Молитва напередодні Нового року

     Отче небесний!  Ти весь час піклуєшся про душі всіх людей.  Простягни Свою всемогутню руку та захисти мене від нещасть, коли я ввійду в новий рік благодаті. Відмежуй мене від шкоди і небезпек, які можуть зустрічатися мені на шляху.  Захисти мене від нещасних випадків і хвороб, і вбережи мене в спасенній вірі, яка зробить мене переможцем над будь-якими спокусами, сумнівами та невірством.

     Сьогодні я згадую про свої гріхи та переступи і прохаю Тебе - у ласці Твоїй і любові обмий їх усі без винятку дорогоцінною кров'ю мого Спасителя. У доброті Своїй наближуй мене до Себе, аби я міг ходити дорогами праведності. Хай моєю радістю і скарбом буде мир розуму та надія на небеса.

     Збережи в нашому суспільстві Своє спасенне Євангеліє і вчини успішною працю Церкви, яку заснував Твій Син, Ісус Христос, аби всі до останнього краю землі знали, що немає під небом іншого Імені, яке спасає, окрім Імені Сина Твого, нашого розп'ятого Спасителя і Господа.

     Боже!  Ти єси зажди добрим до мене у ласці Своїй.  Ти прощаєш мені гріхи мої щодня. Зішли мені благодать, аби в новому році я непохитно перебував у спасенній вірі і продовжував свій шлях, як дитя Твоєї родини, за допомогою Ісуса Христа, мого вічного Викупителя.  Амінь.

З Молитовника

День Св. Пророка Даниїла і трьох юнаків

   Сьогодні ми дякуємо Господу за Св. Пророка Даниїла. Даниїл і троє юнаків, Шедрах, Мешах і Авед-Неґо належали до еліти народу Юдеї, який було забрано у вавилонську неволю. Але навіть у чужому краю вони залишалися вірні єдиному правдивому Богові у своїй побожності, молитві та житті. Через таку непохитну вірність перед обличчям поганського ідолопоклонства, трьох юнаків було вкинуто у розпалену піч, з якої вони були врятовані Господом і вийшли неушкодженими (Даниїла 3).  Подібним чином Даниїла було вкинуто до лев'ячої ями, з якої він також був урятований (Даниїла 6).  Благословенні у всіх своїх починаннях Господом - і, незважаючи на ворожнечу деяких людей - Даниїл і троє юнаків піднялися до високих посад у Вавилоні (Даниїла 2:48-49; 3:30; 6:28).  Зокрема, Даниїлові Господь об'явив тлумачення снів і знаків, які давалися цареві Навуходоносорові і цареві Валтасарові (Даниїла 2, 4, 5).  Самому Даниїлові Господь дав видіння останніх часів.

Молитва на День Св. Пророка Даниїла і трьох юнаків:


Господи Боже, Отче небесний!   Через чудесне втручання ангела, Ти врятував Даниїла з лев'ячої ями, а трьох юнаків із розпаленої печі. Спаси нині й нас через присутність Ісуса, Лева з племені Юди, Який подолав усіх ворогів наших через Свою кров і забрав усі гріхи наші, будучи Агнцем Божим, Який править тепер із небесного престолу з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і по віки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

Проповідь на неділю праотців

ДО ХРИСТА ТА ЙОГО СЛОВА!

                    (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

Прочувши ж Іван у в'язниці про дії Христові, послав через учнів своїх, щоб Його запитати: «Чи Ти – Той, Хто має прийти, чи чекати нам Іншого?» Ісус же промовив у відповідь їм: «Ідіть, і перекажіть Іванові, що ви чуєте й бачите: Сліпі прозрівають, і криві ходять, стають чистими прокажені, і чують глухі, і померлі встають, а вбогим звіщається Добра Новина... І блаженний, хто через Мене спокуси не матиме!» Як вони ж відійшли, Ісус про Івана почав говорити народові: «На що ви ходили в пустиню дивитися? Чи на очерет, що вітер гойдає його? Та на що ви дивитись ходили? Може на чоловіка, у м'які шати одягненого? Адже ж ті, хто носить м'яке, по палатах царських. По що ж ви ходили? Може бачити пророка? Так, кажу вам, навіть більш, як пророка. Бо це ж той, що про нього написано: «Ось перед обличчя Твоє посилаю Свого посланця, який перед Тобою дорогу Твою приготує!»  (Євангеліє від Св. Матвія 11:2-10).

Божій Церкві… посвяченим у Христі Ісусі, покликаним святим… благодать вам і мир від Бога Отця нашого й Господа Ісуса Христа! (1 Кор. 1:2, 3) Амінь.

Дорогі брати і сестри, хтось був сказав, що спокуса – це диявол, який шепче крізь замкову шпаринку в дверях, а піддавання спокусі – це відчинення дверей навстіж і запрошення, аби він почувався, як вдома.  Господь застерігає нас, аби ми не спокушалися.  Власне кажучи, прохання Господньої молитви містять і такі слова:«І не введи нас у спокусу, але визволи нас від лукавого».

Спокус існує безліч і всі вони – небезпечні.  Всі вони можуть закінчитися гріхом, жахливі наслідки якого будуть відчуватися часто не лише в сумлінні, але й у житті, не лише декілька хвилин або годин, але й днями, роками, а то й навіть до кінця життя. Але, певно, найгрізнішою спокусою є спокуса, засумніватися у Христові, зневіритися в Синові Божому.

Якщо ще декілька століть тому, особливо в країнах, де християнство було офіційною релігією, нарікати на Христа, говорити про Нього всякі нісенітниці було би просто неможливо. І диявол мусив діяти приховано через різноманітних фальшивих учителів, то сьогодні в його руках перебувають потужні засоби масової інформації. Він говорить через радіо, намагається зачарувати глядачів різноманітними фільмами та телепередачами з телевізорів та комп’ютерних моніторів, друкує статті в популярних газетах і журналах і навіть навчає наших дітей у школах. Згадайте лишень сумнозвісну теорію про еволюцію. 

Про наш час ми чуємо велике застереження від Господа у Книзі Об’явлення (12:12): «Горе землі та морю, до вас бо диявол зійшов, маючи лютість велику, знаючи, що короткий час має!»  Час повернення Христа у славі невідворотно наближається і тому диявол, каже Господь, буде все більше лютувати, намагаючись загубити наші душі, тобто знищити нашу християнську віру.

Про те, наскільки ви піддалися його нападам і спокусам лукавого, ви може судити з того, наскільки ви погоджуєтеся з тим, що світ говорить про Христа і наскільки ваш погляд збігається з тим, що промовляє Слово про Божого Сина.  Про те, наскільки ви піддалися спокусам диявола ви можете судити з того, наскільки ви надієтеся на Христа, наскільки ви довіряєте Йому і як сильно ви хочете бути з Ним і з Його Церквою в неділю, таку звичайну неділю, як сьогодні.

Ви можете судити про вашу резистентність спокусам нечистих духів також з вашого молитовного життя – як часто ви молитеся і то не просто молитеся за власні потреби, але й за духовні благословення, а ще за інших людей, за українську владу, за нашу країну, за наших одновірців і усіх інших ближніх. 

А ще – як ви особисто чините публічний опір власними словами та вчинками усій цій шаленій диявольській антихристиянській пропаганді та діянням Останнього Часу – часу перед поверненням Христа Спасителя? Як часто ми в нашому укріпленому замку, за броньованими дверима лютеранської віри чуємо шепіт диявола і навстіж прочиняємо йому двері, дивуючись потім із наслідків нашої власної податливості та забудькуватості про Божі обітниці?

Сьогоднішній наш євангельський текст показує, що спокуса сумніву часом закрадалася в серця учнів навіть таких великих проповідників, як Предтеча Христа – Івана Христителя.  Іван не вагається у Христі.  Він не сумнівається в ньому.  Але він обмежений стінами в’язниці, в яку його запроторено саме за проповідь Божого Слова. Він бачить вагання своїх учнів. І якби він був нас свободі, то він просто сказав би їм: «Любі браття мої, любі мої учні, ходімо до Христа і ви почуєте, і побачите на власні очі Того, Кого бачив Я і про Кого Я засвідчив і засвідчую, що Він – Агнець Божий, що на Себе гріх світу бере».

Але нині пророк зробити цього не може. Тому він робить те, що робив завжди.  Він робить те, що робив кожен пророк у Старому Заповіті.  Він робить те, що робитимуть усі Апостоли Христові.  Він робить те, що повинні робити усі проповідники і пастирі, які називають себе християнськими проповідниками, пастирями і єпископами. Він вказує на Христа.  Він чує про Його чуда. Він радіє чудами Христовими.  Його радість множиться, бо Він знає, що Бог ніколи не підводить.  І через це він відправляє Своїх учнів просто до Христа. 

Він хоче, аби й вони, як він колись біля Йордану, на власні очі побачили Месію і почули Його.  Він хоче, аби вони, перестали слухати нашіптування диявола через замкову шпаринку і поставили перед Месією запитання: «Чи Ти – Той, Хто має прийти, чи чекати нам Іншого?» Іншими словами: «Чи Ти – справжній Христос?  Чи Ти – справжній Спаситель? Чи Ти – Той, про Кого проповідували всі без винятку пророки? Бо ми ждемо саме на Нього, на Того, на Кого вказують усі пророки».

Іван знає, до Кого посилати в час сумніву. Предтеча становить чудесний взірець для кожного з нас, як у вірі, так і в діянні. Він не мовчав про гріх. Сучасна українська історія з журналістом-правдолюбом, Григорієм Гонгадзе, є лише тьмяним і дуже невиразним повторенням того, що було сталося із Іваном Христителем. Іван не боявся докоряти Іродові. Через це він у в’язнці.  Іван не боявся проповідувати Закон і засуджувати гріх.  Йому байдуже було на особу.  Він проповідував те, що каже Бог.

Але розкаяним і тим, що сумнівалися і вагалися, він проповідує Христа.  Він вказує на Нього. Він відправляє усіх у сумніві, у ваганні, усіх засмучених до Христа, Який дещо пізніше Сам каже: «Прийдіть до Мене, усі струджені та обтяжені, і Я вас заспокою! Візьміть на себе ярмо Моє, і навчіться від Мене, бо Я тихий і серцем покірливий, і знайдете спокій душам своїм» (Мт. 11:27, 28). 

            А шукачам істини Христос відповідає: «Ідіть, і перекажіть Іванові, що ви чуєте й бачите: Сліпі прозрівають, і криві ходять, стають чистими прокажені, і чують глухі, і померлі встають, а вбогим звіщається Добра Новина... І блаженний, хто через Мене спокуси не матиме!» Відповідь Сина Божого – це слова іншого великого пророка, який жив за 700 років до Івана Христителя – Св. Ісаї. Слова цього пророка ми вже сьогодні чули під час читання Писання зі Старого Заповіту.  Ісая використовує в своєму тексті майбутній час. Бо те, що він пише про Месію, має ще настати.  Ісая бачить це виразно, наче на власні очі, але бачить це в майбутньому. Проте для Христа цей час – теперішній. Бо весь майбутній час пророків, усього Писання, стосувався і стосується Його особисто.

Христос – теперішнє. Як колись у тій пісні «Есть только миг меж жду прошльім и будущим – именно он назьівается жизнь».  Христос – життя.  Христос – справжнє життя і життя подостатком. І Він – виконання усіх пророцтв і сьогоднішнього пророцтва Ісаї зокрема. Він майбутнє робить реальністю і перетворює майбутній на час на теперішній і проголошує виконання пророцтв Ісаї: «Сліпі прозрівають, і криві ходять, стають чистими прокажені, і чують глухі, і померлі встають, а вбогим звіщається Добра Новина...»

Поспішайте, любі Іванові учні!  Перекажіть вашому любому вчителеві ці слова, адже «повторение – мать учения». Хай ці слова зміцнять вашу віру в Христа і хай ця віра принесе рясний плід у вашому житті і приведе вас у життя вічне, яке для вас і для всіх здобуває Той, до Кого вас направив Іван Христитель – Той, на Кого він вказував вам біля Йордану і продовжує вказувати сьогодні зі сторінок нашого Євангелія.

Його віру сьогодні ставить за приклад нам Месія.  Христос ставить нам за приклад Іванову проповідь, Іванову рішучість, Іванову відповідь на сумнів, на спокусу – той улесливий шепіт диявола крізь замкову шпаринку. Христос Господь ставить усім нам за приклад Іванову відповідь на будь-яку серйозну проблему і будь-який виклик: показувати на Христа, відправляти про Христа, свідчити про Христа.  Всяке інше послання крім Євангелія лише посилить сумнів. Всяке інше послання - порожня балачка, а то ще й мертва вода. Але спасенну віру творить і зміцнює її в час сумніву лише Євангеліє Христове, незважаючи на те, чи проголошує його Ісая, а чи Іван Христитель.

Через це Івана так хвалить сьогодні наш люблячий Господь: «На що ви ходили в пустиню дивитися? Чи на очерет, що вітер гойдає його? Та на що ви дивитись ходили? Може на чоловіка, у м'які шати одягненого? Адже ж ті, хто носить м'яке, по палатах царських».  Хліба і видовищ хотіли давні римляни. Здається там слід шукати витоки парадигми сучасного туризму. Але біля Йордану нічого особливого не було. Вода, очерет і чоловік, одягнений не на показ мод.  Не за тим ходили євреї до Йордану.

«По що ж ви ходили?»,  – продовжує Ісус, «Може бачити пророка? Так, кажу вам, навіть більш, як пророка. Бо це ж той, що про нього написано: «Ось перед обличчя Твоє посилаю Свого посланця, який перед Тобою дорогу Твою приготує!»  Іван мав те, що не мали інші – Слово Боже, чисте, непорочне, могутнє, живе і діяльне. Ним він готує дорогу для Христа.  Він – особистий Божий посланець, Божий ангел, Божий посол, який безупинно, аж до останньої миті свого життя, представляє Творця. 

Іван – той посланець, який проголошує Закон і чудесне, солодке, втішливе Євангеліє із перстом, звернутим на Христа: «Оце Агнець Божий, що на Себе гріх світу бере!»  Мій гріх і ваш гріх, і гріхи та провини усіх людей, які жили до Христового розп’яття і живуть після Його воскресіння. І це послання про Божого Агнця, Який нас любить від початку створіння, до останнього Його подиху на хресті, до останньої Його краплини крові на Голгофі, втішає нас вірою, яку це слово породжує у наших серцях, котра спонукає нас горнутися до Христа, особливо в час сумніву і будь-якої спокуси, на які такий щедрий сьогоднішній лукавий світ і розлючений сатана, якому залишається все менше днів, аби провокувати нас до гріха.

Послання Ісаї, послання Апостолів, послання Івана Христителя – одне й те саме: Христос – обіцяний Месія і Спаситель світу. Він забрав усі ваші гріхи на Себе. І пам’ятайте, що навіть коли ваша віра почала хитатися або ви впали у спокусу, Він хоче, аби ви не загинули, а жили вічно.  Чому? Бо Він вас любить.  Він помер за вас.  Він воскрес для вас.  Він зробив це, аби сьогодні ви у каятті та вірі, змогли отримати прощення ваших гріхів і отримали запевнення про це прощення, споживаючи Його істинне тіло та п’ючи Його істинну кров у Святій Євхаристії.  Щоби в кінці, коли скінчаться всі дні цього лукавого світу, ви змогли би взяти участь у набагато величнішому банкеті – воскресінню і вічному житті у Царстві Божому.

До воскресіння усіх мертвих і вічного життя віруючих у Христовому вічному Царстві залишилося ще менше часу. Бо ще один, на цей час 2013 світський рік, рік від Різдва Христового уже підходить до кінця і Христос у славі ще ближче, ніж був торік. А з Ним і воскресіння, і переміна тіла, і життя вічне.  А до того часу робімо із власними сумнівами та сумнівами наших друзів так, як робив Іван Христитель із сумнівами його любих учнів – направляймося самі і направляймо інших до Христа та Його Слова. Прийди, Господи Ісусе! Амінь.

Благодать Господа нашого Ісуса нехай буде з вами!

Діти, немовлята та духовне молоко

З уст дітей й немовлят учинив Ти хвалу ради Своїх ворогів, щоб знищити противника й месника (Псалом 8:2).

     Під «дітьми» Він не має на увазі маленьких дітей, які не можуть розмовляти (бо якщо вони мають говорити та проповідувати Слово, то вони мусять розмовляти), а простих, наївних, нехитрих людей, котрі нагадують немовлят у тому, що відкладають усякий розум, а хапаються за Слово, приймають його у простій вірі і дають, аби Бог їх вів і спрямовував наче дітей.  Такі люди також – найкращі вчені і учні в Христовому Царстві, як і Сам Він каже в Матвія 11:25: «Прославляю Тебе, Отче, Господи неба й землі, що втаїв Ти оце від премудрих і розумних, та його немовлятам відкрив». У Псалмі 19:7 Давид каже: «Свідчення Господа певне, воно недосвідченого умудряє».  І Псалом 119:130: «Вхід у слова Твої світло дає, недосвідчених мудрими робить».

     Під «немовлятами» Він не має на увазі тих, що лежать на материнських грудях і смокчуть молоко, а тих, що наче немовлята, які горнуться до чистого, незмішаного Слова, без додатків людських снів і думок.  Бо так само, як новонароджене немовля вдовольняється молоком своєї матері, так і ці люди не шукають якоїсь іншої їжі для душі окрім чистого, неспотвореного Євангелія Христового. Таким чином Св. Петро каже (2:2): «Немов новонароджені немовлята, жадайте щирого духовного молока». Він називає Євангеліє «духовним» молоком, яке треба приймати душею і «щирим» молоком, яке треба осягати не відчуттями, а чистою вірою. Через це слово «діти» виключає у справах віри всякий людський розум, а слово «немовлята» виключає усяке спотворення Слова і фальшиве додавання людських думок.

Мартін Лютер, З тлумачення восьмого Псалма

Коли єпископів слухають, а коли не слухають

     Коли єпископи навчають Слову Божому чисто та неспотворено і приписують виконувати те, що Христос наказав, тоді їхня влада схвалюється Христом (Лк. 10:16; Мт. 10:40; 1 Сол. 4:8).
     Коли ж вони навчають чомусь чи наказують щось таке, що суперечить Слову Божому або без наказу та божественного Слова нав'язують щось як необхідну службу Богові, тоді пам'ятаймо про вказівки Христа та Павла ((Лк. 12:1; Мт. 15:9; Кол. 2:20-22; Гал. 5:1).

Мартін Хемніц, Довідник: Служіння, Слово і Таїнства

Нагорода доктора Роберта Рана

В листопаді місяці Інститут Історії "Конкордія" (Сен-Луїс, штат Міссурі) вручив Превелебному Докторові Робертові Рану, Засновникові і виконавчому директорві Фундації "Лютеранська спадщина" Нагороду Похвали за його автобіографію "Ісус ніколи не підводить" (Jesus Never Fails).  В листі до пастиря Роберта Рана, виконавчий директор Інституту Історії "Конкордія", Превелебний Леррі Лампе пише: "Після ретельного розгляду та обговорення робіт, комітет з нагород, обрав Вашу працю, як взірцевий матеріал, написаний для кращого розуміння американського лютеранства".  Ми вітаємо доктора Роберта Рана з цією нагородою і зичимо йому многая і благая літа та дальших звершень в царині богослов'я і християнського книговидавництва!

Світлини: Пані Донна Ран, пан Джефф Ран і Доктор Роберт Ран. Книга "Ісус ніколи не підводить". Доктор Ран отримує нагороду. Доктор Роберт Ран в приміщенні Інституту Історії.

Найкращий і найбільш огидний в очах Божих

Найпривабливіший в очах Божих не той, хто здається найпокірнішим сам собі, а той, хто бачить себе як найбруднішого і найпорочнішого. Причина полягає в тому, що він ніколи не бачив би свого бруду, якби не був просвітлений у глибинах свого єства святим світлом.  Та коли він має таке світло, то він – привабливий і чим яскравіше це світло, то тим привабливішим він стає. А чим яскравіше світло він має, то тим більше бачить себе як огидного та негідного.  Тож це правда – той, хто найпорочніший у власних очах – найгарніший в Бога і навпаки – той, хто дивиться на себе як на найгарнішого – перед Богом цілковито огидний, бо йому бракує світла, аби себе побачити.  Таким чином блаженна Діва каже: «Зглянувся Він на покору Своєї раби» (Луки 1:48).

Мартін Лютер, З лекції на 51-ий Псалом

Єпископи - не бунтівники і не розкольники

У наш час ми не маємо іншої заповіді крім цієї: «Тож ідіть і зробіть учнями всі народи» (Мт. 28:19).  Це діє до кінця часу і не пов’язане ні з людиною, ні з місцем. Папа привласнив ці слова лише собі самому, вважаючи, що лише він має навчати та христити.  Обґрунтував він це словами: «Ти – Петро» (Мт. 16:18).  Але ми відводимо людей Папи від нього, ми проповідуємо проти нього і засуджуємо його. А нас, звісно, таврують, як бунтівників. І вони кричать: «Кругом був мир і спокій, а тепер християнський світ роздертий. Коли когось відчужують від папи, то це дорівнює відчуженню від Християнської Церкви».  Це нелогічно. Ми питаємо: «Що ж сталося з усіма тими християнами, які жили та померли до апостольської ери та перед тим, як постало папство?  Жоден вчитель церкви не вчив краще від Августина. Ми питаємося: Він що – корився Папі? Було би дуже погано, якби ми не мали Августина, тоді інші церковні отці полишили би нас у великій біді. Августин вів нас і навчав краще ніж Папа з усіма його декреталіями.  Папа ні сном, ні духом про це не відав, коли Августин був уже Єпископом Гіппону. Папа відчужує дорогий народ від Христа, Голови Церкви, кажучи: «Хрищення, Відпущення, Святе Причастя і Євангеліє не принесуть вам жодної користі, допоки ви не отримаєте їх від мене».  Як на вашу думку, зреагує на це Августин?  Він відповість: «Я та інші єпископи роздавали Святе Причастя і ми проповідували без папського дозволу та повноваження».  Тоді чому ти, Папо, починаєш волати, що ми від тебе відчужуємо християнський світ або, що ми не радимося з тобою в питаннях роздавання Таїнства?  Якщо твої претензії вірні, тоді треба на всіх дивитися, як на бунтівників – на Амвросія, Августина, а також на єпископів у Греції та на всіх інших у світі, які не спрямовують людей до Папи, а до Христа, кажучи: «Христос охрищує вас; Він навчає вас Євангелію і також відпускає ваші гріхи». Таке наше проголошення й сьогодні.  Отже, ми не розкольники. Той факт, що ми ігноруємо Папу, справи не стосується. Ніхто не розчленовується, крім повії в кармазинові, синагоги сатани в Римі (Об. 2:9), незважаючи на все їхнє завивання.

Мартін Лютер, З проповіді на Євангеліє від Св. Івана

Лютерани і кальвіністи - погляд на Sola Scriptura

     Виходячи з того, що Церква є володінням Євангелія, вона може і повинна управлятися цією самою силою, якою вона створена, поширена і збережена, - Євангелієм.  Звісно, це обов'язково включає також проповідування Закону як Божого "дивного" діла. Але християнин як нове створіння, і так само Церква як Церква, правиться, тобто годується і доглядається Христом через Його Слово Євангелія і Таїнства. 
     В цьому полягає суттєва відмінність між лютеранським і кальвіністським розумінням "Sola Scriptura", тобто авторитету Божого Слова на противагу людським традиціям. Лютеранська Церква сповідує Біблію, що вона по суті є Божою благодатною Книгою про Його Сина, Ісуса Христа, тоді як кальвінізму не відоме ніяке радикальне розрізнення між Законом і Євангелієм, а отже в нього є тенденція прочитувати Біблію, значною мірою, як правила для поведінки з Божественно приписаною формою церковної організації.

Професор Курт Маркворт, "Церква та її спільнота, служіння і управління"

Велич під прикриттям слабкості

      Моя віра бачить Христа у Його величі. Там володіє Він чудесною владою і славою – там перед Ним мусять мовчати фарисеї, гріх, смерть і диявол. Але тут Він виявляє Себе таки же низьким як будь-яка інша людська істота. Той, Хто в іншому випадку топче пекло, Хто виганяє диявола та всякі земні сили, перед Яким усі люди – прості бульбашки і перед Яким тремтять смерть і пекло – тут Він кидає країну і втікає від фарисеїв!  Доказ Його божественності криється у тому факті, що Він дає життя. Доказ того, що Він – не примара або удавана людська істота криється в тому, що Він набуває журбу, слабкість і страх. Він діє як справжня людина. Таким чином Св. Павло проголошує в другому розділі Филип’ян: «Він набув вигляд слуги.  Він став кволим, Він їв і пив, аби видно було, що Він – правдива й природна людина» (2:6-8).  Все це Він робив для того, аби притягнути нас до Себе. Він хоче, аби ми визнавали, що цей бідний, слабкий і покірний Муж – всемогутній і вічний Бог.  Тому через те, що ми не можемо перенести того, як Бог промовляє у Своїй величі, то Він покірно прийняв плоть і кров, набуваючи не лише нашу природу, тобто плоть і кров, але й усю кволість, якою вражене тіло і душа, як-от: страх, сум, гнів, і ненависть.  Це справді ховає й прикриває Його божественну велич!  І це нам проповідується.  Нам сказано, що Він був слабкий – що Він був як будь-яка інша людина в тілі та душі, і Він впокорився всі людським слабостям, терпів голод та спрагу, відчув усі потреби плоті та крові.  У цій слабкості виявляє Себе правдивий і вічний Бог. Для мене Він упокорюється і для мене нарешті Він розп’ятий, хоча й водночас Він – правдивий Бог, Який викупляє мене від гріха та смерті.

Мартін Лютер, З проповіді на Євангеліє від Св. Івана 

День Св. Амвросія Медіоланського, пастиря і автора християнських гімнів

     Сьогодні ми дякуємо Господу за Св. Амвросія Медіоланського, пастиря та автора християнських гімнів. Він народився 340 року по Різдві Христовім у Трірі і став одним із найвеличніших латинських учителів Церкви (разом із Августином, Єронимом і Григорієм Великим). Св. Амвросій написав багато гімнів, найвідомішим з яких є Veni, Redemptor Gentium ("Спасителю народів, прийди").  Його ім'я також пов'язане з амвросіанським розспівом, який використовувала Церква в міланській провінції. 
     Маючи посаду світського губернатора, Амвросій намагався примирити християн у Мілані, що були поділені на фракції, між якими весь час точилися суперечки.  Коли 374 року по Р. Х. мав бути обраний новий єпископ, то хтось із натовпу вигукнув: "Амвросій - єпископ!"  А все зібрання таку ідею підтримало. 
    Така підтримка Амвросія, 34-річного чоловіка, який на той час вивчав Катехізис, привела до того, що 20 грудня він був охрищений, а потім висвячений на єпископа Міланського.  Будучи сильним захисником віри, Амвросій переконав римського імператора Ґратіана заборонити 379 р. по Р. Х.  аріанство на Заході. Наступник Ґратіана, Феодосій також, через спонукання Амвросія, чинив публічний опір аріанській єресі. Помер Св. Амросій у Велику П'ятницю, 4 квітня 397 р. по Р. Х. Будучи мужнім учителем і музикантом, він підтримував правди Божого Слова.

Молитва на День Св. Амвросія:

Боже!  Ти дав слузі Твоєму, Амвросієві, благодать красномовно та у силі проголошувати Євангеліє.  Будучи єпископом великої громади в Мілані, він безстрашно терпів зневагу заради Твого Імені. Милосердно дай таку досконалість у проповідуванні і вірності Слову Твоєму всім  пастирям і єпископам, щоби народ Твій причащався божественною природою; через Ісуса Христа, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

Що таке гріх?

     Гріх - це все, що суперечить Божому Законові або приписам Декалогу (Десяти Заповідей), а саме: не лише те, що зроблене у самому вчинкові, зовнішньо чи внутрішньо, але й також усе те, що в нашій людській природі не узгоджується з Божим Законом (1 Ів. 3:4; Рим. 3:9-15, 7:23).

Мартін Хемніц, Довідник: Служіння, Слово і Таїнства

День Св. Миколая, єпископа Мир Лікійських

  Сьогодні ми дякуємо Господеві за Св. Миколая, єпископа з Мир Лікійських (на території сучасної Туреччини).  З багатьох святих, які згадуються Християнською Церквою, Св. Миколай (упокоївся 342 р. по Р. Х.) – один із найбільш відомих. Св. Миколай у багатьох країнах асоціюється із благодійністю, бо часто виявлявся справжнім другом тих, що перебувають у горі або біді.  Голандці називають Св. Миколая Сінте Клаас, звідси Санта Клаус в англійській та інших мовах, а також досить успішна й нині радянська мімікрія - Дід Мороз, яким атеїсти намагалися замістити реального християнського єпископа - благодійника - Св. Миколая.  
      Ми особливо вдячні Господу за життя цього святого, який виявив наполегливість у захисті Слова Божого на Нікейському Соборі (сцена з того славного Собору та Св. Миколаєм зображена у Надбрамній Церкві Св. Трійці в Києво-Печерській Лаврі) та благочестивому християнському житті піклування про інших. Сьогодні чудова нагода подякувати Богові за цього єпископа і самому допомогти бодай одній людині, яка має гірше становище за нас. 

Молитва на День Св. Миколая:

Всемогутній Боже!  Ти наділив Свого слугу Миколая з Мир Лікійських любов'ю і відданістю до Твого Слова та невпинним даром благодійництва.  Подаруй Твоїй Церкві благодаті ставитися у щедрості та любові до дітей та всіх бідних і згорьованих, а також ставати на захист тих, що не мають помічника, а особливо за тих, кого мучать сумніви або горе.  Просимо це заради Того, Хто віддав Своє життя за нас, Твого Сина, нашого Спасителя, Ісуса Христа, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Душа мусить мати іншу їжу

     Боже Царство – на землі, в усіх країнах, але водночас воно – на небесах, бо воно – не земне, фізичне і смертне царство, а Царство вічне і в Євангеліях називається «Царство Небесне». Кожен, кого взяли в це Царство – на небесах відповідно до духа і душі, хоча відповідно до тіла і плоті він – на землі.  Душа має власну небесну їжу, бо вона не живиться фізичним хлібом, який росте із землі, як тіло, а мусить мати вона іншу їжу, а саме: Хліб Життя, Який приходить з небес (Івана 6:50 і далі).  А де ж та кухня або комора, де можна знайти таку їжу та напої для душі?  На небесах, тобто в християнському світі на землі, де Господь, наш Владика, має Своє Царство – християнський світ, який належить небесам.  Тут наша душа живиться і радіє небесним добром.

Мартін Лютер, З тлумачення восьмого Псалма

День Св. Івана Дамаскина, богослова та автора гімнів

   Сьогодні ми дякуємо Господу за святого Івана Дамаскина (675-749 р. р), великого упорядника православних сповідань і останнього великого грецького богослова. Будучи уродженцем Дамаску, Іван покинув впливову посаду на ісламській державній службі, щоб присвятити своє життя християнській вірі.

Приблизно 716 року Господнього він вступив у монастир поза Єрусалимом і був висвячений на священика. Коли візантійський імператор Лев Ісавр 726 року Господнього видав постанову, яка забороняла ікони (образи), Іван такій постанові вчинив опір. У своїх Апостольських бесідах він доводив легітимність шанобливого ставлення до образів, що принесло йому пізніший осуд від Іконоборчого Собору 754 року Господнього.

Іван також писав праці на захист православної віри проти сучасних єресей. До того ж він був обдарований автор гімнів і зробив свій внесок у літургію Візантійських церков. Його найбільша праця - Джерело мудрості, стала масивною збіркою істин від попередніх християнських богословів, що покривала практично кожну доктринальну тему. Підсумок Іваном Дамаскином православної віри залишив тривалий слід і в Східній, і в Західній Церкві.

Молитва на День Св. Івана Дамаскина:

Господи!  Через Свого слугу Івана Дамаскина Ти у силі проголошував таємниці правдивої віри. Зміцни нашу віру, аби ми могли сповідувати Ісуса правдивим Богом і правдивою людиною, співаючи хвалу воскреслому Господеві, щоби силою Його воскресіння, ми також могли отримати радість вічного життя; через Ісуса Христа, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

На землі і на небесах

   Тут, на землі, християнин живе відповідно до тіла.  Як будь-яка інша людина він їсть і п’є, працює і займається власними справами.  Але його серце, розум і думки – про його вічне спасіння на небесах і на певності цієї надії.

Мартін Лютер, З тлумачення восьмого Псалма

Проповідь на 1-у неділю Церковного Новоліття

                    ЦАР ГРЯДЕ!

                    (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

А коли вони наблизились до Єрусалиму, і прийшли до Вітфагії, до гори до Оливної, тоді Ісус вислав двох учнів, до них, кажучи: «Ідіть у село, яке перед вами, і знайдете зараз ослицю прив'язану та з нею осля; відв'яжіть, і Мені приведіть їх. А як хто вам що скаже, відкажіть, що їх потребує Господь, і він зараз пошле їх». А це сталось, щоб справдилось те, що сказав був пророк, промовляючи: «Скажіте Сіонській доньці: Ось до тебе йде Цар твій! Він покірливий, і всів на осла, на осля, під'яремної сина». А учні пішли та й зробили, як звелів їм Ісус. Вони привели до Ісуса ослицю й осля, і одежу поклали на них, і Він сів на них. І багато народу стелили одежу свою по дорозі, інші ж різали віття з дерев і стелили дорогою. А народ, що йшов перед Ним і позаду, викрикував, кажучи: «Осанна Сину Давидовому! Благословенний, хто йде у Господнє Ім'я! Осанна на висоті!» (Євангеліє від Св. Матвія 21:1-9).

Усім… улюбленим Божим, вибраним святим, благодать вам та мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа!   (Рим. 1:7) Амінь.

Дорогі брати і сестри, певно багатьом з вас доводилося чути про те, як «радісно» зустрічають водії в Києві та й в інших містах кортежі з високими українськими чиновниками, які наче середньовічні вельможі полюбляють не лише вкрай дорогі транспортні засоби, але й вимагають для себе надзвичайно особливого ставлення – терпіти пересування чиновників, марнуючи заради них власний час у транспортних корках.  Ця психологія панування, непогамовна  жага до демонстрації власної величі була завжди властива невіруючому світові.

Через цю жагу до демонстрації власної величі, власної могутності чимало людей зазнали горя від можновладців. Сумнозвісна «йолка на крові» з’явилася теж через чиєсь бажання продемонструвати, хто насправді має в Києві та Україні владу та силу, аби надовго запам’яталося громадянам, що треба безумовно виконувати вказівки того, хто вважає себе за величного і могутнього, умудряючись при цьому пишатися своєю християнською вірою.

Гординя, пиха, зухвальство – ці гріхи властиві багатьом людям і немає, напевно такого уряду на землі, в якому не було би людей із такими гріхами. Біда для народу настає тоді, коли таких можновладців більшість, а свавілля стає релігією влади і керівників будь-якого рівня та способом виявлення власної могутності та величі.

Покірна і віруюча Діва Марія співаючи Величальну пісню, застерігає усіх тих, що мають високе становище у світі і пишаються собою: «Милість Його [Божа] з роду в рід на тих, хто боїться Його! Він [Бог] показує міць Свого рамена, розпорошує тих, хто пишається думкою серця свого! Він могутніх скидає з престолів, підіймає покірливих, удовольняє голодних добром, а багатих пускає ні з чим! (Лк. 1:50-53).  Богові огидні свавільні, горді, пихаті та кровожерні люди. Бог гидує тими, що використовують владу для будування самих себе та власного розкішного життя.  Бо владу Він дає не для того. Бог дає владу, аби правителі служили, служили Йому і Його народові.

Одного разу Господь у розмові про те, хто є насправді великим і величним, сказав був і Своїм учням, і нам: «Ви знаєте, що князі народів панують над ними, а вельможі їх тиснуть. Не так буде між вами, але хто великим із вас хоче бути, хай буде слугою він вам. А хто з вас бути першим бажає, нехай буде він вам за раба. Так само й Син Людський прийшов не на те, щоб служили Йому, а щоб послужити, і душу Свою дати на викуп за багатьох!» (Мт. 20:25-28). У служінні – справжня велич правителя народу. У служінні – справжня велич будь-якого керівника.

Сьогоднішній наш євангельський текст, який традиційно вживається не лише на Вербну неділю, але й на початок Різдвяного посту, розповідає нам про славний вхід нашого Господа Христа в Єрусалим. Господь проводить підготовку до цього в’їзду.  Він дає доручення Своїм учням: «Ідіть у село, яке перед вами, і знайдете зараз ослицю прив'язану та з нею осля; відв'яжіть, і Мені приведіть їх. А як хто вам що скаже, відкажіть, що їх потребує Господь, і він зараз пошле їх».

Він не каже їм: «Ідіть до Єрусалиму і знайдіть найкращих коней, які є в Юдеї!»  Він не каже їм: «Ідіть і розшукайте найліпшу колісницю для мене!» Він не каже їм: «Ідіть і найміть тільників, аби одні розчищали переді Мною дорогу, інші стояли з боків, а ще група одна ішла позаду Мене і захищала Мене від підступних ворогів!»  Ні, Ісус – зовсім інший. Він – Цар Небесний, Який стався людиною.  І під Його командою перебуває увесь всесвіт, вже не кажучи про легіони ангелів.

Але Він – тихий і серцем покірливий.  Він прийшов, аби послужити. Він не прийшов панувати і звертатися до Свого народу, як цар, що демонструє силу і пиху. Ні – Він прийшов на виконання пророцтва, яке Господь був висловив через Захарія: ««Скажіте Сіонській доньці: Ось до тебе йде Цар твій! Він покірливий, і всів на осла, на осля, під'яремної сина». Цар Сіонської доні, тобто Церкви – покірливий.  Він – Творець усесвіту. «Усе через Нього постало, і ніщо, що постало, не постало без Нього» (Ів. 1:3). «Бо то Ним створено все на небі й на землі, видиме й невидиме, чи то престоли, чи то панування, чи то влади, чи то начальства, усе через Нього й для Нього створено! А Він є перший від усього, і все Ним стоїть» (Кол. 1:16, 17).

Але Він – покірливий. Він упокоряється, стаючи зачатою від Святого Духа дитинкою в утробі Діви Марії.  Творець усього упокоряється, народжуючись від Діви Марії у вбогій стайні і знаходячи першу колиску в яслах для худоби. Він упокоряється, слухаючи Марію і Йосипа. Він упокоряється під Іванове Хрищення, відповідаючи на заперечення Свого Предтечі: «Я повинен христитись від Тебе, і чи Тобі йти до мене?» і каже: «Допусти це тепер, бо так годиться нам виповнити усю правду» (Мт. 3:14, 15).

Він упокоряється, служачи Своєму народові, розпочинаючи від весілля в Кані Галілейській.  Він упокоряється, бо Він – тихий і серцем покірливий і тому Він в’їздить до Єрусалиму не на арабському скакуні, а на віслюкові. Бо Його місія служіння ще не завершена, бо виконання пророцтва триває, бо Захарій бачить не Царя-воїна, а Царя покірливого, Царя-Слугу, Царя, Який любить Свій народ, Царя, Який любить весь світ.

Цього Самого Царя-Слугу бачить і вітає весь Єрусалим.  Дороги не перекриваються, ніхто не сидить і не чекає, коли ж пролетить той страшний кортеж, рахуючи змарновані години та підшуковуючи пояснення про запізнення для начальників, вчителів і колег. Ні, в Єрусалим в’їздить не вельможа, а Цар Небесний, Ісус Христос – Цар-Слуга, Цар-Лікар народу, Цар-Годувальник, Цар-Чудотворець, Цар Любові і Життя.

Тому не сиплються на голову Йому прокльони і не обурюються народ єрусалимський велелюдними натовпами, що оточують дорогу до Храму.  А відбувається щось цілковито протилежне: «І багато народу стелили одежу свою по дорозі, інші ж різали віття з дерев і стелили дорогою». І лунають не фальшиві привітання із вуст народу, а лунає Божа істина: «Осанна Сину Давидовому! Благословенний, хто йде у Господнє Ім'я! Осанна на висоті!»

Бо Ісус – Син Давидів, обіцяний Месія, Цар, Який царюватиме на престолі Давидовому на вічні віки. Він іде в Господнє Ім’я, аби спасти людей. «Так-бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне. Бо Бог не послав Свого Сина на світ, щоб Він світ засудив, але щоб через Нього світ спасся» (Ів. 3:16, 17). Він не прийшов, аби зберегти цей грішний світ, а для того, аби спасти усіх, хто вірує в Нього від гріха.

Ісус – Цар покірливий. Христос – Цар-Слуга.  Його найбільше упокорення відбудеться майже через тиждень – на хресті Голгофи, коли з під тернового вінця на голові Царя Небесного, з його рук і ніг, пробитих цвяхами, з Його збичованого тіла, з Його проколотого списом боку спливатиме кров за гріхи цілого світу, а Його неживе тіло покладуть у гріб ті двоє, що відважаться не мовчати про свою віру у Сина Давидового і підуть наперекір усій верховній владі їхнього народу – праведні та віруючі Никодим і Йосип із Ариматеї. Ось Цар твій покірливий, Церкво, Який послужив тобі – до кінця, до останньої краплини крові віддавши за тебе і за твої гріхи, Самого Себе, святого Сина Божого, досконалого Сина Людського – Себе, вічного Царя, Сина Давидового.

Він послужив до Самого кінця, аби восторжествувати на третій день над смертю і аби це торжество було не лише Його, але й вашим, любі брати і сестри. Бо все, що Цар Небесний, Ісус Христос, робив і далі робить – усе Він робить заради вас.  І сьогодні Він прощає вам ваші гріхи. І сьогодні Він дарує вам вічне життя.  І сьогодні Він підтверджує Свою святу і непорушну обітницю Своїми істинними тілом і кров’ю у хлібі та вині Святої Вечері. Воскреслий Цар-Слуга далі служить вам, любі брати сестри, піклуючись про вас щодня і хлібом щоденним на вашому столі, і хлібом насущним у Слові і Таїнстві.

Чому Він служить вам? Бо Він вас любить. Бо Він хоче, аби ви жили вічно з Ним не в цьому світі, а в Царстві Небесному.  Служіння Христа Царя триває.  Він заступається за нас перед Богом.  І стрімко наближається той час, коли Він повернеться вже не в покорі, а в славі, аби воскресити усіх мертвих. Де тоді будуть усі вельможі, чванливі та пихаті, сповнені гординею і себелюбством, жорстокістю і марнославством? Там, де і їхні одновірці – диявол із усіма його демонами – у вічному огні пекла, повіки віків страждаючи від мук, описати які земною мовою неможливо.

А де будете ви, любі брати і сестри?  Де будете ви, що сьогодні каєтеся у власних гріхах гордині, жаги до панування та егоїзму?  Де будете ви, що надієтеся на Христа, Який помер за всі до однієї ваші гріхи та провини і воскрес для вашого виправдання?  Ви, що воскреснете або перемінитеся, якщо будете жити в час Його приходу, будете з Христом-Царем. Бо вже нині ви поєднані з Ним вірою, хай навіть часом кволою.  Але кволим не є Цар, Який промовляє: «Мого голосу слухають вівці Мої, і знаю Я їх, і за Мною слідком вони йдуть. І Я життя вічне даю їм, і вони не загинуть повік, і ніхто їх не вихопить із Моєї руки. Мій Отець, що дав їх Мені, Він більший за всіх, і вихопити ніхто їх не може Отцеві з руки.  Я й Отець – Ми одне!» (Ів. 10:28-30). Цар Христос, Цар-Слуга – могутній, люблячий і Він зміцнює вашу віру Своїм голосом, тобто Євангелієм.

Наближається той час коли, ми побачимо Його прихід не такий, який Він мав, коли заходив у Єрусалим у нашій євангельській оповіді.  У Єрусалим Він заходив у покорі, видимо.  Серед нас Він, Цар слави, далі перебуває у благодаті, а не в повноті слави, коли ми чуємо Його голос – Євангеліє.  Але настає Останній День – День повернення Христа у славі, коли ми будемо радісно вітати прихід нашого Царя, співаючи: «Осанна Сину Давидовому! Благословенний, хто йде у Господнє Ім'я! Осанна на висоті!», аби самим увійти в Його Царство Слави – Царство Боже, яке здобув для нас Він, Христос-Цар, Христос-Слуга. Прийди, Господи Ісусе!  Амінь.

Благодать Господа нашого Ісуса Христа нехай буде зо всіма вами! Амінь (Рим. 16:24).

Промовляє і роздає Таїнство Сам Бог

     Тому хай світ сунеться собі до пекельної ями, але коли ми читаємо про Його проповідування та Його чудеса в Євангелії, то повинні пам’ятати, що Він – Господь зодягнутий у божественну велич. Коли юдеї Його чули та бачили Його чуда, то мали би перед Ним впасти і визнати в Ньому Бога, Який промовляв до них в Його божественній величі на горі Сінай. Навіть сьогодні Хрищення і проголошення Божественного Слова – не мої, а Божі. Коли ми чуємо це Слово, то мусимо пам’ятати, що до нас звертається Сам Бог. Коли царі чують Слово і бачать роздавання Таїнств, то вони повинні класти свої корони та скіпетри до Його ніг і промовляти: «Тут єство Своє має Сам Бог, Який тут промовляє і діє. Можливо у вас виникне спокуса заперечити: «А чому це?  Тут же стоїть звичайний священик і роздає Господню Вечерю!»  Якщо ваша думка така, то ви – не християнин. Якби я чув лише вашу проповідь, то до неї мені було би цілковито байдуже, але ж там промовляє Бог.  Саме Він христить, саме Він діє. Тут присутній Він особисто. Таким чином проповідник не промовляє сам від себе, але він речник Бога, Отця небесного. Тому ви повинні говорити: «Я бачив, як Сам Бог христив і роздавав Таїнство Вівтаря, і я чув, як Бог проповідував Слово».  Коли ж нарешті ми переконаємо в цьому людей?  Але ми віруємо, що Бог в Своєму милосерді ставиться до нас через посередництво людей.

Мартін Лютер, З проповіді на Євангеліє від Св. Івана

Господь і Владика

Давид непохитно і впевнено дотримується цієї єдності Особи.  Христові Цареві дає два імені – велике божественне Ім’я, Господь і мале людське ім’я, Владика.  Таким чином він зазначає про дві природи у Христі – божественну і людську, втім говорить він не про двох, а про єдиного Господа та Владику, аби показати єдність Особи, що Христос, Господь, наш Владика – одна-єдина Особа. Він розрізняє природи і кожній з них дає особливе ім’я.  Але він не розділяє Особу, а тримає Особу нерозділеною. Наслідуймо цього пророка у тому, як він Святим Духом пророкує, що Христос – Господь і Владика усіх нас, але все-таки немає двох Господів або Владик, як і немає двох Месій, ані двох Царів, а є один-єдиний Господь, наш Владика, один-єдиний Месія і Цар.

                                             Мартін Лютер, З тлумачення восьмого Псалма

День Св. Апостола Андрія Первозванного

  Сьогодні ми дякуємо Господу за святого Апостола Андрія Первозванного. Св. Андрій, брат Симона Петра, народився у галілейському селі Віфсаїді. Будучи учнем Св. Івана Христителя, Андрій став першим з Ісусових учнів (Івана 1:35-40).  В Євангеліях його ім'я з'являється на початку списків Дванадцятьох. Саме він познайомив свого брата Симона з Ісусом (Івана 1:14-42). В повному сенсі цього слова він був першим місіонером у рідному краї, а також закордоном (Івана 12:20-22).
     Передання свідчить, що Андрія було замучено на хресті у формі літери Х. Вважається, що 357 року по Р. Х. його тіло було перенесено до церкви Всіх Апостолів у Константинополі, а згодом перенесено до собору в Амалфі, в Італії.  Повість Врем'яних літ, наш давньоруський літопис, зазначає, що Св. Апостол Андрій Первозванний побував і на київській землі. Наш Український Лютеранський Служебник згадує про Св. Андрія Первозванного в гімні 119 "Понад крик юрби і гамір":

Так колись Андрій апостол
Кинув дім і всю рідню,
І на нашу Україну
Приніс Добру Новину.

Молитва на День Св. Апостола Андрія Первозванного:

Всемогутній Боже!  Благодаттю Твоєю Апостол Андрій виявив послух до поклику Твого Сина про те, щоби бути Його учнем. Дай нам також, аби ми слідували в серці і житті  за Господом Ісусом, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

Минулої ночі

     Вчора мене розбудили рідні одразу після першої години ночі: після чергових запевнень можновладців про миролюбність, бажання круглих столів тощо, почався новий штурм Майдану. З Майдану лунали заклики до священиків приходити в центр міста, аби зупинити чергове кровопролиття. Разом із новим дияконом (моїм сином), Владиславом вийшли на київські вулиці і до самого світанку напучували і міліцію, і протестувальників  до миру, і до того, аби все минулося без насильства.  Ознайомили і міліціонерів, і протестувальників, зі Зверненням Всеукраїнської Ради Церков.  Роздали це Звернення  священикам з інших конфесій.   На жаль, з боку міліції знову був сльозогінний газ і побиття людей, травмовані мітингувальники (в районі вулиці Інститутської). Коли бачиш пробиті голови народних депутатів від опозиції; коли бачиш Віталія Кличка, який метається від барикади до сцени і знову до якогось опорного пункту; коли бачиш як медики відкачують молодь і дідусів побитих силовиками, то вкотре чуючи обіцянки вищих українських чиновників не застосовувати силу надалі, неможливо позбутися відчуття дежавю. Молімося за нашу країну і за наш народ, аби український народ вийшов із цієї суспільно-політичної кризи переможцем, а не поринув у вир ще більшого і жахливішого громадянського конфлікту. Молімося, аби Господь привів до каяття тих чиновників, які віддають безглузді накази ночами судити людей, бити людей на площах наших міст і молімося, аби все більше людей у нашому рідному краї були вірні Христові, нашому Спасителеві. 

Світлина з Української правди www.pravda.com.ua 

Навіщо навчати Закону Божому?

      Навчати Законові потрібно:

     1. Через те, щоб люди могли навчатися із Закону серйозно визнавати і свої численні гріхи, і покарання Боже за ці гріхи, а саме: що люди перебувають під Божим гнівом та прокляттям і вічним осудом, допоки не визволяються Христом так, що таким чином вони відвертаються від гріхів, бояться Божого гніву та шукають справжнього Лікаря, Який єдиний може вилікувати наші немочі (Рим. 3:20; 4:15; 2 Кор. 3:6-9; Єз. 18:30-31; Мт. 9:12).
    2.   Через те, що Закон написаний рукою Божою, він може бути для людей певною нормою і правилом, вказуючи на те, які діла Бог приготував для того, щоб відроджені люди в них ходили та служили Йому (5 М. 12:32; Єз. 20:19; Рим. 13:8; Кол. 2:20-23).

Комуністичні рефлекси?

     Цікаво, як після вчорашнього повалення юрбою пам'ятника Леніна в Києві зреагували майже всі можновладці: моментально і одностайно засудили повалення монумента людині, яка свого часу  вже була втопила руками Муравйова Київ у крові.  Водночас київська громада так і не почула вкрай потрібного швидкого осуду побоїща студентів на Майдані та вимог арешту садистів у міліцейській формі.  Навряд чи сьогоднішні протести набули би такого розмаху, якби влада просто і сумлінно виконувала свої конституційні обов'язки, які Господь підсумовує у 1 Соборному Посланні Св. Апостола Петра: "карати злочинців та хвалити доброчинців", тобто охороняла мирних демонстрантів та ізолювала від суспільства психічно неадекватних нелюдів з міліції.  Невже пам'ятник авторові та ідеологові тоталітаризму настільки важливіший для українських чиновників, ніж життя, здоров'я і громадянські свободи українців? А, можливо, між першим і останнім, існує абсолютно нерозривний зв'язок?  До речі, чи стоять до цього часу в міліції та інших подібних організаціях пам'ятники, бюсти тощо їхньому засновникові - кривавому Феліксу Дзержинському?

Проповідь на неділю Христа Царя

                          ЦАРІ І ЦАР

                    (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

        Я, Іван, ваш брат і спільник у біді, і в царстві, і в терпінні в Ісусі, був на острові, що зветься Патмос, за Слово Боже і за свідчення Ісуса Христа.  Я був у дусі Господнього дня, і почув за собою голос гучний, немов сурми, який говорив: «Що бачиш, напиши те до книги, і пошли до сімох Церков: до Ефесу, і до Смірни, і до Пергаму, і до Тіятирів, і до Сард, і до Філядельфії, і до Лаодикії». І я оглянувся, щоб побачити голос, що говорив зо мною. І, оглянувшись, я побачив сім свічників золотих; а посеред семи свічників Подібного до Людського Сина, одягненого в довгу одежу і підперезаного по грудях золотим поясом. А Його голова та волосся білі, немов біла вовна, як сніг; а очі Його немов полум'я огняне. А ноги Його подібні до міді, розпалені, наче в печі; а голос Його немов шум великої води. І сім зір Він держав у правиці Своїй, а з уст Його меч обосічний виходив, а обличчя Його, немов сонце, що світить у силі своїй. І коли я побачив Його, то до ніг Йому впав, немов мертвий. І поклав Він на мене правицю Свою та й промовив мені: «Не лякайся! Я – Перший і Останній, і Живий. І був Я мертвий, а ось Я Живий на вічні віки. І маю ключі Я від смерти й від аду»  (Об’явлення 1:9-18).

Благодать вам і мир від Того, Хто є, Хто був і Хто має прийти!  (Об. 1:4) Амінь.

Дорогі брати і сестри, вже більше тижня тому відбувся жорстокий розгін Євромайдану.  Весь цивілізований світ жахнувся від того дикого побоїща молоді, яке організував «Беркут».  Уряд до цього часу не затримав жодного виконавця злочину.

 Десятки поранених людей до цього часу перебувають у лікарнях. Трохи менше тижня тому після зіткнень на вулиці Банковій, коли молодих призовників внутрішніх військ почали атакувати  та калічити люди відомого провокатора,  той самий «Беркут» накинувся на протестувальників і почав нещадно бити всіх, хто лишень перебував в нього на дорозі. І не грало ролі, чи ти мирний протестувальник, журналіст, який просто знімає події, а чи навіть народний депутат, який намагається зупинити провокації та повернути події в мирне русло.  Усім однаково розсікали голови і добивали лежачих.

Втім, найбільше мене вразило відео, яке я побачив через декілька днів: на подвір’я неподалік від Адміністрації Президента України стягували затриманих. Там їх, як потім повідомили свідки, митців, інженерів, архітекторів, водіїв брутально катували. Деякі люди від побоїв втрачали свідомість, декого навіть ці садисти у міліцейській формі перепитували «Ти живой?»  Довкола стояли інші міліціонери, які не носили форми «Беркуту», але ніхто, ніхто! не зупинив катування. Потім цих мучеників їхні мучителі змусили упродовж годин лежати на мерзлому асфальті. Що єсть такая прафєсія – людей катувати!?

Такі кадри я бачив востаннє в художніх фільмах про ІІ Світову війну – так поводилися карателі на окупованих територіях.  Деяких побитих тепер заарештовано. Так само як заарештовано деяких журналістів, що надто активно боролися проти звірств і корупції.  Не заарештовано жодного ката, жодного садиста у формі, хоча мільйони людей по всій країні протестують проти такого свавілля влади.

Але чи мають право громадяни і зокрема, християни, протестувати? Слово Боже каже: «Тому той, хто противиться владі, противиться Божій постанові; а ті, хто противиться, самі візьмуть осуд на себе. Бо володарі - пострах не на добрі діла, а на злі. Хочеш не боятися влади? Роби добро, і матимеш похвалу від неї, бо володар - Божий слуга, тобі на добро. А як чиниш ти зле, то бійся, бо недармо він носить меча, він-бо - Божий слуга, месник у гніві злочинцеві!» (Римлян 13:2-4).

Зло - це не  обов'язково те, що не подобається українському чиновникові, а добро - не обов'язково те, що українському чиновникові подобається, бо тоді часто-густо хабарі були би добром, а мирні протести злом.

Зло і добро у державній системі координат визначається Конституцією і відповідними законами, а не чиновником, навіть найвищим. Мирні протести - добро, оскільки вони не заборонені Конституцією, а дозволені. Катування людей і політичні переслідування - зло, бо Конституцією вони заборонені.

З тієї миті, коли влада публічно починає карати добро і заохочувати зло, вона виступає проти Божої постанови і накликає на себе не Боже благословення, а Божий гнів. Царі земні, уся світська влада покликана Богом для того, щоб служити Йому і Його народові.  На жаль, в Україні нині ми так часто бачимо протилежне – нестримний гріх, коли можновладці дивляться на владу, як на можливість панувати, грабувати, катувати і взагалі робити, що заманеться, бо до відповідальності, на їхню думку, злочинців, все-одно не притягнуть. Це – гріх. І це – виклик Божій постанові та глузування з Бога та Його принципу управління світом.

Сьогодні Писання нам розповідає і нагадує про іншого Царя – Царя над царями і Пана над панами. Сьогодні Писання розповідає нам про Царя, Який дав владу в руки усім царям і президентам не для того, аби вони дбали лише про себе, а служили Цареві Небесному і вінцеві Його творіння – людям. Цей Цар – Ісус Христос, Божий Син.

Іван – Його улюблений учень, але нині, у час написання цієї частини Писання, він перебуває на засланні, на острові Патмос.  Він перебуває там за проповідь Євангелія, як сповідує це сам Апостол – «за Слово Боже і за свідчення Ісуса Христа». І ось в одну неділю, яка вже з перших днів Християнської Церкви називається «Господнім днем», Господь Святий Дух показує Іванові і нам Господа Христа – Христа у славі, Христа Царя Небесного.   

Іван чує голос, який з ним говорить і пише: «І я оглянувся, щоб побачити голос, що говорив зо мною. І, оглянувшись, я побачив сім свічників золотих; а посеред семи свічників Подібного до Людського Сина, одягненого в довгу одежу і підперезаного по грудях золотим поясом».  Ісус подібний до Людського Сина, бо Він – не просто Людський Син.  Він – вічний Бог, Який стався Людським Сином у часі. Був час, коли Іван разом із Петром та Яковом бачили Преображення Ісуса і це було захопливе видовище. Але воно не тривало довго. Тепер же Іван бачить Ісуса Прославленого, Сина Людського у славі небесній.  Ісус далі залишається правдивою людиною, але Він – настільки прославлений, що в Ньому ледь вгадується той Ісус, Який народився у Віфлеємі, проповідував на горі та годував людей в пустині.

Ісус, Якого бачить Іван, зодягнутий в довгу одежу і підперезаний по грудях золотим поясом. Це – одяг первосвященика. Він – позначає владу і гідність, яку Ісус має на вічні віки. Ісус – не просто первосвященик. Він істинний Первосвященик.  І найголовніше – Він наш Первосвященик. Ісус Христос, як написано в Посланні до римлян: «праворуч Бога, і Він і заступається за нас» (Рим. 8:34). Добре мати такого Первосвященика, Який Сам має владу і гідність, і Який весь час заступається за нас!

Іван далі описує Ісуса у славі: «А Його голова та волосся білі, немов біла вовна, як сніг; а очі Його немов полум'я огняне». Білий колір голови Ісус та Його волосся позначають Його святість і вічність.  Син разом із Отцем і Святим Духом – вічний Бог.  Усі земні правителі, порівняно з Ісусом – наче сніжинка, яка потрапляє на теплу руку, аби за кілька секунд розтанути. Усі вони покликані служити Йому. І Він пильнує за всіма правителями, президентами, міністрами внутрішніх справ і звичайними громадянами. Він пильнує за всіма людьми на землі. Очі Христа, як полум’я огняне і «Очі Господні на праведних, уші ж Його на їхній зойк, Господнє лице на злочинців, щоб винищити їхню пам'ять з землі» (Пс. 34:15, 16).

Очі Господні і на вас, любі брати і сестри, бо ви – Його діти, і Господь весь час слідкує за вами, аби вас благословляти, підтримувати, піклуватися про вас і приходити вам на поміч та не покидати вас ані в житті, ані в смерті. «І немає створіння, щоб сховалось перед Ним, але все наге та відкрите перед очима Його, Йому дамо звіт» (Євр. 4:13).

Одкровення триває: «А ноги Його подібні до міді, розпалені, наче в печі; а голос Його немов шум великої води». Хай стережеться кожен, хто потрапить під ноги Христа Царя – порятунку невіруючим не буде ні в цьому віці, ні у вічності. Радійте, християни, бо це – ваш Цар і Він топче ваших ворогів!  Псалмоспівець потішає нас: «Шуміли народи, хиталися царства, а Він голос подав Свій і земля розпливлася» (Пс. 46:7).

«І сім зір Він держав у правиці Своїй, а з уст Його меч обосічний виходив, а обличчя Його, немов сонце, що світить у силі своїй». Християнські церкви – в Ісусовій руці.  Це Він тримає нашу рідну Українську Лютеранську Церкву і нашу парафію «Воскресіння». Це Він воює за неї обосічним мечем Його Слова – Законом і Євангелієм, яке щонеділі проповідується із кафедри нашої громади. І це «Боже Слово живе та діяльне, гостріше від усякого меча обосічного, проходить воно аж до поділу душі й духа, суглобів та мозків, і здатне судити думки та наміри серця» (Євр. 4:12).

Обличчя Христа більше не змарніле, а «немов сонце, що світить у силі своїй». Ніхто, хто бачить це обличчя на ногах втриматися не може, бо ніхто не може побачити Бога і жити. Тому й Іван падає наче мертвий.  Але Іван – віруючий і ось слова Бога Сина до Свого улюбленого учня і до вас, улюблені діти Божі: «Не лякайся!»  Не лякайся, як невіруючий. Хай лякаються безбожні. Хай лякаються лицеміри, що на свята показово в перших рядах тримають свічки, а потім віддають безбожні накази або покривають катів. Бо для них уже запланована зустріч з цим Царем, навіть якщо вони про це не знають і не думають або думати не хочуть.  Вони попадають перед Ним наче мертві, але для них слова «Не лякайся!» не буде.  До них буде сказано: «Ідіть ви від Мене, прокляті, у вічний огонь, що дияволові та його посланцям приготований» (Мт. 25:41).

            А ви, любі брати і сестри, не лякайтеся. Господь далі каже Іванові і вам: «Я – Перший і Останній, і Живий».  Від віку і до віку наш Спаситель – вічний Бог. Він створив усе. Усе Він утримує, про все піклується далі і продовжує Своє творіння. Він – перша і остання інстанція, яка все вирішує. Він дає життя і життя забирає, будучи Сам Живим. Він – Цар неба і землі. Він – Цар над царями і Пан над панами.

            Далі Господь Ісус каже Іванові і нам: «І був Я мертвий, а ось Я Живий на вічні віки».  Ось Який цей Цар! Ось Який наш Цар Ісус Христос. Він не деспотичний володар, який дбає про свої інтереси і готовий втопити у крові свій народ. Цар Небесний, Який дає владу всім земним правителям іде за світ на смерть – на Голгофу, на хрест.  Бо істинний Цар любить Свій народ і хоче Йому добра і вічного життя. Через це Ісус помирає за всі ваші гріхи і провин. Він стає мертвий на три дні, аби воскреснути для вашого виправдання і бути Живим на вічні віки.

            Так само кожен, хто вірує в Нього, має те, що дає воскресіння Христове – виправдання і вічне життя.  Для тих, хто надіється на Христа – для тих, кого Христос Цар у невимовній любові Своїй живить сьогодні Своїми істинними тілом і кров’ю під хлібом і вином Святої Вечері – Ісус замикає смерть, а відмикає життя.  Для віруючих, для вас любі брати і сестри, Ісус замикає ад, а відмикає брами небесні, аби ви були з Ним повіки віків і взяли участь у воскресінні мертвих і житті будучого віку у час Його славетного повернення. Бо цей Цар вас невимовно любить і робить усе задля вашого добра. Він служить вам сьогодні і буде служити вам повіки, як і ви служите Йому і вашим ближнім.  Як служать Христові і народові істинні правителі, президенти, міністри, міліціонери і всі звичайні громадяни Царства Небесного. Прийди, Господи Ісусе!  Амінь.

            Той, Хто свідкує, говорить оце: Так, незабаром прийду! Амінь. Прийди, Господи Ісусе!  Благодать Господа нашого Ісуса Христа зо всіма вами! Амінь (Об. 22:20, 21).