пʼятницю, 31 березня 2017 р.

Передпризначення і сили нашої волі

     Стаття про передпризначення повністю заперечує всі ті думки, яким в духовних речах і справах щось приписувалось силам нашої волі. Адже Бог ще до початку цього світу постановив у Своїй вічний раді, що Він Сам через Святого Духа творитиме в нас все те, що належить до нашого навернення. І людина без цих Божих діл (і залишена сама на себе) є сама по собі разом із усіма силами її природної волі у духовних речах, які стосуються нашого навернення - лише ворожою до Бога (Римлян 8:7; Буття 6:5).

Мартін Хемніц, Довідник: Служіння, Слово і Таїнства

четвер, 30 березня 2017 р.

Молитва за хворих

    
Всемогутній і віковічний Боже! Ти - вічне спасіння усіх тих, що вірують.  Почуй наші молитви за Твоїх слуг, які перебувають у недугах і за яких ми благаємо про допомогу Твого милосердя, аби будучи відновленими до здоров'я, вони могли приносити подяку Тобі у Твоїй Церкві; через Ісуса Христа, Твого Сина, а нашого Господа. Амінь.

З лютеранського співаника

середу, 29 березня 2017 р.

Істинна пожива

Цим словом «відзначив» Бог пропонує упокорити горде, святе і мудре в цьому світі цьому вченню і цьому єдиному Вчителеві, Христові. Бо й нині обговорюється питання, чи ми виправдовуємося і здобуваємо вічне життя через наші власні приготування і добрі діла, через нашу любов, наші вчинки та наші заслуги. Але порівняйте цих двох і побачте, чи ваші діла, ваші заслуги, ваші пости, ваше моління і ваші паломництва є плоть і кров Ісуса Христа. Подивіться, чи вони – та пожива, яку дає Син Людський. Розташуйте їх обох поряд і дослідіть їх: моє тіло, мій труд і працю, і Христове тіло. Незважаючи на те, наскільки багато я постив і молився до святих, наскільки часто здійснював паломництва, стримував себе від сну і робив те чи інше діло – зберіть усе це на одну купу, спихніть усе це в один мішок і подивіться, чи такі діла – тіло і кров Христові.  Вони вельми далеко. Тоді чому ж хваляться люди спасінням через власні діла? Ми не можемо дати самі собі цієї поживи – ми мусимо здобувати її від Сина Людського. Через це все, що необхідне є те, аби Христос ставив Свою печать і я тоді запевнений, що мій Бог – благодатний до мене. Бо Він не каже: «Ти даси Мені і поставиш переді Мною поживу, яка дає вічне життя».  Але Він каже: «Я дам тобі цю поживу. Син Людський, Якого ти бачиш перед собою, роздасть цю поживу. Ти мусиш приймати цю поживу, Його плоть і кров – від Нього. Через це пильнуй, простягай руку свою по цю поживу, яка є Він, Сам Христос, а саме: Його плоть і Його кров. Це – не твоє діло. Не ти зробив його і не ти на нього вплинув. Це – винятково Боже діло і воно настає без будь-якої співпраці з вашого боку».

Мартін Лютер, З проповіді на Євангеліє від Св. Івана 6

вівторок, 28 березня 2017 р.

Нове число Стягу - редакторська стаття


НЕЗВАЖАЮЧИ НА ГЛУЗУВАННЯ

Ми живемо в пору, коли світ з усіх сил намагається справити враження толерантності. Світ хоче виявляти терпимість до всього: до різних рас і національностей, до різних дивакуватих ідей і способів життя, а особливо до різних статевих збочень, які з усіх сил виставляються світом напоказ. Нещодавнє вручення сімох «Оскарів» художньому фільмові, який пропагує содомію служить яскравою ілюстрацією саме такої толерантності.

            За нібито дивним збігом обставин цей самий світ не виявляє такої само толерантності до християнства і до Слова Божого. Упродовж історії Християнська Церква зазнавала чимало переслідувань і утисків. Ці переслідування і утиски можуть мати різні прояви: від фізичних гонінь, як це було, наприклад, в перші три століття життя Церкви в Римській імперії  і впродовж сімдесяти років радянської влади і до законодавчого витискання Церкви із активного суспільного життя на манівці, в намаганні перетворити Христову Наречену на якусь маргінальну структуру.

             З такою метою запускається кампанія пропаганди збочень, як нормального способу життя. Як зазначив відомий богослов і наш сучасник, Гарольд Сенкбейл (відомий українцям своєю книгою «Освячення: Христос у дії»): «Коли спотворення виставляють як норму, то нормальне виглядає як спотворення». Так спотворенням для зіпсованого, корумпованого гріхом розуму виглядають Божі істини, які викладені в Писанні.  Так було від початку гріхопадіння наших прабатьків, так є нині і так буде до закінчення історії цього грішного світу.

            Світ завжди так діяв. Нині  ми перебуваємо у порі Великого посту, коли особливо пильно Церква зосереджує увагу на стражданнях і смерті Христа Спасителя. В ці дні особливо виразно проявляється ставлення грішного світу (і фальшивої релігії) до розпятого Христа.  Місце, де Він був розп’ятий, не було віддаленим чи усамітненим. Наші картини або ікони часто зображають вельми малу кількість людей під хрестом Ісуса. Зазвичай туди потрапляють Св. Іван Христитель та Св. Апостол Іван, Богородиця та вірні Господу жінки. Часом в ікони та картини включають і римських воїнів, зокрема сотника, який сповідує зі своїми воїнами після смерті Христа: «Він був справді Син Божий!» (Матвія 27:54).

            Ми бачимо інколи зображення також розбійників, що були розіпнуті поряд із Христом. Але в поле нашого зору не потрапляють зазвичай ті натовпи подорожніх і паломників, які сходилися до Єрусалиму на свято Пасхи або просто виходили подивитися на розп’яття Ісуса Назарянина. Яких глузувань зазнав Господь від тих, за яких Він терпів невимовні муки і страждання!  «А хто побіч проходив, Його лихословили та головами своїми хитали, і казали: «Ти, що храма руйнуєш та за три дні будуєш, – спаси Самого Себе!» (Матвія 27:40). Засліплені гріхом і брехнею фальшивих свідків, очільником яких є сатана, та перебуваючи на боці нібито сильніших світу і диявола, ці перехожі глузували зі Спасителя світу. Зауважте, з їхніх уст не лине ні слова співчуття – лише глузування, лише лихослівя.

«Коли Ти Божий Син, то зійди з хреста!» – ще одна зневага на адресу Божого Сина. Це – виклик істинності Його проповіді та Його справжнього статусу, як істинного Бога та істинної людини в одній Особі. Невіруючий світ вимагає від Бога невпинних чуд  і то саме таких чуд, які б цей світ вражали все з більшою і більшою силою. Але Господь про такі бажання каже: «Рід цей – рід лукавий: він ознаки шукає, та ознаки йому не дадуть, крім ознаки пророка Йони. Бо як Йона ознакою був для ніневітян, так буде й Син Людський для роду цього» (Луки 11:29, 30). Подібні глузування вигукували на адресу розпятого Христа первосвященики і фарисеї.  Господь у Своїй милості всі ці глузування терпеливо і в стражданні зносив.

 Син Божий, звісно, не зійде з хреста. Він довершить досконалу жертву для прощення наших гріхів. Його мертвого зніме з Голгофського хреста віруючий муж, Йосип з Ариматеї. Але Ісус вийде переможцем смерті з гробу, як Йона вийшов був із черева риби, – для виправдання усіх, хто вірує в Нього і на осуд, усіх, хто глузує з Нього і з Його Слова. І Його Євангеліє почне урочисту ходу цілим світом, з Єрусалиму почавши. І ця хода, ця проповідь Євангелія триває донині і буде тривати аж до кінця світу. І наш розп’ятий і воскреслий Господь перебуватиме з нами. І хай світ собі глузує і насміхається Христа і Його Слова, і з Його Церкви. Її місія, наша місія далі проповідувати Євангеліє і бути вірними Богові і посеред глузіїв, які не вірять у повернення Христа у славі (2 Петра 3) і посеред зневаг і далі залишатися світлом для світу. Бо не світ зробив нас світлом. І не світові це світло під силу загасити. Натомість мудро використовуймо довготерпіння Господа, аби ще сміливіше і енергійніше проголошувати могутню правду – Боже Слово. І молімося до Господа, аби ще більше людей увірували в Нього і спаслися!

Вячеслав Горпинчук

понеділок, 27 березня 2017 р.

Пожива не для зажерливих

27. Пильнуйте не про поживу, що гине, але про поживу, що зостається на вічне життя, яку дасть нам Син Людський.
Христос наче каже: «Я даватиму вам іншу поживу. Чому ви хочете бути такими нещасними жебраками і шукаєте в Мене і просите в Мене таких малих кусників і таких дрібниць?  Я хочу давати іншу поживу, яка не загине, хліба  який зостанеться до вічності, який не дасть вам умерти, а збереже вас на життя вічне».
Але коли люди чують, що Христос хоче спрямувати їх від хліба і від грошей до Євангелія, від поля і землі – до небес, то вони стають незадоволені і кидають Його. Бо плоть і кров зацікавлені лише в тілесній поживі. Звичайним набродом рухає лише зажерливість. Власне кажучи, весь світ не шукає нічого крім грошей і товарів, їжі і напою. Але Христос промовляє тут ці слова винятково заради декількох побожних людей, які беруть ці слова близько до серця, а їхні бажання вищі ніж бажання хліба та пива, грошей і товарів. А інші хай ідуть куди собі хочуть – їм байдуже.

Мартін Лютер, З проповіді на Євангеліє від Св. Івана 6

неділю, 26 березня 2017 р.

Проповідь на 4-у неділю Великого посту

               МАЄМО МІЦНУ ПОТІХУ
(Нарис проповіді пастиря
В’ячеслава Горпинчука)

Та ми сподіваємось, любі, кращого про вас, що спасіння тримаєтеся, хоч говоримо й так.  Та не є Бог несправедливий, щоб забути діло ваше та працю любови, яку показали в Ім'я Його ви, що святим послужили та служите. Ми ж бажаємо, щоб кожен із вас виявляв таку саму завзятість на певність надії аж до кінця, щоб ви не розлінились, але переймали від тих, хто обітниці вспадковує вірою та терпеливістю. Бо Бог, обітницю давши Авраамові, як не міг ніким вищим поклястися, поклявся Сам Собою, говорячи: «Поблагословити – Я конче тебе поблагословлю, та розмножити – розмножу тебе!» І, терплячи довго отак, Авраам одержав обітницю. Бо люди клянуться вищим, і клятва на ствердження кінчає всяку їхню суперечку. Тому й Бог, хотівши переважно показати спадкоємцям обітниці незмінність волі Своєї, учинив те при помочі клятви, щоб у двох тих незмінних речах, що в них не можна сказати неправди Богові, мали потіху міцну ми, хто прибіг прийняти надію, що лежить перед нами, що вони для душі як якір, міцна та безпечна, що аж до середини входить за заслону, куди, як предтеча, за нас увійшов був Ісус, ставши навіки Первосвящеником за чином Мелхиседековим.   (Євреїв 6:9-20).

Усім… улюбленим Божим, вибраним святим, благодать вам та мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа!   (Рим. 1:7) Амінь.

Дорогі брати і сестри, відомий дослідник Нового Заповіту Ленскі писав, що коли 64 року по Різдві Христовім Нерон спалив Рим і в своєму страшному злочині звинуватив християн, то на Христових учнів розпочалися жахливі гоніння.  Їх жорстоко вбивали, з них дуже знущалися і публічно страчували. З певних причин юдеїв ці гоніння не зачіпали, як і не зачіпали вони тих євреїв, які будучи християнами, не відійшли повністю від синагог і яких далі асоціювали з юдейством.

Гоніння – жахливі речі.   Ми пам’ятаємо історію Радянського Союзу, коли чимало дружин відрікалися їхніх гнаних чоловіків.  А чоловіки відрікалися від їхніх переслідуваних дружин. А скільки дітей відмовилися від своїх репресованих батьків задля того, аби їх не зачіпали і вони могли будувати спокійне життя в Радянському Союзі без клейма «діти ворогів народу».

Євреї в кривавому Римі часі Нерона не мали потреби у відреченні від християн, які були переслідувані. Адже вони не належали до однієї сімї. Вони навіть не належали до одного роду-племені. Євреї були в Римській імперії осібним народом. Проте вони не були бездіяльними, коли вбивали їхніх братів і сестер по вірі. Замість того, щоб ховатися і чекати поки не мине хвиля переслідувань або й царювання Нерона, ці єврейські віруючі як могли допомагали своїм християнським братам і сестрам.

Вони ризикували власною свободою і навіть життям.  Чому вони це робили. Бо вони любили Бога і любили своїх одновірців. Для них гнані християни з язичників були частиною Божого народу – такою самою як вони. Вони ставилися до них як до рідних, до тих, кого слід захищати і про кого слід піклуватися, як і Христос піклується про християн з євреїв і християн з язичників.  

            Через це Господь Святий Дух вустами автора Послання до євреїв хвалить їх: «Та ми сподіваємось, любі, кращого про вас, що спасіння тримаєтеся, хоч говоримо й так.  Та не є Бог несправедливий, щоб забути діло ваше та працю любови, яку показали в Ім'я Його ви, що святим послужили та служите». Їх можуть схопити. Їх можуть заарештувати. Над ним можуть вчинити розправу одноплемінники-юдеї за відреченні від їхньої релігії, з усім фарисейством та людськими правилами, які її переповнювали. Однак вони як служили переслідуваним святим, тобто християнам-одновірця, так і служать. Вони виконують працю любові в Імя Христа.   Вони люблять Бога, Який настільки їх полюбив, що віддав Свого Сина Єдинородного, аби вони не загинули, а мали життя вічне.

            2005 року в Україні під час виборів Президента відбулися масові народні протести. І коли переміг улюбленець народу, в українців наче виросли крила і стрімко зросли сподівання на краще майбутнє України. Але згодом ці сподівання розвіялися під тиском розбрату в демократичному таборі, корупційних рослідувань і браку реформ, на які так ждав український народ. Здавалося, що з обранням Януковича в українців опустилися руки.

            Але 2013 року народ знову згуртували протести проти дій тодішньої влади і народні надії 2014 року попри анексію Криму та війну на Донбасі піднялися ще вище ніж 2005 року. Адже цього разу вже пролилося чимало крові борців за справедливість. І ось сьогодні знову, головним чином через корупцію у високих ешелонах влади, в народу починають опускатися руки і танути надія на краще буття українського народу. Завзяття меншає.

            Так відбувається через схильність людей ідеалізувати тих, хто вміє гарно говорити та обіцяти і нехтування важливою Божою істиною: «Нахил людського серця лихий від віку його молодого» (1 М. 8:10). І закликом Божим до нас: «Не надійтесь на князів, на людського сина, бо в ньому спасіння нема: вийде дух його і він до своєї землі повертається, того дня його задуми гинуть! Блаженний, кому його поміч Бог Яковів, що надія його – на Господа, Бога його» (Пс. 145:3-5).

            Люди – грішні. І про це завжди слід памятати.  Проте Бог – не такий. Бог – завжди святий. Бог – завжди люблячий. Бог – завжди благодатний. І Бог – незмінний, і завжди з нами перебуває. Христос – посеред нас, любі брати і сестри. Через це й написано євреям першого століття: «Ми ж бажаємо, щоб кожен із вас виявляв таку саму завзятість на певність надії аж до кінця, щоб ви не розлінились».

            Завзятість і лінощі – антоніми. І якщо у мирських людях і у світських взаєминах ми часто бачимо своєрідну синусоїду: піднесення – падіння, завзяття – розпач, наполеглива праця – лінощі, то у взаєминах віруючих з Богом такого бути не повинно. Воно, звісно, може настати, але винятково з нашої провини.  Коли ми самі будемо забуватися про Бога, то розпочнемо звичайно з лінощів, а дійдемо вкінці до розпачу.

            А Писання каже нам, що в нас не повинно бути навіть лінощів. А має бути завзяття і енергійність, ентузіазм і оптимізм.  Не до світу, а до Бога, до Його обітниць, до Його святого Євангелія. Такими хоче нас бачити Господь. Причина цього оптимізму, завзятості криється не в нас, а в Богові.  Це як і любов, як про неї каже Апостол Іван: «Не в тому любов, що ми полюбили Бога, а що Він полюбив нас, і послав Свого Сина вблаганням за наші гріхи. Улюблені, коли Бог полюбив нас отак, то повинні любити і ми один одного!» (1 Ів. 4:10, 11).

            Тож Господь хоче, аби ми не лінувалися допомагати один одному і один про одного піклуватися. І брали за приклад тих святих – тих вірних Йому, які жили до нас і свою надію покладали на Христа, і уповали на Нього. 

            Бог дає нам Свою обітницю і ми віруємо, і довіряємо Його обітниці.  При чому довіряємо серед різних обставин. Не лише тоді, коли надворі сяє сонечко або накрапає легенький дощик чи пролітають пухнасті сніжинки. Але довіряємо й тоді, коли «трясеться земля, і коли гори зсуваються в серце морів!» (Пс. 45:3).  Коли ми перебуваємо у війні і біді. Коли перебуваємо у хворобах і гоніннях, як це бувало з більшістю патріархів та відомих християн. Тоді ми як і вони маємо терпеливість. Завзяття, віра і терпеливість – такі характеристики дітям Божим дає сьогодні Господь Святий Дух.

            Ці риси властиві вам, любі віруючі, бо ви – діти Божі. І ви – Божі діти через обітницю, через Євангеліє. Ця – обітниця непохитна. Ми теж можемо давати обіцянки. А воїни, наприклад, дають присягу. У воїнській присязі ми можемо обіцяти за Батьківщину у крайньому разі не пожаліти навіть власне життя, як це роблять практично щодня наші мужні захисники України.

            І Бог нас настільки полюбив, що поклявся Самим Собою. І ми знаємо, що Бог цю клятву виконав. Для цього Сам Бог стався людиною.  Споконвічний Божий Син зодягнувся в плоть, народившись від Діви Марії. Він не мав ні плями гріха, ані якоїсь вади. Він – святий і досконалий. Істинний Бог та істинна людина в одній Особі. Коли євреї у часи Нерона з усіх сил допомагали своїм одновірцям-християнам з язичників, вони робили це через цього Богочоловіка – через Ісуса Христа, Який прийшов на допомогу їм і стався одним із них, будучи Тим Нащадком Авраама, в якому поблагословляться усі народи землі.

            Аби ми, незважаючи на нашу расу, національність або походження могли бути благословенними, Ісус на Себе забрав прокляття нашого гріха і помер за кожного з нас на хресті Голгофи. У час Його смерті на хресті завіса у храмі розірвалася згори до низу, послуживши ще одним свідченням про те, що жертва – за гріхи людства принесена повна. А воскресіння Христа на третій день по смерті свідчить, що віруючі в Нього мають благословення і прощення гріхів, і виправдання, і вічного життя у Божому Царстві.

            Бог має незмінну волю до вас, любі віруючі брати і сестри. Він цю волю обіцяє виконати і Він її виконує.  Люди міняються. Наші очікування, повязані з людьми, часто зазнають невдачі. Але не з Богом.  Бог задумав. Бог обіцяв. Ці дві речі – незмінні і їхнє виконання гарантоване. Через це ми маємо таку упевненість і завзяття, і оптимізм.

            Бог обіцяв перебувати з нами і Він перебуває. Ісус каже, що у хлібі та вині Святої Вечері ми споживаємо Його істинне тіло та п’ємо Його святу кров. І так воно є. Він обіцяв, що у цій Небесній Поживі ми маємо прощення наших гріхів і вічне життя, і так воно є. Божа воля – незмінна. Божі обітниці – незмінні. Боже Слово – незмінне. Боже Євангеліє – незмінне.

            Бог – незмінний, любі брати і сестри. Його любов до вас, Його любих дітей – непохитна і ніколи не мине. Останнього Дня ми переконаємося у цьому, коли у воскреслому тілі ми увійдемо в Царство Боже, аби насолоджуватися товариством із Сином Божим і всіма святими повіки віків.

            А до того часу ми йдемо дорогою. Йдемо, як ішов Авраам, наш праотець по вірі. Обіцяне нам обов'язково виконаєтсья. Ми маємо цю надію. А вона, як написано сьогодні наче якір, який міцний і безпечний, вже закинутий у Святеє Святих Царства Божого.  І поки в нас є ця надія, є ця віра в Христа, то є і Христос, а отже і Царство Боже.

            Коли корабель стоїть на якорі, то якоря моряки та пасажири зазвичай не бачать. Але вони впевнені в його існуванні. І впевнені в його надійності, і знають, що вони будуть там, де мають бути. І так само ми зараз: ми не бачимо Христа, ми не бачимо Царства Божого, але ми віруємо в Христа і впевнені, що наше пристановище і майбутнє упродовж цілої вічності – у Христі і Царстві Божому, яке для нас здобув Ісус Христос, наш вічний і досконалий Первосвященик за чином Мельхіседековим.  Він увійшов у Святеє Святих Небес, принісши Свою святу і невинну кров за кожного з нас.  І лише питання часу є те, коли ми у Царство Боже ввійдемо у святості і славі завзятих дітей Божих, які часу не марнують, а служать своїм ближнім.  Заради Христа. Амінь.

            Благодать Господа нашого Ісуса Христа нехай буде зо всіма вами! Амінь (Рим. 16:24).

           

пʼятницю, 24 березня 2017 р.

Походження сект

     «Лютеранська Церква за самим своїм характером», – каже реформатський автор,[1] «не може терпіти жодних сект. Кількість реформатських сект – дивовижна, їх буквально не перерахувати. Лише в Едінбурзі їх 16, в Глазго – 26. Здається, що продукування таких сект, які з’являють наче гриби після дощу на ґрунті Реформатської Церкви, було необхідним для збереження її життя і здоров’я. Всі вони виникли із одного і того самого принципу і логічно продовжували його виконувати, тож вона мусить визнавати їх за своїх законних дітей. Лютеранська ж Церква – наче стовбур великого дерева, з якого спилювали непотрібні гілки і до якого був щеплений шляхетний пагінець (виправдання вірою). Вона – одна, довершена, добре влаштована, гарно поєднана Церква, яка безпощадно видаляє усяку дику паросль і шкідливі відростки (секти). А Реформатська Церква зрізала дерево до кореня (Святих Писань) і з того здорового кореня виростають хащі. Смерть одного з пагонів стає щедрою поживою для інших».  Наймогутніші консервативні впливи всередині Реформатської Церкви так чи інакше були безпосередньо пов’язані з Лютерарнською Церквою. З її принципами повязана єдина надія протестантської єдності. 

Чарльз Краут, Консервативна реформація і її богослов’я


[1] Goebel, 176.

четвер, 23 березня 2017 р.

Молитва в час біди та горя (3)

Всемогутній Боже! Не відкидай людей Твоїх, які виплакують перед Тобою горе своє і свою біду, але заради Твого Імені прийди милостиво на допомогу тим, хто у біді та горі. Через Ісуса Христа, Твого Сина, а нашого Господа. Амінь.

З лютеранського співаника

середу, 22 березня 2017 р.

Типово для грішної природи у всі часи


    Подивіться лишень, що витворяють бюргери і селяни, князі, урядовці та управителі! Ну ж бо, ще більше загрібайте собі скарбів! Настає день, коли прийдуть хлопці з голодними животами і порожніми гаманцями, порахують ваші гульдени, візьмуть свою частину, заберуть ваше добро і вас пограбують.


Мартін Лютер, З проповіді на Євангеліє від Св. Івана 6

вівторок, 21 березня 2017 р.

Гомолоґумена і антілеґомена

     Лютер, м’яко кажучи, не був у захопленні щодо Якова[1], яке він не вважав за автентичне. Тож нечесно цитувати Лютерові коментарі про Якова, аби стверджувати, що Реформатор мав вільні погляди про божественне натхнення, коли сам Лютер не мав на думці божественного натхнення взагалі. Про що слід пам’ятати так це про те, що всі статті віри непохитно стоять на безсумнівних книгах Нового Заповіту, які називаються гомолоґумена (ті, що «сповідуються» всіма). Вони включають всі чотири Євангелія, Дії, всі листа Св. Павла, 1 Петра і 1 Івана. З огляду на «надлишковість» Біблії (якщо запозичити термін з сучасної інформаційної теорії), то в гомолоґумена є більше ніж достатньо підтримки для кожної статті віри. Жодна стаття віри не залежить від антілеґомена. Непохитною практикою Церкви є читання антілеґомена під певним проводом гомолоґумена і ніколи не зв’язувати сумління без чіткого припису з останніх.

Курт Маркворт, "Святе Писання: Книга Христова"


[1] Соборне Послання Св. Апостола Якова.

понеділок, 20 березня 2017 р.

Стаття про передпризначенння і виправдання вірою

    
Стаття (про передпризначення) блискуче підтверджує вчення про виправдання вірою задарма і про те, що ми спасаємось без наших діл і заслуг, благодаттю, заради Христа. Бо ще перед тим, як ми народилися - фактично перед закладинами світу і перед тим, як цей світ почався (коли ми ще були нічим і тим більше нічого не могли зробити щось добре) вже тоді ми були призначені та вибрані на спасіння, згідно з Божим планом, на основі благодаті, в Христі, не через наші добрі діла або відповідно до наших діл, як на цьому сильно наголошує Павло в Римлян 911 і далі та в 2 Тимофія 1:8, 9.

Мартін Хемніц, Довідник: Служіння, Слово і Таїнства

неділю, 19 березня 2017 р.

Проповідь на 3-ю неділю Великого посту


       ЗБЕРЕГТИ ДУШУ
 (Нарис проповіді пастиря
В’ячеслава Горпинчука)

І Він покликав народ із Своїми учнями, та й промовив до них: «Коли хоче хто йти вслід за Мною, хай зречеться самого себе, і хай візьме свого хреста та й за Мною йде!  Бо хто хоче душу свою зберегти, той погубить її, а хто згубить душу свою ради Мене та Євангелії, той її збереже. Яка ж користь людині, що здобуде ввесь світ, але душу свою занапастить? Або що навзамін дасть людина за душу свою? Бо хто буде Мене та Моєї науки соромитися в роді цім перелюбнім та грішнім, того посоромиться також Син Людський, як прийде у славі Свого Отця з Анголами святими».

І сказав Він до них: «Поправді кажу вам, що деякі з тут-о приявних не скуштують смерти, аж поки не бачитимуть Царства Божого, що прийшло воно в силі» (Євангеліє від Св. Марка 8:34-9:1).


Усім… улюбленим Божим, вибраним святим, благодать вам та мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа!   (Рим. 1:7) Амінь.

Дорогі брати і сестри, наскільки ми готові постраждати заради Бога, заради Христа?  Або дозвольте поставити питання таким чином – наскільки ми готові відмовитися бодай на якусь частину власного комфорту або світського визнання, мирської карєри заради Христа? Або можна питання поставити ще й таким чином: наскільки ми готові поклонятися Христові, не перевантажуючи себе щонеділі ідучи до церкви та ведучи до церкви, до Христа своїх дітей?  Адже стільки важливого нас і їх чекає недільного дня: і розваги, і туристичні подорожі, і різноманітні гуртки, і секції. Нам же потрібно якось закріпитися у цьому світі!

Ви, напевно, знаєте, що перші християни вважали страждання заради Христа за тягарем чи невезіння, а за велику честь і благословення, бо в стражданнях вони могли нести свідчення про їхню віру. Тацит, римський історик, писав про християнських мучеників перших століть: «Їхню смерть супроводжували ще й усілякі глузування».  Їх покривали шкурами звірів і віддавали на розтерзання собакам, прибивали до хрестів, палили у вогні і як часто їхні палаючі тіла освітлювали темряву тих, хто розважався, спостерігаючи за муками Христових людей.

Для таких видовищ свої сади пропонував жорстокий Нерон. Історики кажуть, що християни йшли на муки, радіючи наче вони йшли на весільний банкет. Навіть, зазнаючи жахливих мук на вогні, вони славили Бога. Коли Ігнатій, старенький мученик, мав померти за свою віру 110 року по Різдві Христовім, то вигукнув: «Ближче до меча – ближче до Бога. У товаристві з дикими звірами – у товаристві з Богом!»

Я зовсім не намагаюся спонукати вас, любі брати і сестри, шукати мученицької смерті. Я просто хочу нагадати, чим була християнська віра у віки переслідувань і чим вона залишається нині. Адже сутність її не змінюється.  В нашій країні, за винятком Криму і Донбасу, немає переслідувань християн. Але є інша велика загроза вірі. І ця загроза – зона комфорту, яку ми самі собі створюємо. Ця загроза – плекання нашої власної долі у цьому світі. Збирання статків, майна. І заради всього цього ми готові пожертвувати Христом і вічним життям.   Бо в цій зоні комфорту немає місця ні для Бога, ні для Його Слова, які створюють незручності і цю зону комфорту, яку ми з усіх сил будуємо, руйнують.

            Слова Сина Божого з нашого Євангелія стосуються сьогодні кожного з нас: «Коли хоче хто йти вслід за Мною, хай зречеться самого себе, і хай візьме свого хреста та й за Мною йде!» «Виходьте з ваших зон комфорту і йдіть за Мною», – наче каже Христос. «Беріть свої хрести і несучи ідіть за Мною».

Ваші хрести, любі брати і сестри, можуть бути різними, але всі вони обовязково стосуватимуться визнання Ісуса Сином Божим і Спасителем світу. Нести хрест це сповідувати «Вірую», Символ віри за різних обставин, зазвичай таких, які викликають обурення довколишнього світу, зневагу, приниження, найрізноманітніші переслідування, а то й відверті гоніння.

Хрести можуть мати дуже просту форму. Наприклад, ви зібралися йти в неділю до церкви. Але ваша сім’я не підтримує цього і навіть кепкує з вас, висміюючи вашу віру. Ви терпите це через Христа і заради Нього. І це – хрест, який ви несете.

Може бути зовсім інший хрест. Ви навчаєтеся у школі чи у якомусь виші. Ваші учителі або викладачі щиросердечно вірують в теорію про  еволюцію і від усіх намагаються перетягнути в секту покійного Чарльза Дарвіна.  Ви ж не можете відректися від Христа, Яким усі віки збудовані і наполягаєте на своїй вірі в те, що світ створено за шість реальних днів і що до гріхопадіння смерті, незмінного супутника еволюції, не було. І ви отримуєте занижену оцінку за іспит, але не зрікаєтеся того, що навчає Слово Боже. На вас косо дивляться. Але ви несете за Ісусом свій хрест.

А може бути такий хрест, коли ви – державний службовець. І ваш начальник пропонує закрити очі на порушення закону і навпаки кличе обкрадати українських громадян або «дерибанити» бюджет. Ви не можете коїти гріх проти Христа. Ви відмовляєтеся від чинення злочину і навпаки починаєте боротьбу з такими лукавими злодіями і тоді вас звільняють з роботи або навіть починають переслідувати. Ви несете свій хрест за Ісусом.

Інколи цей хрест може мати вигляд відвертих погроз у вбивстві або тюремним строком, як це було з одним з наших братів з України, який відмовився виконувати злочинний наказ з «віджиму» бізнесу ще за часів попереднього Президента і змушений був втікати навіть з України, аби зберегти не лише власну свободу, але й навіть своє життя. Він покинув роботу в органах правопорядку, до якої раніше линув усією душею, прагнучи там виконувати поклик від Бога, захищаючи нас із вами. Він несе свій хрест, ідучи за Ісусом.

В Євангелії від Матвія ми читаємо такі слова: «Учень не більший за вчителя, а раб – понад пана свого. Доволі для учня, коли буде він, як учитель його, а раб як господар його. Коли Вельзевулом назвали господаря дому, скільки ж більше назвуть так домашніх його! Але не лякайтеся їх. Немає нічого захованого, що воно не відкриється, ані потаємного, що не виявиться. Що кажу Я вам потемки, говоріть те при світлі, що ж на вухо ви чуєте проповідуйте те на дахах. І не лякайтеся тих, хто тіло вбиває, а душі вбити не може; але бійтеся більше того, хто може й душу, і тіло вам занапастити в геєнні» (10:24-28).

Сьогодні нам наш Спаситель каже: «Бо хто хоче душу свою зберегти, – той погубить її, а хто згубить душу свою ради Мене та Євангелії, той її збереже. Яка ж користь людині, що здобуде ввесь світ, але душу свою занапастить? Або що навзамін дасть людина за душу свою?» Нічого ми дати не можемо взамін за наші душі. Існує лише один Засіб порятунку, один-єдиний Спаситель – Ісус Христос.

Він каже, що будь-яка спроба піти на компроміс зі світом ціною Його Імені, веде до втрати. Всі здобутки, які можна отримати ціною відмови від Христа і Його Слова – минущі. Адже цей світ і все, що є в ньому, минеться.  Так само як одного дня або ночі минеться наше життя в цьому грішному тілі. І що тоді? Що далі? Якщо немає Спасителя-Христа, то далі вічні муки аду. Бо нічого за свою душу, за своє життя ми запропонувати самі по собі не можемо.  Бо без Христа усе – гріх, а отже і смерть.

Але коли є Христос, тоді є що запропонувати Богові. Бо коли є Христос, то є Його жертва, принесена за кожен наш гріх, за кожну нашу провину, за кожен наш переступ. А отже є прощення усіх наших гріхів і провин. І є мир з Богом. І Боже благословення, яке Він щедрою міркою виливає на Своїх любих дітей.

Коли є Христос, то є Його кров, що й нині очищує усіх, хто визнає свої гріхи і уповає на Христа.  Коли є Христос, то є Його праведність, у яку Святий Дух одягає кожного, хто у Христа охрищується і хто вірою зодягається у Христа.

Коли є Христос, то є Його воскресіння – велике передвістя нашого грядущого воскресіння у час повернення Первістка серед воскреслих – Христа у славі.  Тож є і наше воскресіння, коли є Христос і є наше вічне життя у Царстві Божому і невпинна радість, що почавшись тут на землі з віри у Спасителя і окроплювана сльозами через біди та горе, ніколи не скінчатиметься у Царстві Небесному, у якому ми будемо з нашим розп’ятим і воскреслим Спасителем жити повіки, бо це життя ми маємо винятково в Ньому і через Нього. І Він це життя дає усім безкоштовно і зі Своєї невимовної Його любові до нас – з Його благодаті.

Це Він, вічний Бог і досконала людина, віддав Свою душу навзамін за вас, любі брати і сестри. Він любить вас і хоче, аби ви жили вічно.  І хоче, щоб ми мали що дати за душу вашу – Його, Христа, Сина Божого і Сина Людського. Господь любить вас, любі християни і пригортає вас до Себе сьогодні у Своїй Святій Вечері.

Під виглядом хліба Він сьогодні дає вам Своє тіло і каже: «Прийміть споживайте. Це є тіло Моє, що за вас видається».  Ви маєте, що дати за душу Свою – Христа.  «Пийте. Це є кров Моя Нового Заповіту, що за вас проливається на відпущення ваших гріхів».  Ви маєте, що дати за душу Свою – Христа.  Це Його тіло було розп’яте на хресті. Це Його свята кров струменіла з Його ран, аби викупити вас від смерті, від влади диявола і від вічної смерті. У вас є викуп. Допоки у вас є Христос. Допоки у вас є віра в Сина Божого.

А Ісус ніколи не засоромиться Своїх віруючих. Як би нас не соромився світ і навіть як би ми самі не соромилися самі себе через свої жахливі та огидні гріхи. Бо коли у нас є Син Божий, то всі наші гріхи обмиті Його кровю, а ми – зодягнуті у Його праведність.

Світ і диявол, звісно хотітимуть це спасіння від нас з усіх сил відібрати. І вони знають, що спасіння – у вірі в Христа – у вірі, яка не мовчить, а сповідує Христа Своїм єдиним Спасителем від гріха. Через це вороги наші хочуть, аби ми мовчали, або боялися сказати слово про Христа, або лінувалися прийти до церкви – а коротко кажучи, щоб ми соромилися Сина Божого. Вони бють з прицілом на те, що Син Божий засоромиться усіх, хто від Нього відійшов. Бо ті, що соромляться Христа, відкидають Бога, і жертву Сина Божого і вічне життя. Самі і назавжди.

Господь же хоче, щоб усе було по-іншому. Він хоче, щоб усі спаслися і вкінці увійшли у Царство Небесне, яке розкрилося над Ним у час Преображення, коли троє з Апостолів, які чули це Євангеліє з перших уст, побачили живого пророка Іллю і живого пророка Мойсея, і Христа у ясних одежах і в них було таке захоплення, що не знали що говорили, бо таке все було дивне і прекрасне. І чули вони голос Отця: «Це – Син Мій Улюблений. Його слухайтеся!»  Слухайтеся Христа, любі брати і сестри. І живіть вічно!  Бо для вашого спасіння Христос вже все зробив. А тим, кого переслідують Він дасть велику нагороду на небесах. Амінь.

Благодать Господа нашого Ісуса Христа нехай буде зо всіма вами! Амінь (Рим. 16:24).

суботу, 18 березня 2017 р.

Доктрина і люди

Яка доктрина – такі й люди.

Мартін Лютер, З лекції на Псалом 77 (78)

пʼятницю, 17 березня 2017 р.

День Св. Патрика, місіонера до Ірландії

     Сьогодні ми разом із християнами Заходу, а особливо з ірландцями, згадуємо святого Патрика, місіонера до Ірландії. Він народився у християнській сім’ї приблизно 389 року. Підлітком його захопили в полон ірландці, які напали на його батьківщину і змусили працювати в них пастухом. Через шість років він утік до монастиря у Франції. 432 року його було рукопокладено на єпископа і він повернувся до Ірландії, в якій він провів решту життя, проповідуючи Євангеліє і організовуючи християнські спільноти. У час загрози доктрині про Святу Трійцю, він її наполегливо захищав – трилисник (листок конюшини) використовувався Патриком, як ілюстрація про триєдиність Бога. Донині християни читають його «Сповідь» і проказують його молитви та співають гімни написані цим ревним слугою Господнім, якого Він забрав до Себе приблизно 466 року. Як кажуть мої американські друзі - у день Св. Патрика - всі трохи ірландці.
З молитви Св. Патрика:

Сьогодні я зв'язую себе
Сильним Ім'ям Трійці,
Закликаючи її:
Трьох в Одному та Одного в Трьох.

Зв'язую сьогодні себе ось цим навіки:
Силою віри, Христового воплочення,
Хрищення Його в Йордані,
Смерті Його на хресті для мого спасіння,
Його проривом із гробу в пахощах,
Його підйомом небесною дорогою,
Його приходом в день приречення
Я зв'язую себе сьогодні...

четвер, 16 березня 2017 р.

Милосердя завжди більше


     Бог завжди (більше аніж ми самі) визнає нашу крихкість і через це Він більше готовий виявляти милосердя, аніж ми його шукаємо.


Мартін Лютер, З лекції на Псалом 77 (78)

середу, 15 березня 2017 р.

Бога не обманеш


Бога не примирити жертвою… Таким чином той, хто плекає таємний гріх, не введе в оману Бога жертвою, яка назовні приноситься правильно.

Св. Іриней Ліонський

вівторок, 14 березня 2017 р.

Молитва в час біди та горя (2)

     Всемогутній і наймилостивіший Боже! Ти постановив, аби ми, перед тим як увійдемо в з Христом у вічну славу, зазнавали з Ним страждань і смерті. Подай нам благодаті, аби в усі часи ми корилися Твоїй святій волі і непохитно перебували у істинній вірі аж до кінця нашого життя, і завжди знаходили мир і радість у блаженній надії воскресіння мертвих і славі грядушого віку; через Ісуса Христа, Твого Сина, а нашого Господа. Амінь.

З лютеранського співаника

понеділок, 13 березня 2017 р.

Лише через біди плоті


    
Саме це чимало людей роблять і нині. В добру годину вони забувають про Бога, а в лиху годину шукають Його, аби бути визволеними…. Бо ті, що лише цінують плоть шукають, звісно, Бога лише через біди плоті. Через це власне вони своє люблять більше ніж Бога…І якби вони могли мати те, що хочуть, байдуже було б їм до Бога.


Мартін Лютер, З лекції на Псалом 77 (78)

неділю, 12 березня 2017 р.

Проповідь на 2-у неділю Великого посту


       ДОСКОНАЛИЙ ПЕРВОСВЯЩЕНИК

                        (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

Отакий-бо потрібний нам Первосвященик: святий, незлобивий, невинний, відлучений від грішників, що вищий над небеса, що потреби не має щодня, як ті первосвященики, перше приносити жертви за власні гріхи, а потому – за людські гріхи, бо Він це раз назавжди вчинив, принісши Самого Себе. Закон-бо людей ставить первосвящениками, що немочі мають, але слово клятви, що воно за Законом, ставить Сина, Який досконалий навіки!  
            Головна ж річ у тому, про що я говорю: маємо Первосвященика, що засів на небесах, по правиці престолу величности, що Він – Священнослужитель святині й правдивої скинії, що її збудував був Господь, а не людина. Усякий-бо первосвященик настановляється, щоб приносити дари та жертви, а тому було треба, щоб і Цей щось мав, що принести. Бо коли б на землі перебував, то не був би Він священиком, бо тут пробувають священики, що дари приносять за Законом. Вони служать образові й тіні небесного, як Мойсеєві сказано, коли мав докінчити скинію: Дивись-бо, сказав, зроби все за зразком, що тобі на горі був показаний! А тепер одержав Він краще служіння, поскільки Він посередник і кращого заповіту, який на кращих обітницях був узаконений (Євреїв 7:26-8:6).

Усім… улюбленим Божим, вибраним святим, благодать вам та мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа!   (Рим. 1:7) Амінь.

Дорогі брати і сестри, первосвященики серед народу Божого належали до особливого стану і особливого роду.  На служіння у скинії і єрусалимському храмі Бог обирав чоловіків виняткового з племені Левія – з того самого племені, з якого походив і величний пророк Старого Заповіту, Мойсей.

Первосвященики носили особливий одяг, білосніжний і прикрашений дорогоцінним камінням, яке підкреслювало їхню особливу роль у житті вибраного народу, особливо на взаємини Господа із Його людьми. Лише вони мали право заходити в Святеє Святих.  Лише первосвященики представляли народ перед Богом.

Але це особливе становище не робило їх більш святими, ніж інші віруючі. Коли лишень запроваджується служіння первосвященика, то в Біблії ми читаємо, що «сказав Мойсей до Аарона: «Підійди до жертівника, і вчини свою жертву за гріх та своє цілопалення, і очисти себе та народ, і вчини жертву за народ, і очисти їх, як наказав був Господь». І підійшов Аарон до жертівника, та й зарізав теля жертви за свій гріх. А сини Ааронові принесли до нього кров, і вмочив він свого пальця в кров, та й дав на роги жертівника, а кров вилив до підстави жертівника».

Господь від самого початку запровадження цього служіння наголошує на тому, що первосвященики – грішні люди. Перше первосвященик має принести жертву за власний гріх, а вже потім він може приносити жертву за гріхи інших людей. Приносити жертви за свої гріхи первосвященик мусив був не один раз на життя, або хоча б один раз на тиждень, а щодня. 

Бог наче наголошує: «Первосвященик – людина і до того ж – грішна людина. Він не може сам спокутувати за власні гріхи.  За його гріхи має пролитися кров жертви». А через Своїх пророків Господь також навчав, що всі ці жертви, як і служіння первосященика вказували на досконалу жертву і досконалого Первосвященика – Ісуса Христа, Сина Божого.

Це про Нього пророкує цар Давид, кажучи: «Промовив Господь Господеві моєму: Сядь праворуч Мене, доки не покладу Я Твоїх ворогів за підніжка ногам Твоїм!.. Поклявся Господь, і не буде жаліти: Ти – священик навіки за чином Мелхиседековим» (Пс. 110:1, 4). Ісус – Божий Син і Син Людський, досконалий і святий. Він – Цар Ізраїлю, Він – Пророк, обіцяний Мойсеєм. І Він – Первосвященик за чином Мелхиседековим. Він – святий Бог і Він – свята людина.

«Отакий-бо потрібний нам Первосвященик: святий, незлобивий, невинний, відлучений від грішників, що вищий над небеса, що потреби не має щодня, як ті первосвященики, перше приносити жертви за власні гріхи, а потому – за людські гріхи» – такими словами описує Ісуса устами автора Послання до євреїв Господь Святий Дух.

Ісус – святий. На Ньому немає жодної плями гріха. Ісус – незлобивий.  Він не тримає на людей образи. Ми – Його твориво. І це задля нас Він, Бог істинний від Бога істинного, стається людиною. Ісус – незлобивий.  Він відпускає скоєні проти Нього гріхи. 

Зціленому чоловікові Він каже: «Ось видужав ти. Не гріши ж уже більше, щоб не сталось тобі чого гіршого!» (Ів. 5:14). Жінці, спійманій на перелюбі  і розкаяній Ісус промовляє: «Не засуджую й Я тебе. Іди собі, але більш не гріши!» (Ів. 8:4).  Він не тримає зла навіть на тих, хто Його розпинає, завдаючи Йому страшних мук. Натомість Син Божий молиться до Отця Небесного: «Отче, відпусти їм, бо не знають, що чинять вони!...» (Лк. 23:34).

Ісус – невинний. В провину Йому Синедріон ставить лише Його походження – те, що Він – Син Божий, давно обіцяний Богом Месія, Спаситель світу. Його невинність підтверджує світська влада устами та вчинками Понтія Пілата, який тричі проголосивши невинність Сина Божого перед світською владою і видаючи Його на розп’яття розлюченого юдейського натовпу «набрав…  води, та й перед народом умив свої руки й сказав: «Я невинний у крові Його! Самі ви побачите...» (Мт. 27:24).

            Ісус – відділений від грішників. На Ньому немає жодного гріха. І там, де ми коїли і коїмо гріхи, Він творить лише добро, лише святість, лише Богу угодні вчинки і діла. І не лише це. Але й слова Його – угодні Богу. І вгодні Богу Його думки. Про Нього на горі Преображення Отець промовляє до Апостолів і нас: «Це – Син Мій Улюблений, Його слухайтеся!» (Мр. 9:7). Слухайтеся Ісуса, бо Він – Син Божий. Він – істинний Бог. Він – вищий понад усі небеса!

            Любі брати і сестри, Якого чудового Первосвященика ми маємо!  І цей «святий, незлобивий, невинний, відлучений від грішників, що вищий над небеса» Первосвященик, Ісус Христос, Який не має жодного гріха і « забирає на Себе усі ваші гріхи і провини, і «потреби не має щодня, як ті первосвященики, перше приносити жертви за власні гріхи, а потому – за людські гріхи», цей Ісус приносить в жертву святу і досконалу Самого Себе.

            На Ісус вказували усі жертви, які приносилися у Старому Заповіті. На Ісуса, досконалого і святого Первосвященика, вказували усі недосконалі та грішні первосвященики, які приносили жертви перше за гріхи свої власні, а потім ще й за гріхи народу.  На Ісусів хрест указував змій у пустині. На Ісуса вказували усі пасхальні ягнята.

            Все це вказувало на одну-єдину жертву, жертву святу і досконалу – Сина Божого, Ягня Боже, Первосвященика, Який з любові до кожного з нас, приносить в жертву Самого Себе. Його кров обмиває гріхи цілого світу.  Його кров обмиває кожен ваш гріх, любі брати і сестри.

            Первосвященики з грішних людей мусили щодня приносити жертви перше за свої гріхи, а потім за гріхи інших людей.  А Ісусова жертва – жертва свята і досконала, принесена лише один раз і її вистачає на цілу вічність.  Слова нашого сьогоднішнього гімну: «З Його чола, і рук, і ніг/ Тече ще й досі свята кров/ Що з кожного змиває гріх/ Хто в вірі до Христа прийшов» відлунюють цю істину Божу і ту істину, яку проголошує Господь Святий Дух через Св. Апостола Івана: «Коли ж ходимо в світлі, як Сам Він у світлі (тобто віруємо в Ісуса Христа), то маємо спільність один із одним, і кров Ісуса Христа, Його (Божого) Сина, очищує нас від усякого гріха» (1 Ів. 1:7).

            Ми щодня каємось у наших гріхах, але Ісусова жертва – одна, досконала, обіцяна Євангелієм  і триває вона на всі віки. Голгофський хрест стоїть у центрі світової історії, історії людства і Христова кров з нього очищує усіх віруючих, починаючи від Адама і закінчуючи останньою людиною, яка увірує до повернення Христа у славі.

            На одній з картин Лукаса Кранаха із зображенням  розпятого Христа, сам художник стоїть під Ісусовим хрестом, а з Його боку на голову митця виливається кров Сина Божого.  Це – дуже гарне зображення великого діяння Божого, яке чинить жертва Христа, нашого любого і святого Первосвященика. Його жертва – вічна. Вона триває нині.

            І не лише цього Первосвященика має автор Послання до євреїв. Але Його маєте ви, любі брати і сестри. Ісус по Своїй хресній смерті і воскресінні, вознісся на Небеса. І нині Він, наш розпятий і воскреслий Первосвященик служить далі нам, піклуючись про Свою Церкву і про кожного з вас, любі віруючі брати і сестри. 

            І ніхто більше не в праві обвинуватити віруючих у гріхові. Як написано: «Хто оскаржувати буде Божих вибранців? Бог – Той, що виправдовує.  Хто ж той, що засуджує? Христос Ісус є Той, що вмер, надто й воскрес, Він – праворуч Бога, і Він і заступається за нас» (Рим. 8:32, 33).  Наш люблячий, досконалий і святий Первосвященик Ісус завжди заступається за нас.

            Сьогодні Він проголошує нам прощення усіх наших гріхів і провин.  Сьогодні Він запевнює вас, любі причасники, що ваші гріхи і провини прощені і що вам належить вічне життя – Він запевнює вас, запрошуючи причащатися Його істинними тілом і кров’ю під виглядом хліба та вина Святої Євхаристії.  Він поєднує нас із Собою, зі Своєю невинністю, святістю, незлобивістю, досконалістю, покриваючи нас Собою, освячуючи нас і пригортаючи нас до лона Божого.

            І якщо первосвященики Старого Заповіту служили у скинії та храмі, які були збудовані людськими руками і людськими руками поруйнувалися, то наш вічний Первосвященик, Ісус Христос, служить на небесах, які Він Сам, Своє скинією – Собою Самим приготував для вас, любі брати і сестри. Ми можемо, звісно, власними руками, талантами тощо зробити щось гарне і навіть таке, що буде викликати захоплення в багатьох поколінь людей. Але все це – минуще.  Нещодавно один приятель розповідав мені, що французи збираються закрити Ейфелеву вежу, одне з чудес світу, надміцним склом і таким чином вберегти її від ісламістів. Все зроблене людськими руками гине.

            Але створене Богом – буде існувати стільки скільки того хоче Бог. Небеса ж Його, і прощення гріхів, і виправдання наше, і вічне життя, здобуте для нас Ісусом Христом – вічні і ніколи не скінчаться. І ті, хто вірує в Ісуса, будуть там. І ми воскреснемо до вічного життя у час повернення Христа, нашого люблячого Первосященика, у славі. І Він нас візьме у торжество небес і Царства Божого, і там ми вже будемо нерозлучно з Христом, у блаженстві, у щасті та радості, прославляючи Бога за великий викуп, принесений за нас один раз і назавжди – у Христі Ісусі. Заради Нього. Амінь.

Благодать Господа нашого Ісуса Христа нехай буде зо всіма вами! Амінь (Рим. 16:24).