Втрати через гріхопадіння

Чи Бог створив людську природу спотвореною ще від самого початку?

В жодному разі ні.  На початку Бог створив людину чітко за Своєю подобою, так щоби розумом, волею та у серці, фактично у всій природі та всіх її можливостях могли сяяти правда, святість і праведність, тобто прекрасна схожість із Божим розумом і волею (Еф. 4:24). Але, спокушені хитрістю диявола, [наші] прабатьки через [власну] свобідну волю відвернулися від Бога і Його послуху. Таким гріхопадінням вони втратили ті надвичайні та найпрекрасніші дари, які вони отримали під час створення.

Мартін Хемніц, Довідник: Служіння, Слово і Таїнства

Коли промовляє Бог

… Язик проповідника марно трудиться, якщо в святині Своїй не промовляє Господь.  Тоді слухач радіє. В іншому випадку, якщо промовляє лише людина, то слухач стає радше сумним, а не радісним.  Бо людина може нам лиш сказати, що ми зробили не так і яке добро нам слід робити.  Але коли промовляє Бог, то Він каже, яке зло Він відвів і яке добро Він подарував.

Мартін Лютер, З лекції на шістдесятий Псалом

Коли Христос страждає від голоду та спраги

     «Я голодував був». Чи ви хочете знати значення слова «Я»?  Бог ховається під виглядом християнина і каже: «До тебе приходить мій бідний нужденний апостол і християнин. Цей апостол і християнин носить Ім’я «Я». Тепер, любий чоловіче, ти залицяєшся до Мене на небесах і хочеш туди Мені щось дати. Роби це радше тут, на землі, бо на небесах Мені нічого непотрібно». Не допускай, аби твій пастир чи капелан страждав  від нестатків.  Допомагай поширювати Моє Царство.  Піклуйся про свого нужденного ближнього і брата.  Постачай йому необхідне, аби він не страждав від голоду та спраги. Маючи 10000 гульденів, ти без жодної шкоди для себе, міг би прогодувати шістьох людей, але ти даєш їм помирати від голоду».  Жодна відмовка користі не принесе і тобі не допоможе, коли ти говоритимеш: «Я не збираюся йому допомагати». Христос каже: «Якщо Я терплю голод або спрагу в особі Мого апостола або будь-якого християнина і навіть християнської дитини або будь-якого бідняка чи нужденного, а ти знаєш про його становище та заплющуєш на це очі, то ти насправді архіскнара.  Я хочу аби ти знав, що то Я страждаю від голоду та спраги.  Якщо ти годуєш цю людину, то ти годуєш Мене, якщо ти не тамуєш його спраги, то даєш, аби Я мучився від спраги». Не буде тобі користі зі слів: «Якби прийшов Христос, то я передав би Йому свої ключі і сказав: «Бери все!»  Якщо нам не вдається прислухатися до Христового благання, хоча й ми про нього знаємо і чуємо, як воно на проповідується, то це нестерпна і клята зневага.  Язичник не розуміє, що він дає Самому Богові, коли своєю милостинею згадує про бідного. 

     

      Наскільки ж більшу спонуку давати милостиню та допомагати нашому ближньому може запропонувати нам наш Бог, ніж казати, що все це дається Йому?  Хоча ми розуміємо, що ми даємо Самому Богові, а не людині, ми й далі тримаємо замкненими від Нього наші комори та льохи.  Христос про гроші говорить досить різко. І саме кляті набутки визначає Він словами «багатство неправедне» (Лк. 16:9).  Воно обтяжене несправедливістю.  Людина відмовляється дати Богові й мішок зерна, а сама сидітиме, нагромаджуючи гроші, наче вона повинна все гребти під себе.  Ці жадібні пуза цілковито зневажають Христове застереження. 

     Ми ж повинні прислухатися до нього і засвоювати цей урок з подякою, знаючи, що все, що ми даємо на церковну справу, даємо ми Богові. Вірю, що скоро настане відплата для селян, міщан і шляхти за те, що вони нічого не роблять, нічого не дають, а лише гребуть усе під себе. Бо дуже серйозний гріх – доводити Христа до голоду, тобто робити все, щоби зникли проповідницька кафедра, служіння і школи.  Таким чином Христові не дають благати й про кухоль води.

Мартін Лютер, З проповіді на Євангеліє від Св. Івана

Розумний мовчки ховає зневагу

      Дорога безумця пряма в його очах,
      а мудрий послухає ради. 
Нерозумного гнів пізнається відразу,
розумний же мовчки ховає зневагу.

Приповісті Соломонові 12:15-16

Якби Христос, твій Пастир, не знайшов тебе

     Якби Христос, твій Пастир, не знайшов тебе [овечко] і не привів тебе назад, то ти би легко потрапила в пащу вовка. Але ось Він приходить, шукає тебе і знаходить.  Він бере тебе до Своєї отари, тобто до християнства, через Слово і Таїнство. За тебе віддає Він Своє життя, тримає тебе завжди на правильній стежці, аби ти не впала в помилку. Ти нічого взагалі не чуєш про твою власну силу, добрі діла, заслуги – хіба що ними ти назвеш свої блукання у пустині, свою беззахисність і загубленість.  Ні, тут діє лише Христос. Він заслуговує все і Він виявляє Свою силу. Він шукає тебе, несе і веде.  Він заслуговує життя для тебе через Свою смерть.  Лише Він – сильний і Він не дає, аби ти загинула, будучи вихопленим із Його руки (Івана 10:28).  І за все це ти нічого не можеш відробити, а лише повертати своє вухо, слухати і з вдячністю отримувати невимовний скарб, і добре вивчити голос твого Пастиря, іти за Ним і уникати голосу чужинця.

     Тож якщо ти бажаєш по достатком мати піклування про власне тіло й душу, то понад усе, пильнуй про голос цього Пастиря, слухай Його слів, дай, аби Він тебе годував, вів, захищав і втішав тебе. Тобто:  горнися до Його Слова, радісно його слухай і вивчай, бо тоді матимеш ти достаток і в тілі, і в душі.

Мартін Лютер, З тлумачення двадцять третього Псалма

Проповідь на 3-ю неділю Великого посту

ГОСПОДЬ – НАША СКЕЛЯ І ТВЕРДИНЯ, І СПАСИТЕЛЬ

                    (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

І промовив Давид до Господа слова оцієї пісні того дня, як Господь урятував був його з руки всіх його ворогів та з долоні Саулової, та й сказав: «Господь – моя скеля й твердиня моя, і для мене – Спаситель Він мій! Мій Бог – моя скеля, сховаюсь я в ній, Він – щит мій і ріг Він спасіння мого, Він – башта моя та моє пристановище! Спасителю мій, Ти врятуєш мене від насилля! Я кличу: Преславний Господь, і я визволений від своїх ворогів! Бо хвилі смертельні мене оточили, потоки велійяала лякають мене. Тенета шеолу мене оточили, а пастки смертельні мене попередили! В тісноті своїй кличу до Господа, і до Бога свого я волаю, І Він почує мій голос із храму Свого, і в ушах Його зойк мій (2 Самуїлова 22:1-7).

Нехай буде вам благодать та мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа! (Еф. 1:2) Амінь.

Дорогі брати і сестри, минулого тижня ми були свідками того, як Російська Федерація анексовувала наш Крим. Хто того бажав, той міг бачити торжества у Кремлі, міг бачити щасливі і торжествуючі натовпи росіян на Красній площі Москви. Ми так само могли і можемо далі в новинах бачити, як російські війська скупчуються на кордонах України. В новинах ми також бачимо, як то тут, то там заарештовують озброєних диверсантів, які не прийшли на українську землю у війну погратися – вони прийшли до нас, аби нам війну принести, справжню війну, криваву бійню.

Ми так само бачимо, як у Донецьку та інших східних великих містах досить великі групи людей, які нападають на українських громадян, вбивають їх, а потім вилазять на адміністративні будівлі, зривають там українські прапори, а натомість чіпляють прапори російські. Потім ми чуємо, що частина сепаратистів  - взагалі ніякі не українські громадяни, а заїжджі гастролери з Росії, які тут працюють в одній зв’язці з українськими злочинцями, яких у свою чергу підгодовує Росія.

Українська територія в майже 28 разів менша за територію Російської Федерації. В Україні втричі менше населення ніж у Росії. Якщо подивитися на наші дві країни, то їх можна порівняти за величиною і ресурсами з Давидом і Голіафом. Ми всі можемо нині почуватися, як ізраїльські воїни, які бачили велетня і боялися вступати з ним у бій. Нам може бути страшно. Нам може бути навіть дуже страшно.

Диявол, який стоїть за Путіним та його слугами, може засіювати наші серця зневірою до Бога, аби ми не просто переживали, але втратили віру у всемогутність Бога і почали думати, що Бог нас покинув і не прийде нам на допомогу. Ми можемо почати думати: «Як так може бути, що ми щойно позбулися тиранії Януковича, аж ось – нова загроза. І ця загроза виглядає ще могутнішою і страшнішою, бо на бій проти України виходить сам Путін із однією з найбільших армій на світі?»

Любі брати і сестри, чи не нагадує це нам звичайної стратегії ворога людського роду, диявола, яку він використовував проти Церкви ще за днів царя Давида? Згадайте історію перемоги Давида на Голіафом: «І подивився филистимлянин, та й побачив Давида, і злегковажив його, бо той був ще хлопець, рум'яний юнак стрункої постави. І сказав филистимлянин до Давида: Чи я пес, що ти вийшов на мене з києм?» І филистимлянин прокляв Давида своїми богами. І сказав филистимлянин до Давида: «Ходи ж до мене, а я твоє тіло віддам птаству небесному та звірині польовій». І сказав Давид до филистимлянина: «Ти йдеш на мене з мечем і списом та ратищем, а я йду на тебе в Ім'я Господа Саваота, Бога військ Ізраїлевих, які ти зневажив. Сьогодні віддасть тебе Господь у мою руку, і я поб'ю тебе, і відітну голову твою з тебе, і дня цього я дам падло филистимського табору птаству небесному та земній звірині. І пізнає вся земля, що є Бог Ізраїлів! І пізнає вся громада те, що Господь спасає не мечем та списом, бо це війна Господа, і Він віддасть вас у нашу руку. І сталося, коли филистимлянин устав і пішов, і зблизився до Давида, то Давид поспішив і побіг до лави навпроти филистимлянина. І простяг Давид руку свою до торби, і взяв звідти каменя, та й кинув із пращі, і вдарив филистимлянина в чоло його. І той камінь втявся йому в чоло, і він упав на обличчя своє на землю. І отак переміг Давид филистимлянина пращею та каменем, і вдарив він филистимлянина, та й убив його, а меча не було в Давидовій руці. І підбіг Давид, і став на филистимлянина, і вихопив його меча, і витяг його з його піхви, та й убив його, відтяв ним йому голову! І побачили филистимляни, що помер їх силач, і стали втікати!» (2 Сам. 17:42-51).

В Давида попереду буде ще багато битв. Проти нього будуть плести змови. Його будуть намагатися вбити. Але з усіх битв з людьми, незважаючи на їхню силу, Давид виходив переможцем. Чому так ставалося? Давид не відрізнявся особливою фізичною силою. Але в Давида було те, чого бракувало багатьом людям. В Давида була віра в Спасителя.

Сьогодні Давид, наповнений Духом Святим, співає пісню. Цю пісню він співає до Господа, Який врятував Давида з руки Саула і всіх його ворогів. Але ця пісня – дуже важлива для кожного з нас сьогодні, як і буде вона важливою для нас у будь-яку небезпечну пору. Давид співає: «Господь – моя скеля й твердиня моя, і для мене – Спаситель Він мій!»

Цар Давид жодним словом не хвалить себе самого. Для нього похвали заслуговує лише Господь. Господь – Давидова скеля. Якими б могутніми  не були ворожі потоки, як би не ревіли могутні ріки ворогів – вони лише об скелю розбиваються, а самій скелі заподіяти вони нічого не можуть. Як би сильно не намагався нас знищити противник людського роду, диявол, допоки ми перебуває у Христі, нашому Богові, зруйнувати ні диявол, ні будь-яка інша страшна сила нас не може. Чому? Бо Христос – наша скеля, скеля могутня, непохитна, непорушна. Руїни зазнає той, хто на цю скелю налітає – сама ж скеля, Христос, залишається неушкодженою.

Господь – твердиня Давидова і твердиня наша. Господь – це могутня фортеця, якої не взяти ні штурмом, ні облогою.  Христос – фортеця неприступна. В цьому диявол і всі вороги людського роду переконувалися не один раз – і в часи Старого Заповіту, і в часи Заповіту Нового – в останні дні цього світу. Давид ховався у цій твердині, у Христі – фортеці і фортечні, Христові мури, завжди витримували ворожий натиск, завжди давали Давидові прилисток і втіху. Так само Христос є нашою твердинею, нашою фортецею. У Його стінах ми можемо врятуватися від ворога. У Христових стінах ми можемо знайти собі відпочинок і втіху.

Христос – скеля і Христос – твердиня. Непорушна скеля і неприступна твердиня. Христос такий, бо Христос – вічний Бог. Але настає така мить, коли могутня скеля і неприступна твердиня раптом ховається у людську плоть. Могутню скелю і неприступну твердиню народжує Діва Марія. Могутню скелю і неприступну твердиню вона носить на руках і годує своєю груддю. І ця ж могутня скеля і неприступна твердиня, схована в людській плоті, іде на хрест Голгофи. І туди на хрест Ісус, правдива людина з плоті і крові такої само як у нас, але без гріха несе усі гріхи людства.

І там на хресті за всі наші гріхи Ісус помирає. І якби померла просто людина Ісус, навіть безвинна людина, то сьогодні ми не могли би тут збиратися, чути пісню Давидову і повторювати ці чудові слова разом із Давидом і за Давидом. На Голгофі помирає скеля наша і наша твердиня. Ця скеля забирає на себе всю ворожу міць і ця твердиня замикає в собі усякий гріх, який будь-коли коїла на землі будь-яка людина і затоплює його кров’ю Ісуса Христа, правдивої людини та істинного Бога. Гріх знищено, праведність проголошено воскресінням Ісусовим.

Через це Давид і ми звертаємося сьогодні також до Бога, як до нашого Спасителя я ми разом із Давидом: «для мене – Спаситель Він мій!» Христос помер за гріхи всього світу, але Спаситель Він – не для всіх. Хтось може мати ікону Спасителя. Хтось може навіть про Спасителя говорити, або Його цитувати. Але Христос не буде його Спасителем. Так само як в Ізраїлі було багато людей, усі до одного нащадки Авраама. Був навіть цар Саул, помазаний славетним пророком Самуїлом. Але коли Голіаф зневажав Господні полки,усі боялися, бо їм усім забракло віри. Не забракло віри Давидові. Давид вірував у Господа, а Господь був і є його Спасителем.

Господь тоді є Спасителем, коли є віра в Нього. Бо віра означає безумовну довіру до Христа, уповання на Нього не лише у вічності, але й в цьому житті. Віра привласнює Христа і Його заслуги робить нашими. Віра горнеться до Христа і міцно опирається на Христа-Скелю, і надійно ховається у Христі-Твердині. Христос є Спасителем. Але без віри Він не є нашим Спасителем. Але віра робить Христа нашим Спасителем, моїм особистим Спасителем і особистим Спасителем кожного з вас, любі брати і сестри.

А в кого є цей Спаситель, той непереможний, бо навіть у смерті, яка руйнує усі людські плани віруючий має лише новий і прекрасний початок безперервного перебування з Христом на небесах, а потім і вічне життя у воскреслому тілі в Царстві Божому. Давид сьогодні співає: «Мій Бог – моя скеля, сховаюсь я в ній, Він – щит мій і ріг Він спасіння мого, Він – башта моя та моє пристановище!» Христос – наша скеля по всі дні нашого життя і у вічності. Ми ховаємося у скелі Христові, як і Він ховається у нас, коли ми споживаємо Його істинне тіло та п’ємо Його святу кров під виглядом хліба та вина Святої Вечері. Він є і залишається нашим щитом, коли нас атакує не лише цей світ, але й диявол, запускаючи в нас розпалені стріли спокус і звинувачень у всіх можливих гріхах.

Тоді Христос виходить і стає між нами і стрілами, і приймає усі ці звинувачення на Себе і повертає їх на хрест Голгофи, де Він був вже за них пролив Свою кров. Там вони і впиваються у Його невинне тіло і тонуть у Його святій крові. Звідти й лине ваше виправдання. Звідти й лине суд на всіх ваших ворогів і недругів, які намагаються знищити нас, і ваше добре ім’я, а з вами і добре ім’я Церкви.

Ми ж ховаємося у Христі, ми Христом захищаємося, Христос наділяє нас силою, Христос стає нашою баштою, з якою ми дивимося долі і бачимо, як лютують і казяться від безсилля наші вороги. Христос залишається нашим пристановищем на найгірші часи так само, як Він прагне розділити з нами наші часи найвеселіші, найрадісніші, які настануть в Царстві Божому. На любов Христа, на Його опіку ми відповідаємо сьогодні разом із Давидом: « Спасителю мій, Ти врятуєш мене від насилля! Я кличу: Преславний Господь, і я визволений від своїх ворогів!» І найголовніше я навіки визволений від влади гріха, диявола і смерті!

Які б обставини не складалися далі в нашій країні, в нашій церкві і в нашому особистому житті, продовжуймо, любі брати і сестри, віруймо, як вірує Давид, і співаймо, як співає Давид, волаймо до Господа, взиваймо до Нього і будьмо впевнені - Бог почує ваш голос із храму Свого, і в ушах Його зойк ваш. І Він прийде вам і навіть нашій цілій країні на поміч. Заради Христа. Амінь.

Благодать зо всіма, що незмінно люблять Господа нашого Ісуса Христа! Амінь (Еф. 6:24).

Серед Своїх Христос від нестачі не страждатиме

 Навіть ближні тепер залишають одне одного в біді. Коротко кажучи, нам усім довелося би голодати. Вони не підтримували би жодного пастиря, проповідника або шкільного вчителя. Сьогодні міщани, селяни, шляхта та князі цим не переймаються. Ми й далі живемо з тих фундацій, які наші праотці, вже давно поховані, одного разу подарували на славу Божу.

Христос каже до жінки: «Дай напитись Мені».  Очевидно, вона не була погана жінка.  Але все ж таки вона вагається, чи давати Йому пити. Вона каже: «Як же Ти, юдеянин бувши, та просиш напитись від мене, самарянки?» (Ів. 4:9).  Але в цьому й криється суть:  Христос мусить страждати від спраги та голоду.  Це типово. Христос Сам передвістив це, кажучи: «Оце посилаю Я вас, як овець між вовки» (Мт. 10:16).  І: «Хто приймає пророка і хто напоїть, як учня, кого з малих цих бодай кухлем водиці холодної, поправді кажу вам, – той не згубить нагороди своєї» (Мт. 10:41, 42).  Чому, навіщо це треба?  Хіба Він не великий Господь і не Пророк? Навіщо Йому переживати про те, аби Його послідовникам давали кухоль свіжої води?  Чому Він пропонує за це таку щедру нагороду?  Мені здається, що для Нього мали би відчинятися комори та льохи і, що Його слід вітати радісними піснями, як це робилося Вербної Неділі. Християни, звичайно, ставлять перед Христом їжу на напої. Серед своїх Христос не страждатиме від нестачі, хоча й самі вони часто згорьовані в світі та голодні. Та від невіруючих Він не може очікувати кухля холодної води – вони навіть прибивають Христа до хреста, вбивають Його і з Ним розправляються. Вони настільки безсовісні скупердяї, що жаліють для Нього й скибки хліба. Якби ми не мали церковних фундацій – заповіданих нам нашими попередниками для підтримки церков, шкіл і шпиталів – то всі пастирі залишилися би без підтримки [1]  .
Мартін Лютер, З проповіді на Євангеліє від Св. Івана

---

[1] Лютер згадує фундації та пожертви, які були установлені в Середні Віки – коли територія стала євангелицькою, то їх перебрали князі (Пор. також Luther’s Works, т. 13, с. 190, прим. 50).

Чеснота овечки Христової

     Проте якою малою та слабкою твариною не була би овечка, вона все-таки  має цю рису:  вона пильнує, аби залишатися біля свого пастиря, вона тішиться його допомогою і захистом, і слідує за ним як би і куди б він її не вів.  І якщо вона лишень може залишатися біля нього, то вона ні про що не журиться, нікого не боїться, вона – безпечна і щаслива, бо їй нічого не бракує.  А ще вона має цю чесноту і на неї слід звернути пильну увагу, бо цю чесноту Христос у Своїх вівцях славить особливим чином (Івана 10:4) – вона дуже уважно та пильно слухає і знає голос свого Пастиря, іде за Ним, не відвертається від цього голосу і йде за ним, нікуди не звертаючи.  Хоча овечок можуть спокушувати та заманювати в дуже приязний спосіб, це на них не діє і тим більше за чужим голосом вони не йдуть.

Мартін Лютер, З тлумачення двадцять третього Псалма

З Днем Св. Патрика!

     Сьогодні християни Заходу, а особливо ірландці, згадують святого Патрика, місіонера до Ірландії. Він народився у християнській сім’ї приблизно 389 року. Підлітком його захопили в полон ірландці, які напали на його батьківщину і змусили працювати в них пастухом. Через шість років він утік до монастиря у Франції. 432 року його було рукопокладено на єпископа і він повернувся до Ірландії, де провів решту життя, проповідуючи Євангеліє і організовуючи християнські спільноти. У час загрози доктрині про Святу Трійцю, він її наполегливо захищав – трилисник (листок конюшини) використовувався Патриком, як ілюстрація про триєдиність Бога. Донині християни читають його «Сповідь» і проказують його молитви та співають гімни написані цим ревним слугою Господнім, якого Він забрав до Себе приблизно 466 року. Як кажуть мої американські друзі - у день Св. Патрика - всі трохи ірландці.

Проповідь на 2-у неділю Великого посту

                    

ХАЙ БУДЕ, ЯК ТИ ХОЧЕШ

                    (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

І, вийшовши звідти, Ісус відійшов у землі тирські й сидонські. І ось жінка одна хананеянка, із тих околиць прийшовши, заголосила до Нього й сказала: «Змилуйся надо мною, Господи, Сину Давидів, демон тяжко дочку мою мучить!» А Він їй не казав ані слова. Тоді учні Його, підійшовши, благали Його та казали: «Відпусти її, бо кричить услід за нами!» А Він відповів і сказав: «Я посланий тільки до овечок загинулих дому Ізраїлевого...» А вона, підійшовши, уклонилась Йому та й сказала: «Господи, допоможи мені!» А Він відповів і сказав: «Не годиться взяти хліб у дітей, і кинути щенятам...» Вона ж відказала: «Так, Господи! Але ж і щенята їдять ті кришки, що спадають зо столу їхніх панів». Тоді відповів і сказав їй Ісус: «О жінко, твоя віра велика, нехай буде тобі, як ти хочеш!» І тієї години дочка її видужала   (Матвія 15:21-28).

Благодать вам і мир!  (1 Сол. 1:1) Амінь.

Дорогі брати і сестри, свого часу Мартін Лютер, Великий Реформатор, був сказав: «Віра, як світло, повинна бути завжди непохитною, а любов, як тепло, розливатися на всі боки і направлятися до нашого брата.  Як часто нам бракує самої такої віри? Як часто нам бракує саме такої любові? Як часто буває саме так, що потрапляючи у скрутні обставини, ми починаємо покладатися винятково на власні сили, і промовивши одну-дві молитви, та не отримавши на них відповіді, яка би нас влаштувала, ми припиняємо молитися!  А може статися ще гірше – ми можемо потрапити в пастку противника людського роду, диявола, які розставлені зусібіч у вигляді всяких магів, ворожбитів і тому подібного?  

Як часто ми починаємо ігнорувати люблячий заклик Отця Небесного: «До Мене поклич в день недолі, Я тебе порятую, ти ж прославиш Мене!» Нині дуже важкий час для України і для всього українського народу. Україна з півдня та сходу оточена великою російською армією, яка чекає наказу свого командира, Володимира Путіна, вдертися в Україну, аби знищити нашу демократію і нашу свободу. Цьогорічна пора Великого посту – дуже особлива.  Навіть якщо раніше хтось міг би менше звертати увагу на молитву, то цього року, я впевнений, українські християни дисципліновані самим Господом до дуже активної молитви.

В історії Божого народу Господь не раз використовував загрозу іноземного вторгнення, іноземної окупації на користь Божого народу. Господь таку загрозу використовував для того, аби привести народ до покаяння і до все більшого покладання надії на Нього. Такий час переживали багато Божих мужів. Послухайте лишень деякі вірші із пісень-Псалмів Давида, коли він потрапляв у ситуацію, здавалося б безвихідну, коли ворожі сили були дуже великими і здавалося, що віруючі люди приречені на поразку.

Але Давид, муж Божий співає: «Господь Бог мій, освітлює Він мою темряву! Бо з Тобою поб'ю я ворожого відділа, і з Богом своїм проберусь через мур. Бог непорочна дорога Його, слово Господнє очищене, щит Він для всіх, хто вдається до Нього! Бо хто Бог, окрім Господа? і хто скеля, крім нашого Бога? Цей Бог мене силою оперезав, і дорогу мою учинив непорочною, Він зробив мої ноги, мов у лані, і ставить мене на висотах моїх, мої руки навчає до бою, і на рамена мої лука мідяного напинає і дав Ти мені щит спасіння Свого, а правиця Твоя підпирає мене, і чинить великим мене Твоя поміч. Ти чиниш широким мій крок підо мною, і стопи мої не спіткнуться. Женуся я за ворогами своїми, і їх дожену, і не вернуся, аж поки не винищу їх, я їх потрощу, й вони встати не зможуть, повпадають під ноги мої! Ти ж для бою мене підперізуєш силою, валиш під мене моїх ворохобників. Повернув Ти до мене плечима моїх ворогів, і понищу ненависників я своїх! Кричали вони, та немає спасителя, взивали до Господа, і не відповів їм. І я їх зітру, як той порох на вітрі, як болото на вулицях, їх потопчу! (Пс. 17:29-43). 

А в іншому місці він співає: «Ангол Господній табором стає кругом тих, хто боїться його, і визволює їх» (Пс. 33:7). Так само Господь Святий Дух підбадьорює Своїх вірних, аби ми не боялися величини чужинницької армії: «Немає царя, що його многість війська спасає, не врятується велетень великістю сили, для спасіння той кінь ненадійний, і великістю сили своєї він не збереже, ось око Господнє на тих, хто боїться Його, хто надію на милість Його покладає, щоб рятувати життя їхнє від смерти, і щоб за час голоду їх оживляти! Душа наша надію складає на Господа, Він наша поміч і щит наш, бо Ним радується наше серце, бо на Ймення святеє Його ми надію кладемо! Нехай Твоя милість, о Господи, буде на нас, коли покладаємо надію на Тебе!» (Пс. 32:16-22). Давид і всі віруючі не бояться ворога, а бояться Бога, довіряють Богові і надіюся на Божу поміч у їхній боротьбі проти ворогів, адже Бог сильніший від усіх армій світу, які для Нього, наче виноградне гроно для винороба, яке ось-ось буде розчавлене.

Господь має владу над військовою загрозою, як і всі іншими загрозами, з якими ми зіштовхуємося в цьому грішному і жорстокому світі. Господь очікує від нас віри, повної довіри до Нього. Сьогодні Євангеліє переносить нас у землі тирські і сидонські.  Господь входить на поганську територію, розташовану на узбережжі Середземного моря. Тут ми знову бачимо, як виконується пророцтво, проголошене Ісаєю (9:1, 2): «Бо не буде темноти для того, хто утискуваний. Перша пора злегковажила була край Завулонів та край Нефталимів, а остання прославить дорогу приморську, другий бік Йордану, округу поганів. Народ, який в темряві ходить, Світло велике побачить, і над тими, хто сидить у краю тіні смерти, Світло засяє над ними!»

Світло во плоті, Ісус Христос, тепер іде округою поганів. «І ось жінка одна хананеянка, із тих околиць прийшовши, заголосила до Нього й сказала: «Змилуйся надо мною, Господи, Сину Давидів, демон тяжко дочку мою мучить!» Це – мужня жінка.  Вона не вагається підійти до чоловіка-чужинця і просити його про зцілення доньки.  Ми так само повинні звернути увагу на те,  що вона чітко розуміє джерело її проблеми, її хвороби. Як часто ми нехтуємо духовними вимірами хвороби і нехтуємо звернення до Господа. Але не ця мужня, віруюча жінка.

Вона вірує в Христа і цю віру виявляють її три слова. Ці три слова: «Господь, Син Давидів». Вона визнає Христа за обіцяного нащадка Давида, Господа, тобто вона визнає Його за всемогутнього Спасителя. Вона знає до Кого звертатися і робить це дуже цілеспрямовано. Вона шукає милості в Бога, знаючи та віруючи, що Господь – милосердний.

Але реакція Господа Ісуса може нас вразити.  Здавалося б, чому не відповісти? Здавалося б – звернення цієї віруючої жінки, наверненої з поганства, заслуговує на негайну позитивну відповідь Христа. Але «Він їй не казав ані слова». Горда людина, людина, сповнена гідності, вже образилася би, розвернулася і пішла би від Сина Божого геть. Але не ця жінка. Вона – відважна, вона – віруюча.  Вона – терпелива. І вона – наполеглива. Ці всі риси створив у ній Господь Святий Дух, Який спонукає нас весь час молитися до Господа. 

Зверніть увагу, любі брати і сестри, що ця жінка не один раз і не два рази звертається до Ісуса. Про те, що вона робить Євангеліє нам розповідає таким чином: «Тоді учні Його, підійшовши, благали Його та казали: «Відпусти її, бо кричить услід за нами!»  Жінка хананеянка не припиняє звертатися до Господа навіть тоді, коли не отримує від Нього відповіді. У нас може скластися враження, що Господь подумки відмовив у її проханні вже не один раз, а багато разів. Проте її прохання, її молитви настільки наполегливі і невпинні, що вже й учні Господа просять, аби Він виконав прохання жінки.

Але яка відповідь Спасителя? «А Він відповів і сказав: «Я посланий тільки до овечок загинулих дому Ізраїлевого...» Господь нагадує учням, що Його місія – євреї, Ізраїль, вибраний Божий народ. Звісно ж служіння Господа не обмежується тільки євреями, але тільки Ізраїлем. Проте Господь має на увазі не Ізраїль політичний, а має Він на увазі істинний Ізраїль, тобто усіх віруючих. І незабаром Він це підтвердить.

Наша жінка не вгаває. «А вона, підійшовши, уклонилась Йому та й сказала: «Господи, допоможи мені!» Віра – наполеглива. Вона весь час звертається до Христа. Невірство кидається куди завгодно, а істинна віра горнеться лише до Сина Божого. Істинна віра – покірна, вона визнає власну гріховність і Христові уклоняється, звертається до Христа, як до істинного Бога і Спасителя-Чоловіколюбця. 

Проте відповідь Спасителя знову дивує нас: «Не годиться взяти хліб у дітей, і кинути щенятам...» Він не намагається її принизити.  Він вживає слово «цуценята» без якогось наміру образити її. Господь Бог не ображає віруючих і не хоче, аби ми когось ображали. Спаситель добре знає серце цієї жінки і Він кидає їй виклик, аби ми сьогодні бачили і чули, якою є правдива віра. Жінка виклик Господній приймає і її віра дає відповідь Спасителеві: «Так, Господи! Але ж і щенята їдять ті кришки, що спадають зо столу їхніх панів». Наша жінка вдовольниться навіть маленькою крихтою Божої милості, Божої благодаті.

І вона отримує те, що просить і навіть більше. «Тоді відповів і сказав їй Ісус: «О жінко, твоя віра велика, нехай буде тобі, як ти хочеш!» І тієї години дочка її видужала». Не лише її донька одужує тієї таки години, але й сама жінка отримує похвалу від Господа – Спаситель хвалить її велику віру. Вона отримує те, чого хоче.

Любі брати і сестри, сьогодні в нас – дуже складний час. Ми маємо хвороби. Ми маємо різні проблеми. А до того ж ми маємо реальну загрозу війни. Обставини можуть змінюватися щохвилини, але «Ісус Христос – учора, і сьогодні, і навіки Той Самий!» (Євр. 13:8).  Він – Той Самий Спаситель, Який полюбив нас аж до смерті на хресті. Він – Той Самий Спаситель, Який воскрес для нашого виправдання.  Він – Той Самий Спаситель, Який любить Вас, Який створив вашу віру і  Який живить її Своїми істинними тілом і кров’ю під виглядом хліба та вина Святої Вечері, і Який прагне вам допомогти.  Він – Той Самий Спаситель, Який воскресить усіх нас, що довіряємо Йому, до вічного життя.

Цей Самий Господь хоче, аби ми до Нього кликали, аби ми з Ним спілкувалися, аби ми приймали Його виклики і відповідали на них, тим самим збільшуючи нашу віру, зміцнюючи її і її тренуючи. Одна з наших сестер поділилася з нами, що в Своїх молитвах до Господа вона нагадує Богові Його Слово, Його благодатні обітниці і таким чином молиться до Нього на основі Його таки Слова. Цей спосіб подібний до способу молитви нашої жінки із Євангелія.

Не біймося говорити з нашим Господом саме в такий спосіб, підхоплюючи Його бесіду з Писання, звертаючись до Нього із покорою, із сміливістю, із упевненістю в Його милосерді і любові. А також не забуваймо про терпеливість. Господу подобається чути наш голос.  Господу подобається наше товариство. І Йому подобається нам допомагати. Тому звертаймося до Нього невпинно. І дякуймо Йому за Його ласку і любов.  Віруймо і буде нам як ми хочемо, відповідно, звісно до Його волі, але з найкращим результатом для нас, навіть якщо ми поки-що цього не розуміємо.  В Ім’я Христа. Амінь.

Благодать Господа нашого Ісуса Христа нехай буде з вами. Амінь!  (1 Сол. 5:28).

Коли йдеш до сповіді

Коли йдеш до сповіді, то не зосереджуй свої думки на особистій сповіді та розкаянні, а на словах, промовлених пастирем: «Проголошую тобі відпущення гріхів в Ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа».  Тоді ти можеш знати, що твоя сповідь непохитно ґрунтується на Слові Божому.

Мартін Лютер, З проповіді на Євангеліє від Св. Івана 

Праведність Закону і праведність віри

Праведність Закону і людей – скорбота, тобто сумне служіння, яке несуть через померлих… Праведність же віри – служіння живих і радісних довкола Христа, Який живе і царює, і Який є наша Праведність і Життя…

Мартін Лютер, Із заміток про Матвія 9:15-17

Прабатьківський гріх передається плотським шляхом

     Прабатьківський гріх є не просто імітацією поганого прикладу Адама, як і не є він просто виною за гріхопадіння Адама так само, коли поважний син часто повинен нести сором своєї матері при тому, що в цьому його вини немає. Але як співає Церква: "Durch Adams Fall is gntz verderbt menschlich Natur und Wesen; dasselb Gifft is auf uns geerbt" (Усе людство згрішило в Адамовому гріхопадінні, один загальний гріх вражає нас усіх).  Таким чином прабатьківський гріх передався плотським шляхом через одну людину всім, а саме тому, що природа від самого початку (гріхопадіння) зачинається та народжується грішною.

Мартін Хемніц, Довідник: Служіння, Слово і Таїнства

Дияконія - допомога насамперед одновірцям

     Щодо "соціального служіння", то все залежить від того, як розуміти цю розпливчасту фразу.  Якщо вона означає піклування Церкви про її членів, які страждають від тілесних нещасть, тоді це - найбільш священний обов'язок любові (Мт. 25:31-46; Дії 24:17; 1 Кор. 16:1-4; Гал. 2:10; 1 Тим. 5:16; Як. 1:27; 2:14-17; 1 Ів. 3:17, 18).  Саме з цією метою, як ми бачили це в попередній частині, Церква запровадила те славетне служіння - дияконію (Дії 6:1-6; Рим. 12:7-8; 16:1-2; Фил. 1:1).  А церковна дияконічна любов до своїх, звичайно, завжди "переливалася" для допомоги потребуючим поза її рядами, наскільки це можливо (Гал. 6:1-10). І все-таки збірка серед церков із колишніх язичників призначалася для "святих" у Єрусалимі (1 Кор. 16:1), а не для бідних узагалі в густо заселених центрах Римської імперії...

Професор Курт Маркворт, "Церква та її спільнота, служіння і управління"

Проповідь на 1-у неділю Великого посту

      НЕ МАРНУВАТИ БОЖУ БЛАГОДАТЬ

                    (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

А ми, як співробітники, благаємо, щоб ви Божої благодаті не брали надармо. Бо каже: «Приємного часу почув Я тебе, і поміг Я тобі в день спасіння!» Ось тепер час приємний, ось тепер день спасіння!  Ні в чому ніякого спотикання не робимо, щоб служіння було бездоганне, а в усьому себе виявляємо, як служителів Божих, у великім терпінні, у скорботах, у бідах, у тіснотах, у вдарах, у в'язницях, у розрухах, у працях, у недосипаннях, у постах,  у чистості, у розумі, у лагідності, у добрості, у Дусі Святім, у нелицемірній любові, у слові істини, у силі Божій, зо зброєю правди в правиці й лівиці, через славу й безчестя, через ганьбу й хвалу, як обманці, але ми правдиві; як незнані, та пізнані, як умираючі, та ось ми живі; як карані, та не забиті;  як сумні, але завжди веселі; як убогі, але багатьох ми збагачуємо; як ті, що нічого не мають, але всім володіємо  (2 Коринтян 6:1-10).

Благодать вам і мир від Бога Отця нашого й Господа Ісуса Христа!  (2 Кор. 1:2) Амінь.

Дорогі брати і сестри, понад 20 років тому український народ отримав подарунок – незалежність України. Сьогодні, оглядаючись на понад 20 років нібито незалежної історії, ми можемо дивуватися тому, що країна, яка мала найбільший потенціал посеред усіх радянських республік, опинилася на одному з найгірших місць у Європі по рівню життя, а тепер починає втрачати свою територію.

Втім нічого дивного в цьому немає. Подивіться, як поставилися ми до подарунку Божого – незалежності України? Ми не засудили жахливу, безбожну і людиноненависницьку ідеологію комунізму, а саме комуністи знищили українську демократичну державу в першій половині ХХ століття.  Саме вони організували масові вбивства української інтелігенції, священиків, а потім мільйонів українських селян. Аж до розвалу Радянського Союзу продовжувалося полювання на інакомислячих і на віруючих. А потім із розвалом Радянського Союзу, вже перефарбовані комуністичні лідери та їхні родичі почали грабунок тепер вже української економіки.

            За двадцять з лишком років ми так і не спромоглися вибудувати справедливої судової системи. Натомість ціле суспільство наче раком стало пронизане хабарництвом і всіма іншими жахливими проявами корупції. Збройні Сили України упродовж останніх двадцяти років влада свідомо руйнувала, а натомість будувалися власні приватні князівства нечесних на руку політиків, які цинічно крали з державного бюджету десятки мільярди доларів, кидаючи крихти – якусь тисячу гривень виборцям, аби отримавши наші голоси, далі нас обкрадати, далі задурманювати нам голову різними популістськими ідеями, далі нищачи правосуддя, армію, медицину, руйнуючи дороги, освіту і все, до чого тільки дотягувалися їхні злодійкуваті руки, які, звісно ж, нічого не крали.

            І ось сьогодні – результат діяльності не лише режиму Януковича, бо він всього на всього – жахлива, але, на жаль, логічна кульмінація правління усіх попередніх злодіїв і брехунів на вищих і найвищих щаблях української влади. Коли під час Біблійних студій ми досліджували Боже Слово, то бачили, як Бог карав народи, в яких були брехливі та злодійкуваті правителі і не було правосуддя – їхні країни по частинах розбирали могутніші правителі. Ми з вами, любі брати  і сестри, тоді теж припускали, що коли Україна не покається, не зміниться, то її почнуть шматувати могутніші сусіди.  Ми тоді вже припускали, що самому існуванню України може настати край.

            На жаль, сьогодні ми бачимо можливість виконання наших найсумніших припущень. Бог завжди каже правду.  Те, що Він говорив по відношенню до Старозаповітного Ізраїлю, стосується і нас, як стосується воно усього світу. Сьогодні, через масові богозневаги, зокрема наших усіх попередніх правителів, через те, що вони не любили Бога, вони не могли любити України та українців. Через наші національні гріхи ми стоїмо на порозі втрати частини України – Криму.

            Якщо ми не цінуємо Божий дар, якщо народ і особливо правителі не покаються, то ми ризикуємо Божий дар втратити. Сьогодні добра пора, аби роззирнутися довкола і подивитися, як ми ставимося до інших Божих дарів. Як ми цінуємо їх?  І як ми виявляємо це цінування?  Сьогодні добра пора розкаятися у наших гріхах і постановити віднині цінувати усякий Божий дар, який приходить із неба, від Отця світил (Як. 1:17), аби Божий дар тривав у нас і від нас не відбирався.

            Сьогодні Господь Святий Дух через Апостола Павла нагадує нам про найліпший, найкращий, найдорогоцінніший подарунок, який ми маємо від Бога. Апостол нагадує нам про Божу благодать.  Апостол нагадує нам про Божу невимовну любов до нас – про любов, яку ми не заслужили і заслужити не можемо. Саме з Божої благодаті, з Божої невимовної любові до нас, ми спасенні. «Так-бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне. Бо Бог не послав Свого Сина на світ, щоб Він світ засудив, але щоб через Нього світ спасся» (Ів. 3:16, 17).

            Ісус Христос – воплочення Божої благодаті, як пише про це Апостол Іван: «І Слово сталося тілом, і перебувало між нами, повне благодаті та правди, і ми бачили славу Його, славу як Однородженого від Отця… А з Його повноти ми одержали всі, а то благодать на благодать» (Ів. 1:14, 16). Благодать на благодать, невичерпне джерело Божої благодаті ми маємо у Христі, Який іде на Голгофу, аби принести Себе там у досконалу жертву за всі наші гріхи. Благодать на благодать проливається на нас із світла Христового воскресіння.

Благодать на благодать дарується вам, любі брати і сестри, щонеділі, коли Господь через пастирів проголошує вам відпущення усіх ваших гріхів і провин.  Благодать на благодать стає частиною вашого єства, коли ви причащаєтеся Христовими тілом і кров’ю  у хлібі та вині Святої Вечері на прощення ваших гріхів, на зміцнення вашої віри, на вічне життя в Царстві Божому, яке вже належить вам і яким ви будете насолоджуватися у ваших воскреслих і прославлених тілах у час повернення Христа Спасителя у славі.

Благодать – це дар Божий, дар вічного життя.  Сьогодні ми маємо цю благодать. Сьогодні ми маємо прощення гріхів і вічне життя. Через це Апостол так торжествує: «Ось тепер час приємний, ось тепер день спасіння!» Бог дає нам спасіння. І це – найбільший дар, який ми будь-коли можемо отримати.  Проте згадайте історію України. Згадайте, як ми і наші правителі зокрема поставилися до Божого дару незалежності України. Подивіться і на те, які гіркі плоди такого ставлення ми пожинали впродовж десятиліть і завершуємо пожинати сьогодні.  Цей дар ми починаємо втрачати і можемо втратити зовсім, якщо не буде великого каяття серед українського народу і особливо серед української верхівки: каяття істинного, яке означає повну переміну ставлення і розуму.

Подібним чином Апостол Павло говорить і про найвеличніший дар Божий – дар Божої благодаті, дар прощення гріхів, дар віри в Христа. Апостол попереджує тих, що отримали дар Божої благодаті, тобто віруючих – християн: «А ми, як співробітники, благаємо, щоб ви Божої благодаті не брали надармо». Іншими словами – не марнуйте дару Божого. Якщо Бог дав вам цей дар і ви ще живете в цьому світі, то Бог дав вам його з певною метою. Отже пильнуйте, аби ви цього найбільшого дару не втратили, як сьогодні Україна втрачає Крим.  Пильнуйте, аби не відкидати Божої благодаті і Святого Духа, Який нині працює у вас, віруючих.

Апостол каже, аби ми не робили ніякого спотикання. Іншими словами, аби не просто не спокушували інших людей до якихось гріхів, але й не завдавали жодній людині бодай якоїсь моральної або духовної шкоди. Адже Господь вихопив нас із темряви. Господь перевів нас до дивного світла Свого, аби ми були тим чим хоче Він. Ось як каже наш Спаситель: «Ви – сіль землі. Коли сіль ізвітріє, то чим насолити її? Не придасться вона вже нінащо, хіба щоб надвір була висипана та потоптана людьми. Ви – світло для світу. Не може сховатися місто, що стоїть на верховині гори. І не запалюють світильника, щоб поставити його під посудину, але на свічник, і світить воно всім у домі. Отак ваше світло нехай світить перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі діла, та прославляли Отця вашого, що на небі» (МТ. 5:13-16).

Хай люди, дивлячись на вас, християн, бачать лише ваші добрі діла, вторить Євангелію наш любий Апостол. Він каже, аби наше служіння не було таке як у деяких українських чиновників, ненаситних до самозбагачення будь-якою ціною, навіть продажу по частинах рідної країни і рідного народу.  Апостол говорить тут про служіння, яке не очікує на якусь винагороду від людей. Навпаки, християнське служіння прагне зробити добро усім людям.

Не всі люди будуть наше служіння оцінювати, особливо тоді, коли ми будемо свідчити про Христа не лише ділами, але й словами. Будуть і ті, що намагатимуться нас обчорнити, поширити про нас якусь неправду. Але в такому випадку, хай будуть для нас утіхою слова Спасителя: «Блаженні ви, як ганьбити та гнати вас будуть, і будуть облудно на вас наговорювати всяке слово лихе ради Мене. Радійте та веселіться, нагорода бо ваша велика на небесах! Бо так гнали й пророків, що були перед вами» (Мт. 5:11,1 2).

Ми хочемо, аби люди бачили в нас справжніх слуг Христових. І ми хочемо використовувати наш дар благодаті, незважаючи на те, якою може бути реакція світу. Христів Апостол каже про можливий досвід християн. Він каже, що ми повинні виявляти себе служителями Христовими завжди, не лише тоді, коли в країні і суспільстві все добре, але й  «у великім терпінні, у скорботах, у бідах, у тіснотах, у вдарах, у в'язницях, у розрухах, у працях, у недосипаннях, у постах,  у чистості, у розумі, у лагідності, у добрості».

Всі ці обставини і стан духу між собою поєднані. Хоча ми можемо багато чого терпіти, ми відчуваємо скорботи, перебуває у бідах і тіснота. Хоча нас можуть бити і кидати у в’язниці.  Хоча ми можемо бачити розрухи і знову й знову братися за відбудову Божої Церкви і власного життя. Хоча ми можемо важко працювати і перебувати в недосипаннях і постах, ми далі перебуваємо у чистоті, у розумі, у лагідності і виявляємо доброту до всіх людей. Чому попри всі скрутні обставини ми залишаємося в такому стані? Бо «Ось тепер час приємний, ось тепер день спасіння!» Бо Бог нас любить і любов Христова ніколи не перестає. Бо в нас живе Його Дух.

Апостол продовжує свій лист, кажучи, що ми виявляємо себе Божими служителями «у Дусі Святім». Коли немає Святого Духа, тоді немає істинного служителя Божого. А де є Святий Дух, там є істинне служіння. І воно виявляється у нелицемірній любові.  Лицемірної любові в світі повно. Так нас любить Росія. Або так люблять народ часто кандидати на владні посади під час виборів. Але де є Святий Дух, а Він є у вас, віруючих, там любов – нелицемірна.

Так само ті, в кому живе Святий Дух – ті, що живуть у Святому Дусі, перебувають «у слові істини, у силі Божій, зо зброєю правди в правиці й лівиці». Це Слово – Писання, Святе Євангеліє, яке є силою на спасіння кожному, хто вірує в Ісуса Христа.  Світ цим Словом нехтує, ганьбить його і знеславлює, так само як ганьбить і знеславлює тих, хто цьому Слову вірний. Бо для світу ми – ніщо, але наші імена записані на небесах. І цей світ мине. Минуться так само розкоші і слава цього світу. А Царство Боже настане видимо на новій землі. І спадкоємцями цього Царства будете всі ви, любі брати  і сестри, що нині, за різних обставин, часто дуже скрутних обставин, служите вашим ближнім, будучи істинними служителями Бога, Який нас любить. Тоді ми не змарнуємо дара Божого. Хай все більше людей вірують у Христа. Тоді Господь збереже і поблагословить і нас, і Україну. Заради Христа. Амінь.

Благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога й Отця, і причастя Святого Духа нехай буде зо всіма вами! Амінь (2 Кор. 13:13).

Світ істинного скарбу не знає

     Несамовитий, сліпий світ нічого про цей скарб і дорогоцінну перлину не знає.  Як свиня або якась інша нерозумна звірина він думає лише про наповнення шлунка або ж, у кращому випадку, слідує за обманами та лицемірством і покидає правду та віру.  Через це він не співає Богові псалма за Його священне Слово.  Натомість, коли Бог пропонує Своє Слово, світ зневажає його та богохульствує проти нього наче проти єресі.  Він переслідує і вбиває наче зіпсованих і найбільших негідників світу тих, що навчають Слову та сповідують його.  Через це маленькій отарі[1] слід добре знати це благословення і разом із пророком співати за нього Богові псалом або ж пісню вдячності.

Мартін Лютер, З тлумачення двадцять третього Псалма

---

[1] Істинній Церкві.