БІГТИ ДО ІСУСА
(Нарис
проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
І посходилися до Ісуса апостоли, і розповіли Йому все, як багато зробили вони, і як багато навчили. І сказав Він до них: «Ідіть осібно самі до безлюдного місця, та трохи спочиньте». Бо багато народу приходило та відбувало, аж навіть не мали коли й поживитись. І відпливли вони човном окремо до місця безлюдного. І побачили їх, коли плинули, і багато-хто їх розпізнали. І пішки побігли туди з усіх міст, та й їх випередили. І, як вийшов Ісус, Він побачив багато народу, і змилувався над ними, бо були, немов вівці, що не мають пастуха. І зачав їх багато навчати. І, як минуло вже часу доволі, підійшли Його учні до Нього та й кажуть: «Це місце – безлюдне, а година вже пізня. Відпусти їх, нехай підуть в осади та села близькі, і куплять собі чого їсти». А Він відповів і сказав їм: «Дайте їсти їм ви». Вони ж відказали Йому: «Чи ми маємо піти та хліба купити на двісті динаріїв, і дати їм їсти?» А Він їх запитав: «Скільки маєте хліба? Ідіть, побачте!» І розізнавши, сказали: «П'ять хлібів та дві рибини». І звелів їм усіх на зеленій траві посадити один біля одного. І розсілись рядами вони, по сто та по п'ятдесят. І Він узяв п'ять хлібів та дві рибини, споглянув на небо, поблагословив, і поламав ті хліби, і дав учням, щоб клали перед ними, і дві рибини на всіх поділив. І всі їли й наїлися! А з кусків позосталих та з риб назбирали дванадцять повних кошів. А тих, хто хліб споживав, було тисяч із п'ять чоловіка! (Євангеліє від Св. Марка 6:30-44).
Благодать Господа Ісуса Христа зо всіма вами! Амінь (Фил. 4:23).
Любі брати і сестри, в своєму 1 Посланні до коринтян Св. Апостол Павло для опису обов’язків пастирів використовує грецьке слово ойкономус, яке найпопулярніші українські переклади Біблії подають, як доморядник, управитель і навіть завідувач. Всі ці слова добре описують значення цього слова ойкономус, яке раніше могли б ще й передати найближчим до нього словом економ, якби воно не мало історичного шлейфу поборів із селян, а не роздачі їм усякого добра від їхнього пана.
В англійських перекладах Біблії це слово перекладається знайомим нам терміном стюард. І ми, звісно, знаємо про роль стюардів, а також стюардес на кораблях і літаках. Вони не є власниками кораблів чи літаків, але мають відповідальність використовувати те, що є на кораблі чи літаку, у визначений спосіб, для добра мандрівників.
А кому належить весь цей світ, яким подорожуємо ми? Відповідь чуємо від Святого Духа: «Господня земля, і все, що на ній, вселенна й мешканці її, бо заклав Він її на морях, і на річках її встановив» (Пс. 23:1, 2). Вся земля і навіть уся вселенна належать Богові Отцеві, Синові, і Святому Духові. І всі люди, які є на землі будуть давати Богові звіт за те, якими вони були економами, завідувачами, управителями, стюардами.
Адже Господь кожному з нас щось доручив. Ми всі маємо свої обов’язки. Свої обов’язки мали і наші любі Апостоли, які ось тепер у нашому Євангелії прийшли відзвітувати Господу за пророблену ними працю. Дещо раніше ми читаємо про те, що вони робили. Апостоли «проповідували, щоб каялися. І багато вигонили демонів, і оливою хворих багато намащували і вздоровляли» (Мр. 6:12, 13).
Тож їм було багато про що розповісти Господу. Вони вірно виконували Його доручення і бачили Його Слово в дії. А тепер вони отримали від Христа інше доручення – піти в тихе місце, де немає людей і там відпочити. Бог хоче нашого відпочинку. Недаремно Його Третя Заповідь передбачає наш відпочинок. Звичайно цей відпочинок має бути з Господом і з Його Словом, але це має бути таки відпочинок, а не якась інша праця.
А вони мусили знайти якесь віддалене, безлюдне місце, бо коли люди побачили їхню працю, їхнє служіння, то стільки до них «багато народу приходило та відбувало, аж навіть не мали коли й поживитись». Сам Бог дає нам наказ про відпочинок. Тож наші любі Апостоли разом із нашим Господом Христом відпливли «човном окремо до місця безлюдного».
Там не мало бути людей, яким весь час щось потрібно і там мав бути справжній відпочинок разом із Господом. Однак тепер люди пильнують за Христом і за Його Апостолами. Їм не вдається так легко втекти від людського натовпу. Щойно люди зауважили, куди простує човен із Христом та Його Апостолами, як вони «пішки побігли туди з усіх міст, та й їх випередили».
Уявляєте, як тисячі людей вибігали із різних міст і бігли туди, куди простував човен? Це був надзвичайний забіг і він сам по собі був справжнім чудом. Не часто ми бачимо сьогодні, щоб тисячі людей бігли до Церкви. А Христос же перебуває у Своїй Церкві і зі Своєю Церквою, як і був обіцяв: «І ото, Я перебуватиму з вами повсякденно аж до кінця віку!» (Мт. 28:20).
Чому ж бігли люди до очікуваної пристані Христової? Бо в них були свої потреби, насамперед потреби фізичні. Так і в нашому житті буває. Коли в нас все добре, то ми про Христа забуваємо. «А як тривога – так до Бога», як каже мудра українська приказка. У всіх цих людей була тривога. Вони бігли до Бога.
Поки плив човен з Богом, вони вже були на пристані Христовій і там чекали на Нього, кожен із власною тривогою, із власною бідою, із власними очікуваннями та сподіваннями. А що ж робить наш Господь? Він, вийшовши із човна, і побачивши таку велику кількість народу, не каже їм: «Люди добрі, і Я, і Мої Апостоли стомлені. І то ми не просто стомлені, а змучені! Сьогодні у нас вихідний, тож ідіть додому, а приходьте чи прибігайте, як вже так хочете – завтра!»
Ні, наш Господь Христос не такий. «Він побачив багато народу, і змилувався над ними, бо були, немов вівці, що не мають пастуха». Звісно ж, Він позцілював їхні недуги. Адже Господь хоче милості, а не жертви. Бог любить нас. І саме Христос є найбільшим доказом Божої любові. Адже «так-бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне. Бо Бог не послав Свого Сина на світ, щоб Він світ засудив, але щоб через Нього світ спасся» (Ів. 3:16, 17).
Господь не судить людей, а виявляє милість до них. Господь не судить вас, любі брати і сестри, а виявляє милість до вас. А потім ми чуємо, що Господь «зачав їх багато навчати». Адже вони були «немов вівці, що не мають пастуха». Тобто вони не мали тих, хто їх би правильно навчав. Вони не мали тих, хто проповідував би їм Закон, аби вони каялись у власних гріхах. І не було в них тих, хто їм, розкаяним грішникам, проповідував би Євангеліє Царства Божого – Євангеліє Христове. Христос пастирював, тобто проповідував і навчав. Бо бути пастирем саме це і означає: проповідувати і навчати.
Швидко промайнув час науки Христової і першими це зауважили учні Господа, які підійшли до Сина Божого з раціональною пропозицією: «Це місце – безлюдне, а година вже пізня. Відпусти їх, нехай підуть в осади та села близькі, і куплять собі чого їсти». Учні запропонували, щоб люди розійшлись по хуторах і селах та й купили в господарів, у селян якоїсь поживи.
Але Господь їхній раціоналізм руйнує Своїм дорученням: «Дайте їсти їм ви». Ми можемо лише уявити навіть не здивування, а шок на обличчях учнів, коли вони чують таке доручення Христа. Як це вони можуть дати їсти тисячам цих людей? Любі брати і сестри, і в нас буває постає здивування, коли ми чуємо щось у проповіді або читаємо у Божому Слові те, що нам здається неможливим. Але чи справді для Бога є щось неможливе? Згадаймо, де і з чого починалось прилюдне служіння Сина Божого. Воно починалось у Кані Галілейській, на весіллі. І що сталось на тому весіллі? Яка там була проблема?
На весіллі було багато людей, а вино скінчилось. Але на весіллі був Господь Христос, Св. Діва Марія і Христові учні. І ми пам’ятаємо, що Господь перетворив воду на чудесне вино. Майже п’ятсот літрів прекрасного вина Він чудом Своїм дав як Свій дар Нареченому і Нареченій. Але як ми забуваємо про чуда Божі, так і учні, вочевидь забули про те найперше чудо. Тож, почувши Боже доручення нагодувати людей, вони не діють так, як діяла Божа Мати, звертаючисть до Христа - вони вдаються за допомогою не до Христа, а до власних розрахунків, аби лишень збагнути неможливість виконати доручення Христове власними силами.
Проте за спонуканням Христа вони знаходять п’ять хлібів і дві рибини у людей. А потім вони виконують ще одне доручення Господа Христа, Який «звелів їм усіх на зеленій траві посадити один біля одного. І розсілись рядами вони, по сто та по п'ятдесят». Вони розсілись наче у великій банкетній залі. Так, там не було стільців і столів. Усе заміняла м’яка зелена трава, на якій було приємно сидіти.
А потім Син Божий «узяв п'ять хлібів та дві рибини, споглянув на небо, поблагословив, і поламав ті хліби, і дав учням, щоб клали перед ними, і дві рибини на всіх поділив. І всі їли й наїлися!» Їжа в руках Сина Божого не закінчувалась – хліб буквально зростав у руках Ісуса! Бо ж «Господня земля, і все, що на ній!»
Апостоли ж тепер діяли як доморядники, економи або ж стюарди. Вони роздавали поживу зголоднілим людям. «І всі їли й наїлися!» Не залишилось ні однієї голодної людини. П’ять тисяч чоловіків і їхні дружини та діти - всі наїлися досхочу! Але чудо на цьому не закінчилось. Частинки з дарованого Богом хліба повернулись до Христа і Його учнів!
«А з кусків позосталих та з риб назбирали дванадцять повних кошів. А тих, хто хліб споживав, було тисяч із п'ять чоловіка!» Про кошику – для кожного Апостола! Вони були доморядниками, стюардами Божого чуда, але й вони не залишились без поживи. Господь знайде спосіб як попіклуватись про Свою Церкву і про її служителів, пастирів і дияконів, і всіх, хто в ній трудиться.
І найголовніше – як фізична пожива буквально зростала з рук Сина Божого, так само з Його пробитих римськими цвяхами рук і ніг, з Христа розп’ятого і воскреслого зростає прощення гріхів і життя вічне для усіх, хто в Нього вірує. Усі, хто прийде до Ісуса – кожен, хто уповатиме на Христа розп’ятого і воскреслого, отримає прощення гріхів. Кожен, хто вірує у воскреслого Христа – виправданий і має вічне життя і спадщину Царства Небесного. Спасіння творить Христос і дає його усім потребуючим, усім розкаяним грішникам, усім віруючим.
Це прощення і спасіння роздають нам Його слуги, покликані пастирі і їхні помічники. Вони – доморядники Божих таємниць, вони – економи, стюарди, які вам дають те, що здобув для всіх нас Христос. І ми отримуємо від цих стюардів все це у проповідуваному Слові, у відпущенні гріхів, у купелі Хрищення і в Святому Причасті, яке подається кожному з тих, хто уповає на Христа, нашого Господа і Спасителя. Без спасіння, воскресіння і вічного життя, не залишиться ніхто хто вірує в Христа і приймає ці Христові дари.
Бо Він Святий – для святих. А ми зі страхом Божим, вірою і любов’ю приступаймо до Христа. І навіть біжімо до Нього, особливо коли у нас така тривога - ця жахлива війна, яку розпочала і веде проти нас віроломна Росія. Коли на нас летять російські, північно-корейські чи тепер уже й іранські ракети і шахеди - біжімо до Ісуса, молімось до Нього, уповаймо на Нього. Коли нам страшно і в нас біда - біжімо до Ісуса, молімось до Нього, уповаймо на Нього. Ми знаємо, що б не сталось тут, на цій грішній землі - ми все одно будемо з Христом і в Його Царстві.
А коли нам добре і радісно - теж біжімо до Ісуса, молімось до Нього, уповаймо на Нього. Ми знаємо де Христів човен і Його пристань. Ми знаємо нашу церкву. Христос посеред нас. Він знає нашу біду і Він змилується над нами, а в в кінці в нас буде повна ситість - радість вічного життя в Христовому Царстві. В Його святе Ім'я. Амінь.
Цареві ж віків - нетлінному, невидимому, єдиному, [премудрому] Богові, - честь і слава на віки вічні, амінь (1 Тим. 1:17).
Немає коментарів:
Дописати коментар