Подушка Ісуса: проповідь на 2-у неділю по П'ятидесятниці

           ПОДУШКА ІСУСА            

                 (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

      І сказав Він до них того дня, коли вечір настав: «Переплиньмо на той бік». І, лишивши народ, узяли із собою Його, як у човні Він був; і інші човни були з Ним. І знялася ось буря велика, а хвилі вливалися в човен, аж човен водою вже був переповнився! А Він спав на кормі на подушці... І вони розбудили Його та й сказали Йому: «Учителю, чи Тобі байдуже, що ми гинемо?»... Тоді Він устав, і вітрові заборонив, і до моря сказав: «Мовчи, перестань!» І стих вітер, і тиша велика настала... І сказав Він до них: «Чого ви такі полохливі? Чому віри не маєте?» А вони налякалися страхом великим, і говорили один до одного: «Хто ж це такий, що вітер і море слухняні Йому?»   (Євангеліє від Св. Марка 4:35-41). 

Благодать вам і мир від Бога Отця нашого й Господа Ісуса Христа! (2 Кор. 1:2) Амінь. 

Любі брати і сестри, у якийсь період історії Християнської Церкви настав час, коли люди взялись до збирання предметів, які стосувались життя і служіння Господа, Апостолів і відомих святих. Такі предмети ми називаємо реліквіями. Ті реліквії стосувались життя і діяльності нашого Господа Христа, Апостолів і багатьох святих. Ми, звісно, не заперечуємо існування правдивих реліквій і тим більше мощей святих однак ми не будемо заперечувати того факту, що спритні ділки поставили виготовлення реліквій на конвеєр ще до того часу, коли до винаходу конвеєра були більше ніж тисячоліття. 

В часи Реформації доктор Мартін Лютер жартував, що цвяхів, якими прибивали до хреста нашого Господа Ісуса, у світі назбирали стільки, що ними можна було б підкувати всіх коней у Німеччині. Серед реліквій, які збирали християни перед Реформацією, було навіть пір’я Святого Духа і молоко Святої Діви Марії. Людям хотілось мати такі реліквії і мощі і їм приписували та й донині приписують певні чудотворні сили. І замість того, аби уповати на Христа, надію інколи чимало з тих, що називаються християнами, покладають саме на якісь предмети або частинки мощей або іншого святого. 

Сьогодні наше Євангеліє теж зазначає про один з предметів, яким користувався Божий Син. Той предмет – подушка. Жодного разу я не чув про таку християнську реліквію – про подушку Ісуса, а вона в Нього точно була і Він нею, очевидно, часто користувався. Лежала та подушка в човні, напевно на кормі і вочевидь вона лежала там постійно, адже наш Спаситель проводив час із Своїми учнями, а значна частина Апостолів, були професійними рибалками. 

Сьогодні ми чуємо про те, як Ісус спить на кормі на подушці. Нічого дивного в цьому не було б, якби не та обставина, що спав лише Ісус. Всі інші спати не могли. І не могли вони спати, як ми чули, не через те, що вони не мали власних подушок. Не могли вони спати з іншої причини. Вони не могли спати через страх. Усім їм було страшно. Усім їм було дуже страшно. 

Коли Господь їм сказав того дня, коли вечір настав: «Переплиньмо на той бік», вони вирушили в дорогу, навіть не підозрюючи в яку халепу вони потраплять. Перед тим все було чудово. Ісус, як завжди служив народові. Ісус зцілював недужих. Ісус проповідував. І за Ним всюди по п’ятах слідувала величезна кількість народу. 

Від такої кількості потребуючих людей стомлювався не лише Ісус, але й стомлювались Його учні.  Тож вони з готовністю сіли в човна і вирушили в дорогу. Але вирушили вони не одні. За ними вирушила ще певна кількість човнів. Всі, хто мав човни, не хотіли залишати Ісуса і не хотіли залишатись без Ісуса. Вони попливли за Ісусом та Його учнями на своїх човнах.

Ісус був на стільки стомлений, що Він ліг на Свою подушку на кормі і заснув. Він був дуже стомлений, тож заснув Ісус дуже міцно.  Так, Він – Бог. Але Він також – людина. І як будь-хто з нас, Він стомлювався, бо втома – це не ознака гріха, а ознака людськості – ознака того, що споконвічний Бог Син стався правдивою людиною – людиною, як ми, але без гріха. 

І все було би добре, адже учні не раз бачили Ісуса, як Він спав. Та й вони спали. Усі люди сплять і повинні добре висипатись, бо такими нас створив Бог – ми створені для того, аби радувати Бога і людей своєю працею. І ми створені таким чином, що ми повинні відпочивати – добре висипатись. Недаремно, коли в людей зумисно відбирають сон, то це вважається тортурами.

 Тож Ісус спав на кормі, на Своїй подушці. А тим часом на морі розпочалась страшна буря. Ми чуємо, що «хвилі вливалися в човен, аж човен водою вже був переповнився!» Наш рибалки, які дуже добре вміли справлятись із човнами на Галілейському морі і були досвідченими моряками не на жарт перелякались – такого з ними  ще не було! Очевидно, що подібні відчуття і почуття мали люди й на інших човнах, що вирушили вслід за Ісусом. 

Вони, як їм здавалось перебували на краю погибелі! Ще мить-друга, потоне човен і вони потонуть, бо хтозна чи вдасться вижити в такому жахливому штормі без човна! Їм переповнює страх. І їх переповнює відчай. Як і нам буває дуже страшно, коли ми самі опиняємось на межі життя і смерть, особливо в час цієї жахливої війни, яку проти України безпричинно розпочала і веде нечестива Росія. 

Вони бачать своє невідворотне нещастя і бачать, що Ісус спить і навіть не думає просинатись та відриватись від Своєї подушки. І вони тоді Його будять і кажуть: «Учителю, чи Тобі байдуже, що ми гинемо?»... Ми знаємо про інших святих, які прагнули розбудити Господа. Псалмоспівець волає: «Прокинься ж, для чого Ти, Господи, спиш? Пробудися, не кидай назавжди! Для чого обличчя Своє Ти ховаєш, забуваєш про нашу недолю та нашу тісноту? Бо душа наша знижилася аж до пороху, а живіт наш приліг до землі... Устань же, о Помоче наша, і викупи нас через милість Свою!» (Пс. 43:24-27). 

І Син Божий просинається. І одразу береться до справи. «Він устав»,  – читаємо ми, «і вітрові заборонив, і до моря сказав: «Мовчи, перестань!» Тесля не дає поради морякам про те, як кермувати човном у штормі і провадити його крізь великі хвилі. Він просто забороняє вітрові дути. Він каже морю заспокоїтись. «І стих вітер, і тиша велика настала»... 

Стихії слухаються Сина Божого, Який їх створив. Вітер і море коряться Його словам, як словам Свого Творця. А до нас Він звертається частіше ніж до вітру й моря! Та чи коримось ми нашому Творцеві? Чи слухаємось ми слів Ісусових і діємо так як діють стихії, створені Ним і які виконують Його Слово? Якби ж то так було! Якби так було, то учні не будили би Ісуса із солодкого сну і Він не мав би піднімати голову зі Своєї подушки. 

Бо далі Ісус звертається до учнів: «Чого ви такі полохливі? Чому віри не маєте?» Ісус докоряє Своїм учням сильними словами. Вони – полохливі. Вони лякаються там, де не повинні були ніколи лякатись. Так, довкола буря. Так хвилі заливають човен. Але Хто ж то спить на подушці на кормі? Хіба не Ісус, не їхній Господь і Спаситель? 

Хіба трапилось бодай щось погане із ними і навіть з будь-ким із людей, допоки Ісус перебував серед них? Хіба не зцілювались каліки та хворі? Хіба не насичувались голодні? Хіба біси не переставали мучити людей, коли серед людей ходив і говорив Ісус? Хіба не втікала сама смерть з-перед обличчя Сина Божого, коли похорони закінчувались воскресінням? 

А чи вони не пам’ятають слова з іншого Псалма, коли Давид, славний їхній цар і предок Христа співав: «Багато-хто кажуть: Хто нам покаже добро? Підійми ж на нас, Господи, світло Свого лиця! Ти даєш більшу радість у серці моїм, ніж у них, як помножилося їхнє збіжжя та їхнє вино молоде. У спокої я ляжу, і засну, бо Ти, Господи, єдиний даєш мені жити безпечно!» (Пс. 4:7-9). 

А в них не було спокою, навіть коли Христос перебував серед них! Замість спокою їхні серця були наповнені полохливістю. Вони не мали права на страх, бо з ними був Ісус. А це означає, що з ними був Той Самий Господь, Який давав жити безпечно і Давидові, і всім Божим людям. А Давид же не бачив Христа, Який воплотився. Давид лише в Нього вірував. І цар Давид не просто вірував у Христа, він на Нього уповав. Ні, учні не мали права на страх, бо з ними був Ісус. Навіть, коли Він спав на подушці на кормі, вони не мали права на страх. 

Але навіть, якби Його не було в човні і якби Він не спав на їхніх очах на подушці, то хіба вони не перебували би під опікою люблячого Бога, нашого Отця Небесного? Звісно, що вони перебували б під опікою Божою. Як швидко вони забулися про слова Господа Христа з Нагірної проповіді: «Але вкажу вам, кого треба боятися: Бійтесь Того, Хто має владу, убивши, укинути в геєнну. Так, кажу вам: Того бійтеся! Чи ж не п'ять горобців продають за два гроші? Та проте перед Богом із них ні один не забутий. Але навіть волосся вам на голові пораховане все. Не бійтесь: вартніші ви за багатьох горобців!» (Лк. 12:5-7). 

Навіть якби вони загинули у хвилях розбурханого моря, то й тоді не мало бути в них страху, бо вони перейшли би зі смерті у життя, як каже Ісус: «Поправді, поправді кажу вам: Хто слухає слова Мого, і вірує в Того, Хто послав Мене, життя вічне той має, і на суд не приходить, але перейшов він від смерти в життя» (Ів. 5:24). І ще: «Я воскресення й життя. Хто вірує в Мене, хоч і вмре, буде жити. І кожен, хто живе та хто вірує в Мене, повіки не вмре» (Ів. 11:25, 26).

 Чи стосуються слова докору Христового і нас, любі брати і сестри, коли на наші голови росіяни щодня посилають смертоносні шахеди, бомби і ракети? Чи буває так, що наша віра слабне в присутності засобів диявола і серця наші наповнюються полохливістю і ми хочемо розбудити Христа, думаючи, що Він спить і що Йому байдуже, що ми гинемо? Христос, Який нас так полюбив, що віддав Себе у жертву за всі наші гріхи на хресті Голгофи, не полишить нас і у Своєму воскресінні і царюванні над усім Своїм творивом. Ми можемо спокійно спати на наших подушках, наче то – подушки Ісуса, знаючи, що навіть у смерті ми переходимо у життя з Христом на небесах. Ні, я не кажу, щоб ми не береглися під час російських атак на наші житлові квартали. Я кажу, що в Христі ми завжди, за всіх обставин маємо спасіння і вічне життя, Його любов і Його опіку. 

Любі брати і сестри, у слабкості нашій і навіть в малості нашої віри, наш Спаситель Христос залишається вічним, всемогутнім, всюдисущим, всевідаючим і люблячим Богом. Христові Засоби: Слово і Свята Вечеря несуть нам завжди прощення гріхів, спасіння і вічне життя. Як диявол виявляє свою сутність через росіян і їхні смертоносні засоби, Христос виявляє нам Свою життєдайність і дарує нам життя вічне через євангельське слово і причащаючи нас Своїми істинними тілом і кров’ю у хлібові та вині Святої Вечері. 

Ось Христос присутній у Своєму Човні – у Своїй Святій Християнській Церкві через Свої Засоби Благодаті – Євангеліє у Слові і Таїнствах. Христос із нами, із Своєю любою Церквою, за яку Він видав був Самого Себе, із усіма вами, любі віруючі діти Божі. Що б не відбувалось і що б не сталось, Христос із нами, а ми – Його діти, які вже мають прощення гріхів, воскресіння і вічне життя. Тож не будьмо полохливі. Будьмо віруючими. В Христове святе Ім’я. Амінь. 

А Тому, Хто може зробити значно більш над усе, чого просимо або думаємо, силою, що діє в нас, – Тому слава в Церкві та в Христі Ісусі на всі покоління на вічні віки. Амінь (Еф. 3:20, 21).