кого пожерти. Але й трошки він не може завдати шкоди нам, що віруємо в Христа Ісуса, нашого Господа і Спасителя — не може завдати шкоди в головному — нашим душам або спасінню наших душ. Він засуджений. Вчинок здійснено. Христове спасенне діло зроблене, повністю звершене для нас і нам дане. Одне маленьке слово може повалити диявола, розгромити його,яким би могутнім він не був, навіть у його стані падіння. Принаймні годину ми могли би дискутувати про те, що означає те маленьке слово в Лютеровому гімні, про яке він згадує. Оскільки я не думаю, що хтось із вас може сказати, що то за слово, то одного дня незабаром, спитаємося про це в Мартіна Лютера.

Це одне слово може бути “Ісус”, хоча й здається мені принизливим посилатися на те Ім'я, як на “маленьке слово”, яке й так вище понад усяке інше ім'я, і перед яким має схилися кожне коліно, чи то на землі, чи на небі чи під землею. Яким би великим понад усі великі імена не було Ймення Ісус, Лютерове “одне маленьке слово” мусить бути, звісно, чимось іншим — можливо це “Звершилось!” Або можливо те “маленьке”, але могутнє слово, яке Лютер має на увазі — віра. Якщо це й не воно, то воно принаймні має щось спільного, якщо не все, з вірою.

Спасіння — вірою. “Праведний житиме вірою — “САМОЮ” вірою, як зміцнив це Лютер, додавши слово "allein" в німецький переклад Біблії. І це повертає нас до Римлян 1:17, до Галатів 3:11 і до Євреїв 10:38 а також до книги Старозаповітного пророка Авакума, до нашого сьогоднішнього тексту, до того місця в Святому Писанні, де Дух вперше використовує слова — там, звісно, гебрейською мовою. Бо “праведним житиме вірою” є вже в Авакума, ані Павло, ані автор Послання до євреїв ніякого нового вчення не додали. Дорога спасіння, єдина дорога до небес, була, є і зажди буде одна і та сама чи то для тих, хто жив до Ісуса, за Його днів, а чи до кінця світу. “Самою вірою”. Праведність, святість в очах Божих приходить цією дорогою, а ні якоюсь дорогою іншою. Спасіння дається таким шляхом — приписування Христової праведності і святості нам, бідним грішникам, усім хто вірує і надіється на Ісуса. Не може бути іншої дороги до небес, окрім як через Нього. “Віруй в Ісуса, Христа Божого і будь спасенний” - заповідь/запрошення усім, хто буде спасенний і в Старому Заповіті, і в Новому.

Власне мало що залишається ще сказати про решту сьогоднішнього тексту. Щодо автора, то ми лише знаємо його ім'я, хоча рабини та апокрифічна книга “Бел і Змій” ідентифікують його, як “сина Єгошуї” і левита. Він жив і писав ближче до кінця правління Йосії (625-608 р.р. До Р. Х.) або ж у час Єгоякима (608-597 р. р. до Р. Х.). Він передвіщає неминуче руйнування Юдеї, яке здійснять халдеї, вавилоняни, які вже оточили Ніневію і покінчили з ассирійською імперією.

Авакумова коротка книга починається з двохсторонньої розмови з Богом. Пророк запитує: “Чому рясніє нечестивість? Чому ті, що видаються злими в Юдеї, здається не будуть покарані? Скільки це триватиме, великий Боже? Чому Ти це дозволяєш?” Ви, тут в Україні, з огляду на вашу історію та неодноразово зруйновані надії і мрії може задаєте Богові подібні запитання.

Поза Божим прямим об'явленням Авакум знав би відповіді не краще ніж ви знаєте відповіді на ваші запитання. Всі ми, за словами Св. Павла, дивимося наче крізь затемнене скло. Який би затуманений зір, ми, християни, не мали,ми не спроможні зрозуміти повністю, цілком, що відбувається в світі довкола нас і чому те, що відбувається, відбувається з нами. Хоча ми не можемо повністю осягнути це навіть якби нам це було сказано, ми все-таки наважуємося запитувати в Бога, дороги Якого надто глибокі для нашого розуміння. Будучи грішними та недосконалими, а ще більше будучи зухвалими, як сміємо ми, покриті гординею і грішною самовпевненістю, думати, що ми можемо хоч щось зрозуміти, особливо Божі таємниці з цього боку небес.

Все-таки в словах, що пропущені в нашому тексті Бог відповідає Авакумові посланням, яке дорівнює такому: “Я наведу халдеїв, приведу їх скоро, аби вони віддраїли край, змтаючи жорстоких жорстокістю”.

На що Авакум заперечує і тут ви теж можете відлунювати це заперечення, коли бачите, як кожен новий уряд не кращий за попередній, а гірший — Авакум заперечує, що ті, що мають карати — гірші за тих, кого буде покарано.

“Як Ти може, Господи, використовувати ще нечестивіших халдеїв і таким чином благословляти їхні зусилля та дарувати їм успіх? Знову — зі злом не покінчено — зло торжествує. Як це може бути, Праведний?”

Друга половина тексту — відповідь, яку Бог дає Своєму мужеві, Своєму пророкові, Який наче сторож на мурі, вартовий на посту, оглядаючи довкілля. Як такий вартовий, Авакум готовий чекати допоки Бог не відповість. (Не погана позиція, доречна діяльність і ставлення для будь-кого, хто хоче дізнатися про будь-що від Господа: “ЗАЙМАЙТЕ ПОСТ НА СЛОВІ БОЖОМУ. ЧЕКАЙТЕ НА НЬОГО. ПИЛЬНУЙТЕ. ВДИВЛЯЙТЕСЯ В СЛОВО, ЯК ЛЮТЕР РОБИВ ЦЕ ПЕРЕД ВАМИ. В НЬОМУ ПОБАЧИТЕ ТЕ, ЩО БОГ СКАЖЕ — ТЕ, ЩО ВІН КАЖЕ”.

І Бог віповів, у благодаті дав відповідь Авакуму, як і промовляє Він до всіх, що чекають на Нього, чекають на Його мову і готові почути. “Запиши це чітко, аби провісник міг з цим бігати і повсюди розголоси, аби його читали і поширювали, коли й тебе давно вже не буде. Об'явлення чекає на визначений час. Те, що Я планую для вавилонян, їхній кінець — він настане. “Своє вони одержать”, - обіцяє Бог. “На це можеш розраховувати. Можеш довіритися Мені, Твоєму Господу, Твоєму Богові. Я не підведу, ніколи”.

І тут нам сказано, що Бог Свого часу, безперечно, покарає нечестивих, всіх нечестивих. Це покарання може відкладатися, відкладатися довго, але воно неминуче станеться. Також сказано, що незважаючи на все те зло, яке вони заподіють Його людям, Бог збереже тих, що вірують в Нього. Для тих, що чекали на Месію і для нас, Бог в кінці, в повноті часу, послав Його, Ісуса, нашого Спасителя. І для тих усіх, що чекають на Христове повернення, воно також настане, хоча й нам доведеться на це чекати. Останній вірш із сьогоднішнього тексту може дещо збентежувати, бо займенник “він” не має антецедента. Він стосується всіх будь-кого і всіх, хто в цьому світі позначені на противагу тому, що слідує “праведним, справедливим”. Як і Божим людям нам сказано: “Чекайте і дивіться”. Ми, зіштовхуючись з нечестивістю з усіх боків, з усім, що буває з нами, нам сказано: “Вір і далі в Мене, скільки б часу це не тривало”. Невіруючі надимаються такою затримкою, достатньою для того, аби все більше богохульствувати проти Бога та Його Слова і говорити, що Бог навіть не існує, а всі, що чекають на Нього — звичайні дурні.

На відміну від них, справжні дурні цього світу, дурні, яких є мільйони по всьому світові - “Праведний житиме вірою своєю”. Він довіряє Богові, чекає на Боже об'явлення, того, що настане відповідно до Божого розкладу для тих, що вірують і не вірують і для цілого світу.

Віруючий живе своєю вірою щодня. Так само як віра — маленьке слово, так і сама віра може бути меншою ніж має бути. І часто вона дуже неміцна, наче тліючий ґніт або надломлена очеретина. Добре, що це Богом-дана віра, яка спасає, хоча й маленька ця віра, наче гірчичне зерня. Ті, що мають віру, покладають свою силу на Господа, а не на силу віри. Хай Господь використовує кожного з нас, коли ми маємо таку саму віру, як її мав Мартін Лютер, коли ми радіємо нею, поглиблюємо її, досліджуючи Писання і поширюємо її, наскільки це можливо, серед інших. АМІНЬ.

субота, 20 жовтня 2012 р.

Завтра - Презентація нових видань

Завтра, як на те свята Божа ласка та воля, під час Біблійних студій ми будемо досліджувати 1-ий розділ 1 Соборного послання Св. Апостола Петра.   Служба Божа будуватиметься довкола Слова Божого з Книги Св. Пророка Авакума 1:1-3, 2:1-4 і Таїнства Святої Вечері.  Проповідник - гість із сестринської церкви зі США, пастир ВЄЛС, Ніл Шрейдер.

Розклад на завтра:
10:00 - Біблійні студії
11:00 - Служба Божа
12:30 - Презентація книги Гарольда Сенкбейла "Освячення - Христос у дії: євангелицький виклик і лютеранська відповідь" та українського перекладу проповіді доктора Мартіна Лютера на День Св. Євангеліста Івана.


Київська парафія Воскресіння проводить служіння у Конференц-Залі Інституту Зоології, вул. Терещенківська, 2 (біля станції метро "Театральна"). Ласкаво просимо!

пʼятниця, 19 жовтня 2012 р.

Не перетворюйте Христа на диявола


Ці слова[1] – правдиві, але їм важко увійти в наші серця і їх важко опанувати повністю. Навіть побожні серця сповнені отрутою і якщо їх не струснути, то вони переймаються старими думками. Цей текст пропонує дорогоцінні ліки від таких отруйних думок диявола. Проте чимало людей самовдоволені і слова ці вивчили надто швидко. Та віруємо ми в них чи ні, правда все одно полягає в тому, що всі, хто вірує в Сина, чи то діти, чи дорослі – вільні та суд їм не загрожує.  Бо ми й далі маємо Того Самого Христа і те саме Хрищення, що їх мали Св. Петро і Св. Павло. І навіть якщо ви закорінені в гріхові, як Св. Павло, який був убив багатьох християн і пролив невинну кров, або як Св. Петро, який відрікся від Христа, ви все-одно охрищені і, якщо ви віруєте в Христа, то визволені від суду, як і вони.
Ця доктрина підвести вас не може. Тому мудро буде вивчити її, коли можна, своєчасно, аби в годину смерті ви знали її і не були загублені навіки. Хай усі подбають про те, щоби ми мали щиру віру та безперестанку молилися (1 Сол. 5:17).  Якщо ви слабкі у вірі, то чому ви не молитеся? Або ж, якщо ви живете в невірстві, скупості та інших пороках, які воюють проти віри, то памятайте, що у вас є молитва. Кличте до Бога, щоби святилося Його Ймення, щоби Царство Його прийшло до нас і, щоби могли стати міцними у вірі й не були більше зухвалими, розгніваними тощо.  Бог Господь Христос добре знає, що ми крихкі і, що до нас далі горнеться гріх. Та ми мусимо промовляти: «Господи, допоможи нам стати добрими та лагідними, не блудниками, скнарами, грабіжниками тощо, аби ми могли бути спасенними через Сина, Якого Бог послав у світ».
Таким чином я і кожен в усьому білому світові – спасенний, якщо вірує. Бо тут ми читаємо: «Так-бо Бог полюбив світ, що усі, хто вірує в Нього, через Нього спаслися» - не лише Св. Петро чи Св. Павло, а «всі».  І вони будуть перенесені із цього життя в Царство Небесне без суду.  Власне кажучи вони будуть суддями над іншими людьми.  Це – чіткі слова, слова не вигадані нами, а слова вічного життя, які проголосив нам Син, даний нам Богом.
Божу дисциплінарну палицю слід розглядати як суд для того, аби нас спасти та відібрати нас від осуду. Таким судом Бог, аби втримати нас від вічного осуду зі світом, хоче вирвати нас із прокляття та суду, в якому перебуває світ. Бо Христос не прийшов засудити.  Нам не слід вважати Його за розгніваного ката, який хоче нас засудити, а за Того, Хто прагне світові допомогти. Та тут втручається диявол. Він може зобразити Христа, Який на нас гнівається і перед нашими очима він може змалювати Його, як саму смерть.  Та якщо ви далі будете залишатися під крилами цієї Квочки, Господа Христа, то зможете промовляти: «Бог послав Свого Сина у світ, щоби Він світ не судив. Не перетворюй тут мені Христа на диявола, бо Він не був посланий, щоби бути моїм суддею, тираном, отрутою, смертю, гнівом і пошестю. Ні, Він називається Помічник. Це – Його служіння. Це та мета, з якою Він був посланий, як про це проголошує Він Сам: «Прийдіть до Мене, усі струджені та обтяжені, і Я вас заспокою» (Мт. 11:28). Послати Його до нас, щоби кожен, хто вірує в Нього не загинув, а мав життя вічне, Отця змусила Його щира та глибока любов».

Мартін Лютер, З проповіді на Євангеліє від Св. Івана


[1] «Так-бо Бог полюбив світ, що усі, хто вірує в Нього, через Нього спаслися»

четвер, 18 жовтня 2012 р.

Якщо є хоч маленька іскорка


 Формула Злагоди має повну рацію, кажучи, що всі «хто відчуває у власному серці маленьку іскорку прагнення до божественної благодаті і вічного спасіння» можуть і повинні «знати, що Бог розпалив у їхніх серцях цей початок правдивого благочестя і, що Він далі покріплятиме їх та допомагатиме їм у їхній великій слабкості залишатися у правдивій вірі до кінця».


Франц Піпер, Християнська догматика

На зустрічі з Президентом глави конфесій закликали ветувати зміни до Закону про свободу совісті


КИЇВ – Глави церков і релігійних організацій закликали Президента України ветувати зміни до Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», передбачені ухваленим законопроектом № 10221.

Відповідний лист був переданий особисто Віктору Януковичу під час його зустрічі з членами Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій (ВРЦіРО), що відбулась 17 жовтня 2012 року у приміщенні Адміністрації Президента України, повідомляє Інститут релігійної свободи.
    
Дане звернення до Президента України підписали усі глави конфесій, присутні на зустрічі. Окремо це питання порушили у своїх виступах Предстоятель УПЦ КП патріарх Філарет та Глава УГКЦ верховний архієпископ Святослав.

“Вважаємо розробку Міністерством юстиції та ухвалення Верховною Радою законопроекту № 10221 кроками до дестабілізації релігійної ситуації у суспільстві, погіршення рівня свободи віросповідання в Україні, створення суттєвих перешкод для духовного та соціального служіння церков і релігійних організацій”, – наголосили глави конфесій у своєму зверненні.

За їх словами, необхідність застосування вето до законопроекту № 10221 обумовлена повним ігноруванням позиції релігійної спільноти та домовленостей, досягнутих ВРЦіРО з автором проекту – Постійним Представником Президента України у парламенті Юрієм Мірошниченком та його розробником – Міністерством юстиції України.

Глави конфесій нагадали Президенту про обіцянку, дану 21 квітня 2011 року під час першої зустрічі з членами ВРЦіРО, що до законодавства про свободу совісті не будуть вноситись зміни у разі відсутності їх консенсусної підтримки з боку конфесій. У даному ж випадку закон було ухвалено без обговорення та без врахування жодних правок, запропонованих до другого читання.

На переконання глав церков і релігійних організацій, застосувавши право вето до законопроекту №10221, Глава держави стане на захист фундаментального права людини на свободу віросповідання та підтвердить раніше проголошені обіцянки.

Нагадаємо, що ухвалений закон значно ускладнює порядок набуття релігійними організаціями статусу юридичної особи у зв’язку із запровадженням двох не узгоджених між собою реєстраційних процедур – реєстрацію статутних документів та державну реєстрацію (внесення до Єдиного реєстру юридичних осіб).
  
Законопроект №10221, подібно до часів радянського тоталітарного минулого, надає право здійснювати контроль за дотриманням законодавства про свободу совісті та віросповідання органам прокуратури, Мінкультури та іншим міністерствам, місцевим адміністраціям та органам місцевого самоврядування.
Інститут релігійної свободи, м.Київ 
www.irs.in.ua   

середа, 17 жовтня 2012 р.

Три види учнів


Закон має три види учнів.  Перші – це ті, що чують Закон і зневажають його, і які ведуть непобожне життя без страху. До цих Закон не приходить. Вони представлені поклонниками телят у пустині, через яких Мойсей розбив скрижалі Закону [2 М. 32:19]. Їм він Закону не приніс.
Другим видом є ті, що намагаються виконати Закон своєю силою, без благодаті. Вони представлені людьми, які не могли дивитися на обличчя Мойсея, коли він приніс скрижалі Закону вдруге [2 М. 34:34-35].  Закон приходить до них, але витерпіти його вони не можуть. Тому на нього вони накладають покривало і ведуть життя лицемірства, виконуючи зовнішні діла Закону. Втім, де лишень покривало знімається, Закон робить усе це гріхом. Бо Закон виявляє, що наша спроможність без Христової благодаті рахується за ніщо.
Третій вид учнів – це ті, що бачать Мойсея чітко, без покривала. Це ті, що розуміють намір Закону і як він вимагає неможливого. Там приходить гріх до влади, там смерть – могутня, там спис Голіафа наче ткацький вал, а вістря його важить шість сотень шеклів міді так що від нього втікають усі діти Ізраїлю, аж поки один-єдиний Давид – Христос, наш Господь – від усього цього нас спасає [1 Сам. 17:7, 24, 32].  Бо якщо Христова слава не йшла поряд із цим сяйвом Мойсея, то ніхто не зміг би витерпіти праведності Закону, жаху гріха та смерті. Ці учні відпадають від усіх діл і самовпевненості та з Закону навчаються лише визнавати гріх і прагнути Христа. Це – правдиве служіння Мойсея та правдива природа Закону.

Доктор Мартін Лютер, Передмова до Старого Заповіту 

вівторок, 16 жовтня 2012 р.

Християни - не хабарники!


В контексті передвиборчої кампанії все частіше чути нарікання про підкупи виборців.  Мова ведеться, власне кажучи, про звичайний хабар і диявольські діяння, які можуть значну частку народу перетворити на хабарників, бо чим же є ще підкуп виборця, як не хабаром? І ким є той, хто бере підкуп, навіть якщо це мізерна, на перший погляд, сума, як не хабарником?  Реальність насправді виглядає так, що через агітатора, який пропонує хабара, промовляє власне сатана, який вкотре хоче спокусити нас до того, аби ми пішли наперекір власному сумлінню і скоїли не просто злочин, але й гидкий гріх не лише проти   себе, але й проти рідних дітей, внуків і правнуків.  
           Господь Святий Дух через Своїх пророків, через Святе Писання рішуче засуджує брання будь-якого хабара і передвіщає жахливе майбутнє для цілого народу-хабарника і окремих хабарників, зокрема.  Розсудіть самі: «А хабара не візьмеш, бо хабар осліплює зрячих і викривляє слова справедливих» (Вихід 23:8); «Цар утримує край правосуддям, а людина хабарна руйнує його» (Приповістей 29:4);  «Збори безбожних спустошені будуть, а огонь пожере дім хабарника» (Йов 15:34). 
Мене втішає те, що значна частина наших співвітчизників – християни, а отже, яку би посаду вони не займали, справжні християни – не хабарники! І для нас усіх є втіхою пророцтво Св. Ісаї: «Хто ходить у правді й говорить правдиве, хто бридиться зиском насилля, хто долоні свої випорожнює, щоб хабара не тримати, хто ухо своє затикає, щоб не чути про кровопролиття, і зажмурює очі свої, щоб не бачити зла, той перебуватиме на високостях, скельні твердині його недоступна оселя, його хліб буде даний йому, вода йому завжди запевнена!  Твої очі побачать Царя в Його пишній красі, будуть бачити землю далеку.  Твоє серце роздумувати буде про страх: «Де Той, Хто рахує? Де Той, Хто все важить? Де Той, Хто обчислює башти?» Уже не побачиш народу зухвалого, народу глибокомовного, якого не можна було б розібрати, незрозумілоязикого, якого не можна було б зрозуміти» (33:15-19). Зупиняймо хабарництво в будь-якому його прояві! Боже, Україну бережи!  Господи, помилуй нас!

понеділок, 15 жовтня 2012 р.

Тимчасові покликання не мають Біблійної основи

     Саме в цьому контексті[1] слід бачити так звані тимчасові покликання тим, чим вони насправді є - "покликанням" з вбудованим звільненням на небіблійній основі. Ніхто не може, не суперечачи сам собі, сказати служителеві: "Бог хоче тебе тут на цей час, але через три роки Він хоче, щоб ти покинув це служіння з 1 січня, хіба що ми захочемо потримати тебе ще наступні три роки".  Інша справа, звичайно, якщо посада або завдання за своєю природою є тимчасовими, наприклад, капелан в експедиції, допомога під час хвороби тощо.  Проте заперечується обмеження покликання без справжньої потреби, аби просто дозволити тим, хто "кличе", звільняти служителя, коли їм заманеться, не переймаючись доводами про неблагочестиву доктрину, непристойне життя або некомпетентність.

Професор Курт Маркворт, "Церква та її спільнота, служіння і управління"



[1] Святокрадства – примітка автора блогу.

Акція до Дня Реформації

До Дня Реформації (31 жовтня) Українська Лютеранська Церква пропонує книгу видатного богослова ХХ століття, Германа Зассе,  "Хто такі лютерани?" За умови, що Ви пообіцяєте повернути поштові витрати на книгу, один примірник книги (213 сторінок, тверда обкладинка) буде надісланий Вам безкоштовно.  Замовлення надсилайте на адресу електронної пошти: vhorpynchuk@hotmail.com

неділя, 14 жовтня 2012 р.

Проповідь на 19-у неділю П'ятидесятниці


      ДЯКУЮ МОЄМУ БОГОВІ
                   (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
           
Я завжди дякую моєму Богові за вас, через Божу благодать, що була вам дана в Христі Ісусі, бо ви всім збагатилися в Ньому, словом усяким і всяким знанням, бо свідоцтво Христове між вами утвердилось, так що не маєте недостачі в жаднім дарі благодаті ви, що очікуєте з'явлення Господа нашого Ісуса Христа. Він вас утвердить до кінця неповинними бути дня Господа нашого Ісуса Христа! Вірний Бог, що ви через Нього покликані до спільноти Сина Його Ісуса Христа, Господа нашого (1 Коринтян 1:4-9).

Благодать вам і мир від Бога Отця нашого й Господа Ісуса Христа!    (1 Кор. 1:3)  Амінь.

Дорогі брати і сестри, в улюбленому фільмові сумнозвісного диктатора Сталіна «Кубанські козаки» є сцена в якій якийсь комуністичний діяч виголошує промову і заперечує те, що Бог причетний до щедрого врожаю, а народ на фільмовому ярмарку весь із задоволенням регоче, напевно глузуючи з тих віруючих, що сповідували протилежне, в те, що урожай дає таки Бог.  Автори фільму дуже прикрашали радянську дійсність, вперто закриваючи очі не лише на минувший геноцид українців на Кубані, але й на всі голодні роки, на які була вельми щедра радянська богоборча дійсність. 

Апостоли свідчили про Бога: «За минулих родів попустив Він усім народам, щоб ходили стежками своїми, але не зоставив Себе Він без свідчення, добро чинячи: подавав нам із неба дощі та врожайні часи, та наповнював їжею й радощами серця наші» (Дії 14:16, 17).  Якими ж невдячними є не лише люди, але й цілі народи, які не дякують Богові за врожаї і за їжу! Наскільки справедливий осуд усім невдячним виспівує Псалмоспівець (14:1-4): «Безумний говорить у серці своїм: «Нема Бога!» Зіпсулись вони, і обридливий чинять учинок, нема доброчинця!...  Господь дивиться з неба на людських синів, щоб побачити, чи є там розумний, що Бога шукає.  Усе повідступало, разом стали бридкими вони, нема доброчинця, нема ні одного!...  Чи ж не розуміють всі ті, хто чинить безправ'я, хто мій люд поїдає? Вони хліб Господній їдять, та не кличуть Його...» 

Невдячність – продовження гріха безбожності, гріха, який заперечує існування Бога і дуже хоче, аби Бога не було насправді. Заражені таким гріхом справді будуть без Бога, бо в тому місці, де вони будуть – Бог не перебуватиме. В аду усі невдячні, усі богоборці будуть вкинуті зі своїм ідейним натхненником і провідником – дияволом із його полчищами бісів.  Тільки там врожаїв більше не буде, не буде там хліба, а буде там лише «плач і скрегіт зубів» (Мт. 13:50), який триватиме повіки віків.

Сьогодні, святкуючи День подяки за врожай, ми можемо пригадати чимало речей із власного минулого.  Радянський Союз в якому багато-хто з нас жив, офіційно вів війну проти Бога, на ворожнечі до Бога намагалася радянська влада виховати цілі покоління людей.  І той кадр із фільму, про який я згадував, був лише одним з не багатьох епізодів радянської дійсності. Багато-кого з нас було зведено тією диявольською наукою, а багато людей ще й донині не мають звичаю подякувати Богові за кожну страву і за кожен день власного життя. 

Бог знищив безбожний і проти-Божий Радянський Союз і вкінці знищить кожного нерозкаяного грішника. Сьогодні ще не пізно покаятися і прилучитися до всіх, хто зібраний з особливою метою – подякувати Богові за цьогорічний урожай. Сьогодні ми каємося за всі наші гріхи і сьогодні ми приносимо подяку нашому Богові за цьогорічний врожай. Ми дякуємо Богові за овочі та фрукти, ягоди та гриби і все, що благодатний Господь дав нам у Своїй любові до людського роду.  Справді – «Усяке добре давання та дар досконалий походить згори від Отця світил, що в Нього нема переміни чи тіні відміни» (Як. 1:17). І чудові у своїй істинності слова записані в Псалмі 145, слова, звернуті до нашого щедрого і милостивого Отця Небесного – слова які ми співали під час літургії: «Очі всіх уповають на Тебе, і Ти їм поживу даєш своєчасно, Ти руку Свою відкриваєш, і все, що живе, Ти зичливо годуєш!» Воістину: «Дякуйте Господу, добрий-бо Він, бо навіки Його милосердя!» (Пс. 107:1)

Але є ще важливіша причини для того, аби дякувати нашому Богові.  Про цю причину пише в сьогоднішньому листі до коринтян Апостол Павло. Павло дякує Богові за віруючих у Коринті, які стали багатими на Божу благодать.  Вони отримали особливе багатство. Це багатство дається не всім, а тільки особливим людям.  І ці особливі люди – християни, віруючі у Христа Ісуса. Усі, що не вірують в Ісуса, цього багатства, яке отримують віруючі не мають. 

Цього багатства не мають ваші ближні, які не вірують у Христа.  Але це багатство маєте ви.  Здобути це багатство благодаті, про яке пише Апостол Павло власним розумом і власними діями, власними ділами неможливо.  Якби хтось почав хвалитися, що він здобув багатство із сьогоднішнього Біблійного тексту сам, або частково сам, то він нагадував би  комуністичного діяча з фільму «Кубанські козаки», який брав на кпини Бога. Бо благодать дається нам винятково через Ісуса Христа.  Іншої дороги для благодаті не існує. Власне, Апостол каже, що віруючим, вам, дається благодать в Ісусі Христі.  І багатіємо благодаттю ми винятково в Ньому. 

Благодаті цієї ми не заробляємо, бо інакше це була би вже не благодать і ми мали би іншого Бога – Бога Суддю. Але в Христі Ісусі нам дається благодать, незаслужена нами Божа любов.  Благодать ця незаслужена нами, але це не означає, що вона дешева.  Бог є джерелом благодаті.  Ісус, вічний Бог і правдива людина – джерело благодаті.  Апостол Іван пише що «з Його повноти ми одержали всі, а то благодать на благодать» (Ів. 1:16).  Ціна благодаті Божої, яка нам дарується – Сам Бог Син, розпятий за наші гріхи на Голгофському хресті.  Його святе і страждання і смерть – викупна жертва Богові на нашому місці і замість нас, аби сьогодні ми були прощені і насолоджувалися цим невимовним багатством – благодаттю Божою.

Писання каже, що ми маємо все це у Христі Ісусі, Який на третій день по Своїй смерті воскрес із мертвих і нині царює на небесах з Отцем і Святим Духом.  Це Христове свідоцтво утвердилося між коринтянами і це саме свідоцтво Христове утвердилося між нами. Свідоцтво Христове – це Його святе Євангеліє і воно утвердилося між коринтянами, коли через Євангеліє у їхніх серцях утворилася віра. Так само це Євангеліє утвердилося і між вами, дорогі брати і сестри, коли Господь Святий Дух, як і тоді в Коринті, так і тут, в Україні, Євангелієм створив у ваших серцях віру – утвердив свідоцтво Христове, так що тепер Христос живе всередині вас і в Ньому ви маєте це величезне багатство – Божу благодать. 

Апостол дякує Богові за дари благодаті, які Бог дає віруючим. Знову мова ведеться про дар.  Апостол не каже ви заробили чи заслужили винагороду благодаті.  Ні, він каже, що свідоцтво Христове, тобто Євангеліє створило віру, і з нею прийшли від Бога дари благодаті.  Бог створює віру.  Бог дає дари благодаті.  Ми лише з вдячністю приймаємо ці чудові дари: мудрість, терпеливість, а особливо любов.  Господь Святий Дух каже, що віруючі не мають недостачі в жодному дарі благодаті.  Бог – щедрий у Своєму Сині. Апостол Павло в Посланні до римлян (8:32) пише: «Той же, Хто Сина Свого не пожалів, але видав Його за всіх нас, як же не дав би Він нам із Ним і всього?»  А Апостол Іван про Христа каже: «А з Його повноти ми одержали всі, а то благодать на благодать» (Ів. 1:16). 

Не просто благодать, а благодать на благодать, невичерпне джерело благодаті ви маєте у Христі.  Ваша віра – наче канал, який приймає усі ці великі дари. І чим сильніша ваша віра, тим більший і глибший цей канал, яким вливається у вас Божа благодать, щедрі дари Божої благодаті. 

Сьогодні Господь Святий Дух устами Христового Апостола дякує Богові за тих християн, які очікують, тобто чекають на зявлення нашого Господа Ісуса Христа.  Звісно є багато людей у різних християнських конфесіях, які бояться Другого приходу Христа.  З якихось причин між ними свідоцтво Христове не утвердилося.  Ймовірніше за все, вони ніколи не чули проповіді чистого Євангелія.  Не про таких християн тут говорить Апостол Павло. А говорить він у нашому читанні зі Святого Писання про таких християн, як ви, що вірите, що чекаєте на повернення Спасителя у славі і сподіваєтеся, що Його прихід відбудеться швидше, бо тоді настане завершення людської історії в гріхові, а розпочнеться цілковито нове життя – Господь воскресить усіх померлих, віруючим в Христа дасть вічне життя в Царстві Божому, а невіруючі опиняться разом із дияволом і його посланцями у вічному вогні пекла.  Господь також Останнього Дня перемінить усіх віруючих, які до часу Його повернення не помруть і забере їх до Свого Царства, аби вже ніколи вони не зазнали ні смерті, ні болю, а жили разом із іншими святими у вічному блаженстві.

Ось що робить Євангеліє! Ось що означає, що воно утвердилося між віруючими у Коринті і ось що означає те, що Євангеліє утвердилося між віруючими в Києві!  Але як не втратити цього утвердження Євангелія, нашої дорогоцінної християнської віри?  Апостол не каже, що це під силу людям. Він каже, що Ісус Христос утвердить нас до кінця неповинними бути.  Немає виправдання поза Христом.  Невинним, поза докором, як каже нам грецький оригінал цього тексту чинить лише Христос. Іншого шляху просто не існує.  Всі інші, хто не покладається на Христа будуть в день зявлення Христа, тобто в Останній День проголошені винними, окрім тих, кого неповинними, такими, що перебувають поза докором утверджуватиме Христос. 

Христос утверджує нас такими неповинними або ж виправданими від усякого гріха та докору самою вірою.  Він утверджує вас, тобто робить вашу віру все міцнішою Своїм Євангелієм у Слові і Таїнстві. Щоразу коли ви збираєтеся довкола Слова, щоразу коли ви чуєте євангельську проповідь – серед вас працює Христос.  Він утверджує таким чином вашу неповинність, яка власне є Його праведність, але стає вашою через саму віру в Сина Божого.

Так само і в Святій Вечері Христос утверджує вашу неповинність, вашу праведність, коли Своїми правдивими тілом і кровю під виглядом хліба та вина передає вам Свою власну праведність. Це чудесне утвердження і Господь каже, що Він утверджуватиме нас таким чином аж до Дня Свого славетного повернення. 

Апостол Павло підтверджує, що так воно і буде, бо наш Бог – вірний.  Він покликав нас до цієї чудесної спільноти, Христової Церкви, Своїм Євангелієм – Своїм Євангелієм, яке є сила на спасіння кожному, хто вірує (Рим. 1:16) Він триматиме нас в самому Своєму серці – Христі Ісусі.

У нас є за що дякувати Богові.  Сьогодні ми дякуємо за урожай з наших полів, садів та городів, але найбільше ми дякуємо Богові за Його Сина Ісуса Христа, Який Євангелієм Своїм збирає нас наче урожай до вічного життя в Його Царстві. В Його святе Імя. Амінь.

Благодать Господа нашого Ісуса нехай буде з вами! (1 Кор. 1:23) Амінь.

субота, 13 жовтня 2012 р.

Завтра

     Завтра, як на те свята Божа ласка та воля, ми будемо святкувати День подяки за врожай.  Під час Біблійних студій ми будемо досліджувати 50-ий і 51-ий Псалми.   Служба Божа будуватиметься довкола Слова Божого з 1 Послання Св. Апостола до коринтян 1:4-9 і Таїнства Святої Вечері.  

Розклад на завтра:
10:00 - Біблійні студії
11:00 - Служба Божа
12:30 - Катехізис  


Київська парафія Воскресіння проводить служіння у Конференц-Залі Інституту Зоології, вул. Терещенківська, 2 (біля станції метро "Театральна"). Ласкаво просимо!

День Св. Єронима

     Сьогодні ми дякуємо Господу за Св. Єронима (Св. Єроніма або ж Св. Ієроніма). Єроним народився в маленькомі селі на узбережжі Адріатичного моря приблизно 345 року по Р. Х. В молодому віці він відправився на навчання до Риму, де й був охрищений. Після тривалих подорожей він обрав чернецьке життя і провів п'ять років у сирійській пустелі. Там він опанував гебрейською мовою, мовою Старого Заповіту. Після рукопокладання в Антіохії та відвідин Риму й Константинополя, Єроним оселився у Віфлеємі.  Свої мовні здібності він використав для перекладу Біблії з єврейської, арамейської та грецької мов (мов оригіналу) на латину, найбільш поширену тогочасну мову. Понад тисячу років цей переклад, який називається Вульґата, залишався авторитетною версією Біблії у Західній Церкві. Ставши одним з найбільших вчених у ранній Церкві, Єроним був покликаний до осель небесних 13 жовтня 420 року. Першим місцем його поховання став Віфлеєм, а потім його останки було перенесено до Риму. День Св. Єронима через його перекладацький подвиг також вважається Міжнародним днем перекладача.  Зі святом!

Молитва на День Св. Єронима:

Господи, Боже правди!  Твоє Слово - світильник для ніг наших і світло для нашої стежки. Твій слуга, Єроним, радів, досліджуючи Святе Писання. Дай, аби ті, що далі читають, позначають і споживають Твоє Слово, знаходили в ньому їжу спасіння і джерело життя.  Через Ісуса Христа, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

пʼятниця, 12 жовтня 2012 р.

З такою вірою можна радіти життям


Ті, що справді стоять у благоговінні перед Божим гнівом мусять записати ці слова у свої серця та приймати їх за істину: Бог не послав Свого Сина у світ, аби світ засудити, а для того, щоби через Нього світ спасти. Якщо ваша віра істинна, то в будь-якому конфлікті чи неспокої сумління, ви будете відчувати, що Христос не обманює вас, запевнюючи про те, що Він не має наміру засуджувати світ, але світ має через Нього спастися. Така віра не підведе вас в годину смерті, бо ця віра підтримає вас у всіх видах випробувань. Ось що здійснює ця віра, якщо вона не фальшива і непідробна. З такою вірою людина може також радіти життям, їсти й пити, користуватися усіма життєвими потребами та промовляти: «Навіщо мені хвалитися?  Сьогодні я живу – завтра я помру. Тож прихильність серця мого – лише Христос».
Та якщо ви – заздрісник, блудник чи перелюбник, грабіжник чи шахрай і кажете: «Ах, Бог не послав Свого Сина, щоби світ засудити», то скоро зрозумієте, що до правдивих віруючих ви не належите.  Ви не перебуваєте у любові Отця, а під Його гнівом. Ви любите темряву і живете поза Христом і поза любовю Отця. Бо якби ви були в Христі і залишалися у Вітцівській любові, то ви б не коїли таких гріхів і навпаки тоді ці слова стосувалися би вас: «Бог не послав Свого Сина світ засудити».  Але ж цього ви не робите і водночас ображаєтеся на докір.

Мартін Лютер, З проповіді на Євангеліє від Св. Івана 

четвер, 11 жовтня 2012 р.

Гріх проти Святого Духа


 Гріх проти Святого Духа коїться тоді, коли після того, як Святий Дух переконав людину в серці її про божественну правду, та людина все одно не лише чинить опір правді, в якій переконана, але й богохульствує проти неї…. Це – вперте та рішуче придушення внутрішнього переконання, даного Святим Духом.

Франц Піпер, Християнська догматика

середа, 10 жовтня 2012 р.

Що таке Слово Боже?

     Це та Божа мудрість, захована в таємниці (1 Кор. 2:6-7), якою Бог показав і об'явив людям певним даним Словом Свою сутність та волю (принаймні настільки, наскільки це нам потрібно у цьому житті) так, щоб ми могли таким чином визнавати гріх та біди, у які ми впадаємо через гріх і знали про те, як і через Кого ми визволяємося від цього зла, аби внаслідок цього ми правильно сповідували Бога, поклонялися Йому і добре навчилися впорядковувати та узгоджувати власне життя із нормою та правилом Його заповідей, щоби врешті-решт навчити нас і про те, що чекає нас після цього життя.

Мартін Хемніц, Довідник: Служіння, Слово і Таїнства

вівторок, 9 жовтня 2012 р.

Закон - служіння гріха і смерті


Св. Павло називає служіння Мойсея служінням гріха і смерті [2 Кор. 3:7] бо своїм законодавством він не наводить на нас нічого крім гріха та смерті.
Проте це служіння гріха та смерті – добре і вкрай необхідне. Бо де немає жодного закону Божого, там людський розум настільки сліпий, що впізнати гріха не може. Бо людський розум не знає, що невірство і відчай в Богові є гріх. Він справді нічого не знає про людський обов’язок вірувати в Бога та довіряти Йому. Запеклий у сліпоті своїй, він робить собі, що хоче і навіть не думає, що це гріх. Тим часом він виконує певні діла, які іншому випадку були добрі та веде назовні шанобливе життя. Потім він думає, що в нього все добре і питання вирішене задовільно – ми бачимо це в язичників та лицемірів, коли в їхньому житті все гаразд. Окрім цього розум ще й не знає, що лихі нахили плоті і ненависть до ворогів – також гріх.  Оскільки він зауважує та відчуває, що всі люди мають такі нахили, то натомість вважає, що це природно і правильно, і думає, що достатньо просто остерігатися зовнішніх вчинків. Тож він робить все по-своєму, вважаючи свою хворобу за силу, свій гріх – за чесноту, своє зло – за добро і ні до чого не доходить.
Тож дивіться!  Мойсеєве служіння потрібне для прогнання цієї сліпої та запеклої самовпевненості. А прогнати він цього не може, допоки не виявить їх і не виведе їх на світло.  Робить він це законом, навчаючи про те, що люди повинні боятися Бога, що вони повинні довіряти Йому, що вони повинні вірувати в Нього та любити Його і, що до того ж, вони повинні не мати і не носити в собі жодного лихого бажання або ненависті до будь-якої людини. Тож коли людська природа це починає розуміти, то повинна налякатися, бо вона, звісно, не знаходить ні довіри, ні віри, ані страху чи любові до Бога, ані любові чи чистоти до свого ближнього. Натомість людська природа знаходить лише невірство, сумнів, зневагу і ненависть до Бога, а до свого ближнього – лише злу волю та зле бажання. Та коли людська природа це знаходить, то перед її очима одразу постає смерть, яка готова пожерти такого грішника і проковтнути його в пекло.

Доктор Мартін Лютер, Передмова до Старого Заповіту

понеділок, 8 жовтня 2012 р.

Коли не зважають на сумніви

     Ти помиляєшся, якщо думаєш, що церкви треба берегти тільки силою і зброєю.  Люди просять, щоби їх навчали про релігію.  Скільки, на твою думку, є таких людей не лише в Німеччині, але й в Англії, Іспанії, Франції, Італії і нарешті, навіть у місті Римі, які побачивши, що виникли суперечки про предмети найважливішого значення, починають десь сумніватися і мовчки обурюються, що ти відмовляєшся досліджувати та правильно судити про предмети такої ваги, як ці;  що ти залишаєш сумління у невіданні; що ти тільки просиш нас повалити та знищити зброєю?
     Є багато добрих мужів, для яких ці сумніви ще гіркіші від смерті.  Ти не зважаєш на те, якою серйозною справою є релігія, якщо думаєш, що люди перебувають у муках заради незначної справи, коли вони починають сумніватися щодо будь-якої догми.  А цей сумнів не може мати іншого наслідку, окрім як учинити ще більше зростання ненависті до тих, хто замість того, аби зцілити сумління, самі загороджують дорогу до пояснення цього предмета.
    

  З Апології Ауґсбурзького віросповідання. Розділ VI.  Про сповідь і сатисфакцію    

неділя, 7 жовтня 2012 р.

Проповідь на 18-у неділю П'ятидесятниці


       З ЧИМ ПІДУ ПЕРЕД ГОСПОДА?
                   (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
           
З чим піду перед Господа, схилюсь перед Богом Високости? Чи піду перед Нього з цілопаленнями, з річними телятами? Чи Господь уподобає тисячі баранів, десятитисячки потоків оливи? Чи дам за свій гріх свого первенця, плід утроби моєї за гріх моєї душі? Було тобі виявлено, о людино, що добре, і чого пожадає від тебе Господь, нічого, а тільки чинити правосуддя, і милосердя любити, і з твоїм Богом ходити сумирно (Михея 6:6-8).

Нехай буде вам благодать та мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа!   (Еф. 1:2)  Амінь.

Дорогі брати і сестри, один ірландський священик, щойно прибувши до американського Нью-Йорку, вирішив навідатися до особливого району, Бавері, відомого бездомними алкологіками та іншими відщепенцями.  Ідучи одним з кварталів ввечері він раптом відчув, що до його боку приставлено пістолета.  А потім почув дратівливий голос: «Ну, містер, віддавай всі гроші.  Швидко!»  Швиденько панотець простягнув свою руку за гаманцем і коли він це робив, то грабіжник зауважив пастирський одяг.  Злочинець засоромився. Він сказав: «Простіть мене, отче!  Я не знав, що ви – священик».  На що потенційна жертва грабежу відповіла: «Все гаразд, синку!  Просто розкайся у своєму гріхові.  І знаєш, що? Візьми-но сигару!» Грабіжник відповів: «Ой, ні, отче!  Дякую. Під час Великого посту я не палю!»

Ну як не дотримуватися певних релігійних правил?  Як не робити чогось такого, що безперечно, викличе схвалення Бога і Він буде до нас добрішим?  З чим підійти до Господа, аби Він дивився на мене не розгнівано, а в милості?  Ці питання властиві людям ще відтоді, коли Адам замість того, аби бути пастирем свого дому, віддав духовну владу своїй дружині і ослухався Бога.  Ще в Еденському саду він вже розумів, що йому нічого предявити Богові на своє виправдання і він сховався, що пізніше змушений був перед Творцем визнати.

Його первородний син був дещо іншої думки – перед Господнє лице він прийшов із дарами поля. Але приношення його було марне, не таке, як його брата, Авеля. В Книзі Буття (4:4, 5) читаємо: «І зглянувся Господь на Авеля й на жертву його, а на Каїна й на жертву його не зглянувся».  Каїн мусив з чимось приходити перед лице Господа. Ось він і прийшов не голіруч, але Богові все-таки не догодив. Так само як не міг догодити Богові цілопаленнями та мирними жертвами Саул (1 Сам. 13).

Сьогодні пророк Михей запитує, вірніше ставить риторичне запитання: «З чим піду перед Господа, схилюсь перед Богом Високости? Чи піду перед Нього з цілопаленнями, з річними телятами? Чи Господь уподобає тисячі баранів, десятитисячки потоків оливи? Чи дам за свій гріх свого первенця, плід утроби моєї за гріх моєї душі?»  З чим можемо ми піти перед Господа?  З чим ми можемо схилитися перед Богом Високости?  Які пожертви, які земні плоди, які наші діла можемо дати ми за наші гріхи або ж як каже сьогодні святий пророк: «за гріх моєї душі?»

Все це – риторичні запитання. Кількістю жертв Богові ще ніхто догодити не міг.  Авраам готовий був принести у жертву сина, але приніс одного-єдиного барана, посланого Богом.  Авраам догодив Богові, але не величиною або мализною своєї жертви. Про жертву царя Соломона читаємо: «А цар та ввесь Ізраїль з ним принесли жертву перед Господнім лицем. І приніс Соломон жертву для мирних жертов, що приносив для Господа: двадцять і дві тисячі худоби великої, а худоби дрібної сто й двадцять тисяч» (1 Цар. 8:62, 63).  Цар Соломон догодив Богові, але не величною принесеної ним жертви з тварин. Цю саму правду сповідує і його батько – цар-пророк, Давид, молячись покаянно до Бога: «Ти жертви не прагнеш, а дам цілопалення, то не любе воно Тобі буде» (Пс. 51:16). Коли ми думаємо, що догодимо Богові самими своїми жертвами, то нагадуємо грабіжника, який у пору Великого посту відмовляється курити сигари.

            Господь Святий Дух через пророка Михея каже нам сьогодні: «Було тобі виявлено, о людино, що добре, і чого пожадає від тебе Господь, нічого, а тільки чинити правосуддя, і милосердя любити, і з твоїм Богом ходити сумирно».  Три речі, каже пророк, бажає Бог від людини. Цих трьох речей так бракує сьогоднішній Україні: чинити правосуддя, милосердя любити та з Богом ходити сумирно. Втім не варто дивитися навіть на наше бідне суспільство, перед яким у наших очах покладено велику колоду. 

Сьогодні варто звернути увагу на себе, на те, як ми ходимо з Богом сумирно, тобто як ми боїмося Його понад усе, як ми віримо Йому понад усе та як ми любимо Його понад усе.  Так само нині нам слід згадати про те, наскільки ми любили милосердя та чинили правосуддя на тому місці, де поставив нас Бог, аби зрозуміти, що цього виконати ми не можемо. Наше природне становище справді жахливе – самі ми не можемо ходити з нашим Богом сумирно, не можемо справді любити милосердя, хіба що воно чиниться щодо нас і самі ми не можемо чинити правосуддя. А будь-які жертви, навіть якщо це будуть десятки тисяч гривень – перед Богом нас не виправдають.  Ми – точно такі само як євреї за часу пророка Михея, нічим, ні на йоту від них не кращі. І вони, і ми – заражені гріхом. Як, врешті-решт, і все людство.  Ніхто не може так як того пожадає Бог «чинити правосуддя, і милосердя любити, і з твоїм Богом ходити сумирно».

Втім, є один-єдиний виняток. І звати Його – Ісус Христос. Він – виняток, бо на відміну від нас – Він святий і досконалий.  Він – святий і досконалий,бо Він не просто людина, а Бог споконвіку, Який стався людиною у часі, Який «з неба зійшов і тіло прийняв від Духа Святого і Діви Марії». Якби Він був звичайною людиною, зачатою і народженою у звичайний спосіб, то сьогодні ми би тут не були зібрані, як і не мали би Священного Писання із сьогоднішніми словами з пророка Михея, бо все Писання свідчить про Ісуса Христа (Ів. 5:39).

Коли Авраам готовий був принести в жертву свого сина, Ісака, то робив це з вірою в Ісуса Христа.  Господь Ісус Христос каже про Авраама невіруючим юдеям, лицемірам, які покладаються не на Сина Божого, а на власні діла та многоту своїх жертв: «Отець ваш Авраам прагнув із радістю, щоб побачити день Мій, і він бачив, і тішився» (Ів. 8:56).  Авраам радів грядущим Христом, тим, що Христос на його місці буде ходити з Богом сумирно і був виправданий вірою в Ісуса Христа. Усі жертви Авраама були жертвами вдячності Богові за прощені гріхи заради Месії Христа.

Коли цар-пророк Давид визнавав істину у Псалмі про те, що Богові любі не жертви і цілопалення, то одразу по тих словах додав: «Жертва Богові зламаний дух; серцем зламаним та упокореним Ти не погордуєш, Боже!»  Серцем Бог не гордує, яке надію покладає не на себе, не на власні діла, а покладає надію винятково на Божого Сина, про взаємини Якого з Отцем Небесним Давид у радості пророкує: «Промовив Господь Господеві моєму: Сядь праворуч Мене, доки не покладу Я Твоїх ворогів за підніжка ногам Твоїм! Господь із Сіону пошле берло сили Своєї, пануй Ти поміж ворогами Своїми!» (Пс. 110:1, 2). Давид виправдався вірою в Сина Божого, Давидові гріхи були прощені заради Христа.

Коли Соломон приносив десятки тисяч жертв, то він не приносив їх з метою здобути для себе прощення гріхів та більше благ від Бога.  Зовсім ні, то були жертви віри в грядущого Христа, Який дав цареві Соломонові не лише прощення гріхів самою вірою в Сина Божого, але ще й надзвичайну мудрість, бо Сам Він є мудрістю і в Ньому «всі скарби премудрости й пізнання заховані» (Кол. 2:3).   Всі вони, і Авраам, і Давид, і Соломон, і Михей і всі Старозаповітні діти Божі «вірою царства побивали, правду чинили, одержували обітниці» (Євр. 11:33).   Не власними силами, не власними ділами, а вірою, вірою в Ісуса Христа.

Вони вірували в Христа, Який любив милосердя. Все Його земне життя – милосердя до ближніх.  Від створення світу і аж донині Син Божий любить милосердя і виявляє його до кожного з нас щодня. Він ходить з Богом сумирно.  Ісус ніколи не виставляє Своєї волі всупереч волі Божій, як це буває робимо ми.  Але завжди волі Божій Він кориться і святу волю Божу Він завжди виконує.  

Вірою в Ісуса Христа були виправдані всі Старозаповітні святі, з нашим святим пророком Михеєм включно.  Вірою в Ісуса Христа вони приносили щедрі пожертви Богові. Вірою в Ісуса Христа вони любили милосердя, і з Богом ходили сумирно.  Вірою в Ісуса Христа, бо вірою Ісусове милосердя зараховувалося їм.  Вірою Ісусова сумирне життя, життя у покорі волі Божій зараховувалося їм. Коли ви віруєте в Христа, коли ви надієтеся на Нього і покладаєте на Нього всі ваші сподівання, то вірою Христова любов до милосердя стає вашою і вірою Христова сумирність є сумирністю і досконалою покорою Богові – вашою.

            Чудовий дар від Бога – наша віра!  Сьогодні ви, віруючи і покладаючись на Христа, ходите сумирно з Богом.  Власне ходите вже й не ви особисто, але Христос ходить у вас у повній і досконалій сумирності.  Так само і з ділами милосердя.  Віра приписує вам милосердя Христове. Але це не просто формальна якась приписка, термін, відомий багатьом вам із радянських безбожних часів.  Коли віра горнеться до Христа, то Христос діє у вас і Він тоді наповнює ваші серця любовю до милосердя. Тож коли Бог дивиться на вас, то Він бачить Свого Сина Христа діяльного у кожному з вас Своєю сумирністю, покірністю до Божої волі та любовю до милосердя.

А ще Бог бачить у вас правосуддя. Найперше Він бачить, звичайно Христа, Який звершив найбільше правосуддя в історії світу. Бо якраз те, що зробив Христос і є причиною чому Бог бачить у вас сумирність, любов до милосердя і правосуддя.  Бог бачить все це, бо бунт проти Бога, лицемірство, жорстокість, байдужість і несправедливість – усі ваші гріхи, Божий Син поніс на Голгофу і там обмив їх Своєю святою і дорогоцінною кровю.  Саме на хресті Він чинить найвище правосуддя – святий помирає за грішних.

До цього часу всі жертви, які приносилися в Ізраїлі віруючими людьми, вказували на Нього, на той великий День Божого Правосуддя, коли Ісус віддає в жертву Самого Себе, як написано в Посланні до євреїв (10:12): «А Він за гріхи світу приніс жертву один раз, і назавжди по Божій правиці засів».  Досконалість Христової жерти і повнота прощення ваших гріхів, довершеність вашого виправдання підтвердилися Христовим славетним воскресінням на третій день із мертвих, Його вознесінням і Його царюванням, якому не буде кінця.   

Його правосуддя триває і нині у нашій парафії, коли Він проголошує сьогодні всім вам прощення гріхів, коли Він на доказ цього прощення запрошує вас ставати спільниками Його святих тіла та крові у хлібі та вині Святої Євхаристії.  Його правосуддя продовжуватиметься у вас, коли ви будете проголошувати прощення гріхів вашим ближнім, і любитимете милосердя, яке будете до них виявляти щодня.  Його правосуддя проявиться найвиразніше тоді, коли Він повернеться у Своїй славі і воскресить усіх нас, усіх, хто вірує в Ісуса Христа, до вічного життя в Його Царстві.

А сьогодні на запитання пророка: «З чим піду перед Господа?» ми відповідаємо: «З Ісусом Христом, нашою Жертвою, нашою Праведністю, нашим Милосердям, нашою Сумирністю».  Бо без Ісуса – Бог Суддя.  В Ісусі та з Ісусом Христом – Бог – наш люблячий Отець Небесний, Який любить нас і хоче нас рясно, щедро благословляти.  З Ісусом ми схиляємося на коліна перед Богом Високости, Який через Ісуса є Богом, Який нас любить.

 Наша країна переживає складні часи. Нам бракує правосуддя, нам бракує любові до милосердя і нам бракує сумирності, покори Богові, довіри до Нього.  Це все коїться в нашій країні, бо люди не знають Христа, не знають, як підступатися до Господа, а  отже не знають істинного правосуддя, правдивого милосердя та сумирності.  Втім Бог може все дуже швидко змінити. Так само як змінив Він вас через почуте вами Слово, так само Він може змінити тих людей, які будуть чути Його Слово, яке будете промовляти ви, коли ви будете любити милосердя, ходити із Богом сумирно, ділитися спасенною вірою в Христа та запрошувати ваших друзів до нашої церкви, яку Бог полюбив, і виправдав заради Сина Свого, а нашого Господа Ісуса Христа.  Аби й всі вони могли іти перед Господа з Христом і спасатися, і жити вічно.   Амінь.

Благодать зо всіма, що незмінно люблять Господа нашого Ісуса Христа! Амінь (Еф. 6:24).