Наслідувачі Богові: проповідь на 12-у неділю по П'ятидесятниці

                               НАСЛІДУВАЧІ БОГОВІ

    (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

       Отже, говорю я це й свідкую в Господі, щоб ви більш не поводилися, як поводяться погани в марноті свого розуму, вони запаморочені розумом, відчужені від життя Божого за неуцтво, що в них, за стверділість їхніх сердець, вони отупіли й віддалися розпусті, щоб чинити всяку нечисть із зажерливістю. Але ви не так пізнали Христа, якщо ви чули про Нього, і навчилися в Нім, бо правда в Ісусі, щоб відкинути, за першим поступованням, старого чоловіка, який зотліває в звабливих пожадливостях, та відновлятися духом вашого розуму, і зодягнутися в нового чоловіка, створеного за Богом у праведності й святості правди.  Тому-то, неправду відкинувши, говоріть кожен правду до свого ближнього, бо ми члени один для одного. Гнівайтеся, та не грішіть, сонце нехай не заходить у вашому гніві, і місця дияволові не давайте! Хто крав, нехай більше не краде, а краще нехай працює та чинить руками своїми добро, щоб мати подати нужденному. Нехай жодне слово гниле не виходить із уст ваших, але тільки таке, що добре на потрібне збудування, щоб воно подало благодать тим, хто чує. І не засмучуйте Духа Святого Божого, Яким ви запечатані на день викупу. Усяке подратування, і гнів, і лютість, і крик, і лайка нехай буде взято від вас разом із усякою злобою. А ви один до одного будьте ласкаві, милостиві, прощаючи один одному, як і Бог через Христа вам простив!  

      Отже, будьте наслідувачами Богові, як улюблені діти, і поводьтеся в любові, як і Христос полюбив вас, і видав за нас Самого Себе, як дар і жертву Богові на приємні пахощі (Ефесян 4:17-5:2). 

Благодать вам і мир від Того, Хто є, Хто був і Хто має прийти (Об. 1:4). Амінь.

Любі брати і сестри, уявіть собі людину із самого дна світу. Вона роками живе на вулиці та у підворіттях. Вона ночує, де вийде. І їжу їсть, яку знайде – часто на сміттєвих баках. Одяг її брудний і смердючий.  Власне кажучи те ганчір’я, яке вона носить, навіть одягом назвати важко. 

Але раптом цю людину знаходить король. Він її усиновлює, дає їй князівський титул і запрошує на чудесний, званий королівський банкет. Слуги беруть цю людину, відмивають її від бруду, одягають у білосніжний дорогий одяг і вдягнувши її, ідуть виконувати інші завдання, бо король – добрий і щедрий, і відомий тим, що намагається всім дати добре і достойне життя.

 Але щойно помита та гарно вдягнена людина раптом озирається довкола, бачить неподалік купу свого смердючого рваного дрантя, яке ще не встигли забрати і біжить туди. Поверх чистесенького і класного одягу, вона намагається натягнути просякнуте запахом немитого літа та рване, покрите всяким брудом із каналізації, шмаття. 

Що відбувається? Чи діє ця людина правильно? Чи вона взагалі поводиться як людина зі здоровим глуздом? Ні, своїм бажанням жити в старому одязі, і використовувати старі звички вона руйнує своє аристократичне життя, вона відрікається від статусу королівської родини і, звісно, сильно короля не лише засмучує, але й ображає. 

Вона відкидає його любов, піклування і відверто зневажає його шляхетність і милість. Вона сама є руйнівником свого чудового теперішнього і славного майбутнього. А якщо в неї колись з’являться діти, то й для них вона готує життя не в королівських маєтках, а життя на дні, з якого її нещодавно сам король витягнув. 

Любі брати і сестри, сьогодні Апостол Павло, а через нього Господь Святий Дух нагадує нам про те дно, яке до цього часу існує у світі і з якого ми були витягнені Царем Небесним. Те старе лахміття, бруд, сморід – воно до цього часу присутнє на дні. Це старе ганчір’я – це наше колишнє життя без Бога. 

Життя без Бога – це життя в поганстві, тобто в невірстві. Життя без Бога – це життя без Ісуса Христа. Як поводяться погани в марноті свого розуму? Апостол відповідає: «Вони запаморочені розумом, відчужені від життя Божого за неуцтво, що в них, за стверділість їхніх сердець». Можна кінчити університет чи академію, аспірантуру і докторантуру, але мати запаморочений розум і бути неуком.  

Бо коли не знаєш Ісуса Христа, то живеш наче в постійному запамороченні і коїш огидні гріхи і про них зовсім не жалкуєш. Чому? Бо маєш затверділе серце. Інколи Господь називає такі серця кам’яними. Таким серцям байдуже до долі інших людей і навіть цілих країн. Серце яке не знає Бога, розум без Ісуса Христа викликає отупіння. 

Людині здається, що вона дуже розумна і вельми дотепна, але насправді вона в отупінні і віддається розпусті. Часто так буває, що ті, хто не вірує в Ісуса Христа, не просто самі віддаються розпусті, але й шалено її пропагують. Святий Дух каже, що ці люди віддаються розпусті, аби чинити всяку нечисть – масу гріхів із зажерливістю. Вони хочуть бути дуже багатими. Це їхня головна мета, яка виправдовує будь-який спосіб, навіть мародерство у часи війни. Ось так живуть і діють люди, які не вірують в Ісуса Христа. 

Це – дно і проживання у засмородженому ганчір’ї гріха та в підворіттях. І ніякі особняки, золоті унітази, фірмові одежі та парфуми того дна і смороду від Бога не приховають. Власне кажучи вони не зможуть приховати його і від віруючих, проникливих християн, дітей Божих – тим більше, що ми й самі були забрані нашим Царем Небесним із нашого дна, із нашого гріха. 

Однак ми були забрані не для того, щоб далі зодягатися в брудне лахміття і опускатися на дно і жити в тому отупінні, розпусті і зажерливості, як нео-язичники нашого часу. Апостол нагадує нам, що ми не для того пізнали Христа, не для того скинули старого чоловіка, не для того топили старого Адаму або стару Єву у купелі Хрищення, аби знову вертатись на дно. 

Ні, ми відкинули весь той бруд, все те жахливе минуле, аби «відновлятися духом вашого розуму, і зодягнутися в нового чоловіка, створеного за Богом у праведності й святості правди». Ось ті дорогі шати в які нас зодягнув Господь у нашому Хрищенні, у нашій спасенній християнській вірі: «праведність і святість правди». 

Ця праведність – праведність Христова. Усі ми, що в Христа охристилися у Христа зодягнулися (Гал. 3:27). І наша віра в Ісуса Христа зараховується в праведність. Наше тіло – храм Духа Святого і ми маємо вже не запоморочений розум, а розум Христів. І разом із Апостолом Павло ми сповідуємо: «І живу вже не я, а Христос проживає в мені. А що я живу в тілі тепер, живу вірою в Божого Сина, що мене полюбив, і видав за мене Самого Себе» (Гал. 2:20). 

Син Божий нас так полюбив, що помер за всіх нас на хресті. Всі наші гріхи Ісус обмив Своєю святою і невинною кров’ю. На третій день Він воскрес із мертвих, аби кожен, хто вірує в Нього був оголошений невинним, виправданим і мав вічне життя. Ісус Своїми святими стражданнями, смертю і воскресінням здобув для нас прощення гріхів, мир з Богом, усиновлення Богом Отцем і вічне життя в Його Царстві. Ми ще дорогою до вічного життя у Царстві, але ми вже маємо це вічне життя. 

Через це наше життя інше, аніж поган, людей із дна. Раз ми живемо у святості правди, то й будемо говорити правду один одному. Апостол каже, щоб ми так робили, бо ми – члени один для одного. Ми всі належимо до одного тіла – до Церкви, а вона – тіло Христове, а Христос Бог – її Голова. 

В інтересах усіх членів тіла, аби всім в цьому тілі було добре. Язичники, безбожники, як ми знаємо і часто чуємо, живуть у брехні і часто кажуть неправду і нам, і один одному. Вони руйнують і себе, і людей довкола себе. Наше життя – зовсім інше.  Життя людини з дна – це життя не лише брехні, але й життя гніву та мстивості, життя крадіжок, а також життя огидної брудної мови – мови пересипаної матами, розпустою і всякими іншими брудними виразами та словами. Апостол називає це гнилими словами. Бо яке єство – такі і слова. 

Ви ж – діти Царя Небесного. Тож і наша поведінка – інша, аніж у дітей диявола.  Замість брехні, ми вчимось говорити правду і то говорити її в любові. Бо так ми будуємо одне одного, і Церкву, і навіть нашу рідну Україну. Церква – це зібрання дітей Божих, князів і князівн, спадкоємців Царства Небесного. Тож і поведінка християн, істинних віруючих – шляхетна. 

Ця поведінка – поведінка великодушних людей, а не дріб’язкових, які переповнюються гнівом за будь-що і не заспокоюються, аж поки не досягнуть якоїсь своєї помсти. Ми – діти Божі. Ми далі маємо грішну плоть, а отже і грішимо, навіть якщо грішимо мимоволі. Але Бог не мститься нам. Ми – прощені. Бог милостивий і ми повинні бути не мстивими, а милостивими, як і наш Цар Небесний. 

Це поведінка без крадіжок, але поведінка людей, що працюють і заробляють так, щоб не лише утримати себе та свою родину, але й щоб допомогти нужденним, бо довкола нас будуть і сироти, і вдовиці, і немічні, і люди літнього віку, які не можуть більше працювати і не мають підтримки. Тож наша шляхетна відповідальність не просто не красти, але й ефективно працювати. 

Ну і нарешті мова. Ви вже не люди з дна, відомі своїми гнилими словами, сороміцькими словесами та анекдотами. Ми – діти царського, небесного роду. Наша мова, слова, мовлення мають бути чистими, благородними – такими, що будують інших людей, а не руйнують. Наші слова мають бути такими, що подають благодать, тобто, засвідчують про любов Божу в Його Сині, а нашому Спасителі Ісусі Христі. 

Любі брати і сестри, ми зодягнуті в нову, царську одежу в нашому Хрищенні, носімо її достойно, з гідністю дітей Божих.  Усе те брудне лахміття: гріхи, брехня, крадіжки, гнів і лайка хай залишаються на смітнику, ми ж будьмо зодягнуті в правду, працьовитість і чесність, милостивість, доброзичливість і чисту, приємну мову. 

І звичайно, прощаймо один одному, «як і Бог через Христа вам простив». І сьогодні Він прощає наші гріхи через Слово прощення і через Христові істинні тіло та кров, у яких і з якими ми отримуємо прощення гріхів, спасіння і вічне життя, і підтвердження Божої любові. 

І самі хочемо наслідувати Бога, прощаючи наших ближніх,  і поводитися в любові завжди. В любові у сім’ї, у Церкві, у суспільстві. І в любові у нашій рідній Україні, за яку завжди молимось до Господа. Заради Христа. Амінь. 

Ісус каже: «Зоставляю вам мир, мир Свій вам даю! Я даю вам не так, як дає світ. Серце ваше нехай не тривожиться, ані не лякається!» (Ів. 14:27) Амінь.