середа, 20 лютого 2019 р.

Гірлянда з чотирьох пасем

 Для плідного дослідження Писання  Лютер підбадьорює нас використовувати «гірлянду з чотирьох пасем». Це означає знаходити в тексті спочатку якесь навчання, по-друге, причину для подяки, по-третє, нагоду для сповідання і по-четверте, причину для молитви.  Таким чином ми чуємо Боже особисте звернення у Законі і Євангелії, а текст не стає іграшкою для інтелектуальних забав.
Курт Маркворт, «Святе Писання: Книга Христова»

понеділок, 18 лютого 2019 р.

День Св. Мартіна Лютера, доктора і сповідника




Сьогодні, відповідно до стародавньої християнської традиції, ми дякуємо Господу за доктора Мартіна Лютера. Народився він 10 листопада 1483 року в Айселебені (Німеччина). Спочатку він вивчав юриспруденцію. Проте після близької зустрічі зі смертю він почав досліджувати богослов'я і вступив до августинського монастиря. 1505 року його було ординовано на священика і 1512 року він здобув докторський ступінь. В час професорства в новоствореному університеті у Віттенберзі його дослідження Писання поставили під сумнів чимало вчень і практик Церкви, особливо щодо продажу індульгенцій. Його відмова відступитися від своїх переконань закінчилася відлученням його від римської церкви 1521 року. Після періоду ізоляції у Вартбурзькому замку, Лютер повернувся до Віттенберґу, де провів решту свого життя, проповідуючи та навчаючи, перекладаючи Писання і пишучи гімни та численні богословські трактати. Його пам'ятають і вшановують за постійний наголос на тій Біблійній істині, що заради Христа Бог проголошує нас праведними благодаттю через саму віру. До небесної домівки Господь покликав доктора Мартіна Лютера 18 лютого 1546 року, коли Реформатор відвідував місто в якому народився.

Молитва на День Св. Мартіна Лютера, доктора і сповідника:

Боже! Ти наша Твердиня і сила наша. Ти підніс слугу Свого, Мартіна Лютера, аби він реформував та обновив Твою Церкву у світлі Твого живого Слова, Ісуса Христа, Господа нашого. Захищай і очищуй Церкву в наш час і дай, аби ми сміливо проголошували Христову вірність аж до смерті і Його воскресіння, яке виправдовує, як дав це Ти пізнати слузі Твоєму, Мартіну через Ісуса Христа, нашого Спасителя, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

неділя, 17 лютого 2019 р.

Проповідь на 6-у неділю по Богоявленні

                
                    ПРИЙНЯТИ НЕТЛІННИЙ ВІНОК
          (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

Хіба ви не знаєте, що ті, хто на перегонах біжить, усі біжать, але нагороду приймає один? Біжіть так, щоб одержали ви! І кожен змагун від усього стримується; вони ж – щоб тлінний прийняти вінок, але ми – щоб нетлінний. Тож біжу я не так, немов на непевне, борюся не так, немов би повітря б'ючи. Але вмертвляю й неволю я тіло своє, щоб, звіщаючи іншим, не стати самому негідним. 
Не хочу я, браття, щоб ви не знали, що під хмарою всі отці наші були, – і всі перейшли через море, і всі охристилися в хмарі та в морі в Мойсея, і всі їли ту саму поживу духовну, і пили всі той самий духовний напій, бо пили від духовної скелі, що йшла вслід за ними, а та скеля – був Христос! Але їх багатьох не вподобав був Бог, бо «понищив Він їх у пустині» (1 Коринтян 9:24-10:5).

            Божій Церкві… посвяченим у Христі Ісусі, покликаним святим… благодать вам і мир від Бога Отця нашого й Господа Ісуса Христа!  (1 Кор. 1:2, 3) Амінь.

Дорогі брати і сестри, в «Одіссеї», написаній славетним Гомером, згадуються сирени, міфічні істоти, які своїм чарівним співом заманюють мореплавців на береги, лише для того, щоб їх погубити. Коли Одіссей пропливав повз їхнє узбережжя, то привязав себе до щогли, аби стримати себе від спокуси кинутись просто на погибель. 

Втім, пригоди Одіссея – це міф і художній твір. Але правда полягає в тому, що ми перебуваємо весь час серед загроз. Пройшовши місце із сиренами, Одіссей міг розслабитись. Ми ж повинні бути завжди на сторожі. Апостол Петро про це застерігає нас такими словами: «Будьте тверезі, пильнуйте! Ваш супротивник диявол ходить, рикаючи, як лев, що шукає пожерти кого. Противтесь йому, тверді в вірі» (1 Петра 5:8, 9).

Сьогодні Господь Святий Дух через Апостола Павла кличе нас змагатись. Він порівнює життя християнина і християнки, ваше життя, із спортивним змаганням. Він наводить приклад коринтських спортсменів. Зараз, коли відбуваються змагання, то існує три види перемоги, яку розділяють на три місця або ж різні види медалей: золоту, срібну і бронзову.  Крім цього, існують різні рейтинги, коли спортивні оглядачі в різних видах спорту відстежують успіхи того або іншого спортсмена.

У стародавньому Коринті так не було. Змагання були для багатьох людей, але перемогу здобував лише один. Якщо бігуни виходили на дистанцію, то змагалися з усіх сил. Але якщо хтось прибігав на декілька секунд пізніше за переможця, то ніякого другого чи третього місця, срібної чи бронзової медалі він не отримував. Переможець був лише один.

А який приз крім захоплення глядачів належав переможцеві? Апостол каже, що таким призом є тлінний вінок. Історики кажуть, що такі вінки могли бути трьох видів – вінок із листя оливок, вінок із лавру або навіть вінок із листя петрушки.

Але що мав зробити спортсмен, аби отримати такий вінок із листя оливок, лавру чи петрушки. Він повинен був багато готуватись. Тобто, він мав багато тренуватись. Можливо, він мав слідкувати за тим, шо він їсть і п’є, утримуватись від якихось розваг, аби повністю присвятити свій час підготовці до змагання, на якому він сподівався отримати перемогу і вінок – з листя оливок, лавру чи петрушки.

Наскільки більше уваги нашому змаганню повинні приділяти ви, любі християни, каже Павло. Адже якщо спортсмени в той час не змагалися за величезні кошти, як це часто робиться зараз, а лише за символічний якийсь приз, який з часом ще й зівяне, то наскільки серйозніше повинні ставитись до нашого змагання ми?  Адже нашою метою є не якийсь тлінний вінок, а вінок нетлінний – вічне життя у Царстві Божому!

Ми не мали вічного життя через гріх. Але Ісус Христос, Божий Син, забрав на Себе усі наші гріхи і обмив їх усі до одного Своєю невинною і святою кровю.  Він приніс Себе у святу і досконалу жертву, померши за кожного з нас і воскреснувши на третій день, здолавши саму смерть.  Віра в Христа зараховується вам у праведність, любі брати і сестри. Через віру в Христа ви маєте прощення гріхів, праведність, воскресіння і вічне життя у Божому Царстві.  Аби ви мали цей нетлінний вінок Ісус був одягнутий у вінець терновий.

Але віру можна втратити. А коли втрачається віра, то втрачається і все інше, що ми маємо через віру – усе, що для нас здобув Господь Христос. Тоді ми втрачаємо Христа, а з Ним і прощення гріхів, і вічне життя. І тоді ми не переможці на дистанції, а тоді ми – переможені.

А ким ми тоді переможені? Коли ми втрачаємо віру в Христа, то ми тоді переможені гріхом, дияволом і смертю. Ці три вороги торжествують тоді, що погубили ще одну людину і ще одне творіння Боже буде вкинуте разом із ними на вічні муки до аду.

Тож Апостол каже, що це змагання не на життя, а на смерть. Бо переможець отримає вічне життя, а поразка означає смерть не лише тимчасову, але й вічну. Апостол також використовує аналогію з боксу. Він каже: «борюся не так, немов би повітря б'ючи». Ми не повітря б’ємо, але, як написано: «Ми не маємо боротьби проти крови та тіла, але проти початків, проти влади, проти світоправителів цієї темряви, проти піднебесних духів злоби» (Еф. 6:12).

Світ і диявол апелюють до грішної плоті і вони стараються зробити все, аби плоть здобула перемогу над новою людиною, народженою Словом, з води і Духа. Їхня ціль задушити нашу віру в Христа. А наша ціль, як каже Павло відправити в нокдаун і грішну плоть, і диявола.

Боротьба – серйозна. Наслідки – вічні. Ми дуже добре знаємо себе самих і наші гріхи є завжди перед нами, як це сповідує Псалмоспівець. Через це ми можемо завдавати ударів туди, де гріх потенційно може вилізти у всій його потворності. І Апостол каже: «Але вмертвляю й неволю я тіло своє, щоб, звіщаючи іншим, не стати самому негідним». До цього кличе Господь Святий Дух і нас. Ви знаєте, любі брати і сестри, ваші тіла, і ваші слабкості.  Невольте їх і умертвляйте грішні звички і грішні потяги.

Так само противтесь дияволові. Чиніть йому опір. Господь Святий Дух кличе нас до спротиву дияволові вірою, яку Апостол Павло називає щитом. Він також кличе нас застосовувати духовного меча – Слово Боже. Довіряйте Ісусові в усьому.

Ця довіра – ключова для нашого спасіння. Сьогодні Апостол Павло крім порівняння нашого життя зі спортивними змаганнями, наводить нам також приклад мандрівки Ізраїлю, Старозаповітної Церкви із єгипетської неволі. У Єгипті їх чекала повільна смерть. Як народ вони були приречені не лише через те, що були безмовними рабами, але й те, що єгипетська влада розпочала вже була геноцид проти ізраїльтян, віддаючи накази убивати їхніх новонароджених хлопчиків. 

Проте могутньою рукою Господь вивів Свій народ із Єгипту, із дому рабства.  Коли вони виходили з Єгипту, то Господь знищив цілу єгипетську армію, яка гналася за народом, що ішов у Обіцяний Край.  Божий народ перейшов море по сухому, коли Господь розділив для них Червоне море.  А над єгиптянами, які гналися за Церквою, Господь зімкнув води моря і вони потопились. Ізраїль увійшов у море і вийшов на свободу. Єгипет увійшов у море і загинув.

Десять кар єгипетських, перехід крізь море – великі чуда, які відбувались на очах мільйонів людей. Здається, що такі події мали запамятатися на все життя. Здавалося б, що такі масштабні чуда справили б враження навіть на найбільших песимістів і зробили би їх послідовниками Господа до останнього їхнього подиху на цьому світі. 

Але й на цьому чуда не закінчились. Господь не залишив Ізраїль у подорожі пустинею. Він вдень ішов з ними у стовпі хмари, а вночі у стовпі вогню. Вони завжди могли бачити Його люблячу присутність. Якою втіхою і яким підбадьоренням було бачити Господа поряд!

А до того ж вони їли духовну їжу. Манна була чудесною їжею, яку щодня, крім суботи, посилав їм люблячий Бог. Він годував їх, аби вони не мали голоду, а завжди були насичені.  Він поїв їх зі скелі, з духовної скелі, каже Св. Павло, яка йшла вслід за ними. І то був Христос. Від Нього вони отримували захист, духовну поживу і духовний напій.

            Все це мали усі ізраїльтяни без винятку. Але їхня історія і сьогоднішні слова служать дуже серйозним застереженням. «Але їх багатьох не вподобав був Бог, бо «понищив Він їх у пустині» – сказано нам сьогодні в Біблії. Як таке може бути? Всі ішли разом. Всі їли одну й ту саму духовну поживу. Всі пили один духовний напій. Але, як ми знаємо зі старшого покоління у Обіцяний Край увійшов лише Ісус Навин і Калев. А всі інші померли у пустині. Вони не довірилися Господу. Вони не довіряли Христові, Який ішов з ними і Який вів їх у Обіцяний Край.

            Це дуже сильне застереження для нас, любі брати і сестри. Ми перейшли наче Червоне море.  Бо Червоне море тут – прототип Хрищення. Ми вийшли з вод Хрищення визволеними людьми.  І зараз ми перебуваємо разом на марші до Царства Небесного. Любий Господь народив нас до нового, духовного життя.

            І Він нас у цій дорозі, сповненій небезпек не полишає. Духовна їжа ізраїльтян, манна – прототип істинного Хліба, що з неба зійшов – Ісуса Христа, Який промовляє до нас у Слові і причащає нас Своїм істинним тілом під виглядом хліба, даючи нам прощення гріхів і вічне життя.

            Так само і зі Скелі духовний напій ізраїльтян на марші до Обіцяного Краю – прототип Чаші, з якої Господь поїть нас Своєю істинною кров’ю під виглядом вина. Життєдайний цей напій, який приносить нам спільноту з Христом і вічним життям. Щонеділі кличе нас Божий Син приходити до Його столу, а особливо змучених дорогою, Він готовий покріпити в будь-який день, коли лишень виникне потреба.

            Але памятайте, як застерігає нас Христів Апостол. Він кличе нас іти з вірою в Христа.  Вертатися до нашого Хрищення у покаянні і вірі щодня.  Споживати Христове тіло і кров у вірі в Сина Божого, уповаючи на Його святу любов, Його піклування, Його опіку і провід. Хай Господь Святий Дух плекає нашу віру Словом і Таїнством, аби в кінці ми увійшли в наш Обіцяний Край – Царство Боже і прийняли нетлінний вінок – вічне життя. З Христом і заради Нього. Амінь.

Благодать Господа нашого Ісуса нехай буде з вами! (1 Кор. 16:23). Амінь.

субота, 16 лютого 2019 р.

Віра надто добра і щедра


Віра надто добра і щедра, аби тримати всі такі скарби при собі. Але коли вона промовляє, то її переслідують всі невіруючі святі. Та їй байдуже і вона йде собі далі.
Мартін Лютер, з проповідей

пʼятниця, 15 лютого 2019 р.

День святих Филимона та Онисима

Сьогодні ми згадуємо святих Филимона та Онисима та дякуємо за них Господу. У першому столітті Филимон був відомий християнин, який мав раба на ім'я Онисим. Хоча ім'я Онисим означає "корисний", Онисим виявився "некорисним", втікши від свого пана і, можливо, навіть щось в нього укравши (Филимона 18). Якимось чином Онисим познайомився із апостолом Павлом, який пізніше перебував у в'язниці (можливо в Римі) і через Павлове проголошення Євангелія він став християнином. Визнавши перед Павлом, що він був утеклим рабом, Онисим був спрямований Павлом до його пана та став знову "корисним". Аби допомогти прокласти дорогу для Онисимового мирного повернення додому, Павло відправив разом із ним листа, в якому спонукав Филимона простити свого раба за втечу та "прийняти його як мене" (в. 17), "і вже не як раба, але вище від раба, як брата улюбленого" (в. 16). Цей лист пізніше був прийнятий Церквою як одна з книг Нового Заповіту.

Молитва на День святих Филимона та Онисима:

Господи Боже, Отче Небесний! Ти відправив Онисима назад до Филимона, як брата у Христі, визволивши його від рабства гріха через проповідування апостола Павла. Очисти глибини гріха всередині душ наших і спини в нас образи за минулі переступи, щоби милосердям Твоїм були ми примирені з нашими братами та сестрами і, щоби наше життя відображало Твій мир; через Ісуса Христа, нашого Господа. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

четвер, 14 лютого 2019 р.

День Св. Валентина, мученика

    
     Св. Валентин, який був лікарем і пастирем, і мешкав у Римі під час правління Імператора Клавдія, став одним із найбільш визначних мучеників ІІІ століття. Спомин про його мученицьку смерть, яка настала 270 року по Різдві Христовім, стала частиною поминального календаря Західної Церкви перших століть. Передання каже, що у день його мученицької смерті за християнську віру Валентин залишив записку із підбадьоренням для доьки в'язничного сторожа, яка була написана на клаптику паперу. Таке привітання стало взірцем для написання записок про підбадьорення, любов і піклування, що стали популярними серед багатьох народів саме в день спомину Св. Валентина.

Молитва на День Св. Валентина, мученика:

Всемогутній і віковічний Боже! Ти розпалив полум'я Твоєї любові у серці Твого святого мученика, Валентина. Подай нам, Твоїм покірним слугам, подібної віри та любові, аби ми, радіючи Христовим торжеством, були втіленням Його любові в нашому житті; через Ісуса Христа, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь. 

Зі Скарбниці щоденної молитви

середа, 13 лютого 2019 р.

День Св. Акили, Прискилли та Аполлоса

  
Сьогодні ми згадуємо святих Акилу, Прискиллу та Аполлоса і дякуємо за них Господу. Акила та його дружина, Прискилла, були єврейськими сучасниками Св. Павла і багато подорожували.  Через переслідування в Римі, вони перейшли до Коринту, де познайомилися з Апостолом Павлом, який приєднався до них у ремеслі з виготовлення наметів (Дії 18:1-3). Своєю чергою вони приєдналися до Павла в його місії проголошення християнського Євангелія.  Пізніше це святе подружжя мандрувало з Павлом з Коринту до Ефесу (Дії 18:18), де вони мали домівку, яка служила осередком гостинності для новонавернених християн.  Аполлос був одним із багатьох єврейських учнів віри.  Будучи красномовним, Аполлос "палаючи духом, промовляв і про Господа пильно навчав" (Дії 18:25). Пізніше він здійснив подорож від Коринту до провінції Ахая та "переконував пильно юдеїв, Писанням прилюдно доводячи, що Ісус - то Христос" (Дії 18:28).  Ми вшановуємо Акилу, Прискиллу та Аполлоса за їхню велику місійну ревність.

Молитва на День Св. Акили, Прискилли та Аполлоса:

Триєдиний Боже!  Ти - святий у природі Своїй!  Навчи нас бути вірними Твоєму Слову, палати Духом, як Аполлос, аби ми правильно навчали і настановляли на правдиву дорогу тих, хто був зведений до фальші й помилки, щоб ми могли повторювати приклад Акили й Прискили задля добра Твоєї Церкви, яку Ти установив тут і доручив її під нашу покірну опіку, бо Ти, Отець, Син, і Святий Дух, живеш і царюєш, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

вівторок, 12 лютого 2019 р.

Залишатися на місці рукопокладання


Ми закликаємо вас відновити початкову силу цього правила, аби кожен залишався на тому місці, де його було рукопокладено, а не відволікався власною амбіцією, ані спокушувався жадібністю, ані піддавався на підкуп впливових людей. Якщо хтось, прагнучи свого, а не Христового, нехтує таким чином повертатися до своїх людей і до своєї церкви, то вважайте його за усунутого від служіння і від сопричастя.

Лев Великий, з листів

понеділок, 11 лютого 2019 р.

Отці і святі передавали учення про Христа



Любі старовинні отці і святі не промовляли пророцтв про Христа, як це робили пророки... але вони вельми любили досліджувати проголошення пророків, непохитно у ті проголошення вірували та передавали їх іншим людям і поколінням, як це тут[1] робить Св. Анна.
Мартін Лютер, з проповідей


[1] Євангеліє від Св. Луки 2:36-38.

неділя, 10 лютого 2019 р.

Проповідь на 5-у неділю Богоявлення


                        
                  ГОСПОДЬ – НАША НАДІЯ!

          (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука) 

Так говорить Господь: Проклятий той муж, що надію кладе на людину, і робить раменом своїм слабу плоть, а від Господа серце його відступає! І він буде, як голий той кущ у степу, і не побачить, щоб добре прийшло, і він пробуватиме в краї сухому в пустині, у краї солоному та незамешканому... Благословенний той муж, що покладається на Господа, що Господь – то надія його! І він буде, як дерево те, над водою посаджене, що над потоком пускає коріння свої, і не боїться, як прийде спекота, – і його листя зелене, і в році посухи не буде журитись, і не перестане приносити плоду! Людське серце найлукавіше над все та невигойне, – хто пізнає його? Я Господь, що досліджує серце, що випробовує нирки, щоб кожному дати згідно з путтю його, за плодом учинків його (Єремії 17:5-10). 

            Благодать вам і мир від Бога, Отця нашого! (Кол. 1:2) Амінь. 

Дорогі брати і сестри, за останні роки ми часто чули в новинах і бачили у художніх фільмах про те, як використовуються детектори брехні. Аби виявити, чи підозрюваний у якомусь злочині обманює, а чи каже правду. Детектор брехні реагує на серцебиття і таким чином визначає, чи людина каже правду. Але Богові ні детектор брехні, ані інші подібні засоби не потрібні. Своєму пророкові Самуїлові Господь був сказав: «Бог бачить не те, що бачить людина: чоловік бо дивиться на лице, а Господь дивиться на серце» (1 Сам. 16:7). 

            Псалмоспівець проголошує, звертаючись до Бога: «Ти випробував моє серце, навістив уночі, перетопив Ти мене, й не знайшов чогось злого» (16:3) і: «Господи, випробував Ти мене та й пізнав, Ти знаєш сидіння моє та вставання моє, думку мою розумієш здалека. Дорогу мою та лежання моє виміряєш, і Ти всі путі мої знаєш, бо ще слова нема на моїм язиці, а вже, Господи, знаєш те все!» (138:1-4). 

Господь каже нам сьогодні, що залежно від того, що в серці людини, таким є її життя з Господом і таким є її будучність і ціла вічність. Багато-хто хотів би, аби Господь ніколи таких слів не промовляв. Для багатьох людей Бог може говорити лише приємні для наших вух слова, наче людина, яка підлещується до інших людей. 

Ми часто, особливо в нинішньому світі, чуємо, як люди кажуть, що Бог не може нікого проклинати, адже Бог – це любов. Ці вислови роблять, зазвичай люди, які не хочуть, аби Бог карав їх за їхні гріхи. Їм хочеться перебувати в ілюзії, що Бог лише по голівці гладить і що Богові байдуже до злочинів і до всіляких гріхів. Їм хочеться, аби ніхто не засуджував скоєних ними гріхів, аби спокійно жити і далі чинити всяке зло і гидоти.  

Із зачудуванням вони слухають проповідників, які висловлюють Божий суд на гріх і кажуть: «Ви не можете проклинати!  Бог не міг такого говорити!  Бог хоче нам добра!  А ви проголошуєте якісь прокльони! Такого не може бути в церкві! Священики не можуть так говорити!» 

Бог, звісно, хоче усім людям добра. Апостол Павло проголошує, що Бог: «хоче, щоб усі люди спаслися, і прийшли до пізнання правди» (1 Тим. 2:4). А пророкові Єзекіїлеві Бог доручав: «Скажи їм Як живий Я, говорить Господь Бог, не прагну смерти несправедливого, а тільки щоб вернути несправедливого з дороги його, і буде він жити! Наверніться, наверніться з ваших злих доріг, і нащо вам умирати, доме Ізраїлів?» (33:11). 

Тож сьогоднішні суворі слова звернуті до тих, хто відмовився повернутися зі своїх злих доріг, хто відмовився розкаятися і не увірував у Христа, а залишився у невірстві, а отже і в чиненні зла.             Бог серце такої людини бачить наскрізь. Він бачить, що така людина надіється або на інших людей, або на свої власні сили. І через це каже, що така людина проклята.  

Чому вона проклята? Бо її серце, написано, відступає від Господа. Господь такому серцю не потрібен. Таке серце не визнає Господа за Бога. Не визнає Його за Творця, а отже і не визнає ні Його законів, ані Заповідей, ані Слова. Воно вважає, що воно прекрасно обійдеться і без Христа, і без Його Слова. Воно думає, що завжди ухвалить усі правильні рішення, перехитрить кого треба перехитрити, зробить те, що треба зробити і вкінці вийде переможцем. 

Але воно помиляється.  Плоть людини слабка. І без Бога навіть найчудовіші і найродючіші місця на землі перетворюються на пекло для життя ще в цьому світі.  

Людина без віри в Христа, каже нам сьогодні Господь «буде, як голий той кущ у степу, і не побачить, щоб добре прийшло».  І така людина, сказано нам сьогодні «пробуватиме в краї сухому в пустині, у краї солоному та незамешканому...» Без віри в Христа благословення не буде. І навіть, якщо така людина здобуде мільярди доларів у цьому світі, вона все-одно буде голим кущем в степу або радше в пустині, бо перекладене українським словом степ єврейське слово араба тут вельми красномовне.  

Довкола такої людини буде пустиня, а не процвітаючий край, а сама вона, навіть проживаючи у розкошах, буде голим кущем, тобто вона не приноситиме плодів, які тішили б інших людей. І навіть, якщо вона буде робити якісь добрі в очах світу діла – діла позірні, шоу-діла, в очах Божих ті діла будуть ніщо. Така людина далі залишається в очах Господа голим кущем у пустині, бо її серце відступає від Господа.  

Проте слово «проклятий» у Писанні має навіть більше значення, ніж пусте, неплідне життя в цьому світі. Адже неминуче настає той день, коли виконується сказане в Псалмі: «Не надійтесь на князів, на людського сина, бо в ньому спасіння нема: вийде дух його і він до своєї землі повертається, того дня його задуми гинуть!» (145:3, 4). І тоді до саме тих, що надіялися на інших людей і на власну плоть, а від Господа їхнє серце відступало, будуть звернені слова Сина Божого в Останній День: «Ідіть ви від Мене, прокляті, у вічний огонь, що дияволові та його посланцям приготований… Поправді кажу вам: чого тільки одному з найменших цих ви не вчинили, Мені не вчинили!» (Мт. 25:41, 45). 

Але який контраст Господь проголошує на віруючих у Христа!  Він каже: «Благословенний той муж, що покладається на Господа, що Господь – то надія його!» Слово «блаженний» - це синонім до слова «щасливий». Щаслива та людина, яка покладається на Господа.  

Це покладання – особливе. Вона цілковита протилежність до покладання на інших людей, або на власну плоть. Це покладання починається з каяття, бо така людина бачить власний гріх і визнає його, і просить у Бога прощення. А потім у вірі, яку в її серці створив Господь Святий Дух, така людина приймає прощення з рук Божих. Не з власних діл чи якихось заслуг, не із заслуг інших людей, а з пробитих римськими цвяхами рук Сина Божого, Який віддав Самого Себе у жертву за гріхи цілого світу. 

Бо тільки в Христі вона бачить єдину надію і єдине спасіння від гріха, від влади диявола і смерті. І уповає вона лише на Христа, що у Христі і з Христом, Який подолав і смерть, і гріб, вона має виправдання, воскресіння, і вічне життя.  

Така людина – блаженна. Така людина – щаслива. Бо цей світ лежить у злі. Всі люди грішні.  Усе на цьому світі тлінне. Але є святий і безсмертний Син Божий, Який задля нас і задля нашого спасіння стався людиною.  І Він – переможець над гріхом, над смертю і над дияволом. І на відміну від людей, якими б могутніми вони не були в цьому світі, Він має в Своїх руках повну і абсолютну владу над усім у цьому світі, і навіть над смертю та адом.  

А ще Він має невимовну любов до вас, любі брати і сестри. І ця любов не лише невимовна, але й безперервна. Про цю любов виспівує Апостол Павло: «Ніколи любов не перестає!» Ти завжди можеш прийти до Христа і звернутися до Нього з будь-якими твоїми проблемами, бідами і тягарами, і Він ніколи тебе не підведе.  Він завжди прийде тобі на допомогу.  

І Він завжди перебуває з тобою. Він промовляє до тебе через Своє Слово. Він покріпляєж тебе Своїми істинними тілом і кров’ю під виглядом хліба та вина Святої Євхристії.  І не лише Христос перебуває з тобою.  Це – велика тайна, якої не збагнути, але Павло каже істину, яка стосується кожного християнина: «Я розп'ятий з Христом. І живу вже не я, а Христос проживає в мені. А що я живу в тілі тепер, живу вірою в Божого Сина, що мене полюбив, і видав за мене Самого Себе» (Гал. 2:19, 20). 

Ось що означають ці вислови «покладається на Господа» і «Господь – надія його». І тоді така людина вже не голий кущ у арабі, в пустині, тобто неплідна людина невірства, а тоді ти – «як дерево те, над водою посаджене». Водний потік – це Господь, від Якого ти живишся вірою і тоді ти реально живий, живий духовно, живий в очах Божих і живий навіки. 

Бо невірство – це араба, пустиня. А віра Христова – це водний потік, Сам Христос, Якийц є твоїм, а Ти є Його самою вірою.  Не ділами, каже Господь, не заслугами, а надією, упованням – вірою ти блаженний і щасливий, і живий, і плідний. І коріння твоє глибоке і розгалужене, бо воно живиться неймовірною поживою: Євангелієм Христовим.  

Людські передання коріння глибокого і розширеного не творять. А ось Слово Боже коріння робить довгим і розлогим, як і крону дерева, що посаджене над водним потоком.  Такими словами починається також Псалтир.  

Людина, яка вірує в Христа, не боїться спекоти, тобто випробувань, які неминуче з’являються у нашому житті. Бо що може зробити весь світ проти Бога?  Як каже Апостол: «Коли за нас Бог, то хто проти нас?» (Рим. 8:31). І віруючий за будь-яких обставин залишається плідним. Як далі каже Св. Павло: «Хто нас розлучить від любови Христової? Чи недоля, чи утиск, чи переслідування, чи голод, чи нагота, чи небезпека, чи меч? Як написано: «За Тебе нас цілий день умертвляють, нас уважають за овець, приречених на заколення». Але в цьому всьому ми перемагаємо Тим, Хто нас полюбив» (Рим. 8:35-37). Перемагаємо Христом. Який нас полюбив, любить і любитиме завжди.  

І цей плід, ці ваші добрі діла, любі брати і сестри, справді добрі, бо вони приносяться із доброго серця, серця чистого, яке створене Святим Духом – серця віруючого, виправданого самою вірою в Христа. І ці діла бачить Бог і радіє ними, і якими б незначними не були ці діла в очах світу, для Отця Небесного – це істинні добрі діла, бо зроблені вами, Його любими дітьми, усиновленими Ним заради Христа.   

Він бачить ваше серце. І тішиться вами. А Останнього Дня Він вам скаже: «Прийдіть, благословенні Мого Отця, посядьте Царство, уготоване вам від закладин світу... Поправді кажу вам: що тільки вчинили ви одному з найменших братів Моїх цих, те Мені ви вчинили» (Мт. 25:34, 40). Заради Христа. Він – наша надія. Амінь. 

Благодать Божа нехай буде з вами! Амінь (Кол. 4:18).

День Св. Сили, співробітника Св. Петра і Св. Павла

    
Сьогодні ми дякуємо Господу за Св. Силу. Він був одним із провідників Церкви в Єрусалимі і Св. Павло вибрав його для супроводу під час другої місіонерської подорожі з Антіохії до Малої Азії і Македонії.  Силу, разом із Павлом було ув'язнено у Филипах і вони пережили заворушення в Солуні та Верії.  Знову приєднавшись до Павла в Коринті, Сила, очевидно,  залишався там впродовж тривалого часу.  Дещо пізніше він, очевидно, став супутником Апостола Петра і, можливо, служив його секретарем (1 Петр. 5:12). Згідно з Переданням, Сила став першим єпископом Коринту.

Молитва на День Св. Сили, співробітника Св. Петра і Св. Павла:

Всемогутній і віковічний Боже!  Твій слуга, Сила, проповідував Євангеліє поряд із Апостолами Петром і Павлом народам Малої Азії, Греції і Македонії. Ми дякуємо Тобі за те, що Ти в нашому краї і в кожній землі, піднімаєш євангелістів і проповідників Твого Царства, щоби Твоя Церква могла далі проголошувати недослідимі багатства нашого Спасителя Ісуса Христа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

субота, 9 лютого 2019 р.

Немовлят христили в часи Старого Заповіту

Хрищення немовлят, запечатане таїнственним обрядом, було запроваджене за Старого Заповіту… Хрищення немовлят практикувалося юдеями в Новозаповітні часи. Лайтфут, набільший із старих равиністичних учених, каже в його «Гармонії на Івана»: «Хрищення немовлят було широко відомим і розповсюдженим явищем ще до приходу Івана[1] і вони були добре ознайомлені із хрищенням немовлят так само як із обрізанням немовлят». І це він доводить багатьма цитатами із Талмуду та старих равиністичних письменників. Тож немислимо, щоб за таких обставин Апостоли забороняли Хрищення немовлят так наче його не слід було проводити.
Аргумент a fortiori: якщо в Старому Заповіті, порівняно обмеженому щодо його застосування, у заповіт немовлята приймались, то тим більше у Новому Заповіті, ширшому і милостивішому ніж Старий, вони теж приймаються. Але в Новому Заповіті немовлята приймаються ще більше ніж у Старому.
Чарльз Краут, Консервативна реформація і її богослов’я


[1] Івана Христителя.

четвер, 7 лютого 2019 р.

Перше наслідуй характер, а потім діла


Постування, молитви, ходіння до церкви – добрі діла, якщо їх робити у правильному духові… Якщо ти бажаєш постити і молитися, як Анна,[1] то це добре. Але пильнуй, аби перш за все, ти наслідував її характер, а вже потім її діла. Перше будь як Анна… У ній безперечно мешкав Святий Дух і внаслідок цього, навіть без діл, вона була добра і праведна. Тож діла, які вона робила, теж мусили бути добрими і праведними. Ось так ти тут бачиш, що Лука не хоче сказати, що через діла свої вона стала святою і пророчицею, але він каже, що вона до цього була пророчиця і через це  її діла були теж добрі.
                                                        Мартін Лютер, з проповідей


[1] Луки 2:36-38.

середа, 6 лютого 2019 р.

У відроджених трапляються смертні гріхи

     Правдивий та належний характер віри  полягає в тому, що вона не хоче чинити гріхи, накопичувати їх і перебувати в них, а радше вона прагне праведності, яка відпускає гріхи та від них звільняє. Тому там, де немає правдивого каяття, там Святий Дух проголошує дуже серйозний вирок (Єремії 5:3; Римлян 2:5, 9; Луки 13:3; Об'явлення 2:5). А там, де немає істинної віри, там немає ні Христа, ні Святого Духа, ані Божої благодаті, прощення гріхів та спасіння. А що ж тоді є?  Безсумнівно, що там є Божий гнів, смерть і вічний осуд, допоки ті, що відпали, не повернуться до Бога знову (Колосян 3:6; Римлян 8:13). Тож внаслідок цього і з цієї причини смертні гріхи трапляються і у відроджених людей, а саме тоді, коли вони проганяють і втрачають віру, Христа і Святого Духа.

Мартін Хемніц, Довідник: служіння, Слово і Таїнства

вівторок, 5 лютого 2019 р.

День Св. Якова (Ізраїля)

    
Сьогодні ми згадуємо Патріарха Якова (Ізраїля) і дякуємо за нього Господу.  Яків, третій з єврейських Патріархів, був молодшим з двійнят-синів Ісака та Ревеки.  Після боротьби з Ангелом Господнім, Яків, ім'я якого означає "обманець" було змінене на Ізраїль, що означає "бореться з Богом" (Буття 25:26; 32:28).  Його сімейне життя було сповнене бід, що були викликані його вчинком обману щодо батька та брата, Ісава, а також сімейним фаворитизмом, який він виявляв до свого молодшого сина, Йосипа.  Значна частина його дорослого життя була проведена в смуткові через смерть його улюбленої дружини, Рахілі та позірної смерті Йосипа, якого було призначено єгипетським фараоном відповідальним за роздачу їжі під час голоду в краю.  Перед смертю Якова Бог вклав в його уста благословення на його синів, у якому зазначив, що Месія прийде з роду четвертого Якового сина, Юди (Буття 49).

Молитва на День Св. Якова (Ізраїля):

Господи Ісусе - Ти скіпетр, який постає з Якова і Ти - Агнець Божий, що на Себе гріх світу береш.  Царюй у серцях наших через Свій страдницький хрест і прощай нам провини наші, аби ми могли стати причасниками Твого божественного життя, бо Ти живеш і царюєш з Отцем і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

понеділок, 4 лютого 2019 р.

Де немає протидії - там Христос не присутній


Де не знаходиш протидії, там Христос не присутній. І тут ми не маємо на увазі протидію від турків,[1] а від наших ближніх – тих, що поряд із нами. Христос – не знак, поставлений на падіння для багатьох у Вавилоні чи Ассирії, а в Ізраїлі, тобто – серед тих людей, між якими Він живе і які хваляться тим, що вони належать Йому.
Мартін Лютер, з проповідей


[1] Мусульман.

субота, 2 лютого 2019 р.

Проповідь на Стрітення Господнє


                           
                  СПАСІННЯ ПЕРЕД ВСІМИ НАРОДАМИ

(Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука) 

А коли – за Законом Мойсея – минулися дні їхнього очищення, то до Єрусалиму принесли Його, щоб поставити Його перед Господом, як у Законі Господнім написано: «Кожне дитя чоловічої статі, що розкриває утробу, має бути посвячене Господу», і щоб жертву скласти, як у Законі Господньому сказано,  – «пару горличат або двоє голубенят». І ото був в Єрусалимі один чоловік, йому ймення Семен, – людина праведна та благочестива, – що потіхи чекав для Ізраїля. І Святий Дух був на ньому. І від Духа Святого йому було звіщено смерти не бачити, перше ніж побачить Христа Господнього. І Дух у храм припровадив його. І як внесли Дитину Ісуса батьки, щоб за Нього вчинити звичаєм законним, тоді взяв він на руки Його, хвалу Богу віддав та й промовив: «Нині відпускаєш раба Свого, Владико, за словом Твоїм із миром, бо побачили очі мої Спасіння Твоє, яке Ти приготував перед всіма народами, Світло на просвіту поганам і на славу народу Твого Ізраїля!» І дивувалися батько Його й мати тим, що про Нього було розповіджене. А Семен їх поблагословив та й прорік до Марії, Його матері: «Ось призначений Цей багатьом на падіння й уставання в Ізраїлі, і на знак сперечання, – і меч душу прошиє самій же тобі, – щоб відкрились думки сердець багатьох!»  Була й Анна пророчиця, дочка Фануїлова з племени Асирового, – вона дожила до глибокої старости, живши з мужем сім років від свого дівування, удова років вісімдесяти й чотирьох, що не відлучалась від храму, служачи Богові вдень і вночі постами й молитвами. І години тієї вона надійшла, Бога славила та говорила про Нього всім, хто визволення Єрусалиму чекав. А як виконали за Законом Господнім усе, то вернулись вони в Галілею, до міста свого Назарету. А Дитина росла та зміцнялася духом, набираючись мудрости. І благодать Божа на Ній пробувала  (Євангеліє від Св. Луки 2:22-40). 

            Усім…  улюбленим Божим, вибраним святим, благодать вам та мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа! (Рим. 1:7) Амінь. 

Дорогі брати і сестри, від наших зустрічей із іншими людьми може багато чого залежати. Інколи людські долі різко міняються лише після однієї-єдиної зустрічі.  Хтось зустрічає свого майбутнього чоловіка чи дружину. Хтось зустрічає друга або подругу. А хтось зустрічає людину, від якої у його чи її житті будуть одні проблеми. 

Сьогоднішнє наше свято теж називається зустріччю – Зустріччю Господа або ж Зустріччю із Господом. Ця зустріч відбулася в Єрусалимі, у храмі, куди Марія і Йосип принесли Ісуса. Юдеї мали закон, відповідно до якого жінка після народження мала прочекати сорок днів, після яких вона вже вважалася обрядово чистою і могла заходити до храму в Єрусалимі. 

Сорок днів після народження Сина Божого минулися і ми бачимо Діву Марію разом із Йосипом у храмі. Це було єдине місце, де можна було приносити жертву Господу.  Через Мойсея юдеї мали ще інший наказ: «Кожне дитя чоловічої статі, що розкриває утробу, має бути посвячене Господу».  Кожен первісток чоловічої статі мав бути посвячений Господу.  Цей наказ юдеї отримали від Господа у часи виходу Ізраїлю із Єгипту, із дому рабства. 

У ту ніч найпершої Пасхи кожен перворідний у єгипетських домівках, окрім домівок Божого народу, був убитий. А ті, домівки, одвірки яких були позначені кровю пасхального ягняти та домівки, де споживалося пасхальне ягня, Господь пощадив. На спомин про цей чудесний порятунок перворідних, вони мали бути посвячені на служіння Господу – Він порятував їх, використовуючи ягня, для Себе.  

То була чудесна постанова посвячувати своїх синів-первістків на служіння Господу або ж приносити за нього викуп – жертву на підтримку служіння Слова. Так зробила, як ми чули сьогодні в читанні Старого Заповіту Анна посвятила свого первістка, Самуїла, на служіння Господу. Самуїл став одним із найвеличніших пророків Старого Заповіту.  Люди Божі посвячували Господу своїх перворідних синів. Господь посвячує нам Свого Сина Єдинородного. 

Марія і Йосип не з племені Левія. Вони приносять викупну жертву. Хоча Христос – досконала Жертва, вони виконують Закон. Їхня жертва невеличка, вони прийшли, щоб принести в жертву Господу «пару горличат або двоє голубенят». Це жертва бідних людей. Але на руках своїх вони приносять – Жертву святу і досконалу, Ягня Боже, Христа, Який через тридцять три роки принесе Себе у жертву за всіх без винятку людей. 

І ось у храмі відбувається зустріч, на честь якої назване наше сьогоднішнє свято. Господь зустрічається із Своїми людьми. Перша Його зустріч із Семеном. Писання каже нам, що цей Семен був «людина праведна та благочестива, – що потіхи чекав для Ізраїля. І Святий Дух був на ньому». Це означає, що Семен був віруючим чоловіком. У Старому Заповіті кожен праведний в очах Божих – праведний через віру в Христа грядущого.  

Семен – чудовий приклад, який свідчить про виправдання вірою і того в що вірували праведники Старого Заповіту. Вони чекали на Потіху для Ізраїля, тобто на Месію, на Христа. Іншої Потіхи Господь не обіцяв. Через Пророка Ісаю Він звіщав: «Я, – Я ваш Той Утішитель! Хто ж то ти, що боїшся людини смертельної й людського сина, що до трави він подібний? І ти забуваєш про Господа, що вчинив був тебе, що напнув небеса Він та землю заклав, і завжди щоденно лякаєшся гніву гнобителя, що готовий тебе погубити. Але де той гнобителів гнів? Закутий в кайдани небавом розв'язаний буде, і не помре він у ямі, і не забракне йому його хліба. Бо Я – Господь, Бог твій, що збурює море, – й ревуть його хвилі, Господь Саваот Йому Ймення!» (51:12-15).  

Про Христа, Який мав прийти до Свого народу і визволити євреїв і язичників від усіх гріхів звіщали усі пророки, усе Писання. Кожен, хто вірував у прощення гріхів заради Христа, Який гряде, був виправданий самою вірою в Христа грядущого, як наш Семен. Через це він називається праведний і благочестивий. Бо він також ділився Божим Словом із іншими людьми, і робив добрі діла, які були плодом його спасенної віри. Так само праведними і благочестивими називає Бог вас, любі віруючі брати і сестри. Такими ви є винятково через вашу віру в Христа. 

Але ця віра – не ваше діло. Це – не якесь ваше рішення, якась ваша ухвала. Це – діло Боже. Це віра Христова. Її у вас, як і в праведному Семені створив Господь Святий Дух. І, коли Він уже віру творить, то перебуває у вас. Через це й Апостол Павло каже, звертаючись до віруючих у Христа: «Чи не знаєте ви, що ви Божий храм, і Дух Божий у вас пробуває?» (1 Кор. 3:16). 

І Святий Дух цю віру створив для того, аби нею ви були з Христом і мали все те, що Христос здобув для вас Своєю жертвою на хресті, Своєю пролитою святою кров’ю, Своєю невинною смертю і Своїм світлим воскресінням. Він здобув для вас прощення гріхів, виправдання, праведність, воскресіння і вічне життя у Божому Царстві.  

І ця віра завжди прагне бути з Христом, з Христом ходити і навіть Христа бачити. Ось і Семен теж хоче побачити Христа. Його бажання було неймовірно велике. Навряд чи був старий єврей крім Семена у той час в Єрусалимі, який так сильно хотів побачити Христа.  

Звісно, було багато віруючих старих євреїв у той час, які вірували в грядущого Христа і вірою в Якого вони спаслися.  Адже проповідуване  Боже Слово приносило свій плід – віру в Христа, а з нею і Царство Боже. Але Семен був особливий – йому Бог дав обітницю, що Він на власні очі побачить Христа. 

Семен не бігає ніде по цілому світові. Він чекає на Христа там куди його приводить Святий Дух – у належному для віруючих людей, в Єрусалимі, у храмі, як і нам обіцяно Христову присутність і зустріч із Сином Божим у Слові і в Таїнстві. А Семен має особливий привілей – взяти на руки Сина Божого і промовити чудесні слова, які, безперечно йому в уста вклав Господь Святий Дух, що на Семенові перебував. Ці чудові слова ми повторюємо кожного разу на наших Вечірніх. 

«Нині відпускаєш раба Свого, Владико, за словом Твоїм із миром, бо побачили очі мої Спасіння Твоє, яке Ти приготував перед всіма народами, Світло на просвіту поганам і на славу народу Твого Ізраїля!» – пророкує праведний Семен. Він радий, що Господь нарешті відпускає його. Чому він радіє? Бо він на власні очі побачив Спасіння від Бога – свого Спасителя, в Імя Якого він, грішник за природою,  прощений, виправданий і має вічне життя.   

Він також радіє, що Бог виконав Свою обітницю, пославши обіцяного Ним Спасителя для спасіння усіх народів. Немає такої людини і такого народу, заради якого Христос не прийшов і не пролив Свою святу, невинну і дорогоцінну кров. Він прийшов для спасіння і євреїв, і поган, як це було передвіщено усім нашим праотцям, починаючи від Адама і Ноя.  

Христос, каже Семен, виведе поганські народи із темряви гріха, невідання істинного Бога до дивного світла Свого. Його Слово сяяло над Ізраїлем, а тепер засяє і над усіма іншими народами, що не мали цього Світла-Христа на своїх дорогах і у темряві простували просто до глибин аду на вічні муки. Тепер усе зміниться – Христове Світло засяє по цілому світові, а Ізраїль, з якого вийде Христос прославиться через Христа серед усіх тих народів, де буде проповідуватись Євангеліє.  

Проте в Ізраїлі самому, пророкує далі Семен, не все буде так просто. Христос прийшов, аби спасти усіх людей, і звичайно ж, усіх ізраїльтян. Але багато ізраїльтян через Христа не піднімуться, а упадуть, каже Семен. Піднімуться – це ті, що увірують в Христа, як і увірував був Семен, і вони отримають прощення гріхів, праведність і вічне життя.  

А упадуть – це ті, що відкинуть Христа, не увірують у Євангеліє, а навпаки глузуватимуть з Сина Божого, переслідуватимуть Його, вимагатимуть Його розіпнути, і будуть богохульствувати проти Нього з усіх сил власного невірства. Ці упадуть. Суперечки про Христа триватимуть між юдеями, і триватимуть підйоми, і падіння.  

Підйоми – для тих, хто увірує в Сина Божого і через віру стане Божим дитям і матиме вічне життя. І падіння аж у глибини пекла для тих, хто дивитиметься на Христа у невірстві і відкидатиме Його, Спасіння, обіцяне і дане Богом. Христос – знак на сперечання. І тепер вся атака невіруючих спрямована на знак Христа в цьому світі – на Його Церкву, на Його Слово, на Його Таїнства, і на Його віруючих людей. На власному досвіді ми переконуємось у істинності цього пророцтва. 

Семен виголошує пророцтво і для Марії, проголошуючи про те, що Спасіння Боже не буде безболісним для неї, бо їй як Матері Божій, доведеться бачити, як розпинатимуть її Сина і коли вона все це буде бачити, то її душу прошиє меч, не залізний, а духовний. Діва Марія зазнає великих страждань. Її серце буде розриватися від невимовних страждань і туги.  Але відкриються серця багатьох Господом Святим Духом до віри в Христа, Якого також славить сьогодні і Анна, пророчиця, що теж чекала визволення для Єрусалиму – визволення не від мирських речей, а від гріха, від влади диявола і смерті.  

Анна цього дочекалась.  І тепер вона радіє Христом, зустрівши Його, і розповідає про Нього іншим віруючим, як і радіємо ми зустріччю з Христом у Його Слові і у Його Святій Вечері, бо з Христом і у Христі, і лише в Ньому – наше спасіння і наше визволення, і життя вічне. Заради Нього. Амінь. 

Благодать Господа нашого Ісуса Христа нехай буде зо всіма вами! Амінь (Рим. 16:24).

Стрітення Господнє

    
Сьогодні ми святкуємо Стрітення Господнє, день, коли на виконання Писання, Немовля Христа було принесено до Храму, Його правдивої домівки. У цей день Св. Діва Марія і Св. Йосип (коли минулися дні очищення) принесли необхідну жертву, що складалася з двох голубів. Ця жертва вказувала на їхню бідність і на їхню покору. Така жертва була дозволена в Левиті 12:8. Втім, потреби приносити ягня не було, бо Ісус - "Агнець Божий, що на Себе гріх світу бере" (Івана 1:29) і таким чином Він починає Стрітення зі Своїм віруючим народом з усіх рас і національностей, який, повторюючи приклад праведного Семена, співає: "Нині відпускаєш раба Свого, Владико, за словом Твоїм із миром, бо побачили очі мої Спасіння Твоє, яке Ти приготував перед всіма народами, Світло на просвіту поганам і на славу народу Твого Ізраїля", розуміючи та сповідуючи ціну викуплення від влади гріха, смерті і диявола, що пролягає винятково через хрест Ісуса (Луки 2:22-38).

Молитва на Стрітення Господнє:

Всемогутній і вічний Боже! У день цей Син Твій був представлений в Храмі у сутності нашої плоті. Дай, аби через Нього, ми представали перед Тобою з серцями чистими; через Ісуса Христа, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.