Головною слабкістю євангельсько-протестантського поклоніння є навіть не музичні форми, які воно запозичує із нашої культури, а те зосередження, на якому ці форми наголошують. Значною мірою центр уваги в євангелицькому поклонінні спрямовується не на Бога, а на почуття, які виникають під час поклоніння. Після «Прославляння Господа» з його поклонінням сповненим ентузіазму часто з’являється риторичне запитання: «Ну хіба ви не почуваєтеся добре?» Запозичивши музичний стиль нашої культури, євангелізм (можливо й ненавмисно) запозичив і її ставлення. Наслідки цього в деяких кутках євангелізму набувають крайніх проявів:[Святий Ізраїлів] став нашим пацаном, нашим приятелем, нашим другом…. Коли група співаків може викручуватися по всій сцені і наспівувати сентиментальну нісенітницю про Бога Отця, Бога Сина і Бога Святого Духа, а люди плещуть у долоні і тупають ногами, то, безперечно, їхня релігія скотилася до найнижчих рівнів комерційної розваги (З книги Роберта Веббера «Спільне коріння»).
Harold L. Senkbeil, Sanctification: Christ in Action, Evangelical Challenge and Lutheran Response. Milwaukee, NPH, 1992, стор 176.
так, зосереджуватись на почуттях легше,приємніше. Це свого роду емоційний "наркотик". Тут легко перейти межу,бо культура,з якої запозичується подібне,постійно змінюється, а Боже Слово і правда Божа - ні.
ВідповістиВидалити