Папісти навчають про те, що віра є лише історичним знанням і загальною згодою про істину Слова Божого, і що ця віра виправдовує настільки, наскільки вона формується багатьма достатніми добрими ділами. Але через те, що жодна людина не може знати, чи в неї є достатньо добрих діл, і коли вона їх має, то вони навчають, що віруюча людина може насправді сповідатися і обіцяти сама собі багато хорошого про благодать Божу, але не може ні в чому бути впевнена, і натомість повинна постійно сумніватися в тому, чи справді вона має милостивого Бога, прощення гріхів і спадщину вічного життя.
З іншого боку, Євангеліє навчає про те, що фактично природою, характером і функцією віри... є те, що вона приймає Христа і застосовує загальну обітницю Євангелія, стосовно благодаті Божої окремо до кожного віруючого, і вона не будує праведності на любові, якою вона діє, а лише на Христі, Якого вона приймає у Слові і Таїнствах. А через те, що обітниця Божа у Христі є непохитною, істинною і гідною довіри (2 Кор. 1:20), то віра не дивиться на власні слабкості та недосконалість, щоб у них не сумніватися і не вагатися, але дивиться на Христа і на благодать Божу, обіцяну в Ньому і таким чином упевнено та рішуче робить висновок, що благодаттю, заради Христа, вона має милостивого Бога та відпущення гріхів.
Мартін Хемніц, Довідник: Служіння, Слово і Таїнства
Немає коментарів:
Дописати коментар