четвер, 28 лютого 2019 р.

Той, хто повинен мати владу над усіма, має обиратися усіма


Як стало нам відомо, група воїнів ходить провінціям услід за Єпископом Іларієм  та допомагає йому, у надії на цю озброєну охорону, втручатися у церкви, які втратили своїх єпископів. Чоловіки, яких мають висвячувати на єпископів, ставлять перед цим трибуналом, а це ж чоловіки, яких не знають ті місцеві, якими вони повинні керувати…  Благаю вас і звертаюся до вас з молитвами до Бога, браття, запобігати таким подіям і усувати з ваших провінцій всякі причини для розбрату… Тих, що стають єпископами, слід обирати у мирі та спокої. Слід мати схвалення кліру, свідчення шляхетних і згоду простого люду. Той, хто повинен мати владу над усіма, має обиратися усіма… Піклуючись про вас, ми підтверджуємо ваше право не дозволяти у майбутньому ніяких нововведень і не допускати нагод, аби якийсь узурпатор зазіхав на ваші привілеї.
Лев Великий, з листів

середа, 27 лютого 2019 р.

"Шкідлива новизна" Євангелія

«Твоє нове Євангеліє воістину може мати рацію, але воно має особливу новизну, яка нестерпна!»  «Та про яку новизну ви говорите?» «На жаль, вона завдає шкоди гаманцеві і кухні», – кажуть каноніки в Магдебурзі. «Воістину так», – каже слуга… Що ж, тоді зробімо ухвалу на таємному соборі, що «нова доктрина»[1] означає все, що шкодить гаманцеві та кухні.
Мартін Лютер, З Заклику до всього кліру


[1] Відновлена проповідь Євангелія.

вівторок, 26 лютого 2019 р.

Таїнство в Еденському саду

Дерево пізнання добра і зла не символізувало результат, а несло його. Життя було в плоді, з плодом і під виглядом плоду одного дерева, а смерть у плоді, з плодом і під виглядом плоду іншого дерева.
Такий погляд – не сучасний винахід. Його знаходимо в Іринея, Золотоустого і Феодорита. Григорій Назіанський розвиває цю ідею про «буття безсмертним, приходячи до дерева життя». Св. Августин каже: «В інших деревах була пожива, а в цьому – таїнство».
Чарльз Краут, Консервативна реформація і її богослов’я

понеділок, 25 лютого 2019 р.

Сум'яття Вавилону і мир Єрусалиму


Св. Павло пише в Римлян 2:8, що сварливі люди не будуть коритися правді. Божественна істина вимагає мирних сердець, які уважно слухають і бажають навчатися. 
А ті, що скандалять і ревуть  твердолобі і вимагають ознак та резону перед тим, як приймати цю істину – ті ніколи її не знайдуть. Вони перебувають у сумятті Вавилону і не знають миру Єрусалиму. 
Мартін Лютер, з проповідей

неділя, 24 лютого 2019 р.

Проповідь на 7-у неділю по Богоявленні

                                     
                                   ЗЕРНО І ҐРУНТ

          (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука) 

І, як зібралось багато народу, і з міста до Нього поприходили, то Він промовляти став притчею.  «Ось вийшов сіяч, щоб посіяти зерно своє. І, як сіяв, упало одне край дороги, – і було повитоптуване, а птахи небесні його повидзьобували. Друге ж упало на ґрунт кам'янистий, і, зійшовши, – усохло, не мало-бо вогкости. А інше упало між терен, – і вигнався терен, і його поглушив. Інше ж упало на добрую землю, – і, зійшовши, уродило стокротно». Це сказавши, закликав: «Хто має вуха, щоб слухати, – нехай слухає!» Запитали ж Його Його учні, говорячи: «Що визначає ця притча?» А Він відказав: «Вам дано пізнати таємниці Божого Царства, а іншим у притчах, щоб дивились вони – і не бачили, слухали – і не розуміли. Ось що означає ця притча: Зерно – це Боже Слово.  А котрі край дороги, це ті, хто слухає, але потім приходить диявол, і забирає слово з їхнього серця, щоб не ввірували й не спаслися вони.  А що на кам'янистому ґрунті, – це ті, хто тільки почує, то слово приймає з радістю; та кореня не мають вони, вірують дочасно, – і за час випробовування відпадають. А що впало між терен, – це ті, хто слухає слово, але, ходячи, бувають придушені клопотами, та багатством, та життьовими розкошами, – і плоду вони не дають. А те, що на добрій землі, – це оті, хто як слово почує, береже його в щирому й доброму серці, – і плід приносять вони в терпеливості»  (Євангеліє від Св. Луки 8:4-15). 

            Благодать вам і мир від Бога Отця нашого й Господа Ісуса Христа! (2 Кор. 1:2) Амінь. 

Дорогі брати і сестри, за місяць-другий, а на півдні України раніше, почнеться посівна кампанія. Звичайно, в сучасних агрокомпаніях використовується техніка, яка насіння не дуже марнує, але чимало українців, особливо на своїх городах, користуються далі старим дідівським методом.  Вони набирають у якусь посудину зерно і виходять на свій город чи поле і рукою розсівають насіння.  Це – найдавніший спосіб сіяння і він напевно ніколи з ужитку не вийде. Через це уявити те, що каже нам Господь у притчі дуже просто. 

Але без Господа цю притчу зрозуміти неможливо. Адже кожна притча, хоча використовує образи цього світу, говорить про високі, духовні речі. Отже, насіння падає край дороги. І в нього зявляються два природні вороги: ноги і дзьоби. Його витоптують люди і визбирують птахи. Господь пояснює нам, що насіння – це Боже Слово. 

А витоптує його і видзьобує Слово з людського серця диявол. Диявол – наш споконвічний ворог і ми дуже добре знаємо, наскільки він вмілий і підступний. Він справжній знавець свого діла – говорити неправду і бути душогубом. І плід його підступу щодо наших прабатьків ми вже пожинаємо не одне тисячоліття. Бо це він підбурив наших прабатьків до гріха. «Через одного чоловіка ввійшов до світу гріх, а гріхом смерть, так прийшла й смерть у всіх людей через те, що всі згрішили» (Римлян 5:12) підсумовує величезну трагедію і її наслідки Апостол Павло. 

Диявол далі воює і пильнує, аби ми гинули. Оскільки Словом люблячий Бог відроджує нас до вічного життя, то найбільшу свою атаку диявол спрямовує саме проти Божого Слова. І зауважте, любі брати і сестри, що він прагне не дати, аби Слово Боже проросло у серці людини. 

Тож найперша його атака ще на насіння. Ми маємо таку приказку в українській мові: «Пускати з вуха в вухо». І вона означає неуважно щось слухати. Якщо у мирських справах вона може бути досить точною, то у справах духовних вона всього не пояснює. Боже Слово – не людське. Воно діяльне. Ось як сила Божого Слова описана у Євреїв: «Боже Слово живе та діяльне, гостріше від усякого меча обосічного, проходить воно аж до поділу душі й духа, суглобів та мозків, і спосібне судити думки та наміри серця» (4:12). 

Але диявол, як каже Апостол Петро, не спить. Він та його армія бісів пильнують місць, де сіється, тобто проповідується Боже Слово. І там, де проповідується чисте Євангеліє вони робитимуть усе, аби викрасти його із людських сердець, повторюючи свою успішну стратегію з Еденського саду.  

Там диявол увійшов у змія і діяв через нього. Птахи ж у нашій притчі, це посланці диявола і зокрема ті, що, за свідченням Апостола Павла «здорової науки не будуть триматись, але за своїми пожадливостями виберуть собі вчителів, щоб вони їхні вуха влещували. Вони слух свій від правди відвернуть та до байок нахиляться» (2 Тим. 4:3, 4). Своїми проповідями і фальшуванням Євангелія, вони крадуть із людських сердець Боже Слово.  Такі проповідники топчуться по Божому Слову, ставлячись до нього, як їм заманеться. А без Слово серце залишається без віри і плоду принести не може. Бо «віра – від слухання, а слухання через Слово Христове». Немає проповіді чистого Євангелія, немає віри і, відповідно немає спасіння, і вічного життя. 

Інше зерно падає на камянистий ґрунт. Воно швидко сходить, але практично одразу всихає, бо немає вологи. Тут Господь говорить про тих слухачів, які швидко приймають Слово із радістю. Вони розуміють істину Євангелія. Вони усвідомлюють свободу від неволі Закону. Ми на таких християн часто натрапляємо. Ми вважаємо їх за однодумців. Бо вони говорять як ми і сповідують свою віру, як ми, але на самому початку.  

Та коли починається денна спека, тобто починаються випробування і переслідування, тоді вони «вянуть». Вони наче рослини на камянистому ґрунті – поки сонечко не припече, вони зеленіють, а потім усихають і ніякого плоду в них бути не може. Бо коли починається випробування, то віра без кореня і живильної вологи, тобто без Христа, вижити не може. Бо коли немає істинного єднання з Христом, то Христос – не важливіший від власного дому, бізнесу які можуть конфіскувати, свободи, яку можуть відібрати ув’язненням і навіть життя в цьому тілі, яке можуть знищити у час переслідувань. 

Така віра щезає, як роса на сонці і плоду не приносить. Бо плід вона мала би приносити не лише в ділах любові, але й у сповідуванні Христа Господом і Спасителем не лише у зібранні вірних Богові людей, але й перед переслідниками і навіть катами, які готові убивати за віру в Христа. 

А далі Господь згадує те насіння, що падає між терен і терен його заглушує. Це ті люди, каже нам Син Божий, які слухають Слово, але нічого із Словом не роблять. Перших атакує диявол і вони стають жертвами єресей і можуть навіть просунутися аж єресіархів. На відміну від них, вони чують проповідування чистого Євангелія.  

Їх також не атакують переслідування. Їм не противиться влада і їх не чигають вороги та кати. Вони чують Слово. Вони живуть у мирі і спокої, в добрі та в достатку. І цей мир і спокій, це добро і достаток стають їхньою руїною. Те, що для них мир і достаток, спокій і добробут, для їхньої віри є густим, непрохідним, колючим тереном, який глушить усе, що біля нього сходить. 

Їхнє серце – не узбіччя дороги, не кам’янистий ґрунт, а добра земля. Здавалося б, що тут буде і віра, і добрий плід. Проте все те, що росте довкола них і на тій самій добрій землі, нищить посіяне Господом Словом. Їхня плоть залишається їхнім паном і богом, і господом, і спасителем. Вони не умертвляють своєї плоті, як це роблять істинні віруючі, і це видно в їхньому житті. Хоча вони можуть промовляти «Вірую», але віра їхня – без діл. Вона мертва. Вона заглушена життєвими клопотами, погонею за добробутом і багатством, і спокусами їхньої власної плоті.

Яка радість і який привілей перебувати серед тих, кого у притчі Господь називає доброю землею, у якій насіння родить стократно! Тут фальшиві учителі і проповідники від диявола безсилі, бо в цих серцях живе Бог, а тіло – храм Духа Святого, Який і створив цю чудесну, плідну і родючу віру.  

Ці християни слухають Слово Христове і бережуть його, каже нам сьогодні Господь, у щирому і доброму серці. Так Слово Боже берегла Діва Марія, і Семен, і Анна, і Мартін Лютер, і Теодор Ярчук, і Степан Черемхівка, і так його тримають усі істинні віруючі і прагнуть жити відповідно до Слова, і гармонії із тим, що каже Бог. 

А коли припече сонце, тобто почнуться переслідування, то вони далі тримаються Слова і далі приносять рясні плоди, свідкуючи про Христа і про Його любов. А де вони беруть сили так робити у найважчий час життя, у час переслідування?  Цю силу дає Господь, Який утішає нас і каже: «Блаженні ви, як ганьбити та гнати вас будуть, і будуть облудно на вас наговорювати всяке слово лихе ради Мене. Радійте та веселіться, нагорода бо ваша велика на небесах! Бо так гнали й пророків, що були перед вами» (Мт. 5:11, 12). 

Так гнали і нашого Господа Христа. І не лише Його гнали, але Він пішов на хрест Голгофи, понісши на Собі усі ваші гріхи і обмивши їх усі до одного, Свою невинною і святою кров’ю. Він помер на вашому місці і заради вас. І Він вийшов переможцем над самою смертю, воскреснувши на третій день із мертвих. Він усе це зробив, бо неймовірно любить вас любовю, яку жоден з нас не заслужив. Ця любов називається ще благодать. 

І тепер Його невинність, Його праведність, Його святість вірою в Нього стає вашою. Вірою в Христа ви виправдані і маєте воскресіння, і вічне життя. Христове Слово живе і діяльне, воно живить нашу віру. Христос зміцнює вас Своїми істинними тілом і кров’ю у хлібі та вині Свяої Вечері. Це Христове Слово і Таїнство – невичерпні джерела Божої благодаті і Його сили, адже віра чинна любовю (Гал. 5:6). 

І ось ця віра приносить стократний плід у терпеливості. Бо уповає на Христа і знає, що коли й Христа переслідували, то нічого дивного немає в тому, що переслідують і нас заради Христа. Коли Христос страждав і терпів, то чому в цьому світі, який лежить у злі, не судилося і нам?  Ми готові терпіти і страждати заради Христа. А коли довкола лютує диявол, і здається, що сама земля горить у нього та його слуг під ногами, то наше поле – чистеньке і доглянуте, і на ньому дозрівають плоди, які роздаються усім ближнім доречної пори. 

Бо це поле доглядає Сам Господь використовуючи Своє Слово і Таїнства і Він порається в ньому, і щедро поливає Його Своїм Словом, яке ми сьогодні чули в Ісаї, порожнім до Бога не вертається, аж поки не вчинить того, що бажає Господь. І це Слово Христове приносить у вас любі брати і сестри ті чудові плоди, якими хвалиться Апостол Павло: «любов, радість, мир, довготерпіння, добрість, милосердя, віра, лагідність, здержливість» (Гал. 5:22).  А ці плоди духа, плоди Слова можливі лише там, де є віра. 

А Останнього Дня, коли Господь повернеться у славі, то Він запросить вас особисто і скаже: «Прийдіть, благословенні Мого Отця, посядьте Царство, уготоване вам від закладин світу… Поправді кажу вам: що тільки вчинили ви одному з найменших братів Моїх цих, те Мені ви вчинили» (Мт. 25:34, 40). Посівна кампанія Царства Божого триватиме аж до повернення Христа у славі. Хай Слово Боже стократно зароджує у кожному з вас, любі брати і сестри. Заради Христа. Амінь. 

Благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога й Отця, і причастя Святого Духа нехай буде зо всіма вами! Амінь (2 Кор. 13:13).

День. Св. Маттія, Апостола

    
Сьогодні ми згадуємо Св. Маттія - один із менш відомих Апостолів і дякуємо за Нього Господу. Відповідно до отців ранньої Церкви, Маттій був одним із тих семидесяти двох, яких Ісус послав звіщати Євангеліє в Луки 10:1-20.  Після Вознесіння, Маттій жеребкуванням був обраний заповнити вакансію серед Дванадцятьох, яка утворилася внаслідок зради та смерті Юди Іскаріота (Дії 1:16-25).  Передання ранньої Церкви згадують про декілька місць служіння Св. Маттія. Деякі історики вважають, що він пішов в Ефіопію, інші розташовують його у Вірменії - це була перша нація, яка прийняла християнство за національну релігію. Маттій, можливо, став мучеником за віру в Колхіді, в Малій Азії (на території теперішньої Грузії) приблизно 50 року по Різдві Христовім.  Церква Св. Маттія в Трірі, Німеччина, заявляє про те, що саме в ній поховано Св. Маттія, єдиного з Дванадцятьох, які поховані в Європі, північніше від Альп.

Зі Скарбниці щоденної молитви

субота, 23 лютого 2019 р.

День Св. Полікарпа Смирнського, пастиря і мученика

Сьогодні ми згадуємо Св. Полікарпа і дякуємо за нього Господу.  Народився він приблизно 69 року по Р. Х. і був важливою постаттю у Ранній Церкві. Будучи учнем євангеліста Івана, він cлужив як сполучна ланка між  першим поколінням віруючих з дальшими християнами.  Прослуживши чимало років єпископом Смирни, Полікарп був заарештований, допитаний і, у такий день, як сьогодні, 155 або 156 року по Р. Х. страчений за віру. Очевидець його мучеництва записав оповідь про його смерть, яка називається Мучеництво Полікарпа і ця оповідь далі залишається підбадьоренням для віруючих у часи переслідувань.

Молитва на День Св. Полікарпа Смирнського, пастиря і мученика:

    Боже!  Ти створив небеса й землю.  Ти дав слузі Твоєму превелебному, святому і лагідному Полікарпові, мужність сповідувати Ісуса Христа Царем і Спасителем і Ти дав також йому непохитність померти за  віру.  Дай нам благодаті повторювати його приклад участі у чаші Христових страждань, аби ми також взяли участь у Його славетному воскресінні;  через Ісуса Христа, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

пʼятниця, 22 лютого 2019 р.

Смертні гріхи не потрібно маскувати

    
Смертні гріхи не потрібно маскувати мовчанкою, ховати чи захищати, а чи не звертати на них уваги. Але їх потрібно засуджувати та докоряти за них (Ісаї 56:10; 58:1; Єзекіїля 13:10, 18; 2 Тимофія 4:2; Тита 1:13: "Жорстко докоряй за них" таким чином, щоб нажахати їх страшним Божим Судом (1 Коринтян 6:10; Галатів 5:21; Колосян 3:6; 1 Івана 3:15; Матвія 11:21; 2 Петра 2:10). Бо той, хто вважає таких людей правдивими християнами, заспокоює їх і розбещує - той не лише їх зводить, але й стає співучасником їхнього прокляття (Ісаї 3:12; Єремії 8:11; 23:17; Єзекіїля 3:18; 33:8).
     А засобами, якими Христос хоче привести грішників на вірний шлях і навернути їх, є проповідь покаяння і докір за гріх (Єремії 26:2, 3). Але коли нечестивець, ігноруючи ці засоби, далі буде тривати у своїй нечестивості, то він справді загине... (Єзекіїля 3:19).

Мартін Хемніц, Довідник: служіння, Слово і Таїнства

четвер, 21 лютого 2019 р.

Святі Старого Заповіту добре знали Христа


Любі святі Старого Заповіту Христа знали добре. Тож усім своїм життям вони прославляють Бога і дякують Йому, ілюструючи Біблію і проголошуючи лише це викуплення – як Христос прийшов винятково до тих, що потребували Його і прагнули Його. Це доведено усіма оповідями Старого Заповіту. Адже Бог ніколи не допомагав тим, хто вважав себе сильним та непокинутим. З іншого боку, Він ніколи не полишав тих, що перебували у потребі та прагнули Його помочі.
Мартін Лютер, з проповідей

середа, 20 лютого 2019 р.

Гірлянда з чотирьох пасем

 Для плідного дослідження Писання  Лютер підбадьорює нас використовувати «гірлянду з чотирьох пасем». Це означає знаходити в тексті спочатку якесь навчання, по-друге, причину для подяки, по-третє, нагоду для сповідання і по-четверте, причину для молитви.  Таким чином ми чуємо Боже особисте звернення у Законі і Євангелії, а текст не стає іграшкою для інтелектуальних забав.
Курт Маркворт, «Святе Писання: Книга Христова»

понеділок, 18 лютого 2019 р.

День Св. Мартіна Лютера, доктора і сповідника




Сьогодні, відповідно до стародавньої християнської традиції, ми дякуємо Господу за доктора Мартіна Лютера. Народився він 10 листопада 1483 року в Айселебені (Німеччина). Спочатку він вивчав юриспруденцію. Проте після близької зустрічі зі смертю він почав досліджувати богослов'я і вступив до августинського монастиря. 1505 року його було ординовано на священика і 1512 року він здобув докторський ступінь. В час професорства в новоствореному університеті у Віттенберзі його дослідження Писання поставили під сумнів чимало вчень і практик Церкви, особливо щодо продажу індульгенцій. Його відмова відступитися від своїх переконань закінчилася відлученням його від римської церкви 1521 року. Після періоду ізоляції у Вартбурзькому замку, Лютер повернувся до Віттенберґу, де провів решту свого життя, проповідуючи та навчаючи, перекладаючи Писання і пишучи гімни та численні богословські трактати. Його пам'ятають і вшановують за постійний наголос на тій Біблійній істині, що заради Христа Бог проголошує нас праведними благодаттю через саму віру. До небесної домівки Господь покликав доктора Мартіна Лютера 18 лютого 1546 року, коли Реформатор відвідував місто в якому народився.

Молитва на День Св. Мартіна Лютера, доктора і сповідника:

Боже! Ти наша Твердиня і сила наша. Ти підніс слугу Свого, Мартіна Лютера, аби він реформував та обновив Твою Церкву у світлі Твого живого Слова, Ісуса Христа, Господа нашого. Захищай і очищуй Церкву в наш час і дай, аби ми сміливо проголошували Христову вірність аж до смерті і Його воскресіння, яке виправдовує, як дав це Ти пізнати слузі Твоєму, Мартіну через Ісуса Христа, нашого Спасителя, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

неділя, 17 лютого 2019 р.

Проповідь на 6-у неділю по Богоявленні

                
                    ПРИЙНЯТИ НЕТЛІННИЙ ВІНОК
          (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

Хіба ви не знаєте, що ті, хто на перегонах біжить, усі біжать, але нагороду приймає один? Біжіть так, щоб одержали ви! І кожен змагун від усього стримується; вони ж – щоб тлінний прийняти вінок, але ми – щоб нетлінний. Тож біжу я не так, немов на непевне, борюся не так, немов би повітря б'ючи. Але вмертвляю й неволю я тіло своє, щоб, звіщаючи іншим, не стати самому негідним. 
Не хочу я, браття, щоб ви не знали, що під хмарою всі отці наші були, – і всі перейшли через море, і всі охристилися в хмарі та в морі в Мойсея, і всі їли ту саму поживу духовну, і пили всі той самий духовний напій, бо пили від духовної скелі, що йшла вслід за ними, а та скеля – був Христос! Але їх багатьох не вподобав був Бог, бо «понищив Він їх у пустині» (1 Коринтян 9:24-10:5).

            Божій Церкві… посвяченим у Христі Ісусі, покликаним святим… благодать вам і мир від Бога Отця нашого й Господа Ісуса Христа!  (1 Кор. 1:2, 3) Амінь.

Дорогі брати і сестри, в «Одіссеї», написаній славетним Гомером, згадуються сирени, міфічні істоти, які своїм чарівним співом заманюють мореплавців на береги, лише для того, щоб їх погубити. Коли Одіссей пропливав повз їхнє узбережжя, то привязав себе до щогли, аби стримати себе від спокуси кинутись просто на погибель. 

Втім, пригоди Одіссея – це міф і художній твір. Але правда полягає в тому, що ми перебуваємо весь час серед загроз. Пройшовши місце із сиренами, Одіссей міг розслабитись. Ми ж повинні бути завжди на сторожі. Апостол Петро про це застерігає нас такими словами: «Будьте тверезі, пильнуйте! Ваш супротивник диявол ходить, рикаючи, як лев, що шукає пожерти кого. Противтесь йому, тверді в вірі» (1 Петра 5:8, 9).

Сьогодні Господь Святий Дух через Апостола Павла кличе нас змагатись. Він порівнює життя християнина і християнки, ваше життя, із спортивним змаганням. Він наводить приклад коринтських спортсменів. Зараз, коли відбуваються змагання, то існує три види перемоги, яку розділяють на три місця або ж різні види медалей: золоту, срібну і бронзову.  Крім цього, існують різні рейтинги, коли спортивні оглядачі в різних видах спорту відстежують успіхи того або іншого спортсмена.

У стародавньому Коринті так не було. Змагання були для багатьох людей, але перемогу здобував лише один. Якщо бігуни виходили на дистанцію, то змагалися з усіх сил. Але якщо хтось прибігав на декілька секунд пізніше за переможця, то ніякого другого чи третього місця, срібної чи бронзової медалі він не отримував. Переможець був лише один.

А який приз крім захоплення глядачів належав переможцеві? Апостол каже, що таким призом є тлінний вінок. Історики кажуть, що такі вінки могли бути трьох видів – вінок із листя оливок, вінок із лавру або навіть вінок із листя петрушки.

Але що мав зробити спортсмен, аби отримати такий вінок із листя оливок, лавру чи петрушки. Він повинен був багато готуватись. Тобто, він мав багато тренуватись. Можливо, він мав слідкувати за тим, шо він їсть і п’є, утримуватись від якихось розваг, аби повністю присвятити свій час підготовці до змагання, на якому він сподівався отримати перемогу і вінок – з листя оливок, лавру чи петрушки.

Наскільки більше уваги нашому змаганню повинні приділяти ви, любі християни, каже Павло. Адже якщо спортсмени в той час не змагалися за величезні кошти, як це часто робиться зараз, а лише за символічний якийсь приз, який з часом ще й зівяне, то наскільки серйозніше повинні ставитись до нашого змагання ми?  Адже нашою метою є не якийсь тлінний вінок, а вінок нетлінний – вічне життя у Царстві Божому!

Ми не мали вічного життя через гріх. Але Ісус Христос, Божий Син, забрав на Себе усі наші гріхи і обмив їх усі до одного Своєю невинною і святою кровю.  Він приніс Себе у святу і досконалу жертву, померши за кожного з нас і воскреснувши на третій день, здолавши саму смерть.  Віра в Христа зараховується вам у праведність, любі брати і сестри. Через віру в Христа ви маєте прощення гріхів, праведність, воскресіння і вічне життя у Божому Царстві.  Аби ви мали цей нетлінний вінок Ісус був одягнутий у вінець терновий.

Але віру можна втратити. А коли втрачається віра, то втрачається і все інше, що ми маємо через віру – усе, що для нас здобув Господь Христос. Тоді ми втрачаємо Христа, а з Ним і прощення гріхів, і вічне життя. І тоді ми не переможці на дистанції, а тоді ми – переможені.

А ким ми тоді переможені? Коли ми втрачаємо віру в Христа, то ми тоді переможені гріхом, дияволом і смертю. Ці три вороги торжествують тоді, що погубили ще одну людину і ще одне творіння Боже буде вкинуте разом із ними на вічні муки до аду.

Тож Апостол каже, що це змагання не на життя, а на смерть. Бо переможець отримає вічне життя, а поразка означає смерть не лише тимчасову, але й вічну. Апостол також використовує аналогію з боксу. Він каже: «борюся не так, немов би повітря б'ючи». Ми не повітря б’ємо, але, як написано: «Ми не маємо боротьби проти крови та тіла, але проти початків, проти влади, проти світоправителів цієї темряви, проти піднебесних духів злоби» (Еф. 6:12).

Світ і диявол апелюють до грішної плоті і вони стараються зробити все, аби плоть здобула перемогу над новою людиною, народженою Словом, з води і Духа. Їхня ціль задушити нашу віру в Христа. А наша ціль, як каже Павло відправити в нокдаун і грішну плоть, і диявола.

Боротьба – серйозна. Наслідки – вічні. Ми дуже добре знаємо себе самих і наші гріхи є завжди перед нами, як це сповідує Псалмоспівець. Через це ми можемо завдавати ударів туди, де гріх потенційно може вилізти у всій його потворності. І Апостол каже: «Але вмертвляю й неволю я тіло своє, щоб, звіщаючи іншим, не стати самому негідним». До цього кличе Господь Святий Дух і нас. Ви знаєте, любі брати і сестри, ваші тіла, і ваші слабкості.  Невольте їх і умертвляйте грішні звички і грішні потяги.

Так само противтесь дияволові. Чиніть йому опір. Господь Святий Дух кличе нас до спротиву дияволові вірою, яку Апостол Павло називає щитом. Він також кличе нас застосовувати духовного меча – Слово Боже. Довіряйте Ісусові в усьому.

Ця довіра – ключова для нашого спасіння. Сьогодні Апостол Павло крім порівняння нашого життя зі спортивними змаганнями, наводить нам також приклад мандрівки Ізраїлю, Старозаповітної Церкви із єгипетської неволі. У Єгипті їх чекала повільна смерть. Як народ вони були приречені не лише через те, що були безмовними рабами, але й те, що єгипетська влада розпочала вже була геноцид проти ізраїльтян, віддаючи накази убивати їхніх новонароджених хлопчиків. 

Проте могутньою рукою Господь вивів Свій народ із Єгипту, із дому рабства.  Коли вони виходили з Єгипту, то Господь знищив цілу єгипетську армію, яка гналася за народом, що ішов у Обіцяний Край.  Божий народ перейшов море по сухому, коли Господь розділив для них Червоне море.  А над єгиптянами, які гналися за Церквою, Господь зімкнув води моря і вони потопились. Ізраїль увійшов у море і вийшов на свободу. Єгипет увійшов у море і загинув.

Десять кар єгипетських, перехід крізь море – великі чуда, які відбувались на очах мільйонів людей. Здається, що такі події мали запамятатися на все життя. Здавалося б, що такі масштабні чуда справили б враження навіть на найбільших песимістів і зробили би їх послідовниками Господа до останнього їхнього подиху на цьому світі. 

Але й на цьому чуда не закінчились. Господь не залишив Ізраїль у подорожі пустинею. Він вдень ішов з ними у стовпі хмари, а вночі у стовпі вогню. Вони завжди могли бачити Його люблячу присутність. Якою втіхою і яким підбадьоренням було бачити Господа поряд!

А до того ж вони їли духовну їжу. Манна була чудесною їжею, яку щодня, крім суботи, посилав їм люблячий Бог. Він годував їх, аби вони не мали голоду, а завжди були насичені.  Він поїв їх зі скелі, з духовної скелі, каже Св. Павло, яка йшла вслід за ними. І то був Христос. Від Нього вони отримували захист, духовну поживу і духовний напій.

            Все це мали усі ізраїльтяни без винятку. Але їхня історія і сьогоднішні слова служать дуже серйозним застереженням. «Але їх багатьох не вподобав був Бог, бо «понищив Він їх у пустині» – сказано нам сьогодні в Біблії. Як таке може бути? Всі ішли разом. Всі їли одну й ту саму духовну поживу. Всі пили один духовний напій. Але, як ми знаємо зі старшого покоління у Обіцяний Край увійшов лише Ісус Навин і Калев. А всі інші померли у пустині. Вони не довірилися Господу. Вони не довіряли Христові, Який ішов з ними і Який вів їх у Обіцяний Край.

            Це дуже сильне застереження для нас, любі брати і сестри. Ми перейшли наче Червоне море.  Бо Червоне море тут – прототип Хрищення. Ми вийшли з вод Хрищення визволеними людьми.  І зараз ми перебуваємо разом на марші до Царства Небесного. Любий Господь народив нас до нового, духовного життя.

            І Він нас у цій дорозі, сповненій небезпек не полишає. Духовна їжа ізраїльтян, манна – прототип істинного Хліба, що з неба зійшов – Ісуса Христа, Який промовляє до нас у Слові і причащає нас Своїм істинним тілом під виглядом хліба, даючи нам прощення гріхів і вічне життя.

            Так само і зі Скелі духовний напій ізраїльтян на марші до Обіцяного Краю – прототип Чаші, з якої Господь поїть нас Своєю істинною кров’ю під виглядом вина. Життєдайний цей напій, який приносить нам спільноту з Христом і вічним життям. Щонеділі кличе нас Божий Син приходити до Його столу, а особливо змучених дорогою, Він готовий покріпити в будь-який день, коли лишень виникне потреба.

            Але памятайте, як застерігає нас Христів Апостол. Він кличе нас іти з вірою в Христа.  Вертатися до нашого Хрищення у покаянні і вірі щодня.  Споживати Христове тіло і кров у вірі в Сина Божого, уповаючи на Його святу любов, Його піклування, Його опіку і провід. Хай Господь Святий Дух плекає нашу віру Словом і Таїнством, аби в кінці ми увійшли в наш Обіцяний Край – Царство Боже і прийняли нетлінний вінок – вічне життя. З Христом і заради Нього. Амінь.

Благодать Господа нашого Ісуса нехай буде з вами! (1 Кор. 16:23). Амінь.

субота, 16 лютого 2019 р.

Віра надто добра і щедра


Віра надто добра і щедра, аби тримати всі такі скарби при собі. Але коли вона промовляє, то її переслідують всі невіруючі святі. Та їй байдуже і вона йде собі далі.
Мартін Лютер, з проповідей

пʼятниця, 15 лютого 2019 р.

День святих Филимона та Онисима

Сьогодні ми згадуємо святих Филимона та Онисима та дякуємо за них Господу. У першому столітті Филимон був відомий християнин, який мав раба на ім'я Онисим. Хоча ім'я Онисим означає "корисний", Онисим виявився "некорисним", втікши від свого пана і, можливо, навіть щось в нього укравши (Филимона 18). Якимось чином Онисим познайомився із апостолом Павлом, який пізніше перебував у в'язниці (можливо в Римі) і через Павлове проголошення Євангелія він став християнином. Визнавши перед Павлом, що він був утеклим рабом, Онисим був спрямований Павлом до його пана та став знову "корисним". Аби допомогти прокласти дорогу для Онисимового мирного повернення додому, Павло відправив разом із ним листа, в якому спонукав Филимона простити свого раба за втечу та "прийняти його як мене" (в. 17), "і вже не як раба, але вище від раба, як брата улюбленого" (в. 16). Цей лист пізніше був прийнятий Церквою як одна з книг Нового Заповіту.

Молитва на День святих Филимона та Онисима:

Господи Боже, Отче Небесний! Ти відправив Онисима назад до Филимона, як брата у Христі, визволивши його від рабства гріха через проповідування апостола Павла. Очисти глибини гріха всередині душ наших і спини в нас образи за минулі переступи, щоби милосердям Твоїм були ми примирені з нашими братами та сестрами і, щоби наше життя відображало Твій мир; через Ісуса Христа, нашого Господа. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

четвер, 14 лютого 2019 р.

День Св. Валентина, мученика

    
     Св. Валентин, який був лікарем і пастирем, і мешкав у Римі під час правління Імператора Клавдія, став одним із найбільш визначних мучеників ІІІ століття. Спомин про його мученицьку смерть, яка настала 270 року по Різдві Христовім, стала частиною поминального календаря Західної Церкви перших століть. Передання каже, що у день його мученицької смерті за християнську віру Валентин залишив записку із підбадьоренням для доьки в'язничного сторожа, яка була написана на клаптику паперу. Таке привітання стало взірцем для написання записок про підбадьорення, любов і піклування, що стали популярними серед багатьох народів саме в день спомину Св. Валентина.

Молитва на День Св. Валентина, мученика:

Всемогутній і віковічний Боже! Ти розпалив полум'я Твоєї любові у серці Твого святого мученика, Валентина. Подай нам, Твоїм покірним слугам, подібної віри та любові, аби ми, радіючи Христовим торжеством, були втіленням Його любові в нашому житті; через Ісуса Христа, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь. 

Зі Скарбниці щоденної молитви

середа, 13 лютого 2019 р.

День Св. Акили, Прискилли та Аполлоса

  
Сьогодні ми згадуємо святих Акилу, Прискиллу та Аполлоса і дякуємо за них Господу. Акила та його дружина, Прискилла, були єврейськими сучасниками Св. Павла і багато подорожували.  Через переслідування в Римі, вони перейшли до Коринту, де познайомилися з Апостолом Павлом, який приєднався до них у ремеслі з виготовлення наметів (Дії 18:1-3). Своєю чергою вони приєдналися до Павла в його місії проголошення християнського Євангелія.  Пізніше це святе подружжя мандрувало з Павлом з Коринту до Ефесу (Дії 18:18), де вони мали домівку, яка служила осередком гостинності для новонавернених християн.  Аполлос був одним із багатьох єврейських учнів віри.  Будучи красномовним, Аполлос "палаючи духом, промовляв і про Господа пильно навчав" (Дії 18:25). Пізніше він здійснив подорож від Коринту до провінції Ахая та "переконував пильно юдеїв, Писанням прилюдно доводячи, що Ісус - то Христос" (Дії 18:28).  Ми вшановуємо Акилу, Прискиллу та Аполлоса за їхню велику місійну ревність.

Молитва на День Св. Акили, Прискилли та Аполлоса:

Триєдиний Боже!  Ти - святий у природі Своїй!  Навчи нас бути вірними Твоєму Слову, палати Духом, як Аполлос, аби ми правильно навчали і настановляли на правдиву дорогу тих, хто був зведений до фальші й помилки, щоб ми могли повторювати приклад Акили й Прискили задля добра Твоєї Церкви, яку Ти установив тут і доручив її під нашу покірну опіку, бо Ти, Отець, Син, і Святий Дух, живеш і царюєш, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

вівторок, 12 лютого 2019 р.

Залишатися на місці рукопокладання


Ми закликаємо вас відновити початкову силу цього правила, аби кожен залишався на тому місці, де його було рукопокладено, а не відволікався власною амбіцією, ані спокушувався жадібністю, ані піддавався на підкуп впливових людей. Якщо хтось, прагнучи свого, а не Христового, нехтує таким чином повертатися до своїх людей і до своєї церкви, то вважайте його за усунутого від служіння і від сопричастя.

Лев Великий, з листів

понеділок, 11 лютого 2019 р.

Отці і святі передавали учення про Христа



Любі старовинні отці і святі не промовляли пророцтв про Христа, як це робили пророки... але вони вельми любили досліджувати проголошення пророків, непохитно у ті проголошення вірували та передавали їх іншим людям і поколінням, як це тут[1] робить Св. Анна.
Мартін Лютер, з проповідей


[1] Євангеліє від Св. Луки 2:36-38.

неділя, 10 лютого 2019 р.

Проповідь на 5-у неділю Богоявлення


                        
                  ГОСПОДЬ – НАША НАДІЯ!

          (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука) 

Так говорить Господь: Проклятий той муж, що надію кладе на людину, і робить раменом своїм слабу плоть, а від Господа серце його відступає! І він буде, як голий той кущ у степу, і не побачить, щоб добре прийшло, і він пробуватиме в краї сухому в пустині, у краї солоному та незамешканому... Благословенний той муж, що покладається на Господа, що Господь – то надія його! І він буде, як дерево те, над водою посаджене, що над потоком пускає коріння свої, і не боїться, як прийде спекота, – і його листя зелене, і в році посухи не буде журитись, і не перестане приносити плоду! Людське серце найлукавіше над все та невигойне, – хто пізнає його? Я Господь, що досліджує серце, що випробовує нирки, щоб кожному дати згідно з путтю його, за плодом учинків його (Єремії 17:5-10). 

            Благодать вам і мир від Бога, Отця нашого! (Кол. 1:2) Амінь. 

Дорогі брати і сестри, за останні роки ми часто чули в новинах і бачили у художніх фільмах про те, як використовуються детектори брехні. Аби виявити, чи підозрюваний у якомусь злочині обманює, а чи каже правду. Детектор брехні реагує на серцебиття і таким чином визначає, чи людина каже правду. Але Богові ні детектор брехні, ані інші подібні засоби не потрібні. Своєму пророкові Самуїлові Господь був сказав: «Бог бачить не те, що бачить людина: чоловік бо дивиться на лице, а Господь дивиться на серце» (1 Сам. 16:7). 

            Псалмоспівець проголошує, звертаючись до Бога: «Ти випробував моє серце, навістив уночі, перетопив Ти мене, й не знайшов чогось злого» (16:3) і: «Господи, випробував Ти мене та й пізнав, Ти знаєш сидіння моє та вставання моє, думку мою розумієш здалека. Дорогу мою та лежання моє виміряєш, і Ти всі путі мої знаєш, бо ще слова нема на моїм язиці, а вже, Господи, знаєш те все!» (138:1-4). 

Господь каже нам сьогодні, що залежно від того, що в серці людини, таким є її життя з Господом і таким є її будучність і ціла вічність. Багато-хто хотів би, аби Господь ніколи таких слів не промовляв. Для багатьох людей Бог може говорити лише приємні для наших вух слова, наче людина, яка підлещується до інших людей. 

Ми часто, особливо в нинішньому світі, чуємо, як люди кажуть, що Бог не може нікого проклинати, адже Бог – це любов. Ці вислови роблять, зазвичай люди, які не хочуть, аби Бог карав їх за їхні гріхи. Їм хочеться перебувати в ілюзії, що Бог лише по голівці гладить і що Богові байдуже до злочинів і до всіляких гріхів. Їм хочеться, аби ніхто не засуджував скоєних ними гріхів, аби спокійно жити і далі чинити всяке зло і гидоти.  

Із зачудуванням вони слухають проповідників, які висловлюють Божий суд на гріх і кажуть: «Ви не можете проклинати!  Бог не міг такого говорити!  Бог хоче нам добра!  А ви проголошуєте якісь прокльони! Такого не може бути в церкві! Священики не можуть так говорити!» 

Бог, звісно, хоче усім людям добра. Апостол Павло проголошує, що Бог: «хоче, щоб усі люди спаслися, і прийшли до пізнання правди» (1 Тим. 2:4). А пророкові Єзекіїлеві Бог доручав: «Скажи їм Як живий Я, говорить Господь Бог, не прагну смерти несправедливого, а тільки щоб вернути несправедливого з дороги його, і буде він жити! Наверніться, наверніться з ваших злих доріг, і нащо вам умирати, доме Ізраїлів?» (33:11). 

Тож сьогоднішні суворі слова звернуті до тих, хто відмовився повернутися зі своїх злих доріг, хто відмовився розкаятися і не увірував у Христа, а залишився у невірстві, а отже і в чиненні зла.             Бог серце такої людини бачить наскрізь. Він бачить, що така людина надіється або на інших людей, або на свої власні сили. І через це каже, що така людина проклята.  

Чому вона проклята? Бо її серце, написано, відступає від Господа. Господь такому серцю не потрібен. Таке серце не визнає Господа за Бога. Не визнає Його за Творця, а отже і не визнає ні Його законів, ані Заповідей, ані Слова. Воно вважає, що воно прекрасно обійдеться і без Христа, і без Його Слова. Воно думає, що завжди ухвалить усі правильні рішення, перехитрить кого треба перехитрити, зробить те, що треба зробити і вкінці вийде переможцем. 

Але воно помиляється.  Плоть людини слабка. І без Бога навіть найчудовіші і найродючіші місця на землі перетворюються на пекло для життя ще в цьому світі.  

Людина без віри в Христа, каже нам сьогодні Господь «буде, як голий той кущ у степу, і не побачить, щоб добре прийшло».  І така людина, сказано нам сьогодні «пробуватиме в краї сухому в пустині, у краї солоному та незамешканому...» Без віри в Христа благословення не буде. І навіть, якщо така людина здобуде мільярди доларів у цьому світі, вона все-одно буде голим кущем в степу або радше в пустині, бо перекладене українським словом степ єврейське слово араба тут вельми красномовне.  

Довкола такої людини буде пустиня, а не процвітаючий край, а сама вона, навіть проживаючи у розкошах, буде голим кущем, тобто вона не приноситиме плодів, які тішили б інших людей. І навіть, якщо вона буде робити якісь добрі в очах світу діла – діла позірні, шоу-діла, в очах Божих ті діла будуть ніщо. Така людина далі залишається в очах Господа голим кущем у пустині, бо її серце відступає від Господа.  

Проте слово «проклятий» у Писанні має навіть більше значення, ніж пусте, неплідне життя в цьому світі. Адже неминуче настає той день, коли виконується сказане в Псалмі: «Не надійтесь на князів, на людського сина, бо в ньому спасіння нема: вийде дух його і він до своєї землі повертається, того дня його задуми гинуть!» (145:3, 4). І тоді до саме тих, що надіялися на інших людей і на власну плоть, а від Господа їхнє серце відступало, будуть звернені слова Сина Божого в Останній День: «Ідіть ви від Мене, прокляті, у вічний огонь, що дияволові та його посланцям приготований… Поправді кажу вам: чого тільки одному з найменших цих ви не вчинили, Мені не вчинили!» (Мт. 25:41, 45). 

Але який контраст Господь проголошує на віруючих у Христа!  Він каже: «Благословенний той муж, що покладається на Господа, що Господь – то надія його!» Слово «блаженний» - це синонім до слова «щасливий». Щаслива та людина, яка покладається на Господа.  

Це покладання – особливе. Вона цілковита протилежність до покладання на інших людей, або на власну плоть. Це покладання починається з каяття, бо така людина бачить власний гріх і визнає його, і просить у Бога прощення. А потім у вірі, яку в її серці створив Господь Святий Дух, така людина приймає прощення з рук Божих. Не з власних діл чи якихось заслуг, не із заслуг інших людей, а з пробитих римськими цвяхами рук Сина Божого, Який віддав Самого Себе у жертву за гріхи цілого світу. 

Бо тільки в Христі вона бачить єдину надію і єдине спасіння від гріха, від влади диявола і смерті. І уповає вона лише на Христа, що у Христі і з Христом, Який подолав і смерть, і гріб, вона має виправдання, воскресіння, і вічне життя.  

Така людина – блаженна. Така людина – щаслива. Бо цей світ лежить у злі. Всі люди грішні.  Усе на цьому світі тлінне. Але є святий і безсмертний Син Божий, Який задля нас і задля нашого спасіння стався людиною.  І Він – переможець над гріхом, над смертю і над дияволом. І на відміну від людей, якими б могутніми вони не були в цьому світі, Він має в Своїх руках повну і абсолютну владу над усім у цьому світі, і навіть над смертю та адом.  

А ще Він має невимовну любов до вас, любі брати і сестри. І ця любов не лише невимовна, але й безперервна. Про цю любов виспівує Апостол Павло: «Ніколи любов не перестає!» Ти завжди можеш прийти до Христа і звернутися до Нього з будь-якими твоїми проблемами, бідами і тягарами, і Він ніколи тебе не підведе.  Він завжди прийде тобі на допомогу.  

І Він завжди перебуває з тобою. Він промовляє до тебе через Своє Слово. Він покріпляєж тебе Своїми істинними тілом і кров’ю під виглядом хліба та вина Святої Євхристії.  І не лише Христос перебуває з тобою.  Це – велика тайна, якої не збагнути, але Павло каже істину, яка стосується кожного християнина: «Я розп'ятий з Христом. І живу вже не я, а Христос проживає в мені. А що я живу в тілі тепер, живу вірою в Божого Сина, що мене полюбив, і видав за мене Самого Себе» (Гал. 2:19, 20). 

Ось що означають ці вислови «покладається на Господа» і «Господь – надія його». І тоді така людина вже не голий кущ у арабі, в пустині, тобто неплідна людина невірства, а тоді ти – «як дерево те, над водою посаджене». Водний потік – це Господь, від Якого ти живишся вірою і тоді ти реально живий, живий духовно, живий в очах Божих і живий навіки. 

Бо невірство – це араба, пустиня. А віра Христова – це водний потік, Сам Христос, Якийц є твоїм, а Ти є Його самою вірою.  Не ділами, каже Господь, не заслугами, а надією, упованням – вірою ти блаженний і щасливий, і живий, і плідний. І коріння твоє глибоке і розгалужене, бо воно живиться неймовірною поживою: Євангелієм Христовим.  

Людські передання коріння глибокого і розширеного не творять. А ось Слово Боже коріння робить довгим і розлогим, як і крону дерева, що посаджене над водним потоком.  Такими словами починається також Псалтир.  

Людина, яка вірує в Христа, не боїться спекоти, тобто випробувань, які неминуче з’являються у нашому житті. Бо що може зробити весь світ проти Бога?  Як каже Апостол: «Коли за нас Бог, то хто проти нас?» (Рим. 8:31). І віруючий за будь-яких обставин залишається плідним. Як далі каже Св. Павло: «Хто нас розлучить від любови Христової? Чи недоля, чи утиск, чи переслідування, чи голод, чи нагота, чи небезпека, чи меч? Як написано: «За Тебе нас цілий день умертвляють, нас уважають за овець, приречених на заколення». Але в цьому всьому ми перемагаємо Тим, Хто нас полюбив» (Рим. 8:35-37). Перемагаємо Христом. Який нас полюбив, любить і любитиме завжди.  

І цей плід, ці ваші добрі діла, любі брати і сестри, справді добрі, бо вони приносяться із доброго серця, серця чистого, яке створене Святим Духом – серця віруючого, виправданого самою вірою в Христа. І ці діла бачить Бог і радіє ними, і якими б незначними не були ці діла в очах світу, для Отця Небесного – це істинні добрі діла, бо зроблені вами, Його любими дітьми, усиновленими Ним заради Христа.   

Він бачить ваше серце. І тішиться вами. А Останнього Дня Він вам скаже: «Прийдіть, благословенні Мого Отця, посядьте Царство, уготоване вам від закладин світу... Поправді кажу вам: що тільки вчинили ви одному з найменших братів Моїх цих, те Мені ви вчинили» (Мт. 25:34, 40). Заради Христа. Він – наша надія. Амінь. 

Благодать Божа нехай буде з вами! Амінь (Кол. 4:18).

День Св. Сили, співробітника Св. Петра і Св. Павла

    
Сьогодні ми дякуємо Господу за Св. Силу. Він був одним із провідників Церкви в Єрусалимі і Св. Павло вибрав його для супроводу під час другої місіонерської подорожі з Антіохії до Малої Азії і Македонії.  Силу, разом із Павлом було ув'язнено у Филипах і вони пережили заворушення в Солуні та Верії.  Знову приєднавшись до Павла в Коринті, Сила, очевидно,  залишався там впродовж тривалого часу.  Дещо пізніше він, очевидно, став супутником Апостола Петра і, можливо, служив його секретарем (1 Петр. 5:12). Згідно з Переданням, Сила став першим єпископом Коринту.

Молитва на День Св. Сили, співробітника Св. Петра і Св. Павла:

Всемогутній і віковічний Боже!  Твій слуга, Сила, проповідував Євангеліє поряд із Апостолами Петром і Павлом народам Малої Азії, Греції і Македонії. Ми дякуємо Тобі за те, що Ти в нашому краї і в кожній землі, піднімаєш євангелістів і проповідників Твого Царства, щоби Твоя Церква могла далі проголошувати недослідимі багатства нашого Спасителя Ісуса Христа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви