Підбадьорення для воїнів

Регент київської лютеранської парафії "Воскресіння", Міла Зінченко, у складі театру "Дзеркало", де наша сестра працює актрисою, побувала в Сватовому (за 30 кілометрів до лінії фронту). Українські воїни були дуже вдячні за підбадьорення, яке вони отримали від митців. Світлини: Сестра Міла Зінченко на першому фото - третя ліворуч.

Засідання Української Місійної Ради

     

24 квітня ц. р. в Канцелярії УЛЦ в місті Києві відбулося засідання Української Місійної Ради. В засіданні взяв участь Єпископ УЛЦ В'ячеслав Горпинчук. Українська Місійна Рада розглянула діяльність місій Української Лютеранської Церкви в містах Ізюмі, Голій Пристані та Хмельницькому, схвалила Програму розвитку місій УЛЦ та рекомендацію Синодові УЛЦ про початок місійної праці в місті Рівному. Світлина: Голова Української Місійної Ради, пастир Сергій Сомін, пастирі-місіонери Віктор Хаустов і Олександр Гусар.

Проповідь на 3-ю неділю Великодня

                           ВОСКРЕСІННЯ ЖИТТЯ І ВОСКРЕСІННЯ СУДУ

                                   (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

           

Бо Отець і не судить нікого, а ввесь суд віддав Синові, щоб усі шанували і Сина, як шанують Отця. Хто не шанує Сина, не шанує Отця, що послав Його. Поправді, поправді кажу вам: Хто слухає слова Мого, і вірує в Того, Хто послав Мене, життя вічне той має, і на суд не приходить, але перейшов він від смерти в життя. Поправді, поправді кажу вам: Наступає година, і тепер уже є, коли голос Божого Сина почують померлі, а ті, що почують, оживуть.  Бо як має Отець життя Сам у Собі, так і Синові дав життя мати в Самому Собі. І Він дав Йому силу чинити і суд, бо Він Людський Син. Не дивуйтесь цьому, бо надходить година, коли всі, хто в гробах, Його голос почують, і повиходять ті, що чинили добро, на воскресення життя, а котрі зло чинили, на воскресення Суду. Я нічого не можу робити Сам від Себе. Як Я чую, суджу, і Мій суд справедливий, не шукаю бо волі Своєї, але волі Отця, що послав Мене  (Євангеліє від Св. Івана 5:22-30).

Христос воскрес! Воістину воскрес!

Дорогі брати і сестри, на початку ХІХ століття один з уродженців Ганновера в Німеччині, аби показати свою власну зневагу до Великоднього послання, заповів, аби на його могилі поклали величезні мармурові плити. Вони мали бути скріплені залізними узами і покриті гранітною брилою, що важила близько двох тон. На могилі був напис: «Ця могила викуплена на цілу вічність. Вона ніколи не буде розкрита».

Але всередині могили почала проростати тополина насінина. Вона почала пробиватися догори, до світла. Впродовж років, зібравшись на силах, росток зруйнував узи, пробився крізь гранітну брилу і розкрив могилу, вже в такий спосіб Господь почав кепкувати із зухвалого заповіту безбожника.

Ми живемо в світі, який з усіх сил намагається приховати правду про воскресіння, приховати її.  І світ, і диявол глузують з Божого послання та ще й намагаються звести Божих людей до невірства, намагаючись нас переконати в тому, що справжнім є лише цей світ, що важливим є лише матеріальний досвід і що все цим життям таки закінчиться. Ворогові людського роду важливо втовкмачити це в голови якомога більшій кількості людей, бо коли вони матимуть подібне ставлення, як наш уродженець Ганновера, то вони помруть у невірстві і будуть приречені до вічних мук у пеклі.

Проганяйте геть будь-які подібні думки про воскресіння.  Кажіть рішуче «Ні!» всяким випадам світу й диявола проти Христа і воскресіння.  Знайте, що це – пряма атака на вас, на ваше вічне майбутнє і на вічне майбутнє усіх ваших нащадків. Ці атаки не спиняться аж до кінця світу.  Аж до кінця світу диявол і світ будуть намагатися обманути вас і посіяти зневіру у воскресіння Христове і ваше особисте майбутнє воскресіння.  Не піддавайтеся цим підступним оманам і навіюванням! 

Сьогодні наш Господь Ісус Христос каже нам, що настане кінець світу – кінець цього грішного світу, в якому ми живемо. І Він попереджує нас про суд. Власне кажучи Він це послання дає всім людям, включно з тими, що в Нього не вірують.  Господь Ісус Христос каже навіть більше. Він сьогодні каже, що Він судить світ. «Бо Отець і не судить нікого, а ввесь суд віддав Синові, щоб усі шанували і Сина, як шанують Отця», – каже Він. З Христа кепкують, глузують, насміхаються не лише члени Синедріону Юдейського, які видають Його на розп’яття. З Христа кепкує, глузує і насміхається світ.  Інколи цьому світові хочеться побачити щось незвичайне, на кшталт чуда, як то хотілося побачити його Іродові, до якого Понтій відправив зневаженого Сина Божого,  і він може лицемірно виявляти поблажливість до Бога, а з нею і фальшиву повагу.

Проте Бог – не людина. Ісус – звісно, істинна людина. Але Він також – істинний Бог. І все це Він бачить наскрізь. Проте Його сьогоднішнє грізне застереження спрямоване на те, аби привести невіруючих і глузіїв до покаяння і спасти їх від мук і вічної погибелі. Весь суд повністю відданий Отцем Небесним Синові, адже Ісус – Син Божий Єдинородний, рівний Отцеві. На цьому Він наголошує юдеям, які відкидаються Його божественність. На цьому Ісус наголошує і нам, аби зміцнити нашу віру в Бога Отця, і Сина, і Святого Духа.

Ісус судить вже.  Йому відданий весь суд до Останнього Дня і так само Ісус буде судити весь світ в Останній День, коли Він повернеться у славі, у почесному супроводі святих Своїх ангелів. Але навіть зараз, поки цей світ ще впевнений у своїй вічній тривалості, Ісус здійснює суд над цим світом. Хай стережуться Його вороги! А ще краще – хай покаються.

Адже Господь не хоче їхньої погибелі. Отець хоче, аби всі люди шанували Сина так само як Отця і отримали спасіння, і вічне життя. Диявол цьому противиться. Цьому противиться світ і фальшиві пророки, які називають себе свідками Єгови і закликають шанувати Сина менше ніж Отця. Вони не хочуть спасіння людям. Вони хочуть, як і їхній начальник-диявол, аби якомога більша кількість людей потрапили до аду.

Адже все – дуже просто. Хто не шанує Сина – той не шанує Отця. Хто применшує Сина – применшує Отця. Хто зневажає Сина – зневажає Отця. Хто переслідує Сина – переслідує Отця. Хто чинить замах на життя Сина – чинить замах на життя Отця. Син рівний з Отцем. Так, Він стався людиною, але до воплочення Він був, є і завжди буде вічний Бог. Отець послав Сина, аби  Він стався людиною задля нашого спасіння. А спасається лише той, хто однаково шанує і Отця, і Сина.

Син Божий сьогодні каже нам: «Поправді, поправді кажу вам: Хто слухає слова Мого, і вірує в Того, Хто послав Мене, життя вічне той має, і на суд не приходить, але перейшов він від смерти в життя».  Завжди, коли Господь вживає ці слова «Поправді, поправді» Він ставить наголос на особливій важливості дальших Його слів для нашого спасіння. Господь каже тут про важливість двох речей.

Перше, Він каже про важливість слухати Його. Це – один із привілеїв, який Ісус дає через Свою Церкву – Його Слово, проповідь Його Слова і проповідників, які Христове Слово проповідують. Проти Церкви і зокрема проти проповідників чистого Слова через це так лютує світу і сатана.  Чи не через цю причину вже другого лютеранського пастиря, на цей раз – отця Сергія Соміна, намагаються мобілізувати до війська – аби залишити без слухання Слова чотири громади Божих людей.  Молімося за нашого брата і за наших правителів.

Далі Господь каже про віру.  Бо «віра – від слухання, а слухання – через Слово Христове» (Рим. 10:17).  Перше є слухання, а потім – віра. Ми живемо вже майже через дві тисячі років після смерті Ісуса на Голгофському хресті за наші гріхи і Його воскресіння для нашого виправдання.  Але Його Слово так само дієве.  Через Євангеліє Христове діє Святий Дух, Який творить віру в наших серцях. Без Слова віри Господь не обіцяє. Але обіцяє її зі Словом. Отже вкрай важливі речі: слухання Слова Христового і віра в Бога. Чому вони так важливі?

Спаситель продовжує і каже, що той, хто: «вірує в Того, Хто послав Мене, життя вічне той має, і на суд не приходить, але перейшов він від смерти в життя». Бо віра отримує вічне життя. Через віру в Бога будь-який чоловік, жінка або дитина мають вічне життя. Але мова не йде в будь-якого бога, а лише в Бога, Який послав Христа, тобто в нашого люблячого Бога, Який  «полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне» (Ів. 3:16).

Хто вірує в люблячого Бога, той на суд не переходить, бо весь суд забрав на Себе Ісус Христос. Так само як смерть за гріхи перейшов заради нас Ісус Христос. Отже, всі, хто вірують в Бога Отця, Сина і Святого Духа не перебувають під судом Божим, а під Божою любов’ю і перейшли від смерті в життя. Ви були засуджені до вічної смерті через гріхи, але вірою в Бога, ви перейшли зі смерті в життя.  Христос забрав всі ваші гріхи. Ви отримуєте Його праведність. Як? Самою вірою.

Далі Господь каже ще одну вкрай важливу істину: «Поправді, поправді кажу вам: Наступає година, і тепер уже є, коли голос Божого Сина почують померлі, а ті, що почують, оживуть.  Бо як має Отець життя Сам у Собі, так і Синові дав життя мати в Самому Собі».  Ісус каже, що ті мертві, що чують Його голос, тобто Його Слово, проповідь чистого Євангелія, -оживуть.  Це означає, що мертві у своїх гріхах, тобто невіруючі, через слухання Його Слова, - увірують і оживуть від духовної смерті, і почнуть мати духовне життя.

Це сталося й з вами, любі брати і сестри. Ви були духовно мертві. Але Господь Святий Дух оживив вас через Євангеліє покликав вас, створив у ваших серцях віру, вчинив ваші тіла власними оселями. І тепер у віруючих проживає Христос, а в кому є Ісус, той має вічне життя, бо Ісус має життя Сам в Собі. Він є джерело життя і то життя вічного. Ви вже маєте життя вічне.  Радіймо цим, співаймо гімни Богові. Величаймо Отця, Сина, і Святого Духа, нашого люблячого, благодатного і життєдайного Бога!

Але це ще не все. Ми не лише переходимо із смерті в життя. Ми не лише переходимо на набеса у час розставання нашої душі із цим тлінним тілом. Ісус каже: «Не дивуйтесь цьому, бо надходить година, коли всі, хто в гробах, Його голос почують, і повиходять ті, що чинили добро, на воскресення життя, а котрі зло чинили, на воскресення Суду». Надходить година, любі брати і сестри, повернення Христа у славі. А отже надходить та година, коли воскреснуть усі мертві.

Уродженець Гамбурга, про якого я згадував на початку проповіді, не зумів протистояти навіть насінині з тополі. Тим більше не зможе він нічого зробити, коли повернеться Христос у славі у супроводі святих ангелів Божих. Він буде воскрешений.  Будуть воскрешені усі мертві, і віруючі, і невіруючі. Не залишиться ні на землі, ні в морі жодної нерозкритої могили.  Всі могили будуть розкриті, всі будуть порожні, бо мертві всі воскреснуть.

Буде одне, загальне воскресіння, але одні воскреснуть на життя, а інші – на Суд. Ісус Христос повернеться не лише як Наречений Церкви, але й як грізний Суддя.  Воскресіння пов’язане з Христом. З Ним пов’язане все. Все обертається довкола Христа, Бога, Який стався людиною задля нашого спасіння.  Тож, коли Він повернеться у славі душі померлих, які перебували на небесах або в аду, воз’єднаються з воскреслими тілами.

Господь каже, що ті, що чинили добро, - воскреснуть для вічного життя у Його Царстві. Він не каже про тих, що вірять у спасіння добрими ділами.  Господь тут говорить про віруючих. Бо, як написано: «Догодити ж без віри не можна» (Євр. 11:6). «І ті, хто ходить за тілом (тобто невіруючі), не можуть догодити Богові» (Рим. 8:8). Лише ті діла є добрими, які зроблені у вірі в Христа і в надії на Христа. Якщо ж хтось робить добре діло в надії, що ним він спасеться, то таке діло стає зле, бо воно затьмарює Христа і навіть стає на місце Христа. Отже до вічного життя воскреснуть ті, що вірували в Христа і віра, яких була нелицемірна, а справжня та щира. Ви, любі віруючі розпочнете чудесне, блаженне, радісне, безконечне життя в досконалих тілах у Царстві Божому.

Ті ж, що не вірували в Христа, ті чинили зло. Адже будь-що вчинене без віри в Христа, в очах Божих - є зло.  І такі воскреснуть для Суду, аби почути вирок про свої вічні муки в пеклі і аби бути туди вкинутими на вічні віки.  Яка жахлива доля! Як добре було би, аби ще невіруючі якомога швидше покаялися, бо часу залишається все менше. Господь каже, що «година надходить», тобто вона з кожною секундою наближується.  А для вас, любі брати і сестри, наближується вічна радість і вічне життя!

Все, що Ісус робить, Він робить у тісній спільноті з Отцем і в досконалій з Ним гармонії. Яка воля Отця, така й воля Ісуса, Його Єдинородного Сина. В них – спільнота близька і нам незбагненна.  Але й ми маємо спільноту з Богом через Святу Вечерю. Адже сьогодні ми стаємо причасниками істинних тіла та крові Христа Бога під виглядом хліба та вина, аби у час, коли Він повернеться перебувати поряд з Ним у Його славному Царстві. Бо Христос воскрес!  Воістину воскрес!  Амінь.

Любов і правила

     Оскільки Бог не є Богом непорядку, а миру (1 Кор. 14:33), то любов завжди прагне порядку та пристойності (вірш 40). Такий порядок не є необов'язковим, але "дуже належним у Церкві, і з цієї причини він є необхідним" (Ап. XV:22). Він досягається, по суті, взаємними підкоренням і пристосуванням: "Серед християн не буде і не може бути жодної влади (уряду); радше всі однаково підпорядковуються одне одному (Рим. 12:10, 1 Петр. 5:5, Лк. 14:10 - тут і далі окрім Віросповідань цитати з Лютера - В. Г.).  Цей порядок має служити такій гармонійній пристойності в Церкві, що "єпископи чи пастирі можуть створювати правила, щоб у Церкві все робилося у доброму ладі" (АВ XXVIII:53). Таких правил слід дотримуватися "заради любові та миру... таким чином, щоб то не завдавало образи іншим і щоб у Церкві не було безладу та непристойної поведінки" (XXVIII:55).
     Тут не говориться про те, що таке "створення правил" може бути справою правиці пастиря без згоди людей. "Цей пастир або прелат не може нічого наказувати (бо він не тотожний Церкві) крім того, з чим згоджується його церква". Звісно, цей принцип діє у два способи: "Тому проповідницьке служіння не дає тим, хто до нього належить, довільної влади над християнами, як і не передає служителів Слова довільним розпорядженням або наказам людей".  Справді, від служителів очікується тверезе та поінформоване судження про церковні звичаї і, будучи хоронителями усіх традицій, відповідно, вести своїх людей.

Професор Курт Маркворт, "Церква та її спільнота, служіння і управління"

Засідання Молодіжної Ради УЛЦ

     22 квітня ц. р. в Канцелярії УЛЦ в місті Києві відбулося засідання Молодіжної Ради Української Лютеранської Церкви. В засіданні взяв участь Єпископ УЛЦ В'ячеслав Горпинчук. Молодіжна Рада розглянула питання молодіжного служіння в Українській Лютеранській Церкві, схвалила рекомендації про молодіжне служіння для парафій УЛЦ, а також ухвалила рішення про проведення чергового Молодіжного Форуму УЛЦ 14-16 липня цього року в місті Кременці. Світлина: Члени Молодіжної Ради: пастирі Роман Андрунців і Олександр Фещенко.

Бог - не крамар

Ви ж самі бачите, що всі ті, хто не довіряє весь час Богові і не бачать Божої ласки та доброї до них волі в усьому, що роблять і в усіх своїх стражданнях, в житті або в смерті, а шукають Його ласки в чомусь іншому або й навіть у собі – ті не виконують цієї Заповіді. Натомість вони практикують ідолопоклонство, навіть якби виконували вони діла всіх інших Заповідей, а до того ж мали всі молитви, піст, послух, терпеливість, чистоту та невинність усіх святих разом.  Бо там немає головного діла, діла без якого всі інші діла є нічим іншим, як шахрайством, видовищем і вдаванням, за якими нічого не стоїть. Проти цього застерігає нас Христос в Матвія 7 (:15): «Стережіться фальшивих пророків, що приходять до вас ув одежі овечій». Ось ким є ті, що хочуть умилостивити Бога та купити в Нього Божу благодать своїми багатьма добрими ділами (як вони їх називають) наче Бог – якийсь крамар або комівояжер, який не хоче задарма віддавати свою благодать і ласку.  Це найпорочніші люди на світі – лише з великим трудом будуть вони навернуті на правильну дорогу, а, можливо, ніколи й навернені не будуть. Це саме стосується й тих, які в нещасті бігають туди-сюди, шукають поради, допомоги та втіхи кругом окрім Бога, в Якого їм найпильніше наказано такої допомоги шукати.  Пророк Ісая (9:13) докоряє таким людям: «Та народ не звернувся до Того, Хто вразив його». Це означає, що Бог вразив їх і послав їм страждання і всяке лихо, аби вони могли бігти до Нього і довіряли Йому.  Але вони втікають від Нього і звертаються до людей, то до Єгипту, то до Ассирії, а часом навіть до самого диявола. І про таке ідолопоклонство багато написано в того самого пророка та в книгах Царів. Усі святі лицеміри, коли з цим зіштовхуються діють точно так.  Вони не біжать до Бога, а біжать від Нього і думають про те, як можна позбутися біди лише через власні зусилля або за допомогою інших людей.  Втім вони вважають себе за побожних і дають, аби інші їх теж за таких вважали.

Мартін Лютер, з Трактату про добрі діла

Нове число "Стягу"

   Вийшло друком нове число "Стягу". Вашій увазі пропоную редакторську статтю.

           ЗМІНИ

            Як нам змінити Україну? На це запитання нині часто намагаються знайти відповідь різні політики, політологи, філософи і суспільні та громадські діячі. Зовсім недавно помер Лі Куан Ю, якого ще називають творцем сінгапурського дива. Сінгапур, напевно, був не менше корумпований від України, коли він прийшов до влади. Запровадивши в країні жорсткий режим, Лі Куан Ю, зумів викорінити корупцію, перетворити Сінгапур на одну з найчистіших і найбагатших країн на світі. Для порівняння, ВВП на душу населення в Сінгапурі становить $51 226 на душу населення, а в Україні – $8 240. Тобто рівень життя пересічного українця у шість разів нижчий за рівень життя пересічного сінгапурця, при тому, що території і мінеральних ресурсів у нас на ту саму душу населення приблизно в сто разів більше. Звісно, що сінгапурський неліберальний правитель любив свою країну та свій народ і реально хотів Сінгапурові неабстрактного добра.  «Сінгапурське чудо» настало через безкомпромісну боротьбу з корупцією, надзвичайно ліберальне економічне законодавство та надзвичайно суворе законодавство кримінальне. Вести бізнес в Сінгапурі вигідно та зручно, а законослухняним громадянам жити в Сінгапурі – добре. Лежням погано кругом, а любитель кинути сміття на вулиці в Сінгапурі може і палицею отримати. Так виконується Біблійний принцип «Володарі пострах не на добрі діла, а на злі. Хочеш не боятися влади? Роби добро, і матимеш похвалу від неї, бо володар – Божий слуга, тобі на добро. А як чиниш ти зле, то бійся, бо недармо він носить меча, він-бо – Божий слуга, месник у гніві злочинцеві!» (Римлян 13:3, 4).  Цей принцип використовувався у цілому язичницькій Римській імперії. Цей принцип може застосовуватися будь-де і принесе добрі результати та змінить будь-яку корумповану країну на благодатний край для бізнесу. Він діє тоді, коли «риба не гниє з голови» і влада виконує свої функції.

            Проте є ще один спосіб змінити країну. І цей спосіб приносить благословення не лише в цьому житті, але й у вічності. Цей спосіб – проповідь Євангелія. Бо лише воно, а точніше, Господь Святий Дух, Який діє через Євангеліє, може змінити не лише зовнішню поведінку людини, але і її серце – саму людську сутність. Цього не можуть зробити політики, філософія і жодна суспільна наука. Але це може зробити і робить це винятково Бог. Це відбувається тоді, коли грішникам проповідується грізний Закон, а розкаяним – втішливе Євангеліє. Це розуміє сповідує розкаяний перелюбник і убивця, цар Давид: «Дай почути мені втіху й радість, і радітимуть кості, що Ти покрушив. Обличчя Своє заховай від гріхів моїх, і всі беззаконня мої позагладжуй. Серце чисте створи мені, Боже, і тривалого духа в моєму нутрі віднови. Не відкинь мене від Свого лиця, й не бери Свого Духа Святого від мене. Верни мені радість спасіння Твого, і з лагідним духом підтримай мене. Я буду навчати беззаконців доріг Твоїх, і навернуться грішні до Тебе. Визволь мене від переступу кровного, Боже, Боже спасіння мого, мій язик нехай славить Твою справедливість! Господи, відкрий мої уста, і язик мій звістить Тобі хвалу, бо Ти жертви не прагнеш, а дам цілопалення, то не любе воно Тобі буде. Жертва Богові зламаний дух; серцем зламаним та упокореним Ти не погордуєш, Боже! Ущаслив Своїм благоволінням Сіон, збудуй мури для Єрусалиму, тоді Ти полюбиш Собі жертви правди, цілопалення та приношення, тоді покладуть на Твій вівтар тельців!» (Псалом 50:10-21).

            Через віруючих діє люблячий Христос. «І живу вже не я, а Христос проживає в мені. А що я живу в тілі тепер, живу вірою в Божого Сина, що мене полюбив, і видав за мене Самого Себе»,  –  сповідує Апостол Павло в  Галатів 2:20.  Віруючий хоче робити добро, хоче жити правильно та піклуватися не лише про власне добро, але й про добро усіх людей, які є довкола нього.  Суспільство віруючих людей – суспільство не ідеальне, але найближче до того ідеалу суспільства, до якого можна наблизитися в цьому грішному світі. Оскільки світ залишається грішним, то й далі потрібне і суворе кримінальне законодавство і ліберальні економічні закони, і безкомпромісний у боротьбі з корупцією уряд. Але зміна, яка відбудеться через Євангеліє, буде надзвичайно благотворна і для теперішнього, і для Царства Небесного, у яке воскреслий Спаситель Ісус Христос, візьме усіх, хто тут вірує в Нього. Прийди, Господи Ісусе!         

Великодня пора триває

     Великодня пора - п'ятдесят днів радості, що простягаються від Великодня до П'ятидесятниці. Впродовж цього часу Церква святкує кінець Христової боротьби та проголошує Його перемогу над смертю та Його благодатні дари любові і милосердя для всіх тих, що вірують в Нього: усі блага Його життя, смерті і воскресіння. Це найбільша церковна пора радості!  Христос воскрес!  Воістину воскрес!  Світлини: Великодньої неділі.

Вітаємо нових причасниць Таїнством Христовим!

Великодньої неділі, після сповідання віри, до Святої Вечері були запрошені дві наших сестри у Господі: Олена Деревська та Валентина Сторожук.  Ласкаво просимо двох християнських сестер до віросповідної спільноти і просимо в Господа для них многії і благії літа!

Вітаємо нових громадян Царства Божого!

  На Великдень в  київській парафії Воскресіння були охрищені Софі-Марі Мирських і Олександр Сторожук.  Вітаємо нових громадян Царства Божого і зичимо їм многії і благії літа!

Великодня проповідь

             ПОРОЖНІЙ ГРІБ

  (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

           

Як минула ж субота, на світанку дня першого в тижні, прийшла Марія Магдалина та інша Марія побачити гріб. І великий ось ставсь землетрус, бо зійшов із неба Ангол Господній, і, приступивши, відвалив від гробу каменя, та й сів на ньому. Його ж постать була, як та блискавка, а шати його були білі, як сніг. І від страху перед ним затряслася сторожа, та й стала, як мертва.  А Ангол озвався й промовив жінкам: «Не лякайтеся, бо я знаю, що Ісуса розп'ятого це ви шукаєте. Нема Його тут, бо воскрес, як сказав. Підійдіть, подивіться на місце, де знаходився Він. Ідіть же хутко, і скажіть Його учням, що воскрес Він із мертвих, і ото випереджує вас в Галілеї, там Його ви побачите. Ось, вам я звістив!» І пішли вони хутко від гробу, зо страхом і великою радістю, і побігли, щоб учнів Його сповістити (Євангеліє від Св. Матвія 28:1-8).

Христос воскрес! Воістину воскрес!

Дорогі брати і сестри, один із популярних українських тижневиків нещодавно надрукував перелік десяти країни з найдовшою тривалістю життя. На першому місці в цьому списку стоїть Японія. На десятому – Швейцарія. Україна займає 138 місце. Перед нами Коморські острови, а після нас – М’янма, колишня Бірма. В Японії – високий рівень життя і дуже здорова традиційна кухня. В Швейцарії – активний спосіб життя та чудове медичне обслуговування. Про Україну нам все відомо не з других уст. В принципі таким публікаціям можна довіряти, бо вони оприлюднюються на основі ретельних досліджень.

А як щодо довшого життя?  Набагато довшого?  Як щодо життя вічного? Очевидно, що тут теж слід провести дослідження. Кого нам слухатися?  Адже тут теж є порадники. І не один. Як здобути вічне життя радить, наприклад, Магомет. Як здобути вічне життя радять сучасні юдейські рабини.  Спробуймо скористатися підходом журналістів і просто погляньмо на тих, кого найпоширеніші світові релігії вважають за своїх засновників. Авраам, на якого так люблять посилатися юдеї, помер і похований в Хевроні.

Магомет, засновник ісламу, помер 8 червня 632 року по Різдві Христовім і похований в Медіні. Щороку тисячі мусульман відвідують могилу з його рештками. Є лише три звичайні людини, могил яких не знайти на землі. Це – Енох, Ілля і Мойсей. Про Еноха написано, що «ходив із Богом Енох, і не стало його, бо забрав його Бог» (1 М. 5:22).  А свідком піднесення пророка Іллі на небесах був інший могутній Божий пророк Єлисей: «Аж ось появився огняний віз та огняні коні, і розлучили їх одного від одного. І вознісся Ілля в вихрі на небо... А Єлисей це бачив, і він закричав: Батьку мій, батьку мій, возе Ізраїлів та верхівці його! Та вже не побачив його...» (2 Цар. 2:11, 12). 

Мойсей помер, як про це написано в Книзі Повторення Закону: «І впокоївся там Мойсей, Господній раб, у моавському краї на приказ Господа. І похований він у долині в моавському краї навпроти Бет-Пеору, і ніхто не знає гробу його аж до цього дня» (34:5, 6).  Втім два пророки Мойсей разом із Іллею з’вилися поряд з Ісусом у час Його Преображення.  Про це ми читаємо в Євангелії від Св. Луки: «І коли Він молився, то вигляд лиця Його переобразився, а одежа Його стала біла й блискуча. І ось два мужі з Ним розмовляли, були то Мойсей та Ілля, що з'явилися в славі, і говорили про кінець Його, який в Єрусалимі Він мав докінчити» (9:29-31).

Всі інші люди померли. Смерті мільярдів людей служать суворою ілюстрацією божественної істини: «Як через одного чоловіка ввійшов до світу гріх, а гріхом смерть, так прийшла й смерть у всіх людей через те, що всі згрішили» (Рим. 5:12).  Ці слова стосуються і нас. Бо ми всі згрішили. Якщо до часу нашої смерті не настане кінець світу, то й над нашими тлінними і неживими тілами прочитаються вірші з Псалма: «Дні літ наших у них сімдесят літ, а при силах вісімдесят літ, і гордощі їхні страждання й марнота, бо все швидко минає, і ми відлітаємо...» (89:10).  Ці слова стосуються людей навіть з найбільш розвинених країн світу і тих країн, де мешкає найбільша кількість довгожителів на душу населення. Панацеї від смерті на цьому світі не існує.

Проте чому ми сьогодні тут зібралися?  Ми зібралися, аби святкувати перемогу над смертю! Ми зібралися, аби торжествувати нашим майбутнім воскресінням! Бо Ісус – не Будда. Ісус – не Магомет.  Його історія – зовсім інша! Він був розп’ятий за нащі гріхи.  Він помер за всі гріхи людства. Він був мертвий.  В гробі Він пролежав два дні. На третій день, по завершенні суботи, на самому світанкові неділі жінки вирушили до гробу, в якому лежало Його тіло, аби за єврейським звичаєм намастити його пахощами.

Дорога була сумною. Євангеліст Марко каже нам, що вони «говорили одна одній: Хто відвалить нам каменя від могильних дверей?» (16:3). Вони – жінки. Їм не бракує сили духа. Але їм бракує фізичної сили. Ми можемо дивуватися, а де ж були учні. Адже жінки, імена двох з яких згадує сьогодні Матвій і це – Марія Магдалина та інша Марія могли би звернутися до своїх братів по вірі, до Апостолів. І тоді це завдання можна було би легко виконати – чоловіки разом змогли би якось того каменя з гробу відкотити.

Проте учні не могли піти до гробу того ранку першими, бо, як повідомляє нам Господь Святий Дух через Євангелія, вони боялись юдеїв. Вони боялися смерті. Вони чули проповідь Христа, Свого Учителя про воскресіння.  Вони бачили воскресіння Лазаря, сина вдови з Наїну, доньки старшого із синагоги.  Однак це було ще тоді, коли Ісус був живий. В п’ятницю Його засудили, розіпнули на хресті і Він помер.  Тепер учні бояться навіть вийти надвір, аби така само доля не чекала на них. Вони все ще бояться смерті.

Жінки такого страху не мають. Вони не проповідують Євангелія. Вони не Апостоли.  Тож вони ідуть в неділю до гробу, журячись про те, хто відвалить каменя. Проте їхня журба – марна. Відбувається землетрус. Проте він відбувається не через рух земної кори, а через рух Ангела Господнього.

«Любі християнки, ви журитесь про те, хто відвалить вам каменя?»  Господь чує вашу журбу.  Господь чує ваші молитви. Камінь буде відвалений. Камінь відвалений у дивовижний спосіб.  Для цього Бог посилає Свого Ангела. Писання каже про ангелів, що «Всі вони духи служебні, що їх посилають на службу для тих, хто має спасіння вспадкувати» (Євреїв 1:14). До гробу прийшли жінки, за яких на хресті помер Син Божий.  Вони вірують в Христа.  В Його Ім’я вони, як і ви вспадковують спасіння. Ангел Господній посланий нашим євангельським жінкам на службу. 

Ангел – могутній. Він легенько відвалює від гробу каменя і спокійно собі на нього сідає. Ви, напевно, пам’ятаєте, любі брати і сестри, що юдеї випрохали в Понтія Пілата охорону, аби вона охороняла гріб. Що було би, якби просто якийсь чоловік без дозволу римських воїнів прийшов би до гробу та почав відвалювати камінь.  Ще би з жінок воїни можливо поглузували б. А з якимось чоловіком розмова була би дуже короткою. Проте не з Ангелом Господнім.

Він сходить з неба.  Він відвалює камінь. І на той-таки камінь він сідає! О, велике нахабство було би вже навіть доторкнутися до каменя. Вже не говорячи про те, щоб його відвалити, а тим більше на нього сісти.  Але воїни навіть пікнути не сміють. Бо ангел – не людина. «Його ж постать була, як та блискавка, а шати його були білі, як сніг». Ангела побачити і не злякатися, зазвичай – неможливо. Тут не до слів і не до зброї. Тут би залишитися живим. Тут паралізуючий страх. «І від страху перед ним затряслася сторожа, та й стала, як мертва».

Але ангел не просто зійшов, аби відкотити камінь – Божа відповідь на молитви жінок. Ангел зазвичай приносить із собою послання. Він не говорить до воїнів. Він їх ігнорує, даючи їм нагоду накивати п’ятами і доповісти юдейській старшині, що їхній план втримати під вартою тіло Ісуса Назарянина провалився з божественної вини. Ангельське послання натомість звернене до віруючих, до жінок, що прийшли того недільного ранку до Господнього гробу і до нас, що дивимося сьогодні на всі ті події крізь наше Євангеліє.

«Не лякайтеся, бо я знаю, що Ісуса розп'ятого це ви шукаєте», – каже він жінкам. «Не лякайтесь!» – типове послання ангелів до віруючих. Ангели – духи служебні.  Вони служать тим, кого Ісус Христос викупив від гріха на Голгофі.  Ісус викупив вас, любі брати і сестри. Він обмив Своєю святою кров’ю всі ваші гріхи та провини. Ангел служить сьогодні й вам.

Жінки прийшли шукати Ісуса розп’ятого.  Ісус розп’ятий – це новий вислів, який віднині з’являється у Євангелії і його віднині будуть використовувати Божі посланці. «Ми проповідуємо Христа розп'ятого… Божу силу та Божую мудрість!» (1 Кор. 1:23) «Я надумавсь нічого між вами не знати, крім Ісуса Христа, і Того розп'ятого...» – звіщає Апостол Павло (1 Кор. 2:2). Ісус розп’ятий – це Божа милість, Боже прощення усіх наших гріхів, Боже примирення з нами.

Але Ісуса розп’ятого марно шукати в гробі. «Нема Його тут, бо воскрес, як сказав», – продовжує Божий посланець. Ісус розп’ятий воскрес!  Сталося все точно так як Він сказав. Він не раз говорив, що на третій день воскресне і ось так сталося. Усе, що каже Ісус – істина. Усе, що каже Ісус, збувається. Ісус також сказав: «Оце ж воля Мого Отця, щоб усякий, хто Сина бачить та вірує в Нього, мав вічне життя, і того воскрешу Я останнього дня» (Ів. 6:40) та: «Хто тіло Моє споживає та кров Мою п'є, той має вічне життя, і того воскрешу Я останнього дня» (Ів. 6:54).

Ісус воскрес, а отже воскреснуть усі віруючі в Нього! А ось і доказ Христового воскресіння – ангел каже: «Підійдіть, подивіться на місце, де знаходився Він». Гріб – порожній. Камінь відвалений ангелом. Христос воскрес! – каже ангел. Воістину воскрес! – можуть тепер з упевненістю повторити жінки. Гроби всіх інших людей заповнені. А цей гріб – порожній. Бо Ісус Розп’ятий смертію смерть здолав і тим, що в гробах життя дарував!  Христос воскрес – отже і ми воскреснемо!  Христос воскрес, отже ми будемо жити вічно в Його Царстві!

Щойно жінки пересвідчилися в тому, що гріб порожній, вони чують вже не прохання, а розпорядження від ангела: «Ідіть же хутко, і скажіть Його учням, що воскрес Він із мертвих, і ото випереджує вас в Галілеї, там Його ви побачите. Ось, вам я звістив!»  Не баріться, поспішайте розповісти цю чудову новину про Христове воскресіння, про перемогу над гріхом, дияволом і смертю Його учням. Він воскрес у Своєму зраненому тілі. Його руки і ноги залишаються пробитими. Його бік залишається проколотим. Через це Він назавжди буде називатися Розп’ятим, але Він живий. І Його ви побачите. Побачите вже дуже швидко. Поспішайте і втішайте Євангелієм воскресіння інших віруючих.

Жінки виконують доручення ангела. Жінки поспішають до учнів. Вони діляться Великоднім Євангелієм, Євангелієм торжества над нашою смертю, Євангелієм торжества нашого вічного життя і вічного життя усіх тих, хто вірує в Ісуса і сьогодні горнеться до Христа розп’ятого і воскреслого у істинних тілі та крові Христа воскреслого під виглядом хліба та вина Господньої Вечері.

Можна, звісно, прожити трохи довше у одній із чудесних десяти країн-рекордсменів з кількості довгожителів. Але потім все-одно настає смерть. Можна шукати вирішення питання у релігіях, але майбутнє їхніх послідовників буде точно таке, як у засновників релігій, всі з яких крім Христа перебувають у гробах. А можна воскреснути до вічного життя. Для цього потрібне лише одне – сама віра в Ісуса Христа.  Бо гріб Господній – порожній.  Такими самими стануть у час Його повернення наші гроби і гроби всіх, хто надіється на Христа.  Бо Він воскрес! Воістину воскрес!  Амінь.

Христос воскрес!  Воістину воскрес!

Христос воскрес! Воістину воскрес!

А Ангол озвався й промовив жінкам: «Не лякайтеся, бо я знаю, що Ісуса розп'ятого це ви шукаєте. Нема Його тут, бо воскрес, як сказав. Підійдіть, подивіться на місце, де знаходився Він. Ідіть же хутко, і скажіть Його учням, що воскрес Він із мертвих, і ото випереджує вас…» (Євангеліє від Св. Матвія 28:5-7).

Христос воскрес! Воістину воскрес!

Любі брати і сестри!

            У ці Великодні дні дозвольте привітати Вас словами старовинного гімну Східної Християнської Церкви: «Христос воскрес із мертвих!  Смертію смерть здолав і тим, що в гробах життя дарував!» Хай ангельське проголошення і порожній гріб Воскреслого Господа Ісуса Христа залишаються для нас радісним нагадуванням про Його перемогу, що стає нашою самою вірою в Нього. Хай воскреслий Господь завжди ходить перед нами і посеред нас у Його Слові і Таїнстві, аби запевнити наш безпечний вхід у наших воскреслих тілах в Його Царство до життя вічного, коли Він повернеться у славі. Бо Він воскрес!  Воістину воскрес!

У Христі Ісус, Воскреслому Господі,

Єпископ В’ячеслав Горпинчук,

Українська Лютеранська Церква

Велика Субота

     Спомин про Велику Суботу охоплює спочинок нашого Господа в гробі та Його сходження в пекло. Проте сходження у пекло не є глибиною Христового пониження, а радше демонстрацією Його цілковитої перемоги над смертю. Цей день забирає нас із глибин найбільшого смутку і переводить до відлюдного місця роздумів про Христові Страждання, і до святкування перемоги, коли ми очікуємо, як у Великдень Христове воскресіння засяє у всій своїй славі.

Молитва на Велику Суботу:

Боже!  Ти вчинив, аби ця найсвятіша ніч засяяла славою воскресіння Господнього. Вбережи нас в духові усиновлення, якого Ти нам дав, аби ми оживлені в тілі та душі, могли служити Тобі у всякій чистоті; через Ісуса Христа, Твого Сина, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

Велика П'ятниця

      Сьогодні ми святкуємо Велику П'ятницю.  Велика П’ятниця є кульмінацією Святого Тижня, але не Церковного Року, бо ми знаємо, що після Великої П’ятниці настає той день, коли смерть поступиться життю. Якби згадування Великої П’ятниці було відділено від Великодня, то ми би залишалися у наших гріхах і таким чином останнім словом Великої П’ятниці було би: «Ви – засуджені». Навіть, коли ми стоїмо біля підніжжя Хреста і розмірковуємо про плату за наші гріхи, ми збираємося тут, як діти, що примирені з Богом. На службах Великої П’ятниці Церква не залишає нас у темряві та тіні смерті, а радше наповнює нас певністю перемоги над гріхом, смертю і дияволом, вказуючи нам на кінцеву перемогу, яку ми будемо святкувати на Великдень.  А сьогодні в нас - Вечірня. Початок о 18:30.

     Зі "Скарбниці щоденної молитви"

Проповідь на Чистий Четвер

         СПРАВЖНІСТЬ УСЬОГО
                 (Нарис проповіді пастиря                                             В’ячеслава Горпинчука)

           

А коли настав час, сів до столу, і апостоли з Ним. І промовив до них: «Я дуже бажав спожити цю пасху із вами, перш ніж муки прийму. Бо кажу вам, що вже споживати не буду її, поки сповниться в Божому Царстві вона». Узявши ж чашу, і вчинивши подяку, Він промовив: «Візьміть її, і поділіть між собою. Кажу ж вам, що віднині не питиму Я від оцього плоду виноградного, доки Божеє Царство не прийде». Узявши ж хліб і вчинивши подяку, поламав і дав їм, проказуючи: «Це – тіло Моє, що за вас віддається. Це чиніть на спомин про Мене!» По вечері так само ж і чашу, говорячи: «Оця чаша – Новий Заповіт у Моїй крові, що за вас проливається» (Євангеліє від Св. Луки 22:14-20).

Божій Церкві…, посвяченим у Христі Ісусі, покликаним святим… благодать вам і мир від Бога Отця нашого й Господа Ісуса Христа!  (1 Кор. 1:2, 3) Амінь.

Дорогі брати і сестри, в одному з випусків американського журналу «Ньюзвік» була надрукована розповідь про Джеймса Бонгема і Аламо, місію в Техасі, яка стала символом боротьби Техасу за незалежність від Мексики. До Аламо, де був зосереджена невелика група патріотів Техасу, були підтягнуті всі війська мексиканського генерала Санта Анни. Коли ворожі війська оточили форт Джеймс Бонгем зумів прослизнути крізь ворожі лави та проїхати майже 140 кілометрів до армійського гарнізону в Ґоліаді і там він попросив про підкріплення. Командир гарнізону заявив, що не має кого послати на допомогу воїнам в Аламо. Знаючи, що Аламо приречена, Джеймс Бонгем промчав всю дорогу назад, аби знову стати до лав оборонців Аламо і там загинути. Пітер Ексгайм, автор статті в журналі вірив, що Джеймс Бонгем був більшим героєм ніж решта захисників Аламо, бо він мав вибір. Він міг врятуватися, але повернувся в Аламо, знаючи, що повертається на погибель. Він не міг би інакше жити. Для Джеймс Бонгема все було справжнє.  Він – справжній герой Техасу.

Сьогоднішній вечір – особливий в історії нашого спасіння – нашої незалежності від влади гріха, диявола та смерті. Сьогоднішній день називають Чистим Четвергом, бо в цей день Божий Син обмив ноги Своїм учням – Господь служить їм, даючи приклад служіння всім віруючим. «Царі народів панують над ними, а ті, що ними володіють, доброчинцями звуться. Але не так ви: хто найбільший між вами, нехай буде, як менший, а начальник – як службовець»,  – каже нам Господь. Втім ці слова будуть сказані після Святої Вечері.

Головною ж і центральною подією цього вечора є саме святкування Пасхи. В дитинстві Ісус, Син Марії і Син Божий, був приходив до Єрусалиму, аби святкувати Пасху відповідно до Божого Слова. Це свято теж було головним серед свят Божого народу.  Це свято раділо визволенням із Єгипту, в якому євреї були рабами. Єгипетська влада віддала розпорядження убивати єврейських хлопчиків-немовлят – Єгипет боявся, щоб євреї не переважили кількісно єгиптян. Водночас на свободу євреїв ця сама єгипетська влада не хотіла, адже їм потрібні були раби, які мали виконувати масивні будівельні проекти Єгипту. З євреїв знущалися. Їх принижували і зневажали. Євреї волали до Господа про визволення.

І Господь почув їхній голос. Він послав Свого пророка, Мойсея, аби він вивів євреїв із дому рабства – із Єгипту. Проте всі заклики до фараона виявилися марними. Ми з найновітнішої української історії знаємо, як відповідають на благання тирани – вони стають ще більш жорстокими. Тож Господь сказав, аби напередодні 14 числа місяця кожна єврейська сім’я заколола ягня і кров’ю того ягняти позначила одвірки своїх домівок. А саме ягня сім’я мала засмажити і з’їсти. Вночі Єгиптом пройшов ангел смерті. Він оминав домівки, одвірки яких були позначені кров’ю ягняти. Він входив у домівки непозначені кров’ю ягняти і вбивав там усіх перворідних. Ягня було справжнє. Кров ягняти була справжня. Віруючі споживали справжнє ягня. Ангел смерті убивав по-справжньому. На ранок Єгипет оплакував своїх справжніх мертвих, а Ізраїль святкував свободу, виходячи з Єгипту.

Кожного року віруючі мали святкувати цей день визволення, коли Господь перейшов Єгипет і власноручно визволив Ізраїль від його тодішнього найзапеклішого і наймогутнішого ворога. Визволення було справжнє. Свобода була справжня. Щороку віруючі євреї кололи справжніх ягнят і по-справжньому святкували Пасху. Цю Пасху по-справжньому святкував також Ісус до цього дня. І ось настає останній день такого святкування, святкування в Старому Заповіті. 

Сідаючи до столу, Господь промовляє: «Я дуже бажав спожити цю пасху із вами, перш ніж муки прийму». «Я дуже бажав», – каже Господь. Месія хоче бути зі Своїми учнями до того, як Він прийме муки. Христос хоче бути з нами після того, як Він прийняв муки. Всі Його слова і вчинки пронизані любов’ю до Своїх віруючих.

Коли би нам довелося за когось невинно страждати, наша реакція могла би бути іншою. Нам не хочеться щось замість когось робити, вже не кажучи про те, аби за когось приймати муки. Але Ісус готовий іти на муки заради тих, з ким Він хоче спожити пасху – скуштувати вечерю грядущої радості, вечерю визволення, вечерю свободи. Такою була перша Пасха для євреїв, уярмлених у Єгипті. Кров безвадного ягняти вберегла їхніх перворідних від неминучої смерті. Спожите ягня додало їм сил іти мандрівкою вільних від єгипетського рабства людей.

Вказуючи на Христа, Іван Христитель промовляв до своїх учнів, що стануть першими учнями Христовими: «Оце Агнець Божий, що на Себе гріх світу бере!» (Ів. 1:29). Сьогоднішній вечір – особливий, бо Агнець Божий, тобто Ягня Боже, споживає Пасху разом із Своїми учнями. Слова, якими Іван Христитель дає визначення Христові, передбачають безвадність, заколення, смерть Божого Сина. Він – справжній Агнець Божий, отже Він мусить виконати справжні дії Ягняти Божого. З Нього має початися визволення.  Позначені Його кров’ю і зміцнені Його тілом, вийдуть на свободу і ввійдуть в обіцяний край.

Вечеря має бути вечерею радості і такою залишається попри гіркі слова Христа про муки.  Ці слова поки що учнями вповні не осягаються. Учні поки що не можуть осягнути справжність усіх слів Христа. Звідси і дальші суперечки про те, хто буде з них мати більшу посаду в Царстві Небеснім і самовпевненість та хвалькуватість Петра. Але для Ісуса – все справжнє і радість Пасхи Старого Заповіту перемішана із муками Пасхи Нового Заповіту, які Він ще має прийняти і радістю перемоги та визволення людства із найбільшої і найжахливішої неволі та рабства: рабства гріха, диявола та вічної смерті.

Ісус дуже бажає востаннє порадіти зі Своїми учнями. І радіють вони по справжньому. Вони святкують Пасху: вони п’ють вино, їдять Пасхальні страви, серед яких головна страва – заколоте безвадне, засмажене ягня. Вони дивуються, вони співають гімни. Це – чудове, радісне свято. Проте Господь знову й знову повертає їх до того, що має відбутися вже в найближчі години. Він каже, що Він має прийняти муки. Він каже, що це Його остання земна вечеря і останнє земне споживання вина разом із Своїми учнями.

Він наче герой Аламо, який цілком усвідомлює, що з ним буде, якщо він, повернеться до своїх товаришів по зброї в Аламо.  Ісус же навіть ніде не вирушає. Він все має здійснити Сам. Він – справжній Бог. Він стався справжньою людиною. Він любить людей.  Він хоче, аби ми були визволені від гріха та вільними від влади диявола і смерті жили вічно в Його Царстві. Там буде банкет з прекрасним вином і чудесними піснями у присутності Отця і Святого Духа, і всіх святих, і всього війська небесного. Але перед тим Він має прийняти муки за наші гріхи. Бо «ми всі блудили немов ті овечки». А Ісус – безвадне ягня, Агнець Божий, що на Себе гріх світу бере і Який є справжня Пасха, справжнє визволення, справжня свобода, справжнє життя.

Старий Заповіт закінчується. Починається Новий з усім новим і так само справжнім. «Узявши ж хліб і вчинивши подяку, поламав і дав їм, проказуючи: «Це – тіло Моє, що за вас віддається. Це чиніть на спомин про Мене!» Тіло Агнця Божого буде розіпнуте на хресті за декілька годин, але воно вже віддається за нас. Ісус має на увазі те, що каже. Це справжнє, реальне Його тіло, яке дається учням і нам із хлібом, під виглядом хліба та в хлібі за справжніх нас, з усіма нашими справжніми гріхами та переступами.  Якби Христове тіло було символічне, то такими самими були би і наші гріхи, і символічним було би прощення. Як і символічно-жахливим було би наше вічне життя. Проте Христос каже те, що має на увазі і дає Своє тіло, тобто справжнє тіло, аби ми споживали Його тіло на справжнє прощення гріхів і на справжнє вічне життя у справжньому Царстві Божому. Його тіло насправді зазнає невимовних справжніх мук на хресті за наші справжні гріхи.

«По вечері так само ж і чашу, говорячи: «Оця чаша – Новий Заповіт у Моїй крові, що за вас проливається». Кров Нового Заповіту не просто вино, а справжня кров у вині, з вином та під виглядом вина. Справжня кров, яка омиває усі наші справжні гріхи. Христос не лукавить, не говорить притчами.  Він говорить дуже серйозні, дуже справжні, реальні речі, в яких за декілька годин переконаються усі без винятку учні та весь світ. Чаша вина – Новий Заповіт у Христовій справжній крові, яка проливається за нас справжніх, а не символічних грішників, на наше справжнє, а не символічне прощення, на наше справжнє, а не символічне життя в справжньому Царстві Божому.

Як справжнім буде розп’яття Христа. Як справжньою буде Його смерть за всі наші гріхи. Як справжнім буде Його воскресіння і справжньою буде наша перемога над гріхом, дияволом і смертю. Як справжнім буде повернення Христа і справжнім буде воскресіння до вічного життя у Божому Царстві усіх тих, що вірять Христові і Його Слову і причащаються Його справжніми, реальними, істинними тілом і кров’ю у хлібі та вині Святої Вечері, споживаючи Пасху щоразу, коли споживається Христове тіло та п’ється Його кров. Як написано: «бо наша Пасха, Христос, за нас у жертву принесений» (1 Кор. 5:7).

Пізніше, застерігаючи усіх про справжність Святої Вечері, Апостол Павло поставить риторичні запитання: «Чаша благословення, яку благословляємо, чи не спільнота то крови Христової? Хліб, який ломимо, чи не спільнота він тіла Христового?» (1 Кор. 10:16). Він не береться пояснювати природи того, як це відбувається.  Апостол Павло просто констатує факт, що чаша – спільнота крові Христової, справжньої, звісно, крові.  А хліб – спільнота тіла Христового, справжнього, звісно, тіла. Бо Апостол Христів, як і Христос, не лукавить, а говорить істину, необхідну для нашої віри: Христос нас любить. Христос – наше Ягня. Христос позначає нас Своєю кров’ю. Христос годує нас Своїм тілом, аби ми не померли у гріхах та мучилися навіки в пеклі, але Він живить нас Своїми святими тілом і кров’ю, аби ми були визволені і не впали на силах ідучи нашою дорогою, але щоб вкінці ми увійшли в наш Обіцяний Край – Його вічне і святе Царство.

Джеймс Бонгем із Аламо знав на що іде, готуючись померти за своїх друзів.  Для нього все було справжнє. Тим більше все справжнє є для нашого Господа. Тим більше справжнім є Сам Він у Його Вечері, у Його нескінченній до нас любові, у Його Царстві, в яке ми ввійдемо у наших тілах у час повернення Христа справжнього, Який нині годує нас Своїми справжніми тілом і кров’ю. Прийди, Господи Ісусе!  Амінь.

Благодать Господа нашого Ісуса нехай буде з вами! (1 Кор. 16:23) Амінь.

Чистий Четвер

     Сьогодні ми святкуємо Чистий Четвер. Цей день, найналежнішим чином стосується прикладу служіння, який показує наш Господь і також Його Заповіді любити так, як Він полюбив нас (Івана 13:14). І все ж таки, ми не повинні забувати про Заповідь, яка дана нам у Словах нашого Господа: "робіть це на спомин про Мене". Цей день, зі згадуванням про запровадження Господньої Вечері, вирізняється з-поміж решти днів Святого Тижня, як день святкової радості. Сьогодні ми святкуємо запровадження Святої Вечері на Святій Літургії о 18:30.

Молитва на Чистий Четвер:

Господи!  В чудесному Таїнстві Святої Вечері Ти залишив нам спомин про Твої страждання. Дай, аби ми так приймали священну таємницю Твоїх тіла та крові, аби плоди Твого викуплення могли виявлятися у нас весь час; бо Ти живеш і царюєш з Отцем і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Святих захисників не бракуватиме

Якби Бог не давав місця, де навчати Його Слову, якби Він не давав нікого, хто любив би Євангеліє, то Церква довго би не тривала.  Через це, коли решта бунтувала, а більша частина світу переслідувала Євангеліє, Бог піднімав Давида, Йосію, Єзекію і навіть часом царя Вавилону (Дан. 3:28), аби для служіння і поширення Слова міг тривати спокій і мир. Тож Він пильно втішає тут Церкву, що їй не бракуватиме святих синів і доньок навіть посеред могутніх і багатих у світі, аби вони підтримували та захищали Церкву, щоб виконалося твердження Псалма (110:2): «Пануй Ти поміж ворогами Своїми!»

Мартін Лютер, З лекції на Псалом сорок п’ятий

Проповідь на Вербну неділю

 НЕ ЗВОДИТИ ОЧЕЙ З ХРИСТА

         (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

           

Тож і ми, мавши навколо себе велику таку хмару свідків, скиньмо всякий тягар та гріх, що обплутує нас, та й біжім з терпеливістю до боротьби, яка перед нами, дивлячись на Ісуса, на Начальника й Виконавця віри, що замість радости, яка була перед Ним, перетерпів хреста, не звертавши уваги на сором, і сів по правиці престолу Божого. Тож подумайте про Того, хто перетерпів такий перекір проти Себе від грішних, щоб ви не знемоглись, і не впали на душах своїх. Ви ще не змагались до крови, борючись проти гріха, і забули нагад, що говорить до вас, як синів: «Мій сину, не нехтуй Господньої кари, і не знемагай, коли Він докоряє тобі. Бо Господь, кого любить, того Він карає, і б'є кожного сина, якого приймає!» Коли терпите кару, то робить Бог вам, як синам. Хіба є такий син, що батько його не карає? А коли ви без кари, що спільна для всіх, то ви діти з перелюбу, а не сини. А до того, ми мали батьків, що карали наше тіло, і боялися їх, то чи ж не далеко більше повинні коритися ми Отцеві духів, щоб жити? Ті нас за короткого часу карали, як їм до вподоби було, Цей же на користь, щоб ми стали учасниками Його святости. Усяка кара в теперішній час не здається потіхою, але смутком, та згодом для навчених нею приносить мирний плід праведности!  (Євреїв 12:1-11).

Божій Церкві…, посвяченим у Христі Ісусі, покликаним святим… благодать вам і мир від Бога Отця нашого й Господа Ісуса Христа!  (1 Кор. 1:2, 3) Амінь.

Дорогі брати і сестри, цілий клас учнів з Японії перебувала на екскурсії в Сполучених Штатах Америки. Коли вони пересувалися терміналами аеропортів і залізниць, керівник їхньої групи сказав їм: «Коли ми будемо проходити крізь натовпи людей, то над своєю головою я високо триматиму прапор Японії. Не зводьте очей з прапора Японії і ви не заблукаєте!»

Коли група повернулася арешті з екскурсії до Японії, один з учителів спитався: «Що ви найбільше запам’ятали під час подорожі до Сполучених Штатів Америки?» «Японський прапор!» – хором відповів клас.

Сьогодні Господь Святий Дух каже нам, аби ми не зводили очей з нашого прапора – з Ісуса Христа, Якого Писання називає Начальником, тобто Засновником нашої віри і Виконавцем цієї самої віри.  Якщо буде по-іншому, то ми просто будемо загублені у людській марноті, в гріхах та опинимося у місці, яке не призначалося для нас, а призначалося для диявола та його посланців – у пеклі.

Уявіть собі на мить, що було би, якби керівник групи японських школярів періодично, час від часу замість японського прапора над своєю головою піднімав би прапор якоїсь іншої країни, скажімо прапор України, Європейського Союзу або тих самих Сполучених Штатів Америки. Школярі були би розгублені і могли би легко збитися з дороги в терміналі чи то аеропорту, чи залізничного вокзалу. А в кінці вони би не потрапили на потрібний літак або потяг і їхня подорож завершилася би дуже сумно.

А тепер на місце керівника групи японських туристів поставте християнського проповідника, а на місце школярів – християн. Що буде, коли проповідник триматиме над головою не прапор християнства – Ісуса Христа, а скажімо Діву Марію,  Івана Христителя, а то й зовсім не Біблійних святих, а людей, які помилялися навіть у власному сповіданні, а то ще й гірше, що коли проповідник буде тримати над головою прапор традицій, різноманітних передань, написаних людьми, або ж прапор добрих діл власних або чужих? І що буде, коли християни будуть не зводити погляду з того, що показує проповідник?  Вони ризикують бути загубленими у цьому світі і ніколи не повернутися до небесної домівки, заснованої для нас Христом і здобутої для нас Христом.

Писання не заперечує прикладу святих, які були вірні Христові, самі свідчили про Христа,  самі шукали прощення в Христі і саме в Христі те прощення знаходили. Ми – не японські школярі-туристи. Ми, відповідно до нашого сьогоднішнього тексту, борці. Ми беремо участь у боротьбі. Проти чого ми боремося? Ми боремося проти гріха, який ще живе в нашій плоті і проти гріха, який намагається опанувати нам як Каїном, якого Господь застерігає: «Чого ти розгнівався, і чого похилилось обличчя твоє? Отож, коли ти добре робитимеш, то підіймеш обличчя своє, а коли недобре, то в дверях гріх підстерігає. І до тебе його пожадання, а ти мусиш над ним панувати» (1 М. 4:6, 7).

У воїна, аби він міг вести добру боротьбу проти ворога, все має бути підтягнутим, добре закріпленим, необтяжливим. Так само і в нас, що ведемо боротьбу проти гріха. «Скиньмо всякий тягар та гріх, що обплутує нас», – звертається до нас автор сьогоднішнього Послання.  Він, хоча й натхненний Господом Святим Духом, живе в такій самій грішній плоті, що й ми і в такому самому грішному світі. Все, що нас обплутує, слід скинути. Але як нам скинути наші гріхи? Відповідь одна – вірувати в Христа, дивитися на Христа і не зводити погляду з Христа.

Наші гріхи забирає лише Христос. Якби Він був звичайною людиною, то гріхів наших, гріхів усього людства Він би забрати не міг. Але Він – істинний і вічний Бог, Який стався людиною. І як каже нам сьогодні наше Писання, Він «замість радости, яка була перед Ним, перетерпів хреста, не звертавши уваги на сором, і сів по правиці престолу Божого».  Він міг насолоджуватися блаженним життям у плоті, починаючи від Різдва і повіки віків. Але Він замість вічної радості, до якої був приречений через Свою божественність і святість, Він обрав нас разом із усіма нашими гріхами. 

Христос обрав нас із нашими гріхами, бо Він любить нас і хоче, щоб ми з Ним були у тій вічній радості, яка була перед Ним і яку Він відклав заради нас.  І то не просто була відкладена радість, як відкладають інколи якесь святкування.  Господь Ісус Христос, Син Божий, забрав на Себе усі наші гріхи і витерпів усе, що мали терпіти у вічності ми. Він зумів це, бо Ісус – не просто людина, але й також – вічний Бог, Месія і Спаситель людства.  Коли першої Вербної неділі Він на віслюкові в’їзди до Єрусалима, то це визнавали віруючі, вигукуючи: «Осанна! Благословенний, хто йде у Господнє Ім'я! Благословенне Царство, що надходить, Отця нашого Давида! Осанна на висоті!» (Мр. 11:9, 10).

В Царство, про яке вигукували люди у час входу Господа до Єрусалима, можуть ввійти лише безгрішні. Через це Святий Ісус входить у Єрусалим, щоби перетерпіти хреста, при чому перетерпіти, як на цьому наголошує Господь Святий Дух, «не зважаючи на сором».  Адже Христос забрав на Себе всі наші гріхи і зокрема ті гріхи, в яких ми навіть соромимося зізнаватися. Перед лицем Отця Небесного, перед лицем Святого Духа і всіх небес, Ісус був покритий усіма нашими гріхами з голови й до ніг.

Господа Христа також засоромлював світ. Його обплювали, Його збичували, Його приговорили до найганебнішої смертної кари – смерті на хресті, роздягнувши та розп’явши поряд із найогиднішими злочинцями тієї місцевості. Він витерпів на Собі весь Божий гнів і помер за нас, аби ми сьогодні могли приєднуватися до радісного натовпу і вітати Христа своїми піснями, вербовими гілочками, і словами: «Осанна! Благословенний, хто йде у Господнє Ім'я! Благословенне Царство, що надходить, Отця нашого Давида! Осанна на висоті!»

Господь Христос, написано сьогодні «сів по правиці престолу Божого». Бо смерть тримати Його не могла. Він знищив гріх і смерть, і владу диявола. Він воскрес і вознісся, і царює, будучи всемогутнім і люблячим Богом, Христом- Царем, Спасителем і Визволителем.

Сьогодні Його Писання називає Начальником і Виконавцем нашої віри. Бо все це Христос зробив для нас.  Він є Основа нашої віри. Він є також її Виконавцем. Ісус виконав усе необхідне для нашого спасіння. Він забрав усі наші гріхи. Він обмив їх усі Своєю святою кров’ю. Він приніс Себе в досконалу жертву за гріх. Він здолав смерть. Він воскрес. Ви – прощені і ви виправдані.  Для власної успішної боротьби потрібно одне – дивитися на Ісуса, не зводити з Нього погляду, тобто – вірувати в Нього, покладатися на Нього, надіятися на Нього, уповати на Христа, горнутися до Нього у Його тілі та крові Святої Вечері.

І тоді – все гаразд. Не буде все гаразд, а вже є гаразд. Ми – прощені, але боротьба проти гріха в плоті і в світі триває. Ми можемо інколи засмучуватися через власний гріх, який коїмо, самі того не хотячи. Інколи за наш гріх ми отримуємо Боже покарання у вигляді хвороби або якоїсь іншої біди.  Тож Господь Святий Дух нас підбадьорює, аби ми, будучи покараними Богом, не знемоглися і не падали на духові.

Допоки нас Господь не покличе на з цього світу через вік або хворобу, або допоки не настало мучеництво, Господь буде в цьому світі нас дисциплінувати. Чому Він це робить? З тієї ж самої причини, з якої Господь Христос перетерпів за нас хрест Голгофи – через любов до вас, любі брати і сестри. Сьогодні Господь Святий Дух нагадує нам слова з Приповістей Соломонових: «Мій сину, не нехтуй Господньої кари, і не знемагай, коли Він докоряє тобі. Бо Господь, кого любить, того Він карає, і б'є кожного сина, якого приймає!»

Якщо батько хоче реально зіпсувати життя рідному синові, він повинен йому дозволяти робити все, що той хоче і не застосовувати до нього жодної дисципліни, жодного покарання. Якщо він хоче, аби сина чекала тюрма або ще якась більша біда, то він може його не карати. Як написано: «Хто стримує різку свою, той ненавидить сина свого, хто ж кохає його, той шукає для нього картання» (Пр. 13:24).

Подібним чином діє наш Отець Небесний. Подібним чином, бо інколи батьки, навіть бажаючи нам добра, можуть покарати несправедливо. Проте Отець Небесний все робить справедливо і задля нашого добра. Писання застерігає нас сьогодні, аби радше дивувалися відсутності Вітцівської дисципліни.  Це означало би, що ми – діти з перелюбу, байстрюки, тобто невіруючі.

Але коли є дисциплінарне покарання, коли Бог використовує різку, аби нас дисциплінувати, то пам’ятаймо, що люблячий Отець робить це, як написано: «щоб ми стали учасниками Його святости. Усяка кара в теперішній час не здається потіхою, але смутком, та згодом для навчених нею приносить мирний плід праведности!» У такий час знову варто підвести свій погляд і затримати його на Христі Спасителі, Начальнику і Виконавцеві нашої віри, аби згадати про Його любов, про Його страждання за нас і про те, що все, що відбувається з волі  Божої, відбувається нам на добро, навіть якщо удар різкою Божою завдає нам наразі  дошкульного болю.

Тоді варто озирнутися, підвести свій погляд догори і як японські школярі в США, зосереджували свій погляд на прапорі Японії, так і нам слід зосереджувати наш погляд і весь наш зір на Ісусі Христі, нашому люблячому Спасителеві, Начальникові та Виконавцеві нашої віри, аби опинитися в кінцевому пункті нашого призначення – у Царстві Небесного, Царя якого ми вітаємо нині нашими вербовими гілочками. І тоді, коли нас спитають, що вам запам’яталося в подорожі грішним світом і в боротьбі проти гріха, щоб ми хором відповіли: «Ісус Христос і Його непохитна любов!»  Прийди, Господи Ісусе!  Амінь.

Благодать Господа нашого Ісуса нехай буде з вами! (1 Кор. 16:23) Амінь.

Простота богослов'я

… В богослов’ї треба просто чути, вірити і непохитно тримати в своєму серці: «Бог – вірний, незважаючи на те наскільки абсурдним для нашого розуму видається те, що Він каже у Своєму Слові».

Мартін Лютер, З лекції на Псалом сорок п’ятий