вівторок, 21 травня 2019 р.

День Св. Імператора Костянтина, християнського правителя та Св. Олени, його матері

    
Cьогодні ми дякуємо Богові за Імператора Костянтина, християнського правителя та  за  матір цього імператора, Св. Олену.  Костянтин І служив римським імператором від 306 по 337 роки по Р. Х.  Впродовж його правління міланським указом від 313 року було заборонено переслідування християн, а в кінці християнська віра набула повної підтримки від імператора.  Костянтин активно цікавився життям і вченням Церкви та 325 року скликав Нікейський Собор, на якому було дано визначення та захист православному християнству. На Костянтина мала сильний вплив його матір, Олена (роки життя прибл. 255-329 по Р. Х.). Її великий інтерес до географії святих місць християнської віри привів її до того, що вона стала однією з перших паломниць до Святої Землі. Її дослідження привели до ідентифікації Біблійних місць у Єрусалимі, Віфлеємі та в інших місцях, які й донині відвідуються християнами з усіх куточків світу.

Молитва на День Св. Імператора Костянтина, християнського правителя та Св. Олени, його матері:


     Отче Небесний!  Ти піднімаєш наших братів і сестер у Христі на високі посади в земних урядах. Приносячи Тобі подяку за Імператора Костянтина і його матір Олену, просимо благословляти наших християнських правителів, аби вони були Твоїми слугами на добро нашого народу і Твоєї Церкви, а нас - аби ми весь час за них молилися і були сумлінними та добрими громадянами нашої країни, як Ти навчаєш нас у Твоєму Слові, бо Ти живеш і царюєш з Отцем і Святим Духом, один Бог нині і повіки віків. Заради Христа. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

пʼятниця, 17 травня 2019 р.

Таїнства утверджують обітниці Євангелія

… Христос, багатий на милосердя, запровадив зовнішні та видимі Таїнства для того... щоб допомогти нашій непевності - через них, як через свідчення, що відкриті та впадають в око, Він Сам хоче мати з нами справу і таким чином, немов дуже певною ознакою і обіцянкою, Він свідчить про те, що Він справді застосовує, утверджує і запечатує обітницю Свого Євангелія окремо для кожної людини, яка використовує ці Таїнства у правдивій вірі.

Мартін Хемніц, Довідник: служіння, Слово і Таїнства

четвер, 16 травня 2019 р.

Реформа або руїна

    
Коротко кажучи,  і ви, і я добре знаємо, що ви живете без Божого Слова і що ми маємо Боже Слово. Тож наше найглибше бажання і найпокірніше прохання полягає в тому, щоб ви віддавали шану Богові, визнавали себе за тих, ким ви є, каялись і направляли свої дороги. Якщо ні, то покінчіть зі мною. Якщо я житиму, то буду вашою пошестю. Якщо я помру, то буду вашою смертю. Бо мене до вас поставив Бог. Я мушу бути, як каже Осія, ведмедем і левом подібно до Ассира. Ви не матимете спокою в присутності мого імені, допоки не реформуєтесь або не будете зруйновані!..
    Дозвольте нам безборонно навчати Євангелію. І дайте, аби ми служили бідним людям, які бажають бути побожними. Не переслідуйте і не чиніть опору тому, чого самі робити не можете, хоча зобов'язані це робити і те, що інші хочуть зробити за вас.

     Мартін Лютер, з Відозви до всього кліру

понеділок, 13 травня 2019 р.

Проповідь на 3-ю неділю Великодня

                    
ПАСТИР І ОПІКУН НАШИХ ДУШ
      (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

Бо на це ви покликані. Бо й Христос постраждав за нас, і залишив нам приклада, щоб пішли ми слідами Його. «Не вчинив Він гріха, і не знайшлося в устах Його підступу!» Коли був лихословлений, Він не лихословив взаємно, а коли Він страждав, не погрожував, але передав Тому, Хто судить справедливо. Він тілом Своїм Сам підніс гріхи наші на дерево, щоб ми вмерли для гріхів та для праведности жили; Його «ранами ви вздоровилися». Ви-бо були як ті вівці заблукані, та ви повернулись до Пастиря й Опікуна ваших душ (1 Петра 2:21-25).

            Христос воскрес!  Воістину воскрес!

Дорогі брати і сестри, доктор Мартін Лютер був сказав, що гріх прощено не для того, щоб ми могли далі в гріхові перебувати, а для того, щоб ми були від нього визволені. Інакше це називалося б допущенням гріхів, а не відпущенням гріхів. На жаль, інколи ми діємо саме так, наче маємо не відпущення гріхів, а їх допущення.

Ми можемо на перше місце в нашому житті когось іншого або щось інше, а не істинного Бога: Отця, Сина і Святого Духа і покладати нашу надію або на якусь людину, або на багатство, або ще на щось. Ми можемо ставитись до Божого Імені так, наче воно дане для того, щоб ми маніпулювали Богом, або ще гірше – використовували Його Імя для обману і видавали якісь нісенітниці чи брехні за Боже Слово.

Ми можемо нехтувати дослідженням Божого Слова і вибрати для себе щось важливіше в неділю, а не слухання проповіді Божого Слова, вважаючи, що наш відпочинок, розваги або навіть якась праця важливіші за те, щоб прийти до церкви і причаститися істинними тілом і кров’ю Сина Божого.

Ми можемо не виявляти пошани до наших батьків і до всіх старших і поводитись так, наче Божої Заповіді про шанування батька та матері не існує. А якщо існує, то можемо вдавати наче вона не стосується батьків міста чи країни, а тим більше вона не стосується наших духовних отців. 

Ми можемо вишукано завдавати біль і шкоду нашим ближнім, а коли вони звернуться до нас за допомогою у час їхньої тілесної потреби чи біди, ми можемо проігнорувати їхнє прохання, вважаючи, що П’ята Заповідь стосується лише безпосередньо убивства власними руками.

Ми можемо крізь пальці дивитися на те, як наші ближні живуть у так званих «цивільних шлюбах», глузуючи з «простого штампу в паспорті» так наче то не Бог запровадив шлюб і наче то не Бог заборонив коїти перелюб, одним із видів якого є сожительство неодруженого чоловіка та жінки.

Нам може здаватись, що коли ми займаємось якимись махінаціями в бізнесі або не виконуємо взятих на себе зобовязань, то не порушуємо Божої Заповіді «Не кради!». Адже ми буквальне не запускаємо руку в кишеню нашого ближнього і не витягуємо з неї монет чи грошових купюр. Так само як нам здається, коли ми не підтримуємо ревно служіння Церкви, то ми не крадемо в Бога.

А коли ми когось обчорнюємо, то нам може здаватися, що неправдиве свідчення може бути лише в суді і, що Бог не Суддя, перед обличчям Якого відбуваються всі наші розмови та роблять усі наші судження.  Або коли ми хочемо відібрати в нашого ближнього те, що належить йому, то нам теж може здаватись, що ніхто цього не бачить, забуваючись, що то людина дивиться на обличчя, а Бог дивиться на серце і бачить кожну нашу думку, і всі наші потаємні бажання, включно з тими, які Він забороняє.

Тоді ми справді живемо так, наче нам гріхи не відпущені, а допущені, і думаємо, що Бог дивиться на них крізь пальці. Мовляв, ми вже християни, то й грішити немає ніякого страху.  Але гріхи нам відпущено не для того, щоб ми далі жили в гріхах. Нас покликано з неволі гріха на свободу.

Апостол Петро каже нам сьогодні: «Бо на це ви покликані». Ми покликані не йти більше слідами світу. Ми покликані не слухатись повчань диявола і грішних поривів нашої власної плоті. Ми покликані, щоб іти слідами Христа. Але тут Петро не кличе, аби ми перетворювали воду на вино чи ходили по воді. Він тут навіть не говорить про те, що робили Апостоли після Пятидесятниці, а вони зцілювали хворих і виганяли бісів.

Ні, тут Апостол каже, аби ми ходили слідами Христа переслідуваного – Христа, Який страждає. «Бо й Христос постраждав за нас, і залишив нам приклада». Христос не повинен був страждати, наче каже Апостол. Але Він пішов на страждання за нас. І Він хоче, аби у стражданнях ми повторювали Його приклад. 

Наша плоть, звісно, страждати не хоче. Коли її бють по одній щоці, то їй хочеться не підставляти іншу щоку, а давати здачі інколи так, щоб за зуб було два зуби, а за одне око – два. Так само як і за слово наша плоть готова дати десяток слів. Але ми визволені для того, щоб жити на свободі. А отже ми покликані повторювати приклад Господа Христа, іти Його слідами.

«Не вчинив Він гріха, і не знайшлося в устах Його підступу!» – цитує Апостол Св. Ісаю з чудового місця в Писанні, яке ми читали у Велику Пятницю. Ісус був, є і завжди залишається безгрішним і мова Його – бездоганна, божественна. Але яких страждань Він зазнав!  У відповідь Своїм обвинувачам, які обзивали Його, лихословили Самого Бога, Ісус не лихословив.

Він терпів усі знущання і всю ту жахливу несправедливість, яка коїлась щодо Нього. Він міг би обвинуватити весь Синедріон у тому, що вони коять злочин. І Він мав би рацію. Він міг би таку саму позицію зайняти і щодо Понтія Пілата, який представляв світську владу. 

Проте Христос мовчав і терпів усе. Тож, коли щодо нас коїться несправедливість, а ті, що мали би захищати утискуваних і переслідуваних мовчать, наче в рота води набрали, то ми можемо лише говорити: «Слава Богу, що нас переслідують. Дякую Господи за те, що Ти допустив, аби я зазнавав несправедливості, утисків і навіть переслідувань. Бо якщо гнали Тебе, якщо Тебе били, і Тебе переслідували, а Ти не нарікав, то чому я маю плакати, кричати, а тим більше лихословити?  Раз мій Господь не скаржився і не нарікав, то і я не буде нарікати». 

Якщо Син Божий, невинний і святий, страждав і не перечив, не лихословив, то тим більше чому ми, прощені Богом грішники, не повинні терпеливо зносити страждання і несправедливість, яку заподіюють нам тирани та всякі переслідники Церкви Христової і Божих дітей? Ісус – святий, а в нашій плоті далі живе гріх. Тож, коли нас переслідують бодай хоч трошки, як були переслідували Христа, то ми не будемо нарікати, а лише будемо славити Бога, що Він сподобив нас бути гідними такої честі.

Звісно ж м не будемо хвалити тих, що нас переслідують. Ми скажемо: «Ви коїте зло. Але ми з готовністю страждатимемо, хоча й на страждання ці не заслуговуємо.  Хоча ви чините велику несправедливість щодо нас, ми будемо страждати заради нашого Господа. Бо й Він був постраждав заради нас».

Але є Суддя справедливий. Ісус, наш Господь мав повне право і можливість учинити негайний і справедливий суд, але з любові до нас і заради нас Він був передав усе Отцеві Небесному. І так само Отець Небесний – наш Суддя справедливий. І Він повною мірою воздасть кожному несправедливому судді, кожному переслідникові християн, кожному, хто чинить несправедливість.

Але памятаймо, що ми визволені і покликані іти слідами Христа, а Він молився за гонителів і переслідників. Він мав до них співчуття і так само співчуття вкладає нам Господь Святий Дух. І Він дає нам силу і бажання молитися за переслідників і просити Бога, аби Він їх не карав. Вони вже перебувають під гнівом Божим. Але й ми колись перебували під гнівом Божим та Господь нас покликав від темряви до світла, і від смерті до життя. 

Ми теж були такими, як і ті, хто чинить несправедливість, як ті, що переслідують дітей Божих. Апостол каже, що ми були наче ті вівці заблукані. Як гарно сповідує свій стан і наш стан славний пророк Ісая: «Усі ми блудили, немов ті овечки, розпорошились кожен на власну дорогу» (53:6).  

Усі ми блудили, тобто усі ми були покинули Бога, нашого Доброго Пастиря. Усі ми робили те, що хотіли і те, що вважали за потрібне. Але ми повернулися до Пастиря і Опікуна наших душ. Проте це ми зробили не самі. І наше повернення відбулося дуже дорогою ціною. Друга половина вірша з Ісаї свідчить: «І на Нього Господь поклав гріх усіх нас!» 

Син Божий прийшов до нас і заради нас. Він любить нас і Він прийшов, аби бути нашим Пастирем. Він каже: «Я – Пастир Добрий! Пастир добрий кладе життя власне за вівці… Я – Пастир Добрий, і знаю Своїх, і Свої Мене знають. Як Отець Мене знає, так і Я Отця знаю, і власне життя Я за вівці кладу. Також маю Я інших овець, які не з цієї кошари, Я повинен і їх припровадити. І Мій голос почують вони, і буде отара одна й Один Пастир!» (Ів. 10:11, 14-16).

Ми визволені нашим Пастирем. Ми приведені Його Духом до Його отари, Його Святої Церкви, яка є Його тілом. Про цю отару і навіть про кожну овечку, про кожного з нас, любі брати і сестри, піклується Сам Господь. Він дає нам Свого Духа. Він веде нас Своїм Словом. Він годує нам Своїм Словом. Він покріплює і відновлює нас Своїми істинними тілом і кров’ю під виглядом хліба і вина у Святій Євхаристії.  

Його небесна пожива – унікальна і завжди своєчасна допомога, і благословення, і втіха,  сила, і захист, і покрова у цьому світі, що лежить у злі.  Але в цьому таки світі, який лежить у злі, Ісус запевнює нас про те, що наші гріхи відпущені заради Нього, заради Його страждань і Його смерті на хресті, і що ви тепер – Христові вівці.

Христос помер за вас, а отже і ви тепер, у Христі воскреслому, померли для гріха, а живете для праведності. Бо ж ви більше не заблукані, а належите Йому, а Він – ваш Добрий Пастир, Який вас водить і ніколи вас не полишить. І тепер кожен з нас може разом із Давидом промовляти чудесні слова із Псалтиря:

«Господь – то мій Пастир, тому в недостатку не буду, на пасовиськах зелених оселить мене, на тихую воду мене запровадить! Він душу мою відживляє, провадить мене ради Ймення Свого по стежках справедливости. Коли я піду хоча б навіть долиною смертної темряви, то не буду боятися злого, бо Ти при мені, Твоє жезло й Твій посох – вони мене втішать! Ти переді мною трапезу зготовив при моїх ворогах, мою голову Ти намастив був оливою, моя чаша – то надмір пиття! Тільки добро й милосердя мене супроводити будуть по всі дні мого життя, а я пробуватиму в домі Господньому довгі часи!» Повіки віків. Бо на це ми покликані. Бо Христос воскрес! Воістину воскрес!  Амінь.  

неділя, 12 травня 2019 р.

Молитва на День матері

          
Любий Небесний Отче! Ти сказав був через Свого пророка: "Як когось його ненька втішає, так Я вас потішу". Дякую тобі за Твою непохитну любов, яка настільки більша від людського розуміння, щоб для того, аби зробити її для нас більш зрозумілою, Ти порівнюєш її з любов'ю матері до дитини. На силі цієї впевненості я знаю, що матиму Твій постійний провід, допомогу, підтримку і захист.
     Цього дня, що відведений для вшанування матерів, я особливо дякую Тобі за дар християнських матерів. Благословляй їх завжди. Наділяй їх благодаттю, щоб вони завжди були прикладом для своїх домашніх. Дай, щоб вони завжди пам'ятали про те, що їхні діти є священною довірою з небес. Хай перебуває над ними покровом Твоя рука і дай їм, Боже, силу для всякого завдання, мужність для всякого випробування і віру в Тебе, яка щодня буде ставати сильнішою.
     Дякую Тобі особливо за дар моєї матері і за її любов, яка так часто мене втішала. Прошу Тебе - допоможи мені, аби я став гідним її. Дай, щоб я ніколи не робив того, що засмутило б її серце. Дай мені завжди іти дорогою, яку вона окреслила - дорогою, що веде до Тебе. Спрямовуй наші ноги, аби вони ходили в любові Ісуса, Який показав приклад Своєю любов'ю до Його Матері. Молюся в Його Ім'я. Амінь.
    
З Мого молитовника

субота, 11 травня 2019 р.

День Св. Кирила та Мефодія, просвітителів слов'янських

    
    
     Сьогодні ми дякуємо Господу за двох братів-місіонерів, святих Кирила (Костянтина) та Мефодія.  Брати Кирило та Мефодій народилися в грецькій сім’ї у Солуні. (Ім'я Кирило молодший брат, Костянтин взяв незадовго до смерті, ставши ченцем 868 р.) Після рукопокладання Кирило став бібліотекарем у соборі Святої Мудрості «Гаґія Софія» у Константинополі 862 р. Згодом Кирило і Мефодій були послані Імператором місіонерами до Моравії (центр - на території сучасної Чеської Республіки). Там вони проповідували Слово Боже і навчали місцевих слов’ян їхньою рідною мовою.

     Кирило, використовуючи елементи алфавіту, який він виявив у русичів у Корсуні (на території сучасного Севастополя), уклав абетку, яка відома нині як «кирилиця» і вона стала основою для писемності слов’янських народів. Сьогодні кирилицею користуються: українці, білоруси, росіяни, болгари, македонці, серби і чорногорці (прикро, але через переслідування латинян, кирилиця не збереглася серед чехів і словаків). Традиційні християнські церкви серед цих народів, як правило, також використовують східний обряд.
     Саме завдяки діяльності цих двох святих братів, слов’яни мали можливість чути Слово Боже на зрозумілій мові, бо святі брати Кирило та Мефодій, на відміну від багатьох інших місіонерів, першими почали використовувати для євангельської місії зрозумілу мову. Св. Кирило і Мефодій зазнали також переслідувань від західних місіонерів, які вважали, що в церкві все повинне бути одноманітним: служба Божа має відправлятися за західним обрядом і обов’язково латиною (святою, на їхню думку, мовою).
     Для українців роль Св. Кирила і Мефодія переоцінити важко. Певно, що перші паростки християнства з’явилися на Русі (сьогодні Україна) через цих місіонерів, адже більша частина західної України на ту пору (як про це зазначає «Енциклопедія Українознавства») належала до Великого Князівства Моравського. Не випадково, «Повість врем’яних літ» вшановуючи нашу Велику Княгиню Ольгу, не менше вшановує і святих братів-місіонерів, Кирила та Мефодія.

Молитва на День Св. Кирила та Мефодія, просвітителів слов'янських:


Господи!  У Своєму великому милосерді Ти, через Імператора Візантії, послав двох місіонерів, Кирила та Мефодія, які зрозумілою мовою несли Твоє Євангеліє у Моравії, а звідти проповідь Твого Слова, разом із писемністю, освітою розійшлася по багатьох інших слов'янських краях.  Благослови нас, аби ми цінуючи дар Твого Євангелія нашою рідною мовою, трудилися, аби  місія Твоєї Церкви і проповідь Твого Євангелія не спинялася ні в нашому рідному краї, ані в цілому світі ні на мить, бо Ти живеш і царюєш з Отцем і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

пʼятниця, 10 травня 2019 р.

Боже Слово має силу оживлювати

  
Слово Боже має силу не через те, що воно - слово, а через те, що воно - слово Бога. Актори, ворожбити, рекламні агенції і політики можуть заворожувати своїх слухачів своїми словами. Проте Боже Слово, незважаючи на те, чи його промовляють видатні учені, а чи його бурмочуть неосвічені селяни, має силу оживлювати. Коли промовляє Бог, тоді відбуваються події...

Курт Маркворт, «Спасенна істина: доктрина для мирян»

четвер, 9 травня 2019 р.

День Св. Йова

Сьогодні ми згадуємо Св. Йова і дякуємо за нього та за книгу Йова Господу. Йов був праведний муж. Він був родом з країни Уц (Йов. 1:1), що була розташована на північний схід від Ханаану. Книга Йова досліджує глибини віри Йова - віри, яка пройшла суворі випробування стражданнями, що їх допустив Бог. Незважаючи на раптову смерть своїх десяти дітей і втрату всього свого багатства та здоров'я, Йов відмовився проклинати Бога, промовивши: "Я вийшов нагий із утроби матері своєї, і нагий повернусь туди, в землю! Господь дав, і Господь узяв... Нехай буде благословенне Господнє Ім'я!" (1:21). Втім, посеред випробувань Йов піддав сумніву значення і ціль страждань, вдаючись до тверджень про його особисту праведність (34:5, 6). Зрештою Господь об'явив, що людина не може знати таємниць Божих (38-41). Віра Йова у його Викупителя та у воскресіння восторжествувала. Це торжество віри лунає у Великодню пору, коли читаються слова сповідання Йова: "Та я знаю, що мій Викупитель живий, і останнього дня Він підійме із пороху цю шкіру мою, яка розпадається, і з тіла свого я Бога побачу, - сам я побачу Його, й мої очі побачать, а не очі чужі"...  (19:25-27). В кінці Господь відновив здоров'я Йова і благословив його ще сімома синами та трьома доньками.

Зі Скарбниці щоденної молитви

пʼятниця, 3 травня 2019 р.

Давати ліки прощення розкаяним


Як я дуже часто був писав ще від початку цієї справи,[1] я прагнув дальшої поміркованості, якої дотримуються посеред суперечливих думок і плотської ревнивості, а саме: щоб давати ліки прощення тим, що істинно повертають до єдності і миру, аби нічому не дозволяти відриватися від цілісності віри і аби до неї нічого не додавалося. Бо діла диявола ще більше руйнуються тоді, коли серця людей вертаються до любові до Бога і їхніх ближніх.

Св. Лев Великий, З листів



[1] Про «розбійничий» Собор у Ефесі.

четвер, 2 травня 2019 р.

День Св. Афанасія Александрійського

 
Сьогодні ми дякуємо Господу за Афанасія Александрійського, християнського пастиря і сповідника. 325 року по Різдві Христовім, будучи секретарем і дияконом єпископа Александрійського Олександра, він взяв участь у Нікейському Соборі. На Соборі, тоді ще диякон Афанасій, активно відстоював божественність Христа і Його єдиносущність з Отцем. За чисте сповідування сьогодні в Нікейському Символі віри «Вірую в єдиного Господа Ісуса Христа, Сина Божого Єдинородного, від Отця родженого перше всіх віків, нествореного, єдиносущного з Отцем, через Котрого все сталося», значною мірою ми повинні дякувати Богові за Афанасія, який відстояв Біблійну істину в запеклій суперечці з аріанами.  328 р. по Р. Х. Афанасія було обрано єпископом Александрійським.      Слід додати, що на 350 р. по Р. Х. саме Cв. Афанасій залишився одним-єдиним вірним Богові єпископом в східній частині Церкви, тоді коли решта таки відпали в аріанську єресь. Переживши чимало переслідувань і вигнань, фальшивих звинувачень і незаслужених прикростей (Мт. 5:10-12), Св. Афанасій завершив своє земне життя в цьому світі на єпископській кафедрі в Александрії 373 р. по Різдві Христовім. Св. Афанасієві також традиційно приписується укладання Афанасіївського Символу віри.

Молитва на День Св. Афанасія Александрійського:

Господи Боже! У час криз і небезпек Ти посилаєш мужів, які чітко проголошують істини Твого Святого Слова. Ми дякуємо Тобі за слугу Твого, Афанасія, через служіння якого Ти зберіг правдиве сповідання Церкви про Твого Сина Ісуса Христа. Продовжуй посилати Церкві вірних і здібних мужів, аби вони Твою істину і проголошували, і захищали, аби Твоє Ім'я - Отця, і Сина, і Святого Духа, славилось повіки віків. Через Ісуса Христа, Твого Сина, а нашого Господа. Амінь.


середа, 1 травня 2019 р.

День Св. Пилипа і Якова, Апостолів

    
Сьогодні ми згадуємо Св. Апостолів Пилипа і Якова і дякуємо за них Господу. Про Св. Пилипа згадано в списках Апостолів (Матвія 10:3; Марка 3:18; Луки 6:14; Дії 1:13), але більше про нього говорить лише Євангеліє від Св. Івана. Пилип був із Віфсаїди у Галілеї і був одним із перших учнів, покликаних після Св. Андрія і Петра. Пилип також долучився до приведення Нафанаїла до Христа (Івана 1:43-51). Саме Пилипові Ісус поставив питання про те, де купити хліба, аби нагодувати п'ять тисяч чоловіків (Івана 6:5). Упродовж Святого Тижня Пилип разом із Андрієм приводили до Ісуса греків, яких цікавив Господь (Івана 12:20-22). А у вечір Чистого Четверга Пилип попросив Ісуса показати йому і решті учнів Отця (Івана 14:8). Відповідно до Передання Пилип вирушив з проповіддю у Фригію і там був похований.
     Св. Яків був сино Алфея і його ще називали "Молодшим" (аби відрізняти його від Якова, сина Зеведейового "Старшого", день якого ми святкуємо 25 липня). Його мати, Марія, була однією з вірних жінок, які стояли біля хреста Ісусового (Матвія 27:56; Марка 15:40). Про Якова згадано в тих само списках, що й про Пилипа, але більше згадок про нього в Новому Заповіті немає. Також немає інформації про поле його місії та про обставини його смерті, окрім згадки про те, що він був перепиляний на дві половини.

Зі Скарбниці щоденної молитви

вівторок, 30 квітня 2019 р.

Великодня проповідь

                           
РОЗПЯТИЙ ХРИСТОС ВОСКРЕС!
  (Нарис молитового роздуму пастиря В’ячеслава Горпинчука)

Як минула ж субота, Марія Магдалина, і Марія Яковова, і Саломія накупили пахощів, щоб піти й намастити Його. І на світанку дня першого в тижні, як сходило сонце, до гробу вони прибули, і говорили одна одній: «Хто відвалить нам каменя від могильних дверей?» А зиркнувши, побачили, що камінь відвалений; був же він дуже великий... І, ввійшовши до гробу, побачили там юнака, що праворуч сидів, і був одягнений в білу одежу, – і жахнулись вони... А він промовляє до них: «Не жахайтесь! Ви шукаєте Розп'ятого, Ісуса Назарянина. Він воскрес,  – нема Його тут! Ось місце, де Його поховали були. Але йдіть, скажіть учням Його та Петрові: Він іде в Галілею попереду вас, – там Його ви побачите, як Він вам говорив». А як вийшли вони, то побігли від гробу, бо їх трепет та страх обгорнув. І не сказали нікому нічого, – бо боялись... (Євангеліє від Св. Марка 16:1-8).

            Христос воскрес!  Воістину воскрес!

Дорогі брати і сестри, світанок першого Великодня був для Христових учнів і для жінок, які вірували в Христа, дуже важким. А яким іще може бути початок дня, коли слід іти до гробу? І то непросто до гробу, а до гробу Сина Божого, Сина Давидового, Сина Людського? Вони втратили не просто визначного ізраїльтянина, не просто видатного учителя і проповідника. Вони втратили, як про Нього говоритимуть двоє учнів дорогою до Еммаусу Того «що має Ізраїля визволити» (Лк. 24:13).

Господа Христа неправдиво обвинуватили, звели на Нього наклеп, учинити над Ним неправедний суд і передали в руки римської влади з вимогою Христа стратити. І це зробили провідники Ізраїлю, духовні отці їхнього народу! Ці духовні отці – дуже лукаві і жорстокі. Якщо так зробили з Христом, то вони можуть так само розправитись із Христовими учнями, і з усіма послідовниками Ісуса, серед яких були і наші жінки: Марія Магдалина, і Марія Яковова, і Саломія.

            Це були відважні жінки. Учні сиділи за замкнутими дверима, бо боялися, що розгніваний юдейський провід незабаром прийде і по них або пошле кого-небудь, щоб заподіяти учням якесь зло. Так ми, буває, ховаємось вдома або на роботі і ні слова не кажемо про Христа, не визнаючи щонеділі нашу віру на зборі святих, не визнаючи нашу віру на роботі і на відпочинку, серед колег або в якомусь кафе чи ресторані, коли зі страху перед світом, боїмось проказати навіть молитву про благословення їжі. А нас же за це ніхто не гонить і не переслідує!

А наші жінки не ховаються. Вони накупили пахощів і вирушили до гробу, аби за юдейським звичаєм намастити тіло розпятого Господа Христа.

            Це були жінки, які мали любов до Господа. Ця любов була дана їм Богом і вона стала відповіддю на Божу любов. Саме ця любов до Бога давала їм мужності вирушити в дорогу і робити те, що потрібно робити.  Як написано: «Любов… усе зносить, вірить у все, сподівається всього, усе терпить! Ніколи любов не перестає!» (1 Кор. 13:7, 8).

Якби вони не мали любові і духовного серця, то страх паралізував би і їхню волю, і їхню силу. Вони перебували б у глибокому відчаї і не переступали б порогу навіть власного дому. А тут вони на світанку неділі же простують із пахощами до гробу Господнього. І їх не бентежать питання про те, що буде з ними, коли юдейська верхівка довідається про їхні відвідини гробу Господнього: чи подивиться на це крізь пальці, а чи задумає їх провчити так, щоб і іншим було зась.

Ні в них лише одна думка і одна розмова: «Хто відвалить нам каменя від могильних дверей?» Ось – їхній клопіт. Адже камінь був великий, а гріб запечатаний. Можливо, вдасться умовити варту, поставлену біля гробу? А, можливо, будуть там якісь прохожі чоловіки, що відважаться їм допомогти?

Але, коли вони приходять до гробу, то римської варти там не бачать. І так само вони не бачать на вході того величезного каменя, яким був закритий вхід до гробу Господнього. Він був відвалений. Для них хтось виконав непосильне для них діло. Перша несподіванка.

Друга несподіванка – ще більша. «І, ввійшовши до гробу, побачили там юнака, що праворуч сидів, і був одягнений в білу одежу, – і жахнулись вони...»  Ангели завжди зявляються в ключові миті людської історії. Херувим став із полумяним мечем на варті раю, коли наших прабатьків Бог прогнав після їхнього гріхопадіння. Про кінець світу Господь каже, що всі люди на зеемлі: «побачать вони Сина Людського, що йтиме на хмарах небесних із великою потугою й славою. І пошле Анголів Своїх Він із голосним сурмовим гуком, і зберуть Його вибраних від вітрів чотирьох, від кінців неба аж до кінців його» (Мт. 24:30, 31).

Ангел сповістив про народження Спасителя. І ось жінки бачать ангела у гробі Господньому і, природно, лякаються. Ангели завжди заспокоюють віруючих, аби ми не лякались. Так само ангел заспокоює і наших жінок: «Не жахайтесь! Ви шукаєте Розп'ятого, Ісуса Назарянина. Він воскрес,  – нема Його тут! Ось місце, де Його поховали були».

«Ви шукаєте Розпятого?  Ви шукаєте закривавленого мертвого Христа?», – наче каже ангел. «Він воскрес! Смерть не могла Його втримати! Він віддав Себе на тортури і страшні смертельні муки винятково ради вас і ради всіх людей. Він страждав зав ваш гріхи і за вші провини Він мучений був. І це правда, що Він помер. 

І Він завжди буде Розпятий. На Його руках, на Його ногах, на Його боці завжди будуть сліди від ран, як нагадуванням вам про те, якою дорогою ціною ви були викуплені від ваших гріхів, від влади диявола і смерті. І як нагадування про Христову невимовну любов до кожного з вас. Бо саме з цієї любові Він стався людиною і страждав, і був похований.

І воскрес! Він воскрес! А ось доказ. Його тут немає. А залишилось лише місце Його поховання. Живому немає чого робити поміж мертвими. Все, що Він казав про Свої страждання і смерть – виконалось. І виконалось те, що Христос пророкував про Своє воскресіння. Він воскрес! 

А тепер не гайте часу і поспішайте, і скажіть учням Його і Петрові: «Він іде в Галілею попереду вас, – там Його ви побачите, як Він вам говорив». Ангел дає доручення жінкам передати небесне послання, новину про воскресіння Христове усім учням і, зокрема, Петрові, який позавчора, зі страху, був тричі публічно відрікся від свого Господа, а потім у сльозах розкаявся. Ідіть скажіть усім учням, і зокрема Петрові, – каже ангел, передаючи учням і Петрові утішливе великоднє Євангеліє.

Ви побачите Христа там, де Він говорив – каже ангел нашим жінкам. Марно шукати Христа в порожньому гробі. Марно шукати Христа, задивляючись на небо. Марно шукати Христа, вирушаючи на різноманітні паломництва. Христос може знайти нас і дорогою до Дамаску, як Він був знайшов переслідника Савла. Христос може нас знайти і на острові Патмос, як Він знайшов Свого улюбленого учня, старенького вже Апостола Івана.

І обовязково Христос перебуває там, де двоє або троє збираютья в Імя Його. Христос обіцяє перебувати в нас і серед нас, коли ми будемо споживати Його тіло і пити Його кров. Христос каже, що ми залишаємось Його учнями і маємо свободу, яку Він для нас здобув на хресті і у воскресінні, коли перебуваємо у Його Слові.  Христос воскрес і Христос – посеред нас, любі брати і сестри. А де Він – там і прощення гріхів, і виправдання, і воскресіння, і вічне життя. Бо Розпятий Христос воскрес!

Наші жінки, вийшовши із гробу, побігли в місто. Але вони не забігли в місто і не вигукували на вулицях і майданах: «Христос воскрес!» Вони побігли до учнів і ми знаємо, що вони виконають доручення ангела.  Бо незабаром до порожнього  гробу Христового прибіжать Петро та Іван. І незабаром воскреслий Христос зустрінеться із заплаканою Марією Магдалиною, і з іншими учнями.

Яке чудове послання передає ангел жінкам і нам, любі брати і сестри. Згадаймо лишень, з яким настроєм ішли ці троє жінок на світанку неділі до гробу Господнього! Які вони були засмучені, стривожені, а потім ще й нажахані. Але тепер усе змінилось.

Тепер вони і ми можемо зневажати і гріх, і диявола і навіть саму смерть, і разом із Апостолом Павлом вигукувати: «Де, смерте, твоя перемога? Де твоє, смерте, жало? Жало ж смерти – то гріх, а сила гріха – то Закон. А Богові дяка, що Він Господом нашим Ісусом Христом перемогу нам дав» (1 Кор. 15:55-57).

Так, ми далі залишаємось дітьми Адама. І звісно, якщо Господь Христос не повернеться за наших днів у славі, ми помремо, бо наше тіло залишається заражене гріхом і воно – тлінне. Але Христове воскресіння робить велику різницю. Бо через те, що Христос забрав усі гріхи на Себе, пролив за них Свою кров і помер за них, і воскрес, то це означає, що вони мені більше шкоди завдати не можуть.

Адже я вірую у Христа. А Христос воскрес! Він – надто могутній для них. Вони нічого Йому вдіяти не можуть. А Він їх знищує, ламає і руйнує, і кидає до аду, а Сам возноситься на небеса! І тому ми не боїмося більше цих жахливих тиранів, бо чим вони нам можуть погрожувати? Гріхами? – Так їх Христос забрав на Себе!  Смертю і гробом? Так «Христос воскрес із мертвих, смертію смерть здолав і тим, що в гробах життя дарував!»

Ми знаємо, що нас чекає – і то не лише фізична смерть, але й воскресіння до вічного життя.  Наша плоть і наші відчуття в цьому світі, звісно противляться сьогоднішньому Євангелію і вірі. Бо далі живемо в грішному тілі. Диявол далі бродить коло нас – на ланцюгові, але бродить і нашіптує свої лукаві брехні. Смерть косить людей і одного дня добереться до нашої грішної плоті, до нашого старого Адама.

І через це відчуття і розум противляться Великодньому Євангелію і вірі. І якщо ми будемо покладатися на відчуття, то ми неминуче загинемо навіки віків. Тож ідімо за вірою, яку в нашому серці створив Господь Святий Дух і покріпляймося у цій спасенній вірі якомога частіше Словом і правдивими тілом і кров’ю Розпятого і Воскреслого Христа, аби горнутися до Христа, щоб Останнього Дня, у час славетного повернення Христа, ми уподобились до Христа і тілом і душею, і повіки жили в Його Царстві. Бо Христос воскрес! Воістину воскрес!  Амінь.

понеділок, 29 квітня 2019 р.

Пора Великодньої радості


Великодня пора - п'ятдесят днів радості, що простягаються від Великодня до П'ятидесятниці. Впродовж цього часу Церква святкує завершення Христової боротьби та проголошує Його перемогу над смертю та Його благодатні дари любові і милосердя для всіх тих, що вірують в Нього: усі блага Його життя, смерті і воскресіння. Це найбільша церковна пора радості!  Христос воскрес!  Воістину воскрес!  Світлини: Великодня неділя у парафії Воскресіння.











неділя, 28 квітня 2019 р.

Христос воскрес!


Та нині Христос воскрес із мертвих, первісток – серед покійних (1 Коринтян 15:20).
 ХРИСТОС ВОСКРЕС!  
 ВОІСТИНУ ВОСКРЕС!
               Любі брати і сестри!

Зичу Вам радісного та благословенного святкування Великодня! Ми радіємо, що наш розп'ятий і воскреслий Господь Ісус Христос – первісток серед покійних. Який чудовий буде той День, коли воскреслий Христос повернеться у славі, аби воскресити усіх покійних і забрати віруючих в Нього до вічного життя у Його Царстві!  Хай воскреслий Господь благословляє вас і нині, і завжди! Бо Христос воскрес!  Воістину воскрес!

 У Христі Ісусі, нашому розпятому і воскреслому Господі,

+ В’ячеслав Горпинчук,

Єпископ Української Лютеранської Церкви

субота, 27 квітня 2019 р.

Велика Субота

    
Спомин про Велику Суботу охоплює спочинок нашого Господа в гробі та Його сходження в пекло. Проте сходження у пекло не є глибиною Христового пониження, а радше демонстрацією Його цілковитої перемоги над смертю. Цей день забирає нас із глибин найбільшого смутку і переводить до відлюдного місця роздумів про Христові Страждання, і до святкування перемоги, коли ми очікуємо, як у Великдень Христове воскресіння засяє у всій своїй славі.


Молитва на Велику Суботу:
Боже!  Ти вчинив, аби ця найсвятіша ніч засяяла славою воскресіння Господнього. Вбережи нас в духові усиновлення, якого Ти нам дав, аби ми оживлені в тілі та душі, могли служити Тобі у всякій чистоті; через Ісуса Христа, Твого Сина, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

пʼятниця, 26 квітня 2019 р.

Велика П'ятниця

    
Сьогодні ми святкуємо Велику П'ятницю.  Велика П’ятниця є кульмінацією Святого Тижня, але не Церковного року, бо ми знаємо, що після Великої П’ятниці настає той день, коли смерть поступиться життю. Якби згадування Великої П’ятниці було відділено від Великодня, то ми би залишалися у наших гріхах і таким чином останнім словом Великої П’ятниці було би: «Ви – засуджені». Навіть, коли ми стоїмо біля підніжжя Хреста і розмірковуємо про плату за наші гріхи, ми збираємося тут, як діти, що примирені з Богом. На службах Великої П’ятниці Церква не залишає нас у темряві та тіні смерті, а радше наповнює нас певністю перемоги над гріхом, смертю і дияволом, вказуючи нам на кінцеву перемогу, яку ми будемо святкувати на Великдень.  А сьогодні в нас - Вечірня. Початок о 19:00.


Молитва на Велику П'ятницю:

Всемогутній Боже, благодатно поглянь на цю Твою сім’ю, за яку наш Господь Ісус побажав бути зрадженим, виданим у руки грішників і постраждати аж до смерті на хресті; Він живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків.  Амінь.


     Зі Скарбниці щоденної молитви