Рости на спасіння (проповідь)

пʼятниця, 31 жовтня 2014 р.

День Реформації

     31 жовтня 1517 року монах-августинець прибив 95 тез-закликів до дискусії на двері Замкової Церкви у Віттенберзі, в Німеччині. Доктор Мартін Лютер сподівався, що його тези викличуть академічні дебати про покаяння, продаж індульгенцій та інші справи всередині Римо-Католицької Церкви, які суперечили Писанню. Втім, Рим кінець-кінцем відлучив Лютера, засудивши його як єретика. Лютерові реформи, які зосереджувалися на вченні про те, що віруючий виправдовується самою благодаттю через віру в Ісуса Христа, викликали релігійні реформи та повернення Церкви до Слова Божого не лише в німецьких землях, але й в багатьох європейських країнах.  З Днем Реформації!
Зі Скарбниці щоденної молитви


Молитва на День Реформації:
Всемогутній і благодатний Господи! Сьогодні ми дякуємо Тобі за Твого слугу Мартіна Лютера і за Лютеранську Реформацію, через яку Ти відновив проповідь чистого Євангелія і євангельське життя у Твоїй Церкві. Виливай Твого Духа Святого на Твій вірний люд. Тримай нас непохитними у Твоїй благодаті та правді, захищай нас і визволяй нас у часи спокуси і даруй Церкві Твоїй спасенного миру; через  Ісуса Христа, Твого Сина, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

четвер, 30 жовтня 2014 р.

Синод та Собор Української Лютеранської Церкви.

    21 жовтня ц. р. в місті Кременці, в приміщенні церкви Хреста Господнього пройшло засідання Синоду Української Лютеранської Церкви, а 22-23 жовтня пройшов Собор Української Лютеранської Церкви. Собор також проходив у приміщенні церкви Хреста Господнього в місті Кременці. Собор відкрився молитовним роздумом пастиря Романа Андрунціва (парафія Хреста
Господнього, м. Кременець). Собор заслухав привітання від Президента Вісконсинського Євангельського Лютеранського Синоду, Превелебного Марка Шрейдера, а також привітання від братів Марка Массманна, Шона Янґа та пастиря Ніла Шрейдера, які були гостями Собору зі США. Собор заслухав звіти церковних служителів та громад та переобрав на наступний чотирирічний термін Секретарем
УЛЦ брата Ігоря Рудзіка (парафія Воскресіння, місто Київ) та Скарбником УЛЦ диякона Василя Андрейчука (парафія Хреста Господнього, місто Кременець).  Перший день Собору завершився Літургією, проповідником на якій служив пастир Віктор Пащенко з парафії Хреста Спасителя (м. Севастополь). Собор продовжив свою роботу в четвер молитовним роздумом пастиря Олександра Кульчицького з громади УЛЦ в місті Тирасполь (Молдова). Есеїстом цьогорічного Собору був пастир Олександр Фещенко, який представляв церкву Благодаті Господньої з міста Токмака Запорізької області. Есе Собору має назву «Помічники пастиря». Після обговорення есе Собору, делегати ухвалили програму з підготовки дияконів УЛЦ та ряд інших програм та рішень, що стосуються життя церкви. Собор завершився молитвою пастиря Олександра Гусара (парафія Св. Івана Богослова, с. Лазарівка, Тернопільська область). Головував на Соборі Єпископ В'ячеслав Горпинчук.

четвер, 16 жовтня 2014 р.

Гріх прощений, але залишається у тілі

     (Богословські) школи правильно говорять про те, що при Хрищенні усувається формат прабатьківського гріха, а матеріал залишається. Бо Павло, який уже був обмитий і освячений у Хрищенні, все одно разом із усіма святими скаржиться про те, що цей радикальний гріх усе ще живе в тілі і що він це робить так, що породжує в людині усілякі пожадання. Фактично, він поневолює людину законом гріха, який знаходиться в її членах так, що вона повинна постійно поборювати в собі Святим Духом той гріх, який живе в ній і безупинно молитися, аби заради Христа Бог не зарахував їй ті природні гріхи, як про це каже Амвросій. (Рим. 7:8, 18, 23-24; Гал. 5:17).

Мартін Хемніц, Довідник: Служіння, Слово і Таїнства

середа, 15 жовтня 2014 р.

Не піддавайтеся злу

Тож недивно, що слабкі люди радше відмовляться від Служіння Навчання, аніж поставатимуть проти тих, кого так багато і хто такий розумний, проти стількох святих і могутніх людей – власне кажучи, проти цілого світу разом із брамами пекла – до цього треба ще й додати невдячність людей, зневагу та їхню стомленість Словом.  Коротко кажучи, повсюди немає нічого окрім біди: назовні вони переслідують Слово – посеред нас вони зневажають його і нехтують ним – пастирі мало не помирають від голоду і не отримують іншої винагороди за їхні благочестиві труди, окрім невдячності та ненависті.  Де ж тут процвітання? Звісно – лише в Дусі.
Тож пробудіться. Не піддавайтеся злу, а сміливіше проти нього виступайте. Тримайтеся. Не знеохочуйтеся ані зневагою, ані невдячністю зсередини – ані сум’яттям та люттю назовні. Але думайте таким чином: «Коли-бо я слабий, тоді – я сильний (2 Кор. 12:10). Коли я утискуваний – я піднімаюся, як пальма, що піднімається проти тягаря». Так само вони думали, що в Ауґсбурзі ми загинули – а там ми піднялися найвище. Подібним чином і в смуткові – коли ми найближче перебуваємо до відчаю, там надія піднімається найвище. Так само і сьогодні, коли є найбільша зневага до Божого Слова, коли найбільше Словом нудяться – починається правдива слава Слова. Отже ми повинні навчитися розуміти, що цей вірш[1] говорить про невидимий поступ і успіх. Наш Цар[2] радіє цим успіхом і доброю удачею, хоча ви й цього не бачите.  До того доречно, аби ми не бачили цього успіху, щоб не надиматися. Проте нині Він піднімає нас через віру і дає нам надію. Хоча й ми не бачимо плоду Слова, ми все одно можемо бути впевнені, що плоду не бракуватиме, а плід з’явиться, бо так написано.

Мартін Лютер, З лекції на Псалом сорок п’ятий




[1] Вірш 4 Псалма 45.
[2] Христос.

вівторок, 14 жовтня 2014 р.

Істинна Покрова

Блаженний, кому подарований злочин, кому гріх закрито,
блаженна людина, що Господь їй гріха не залічить, що нема в її дусі лукавства!
Коли я мовчав, спорохнявіли кості мої в цілоденному зойку моєму,
бо рука Твоя вдень та вночі надо мною тяжить, і волога моя обернулась на літню посуху! Села.
Я відкрив Тобі гріх свій, і не сховав був провини своєї. Я сказав був: "Признаюся в проступках своїх перед Господом!" і провину мого гріха Ти простив. Села.
Тому кожен побожний відповідного часу молитися буде до Тебе, і навіть велика навала води не досягне до нього!
Ти - покрова моя, Ти від утиску будеш мене стерегти, Ти обгорнеш мене радістю спасіння! Села.
"Я зроблю тебе мудрим, і буду навчати тебе у дорозі, якою ти будеш ходити, Я дам тобі раду, Моє око вважає на тебе!
Не будьте, як кінь, як той мул нерозумні, що їх треба приборкати оздобою їхньою вудилом і вуздечкою, як до тебе вони не зближаються".
Багато хвороб на безбожного, хто ж надію свою покладає на Господа - того милість оточує!
Веселітесь у Господі, і тіштеся, праведні, і співайте із радістю, всі щиросерді!
(Псалом 32)

понеділок, 13 жовтня 2014 р.

Не конкуренція, а найтісніша інтеграція

     Життя Церкви, а саме церкви помісної формується природою євангельського проповідування і євангельських Таїнств та їхніми внутрішніми зв'язками. Між цими святими інструментами спасіння немає ніякої конкуренції, а є лише натісніша інтеграція.  Одне Хрищення  (Еф. 4:5) є Хрищенням в Одного Господа і в Одну Віру, які є змістом усього євангельского проголошення. Коли Пилип "євангелізував" (еванґелізато) Ісусом ефіопського євнуха (Дії 8:35), то Хрищення було невід'ємною частиною цієї "євангелізації", яка, відповідно, прямо привела до прохання про те Таїнство (вірш 37).  Таїнство Вівтаря також існує, аби звіщати "смерть Господню... аж доки Він прийде" (1 Кор. 11:26).  Посиланням на "проголошення Євангелія, віру, молитву і подяку" Апологія сповідує те, що для Реформації було очевидним: "церемонія (Меси або ж Святої Вечері) була запроваджена через них і не може бути від них відділеною" (XXIV:35).

Професор Курт Маркворт, "Церква та її спільнота, служіння і управління"

День Св. Єронима

     Сьогодні ми дякуємо Господу за Св. Єронима (Св. Єроніма або ж Св. Ієроніма). Єроним народився в маленькомі селі на узбережжі Адріатичного моря приблизно 345 року по Р. Х. В молодому віці він відправився на навчання до Риму, де й був охрищений. Після тривалих подорожей він обрав чернецьке життя і провів п'ять років у сирійській пустелі. Там він опанував гебрейську мову, мову Старого Заповіту. Після рукопокладання в Антіохії та відвідин Риму й Константинополя, Єроним оселився у Віфлеємі.  Свої мовні здібності він використав для перекладу Біблії з єврейської, арамейської та грецької мов (мов оригіналу) на латину, найбільш поширену тогочасну мову. Понад тисячу років цей переклад, який називається Вульґата, залишався авторитетною версією Біблії у Західній Церкві. Ставши одним з найбільших вчених у ранній Церкві, Єроним був покликаний до осель небесних 13 жовтня 420 року. Першим місцем його поховання став Віфлеєм, а потім його останки було перенесено до Риму. День Св. Єронима (за Григоріанським календарем) через його перекладацький подвиг також вважається Міжнародним днем перекладача.  

Молитва на День Св. Єронима:

Господи, Боже правди!  Твоє Слово - світильник для ніг наших і світло для нашої стежки. Твій слуга, Єроним, радів, досліджуючи Святе Писання. Дай, аби ті, що далі читають, позначають і споживають Твоє Слово, знаходили в ньому їжу спасіння і джерело життя.  Через Ісуса Христа, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

четвер, 9 жовтня 2014 р.

Ми оживлюємо

Зброя[1] диявола вбиває тіло і душу. А ми оживлюємо. Багато-хто навертається нашими творами, багато-хто вберігається і вихоплюється з пазурів диявола. Тож зброя[2] нашого Царя – найпрекрасніша – це зброя повна життя, спасіння і сили. Прив’язуйте її до стегон своїх, прикрашайтеся нею, аби ви були тим воїном, який ранить, зцілюючи, вбиваючи – оживлює, руйнуючи – спасає.

Мартін Лютер, З лекції на Псалом сорок п’ятий


[1] Гріх, спокуса.
[2] Слово Боже.

середа, 8 жовтня 2014 р.

Визволення від прабатьківського гріха

     Від прабатьківського гріха ми визволяємося лише через Христа, заслуги Якого застосовуються до нас омиттям водою і Словом так, що будучи відродженими, ми очищуємося від гріха і обновлюємося Святим Духом (Івана 3:6; Ефесян 5:25, 26; Тита 3:5).

Мартін Хемніц, Довідник: Служіння, Слово і Таїнства

неділя, 5 жовтня 2014 р.

Проповідь на 17-у неділю П'ятдесятниці

ПІЗНАТИ ХРИСТОВУ ЛЮБОВ
                                   (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
                           
Тому-то благаю я вас не занепадати духом через терпіння моє через вас, бо воно ваша слава. Для того схиляю коліна свої перед Отцем, що від Нього має ймення кожен рід на небі й на землі, щоб Він дав вам за багатством слави Своєї силою зміцнитися через Духа Його в чоловікові внутрішнім, щоб Христос через віру замешкав у ваших серцях, щоб ви, закорінені й основані в любові, змогли зрозуміти зо всіма святими, що то ширина й довжина, і глибина й вишина, і пізнати Христову любов, яка перевищує знання, щоб були ви наповнені всякою повнотою Божою. А Тому, Хто може зробити значно більш над усе, чого просимо або думаємо, силою, що діє в нас, Тому слава в Церкві та в Христі Ісусі на всі покоління на вічні віки. Амінь    (Ефесян 3:13-21).

Нехай буде вам благодать та мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа!  (Еф. 1:2) Амінь.

Дорогі брати і сестри, кажуть, що прообразом Джеймса Бонда був відомий англійський розвідник Томас Лоуренс. 1915 року він, будучи одним з провідників арабського повстання проти Османської Імперії, перетинав з декількома арабами пустелю. Їхали вони на верблюдах, закриваючись від сонця і піску. Мали з собою вони обмежений запас їжі та води. Раптом один араб спитався: «А де Джасмін?». «Хто такий Джасмін?», – спитався другий араб. «А це той такий жовтуватий чоловік.  Він убив був якогось турецького митника і втік у пустелю».  Незабаром стало очевидним, що Джасмін зомлів від спеки і десь у пустелі випав із сідла. Нарешті один араб промовив: «Яка різниця? Джасмін і копійки не вартий».  Тож вони продовжили свою подорож на верблюдах.

Лоренц же повернувся і поїхав назад, у палючу пустелю. Через півтори години він знайшов Джасміна, засліпленого і майже божевільного від спеки та спраги. Лоуренс поділився із цим нещасним своїм невеликим запасом дорогоцінної води, посадив на свого верблюда і привіз його ввечері до гурту решти арабів. Араби були вкрай здивовані. Джасміна, не вартого, на їхню думку й копійки, Лоуренс врятував, ризикуючи власним життям. Невіруючим важко збагнути тих, хто допомагає іншим, нічого не вартим, на думку невіруючих, людям.

Сьогоднішній наш текст зі Святого Писання починається із благання Св. Павла не занепадати духом через Павлове терпіння або ж страждання за християн у Ефесі. Грішній людській природі властиво занепадати духом, коли починається біда. Але не так із віруючими, коли справа стосується переслідувань заради Христа. Господь у Нагірній проповіді каже: «Блаженні вигнані за правду, бо їхнє Царство Небесне. Блаженні ви, як ганьбити та гнати вас будуть, і будуть облудно на вас наговорювати всяке слово лихе ради Мене. Радійте та веселіться, нагорода бо ваша велика на небесах! Бо так гнали й пророків, що були перед вами» (Мт. 5:10-12).

Апостол Павло нині переслідуваний. Він зазнає утисків і страждань.  Але водночас він уклінно просить християн залишатися бадьорими і бачити в тому, що відбувається із Христовим Апостолом – славу. І ця слава не просто Павлова, хоча Павло в цей час є блаженним, як і є блаженним є кожен переслідуваний християнин. Ця слава – їхня. Як і нашою є слава будь-якого переслідуваного проповідника чистого, непофальшованого Євангелія.

Адже чим сильніших ударів по Церкві завдає темрява, тим яснішим і яскравішим стає істинне Світло – Христос, Якому Церква поклоняється і Який є Головою Церкви, а ми всі є частинами тіла Христового. Отже, все, що відбувається з одним із нас, особливо із тим, хто залишається вірним Істині – Христові, стосується кожного з нас, бо стосується це всього тіла Христового, усієї Соборної Християнської і Апостольської Церкви.

Можна, звичайно, як араби з історії про Лоуренса, байдуже далі їхати на верблюдах і вважати, що комусь не пощастило – врешті-решт він сам «нарвався». Але тоді не треба називати себе християнином і при першій-ліпшій нагоді цим пишатися. Страждання наших сповідників є нашою славою через наше поєднання сповідуванням Христа в Його тілі – Христовій Церкві, в якій Бог об’єднує і євреїв таких як Павло і язичників, таких як християнин в Ефесі.

Павло каже сьогодні, що він продовжує молитися за своїх одновірців у ефеській церкві. Молитва його особлива. Вона не стосується припинення переслідувань або визволення Павла з неволі. Вона не стосується процвітання в цьому світі, достатку, їжі, одягу і всіх інших земних благ.  «Бож усього того погани шукають; але знає Отець ваш Небесний, що всього того вам потрібно», – каже про подібні молитви наш Господь.

Павло ж каже: «Для того схиляю коліна свої перед Отцем, що від Нього має ймення кожен рід на небі й на землі, щоб Він дав вам за багатством слави Своєї силою зміцнитися через Духа Його в чоловікові внутрішнім». Святе Писання на сьогодні описує нам сьогодні задіяння у наше спасіння Святої Трійці: Отця, і Сина, і Святого Духа не у звичайному порядку, який ми використовуємо в нашій Хрищальній формулі.

Найперше Апостол згадує Отця Небесного. Він – Творець усього без винятку. Він – Творець усіх родів і народів на землі і на небесах.  Він – Податель усякого добра.  Він – люблячий Отець. Він – Отець, Який піклується про людство, а особливо про Своїх любих дітей – віруючих. До Нього звертається у молитві наш любий Апостол, аби Він дав нам за багатством слави Своєї не золота і не срібла, а Своєю силою зміцнитися в чоловікові внутрішнім.

Ми бачимо довкола себе різних людей. Хтось високий, а хтось низький.  Хтось має сильні, «накачані» мязи, а хтось ледь ходить білим світом, а то й прикутий до ліжка. Але може бути людина надзвичайно могутня фізично, а водночас квола духовно. Біснуватий із легіоном демонів усередині рвав ланцюги і кайдани трощив (Мр. 5), але духовно був цілковито мертвий. Лазар лежав хворий і в ранах біля будинку багатого, але Лазар, на відміну від багатого, що не мав недостачі ні в чому, був, лежачи і в раних, могутній у чоловікові внутрішньому, бо він мав віру.

Апостол Павло каже нам сьогодні звідки приходить ця сила віри – звідки зміцнюється чоловік внутрішній. Він каже «силою зміцнитися через Духа Його». Ось де береться наша сила. Не в наших зусиллях, не в наших ділах, а через Святого Духа – Другу Особу Святої Трійці. І зауважте, любі брати і сестри, що ми міцні у людині внутрішній вірою в Христа.

Віра в Ісуса Христа – ось головна мета діяльності Святого Духа в світі. Господь Святий Дух має свій інструмент для творення цієї віри. І Апостол Павло в Посланні до римлян (10:17) підсумовує, як діє Господь Святий Дух: «Віра – від слухання, а слухання – через Слово Христове». Апостол Павло найперше молиться, аби Господь Святий Дух творив цю віру в Христа в наших серцях і зміцнював її.


Ось чому на вівтарі в нас на найвиднішому місці лежить Євангеліє у Слові.  Ось чому ц нас на вівтарі поряд із Євангелієм у Слові, розташоване Євангеліє у Таїнстві Святої Вечері.  Бо Євангеліє у Слові, яке ми чуємо і в Слові воплоченому, яке ми куштуємо у Євхаристії, зміцнює нашу віру, роблячи наші серця домівкою Сина Божого, бо самі по собі ми немічні, а сильними нас робить лише Христос, як про це сповідує Апостол: «Я все можу в Тім, Хто мене підкріпляє, в Ісусі Христі» (Фил. 4:13). 
Господь Святий Дух через нашого Апостола каже для чого нам потрібна ця віра. Не для того, аби ми сподівалися заслужити собі спасіння.  Не для того, аби хвалитися собою чи своїми ділами.  Віра потрібна для зовсім іншого.  Апостол каже, що ця віра потрібна нам, аби ми, будучи закорінені й основані в любові, тобто на любові Христовій, змогли зрозуміти щось насправді неосяжне.

Апостол каже, аби ми могли зрозуміти «що то ширина й довжина, і глибина й вишина». Це друга молитва Апостола на сьогодні. Віра приносить нам розуміння Христа.  Невіруючий може сотні разів переглядати Біблію, писати про неї якісь критичні нісенітниці, які будуть радо підхоплюватися таким само невіруючим світом і тиражуватися навіть у популярних журналах. Але невіруючий ніколи не зрозуміє  ані Христа, ані усієї величі Христової любові.

Це розуміння дає лише Господь Святий Дух Своїм віруючим дітям – вам, любі брати і сестри.  Христова любов справді неосяжна.  Вона простягається на весь світ і охоплює все людство. Не всі цю любов цінують. Дуже багато людей цю любов у невірстві відкидають. Але цю любов розуміють усі святі – усі спасенні вірою в Месію-Христа, починаючи від Адама, і закінчуючи останньою людиною, яка народиться на цьому світові і увірує в Ісуса Христа.

Недаремно Апостол Павло молиться про пізнання цієї любові у вірі. Адже так важливо знати Христа люблячого –  Христа, Який нас прощає.  Так важливо розуміти і знати Христа, Який нас настільки любить, що забирає гріхи кожного з нас на Себе і несе всі ці гріхи на Голгофу.  Важливо розуміти невимірність любові Сина Божого, Ісуса Христа, Який нас настільки любить, що віддає Себе Самого у жертву за всіх нас і за кожного з нас зокрема.

Голгофа, хрест Господній – ось мірило Христової любові і коли ми розуміємо Христову любов, ми хочемо бачити хрест, бо саме він є найбільшим символом любові Сина Божого до кожного віруючого і до цілої Церкви – до всіх святих. Христова любов до вас, любі брати і сестри, спонукала Його, аби Він обрав смерть на хресті за ваші гріхи заради того, аби ви могли сьогодні тішитися і прощенням ваших гріхів у Його Ім’я і радіти Його воскресінням, яке передвіщає ваше грядуще воскресіння у час повернення розп’ятого і воскреслого Христа у славі.

Любов Христову осягає лише віра.  Коли вам погано, згадайте про Христову любов. Знайте, що Він вас любить завжди: і тоді, коли вас люблять інші люди, і тоді, коли вас може ненавидіти ваша сімя або навіть ціле місто або й ціла країна. Христова любов ніколи не перестає і саме про Христову любов виспівує кожен Христів Апостол.

Вони цю любов пізнали у своєму житті і на власному прикладі.  Не було Апостола, який одним або іншим чином не зрадив був Бога. Але Христос їх полюбив і їх спас. І точно так само Христос любить вас, дорогі віруючі Української Лютеранської Церкви і Він хоче, аби ви сьогодні пізнали ще більше невимірність і невичерпність Його любові до вас особисто. Відомий розвідник Лоуренс повернувся, аби порятувати того, кого навіть його товариші вважали за ніщо. Ісус помер за всіх грішників таких як Джасмін з оповіді про Лоуренса і таких як ми, безбожних і ворожих істот до Бога, адже такими були ми до нашого спасіння.

Світ, наша грішна плоть, а особливо диявол з усіх сил будуть намагатися нас переконати в тому, що Бог нас не любить. Але Господь Святий Дух діє всупереч світові, плоті і всім демонам на світі.  Через це Він так хоче, аби ми були щонеділі в церкві, бо саме тут, сьогодні, зміцнюється наша віра в Христа, наша внутрішня людина стає сильнішою і ми більше переконуємося в тому, що Христос нас любить більше, більше і більше.

Апостол сьогодні молиться про наше наповнення цією Божою любовю, аби все наше єство було наповнене усіма Божими дарами. Молімося про це сьогодні і ми, знаючи і надіючись на Бога, Який «може зробити значно більш над усе, чого просимо або думаємо, силою, що діє в нас, Тому слава в Церкві та в Христі Ісусі на всі покоління на вічні віки. Амінь».


Благодать зо всіма, що незмінно люблять Господа нашого Ісуса Христа! Амінь (Еф. 6:24).

День Св. Пророка Йони

  Сьогодні ми згадуємо святого пророка Йону, одного з багатьох Старозаповітних пророків і дякуємо за нього Богові. Йона, син Аміттая, народився в місці, яке розташоване приблизно за годину ходи від міста Назарету. Його пророцьке служіння зосереджувалося на проповідуванні покаяння у Ніневії, столиці поганської Ассирії (Йони 1:2).  Небажання Йони відповісти на Божий поклик і Боже наполягання на тому, щоб Його поклик було виконано, лежать в основі книги, яка носить ім'я Йони.  Хоча сам факт того, що риба проковтнула Йону і потім викинула його на берег - найбільш пам'ятна деталь його життя, йому відведено в книзі всього три вірші (Йони 1:17; 2:1, 10).  Упродовж цілої книги важливою темою є те, як Бог милосердно та зі співчуттям ставиться до грішників.  Триденна подорож Йони у череві рибини згадується Ісусом, як знак про Його смерть, поховання і воскресіння (Матвія 12:39-41).


Молитва на день Св. Пророка Йони:
Господи Боже, Отче Небесний!  Через пророка Йону Ти продовжив пророцький взірецьнавчання Твого люду про правдиву віру та виявляв через чуда Твою присутність у створенні, аби зцілити його руїну.  Дай, аби Церква Твоя могла бачити в Сині Твоєму Пророка останніх часів, вчення та чуда Якого тривають у Твоїй Церкві через цілющі ліки Слова і Таїнств; через Ісуса Христа. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

субота, 4 жовтня 2014 р.

День Св. Матвія, Апостола та Євангеліста

  Сьогодні ми згадуємо Св. Матвія Апостола і Євангеліста та дякуємо за нього Господу. Св. Матвій, відомий також, як Левій, ідентифікує себе як колишнього митника, який, отже вважався за нечистого, публічного грішника, вигнанця із єврейського суспільства. Втім, саме його Господь Ісус покликав від роботи й багатства, аби він став Його учнем (Матвія 9:9-13).  Матвій не лише став учнем Господа, але й був покликаний і посланий, як один з дванадцяти Господніх апостолів (Матвія 10:2-4).  З часом він став євангелістом і його, натхненний Богом, запис Євангелія, поставив його на перше місце серед книг Нового Заповіту. Серед чотирьох Євангелій, саме Матвій зображує Христа особливим чином, як нового та більшого Мойсея, Який благодатно виконує Закон і Пророків (Матвія 5:17) та установлює Новий Заповіт спасіння у Своїй крові (Матвія 26:27-28).  Євангеліє від Св. Матвія також добре знають і люблять за те, як він описує відвідини волхвів зі Сходу (Матвія 2:1-12); за Нагірну проповідь, що включає Блаженства та Отче наш (Матвія 5-7) і за запровадження Святого Хрищення та найвиразніше обявлення Святої Трійці (Матвія 28:16-20).  Передання не має певності про останнє поле праці Св. Матвія, як і немає чітких відомостей про те, чи помер він від старості, а чи мученицькою смертю. Тож, святкуючи цей день, ми дякуємо Богові за те, що Він могутнім чином керував Своєю Церквою і захищав її через Св. Матвія, який був покликаний і посланий Христом, аби служити вівцям Його пасовиська Святим Євангелієм.

Молитва на День Св. Матвія, Апостола та Євангеліста:
     
     Сину Божий!  Благословенний Спасителю Ісусе Христе!  Ти покликав Матвія, митника, аби він був апостолом і євангелістом. Через його вірне та натхненне свідчення дай, аби ми також могли йти за Тобою, полишаючи усякі пожадливі бажання і любов до багатств; бо Ти живеш і царюєш з Отцем і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

пʼятниця, 3 жовтня 2014 р.

Любов і ненависть

Той, хто здійснює поступ в любові до духа, той здійснює також поступ у ненависті до плоті.

Мартін Лютер, З лекції на Псалом 69

четвер, 2 жовтня 2014 р.

Добрі проповідники, а не соціальні активісти

 
За Таїнствами і в Таїнствах стоїть євангельська велич Божого Слова, яке обдаровує: "Навіть якби за нас було видано і розіпнуто Христа тисячу разів, то все це було би даремно, якби було відсутнє Слово Боже і якби воно не поширювалося і не давалося мені із запрошенням: це для вас, візьміть те, що ваше".  Звідси виходить євангельський примат проповідування: "Головним у службі Божій є навчати Євангелію" (Ап. XV:42). "Ніщо не втримує людей у Церкві краще, як добре проповідування" (Ап. XXIV:50, німецький варіант). Якби "американського клірика" справді почали сприймати як "пишномовного зануду, незгідного зелота або геніальну некомпетенту людину", як про це зауважив декілька років тому Гарві Кокс, - тоді не є рішенням додавання ще четвертого рівня блазня, Коксової "нової породи", "клірика- соціального активіста".  Радше єдиними ліками є покаянне повернення до служіння як до Predigtamt (проповідницького служіння), тобто як до священного, центрального і надмірно вимогливого діла серйозного проповідування, з якого, і лише з якого, випливає правдиве відновлення у Церкві (2 Кор. 2:14 і далі; 1 Тим. 4:11-16; 2 Тим. 4:1-5). Правдиві любов і пошана до Євангелія вимагають компетентних проповідників. "Ординувати грубих віслюків" (Ап. XXVIII:3, німецький варіант) означає виливання зневаги на Євангеліє.

Професор Курт Маркворт, "Церква та її спільнота, служіння і управління"

середа, 1 жовтня 2014 р.

Коли ми стаємо грішними

Прабатьківський гріх в нас починається не тоді, коли людина стає розумною (як ми зазвичай про це говоримо), і не в час її народження, а саме в той момент, коли вона зачинається в утробі матері. Саме в той момент все єство забруднюється і заражається прабатьківським гріхом.

Мартін Хемніц, Довідник: Служіння, Слово і Таїнства