Рости на спасіння (проповідь)

понеділок, 30 червня 2014 р.

Чорна та гарна

     … Церква каже: «Я – чорна та гарна» (Пісн. 1:5), тобто, оскільки я визнаю себе чорною, я – гарна. Бо хто грішить, той виправдовує Бога в словах Його (Пс. 51:4) і таким чином віддає славу Богові і вже самим тим фактом є вже праведним.  Бо «перед лицем Його слава та велич» (Пс. 96:6). «Я сказав був: «Признаюся в проступках своїх перед Господом!» і провину мого гріха Ти простив» (Пс. 32:5).  Отже сповідувати гріх і бути праведним – одне й те саме.

Мартін Лютер, З лекції на Псалом шістдесят восьмий

неділя, 29 червня 2014 р.

Проповідь на 3-ю неділю П'ятдесятниці

    БАГАТО ПОКЛИКАНИХ, ТА ВИБРАНИХ МАЛО
                    (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)                        

Він же промовив до нього: «Один чоловік спорядив був велику вечерю, і запросив багатьох. І послав він свого раба часу вечері сказати запрошеним: Ідіть, бо вже все наготовано. І зараз усі почали відмовлятися. Перший сказав йому: «Поле купив я, і маю потребу піти та оглянути його. Прошу тебе, вибач мені!» А другий сказав: «Я купив собі п'ять пар волів, і йду спробувати їх. Прошу тебе, вибач мені!» І знов інший сказав: «Одружився ось я, і через те я не можу прибути». І вернувся той раб і панові своєму про все розповів. Розгнівавсь господар тоді, та й сказав до свого раба: «Піди швидко на вулиці та на завулки міські, і приведи сюди вбогих, і калік, і сліпих, і кривих». І згодом раб повідомив: «Пане, сталося так, як звелів ти, та місця є ще». І сказав пан рабові: «Піди на дороги й на загороди, та й силуй прийти, щоб наповнився дім мій.  Кажу бо я вам, що жоден із запрошених мужів тих не покуштує моєї вечері... Бо багато покликаних, та вибраних мало!»   (Євангеліє від Св. Луки 14:16-24).

Усім… улюбленим Божим, вибраним святим, благодать вам та мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа!  (Рим. 1:7) Амінь.


Дорогі брати і сестри, Ганнібал після великої перемоги в Каннах, міг би досить легко захопити Рим.  Але він знехтував такою нагодою . Коли дещо пізніше він намагався захопити Рим, то йому завадила це здійснити велика буря. Тоді він у відчаї вигукнув: «Коли я міг це зробити, то не робив, а тепер, коли хочу, то не можу». Ось так буває і в тих, хто день за днем, а то й рік за роком відкладає покаяння. Коли вони мають час примиритися з Богом, то цього не роблять. Але ж час на місці не стоїть!

Як часто нам здається, що ми контролюємо хід власного життя, аби потім з гіркотою визнати, що ми втратили найбільше тоді, коли вважали, що зможемо це зробити коли захочемо. Як гірко спостерігати це особливо тоді, коли людина відкидає Боже запрошення на банкет спасіння. Сьогоднішня притча – дуже повчальна.

Отже ми маємо чоловіка, справжнього господаря – людину дуже заможну. Власне цей чоловік – надзвичайно багатий, якщо він може споряджувати велику вечерю або ж банкет. Кажуть, що на банкеті з нагоди інавгурації Петра Порошенка на посаду Президента України було запрошено декілька тисяч людей. З огляду на бідолашний стан країни, коли солдатам люди скидаються по 5 гривень через телефонні есемески, такий банкет навряд чи видається доречним. Але треба памятати, що президентський банкет фінансувала держава.

Банкет у нашому сьогоднішньому Євангелії не менший за президентський і ми це побачимо в кінці нашої притчі. Чоловік у нашій притчі, звісно багатший за будь-якого українського олігарха і про це ми теж розуміємо з нашої притчі.  Отже вечеря приготовлена. Вона – багатша за будь-який банкет, який може бути організований українською державою або будь-якою іншою державою.  Банкет – дуже багатий.  Пора роздавати запрошення.  Слуга чоловіка вирушає вручати запрошення.

Чоловік відправляє слугу найперше до тих, хто безумовно мав би бути першим, хто з радістю прийшов на банкет. Але відбувається щось дуже дивне і несподіване: «І зараз усі почали відмовлятися». Господь не наводить нам усі тисячі відмовок. Але його притча підсумовує найпоширеніші відмовки, які наводили запрошені. 

Отже, один у відповідь на запрошення, каже: «Поле купив я, і маю потребу піти та оглянути його. Прошу тебе, вибач мені!» Йому немає часу на банкет славетного чоловіка. В запрошеного власний бізнес. Він забувся, що кошти на отримання цього бізнесу він отримав від того, хто запрошує його на банкет.  Тепер він сам – бізнесмен і в нього немає часу ходити по банкетах. Але відмова його – ввічлива, як і належить справжньому бізнесменові. «Прошу тебе, вибач мені!», – каже він.

Другий теж має бізнес. Він купив собі аж пять пар волів. Він – людина зайнята. Він каже слузі багатого чоловіка про цих волів: «йду спробувати їх». Він теж воліє не пригадувати, що і воли ці куплені через те, що про це попіклувався той, хто запрошує його на багату вечерю. Йому треба випробувати воли, бо вже скоро вони будуть приносити хороші прибутки, а гроші – ви ж знаєте, наскільки вони потрібні – як же без них можна жити?  Втім і цей бізнесмен має ввічливу відмову: ««Прошу тебе, вибач мені!», – каже й він.

Третій запрошений на першому місці має свою сімю. Власне кажучи, сімя – найголовніша, правда ж. То дитину треба відвезти на дачу. А то саме в неділю можна мати сімейний відпочинок або десь разом поїхати чи сходити.  А ще можуть бути басейни, футбол, гуртки, репетитори і маса всього іншого. А наш запрошений взагалі має важливу причину, яка, на його думку, дає йому право бути навіть неввічливим.  «Одружився ось я, і через те я не можу прибути», – каже він. Він вже забувся, що дружину йому теж дав той, хто запросив його на банкет. 

Ми ж читаємо далі: «І вернувся той раб і панові своєму про все розповів. Розгнівавсь господар тоді…».  Слуга – вірний господареві. Він виконує все, як слід. Запрошення передає точно та відповідно до того, як навчив його господар.  Так само, як і розповідає господареві про реакцію запрошених. Реакція господаря – відповідна. Він гнівається.

Ця притча про Бога і людей.  Вірніше – про Бога та насамперед про Його вибраний народ. Господар – це Сам Спаситель, Ісус Христос, Який прийшов у цей світ, стався людиною, аби запросити Своїх одноплемінників на банкет – у Царство Боже.  Це Він був дав їм і поля, і інструменти, і сім’ї і все, що вони мають. Обіцяний Край – дарунок від Господа Бога. Але як швидко народ Божий забувається про Подателя усякого добра і ставить подароване вище за Того, Хто дарує – за Господа Бога.

Ісус запрошує Своїх одноплемінників, Яких Він Сам вивів із Єгипту та увів в Обіцяний Край, прийти на банкет вічного життя, тобто покаятися і увірувати. Але заклик Спасителя наштовхується якщо не грубу відмову, насмішку та бажання вкаменувати, то на хитру відмовку, зі сподіванням, що Господа можна обвести довкола пальця, як звичайну людину. Як часто лунають подібні відмовки від людей і сьогодні! В мене – робота!  В мене – справи!  В мене – діти! І при цьому ігнорується найважливіший факт, що і робота, і сім’я, і діти – все це дари люблячого Бога!

Пильнуймо, любі брати і сестри, аби ці відмовки не зробили нам того, що вони зробили тих, хто їх промовляв.  Господар, як бачимо, не хитає з розумінням головою, не каже: «Ну що ж може, прийдеш наступної неділі». Зовсім ні – Бог гнівається! Бог гнівається, коли відкидають Його благодатне Слово – Його виняткове запрошення розкаятися, увірувати та скуштувати вишуканих страв – Царства Божого, прощення гріхів, виправдання і вічного життя з Ісусом повіки віків. Всі, хто відмовився від запрошення Господа, насправді відмовився від прощення гріхів і вічного життя.

Подивіться, що сталося з Єрусалимом, коли юдеї відкинули Христа. Храм, який залишився без Христа, втратив сенс будь-якого існування. Через це він був знищений римлянами, як і Єрусалим. Але ще гірше сталося з тими, хто помер без Христа, адже така смерть приводить лише в одне місце призначення – в пекло.

Але памятаймо, що господар у нашій притчі – Сам Господь.  Вечеря приготовна велика. І хоча Господь розгніваний на тих, хто відкинув Його благодатне запрошення, Він не зупиняється.  Він дає дорученням Своєму рабові, тобто Своїм слугам, апостолам і проповідникам: «Піди швидко на вулиці та на завулки міські, і приведи сюди вбогих, і калік, і сліпих, і кривих». Запроси усіх тих євреїв, що не належать до пихатої еліти, яка вважає, що їй не потрібне розкаяння і, що в неї достатньо ресурсів та добрих діл, аби мати власне невеликий банкет, спасіння власними ділами. Ні запроси вбогих рибалок Андрія та Петра, Івана та Якова, усіх тих, хто вважає себе за духовного жебрака, усіх тих, що не мають діл для спасіння, а з простягнутою рукою віри ждуть на милість Божу, аби вижити, аби спастися для вічності.

«І згодом раб повідомив: «Пане, сталося так, як звелів ти, та місця є ще». Звісно, місце ще є після того, як у Царство увійшли усі Апостоли і всі віруючі євреї. Адже Христос приніс Себе на Голгофському хресті у жертву за гріхи усього людства. Він воскрес на третій день, аби всі могли бути виправдані самою вірою в Нього, Сина Божого розпятого і воскреслого. Памятаєте Його солодку обітницю, яку Він промовив учням незадовго до Голгофи: «Багато осель у домі Мого Отця; а коли б то не так, то сказав би Я вам, що йду приготувати місце для вас? А коли відійду й приготую вам місце, Я знову прийду й заберу вас до Себе, щоб де Я були й ви» (Івана 14:2, 3)?

Через це господар каже своєму рабові, Своїм Апостолам і проповідникам: «Піди на дороги й на загороди, та й силуй прийти, щоб наповнився дім мій». Клич усіх, усім проповідуй Слово Боже, Закон і Євангеліє, аби всі, хто чує запрошення розкаялися у власних гріхах і увірували в Сина Божого, Ісуса Христа та прийшли на банкет у Царство Боже.  Дороги та загороди – це вже інші країни, поза Обіцяним Краєм.

Це також Україна, любі брати і сестри.  Це тут лунає нині Слово Боже. Це ви покаялися і увірували, і сьогодні в Церкві. Ви почали пишатися і думаєте, що ви ліпші від євреїв? Зверніть увагу на слово Господа, Який каже: «силуй прийти, щоб наповнився дім мій». Силуй, спонукай, змушуй їх прийти – каже Він. В тому, що ми сьогодні прийшли – не наша заслуга, а заслуга Господа Святого Духа. Якби ми не прийшли, то була би наша провина, як і є провиною невірство тих юдеїв, які відкинули Христа і Євангеліє.

Але те, що ми сьогодні тут – це заслуга винятково Святого Духа, Який привів нас до покаяння і віри вперше, і Який сьогодні спонукав нас прийти на цю службу, аби почути сьогодні цю притчу і подякувати Господу за те, що ми покликані на банкет і прийшли сюди почути про те, що Бог нас любить, що Він прощає всі наші гріхи та провини, що Він вже сьогодні, під виглядом хліба та вина, частує нас істинними тілом і кров’ю Христовими у Святій Вечері, живучи в нас і даючи нам життя в Ньому, аби в Останній День, коли Христос повернеться у славі, ми воскресли у прославлених тілах або були перемінені до прославлених тіл, якщо Христос повернеться до нашої фізичної смерті і жили вічно у Його Царстві, і банкетували з Ним повіки віків.

Господь каже в кінці притчі: «Кажу бо я вам, що жоден із запрошених мужів тих не покуштує моєї вечері... Бо багато покликаних, та вибраних мало!» Багато-хто буде почуватися в день повернення Христа ще гірше за Ганнібала – вони ж бо бачили Христа і чули Його проповідь, але не увірували. Ви ж, що віруєте в Христа і сьогодні причащаєтеся, радійте, бо ви не просто покликані, ви – вибрані. Ви ті, вибрані, яких мало. Заради Христа. Амінь.


Благодать Господа нашого Ісуса Христа нехай буде зо всіма вами! Амінь (Рим. 16:24).

субота, 28 червня 2014 р.

Біполярність: помісна/вселенська і категорійні помилки

     Біполярність помісна/вселенська належить природі Церкви на землі. Вона водночас і помісна, і вселенська, і жодної "віхи" замовчувати не можна. Які б деталі не схвалювалися у християнській свободі, слід завжди пам'ятати, що в принципі помісні церкви не є адміністративними субпідрозділами "вищого" рівня Церкви, а вселенська Церква не є створінням або конфедерацією "автономних" помісних церков. Власне кажучи, як це ми побачимо пізніше, вся така балачка переповнена "категорійними помилками".
     Ключем до всієї цієї справи є правильне розуміння помісної церкви. З Мт. 20:26 ("Не так буде між вами") зокрема, і з Євангельської природи Церкви взагалі нам відомо, що Церкву не можна визначати законницькими або юрисдикційними термінами або "робочими діаграмами" сучасних бюрократичних бізнесових імперій. Ми не говоримо тут, що Церква не може в християнській свободі користуватися такими елементами у її зовнішніх улаштуваннях. Ми тут лише кажемо, що такі юридичні/бюрократичні риси ніколи не можуть бути вирішальними, визначальними, складовими, або сутнісними. Вони повинні завжди залишатися периферійними, випадковими, службовими, змінними, і суворо коритися тим реаліям, якими і з яких Церква складається і живе.

Професор Курт Маркворт, "Церква та її спільнота, служіння і управління"

пʼятниця, 27 червня 2014 р.

День Св. Пророка Єлисея

Сьогодні ми дякуємо Господу за Св. Пророка Єлисея. Єлисей, син Шафата з племені Іссахара, був пророком Божим для Північного Царства Ізраїлю приблизно у 849-786 р. р.  до Р. Х. Побачивши вознесіння свого наставника, Св. Пророка Іллі на небеса, Єлисей набув пророцьке служіння і отримав плащ свого попередника. Як і Ілля, Єлисей брав активну участь у подіях політичних.  Він також вчинив багато чуд, як-от: зцілення від прокази воєначальника сирійських військ, Наамана (2 Царів 5) і оживлення сина шунамітки (2 Царів 4:8-37). Його невпинний та голосний спротив поклонінню Ваалові, як і все служіння цього пророка яскраво відображалися і в його імені, Єлисей, яке означає "Мій Бог - спасіння".

Молитва на День Св. Пророка Єлисея:

Господи Боже, Отче Небесний!  Через пророка Єлисея Ти продовжив пророцький взірець  навчання Твого народу правдивій вірі та через чудеса зцілення творива від ран гріха, Ти виявляв Свою присутність серед творива Твого. Дай, аби Твоя Церква бачила в Сині Твоєму, Ісусові Христові, останнього пророка кінцевих днів, вчення і чуда Якого тривають у Церкві Твоїй через цілющі ліки Євангелія і Таїнств; через Ісуса Христа. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

четвер, 26 червня 2014 р.

Майстер любові

     Любов кориться вірі, а віра – майстер любові. Християнин каже: «Я не покину Бога заради людей.  Все те, що я не можу любити з Богом – те повинен я ненавидіти.  Якщо вони проповідують щось проти Бога, то вся любов і дружба одразу припиняються.  Тоді я вас ненавиджу і нічого доброго вам не роблю.  Головною мусить бути віра.  Де задіяне Боже Слово, там входить ненависть, а любов виходить.  Але де задіяні моя особа, моє майно, моя репутація або моє тіло – там я повинен віддавати людині всяку честь і їй служити – це Божі набутки, дані мені, аби я допомагав своєму ближньому.  Вони – не Боже Слово і ними можна ризикувати і наважуватися на втрату. Божим Словом не ризикуйте, бо воно належить Господу нашому Богові. Там кажіть: «Я радо покину заради вас все, що Бог дав мені. Але те чим Бог є і те, що належить Господу нашому Богові, я не втрачатиму і не віддаватиму.  Якщо я віддам вам свої тимчасові набутки, то Бог може мені дати більше. Але Бога я триматиму для себе».  Ми можемо легко віддавати тимчасові дарунки і майно, які отримали від Бога.  Таким чином віра, допоки Слово Боже залишається чистим, а віра перебуває в рухові, там віра є правило, міра любові і пан над любов’ю.

Мартін Лютер, З тлумачення двадцять шостого Псалма

середа, 25 червня 2014 р.

Потрійне свято

     Сповідання віри або ж Символи віри зявляються у час кризи, яку переживає Церква, а слово «криза» грецькою мовою означає суд. 
            Церкву, яка перебуває на землі ще називають Церквою, що воює, бо вона весь час мусить вести боротьбу проти диявола та його слуг, фальшивих учителів, які намагаються спотворити Слово Боже і таким чином знищити Євангеліє, вчення про Христа і про спасіння самою вірою в Нього.  Аби захистити правдиве вчення Церква формулювала Символи віри.  Це – вкрай важливо, бо коли втрачається правдиве вчення, проповідь Слова Христового, то з ним втрачається віра, а отже втрачається спасіння і вічне життя.
            Тож перше свято, яке ми святкуємо 25 червня, є річниця Нікейського Собору, який був скликаний на початку літа 325 року Імператором Костянтином.  Нікейський Собор відстояв Біблійну правду про те, що Ісус – вічний Бог Син і сформулював відповідний Символ віри, який було довершено на Соборі в Контстантинополі 381 року.  Цей Символ віри – невід’ємна частина літургії Церкви.
            Друге сьогоднішнє свято - День проголошення Сповідання віри в Ауґсбурзі (через це воно називається Ауґсбурзьке Віросповідання). Саме в Ауґсубург скликав тодішній Імператор Священної Римської Імперії, Карл V, представників німецьких земель і Церкви, аби владнати релігійну суперечку, яка велася між доктором Лютером і його послідовниками та римським престолом.  Доктор Лютер наполягав на Біблійному вченні про виправдання самою вірою в Христа, тоді як римська сторона відступилася від божественної правди і поширювала вчення, яке суперечило Євангелію і до справи спасіння долучало добрі діла, індульгенції тощо.  Ауґсбурзьке Віросповідання відстояло євангельську правду про спасіння самою вірою в Христа і повернуло Церкві Біблійну віру, тобто сповідання Апостольської Церкви.
            Третє свято сповідань Християнської Церкви – видання в місті Дрездені 25 червня 1580 року Християнської Книги Злагоди.  Ця Книга була вкладена Якобом Андреа та Мартіном Хемніцом на прохання їхніх правителів, які бажали покласти край релігійним суперечкам на їхніх землях, що постали після того, як Господь покликав до небесної домівки доктора Мартіна Лютера.   Християнська Книга Злагоди цілковито відповідає своїй назві і є чітким та вірним поясненням Святого Письма.  Святе Письмо, Біблія – єдине, божественне джерело та норма всієї християнської доктрини.  Книга Злагоди, відповідно, містить інші Символи віри Християнської Церкви, її сповідання: Апостольський, Нікейський і Афанасіївський Символи віри, Ауґсбурзьке Віросповідання 1530 року, Апологію Ауґсбурзького Віросповідання, Шмалькальдські Статті, Трактат про владу та примат папи, Малий і Великий Катехізиси Мартіна Лютера, Формулу Злагоди, Каталог свідчень і Саксонські візитаційні статті.
            Цікаво, що значна частина цих Сповідань віри написана мирянами або дияконами, що спростовує міф про те, що доктрина Церкви важлива лише для священнослужителів або пастирів.   Ці Сповідання важливі для всіх християн і сьогодні ми дякуємо Богові за сьогоднішнє потрійне свято!

Молитва на День віросповідань:
Господи Боже, Отче Небесний!  На першому Вселенському Соборі в Нікеї Церква Твоя відважно сповідувала віру її в єдиного Господа Ісуса Христа, Який є однієї сутності з Отцем, а більш як за тисячу років ця сама Церква, на зібранні в Ауґсбурзі, відважно стала на захист Твого вчення про виправдання самою вірою в Христа, без діл Закону. Дай Боже нам мужності завжди сповідувати цю спасенну віру і непохитно перебувати в Слові Твоєму. Через Ісуса Христа, нашого Господа. Амінь.

вівторок, 24 червня 2014 р.

День Св. Апостола Варнави

     Сьогодні ми дякуємо Господу за святого Апостола Варнаву.  Св. Варнава був левитом з Кіпру, який продав землю і віддав прибутки з продажу ранній християнській спільноті в Єрусалимі (Дії 4:36-37).  Св. Павло повідомляє нас, що Варнава був кузеном Івана Марка (Колосян 4:10). Варнаву було послано Єрусалимською Церквою, аби він був єпископом у молодій церкві в Антіохії (Дії 11:22).  Маючи там служіння,  він пішов до Тарсу і до Антіохії на поміч привів Павла (Дії 11:25-26).  Саме Церква в Антіохії відправила Варнаву та Павла в першу місіонерську подорож (Дії 13:2-3). Проте, коли настав час для другої місіонерської подорожі, Варнава і Павло не дійшли згоди про те, чи брати з собою Івана Марка. Варнава взяв Марка і пішов на Кіпр, а Павло взяв Силу і відправився на північ через Сирію і Кілікію (Дії 15:36-41). Про діяльність Варнави додатково відомо лише те, що його, очевидно, знали коринтяни (1 Коринтян 9:6).  Традиція оповідає, що Варнава помер мученицькою смертю на Кіпрі - його вкаменували.

Молитва на День Св. Апостола Варнави:


Всемогутній Боже! Твій вірний слуга Варнава шукав не власної слави, а щедро віддав життя своє і все, що мав для підбадьорення Апостолів і їхнього служіння. Подай нам, аби ми могли повторювати його приклад у житті, відданому благодійництву та проголошенню Євангелія; через Ісуса Христа, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

понеділок, 23 червня 2014 р.

У Божій правді

«У правді Твоїй» – в Божій правді. Правда – це те, що правильне, не фальшиве, що не має пишноти та блиску, але є правильним перед Богом.  Таким чином людина у вірі ходить перед Богом, а отже йде дорогою любові в служінні своєму ближньому.

Мартін Лютер, З тлумачення двадцять шостого Псалма

неділя, 22 червня 2014 р.

Проповідь на 2-у неділю П'ятдесятниці

ЛЮБИТИ ГОСПОДА
                    (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
                           
Слухай, Ізраїлю: Господь, Бог наш – Господь один! І люби Господа, Бога твого, усім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією силою своєю! І будуть ці слова, що Я сьогодні наказую, на серці твоїм. І пильно навчиш цього синів своїх, і будеш говорити про них, як сидітимеш удома, і як ходитимеш дорогою, і коли ти лежатимеш, і коли ти вставатимеш. І прив'яжеш їх на ознаку на руку свою, і будуть вони пов'язкою між очима твоїми. І напишеш їх на бічних одвірках дому свого та на брамах своїх. І станеться, коли Господь, Бог твій, уведе тебе до того Краю, якого присягнув був батькам твоїм, Авраамові, Ісакові та Якову, щоб дати тобі великі та гарні міста, яких ти не будував,  та доми, повні всякого добра, яких ти не наповнював, і тесані колодязі, яких ти не тесав, і виноградники та оливки, яких ти не садив, і ти будеш їсти й наситишся, стережися тоді, щоб ти не забув Господа, що вивів тебе з єгипетського краю, з дому рабства! Бійся Господа, Бога свого, і Йому будеш служити, і Йменням Його будеш присягати. Не будеш ходити за іншими богами з богів тих народів, що в околицях ваших, бо Господь, Бог твій Бог заздрісний посеред тебе; щоб не запалився на тебе гнів Господа, Бога твого, і щоб Він не вигубив тебе з поверхні землі. Не будете спокушати Господа, Бога вашого, як спокушали ви в Массі. Будете конче пильнувати заповідей Господа, Бога вашого, і свідоцтва Його, і постанови Його, що наказав Він тобі. І будеш робити справедливе та добре в Господніх очах, щоб було тобі добре, і щоб увійшов ти та посів той хороший Край, що Господь присягнув був батькам твоїм…   (Книга Повторення Закону 6:4-18).

Усім… улюбленим Божим, вибраним святим, благодать вам та мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа!  (Рим. 1:7) Амінь.

Дорогі брати і сестри, ХХ століття було позначене однією з найбільш жорстоких воєн, які будь-коли знала цивілізація. 73 роки тому нацистська Німеччина розпочала війну проти свого колишнього союзника у ІІ Світовій війні, Радянського Союзу.  Гітлер і Сталін, керівники обох країн, однаково не вірили в Бога та однаково сповідували віру в еволюцію. Гітлер вірив у вищість арійської раси та приреченість панування німецького народу над усіма іншими людьми.  Сталін сповідував вищість одних класів над іншими, а в кінці війни піднімав тост за великий російський народ, який, на його думку, привів до перемоги у ІІ Світовій війні.

Синонімом нечуваної жорстокості та вбивств стали німецькі концентраційні табори , які були лише досконалішою, як і личить німцям, калькою радянських концентраційних таборів, які з’явилися на декілька десятиліть до Бухенвальда і Дахау.  Нацистські СС і гестапо, синоніми нелюдяного поводження із полоненими та катувань були так само калькою із російської Чека, що пізніше переросте у сумновідоме НКВД та КГБ. Втім нацисти так і не змогли перевершити жорстокістю енкаведистів, які найжорстокішою смертю, голодомором, знищили біля десяти мільйонів наших одноплемінників – українців. Це було ще до початку ІІ Світової війни і до нападу нацистів на комуністів.

Ті, хто стояв за організацією усіх масових вбивств в концтаборах і поза ними, у війнах і в голодоморах, свято вірив в одне – в те, що Бога немає, а Біблія – одна з найпроблемніших книг, якої слід позбутися, яку не просто не слід читати, а її слід заборонити і особливо слідкувати за тим, щоб вона не потрапляла в руки молоді. Ці два, на перший погляд, антагоністи, ці двоє запеклих друзів, що вірили в соціалізм, що стали 22 червня 1941 року лютими ворогами, скоїли те, що скоїли, бо відкидали Бога і Його Слово, яке впродовж майже тисячоліття було джерелом культури та освіти в Європі.  Згадаймо лише Україну – наші перші школи були засновані за допомогою церков і не тільки школи початкові, але й вищі школи, як-от Острозька та Києво-Могилянська Академії. Так само як і Сполучених Штатах Америки Божим Словом керувалися були університети Гарвардський, Єльський і Прінстонський.

Втім, не обов’язково бути керівником країни або якимось іншим високим начальником, аби привести покоління до невірства, відступництва від Бога і трагедій, які відбуваються, наприклад, сьогодні на сході України.  Достатньо бути батьком або матірю, які не навчають своїх дітей про Бога, не водять їх до церкви і цим вже почати руйнувати віру в Бога, а з нею і власну сімю і країну.

Послухайте, що сьогодні каже нам Господь.  Він не звертається до провідників Божого народу, а звертається до всього народу. «Слухай, Ізраїлю!» – каже Він. Весь Ізраїлю, Ізраїлю без винятку.  Слухайте всі, хто має вуха, бо це стосується кожного з вас і воно вкрай важливе не просто для вашого майбутнього, а для цілої вічності. Ці слова, любі брати і сестри, звернуті сьогодні до нас. Бо Ізраїль – це вибраний Божий народ. Ізраїль – це Христова Церква. Ось як звертається до вас Апостол Петро: «Ви – вибраний рід, священство царське, народ святий, люд власности Божої, щоб звіщали чесноти Того, Хто покликав вас із темряви до дивного світла Свого, колись ненарод, а тепер народ Божий» (1 Петр. 2:9, 10).

«Господь, Бог наш – Господь один!» – продовжує сьогодні Господь Святий Дух через Мойсея. Це та істина, яку проголошують всі монотеїстичні релігії, але сповідують лише вірні Богові християни.  Бо цю істину визнають лише ті, що уповають на єдиного Бога Отця, Сина і Святого Духа.  Всі, хто уповає на когось іншого або на щось інше, насправді затуляють вуха на цей заклик Господа, а прислухаються до власного розуму або демонів. Істина ж проста і водночас незбагненна – один Бог, але три Особи – Свята Трійця – один Бог.

Коли Господа Христа спиталися про підсумок Закону, то Він відповів: «Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією своєю думкою. Це найбільша й найперша заповідь. А друга однакова з нею: Люби свого ближнього, як самого себе» (Мт. 22:37-39). Сьогодні нам Господь Святий Дух нагадує про цю найпершу Заповідь.  

Ця Заповідь наповнена любовю до люблячого Бога. Адже ці слова Господь дає ізраїльтянам після того, як Він виявив до них Свою невимовну любов. Вони були рабами – Він звільнив їх з рабства.  Вони перебували у чужому краї – Він вивів їх із Єгипту і хоче ввести в Обіцяний Край, що тече молоком і медом – в Край, у якому вони будуть незалежним, вільним і щасливим народом.  Вони перебували у смертельній небезпеці – Господь знищив єгипетську армію, втопивши її у морі, по якому суходолом перейшли ізраїльтяни. Господь дарує їм їжу і воду. Їхнє взуття не зношується. Їх чекають великі і чудесні події та речі. Чому?  Бо Господь їх любить.

Природною реакцією на любов є любов. Апостол Іван пише: «Любов Божа до нас з'явилася тим, що Бог Сина Свого Однородженого послав у світ, щоб ми через Нього жили. Не в тому любов, що ми полюбили Бога, а що Він полюбив нас, і послав Свого Сина вблаганням за наші гріхи» (1 Ів. 4:9, 10).  І в Старозаповітних ізраїльтян, юдеїв, і в Новозаповітних ізраїльтян, християн, є всі підстави любити Бога і ця підстава, ця величезна причина – Божа любов до кожного з вас, яку Він виявляє у Своєму Однородженому Синові Ісусі Христі. «Так бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне. Бо Бог не послав Свого Сина на світ, щоб Він світ засудив, але щоб через Нього світ спасся» (Ів. 3:16, 17).

Бог так полюбив вас, любі брати і сестри, Бог так полюбив ваших дітей, родичів і друзів, що дав Свого Сина Єдинородного, Ісуса Христа, аби Він на Себе забрав усі ваші гріхи та провини і обмив їх Своєю святою і дорогоцінною кров’ю на Голгофі.  Ісус Христос віддав Себе, святого Бога та досконалу людину у жертву на хресті, аби сьогодні ми були прощені .  Ісус Христос воскрес із мертвих, аби ви всі були сьогодні проголошені виправданими в Його святе Ім’я і так стали спадкоємцями вічного життя.  

Ось яка велика і жертовна Божа любов до нас!  Бог дає нам усе найдорожче – Свого Єдинородного Сина. Господь виявляє до нас Свою любов, живлячи нас Своїми істинними тілом і кров'ю у хлібі та вині Святої Вечері. І тим, що вірують в Христа, Бог дає спадщину в Царстві Божому. Існує лише два види майбутнього. Одне – дуже сумне, власне кажучи воно – жахливе. Це майбутнє в аду, у вічних безконечних, безпросвітних муках. Саме там вже страждають супутники немилосердного багатого – комуністи, нацисти, терористи і всі інші убивці та кати українського та інших народів.

Інше майбутнє – чудесне, блаженне, радісне.  Це – життя у вічному Царстві Божому. Саме там чекає воскресіння з мертвих бідний, але віруючий Лазар і саме там перебувають усі наші попередники у вірі, а серед них і замучені за віру, які вигукують до Христа на престолі: «Аж доки, Владико святий та правдивий, не будеш судити, і не мститимеш тим, хто живе на землі, за кров нашу?» (Об. 6:10).

Коли повернеться наш Господь Ісус Христос повернеться у славі, тоді настане воскресіння усіх мертвих. Тоді воскреслі невіруючі будуть вкинуті у вогняне озеро пекла, де буде темрява, плач і скрегіт зубів повіки. А ви, любі віруючі воскреснете у прославлених тілах і повіки будете жити в чудесних оселях Царства Божого, радіючи новим створінням повіки віків.  Нам є за що любити Господа нашого Бога. У нас таке чудове майбутнє!

А яке майбутнє ви хочете для ваших дітей і внуків? Господь хоче для них щастя і життя. Через це Мойсей під проводом Святого Духа промовляє: «І будуть ці слова, що Я сьогодні наказую, на серці твоїм. І пильно навчиш цього синів своїх, і будеш говорити про них, як сидітимеш удома, і як ходитимеш дорогою, і коли ти лежатимеш, і коли ти вставатимеш. І прив'яжеш їх на ознаку на руку свою, і будуть вони пов'язкою між очима твоїми. І напишеш їх на бічних одвірках дому свого та на брамах своїх».

Йому вторить мудрий Соломон: «Сину мій, не забудь ти моєї науки, і нехай мої заповіді стережуть твоє серце, бо примножать для тебе вони довготу твоїх днів, і років життя та спокою! Милість та правда нехай не залишать тебе, прив'яжи їх до шиї своєї, напиши їх на таблиці серця свого, і знайдеш ти ласку та добру премудрість в очах Бога й людини!» Приповісті 3:1-4).  Якщо ви хочете найкращого майбутнього для ваших дітей і внуків, навчайте їх Слову Божому. Зробіть усе, аби вони відвідували дослідження Писання в церкві та бували на службі Божій щонеділі.  І це – не побажання від пастиря. Це – не євангельська порада. Це – ваш прямий обовязок перед Господом Богом.

Християнин не буде міркувати: «Мої діти виростуть і виберуть, кому їм поклонятися і чи поклонятися їм Господу взагалі».  Ні, істинний християнин думає так як пише Св. Павло: «А батьки, не дратуйте дітей своїх, а виховуйте їх в напоминанні й остереженні Божому!» (Ефесян 6:4). Чому? Бо істинний християнин любить Бога і прагне виконувати Слово Боже, і прагне добра і вічного життя усім людям, а особливо своїм дітям. Істинний християнин виховує дітей в на поминанні й остереженні Божому і щонеділі буває з ними в церкві і радіє Богом любові, Богом прощення, Богом вічного життя. Заради Христа. Амінь.

Благодать Господа нашого Ісуса Христа нехай буде зо всіма вами! Амінь (Рим. 16:24).

четвер, 19 червня 2014 р.

Розмежування людської природи та прабатьківського гріха

     Хоча прабатьківський гріх, наче духовна отрута та (як каже Лютер) проказа, вразив, спотворив і пошкодив усю природу людини настільки, що природу не можна окремо показати відчуттям і очам як таку і так само неможливо окремо показати прабатьківський гріх (бо прабатьківський гріх не є чимось таким, що існує саме по собі окремо, поза природою людини чи просто саме по собі), проте природу чи єство (тобто тіло та душу) людини, котрі є творивом і ділом Божим та прабатьківський гріх, який є ділом диявола і яким була спотворена та вражена природа людини, потрібно розумом і думкою розглядати окремо. Таку відмінність встановлювати, розглядати і її дотримуватися спонукають і змушують нас головні статті нашої віри.

Мартін Хемніц, Довідник: Служіння, Слово і Таїнства

понеділок, 16 червня 2014 р.

Сп'янілі Словом благодаті

     Давид бажає сказати таке: «Господи, Твої гості, що сидять за Твоїм столом, не лише стають міцними та відважними велетнями в присутності всіх своїх ворогів, але й стають щасливими та п’яними.  Це завдяки тому фактові, що Ти ставишся до них добре, як багатий до своїх гостів.  Ти чудесно годуєш їх, чиниш їх щасливими та радісними і так гарно прислуговуєш їм вином, що вони п’яніють».  Все це робиться через Слово благодаті.  Через нього Господь, наш Пастир, годує і зміцнює серця Його віруючих так, що вони зневажають усіх своїх ворогів і промовляють разом із пророком: «Я не побоюсь десяти тисяч люду, які проти мене навколо отаборились!» (Пс. 3:6).  А вище у 4 вірші він був сказав: «Не буду боятися злого, бо Ти при мені». Відповідно Він дає їм Святого Духа разом зі Словом і то через це саме Слово.    
     Святий Дух робить їх [віруючих] не лише мужніми та відважними, але й настільки безпечними та щасливими, що вони п’яніють від великої і щедрої радості. Давид таким чином говорить тут про духовну силу, радість і сп’яніння – силу Божу (Рим. 1:16) і радість в Святому Духові, як називає її Св. Павло і блаженним сп’янінням, в якому всі люди наповнюються не вином, яке для розпусти, а Святим Духом (Еф. 5:18).  І це – броня та зброя, якою Господь Бог оснащує Його віруючих проти диявола і світу, тобто, Він вкладає Слово у їхні вуста і в серця їхні дає мужність, тобто Святого Духа. Безстрашно та в бадьорості - в такому оснащенні атакують вони своїх ворогів. Вони змітають і долають їх, незважаючи на всю ворожу силу, мудрість і святість.  Такими воїнами були Апостоли в День П’ятдесятниці (Дії 2:1 і далі).  Вони встали в Єрусалимі проти наказу імператора і первосвященика і діяли так наче вони – справжні боги, а всі інші – проста саранча і вони натискали в усій силі і радості так наче вони сп’яніли, а дехто з них навіть насміхався і говорив, що вони понапивалися молодого вина.  Але з пророка Йоіла Св. Петро показав, що вони наповнені не вином, а Святим Духом. По тому Він розмахує мечем своїм, тобто розтуляє уста і проповідує і одним ударом рятує від диявола три тисячі душ.
Мартін Лютер, З тлумачення двадцять третього Псалма

неділя, 15 червня 2014 р.

Проповідь на неділю Святої Трійці

ОСЬ Я, ПОШЛИ ТИ МЕНЕ!
                    (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
                           
Року смерти царя Озії бачив я Господа, що сидів на високому та піднесеному престолі, а кінці одежі Його переповнювали храм. Серафими стояли зверху Його, по шість крил у кожного: двома закривав обличчя своє, і двома закривав ноги свої, а двома літав. І кликав один до одного й говорив: «Свят, свят, свят Господь Саваот, уся земля повна слави Його!» І захиталися чопи порогів від голосу того, хто кликав, а храм переповнився димом! Тоді я сказав: «Горе мені, бо я занапащений! Бо я чоловік нечистоустий, і сиджу посеред народу нечистоустого, а очі мої бачили Царя, Господа Саваота!» І прилетів до мене один з Серафимів, а в руці його вугіль розпалений, якого він узяв щипцями з-над жертівника. І він доторкнувся до уст моїх та й сказав: «Ось доторкнулося це твоїх уст, і відійшло беззаконня твоє, і гріх твій окуплений». І почув я голос Господа, що говорив: «Кого Я пошлю, і хто піде для Нас?» А я відказав: «Ось я, пошли Ти мене!»  (Книга Св. Пророка Ісаї 6:1-8).

Усім… улюбленим Божим, вибраним святим, благодать вам та мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа!  (Рим. 1:7) Амінь.

Дорогі брати і сестри, одного разу Вілфред Ґренфел,   славетний медичний місіонер, що трудився на Лабрадорі, був на прийомі в Лондоні. На званий обід було запрошено чимало відомих осіб, усі з яких, звісно, позиціонували себе, як християни. І ось під вечір, до місіонера підійшла одна пані і спиталася: «Лікарю Ґренфел, а хіба може бути, що ви – місіонер? Тиша тривала буквально мить і цей слуга Господній відповів: «А хіба може, пані, бути, що ви – не місіонерка?»

«Хіба може так бути, що ти – не місіонер?»  «Хіба може так бути, що ти – не місіонерка?»  Ці запитання, звісно можуть стосуватися і кожного з нас, любі брати і сестри.  Ще не так давно ми святкували День Вознесіння Господнього. «Моїми ви свідками будете в Єрусалимі, і в усій Юдеї та в Самарії, та аж до останнього краю землі»  – каже Господь Своїм учням і нам з ними у день Свого вознесіння (Дії1:8).  Як ми свідчимо про Христа?  Якими ми є свідками Його в Києві, поза Києвом?  Як ми свідчимо про Нього, коли перебуваємо у якійсь іншій частині нашої країни або за кордоном? І чи взагалі ми свідчимо про Христа? А коли про когось дізнаємося, що він або вона Христа не стидаються, а сміливо про Нього говорять, тоді ми починаємо дивуватися, наче самі ми не християни?

Ісая, книгу якого ми читаємо сьогодні, жив у той час, коли над Юдеєю вже нависла смертельна небезпека. Рік за роком Бог посилав Своїх людей, аби вони проповідували Слово Боже.  Пророка за пророком посилав Бог у Юдею, аби народ розкаявся і повернувся до Бога. Подія, яку ми бачимо сьогодні в нашому тексті до проповіді, відбувається за один рік до того, як заснується Рим, який вдруге і остаточно зруйнує, як храм в Єрусалимі, так і сам Єрусалим.

Ласкавий Господь через Свого пророка сьогодні розкриває нам небеса. Є багато різних художніх творів, які описують небеса.  Вони сповнені різноманітних фантазій, але сьогоднішній текст – істина. І сьогодні разом із любим пророком ми бачимо Господа Бога, Який сидить на престолі.  Це – надзвичайне видовище! Бо Ісая бачить не храм у Єрусалимі, де престолу немає, а бачить Ісая храм небесний. Там поклоняються Господу ангели і святі, яких Господь вже покликав до Своєї небесної домівки, і які в присутності Божій чекають воскресіння мертвих і життя будучого віку.
У стародавні час царі, як сьогодні судді носили мантії, довгі одежі, які підкреслювали владу та повноваження вбраного в таку одежу.  Ісая бачить, як кінці одежі Господа наповнюють храм.  Господь – Цар небес. Господь – цар над усією землею і всесвітом.  Господь – цар вселенної.   

І цей Цар має свій двір. Але не люди стоять найближче до нашого Небесного Царя.  Разом із Ісаєю ми бачимо там серафимів, які ширяють коло Господа. Вони, звісно – святі.  Але навіть вони своїми крилами ховають свої очі та покривають свої ноги і цим навіть вони, святі серафими, визнають, що вони не є гідними перебувати перед лицем Господнім і вони, літаючи довкола їхнього і нашого Творця, таким чином, такою великою і святою покірністю виявляють до нашого Господа абсолютну пошану.

Але вони не просто літають у храмі небесному.  Вони не просто виявляють пошану до Творця, вони Його прославляють. Ви, любі брати і сестри, які щонеділі буваєте в зібранні святих, дуже добре знаєте цю пісню хвали серафимів: «Свят, свят, свят Господь Саваот, уся земля повна слави Його!» Святий Отець, святий Син, святий Святий Дух.  «Слава, слава, слава, слава, слава Трійці Пресвятій», – вторимо ми у одному з наших улюблених гімнів.

Бог – святий. Бог відділений від будь-якого зла.  Бог відділений від будь-якого гріха.   Не лише це означає Його святість. Його святість означає також те, що Господь противиться будь-якому злу.  Його святість означає також те, що Бог засуджує будь-який гріх. І не лише про це свідчить Його святість. Вона також свідчить про те, що Бог мусить будь-який гріх покарати і зруйнувати. Божа святість означає неминучий суд над цим світом і усяким гріхом.  Всі небеса настільки переповнені святістю Господа та прославленням Його Імені, що хитається усе довкола храму небесного.

Тільки невіруючі і лицеміри можуть стояти самовпевнено та зухвало перед Господнім лицем. Вони так можуть стояти, бо вони – сліпі та глухі духовно.  У час їхньої смерті або в час кінця світу вони побачать, проти Кого вони коїли гріх, і Кого вони зневажали, але буде вже надто пізно. Суд над ними – неминучий, ад – невідворотний.

Але подивіться, любі брати і сестри, на нашого любого євангеліста Ісаю. Він не поводиться так як глузії і насмішники.  Він настрашений Божою святістю.  І він усвідомлює власну гріховність і власну нечистість тому і вигукує: ««Горе мені, бо я занапащений! Бо я чоловік нечистоустий, і сиджу посеред народу нечистоустого, а очі мої бачили Царя, Господа Саваота!» Усвідомлюймо і ми, любі брати і сестри, так свій гріх і разом із Ісаєю, у каятті вигукуймо: «Горе мені, бо я занапащений! Бо я згрішив перед святим Господом!  Я нічого не маю сказати собі у виправдання, коли побачу Царя, Господа Саваота!  Прости мене, Господи!  Святий Боже, Святий Кріпкий, Святий Безмертний, помилуй нас!»

Сьогодні у видінні Ісаї ми бачимо передвіщення того, що станеться через 700 років після Ісаї і того, що сталося близько двох тисяч років тому. «І прилетів до мене один з Серафимів»,  – каже нам сьогодні Ісая, «а в руці його вугіль розпалений, якого він узяв щипцями з-над жертівника. І він доторкнувся до уст моїх та й сказав: «Ось доторкнулося це твоїх уст, і відійшло беззаконня твоє, і гріх твій окуплений».

Що може Ісая зробити?  Як він може виправити своє жалюгідне становище? А нічого! А ніяк!  Точно так само, як і ми усі, любі брати і сестри, ніяк і нічим не можемо виправити нашої власної гріховності, нашої власної нечистоустості, нашого власного беззаконня.  Але робить усе Господь Бог. Це Він забирає провину пророка, посилаючи одного із Серафимів, у руці якого був розпалений вугіль із жертівника жертвоприношення – одним його доторком до уст Ісаї, відбувається виправдання пророка: «Ось доторкнулося це твоїх уст, і відійшло беззаконня твоє, і гріх твій окуплений». Не ти це зробив, а зробив це Бог, благодаттю Своєю. Тепер ти не беззаконний, ти тепер, як кожен, хто стоїть у храмі небесному перед Господом і виспівує хвалу Трисвятому Богові. З благодаті Божої ти прощений і виправданий, з Його жертівника торкнулося уст Твоїх і цим ти став повністю чистий.

Бог святий і Він учинив Ісаю святим.  Гріх Ісаї став окуплений тим, що Бог, Який перебуває поза часом, здійснить через сім сотень літ у Єрусалимі, коли Той, Хто сидить на престолі небесного храму, народиться від Діви Марії. Це славу Сина Божого бачить Ісая і це про Нього він нам звіщає сьогодні (Ів. 12:41).  Це Христос візьме на Себе гріх Ісаї і наші гріхи і окупить їх, принісши Самого Себе в жертву за всі до одного гріхи Св. пророка Ісаї і за всі до одного наші гріхи, любі брати  та сестри. Тому сьогодні коли ви каєтеся у ваших гріхах і визнаєте власну безпорадність перед Господом Богом, ці слова стосуються і вас: «відійшло беззаконня твоє, і гріх твій окуплений».

Ваших вуст торкається теж щось особливе із жертівника Божого: Христове істинне тіло під виглядом звичайного хліба.  Ваших уст торкається щось особливе із жертівника Божого: Христова істинна кров під виглядом вина. Ваше беззаконня ними забирається.  Ваш гріх ними окуплений.

Твоє беззаконня на Себе забрав Христос і Він твій гріх окупив, віддавши Самого Себе святого на смерть і воскреснувши, торжествуючи над усім злом, над владою диявола і самою смертю, аби сьогодні тебе проголосити виправданим і праведним.  Аби ти міг сьогодні бути дитям Божим  і стояти перед Господом сьогодні і з радісним серцем співати разом із Серафимами: «Свят, свят, свят Господь Саваот, уся земля повна слави Його!»

Радій, християнине!  Радій християнко!  Бо твій гріх окуплений. Бо ти житимеш у присутності Божій повіки віків. У час повернення Христа у славі, ти воскреснеш у прославленому тілі, аби вже ніколи не помирати, а тішитися новим небом і новою землею у Христовому Царстві повіки віків.

Але памятаймо, любі парафіяни, також питання, яке почув був Ісая, отримавши прощення і ставши святим: «І почув я голос Господа, що говорив: «Кого Я пошлю, і хто піде для Нас?»  Господь хоче мати Своїх посланців.  Причому Господь хоче мати посланців, які добре розуміють і гріх, і прощення, і Закон, і Євангеліє. Господь хоче, аби Його посланцями у цьому світі були прощені грішники такі як ви і я. А прощений грішник – грішник радісний і охочий.  

Погляньте як діє Ісая. Він не каже: «В мене немає часу, та й ситуація не дуже сприятлива, бо невіруючі контролюють майже весь світ». Ні, Ісая охоче відповідає: «Ось я, пошли Ти мене!»   Ісая готовий іти і робити те, що скаже Йому Господь. Таку саму охоту робити те, що каже Господь, мають віруючі. Вони мають охоту робити те, що каже їм у Своєму Слові Господь навіть, якщо це свідчення не словом, то ділом каже нам свідчити Господь, щоб «вони бачили ваші добрі діла, та прославляли Отця вашого, що на небі» (Мт. 5:16).

Медичний місіонер, Вілфред Ґренфел, свідчив про Бога власною діяльністю. Він свідчив про Господа власними ділами та словами і цим став взірцем для багатьох християн. Хай і наша відповідь на поклик нашого Господа сьогодні і завжди буде такою самою, як в нашого любого пророка Ісаї: «Ось я, пошли Ти мене!»   Заради Христа. Амінь.

Благодать Господа нашого Ісуса Христа нехай буде зо всіма вами! Амінь (Рим. 16:24).


субота, 14 червня 2014 р.

Кожна громада - помісна церква

     Добре відомо, що термін екклесіа в Новому Заповіті позначає і помісну церкву, і Церкву соборну. В Діях 9:31 це слово також позначає церкву окремої області або областей ("Церква по всій Юдеї, і Галілеї, і Самарії"), яка, звісно, існує в певній кількості  помісних церков. Якісно така само реальність мається на увазі в кожному випадку. Будь-яка відмінність між "громадою" і "церквою" є винятково словесною, як без лінгвістичного, так і без богословського підґрунтя у Святому Письмі. Це відмінність без різниці. 

Професор Курт Маркворт, "Церква та її спільнота, служіння і управління"

вівторок, 10 червня 2014 р.

В небесній оселі

     8 червня ц. р. на 75-ому році життя Господь покликав до небесної оселі нашу сестру, Людмилу Пекарську. Християнський похорон спочилої у Господі сестри відбудеться в середу 11 червня ц. р. Хай наш розп'ятий і воскреслий Господь утішить нас сьогодні словами: «Я воскресення й життя. Хто вірує в Мене, хоч і вмре, буде жити» (Євангеліє від Св. Івана 11:25). У нашому Символі віри ми сповідуємо: «Чекаю воскресіння мертвих і життя будучого віку». Ми чекаємо на воскресіння нашої сестри і всіх, хто заснув у Господі. Прийди, Господи Ісусе! Амінь.

Істинну Церкву годує Господь

Давид говорить тут не лише про власну особу, але цими словами він показує, як живеться святій Християнській Церкві.  Він дуже гарно її змальовує і розфарбовує.  Перед Богом вона – чудесне зелене пасовисько, на якому вдосталь є трави й води.  Тобто це – Божий рай і сад задоволення, прикрашений усіма Його дарами і він має Його невимовні дари:  святі Таїнства, любе Слово, яким вона навчає, керує, відновлює і втішає Його отару.  Проте для світу вона з’являється по-іншому. Вона – чорна, похмура долина, де не видно ні радості, ні втіхи, а видно лише неспокій, горе та біду.  Через скарб, який вона має, на неї з усієї міці нападає диявол. Всередині він мучить її отруйними, огняними стрілами (Еф. 6:16), а назовні він розділяє її розколами та спокусами (Рим. 16:17).  А ще він підбурює проти неї свою наречену, світ,[1] який наводить на неї усяке нещастя і біль сердечний через переслідування, наклепи, богохульства, осуд і убивства.  Тож недивно було би, якби люба Християнська Церква була повністю зруйнована в мить ока через велике лукавство і могутність як диявола, так і світу.  Бо сама вона не може захиститися від її ворогів: вони надто сильні, лукаві і могутні. Вона така, як описує її пророк – невинне, просте, беззахисне ягнятко, яке не може нікому завдати жодної шкоди, а весь час готове не лише робити добре, але й у відповідь на добро отримувати зло.
 Але як же так буває, що християнство, настільки слабке може вистояти перед усім цим лукавством і тиранією диявола та світу?  Господь –  Пастир (Церкви), тому вона в недостатку не буде. Він годує її і відновлює її фізично та духовно. Він тримає на стежині правильній. Він також дає їй посох і жезло за меча.  Проте вона не використовує цей меч рукою, а вустами своїми.  Ними вона не лише втішає засмучених, але й змушує диявола та його апостолів до втечі, незважаючи на те наскільки спритно вони захищаються.  До того ж, Господь накрив перед нею стіл або ж Пасхального Агнця…

Мартін Лютер, З тлумачення двадцять третього Псалма



[1] Улюблена метафора Лютера про світ.

понеділок, 9 червня 2014 р.

Недугу лікує лише Святий Дух

     Прабатьківський гріх є найбільшою зіпсутістю, якою природа людини повністю і сильно спотворюється у тілі, душі та всіх силах настільки, що в Божих очах в нашому тілі не замешкує більше жодне добро, особливо в речах духовних (Рим. 7:18), але за природою кожна думка людського серця є лише злом (Буття 6:5, 8:21) тощо.  
     Фактично людський розум не може ні уявити, ані зрозуміти те, наскільки глибоким, жахливим і серйозним злом є прабатьківський гріх, але про це можна навчитися і дізнатися з об'явленого Богом Слова. Бо серце людини є настільки поганим, спотовреним і розбитим, що його не зрозуміти (Єр. 17:9-10).
     І таим великим є значення прабатьківської недуги, що її не можна вилікувати, а можна її тільки відродити і відновити Святим Духом.  Таке зцілення, що почалося в цьому житті, буде завершене у вічному житті грядущому.

Мартін Хемніц, Довідник: Служіння, Слово і Таїнства

неділя, 8 червня 2014 р.

Проповідь на П'ятдесятницю

                          ЛЮБОВ ДО ХРИСТА І УТІШИТЕЛЬ
                    (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
                           
Ісус відповів і до нього сказав: «Як хто любить Мене, той слово Моє берегтиме, і Отець Мій полюбить його, і Ми прийдемо до нього, і оселю закладемо в нього. Хто не любить Мене, той не береже Моїх слів. А слово, що чуєте ви, не Моє, а Отця, що послав Мене. Говорив це Я вам, бувши з вами.  Утішитель же, Дух Святий, що Його Отець пошле в Ім'я Моє, Той навчить вас усього, і пригадає вам усе, що Я вам говорив. Зоставляю вам мир, мир Свій вам даю! Я даю вам не так, як дає світ. Серце ваше нехай не тривожиться, ані не лякається! Чули ви, що Я вам говорив: Я відходжу, і вернуся до вас. Якби ви любили Мене, то ви б тішилися, що Я йду до Отця, бо більший за Мене Отець. І тепер Я сказав вам, передніше, ніж сталося, щоб ви вірували, коли станеться. Небагато вже Я говоритиму з вами, бо надходить князь світу цього, а в Мені він нічого не має, та щоб світ зрозумів, що люблю Я Отця, і як Отець наказав Мені, так роблю. Уставайте, ходім звідсіля!» (Євангеліє від Св. Івана 14:23-31).

Нехай примножиться вам благодать та мир! (1 Петр. 1:2) Амінь.

Дорогі брати і сестри, чи любите ви Господа Ісуса Христа? Якщо так, то як ви виявляєте до Нього вашу любов? Коли ми любимо інших людей, ми намагаємося зробити їм приємне, їм допомогти. Коли чоловік любить дружину, а дружина любить чоловіка, то є море різних способів того, як виявляти любов. Ось як, наприклад, Апостол Павло пише про любов чоловіка до дружини: «Чоловіки, любіть своїх дружин, як і Христос полюбив Церкву, і віддав за неї Себе, щоб її освятити, очистивши водяним купелем у слові, щоб поставити її Собі славною Церквою, що не має плями чи вади, чи чогось такого, але щоб була свята й непорочна! Чоловіки повинні любити дружин своїх так, як власні тіла, бо хто любить дружину свою, той любить самого себе» (Еф. 5:25-28).

А ось як Апостол Іван описує один із виявів християнської любові до свого ближнього: «А хто має достаток на світі, і бачить брата свого в недостачі, та серце своє зачиняє від нього, то як Божа любов пробуває в такому? Діточки, любімо не словом, ані язиком, але ділом та правдою!» (1 Ів. 3:17, 18).  Любов обовязково знаходить своє вираження. Любов не буде безмовною і бездіяльною.

Але як виявляти нам любов до Ісуса? Як нам виявляти любов до вічного Сина Божого, Який перше полюбив нас?  Він нас полюбив настільки, що стався для нас людиною.  Він нас полюбив настільки, що забрав на Себе всі наші гріхи та провини.  Він настільки полюбив кожного з вас, що з кожного з вас Він Своєю святою і дорогоцінною кров’ю позмивав ваші гріхи та провини і приніс за кожного з вас, неправедного та грішного, у жертву Самого Себе святого та праведного.  Заради Христа розпятого і воскреслого Бог прощає вам усі ваші гріхи і проголошує вас праведними.  Бог заради Христа називає вас дітьми Своїми і дає вам вічне життя у Своєму Царстві.  Як нам виявляти нашу любов до Ісуса?

Сьогодні наш Господь дає нам відповідь на це запитання.  Він каже: «Як хто любить Мене, той слово Моє берегтиме».  Ось де проходить водорозділ між тими, що люблять Ісуса і тими, що до Нього байдужі – це любов до Слова Христового.  Ось де проходить водорозділ між Церквою і світом – Слово Христове і любов до нього. Якщо любиш Ісуса, обовязково любитимеш Його Слово – Біблію.

Власне кажучи, Сам Ісус називається Словом. «Споконвіку було Слово, а Слово в Бога було, і Бог було Слово. Воно в Бога було споконвіку. Усе через Нього постало, і ніщо, що постало, не постало без Нього. І життя було в Нім» (Ів. 1:1-4). Ісус Слово приходить до нас зі Словом і через Слово.  Ісус прийшов у наше життя Своїм Словом – Євангелієм.  Ісуса ми знаємо через Його Слово і завдяки Його Слову. Ми увірували через Слово, як пише Апостол Павло: «Тож віра від слухання, а слухання через Слово Христове» (Рим. 10:17).

Хто вірує в Христа, той з радістю слухає Слово. Хто вірує в Христа, той горнеться до цього Слова, цінує і плекає його, читає його щодня, розмірковує про нього – тобто, любить Біблію, береже Слово Христове. Хто ж залишається світом, мирською людиною, для того Біблія у кращому випадку залишається прикрасою його колекції або декорацією в кабінеті, що демонструє святенництво власника Святої Книги.

Ви, любі християни, що любите Слово Христове, маєте щось особливе. Ви маєте те, чого не може мати світ і жодна мирська людина.  Господь каже, що до вас, того  хто любить і береже Слово Христове «Отець Мій», – каже Христос, «полюбить його, і Ми прийдемо до нього, і оселю закладемо в нього». Щойно ми віруємо в Христа, як до нас у духовний спосіб, невидимо приходить Отець. І Він не просто приходить, а разом із Христом Отець закладає в нас оселю, Свій славний і святий маєток.  Звісно ж де Отець, і Син, там і Святий Дух, день зіслання Якого на Церкву ми святкуємо сьогодні. А де мешкає Отець і Син, і Святий Дуз там незміренно додаються благословення. Там додається благодать на благодать, невичерпне джерело Божої любові, і прощення гріхів, і вічного життя.

Ваша любов до Христа відповідає любовю до Його Слова. А Отець настільки благодатно відповідає на вашу любов до Христа і до Його Слова!  Ваші серця наповнюються любовю Божою.  Власне кажучи, кожне серце чимось наповнене. Серця невіруючих людей теж наповнені. І про їхній наповнювач Господь каже: «Що ж виходить із уст, те походить із серця, і воно опоганює людину. Бо з серця виходять лихі думки, душогубства, перелюби, розпуста, крадіж, неправдиві засвідчення, богозневаги. Оце те, що людину опоганює» (Мт. 15:18-20). Ті, що не люблять Ісуса, ті не бережуть Його Слово і не мають у відповідь любові Отця, а отже й не мають ні Його рясних благословень, ні прощення гріхів, ані життя вічного.

 Так є, бо Слово Христове, як нам каже сьогодні Син Божий: «А слово, що чуєте ви, не Моє, а Отця, що послав Мене. Говорив це Я вам, бувши з вами». Господь говорить про те, що Слово Ісуса во плоті – це Слово Отця Небесного.  Це – Слово Святого Духа. Це – Слово Боже, істинне і непомильне. Це означає, що це слово містить всю істину нашого спасіння. Звідси й така особлива потреба в тому, аби це Слово і любити, і берегти. Бо де є Слово – там є Син, там є Отець, там є Святий Дух. А отже там є і любов Божа, і прощення гріхів, і вічне життя. Слово Христове – істинний скарб. Біблія – це справжній земний скарб кожного християнина, кожної християнки.

Про Своє чудодійне Слово Господь говорив Своїм учням у час Свого земного служіння не раз. Але ось настає пора Йому після хреста Голгофи, смерті за наші гріхи та воскресіння для нашого виправдання, повертатися на небеса. Ісус виявляє Своїм учням любов і бажання перебувати з ними завжди. Але нині настає час для приходу іншої Особи Святої Трійці – Господа Святого Духа.

Учні не втрачають від вознесіння Господа Ісуса Христа, бо з приходом Господа Святого Духа вони отримають величезні благословення. Господь Ісус Христос виконав Своє діло на землі. Тепер Його діло продовжує Господь Святий Дух, невидима божественна Особа Святої Трійці. Господь Ісус каже: «Утішитель же, Дух Святий, що Його Отець пошле в Ім'я Моє, Той навчить вас усього, і пригадає вам усе, що Я вам говорив».

Син Божий називає Святого Духа Утішителем і каже про Його особливу функцію – Він навчить всьому і поведе учнів у всій істині.  Прихід Утішителя станеться в ту найпершу Пятдесятницю, а повністю ця обітниця Спасителя довершується у Апостольських книгах і листах, які ми традиційно називаємо посланнями. Ці апостольські твори – богонатхненні, тобто вони написані під проводом Святого Духа, Який виконує все обіцяне Ісусом.

Господь Святий Дух також нагадує про все, що говорив Ісус і все це Христові учні та євангелісти запишуть у чотири особливі книги – Євангелія: від Св. Матвія, від Св. Марка, від Св. Луки та від Св. Івана. Якби ви мене запитали про що я говорив вчора в Софійському Соборі з учасниками інавгурації Президента Порошенка, я би вам відповів. Але немає гарантії, що я вам переказав би все стовідсотково точно. Я міг би щось забути, щось сказати не так. І це властиво всім людям.

Проте, коли ми читаємо Євангелія, то ми маємо стовідсоткову впевненість у їхній стовідсотковій точності, у абсолютно точному переказі всього того, що промовляв Господь Ісус. Чому?  Бо Господь Святий Дух нагадав євангелістам усе абсолютно точно і все необхідне, що вони мали записати у Євангелія, аби сьогодні ми могли ці Євангелія читати, чути, слухати та берегти. Без Господа Святого Духа це було би неможливо. Але Господь Святий Дух – утішитель, а Євангеліє – це справжня втіха, яке передає всі слова Божого Сина в їх істинному, правдивому значенні. Господь Святий Дух в цьому сенсі – будівничий Церкви, як пише Апостол Павло: «Отже, ви вже не чужі й не приходьки, а співгорожани святим, і домашні для Бога, збудовані на основі апостолів і пророків, де наріжним каменем є Сам Ісус Христос, що на ньому вся будівля, улад побудована, росте в святий храм у Господі, що на ньому і ви разом будуєтеся Духом на оселю Божу» (Еф. 2:19-22).

Сьогоднішню нашу бесіду Син Божий завершує словами про мир. Вчора під час інавгурації Президента було чимало слів про мир, якого дуже потребує вся Україна. Гібридна війна, яку проти нас веде Росія – не менш жахлива річ як і повноцінна війна, адже гинуть і наші воїни, і, буває, під кулі потрапляють мирні жителі. Ми молимося за мир, за нашу країну і віримо, що Господь поблагословить нашу країну миром. Але мир ми маємо на увазі світський.

А наш Спаситель говорить про особливий мир – мир з Богом. Цей мир ми не здобуваємо і навіть, якби захотіли якось здобути, то не здобули б. Бо цей мир здобути грішна людина не може.  Але цей мир Ісус здобув на хресті Голгофи для кожного з нас. І вам, друзям Своїм, Він цей мир дає, дарує. Він це робить, бо цей мир належить Йому і Він може Його давати і залишати. Цей мир дає Він вам сьогодні. 

Цей мир, любі брати і сестри, ми отримуємо і в час проголошення відпущення наших гріхів одразу по сповіді. Цей мир ми отримуємо разом із істинними тілом і кров’ю Христовими у хлібі та вині Святої Вечері.  У цьому мирі ми ходимо щодня, виявляючи нашу любов до Ісуса Христа, любовю до Його Слова. У цьому мирі ми радіємо сьогоднішнім святом Зіслання Господа Святого Духа. І в цьому мирі ми чекаємо на повернення нашого розпятого і воскреслого Господа Христа у славі в Останній День, коли Він воскресить усіх померлих, а нас, що віруємо в Нього або преобразить, якщо ми не помремо до Його приходу, або воскресить до вічного життя у Його Царстві. До того часу, любімо один одного та любімо Господа Ісуса Христа, люблячи Його Слово, досліджуючи його та його зберігаючи в серці. Заради Христа. Амінь.


Мир вам усім у Христі! Амінь (1 Петр. 5:14).

В Соборі Святої Софії

 В суботу, 7 червня в Соборі Св. Софії привітав 5-ого Президента України Петра Порошенка з вступом на посаду. Світлина з "Української правди".

понеділок, 2 червня 2014 р.

У зворотний до розуму спосіб

     Коли людина має Слово і у вірі до нього міцно горнеться, то ці вороги, які в іншому випадку – непереможні, мусять усі до одного підкоритися і здатися в полон.  Проте перемога ця і сила – чудесна… не гнівом, не ударами, не опором, контратаками, відплатою, порадою і допомогою то тут, то там – а споживанням, питтям,[1] перебуванням у радості та щасті, сидінням, і спочиваючи.  Все це здійснюється, як ми були вже сказали, Словом. Бо в Писанні «їжа і пиття» означає вірувати та міцно горнутися до Слова і звідси випливає мир, радість, втіха, сила і тому подібне.
     Розум ніяк не може звикнути до цієї чудесної перемоги християн. Тут все відбувається у зворотний спосіб.

Мартін Лютер, З тлумачення двадцять третього Псалма




[1] Мається на увазі Євангеліє у Слові і Таїнстві.