Рости на спасіння (проповідь)

вівторок, 30 квітня 2013 р.

Не може невпинно не робити добрих діл


Віра – не людське поняття і не те марево, яке деякі люди називають вірою.  Коли вони бачать, що не слідує жодного вдосконалення житті і жодних добрих діл, хоча й можуть багато про віру чути й говорити, то падають у помилку, кажучи: «Віри недостатньо, аби бути праведним та спасенним, треба робити діла».  Так буває через те, що коли вони чують Євангеліє, то стають непосидючими та власними силами створюють ідею в своєму серці, яка промовляє: «Вірую» і сприймають це за правдиву віру. Але, оскільки це людський вимисел та ідея, яка ніколи не досягає глибин серця, то з неї нічого й не з’являється і не настає жодного покращення.
Проте віра – божественне діло в нас, яке змінює нас і чинить нас відродженими в Богові, Івана 1 [:12-13]. Вона вбиває старого Адама і чинить нас цілковито іншими людьми, в серці та духові, і в розумі та силі і приносить вона з собою Святого Духа. О, яка вона жива, діяльна, активна та могутня річ, ця віра. Вона не може невпинно не робити добрих діл.  Вона не питається про те, чи добрі діла слід робити, але ще до того, як таке запитання буде поставлене, вона вже їх зробила і постійно їх робить.  Хто ж таких добрих діл не робить, той – невіруючий.  Він ходить навпомацки і шукає віру та добрі діла, але не знає ані того чим є віра, ані того, чим є добрі діла.  Але він все говорить та говорить багатьма словами про віру та про добрі діла.

Мартін Лютер, Передмова до Послання Св. Павла до римлян 

понеділок, 29 квітня 2013 р.

Дем'янів Лаз

Разом із пастирями Нілом Шрейдером, Тарасом Коковським, Миколою Луцьким і братом Олександром Хилюком, відвідали Дем'янів Лаз (поблизу Івано-Франківська). Десь тут, посеред сотень інших невинно-убієнних жертв комуністичного режиму,  похований блаженної пам'яті Теодор Ярчук, Реформатор Української Церкви.

Жіноче священство веде до одностатевих шлюбів

     Говорити про Новий Заповіт, як про "внутрішньо деспотичний текст", навіть якщо перейменовувати його на "Другий Заповіт" - явно з метою заперечити його завершеність, - означає відкидати будь-яке удавання християнської екзегетики або тлумачення. Жваве використання Гал. 3:28 ("нема чоловічої статі, ані жіночої") всупереч апостольській забороні жіночого пастирства показує туди ж само, бо логічно викликає тотальну взаємозамінність статей у шлюбі, - інакше кажучи, "шлюби" однієї статі! 

Професор Курт Маркворт, "Церква та її спільнота, служіння і управління"

субота, 27 квітня 2013 р.

Бог і Його об'явлення


1.     Ми віруємо, що є лише один правдивий Бог (Ісаї 44:6).  Він обявив Себе як Бог Триєдиний, один Бог у трьох Особах.  Це чітко видно з Ісусової Заповіді, яку Він дає Своїм учням христити «в Ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа» (Матвія 28:19).  Кожен, хто не поклоняється цьому Богові, той поклоняється богові фальшивому, богові, якого не існує. Ісус сказав: «Хто не шанує Сина, не шанує Отця, що послав Його» (Івана 5:23).
2.     Ми віруємо, що Бог обвляє Себе в природі. «Небо звіщає про Божую славу, а про чин Його рук розказує небозвід» (Псалом 19:1). «Бо Його невидиме від створення світу, власне Його вічна сила й Божество, думанням про твори стає видиме. Так що нема їм виправдання» (Римлян 1:20).  Отже виправдання атеїсти не мають. Оскільки вимоги Закону записані на людських серцях, то сумління людське також несе свідчення про те, що є Бог, якому воно підзвітне (Римлян 2:15).  Проте природа та сумління надають лише часткове обявлення про Бога і дороги до небес воно показати не може.
3.     Ми віруємо, що Бог надав повне обявлення про Себе в Своєму Синові, Господі Ісусі Христі. «Ніхто Бога ніколи не бачив, Однороджений Син, що в лоні Отця, Той Сам виявив був» (Івана 1:18).  В Ісусі Бог обявив Себе Спасителем-Богом, Який так «полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне» (Івана 3:16).
4.     Ми віруємо, що Бог також дав написане обявлення для всіх людей у Святих Писаннях. Його обявлення в Біблії має два головних послання: Закон і Євангеліє.  Закон проголошує, що є правильним і неправильним і погрожує за гріх Божою карою. Євангеліє показує любов Божу, яку Він виявив в особливий спосіб, надавши спасіння від гріха через Ісуса Христа.
5.     Ми віруємо, що вся Біблія – Христоцентрична. В Старому Заповіті Бог неодноразово обіцяв визволителя від гріха, смерті та пекла.  Новий Заповіт проголошує, що цей обіцяний визволитель прийшов у Особі Ісуса з Назарету.  Ісус Сам каже про Старий Заповіт: «Писання… свідчать про Мене» (Івана 5:39). 
6.     Ми віруємо, що Бог дав Писання через вибраних Ним мужів, використовуючи відому їм мову та той стиль писання, який вони мали.  Він використав Мойсея та пророків, аби написати Старий Заповіт гебрейською мовою (деякі частини арамейською мовою), а євангелістів і апостолів, аби написати Новий Заповіт грецькою мовою.
7.     Ми віруємо, що дивовижним чином, який перевершує будь-яку людську уяву Бог Святий Дух рухав цими мужами, аби вони написали Його Слово.  Ці мужі «звіщали його…, проваджені Духом Святим» (2 Петра 1:21).  Те, що вони промовляли, було сказано «не вивченими словами людської мудрости, але вивченими від Духа Святого» (1 Коринтян 2:13).  Кожна думка, яку вони висловили та кожне слово, яке вони використали, було дано їм Святим Духом.  Святий Павло писав до Тимофія: «Усе Писання Богом натхнене» (2 Тимофія 3:16).  Церква назвала цей чудесний процес натхненням, що означає «дихання в…».  Оскільки кожне слово Писання було натхненне, ми також називаємо цей процес словесним натхненням або ж натхненням кожного окремого слова.  Його не слід прирівнювати до механічного диктанту, оскільки Святий Дух вів письменників, аби вони використовували свій окремий словниковий запас і стиль письма.
8.     Ми віруємо, що Писання – єдине ціле, правдиве і непомильне в усьому, що каже, бо Спаситель промовив: «Писання не може порушене бути» (Івана 10:35).  Отже воно є непомильний авторитет і провідник для всього у що ми віруємо і всього, що ми робимо.
9.     Ми віруємо, що Біблія повністю достатня і вона чітко навчає людей усьому тому, що їм потрібно знати, аби потрапити на небеса. Вона робить їх «мудрими на спасіння вірою в Христа Ісуса» (2 Тимофія 3:15) і оснащує їх «до всякого доброго діла» (2 Тимофія 3:17).  Оскільки Божий план спасіння повністю об’явився в канонічних книгах Біблії, нам не потрібні інші об’явлення і ми не очікуємо якихось інших об’явлень (Євреїв 1:1, 2).  Церква побудована на вченнях апостолів і пророків (Ефесян 2:20).
10.  Ми віруємо і приймаємо Біблії на її умовах, приймаючи як фактичну історію те, що вона представляє як історію і визнаючи її образне мовлення, коли воно є очевидним.  Ми віруємо, що Писання повинне витлумачувати Писання – чіткі місця проливають світло на менш зрозумілі. Ми віруємо, що жодний авторитет – ані людський розум, ні наука, ані дослідництво не можуть судити Писання. Здорове дослідництво вірно досліджує правдиве значення Писання, не наважуючись судити його.
11.  Ми віруємо, що оригінальний гебрейський текст Старого Заповіту та грецький текст Нового Заповіту – натхненне Слово Боже.  Переклади з гебрейської і грецької мов, які точно відображають значення оригінального тексту передають людям Божу правду і можуть належним чином називатися Словом Божим.
12.  Хоча самі оригінальні документи втрачено, ми віруємо, що Господь у Його Промислі точно зберіг гебрейські та грецькі тексти через багато існуючих переписаних манускриптів.  Хоча й існують незначні відмінності або ж «варіанти» між різними переписаними манускриптами, ці варіанти не викликають жодних змін у доктрині.
13.  Ми віруємо, що три Вселенські Символи віри (Апостольський, Нікейський і Афанасіївський), як і Лютеранські Віросповідання, вміщені в Книзі Злагоди від 1580 року, виражають істинну доктрину Писання. Оскільки сповідувані ними доктрини виведені із самого Писання, ми повязані ними в нашій вірі і в нашому житті.  Через це все проповідування і навчання в наших церквах і школах мусить перебувати в гармонії з цими віросповіданнями і ми відкидаємо всі помилки, які відкидають вони.
14.  Ми відкидаємо будь-яке поклоніння, яке не спрямоване до Триєдиного Бога обявленого в Біблії.  Ми відкидаємо використання жіночих імен і займенників щодо Бога, бо в Писанні Бог об’являється, як Отець і Син.  Ми відкидаємо думку про те, що всі релігії ведуть до одного й того самого Бога.
15.  Ми відкидаємо будь-яку думку, яка робить лише якусь частину Писання Словом Божим або яка допускає можливість фактичних помилок у Писанні навіть в так-званих нерелігійних питаннях, як-от: історичні чи географічні деталі.  Так само відкидаємо ми всі погляди, які кажуть, що Писання є просто людським записом об’явлення Божого, коли Він зустрічається з людством в історії і таким чином цей запис піддається людським недосконалостям.
16.  Ми відкидаємо будь-який наголос на Ісусі, як на особовому Слові Божому (Івана 1:1), що мінімізує роль Писань як написаного Слова Божого (Римлян 3:2).
17.  Ми відкидаємо будь-яке зусилля на скорочення Сповідань віри, вміщених у Книзі Злагоди до історичних документів, які не мають зобовязувального значення для Церкви сьогодні. Так само ми відкидаємо будь-яку претензію на те, що Церква повязана лише доктринами Писання, які особливим чином розглядаються в цих Сповіданнях віри.
Це те, що Писання навчає про Бога та Його обявлення. В це ми віруємо, це ми навчаємо та сповідуємо.

В це віруємо (Доктринальні заяви Вісконсинського Євангельського Лютеранського Синоду)

четвер, 25 квітня 2013 р.

У що не вірить плоть

 Плоть не може повірити, що все покладено на цю одну Людину, Ісуса, народженого від Марії і що заради цього одного Чоловіка, аби не завдати шкоди Його Царству, мусить бути зруйнований і загинути весь світ.

Мартін Лютер, З тлумачення другого Псалма

середа, 24 квітня 2013 р.

Злодій світла не вітає


     Це справді чудовий вірш: «Кожен, хто робить зло, ненавидить світло». Треба дякувати Богові за світло і треба його прагнути, треба утримуватися від зла і промовляти: «Дорогий Господи!  Я збиваюся на манівці.  Дай мені Твого світла, допоможи мені, аби розвиднялося, щоби я міг бачити».  Та натомість вони моляться: «Ой, хай ніколи не сходить сонце, бо я хочу красти».  Вони люблять зло більше ніж добро.
     Як можна пояснити, що людина ненавидить те, що добре і приємне? Наш текст дає відповідь: «Хай вчинки його будуть покарані».  Думаю, що злодій вітав би світло, якби його крадіжка сотні гульденів ігнорувалася, якби ми на неї дивилися крізь пальці і говорили: «Ну, ці сто гульденів вкрадені не були – вони тобі належать поправу». Але докору світла, яке каже: «Не кради!» стерпіти він не може. Таким чином перелюбник також міг би радіти, коли бачить світло, якби ми заплющували очі на його перелюб і блуд.  Але він вибухає обуренням, коли Шоста Заповідь докоряє йому словами: «Не чини перелюбу!»  Так само віталося би й Євангеліє, як добре і відмінне послання, бо воно пропонує прощення гріхів і Божу благодать і милосердя. Так коли воно засуджує месу і проголошує: «Чистилище – ніщо, а людська праведність нічого не значить», тоді Євангеліє має бути справжнім дияволом, бо немислимо подумати, що папістські гидоти – справа диявола. Світ ненавидить і переслідує це прекрасне світло Євангелія, бо Євангеліє докоряє темряві.

Мартін Лютер, З проповіді на Євангеліє від Св. Івана 

вівторок, 23 квітня 2013 р.

Інтерв'ю з пастирем Нілом Шрейдером

Інтерв'ю з пастирем Нілом Шрейдером для слобожанського інтернет-видання "Червоно-чорна альтернатива" можна прочитати за посиланням: http://red-black.org.ua/?p=681#more-681

понеділок, 22 квітня 2013 р.

Служителі - п'ята риса вірності

     Служитель нікого не повинен ображати своїм поганим життям, а своїм побожним і шанованим життям він повинен бути взірцем і прикладом для пастви Божої (1 Тим. 4:12; 2 Тим. 3:9; Тит. 2:7; 1 Петр. 5:3; Фил. 3:17).  Бо, як говорить Августин, нечестивий пастир своїм життям руйнує стільки ж скільки вибудовує вченням, якщо взагалі будує щось той. хто живе нечестиво.   Бо вчення того, хто цим вченням (якому він на місці Бога навчає) не живе, є вченням холодним.  Назіанський говорив таке: "Той, хто гарно навчає, але погано живе - забирає другою рукою те, що дає першою".

Мартін Хемніц, Довідник: Служіння, Слово і Таїнства

неділя, 21 квітня 2013 р.

Проповідь на 5-у неділю Великого посту


   ПЕРВОСВЯЩЕНИК І ПОСЕРЕДНИК 
                      НОВОГО ЗАПОВІТУ
                    (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
          
Але Христос, Первосвященик майбутнього доброго, прийшов із більшою й досконалішою скинією, нерукотворною, цебто не цього втворення, і не з кров'ю козлів та телят, але з власною кров'ю увійшов до святині один раз, та й набув вічне відкуплення.  Бо коли кров козлів та телят та попіл із ялівок, як покропить нечистих, освячує їх на очищення тіла, скільки ж більш кров Христа, що Себе непорочного Богу приніс вічним Духом, очистить наше сумління від мертвих учинків, щоб служити нам Богові Живому! Тому Він – Посередник Нового Заповіту, щоб через смерть, що була для відкуплення від переступів, учинених за першого заповіту, покликані прийняли обітницю вічного спадку (Євреїв 9:11-15).

Благодать вам і мир від Бога Отця нашого й Господа Ісуса Христа!  (Фил. 3)! Амінь.

Дорогі брати і сестри, вже в оповіді про двох братів Каїна та Авеля ми бачимо, що вони приносили Богові жертву: Каїн приносив жертву від плоду землі, а Авель приніс жертву від перворідних зі своєї отари та з їхнього лою. Жертви Богові приносив Ной. Жертви Богові приносив Авраам та всі патріархи Старого Заповіту.  Перед самим виходом з рабства у Єгипті віруючі мали заколоти в своїх домівках по ягняті, намастити його кров’ю одвірки та з’їсти його засмажене м’ясо. Коли Господь могутньою рукою вивів Ізраїль з єгипетської неволі, визволений народ Божий приносив жертви Богові в пустелі, ідучи до визволеного краю. За місце для принесення жертв було визначено скинію, особливий намет, який можна було збирати та розбирати, переносити з табором Ізраїлю.  Згодом у Обіцяному Краю, в столиці Божого люду, було збудовано храм. Ось як розповідає Писання про освячення новозбудованого Храму Божого: «А цар та ввесь Ізраїль з ним принесли жертву перед Господнім лицем. І приніс Соломон жертву для мирних жертов, що приносив для Господа: двадцять і дві тисячі худоби великої, а худоби дрібної сто й двадцять тисяч. І виконали освячення Господнього Храму цар та всі Ізраїлеві сини» (1 Цар. 8:62, 63).

Відтоді в Храмі буквально були пролиті ріки крові – крові жертв Богові.  Це не була Божа забаганка. Всі жертви мали певне значення, але всі вони приносилися через одну велику причину – гріх наших прабатьків і всі інші гріхи, які коїлися у світі вже їхніми нащадками.  Якби не було гріха, не було би потреби вбивати бідних тварин, проливати їхню кров, спалювати їхню плоть на вогні, а кровю їхньою окроплювати людей і приміщення.

Однак гріх у світі був. Гріх у світі є і буде до кінця цього світу.  Жертви, які приносилися у Храмі нагадували про жахіття гріха, про його серйозність, про його наслідок – смерть.   Через кров жертв Бог вказує на те, що несуть нам наші гріхи.  Бог вказує, що ми заслужили своїми гріхами – кровопролиття, смерть.

Жертви, які приносилися віруючими людьми, давали їм перед Богом очищення тіла.  Але це ще було не все.  Господь Святий Дух в Посланні до євреїв зазначає, що вони служили «образові й тіні небесного», тобто вказували на майбутню велику жертву, яка буде принесена за гріхи цілого світу і яка принесе не лише очищення тіла, але й очищення душі, прощення усіх гріхів і поверне людству небеса.

Жертви, які приносилися віруючими в Старому Заповіті були обовязковими.  Коли народ з якоїсь причини нехтував приписами Божими і переставав приносити жертви Господу, то Господь сварив їх, як читаємо про це в Малахії: «Чи Бога людина обманить? Мене ж ви обманюєте, ще й говорите: Чим ми Тебе обманули? Десятиною та приносами! Прокляттям ви прокляті, а Мене обманули, о люду ти ввесь! Принесіть же ви всю десятину до дому скарбниці, щоб страва була в Моїм храмі, і тим Мене випробуйте, промовляє Господь Саваот: чи небесних отворів вам не відчиню, та не виллю вам благословення аж надмір?» (Мал. 3:8-10).

Віруючий не міг вибрати щось інше замість жертви, про яку зазначає Бог. Віруючий не міг також приносити жертви десь-інде крім місця, визначеного Богом – у Єрусалимському храмі.  Бог наче промовляв: «Приносьте жертви і приносьте їх винятково в Єрусалимі.  Кров за гріхи має проливатися лише там.  Пильнуйте, аби не проґавити єдиної досконалої жертви, яка обмиє не просто вашу тілесну нечистість, але обмиє всі ваші гріхи!»

Ця жертва – Єдинородний Божий Син. Сьогодні Господь Святий Дух говорить нам про Нього і щодо Сина Людського використовує особливий термін – Христос. Ісус – Христос.  Він – Помазанець.  Він має особливу місію.  І про одну Його особливу місію каже сьогодні Писання, називаючи Його Первосвящеником. Звичайний первосвященик приносив жертви за власні гріхи і за гріхи свого народу.  Але Ісус – не звичайний первосвященик.  Христос – цілковито інший.

Христос – Бог.  Він прийшов не зі скинією рукотворною, не зі збудованим з каміння храмом.  Христос, каже Писання, «прийшов із більшою й досконалішою скинією, нерукотворною, цебто не цього втворення».  Христос прийшов із небесами. Бо Христос – Бог. Де є Христос – там є Бог.  Христос і Бог нероздільні.  Святий Іван, пишучи Євангеліє каже: «І Слово сталося тілом і перебувало між нами, повне благодаті і правди».  Він каже грецькою мовою: «І Слово сталося тілом і розташувалося скинією посеред нас, повне благодаті і правди». Сам Бог замешкав посеред людей. Сам Бог стався Первосвящеником майбутнього доброго.  Він споконвіку перебуває в доброму. Він це добре приготував для людей.  Бо Він – добрий і чоловіколюбний. Це добре чекає на усіх тих, на кому Бог не бачить гріха.

Аби цього гріха не було на вас, любі брати і сестри – аби на нас не було жодного гріха, Бог Син, Христос, Помазанець, Месія, Первосвященик іде до святині, якої ми не бачимо, але про яку нам звіщає сьогодні Святий Дух, аби принести жертву за наші гріхи. Але Він не звичайний первосвященик.  Бо звичайний первосвященик – людина грішна, як кожен священик, як ви і я.  Тож звичайний первосвященик мусив перше приносити жертву за свій власний гріх. Але не Христос.  Христос – святий.  Христос – досконалий.  Христос – праведний.  На Ньому немає жодної плями або вади.  І хоча Він має людську плоть і кров, бо народився Він від віруючої людської матері, Діви Марії, Він не має жодного гріха. Бо зачатий Він від Святого Духа і Сам є Бог.

Через це Він не має приносити жертви за те, чого в Нього й бути не може.  Він не має і не може приносити жертви за Свій гріх, бо жодного Свого гріха Він не має. Він не має того, що маємо ми. Він не має того, що Святий Дух називає «мертвими учинками».  Він не має гріхів.  Гріхи, каже Святий Дух – мертві учинки.  Щойно ми коїмо якийсь гріх, навіть самий незначний – ми стаємо спільниками мертвотності. Звилася грішна думка – ця думка – мертва, думка яка умертвлює вас.  Промовили грішне слово – промовили слово мертве, слово, яке вас умертвлює.  Зробили грішне діло – зробили діло мертве і стали спільнок мертвості, померли, хоча й цього не усвідомлюєте, духовно, а де є духовна смерть, там смерть фізична (у часі та вічності) є лише питанням часу.

Але Христос не має жодної мертвої думки, жодного мертвого слова, жодного мертвого діла. Христос – святий Бог. Христос – праведна людина. Він має життя Сам в Собі, бо й Сам є Життя.  Але Він любить кожного з вас. І Він хоче, аби ви не помирали, а жили вічно. І через це Він приносить в жертву Самого Себе. 

Усі первосвященики мусили раз за разом, рік за роком приносити жертву і за себе, і за весь народ.  Але Христос однією Своєю жертвою на Голгофському хресті входить до скинії Божої нерукотворної лише один раз і набуває, каже Господь Святий Дух, вічне відкуплення.  Він приносить Себе в жертву вічним Духом, Своїм Духом, не з примусу, не з принуки, а з любові, бо любов Христова до вас – вічна. Його вічна любов до вас, Божа вічна воля, аби ви мали спасіння, веде Ісуса на хрест, де Він приносить Себе в досконалу жертву і здобуває для вас вічне відкуплення від влади гріха, диявола та смерті.

Ви – відкуплені.  Святий Дух каже нам сьогодні, аби наше сумління нас не тривожилося скоєними нами раніше гріхами.  Лишень віруйте в Христа, бо самою вірою в Нього це вічне відкуплення, здобуте Ісусом на Голгофі, відкуплення від усіх можливих і неможливих гріхів, будь-коли скоєних і ще не скоєних, вже належить вам. 

Але Господь не здобув для вас це вічне відкуплення такою дорогою ціною, аби ви служили гріхові та дияволові.  Бог каже, що ми маємо очищення нашого сумління, проголошення прощення наших гріхів, аби служити Богові Живому!  Хіба можна не служити Богові, хіба можна не любити Його Заповідей, знаючи, що ми – прощені, що ми маємо добро в майбутньому, коли воскреслий Христос повернеться, аби воскресити усіх мертвих і дати Своїм дітям, віруючим вічне життя у Божому Царстві!

Так безперечно буде, бо Ісус – Посередник Нового Заповіту.  Старий Заповіт більше не діє. Він залишився у минулому, яскраво показавши всім на світі, що ділами Закону спастися неможливо.  Сьогодні діє Новий Заповіт Бога з людьми.  Заповіт про те, що Христос виданий за наші гріхи, що Його кров обмиває усі наші провини і, що вірою в Нього ми маємо вічне життя. 

Ісус Христос – Посередник Нового Заповіту, бо кожен заповіт вступає в силу після смерті того, хто укладає заповіт.  Тож смерть Христова дає можливість кожному з вас, любі брати і сестри, отримати ту спадщину, яка належить Йому, отримати те, чим Він володіє по праву, як Богочоловік – вічну спадщину, Царство Небесне.  Христова смерть на хресті вводить Його Заповіт у дію, приносить повне викуплення від гріха і ваше виправдання, яке проголошується світлим воскресінням Христа з мертвих на третій день.

Заповіт Мойсея, звісно, добрий, але виконати Його ані нам, ані жодній іншій людині, неможливо.  Але все, що обіцяє Старий Заповіт – прощення гріхів і вічне життя, дається вам, віруючі християни, в Заповіті Новому, бо все нездійснене вами, все нездійсненне грішними людьми, здійснює Христос, Син Божий і Син Людський.  Усе минуле, усе сучасне і все майбутнє віруючих людей ґрунтується і основується на тій святій смерті, що настала на Голгофі – на тій святій жертві, що була принесена на римському хресті. Іншої жертви просто не існує.  Іншого способу отримати прощення гріхів і вічне життя, окрім як просто вірувати в Христа, в Його повну і досконалу жертву, просто не існує.

З минулого на цю досконалу жертву Христову вказували ріки крові жертовних тварин, що були пролиті в Старому Заповіті. Причасними нас до цієї жертви і до вічної спадщини небес, яку вона несе, робить нас Христове правдиве тіло і Його свята кров, яку ми приймаємо у Святій Вечері сьогодні.  На небесах ми будемо славити воскреслого Христа і будемо бачити відцвяшні рани на Його руках і ногах і проколотий бік і вклонятися Ягняті, заколеному від закладин світу, як і вклоняємося Йому ми тепер, будучи покликаними до вічного життя через Його святе Євангеліє і прийнявши вірою обітницю вічного спадку.  В Ім’я Христа. Амінь.

Благодать Господа Ісуса Христа з вашим духом! Амінь (Фил. 25).

субота, 20 квітня 2013 р.

Завтра


Завтра, 21 квітня - 5-а неділя Великого посту. Як на те свята Божа ласка та воля, під час Біблійних студій ми завершимо дослідження 2-ої Книги Псалмів. Літургія будуватиметься довкола Послання  до євреїв  9:11-15 і Таїнства Святої Вечері.                   
Розклад на завтра: 
10:00 - Біблійні студії
11:00 - Літургія

Київська парафія Воскресіння проводить служіння у Конференц-Залі Інституту Зоології, вул. Терещенківська, 2 (біля станції метро "Театральна"). Ласкаво просимо!

пʼятниця, 19 квітня 2013 р.

Відрядження


Від 6 по 17 квітня ц. р. включно (з невеликими перервами) перебував у відрядженні парафіями Української Лютеранської Церкви.  Подорожував разом із пастирем з Вісконсинського Євангельського Лютеранського Синоду, о. Нілом Шрейдером та головою Ради громади парафії Воскресіння, братом Олександром Хилюком.  Ми відвідали  громади УЛЦ в містах Харкові, Запоріжжі та Токмаку, а також поспілкувалися з пастирями з Херсона, Березнегуватого, Києва, Малина, Радомишля, Кременця, Тернополя, Івано-Франківська та з інших міст і сіл України.  Пастир Ніл Шрейдер служив гостьовим проповідником на службах Божих в Харкові, Запоріжжі, Токмаку та Києві.  Його натхненна і підбадьорлива проповідь будувалася на основі Слова Божого з Книги Вихід 16:11-17.  Ми дякуємо Господу за всіх наших братів і сестер у вірі, за їхню гостинність, за їхню відданість Євангелію. Радісно бачити, як збувається написане в Книзі Св. Пророка Ісаї (55:10-11) Слово Боже: «Як дощ чи то сніг сходить з неба й туди не вертається, аж поки землі не напоїть і родючою вчинить її, і насіння дає сівачеві, а хліб їдцеві, так буде і Слово Моє, що виходить із уст Моїх: порожнім до Мене воно не вертається, але зробить, що Я пожадав, і буде мати поводження в тому, на що Я його посилав!»

Світлина: Після служби Божої в Токмацькій громаді Святої Благодаті.

четвер, 11 квітня 2013 р.

Весна і бездоріжжя

Повернувся із відрядження. На півдні вже розквітають дерева. Боже твориво радує зір. Людське ж твориво в Україні - дороги - може будь-кого довести до розпачу. Дороги від Умані до Хмельницького практично не існує.  Якщо ви плануєте використовувати цю частину "міжнародної автомобільної дороги" подумайте двічі перед тим, як спрямовувати власне авто саме цим маршрутом.  Щиро співчуваю тим людям, які змушені цим, колись більш-менш пристойним шляхом, пересуватися - збитків уникнути їм буде важко.  Як, власне кажучи, важко буде уникнути чергового підйому цін, в які перевізники і пасажирів, і товарів, закладатимуть витрати на ремонт авто.

четвер, 4 квітня 2013 р.

Походження з мирського фемінізму

 Опираючись ординації жінок, сучасні лютерани мають остерігатися, аби на ставати в один ряд із із жінконенависницькими звичаями орієнтованої на целібат ієрархії римського католицизму і його імітаторів серед "англо-католиків": "Даниїл (11:37)  приписує царству антихриста цю ознаку, а саме зневагу до жінок" (Ап. ХХІІІ:25).  Ґ. Штьокгардт перебував на правильному шляху, коли говорив про жіночий "резерв" і "пристойність", припускаючи таким чином, що на кону в 1 Кор. 14 була не онотологічна нижчість жінок, а їхня виразна жіноча скромність та гідність. З іншого боку явною нісенітницею є доводити, що сучасне церковне життя є надто орієнтованим на чоловіків і потребує стати більш привабливим для жінок.  Навпаки, релігія  в сучасному західному суспільстві вже є, головним чином, справою жіночою і стає такою ще більше. Важливо зрозуміти, що справжній стимул для жінок-пастирів взагалі не походить із якихось Біблійних міркувань, а з войовничого, і за своєю суттю, мирського фемінізму.

Професор Курт Маркворт, "Церква та її спільнота, служіння і управління"

середа, 3 квітня 2013 р.

Буду проповідувати про Світло


Якщо ж ви хочете бути проповідником темряви, то знайте, що ви наражаєте своє життя на небезпеку. Зі свого боку я буду проповідувати про Світло. А Слово, яке я проголошую – не моє, а Боже. Бог докоряє вам через Його слуг, аби ви не обдурювали свого ближнього і на своїй роботі чи посаді не робили нікому зла. Але кожен на своєму місці робить, що хоче, і йому байдуже, чи порушує своїми вчинками він Божі заповіді, чи ні, і таким чином зі своїх гріхів він робить ідола та перетворює світло на темряву.  Та послухай-но, любий друже, не бурчи ж так! Інакше ми будемо проповідувати тоді Закон з Катехізису гостріше. І не лише це. Ми можемо схопити тебе за носа і пожбурити тебе в темницю. Тому перестань бубоніти проти Слова Божого – воно надто могутнє!

Мартін Лютер, З проповіді на Євангеліє від Св. Івана  

вівторок, 2 квітня 2013 р.

Акція на пору Великого посту

Пора Великого посту не випадково асоціюється зі стражданнями Ісуса Христа, нашого Спасителя та Його хрестом, адже саме на хресті Голгофи Він приніс повну і досконалу жертву за всі наші гріхи. Що ж тоді має на увазі Господь, коли говорить про наші хрести: "Коли хоче хто йти вслід за Мною, хай зречеться самого себе, і хай візьме свого хреста, та й іде вслід за Мною" (Євангеліє від Св. Матвія 16:24)?  Відповідь на це і на багато інших запитань, а також духовну їжу на пору Великого посту можна отримати з книги Деніела Дойчландера "Богослов'я хреста".  Українська Лютеранська Церква надішле Вам цю книгу, якщо Ви обіцяєте надіслати пожертву, що покриє поштові витрати та частково компенсує собівартість книги.  Хто бажає отримати книгу "Богослов'я хреста" пишіть на адресу vhorpynchuk@hotmail.com

понеділок, 1 квітня 2013 р.

Різниця між благодаттю і даром


Між благодаттю і даром існує така різниця.  Благодать власне означає Божу ласку або ж добру волю, яку Сам в Собі Він має щодо нас і якою Він налаштований давати нам Христа та вливати в нас Святого Духа з Його дарами. Це добре видно з розділу 5 [:15], де Св. Павло говорить про «благодать і дар у Христі» тощо.  Дари та Дух збільшуються в нас щодня, але вони ще недосконалі, бо в нас залишаться лихі бажання та гріхи, що проводять війну проти Духа, як він навчає в Римлян 7 [:5 і далі] і в Галатів 5 [:17] та триває конфлікт між Насінням жінки та насінням змія, як передвіщено в Бутті 3 [:15].  Попри це благодать робить так багато, що нас пораховано повністю праведними перед Богом. Бо в благодаті Своїй Він не поділений і не розділений, як дари, а виявляє милість до нас заради Христа, нашого Вблагальника та Посередника.  І через це в нас починаються дари.
Тож ви можете розуміти розділ 7 у цьому сенсі. В ньому Св. Павло далі називає себе грішником, але все-таки він може сказати в розділі 8 [:1], що немає осуду для тих, що перебувають у Христі, просто через неповноту дарів та Духа.  Через те, що плоть ще не вбита, ми – грішники. Але через те, що ми віруємо в Христа і маємо початок Духа, Бог настільки ласкавий і благодатний до нас, що не порахує гріха проти нас і не судитиме нас через нього.  Радше Він ставиться до нас відповідно до нашої віри в Христі, допоки гріх не буде забитий.

Мартін Лютер, Передмова до Послання Св. Павла до римлян