Рости на спасіння (проповідь)

субота, 31 жовтня 2015 р.

З Днем Реформації!

     
31 жовтня 1517 року монах-августинець прибив 95 тез-закликів до дискусії на двері Замкової Церкви у Віттенберзі, в Німеччині. Доктор Мартін Лютер сподівався, що його тези викличуть академічні дебати про покаяння, продаж індульгенцій та інші справи всередині Римо-Католицької Церкви, які суперечили Писанню. Втім, Рим кінець-кінцем відлучив Лютера, засудивши його як єретика. Лютерові реформи, які зосереджувалися на вченні про те, що віруючий виправдовується самою благодаттю через віру в Ісуса Христа, викликали релігійні реформи та повернення Церкви до Слова Божого не лише в німецьких землях, але й в багатьох європейських країнах.  З Днем Реформації!


Зі Скарбниці щоденної молитви

Молитва на День Реформації:
     Всемогутній і благодатний Господи! Сьогодні ми дякуємо Тобі за Твого слугу Мартіна Лютера і за Лютеранську Реформацію, через яку Ти відновив проповідь чистого Євангелія і євангельське життя у Твоїй Церкві. Виливай Твого Духа Святого на Твій вірний люд. Тримай нас непохитними у Твоїй благодаті та правді, захищай нас і визволяй нас у часи спокуси і даруй Церкві Твоїй спасенного миру; через  Ісуса Христа, Твого Сина, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

пʼятниця, 30 жовтня 2015 р.

День Св. Ігнатія Антіохійського, пастиря і мученика

     Сьогодні ми згадуємо Св. Ігнатія Антіохійського і дякуємо за нього Богові. На початку ІІ століття н.е. Ігнатій був єпископом Антіохії в Сирії (зараз місто Антакія в Туреччині) і став одним з  християнських мучеників. Наприкінці правління римського імператора Траяна (98-117 р.р. н.е.) Ігнатія було заарештовано, в кайданах доставлено до Риму, а в кінці його кинули диким звірам на арені. Дорогою до Риму він писав листи до християн в Ефесі, Магнезії, Траллах, Римі, Філадельфії, Смирні, а також листи до Полікарпа, єпископа Смирни. 
     В цих листах, що мають надзвичайно гарний пастирський характер, Ігнатій застерігав про певні єресі (фальшиві учення). Він також неодноразово ставив наголос на повній людськості та божественності Христа і реальності Христової тілесної присутності в Господній Вечері, верховній владі єпископа та єдності Церкви, яку вона мала у своїх єпископах. Ігнатій був першим, хто вжив слово католицька для опису вселенськості Церкви. Його Христоцентричність, мужність перед обличчям мучеництва та ревність до істини у боротьбі проти фальшивої доктрини є тривалою спадщиною Церкви.

Зі Скарбниці щоденної молитви

четвер, 29 жовтня 2015 р.

Новий послух відроджених людей

     Новий послух відроджених людей справді називається видом праведності; наприклад - Римлян 6:16; 1 Івана 2:29. Але він не може бути тією праведністю, якою і через яку ми виправдовуємося Богом на життя вічне. Бо перед тим, як хтось зміг би дати таку праведність нового послуху, потрібно, щоб ця людина була примирена з Богом, тобто Богом виправдана (1 Івана 1:29).

Мартін Хемніц, Довідник: Служіння, Слово і Таїнства

середа, 28 жовтня 2015 р.

Не Словом, а силою

... Державно-церковний юридикалізм є не єдиною силою, яка може порушувати Євангельський статут Церкви. Сучасну культурну загрозу втілено радше в корпоративну модель комерційного світу з її бюрократичним контролем і розбудовою імперії.
     Скарги Зассе про "сучасну переорганізацію Церкви" і "церковну політику, якою єпископи вбивають свій час і час інших людей", хоча й були вперше висловлені в контексті європейському, стосуються усіх місць, де існує спокуса мати "централізовану бюрократію, яка керує не Словом, а силою (non verbo, sed vi)[1].

Професор Курт Маркворт, "Церква та її спільнота, служіння і управління"




[1] We Confess the Church, с. 82.

понеділок, 26 жовтня 2015 р.

Ким руйнується християнський світ

Наше глупство спонукає нас глузувати з трагедії християнського світу, богохульствувати проти неї і її засуджувати, а за цей же світ ми повинні молитися, коли збираємося разом у церкві та на месі. Якщо турок руйнує міста, країну та людей і спустошеними залишає церкви, то ми думаємо про те, якої великої шкоди було завдано християнському світові. Тоді ми починаємо нарікати і закликати королів і князів, аби вони вели війну. А коли падає віра, холоне любов, нехтують Божим Словом і всюди починає панувати всякий гріх, то ніхто про боротьбу не думає. Власне кажучи, Папа, єпископи, священики та клір, які повинні бути генералами, капітанами та прапороносцями в цій духовній війні проти турків набагато смертельнішого духовного виду, самі є князями та провідниками таких турків диявольської армії точно так, як Юда вів юдеїв, коли ті схопили Христа. Саме Апостол, єпископ, священик, один з найкращих мав бути тим, хто почав діло убивства Христа. А водночас християнський світ теж руйнується не турками, а тими, що мали би його захищати. Але вони стають такими нечуйними, що хочуть з’їсти турка живцем і водночас підпалюють власний дім і кошару і дають, аби все це згоріло разом із вівцями  та журяться більше про вовка в лісі. Ось як воно нині!  Ось та нагорода, яку ми заслужили за нашу невдячність до нескінченної благодаті, яку Христос здобув для нас безкоштовно Своєю дорогоцінною кров’ю, великим трудами та гіркою смертю.

Мартін Лютер, з Трактату про добрі діла (Третя Заповідь)

четвер, 22 жовтня 2015 р.

Пастирська Конференція УЛЦ

   
В четвер, 22 жовтня в приміщенні церкви Хреста Господнього в місті Кременці (Галицька Єпархія) розпочалася Пастирська Конференція УЛЦ. Конференція розпочалася з молитовного роздуму пастиря парафії Усіх Святих із Харкова, о. Віктора Хаустова. Привітання Конференції висловив пастир Роджер Нойманн, офіційний представник Вісконсинського Євангельського Лютеранського Синоду в УЛЦ. Доповідачем на Конференції був пастир Роман Андрунців. Тема есе о. Романа - "Пастир, як підпастир Христа". Перший день Конференції завершився обговоренням доповіді та Святою Літургією, на якій служив Єпископ В'ячеслав Горпинчук, Голова Галицької Єпархії, о. Тарас Коковський, Голова Таврійської Єпархії, о. Сергій Сомін, пастир Роман Андрунців і диякон Степан Ксьондзик. Проповідував на службі Божій о. Роджер Нойманн. Головував на Конференції о. Тарас Коковський. Конференція планує продовжити роботу в п'ятницю, 23 жовтня, обговоренням практичних справ у парафіях Церкви.


                                               

                                                         Проповідує пастир Віктор Хаустов.

                                         
                                           Отець Роджер Нойманн вітає Конференцію.


Голова Пастирської Конференції, о. Тарас Коковський

День Св. Патріарха Авраама

   
     Сьогодні ми згадуємо Св. Патріарха Авраама і дякуємо за нього Богові. Авраам, який раніше називався Аврамом, був покликаний Богом, аби стати отцем великого народу (Буття 12). Маючи 79 років, у послухові до Божого наказу, він, його дружина Сара (яка стане називатися Сарра) і його племіник Лот з міста Харану перебралися на південний захід, у Ханаанський край.
      Там Бог установив з Авраамом заповіт (Буття 15:8), пообіцявши Ханаанський край його нащадкам. Коли Авраамові виповнилося 100 років, а Саррі було 90 років, вони були благословенні Ісаком, сином, якого їм давно обіцяв Бог. Авраам виявив винятковий послух Богові, Який наказав йому принести Ісака в жертву цілопалення. Бог пощадив життя юнака лише в останню мить і взамін у жертву надав барана (Буття 22:1-19).
     Авраам помер у віці 175 років і був похований у печері Махпела, яку раніше був купив для поховання своєї дружини Сарри. Його особливо вшановуємо, як першого з трьох Старозаповітних Патріархів - і за його праведність перед Богом через віру (Римлян 4:1-12).

Зі Скарбниці щоденної молитви

середа, 21 жовтня 2015 р.

Істинні узи єдності Церкви

Не зовнішній Статут Синоду мав бути узами єдності. "Наша Лютеранська Церква не має якогось особливого еклезіологічного статуту, який би утримував її разом", – писав Ф. Піпер 1880 р.[1] Тому в різноманітних лютеранських церков по всьому світі – дуже різні статути. "До правдивої єдності Церкви, – продовжував він, – належить як про це говорить наше Сповідання віри, лише чисте Слово і правильне відправлення Таїнств. Той факт, що секти стільки вкладають усього в зовнішнє, викликаний тим, що вони не проводять різниці між Законом і Євангелієм". Уся суть синодальних погоджень, як писав Піпер у пізнішому есе про церковний уряд, полягає у виконанні, а не в доповненні Слова Божого:

"Тому ми також обираємо на візитаторів і президентів не людей, які, можливо, розумні щодо документів або більш вправні від інших у нашому "Синодальному довіднику", а людей, які мають добрий досвід у Божому Слові та спроможні краще від інших застосувати його щодо існуючих обставин. Наглядові служіння, запроваджені нашим синодальним порядком, існують не для того, аби доповнювати Боже Слово, але служити Божому Слову, аби воно – Боже Слово – могло правити".[2]

Професор Курт Маркворт, "Церква та її спільнота, служіння і управління"




[1] Concordia Journal (вересень 1976 р., с. 203).
[2] Theses on the Distinction of Law and Gospel (1880 LCMS Iowa District Proceedings, c. 44).

вівторок, 20 жовтня 2015 р.

День Св. Генріха Мельхіора Мюленберґа, пастиря

     Сьогодні ми згадуємо пастиря  Генріха Мельхіора Мюленберґа і дякуємо за нього Богові.  Генріх Мельхіор Мюленберґ народився 1711 року в Айнбеці, Німеччина, а в американські колонії він прибув 1742 року. Перебравшись із Європи до Америки, пастир Мюленберґ установив взірець лютеранських парафій у Північній Америці.  Сам він служив упродовж сорока п'яти років у Пенсільванії. Будучи невтомним мандрівником, Мюленберґ допоміг заснувати чимало лютеранських громад і був головним організатором першого лютеранського синоду в Північній Америці, Міністеріуму Пенсівальнії, який було засновано 1748 року. Пастир Мюленбнрґ цінував роль музики в лютеранській службі Божій і часто служив сам органістом. Він також був головним упорядником американської лютеранської літургії ( упорядкована теж 1748 року). Пастиря Мюленберґа пам'ятають, як церковного провідника, журналіста, літургіста і понад усе - як пастиря громади під його опікою. Пастир Мюленберґ був покликаний до небесної домівки 1787 року, залишивши велику родину та тривалу спадщину - американське лютеранство.

Зі Скарбниці щоденної молитви

понеділок, 19 жовтня 2015 р.

Дорогоцінна і найефективніша молитва

Ця загальна молитва – дорогоцінна та найбільш ефективна і саме заради неї ми збираємося разом. Церква називається домом молитви, бо ми там перебуваємо як громада і в одній згоді ми приносимо до Бога як наші потреби так і потреби всіх людей і кличемо до Нього про змилування. Але це мусить робитися сердечно та щиро – близько до серця мусимо ми брати потреби всіх людей і молитися за них зі щирим співчуттям та в істинній вірі, і з довірою.  Де в месі немає такої молитви, то краще таку месу пропустити. Збираючись разом в домі молитви ми показуємо, що ми повинні підносити загальну молитву та благання за цілу спільноту. Який сенс в тому, аби ми розпорошували ці молитви та поділяли їх таким чином, аби кожен молився винятково за себе і ніхто не переймається кимось іншим або потребами іншої людини? Яка користь із такої молитви, як може вона бути доброю, прийнятною загальною молитвою або ж як вона може називатися ділом святого дня та зібраної громади якщо вони здійснюють її таким чином? Вони здійснюють власні дріб’язкові молитви, той за це, а той за те і вони нічого крім молитов за власну користь і вигоду не мають. Бог – ворог таким молитвам.
Свідчення про цю загальну або ж колективну молитву збереглося ще зі стародавніх часів. (Відповідно до цієї стародавньої практики) в кінці проповіді зачитується сповідь гріхів і з кафедри підноситься молитва за весь християнський світ. Але це не повинно бути кінцем усієї справи, як це робиться зазвичай сьогодні. Напучування молитися впродовж цілої меси має робитися за такі потреби, за які вважає проповідник. І аби ми могли молитися гідно, він, перше за все, докоряє нам за наші гріхи і таким чином робить нас покірними. Це слід робити якомога коротшим після того вся громада повинна спільно сповідувати Богові свій гріх і палко та щиро молитися за всіх людей.
О, якби ж то всяка громада, дай Боже, ось так слухала месу і таким чином молилася, аби загальний, щирий, сердечний плач усіх людей підносився до Бога, то яка незмірна чеснота та допомога вийшли би з такої молитви! Що ще жахливішого могло би статися усім нечистим духам?  Яке більше діло можна зробити на землі, яким би збереглося стільки побожних душ і яким навернулося стільки грішників?
Бо й справді, Християнська Церква на землі не має більшої влади або більшого діла проти всього, що може чинити цьому опір, окрім загальної молитви.  Нечистий дух про це дуже добре знає і через це, робить усе можливе, аби такій молитві запобігти. Ось чому він дозволяє нам збудувати гарні церкви, заснувати багато коледжів, писати гімни, читати і співати, святкувати чимало мес і поза всякою мірою множити церемонії. Це його ані трошки не засмучує. Навпаки, він допомагає нам це робити, аби ми це все вважали за найкраще і думали, що роблячи це, ми виконуємо сповна наш обов’язок.  А тим часом, поки страждає ця спільна, дієва і плідна молитва і через таке лицемірство залишається непоміченим, тоді він досяг поставленої цілі. Бо коли молитва підпорядкована, тоді ніхто нічого від нього не бере і ніхто йому опору не чинить. Але, якщо він зауважує, що ми забажали практикувати цю молитву, навіть якби це було під стріхою у свинарнику, то він цього ні на мить не потерпить. Він боятиметься такого свинарника набагато більше ніж усіх високих, великих і гарних церков, веж і дзвонів, коли таких молитов в них немає. Роль грають не місця і будівлі, де ми збираємося, а лише ця нездоланна молитва і наше справжнє разом моління і підношення його Богові.

Мартін Лютер, з Трактату про добрі діла (Третя Заповідь)

субота, 17 жовтня 2015 р.

Виправдувальний процес

   
     Справа виправдання вирішується не випадково чи легковажно, але вирішується вона перед Божим Судом і Самим Богом Суддею. Бо Закон кличе нас на засідання Божого Суду, де він не лише засуджує нас, але й визнає нас повністю винними. І через те, що перед цим справедливим Судом Божим повинні замовкнути всілякі уста та весь світ (повинен) упокоритися перед Богом, то Мойсей виголошує нам вирок смерті і засудження (2 Кор. 3:7; 5 М. 27:26). 
     Тому коли наше сумління, засуджене зараз за гріхи і, таким чином, підвладне вічній смерті та прокляттю, шукає щось таке, чим протистояти праведному Божому Судові для того, щоб уникнути та втекти від великого вироку прокляття, то воно нічого не знаходить. 
     І врешті-решт Сам Бог, багатий на милосердя, ставить перед нами в Євангелії Свого Сина як викуп (Рим. 3:25). І тих, хто через віру просить цього Посередника про допомогу і осягає Його вірою - тих Отець виправдовує від звинувачення, яким їх звинувачує Закон, і від вироку засудження; тобто Він відпускає їм гріхи заради Христа, і зараховуючи їм Христів послух і смерть, проголошує їх праведними і дає в нагороду життя вічне (Рим. 8:33, 34).
     І це є процесом або дією виправдання грішника перед судним престолом Божим, так що Він взиває із престолу чистого Божого Суду, як і Жерсон описує справу виправдання відповідним порівнянням із судовою апеляцією.

Мартін Хемніц, Довідник: Служіння, Слово і Таїнства

пʼятниця, 16 жовтня 2015 р.

Розірвати консисторії на шматки

     ... Перші лютеранські консисторії були радше дорадчими органами, що складалися з досвідчених і шановних церковників (мирян і служителів), які у складних випадках надавали добрі поради. Ці консисторії "спочатку не мали ніякої юрисдикції" або ж законної влади, для примусу чи послуху.  Проте з часом, з огляду на природу таких речей, консисторії розрослися і стали практикувати більше примусу так, що Лютер насторожився: "Ми мусимо розірвати ці консисторії на шматки, бо ми жодним чином не хочемо, аби в них були юристи та Папа". 

Професор Курт Маркворт, "Церква та її спільнота, служіння і управління"

четвер, 15 жовтня 2015 р.

Єдина церемонія, яку запровадив Христос

Дивіться! Це[1] – єдина церемонія або ж практика, яку запровадив Христос, задля якої християни повинні збиратися і це – єдина церемонія, яку вони повинні зберігати та якої вони повинні дотримуватися в одностайній згоді. Далі, Він не зробив цього, аби це було ще одним ділом, як інші церемонії, а вклав в нього багатий і винятково великий скарб, який слід приносити та дарувати всім, хто в нього вірує.
Це проповідування повинне спонукати віруючих жалкувати про їхні гріхи і повинне запалювати всередині їх прагнення до цього скарбу. Через це жахливим гріхом є не слухати Євангелія і зневажати такий скарб і такий багатий банкет, на який ми запрошені.  Але набагато більшим гріхом є не проповідувати Євангеліє, а дозволяти гинути такій великій кількості людей, які би радісно його слухали, бо Христос настільки суворо наказав, щоб Євангеліє і цей заповіт проповідувалися і що Він навіть не бажав, аби меса святкувалася, якщо Євангеліє не проповідується. Як каже Він: «Коли тільки… на спомин про Мене». І Св. Павло каже: «Смерть Господню проповідуєте» (1 Кор. 11:26). З цієї причини страшно і лячно бути в наш час єпископом, пастирем і проповідником, бо цього заповіту більше ніхто не знає, вже не кажучи про те, що вони повинні проповідувати його, хоча це їхній найвищий і єдиний обов’язок і повинність. Їм, звісно ж, доведеться відповідати за стільки душ, які гинуть через таке кволе проповідування!

Мартін Лютер, з Трактату про добрі діла (Третя Заповідь)



[1] Свята Вечеря.

середа, 14 жовтня 2015 р.

Ти - Покрова моя

     З молитовного роздуму 14 жовтня 2009 року: "Ти - Покрова моя, Ти від утиску будеш мене стерегти, Ти обгорнеш мене радістю спасіння!" (Псалом 31:7), "Покрова твоя - Бог Предвічний і ти в вічних раменах Його" (Повторення Закону 33:27).  Адже, насправді, Покрова для християн - Бог Спаситель, Який каже усім, хто шукає захисту де-інде: "Не надійтесь на князів, на людського сина, бо в ньому спасіння нема" (Псалом 145:3).  Спасіння, порятунок, поміч  - тільки в Христі, посередники, Якому не потрібні, бо Він Сам - наш Посередник і Заступник (1 Тим. 2:5; 1 Івана 2:1).  Це чудово розуміла і в це вірувала Діва Марія, яка сповідувала своєю Покровою, своїм Спасителем Бога: "Радіє мій дух у Бозі, Спасі моїм" (Луки 1:47). 

Віра Богородиці, яка упокоїлася в Сині Своєму у І столітті, радикально відрізнялася від віри юродивого Андрія з Х століття, за видінням якого мільйони людей нині за Покрову схильні вважати Діву Марію. Всупереч словам Господа Святого Духа: "Спогадуйте наставників ваших, що вам говорили Слово Боже; і, дивлячися на кінець їхнього життя, переймайте їхню віру" (Євреїв 13:7), багато-хто переймає віру не зі Слова Божого, як це робила Богородиця, а з видінь, які часто відбирають славу від Бога і Спасителя.  Біда в тому, що на цих не-євангельських видіннях вони будують своє вчення і несуть іншим, видаючи своє вчення за євангельське.  Господь каже: "Поправді ж кажу вам: доки небо й земля не минеться, ані йота єдина, ані жаден значок із Закону не минеться, аж поки не збудеться все. Хто ж порушить одну з найменших цих заповідей, та й людей так навчить, той буде найменшим у Царстві Небеснім; а хто виконає та й навчить, той стане великим у Царстві Небеснім" (Матвія 5:18, 19). 

Господь Бог очікує, що Його мужі, мужі Божі-богослови, проповідники, звіщатимуть не видіння юродивих, а Його Слово, бо саме на ньому будується справжня Христова Церква, як про це звіщає Апостол Павло: "Отже, ви вже не чужі й не приходьки, а співгорожани святим, і домашні для Бога, збудовані на основі апостолів і пророків, де наріжним каменем є Сам Ісус Христос, що на ньому вся будівля, улад побудована, росте в святий храм у Господі, що на ньому і ви разом будуєтеся Духом на оселю Божу" (Ефесян 2:19-22).  Церква будується не на основі видінь, суперечливих Божому Слову, а на основі Писань Старого і Нового Заповітів. І захищає її Ісус Христос.  Спаситель Бог - наша правдива Покрова. До Нього зі Святим Апостолом звертаємося: "Прийди, Господи Ісусе!"

понеділок, 12 жовтня 2015 р.

Чинити опір всім єретичним доктринам


Також природою цього діла (на виконання Другої Заповіді) є чинити опір всім фальшивим, звабливим, помилковим, єретичним доктринам та всякому зловживанню духовною владою. А це набагато вище, бо вони використовують саме святе Ім’я Боже для боротьби про Імені Божого. Через це чинення їм опору здається важкою і небезпечною справою, бо вони стверджують, що той, хто чинить їм опір, той чинить опір Богові і всім святим, на місці яких вони сидять і повноваження яких вони виконують. Вони кажуть, що це про них говорив Христос, кажучи: «Хто слухає вас Мене слухає, хто ж погорджує вами погорджує Мною» (Лк. 10:16). Вони налягають на ці слова і набираються сміливості та нахабності говорити, робити або залишати незробленим усе, що їм подобається. Вони накладають анафеми, проклинають, грабують, убивають і практикують усяку нечестивість без жодних перепон і як собі лишень хочуть та як собі лишень вигадують.
А Христос не мав на увазі, що ми повинні їх слухатися в усьому, що вони кажуть і роблять, але лише тоді, коли вони представляють нам Його Слово, Євангеліє, Його діло, а не їхнє власне діло. В іншому випадку, звідки нам знати, чи нам слід уникати їхнього обману та їхніх гріхів? Такого правила установити вони не можуть, але воно повинне бути накладене на них Богом – правило, яким ми можемо керуватися, як про це почуємо в Четвертій Заповіді.
Отже мусить так бути, що більша частина кліру проповідує фальшиву доктрину та зловживає власною духовною владою, аби ми мали нагоду робити діла цієї заповіді і  аби нас було випробувано в тому, щоб побачити, чи ми охоче діємо або ж не діємо заради Божої честі проти таких богохульників.
Ох, якби лишень ми були справді у цій справі благочестивими!  Як часто офіційні покуси[1] проголошували свої папські та єпископські відлучення надаремно! Як римські блискавки дозволили украсти в них грім? Як часто багато-хто мусив стримувати язика, а тепер світ мусить уважно слухати! Як мало проповідників можна знайти в християнському світі!  А це[2] взяло гору.  Що би вони не стверджували (і яким би чином вони цього не робили), те мусить бути абсолютною правдою. Нікого немає, хто через цю справу бореться за Боже Ім’я і честь, і я вважаю, що немає в зовнішніх ділах більшого або поширенішого гріха, ніж цей. Це настільки висока справа, що лишень дехто її розуміє, а окрім цього вона прикрашена Божим Ім’ям і силою – торкатися її небезпечно. Але майстрами в цій справі були стародавні пророки, і такими самими майстрами були Апостоли, особливо Св. Павло.  Їм байдуже було, чи сказав або зробив це найперший священик чи найостанніший, в Боже Ім’я чи власне.  Вони брали слова та діла такими як вони були і порівнювали їх з Божою Заповіддю, незважаючи на те, сказав це великий Іванко чи малий Василько, або на те, чи вони були зробили це в Боже Ймення чи людське. І за це вони також повинні були померти. Набагато більше слід про таке помирання говорити сьогодні, бо стало ще гірше. Але Христос і Св. Петро, і Св. Павло мусять покривати це  все своїми святими іменами. Не знайти на землі більш ганебного покриття для безчестя, ніж найсвятіше і найблагословенніше Ім’я Ісуса Христа!

Мартін Лютер, з Трактату про добрі діла


[1] Тут відбувається гра слів.
[2] Проповідування фальшивої доктрини.

неділя, 11 жовтня 2015 р.

Проповідь на День подяки за врожай

     БЛАГОСЛОВЕННЯ АЖ НАДМІР
                            (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
        

Принесіть же ви всю десятину до дому скарбниці, щоб страва була в Моїм храмі, і тим Мене випробуйте, промовляє Господь Саваот: чи небесних отворів вам не відчиню, та не виллю вам благословення аж надмір? І ради вас насварю Я все те, що жере, і воно не понищить вам земного плоду, і не заб'є винограду вам на полі, говорить Господь Саваот. І будуть всі люди вважати вас блаженними, бо будете ви любим Краєм, говорить Господь Саваот (Малахії 3:10-12)

 Благодать вам і мир від Бога Отця нашого й Господа Ісуса Христа! (2 Кор. 1:2) Амінь.

Дорогі брати і сестри, кажуть, що англійський банкір і економіст Генрі Торнтон завжди щедро підтримував свою церкву. Одного разу він послав у церкву чек на сто доларів. Майже одразу після такої пожертви йому надійшла телеграма про те, що в своєму бізнесі він зазнав втрат на десять тисяч доларів. Відчуваючи біль втрати, він попросив, аби йому чек на сто доларів повернули і замість нього він виписав інший чек, цього разу на тисячу доларів. «Через те», – сказав він, «що Бог повідомив мене, що я можу й не володіти більше такими статками, то я мушу використовувати їх добре».

Коли декілька тижнів тому я перебував в Сполучених Штатах Америки, я мав нагоду відвідати одну дуже успішну ферму в штаті Айова.  Власне кажучи, фермою назвати її важко, то вже – агробізнес. Так чи інакше, люди в цьому бізнесі далі називають себе фермерами.  Керівник цього успішного і великого господарства, розповідав мені, що його родина намагається завжди давати щедрі пожертви у свою церкву. «Я достеменно знаю», – сказав він, «що Бога не обдуриш».

Юдеї в часи Малахії спочатку так не думали. Часи Давида та Соломона, часи відданих жертводавців минулися і євреї все менше й менше давали пожертв на храм, на Старозаповітну Церкву. Все більше і більше вони витрачали на себе і все менше й менше піклувалися про Боже діло, ігноруючи Божий наказ про десятину пожертв від усіх своїх прибутків і заробітків на храм.

Це вело до того, що скарбниці храму порожніли. Відповідно ті, що мали служити Богові, свідчити про Нього публічно, проповідувати Слово Боже, не могли виконувати свої обовязки належним чином з дуже простої причини – вони мусили самі тепер шукати якийсь заробіток, аби прогодувати власні сімї, у що зодягнути своїх дітей і якось попіклуватися про своє майбутнє. І це відбувалося серед Божого вибраного народу, на родючій і багатій землі, яку цьому таки народові дав Сам Господь Бог!

Через це буквально за декілька віршів до нашого сьогоднішнього тексту, Господь звертається до маловірних людей зі словами осуду: «Від устав Моїх ви відступили з днів ваших батьків, і їх не стерегли. Верніться ж до Мене, і вернусь Я до вас! промовляє Господь Саваот. Та говорите ви: «У чому повернемось?» Чи Бога людина обманить? Мене ж ви обманюєте, ще й говорите: «Чим ми Тебе обманили?» Десятиною та приносами! Прокляттям ви прокляті, а Мене обманили, о люду ти ввесь!»

Самовпевнені люди вважали, що їм немає в чому каятися, бо вони не чинили якихось тяжких злочинів, а Божий наказ про підтримку церкви вже більше не діє.  Не підтримуючи належним чином церкви, вони стали боговідступниками і обманщиками. Вони відступилися від Бога тим, що порушували Його заповідь про підтримку служіння Євангелія і стали обманщиками в тому, що в церковну скарбничку клали якісь незначні копійки від своїх заробітків і прибутків, залишаючи решту на власне задоволення і втіху.

Через це Господь їх звинувачує у відступництві та обмані.  Він каже, що вони обманюють Бога десятиною і приносами. Власне кажучи, вони лише уявляють собі, що можуть Бога обманювати. Бог бачить усе і не лише бачить людину на поверхні, але й бачить людське серце, і навіть знає усі наші думки. Бога обманути не можливо.  Насправді маловірні роблять спробу за спробою обманути Бога. Оскільки просто з неба голос до них не лунає, то вони міркують собі, що Бога успішно обманули. 

Що ж сьогодні лунає вирок для всіх таких «жертводавців»: «Прокляттям ви прокляті!» Самовпевненим людям здається, що прокляття їх мине. Але так не буде. Ми дивимося на кілька днів або років вперед. Бог же дивиться на цілу вічність. Вогонь аду – невгасимий. А Божий гнів залишається над чотирма наступними поколіннями відступника та обманщика. «Страшна річ упасти в руки Бога Живого!» – вигукує автор Послання до євреїв.

Проте Бог не хоче нашої погибелі. Бог навіть не хоче, аби ми страждали в цьому світі. Сьогодні Він каже: «Принесіть же ви всю десятину до дому скарбниці, щоб страва була в Моїм храмі, і тим Мене випробуйте, промовляє Господь Саваот». Тут Господь наказує випробувати Його. Зазвичай ми не випробовуємо Бога, бо це заборонене. Але тут наказ іде від Самого Творця. І коли Він так каже, то це слід неодмінно робити, бо таке випробування обов’язково вийде нам на добро.

До того ж, таке випробування Бога абсолютно не суперечить Його Слову. Адже Він таким випробуванням хоче, аби ми побачили всю марноту власного невірства, власної недовіри до Подателя усякого добра. Бо буває відступництво від Бога і обман Бога не лише від надлишку, коли хочеться повторювати приклад нерозумного багатого із сьогоднішньої притчі і промовляти: «Душе, маєш багато добра, на багато років складеного. Спочивай, їж та пий, і веселися!» Ми знаємо, що після цих слів душа невіруючого багатого полетіла просто в ад. Але часто буває гріх у незаможної або бідної людини, яка думає, що в неї всього мало, отже вона не повинна давати на підтримку служіння.

Господь каже до всіх, аби всі приносили десятину і випробували Його і каже, Він, щоб побачили «чи небесних отворів вам не відчиню, та не виллю вам благословення аж надмір?» «Усяке добре давання та дар досконалий походить згори від Отця світил, що в Нього нема переміни чи тіні відміни» – каже нам через Апостола Якова Господь Святий Дух. Господь дає усе добро: від землі, на якій зростає наш урожай – до самого врожаю. Всі чудові овочі, ягоди та фрукти, хліб на нашому столі – усе, що ми споживаємо – від доброго і люблячого Отця Небесного.

Господь обіцяє піклуватися про всі наші потреби.  І Він це робить.  Навіть коли є голод у краю, то він настає, як правило, через людський гріх.  Згадайте лишень про Голодомор 1932-1933 років, коли радянська влада відібрала від українських селян весь щедрий урожай, який дав їм люблячий Бог.  Гріх завжди намагається грати першу скрипку. І щойно він цю роль в нашому житті отримує, як усе іде шкереберть. Але коли ми вірні Богові, Господь благословляє нас.

Його благословення – не просто велике. Його благословення – не просто щедре. Він обіцяє створити всі умови для доброго врожаю, а також обіцяє вилити на віруючих благословення аж надмір. Господь каже, що достаток буде такий, що вистачатиме не лише для власного столу, для власної сімї і родини, але ви матимете ще й великий надлишок, який зможете спрямувати туди, де вважаєте за потрібне і зокрема на підтримку бідних і вбогих, які відповідно до слова Христового будуть супутниками нашого життя аж до повернення Христа у славі.

Любі брати і сестри, ми звісно розуміємо, що Господь дає не лише земні плоди, але й усі інші благословення. Одяг і житло – також благословення від Господа. Розвинена транспортна мережа і можливість далеко та швидко подорожувати – також благословення від Господа. Всі винаходи, які допомагають долати недуги, полегшують побут і спілкування – усе це також дари від люблячого Бога. Розумна людина, тобто віруюча людина усе це визнає і через це висловлює вдячність люблячому Господу щедрими дарами.

А Він продовжує благословляти Своїх вірних дітей. І не лише дає усяке добре, але й стримує усяке зло, яке може вразити урожай на полі, або завдати великої шкоди нашому життю в будь-якому іншому місці. Проте найбільше благословення, яке ми маємо від нашого благодатного Бога – навіть не великий та щедрий урожай, за який ми сьогодні дякуємо Творцеві і не всі ті матеріальні вигоди, які роблять наше перебування у цьому світі, що лежить у злі, стерпним і навіть зручним.

Найбільше благословення – це назва блаженного люду – люду, Богом у якого є Господь. Це найбільше благословення – спасіння і вічне життя. Навіть якщо ми будемо мати мільярди гривень і абсолютний достаток, гріх прирікає кожну людину до смерті тимчасової і вічної. Кілька десятків років або й навіть сотня років тут, у цьому грішному світі, а потім трильйони років, ціла вічність – у невгасимому огні аду – ось перспектива кожної людини, на якій залишаються її гріхи.

Але люблячий Бог робить щось надзвичайне. Він віддає Своє найкраще для нас і для нашого спасіння. І це – не гроші, не якісь матеріальні ресурси. Бог віддає за кожного з вас, любі брати і сестри, Свого Єдинородного Сина. Ісус Христос, Син Божий і Син Людський – святий і досконалий, безгрішний і безвадний, забрав на Себе усі ваші гріхи та провини. Він поніс їх на Голгофський хрест. І там за кожного з вас Він був розпятий. Там Він змив усі гріхи ваші Своєю святою і дорогоцінною кров’ю.  Там Він помер за кожного з вас.

Чому Він це зробив?  Бо Він любить кожного з вас. Він хоче, щоб  ви жили вічно.  А чому Він пішов на хрест і на смерть за вас? Бо принести повний викуп за кожного з вас міг лише Ісус Христос, Син Божий Улюблений. Те, що викуп Його повний і досконалий, свідчить Його світле воскресіння. Смерть «тримати Його не могла», – проповідував в День Пятидесятниці про Христову перемогу Петро.  Це й наша перемога.

Бо Христос здійснив усе це для нас. І ця перемога над смертю, над гріхом і над владою диявола є нашою, коли ми віруємо в Христа, надіємося на Нього, уповаємо на Нього в усьому і щодня. Бог бачить нашу віру і зараховує нам її у праведність. Бо Ісус – праведний. І Його праведність, Його святість стає нашою самою вірою. Бог віддав за нас Свого Улюбленого, Єдиного Сина – найкраще, що в Нього було, аби ми не були загублені, а були спасенні, воскресли і жили вічно в Божому Царстві.

Це – найбільше благословення. Це – благословення аж надмір. Це – те благословення, яке ми отримуємо від Бога безкоштовно, в Імя Христа і яким ми ділимося з іншими людьми, бо меншим воно від цього не стає, а стає ще більшим, бо благодать має властивість помножуватися там, де є визнання гріхів і надія на Спасителя, Який щонеділі прагне покріпити нашу віру Своєю невимовною і невимірною благодаттю у Святій Вечері, в якій Він частує нас істинними Своїми тілом і кровю під виглядом земних елементів із урожаю зерна та винограду – реальне тіло та кров Христові під виглядом хліба та вина. 

Тут дарується нам прощення гріхів і вічне життя. Тут нас Бог називає блаженними, тобто щасливими. Нам дається найкраще. Ми блаженні, бо ми отримали. Отримали з благодаті Божої. А блаженні з любові до Бога теж щедро дають Богові найкраще. Врешті-решт, ми повертаємо Богові лише дещицю з того, що отримали. В Імя Христа. Амінь.


Благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога й Отця, і причастя Святого Духа нехай буде зо всіма вами! Амінь (2 Кор. 13:13). 

пʼятниця, 9 жовтня 2015 р.

Чинити опір усякому злу

У цьому зв’язку ми мусимо чинити опір усякому злу, де лишень порушується правда або праведність, або де лишень ними зловживають. Ми не сміємо звертати уваги на особу, як це робить дехто, коли з усієї сили та найактивніше воює проти зла, яке завдається багатим, могутнім або власним друзям, і залишаються досить тихенькими та терпеливими, коли зло чиниться по відношенню до бідних або до низьких станом або ж до їхніх власних ворогів. Ці люди бачать Ім’я Боже та шану Його не так як вони є, а наче крізь кольорові скельця.  Вони вимірюють істину та праведність відповідно до особи і не усвідомлюють того, що їхнє око, яке дивиться більше на особу, ніж на істину справи, їх обманює. Вони – лицеміри під шкірою і лише позірно захищають правду. Вони досить добре знають, що немає небезпеки в тому, що вони допомагають багатим, могутнім, вченим і власним друзям. Своєю чергою, вони можуть насолоджуватися їхньою допомогою, бути ними захищеними та вшанованими.
Дуже легко воювати таким чином проти зла вчиненого  папам, царям, князям, єпископам та іншими великим цабе. В цьому, де потреба не є такою великою, кожен хоче бути найпобожнішим. О наскільки спритним у такому випадку є обманливий Адам із його настирливістю! Як чудесно приховує він власну жадібність, аби він міг нажитися з Імені істини та праведності та шани Божої! Але де все йде проти бідної, неважливої людини, там оманливе око знаходить мало насолоди, хоча й дуже добре бачить воно несхвалення могутніх. Через це він залишає бідну людину без допомоги. А хто може назвати величину цього пороку в християнському світі? В Псалмі 82 (:2-4) Бог каже: «Аж доки ви будете несправедливо судити, і доки будете ви підіймати обличчя безбожних? Розсудіте нужденного та сироту, оправдайте убогого та бідаря, порятуйте нужденного та бідака, збережіть з руки несправедливих!» Але цього ніхто не робить і через це текст продовжує: «Не пізнали та не зрозуміли, у темряві ходять вони...» (в. 5). Тобто, вони не бачать істини. Радше вони зважають на великих [цього світу], проте неправедні вони, але не звертають уваги на бідних, не зважаючи на те, наскільки ті праведні.

Мартін Лютер, з Трактату про добрі діла 

четвер, 8 жовтня 2015 р.

Князі, як єпископи "у крайній необхідності"

     
У багатьох місцях Реформація закликала князів діяти, як "єпископи у крайній необхідності", але влада одного разу набута тимчасовими урядами, вже ніколи не поверталася назад. Це призвело до прогресуючого плазування  Церкви перед державою. Звісно, цього в первісних намірах не було. Зворушені жахливим становищем церков, реформатори хотіли, "аби відновилися правдиве єпископське служіння і практика візитацій через крайню потребу".  Щоправда обмовлялося, щоб не було "суворих наказів, так наче ми видаємо нову форму папських декретів" (хоча недисципліновані голови, які через цілковиту норовливість не спроможні нічого робити спільно або в злагоді", слід усувати). Радше справа стосувалася надання здорового проводу та порад, прецеденти до яких можна навести зі Старого та Нового Заповіту (наприклад, Павло та Варнава (Дії 15:2). Більше від будь-кого іншого цю роботу від імені всіх виконував Ісус Христос і через це в Нього на землі не було місця, де Він міг би прихилити Свою голову, "починаючи" ще з утроби, бо Він пішов зі Своєю матір'ю через пагорби провідати Св. Івана (Лк. 1:39).

Професор Курт Маркворт, "Церква та її спільнота, служіння і управління"


середа, 7 жовтня 2015 р.

Виправдання у судовому значенні

     Якщо Писання хоче сказати про те, що якусь людину звільнили від винесеного їй звинувачення та вироку прокляття, то воно використовує слово "виправдовувати" в судовому значенні і часто в антитезі, протиставляючи виправдання прокляттю (5 М. 25:1; Прип. 17:15; Рим. 5:18; 8:33-34). І в цьому разі Святе Письмо із задоволенням використовує слово "виправдання" у судовому значенні. Бо весь процес чи дія примирення грішника з Богом чітко і просто показується тим, чим це є, словом "виправдовувати".  

Мартін Хемніц, Довідник: Служіння, Слово і Таїнства

вівторок, 6 жовтня 2015 р.

В облозі трьох армій

Гріх оточив нас трьома видами могутніх і сильних армій. Перша – наша власна плоть, друга – світ, третя – нечестивий дух. Ці троє невпинно нас утискують і на нас нападають. У цьому Бог дає неспинну нагоду робити добрі діла, тобто воювати проти цих трьох самих ворогів та гріхів. Плоть шукає вдоволення та відпочинку. Світ шукає багатств, удачі, влади та шани. Нечестивий дух шукає гордині, слави, думати про себе добре та зневажати інших людей.
І всі ці окремі армії настільки могутні самі в собі, що вже однієї з них достатньо для того, щоб захопити людину у військові дії. Проте немає жодного іншого способу, як ми можемо їх подолати, окрім як у непохитній вірі кликати до Ймення святого Бога. Як каже Соломон в Приповістей 18 (:10): «Господнє Ім'я – сильна башта: до неї втече справедливий і буде безпечний». І Давид у Псалмі 116 (:13): «Я чашу спасіння прийму, і прикличу Господнє Ім'я!» І знову в Псалмі 18 (:3): «Я кличу: Преславний Господь, і я визволений від своїх ворогів!» Ці діла та сила Божого Імені стали невідомі нам, бо ми не звикли до Нього і ніколи цим Ім’ям не боролися ми проти гріхів і не потребували Його Імені. Це означає, що ми вправлялися лише само-вигаданих ділах, які ми могли робити власними силами.
Дальші діла цієї (Другої) Заповіді полягають в тому, що ми не повинні присягатися, проклинати, брехати, обманювати або чаклувати Божим святим Ім’ям або ж займатися іншими зловживаннями це – дуже прості справи і вони добре відомі кожній людині, бо вони – гріхи, про які майже винятково проповідувалося та проголошувалося у зв’язку з цією заповіддю. Це також включає запобігання тому, аби інші грішно не використовували Боже Ім’я брехнею, присяганням, обманом, прокльонами, чаклуванням та подібним до цього. Тут знову дається багато нагод для того, щоб робити добро та остерігатися зла.
Але найбільшим і найскладнішим ділом цієї Заповіді є захищати святе Ім’я Боже від усіх тих, що зловживають Ним у духовній справі, а також проголошувати Його усім людям довкола. Бо недостатньо, аби я для себе та в самому собі славив Боже Ім’я і кликав до Нього у процвітанні та біді. Я мушу виступати наперед і заради Божої шани та Імені зводити на себе ворожнечу всіх людей, як говорив Христос до Своїх учнів: «І за Ім'я Моє будуть усі вас ненавидіти» (Мт. 10:22). Тут ми мусимо провокувати до гніву батька, матір і найкращих друзів. Тут ми мусимо боротися проти  світської і тимчасової влади, а нас будуть звинувачувати в непослухові. Тут ми мусимо підніматися проти багатих, вчених, святих і всіх тих, кого поважає світ. І хоча це – особливий обов’язок тих, кому наказано проповідувати Боже Слово, все-таки кожен християнин зобов’язаний робити так само тоді, коли цього вимагає час і місце. Заради святого Імені Божого ми повинні ризикувати та віддавати все, що маємо і все, що можемо, і власними вчинками виявляти, що ми любимо Бога та Його Ймення, Його шану та Його хвалу понад усе, що ми довіряємо Йому понад усе інше і що від Нього ми очікуємо всякого добра. Цим ми сповідуємо, що вважаємо Його за найвище добро, заради його ми відрікаємося від усіх інших набутків та віддаємо їх.

Мартін Лютер, з Трактату про добрі діла

понеділок, 5 жовтня 2015 р.

День Св. Пророка Йони

     
Сьогодні ми згадуємо святого пророка Йону, одного з багатьох Старозаповітних пророків і дякуємо за   нього Богові. Йона, син Аміттая, народився в місці, яке розташоване приблизно за годину ходи від міста Назарету. Його пророцьке служіння зосереджувалося на проповідуванні покаяння у Ніневії, столиці поганської Ассирії (Йони 1:2).  Небажання Йони відповісти на Божий поклик і Боже наполягання на тому, щоб Його поклик було виконано, лежать в основі книги, яка носить ім'я Йони.  Хоча сам факт того, що риба проковтнула Йону і потім викинула його на берег - найбільш пам'ятна деталь його життя, йому відведено в книзі всього три вірші (Йони 1:17; 2:1, 10).  Упродовж цілої книги важливою темою є те, як Бог милосердно та зі співчуттям ставиться до грішників.  Триденна подорож Йони у череві рибини згадується Ісусом, як знак про Його смерть, поховання і воскресіння (Матвія 12:39-41).


Молитва на день Св. Пророка Йони:
Господи Боже, Отче Небесний!  Через пророка Йону Ти продовжив пророцький взірецьнавчання Твого люду про правдиву віру та виявляв через чуда Твою присутність у створенні, аби зцілити його руїну.  Дай, аби Церква Твоя могла бачити в Сині Твоєму Пророка останніх часів, вчення та чуда Якого тривають у Твоїй Церкві через цілющі ліки Слова і Таїнств; через Ісуса Христа. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

неділя, 4 жовтня 2015 р.

Проповідь на 17-у неділю по Св. Трійці

                       РАДІТИ З МОЛОДИМ
                (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
           

А учні Іванові та фарисейські постили. І приходять вони, та й говорять до Нього: «Чому учні Іванові та фарисейські постять, а учні Твої не постять?» Ісус же промовив до них: «Хіба постити можуть гості весільні, поки з ними ще є молодий? Доки мають вони молодого з собою, то постити не можуть. Але прийдуть ті дні, коли заберуть молодого від них, то й постити будуть вони за тих днів. І не пришиває ніхто до старої одежі латки з сукна сирового, а як ні, то край латки нової одірветься там від старого, і дірка стане ще гірша. І ніхто не вливає вина молодого в старі бурдюки, а то попрориває вино бурдюки, і вино й бурдюки пропадуть, а вливають вино молоде до нових бурдюків». І сталось, як Він переходив ланами в суботу, Його учні дорогою йшли, та й стали колосся зривати. Фарисеї ж казали Йому: «Подивись, чому роблять у суботу вони, чого не годиться?» А Він їм відказав: «Чи ж ви не читали ніколи, що зробив був Давид, як потребу він мав та сам зголоднів був і ті, що були з ним? Як він увійшов був до Божого дому за первосвященика Авіятара, і спожив хліби показні, яких їсти не можна було, тільки священикам, і дав він і тим, хто був із ним?» І сказав Він до них: «Субота постала для чоловіка, а не чоловік – для суботи, а тому то Син Людський – Господь і суботі» (Євангеліє від Св. Марка 2:18-28)


Покликаним, улюбленим у Бозі Отці та збереженим Ісусом Христом: милість вам, і мир, і любов хай примножиться!  (Юд. 1, 2) Амінь.

Дорогі брати і сестри, одним із найбільш постійних і відомих «ярм рабства» є уярмлення тим, що інші думають про нас і від нас очікують. Ми живемо, намагаючись заслужити чиєсь схвалення. Нас тривожить переживання про те, що хтось нас ігнорує або не усміхається до нас. «Що ж мені тепер робити?» Ми стаємо зажурені та скрушені через слово критики. Коли воно лунає, то наш день виглядає зруйнованим. Ми стаємо тим, що якийсь психолог назвав «Схвалоголіки»  – від слів «схвалити, схвалення». Але хіба можливо догодити всі людям весь час?

Є таке оповідання про дружину, яка мала чоловіка, якому ніяк не могла вона догодити. І ось вона постановила, що зробить щось таке, що він неодмінно її похвалить. Одного дня вона підхопилася з ліжка рано-вранці і спиталася чоловіка: «Що ти хочеш на сніданок?» Відповідь була простою: «Одне яйце смажене, одне варене, грінку і каву». Дружина поспішила на кухню і робила все, аби приготувати сніданок, про який чоловік ніколи не забудеться. Вона майстерно накрила стіл і поставила у вазу свіжі квіти.

Приготувавши сніданок і поставивши його на стіл, вона покликала свого чоловіка. Він сів за стіл  почав їсти. Дружина стояла біля столу, чекаючи на слово схвалення. Нарешті він сказав: «Ти знову зварила не те яйце!»  Догодити всім неможливо.

Догодити всім не міг навіть Ісус. Ми повинні розуміти, що є люди, яким ми не зможемо догодити, як би ми не старалися. Ми також повинні памятати і розуміти, що те ким ми є і те, яким є наше майбутнє визначається не людьми, а тим, що каже про нас Бог, і то каже в Ісусі Христі. Люди будуть говорити: «Тобі бракує такої і такої-то чесноти.  Ти не зробив того і того. Ти не добився такої і такої цілі.  Ти не постився тоді, коли треба було поститися.  Ти вживав їжу або напої, яких не слід  було вживати або тоді, коли їх не слід було вживати. Ти сказав/сказала те і те не тому кому слід, або не тоді коли слід, або взагалі того не можна було казати/співати/жартувати.  Отже, ти – невдаха.  Отже, ти не заслуговуєш на нашу прихильність. На тебе гніваються люди.  На тебе гнівається Бог. Ти не заслуговуєш на спасіння».

Але Христос думає і діє по-іншому. Його послання до вас зовсім інше: «Ти – особливий. Ти – особлива. Я знайшов тебе.  Я забрав всі твої гріхи на Себе. Я помер за Тебе на хресті. Я викупив тебе. Я переміг твою смерть і вічно живу.  Ти теж у Мені і через Мене живеш вічно. Я люблю тебе. Ти – Мій. Ти – Моя. Радій разом зі Мною.  Я радію тобою. А ти радій Мною. Попереду в тебе ціла вічність у досконалому тілі та святості в Моєму Царстві».

Ті, що з Христом і біля Христа, радіють.  Цієї радості часом не розуміють навіть щирі віруючі в пости та суворий спосіб життя. Сьогодні ми бачимо, як до Спасителя підходять учні Івана та учні фарисеїв. Учні Іванові постили, виражаючи таким чином своє покаяння. Учні фарисейські постили, бо сподівалися таким чином заслужити собі в Бога спасіння.

Бог не заповідав якихось днів тижня для посту. Для Свого народу люблячий Отець визначив лише один такий день на цілий рік – то був День Спокути, коли гріхи народу клалися на козла відпущення. Божий народ постився також у час великої кризи. Таким чином і нам варто поститися в час війни або в час іншого лиха: національного або приватного. 

Піст – це вияв смутку через нехтування народом або людиною Божим Словом, через порушення Божих приписів. Врешті-решт Сам Божий Син розпочинав Своє служіння з 40-денного посту в пустині. Він нічого не порушив, Божим Словом Він ніколи не нехтував. Власне кажучи, Сам Христос є Слово во плоті.

Час для посту визначається обставинами, а не календарем.  Проте юдейські вчителі про це забулися і  навчили цілі покоління поститися в певні дні тижня, аби цим догодити Богові. Тепер із власними правилами вони підходять до Бога і цікавляться в Нього, чому-то Його учні не виконують людських поважних правил, про які все суспільство думає, що ті правила – святі і ведуть до спасіння.

Ісус не хвалить тих, що постять. Він міг би сказати: «Це чудово.  Постіться далі. У вас одне конфесія – постунів, а в нас інша конфесія – християн. Але це не грає ролі.  Всі дороги ведуть до одного і того Самого Бога».  Так Ісус не каже. Він каже, що Його учні не постяться, бо вони вже перебувають у радості. Вони перебувають біля Молодого, тобто біля Сина Божого і Спасителя. Вони перебувають на весіллі.

Що буде, любі брати і сестри, коли ви прийдете на весілля, сядете за весільний стіл, але з суворим виглядом будете дивитися на наїдки і трунки, які вам будуть пропонувати молодий з молодою чи їхні батьки? Можливо вони вам з увічливості нічого й не скажуть, але подумають: «І чого це він/вона прийшов/прийшла?  Сидів би собі вдома. Для чого псувати весілля?»

Подібним чином поводяться ті, що вважають наче власними ділами чи постами вони здобудуть спасіння або прихильності Божої. Їм нічого робити на весіллі. Їм нічого робити в Царстві Божому.  Царство Боже Господь порівнює із весіллям. Весілля там, де молодий. Бог любить людей і спасає нас зі Своєї невимовної благодаті. Він приходить, аби бути з нами. А коли Він з нами, то ми радіємо. 

Чого б то нам сумувати, коли ми знаємо, що Бог усе зробив для нашого спасіння?  Коли ми знаємо, що Бог нас любить, що Він прощає нас, що Він дарує нам вічне життя? Тож ми не сумуємо, а радіємо!  Тож ми не плачемо і не квилимо, а співаємо радісні християнські гімни, гімни, які наповнені упевненістю про Божу до нас любов і про наше спасіння, про наше грядуще воскресіння і вічне життя зі Спасителем у Його Царстві.
Христові Апостоли будуть постити і нічого не їстимуть, коли Сина Божого, Молодого заарештують і розіпнуть, коли Його тіло покладуть у гріб.  Вони робитимуть це не через якісь правила, а робитимуть це, бо по-іншому вони не зможуть нічого робити. Проте на третій день їхній смуток знову перетвориться на радість. Цю радість намагатиметься припинити грішний світ. Але вона знову й знову прориватиметься із вдячних грудей і уст, як вона проривається сьогодні із наших грудей і уст.

Цієї радості не розуміють ті, що не мають повної довіри до Божої любові і хочуть проторувати власний шлях на небеса або прагнуть зліпити докупи діла Закону та благодать. Господь каже, що такі намагання марні. Не можна латати благодаттю діла Закону, бо дірка буде ще більша і перед Богом така людина стане голою – нічим буде прикрити їй власних гріхів.  Христос дає новий одяг – Свою праведність.  У неї вдягнуті всі, хто вірує в Нього і покладає на Нього всі Свої надії і в цьому житті, і у вічності.

Так само не можна наливати молодого вина – вина, яке ще грає, яке бурлить –  у старий, пересохлий бурдюк.  Діла не можуть співіснувати з благодаттю, з невимірною Божою любовю. Благодать зростає і множиться, особливо там, де є визнання гріхів, де є каяття і уповання на Бога.  Благодать розриває самоправедність на клаптики і лине своєю дорогою, залишивши старий бурдюк далеко позаду. Діла і благодать – не сумісні.  Маєш діла, надієшся на піст – залишаєшся поза весіллям і поза спасінням.  Маєш Христа, перебуваєш з Ним, уповаєш на Його любов – перебуваєш у весільній радості і маєш спасіння, і вічне життя.  Знай одне – Господь тебе любить і для Нього ти – безцінний і безцінна.

І байдуже, якщо ти не догоджаєш цим світові та його фарисеям, старим і новим. «Ага!  Спіймали!» – кричали вони, коли зауважили, як Ісусові учні в суботу, простуючи ланами, перетирали колоски та їли зерно. «Надворі – свята субота, а ви робите заборонене! Не гнівайте Бога!  Не зривайте колосків і не їжте їх!» 

Вони – наче ті українські бюрократи, які вірять, що не вони служать народові, а український народ повинен ставити собі за найвищу мету – служіння українським чиновникам, а звідси – й закони, які наче створені для того, аби український народ служив безглуздим і жорстоким законам, а не для того, аби ці закони служили українському народові. Коли немає Бога, тоді приходить рабовласник – диявол і всіх перетворює собі на рабів.

Господь Ісус відкидає безглузді звинувачення лицемірів і нагадує їм про Боже милосердя і про те, для чого існують насправді Божі закони. Коли Давид утікав від підступного та жорсткого Саула, то він та його люди зголодніли. Господь каже, що Давида та його друзів нагодував первосвященик Авіятар. І то не просто нагодував, а дав їм те їсти, що мали право їсти лише священики – показні хліби, які виставлялися у скинії перед Богом і позначали дванадцять племен Ізраїля.

Але чому Авіятар нагодував Давида і його друзів? Бо він знав Бога і вірував у Бога, а отже він розумів, що таке Боже милосердя, Божа любов, яка лежить в основі Божого Закону. «Субота постала для чоловіка, а не чоловік – для суботи, а тому то Син Людський – Господь і суботі», – каже сьогодні Ісус. Суботу, день відпочинку Бог дав задля блага людини, на добро цілому людству, а не для голоду, страждань або якихось інших нісенітниць, на які намагається перетворити суботу грішна людська плоть, диявол чи світ.

Господь любить людей і все робить для нас і для нашого спасіння.  Сьогодні ми зібрані у християнській свободі в неділю, в день Господній і сьогодні нас Господь частує не зерном, а власними тілом і кровю у хлібі та вині Святої Вечері на прощення наших гріхів і на життя вічне у Його Царстві. Сьогодні ми стоїмо перед Господом і радіємо, знаючи, що ми – особливі в очах Божих і завжди будемо такими, допоки віруємо в Христа. Бо самі ми ніколи не догодили би Богові, як  і ніколи ми не догодимо світові. Але в Христі і заради Нього – ми улюблені діти Божі, що кличемо до Христа: «Прийди, Господи Ісусе!» і радіємо з Молодим, з Христом, Спасителем, Нареченим Церкви.  Амінь.


А Тому, Хто може вас зберегти від упадку, і поставити перед Своєю славою непорочними в радості, Єдиному премудрому Богові, Спасителеві нашому через Ісуса Христа, Господа нашого, слава, могутність, сила та влада перше всього віку, і тепер, і на всі віки! Амінь (Юди 24, 25).

День Св. Матвія, Апостола та Євангеліста

 Сьогодні ми згадуємо Св. Матвія Апостола і Євангеліста та дякуємо за нього Господу. Св. Матвій, відомий також, як Левій, ідентифікує себе як колишнього митника, який, отже вважався за нечистого, публічного грішника, вигнанця із єврейського суспільства. Втім, саме його Господь Ісус покликав від роботи й багатства, аби він став Його учнем (Матвія 9:9-13).  Матвій не лише став учнем Господа, але й був покликаний і посланий, як один з дванадцяти Господніх апостолів (Матвія 10:2-4).  З часом він став євангелістом і його, натхненний Богом, запис Євангелія, поставив його на перше місце серед книг Нового Заповіту. Серед чотирьох Євангелій, саме Матвій зображує Христа особливим чином, як нового та більшого Мойсея, Який благодатно виконує Закон і Пророків (Матвія 5:17) та установлює Новий Заповіт спасіння у Своїй крові (Матвія 26:27-28).  Євангеліє від Св. Матвія також добре знають і люблять за те, як він описує відвідини волхвів зі Сходу (Матвія 2:1-12); за Нагірну проповідь, що включає Блаженства та Отче наш (Матвія 5-7) і за запровадження Святого Хрищення та найвиразніше обявлення Святої Трійці (Матвія 28:16-20).  Передання не має певності про останнє поле праці Св. Матвія, як і немає чітких відомостей про те, чи помер він від старості, а чи мученицькою смертю. Тож, святкуючи цей день, ми дякуємо Богові за те, що Він могутнім чином керував Своєю Церквою і захищав її через Св. Матвія, який був покликаний і посланий Христом, аби служити вівцям Його пасовиська Святим Євангелієм.

Молитва на День Св. Матвія, Апостола та Євангеліста:
     
     Сину Божий!  Благословенний Спасителю Ісусе Христе!  Ти покликав Матвія, митника, аби він був апостолом і євангелістом. Через його вірне та натхненне свідчення дай, аби ми також могли йти за Тобою, полишаючи усякі пожадливі бажання і любов до багатств; бо Ти живеш і царюєш з Отцем і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

четвер, 1 жовтня 2015 р.

Єпископи мусять вести Словом Божим

   
Єпископи мусять вести Словом Божим, а не опитувальниками чи змаганнями з популярності. Їхня велика праця із забезпечення правильного шляху для Євангелія і Таїнств Христових мусить здійснюватися у братерській любові і колегіальності, з належною пошаною до Божественної гідності церков і їхніх служителів. Єпископ не повинен бути аллотріепіскопос ("тим, хто втручається у речі, які його не стосуються, "клопотуном"...).

     Професор Курт Маркворт, "Церква та її спільнота, служіння і управління"