І не введи на у спокусу

    

Через необхідність дає нам Господь, аби ми промовляли це прохання у нашій молитві: «І не введи нас у спокусу». У цій частині показано, що противник не має над нами влади, хіба що це попередньо дозволяє Бог, аби весь наш страх і вся наша посвята були спрямовані до Бога…

Св. Кипріян Карфагенський

Проповідь на 2-у неділю Великодня

                         

                              НАША ПЕРЕМОГА
   (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

Бо кожен, хто родився від Бога, перемагає світ. А оце перемога, що світ перемогла, – віра наша. А хто світ перемагає, як не той, хто вірує, що Ісус – то Син Божий? То Той, що прийшов був водою та кров'ю, – Ісус Христос. І не тільки водою, а водою та кров'ю. І Дух свідчить, бо Дух – то правда. Бо троє свідкують на небі: Отець, Слово й Святий Дух, і ці Троє – Одно. І троє свідкують на землі: дух, і вода, і кров, і троє – в одно. Коли ми приймаємо свідчення людське, то свідчення Боже вартніше, бо це свідчення Бога, яким свідчив про Сина Свого. Хто вірує в Божого Сина, той свідчення має в собі. Хто не вірує Богові, той учинив Його неправдомовцем, бо не вірив у свідчення, яким Бог свідчив про Сина Свого (1 Івана 5:4-10).

            Христос воскрес!  Воістину воскрес!

            Дорогі брати і сестри,312 року командувач римського війська, Костянтин, біля Мілана бачив видіння. У видінні він чув голос, який промовив «In hoc signo vinces» – «Цим знаком здобудеш перемогу».  А потім з’явився знак, який складався із двох грецьких літер «Хі» та «Ро». Цими літерами християни позначали Господа Христа.

            Костянтин наказав своїм воїнам помістити знак Христа на свої щити. Відбулася битва і Костянтин здобув перемогу. 313 року він легалізував християнство, утискувану та переслідувану до того релігію. А 325 року він скликав вже Нікейський Собор, аби здолати аріанську єресь і ухвалити Символ віри, який ми будемо співати цієї неділі на службі Божій. Ми не маємо підстав піддавати сумніву те, як наш всемогутній Бог використав світського і на той час, ще невіруючого правителя для зміцнення та поширення Божого Царства.

            Але ми – не язичницькі правителі. Сьогодні тут зібраний Божий народ, Христова Церква. Хтось із нас служить державі і мусить боронити рідний край і нас навіть зі зброєю в руках. За наших воїнів ми підносимо особливі молитви про Божий захист і провід у їхній важкій і небезпечній боротьбі. Хтось із нас працює лікарями і сьогодні теж стоїть на передовій боротьби проти сучасної моровиці, часто наражаючи власне здоров’я і навіть життя на небезпеку. Хтось із нас служить в правохоронних органах і оберігає спокій всередині країни, інколи теж наражаючи своє життя на небезпеку.

            Проте всі без винятку християни мають щоденну і запеклу боротьбу.  І ця боротьба – не не проти видимого ворога, а проти невидимого. Як каже Апостол Павло: «Ми не маємо боротьби проти крови та тіла, але проти початків, проти влади, проти світоправителів цієї темряви, проти піднебесних духів злоби». Проти плоті і крові, тобто проти злочинців і людей із лихими намірами, Бог доручив боротись державі.

            Але всі ми, християни, і ми маємо боротьбу зі світом. Світ – це не держава, не люди, а гріх і диявол. Звісно, диявол і гріх можуть використовувати у боротьбі проти нас навіть державу. Ми добре пам’ятаємо, як у 2010 році на вимогу представників СБУ, які в той час вели боротьбу проти західних церков і зокрема проти протестантів, нас попросили покинути орендовані приміщення в Інституті Математики. Безбожні лідери народів, керівники установ інколи перестають виконувати обов’язки, покладені на них Богом і стають інструментами диявола.

            Таких прикладів було в історії Церкви багато. Ось як Господь говорить про безбожних правителів Юдеї: «Князі твої вперті і друзі злодіям вони, хабара вони люблять усі та женуться за дачкою, не судять вони сироти, удовина справа до них не доходить...» (Іс. 1:23). Ті, хто мали бути друзями Бога та Його слугами, виявились Його ворогами, а друзями і слугами злодіїв і переслідниками Божих людей. І, природно, Господь проголошує на них кару: «Тому то говорить Господь, Господь Саваот, Сильний Ізраїлів: О, буду Я тішитися над Своїми супротивниками, і помщусь на Своїх ворогах!» (в. 24).

            Такими можуть бути навіть ті, хто покликаний навчати про Христа. Ось що Сам Господь промовляє про книжників, тобто богословів Його часу: «Стережіться книжників, що хочуть у довгих одежах ходити, і люблять привіти на ринках, і перші лавки в синагогах, і перші місця на бенкетах, що вдовині хати поїдають, і моляться довго напоказ, – вони тяжче осудження приймуть!» (Лк. 20:46, 47).

            Всі ці люди програли у духовній війні. Вони стали рабами гріха і диявола. Чому сталося таке з ними? І чому ми були зазнавали поразок від світу? І найголовніше: як нам здобувати перемогу у нашій щоденній боротьбі? Апостол Іван дає чітку відповідь: «Кожен, хто родився від Бога, перемагає світ». Аби перемогти світ, треба бути народженим від Бога.

            А що означає бути народженими від Бога і так перемагати світ? Апостол каже: «А оце перемога, що світ перемогла, – віра наша». Тобто Апостол каже, що бути народженими від Бога означає вірувати в Христа. Ця віра перемагає світ. Зауважте, як тут говорить Апостол. Тут мова не ведеться про якусь одноразову допомогу, а про постійну боротьбу і про постійну перемогу.  Без віри в Христа ми приречені до постійних поразок. Всі явні вороги Божі, слуги диявола і гріха, програють, бо не мають віри в Христа.

            І такими були й ми, допоки не увірували. Але, коли ми віруємо в Христа, тоді ми маємо перемогу. Чому ми маємо перемогу? Бо тоді з нами Бог. Тоді в нас живе Христос. Тоді наше тіло – храм Святого Духа. І тоді ми – воїни Христові. Без Христа ми нічого не можемо. Ми – надто слабкі, щоб вистояти проти диявола, могутнього ангела, багатовіковим фахом є обман і убивства. Без Христа ми легко піддаємося гріхові, до того ж гріх живе у нашій плоті.

            Проти диявола і гріха не допоможуть зміни дієт і церковних юрисдикцій. Ніщо в цьому світі не дає над ним перемогу. Перемогу дає лише Той, Хто каже: «Страждання зазнаєте в світі, але будьте відважні: Я світ переміг!»(Ів. 16:33). Христос світ переміг, а ми перемагаємо. Він уже це зробив, а ми лише робимо. І робимо це лише тоді, коли є віра в Христа, Сина Божого.
           
            Тут говориться про істинну віру. Не про якісь фальшиві вірування тут говориться, ані про якісь мрійливі уявлення про Христа. Скажімо такі світові релігії, як іслам та індуїзм говорять про христа, але для них це не Син Божий, тобто не істинний Бог. Через це така віра, яку вони мають світ не перемагає лише та віра, яка сповідує: Ісус – Божий Син. Перемагає світ лише та віра, яку ми сповідуємо сьогодні в Нікейському Символі віри, де також сказано про те, що ми віруємо в одне Хрищення на відпущення гріхів.

            Бо саме про Хрищення говорить далі наш Апостол, коли каже: «Той, що прийшов був водою та кров'ю, – Ісус Христос. І не тільки водою, а водою та кров'ю». Іншими словами ми віруємо, що Хрищення в Ім’я Христа нам приносить спасіння і життя. Хтось може спитатись:  «А  до чого у Хрищенні кров? У Хрищенні ми маємо воду, поєднану зі Словом. А крові у Хрищенні ми не маємо».

            Кров Христова там, звісно, є. Бо нам дається прощення гріхів в Ім’я Христа, там обов’язково присутня Христова кров. Без крові Христової ми не маємо очищення гріхів. Велика П’ятниця тому і називається Великою, бо саме тоді Христовою кров’ю були обмиті усі гріхи світу. І коли ми охрищуємось у Ім’я Христа або ж у Ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа, то ми отримуємо прощення гріхів через Його Слово, яке приносить нам у воді і з водою те прощення і ту праведність, яку Христос здобув Своєю кров’ю на Голгофському хресті.

            Тому хрищальна вода поєднана із Словом, і поєднана з кров’ю. Через це Апостол Павло вигукує: «Ви всі, що в Христа охристилися, у Христа зодягнулися!» (Гал. 3:27). А старець у Об’явленні, коли Іван бачить людей у білих одежах на небесах запитує в Івана: «Оці, що зодягнені в білу одежу, хто вони й звідкіля поприходили?», дає таки сам відповідь: «Це ті, що прийшли від великого горя, і випрали одіж свою, та вибілили її в крові Агнця...»

            Прощення гріхів не можливе без крові Христа. Апостол спростовує заяви усіх фальшивих учителів про спасіння ділами або якимось іншим чином. Всякі ідеї про прощення гріхів, про спасіння поза самою вірою в Христа – вигадки і демонські науки.   Про це спасіння винятково вірою в Сина Божого свідчить Дух, Який діє через Слово Христове. Як і засвідчує Апостол Павло: «Віра – від слухання, а слухання – через Слово Христове» (Рим. 10:17).
           
            І так само свідчить наш Господь Христос: «Слова, що їх Я говорив вам, то – Дух і життя» (Ів. 6:63). А пізніше Господь каже, що Слово – то правда (Ів. 17:17).  Дух свідчить про Христа. Дух діє через Слово Христове. Дух є істина і правда. Тож довіряти слід Слову Божому і його ставити понад усе.

Апостол Іван каже: «Коли ми приймаємо свідчення людське, то свідчення Боже вартніше». Дуже сумно, що сьогодні багато християн ігнорують Апостольську науку і ставлять свідчення людське, передання на один рівень із свідченням Божим. Саме так, через людські свідчення, через людські уста і розум найчастіше атакує Христову Церкву сатана і вводить у неї різні фальшиві вчення і згубні єресі, аби похитнути та спотворити віру у Сина Божого і відібрати від нас перемогу, яку ми маємо лише тоді, коли непохитно віруємо в Ісуса Христа розп’ятого і воскреслого і перед усім іншим віддаємо перевагу Його непомильному і святому Слову.

Цю віру творить лише Святий Дух. Ніяким іншим чином її не отримати. А Святий Дух, як ми вже чули, діє через Слово Христове. Коли віра створена Святим Духом, тоді ми віруємо в Христа, об’явленого у Слові – Христа, Який прийшов до нас водою і кров’ю – у Хрищенні. Христа, Який проливає Свою святу кров за нас на Голгофі. Христа, Який помер за наші гріхи на хресті, і Який на третій день по смерті вийшов переможцем над смертю із гробу. Христа, Який є Голова Церкви, що піклується про Свою Наречену Своїм Словом і Своїм Таїнством Святої Вечері.

Не вірити в цього Христа, не приймати Його, а тим більше глузувати з Нього – надзвичайно небезпечно. Навіть язичницький імператор, Костянтин, це розумів і здобув перемогу, яка була важлива спочатку для нього, а  потім і для цілого християнського світу. І, зауважте, то було видіння. Наскільки  ж небезпечніше відкидати Христа об’явленого у Слові і таким чином робити Самого Бога неправдомовцем! Таке відкидання – пряма дорога у вічні муки пекла.

Хай Господь оберігає усіх нас від підступів сатани, аби ми непохитно вірували у Христа розп’ятого і воскреслого Сина Божого. І хай з наших уст завжди лунає визнання Христа, як Сина Божого і нашого Спасителя. Хай у цю Великодню пору щодня лунає цей чудесний тропар: «Христос воскрес із мертвих! Смертію смерть здолав і тим, що в гробах життя дарував!» Бо наближається день воскресіння усіх мертвих і день нашого входу у вічне життя в Царстві Небесному. Бо Христос воскрес! Воістину воскрес!  Амінь.

День Св. Євангеліста Марка

    

    

Сьогодні ми згадуємо Св. Євангеліста Марка і дякуємо за Нього Господу. Церковний Отець Папій (прибл. 140 р. по Р. Х.) свідчить, що Cв. Марко був близьким другом Апостола Петра, від якого він одержав переказ про все, що наш Господь говорив і робив. Ці перекази були радше натхненними Святим Духом проповідями Апостола Петра. Св. Марко надзвичайно точно (під проводом Господа Святого Духа) весь цей матеріал записав, аби ми сьогодні мали Євангеліє від Cв. Марка – просту, стислу, неприкрашену і водночас живу і непомильну оповідь про Христа, у якій наголос робиться більше на ділах Христових, а не на Його словах. 

Молитва на День Св. Євангеліста Марка:

Всемогутній Боже!  Так само, як Ти збагатив Церкву Твою дорогоцінним Євангелієм, проголошеним Св. Євангелістом Марком, дай, аби ми вірували Твоїй Добрій Новині про спасіння і радісно ходили відповідно до Твого Слова; через Ісуса Христа, Твого Сина, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

День Св. Ансельма Кентерберійського

    

Сьогодні ми дякуємо Господу за Св. Ансельма Кентерберійського.  Святий Ансельм народився в Італії 1033 року. Упродовж багатьох років він служив Архієпископом Кентерберійським. Блискучий учений і письменник, Св. Ансельм використовував свої політичні здібності аби відстояти перед британськими королями права Християнської Церкви на самоврядування і підтримання порядку серед кліру. Найбільше св. Ансельм запам’ятався своєю книгою «Чому Бог стався Людиною», у якій навчав, що причиною воплочення Ісуса, Сина Божого, було страждання і смерть на місці грішників. [Використане джерело: "Commemorations Biographies," Lutheran Service Book, LCMS Commission on Worship]. 

Молитва на День Св. Ансельма Кентерберійського:

Господи Боже! Ти так нас полюбив, що дав Сина Свого Єдинородного, щоби кожен, Хто вірує в Нього, не загинув, а мав життя вічне. Сьогодні ми складаємо Тобі подяку за  всіх проповідників цієї великої євангельської істини, а особливо за Твого слугу, Ансельма Кентерберійського, який навчав Церкву про замісницьку смерть Сина Твого, а нашого Господа Ісуса Христа, за нас, грішних. Просимо, Господи, Євангелієм Твоїм зміцнюй нашу спасенну віру в розп'ятого і воскреслого Спасителя Христа, з Яким і Святим Духом Ти живеш і царюєш, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

День Св. Йоганна Буґенгаґена, пастиря і реформатора

    

Cьогодні ми згадуємо Св. Йоганна Буґенгаґена (1485-1558), пастиря і реформатора та дякуємо за нього Господу. Йоганн Буґенгаґен народився у Померанії ( на півночі Німеччини) і завдяки Мартіну Лютеру був 1523 року призначений пастирем Віттенберґу. Отець Йоганн служив пастирем і сповідником Лютера. Він також допоміг здійснити один із перекладів Нового Заповіту та написав коментарі на Псалтир. Превелебний Буґенгаґен працював над облаштуванням Церкви на півночі Німеччини та Данії. У Данії він коронував короля й королеву, а також висвятив сімох чоловіків до єпископського служіння. [Використане джерело: "Commemorations Biographies," Lutheran Service Book, LCMS Commission on Worship].

Молитва на День Св. Йоганна Буґенгаґена, пастиря і реформатора:

Господи Церкви! Пастирю Добрий! Прийми нашу подяку за отця Йоганна Буґенгаґена, пастиря і сповідника доктора Мартіна Лютера та реформатора Церкви Данії. Благослови наші парафії вірними проповідниками та сповідниками, аби люди Твої зажди мали втіху, а Церква завжди перебувала у Твоїй істині. Заради Христа. Амінь.

Проповідь на Великдень

                        

       ВОСКРЕСЛИЙ ЦАР ХРИСТОС
        (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

Ось стане розумне робити Мій Отрок, підійметься й буде повищений, і височенним Він стане! Як багато-хто Ним дивувались, – такий-то був змінений образ Його, що й не був людиною, а вигляд Його, що й не був сином людським! Так Він здивує численних народів, царі свої уста замкнуть перед Ним, бо побачать, про що не говорено їм, і зрозуміють, чого не чували вони!...  (Ісаї 52:13-15).

            Божій Церкві… посвяченим у Христі Ісусі, покликаним святим… благодать вам і мир від Бога Отця нашого й Господа Ісуса Христа! (1 Кор. 1:1-3) Амінь.

            Дорогі брати і сестри, є така легенда про одного старого священика, який знайшов гілку терену, яка була настільки  покручена, що нагадувала терновий вінець.  Думаючи про те, що це буде гарна прикраса для вівтаря на Велику П’ятницю, він заніс цей вінець у свою церкву перед службою. А вранці на Великдень він підхопився, згадавши, що так і не забрав ту тернову гілку із вівтаря.  Швиденько побіг він до церкви і, відчинивши двері, із захопленням помітив, що на престолі тернова гілка – терновий вінець укрилась чудесним цвітом.

            Подібне ми чуємо в нашому великодньому тексті зі Старого Заповіту у Св. Пророка Ісаї, який жив за 700 років до Різдва Христового. У Велику П’ятницю ми чули про Слугу, Який страждає. Ми бачимо Царя із терновим вінцем на голові. Ми бачимо, як Його б’ють і як Його ведуть мов ягня на заколення. Царя Христа бачать лише віруючі очі. Царя Христа провіщає лише Слово Боже і Його вірні пророки, Його віддані проповідники.

            Юдейський провід, який віддає Христа на розп’яття цього не бачить. Їм Слово Боже цікавить лише в тих місцях, де воно говорить про їхню винятковість і про те, що Христос, який прийде від юдеїв буде звеличений і пануватиме над усіма народами світу. А Христа Царя упокореного вони не визнають. Він як та покручена тернова гілка, яка лежить край дороги і на яку ніхто не звертає уваги.

            Звісно, що ті юдеї, які очікували на прихід Царя Христа, звертають увагу і на цей текст у Ісаї. Адже тут написано, Який Він, цей Слуга Божий, Христос буде: Він підійметься й буде повищений, і височенним Він стане!  Проте вони пропускають ті слова, які кажуть, що таким Він буде після розп’яття і після смерті. Таким Він буде після воскресіння.

            Власне кажучи, нам теж радісні Великодні піснеспіви можуть більше подобатися, аніж урочисто сумні гімни на пору Великого посту. Нам теж може більше подобатись говорити про грядуще Царство слави, аніж говорити про те, який жахливу владу має далі гріх над людством і про те, що ми теж грішні люди.

            Набагато легше говорити про радісне майбутнє у Христовому Царстві, аніж визнавати власні гріхи та провини перед своїми ближніми: перед членами своєї сім’ї, перед друзями, перед братами і сестрами із нашої церкви. Проте без тернового вінця, без хреста, без гробу не може бути Христа воскреслого. Бог це дуже чітко промовляє і повторює не один раз. Спочатку страждання, хрест, муки, смерть, гріб, а вже потім: воскресіння і слава Небесного Царства.

            Але світ у це не вірує. Ми бачимо римлян, які вдягають терновий вінець на Сина Божого. Ми бачимо, як вони глузують з Ісуса, називаючи Його Царем Юдейським. Ми бачимо вагання  Понтія Пілата, дружина якого має віщі сни від Бога. І ми чуємо насмішки розбійника на хресті та багатьох юдеїв під Ісусовим хрестом.  Вони не розуміють Писання. Гріх засліпив їхній розум. Вони, як буває й ми, керуються логікою цього світу і не розуміють головної місії Отрока-Слуги Божого.

Його місія – у тому, щоб спасти світ від нашої головної проблеми, від гріха. Для цього Він стається людиною і забирає усі до одного наші гріхи на Себе. Усіх їх Він обмиває Своєю святою і невинною кров’ю. За всіх нас Ісус приносить Себе у досконалу жертву на хресті Голгофи. За всіх нас Божий Син помирає. І для всіх нас Він воскресає, аби кожен, хто вірує в Нього, був виправданий і мав вічне життя.

На третій день по смерті хресті виходить наш Спаситель переможцем над смертю із гробу. І з гробу Він виходить зміненим. До Його воскресіння, каже нам Ісая, на Христа дивляться, як на звичайну і навіть просту людину. Чому роздирає на собі ризи первосвященик і обвинувачує Христа в тому, що Він – богохульник, бо називає Себе Богом?  Первосвященик так робить, бо  бачить звичайну людину, а чує таку відповідь на запитання про те, чи Ісус то Христос, чує таке Слово: «Ти сказав... А навіть повім вам: відтепер ви побачите Людського Сина, що сидітиме праворуч сили Божої, і на хмарах небесних приходитиме!» (Лк. 24:63, 64).

Так само й римляни до воскресіння бачать у Христі просту людину. Лише коли у час смерті Божого Сина здригнулись земні стихії і настала темрява по всій землі, римський сотник визнав: «Чоловік Цей був справді Син Божий!» (Мр. 15:39). Римські воїни, які були поставлені стерегти гріб, були упевнені, що вони стережуть гріб звичайно людини. Чи могли вони подумати про те, що станеться на світанку найпершого Великодня? «І великий ось ставсь землетрус, бо зійшов із неба Ангол Господній, і, приступивши, відвалив від гробу каменя, та й сів на ньому.  Його ж постать була, як та блискавка, а шати його були білі, як сніг. І від страху перед ним затряслася сторожа, та й стала, як мертва» (Лк. 28:2-4).

Тепер, коли Христос з’являється перед невіруючим світом чи переслідниками Церкви, вони не бачать Його, як звичайну людину. Коли воскреслий Ісус з’явився Савлові, який був переслідником Церкви, то ось як це сталося: «Коли (Савл) ішов й наближався до Дамаску (щоб там арештовувати тих, хто вірив у Христа воскреслого), то ось нагло осяяло світло із неба його, а він повалився на землю, і голос почув, що йому говорив: «Савле, Савле, чому ти Мене переслідуєш?» А він запитав: «Хто Ти, Пане?» А Той: «Я – Ісус, що Його переслідуєш ти. Трудно тобі бити ногою колючку!» А він, затрусившися та налякавшися, каже: «Чого, Господи, хочеш, щоб я вчинив?» А до нього Господь: «Уставай, та до міста подайся, а там тобі скажуть, що маєш робити!» А люди, що йшли з ним, онімілі стояли, бо вони чули голос, та нікого не бачили. 8 Тоді Савл підвівся з землі, і хоч очі розплющені мав, нікого не бачив...» (Дії 9:3-8).  Савл став Апостолом Павлом.

Але до Своїх любих віруючих Ісус з’являється далі у благодаті, у Його невимовній любові. Таким Ісус, наш Господь, з’являється до Марії Магдалини, яка стоїть і плаче біля гробу, бо думає, що Ісус далі мертвий і його тіло просто кудись забрали. Так Ісус з’являється учня за замкненими дверима і благословляє їх миром.

Так Ісус з’являється учням з Еммаусу. Так наш воскреслий Господь промовляє наляканим учням: «Погляньте на руки Мої та на ноги Мої, це ж Я Сам! Доторкніться до Мене й дізнайтесь, бо не має дух тіла й костей, а Я, бачите, маю» (Лк. 24:39).

Так воскреслий Ісус з’являється навіть Хомі, який сумнівається у Його воскресінні і благословляючи усіх Своїх учнів і Хому миром, промовляє: «Простягни свого пальця сюди, та на руки Мої подивись. Простягни й свою руку, і вклади до боку Мого. І не будь ти невіруючий, але віруючий!» (Ів. 20:27).

А по Вознесінні Ісус з’являється до Своєї Церкви у Слові і у Таїнстві, потішаючи нас, що наші гріхи прощені, що влада диявола зруйнована, що Христос здобув перемогу над смертю для нас, і нам тепер належить спасіння, воскресіння і вічне життя у Його Царстві. Яка чудова пора Великодня, коли ми вітаємось: «Христос воскрес! Воістину воскрес!» І співаємо: «Христос воскрес із мертвих! Смертію смерть подолав і тим, що в гробах життя дарував!»

Ісая теж радіє Христовим воскресінням. Бо ж Христос дарував життя і йому і всім, хто вірує в Нього. Ісая пророкує про нас. Адже ми не юдеї. Ми розташовані далеко від Юдеї, як і чимало інших народів світу.  Ісая каже, що воскреслий Спаситель «здивує численних народів, царі свої уста замкнуть перед Ним, бо побачать, про що не говорено їм, і зрозуміють, чого не чували вони!...»

Одним із тих народів був наш народ. Як воскреслий Ісус здивує численні народи? Як Він здивував наш народ? Хоча Він – воскреслий Господь і Цар над царями та Пан над панами і хоча Він має повноту влади над усім світом і може в будь-який момент проявити Свою божественну силу, Він дивує народи по-іншому.

Воскреслий Господь посилає Своїх Апостолів і проповідників. Вони – звичайні люди, але вони мають Христове Слово, Євангеліє яке на перший погляд, немічне і навіть лунає як глупство для невіруючого світу. Але як проголошує Апостол Павло, який був Савлом до з’явлення йому розп’ятого і воскреслого Христа: «Я не соромлюсь Євангелії, бо ж вона – сила Божа на спасіння кожному, хто вірує, перше ж юдеєві, а потім гелленові» (Рим. 1:16). І: «Юдеї жадають ознак, і греки пошукують мудрости, а ми проповідуємо Христа розп'ятого, для юдеїв згіршення, а для греків безумство, а для самих покликаних юдеїв та греків Христа, Божу силу та Божую мудрість!» (1 Кор. 1:23, 2).

Саме це Слово Євангелія, євангельська проповідь дивує численні народи і змушує царів замикати уста перед Христом. Колись правителі з язичників, як-от: наші славні князі, Володимир Великий, Ярослав Мудрий, Володимир Мономах, Костянтин Острозький та багато інших володарів будуватимуть церкви та собори, засновуватимуть школи та університети, друкуватимуть Біблії і робитимуть усе, аби Ім’я Христа розп’ятого і воскреслого було вищим понад усі імена на землі.

Ось так діє наш Господь Христос благодаті через Слово і Таїнства. Той Самий наш воскреслий Господь, якого бачить Апостол Іван на острові Патмос і ділиться з нами побаченим: «Я побачив сім свічників золотих; а посеред семи свічників Подібного до Людського Сина, одягненого в довгу одежу і підперезаного по грудях золотим поясом. А Його голова та волосся білі, немов біла вовна, як сніг; а очі Його немов полум'я огняне. А ноги Його подібні до міді, розпалені, наче в печі; а голос Його немов шум великої води. І сім зір Він держав у правиці Своїй, а з уст Його меч обосічний виходив, а обличчя Його, немов сонце, що світить у силі своїй. І коли я побачив Його, то до ніг Йому впав, немов мертвий. І поклав Він на мене правицю Свою та й промовив мені: Не лякайся! Я Перший і Останній, і Живий. І був Я мертвий, а ось Я Живий на вічні віки. І маю ключі Я від смерти й від аду» (Об. 4:12-18).

Для нас Він Своїми ключами закрив смерть і ад і відчинив Царство Боже для життя в ньому навіки віків. Бо Христос воскрес із мертвих! Смертію смерть подолав і тим, що в гробах, життя дарував!  Христос воскрес! Воістину воскрес! Амінь.

Христос воскрес! Воістину воскрес!

Та я знаю, що мій Викупитель живий, і останнього дня Він підійме із пороху цю шкіру мою, яка розпадається, і з тіла свойого я Бога побачу, сам я побачу Його, й мої очі побачать, а не очі чужі... (Йов 19:25-27).

ХРИСТОС ВОСКРЕС!  ВОІСТИНУ ВОСКРЕС!

Любі брати і сестри!

Зичу Вам благословенного і радісного святкування Великодня!  Це свято  набуває ще більш особливого значення у світі, який наляканий кількістю смертей від моровиці ХХІ століття. Але навіть посеред великих бід, болю, ізоляції і страждань ми можемо сміливо утверджувати Великоднє проголошення праведного Йова: «Та я знаю, що мій Викупитель живий, і останнього дня Він підійме із пороху цю шкіру мою, яка розпадається, і з тіла свойого я Бога побачу, сам я побачу Його, й мої очі побачать, а не очі чужі...» Ніщо не може відібрати від нас оптимізму, бадьорості і радості.  Бо Христос воскрес!  Воістину воскрес!

У Христі Ісусі, нашому живому Викупителі та Богові,

+ В’ячеслав Горпинчук,

Єпископ Української Лютеранської Церкви

Велика Субота

    

Спомин про Велику Суботу охоплює спочинок нашого Господа в гробі та Його сходження в пекло. Проте сходження у пекло не є глибиною Христового пониження, а радше демонстрацією Його цілковитої перемоги над смертю. Цей день забирає нас із глибин найбільшого смутку і переводить до відлюдного місця роздумів про Христові Страждання, і до святкування перемоги, коли ми очікуємо, як у Великдень Христове воскресіння засяє у всій своїй славі.

Молитва на Велику Суботу:

Боже!  Ти вчинив, аби ця найсвятіша ніч засяяла славою воскресіння Господнього. Вбережи нас в духові усиновлення, якого Ти нам дав, аби ми оживлені в тілі та душі, могли служити Тобі у всякій чистоті; через Ісуса Христа, Твого Сина, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

Проповідь на Велику П'ятницю

                  

ЗВЕРШИЛОСЬ!
     (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

            Божій Церкві… посвяченим у Христі Ісусі, покликаним святим… благодать вам і мир від Бога Отця нашого й Господа Ісуса Христа! (1 Кор. 1:1-3) Амінь.

            Дорогі брати і сестри, про що ми думаємо або говоримо, коли чуємо сьогоднішні слова із Євангелія? Що ми, бува, чуємо від інших людей про Велику П’ятницю?

Думки наші можуть бути дуже різними. Інколи ми чуємо лише співчуття і оплакування Христа, Якого б’ють у первосвященика, бичують і надягають терновий вінець у Понтія Пілата; закривавленого Сина Божого, Який падає під тягарем хреста, що його несе Він на Голгофу і Який страждає від невимовних мук розп’яття на Голгофі. Такі думки великої користі не принесуть.

Бо тоді ми нагадуємо дівчат і жінок із Єрусалиму, які оплакують Христа, Якого ведуть на розп’яття. І ми повинні пам’ятати відповідь Сина Людського: «Дочки єрусалимські, не ридайте за Мною, за собою ридайте й за дітьми своїми! Бо ось дні настають, коли скажуть: Блаженні неплідні, та утроби, які не родили, і груди, що не годували... Тоді стануть казати горам: Поспадайте на нас, а узгір'ям: Покрийте нас! Бо коли таке роблять зеленому дереву, то що буде сухому?» (Лк. 24:28-31).

А інколи ми чуємо нарікання на Юду, на те який він великий нечестивець і зрадник. Кому у такий день подобається говорити про зраду юдеями свого істинного Царя і Бога. Такі думки теж користі нікому не принесуть: ані тим, хто їх озвучує, ані тим, хто до них прислуховується.

Бо ті думки насправді не про Велику П’ятницю і не про Христа, а про нечестивість Юди чи юдеїв, які Христа видали на розп’яття. Якщо нам подобається осуджувати  у цей день чи то Юду Іскаріота, чи то невіруючих юдеїв у смерті Христа, ми нагадуємо тоді людей, які носять рукавички, як їх зараз, у пору карантину та моровиці, часто носимо ми, роблять своїми руками у рукавичках якесь зло, а потім засуджують рукавички за скоєний злочин чи гріх.

Адже Христос покараний за гріх. Бачите Христові страждання? Бачите, як Його мучать? Бачите Його кров? Бачите Його агонію на хресті Голгофи? Ви бачите гнів Божий! Якщо Божий гнів виливається так на Його Улюбленого Сина, що на Себе забрав наші гріхи, то як Божий гнів буде виливатись не нерозкаяних грішників у Останній День, у день, який ще справедливо для грішників називається Страшним Судом? Хай жах перед гріхом наповнює наші серця, любі брати і сестри.

Але Христос, Божий Син помирає за наші гріхи. Як написано: «Направду ж Він немочі наші узяв і наші болі поніс, а ми уважали Його за пораненого, ніби Бог Його вдарив поразами й мучив... А Він був ранений за наші гріхи, за наші провини Він мучений був, кара на Ньому була за наш мир, Його ж ранами нас уздоровлено!» (Іс. 53:4, 5). Це ми винні у муках Божого Сина. Це ми винні у розп’ятті і смерті Ісуса Христа.

Послухайте, як Апостол Петро проповідує до юдеїв у День П’ятидесятниці: «Ото ж, нехай ввесь Ізраїлів дім твердо знає, що і Господом, і Христом учинив Бог Його, Того Ісуса, що Його розп'яли ви!» (Дії 2:36). Ісуса розп’яли римляни. Хоча видали Ісуса римлянам юдеї, все-таки мучили Господа римляни, терновий вінець йому надівали римляни і руки та ноги до хреста прибивали Йому римляни, Апостол Петро юдеїв називає тими, хто розіпнув Господа. І вони тоді розкаюються та промовляють: «Що ж ми маємо робити, мужі-браття?» (Дії 2:37). Так само каятись повинні і ми. Бо коли ми дивимось на те, як Христа мучать, як прибивають Його руки до хреста, то ми маємо бути впевнені, що це – наших рук діло.

Не Ісус заслужив ці страждання, а ми – кожен із нас. Це нас слід було допитувати у первосвященика і будьмо впевнені, нас було би в чому обвинуватити на тисячу справедливих вироків. Але Ісус забирає усі наші переступи на Себе. Це нас слід було бити по щоках і нас слід було бичувати і те бичування було б ще малою карою за наші злодіяння перед Богом і нашими ближніми. Так само, як це на нас слід було вилити весь Божий гнів.

Лишень замислімось про наші гріхи. Не ставмося до цього легковажно так наче згрішити – це як просто вдихнути повітря, а розкаятись – наче зітхнути. Пам’ятаймо, що «заплата за гріх смерть» і визнаваймо разом із царем Давидом: «Свої беззаконня я знаю, а мій гріх переді мною постійно. Тобі, одному Тобі я згрішив, і перед очима Твоїми лукаве вчинив, тому справедливий Ти будеш у мові Своїй, бездоганний у суді Своїм. Отож я в беззаконні народжений, і в гріху зачала мене мати моя» (Пс. 50:5-7).

            Як і молімось до Бога, аби Господь зі своєї благодаті пом’якшував наше серце, аби наше каяття і міркування про Христові страждання не були простим промовлянням слів, а щирим визнанням нашої причетності до того, що Христові було завдано таких мук. Співаймо наші чудові гімни на пору Великого посту, бо вони – Слово Боже покладене на музику.

            А в кінці пам’ятаймо, що Господь Христос забрав усі наші гріхи на Себе. Лише Він може дати їм раду, а більше ніхто. Тож не вагаймося передавати наші гріхи на Сина Божого, аби наше сумління нас не мучило і аби диявол нас ніколи не атакував. Адже Син Божий забирає усі провини з нас і кладе їх на Себе. Як ми сьогодні чули в Ісаї: «Усі ми блудили, немов ті овечки, розпорошились кожен на власну дорогу, і на Нього Господь поклав гріх усіх нас!» (53:6). І як каже Апостол Павло, що Христа, Який: «не відав гріха, Він учинив за нас гріхом, щоб стали ми Божою праведністю в Нім!» (2 Кор. 5:21). І як нас потішає Апостол Іван: «Кров Ісуса Христа, (Божого) Сина, очищує нас від усякого гріха» (1 Ів. 1:7).

            Ми бачимо, що на Сині Божому, нашому Господі Христі, наші гріхи залишатися не можуть. Вони поглинаються Його воскресінням і хоча на Ньому є нагадування про Його розп’яття, однак Його воскресіння свідчить, що жоден гріх не залишається неочищеним Його святою і невинною кров’ю. Жоден гріх не залишається непрощеним. Жоден гріх не залишається на Христові, Який «був виданий за наші гріхи, і воскрес для виправдання нашого» (Рим. 4:25).

            Ісус любить нас і все Він зробив із любові до нас. Іншого способу спасти нас від гріха не було. Тож дякуймо Христові, споглядаймо Його любляче серце, горнімося до Нього у Святій Вечері і виконуймо Його поклик: «Прийдіть до Мене, усі струджені та обтяжені, і Я вас заспокою!» (Мт. 11:28). Христос дає нам спокій і мир, і запевнює нас про Свою божественну любов, про Свою благодать.

            Тепер ми прощені тим прощенням, яке здобув для нас Божий Син Своєю великою жертвою на хресті Голгофи і ми тепер – вороги гріха, бо ми знаємо, що Бог не карає нас, а любить. І ми любимо Бога. І знаємо, що Його любов до нас ніколи не перестає. Ця любов не перестає у час нашої радості. І ця любов не перестає у час нашої біди, цієї моровиці чи страждань. Та й що таке наші страждання і навіть сама смерть у порівняння зі стражданнями і смертю святого Божого Сина на хресті?

            Як сильно нас Бог полюбив і любить невпинно нині, коли ми ще живемо в цьому світі і Він потішає нас щоразу показуючи нам хрест Христів і запевнюючи, що наше прощення звершилось і що воно повне, і що ми Його діти.  А ми, будучи дітьми Божими, є ворогами і гріха, і пороків, і всіх поганих звичаїв і звичок. Христос помер за наші гріхи і воскрес для виправдання нашого. Ми тепер – Христові. «А ті, що Христові Ісусові, розп'яли вони тіло з пожадливостями та з похотями» (Гал. 5:24).  І як каже Апостол Петро: «Отож, коли тілом Христос постраждав за нас, то озбройтеся й ви тією самою думкою, бо хто тілом постраждав, той перестав грішити» (1 Петр. 4:1). Заради Христа.  Амінь.

Благодать Господа нашого Ісуса нехай буде з вами! (1 Кор. 16:23) Амінь.

Проповідь на Чистий Четвер

         

ІСТИННЕ ТІЛО ТА ІСТИННА КРОВ
         (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

Бо прийняв я від Господа, що й вам передав, що Господь Ісус ночі тієї, як виданий був, узяв хліб, подяку віддав, і переломив, і сказав: «Прийміть, споживайте, це – тіло Моє, що за вас ломається. Це робіть на спомин про Мене!» Так само і чашу взяв Він по Вечері й сказав: «Ця чаша – Новий Заповіт у Моїй крові. Це робіть, коли тільки будете пити, на спомин про Мене! Бо кожного разу, як будете їсти цей хліб та чашу цю пити, смерть Господню звіщаєте, аж доки Він прийде». Тому-то, хто їстиме хліб цей чи питиме чашу Господню негідно, буде винний супроти тіла та крови Господньої! Нехай же людина випробовує себе, і так нехай хліб їсть і з чаші хай п'є. Бо хто їсть і п'є негідно, не розважаючи про тіло, – той суд собі їсть і п'є! Через це поміж вами багато недужих та хворих, і багато-хто заснули. Бо коли б ми самі судили себе, то засуджені ми не були б. Та засуджені від Господа, караємося, щоб нас не засуджено з світом (1 Коринтян 11:23-32).

            Божій Церкві… посвяченим у Христі Ісусі, покликаним святим… благодать вам і мир від Бога Отця нашого й Господа Ісуса Христа! (1 Кор. 1:1-3) Амінь.

            Дорогі брати і сестри, в Англії, у Вестмінстерському аббатстві понад 500 років тому, придворний розгубився, бо під час промови велемовного і красномовного проповідника,  не міг знайти в натовпі короля Генріха V, який заходив був із ним разом до церкви. Придворний почав розшукувати свого короля і незабаром знайшов його у тихій частині будівлі, де було всього декілька людей, які причащалися Господньою Вечерею.

            Коли придворний спитався у свого короля, чому той не слухав такої цікавої проповіді посеред великого натовпу перед кафедрою, король йому відповів: «Я волію радше зустрітись із своїм Другом особисто, аніж чути як хтось про Нього лише говорить». Як часто такими зустрічами, на жаль, нехтують, зокрема ті, що про Христа можуть багато говорити! Є чимало таких церков, де Господню Вечерю святкують або один раз на місяць або через тиждень, або двічі на місяць.

            А деякі церкви взагалі вважають, що Святу Вечерю слід давати Божим людям чотири рази на рік, бо так, мовляв, навчав доктор Мартін Лютер. Доктор Лютер справді говорив про причащання істинними тілом і кров’ю Христовими чотири рази на рік. Мартін Лютер писав у передмові до Малого Катехізису: «Хто не шукає чи не прагне Таїнства принаймні чотири рази на рік, то такого треба боятися, як людини, що зневажає Таїнство і не є християнином, так само як і не є християнином той, хто не вірує в Євангеліє, або не чує його».

            Іншими словами, якщо ти не причащаєшся принаймні чотири рази на рік, то ти вже навіть не християнин. Ти – невіруюча людина. Ти не прагнеш споживати тіло Христове. Ти не прагнеш пити Його кров. Ти наче людина, що помирає – її їжа теж не цікавить. Тож так само дія і людина, що перебуває в стані духовної смерті. Їй не хочеться спілкуватись із Богом. І тим більше не хочеться їй споживати небесний скарб.

            Але навіть, якщо ми причащаємось декілька разів на місяць, то як ми тоді можемо уникати не лише величний дар істинних тіла та крові Христових, але і Його прямий Заповіт – причащатися завжди, коли Церква має спомин про Ісуса, тобто, коли вона має святий день, незважаючи на те, в який день тижня вона збирається. «Це робіть на спомин про Мене», – каже наш розп’ятий і воскреслий Господь.

            Сьогодні ці слова нам нагадує Христів Апостол, Павло. Заповіт про Святу Вечерю він отримав не від звичайних віруючих, і навіть не від інших Апостолів. Заповіт про Святу Вечерю Апостол Павло отримав безпосередньо від Господа Христа. Апостол ставить на цьому наголос для християн у Коринті, до яких звернене це Послання Апостола і для всіх християн, бо християни в Коринті мають неправильне уявлення про Святу Вечерю, як і ми можемо мати неправильні уявлення про те, що наказував Господь, коли дозволимо вручатись у вкрай важливі справи Церкви фальшивим учителям або й навіть нашому розумові і людській логіці.

            Ні Святу Вечерю запровадив Господь. Це Його Заповіт, а Заповіт, як відомо ніхто не має права скасовувати або й навіть змінювати. Тим більше ніхто не має права цього робити щодо Заповіту Сина Божого. Бо Христів Заповіт - це Заповіт, який перевершує Старий Заповіт і дає нам усі благословення, які здобув для нас Господь Христос.        

            Господь запроваджує Свою Вечерю не для Самого Себе, а для Церкви, для всіх віруючих у Нього. Наш Господь, каже Апостол: «ночі тієї, як виданий був, узяв хліб, подяку віддав, і переломив, і сказав: «Прийміть, споживайте, це – тіло Моє, що за вас ломається. Це робіть на спомин про Мене!»  Господь не каже: «Цей хліб символізує Моє тіло», як і не каже Він: «Ось цей хліб перетворюється або преосуществляється на Моє тіло».

            Ці дві помилки властиві багатьом християнським спільнотам. Одні не можуть збагнути, як хліб може бути правдивим тілом Ісуса. А інші вважають, що раз уже є правдиве тіло Ісуса, то хліба вже більше у Таїнстві не існує. Перша помилка гірша за другу, бо, керуючись людською логікою, повністю заперечує Заповіт Божого Сина. Друга, у намаганні благочестя, перекручує Боже Слово і противиться тому, що промовляє Божий Син і Апостоли.

Апостол Павло, наприклад навчає: «Чаша благословення, яку благословляємо, чи не спільнота то крови Христової? Хліб, який ломимо, чи не спільнота він тіла Христового?» (1 Кор. 10:16). Для Апостола все чітко і зрозуміло. Вино – спільнота крові Христової, а хліб – спільнота Христового тіла. У Таїнстві залишається і вино, і хліб. Водночас в Таїнстві є кров Христова і Христова кров. 

Для Апостола ніяких символів не існує. Все реальне. Істинний хліб та істинне тіло Христове. Істинне вино та істинна Христова кров. Так само нікуди хліб і вино не зникають і ні на що вони не перетворюються. Свята Вечеря не магічний ритуал і не жертвоприношення, навіть не безкровне жертвоприношення. Це, як сповідує наша Літургія Св. Івана Золотоустого –  велика Тайна Тіла і Крові Господа нашого Ісуса Христа. 

І ця Тайна діється заради нас, любі брати і сестри. Господь про це теж дуже чітко промовляє: «за вас ломається». В Євангелії від Св. Луки Він каже про Свою кров: «за вас проливається». Маємо хліб, але хліб за нас не ламається, ламається не символ тіла Христового, а тіло Христове за нас, тобто за наші гріхи і провини. Не вино проливається за нас, а за нас, тобто за наші гріхи, проливається Христова кров.  Не символ крові, а істинна кров Христова. 

Однак ми споживаємо хліб, а з ним, в ньому і під виглядом його істинне тіло Христа. Ми п’ємо вино, а з вином, у вині і під виглядом вина п’ємо істинну кров Христову.  А з ними ми причащаємось і тим, що вони приносять для нас: прощення гріхів, а отже і всі благословення, які даються разом із прощенням гріхів: спасіння, воскресіння і вічне життя.

Коли ми споживаємо тіло Христове, коли ми п’ємо Його кров, ми звіщаємо Його смерть на хресті. Тобто ми проголошуємо нашу віру в те, що наш Господь помер за наші гріхи і приніс повну жертву за всі наші провини. Ми проголошуємо, що Син Божий здобув для нас прощення гріхів і спасіння. І ми це будемо робити, допоки наш Спаситель не повернеться Останнього Дня у славі, аби воскресити нас із мертвих і дати нам вічне життя у Його Царстві.

У той день припиниться святкування Господньої Вечері, адже нам тоді вже не потрібне буде прощення, бо тоді ми отримаємо безгрішні, досконалі тіла. Ми будемо з Господом і з усіма віруючими в Христа – воскреслими святими – жити у раю повіки віків. Ми будемо славити Господа за спасіння, але причащатися Його тілом і кров’ю вже не будемо, бо нині, як каже трохи далі Апостол Христа і Царство: «бачимо ми ніби у дзеркалі, у загадці, але потім обличчям в обличчя» (1 Кор. 13:12).

А до того часу люблячий Господь, розп’ятий і воскреслий Христос, далі дає нам Своє істинне тіло та Свою істинну кров, аби торкатися нас, аби причащати нас Собою і покріплювати нас Собою Самим. Ця Свята Вечеря наче запевнює нас і в тому, що істинний Божий Син далі залишається істинним Сином Людським, Який після воскресіння промовив був до Своїх учнів: «Погляньте на руки Мої та на ноги Мої, це ж Я Сам! Доторкніться до Мене й дізнайтесь, бо не має дух тіла й костей, а Я, бачите, маю» (Лк. 24:39).  Навіть, коли у нашому воскресінні Церква перестане святкувати Господню Вечерю, Людиною наш Бог ніколи бути не перестане.

Тим більше Його тіло і Його кров завжди перебувають з нами у Святій Вечері. Ми причащаємось у вірі і отримуємо прощення гріхів і спасіння. Проте, хто споживає Святу Вечерю у невірстві, тобто не вірує, що в ній присутні істинні тіло та кров Христа, той причащається негідно і стає винним супроти тіла та крові Господніх. Такий грішить і замість благословення, отримує Божий суд.

Деякі спільноти навчають, що невіруючі нічого не отримують із Господньої Вечері. Вони обманюють. Невіруючі, як ми чуємо сьогодні з уст Христового Апостола, отримують суд. Якщо віруючі прагнуть причаститися тілом і кров’ю Христовими, бо це Причастя несе Божу благодать, Божу любов, прощення гріхів, спасіння і вічне життя, то невіруючим слід остерігатися Святої Вечері, як великого гріха.

Апостол кличе кожну людину, яка збирається іти до Святого Причастя, випробовувати себе. Яким має бути це випробування? Насамперед, звісно, це випробування, чи ми віруємо, що у Святій Вечері ми причащаємось істинними тілом і кров’ю Христовими на прощення наших гріхів?  Якщо хтось не вірує в реальну присутність тіла та крові Христових і не вірує у слова Христа, що вони приносять прощення гріхів, то Причастя слід уникати. 

Кожен повинен випробовувати сам себе, бо ніхто з нас не може заглянути в серце іншої людини. Це може зробити лише Бог. І коли хтось приходить до Святої Вечері без такої віри, такий негідний, такий грішить і за свій гріх понесе заплату, яку визначить Господь, Який на обличчя не дивиться. Через це в громаді у Коринті, каже Апостол є «багато недужих та хворих, і багато-хто заснули». Хай ці слова пробуджують усіх нас до серйозного ставлення до цього чудесного Таїнства.

Підступаймо до нього з розкаяними серцями із серцями, що шукають втіхи, прощення гріхів і ми у цій Святій Вечері отримаємо їх через нашу особисту зустріч із нашим Другом і Господом, і Спасителем. Зустріччю на банкеті, на якому Він живить, покріплює, прощає і благословляє нас особисто Своїми істинними тілом і кров’ю. І з ними дає істинне прощення гріхів, істинне спасіння та істинне вічне життя. А нині, у час цієї моровиці, покріпляй Господи тих, хто не може прийти до Твоєї Вечері Словом Твоїм. Будь завжди посеред нас, Господи Ісусе!  Амінь.

Благодать Господа нашого Ісуса нехай буде з вами! (1 Кор. 16:23) Амінь. 

Святий Тиждень

   

     Входом Господнім до Єрусалиму (Вербною неділею) розпочався Святий або ж Страсний Тиждень, упродовж якого ми згадуємо урочистий в’їзд Господа Ісуса Христа на віслюкові до Своєї земної столиці, запровадження Святої Вечері, останні дні служіння і життя Спасителя перед Його розп'яттям на Голгофі за наші гріхи. Завершується цей тиждень Великою Суботою після якої настає Воскресіння нашого Господа Ісуса Христа із мертвих і починається нова епоха у житті Божої Церкви.  У ці дні ми пам'ятаємо, що не політики, не природа, не диґвол і не світ контролюють усе в цьому житті. Все й далі перебуває під контролем Божим. Бог усе чинить нам на добро. "Знаємо, що тим, хто любить Бога, хто покликаний Його постановою, усе допомагає на добре" (Римлян 8:28).