Рости на спасіння (проповідь)

субота, 31 грудня 2016 р.

Молитва напередодні Нового року

     Отче Небесний!  Ти весь час піклуєшся про душі всіх людей.  Простягни Свою всемогутню руку та захисти мене від нещасть, коли я ввійду в новий рік благодаті. Відмежуй мене від шкоди і небезпек, які можуть зустрічатися мені на шляху.  Захисти мене від нещасних випадків і хвороб, і вбережи мене в спасенній вірі, яка зробить мене переможцем над будь-якими спокусами, сумнівами та невірством.

     Сьогодні я згадую про свої гріхи та переступи і прохаю Тебе - у ласці Твоїй і любові обмий їх усі без винятку дорогоцінною кров'ю мого Спасителя. У доброті Своїй наближуй мене до Себе, аби я міг ходити дорогами праведності. Хай моєю радістю і скарбом буде мир розуму та надія на небеса.


     Збережи в нашому суспільстві Своє спасенне Євангеліє і вчини успішною працю Церкви, яку заснував Твій Син, Ісус Христос, аби всі до останнього краю землі знали, що немає під небом іншого Імені, яке спасає, окрім Імені Сина Твого, нашого розп'ятого Спасителя і Господа.

     Боже!  Ти єси зажди добрим до мене у ласці Своїй.  Ти прощаєш мені гріхи мої щодня. Зішли мені благодать, аби в новому році я непохитно перебував у спасенній вірі і продовжував свій шлях, як дитя Твоєї родини, за допомогою Ісуса Христа, мого вічного Викупителя.  Амінь.

З Молитовника

пʼятниця, 30 грудня 2016 р.

День Св. Пророка Даниїла і трьох юнаків

    
    
     Сьогодні ми дякуємо Господу за Св. Пророка Даниїла. Даниїл і троє юнаків, Шедрах, Мешах і Авед-Неґо належали до еліти народу Юдеї, який було забрано у вавилонську неволю. Але навіть у чужому краю вони залишалися вірні єдиному правдивому Богові у своїй побожності, молитві та житті. Через таку непохитну вірність перед обличчям поганського ідолопоклонства, трьох юнаків було вкинуто у розпалену піч, з якої вони були врятовані Господом і вийшли неушкодженими (Даниїла 3).  Подібним чином Даниїла було вкинуто до лев'ячої ями, з якої він також був урятований (Даниїла 6).  Благословенні у всіх своїх починаннях Господом - і, незважаючи на ворожнечу деяких людей - Даниїл і троє юнаків піднялися до високих посад у Вавилоні (Даниїла 2:48-49; 3:30; 6:28).  Зокрема, Даниїлові Господь об'явив тлумачення снів і знаків, які давалися цареві Навуходоносорові і цареві Валтасарові (Даниїла 2, 4, 5).  Самому Даниїлові Господь дав видіння останніх часів.

Молитва на День Св. Пророка Даниїла і трьох юнаків:

Господи Боже, Отче небесний!   Через чудесне втручання ангела, Ти врятував Даниїла з лев'ячої ями, а трьох юнаків із розпаленої печі. Спаси нині й нас через присутність Ісуса, Лева з племені Юди, Який подолав усіх ворогів наших через Свою кров і забрав усі гріхи наші, будучи Агнцем Божим, Який править тепер із небесного престолу з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і по віки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

четвер, 29 грудня 2016 р.

Богословське самогубство реформатів


Реформатські богослови… змагаючись проти унітаріан, палко дотримуються доктрини про дві природи[1], а саме про воплочення Божого Сина. Вони виразно стверджують, що людська природа Божого Сина бере участь у Його божественній Особі і то не просто номінально, а реально та істинно. Незважаючи на цей факт, вони пристрасно заперечують, що людська природа Сина Божого може брати участь у Його божественній всюдисущості на тій основі, що обмежене неспроможне на необмежене.
Проте цією аксіомою вони заперечують власну таки доктрину, оскільки божественна Особа Сина Божого за їхнім визнанням, не менш необмежена ніж Його божественна всюдисущість. Відповідно, кожне слово, яке вони промовляють проти участі людської природи в божественній всюдисущості, вони промовляють також проти їхньої власної доктрини про участь людської природи в Особі Сина Божого. Реформати не можуть уникнути «або-або» лютеранських богословів: вони мусять або визнати передавану божественну всюдисущість або мусять заперечити передавану божественну Особу, оскільки перше не більше від останнього….
Це – богословське самогубство реформатів, яке вони роблять через їхнє заперечення передаваної божественної всюдисущості, бо заперечення участі людської природи в божественній всюдисущості рівнозначне запереченню участі людської природи в божественній Особі Сина Божого.
                 Франц Піпер, Християнська догматика


[1] Доктрина про те, що Ісус Христос має дві природи, божественну і людську.

неділя, 25 грудня 2016 р.

Проповідь на неділю праотців

                                   ХРИСТОС – ВСЕ ТА В УСЬОМУ
                          (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

Коли з'явиться Христос, наше життя, тоді з'явитеся з Ним у славі і ви. Отож, умертвіть ваші земні члени: розпусту, нечисть, пристрасть, лиху пожадливість та зажерливість, що вона – ідолослуження, бо гнів Божий приходить за них на неслухняних. І ви поміж ними ходили колись, як жили поміж ними. Тепер же відкиньте і ви все оте: гнів, лютість, злобу, богозневагу, безсоромні слова з ваших уст. Не кажіть неправди один на одного, якщо скинули з себе людину стародавню з її вчинками, та зодягнулися в нову, що відновлюється для пізнання за образом Створителя її, де нема ані геллена, ані юдея, обрізання та необрізання, варвара, скита, раба, вільного, але все та в усьому – Христос!  (Колосян 3:4-11).



Нехай буде вам благодать та мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа! (Еф. 1:2) Амінь.

           Дорогі брати і сестри,  популярний український історик Ярослав Грицак в теж популярному часописі «Новое время» написав статтю в якій бажає всім українцям стати багатшими, а представникам вищої української влади побіднішати.

Втім він не бажає, аби від них відібрали гроші в якийсь насильницький спосіб або через узаконення якоїсь спецконфіскації неправедних багатств і розкошів.  Він кличе очільників нашої країни віддати значну частину власних грошей на благодійність для бідного і багатостраждального українського народу.  За взірець для українських чиновників-олігархів, мультимільйонерів і мільярдерів, професор Грицак ставить американських багатіїв таких як Білл Ґейтс і  Джордж Сорос, які мільярди доларів власних статків спрямували  і донині спрямовують на благодійність не лише у власній країні, але й по цілому світі.

            Такі побажання, любі брати і сестри, можна лише підтримувати і молитися, аби вони стали реальністю, особливо з огляду на наш сьогоднішній текст із Писання, який застерігає від цілої групи гріхів, але лише один гріх виводить у ранг ідолослуження. І гріх цей – зажерливість.

            Зажерливість відтісняє істинного Бога і всіх людей, і суспільство, і країну на друге  місце, на третє місце і так до безкінечності. Зажерливість спонукає людину поклонятися грошам. Звісно, навряд чи зажерлива людина буде буквально цілувати доларові купюри чи злитки золота, але її поведінка буде такою, що інші люди бачитимуть у ній зелота, ревнителя Мамони, який, як кажуть у народі, за копійку вдавиться, а тим більше піде на що завгодно, аби стати багатшим ще на одну тисячу, мільйон чи мільярд. 

            Така людина поклоняється грошам у тому сенсі, що вона ставить багатство і власний добробут та розкоші на перше місце у власному житті, і на це багатство вона уповає і надіється як на свого бога, який їй у всьому допоможе. Наш Господь застерігає: «Ніхто двом панам служити не може, бо або одного зненавидить, а другого буде любити, або буде триматись одного, а другого знехтує. Не можете Богові служити й мамоні» (Мт. 6:24).  Зажерливість – відступництво від Бога і поклоніння ідолові грошей.

            Серед інших гріхів, про які нас сьогодні застерігає устами Апостола Павла, Господь Святий Дух є розпуста.  Це – жахливий гріх. Навіть якщо це не ідолослуження, він все одно руйнівний для нашого життя і для життя довкола нас. Україна перебуває в полоні цього гріха і здається, що він стає все більш розповсюдженим, бо майже всі наші засоби масової інформації, в бажанні популярності і заробітку, до нього спонукають, а грішне тіло отримує зайву порцію підбадьорення до порочної дії.

            Інші три гріхи поєднані із розпустою. Це – нечисть, пристрасть і лиха пожадливість. Вони можуть здаватися невинними і навіть смішними, як їх намагаються зобразити ті люди, які, наприклад пропагують гомосексуалізм, але всі вони – руйнівні і для тіла, і для душі, і для українського суспільства. Апостол каже нам сьогодні, що за ці гріхи на неслухняних приходить Божий гнів.

            Через це Апостол кличе нас, аби вмертвляли ці пороки.  Він також каже, що ми колись ходили серед таких неслухняних людей, коли поміж ними жили, тобто сприймали ці всі пороки, як щось нормальне, не чужалися їх і могли навіть втішатися з того, що бачили або чули. І навіть могли хвалити такі пороки.

            Але тепер все має бути по-іншому. Апостол каже: «Тепер же відкиньте і ви все оте: гнів, лютість, злобу, богозневагу, безсоромні слова з ваших уст».  Чудова програма для будь-якої віруючої людини на новий 2017 рік!  І на все життя!   Все це хай буде відкинуте, а ще каже Апостол: «Не кажіть неправди один на одного».

Правдивість – спосіб життя християн. Наш Господь називає диявола батьком обману, неправди.  Як вогню повинні боятися люди обманювати своїх ближніх, а особливо поширювати неправду одне про одного. Апостол каже, що правдивість зявляється тоді, коли скидається стара людина.

Стара людина – грішний Адам і грішна Єва, які живуть у кожній людині. На початку, звісно Адам і Єва, наші прабатьки, були створені досконалими. Але коли у світ увійшов гріх, то ми всі народжуємося грішними і приреченими до смерті, тимчасової і вічної. Ми всі народжуємося із гріхом і через це не лише схильні до говоріння неправди один на одного, але й часто цю саму неправду один на одного говоримо залюбки.

Але ми вже не належимо до світу. Ми в цьому світі живемо, але ми вже – не від нього. Ми тут перебуваємо нині, як мандрівники, дожидаючись приходу нашого Господа Ісуса Христа у славі. Він, будучи вічним і святим Богом, стався істинною людиною – людиною святою, досконалою, праведною.  Він став тим другим Адамом, Який вистояв перед спокусами сатани і прожив абсолютно досконале і праведне життя.

І Христос помер за кожного з нас. За кожен наш гріх. За кожне промовлене нами слово неправди. Заради Нього тепер наші гріхи прощені. В Його Ім’я – Ім’я Христа воскреслого, всі хто вірує в Нього, проголошені праведними і спадкоємцями вічного Царства Божого.

У нашому Хрищенні ми були зодягнуті у Христа, у Христову праведність. Господь у водах Хрищення, у Євангелії з водою зодягнув нас у Христа. І це нас стосуються ці слова: «Бо ви всі сини Божі через віру в Христа Ісуса! Бо ви всі, що в Христа охристилися, у Христа зодягнулися!» (Гал. 3:26, 27).

Звісно ж, ми живемо поки що в старому тілі. І це тіло заражене гріхом. Звісно, гріх буде з усіх сил взяти наше тіло під контроль. Звісно, диявол буде намагатися апелювати до тіла, аби ми у пориві гріха скинули із себе одежі праведності і відреклися від нашого Спасителя Христа. І ця боротьба, любі брати і сестри, буде тривати аж до тієї пори, про яку нам нагадує наше церковне новоліття – пора Адвенту – до приходу Христа у славі.

Лише тоді, якщо ми будемо жити в час повернення Христа у славі (а це повернення може настати будь-якої миті) наші тіла переміняться. А всі покійні, хто помер у вірі в Христа, воскреснуть у нових і досконалих, святих і праведних тілах, і теж у них ввійдуть в Царство Боже, і будуть жити вічно.

Але поки-що ми тут дожидаємося повернення Господа. І ми зодягнуті в нову людину – у Христа. І Він кличе нас, аби ми умертвляли нашу стару людину із її пожадливостями і перебували в Ньому. А Христос живе у кожному з вас, любі віруючі.



А де панує Христос, там гріх панувати вже більше не може. І там не діють старі правила, які стимулюють гріх і беззаконня або й навіть терпляче до них ставляться. Де Христос – там любов, там правда, там милосердя, там чистота, там благодать.  Ми не просто перебуваємо у Христовій Церкві, ми живемо в Його Церкві.  А в Його Церкві завжди є прощення і завжди є милість.

Кожного дня ми пізнаємо Христове милосердя до нас і Христову до нас любов.  Кожного дня ми все більше й більше пізнаємо нашого Творця і Його святий замисел не лише до нас, але й до цілого людства.

Через гріх ми стали поділені. Людство розділене на різні раси. Людство розділене на різні мови, на різні національності і, відповідно, на різні культури.  Диявол і його проповідники намагаються ставити наголос саме на відмінності між людьми і сіяти недовіру один до одного, і наголошувати на неможливості єдності між різними людьми.

Проте сьогодні послання Євангелія – інше. Звісно, всі люди згрішили. Але ті, що вірують в Христа, втрачають те, що їх розєднує.  Ми втратили гріх.  Він – прощений. Ми – виправдані. Ми проголошені дітьми Божими. Христовою кровю ми учинені членами однієї Церкви, членами однієї великої, вселенської сімї.

І в цій сім’ї однаково цінуються різні мови, різні культури, різні раси і національності. Але жодна з них не має якоїсь вищості, не претендує на панівне становище і виступає чинником поділу. Навпаки, тут всі – однакові. Тут усі діти Божі.

Тут євреї спасенні не через те, що вони нащадки Авраама за тілом, а через те, що вони вірують в Христа. Тут греки спасенні не через те, що вони мають давню культуру, яка значною мірою вплинула на формування культури та освіти цілої Європи, а через те, що вони вірують в Христа. Бо якщо єврей без Христа, він – пропащий єврей і засуджений до вічних мук в аду. Так само і грек без Христа – пропащий грек і засуджений до вічних мук в аду.

І так само українець, поляк, росіянин, німець і будь-хто за національністю чи походженням. Ми тут, бо ми віруємо в Христа і визнаємо, що наше спасіння здобув Христос і що ми спасенні і маємо вічне життя винятково завдяки Його хресні жертві, Його смерті і славетному воскресінні на третій день.  Ми – тут, бо сюди привів нас Христос. Ми маємо вічне життя винятково завдяки Йому і через Нього.  Христос – наше життя і Христос – наше все.

За тиждень, як на те буде свята Божа ласка і воля, ми зберемося в нашій церкві у Новорічний день, аби подякувати Богові за ще один рік Його благодаті і помолитися, аби всі ми бідніли на гріхи, а багатіли на всяке добре у Христі Ісусі, Господі нашім. Заради Нього. Амінь.

Благодать Божа нехай буде з вами! Амінь (Кол. 4:18).          

субота, 24 грудня 2016 р.

Диявол звеличує дурниці


Усне Слово справді має велику, чудесну силу – через одне кволе Слово, яке виходить із уст людини, виганяється і засоромлюється диявол, який є дуже чванливий дух. Через це він так сильно входить у сакраментаріан, які настільки зневажають Слово, яке Карлштадт називає шипінням людських уст. Я вже й не згадую про перехрищенців, які обчорнюють усне Слово. Св. Павло каже (1 Сол. 2:13): «Прийнявши почуте від нас Слово Боже, прийняли ви не як слово людське, але – як правдиво то є – Слово Боже». І в Римлян 10:14: «А як увірують у Того, що про Нього не чули?» Так само в 2 Солунян 2:4 каже він про Антихриста, який підноситься над усім, що зветься Богом або службою Божою, над Богом, Який буде проповідуваний (λεγόμενον). Окрім цього кожен фанатик поза цим Словом вигадує особливу службу Божу та особливого Бога. Рим. 1:16: «вона – сила Божа на спасіння кожному, хто вірує».[1] І Мт. 10:20: «Не ви промовлятимете, але Дух Отця вашого в вас промовлятиме». Так само сакраментаріани настільки сміливі і настільки безсовісно відкидають усне Слово, що роблять висновок: «Усне Слово і Таїнства – зовнішні речі, через це спасенним вони не роблять».

Відповідаю: «Вони зовсім інші – Божа зовнішня річ і людська. Божа зовнішня річ – цілюща і дуже могутня. Бідні люди вважали, що зовнішнє проповідницьке служіння було точно таке як холодне людське передання папістів. Цим вистрілює і диявол: «Тіло ж не помагає нічого» (Ів. 6:63). Якщо використовувати такий аргумент, то буде завдано невимовної шкоди. Диявол все це бачить, через це й намагається, допоки він перебуває під небесами, звеличувати дурниці.
Із Застільних бесід доктора Мартіна Лютера


[1] Євангеліє.

пʼятниця, 23 грудня 2016 р.

Молитва в час народного лиха (3)

    
Люблячий і благодатний Господи Боже! Тобі угодно так сильно нас карати за наші великі і численні гріхи. Ми уповаємо лише на Твоє лагідне та вітцівське співчуття, благаючи Тебе, аби Ти зглянувся над нами так, як милує батько дітей своїх. Благодатний Боже і Отче! Ти не бажаєш смерті грішника, а радше хочеш аби він відвернувся від своєї нечестивості і жив. Відверни Твій праведний гнів від нас і не передай нас заслуженій нами смерті, але визволи нас, аби ми могли прославляти Тебе тепер і повіки віків; через Ісуса Христа, Твого Сина, а нашого Господа. Амінь.

З Лютеранського Співаника

четвер, 22 грудня 2016 р.

Доктрина, яку не терпить світ і сатана


Ця доктрина ніколи не уникає великих зрушень, бо ані сатана, ані світ не можуть її стерпіти за те, що їхні рідні засуджуються, а сатана ще й заздрить щастю людей, які через цю доктрину[1] спасаються. Таким чином з кожного боку піднімається ненависть, підступ, неправдиві чутки і прокльони для того, щоб знищити цю доктрину і її учителів, як про це я добре дізнався з власного досвіду. Спочатку лукаві люди дозволили аби були засуджені певні менші зловживання, бо в церкві їх прикрити вже не було можливості. Роздрібна торгівля індульгенціями настільки була ганебна і продажна, що лише декілька людей занепокоїлися після того, як я її засудив. Але пізніше, коли було зречення від інших речей не настільки видимих, але не менш нечестивих, ціле тіло сатани настільки збудилося, що здавалося, що я ніде вже не зможу перебувати в безпеці. Я бачив як те тіло почало рухатися  і серед інших, єпископ  Брандебурзький, нелукава людина і досить прихильний до мене, передвістив, що я, нападаючи на Папу, накликаю на себе багато бід. Таким чином поступово піднімалися «назовні бої, страхіття всередині» (2 Коринтян 7:5). Аби ці всі небезпеки подолати, мені справді був потрібен княжий або мужній Дух, Який мене покріпив.  
Мартін Лютер, З лекції на Псалом 50 (51):13 (15),


[1] Про виправдання самою вірою.

середа, 21 грудня 2016 р.

Іграшкове і справжнє натхнення

    
     Слід чітко зазначити, що натхнення і непомильність ідуть пліч-о-пліч. Якщо Біблія - натхненна, тоді вона - Боже Слово. Якщо вона - Боже Слово, тоді вона мусить нас виправляти, а не ми її. Говорити: "Ну, Бог так каже, але тут я з усією повагою не погоджуюся" - абсурдно навіть з погляду логіки. З богословського погляду це ніщо інше, як "різновид нерозкаяності", як це виклав англіканський богослов Джеймс Пекер. "Натхнення" розлучене з непомильністю настільки ж непослідовне, як "хліб" без "поживності" або "гроші" без вартості. Таке "натхнення" - іграшкове, виведене іграшковим богослов'ям, яке має стільки ж спільного з справжнім богослов'ям, як гра "Монополія" з Федеральним Резервним Банком.

Курт Маркворт, "Святе Писання: Книга Христова" 


вівторок, 20 грудня 2016 р.

День Св. Амвросія Медіоланського, пастиря і автора християнських гімнів

      Сьогодні ми дякуємо Господу за Св. Амвросія Медіоланського, пастиря та автора християнських гімнів. Він народився 340 року по Різдві Христовім у Трірі і став одним із найвеличніших латинських учителів Церкви (разом із Августином, Єронимом і Григорієм Великим). Св. Амвросій написав багато гімнів, найвідомішим з яких є Veni, Redemptor Gentium ("Спасителю народів, прийди").  Його ім'я також пов'язане з амвросіанським розспівом, який використовувала Церква в міланській провінції. 
     Маючи посаду світського губернатора, Амвросій намагався примирити християн у Мілані, що були поділені на фракції, між якими весь час точилися суперечки.  Коли 374 року по Р. Х. мав бути обраний новий єпископ, то хтось із натовпу вигукнув: "Амвросій - єпископ!"  А все зібрання таку ідею підтримало. 
    Така підтримка Амвросія, 34-річного чоловіка, який на той час вивчав Катехізис, привела до того, що 20 грудня він був охрищений, а потім висвячений на єпископа Міланського.  Будучи сильним захисником віри, Амвросій переконав римського імператора Ґратіана заборонити 379 р. по Р. Х.  аріанство на Заході. Наступник Ґратіана, Феодосій також, через спонукання Амвросія, чинив публічний опір аріанській єресі. Помер Св. Амвросій у Велику П'ятницю, 4 квітня 397 р. по Р. Х. Будучи мужнім учителем і музикантом, він підтримував правди Божого Слова.

Молитва на День Св. Амвросія Медіоланського, пастиря і автора християнських гімнів:

Боже!  Ти дав слузі Твоєму, Амвросієві, благодать красномовно та у силі проголошувати Євангеліє.  Будучи єпископом великої громади в Мілані, він безстрашно терпів зневагу заради Твого Імені. Милосердно дай таку досконалість у проповідуванні і вірності Слову Твоєму всім  пастирям і єпископам, щоби народ Твій причащався божественною природою; через Ісуса Христа, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

понеділок, 19 грудня 2016 р.

День Св. Миколая, єпископа Мир Лікійських

    
Сьогодні ми дякуємо Господеві за Св. Миколая, єпископа з Мир Лікійських (на території сучасної Туреччини).  З багатьох святих, які згадуються Християнською Церквою, Св. Миколай (упокоївся 342 р. по Р. Х.) – один із найбільш відомих. Св. Миколай у багатьох країнах асоціюється із благодійністю, бо часто виявлявся справжнім другом тих, що перебувають у горі або біді.  Голандці називають Св. Миколая Сінте Клаас, звідси Санта Клаус в англійській та інших мовах, а також досить успішна й нині радянська мімікрія - Дід Мороз, яким атеїсти намагалися замістити реального християнського єпископа - благодійника - Св. Миколая.  
      Ми особливо вдячні Господу за життя цього святого, який виявив наполегливість у захисті Слова Божого на Нікейському Соборі (сцена з того славного Собору та Св. Миколаєм зображена у Надбрамній Церкві Св. Трійці в Києво-Печерській Лаврі) та благочестивому християнському житті піклування про інших. Сьогодні чудова нагода подякувати Богові за цього єпископа і самому допомогти бодай одній людині, яка має гірше становище за нас. 

Молитва на День Св. Миколая, єпископа Мир Лікійських:

     Всемогутній Боже!  Ти наділив Свого слугу Миколая з Мир Лікійських любов'ю і відданістю до Твого Слова та невпинним даром благодійництва.  Подаруй Твоїй Церкві благодаті ставитися у щедрості та любові до дітей та всіх бідних і згорьованих, а також ставати на захист тих, що не мають помічника, а особливо за тих, кого мучать сумніви або горе.  Просимо це заради Того, Хто віддав Своє життя за нас, Твого Сина, нашого Спасителя, Ісуса Христа, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

неділя, 18 грудня 2016 р.

Про назву "лютерани"

     
     Назву «лютерани» вперше вжив Екк, коли видав Буллу проти Лютера. Папа Адріан VI (1522 р.) теж використав цю назву як термін для вираження докору.  Прибічники Риму застосовували її до всіх, хто виступав проти Папи. Лютер категорично не схвалював використання його імені, застерігаючи водночас проти такого зречення, яке могло би здатися відкиданням доктрини Божого Слова, яку він проповідував. «Це – моя доктрина і не моя доктрина. Вона в моїй руці, але вклав її в мою руку Бог». Лютер нічого не має спільного з лютеранством, якщо воно не викладає чисто Святого Писання.
        «Не називаймо нашу Церкву лютеранською», – говорив Густав Еріксон, король Швеції, «а називаймо її Християнською і Апостольською». Церква просто терпить цю назву, аби уникнути неправильного враження і замішання, яке може виникнути у тому разі, коли цю назву заберуть. «Не ми себе називаємо лютеранами, а таку назву дали нам наші вороги і ми дозволяємо  її на знак нашої згоди з чистим ученням Слова, яке викладав Лютер. Ми погоджуємося носити цю назву не того, хто начебто винайшов нову віру, а того, хто відновив стару віру і очистив Церкву».

Чарльз Краут, Консервативна реформація і її богослов’я

субота, 17 грудня 2016 р.

День Св. Івана Дамаскина, богослова та автора гімнів

    Сьогодні ми дякуємо Господу за святого Івана Дамаскина (675-749 р. р), великого упорядника православних сповідань і останнього великого грецького богослова. Будучи уродженцем Дамаску, Іван покинув впливову посаду на ісламській державній службі, щоб присвятити своє життя християнській вірі.

 Приблизно 716 року Господнього він вступив у монастир поза Єрусалимом і був висвячений на священика. Коли візантійський імператор Лев Ісавр 726 року Господнього видав постанову, яка забороняла ікони (образи), Іван такій постанові вчинив опір. У своїх Апостольських бесідах він доводив легітимність шанобливого ставлення до образів, що принесло йому пізніший осуд від Іконоборчого Собору 754 року Господнього.

Іван також писав праці на захист православної віри проти сучасних єресей. До того ж він був обдарований автор гімнів і зробив свій внесок у літургію Візантійських церков. Його найбільша праця - Джерело мудрості, стала масивною збіркою істин від попередніх християнських богословів, що покривала практично кожну доктринальну тему. Підсумок Іваном Дамаскином православної віри залишив тривалий слід і в Східній, і в Західній Церкві.

Молитва на День Св. Івана Дамаскина, богослова та автора гімнів:

Господи!  Через Свого слугу Івана Дамаскина Ти у силі проголошував таємниці правдивої віри. Зміцни нашу віру, аби ми могли сповідувати Ісуса правдивим Богом і правдивою людиною, співаючи хвалу воскреслому Господеві, щоби силою Його воскресіння, ми також могли отримати радість вічного життя; через Ісуса Христа, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

пʼятниця, 16 грудня 2016 р.

Обітниця Божої благодаті

   
Обітниця Божої благодаті є непохитна і певна для всіх тих, кому вона зараховується вірою (Римлян 4:16). І з цієї причини Бог постановив, що той, хто шукає в ній притулку і покладається на неї, як на якір, може мати непохитну, впевнену і безперечну втіху (Євреїв 6:17-20).

Мартін Хемніц, Довідник: Служіння, Слово і Таїнства

четвер, 15 грудня 2016 р.

Молитва в час народного лиха (2)

    
Господи!  Благаємо Тебе: зглянься у милості Твоїй на біду Твого народу і не дай, аби гріхи наші зруйнували нас, але хай Твоє всемогутнє милосердя спасе нас; через Ісуса Христа, Твого Сина, а нашого Господа. Амінь.

З Лютеранського Співаника

середа, 14 грудня 2016 р.

Навчати беззаконців

    
     Тож, якщо хтось хоче бути монахом Божим, а не монахом Папи, і керуватися найскладнішим правилом життя та приносити цю жертву Богові, то хай робить ось що – навчає беззаконців дорогам Божим. Тоді станеться так, що він не лише провокуватиме проти себе диявола з його усім пеклом і святими усього його світу, але й часто він промовлятиме проти себе самого і на ділі пізнає, чим є справжні добрі діла, як каже Христос (Луки 8:15): «Плід приносять вони в терпеливості».

     «Беззаконці» – не ті, що лихі в очах світу, а ті, що в очах світу – найсвятіші, як-от: левити, пророки і священики за днів Давида. Засуджувати їхні гріхи і називати їх «беззаконцями», незважаючи на їхнє дотримання Закону Мойсеєвого – вкрай небезпечно. Наголос ставиться на кожному окремому слові, бо Давид опинився у справжньому чистилищі, тобто на нього тиснули жалі за гріх і Божий гнів. А оскільки він виправданий довірою до милосердя , то виходить на люди, аби навчати усіх про невимовне милосердя Боже і водночас засуджувати усякі добрі діла і святість світу, аби всі покладалися тільки на милість Божу і вірували, що лише ця довіра є істинними «дорогами» спасіння, а все, що перебуває поза цією довірою – «дороги» смерті і вічного прокляття.

      Мартін Лютер, З лекції на Псалом 50 (51):13 (15)

вівторок, 13 грудня 2016 р.

День Св. Апостола Андрія Первозванного

    
Сьогодні ми дякуємо Господу за святого Апостола Андрія Первозванного. Св. Андрій, брат Симона Петра, народився у галілейському селі Віфсаїді. Будучи учнем Св. Івана Христителя, Андрій став першим з Ісусових учнів (Івана 1:35-40).  В Євангеліях його ім'я з'являється на початку списків Дванадцятьох. Саме він познайомив свого брата Симона з Ісусом (Івана 1:14-42). В повному сенсі цього слова він був першим місіонером у рідному краї, а також закордоном (Івана 12:20-22).     Передання свідчить, що Андрія було замучено на хресті у формі літери Х. Вважається, що 357 року по Р. Х. його тіло було перенесено до церкви Всіх Апостолів у Константинополі, а згодом перенесено до собору в Амалфі, в Італії.  Повість Врем'яних літ, наш давньоруський літопис, зазначає, що Св. Апостол Андрій Первозванний побував і на київській землі. Наш Український Лютеранський Служебник згадує про Св. Андрія Первозванного в гімні 119 "Понад крик юрби і гамір":

Так колись Андрій апостол
Кинув дім і всю рідню,
І на нашу Україну
Приніс Добру Новину.

Молитва на День Св. Апостола Андрія Первозванного:

Всемогутній Боже!  Благодаттю Твоєю Апостол Андрій виявив послух до поклику Твого Сина про те, щоби бути Його учнем. Дай нам також, аби ми слідували в серці і житті  за Господом Ісусом, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

понеділок, 12 грудня 2016 р.

День Св. Ноя, нашого праотця і патріарха віри

     
Сьогодні ми дякуємо Господу за Св. Ноя, нашого праотця і патріарха віри. Ной, син Ламеха (Буття 5:30), отримав доручення від Бога збудувати ковчег, у якому його сім'я перебуватиме у безпеці від руйнівних вод спустошливого потопу, який наведе Бог.  Ной збудував ковчег і почався дощ. Вся земля опинилася під водою, знищуючи "усяку істоту на поверхні землі, від людини аж до скотини, аж до плазуна, і аж до птаства небесного" (Буття 7:23). 
     Після того як вода потопу спала, ковчег зупинився на горі Арарат. Коли Ной визначив, що вже безпечно (а Бог підтвердив це), Ной, його сім'я і всі тварини покинули ковчег. Потім Ной збудував вівтар і приніс жертву подяки Богові за те, що Він спас його сім'ю від знищення. Бог проголосив, що веселка на небі буде знаком Його обітниці про те, що земля більше не буде знищена подібним потопом (Буття 8:20-22; 9:8-17). Ной - праотець усіх існуючих нині людей. Ноя ми згадуємо і вшановуємо за його послух, віруючи, що Бог виконає усе сказане Ним. 

Молитва на День Св. Ноя, нашого праотця і патріарха віри:

Всемогутній і вічний Боже!  Відповідно до Твого суворого суду Ти засудив невіруючий світ через потоп, але відповідно до Твого великого милосердя, Ти вберіг віруючого Ноя і його сім'ю, усього вісім душ. Дай, аби ми завжди перебували в безпеці у святому ковчегові Християнської Церкви, щоб з усіма віруючими в Твою обітницю, ми були проголошені гідними вічного життя; через Ісуса Христа, нашого Господа. Амінь.

субота, 10 грудня 2016 р.

Адвент - Церковне новоліття

    
Сьогодні в Українській Лютеранській Церкві - перший день Різдвяного посту, яким також починається новий церковний рік або ж церковне новоліття.  В Західній Церкві (через відмінність у календарі) ця пора почалася ще 13 днів тому. На Заході ця пора традиційно називається Адвент, що точніше вказує на сутність Різдвяного посту і на Сході, і на Заході - очікування не лише святкування Різдва Божого Сина, але і Його повернення у славі, аби судити живих і мертвих і, аби забрати Свою Наречену, Церкву, до вічного життя у Царстві Божому. Традиційним літургійним кольором цієї церковної пори є синій, колір очікування. В цю пору церковного року розташовують в церквах чотири менших свічки (які символізують 4 неділі до Різдва) довкола великої (яка символізує Різдво).  Кожної неділі запалюють по одній свічці, а в Надвечір'я Різдва Христового горять всі п'ять свічок, нагадуючи про те, що Ісус є правдиве Світло.

Молитва на цей день:


Господи!  Благаємо Тебе – використай силу Твою і прийди, аби захистом Твоїм ми були врятовані від грізних небезпек наших гріхів і були спасенні Твоїм могутнім визволенням; бо Ти живеш і царюєш з Отцем і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків.  Амінь.

четвер, 8 грудня 2016 р.

Перше добре дерево, потім плоди


Тож в істинному богословї перше переймаються тим, аби людина стала доброю через відродження Духа, Який є певний, святий і мужній Дух. А потім, наче на доброму дереві, зароджують добрі плоди.

 Мартін Лютер, З лекції на Псалом 50 (51)

середа, 7 грудня 2016 р.

Молитва в час народного лиха

    
Господи Боже!  Отче Небесний!  Ми покірно сповідуємо Тобі, що власними злодіяннями і тривалим непослухом ми заслужили на Твої покарання. Але ми щиро благаємо Тебе - заради Імені Твого помилуй нас. Стримай могутню руку ворога і поможи людові Твоєму, щоб Слово Твоє проголошувалося вірно і без перепон, і щоб ми, виправивши наше грішне життя, могли ходити у послухові до Твоїх святих Заповідей; через Ісуса Христа, Твого Сина, а нашого Господа. Амінь.

З Лютеранського Співаника

вівторок, 6 грудня 2016 р.

День Св. Климента, пастиря і єпископа

    
Сьогодні ми дякуємо Господу за Св. Климента Римського, пастиря і єпископа Риму. Св. Климента (прибл. 35-100 р. р. по Р. Х.) пам'ятаємо, як учня Св. Павла, який установив взірець апостольської влади, що панувала в Християнській Церкві впродовж  І і ІІ століть. Він також наполягав на тому, аби в центрі поклоніння Церкви та євангелізації перебував Христос. В листі до християн у Коринті він наголошував на центральності Ісусової смерті та воскресіння: "Не зводьмо очей з крові Христової, розуміючи наскільки вона дорогоцінна для Його Отця, бо пролита була вона за наше спасіння і принесла благодать покаяння всьому світові" (1 Климента 6:31).  Перед тим як померти мученицькою смертю (його втопили на засланні в Херсонесі - тепер м. Севастополь, Україна), Климент виявив непохитну, Христоподібну любов до Божого викупленого народу і надихав майбутні покоління далі розбудовувати Церкву на основі пророків і апостолів, наріжним каменем якої є Христос.

Молитва на День Св. Климента, пастиря і єпископа:

     Всемогутній Боже!  Твій слуга, Климент Римський закликав Церкву в Коринті до покаяння і віри, аби об'єднати їх у християнській любові. Дай, аби Твоя Церква могла бути закорінена у Твоїй правді присутністю Святого Духа і залишалася непорочною у Твоєму служінні аж до приходу нашого Господа Ісуса Христа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

Молитва за Збройні Сили України

  
Господи війська небесного!  Простягни Твою всемогутню руку, аби зміцнити та захистити тих, що служать у Збройних Силах України. Підтримуй їх у час війни, стань табором довкола нашого війська, аби лихі вороги не мали влади над ними і не могли заподіяти їм шкоди. Благослови наших воїнів, аби вони з Тобою пробиралися крізь мури і всі небезпеки,  побивали ворожі відділи, захищаючи наш рідний край і поверталися з перемогою до рідних домівок. В час миру, Господи, утримуй їх від усякого зла, а у всі часи дай їм мужність і вірність українському народові. Благослови їх, аби вони служили чесно і бездоганно. Заради Христа. Амінь.

неділя, 4 грудня 2016 р.

Проповідь на останню неділю церковного року

                                  УСЕ - ХРИСТОВІ

                 (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

І сів Він навпроти скарбниці, і дививсь, як народ мідяки до скарбниці вкидає. І багато заможних укидали багато. І підійшла одна вбога вдовиця, і поклала дві лепті, цебто гріш. І покликав Він учнів Своїх та й промовив до них: «Поправді кажу вам, що ця вбога вдовиця поклала найбільше за всіх, хто клав у скарбницю. Бо всі клали від лишка свого, а вона поклала з убозтва свого все, що мала, свій прожиток увесь...»   (Євангеліє від Св. Марка 12:41-44).


Усім… улюбленим Божим, вибраним святим, благодать вам та мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа! (Рим. 1:7) Амінь.

Дорогі брати і сестри,  в одній і тій самі країні є два моря, які розташовані одне від одного не зовсім далеко. Обоє вони живляться одним і тим самим водним потоком. Але вони відрізняється одне від одного як день і ніч.

Одне море – Галілейське. Друге море – Мертве. Річка – Йордан. Одне море – прісне і живе, води цього моря поять сади й поля. В ньому багато риби, яка є поживою для людей. Її поверхнею ковзають човни та інші судна. Це море віддає стільки ж, скільки отримує і складається враження, що воно робить це з радістю. Отримавши води Йордану, воно далі щедро відправляє їх далі на південь до другого моря.

А друге море лежить у глибокій долині. Воно – тихе і мертве. В його солоних водах не живе риба. Її поверхнею не рухається жодне судно. На його берегах не ростуть рослини. Це море проковтує всі життєдайні води, які впадають в нього, але жодної краплини не відправляє далі і впродовж століть залишається неживою, порожньою, водною пусткою.

Любі брати і сестри, так і багато людей нагадують ці два моря. Одні беруть усе, що можуть, але не дають. Інші будують життя служіння і використовують усі дари, які отримують на користь і на служіння ще й іншим людям. Той самий потік щедрості і достатку живить ці обидві групи людей. Але останні стають джерелом радості і добра для інших людей. А перша група стає прокляттям навіть для самої себе.

Ким є ми? Ким є кожен із нас, любі брати і сестри? Ми – народилися у цей світ. Ми були дані нашим батькам, як їхня спадщина від Господа. Як написано: «Діти – спадщина Господня, плід утроби – нагорода!» (Пс. 126:3).  Від моменту нашого зачаття, від дня нашого народження і донині Господь про нас піклувався.

Чи піклується Він про нас далі? Погляньмо на наше життя.  Чи є в нас де жити?  Чи є в нас одежа і взуття?  Чи є в нас їжа і напої? І коли це все ми маємо, то чи ми усвідомлюємо, чи звертаємо ми увагу на те, звідки все це береться і від кого ми все це отримуємо? Писання каже: «Усяке добре давання та дар досконалий походить згори від Отця світил, що в Нього нема переміни чи тіні відміни» (Як. 1:17).

Господь Христос у Нагірній проповіді промовляє: «Через те вам кажу: Не журіться про життя своє що будете їсти та що будете пити, ні про тіло своє, у що зодягнетеся. Чи ж не більше від їжі життя, а від одягу тіло? Погляньте на птахів небесних, що не сіють, не жнуть, не збирають у клуні, та проте ваш Небесний Отець їх годує. Чи ж ви не багато вартніші за них? Хто ж із вас, коли журиться, зможе додати до зросту свого бодай ліктя одного? І про одяг чого ви клопочетесь? Погляньте на польові лілеї, як зростають вони, не працюють, ані не прядуть. А Я вам кажу, що й сам Соломон у всій славі своїй не вдягався отак, як одна з них. І коли польову ту траву, що сьогодні ось є, а взавтра до печі вкидається, Бог отак зодягає, скільки ж краще зодягне Він вас, маловірні! Отож, не журіться, кажучи: «Що ми будемо їсти», чи: «Що будемо пити», або: «У що ми зодягнемось?» Бо ж усього того погани шукають; але знає Отець ваш Небесний, що всього того вам потрібно. Шукайте ж найперш Царства Божого й праведності Його, а все це вам додасться» (Мт. 6:25-33).

Кінцевим Подателем усякого добра в нашого житті є наш Господь Бог.  І якщо сліпий у невірстві світ цього вперто не помічає, то Божі люди дуже добре знають Кому дякувати за кожен шмат хліба на нашому столі і за будь-яке матеріальне благо, яке ми маємо. Від часу Адама і донині Бог об’являв Своє Отцівську любов і щедрість. І навчав Своїх дітей бути вдячними та вчитися повертати Божу любов власними приносами, пожертвами, які мали спрямовуватися на їхнє благо – на проповідь Божого Слова і на благо суспільства – опіку найбільш знедолених. Не завжди Божий народ виявляв вдячність до Свого Спасителя.

Через Св. Пророка Малахію Бог докоряв невдячним дітям Ізраїлю: «Чи Бога людина обманить? Мене ж ви обманюєте, ще й говорите: «Чим ми Тебе обманили?» Десятиною та приносами! Прокляттям ви прокляті, а Мене обманили, о люду ти ввесь! Принесіть же ви всю десятину до дому скарбниці, щоб страва була в Моїм храмі, і тим Мене випробуйте, промовляє Господь Саваот: чи небесних отворів вам не відчиню, та не виллю вам благословення аж надмір? І ради вас насварю Я все те, що жере, і воно не понищить вам земного плоду, і не заб'є винограду вам на полі, говорить Господь Саваот. І будуть всі люди вважати вас блаженними, бо будете ви любим Краєм, говорить Господь Саваот» (3:8-12).

Сьогодні наше Євангеліє розповідає нам про те, як Син Божий перебуває у храмі біля скарбниці. Той, хто вважає, що Богові, а особливо Христові байдуже те, як ми жертвуємо, жорстоко помиляється. Для Бога – пожертви важливі, як важливі вони і для нас. Пожертви насправді виявляють ставлення до Бога і є яскравим свідченням того, що відбувається в серці людини.

«І сів Він навпроти скарбниці, і дививсь, як народ мідяки до скарбниці вкидає». Господь дивиться, як хто і що кидає на підтримку Божого діла. Господь міг би й не дивитися. Адже Йому відомі все. Він – всезнаючий і всюдисущий. Коли Він через Св. Пророка Малахію докоряв Своєму народові за його оманливість, себелюбність і жадібність, то Він знав, що говорив. Вони думали, що Бог – десь далеко на небесах і тому не бачить ані їхніх прибутків, ані їхніх витрат на себе і на власні справи. Вони так само вважали, що Він не бачить, наскільки мізерні їхні пожертви і наскільки сильно вони нехтують своїм Богом.

Але сьогодні Він у храмі біля скарбниці, аби Його там бачили ми. Він стоїть біля скарбниці заради нас і нашої користі, заради нашого добра не тільки вічного, але й тимчасового. Тож у той день в Єрусалимі усі відвідувачі храму, які давали пожертви, мали особливий привілей – покласти власні пожертви у присутності Самого Сина Божого.

Гроші дзвеніли, падаючи в скарбницю, коли їх кидали люди небагаті. І той дзвін, очевидно не переривався, коли до скарбниці підходили багаті. «І багато заможних укидали багато», – каже нам сьогодні Євангеліє. Чим більша сума – тим більша повага до Бога і тим більшу повагу заслуговує такий жертводавець – такий висновок може зробити наша грішна людська природа. Ще декілька років тому в одному з найдавніших християнських храмів, один із настоятелів монастиря, був навіть перервав службу Божу, аби побігти й зустріти тодішнього Прем’єр-Міністра, який одним розчерком пера міг відправити мільйони гривень з державного бюджету на підтримку і утримання деяких монастирів. Багаті справді можуть покласти в скарбницю багато. І можуть цим дуже пишатися.

«І підійшла одна вбога вдовиця, і поклала дві лепті, цебто гріш». На наші гроші – копійку. На ту бідну вдовицю мало хто звернув увагу, як і на її надзвичайно скромну пожертву. Але не Господь Бог. Лише вона заслужила на похвалу від Господа. І Господь пояснює чому: «Поправді кажу вам, що ця вбога вдовиця поклала найбільше за всіх, хто клав у скарбницю. Бо всі клали від лишка свого, а вона поклала з убозтва свого все, що мала, свій прожиток увесь...»

Ті, що йшли до скарбниці за нею або біля неї, могли навіть подумки її осудити через таку надзвичайно малу пожертву. «Як-то так кинути в скарбничку всього одну копійку?», – могли думати навіть благочестиві ізраїльтяни, які її не знали. Але її добре знає Господь. Так само як Він добре знає кожного з нас. І Він добре знає, що крім цих двох лепт, у бідної вдовиці більше нічого не було. Взагалі нічого.

Вона віддає все. Чому вона це робить? Вона прийшла до храму подякувати Богові за всі Його невимовні дари, за той насущний хліб, який Господь їй дає щодня і за всі ті блага, якими б мізерними не виглядали вони в очах світу. Вона також дякує за Того, Хто має  принести їй прощення гріхів, забравши на Себе всі її провини. Вона – вдячна Богові за дар вічного життя, який вона має в грядущому Месії, Христові, Спасителеві.

Вона навіть не підозрює, що Він вже сидить навпроти скарбниці і пильно дивиться на серця усіх, хто до неї підходить, і зауважує її вдячність, і надію на Бога, Який промовляє у Нагірній проповіді: «Шукайте ж найперш Царства Божого й правелності Його, а все це вам додасться. Отож, не журіться про завтрашній день, бо завтра за себе само поклопочеться. Кожний день має досить своєї турботи!» (Мт. 6:33, 34).  І Він хвалить її перед учнями і перед нашою парафією, і перед усією Своєю Церквою. І її стосуються ті слова, які Він промовляє до віруючих жінок: «Будь бадьорою, дочко, твоя віра спасла тебе!» (Мт. 9:22).

Наша бідна вдовиця спасенна, бо має непохитну впевненість у милість Божу, у Його благодать. Ось – причина того, чому вона з готовністю віддає для Бога весь свій прожиток. Вона знає – Бог її любить. Він обіцяв попіклуватися про неї і Він Свою обіцянку виконає.  Бог завжди виконує Своє Слово. Наша бідна вдовиця наче Галілейське озеро, яке переливається життям і віддає життєдайну воду далі на відміну від Мертвого моря, яке все довкола себе робить мертвим.

Наша бідна вдовиця по іншому не може, бо вона має життя тут і має життя вічне. Яка могутня її віра!  Як вона довіряє Слову Божому про грядущого Христа!  А коли довіряє, то й радіє і по-іншому діяти не може, адже Бог віддає для неї і за неї, і за всіх нас, нещасних грішників, любі брати і сестри – Бог віддає найдорожче, що має, Свого Єдинородного Сина. Через це такі сильні слова в Євангелії від Св. Івана: «Так бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне. Бо Бог не послав Свого Сина на світ, щоб Він світ засудив, але щоб через Нього світ спасся» (3:16, 17).

Любі брати і сестри, найцінніше віддає Отець – Свого Єдинородного Сина. Найцінніше віддає за кожного з нас Син Божий – Своє невинне життя за наші гріхи, які Він обмиває на Голгофі Своєю святою і дорогоцінною кров’ю і помирає за кожного з вас, аби у Своєму воскресінні проголосити кожного, хто вірує в Нього прощеним і виправданим, і спадкоємцем вічного життя, і Царства Божого!  Які чудові дари, яка невимовна любов!  Яка повна самопожертва за кожного з нас!

І навіть сьогодні Господь дає нам Самого Себе, Свої істинні тіло та кров у хлібі та вині Євхаристії, аби ми були в Ньому, а Він – в нас, аби ми мали підтвердження Його непохитної любові і знову й знову чули і відчували запевнення про Його благодать, про прощення, про милість і про вічне життя, яке ми маємо в Синові Божому, в Ісусі Христі, Який наче Йордан несе нам життєдайні хвилі Своєї любові у Слові і Таїнстві.

Хай Христова любов виплескується через нас і з нас у життя і нашої Церкви, і нашої спільноти, і нашого міста, і нашої країни і далі, де лише ми будемо у Христі і з Христом, з Його любов’ю і піклуванням. Заради Нього. Амінь.

Благодать Господа нашого Ісуса Христа нехай буде зо всіма вами! Амінь (Рим. 16:24).