понеділок, 31 грудня 2018 р.

Молитва напередодні Нового року

          
Отче Небесний!  Ти весь час піклуєшся про душі всіх людей.  Простягни Свою всемогутню руку та захисти мене від нещасть, коли я ввійду в новий рік благодаті. Відмежуй мене від шкоди і небезпек, які можуть зустрічатися мені на шляху.  Захисти мене від нещасних випадків і хвороб, і вбережи мене в спасенній вірі, яка зробить мене переможцем над будь-якими спокусами, сумнівами та невірством.
     Сьогодні я згадую про свої гріхи та переступи і прохаю Тебе - у ласці Твоїй і любові обмий їх усі без винятку дорогоцінною кров'ю мого Спасителя. У доброті Своїй наближуй мене до Себе, аби я міг ходити дорогами праведності. Хай моєю радістю і скарбом буде мир розуму та надія на небеса.
     Зміцни, Боже, наше українське військо, стань табором посеред їхніх таборів і баз. Оберігай наших воїнів і їхні сім'ї від руки зловмисника і волі нечестивців. Благослови наш рідний край миром і спокоєм і, як на те Твоя ласка і воля, поверни до України втрачені нами землі і людей.
     Збережи в нашому суспільстві Своє спасенне Євангеліє і вчини успішною працю Церкви, яку заснував Твій Син, Ісус Христос, аби всі до останнього краю землі знали, що немає під небом іншого Імені, яке спасає, окрім Імені Сина Твого, нашого розп'ятого Спасителя і Господа. 
     Боже!  Ти єси зажди добрим до мене у ласці Своїй.  Ти прощаєш мені гріхи мої щодня. Зішли мені благодать, аби в новому році я непохитно перебував у спасенній вірі і продовжував свій шлях, як дитя Твоєї родини, за допомогою Ісуса Христа, мого вічного Викупителя.  Амінь.
З Молитовника

неділя, 30 грудня 2018 р.

Проповідь на неділю після Різдва

                           
     ПАГІНЧИК ІЗ ПНЯ ЄССЕЯ 
     І ПЛІДНА ГАЛУЗКА
            (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

І вийде Пагінчик із пня Єссеєвого, і Галузка дасть плід із коріння його. І спочине на Нім Дух Господній, – дух мудрости й розуму, дух поради й лицарства, дух пізнання та страху Господнього. Його уподобання – в страху Господньому, і Він не на погляд очей своїх буде судити, і не на послух ушей Своїх буде рішати, але буде судити убогих за праведністю, і правосуддя чинитиме слушно сумирним землі. І вдарить Він землю жезлом Своїх уст, а віддихом губ Своїх смерть заподіє безбожному. І станеться поясом клубів Його праведність, вірність же – поясом стегон Його! (Ісаї 11:1-5).

            Христос народився! Славімо Його! 

Дорогі брати і сестри, за днів Ісаї царі Юдеї стрімко втрачали свою легітимність, нехтуючи своїми прямими обов’язками, які на них поклав Господь: карати зло і хвалити добро. Вони обрали для себе набагато легший і як, вони вважали, набагато прибутковіший спосіб життя. Ось як Господь описував стан правителів Юдеї: «Горе законодавцям несправедливим, та писарям, які пишуть на лихо, щоб від правосуддя усунути бідних, і щоб відняти права від убогих народу Мого, щоб стали вдовиці здобичею їм, і пограбувати сиріт...» (10:1, 2). 

Юдейська влада стрімко вироджувалась, перетворюючись на звичайних злодіїв, обманщиків і грабіжників народу, над яким поставив був цю владу Господь. Дерево Давида стало трухлявим і плоду, якого від нього очікував Бог, воно більше не приносило. Пройде ще трохи часу і виконається неминуче – те, що відбувається завжди, коли нерозкаяні думають, що Бог їхніх гріхів не бачить. Послання Івана Христителя дуже подібне до послання Ісаї і Єремії: «Вже до коріння дерев і сокира прикладена: кожне ж дерево, що доброго плоду не родить, буде зрубане та й в огонь буде вкинене» (Мт. 3:10).

Дерево Юдеї, яке не приносило доброго плоду, було зрубане і вкинуте в огонь. Царство Юдеї було знищене, а дім Давида перетворився на сухий пень. Сьогоднішній наш Біблійний текст починається із пророцтва Ісаї про Різдво. Ісая дивиться на 700 років вперед і бачить тотальну руїну царського дому Давидового. Він бачить сухий пень Єссея.  Це все, що залишилось із колишньої слави Ізраїлю. В ньому немає життя. Він придатний лише для того, щоб його викорчувати, порубати на дрова і спалити. Більше ні для чого він не придатний. 

Але Ісая пророкує про чудо Різдва. Він бачить, як виходить «Пагінчик із пня Єссеєвого». Ісая наче бачить рід царя Давида, але в цьому роду вже нічого царського не залишилося. Немає влади, немає багатства, немає пишності, немає пошани. Є лише живі нащадки Єссея, Давидвого батька і самого Давида. Але вони нікому невідомі.

Відомими на весь світ є римські правителі. Відомим, принаймні у Юдеї та в Римській імперії є Ірод, лицемірний і жорстокий цар, але він до дому Давидового, до родини Єссея ніякого відношення немає  Проте в його руках велика влада і багатство, і пишнота, і якщо не повага, то принаймні, улесливість від його підданих, які не хочуть впади у немилість свого правителя. 

А Йосип і Марія в очах світу нічого не представляють. Бідні нащадки царя Давида, які мусять через указ імператора здійснити непросту мандрівку для вагітної Марії з Назарету до Віфлеєма, родинного гнізда Єссея, Давидового батька. Так мандрує сухе листя, сухі гіллячки і порох, які жене могутній вітер, ради якому вони дати не можуть.

«Справді, народ – то трава», – напише Ісая дещо пізніше, «Трава засихає, а квітка зів'яне, Слово ж нашого Бога повіки стоятиме!» (40:8). І Слово Боже діє. Через сімсот років Апостол і Євангеліст напише про здійснення того, що передвіщав був пророк Ісая: «І Слово сталося тілом, і перебувало між нами, повне благодаті та правди, і ми бачили славу Його, славу як Однородженого від Отця» (Ів. 1:14). 

Бог виконує Свою обітницю. Це Він виходить із мертвого, аби дати життя не лише нащадкам Єссея, але й принести плід Своєї благодаті, Своєї любові для всіх народів землі. Син Божий народжується від Діви Марії, нікому ще невідомої святої вірою у Христа, аби бути Спасителем світу, Якому першому вклоняться пастухи, до Якого прийдуть в гості мудреці зі Сходу, і Якого на руках триматиме наш євангельський Семен і славитиме в нашому сьогоднішньому Євангелії Анна.

Пагінчик із пня Єссеєвого, Христос, сповитий у пелюшках, принесений до храму, через обрізання поставлений під Закон Мойсея, втечею до Єгипту врятований від Іродової розправи у Віфлеємі, оселиться у Назареті, аби виростати там. Ісая називає Христа Галузкою, яка дасть плід із коріння Єссея. Цей плід буде не такий, як дають усі інші, народжені в природний спосіб. Бо ми всі народжуємось грішними. Але Ісус Христос – Єдинородний Божий Син, істинний Бог та істинна людина, святий, невинний і праведний.

Коли у час Свого Хрищення Господь Христос вийшов із йорданських вод, то Іван Христитель свідчив: «Бачив я Духа, що сходив, як голуб, із неба, та зоставався на Ньому» (Ів. 1:32). Бог засвідчив Своєму народові, що Ісус із Назарету – обіцяний Спаситель світу, Христос, Месія, істинний Цар, Цар над царями. 

Юдейські царі втратили своє царство і владу, бо відкинули Бога і Його Слово. Їх відкинув Бог, бо вони узурпували владу не для служіння своєму народові, а для збагачення і визиску тих, кого вони покликані були Богом захищати і яким вони повинні були допомагати, а не вступати у нечестивий союз із хабарниками і злодіями, несправедливими суддями і безбожниками. 

Христос Цар використовує дари Духа – мудрість і розум. Це особлива мудрість і особливий розум. Вони не заражені гріхом і не спрямовані на чинення зла. Господь, народжений у Віфлеємі – Світло для світу і Він «Той, Хто просвічує кожну людину, що приходить на світ» (Ів. 1:9). Але Господь Христос знає і бачить не лише нас, і наше єство. Він бачить і знає все на світі. Він – Бог всезнаючий. І Він Своє всевідання і Свою мудрість використовує нам на добро.

Христос Цар має Духа поради і лицарства. Він - Дитя, народжене у Віфлеємі, Яке Ісая раніше називає Дивним Порадником (9:5). Він – Дивний Порадник, бо Він проповідує Євангеліє, Він радить винятково добро. Це ж Він був промовляв через Соломона: «Послухайте, я бо шляхетне кажу, і відкриття моїх губ то простота. Бо правду говорять уста мої, а лукавство – гидота для губ моїх. Всі слова моїх уст справедливі, нема в них крутійства й лукавства. Усі вони прості, хто їх розуміє, і щирі для тих, хто знаходить знання» (Пр. 8:6-9).

Слово цього Дивного Порадника лежить у нас на престолі і на кафедрі. Воно розташоване в наших домівках. Це – Писання, Свята Біблія. Господь не затримує унікальних, божественних порад у Себе. Він щедро ділиться з нами, бо Він вас любить і бажає вам, любі брати і сестри, добра.

Господь також діє, як лицар. Він захищає Своїх людей. Він не залишає нас на одинці із нашими викликами, бідами та проблемами. Коли Він народився у Віфлеємі, то Ангел Господній оголосив, що народився для нас Спаситель. Він – наш Захисник і Пастир, про якого виспівує цар Давид: «Коли я піду хоча б навіть долиною смертної темряви, то не буду боятися злого, бо Ти при мені, Твоє жезло й Твій посох – вони мене втішать!» (Пс. 22:4).

Син Божий, народжений у Віфлєемі має також Духа пізнання і страху Господнього. Ісус знає Отця так, як Його не можемо знати ми. Він каже: «Я й Отець – Ми одне!» (Ів. 10:30). Син знає те, що знає Отець і водночас Синове уподобання у страху Господньому, у Вітцівській волі. Ісус прийшов, аби виконати волю Отця. 

Ісус – істинна людина, але водночас Він – вічний Бог, Який прийшов спасти нас від наших гріхів. Його любов до кожного з нас перевершує Його прагнення жити. Христове уподобання у страху Божому та бажання чинити волю Божу так сильно виражає Його молитва перед арештом і дальшими муками та розпяттям: «Отче Мій, як ця чаша не може минути Мене, щоб не пити її, нехай станеться воля Твоя!» 

Христа від Голгофи не відвернув ні страх смерті, ні глузування світу і диявола. Він приніс Себе у жертву за всіх нас, аби ніхто більше не міг нас звинувачувати у гріхові. Бо коли хтось захоче звинуватити нас у гріхові, і скаже, шо наш гріх – непростимий, то ми такому скажемо: «Твої слова – повна нісенітниця. Христос приніс Себе у жертву за всі гріхи світу. Немає такого гріха, за який Христос не пролив Свою святу кров. Немає такої людини, за яку Божий Син не помер. Ми святкуємо Різдво, бо Христос не просто народився для нас, але й помер за всі наші гріхи. І не лише це, бо якби Він помер, то Різдва ми б не святкували. Але ми святкуємо Різдво, бо Христос, народжений у Віфлеємі і розп’ятий на хресті, вийшов також переможцем над смертю і кожному, хто вірує в Христа, тому Бог віру в Христа зараховує у праведність, і дає такому воскресіння і вічне життя у Його Царстві».

«Чому ж так багато тих, що називають себе християнами, збираються за Різдвяними столами, але живуть наче найгірші з язичників», може хтось спитатись. Такому ми теж дамо відповідь і скажемо. Ісая каже, що Христос, Який народився у Віфлеємі – не просто Дитя Людське, але й Син Божий. Ось що каже Ісая: «Він не на погляд очей своїх буде судити, і не на послух ушей Своїх буде рішати, але буде судити убогих за праведністю, і правосуддя чинитиме слушно сумирним землі».

Христа не обмануть ні улесливі слова, ані оманливі поклони тих, що не роблять Христа своєю єдиною надією і своїм упованням. Коли вони в серці своєму не вірують, що Христос – їхній єдиний Спаситель від гріха, від влади диявола і смерті, то Господь Христос це бачить і дуже добре знає. 

Нас же утішає те, що Він нас судить за праведністю і каже нам, аби ми не боялися ніяких погроз світу чи диявола, а просто довіряли Йому, прислухалися до Його Слова і покладали нашу надію на Нього. Він – не такий, якими бувають байдужі та хабарні правителі в цьому світі. Він не прийшов, аби нас судити. Він прийшов, аби нас спасти. І кожен, хто вірує в Христа, хто довіряє Йому, той спасеться. Не буде жодної людини, яка має віру Христову і не спасеться. Ні, спасуться всі, хто уповає на Христа. Він не прийшов, аби в нас усе відібрати, Він народився у Віфлеємі, аби все нам дати і то дати навіть Самого Себе і прощення гріхів, і воскресіння, і вічне життя.

Хто ж не вірує в Нього, тому краще каятися вже і вже починати вірувати. Бо Ісая каже, що настає час, коли Христос «вдарить Він землю жезлом Своїх уст, а віддихом губ Своїх смерть заподіє безбожному. І станеться поясом клубів Його праведність, вірність же – поясом стегон Його!»  Це так само точно настане, як настало найперше Різдво Христове у Віфлеємі. Бо Господь вірний і Слово Його повік пробуває. І Різдво тому підтвердження. Христос народився!  Славімо Його! Амінь.

субота, 29 грудня 2018 р.

День Св. Давида, царя

Сьогодні ми згадуємо Св. Давида, царя і дякуємо за нього Господу. Давид був найбільший з Ізраїлевих царів. Він правив Ізраїлем приблизно з 1010 по 970 роки до Різдва Христового. Події з його життя описані починаючи від 16 розділу в 1 Книзі Самуїловій до 2-го розділу 1 Книги Царів та в 1-ій Книзі Хронік, розділи 10-29. Давид мав також талант до музики. Він вміло грав на лірі та написав не менше 73 Псалмів, з Псалмом "Господь - то мій Пастир" включно. Його публічна і приватна поведінка виявляла, як добрі риси (наприклад битва з Голіафом, яка записана в 1 Сам. 17) так і злі (наприклад, його перелюб з дружиною Урії, після якого послідувало вбиство Урії - ці події описані в 2 Сам. 11).
     Давидова велич крилася в його вірності Богові у ролі політичного та військового провідника Ізраїлю, а також в його готовності визнавати власні гріхи та просити про Боже прощення (2 Сам. 12; дивіться також Псалом 50). Саме під проводом Давида народ Ізраїлю об'єднався в єдиний народ зі столицею в Єрусалимі.
     

Молитва на День Св. Давида, царя:

   Боже величі!  Тобі поклоняються на небесах святі та ангели. Ми дякуємо Тобі за Давида, який через Псалтир, дав Твоєму народові гімни, аби ми співали їх у радості, поклоняючись Тобі на землі, аби бачити частину Твоєї пишноти. Приведи до виконання тієї надії про досконалість, яка буде нашою, коли ми стоятимемо перед Твоєю неприхованою славою; через Ісуса Христа, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог нині і повіки віків. Амінь. 


Зі Скарбниці щоденної молитви

пʼятниця, 28 грудня 2018 р.

День пам'яті Віфлеємських Немовлят

    
     Євангеліє від Св. Матвія розповідає нам про жорстокий замисел царя Ірода проти немовляти Ісуса після того, як його були "обманули" Мудреці зі Сходу.  Відчуваючи загрозу від "народженого Царя Юдейського", Ірод замордував всіх дітей віком від двох років і молодших, як у Віфлеємі, так і в його околицях (Матвія 2:16-18).  Цих Віфлеємських Немовлят ми згадуємо вже на третій день по Різдві Христовому і це служить нам як спомин не лише про жахливу брутальність, до якої схильні людські істоти, але й про те переслідування, якого зазнавав Ісус вже від самого початку Свого земного життя.  Хоча Божим Промислом, Ісусове життя було цього разу збережене, через багато років інший правитель, Понтій Пілат, винесе Ісусові смертний вирок.

Молитва на День пам'яті Віфлеємських Немовлят:


     Всемогутній Боже!  Невинно убієнні Немовлята Віфлеємські прославили Тебе не життям своїм, а смертю своєю. Умертвлюй в нас, благаємо Тебе, все те, що перебуває у конфлікті з волею Твоєю, аби наше життя несло свідчення про ту віру, яку ми сповідуємо вустами своїми;  через Ісуса Христа, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

четвер, 27 грудня 2018 р.

День Св. Апостола і Євангеліста Івана

    
Сьогодні ми згадуємо  Апостола і Євангеліста Івана, улюбленого учня Господа і дякуємо Господу за нього. Він був самовидцем дій, слів, страждань і смерті Спасителя. Він бачив і слухав Господа Ісуса Христа воскреслого. Окрім того, Господь об’явив св. Іванові майбутнє світу та Церкви, викликів із якими зіштовхнуться християни в Останні Дні та перемогу небес. Сьогодні ми насолоджуємося Посланнями Апостола Івана, книгою Об’явлення і, звісно ж, чудовим Євангелієм від Св. Івана, про яке доктор Мартін Лютер писав: «В Івановому Євангелії ви побачите, як надзвичайно майстерно змальовано те, як віра в Христа долає гріх, смерть, і пекло, і дає життя, праведність і спасіння. Це – справжня природа Євангелія». Апостол і Євангеліст Іван був єдиним із Апостолів, життя якого не закінчилося мученицькою смертю. Апостол доглядав Матір Божу та пережив заслання на острів Патмос, де й бачив видіння, які Господь доручив йому записати в книгу Апокаліпсис. Свої останні дні в цьому світі Св. Іван Богослов провів у місті Ефес. Господь покликав його до небесної домівки в глибокій старості.

Молитва на День Св. Апостола і Євангеліста Івана:

Милосердний Господи!  Пролий  яскраве проміння Твого світла на Церкву Твою, аби будучи навчені доктрині Твого блаженного Апостола і Євангеліста, Св. Івана, ми могли прийти до світла вічного життя, бо Ти живеш і царюєш з Отцем і Святим Духом, один Бог нині і повіки віків. Амінь.
 

Зі Скарбниці щоденної молитви

середа, 26 грудня 2018 р.

День Св. Степана, диякона і першомученика

    
Сьогодні ми згадуємо Св. Степана, диякона і першомученика та дякуємо за нього Богові.  Св. Степан, муж "повний Духа Святого та мудрості" (Дії 6:5), був одним із перших семи дияконів Церкви.  Його було призначено провідниками Церкви, аби він роздавав убогим з єрусалимської християнської спільноти, що стрімко зростала, їжу та інші необхідні речі і таким чином апостоли отримували більше часу для публічного служіння Словом (Дії 6:2-5).  Очевидно, що від нього та інших дияконів, очікувалося, що вони не лише будуть служити при столах, але й навчатимуть і проповідуватимуть.  Коли деякі юдеї почали заздрити Степанові, то поставили його перед Синедріоном і фальшиво звинуватили його в тому, що він богохульствує проти Закону (Дії 6:9-14).  Степанове сповідання віри, разом із докором, який він висловив на адресу Синедріону за те, що вони відреклися від Месії і несуть відповідальність за Його смерть, настільки їх розгнівала, що його виволокли за місто і вкаменували.  Степана ми вшановуємо як першого мученика (першомученика) Церкви і за його слова довіри Богові та прощення, які він промовив помираючи: "Господи Ісусе, прийми духа мого!..." та: "Не залічи їм, о Господи, цього гріха!" (Дії 7:59-60).

Молитва на День Св. Степана, диякона і першомученика:

     Отче небесний!  Посеред наших страждань заради Христа, подай нам благодаті Твоєї, аби повторювали приклад першомученика Степана і теж дивилися на Того, Хто постраждав і був розп'ятий за нас, молячись за тих, що чинять нам зло; через Ісуса Христа, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

понеділок, 24 грудня 2018 р.

Проповідь на Надвечір'я Різдва Христового


   ЗЯВИЛАСЯ БОЖА БЛАГОДАТЬ

                         (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

Бо з'явилася Божа благодать, що спасає всіх людей, і навчає нас, щоб ми, відцуравшись безбожности та світських пожадливостей, жили помірковано та праведно, і побожно в теперішнім віці, і чекали блаженної надії та з'явлення слави великого Бога й Спаса нашого Христа Ісуса, що Самого Себе дав за нас, щоб нас визволити від усякого беззаконства та очистити Собі людей вибраних, у добрих ділах запопадливих (Тита 2:11-14).

            Христос рождається! Славімо Його! 

Дорогі брати і сестри, один із дослідників північно-американського континенту ішов на захід безконечними і великими рівнинами-степами. Аж раптом він підійшов до різкого обриву. Далі починався Великий Каньйон. Його довжина – понад 450 кілометрів, ширина – від 8 до 25 кілометрів, а глибина до півтора кілометра.  Наш дослідник, захоплено дивився на цю глибоку ущелину, якій не було видно кінця й краю і вигукнув: «Саме це зявитись не могло!»

Відвідувач, який не чув про Христа, прийшовши на наші Різдвяні служби, і побачивши Різдвяну ялинку, гірлянди, вертеп, почувши колядки теж може сказати: «Саме це зявитись не могло!» Справді, саме це зявитись не могло. Найперше Різдво створив Бог.

Сьогодні наш любий Апостол Павло повертає усіх нас до того найпершого Різдва цими простими словами «з'явилася Божа благодать, що спасає всіх людей». Цю благодать в людській плоті найперше побачили Йосип і Марія, яка «породила… свого Первенця Сина, і Його сповила, і до ясел поклала Його, бо в заїзді місця не стало для них»... (Лк. 2:7). 

Про цю благодать, що спасає всіх людей, розповідає Ангел Господній пастухам: «Не лякайтесь, бо я ось благовіщу вам радість велику, що станеться людям усім. Бо сьогодні в Давидовім місті народився для вас Спаситель, Який є Христос Господь. А ось вам ознака: Дитину сповиту ви знайдете, що в яслах лежатиме» (Лк. 2:10-12).

За цю благодать величає ангельський хор Бога, звіщаючи «Слава Богу на висоті, і на землі мир, у людях добра воля!» (Лк. 2:14) і цю благодать поспішають побачити пастухи до Віфлеєму, а прийшовши туди вони побачили «Дитинку, що в яслах лежала. А побачивши, розповіли про все те, що про Цю Дитину було їм звіщено» (Лк. 2:16, 17).  

Бачите, любі брати і сестри, коли пастухів осяяла слава Господня, то вони «перестрашились страхом великим».  Нам, грішним людям, є чого боятися слави Господньої. Бо заплата за гріх – смерть. Тож людина не може бачити Бога в обличчя і жити. Через це страх пастухів – природний. Як природний страх учнів Христа, коли вони бачать Його в Преображенні. Як природний страх римської варти, яка стає свідком виходу воскреслого Христа із гробу. 

Але коли пастухи приходять до Віфлеєму, то вони не наповнюються від побаченого великим страхом. Вони взагалі не бояться. Бо вони не бачать пишноти і блиску. Вони не бачать навіть звичайного людського помешкання. А що вони бачать? Вони бачать ясла у яких лежить сповита Дитина. Ось так виглядає Божа благодать у ту найпершу Різдвяну ніч – сповита Дитина у яслах.

Благодать дуже відрізняється від усього іншого. Вона діаметрально протилежна до Закону і до гніву Божого на гріх. Благодать – це незаслужена нами Божа любов до нас, грішних. І ця благодать з’явилася до усіх людей. Ця благодать – у Христі.  Це благодать Божа. Це благодать Христова. 

Де є Христос – там благодать. У те найперше Різдво благодать лежала сповитою у яслах і на руках старенького Семена. До цієї благодаті проказала шлях мудрецям Віфлєемська зоря. Її прагнув знищити Ірод. І проти неї донині веде запеклу боротьбу диявол і весь світ, який лежить у злі.

Вони терпіти благодаті не можуть.  По всіх кінцях землі вони пропонують ерзац-благодать, її замінники і переконують, що спасіння людей – у тих замінниках, а не в благодаті. Вони кличуть: «Працюй над собою, займайся самовдосконаленням, роби добрі діла, здійснюй паломництва до святих місць, поклоняйся різним святам і звертайся по них за поміччю, трудись, виконуй наші правила, і, можливо, ти спасешся!»  Вони так галасують, вони настільки швидко будують свої монастирі та інші святині, що може здатися ніби вони мають рацію.

Але Писання каже зовсім інше: «З'явилася Божа благодать, що спасає всіх людей!» Не діла, не паломництва, не труди і не молитви, не паломництва і не виконання правил спасає, а спасає благодать – сповите Дитя у яслах, Дитя на руках Семена, дванадцятирічний Ісус у храмі, Агнець Божий, на Якого показує перстом Іван Христитель, Господь, Який ходить усім Ізраїлем і проповідує Євангеліє.

Христос, Божа благодать і поза Ним немає ні благодаті, ні спасіння. Але де є благодать Божа, де є Христос – там рай, там Царство Боже, там правда і праведність, там прощення гріхів, там воскресіння і там вічне життя. Стаєнка у Віфлеємі із яслами, в яких лежало сповите Дитя, найменше нагадувала рай. Але водночас на цілому світі не було іншого місця, яке було би настільки близько до раю і навіть самим раєм.

Так само як і Юдея, коли Ісус ходив нею і проповідував, не нагадувала Ізраїль за часів Давида і Соломона. Вона була окупована язичницьким Римом, який визискував свою колонію економічно, а до того ж своїм язичництвом кидав виклик Самому Богові. Проте не було місця на землі більш благодатного, як окупована Юдея, якою ходив Христос, народжений у Віфлеємі.

Бо там, де Він промовляв: «Твій гріх прощений», там гріх зникав. Кого Син Божий торкався, той зцілювався і хто торкався благодаті Божої, той одужував. На весіллі, воду благодать Божа перетворювала на вино, а пятьма хлібинами і двома рибинами насичувались десятки тисяч людей та ще й залишалися дванадцять повних кошів їжі. Ось що таке Божа благодать!

А коли Ісус зустрічав похорон, то похорон закінчувався не плачем, не сумом, а радістю та співами і жартами, адже покійні воскресали, бо  Ісус – це Дорога, і Правда, і Життя. А де є Він, Життя, там місця смерті немає. Ось що таке Божа благодать, яка зявилася для всіх людей!

Але найвеличніше ця Божа благодать проявилася не у Віфлеємських яслах, про які ми сьогодні згадуємо і про які ми чуємо у ці Різдвяні дні з Євангелія. Ця Божа благодать виявилася найбільше на Голгофському хресті. «Так бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне» (Ів. 3:16). 

Ось де спасіння було здійснене для всіх людей. Ось де Божа благодать, Божа невимовна любов, Ісус Христос, стає на наше місце і замість нас, забирає усі наші гріхи на Себе і зазнає пекельних мук, усю повноту Божого гніву і обмиває усі наші гріхи Своєю невинною і святою кров’ю.

Бог во плоті, святий і невинний Богочоловік Ісус Христос стає винним замість кожного з вас, любі брати і сестри. Він приносить Себе Самого у жертву за усі ваші гріхи та провини, аби вам більше ніякий гріх не зараховувався.  Він помирає за кожного з вас, аби ви не перебували більше у владі вічної смерті. І Він виходить переможцем над смертю у Своєму світлому воскресінні на третій день, аби вам, що віруєте в Христа, зараховувалась Його праведність.

Ось як спасає вас Божа благодать, яка з'явилася для всіх людей тієї першої Різдвяної ночі у Віфлеємі. Кожен, хто вірує в Ісуса Христа – той спасенний.  Не ділами, не прощами, не виконанням сотень і тисяч правил, а винятково з Божої благодаті самою вірою в Божого Сина, самою вірою в Ісуса Христа, благодаті, що зявилася для всіх людей у Віфлеємі.

І хоча Віфлеєм – місто Юдине, Божа благодать спасає всіх людей, хто вірує в Народженого у Віфлеємі Христа. «Саме це з’явитися не могло!» – вигукує вражений дослідник, дивлячись на Великий Каньйон у США. ««Саме це з’явитися не могло!»  – вторять йому ті, що святкують радісно Різдво. Спасіння не можливе ділами, а лише з Божої благодаті, самою вірою в Христа, лунає євангельське Різдвяне послання, яке ми сьогодні починаємо оспівувати нашими колядками.

Ні, наше спасіння – винятково діло Божої благодаті, що з’явилася для всіх людей. І в Європі, і в Америці, і в Азії, і в Африці, спасає всіх людей лише Божа благодать, яка з’явилася для всіх людей і для всіх народів на світі у Віфлеємі Юдейському і була сповита, і була покладена у ясла, і якій першими прийшли поклонитись пастушки, через що ми і співаємо: «Пастушки з ягнятком, перед Тим Дитятком на колінця припадають, Христа-Бога величають!»

Ця благодать спасає нас через віру. Іншого способу спастися Бог нам не давав. Він через Своїх Апостолів каже: «Нема ні в кім іншім спасіння. Бо під небом нема іншого Ймення, даного людям, що ним би спастися ми мали» (Дії 4:12)  і: «Віруй в Господа Ісуса, і будеш спасений ти сам та твій дім» (Дії 16:31).

А коли ти віруєш в зявлену благодать Божу, в Ісуса Христа, то ти вже належиш не світові, а Христові. І ти тоді ходиш з Ним, і чуєш Його Слово. І в тобі живе Його Дух. І ця благодать тебе весь час навчає і каже: «Ти бачиш довкола цю безбожність, це беззаконня, цю зажерливість і гонитву за грошима і багатствами. Ти бачиш, як диявол і світ, не лише кличуть до тебе надіятися на власні діла, але й вимахують перед тобою усіма можливими принадами, аби ти відступився від Бога і пішов дорогою, що обіцяє тобі достаток і пишність, і розваги, і багатства. Але ти вже знаєш, що та безбожна дорога закінчується там, де благодаті немає, а є справедливість – у невгасимому огняному озері аду». 

Але на цьому навчання благодаті не спиняється. Далі благодать Божа переводить наш погляд знову на Христа, на Віфлеєм і на Юдею, і на Голгофу, і на воскресіння, і на порожній гріб, і на Доброго Самарянина, і на радість. І Дух Христів, Який живе у вас, Дух благодаті дає вам бажання і здібності до поміркованості, праведності і побожності, а також спонукає вас поспішати робити справжні добрі діла – діла, які є плодами вашої віри в Христа, наче чудові яблука чи грушки, які є плодами яблунь і груш. 

І в цій вірі ми також чекаємо на «з'явлення слави великого Бога й Спаса нашого Христа Ісуса». Благодать зявилася до всіх нас, і далі серед нас перебуває у Слові і в Таїнстві, і через них діє і спасає нас самою вірою в Христа. Але цей час благодаті завершиться другим приходом Христа – з’явленням Його у славі і тоді Він у ту славу, славу воскресіння, і вічного життя у Царстві Небесному, забере кожного з вас, любі брати і сестри, що зібралися цього вечора, аби почати святкувати з’явлення благодаті Божої, Різдво нашого Спасителя Ісуса Христа. В Його Ім’я. Амінь.

Христос народився!  Славімо Його!

Христос народився! Славімо Його!


З'явилася Божа благодать, що спасає всіх людей (Послання Св. Апостола Павла до Тита 2:11)
ХРИСТОС НАРОДИВСЯ!  
СЛАВІМО ЙОГО!

Любі друзі!
    Зичу Вам благословенного святкування з’явлення у Віфлеємі благодаті Божої, що спасає всіх людей!  Хай Син Божий, Спаситель людства, благословляє Вас до невпинної радості  у благодаті та дає Вам сили ділитися Доброю Новиною про цю благодать! Веселого Вам Різдва і щасливого Нового року!

У Христі Ісусі, нашому благодатному Господі та Спасителі,

+ В’ячеслав Горпинчук, Єпископ Української Лютеранської Церкви


неділя, 23 грудня 2018 р.

Проповідь на неділю перед Різдвом

   
ВЗЯЛИ ВДВОЄ З РУКИ ГОСПОДА
  (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

Утішайте, втішайте народа Мого, говорить ваш Бог! Промовляйте до серця Єрусалиму, і закличте до нього, що виповнилась його доля тяжка, що вина йому вибачена, що він за свої всі гріхи вдвоє взяв з руки Господа! Голос кличе: На пустині вготуйте дорогу Господню, в степу вирівняйте битий шлях Богу нашому! Хай підійметься всяка долина, і хай знизиться всяка гора та підгірок, і хай стане круте за рівнину, а пасма гірські – за долину! І з'явиться слава Господня, і разом побачить її кожне тіло, бо уста Господні оце прорекли! Голос кличе: «Звіщай!» Я ж спитав: Про що буду звіщати? Всяке тіло – трава, всяка ж слава – як цвіт польовий: трава засихає, а квітка зів'яне, як подих Господній повіє на неї!... Справді, народ – то трава: Трава засихає, а квітка зів'яне, Слово ж нашого Бога повіки стоятиме! (Ісаї 40:1-8).

            Благодать вам і мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа!   (Фил. 1:) Амінь.

Дорогі брати і сестри, коли одного відомого шотландського проповідника Макларена спиталися, що б він робив по-іншому, якби він раптом став молодим і почав своє проповідницьке служіння спочатку, то він відповів: «Я би більше утішав людей».  Гарний висновок, який, можливо, був зроблений трохи пізно.  

Більшість проповідників люблять проповідувати Закон Божий або закон людський. Це природно, бо така схильність лежить у їхній плоті. Нашій плоті подобається вимагати, докоряти, повчати і радити, що і як правильно робити. Всі релігії на світі, крім однієї, навчають про те, як спастися через діла. «Роби це, роби те і ти зможеш добитися мети», – фактично навчають вони. І людина, яку підганяють такі вчителі та проповідники, ревно береться за виконання тих чи інших діл. І ця ревність може супроводжувати таку людину досить довго. Але ось життя добігає кінця. І що чекає на людину, яка хотіла і вірила в те, що зможе спастися власними ділами? 

Що крім відчаю і очікування Божого суду може на таку людина чекати? Лише смерть і вічні муки в пеклі за всі скоєні нею гріхи, за які вона нічого не може запропонувати. Бо всі її діла так само заплямовані гріхами. Всі їхні діла, вчинені у великій ревності, перетворюються на ніщо і то не просто на ніщо, а ще й на великий тягар, який їх ще більше осуджує перед Богом. 

Макларен говорив, що якби в нього все служіння почалося спочатку, то він більше утішав би людей. Він робив би те, до чого кличе Своїх проповідників Бог.  Бог не кличе Своїх проповідників, аби вони навчали людей про спасіння ділами. І Бог, звісно, не каже, аби ми не проповідували Закону. Навпаки, Господь каже, аби Закон проповідувався і при тому проповідувався сильно. 

Бо Закон виявляє гріх. І Закон виявляє нашу неспроможність самотужки гріха позбутись. Закон каже: «Не грає ролі, як ти стараєшся і що ти робиш. Сам себе ти не спасеш. Ти – грішна людина і твої діла тобі не допоможуть». Але чому ж тоді Господь сьогодні кличе через Ісаю втішати Його народ? 

Нам важливо звернути увагу на два слова: народа і Мого. Господь кличе втішати не всіх підряд людей. Бо в такому разі цей заклик стосувався і нерозкаяних грішників, і лицемірів, і всяких самоправедних святош, яких у світі дуже багато. Їм утіха не потрібна. Їм потрібно ще більше докору, ще більше слів про Божий гнів на гріх і всяку нерозкаяність, і усю самоправедність.

Але втішати Бог кличе Його народ. Він кличе втішати тих, хто місця собі не знаходить через власні гріхи. Він кличе втішати тих, що знають, що їм самим з глибин пекла не вибратись ніколи. Він кличе втішати тих, що не бачать виходу у власних силах і людських ділах. Ось таких кличе втішати Бог – Він кличе втішати розкаяних грішників.

«Утішайте, втішайте народа Мого, говорить ваш Бог!»  Він – Бог не чужий, каже далі пророк. Він – ваш Бог. Він – Бог усіх, хто скрушений в серці своєму і визнає перед Богом усі свої гріхи та провини. Він – Бог розкаяних Авраама, Ісака і Якова, розкаяного Давида та Ісаї. Він – ваш Бог, любі розкаяні грішники. Він послав Ісаю втішати юдеїв, що жили в Єрусалимі. Він послав Апостолів утішати ті міста, до яких вони були послані. Він посилає сьогодні Своїх проповідників, аби вони втішали вас.

А втіха ця про вибачення вини і про те, що ви за всі ваші гріхи взяли вдвоє з руки Господа. Як же могли юдеї в час Ісаї взяти вдвоє з руки з Господа? І як могли взяти вдвоє з руки Господа за гріхи свої ви? Відповідь ми знаходимо у Тому Ким утішає нас Господь через Ісаю. Раніше Він говорив був про Дитя, Яке народилось нам, про Пагінець Давида, тобто Свого воплоченого Сина і Сина Давидового. А сьогодні Він говорить про зявлення слави Господньої. Так Він говорить про Христа. 

Ця вина вибачена заради Христа. Бо Він, будучи святим Богом та істинною, святою людиною, забрав усі гріхи людства на Себе. Не було такого гріха, який Бог не поклав на Свого Єдинородного Сина. Господь утішає нас, кажучи, що розкаяні грішники завжди мають утіху в Божому Сині, зокрема в тому, що кров Христова змиває усі ваші гріхи. 

Щойно ви згадаєте якийсь ваш гріх і визнаєте його перед Богом, як кров Божого Сина миттю змиває з вас ті гріхи і Отець проголошує: «Твоя вино, дитино Моя, вибачена.  Твоя провина повністю змита з тебе кровю Мого Єдинородного Сина. Він приніс у жертву Себе заради тебе, аби сьогодні ти, розкаяне і віруюче дитя, було утішене, адже вірою в Христа, ти прощене і вірою в Христа, ти виправдане. Все зробив Христос, адже Його кров – невинна і свята. Його кожне діло і навіть рух, і подих – святі. А жертва Його на хресті – все-покриваюча. 

Коли ти маєш віру в Мого Сина, наче каже далі нам Бог, тоді ти отримуєш вдвічі за гріхи свої. Але отримуєш не кару, бо повну кару за тебе поніс Божий Син. Ні, ти отримуєш Боже прощення, Боже виправдання, Божу любов». Це дуже добре розумів Св. Павло. І він радісно проголошує: «Закон же прийшов, щоб збільшився переступ. А де збільшився гріх, там зарясніла благодать, щоб, як гріх панував через смерть, так само й благодать запанувала через праведність для життя вічного Ісусом Христом, Господом нашим» (Рим. 5:20, 21).

Бачите, любі брати і сестри, що ви вдвічі отримали за гріхи свої з руки Господа? Ви отримали Його благодать, Його невимовну, незаслужену вами любов!  А кару отримав Його улюблений і Єдинородний Син Ісус Христос. Через це Він наш Спаситель. Бо Він забрав усю нашу кару на Себе, а ми замість Нього і заради Нього отримуємо Божу благодать, прощення гріхів, виправдання, воскресіння і вічне життя!  Ось про що пророкує і проповідує Ісая. 

Ось таку втіху, Христа і Божу благодать, каже звіщати Господь Єрусалимові і всім розкаяним грішникам, які приходять до Господа із покірними серцями та убогим духом. Бо це рівна дорога для приходу Христа, для зявлення слави Господньої. Праотці юдеїв бачили ту славу на горі Сінаї, Вони бачили, як слава Господня наповнювала храм у час освячення храму за днів Соломона. І ось стоїть Ісая і каже про те, що зявиться слава Господня.

Ісая каже, що Господні уста оголосили, що Його славу побачить кожне тіло, тобто кожна людина без винятку. У найпершу Різдвяну ніч ми чуємо, як пастухів, що пильнували на полі «слава Господня осяяла» (Лк. 2:9).  До них зявився із Різдвяним благовістям Ангел Господній. Але коли вони прийшли до Віфлеєму, то слава Господня там не сяяла. Вони «знайшли там Марію та Йосипа, та Дитинку, що в яслах лежала» (Лк. 2:16).  

            Коли Христа приносили в Храм, там теж не сяяла слава Господня, а було Дитя на руках Марії і слова Святого Духа до стареньких Семена і Анни. Іван Христитель вказував своїм перстом не на сяючого Христа, а на Ягня Боже, Яке на Себе гріх світу бере (Ів. 1:29). Коли Господь проповідував і робив чуда, то сяйва слави Господньої люди довкола Нього теж не бачили. Вони чули Божу благодать, Божу любов, але слави Господньої у звичному розумінні вони не бачили. Слава Господня була схована у немічній на вигляд плоті Сина Божого. Як і Його благодать і Його милість, і Його невпинна любов до вас, любі брати і сестри.

            Коли троє учнів побачили Господа в Преображенні, то «були перелякані» (Мр. 9:6).  Так само як у час воскресіння Христового були перелякані майже на смерть воїни, що стерегли гроба Господнього. Коли Господь давав обявлення Своєму улюбленому учневі на острові Патмос, то Іван, побачивши воскреслого Господа у славі «то до ніг Йому впав, немов мертвий» (Об. 1:17).

            Але Ісая каже нам сьогодні, що славу Господню побачать усі без винятку люди. Це станеться у час повернення Христа у славі, любі брати і сестри. Про цей день тут теж пророкує Ісая. Коли Господь повернеться, то Його славу побачать не лише ті, що житимуть у час повернення Христа у славі. Його прихід побачать усі ті, що були померли. Усі люди без винятку воскреснуть. Господь каже: «Як блискавка та вибігає зо сходу, і з'являється аж до заходу, так буде і прихід Сина Людського. Бо де труп, – там зберуться орли. І зараз, по скорботі тих днів, сонце затьмиться, і місяць не дасть свого світла, і зорі попадають з неба, і сили небесні порушаться. І того часу на небі з'явиться знак Сина Людського, і тоді заголосять всі земні племена, і побачать вони Сина Людського, що йтиме на хмарах небесних із великою потугою й славою. І пошле Анголів Своїх Він із голосним сурмовим гуком, і зберуть Його вибраних від вітрів чотирьох, від кінців неба аж до кінців його» (Мт. 24:27-31).

            Вас, любі віруючі, Господь забере у Своє Царство, аби ви там жили у радості і щасті повіки віків. Це буде славетний час для всіх Божих дітей. І це буде день ганьби для усіх тих, що Христа відкидали. Бо, коли зявиться слава Господня, то вони будуть відкинуті на вічні муки у невгасимий огонь пекла. А вам, що слухаєтесь Христа, що горнетесь до Нього у Його істиннім тілі та істинній крові під виглядом хліба  і вина у Святій Вечері, Син Божий скаже: «Прийдіть, благословенні Мого Отця, посядьте Царство, уготоване вам від закладин світу» (Мт. 25:34).

            Ви перебуватимете у славі Господній видимій, бо ви любили Господню славу невидиму і навіть приховану у звичайних земних елементах – у хлібі та вині. І з ними ви отримували і отримуєте сьогодні прощення гріхів, воскресіння і вічне життя.

            Ісая завершує свої пророцтва на сьогодні порівнянням нас із Словом Божим. Він каже, що ми наче польова трава. Ми – наче сіно, яке легко зникає, щойно до нього піднесеш сірника. А Слово Боже, каже Ісая – повіки стоятиме. Яка це велика втіха!  Адже все, що каже Господь про вас – обовязково настане і триватиме повіки віків. Ваша провина прощена заради Христа. Господь на вас у Христі виливає Свою невимовну благодать і то виливає міркою подвійною, висипає мірою «добре натоптаною» (Лк. 6:38). Все, що каже вам Господь, усе Його добро до вас, триває повіки! Радійте, любі брати і сестри і втішайте інших. Заради Христа. Амінь.

            Благодать з вами всіма! Амінь (Тит. 3:15).

субота, 22 грудня 2018 р.

Бог перше мусить тебе знайти


      Цим[1] засуджені всі ті сумнозвісні доктрини про свобідну волю, які походять від папи, університетів і монастирів. Бо все їхнє вчення полягає в тому, що ми самі повинні зробити початок і закласти перший камінь. Ми повинні силою свобідної волі першими почати шукати Бога, приходити до Нього, бігти за Ним і набувати Його благодать. Остерігайся цієї отрути! Це ніщо інше, як вчення чортів, яким вони захоплюють весь світ. Перед тим, як ти зможеш кликати Бога і шукати Його, Бог мусить прийти до тебе і мусить тебе знайти, як каже Павло в Римлян 10:14, 15: «Але як покличуть Того, в Кого не ввірували? А як увірують у Того, що про Нього не чули? А як почують без проповідника? І як будуть проповідувати, коли не будуть послані?» Бог мусить закласти перший камінь і Він мусить почати у тобі свою працю, аби ти міг шукати Його і до Нього молитися. Він вже присутній, коли ти починаєш шукати. А якби Його не було, то ти нічого не міг би крім гріха, і то чим за більше і святіше діло ти брався б, тим запеклішим лицеміром ти ставав би.

Мартін Лютер, з проповідей


[1] Слова Євангелія: «Скажіте Сіонській доньці: Ось до тебе йде Цар твій!» (Мт. 21:9).

пʼятниця, 21 грудня 2018 р.

День Св. Апостола Хоми

    
Сьогодні ми згадуємо Св. Апостола Хому і дякуємо за нього Господу. Чотириєвангеліє згадує Св. Хому, як одного з Дванадцяти учнів Ісуса.  Євангеліє від Св. Івана, яке називає його "близнюком", використовує запитання Хоми для того, аби об'явити істину про Ісуса. Саме Хома запитує: "Ми не знаємо, Господи, куди йдеш; як же можемо знати дорогу?" На це запитання Ісус відповідає: "Я - дорога, і правда, і життя" (Івана 14:5, 6).  Євангеліє від Св. Івана розповідає нам про те як Хома наприкінці дня, коли відбулося Ісусове воскресіння, сумнівається у повідомленні учнів про те, що вони бачили Ісуса.  Пізніше "Хома невіруючий" стає "віруючим Хомою", коли сповідує Ісуса: "Господь мій і Бог мій!" (Івана 20:24-29).  Відповідно до Передання на П'ятидесятницю Хома вирушив на схід і дійшов до Індії, де й сьогодні є група людей, які називають себе "християнами Св. Хоми".  Св. Апостол Хома був замучений за віру, померши від удару списом.

Молитва на День Св. Апостола Хоми:
Всемогутній і віковічний Боже!  Ти зміцнив Свого Апостола Хому непохитною і певною вірою у воскресіння Твого Сина.  Подай нам такої віри в Ісуса Христа, нашого Господа і Бога, аби нам ніколи нічого перед очима Твоїми не бракувало;  через Ісуса Христа, Який живе і царює з Тобою і Свтим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

четвер, 20 грудня 2018 р.

День Св. Катерини фон Бора-Лютер

      
     Сьогодні ми згадуємо Св. Катерину фон Бора-Лютер і дякуємо за неї Господу. Катерину фон Бора (1499 - 1552 р. р.) ще дитиною відправили в монастир і 1515 р. вона стала черницею. В квітні 1523 р. вона та восьмеро інших монашок були врятовані з жіночого монастиря та перевезені до Віттенберга. Там Мартін Лютер допомог деяким жінкам повернутися до їхніх рідних домівок, а решту розташував у добрих родинах.
      Катерина і Мартін одружилися 13 червня 1523 року. Їхній шлюб був щасливий і був благословенний шістьма дітьми. Катерина вміло керувала домом Лютера, який завжди наче зростав через щедру гостинність Реформатора.
     Після смерті Лютера 1546 р. Катерина залишилася у Віттенберзі, але життя закінчила в бідності. Катерина фон Бора-Лютер померла внаслідок травм, які отримала, подорожуючи зі своїми дітьми до Торґау.

Молитва на День Св. Катерини фон Бора-Лютер:

Боже!  Ти - наш притулок і наша сила. Ти підняв Свою слугу Катерину, аби вона підтримувала свого чоловіка у реформуванні та обновленні Твоєї Церкви у світлі Твого Слова. Захищай і очищуй Церкву Твою сьогодні і дай, аби через віру, ми могли сміливо підтримувати та підбадьорювати наших пастирів і учителів, які проголошують і роздають багатства Твоєї благодаті у Христі Ісусі, нашому Господі, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви