неділя, 21 липня 2019 р.

Проповідь на 5-у неділю по П'ятидесятниці

                                       
                                 ДІЛА МИЛОСЕРДЯ
          (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

Будьте ж милосердні, як і Отець ваш милосердний! Також не судіть, щоб не суджено й вас; і не осуджуйте, щоб і вас не осуджено; прощайте, то простять і вам. Давайте – і дадуть вам; мірою доброю, натоптаною, струснутою й переповненою вам у подолок дадуть. Бо якою ви мірою міряєте, такою відміряють вам. Розповів також приказку їм: «Чи ж може водити сліпого сліпий? Хіба не обидва в яму впадуть? Учень не більший за вчителя; але, удосконалившись, кожен буде, як учитель його. Чого ж в оці брата свого ти заскалку бачиш, колоди ж у власному оці не чуєш? Як ти можеш сказати до брата свого: Давай, брате, я заскалку вийму із ока твого, сам колоди, що в оці твоїм, не вбачаючи? Лицеміре, – вийми перше колоду із власного ока, а потім побачиш, як вийняти заскалку з ока брата твого!» (Євангеліє від Св. Луки 6:36-42).

            Усім… улюбленим Божим, вибраним святим, благодать вам та мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа!  (Рим. 1:7).

Дорогі брати і сестри, раніше чи пізніше в нашому житті постає питання: «Що мені робити?» або «Як мені жити?» за невеликим винятком усім людям хочеться вести настільки правильне життя, аби потім не було про що жалкувати.

Популярний журнал, який я часом згадую, в інтервю із різними відомими чи популярними людьми, обовязково ставить їм питання: «Про який вчинок ви жалкуєте?» Здається, що за всю історію інтервю, не жалкувала ні про що лише одна людина. З іншого боку ті, що жалкують за свої вчинки, не дуже зізнаються про те, за що саме вони жалкують. Ми всі маємо вчинки, за які ми можемо жалкувати. І не про всі вчинки нам хочеться розповідати іншим людям, бо за чимало вчинків нам просто може бути соромно.

            Аби ми були не засоромлені, Господь дає нам відповідь на питання, що нам робити і як нам жити. Він каже: «Будьте ж милосердні, як і Отець ваш милосердний!» Ці слова Сина Божого наче виявляють цілу парадигму і спосіб життя християнина. Все починається з Отця Небесного. Він – милосердний до нас. Саме про це каже Христос. І в цьому сутність Його місії. Апостол каже: «Він нас спас не з діл праведности, що ми їх учинили були, а з Своєї милости через купіль відродження й обновлення Духом Святим, Якого Він щедро вилив на нас через Христа Ісуса, Спасителя нашого, щоб ми виправдались Його благодаттю, і стали спадкоємцями за надією на вічне життя» (Тит. 3:5-7).

            Бог нас спас зі Своєї милості, зі Свого милосердя. Якби Він ставився до нас не з милосердям, а по справделивості, то ми не змогли б і хвилини прожити в цьому світі, а були б знищені з цього світу так як були знищені Содом і Гоморра та були укинуті у пекло на вічні віки. Але Бог не карає нас моментально за наші гріхи, за наші провини проти Нього та проти наших ближніх. Зовсім ні, Він – милосердний. І Він до нас виявляє милість.

            Він не лише «наказує сходити сонцю Своєму над злими й над добрими, і дощ посилає на праведних і на неправедних» (Мт. 5:45). Він не лише «руку Свою відкриває і все, що живе, зичливо годує». Отець Небесний не лише дає нам усі необхідні блага в цьому житті і у світі, який лежить у злі. Отець навіть для нас віддає Свого Сина Єдинородного, «щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, але мав життя вічне» (Ів. 3:16).

            Отець зі Свого великого милосердя віддає Свого Сина, Ісуса Христа, аби ми мали вічне життя.  І через це Божий Син кличе, аби й ми були такими, як Отець. Отець Небесний невпинно виявляє до нас Своє милосердя. Він безупинно робить для нас добрі діла. Але ми для Нього робити добрих діл не можемо. Ми не можемо виявляти милосердя до Бога. Отець хоче, щоб до Нього ми виявляли віру. 

            Отець хоче, аби ми довіряли Його Слову. Отець хоче, аби шанували Сина. Отець хоче, аби ми уповали в усьому на Христа і вірили, що заради Нього усі наші гріхи прощені і ми заради Христа тепер – Божі діти.  Нам належить Царство Небесне, і воскресіння, і вічне життя. І все це Бог дає нам безкоштовно, заради Його Сина. 

            Наші діла Богові не потрібні. Що вони дадуть Богові? Чи вони викуплять нас від наших гріхів? Ні, не викуплять. Від гріхів викуповує нас лише кров Христа. Може наші діла зроблять Бога багатшим? Теж ні. Богові належить усе, що є в цьому світі, як написано: «Господня земля, і все, що на ній, вселенна й мешканці її» (Пс. 23:1). Юдеям, які хотіли підлеститися до Бога жертвами, Він промовляв: «Якби був Я голодний, тобі б не сказав, бо Моя вся вселенна й усе, що на ній! Чи Я м'ясо бичків споживаю, і чи п'ю кров козлів? Принось Богові в жертву подяку, і виконуй свої обітниці Всевишньому» (Пс. 49:12-14).

            Тож Богові потрібна лише наша віра, довіра до Христа. Бо лише вірою те, що здійснив Божий Син зараховується нам у праведність.  Навіть, якби кожного дня робили по тисячі добрих діл і приносили тисячі гривень у церковну скарбницю, Богові від нас потрібна лише непохитна віра до Нього, віра у Його милосердя, яке Він виявляє до нас у Своєму Сині, Ісусі Христі. Ніхто крім Христа нам допомогти у наших гріхах, у наших бідах і смерті допомогти не може. А Його допомогу, Його праведність і життя ми одержуємо вірою. Додати до нашого спасіння нічого ми не можемо.            

Проте Господь кличе нас і навіть заповідає нам, аби ми були милосердними. Він говорить про милосердя до інших людей. До Бога мене підносить мене лише моя віра у Христа і вона ж таки виливається милосердям до мого ближнього. Де немає віри в Христа, там немає виправдання і немає спасіння. А де немає милосердя, то там немає і віри. Бо «віра без діл – мертва» (Як. 2:20, 26). 

Бо віра знає Бога і у віруючому живе Святий Дух. Проти Святого Духа, звісно, завжди вестиме боротьбу грішна плоть, старий Адам. Але нова людина, духовна людина прагне чинити милосердя до всіх без винятку людей. Стара людина намагатиметься проводити відмінність – і годити тим, від кого вона сподівається отримати вигоду або своїм рідним чи друзям. Але де тоді там милосердя?

Там його немає. Бог виявляє милосердя до всіх людей, які від народження є Його ворогами. І ми були такими ворогами Божими, допоки Господь Святий Дух не створив у нас віру в Христа. Але Бог не знищив нас вогнем із сіркою. Бог виявляв до нас милосердя і виявляє його далі.

Так само й ми не повинні проводити відмінності між другом і ворогом, і думати так: «Ось мій друг – до нього я виявлю милосердя. А ось – мій ворог, йому я буду весь створювати різні проблеми та незручності». Бог забороняє нам так думати. Ще мудрий Соломон навчав: «Якщо голодує твій ворог – нагодуй його хлібом, а як спрагнений він – водою напій ти його» (Пр. 25:21).  А раніше Господь Христос промовляє у нашому Євангелії: «Любіть своїх ворогів, робіть добро, позичайте, не ждучи нічого назад, і ваша за це нагорода великою буде, і синами Всевишнього станете ви, добрий бо Він до невдячних і злих!» (Лк. 6:35).

Ваше милосердя свідчить, що ви – діти Божі, що ви слідуєте за Христом і що ваша віра – не мертва, а жива та діяльна. У спасінні вам не допоможуть навіть ваші діла милосердя. Спасає вас лише віра в Христа, ваше уповання на Сина Божого. Але печаттю вашої віри, підтвердженням вашої спасенної віри є ваші діла і зокрема, милосердя.  Ми отримали милосердя від Отця і тепер ми це милосердя роздаємо іншим людям.

А далі Господь каже нам, як нам виявляти це милосердя. Перш за все, Він каже, аби ми не судили і не осуджували наших ближніх.  Перш за все, ми памятаємо, що для суду публічних злих учинків Бог заснував світську владу, а нам усім через Апостола заповів: «Володар – Божий слуга, тобі на добро. А як чиниш ти зле, то бійся, бо недармо він носить меча, він бо Божий слуга, месник у гніві злочинцеві!» (Рим. 13:4) Ми не повинні брати світський суд у власні руки.

Другий вид суду – ще важливіший. Господь говорить про те, що ми маємо схильність судити навіть про те, чого ми не бачимо назовні. Такий суд належить тільки Богові. Ми можемо бути благочестивими у власних очах і закривати наші очі на наші таки власні гріхи, але пильно спостерігати за іншими людьми і їх судити. Саме тоді ми не зауважуємо колоди у своєму оці і дуже хочемо нашому братові вказати на скалку в його оці. Милосердя виявляється якраз у тому, щоб приховати приватний гріх твого брата, аби потім здобути його через каяття і слова правди, промовлені в любові, а не в осуді чи в пліткуванні. 

            Друге діло милосердя – прощати наших ближніх. Господь повністю простив нам усі наші гріхи. І Він каже, аби й ми прощали, як Отець нам простив усі наші гріхи заради Христа. Зрештою, ми ж і молимось так щодня, звертаючись до Отця Небесного: «І прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим». Ми знаємо, що Отець простив нам в мільйон разів більше, ніж ми можемо зав все життя простити усім тим людям, що згрішили проти нас. То ж ми їх прощаємо, бо й нас прощено. А якщо ми гріхи не прощаємо, а плекаємо в наших серцях образу, злість і бажання помститись, тоді ми – не діти нашого Небесного Отця, а діти світу, які живуть у злі. 

            І третє діло милосердя – це чинити добро потребуючим. Господь каже: «Давайте – і дадуть вам; мірою доброю, натоптаною, струснутою й переповненою вам у подолок дадуть. Бо якою ви мірою міряєте, такою відміряють вам». Бог виявив до нас Свою невимовну любов не лише у піклуванні про наше тимчасове життя, але й у Сині Своєму давши нам прощення гріхів, праведність і вічне життя. Піклування про потребуючих – це вияв любові, яку ми маємо через те, що Бог перше полюбив нас. 

            Апостол Іван каже нам: «А хто має достаток на світі, і бачить брата свого в недостачі, та серце своє зачиняє від нього, то як Божа любов пробуває в такому?» (1 Ів. 3:17). Якщо Бог обдарував нас достатком, а ми закриваємо серця від братів і сестер, які не мають, що з’їсти і в що зодягнутися, то любові Божої в нас тоді немає. А отже немає ні віри, ні спасіння, ні вічного життя. 

А де є віра, там є піклування про знедолених братів і сестер. А про тих, хто піклується про знедолених, про них піклується і їм віддячує ще більшою мірою Сам Господь. Розп’ятий і воскреслий Господь сьогодні причащає нас Своїми істинними тілом і кров’ю, даючи з ними прощення гріхів і вічне життя з Ним і в Ньому.   Господь дає нам Самого Себе і все, що Він має. Ми зараз маємо лише передсмак Царства і на нас чекає неймовірна радість у день повернення нашого Господа у славі.

             Вчинки милосердя вічного життя не дають. Вічне життя ми маємо через саму віру в Христа. Але якщо немає вчинків милосердя, то це свідчення про відсутність спасенної віри. І навпаки, де є такі вчинки милосердя, там вони засвідчують присутність живої віри в Христа і Царства Божого всередині нас. А Своїх дітей, що чинять милосердя, Бог обіцяє ще рясніше благословляти.

            Хто ж навчає по-іншому, той сліпий, каже Господь. Якщо хтось кличе робити добрі діла, щоб спастися, той – сліпий. Якщо хтось каже, що ви вже спасенні, тож можете жити далі, не замислюючись про добрі діла – той теж сліпий. Вони не бачать Христа, Який спасає винятково зі Своєї милості. Вони не бачать Христа, Який живе і Який виявляє милосердя до нас і до цілого світу щодня. Тож, якщо такі сліпі, що не бачать і не знають Христа, візьмуться за руки, то обоє впадуть у вічний вогонь пекла. Бо спасає лише віра в Христа. А ця віра завжди рясніє ділами милосердя, ділами любові. Бо й Сам Господь нам заповідає: «Нову заповідь Я вам даю: Любіть один одного! Як Я вас полюбив, так любіть один одного й ви! По тому пізнають усі, що ви учні Мої, як будете мати любов між собою» (Ів. 13:34, 35) Заради Христа. Амінь. 

            Благодать Господа нашого Ісуса Христа нехай буде зо всіма вами! Амінь (Рим. 16:24).

День Св. Пророка Єзекіїля

    
Cьогодні ми згадуємо пророка Єзекіїля і дякуємо за нього Господу. Єзекіїль, син Бузі, був священиком, якого Бог покликав, аби він був пророком для вигнанців під час Вавилонської неволі (Єзекіїля 1:3). 597 р. до Р. Х. цар Навуходоносор і вавилонська армія привели царя Юдеї і тисячі найкращих громадян Єрусалиму, з Єзекіїлем включно, до Вавилону (2 Царів 24:8-16). У пророкуванні Єзекіїля надзвичайним чином відбилося його священство, як-от: святість Бога та образи Храму (наприклад, Єзекіїля 9-10 і 40-48). Від 593 р. до Р. Х. до зруйнування Єрусалиму та Храму 586 р. до Р. Х. Єзекіїль пророкував про неминучість божественного суду над Єрусалимом, над вигнанцями до Вавилону і на сімома народами, які оточували Ізраїль (Єзекіїля 1-32). Єрусалим впаде, а в вигнанці повернуться нескоро – це буде справедливою заплатою за їхні гріхи. Щойно до Єзекіїля дійшло слово про руйнування Єрусалиму та Храму, його послання стало посланням утіхи та надії. Через нього Бог обіцяв, що Його народ матиме майбутні відбудову, відновлення та оживлення у грядущому царстві Месії (Єзекіїля 33-48). Чимало символіки з пророцтв Єзекіїля було пізніше використано в Об’явленні Св. Івана.

Молитва на День Св. Пророка Єзекіїля:

     Господи Боже, Отче Небесний!  Через пророка Єзекіїля Ти продовжив пророцький взірець  навчання Твого народу правдивій вірі та через чудеса зцілення творива від ран гріха, Ти виявляв Свою присутність серед творива Твого. Дай, аби Твоя Церква бачила в Сині Твоєму, Ісусові Христові, останнього пророка кінцевих днів, вчення і чуда Якого тривають у Церкві Твоїй через цілющі ліки Євангелія і Таїнств; через Ісуса Христа. Амінь.

     Зі Скарбниці щоденної молитви

субота, 20 липня 2019 р.

День Св. Пророка Іллі

    
Сьогодні ми дякуємо Господу за Св. Пророка Іллю.  Ім’я пророка Іллі означає: «Мій Бог – Ягве [Господь]». Він пророкував у північному царстві – Ізраїлі в основному упродовж царювання Ахава (847-953 р. р. до Р. Х.) Під впливом своєї поганської дружини Єзавелі, Ахав спонукав своє царство до поклоніння Ваалові, а Єзавель робила все, аби заборонити поклоніння Ягве. Іллю було покликано Богом осудити це ідолопоклонство і закликати народ Ізраїлю назад до поклоніння Ягве, як єдиному правдивому Богові (як він це зробив у 1 Царів 18:20-40). Ілля був різкою та показною особою, живучи в пустині та носячи одяг із верблюжої шерсті і шкіряного поясу (2 Царів 1:8). Він був пророком на слові та ділі. Через Іллю було здійснено багато чуд, з воскресінням мертвого (1 Царів 17:17-24) та впливом на довготривалу посуху в Ізраїлі (1 Царів 17:1), включно. Наприкінці свого служіння, його було забрано на небеса. Це бачив його наступник, пророк Єлисей (2 Царів 2:11). Пізніше пророк Малахія проголосив, що Ілля повернеться перед приходом Месії (Мал. 4:5-6). Це пророцтво збулося у пророцькому служінні Івана Христителя (Мт. 11:14).

Молитва на День Св. Пророка Іллі:
     Господи Боже, Отче Небесний!  Через пророка Іллю Ти продовжив пророцький взірець  навчання Твого народу правдивій вірі та через чудеса зцілення творива від ран гріха, Ти виявляв Свою присутність серед творива Твого. Дай, аби Твоя Церква бачила в Сині Твоєму, Ісусові Христові, останнього пророка кінцевих днів, вчення і чуда Якого тривають у Церкві Твоїй через цілющі ліки Євангелія і Таїнств; через Ісуса Христа. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

пʼятниця, 19 липня 2019 р.

Наймарніша марнота

    
Наймарніша марнота, сказав Проповідник, наймарніша марнота, - марнота усе!   (Еклезіястова 1:2).

Книга Еклезіястова засуджує не те, що створив Бог, а засуджує вона радше людські злі нахили та бажання. Ми не вдоволені тим, що створив Бог і тим, чим Він дав нам користуватись. Тож ми переймаємось тим, аби накопичити ще більше майна і досягнути ще більшої слави так, ніби ми збираємось жити на цій землі вічно. Нам уже мало того, що ми маємо, тож хочемо мати більше, а потім боремося, аби мати ще більше... Саме такі спотворенні прагнення засуджує автор в цій книзі, а не самі речі... Ті, що живуть серед того, що пропонує світ, але не прив'язуються до тих речей - ось, хто виявляє правильне ставлення.

Мартін Лютер

вівторок, 16 липня 2019 р.

День Св. Рут

    
     Сьогодні ми дякуємо Господу за Св. Рут, моавитянку, яка є чудесним прикладом  Божої благодаті. Хоча вона була язичницею, Бог учинив її прабабусею царя Давида (Рут 4:17) і одним з предків Самого Ісуса (Матвія 1:5). 
     Голод в Ізраїлі змусив Елімелеха та Ноомі з Віфлеєму та їх двох синів емігрувати до сусіднього народу, Моаву. Сини одружилися з моавськими жінками, Орпою і Рут, але через 10 років Елімелех і його сини повмирали (Рут 1:1-5). Тож Ноомі вирішила повернутися до Віфлеєму, а своїх невісток спонукала залишитися із їхніми родинами. Орпа послухалася поради Ноомі, але Рут відмовилася залишатися зі своїм народом і промовила вражаючі слова: "Куди підеш ти, туди піду й я, а де житимеш ти, там житиму й я. Народ твій буде мій народ, а Бог твій - мій Бог" (Рут 1:16).
    Після того, як Рут прибула до Віфлеєму, Боаз, близький родич Елімелеха, погодився бути "викупителем" Рут (Рут 3:7-13; 4:9-12). Він взяв її за дружину і Рут народила Оведа, Давидового діда (Рут 4:13-17), зберігши таким чином родовід Месії. Доброта Рут і її безкорислива відданість Ноомі, і її віра в Бога Ноомі, гріють серця вірних Божих і сьогодні, і спонукають нас повторювати приклад її віри.

                                     Молитва на День Св. Рут:

     Вірний Боже!  Ти обіцяв оберігати Твій народ і спасати насліддя Твоє. Ти використовував неймовірні на несподівані посудини для поширення родоводу, з якого вийшов благословенний Твій Син. Дай нам відданості Рут і такої довіри до Тебе, як у неї, аби й ми могли шанувати Тебе нашою покорою і пошаною та, щоб ми були залічені до Твого вибраного народу: Святої Християнської Церкви - благодаттю Ісуса Христа, нашого Господа і Святого Духа, які живуть і царюють з Тобою, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

неділя, 14 липня 2019 р.

Проповідь на 4-у неділю по П'ятидесятниці

                     
                    БОГ ОПІКУЄТЬСЯ НАМИ
      (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

Тож покоріться під міцну Божу руку, щоб Він вас Свого часу повищив. Покладіть на Нього всю вашу журбу, бо Він опікується вами! Будьте тверезі, пильнуйте! Ваш супротивник – диявол – ходить, рикаючи, як лев, що шукає пожерти кого. Противтесь йому, тверді в вірі, знавши, що ті самі муки трапляються й вашому братству по світі. А Бог усякої благодаті, що покликав вас до вічної слави Своєї в Христі, нехай Сам удосконалить вас, хто трохи потерпів, хай упевнить, зміцнить, уґрунтує. Йому слава та влада на вічні віки, амінь (1 Петр. 5:6-11).

            Вибраним із передбачення Бога Отця, посвяченням Духа, на покору й окроплення кров'ю Ісуса Христа: нехай примножиться вам благодать та мир! (1 Петр. 1:1, 2).

Дорогі брати  і сестри, Генріх Сенкевич уславлений польський письменник, відомий не лише історичними романами про свою вітчизну, Польщу: серед тих романів, нам, очевидно, найбільш відомим є саме екранізація роману «Вогнем і мечем», в яких описуються події Визвольної війни 1648-1654 років.  Але світові Генріх Сенкевич більше відомий своїм романом «Quo vadis?» або ж «Камо грядеши?» чи «Куди йдеш?»

В цьому романі описані події в стародавньому Римі за правління Нерона, жорстокого римського імператора.  Він «прославився» тим, що підпалив Рим, а провину за пожежу поклав на християн, яких почав дуже жорстоко і масово переслідувати. За днів Нерона, як стверджує передання, було замучено і двох Апостолів: Петра і Павла. Ми згадуємо цей день 29 червня.

Генріх Сенкевич у своєму романі зображує, як Апостол Петро під час переслідування виходить з Риму, але дорогою зустрічає Господа Христа, Який каже, що Він іде до Риму, аби знову страждати. У книзі Апостол вертається до Риму, аби підбадьорити дітей Божих навіть у час смерті залишатися вірними Христові.

Ми не живемо в стародавньому Римі. Але хто міг би подумати ще вісім-десять років тому, що в Україні, у місті Слов’янську, російські диверсанти жорстоко замучать двох пастирів і двох дияконів протестантської церкви лише за те, що вони виявляли християнські діла милосердя до українських воїнів? Хто міг би подумати, що християн будуть на сході України будуть кидати до вязниць і катувати? Навряд чи багато-хто очікував, що на окупованих територіях будуть закриватися християнські храми, і що їх будуть навіть конфіскувати, а пастирів, наче злочинців, оголошувати в розшук.

Проте так сталося. Проживаючи у світі, ми інколи забуваємось «що ми – від Бога, і що ввесь світ лежить у злі» (1 Ів. 5:19).  Диявол – «князь світу цього» (Ів. 14:30). А, отже, при першій-ліпшій нагоді, він через світ захоче звести рахунки з Богом.  Оскільки в нього руки короткі, і до Бога дотягнутися він не може, то виливає свою злобу на Божих дітей.

Його мало цікавлять його власні раби, невіруючі. Адже так чи інакше, вони перебувають у гріхах і під гнівом Божим. Найпершою ціллю диявола завжди будемо ми, віруючі. Адже віруючі «вибраний рід, священство царське, народ святий, люд власности Божої, щоб звіщали чесноти Того, Хто покликав вас із темряви до дивного світла Свого, колись ненарод, а тепер народ Божий, колись непомилувані, а тепер ви помилувані!» (1 Петр. 2:9, 10).

Ви – свідки Христові, і ви – свідчення Божої милості та любові до світу. Ви – наче більмо на оці диявола. Ви – подразники спокою світу. Тож і диявол, і світ прагнуть впливати на нас, аби ми підкорились їм і робили те, що хочуть вони – своїми словами і вчинками відрікалися Христа.

            Господь Святий Дух через Апостола Петра підбадьорює нас, любі брати і сестри, коритися Богові.  Світ, звісно, любить погратися мязами. Але світ створений Богом. І вся міць світу у порівнянні з Божою рукою – наче міць комарика у порівнянні з рукою боксера-важковаговика. Коли захоче він комарика так приплюсне, що з нього не зостанеться й мокрого місця. Творець може що завгодно зробити зі своїм творивом.  Бог може у світі і зі світом зробити, що захоче.

            Але «не бариться Господь із обітницею, як деякі вважають це барінням, але вам довготерпить, бо не хоче, щоб хто загинув, але щоб усі навернулися до каяття», – каже в іншому  місці наш Апостол (2 Петр. 3:9).  Цей світ може припинити своє існування вже сьогодні або завтра. Або ж він може ще тривати дуже довго. Визначає це Бог.

            А нас Він кличе упокоритись під Його міцну, тобто всемогутню руку. Господь хоче, аби ми корилися Його Слову і не вигадували ніяких нових законів для нашого щоденного життя окрім Його Десяти Заповідей.  Коли ми коримось Його Заповідям, то ми упокорюємось під Його могутню руку, бо таким чином ми визнаємо Його владу.

            Однак сама покора Заповідям без Христа може привести до бунту проти Бога. Бо диявол може нам проповідувати, що виконуючи Заповіді Божі, ми можемо здобути спасіння. А упокорення, про яке нам проповідує Апостол – інше. Бо, якщо ми справді будемо коритися Божому Законові, то дуже швидко зрозуміємо, що ми – порушники і  пропащі грішники, і нізащо на світі нам досконало Божих Заповідей не виконати.

            Упокоритися під могутню Божу руку означає визнання того, що ми Закону виконати не можемо, і що ми – нещасні та загублені грішники, приречені до смерті тимчасової і вічної. Таке упокорення руйнує фарисейську гординю і ми перестаємо корчити із себе святошу, а натомість б’ємо себе в груди, оплакуємо свій стан і промовляємо: «Боже, помилуй мене грішного, заради Христа!»

            Заради Христа – ось як ми упокорюємось під Божу міцну руку. Ми упокорюємось до самого кінця, віддаючи себе, своє життя і спасіння, і вічне життя у руки Спасителя-Бога, Який стався людиною і заради нас упокорився аж до смерті на хресті. Він пішов на смерть, узявши на себе всі наші гріхи, усі наші переступи проти Бога і ближніх.

            Христос обмив їх усі до одного Своєю невинною і божественною кровю і, будучи досконалим і святим, помер за нас, грішних. У воскресінні на третій день Син Божий вийшов переможцем над смертю, над дияволом і над гріхом, і кожному, хто вірує в Нього, зараховується Христова праведність, святість, невинність, а отже і перемога.

            Тож упокорення під міцну Божу руку, означає упокорення Христові, віра у Христа і довіра до Христа.  Яка може бути ще міцніша рука, що долає усіх наших запеклих ворогів: диявола, гріх і саму смерть? Це рука могутнього Бога Христа. Це рука, яка прикриває нас, обнімає нас і пригортає міцно до Себе у нашій бідності, слабкості, у нашій безвиході і в нашому каятті. Це робить лише рука Христа – рука зі знаками від римських цвяхів, якими вона була прибита до Голгофського хреста.

            Апостол каже нам, що таке упокорення завершиться повищенням. Це повищення настане Останнього Дня, коли Господь Христос повернеться у славі і настане воскресіння усіх мертвих, а ми змінимось, як свідчить Апостол Павло: «Ось кажу я вам таємницю: не всі ми заснемо, та всі перемінимось, раптом, як оком змигнути, при останній сурмі: бо засурмить вона і мертві воскреснуть, а ми перемінимось!... Мусить бо тлінне оце зодягнутись в нетління, а смертне оце зодягтися в безсмертя. А коли оце тлінне в нетління зодягнеться, і оце смертне в безсмертя зодягнеться, тоді збудеться слово написане: «Поглинута смерть перемогою!» (1 Кор. 15:51-54).

            Ми увійдемо в Христове Царство слави і будемо там у радості жити повіки віків. Усі наші болі, страждання зникнуть назавжди, бо в Царстві Божому немає ні гріха, ні смерті. Ми там будемо бачити Христа і радіти Христом і всім, що Він має у нескінченній радості.

            А поки що ми в цьому світі, який лежить у злі. У нас багато тут страхів і чимало журби. Ми можемо журитися про насущний хліб. Ми можемо журитись про одяг і про житло. Ми можемо журитись про наших дітей і про наших батьків. Ми можемо журитись про наших воїнів і про майбутню долю нашої країни. Апостол кличе нас не журитись, а покласти усю нашу журбу, тобто усі клопоти на Христа.

Якщо у вас є якась журба, кладіть її у молитві на Христа подібно до того, як ми молимось за наших братів і сестер, і не лише за них на літургії. Богові не байдуже до нас. Він піклується про нас. Він любить вас, любі брати і сестри і Він ніколи вас не залишить.

            А натомість, каже Св. Петро, зосереджуйте ваш розум, і душу, і сумління на тому, щоб залишатися тверезими. Апостол кличе не пяніти ні від чого. Спяніння буває різним, не лише алкогольним. Колись була пісня з такими словами «И в этом есть твоя вина, что, выпивая чашку чаяя вдруг пьянею без вина». Господь хоче, аби ми зберігали тверезість щодо всього і пильнували, як вартові, щоб нас не заколихав світ і диявол своїми оманами та спокусами, і таким чином відвести від Христа, а особливо від Христа відлякати.

            Бо диявол не спить, каже Апостол. Він ходить довкола. Він рикає, як лев, що шукає кого пожерти. Він не сидить у засідці тихенько. Його добре чути.  Диявол – сміливий хижак. Він проголошує свої доктрини голосно у різних місцях: з кафедр церков-відступниць, з політичних партій, з уст безбожних урядовців. Мета його, якщо вчитатись у грецький оригінал Петрового послання – випити кров жертви.

            Наближались жорстокі переслідування Нерона і Апостол кличе до тверезості та пильності, аби не зректися Христа. Краще пролити кров за Христа, аніж віддати свою кров, свою душу дияволові заради химерної безпечності упродовж певної кількості літ у грішному світі. Дивіться, каже Св. Петро, диявол рикає, залякуючи вас, але ви будьте тверезі і пильні, і «не лякайтеся тих, хто тіло вбиває, а душі вбити не може; але бійтеся більше… (Бога, Який)… може й душу, і тіло вам занапастити в геєнні» (Мт. 10:28).

            Господь Святий Дух кличе нас противитись дияволові, знаючи, що такі муки трапляються Божим дітям по цілому світі. Навіть нині християни – найбільш переслідувана релігія на світі. Де нам брати сили, аби вистояти до кінця?

            Ми сьогодні чуємо утіху Апостольського благословення. Наш Бог – Бог усякої благодаті, Бог невимовної любові.  Він нас покликав до вічної слави Свого Царства і Він нас зміцнить, і Він дасть нам силу. Він покріплює нас Своїм Словом. Він годує і поїть нас істинними тілом і кров’ю Христовими під виглядом хліба та вина Святої Вечері. Через них Він дає нам міцності, сили та відваги. І Він нас ніколи не полишиться, як і ніколи не закінчиться Його любов. У Христі і заради Христа. Амінь.

А Бог усякої благодаті, що покликав вас до вічної слави Своєї в Христі, нехай Сам удосконалить вас, хто трохи потерпів, хай упевнить, зміцнить, уґрунтує. Йому слава та влада на вічні віки, амінь (1 Петр. 5:10, 11).

пʼятниця, 12 липня 2019 р.

Велике відкриття Реформації

    
Саме Реформація здійснила велике відкриття про те, що Божа благодать і спасіння пропонуються і поширюються не лише в Таїнствах, але й також (і навіть головним чином) через Слово, тобто через проголошення самого Євангелія. Воістину, Євангеліє це перш за все, проповідування, проголошення (Марка 13:10; 1 Коринтян 1:17; 21; Колосян 1:23; Тита 1:3).Воно - не мертві надписи на могильних пам'ятниках,  а воно - живе та життєдайне мовлення Боже.  Це Євангеліє - славетне "служіння" (служба, відправа) Духа, праведності та примирення не просто через те, що воно говорить про ці реалії, а через те, що воно власне й містить, пропонує і роздає їх (2 Коринтян 3:3; 6-11; 5:18). Тут "служіння Духа" (2 Коринтян 3:8) стосується не "спецефектів" на стороні, а серцевинних дарів Євангелія, тобто життя і виправдання (або ж праведності, див. 2 Коринтян 3:6; 9). Ось як і ось чому слова Спасителя є дух і життя (Івана 6:33).

Курт Маркворт, «Спасенна істина: доктрина для мирян»

середа, 10 липня 2019 р.

Віра і невірство

    
Віра - не філософський камінь: вона не може перетворювати свинець на золото. Вона може лише осягати те, що є. Так само й невірство зворотнім процесом не може перетворювати золото на свинець. Воно просто відкидає те, що є. 

Чарльз Краут, Консервативна Реформація

вівторок, 9 липня 2019 р.

Кількість Таїнств у Новому Заповіті

    
Власне кажучи, (в Новому Заповіті) є лише два Таїнства: Хрищення і Господня Вечеря. Ці два Таїнства мають ті суттєві частини, що необхідні для Таїнства, а саме: зовнішній знак або ж елемент, запроваджений Христом і обітницю благодаті, тобто (Божу обіцянку про те), що через ці Таїнства благодать буде до Божих людей застосовуватись і в них запечатуватись.

Мартін Хемніц, Довідник: служіння, Слово і Таїнства

Проповідь на 3-ю неділю по П'ятидесятниці

                                        
                          ГОСТИНА ВІД ГОСПОДА
          (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

І вчинить Господь Саваот на горі цій гостину з страв ситих, гостину із вин молодих, із шпікового товщу, із очищених вин молодих. І Він на горі цій понищить заслону, заслону над усіма народами, та покриття, що розтягнене над усіма людами. Смерть знищена буде назавжди, і витре сльозу Господь Бог із обличчя усякого, і ганьбу народу Свого він усуне з усієї землі, бо Господь це сказав. І скажуть в той день: «Це наш Бог, що на Нього ми мали надію – і Він спас нас! Це Господь, що на Нього ми мали надію, – тішмося ж ми та радіймо спасінням Його!»    (Ісаї 25:6-9).

            Вибраним із передбачення Бога Отця, посвяченням Духа, на покору й окроплення кров'ю Ісуса Христа: нехай примножиться вам благодать та мир! (1 Петр. 1:1, 2).

Дорогі брати  і сестри, минулої неділі ми чули євангельську оповідь про багатого, який поклонявся мамоні і вкінці опинився у вічних і жахливих муках аду.  В центрі його життя був він особисто сам, а не Господь, тож і служив той багатий сам собі і дбав винятково про себе самого.  Така природа гріха і світу, який лежить у злі. І така сутність людей цього світу – мирських і себелюбних.

Їм немає діла до лазарів, які лежать під брамами їхніх розкішних палаців. Їм немає діла до бідних і голодних, до віруючих, у яких живе Христос. Вони вважають, що всі повинні бути якщо не їхніми рабами, то принаймні поденними слугами, що за копійку повинні задовольняти усі забаганки. Світогляд світу і мирських людей будується винятково на принципі «ти – мені, я –тобі». І цей принцип світ і його учитель, диявол, з усіх сил намагаються навязати Церкві.

Фальшиві проповідники хочуть обманути Божих людей, що це Божий задум і так думає Господь, а отже так повинні думати і Його люди. Вони хочуть, аби ми вірували, що все продається і купується. А, отже можна купити або ж заробити і спасіння, і праведність, і вічне життя.

Але якби це була правда, то багатий міг би купити собі найшикарнішу оселю Царства Небесного, а бідний Лазар і далі мріяв би бодай про крихту хліба зі столу багатого. Проте реальність інша – спасіння за гроші не купиш. Лицемірний багатий горить у пеклі, а віруючий Лазар тішиться гостинністю Царства Божого. У Царство Небесне не ввійдеш просто через те, тебе шанував і вихваляв безбожний світ.

Але як можна увійти в Царство Боже? Як можна спастися?  Відповідь на це питання сьогодні ми чуємо з уст нашого славного пророка Ісаї. Він каже, що спасіння дає Бог безкоштовно. Він кличе нас вірувати в цю Добру Новину. І Він каже, що спасіння приносить лише Сам Бог не через те, що ми щось зробили чи заслужили, а винятково зі Своєї благодаті, зі Своєї невимовної до нас любові – з любові, якої ніхто з нас не заслужив.

Бог кличе всіх людей отримати спасіння. Для цього Він запрошує усіх на особливу гостину на Свою гору, тобто до Християнської Церкви. Саме тут, каже Він, буде накритий щедрий банкет для всіх без винятку людей. Страви тут – добірні. Напої тут – найкращі.  Страва тут настільки вишукана, що незважаючи на те, як хто старається, такої страви, що дає таку поживу, ніхто ніколи і ніде не приготує. Бо цю страву, цю гостину робить Сам Господь.

Він запрошує усіх на святу гору, бо саме тут гостину банкет накриває Сам Бог.  Ця гостина, цей банкет від Бога радикально відрізняється від усіх можливих гостин, які накривають люди. Звичайна їжа, яку ми споживаємо, годує тіло.  Нічим не відрізняється від неї їжа навіть з найдорожчих ресторанів і від найвідоміших шеф-кухарів. І таку їжу ми повинні мати, інакше ми помремо з голоду.

Світ переповнений дієтологами, які дають поради і рекомендують різні дієти для покращення здоровя. Можливо їхні поради справді продовжать комусь життя. Але раніше чи пізніше настає мить, коли вже ніяка їжа і ніяка дієта не допоможуть. І то буде мить смерті.

Ісая сьогодні порівнює смерть із заслоною, яка розтягнена над усім людством.  Заслона смерті перебуває над усіма народами. Кожна людина живе, наче загорнута у саван смерті. І лише питанням часу є, коли ми помремо. Апостол Павло пише в Посланні до римлян: «Як через одного чоловіка ввійшов до світу гріх, а гріхом смерть, так прийшла й смерть у всіх людей через те, що всі згрішили» (5:12). Ніяка земна їжа і ніякі земні ліки не дадуть ради гріхові. Будь-який гріх завжди завершується смертю.

Проте, коли на гостину запрошує Бог, то пожива, яку Він пропонує, не просто живить тіло.  Власне кажучи, ця пожива може нашого тіла не живити зовсім. Пожива, до якої запрошує нас Господь, дає нам щось надзвичайне – те, чого не може дати ніщо у цьому світі: ані їжа, ані напої, ані гроші, ані наші діла, ані святі чи будь-що інше.

 Господь каже, що Його пожива добірна, вишукана: пожива з м’яса і вина. Через Ісаю Бог кличе до Христа.  Христос – гостина від Бога. Христос – гостина для всього людства. Христос – гостина для кожного з вас, любі брати і сестри. Бог любить людей і Бог хоче спасіння для всіх нас.

Ось чому Він дає Христа. Ось чому Христос є особливою гостиною для нас, нашим банкетом. Ми – всього на всього смертні люди. А Христос – істинний Бог та істинна людина в одній Особі. Ми – грішні. А Христос – святий і досконалий. Без Христа ми приречені до смерті і до вічних мук в аду. Христос – Цар Небесний і Його Царство святе і вічне. Але Він обирає бути для нас чудовою гостиною і розкішним банкетом.

Ісая говорячи про гостину від Господа, наче чує слова Христа, Який промовляє: «Хліб Божий є Той, Хто сходить із неба й дає життя світові… Я хліб життя. Хто до Мене приходить, не голодуватиме він, а хто вірує в Мене, ніколи не прагнутиме… Я хліб живий, що з неба зійшов: коли хто споживатиме хліб цей, той повік буде жити. А хліб, що дам Я, то є тіло Моє, яке Я за життя світові дам» (Ів. 6:33, 35, 51). Хто вірує в Христа, той живиться від Христа і Христом – той споживає страву вічного життя.

Ісая наче бачить першу гостину, гостину криваву, накриту на горі Голгофа.  Туди привели закривавленого Сина Божого, Який падав під тягарем хреста. Туди Він прийшов з дому юдейського первосвященика і з преторію римського намісника Понтія Пілата. На Себе Він забрав усі гріхи світу, усі наші гріхи, ваші гріхи і мої гріхи.

Ці гріхи Господь Христос обмив Своєю святою і дорогоцінною кров’ю. Немає такого гріха, який би не був змитий кровю Христа. І немає такого гріха, за який би Син Божий не помер на Голгофському хресті. Всі ваші гріхи, любі брати і сестри, покриті кровю Ісуса Христа. Ісус помер за всі наші провини і переступи проти Бога і наших ближніх.

Гріх був утоплений у крові Ісуса. А смерть не змогла над Ним торжествувати. Ісус вийшов із гробу переможцем над смертю на третій день і дав нам причину для торжества і радості. Так само, як Божий Син обмив Своєю кровю гріхи усіх людей. Так само Він і здолав смерть для всіх людей. Першоплід – Ісус Христос. Але перемога належить усім, хто слухаючи Боже Слово, довіряє Богові і не відкидає запрошення прийти на святу гору, на чудову Божу гостину.

  Ісая пророкує про Христову перемогу над гріхом, над смертю і над владою диявола. Він бачить Христів переможний вихід із гробу. Ісая бачить також майбутнє повернення Христа у славі. Він бачить Останній День і воскресіння усіх мертвих. Бог не спрямовує погляд Ісаї на пекло і на всіх тих, хто не вірував у Христа. Натомість уся увага пророка спрямована на нас, любі брати і сестри, на віруючих.

Ісая бачить повне руйнування смерті, руйнування смерті назавжди. Її просто вже більше не буде. Її існування закінчиться у день повернення Сина Божого у славі. Віруючі воскреснуть до вічного життя. Ісая каже, що Бог витре сльозу з наших очей. Він має на увазі саме ті сльози, які навертаються нам на очі, коли помирають наші рідні, наші друзі, ті люди, яких ми любимо, або коли помирають ті кого люблять вони.

Ісая має на увазі наш плач, коли ми перебуваємо на похороні або коли ми згадуємо тих, хто помер. Таких сліз більше не буде. Бо не буде смерті. Ми будемо бачити у Царстві Небесному усіх тих, хто вірував у Христа. Ми будемо бачити їх живими і здоровими. Ми будемо разом банкетувати і славити Христа. Ми будемо разом поклонятися Богові і співати величальні гімни. Це буде чудесний час, який не матиме кінця, бо смерті більше вже не буде. Христос здобув над нею перемогу. І Він її цілковито знищить у час Свого славетного повернення.

Ісая каже, що Бог також усуне ганьбу Свого народу із цілої землі. Це – дуже особливі і важливі слова. Світ Церкву Христову і віруючих зневажає. І чим ближче буде до повернення Христа у славі, тим брутальнішим стає світ у виливанні всякої брехні на Христа і бруду на Христову Наречену – Церкву. Особливо ефективно диявол і світ використовують телебачення. В школах вони висміюють Христа і Церкву, навязуючи теорію про еволюцію та збочені погляди на стать і статеве життя.

Вони висміюють християн за нашу віру в Христа, за нашу впевненість у воскресінні і вічному житті. Світ обчорнює християн і намагається знищити якщо не нашу віру, то, бодай, нашу репутацію. Але Господь сьогодні через Ісаю утішає нас, що всяка ганьба з нас буде усунена повністю. Зганьблені натомість будуть ті, що Христа відкидали і з Христа глузували.

А поки що ми збираємось на Його святій горі – у Його Церкві вірою. І живимось Христовим Словом, у якому маємо вічне життя. І вічне життя отримуємо із Христовими тілом і кров’ю, які ми споживаємо у хлібі та вині Святої Вечері. Христос, розп’ятий і воскреслий, служить нам не за наші заслуги, а винятково зі Свої благодаті, любі брати і сестри, щонеділі і навіть щоразу, де святкується Євхаристія, накриваючи для нас чудову гостину і даючи нам поживу прощення, праведності та вічного життя у Євангелії – у Слові і Таїнстві, аби Останнього Дня привітати нас у Своєму Царстві і промовити: «Прийдіть, благословенні Мого Отця, посядьте Царство, уготоване вам від закладин світу» (Мт. 25:34).

І тоді ми, що бенкетуємо нині Словом і Таїнством, увійдемо на вічний банкет Царства Небесного і будемо величати нашого Спасителя і промовляти: «Це наш Бог, що на Нього ми мали надію – і Він спас нас! Це Господь, що на Нього ми мали надію, – тішмося ж ми та радіймо спасінням Його!»    Заради Христа. Амінь.

А Бог усякої благодаті, що покликав вас до вічної слави Своєї в Христі, нехай Сам удосконалить вас, хто трохи потерпів, хай упевнить, зміцнить, уґрунтує.  Йому слава та влада на вічні віки, амінь (1 Петр. 5:10, 11).



субота, 6 липня 2019 р.

День Св. Пророка Ісаї

    
Сьогодні ми дякуємо Господу за Св. Пророка Ісаю. Ісая, син Амоса, вважається за найбільшого з пророків, що писали і з усіх Старозаповітних пророків Новий Заповіт цитує його найчастіше. Його ім'я означає "Ягве [Господь] спасає".
     Ісая пророкував людям Єрусалиму та Юдеї приблизно з 740 до 700 року до Різдва Христового і був сучасником пророків: Амоса, Осії і Михея.  Ісая був палким проповідником Божого Закону, засуджуючи гріх ідолопоклонства. Він також проголошував надзвичайну втіху Євангелія, неодноразово наголошуючи на Божій благодаті і прощенні. За це його також часом називають Євангелістом Старого Заповіту.  Жоден інший пророк не пророкував більш чітко про грядущого Месію та Його спасенне Царство.  Ісая передвістив не лише дивовижне народження Месії (Ісаї 7:14; 9:6), Його безконечне правління (Ісаї 2:1-5; 11:1-16) і Його публічне служіння (Ісаї 61:1-3), але й роль Стражденного Слуги та Його замісницьку смерть (Ісаї 52:13-53:12).  Опис Апостолом Іваном Ісаї, що Ісая бачив славу Ісусову і говорив про Нього (Івана 12:41) - гідний підсумок його пророцького служіння.

Молитва на День Св. Пророка Ісаї:

Господи Боже, Отче небесний! Через пророка Ісаю Ти продовжив пророцький взірець навчання Твого народу правдивій вірі та через чуда виявляв присутність Твою у створенні, аби зцілити його від гріха. Дай, аби Церква Твоя, могла бачити в Сині Твоєму, нашому Господі Ісусі Христі, Пророка останніх часів, вчення і чуда Якого тривають у Церкві Твоїй через цілющі ліки Євангелія і Таїнств; заради Ісуса Христа, нашого Господа. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

пʼятниця, 5 липня 2019 р.

День Св. Яна Гуса, пастиря і мученика

    

Сьогодні ми дякуємо Господу за Св. Яна Гуса. Професор і проповідник, мученик за християнську віру, він проповідував Христове Євангеліє, незважаючи на опір церковного істеблішменту.  Як священик Св. Ян Гус, проповідував спочатку в церкві Св. Михайла, а потім у Віфлеємській Каплиці в Празі.  Св. Ян Гус відверто засуджував порочні вчення і практики, які вже в той час заповнювали західну частину Церкви і домагався повернення Церкви до Христа і Його Слова. Як добрий і відданий Христові воїн, він терпів лихо аж до смерті на вогнищі 1415 року. Як чесний атлет, він змагався за Христове Євангеліє відверто та за правилами і одержав вінця слави від Спасителя. Як працьовитий хлібороб, він скуштує на небесному банкеті, накритому Самим Христом (2 Тим. 2:1-11). Тарас Шевченко писав про вогняний хрест чеського сповідника Яна Гуса:


Отак Гуса
Ченці осудили,
Запалили...
та Божого Слова не спалили,
Не вгадали,
що вилетить
Орел із-за хмари
Замість гуся
і розклює
Високу тіару.

Через сто з лишком років віттенберзький професор, Мартін Лютер, довершив діло Яна Гуса і, з ласки Божої, успішно відновив у Церкві проповідування Євангелія і належну відправу Таїнств. 


Молитва на День Св. Яна Гуса, пастиря і мученика:

Господи Боже!  Отче Небесний!  Ти послав Церкві Твоїй вірного пастиря Яна Гуса, Який через відданість Євангелію став мучеником, але не зрікся Твого святого Слова. Подай усім нам такої вірності Тобі і Слову Твоєму, аби по всі дні нашого життя, ми перебували у Тобі та Твоєму Слові, а в кінці увійшли у Твоє Царство Слави. Заради Ісуса Христа, Твого Сина, а нашого Господа. Амінь.