День Св. Князя Костянтина Василя Острозького, християнського правителя

Сьогодні ми дякуємо Господу за Св. князя Костянтина Василя Острозького, який народився 1526 р. Будучи нащадком славетного роду Рюриковичів та сином великого литовського гетьмана Костянтина Івановича Острозького, Костянтин Василь Острозький, став не лише одним із впливових правителів тогочасного світу і захисником Русі у Речі Посполитій, але й християнським просвітителем. Саме цей волинський князь вважається засновником Острозької Академії (1572 р.), першого вищого навчального закладу в східній Європі та ряду шкіл на території теперішньої західної України, а також засновником Острозької друкарні, в якій Іван Федоров, утікач з Москви, 1580 року надрукував перший повний текст Біблії слов'янською мовою. Князь Костянтин Василь Острозький також підтримував віротерпимість та був прихильником союзу православних і протестантів для відстоювання християнських свобод у Речі Посполитій. Князь Костянтин Василь Острозький упокоївся у такий день, як цей 1608 року та був похований у крипті Богоявленської церкви Острога (на Рівненщині).

Молитва на День Св. Князя Костянтина Василя Острозького, християнського правителя:

Отче Небесний! Ти - Податель усякого добра. В тобі немає переміни чи тіні відміни. Прийми нашу подяку за князя Костянтина Василя Острозького, християнського правителя та мужа, який дбав про християнську освіту рідного краю. Благословляй нашу країну подібними правителями, аби наш рідний край завжди мав освіту, в підвалинах якої лежить Твоє святе Слово. Заради Христа, Твого Сина, а нашого Господа. Амінь.

Фальшиві апостоли шукають власної слави

   

Павло завдає фальшивим апостолам сильного удару, коли показує їм, що вони уявлення не мають про основу на якій істинний християнин шукає своєї слави. Він навчає їх, що християнин пишається тим, чого інші люди соромляться – хрестом і його стражданнями.  Головна суть цього уроку полягає в тому, що у проповідникові чи вчителеві немає більш шкідливого та отруйного пороку ніж марнославство.  Служіння установлене, аби на меті мати славу Божу і її поширення, а служителі повинні, заради Божої слави, зазнавати ганьби та сорому. Світ Слова не терпітиме. Не може той, хто шукає власної слави у проповідуванні, залишатися на праведній стежці та проповідувати чисте Євангеліє. Відповідно такий уникає прагнення до Божої слави і він мусить проповідувати те, що догоджає людям, що приносить йому шану те звеличує його вміння і мудрість.

                                         Мартін Лютер

Хрищення - не людське діло, а Боже

   

     Ми народжуємось знову із води і Духа, щоб увійти в Царство Боже (Івана 3:5; Тита 3:5-7). 

І на основі цього потрібно навчати людей, аби вони не вважали Хрищення і не розглядали його, як просто людське діло, але як діло Боже, а саме: що в ньому присутня уся Свята Трійця і вся Свята Трійця працює над бідним грішником через зовнішнє служіння так, що очищує його від гріхів, спасає його від смерті, сатани та вічного прокляття і дає йому натомість праведність та вічне спасіння.

Мартін Хемніц, Довідник: служіння, Слово і Таїнства

Стан Церкви перед гоніннями

Вони обчорнювали одне одного отруєними язиками, вони сварилися один з одним у впертій ненависті. Чимало єпископів, які мали би бути джерелом підбадьорення і прикладом для решти християн, нехтували власними божественними обов’язками та переходили під керівництво мирських царів і покинувши свої престоли та людей, блукали іноземними провінціями та шукали ринків для прибуткового бізнесу. Поки їхні брати у Церкві голодали, вони прагнули мати достаток у грошах. Лукавими замислами вони захоплювали маєтки і збільшували капітали, намножуючи лихварство. То хіба такі ми не заслуговуємо на те, щоб страждати за такі гріхи, коли вже давно почули божественне остереження про суд: «Коли ж його діти покинуть Закона Мого, і не будуть держатись наказів Моїх, коли ізневажать Мої постанови, і не будуть держатись наказів Моїх, тоді палицею навіщу їхню провину, та поразами їхнє беззаконня!» (Псалом 88:30-32). 


Св. Кипріян Карфагенський

Проповідь на 3-ю неділю по-Богоявленні

                                  

                        ВІРА І ЛЮБОВ

      (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

А коли Він зійшов із гори, услід за Ним ішов натовп великий. І ось підійшов прокажений, уклонився Йому та й сказав: «Коли, Господи, хочеш, – Ти можеш очистити мене!» А Ісус простяг руку, і доторкнувся до нього, говорячи: «Хочу, – будь чистий!» І тієї хвилини очистився той від своєї прокази. І говорить до нього Ісус: «Гляди, – не розповідай нікому. Але йди, покажися священикові, та дар принеси, якого Мойсей заповів, їм на свідоцтво». А коли Він до Капернауму ввійшов, то до Нього наблизився сотник, та й благати зачав Його, кажучи: «Господи, мій слуга лежить удома розслаблений, і тяжко страждає». Він говорить йому: «Я прийду й уздоровлю його». А сотник Йому відповів: «Недостойний я, Господи, щоб зайшов Ти під стріху мою... Та промов тільки слово, – і видужає мій слуга! Бо й я людина підвладна, і вояків під собою я маю; і одному кажу: піди – то йде він, а тому: прийди – і приходить, або рабові своєму: зроби те – і він зробить». Почувши таке, Ісус здивувався, і промовив до тих, хто йшов услід за Ним: «Поправді кажу вам: навіть серед Ізраїля Я не знайшов був такої великої віри! Кажу ж вам, що багато-хто прийдуть від сходу та заходу, і засядуть у Царстві Небеснім із Авраамом, Ісаком та Яковом. Сини ж Царства – повкидані будуть до темряви зовнішньої – буде там плач і скрегіт зубів!»... І сказав Ісус сотникові: Іди, і як повірив ти, нехай так тобі й станеться! І тієї ж години одужав слуга його (Євангеліє від Св. Матвія 8:1-13).

            Усім,.. улюбленим Божим, вибраним святим, благодать вам та мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа! (Рим. 1:7)


            Дорогі брати і сестри, сьогодні Євангеліє дає нам дві чудесні оповіді.  І обидві вони навчають нас про віру та про любов. В першій оповіді ми бачимо, як Господь сходить із гори після Своєї славетної проповіді, яку ми ще називаємо Нагірною проповіддю. То була чудесна і велична проповідь. Люди чули проповідь Самого Бога. Євангеліст Матвія так описує їхню реакцію на Христову проповідь: «Народ дивувався з науки Його. Бо навчав Він їх, як можновладний, а не як ті книжники їхні» (7:28, 29).

            На горі була маса людей. Але деякі люди потрапити туди не могли. То були прокажені. Вони хворіли на небезпечну і заразну хворобу. І відповідно до Закону Мойсея, вони були зобов’язані перебувати поза табором Ізраїлю, поза містами і селами, де жили здорові люди. А коли вони наближались до здорових людей, то мали попереджувати їх про небезпеку наближення вигуками: «Нечистий! Нечистий!» (3 М. 14:35)

            Ці нещасні хворі змушені були проживати в самотності. В крайньому разі товариство їм складали такі самі прокажені, як і вони. Тож наш бідний і нещасний прокажений мав усі причини не бути на горі і чути всю проповідь Христа, але він, безперечно, чув добрі слова про Христа. Бо ми знаємо, що незважаючи на те, як Син Божий, забороняв їм говорити про чуда, які Він чинив, люди робили навпаки і все більше про Нього розповідали. Фактично, вони проповідували добрі новини про Ісуса Назарянина, тобто вони проповідували Євангеліє.

            «Віра – від слухання, а слухання – через Слово Христове», – каже нам Апостол Павло (Рим. 10:17). Коли ми говоримо добре про Христа, про Його любов, про Його чуда, про Його милість, про Його хрест, смерть на хресті за нас і про Його перемогу над смертю – про все, що Він зробив і далі робить для нас – ми проповідуємо Євангеліє. І коли ми говоримо добрі та правдиві слова про Христа – тоді ми стаємо інструментами Божими, через які Господь Святий Дух творить в інших людях віру.

             А віра дана Святим Духом через слухання Євангелія, вона бачить Христа таким як Він є – вона бачить абсолютну доброту, любов, милість і благодать. Віра також бачить невинність Христа, Його божественність і чистоту. Вона бачить також власну нечистість, власний гріх і потребу саме в такому Спасителі – єдиному Спасителі від гріха – в Христі.

            Наш прокажений має цю віру. І коли він бачить, що Христос зійшов з гори, то він не втікає від Христа, а підходить до Нього і вклоняється Йому. Він порушує Закон. Він не зважає на те, що зараз будуть про нього говорити люди або що вони йому зараз зроблять за те, що він, прокажений, опинився серед них перед Христом.

Йому байдуже зараз до Закону і до людей, бо перед ним – Божий Син, Якому він поклоняється і на Якого він уповає. І про це його уповання свідчать його слова: «Коли, Господи, хочеш, – Ти можеш очистити мене!» Він міг би, звичайно, просити про очищення, тобто про зцілення від хвороби прямо. Але він – богобоязливий. І хоча він знає, що Христос люблячий, він також розуміє, що може бути Божа воля на дальші його страждання, бо так буде краще для нас і для інших біля нас, з огляду на Божу благодатну волю щодо цілої вічності і всього Його Царства. 

Він знає, що Христос – безумовна доброта і абсолютна любов. Він знає, що Христос ще нікому не відмовив у допомозі. Але він не проти бути першим. Проте він вірує, що Христос може його зцілити. І він отримує відповідь Божого Сина: «Ісус простяг руку, і доторкнувся до нього, говорячи: «Хочу, – будь чистий!» І тієї хвилини очистився той від своєї прокази». 

Христос не відмовляє і цьому бідному віруючому. Цей прокажений не заслужив на зцілення. Я маю на увазі, що він для цього не зробив ніяких добрих діл. Все зробив Христос. Він, вічний Божий Син, стався для нас людиною. Він прожив досконале життя. Він виконав Закон на нашому місці, для нас і замість нас. Він забрав усі наші гріхи на Себе і обмив їх Своєю невинною і святою кров’ю. Він помер заради нас на хресті Голгофи. Він переміг саму смерть для нас і заради нас, вийшовши на третій день із гробу, як воскреслий Господь, Цар над царями і Пан над панами. І Він дає нам усі Його благословення, серед яких головні: прощення гріхів і виправдання. А отже і воскресіння, і вічне життя у Царстві Божому. 

Зцілення – одне з таких благословень, яке Господь дає прокаженому. А він отримує це благословення від Господа вірою. Так самою вірою він, і ми, любі брати і сестри, є дітьми Божими і спадкоємцями Царства Небесного. Ми маємо всі ці благословення винятково з Божої до нас любові. «Так-бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне» (Ів. 3:16).  «Ісус Христос учора, і сьогодні, і навіки Той Самий!» (Євр. 13:8). Ця євангельська оповідь і нас підбадьорює без вагань звертатись до нашого люблячого Спасителя. 

Друга оповідь з нашого сьогоднішнього Євангелія не менш вражаюча. Ми бачимо, що коли Господь заходить до Капернауму, який тепер є Його містом, до Нього підходить римський сотник. Римський сотник – не єврей і не юдей. Він – язичник, як і ми. Однак він теж вірує в Христа. Ця віра була дана Йому, як і всім істинним віруючим, Святим Духом через слухання оповідей про божественність Христа, про Його любов і доброту, тобто – через слухання Євангелія. 

Іншого способу увірувати не було. Навряд чи хтось із славетного народу завойовника прийняв би віру завойованого, приниженого народу через якісь логічні міркування. Правитель Русі, наш святий князь Володимир Великий, відкинув пропозицію юдеїв прийняти їхню віру, довідавшись, що вони вже майже тисячу років не мають власної держави. Істинна віра приходить від слухання Слова Христового. 

А віра, як відомо, «чинна любов’ю» (Гал. 5:6). Сотник вірує в Христа і через це він любить Бога і любить своїх ближніх. Ближні – це не наші родичі, хоча наші родичі можуть бути нашими ближніми. Ближні – це всі люди, яких Бог розташовує поряд з нами, як побитого і закривавленого юдея у притчі Він помістив поряд із одновірцями та одноплемінниками: священиком і левитом, та чужинцем – самарянином.

Бог розташував поряд із нашим сотником його слугу. І цей слуга захворів. Його розбив параліч і він дуже тяжко страждав. Віра спонукає сотника любити свого слугу і віра, яка чинна любов’ю спонукає його звертатись за допомогою до Божого Сина. Він, будучи мирським паном над Христом, благає Христа, як Господа, що над ним: «Господи, мій слуга лежить удома розслаблений, і тяжко страждає». Цікаво, що він не встигає навіть попросити Божого Сина зцілити його слугу, як Господь відповідає: «Я прийду й уздоровлю його». 

Бог добре знає про всі наші потреби ще навіть до того, як ми попросимо і Він хоче нам прийти на поміч. А істинна і сильна віра уповає на Слово Христа. Сотник має саме таку віру. І про неї свідчить його відповідь: «Недостойний я, Господи, щоб зайшов Ти під стріху мою... Та промов тільки слово, – і видужає мій слуга! Бо й я людина підвладна, і вояків під собою я маю; і одному кажу: піди – то йде він, а тому: прийди – і приходить, або рабові своєму: зроби те – і він зробить».   

Він сповідує власну недостойність (а істинна віра завжди буде мати таке сповідання), вірує і сповідує, що Христові достатньо промовити слово, як станеться чудо і слуга одужає. Сотник сповідує божественність Христа і те, що Христові підвладне все створене. І на цього сотника і на його слугу Божий Син виливає Свою любов – на язичника і на його слугу, а  Своїх одноплемінників, які не вірують в Нього, попереджує про ад, який на них чекає.  

Ці слова Христа про те, що в Царстві Небесному, в якому перебувають патріархи єврейського народу: Авраам, Ісак і Яків, - засядуть і будуть жити вічно багато язичників, може і не шокували б юдеїв так сильно, адже вони вірували, що спастися можуть тільки нащадки Авраама, які будуть інкорпоровані у єврейський народ через обрізання. Як багато-хто з нас нині вірує, що коли вже охрищений, то можна і в церкву не ходити, і в Христа не вірувати, і в блуді жити –  все-одно будеш спасенний.  Це фальшива віра.  

Подібну фальшиву віру мали практично всі представники юдейського істеблішменту, які відкидали Христа і Його Євангеліє. Тож їх чекало пекло, зовнішня темрява, де лише плач і скрегіт зубів. Спасає не походження, не титули, не мирські заслуги і не добрі діла. Спасає від аду і вічної смерті лише віра в Христа.  

Господь хвалить і звеличує цього сотника понад усіх навіть віруючих юдеїв, а потім каже йому: «Іди, і як повірив ти, нехай так тобі й станеться! І тієї ж години одужав слуга його». Ісус звеличує його, бо він довіряє безумовно Христовому Слову і Божій благодаті. Хай ця довіра до Божого Слова і віра в Божу благодать буде сильною і в нас, любі брати і сестри, і хай ця віра, яка чинна любов’ю, шириться серед нашого народу. Заради Христа. Амінь.  

Благодать Господа нашого Ісуса Христа нехай буде зо всіма вами! Амінь (Рим. 16:24).            

День Св. Тита, пастиря і сповідника

    

Сьогодні ми дякуємо Господу за Св. Тита. Св. Тит, як і Тимофій, був другом і співробітником Св. Павла. Титу був язичником, можливо уродженцем Антіохії. Він супроводжував Павла та Варнаву до Єрусалиму, коли вони несли допомогу для християн в Юдеї під час голоду (Дії 11:29, 30; Галатів 2:1). Невідомо, чи він супроводжував Павла під час першої чи другої місіонерської подорожі останнього, але Тит був з ним в третій подорожі  і допомагав коринтянам помиритися з Павлом (2 Коринтян 7:6, 7), а також допомагав у збірці для церкви в Єрусалимі (2 Коринтян 8:3-6). Напевно, по поверненні з Єрусалиму, Павло залишив Тита на Криті (Тита 1:4, 5). Потім він продовжив працю в Далматії (2 Тимофія 4:10). Відповідно до передання, Тит повернувся на Крит, де служив єпископом до упокоєння 96 року по Р. Х.

               Молитва на День Св. Тита, пастиря і сповідника:

    Всемогутній Боже!  Ти покликав Тита до діла пастиря і вчителя. Учини всіх пастирів отари Твоєї старанними в проповідуванні Твого святого Слова, аби весь світ міг пізнати незміренні багатства нашого Спасителя Ісуса Христа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

День Навернення Св. Апостола Павла

     Сьогодні ми згадуємо навернення Св. Павла, яке сталося дорогою до Дамаску і про яке, в Книзі Дій, розповідається тричі (9:1-9; 22:6-11; 26:12-18). Будучи архіворогом християн, Савл із Тарсу, вирушив до Дамаску, аби там заарештовувати віруючих і доставити їх на допит до юдейської верхівки в Єрусалимі. Дорогою до Дамаску він побачив сліпуче світло і почув слова: "Савле, Савле, чому ти Мене переслідуєш?" Савл запитав: "Хто Ти, Пане?" І пролунала відповідь: "Я - Ісус, що Його переслідуєш ти". В Дамаску, куди Савла привели за руку, бо він осліп, учень Христів, якого звали Ананія, був спрямований Господом до Савла, щоби відновити його зір: "Іди, бо для Мене посудина вибрана він, щоб носити Ім'я Моє перед народами, і царями, і синами Ізраїля" (Дії 9:15). Отримавши знову зір, Савл охристився і далі був відомий, як Павло, великий апостол.

Молитва на День Навернення Св. Апостола Павла:

Всемогутній Боже! Ти перемінив серце того, хто переслідував Церкву і його проповідь принесла світло Євангелія, яке почало сяяти по всьому світові. Дай, аби ми завжди раділи спасенним світлом Твого Євангелія і, повторюючи приклад Апостола Павла, поширювали Євангеліє до всіх кінців світу; через Ісуса Христа, Твого Сина, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

День Св. Тимофія, пастиря і сповідника

 

Cьогодні ми дякуємо Господу за Св. Тимофія. Він виростав у родині християнських віруючих. Його матір, Евнікія, була християнка і донька християнки Лоіди (2 Тимофія 1:5). Книга Дій зазначає, що Св. Павло познайомився із Тимофієм під час його другої місіонерської подорожі і хотів, аби Тимофій перебував із ним (16:1-3). З часом Тимофій став близьким другом і вірним співробітником Павла, якому Павло довірив місійну працю в Греції та Малій Азії. Тимофій також перебував із Павлом в Римі. Відповідно до передання, по смерті Павла, Тимофій перейшов до Ефесу, де служив єпископом і став мучеником за віру в Христа приблизно 97 року Господнього. Св. Тимофія найчастіше згадують, як вірного супутника Св. Апостола Павла, який вірно служив посеред церков з язичників.

Молитва на День Св. Тимофія, пастиря і сповідника:

Господи Ісусе Христе! Ти завжди даєш Твоїй Церкві на землі вірних пастирів таких як Тимофій, аби вони вели та годували Твою отару. Учини, аби всі пастирі були старанні в проповіді Твого святого Слова і роздаванні Твоїх засобів благодаті, а людям Твоїм даруй мудрості іти дорогою, що веде до життя вічного; бо Ти живеш і царюєш з Отцем і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

Хрищення - купіль водою у Слові

      Боже хрищальне Слово діє через воду, а не поза нею. Хрищення це - купіль "водою у Слові" (див. Ефесян 5:26). Тож віра " довіряє такому Слову Божому у воді", а не просто якомусь Слову Бога загалом поза хрищальною водою. З цієї причини Формула Злагоди відкидає, зокрема, таку пропозицію: "Що вода Хрищення не є засобом, яким Господь Бог запечатує усиновлення синів і чинить відродження". 


Курт Маркворт, Спасенна істина: доктрина для мирян

Ранкове казання на День Соборності України

                      ГОСПОДНІ ОСНОВИ ЗЕМЛІ

       (Нарис ранкового казання пастиря В’ячеслава Горпинчука)

І молилася Анна та й проказала: «Звеселилося Господом серце моє, мій ріг став високим у Господі! Розкрилися уста мої на моїх ворогів, бо радію з спасіння Твого! Немає святого, подібного Господу, немає нікого, крім Тебе, і скелі немає, як Бог наш!  Більше не говоріть зарозуміло, нехай з ваших уст не виходить зухвальство, бо Господь – Бог знання, і Він упляновує вчинки! Лук сильних поламаний, а немічні оперезалися силою! Наймаються ситі за хліб, а голодні відпочивають, аж неплідна сімох породила, а многодітна знесиліла. Господь побиває й оживлює, до шеолу знижає й підносить до неба. Господь зубожує та збагачує, понижує Він та звеличує. Підіймає нужденного з пороху, підносить убогого зо смітників, щоб посадити з вельможами й престол слави їм дать на спадщину, бо Господні основи землі, і на них Він поставив вселенну. Він ноги святих Своїх стереже, нечестиві ж погинуть у темряві, бо сильним не з сили стає чоловік. Господь – хай поламані будуть Його супротивники! У небі Господь загримить, і розсудить Він кінці землі! І Він подасть силу Своєму цареві, і рога повищить Свого помазанця! (1 Самуїлова 2:1-10).

            Благодать, милість та мир від Бога Отця й Христа Ісуса, Спасителя нашого! (Рим. 1:4). Амінь.

Дорогі брати і сестри, 101 рік тому дві українські народні республіки: західноукраїнська та українська проголосили Акт Злуки двох держав в одну. До складу УНР, відповідно до Резолюції Ради Самостійної Кубанської Народної Республіки від 20 січня 1918 року прагнула увійти і Кубань, на яку напала безбожна більшовицька Росія. На спомин про Кубанть, цю велику гілку українського народу і про це рішення Кубані бути в складі України, ми маємо в Києві вулицю Кубанської України.

Якби не розпинався пан Путін про якісь міфічні подарунки російських більшовиків українцям, історія свідчить про протилежне: більшовицька, а тепер уже й збільшовичена аж до самої кості, нинішня Росія методично і жорстоко відбирала від українців, як землі так і людські життя, інколи рахунок ішов, як під час Геноциду-Голодомору, на мільйони. Так, було від України відібрано Кубань, частину наших східних областей, частину північних земель було передано Білорусі, а західних – комуністичній Польщі – з тих земель поляками брутально під час операції «Вісла» було виселено сотні тисяч українців.

Більшовики не дарували земель Україні, як бреше Путін. Вони, як і він, намагалися, якщо не  роздерти її на клапті, то бодай так понівечити, щоб нічого українського в Україні не було. Просто на все не вистачило сил і часу. Бо історією, як відомо, керує Господь Бог. І Він допускає інколи зло, але воно завжди буде на добро тим, хто любить Бога і хто покликаний Його постановою (Рим. 8:28).

Тож сьогодні, попри всю трагічну історію України ХХ і ХХІ століття в нас День народної радості, бо український народ таки має свою державу. Для українців це День народної радості ще й через те, що ми маємо демократичну державу, де проводяться вільні вибори. А для християн є ще третя причина для народної радості – наша держава визнає повну свободу віросповідання. Тож сьогодні у нас є всі причини для радості і для слухання тих слів, які Українська Церква традиційно використовувала на такий день, як сьогодні.

Ці слова – молитви Анни, дружини Елкани та матері одного з найвеличніших пророків Старого Заповіту, Самуїла. Її серце веселиться Господом, бо попри всіх її ворогів, усіх нашіптувачів, усіх тих, хто прагнули їй біди та опорочували її – Господь заступився за неї і виконав її серця бажання – дав їй вагітність і дитину. Анна радіє і дитиною, і спасінням, яке вона має у Господі.

Звісно ж, вона тут сповідує свою віру в грядущого Месію-Христа. Її син помаже на царство праотця Того, Кому віруючий Ізраїль співатиме найпершої Вербної неділі: «Осанна Сину Давидовому! Благословенний, хто йде у Господнє Ім'я! Осанна на висоті!» (Мт. 21:9). Сьогодні ми радіємо тим, що Бог дав нам вільну, демократичну Україну, але найбільше ми радіємо тим, що Господь дав нам спасіння у Його Сині Ісусі Христі, Який помер за наші гріхи і воскрес для виправдання нашого.

Він – Цар Небесний і Він любить всіх Своїх віруючих. Він називає нас друзями і братами, і сестрами, і синами, і доньками. Заради Нього Отець Небесний – милостивий до нас. І якщо ми думаємо, що нам дуже складно, що Україна і наш народ – у важкому становищі, то згадаймо Анну, її складне життя, її нестерпне життя серед страждань, глузувань і насмішок, і – її молитви, її віру в Спасителя і відповідь Господа, і Його рясні благословення так що Анна зараз радіє і співає.

Головне – вірувати в Христа, уповати на Христа, бути з Христом. Як каже Апостол Павло: «Коли за нас Бог, то хто проти нас? Той же, Хто Сина Свого не пожалів, але видав Його за всіх нас, як же не дав би Він нам із Ним і всього?» (Рим. 8:31, 32). Бог дасть усе необхідне і для нас, і для наших сімей, і для нашої країни – головне бути з Христом і у Христі. Господь, як співає Анна – така могутня скеля на яку можна опертися і вистояти проти будь-яких сил. А той, хто пре на цю скелю, буде нагадувати авіаносця з відомого анекдоту, який пер на маяк, розташований на скелі і вимагав, аби той поступився дорогою.

Зухвалі будуть Богом понижені, брехуни будуть Господом засоромлені. Загарбники, які пишаються своєю силою і нападають на слабших, аби їх пограбувати та знищити, ослабнуть і на собі відчують силу тих, кого вони нині з усіх сил атакують. Бо як каже і пророкує Анна: «Лук сильних поламаний, а немічні оперезалися силою!» Бо так діє Господь.

Однак, аби бути оперезаним силою Богом, слід перед Ним визнати власне безсилля. Аби Україні отримати Божі благословення, слід покаятись і принести гідний плід покаяння: покору перед Богом, правосуддя і справедливість для українського народу. Тоді нечестиві напасники на нашу Україну погинуть у темряві і тимчасовій, і вічній. Бо несправедлива війна, війна загарбницька, яку проти нас веде Росія, порушивши усі договори про мир і дружбу – гидота в очах Божих і Росія за це буде покарана.

А ми станемо сильними тоді, коли визнаватимемо Свою слабкість перед Господом і Його Словом, і Його силу, і Його правду. Сила України –  в українцях. А українцям варто прислухатись і повірити словам, які в уста Анни вкладає Святий Дух: «Сильним не з сили стає чоловік». Силу дає Бог. Як ми згадували раніше Він контролює історію і Він благословляє Своїх вірних дітей. І Він робить щасливим той народ, чиїм Господом Він є, тобто той народ, Який уповає на Христа. Бо Господні основи землі і держав, і народів. Хай Він благословить, аби в нашій Україні, і на всіх українських землях - від Сяну по Кавказ - зростала кількість тих, хто уповає на Христа і хай над нашим українським народом зростає Боже благословення. Заради Христа. Амінь.

Благодать Господа нашого Ісуса Христа нехай буде зо всіма вами! Амінь (Рим. 16:24)

Молитва на День Соборності України

    

Всемогутній Боже! Ти - Податель усякого добра. Ти давав і даєш далі нашому народові велику кількість дарів Твоїх. Через наші гріхи особисті і національні ми не могли і не можемо сповна користуватися ними, і часто зазнаємо бід і страждань, які руйнують нас і не дають здійснитися давній мрії українського народу про панування в рідному краї "від Сяну по Кавказ" - на всіх землях, які Ти дав українцям. У цей День Соборності благаємо Тебе, Отче Небесний, прости нам усі наші гріхи і провини заради Твого Сина Ісуса Христа. Благослови наш рідний край проповіддю чистого і непофальшованого Євангелія, аби віра, створена в серцях українців Твоїм Духом Святим, спонукала усіх українців до істинної соборності віруючого люду, який іде вслід за Христом, уповає на Тебе, має Твій захист, богобоязливих провідників і Твої рясні благословення у відновленому краї, у всіх визволених від окупантів землях, на многії і благії літа. Заради Христа. Амінь.  

Закони мови і Таїнство Євхаристії

Самі слова (Запровадження Господом Христом Святої Вечері) є досконалим правилом віри і якщо вони не привели цілої Церкви до єдності, то це через те, що не всі їх достатньо досліджували в правильному дусі. Бог Святий Дух, роблячи об'явлення людині мовою, через необхідність підкорив Свої власні слова законам мови і якщо ціла номінальна  Церква Христова колись погодиться про доктрину Євхаристії, то ця згода буде досягнута за звичайної допомоги Духа правильним застосуванням до натхненних слів законів мови. Найважливішим питанням  у суперечці є насправді одне - те, до якого навіть Східна Церква, нереформована Західна Церква і очищена Церква Заходу - Лютеранська Церква - повертаються з тією самою відповіддю. Доктрина про об'єктивну присутність тіла та крові Христа у Вечері є вірою переважної більшості християнства нині так само як вона була вірою  від самого початку і якою б капосною не була доктрина про преосуществління (транссубстанціацію), вона все-одно залишає основу Євхаристійної тайни непорушною, тоді як раціоналістична опозиція знищує саму основу.

Чарльз Краут, Консервативна Реформація

День Св. Сарри

     

Сьогодні ми дякуємо Господу за Св. Сарру, яка була дружиною (і напівсестрою) патріарха Авраама (Буття 11:29; 20:12). В послухові до божественної заповіді (Буття 12:1), вона здійснила довгу та виснажливу подорож на захід, разом зі своїм чоловіком та родичами, з Уру Халдейського до Харану, а потім в кінці до краю Ханаанського. Вона залишалася бездітною до літнього віку. Потім, відповідно до давньої Божої обітниці, вона народила сина і нащадка заповіту (Буття 21:1-3). Її згадують і вшановують як дружину Авраама і матір Ісака, другого з трьох патріархів. Її також хвалять за гостинність до чужинців (Буття 18:1-8). По смерті у віці 127 років, її тіло було покладено до печери Махпели (Буття 23:19), де пізніше був похований і її чоловік.

Молитва на День Св. Сарри:     

     Господи і Отче наш! Ти з ласкою зглянувся на Сару в її літах, давши їй нове ім'я Сарра, а з ним і обітницю рясних благословень з її пристарілої утроби. Давай нам певну надію у радості нашого нового імені, аби ми, будучи охрищеними в обіцяного Месію, могли приносити плоди в Твоєму Царстві, рясніючи ділами Святого Духа; через Ісуса Христа, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

Проповідь на 2-у неділю по-Богоявленні

                                       

                         СЛУЖИТИ ДАРАМИ
                    (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

І ми маємо різні дари, згідно з благодаттю, даною нам: коли пророцтво – то виконуй його в міру віри, а коли служіння – будь на служіння, коли вчитель – на навчання, коли втішитель – на потішання, хто подає – у простоті, хто головує – то з пильністю, хто милосердствує – то з привітністю! Любов нехай буде нелицемірна; ненавидьте зло та туліться до доброго! Любіть один одного братньою любов'ю; випереджайте один одного пошаною! У ревності не лінуйтеся, духом палайте, служіть Господеві, тіштесь надією, утиски терпіть, перебувайте в молитві, беріть уділ у потребах святих, будьте гостинні до чужинців! Благословляйте тих, хто вас переслідує; благословляйте, а не проклинайте! Тіштеся з тими, хто тішиться, і плачте з отими, хто плаче! Думайте між собою однаково; не величайтеся, але наслідуйте слухняних; не вважайте за мудрих себе! (Римлян 12:6-16).

            Усім,.. улюбленим Божим, вибраним святим, благодать вам та мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа! (Рим. 1:7)

            Дорогі брати і сестри, славетний Езоп  у байці «Ворона і глек» розповідав про те, як ворона в пустелі хотіла дуже пити. От лишень біда – вода була на дні глека. Як вона не старалась дістати дзьобом води, нічого в неї не виходило. Але вона не склала рук (чи крил, чи радше дзьоба) і почала збирати камінці та накидати їх на дно глека. Камінець за камінцем – і вода в глекові піднялася до того місця, з якого ворона могла вже досхочу напитись води.

            Езоп писав байку, але байки, як відомо пишуться зазвичай для того, аби передати якусь істину, яку люди зі світу часом не помічають або про яку забувають. Ці істини часом важливі і для церкви. Так буває, що ми можемо думати, що наша праця неважлива для Божого Царства. Але Бог так не думає.

            Кожен з нас підбирає і кидає у глечик свій невеликий камінець, коли навчає у Недільній школі, коли служить у якомусь комітеті чи Раді громади, коли підвозить до церкви того, хто не може сам прийти. А хтось прибирає церковне приміщення і прикрашає вівтар. Хтось пише сценарії для церковних сценок. А хтось грає у цих сценках. Хтось грає на музичних інструментах і співає. А хтось виконує ще якусь працю. Нам може здаватись, що ця праця неважлива, але з часом камінців стає все більше, вода піднімається, Бог будує Своє Царство і діє серед Божого народу. Тож кожен з вас, любі брати і сестри, важливий! І цінна праця в очах Божих, цінний внесок  в очах Божих кожного християнина і кожної християнки.

            Слова на самому початку нашого тексту «ми маємо різні дари, згідно з благодаттю, даною нам» мають на увазі те, що цінні праця і внески християн і християнок і то не просто тих, що себе так можуть називати, не знаючи Христа, а саме істинних християн та істинних християнок – справжніх віруючих, нефальшивих братів і сестер, істинних дітей Божих. Що робить нас справжніми християнами, істинними віруючими? Звісно нас такими робить віра в Христа. Як написано: «Бо спасені ви благодаттю через віру, а це не від вас, то – дар Божий» (Еф. 2:18).

            Саме через віру в Христа ми нам прощені гріхи. Вірою в Христа ми виправдані і ми праведні в очах Божих. Саме віра в Христа робить нас Божими дітьми і добрими деревами про які Господь говорить у Євангелії: «Родить добрі плоди кожне дерево добре, а дерево зле плоди родить лихі. Не може родить добре дерево плоду лихого, ані дерево зле плодів добрих родити» (Мт. 7:17, 18).

            Дари, про які сьогодні говорить нам Апостол нікого добрим або кращим не зроблять. Вони не зроблять нікого блаженнішим, щасливішим чи більш праведним. Навпаки, коли хтось думає, що виявленням таких дарів чи діл він стане кращим і наблизиться до Бога та до вічного життя, то він дуже жорстоко помиляється і перебуває у смертельній небезпеці вічної погибелі. Справжні добрі діла і служіння Божі виконують ті, хто вже є добрими, тобто вірують у Христа, і уповають на Христа.

            Друга важлива річ, про яку нам слід пам’ятати – якщо ми віруючі і діти Божі, то ми – частинки тіла Христового, Церкви. І всі частинки тіла вкрай важливі. Більше того, ті, що ми можемо вважати за найважливіші, служать тим, які часто такими не здаються. Врешті-решт, хіба не миють руки усі частини тіла, забираючи з них усякий бруд і всяку можливу ганьбу? Так і віруючі, незважаючи на те ким вони є, служать один одному.

            Але передумовою такого служіння є перебування в тілі, тобто в Церкві. Що буде з рукою, яку відріжуть від тіла? Або що буде з оком, яке виберуть з тіла? Вони загинуть. Так само й ми гинемо щойно опиняємося поза Церквою. Щойно ми перестаємо слухати Євангеліє, щойно ми перестаємо долучатись до істинних тіла та крові Христових у хлібі та вині Святої Вечері, ми втрачаємо сполуку і єдність із тілом і ми починаємо відмирати. Тоді ми теж служити не зможемо, а будемо самі мертві і чекатимемо не воскресіння на життя і Царства Божого, а із страхом будемо очікувати воскресіння суду і вічних мук у аду.

            Тож ці слова, які сьогодні в уста Апостолові Павлові вклав Господь Святий Дух, звернені до віруючих у Христа, до тих, хто вірує, що він виправданий самою вірою в Сина Божого, розп’ятого і воскреслого, і самою вірою в цього Христа має прощення гріхів, виправдання, воскресіння і вічне життя в Божому Царстві. Такі віруючі живуть, як члени одного тіла і служать один використовуючи різні дари, дані нам згідно з благодаттю.

            Перший дар – пророцтво. В часи Старого Заповіту були пророки, які звіщали про майбутні події. Із 39 книг Старого Заповіту – 17 пророцькі. Хоча пророцтва про Христа, звісно містяться і в інших книгах. Із 27 книг Нового Заповіту – пророцька лише одна. Всі решта звіщають про Христа, Який прийшов. Вони – проповіді Євангелія. Тож дар пророцтва, про який каже Апостол, це дар проповідувати Євангеліє.

І якщо такий дар дійсно є, то він буде помітний у мірі вірі або ж краще сказати пропорції віри – у тому, як проповідник буде вірно розділяти Закон і Євангеліє, залишатиметься вірним Писанню і ніколи не буде Писанню суперечити.  Цей дар буде видний у відданості розп’ятому і вокреслому Христові, Який промовляє: «Я – дорога, і правда, і життя. До Отця не приходить ніхто, якщо не через Мене» (Ів. 14:6). Хто навчає приходити до Отця поза Христом або ще якось на додаток до Христа, дару пророцтва не має і повинен мовчати, а не проповідувати, допоки такий дар не з’явиться.

Другий дар – служіння. Св. Павло каже «коли маєш такий дар, то служи!»  Тут Апостол Павло говорить про дар дияконів та керівників громади таких як наші члени Ради громади, які покликані робити все, аби пророцтво, тобто проповідь Євангелія відбувалась без перепон, а проповідники не переймались «служінням при столах», тобто і матеріальними проблемами церкви і її гуманітарним служінням, зокрема опікою про сиріт і удовиць, які в часи Римської імперії не мали ніякої підтримки і часто не мали й крихти хліба. Служіння таким парафіянам називалось «служінням при столах».

Третій дар – навчання. Це навчання тих, хто ще не знає Христа, віри і не знає, що таке християнське життя. Св. Павло навчає в іншому місці: «докоряй, забороняй, переконуй з терпеливістю та з наукою» (2 Тим. 4:2, щоб і не зовсім навчені знали як жити і ті, що вже давно перебувають у Церкві, теж не стомлювались і не ставали ледачими та млявими. Звісно, що цей третій дар черпає все необхідне з першого – пророкування або ж проповіді Євангелія. Так само як кличе нас Господь потішати засмучених або розчарованих. Ця потіха – не у якихось примарних або оманливих обіцянках, а в істині про те, що Господь любить нас і приготував для нас Царство Небесне.

«Хто подає – у простоті», – каже далі Апостол. Це подавання – вдячності до Господа, а не з пошуком для себе якоїсь вигоди від іншої людини чи навіть від церкви. Це слово у простоті також має ще кілька смислів: «у щедрості» та «у свободі». Ми живемо в Новому Заповіті. Нам десятину не приписано. На наше давання Господь ніяких обмежень не накладає. Головно давати щиро і щедро.

Головувати нас Господь кличе з пильністю і тут, звичайно, мається на увазі знову церковні служителі та працівники. І від них вимагаєтьсья пильність до Божого Слова і пильнування про те, аби все в церкві робилось у доброму порядку: від служби Божої – до використання церковної збірки. Але найголовнішим залишається, звичайно, проповідь Божого Слова, адже «віра (а отже і все інше в Церкві) – від слухання Слова Христового» (Рим. 10:17).

Милосердя – дар. І коли є цей дар, то милосердя буде здійснюватись із привітністю, каже Апостол. Він також буде здійснюватись вчасно. Є навіть на Заході приказка, що невчасне милосердя перестає бути милосердям. Апостол каже, що любов буде нелицемірна, а така, про яку каже Апостол Іван: «А хто має достаток на світі, і бачить брата свого в недостачі, та серце своє зачиняє від нього, то як Божа любов пробуває в такому? Діточки, любімо не словом, ані язиком, але ділом та правдою!» (1 Ів. 3:17, 18). Камінчик за камінчиком будуймо Христову Церкву!

Ми живемо у вік, коли від християн вимагають навіть любові до відвертого зла, як наприклад до збочень. Апостол каже нам: «Ненавидьте зло та туліться до доброго!»  Чому це я повинен любити зло, якщо Господь Святий Дух кличе мене зло ненавидіти? Кого я буду більше слухатись: збоченців, злодіїв, розпусників чи Христа і Його Апостолів? Ми будемо краще слухати Христа і Його Апостолів! Натомість випереджуймо будьмо взірцем у любові та пошані один до одного.

Коли ми будемо вірні Христові, коли ми будемо любити Христа і один одного, то Господь обіцяє ворожнечу невіруючого світу. Ми вже знаємо, що це таке і з нашої тривалої української історії, і навіть з нашого сьогодення. Що ж нам робити, коли нас переслідують, коли нас гонять, коли нас проклинають?  Перш за все, Апостол каже брати участь у потребі святих та виявляти гостинність до чужинців – і тут мають на увазі насамперед наші гнані за віру брати і сестри, а не туристи і всі, хто мандрує з цікавості, і може поряд із цим бути нашим братом і сестрою. Втім, гостинність це добра риса будь-якого народу.

А по-друге, благословляти тих, хто нас переслідує. Доктор Лютер дає таку пораду: «Якщо ворог руйнує нашу честь, то ми повинні відповідати: «Хай Бог шанує тебе і вберігає тебе від зневаги». Або якщо хтось зазіхає на наші права, то ми повинні говорити: «Хай Бог благословить вас і дасть вам процвітання». Ніхто від нас не відбере вічного життя і Царства Небесного, бо воно у Христі, а Христос наш через віру. Тож найголовніше – наша християнська віра і вуста християнина, як далі каже Лютер, повинні бути устами благословення. Зростаймо у дарах і в благословеннях, любі брати і сестри.  Заради Христа. Амінь.

Благодать Господа нашого Ісуса Христа нехай буде зо всіма вами! Амінь (Рим. 16:24).

День Віровизнання Св. Петра

Сьогодні ми згадуємо про віровизнання Св. Петра. Воно не постало з нахилу Петрового серця, а було об'явлене йому Отцем. Причину важливості цього віровизнання видно з Ісусової відповіді: "Ти - Скеля [грецьке - Петрос], і на скелі [грецьке - Петра] оцій побудую Я Церкву Свою" (Матвія 16:18). Як народ Божий в Старому Заповіті почався з особи Авраама, скелі, з якої були витесані Божі люди (Ісаї 51:1-2), так і народ Божий в Новому Заповіті, починається з особи Петрової, сповідання якого - скеля, на якій Христос збудує Свою Церкву. Але Петро не був один ("ключі" дані йому в Матвія 16:19 були дані всім учням в Матвія 18:18 та Івана 20:21-23. Як каже нам Св. Павло, Петро та інші апостоли разом із іншими пророками покладені в основу Церкви, наріжним каменем якої є Сам Христос (Ефесян 2:20). Тож віровизнання Св. Петра - свідчення цілого апостольського гурту і основоположне в будівлі Християнської Церкви. Таким чином Церква віддає подяку Богові за Св. Петра та інших апостолів, які навчали Христову Святу Церкву Його божественній та спасенній правді.

Молитва на День Віровизнання Св. Петра:

     Отче Небесний! Ти об'явив Апостолові Петрові блаженну правду, що Твій Син, Ісус - Христос. Зміцни нас проголошенням цієї правди, аби ми також могли радісно сповідувати, що спасіння немає в нікому іншому, а є воно лише в Тобі; через Ісуса Христа, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь. 

Віра робить тебе рівним з іншими

   

Тож піклуйся про те, аби бути частиною тіла Христового. Це стається лише через віру, незважаючи на діла. А ставши частиною тіла, якщо Бог призначив тобі обов'язок відповідно до твоєї спроможності, перебувай у ньому. Хай ніхто тебе звідти не виманює. Не вважай себе кращим за інших, а служи їм, радіючи їхніми ділами і їхніми посадами, наче своєю, навіть якщо вони не такі важливі. Віра робить тебе рівним з іншим, а інших - рівними з тобою.

     Мартін Лютер

Гріх проти Святого Духа

1. Самовпевненість щодо милосердя Божого чи щодо безкарності гріха, наприклад, коли хтось, покладаючись на Боже милосердя, легко грішить, будучи хибно переконаним, що він не втратить спасіння, хоча він зухвало продовжує безмежно грішити без каяття і без навернення та гине у своїй впертості.
2. Впертість, коли людина із твердим і нерозкаяним серцем відкидає та зневажає заклики до покаяння та докори Слова Божого, із впертою ворожістю не хоче ні чути, ані слухатись, а радше, чим більше їй докоряють, тим більше вона стає запеклою і гіршою. І так само тоді, коли вона не визнає гріхи гріхами, а виправдовує їх, захищає їх і ними хвалиться.
3. Напад на відому істину, коли людина, яка знаючи відому істину Божого Слова, порушує її, вражає сумління та противиться йому та із фарисейською ненавистю приписує це діло Святого Духа дияволові.
4. Відчай, якщо людина одночасно втрачає надію на Божу благодать і спасіння, незалежно від того, скільки їх дається у Христі через Слово і запечатується Таїнствами.
5. Заздрість через братню благодать, коли людина через неприязнь і сильну ненависть заздрить своєму братові та ближньому, що він має благодать Божу, дари Святого Духа та спасіння у Христі.
6. Кінцева нерозкаяність, коли людина, вперто, перебуваючи у гріхах, помирає без навернення та покаяння...

Мартін Хемніц, Довідник: служіння, Слово і Таїнства