Благовістя для сумирних: проповідь на Неділю Праотців

      БЛАГОВІСТЯ ДЛЯ СУМИРНИХ

                               (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука) 

      Дух Господа Бога на мені, бо Господь помазав Мене благовістити сумирним, послав Мене перев'язати зламаних серцем, полоненим звіщати свободу, а в'язням відчинити в'язницю, щоб проголосити рік уподобання Господу, та день помсти для нашого Бога, щоб потішити всіх, хто в жалобі, щоб радість вчинити сіонським жалобникам, щоб замість попелу дати їм оздобу, оливу радості замість жалоби, одежу хвали замість темного духа! І будуть їх звати дубами праведності, саджанцями Господніми, щоб прославивсь Господь! І вони забудують руїни відвічні, відбудують спустошення давні і відновлять міста поруйновані, з роду в рід попустошені…

      Бо Господь Я, і правосуддя кохаю, і ненавиджу розбій та кривду, і дам їм заплату за чин їхній поправді, і з ними складу заповіта вічного! І буде насіння їхнє знане між людами, і між народами їхні нащадки, усі, хто бачити їх буде, пізнають їх, що вони те насіння, яке благословив був Господь! Я радісно буду втішатися Господом, нехай звеселиться душа моя Богом моїм, бо Він зодягнув мене в шату спасіння, і в одежу праведності мене вбрав, немов молодому, поклав Він на мене вінця, і мов молоду, приоздобив красою мене! Бо так як земля та виводить рослинність свою, й як насіння своє родить сад, так Господь Бог учинить, що виросте праведність й хвала перед усіма народами! (Ісаї 61:1-4, 8-11). 

Благодать вам і мир від Того, Хто є, Хто був і Хто має прийти (Об. 1:4). Амінь. 

Любі брати і сестри, чи є речі, які Бог ненавидить? «Чекайте-но, пастирю», – може хтось сказати, хіба Бог може ненавидіти? Хіба Бог не є любов? А якщо Він любов, то як же Бог може щось або когось ненавидіти? Сьогодні Господь через Свого пророка Ісаю дуже чітко каже про те, що Він любить і про те, що Він ненавидить. 

Він промовляє: «Господь Я, і правосуддя кохаю, і ненавиджу розбій та кривду». Бог любить правосуддя. Ці слова не сподобаються хабарникам і тим суддям, які звикли дивитись на особу, боячись помсти високопосадовців або навпаки, які звикли прислуговувати можновладцям. Ці слова не сподобаються і тим чиновникам різних рівнів і рангів, які звикли користуватись «телефонним правом». 

Бог дуже любить правосуддя і то правосуддя, яке основане не на людських дурощах, а на Його святому Законі, на Його Десяти Заповідях. Не випадково в поважних судових установах ставлять Божі Десяти Заповідей. Бог любить правосуддя і Бог буде благословляти тих людей, які здійснюють правосуддя. 

Але Бог ненавидить розбій та кривду. Звісно ця ненависть стосується і того, що коїть сьогодні Росія і росіяни. Це – справжні розбійники, які увірвались у мирну країну і почали її грабувати, убиваючи  українських громадян. Ці слова Божі про ненависть до розбою і кривди прямим чином стосуються Росії і росіян. Бог ненавидить те, що коять росіяни і вони будуть за своє жахливе, планетарного масштабу зло, суворо покарані. 

Проте розбій може мати різні форми і масштаби. Може бути й розбій менший, коли грабують у той або інший спосіб якусь частину народу або й окремих людей. Господь ніде не каже: «Я ненавиджу лише російський розбій – розбій планетарного масштабу». Господь ненавидить і дрібніший розбій, який коять в Україні російські агенти під прикриттям або й просто звичайні грабіжники та розбійники, ким би вони не були.

Господь також ненавидить будь-яку кривду. Є цілі країни і народи, які звикли кривдити всіх довкола. А є і окремі люди, для яких когось скривдити, як дихнути. Втім, якщо ми поставимо собі питання про те, чи ми не скривдили когось, бодай навіть випадково, то чи не буде чесною відповіддю на це питання наше щире зізнання: «Я винен!» «Я винна»? 

І чи не про це ми визнаємо, коли на слова пастиря під час сповіді щонеділі: «Чи жалкуєте зі щирого серця, що ви своїми провинами образили Господа Бога, найвище Добро і найбільшу Любов? Якщо так, то нехай кожен із вас відверто скаже: «Жалкую!», ми відповідаємо (кожен про себе): «Жалкую!» 

Лише запеклий і нерозкаяний грішник або людина зі спаленим сумлінням може глузувати із докорів за гріхи і вважати, що йому або їй ні в чому каятись. Розкаяні ж грішники – люди сумирні, які визнають своє жахливе становище через скоєні нами гріхи. Ось до таких сумирних людей звернені сьогодні слова солодкої втіхи від Господа. Ці слова Він промовляє через Ісаю, отже ці слова про грядущого, ще невплоченого Христа. 

Виконання цих слів у Собі підтвердив Христос особисто в синагозі в Назареті. Ці слова Він там читав.  «Дух Господа Бога на мені, бо Господь помазав Мене благовістити сумирним». А що це за благовістя для сумирних, для розкаяних грішників? Через Ісаю Господь Святий Дух проголошує те, що робитиме Христос – те, що Він зробив під час Свого земного служіння. 

Бог, каже Він «послав Мене перев'язати зламаних серцем, полоненим звіщати свободу, а в'язням відчинити в'язницю, щоб проголосити рік уподобання Господу, та день помсти для нашого Бога, щоб потішити всіх, хто в жалобі, щоб радість вчинити сіонським жалобникам, щоб замість попелу дати їм оздобу, оливу радості замість жалоби, одежу хвали замість темного духа!»

 Зламані серцем – це розкаяні грішники. Це всі ви, любі віруючі в Ісуса Христа. Христос перев’язує ваші серця. Він зцілює серця ваші прощенням гріхів, яке Він здобув для кожного з вас на хресті Голгофи. На той хрест Ісус поніс усі до одного ваші гріхи і там Він приніс Себе у повну і досконалу жертву за всіх нас. Його кров донині очищує нас від усякого гріха. Як написано: «Коли ж ходимо в світлі, як Сам Він у світлі, то маємо спільність один із одним, і кров Ісуса Христа, Його Сина, очищує нас від усякого гріха» (1 Ів. 1:7). 

Ми колись були полонені диявола. Але Ісус звістив нам свободу від гріха, від рабства диявола і смерті. Він відчинив нам в’язницю пекла, до якого всі ми, через наші гріхи і провини були приречені. Але Христос Своєю жертвою викупив нас від прокляття гріха, а отже і від тієї страшної заплати – від вічних мук у пеклі, яку ми заслужували були нашими гріхами. 

Ісус Христос проголосив рік уподобання нашому Господу – і  цей рік не має кінця, не має завершення. Він триває вічно. Уподобання Боже перебуває на кожному з вас, любі брати і сестри, допоки ви віруєте в Його Сина. Уподобання Боже перебуватиме з вами повіки віків у Царстві Небесному, в яке ви увійдете в день повернення Христа у славі. 

І той день буде також днем помсти для нашого Бога, про який також був провіщав Господь Святий Дух через пророка Ісаю. Той день повернення Христа у славі буде також завершенням історії світу, який ми зараз знаємо – світу, що лежить у злі. Усяке зло буде покаране. Усі нерозкаяні грішники, включно з російськими загарбниками та вбивцями, будуть навіки вічні вкинуті до невгасимого вогню аду. 

А ми будемо втішені, бо в Царстві у яке нас запросить увійти розп’ятий і воскреслий Божий Син не будемо ані болю, ані сліз, ані страждань, ані смерті. Ми будемо радіти. Коли Ісая говорить про сіонських жалобників, то він говорить про віруючих, що страждають – про віруючих, що оплакують смерть своїх одновірців, домашніх, друзів – такого оплакування так багато нині в Україні через нечестивість Росії і її біснуватого народу.  Проте це скінчиться. Ми будемо зодягнуті в оздобу – ми будемо радіти впродовж цілої вічності і якщо нині ми маємо темний дух через безпросвітність війни і страждань, які нам спричиняють росіяни і їхні агенти, ми будемо зодягнені в одежі хвали – ми будемо хвалити нашого Господа Бога, нашого люблячого Спасителя! 

Ісая далі каже: «І будуть їх звати дубами праведності, саджанцями Господніми, щоб прославивсь Господь!» Ми не лише прощені, ми виправдані. Христос на третій день воскрес із мертвих, щоб кожен, хто вірує в Нього, був виправданий. Віруючих Святий Дух називає дубами праведності – міцними, могутніми деревами, яких ніщо не може зламати. Та й як можна зламати або вирвати те, що посадив Господь. Адже це Він викупив нас від гріха. Це Він виправдав нас. Це Він створив віру в наших серцях. Це Він нас усиновив. І це Він нас спасає і безмежно любить! Любить вічною любов’ю. 

В Його Царстві ми будемо жити як і було задумано Ним споконвіку. В Його Царстві ми повіки будемо тішитись життям. Заповіт, який Бог уклав з нами у Христі – це вічний Заповіт і його ніхто не в силі скасувати. Святий Дух через Ісаю знову обіцяє помсту над розбійниками і нашими кривдниками. Хай вони собі не думають, що все так просто минеться. Це їхній вік швидко минеться, що вони помираючи будуть дивуватись із того, що все, на їхню думку добре і погане, так швидко закінчилось. Але закінчиться лише те, що здавалось їм добре. Вони навіть уявити собі не можуть, які муки чекають на них у вічному огні аду. Ту помсту звершить Господь.

 А ви, любі віруючі – ви благословенні Господом. Ви – насіння Боже, посіяне Господом і зрощене Ним. Вас Господь щедро полив водами Хрищення. На Вас рясно наче дощ або сніг сходить Його Слово. Вас Господь Христос живить Його істинними тілом і кров’ю у хлібові та вині Святої Вечері. Ми – Його любі діти. 

Нам є за що хвалити Бога. У Христі пророцтва Ісаї виконані. Ми прощені і ми маємо вічне життя. Тож ми втішаємось нашим Господом. А наші душі веселяться Богом. Адже хоча ми були загубленими і нещасними грішниками, але Сам Бог у Христі зодягнув нас у шати спасіння. І тепер – вже тут і зараз ми маємо спасіння. І що б з нами не сталось тут у цьому світі, сповненому зла, ми вже маємо вічне життя у Христовому Царстві. 

Коли Ісая пророкує: «немов молодому, поклав Він на мене вінця, і мов молоду, приоздобив красою мене!», то він бачить наше майбутнє в Христовому Царстві слави.  Господь воскресить нас у прославлених тілах. А якщо Христос повернеться до часу нашої фізичної смерті, то Він преобразить наші тіла до досконалості. І ми будемо радіти кожною миттю нашого перебування у воскреслих та преображених тілах із Господом слави, із Христом. А те перебування триватиме мільярди і квадрильйони років – цілу вічність. 

Це станеться настільки ж неминуче каже Ісая, як зростання насіння земного. Це природний процес для землі. І це природний, нормальний процес для Бога і для Його Царства. Це неминуче відбудеться тим більше, що насіння Господь уже посіяв. При чому посіяв Він насіння Свого Слова в нас особисто Його Святим Духом, Який діє через Слово Христове. 

Любі брати і сестри, ми знаємо, що Бог ненавидить розбій і кривду. Бог ненавидить гріх. І ми також знаємо, що Бог любить нас, розкаяних грішників, Своїх любих дітей, які чекають і на святкування Різдва Христового і на святкування повернення Христа у славі. Прийди, Господи Ісусе! Амінь. 

І мир Божий, що вищий від усякого розуму, хай береже серця ваші та ваші думки у Христі Ісусі (Фил. 4:7). Амінь.

Про мудрість в управлінні

   Якщо князь сам не мудріший за своїх юристів і знає не більше від того, що записано в збірниках законів, то він, звісно ж, буде правити відповідно до вислову в Приповістях 28: «Володар, позбавлений розуму, утискатиме багатьох несправедливістю»[1]. Бо, незважаючи на те, наскільки добрими та справедливими є закони, всі вони мають винятки у разі потреби з огляду на яку, їх строго дотримуватись не можна.  Тож князь повинен в руці тримати закон настільки ж міцно як і меча та на власний розсуд визначати, де закон слід застосовувати строго, а чи з помірністю, аби закон торжествував у всі часи та в усіх справах, а розум був найвищим законом і паном усякого застосування закону. Аби провести аналогію, візьмімо голову сім’ї, який визначає і час, і об’єм усього, коли діло доходить до роботи і їжі для його слуг і дітей: та все ж він повинен за собою зберігати право змінювати чи відкладати ті правила, якщо його слуги захворіють, потраплять до в’язниці, їх затримають, обмануть або вчинять їм якісь інші перепони і, наприклад, він не повинен до хворих ставитись так само строго, як до здорових.  Кажу це, аби люди не думали, що достойним похвали є просто слідувати за написаним законом або думкою юристів. Бо все набагато складніше.

---

[1] Приповісті 28:16 (Вульгата).

День Св. Миколая, єпископа Мир Лікійських

    Сьогодні ми дякуємо Господеві за Св. Миколая, єпископа з Мир Лікійських (на території сучасної Туреччини).  З багатьох святих, які згадуються Християнською Церквою, Св. Миколай (упокоївся 342 р. по Р. Х.) – один із найбільш відомих. Св. Миколай у багатьох країнах асоціюється із благодійністю, бо часто виявлявся справжнім другом тих, що перебувають у горі або біді. Історії про життя і діяльність цього єпископа включають і таємне підкиданння золотих монет сестрам-сиротам, і порятунок від смерті несправедливо засуджених людей. Голландці називають Св. Миколая Сінте Клаас, звідси Санта Клаус в англійській та інших мовах, а також досить успішна й нині радянська мімікрія - Дід Мороз, яким атеїсти намагалися замістити реального християнського єпископа - благодійника - Св. Миколая.  

      А ще ми особливо вдячні Господу за життя цього святого, який виявив наполегливість у захисті Слова Божого на Нікейському Соборі (сцена з того славного Собору та Св. Миколаєм зображена у Надбрамній Церкві Св. Трійці в Києво-Печерській Лаврі) та благочестивому християнському житті піклування про інших. Сьогодні чудова нагода подякувати Богові за цього єпископа і самому допомогти  бодай одній людині, яка має гірше становище за нас.  Ілюстрація: Св. Миколай через вікно таємно підкидає монети сестрам-сиротам, аби врятувати їх від злиднів і вимушеної бідності.

Молитва на День Св. Миколая, єпископа Мир Лікійських:

     Всемогутній Боже!  Ти наділив Свого слугу Миколая з Мир Лікійських любов'ю і відданістю до Твого Слова та невпинним даром благодійництва.  Подаруй Твоїй Церкві благодаті ставитися у щедрості та любові до дітей та всіх бідних і згорьованих, а також ставати на захист тих, що не мають помічника, а особливо за тих, кого мучать сумніви або горе.  Просимо це заради Того, Хто віддав Своє життя за нас, Твого Сина, нашого Спасителя, Ісуса Христа, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Який спосіб життя проклятий

     Проклятий і засуджений усякий спосіб життя, що ведеться задля користі і добра самого себе – прокляті всякі діла, що не робляться у любові. А в любові вони робляться тоді, коли вони щиросердечно спрямовані на користь, честь і спасіння інших людей, а не на задоволення, користь, честь, комфорт і спасіння самого себе.

Мартін Лютер

День Св. Івана Дамаскина, богослова та автора гімнів

Сьогодні ми дякуємо Господу за святого Івана Дамаскина (675-749 р. р), великого упорядника православних сповідань і останнього великого грецького богослова. Будучи уродженцем Дамаска, Іван покинув впливову посаду на ісламській державній службі, щоб присвятити своє життя християнській вірі.

      Приблизно 716 року Господнього він вступив у монастир поза Єрусалимом і був висвячений на священика. Коли візантійський імператор Лев Ісавр 726 року Господнього видав постанову, яка забороняла ікони (образи), Іван такій постанові вчинив опір. У своїх Апостольських бесідах він доводив легітимність шанобливого ставлення до образів, що принесло йому пізніший осуд від Іконоборчого Собору 754 року Господнього.

     Іван також писав праці на захист православної віри проти тогочасних єресей. До того ж він був обдарований автор гімнів і зробив свій внесок у літургію Візантійських церков. Його найбільша праця - "Джерело мудрості", стала масивною збіркою істин від попередніх християнських богословів, що покривала практично кожну доктринальну тему. Підсумок Іваном Дамаскином православної віри залишив тривалий слід і в Східній, і в Західній Церкві.

Молитва на День Св. Івана Дамаскина, богослова та автора гімнів:

Господи!  Через Свого слугу Івана Дамаскина Ти у силі проголошував таємниці правдивої віри. Покріпи нашу віру, аби ми могли сповідувати Ісуса правдивим Богом і правдивою людиною, співаючи хвалу воскреслому Господеві, щоби силою Його воскресіння, ми також могли отримати радість вічного життя; через Ісуса Христа, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Віра – від слухання Слова Христового: проповідь на День Св. Апостола Андрія Первозванного

ВІРА – ВІД СЛУХАННЯ СЛОВА ХРИСТОВОГО

   (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука) 

       Близько тебе слово, в устах твоїх і в серці твоїм, цебто слово віри, що його проповідуємо. Бо коли ти устами своїми визнаватимеш Ісуса за Господа, і будеш вірувати в своїм серці, що Бог воскресив Його з мертвих, то спасешся, бо серцем віруємо для праведності, а устами ісповідуємо для спасіння. Каже-бо Писання: «Кожен, хто вірує в Нього, не буде засоромлений». Бо нема різниці поміж юдеєм та гелленом, бо той же Господь є Господом усіх, багатий для всіх, хто кличе Його. Бо кожен, хто покличе Господнє Ім'я, буде спасений. Але як покличуть Того, в Кого не ввірували? А як увірують у Того, що про Нього не чули? А як почують без проповідника? І як будуть проповідувати, коли не будуть послані? Як написано: «Які гарні ноги благовісників миру, благовісників добра». Але не всі послухались Євангелії. Бо Ісая каже: «Господи, хто повірив тому, що почув був від нас?» Тож віра – від слухання, а слухання – через Слово Христове. Та кажу: Чи не чули вони? Отож: «По всій землі їхній голос пішов, і їхні слова в кінці світу!» (Римлян 10:8б-18).  

Сам Господь миру нехай завжди дасть вам мир усяким способом (2 Сол. 3:16). Амінь.   

Любі брати і сестри, що використовує муляр для того, щоб вимурувати стіну? В нього є кельня, висок, цегла, розчина і він береться до роботи. А як би ви дивились на муляра, який замість цегли клав би нарізані картонки і все це рясно посипав піском? Чи не сказали б ви, що в того муляра серйозні проблеми. А можливо він і зовсім не муляр? 

Або уявіть собі електрика, який прийшов електрифікувати ваш дім. І замість кабелю з відповідним січенням він почав би заводити у ваш дім дерев’яні палички, а на ваше зауваження він відповідав би, що в нього є диплом електрика і він знає все набагато краще. Чи буде ваш дім світлий і теплий після праці такого електрика? 

Всі люди, за дуже рідким винятком очікують професійних дій і якісної праці від тих, кого вони кличуть, аби вони виконали якусь необхідну для них роботу. Бо ж дім не збудуєш з картону і піску. А електрику по дерев’яних паличках в дім теж не прокладеш. А як щодо Церкви? Що повинна робити Церква, аби виконати свою місію – навчити всі народи? Чому саме повинна вона навчати? Що саме повинна Церква проголошувати? 

Ми живемо в багатоконфесійному світі. У світі, звісно, багато релігій, але ми, християни, вважаємо всі інші релігії поза християнством неправдивими. У них точно немає прощення гріхів, спасіння і вічного життя. Але й саме християнство ділиться на масу різних конфесій. Як знати, яка саме конфесія, яка саме церква правдива? 

Адже так важливо мати те, що ми сьогодні чуємо від Апостола Павла, який пише: «коли ти устами своїми визнаватимеш Ісуса за Господа, і будеш вірувати в своїм серці, що Бог воскресив Його з мертвих, то спасешся» і продовжує він далі: «бо серцем віруємо для праведності, а устами ісповідуємо для спасіння». Для спасіння достатньо самої віри в Христа і то – в Христа розп’ятого і воскреслого. А віра, істинна, спасенна віра ніколи не буде мовчазною. Вона завжди буде сповідувати Христа, визнавати Його як Спасителя. 

Якщо ми визнаємо Христа лише на Службі Божій, але мовчимо, коли слід визнати Його перед людьми, тоді ми засвідчуємо, що наша віра або квола, або й зовсім мертва. Бо ж Апостол Павло дуже чітко каже, що для спасіння ми ісповідуємо Христа своїми устами. Христос не лише в душі, не лише в думках. Христос у віруючих дітях Божих – також на устах. 

Звісно, світ, який лежить у злі, намагається засоромити дітей Божих. Він хоче нам нав’язати дикі стандарти пекла, аби ми боялись говорити про Христа і визнавати Його Спасителем, Господом і Царем. Нечестивці можуть нас навіть залякувати, аби ми Христа не ісповідували. Але істинна, спасенна віра мовчати не зможе. 

Вона не зможе мовчати ні в мирний час, ні у воєнний. Віра не зможе мовчати ні в добрі, ані під загрозою лиха і навіть самої смерті. Бо ці слова «Кожен, хто вірує в Нього, не буде засоромлений» стосуються не лише життя в цьому світі, але й Останнього Суду. Бо на Останньому Суді будуть засоромлені усі, хто Ісуса Христа соромився або Його відкидав чи принижував, як-то сьогодні заведено серед деяких нечестивих людей і організацій. 

Ми ж, що віруємо в Христа, не будемо засоромлені, бо ми будемо заради Христа проголошені виправданими і святими дітьми Божими і у воскресінні ми отримаємо запрошення від Христа Господа: «Прийдіть, благословенні Мого Отця, посядьте Царство, уготоване вам від закладин світу» (Мт. 25:42). Ми отримаємо це запрошення, бо Ісус забрав на Себе всі наші гріхи і провини і обмив їх Своєю святою і невинною кров’ю. Він помер на нашому місці і замість нас, аби ми мали прощення в Його Ім’я. Ісус воскрес із мертвих на третій день, аби ми були виправдані і невинні, і мали вічне життя в Його Царстві. Усе це зробив Він для нас. Усе це ми маємо, коли віруємо в Нього. 

Не грає ролі походження, раса чи стать. В пекло на вічні муки однаково підуть невіруючі в Ісуса Христа юдеї, і невіруючі в Ісуса Христа українці. До вічного життя однаково воскреснуть віруючі в Ісуса євреї і віруючі в Ісуса українці. Але кожна людина, кожен віруючий чоловік, кожна віруюча жінка, кожна віруюча дитина, усі ви, любі віруючі брати і сестри – ви спасенні. Як написано: «Кожен, хто покличе Господнє Ім'я, буде спасений». Кожен, хто покличе Христове Ім’я, буде спасенний. 

Однак, чому є так багато церков, але так мало людей кличуть Христове Ім’я? Чому так мало ісповідують Христа своїми устами? Апостол Павло дає відповідь на це українське питання через відповідь на інше питання, яке він ставить: «Але як покличуть Того, в Кого не ввірували?» Якщо не кличуть Христове Ім’я, якщо не ісповідують Христа устами, то в Нього ще не увірували. Знову – кличуть до Христа ті, що вірують в Нього.  І саме ці є спасенні. 

Апостол продовжує далі: «А як увірують у Того, що про Нього не чули? А як почують без проповідника?». Неможливо увірувати в Христа, не чувши про Нього. Подумайте, яке зло коять ті можновладці та й будь-хто з тих, що позбавляють український народ християнських пастирів, проповідників! Фактично вони грають у одній команді із сатаною і його бісами і намагаються відібрати від українського народу спасіння і вічне життя, і всі благословення Божі ще навіть на цьому світі! 

Не може бути християнської віри без проповідників! А де беруться ці проповідники? Апостол каже далі: «І як будуть проповідувати, коли не будуть послані?» Проповідників посилає Господь Христос через Свою Церкву. Церква їх відправляє проповідувати  і Церква їх в цьому підтримує. Церква за них молиться, їх обороняє, їх захищає і надає їм усі необхідні засоби як для праці так і для життя. 

І робить Церква це з радістю. А чому вона робить це із радістю? Бо всі, хто в Церкві люблять проповідників. Апостол Павло цитує славного пророка Ісаю, кажучи: «Які гарні ноги благовісників миру, благовісників добра». Звісно ж не за фізичні ноги люблять посланців Доброї Новини. Коли новина добра, то й людина здається гарною і доброю. А проповідники Христові несуть Добру Новину своїм слухачам – новину про прощення наших гріхів, про наше спасіння, воскресіння і вічне життя в Царстві Небеснім. 

Хто почув цю новину і увірував в неї, увірував у Христа, той любить проповідників, шанує їх і хоче їм допомагати, і хоче їх з усіх сил підтримувати. І посилає на проповідь Євангеліє і піклується, аби їм нічого не бракувало, щоб їхня проповідь лунала по всьому світові. Звісно ж, не всі слухачі цієї проповіді увірують. «Бо», – продовжує Апостол, «Ісая каже: «Господи, хто повірив тому, що почув був від нас?» Ви теж знаєте таких людей, які побували в нашій церкві, але пішли з неї, не увірувавши  в Христа і залишившись без спасіння і вічного життя. 

Але хто увірував, той увірував через те, що слухав Євангеліє. «Тож віра – від слухання, а слухання – через Слово Христове» – завершує свою відповідь на поставлене спочатку питання Апостол Павло. Як будівельник має будувати дім з цегли та розчини, як електрик має використовувати кабель для заведення електрики в дім, так і проповідник має проповідувати Слово Христове. 

Бо Святий Дух використовує саме Слово Христове для того, щоб творити віру в Христа, а спасенні ми через саму віру в Христа. А що буде, коли проповідник замість Слова Христового, замість Біблії, замість Євангелія буде проповідувати людські передання, байки і всякі інші людські історії? Чи буде тоді спасенна віра? Ні, її не буде. Чи не через це є так багато церков і так мало людей, які ісповідують Ісуса Христа власними устами? 

Сьогодні ми згадуємо Христового Апостола, якого стосуються слова із нашого тексту та із Псалтиря: «По всій землі їхній голос пішов, і їхні слова в кінці світу!» – Св. Апостола Андрія Первозванного, бо Його першого покликав Син Божий. І Св. Апостола Андрія за свого вважаємо на лише ми, але й, наприклад, шотландці. За Шотландію сказати нічого не можу, але історія свідчить, що в Херсонесі, де розташований нинішній український Севастополь(поки що окупований московською ордою), вже в І столітті була християнська церква, що мала понад тисячу людей. 

Там мала лунати могутня проповідь непофальшованого Євангелія, бо віра – від слухання і то слухання Слова Христового. І якщо наша «Повість Врем’яних літ» таки має рацію про подорож Апостола Андрія Первозванного на нашу київську землю, то він не лише пророкував про те, що на цьому місці засяє благодать Божа і повстане велике місто з багатьма церквами, але й проповідував Євангеліє. 

Ми не багато знаємо про Апостола Андрія з Писання поза тим, він був рідним братом Апостола Петра і що він приводив інших людей до Христа, включно з греками. Церковні і народні передання розповідають про те, що він був розіпнутий на хресті у формі букви «Х» - через це такий хрест ще називають Андріївським хрестом. Проте ми точно знаємо, що Апостол Андрій Первозванний проповідував Євангеліє, Слово Христове і через його проповідь увірували, а отже спаслися до вічного життя багато людей. 

У нас немає підстав не вірувати, що Апостол Андрій проповідував на берегах Чорного моря, а отже й на теперішніх землях нашої України і що там де лунала проповідь Євангелія, там також були і Хрищення, причастя істинними тілом і кров’ю Христовими, і там була віра в Христа і ісповідання цієї віри в Христа устами перших християн. Хай Апостольська проповідь, проповідь Слова Христового лунає в нашому краю завжди. Заради Христа. Амінь. 

Ісус сказав: «Зоставляю вам мир, мир Свій вам даю! Я даю вам не так, як дає світ. Серце ваше нехай не тривожиться, ані не лякається!» (Ів. 14:27) Амінь.