Якщо той, хто проповідує Слово, падає тоді, коли має стояти на чолі, то спокушуються всі, Слово Боже цілковито зневажається, а отарі приноситься більше зла ніж тоді, коли б вона пастиря не мала зовсім.
Мартін Лютер
Сьогодні ми дякуємо Господу за святих Апостолів Петра й Павла. Церковні джерела стверджують, що ці два стовпи Новозаповітної Церкви стали мучениками в один і той самий день, під час переслідування Нерона.
Сьогодні ми дякуємо Господу за Св. Іринея Ліонського. Вважається, що він був уродженцем Смирни (сучасного Ізміру на території Туреччини), навчався у Римі, а пізніше став пастирем у Ліоні (теперішня Франція). Приблизно 177 року, коли Іриней перебував у від'їзді, розпочалися жорстокі переслідування християн у Ліоні, які привели до мучеництва їхнього єпископа. Тож коли Іриней повернувся, то став новим єпископом Ліону. Серед його найславетніших творів - праця, яка засуджує єресі, зокрема, єресь гностицизму, що заперечувала доброту творіння. На противагу цій єресі Іриней сповідував, що Бог викупив Своє створіння через воплочення Сина. Іриней також утверджував вчення Писання, які були передані йому та через нього, як нормативи для Церкви.
Господи народів! Ти встановлюєш межі влади людської і дозволяєш народам іти їхнім курсом. Прославляю в День Конституції України Тебе, найсвятішого Бога, бо Ти через Свої інструменти в цьому світові даєш нашому народові закони. Ти подав нам чудові землі, аби ми їх замешкували, розбудовували країну, виявляли послух до Тебе і славили Твоє святе Ім'я: від Закарпаття і Карпат до Слобожанщини та Донбасу, від Полісся до Чорного та Азовського морів і Кримських гір. Та ми, Боже, не завжди були Тобі слухняні. І нині значна частина нашого рідного краю окупована Росією і її поплічниками. Російські нелюди продовжують проливати українську кров, а п'ята частина країни захоплена нашим ворогом.
Сьогодні ми дякуємо Господеві за св. Кирила Александрійського, пастиря і сповідника. Кирило (прибл. 376-444 Р. Г.) став архієпископом Александрійським 412 року Господнього. Упродовж всієї своєї діяльності він захищав ортодоксальні доктрини, серед яких було вчення про те, що Марія, матір Ісуса "також правильно називається і є Мати Божа" (Формула Злагоди, VIII, 12).
НАУКА, СПІЛЬНОТА,
ЛАМАННЯ ХЛІБА І МОЛИТВИ
(Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
І вони перебували в науці апостольській, та в спільноті братерській, і в ламанні хліба, та в молитвах. І був острах у кожній душі, бо багато чинили апостоли чуд та знамен. А всі віруючі були вкупі, і мали все спільним. І вони продавали маєтки та добра, і всім їх ділили, як кому чого треба було. І кожного дня перебували вони однодушно у храмі, і, ломлячи хліб по домах, поживу приймали із радістю та в сердечній простоті, вихваляючи Бога та маючи ласку в усього народу. І щоденно до Церкви Господь додавав тих, що спасалися (Дії 2:42-47).
Нехай буде вам благодать та мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа! (Еф. 1:2) Амінь.
Дорогі брати і сестри, інколи на міжцерковних зустрічах особливо за участю влади наприкінці 90-их і на початку 2000-их років один церковний патріарх невтомно повторював тезу про те, що протестанти повинні займатись винятково гуманітарними проектами, а він та його підлеглі духовною працею. Мовляв, духовність – уділ лише тих, хто має золочені куполи та ходить вулицями у рясах.
Можна лише уявити, як би на такого церковника подивились у першому столітті перші християни, зокрема в перші дні та тижні після сходження Святого Духа на Церкву! Безперечно, вони сильно здивувались би, що не всі християни повинні дбати про духовність. Звісно ж церква мала також дияконію, служіння при столах або ж якщо використовувати сучасну термінологію – надання гуманітарної допомоги для членів церкви. Зауважимо, що та допомога спрямовувалась в основному на потребуючих з церкви, зокрема на потребуючих вдовиць.
Але ціла Церква брала участь у чотирьох великих видах діяльності Церкви. Саме про них нам розповідає сьогодні Книга Дій Св. Апостолів. Найперше нам Господь Святий Дух каже про науку апостольську. Що означають ці слова «апостольська наука»? Чи це було якесь таємне особливе знання, яке виводилось із передань та традицій? Ні, та наука не виводилась із передань і традицій.
Власне кажучи, Апостол Павло застерігає нас: «Стережіться, щоб ніхто вас не звів філософією та марною оманою за переданням людським, за стихіями світу, а не за Христом» (Кол. 2:8). Апостол застерігає про передання людські, тобто ті, що не отримані від Апостолів і Пророків, які були проваджені Святим Духом. До таких ми можемо сміливо відносити будь-які вчення, які не записані в Біблії, в Писаннях Старого і Нового Заповіту.
Бо наука апостольська якраз є проповідями про виконання у Христі пророцтво Старого Заповіту, як і Сам Господь каже, звертаючись до юдеїв: «Дослідіть-но Писання, бо ви думаєте, що в них маєте вічне життя, вони ж свідчать про Мене!» (Ів. 5:39). І цю науку апостольську ми дуже виразно чуємо в проповіді Апостола Петра в День П’ятидесятниці.
Апостол Петро проповідував саме
виконання пророцтв про Спасителя у Ісусі Христі. Він часто цитує Старий Заповіт
і показує, як саме виконались пророцтва про грядущого Христа і про зіслання Святого
Духа. Він дуже чітко проповідує Закон і Євангеліє. Законом Апостол Петро виявив
гріх своїм одноплемінникам, а коли він проголошував Євангеліє, то Господь
Святий Дух творив у їхніх серцях спасенну віру так що «ті, хто прийняв його
слово, охристилися. І пристало до них того дня душ тисяч зо три!» (Дії 2:41).
Уявляю, як були б здивовані ці християни, якби до них прийшли якісь проповідники і почали проповідувати про необхідність молитов до святих чи до Діви Марії. І ми точно знаємо яка була б реакція апостолів, якби хтось прийшов і почав проповідувати про спасіння ділами або про спасіння вірою і ділами. Послухайте, що каже про таких горе-проповідників Апостол Павло: «Але якби й ми або Ангол із неба зачав благовістити вам не те, що ми вам благовістили, – нехай буде проклятий! Як ми перше казали, і тепер знов кажу: коли хто вам не те благовістить, що ви прийняли, – нехай буде проклятий!» (Гал. 1:8, 9).
Я б на місці тих, хто не проповідує про спасіння самою вірою в Христа, одразу перестав би проповідувати не науку апостольську, а взявся би винятково за проповідь Євангелія. Тож ми теж перебуваємо в науці апостольській – тобто в проповіді Євангелія, у дослідженні Писанні, а не у пізнанні якихось людських вигадок і домислів.
А що ще робили перші християни? Вони перебували «в спільноті братерській», тобто вони не лише збирались разом на служби Божі, вони піклувались одне про одного і одне одному допомагали. Вони тішились своїм братерством у Христі, в Якому ми всі маємо прощення гріхів, спасіння, воскресіння і вічне життя.
Про подібну спільноту братерську співав і Псалмоспівець: «Оце яке добре та гарне яке, щоб жити братам однокупно! Воно як та добра олива на голову, що спливає на бороду, Ааронову бороду, що спливає на кінці одежі його! Воно як хермонська роса, що спадає на гори Сіону, бо там наказав Господь благословення, повіквічне життя!» (Пс. 132).
Як добре цю братерську спільноту ми відчуваємо в наш складний воєнний час. Як добре цю спільноту братерську ми відчували у пропозиції допомоги від лютеран з Польщі та Румунії. Як добре цю спільноту братерську відчули ті брати і сестри, які вирушаючи в евакуацію зупинялися в домівках наших братів і сестер в Україні, або й залишаються в них, допоки не настане безпека в їхніх містах і селах. Як цю спільноту братерську відчуваємо ми, коли сходимось на служіння і разом славимо Господа, і коли допомагаємо один одному чим можемо.
Як добре цю братерську спільноту відчувають наші брати і сестри, які потрапили до громад Лютеранської Вільної Церкви в Німеччині. Як добре відчуваємо ми цю спільноту братерську від лютеран із Швеції, Норвегії та Фінляндії. Як добре відчуваємо ми цю спільноту від наших братів і сестер у Сполучених Штатах Америки, які так щедро і багато допомагають нам, що величезний океан, який нас розділяє, здається нам через християнську любов навіть не річечкою, а струмком.
Нам зараз легше зрозуміти ці слова з Писання, бо на перших християн обрушилось переслідування подібне до того, що його влаштувала українцям безбожна, біснувата Росія. Тож це справжнє благословення мати братерську спільноту перед лицем жорстоких і лукавих московських ворогів. Подібним чином жила Церква з перших днів свого існування. Подібним чином вона продовжує жити. Так вона буде жити аж до повернення нашого Господа Христа у славі.
А ще Церква перебувала «в ламанні хліба». Яке саме ламання хліба має на увазі Господь Святий Дух? Чому саме ці слова Він вклав у вуста Св. Луці, який під проводом Святого Духа написав Книгу Дій? Бо цей вислів «ламання хліба» означає Святу Вечерю. Це зараз ми маємо облатки або вже нарізаний хліб – українці буханці не так легко поламати. Не випадково наш хліб продається часто вже нарізаним на скибки.
А на Близькому Сході – хліб плаский, як скажімо, знайомий нам грузинський лаваш. Коли наш Господь запроваджував Святу Вечерю, то ми читаємо такі слова: «Ісус узяв хліб, і поблагословив, поламав, і давав Своїм учням, і сказав: «Прийміть, споживайте, це – тіло Моє» (Мт. 26:26). Так само робили і перші християни. Тож вислів «ламання хліба» став позначати Святу Вечерю. Коли Церква збиралась, вона мала «ламання хліба» тобто Святу Вечерю.
Чому це було важливо для Церкви? Бо на це була заповідь Христова. У Святій Вечері перші християни споживали істинне тіло Христове у хлібі, з хлібом і під виглядом хліба. У Святій Вечері перші християни пили істинну кров Христову у вині, з вином і під виглядом вина. Так само робимо і ми. І ми у Святій Вечері отримуємо так само як і вони отримували у Святій Вечері прощення гріхів, воскресіння і вічне життя. Адже «Ісус Христос учора, і сьогодні, і навіки Той Самий!» (Євр. 13:8).
Перші християни також перебували «в молитвах». Це так важливо – молитися. Господь хоче, щоб ми молились. У Біблії ми маємо цілу книгу молитов Старозаповітної Церкви – Псалтир. Він, звичайно і співаник, але також і молитовник. Господь Христос навчив нас молитві «Отче наш». І ми читаємо, як Сам Божий Син не лише часто усамітнюється для молитви, але й молиться прилюдно.
Молитва – це і розмова з Отцем Небесний, і поклоніння Богові. Господь любить вислуховувати наші молитви і Він обов’язково дає на них Свою відповідь. Навіть якщо та відповідь буває «ні», ми «знаємо, що тим, хто любить Бога, хто покликаний Його постановою, усе допомагає на добре» (Рим. 8:28). Молились до Бога віруючі Старого Заповіту, молились до Бога перші християни. Перебуваймо в молитвах, любі брати і сестри, й ми.
Ось таким було життя перших християн. Їм, звісно, теж хотіли наказувати, всупереч Божому Слову, певні релігійні провідники, що їм слід робити, а чого робити не слід. Проте ми знаємо Апостольську відповідь: «Бога повинно слухатися більш, як людей!» (Дії 5:29). Слухаймося Бога й ми. Повторюймо приклад перших християн: перебуваймо в науці апостольській, допомагаймо одне одному, причащаймося істинними тілом і кров’ю Спасителя і перебуваймо в молитвах, очікуючи на повернення Сина Божого у славі.
Сьогодні ми також чуємо про перші тижні і місяці життя християн у Єрусалимі до початку жорстоких переслідувань Церкви. Господь Святий Дух спонукав дітей Божих до проживання у спільноті, яка мала спільним майно і набутки. Очевидно, що Господь у Своєму всевіданні поклав на серце саме так розпоряджатись майном, яке все одно, незабаром мало бути відібраним тими юдеями, що відкинули Христа і взялися гнати та убивати своїх одноплемінників-християн.
Але до того часу вони «кожного дня перебували вони однодушно у храмі, і, ломлячи хліб по домах, поживу приймали із радістю та в сердечній простоті, вихваляючи Бога та маючи ласку в усього народу. І щоденно до Церкви Господь додавав тих, що спасалися». Перебуваймо і в наш воєнний час із радістю та в сердечній простоті і хвалімо Бога, Який дав нам спасіння і вічне життя в Його Сині, Ісусі Христі. І хай Господь додає до Церкви тих спасаються. Заради Христа. Амінь.
Благодать зо всіма, що незмінно
люблять Господа нашого Ісуса Христа! Амінь (Еф. 6:24).
Св. Лев Великий
Утвердження в Церкві будь-якої влади всупереч Самому Христові в Його життєдайному Євангелії і Таїнствах та поза Ним, вносить проти-християнський поштовх, який чинить насильство над святою Нареченою Христовою. Тут ми зіштовхуємоось із духовним жахом Антихриста. Слід зауважити, що грецьке слово анті означає не лише "проти", але й "замість". Витончене суперництво і ледь помітні ходи часто виявляються набагато ефективнішими ніж відкрита опозиція. (Таким чином сатана часто віддає перевагу маскуватись під ангела світла, а не відкрито поширювати довкола себе сморід сірки з пекла. Див. 2 Кор. 11:14). Проти-християнський дух може існувати і таки існує в багатьох різних формах і ступенях (наприклад: Матвія 16:22, 23; 26:51; Луки 9:33-41; Рим. 16:18; 1 Ів. 4:3), а отже також у плоті ортодоксальних лютеранських пастирів, коли вони, як і Петро, намагаються уникнути хреста (тобто, переслідувань через Христа - примітка перекладача) людською мудрістю або силою!
Курт Маркворт, Спасенна істина: доктрина для мирян
КОЛИ ЗА НАС БОГ, ТО ХТО ПРОТИ НАС?
(Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
Бо кого Він передбачив, тих і призначив, щоб були подібні до образу Сина Його, щоб Він був перворідним поміж багатьма братами. А кого Він призначив, – тих і покликав, а кого покликав, – тих і виправдав, а кого виправдав, – тих і прославив. Що ж скажем на це? Коли за нас Бог, то хто проти нас? Той же, Хто Сина Свого не пожалів, але видав Його за всіх нас, як же не дав би Він нам із Ним і всього? Хто оскаржувати буде Божих вибранців? Бог – Той, що виправдує. Хто ж той, що засуджує? Христос Ісус є Той, що вмер, надто й воскрес, Він праворуч Бога, і Він і заступається за нас. Хто нас розлучить від любови Христової? Чи недоля, чи утиск, чи переслідування, чи голод, чи нагота, чи небезпека, чи меч? Як написано: «За Тебе нас цілий день умертвляють, нас уважають за овець, приречених на заколення». Але в цьому всьому ми перемагаємо Тим, Хто нас полюбив. Бо я пересвідчився, що ні смерть, ні життя, ні Анголи, ні влади, ні теперішнє, ні майбутнє, ні сили, ні вишина, ні глибина, ані інше яке створіння не зможе відлучити нас від любови Божої, яка в Христі Ісусі, Господі нашім! (Римлян 8:29-39).
Усім… улюбленим Божим, вибраним святим, благодать вам та мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа! (Рим. 1:7).
Дорогі брати і сестри, здається, ми вже непогано вивчили одну з головних рис московитів – брехливість. Коли вони кажуть про те, що вони вірні друзі і навіть родичі, то вони брешуть. Коли кажуть, що не підуть на вас війною, то брешуть. Коли вони запевнюють, що бажають Україні добра, то брешуть. Коли кажуть, що не нападатимуть на Одесу, якщо українці, задля вивезення свого зерна, розмінують акваторію, то теж брешуть.
Коли вони хваляться власними досягненнями, теж брешуть. І коли заявляють про якісь подвиги своїх героїв, то брешуть, бо зазвичай вони не мають ані подвигів, ані героїв. Їхні "подвиги і героїв" ми добре бачили в Бучі та в інших містах і селах України. Легше, напевно, сказати, коли вони НЕ брешуть, тож краще просто сприймати всі їхні слова, як обман і брехню. Здається, що саме з московитами диявол працював у історії світу найактивніше. Бо виховати у брехливості таку масу народу, потрібна справді якась виняткова бісівська сила.
Господь Христос дає визначення основних рис диявола і каже: «Він був душогуб споконвіку, і в правді не встояв, бо правди нема в нім. Як говорить неправду, то говорить зо свого, бо він неправдомовець і батько неправді» (Ів. 8:44). Тож коли хтось обманює або вбиває, то він діє так як диявол, і по-справедливості заслуговує на назву «дитина диявола».
Їх зараз так багато в Україні, тих дітей диявола, що носять російську військову форму. Їх так багато в Росії, які підтримують обман в Росії і убивства, що їх коять в Україні московити. Їх вистачає і посеред нас, адже кожна людина, яка зраджує свій рідний український народ і обманює або йде на вбивство, виявляє диявольські риси і засвідчує свою біснуватість. Образ диявола найвиразніше проявляється в цих двох речах – у брехні та вбивствах.
Втім ми мусимо визнати, що й ми винні у гріхах проти Заповідей «Не вбивай!» і «Не свідчи неправдиво на ближнього свого». Адже коли ми не були другом для нашого ближнього у всякій тілесній потребі ( у кожній потребі та небезпеці для життя і тіла, ми порушували заповідь «Не вбивай!»
І так само, коли ми хоч колись промовили якусь плітку про нашого ближнього і не захищали його, не говорили про нього добре і не сприймали його слова та вчинки в якомога ліпший спосіб, то ми тоді ставали винними в порушенні Восьмої Заповіді «Не свідчи неправдиво на ближнього свого!» Тож чий образ ми тоді мали? Не образ Божий! Нам нема чим у самих собі хвалитись!
Але слава Богові, Який нас передбачив до спасіння! Який всемогутній наш Господь, що ще задовго до нашого народження, Він передбачив, що ми не будемо загублені, а будемо спасенні. А як Він це спасіння здійснив? Апостол Павло каже, що Бог призначив нас на спасіння і «щоб були подібні до образу Сина Його».
Бог, любі брати і сестри, призначив нас на спасіння, щоб ми більше не були подібні до грішного образу, а щоб ми були подібні до образу Божого Сина, до образу Ісуса Христа. Бог наче усиновив нас і тепер Ісус – наш брат. Він – перворідний, а ми – Христові молодші брати і сестри. Ми були приречені до погибелі і до вічних мук у аду, але Бог нас усиновив у Христі і тепер ми в Божій родині у якій Ісус для кожного з нас – старший брат.
Ну хіба не чудово мати Бога за брата?! Ось який чудовий і люблячий наш Господь! Апостол далі каже: «А кого Він призначив, – тих і покликав, а кого покликав, – тих і виправдав, а кого виправдав, – тих і прославив». Бог покликав нас до спасіння? Як? Через Євангеліє Христове. Євангеліє Господь Святий Дух використав для того, щоб створити в наших серцях спасенну віру. І через цю віру в Христа ми – виправдані.
Ми не засуджені за наші гріхи, а виправдані, тобто проголошені невинними. Невинними нас проголошує Сам Бог! Він каже про кожного з нас: «Виправданий! Виправданий! В Ім’я Христа Я не зараховую йому/їй ні однієї провини! Бо за всі їхні провини вже принесена повна заплата! Тож тепер – це мої любі діти. Вони перебувають у славі Мого Єдинородного Сина вірою, а в Останній День вони увійдуть у Царство Слави, співспадкоємцями якого вони вже є у Христі!»
Дияволові і світові таке послання, звісно, не подобається. Одна з головних причин, чому Росія напала на Україну криється у безбожності Росії та великому поширенню Євангелія в Україні. Диявол просто ненавидить Христа і Його Слово. І коли воно проповідується, він докладає усіх зусиль, аби зупинити євангельську проповідь. Ось так він і кинув своїх біснуватих вояк на український народ. Така величезна орда, друга за кількістю армія світу, кинулась на невелику країну.
Проте Господь став на наш захист. Ці апостольські слова, які ми чуємо, вони безпосередньо стосуються і українських християн у цій війні: «Коли за нас Бог, то хто проти нас?» Проти нас диявол і світ, тобто невіруючі люди. Вони воюють не просто проти нас, а проти Бога, Який стоїть за нами і за нас. Вони хочуть знищити українських християн. Вони висувають проти нас всякі звинувачення – одне безглуздіше за інше. Так роблячи, вони діють строго у парадигмі диявола.
Але Господь Святий Дух через Апостола Павла запевнює нас, що Бог – на нашому боці і за нас. Які б звинувачення в наш бік не жбурляв би диявол, - ні одне з них не зараховуватиметься Богом. Чому? Бо ми – Божі обранці. Бо ми – діти Божі. Батькові байдуже, що про його дітей бреше якийсь хворий на голову і душу покидьок. Так само й Отцеві Небесному байдуже закиди диявола.
Бог навпаки нас благословляє. «Той же, Хто Сина Свого не пожалів, але видав Його за всіх нас, як же не дав би Він нам із Ним і всього?» Отець Небесний не пожалів для нас навіть Свого Єдинородного Сина. Безперечно, Він дасть нам усе необхідне. І якщо перемога над Росією є необхідністю для нас, будьмо впевнені – Бог її нам дасть. Так само як дасть Він нам і все інше необхідне для життя ще навіть у цьому грішному світі.
Бо хто нас буде оскаржувати? Путін, його біснуваті пропагандисти та диявол? Нічого в них не вийде. Христів Апостол каже: «Хто оскаржувати буде Божих вибранців? Бог – Той, що виправдує». Всі їхні оскарження Бог відкидає. За всі наші гріхи приніс Себе у жертву святу і досконалу Його Син. Тож, кожен, хто вірує в Христа – виправданий Самим Богом.
Хто нас збирається судити? Диявол і його учні, російські прокурори? Апостол промовляє: «Хто ж той, що засуджує? Христос Ісус є Той, що вмер, надто й воскрес, Він праворуч Бога, і Він і заступається за нас». Ніякий суддя не зможе правдиво засудити Божих дітей. Бо за нас заступається Сам вознесенний Ісус, Який перебуває праворуч Бога, тобто має всю повноту влади і є нашим Небесним Царем і Адвокатом. Тож хай диявол і всі його підручні забирають свої обвинувачення геть.
Бо Христос за нас заступається і Він нас любить. Диявол і його слуги – такі як російські військові, можуть запускати по нас ракети, стріляти з гармат і автоматів, калічити і навіть убивати. Проте їм ніколи не вдасться відлучити нас від любові Христової. Бо це Він нас перше полюбив і Він ніколи не перестає любить Своїх братів і сестер.
Апостол каже: «Хто нас розлучить від любови Христової? Чи недоля, чи утиск, чи переслідування, чи голод, чи нагота, чи небезпека, чи меч? Як написано: «За Тебе нас цілий день умертвляють, нас уважають за овець, приречених на заколення». Іншими словами, чому нас так нищать московити, чому так переслідують, чому піддають таким небезпекам і навіть смерті? За Христа! Вони вважають, що можуть з нами робити, що завгодно. Проте вони зазнають поразки.
Бо «в цьому всьому ми перемагаємо Тим, Хто нас полюбив». Де Христос – там і перемога. Проте про яку перемогу говорить Апостол? Безперечно, чимало християнських полководців здобували перемогу на полі бою. Але майже всі Апостоли померли мученицькою смертю, як і багато пророків перед ними. Чи здобули вони перемогу?
Так, здобули! Бо війна, про яку говорить Апостол – духовна і перемога – перемога саме у духовній війні. Ось здобули московити Маріуполь? Вони перемогли? В очах диявола і його московських бісів – так. Але в очах Бога вони зазнали поразки, бо вони – невіруючі убивці і руйнівники, вони носять образ диявола і печать Каїна. Перемогли ж навпаки ті, що могли навіть померти, втрачаючи рідне місто, але перебуваючи у вірі в Христа і з відновленим образом Божим у собі.
Бо ніщо не може відділити нас від любові Христової, а отже і перемоги над гріхом, владою диявола і самою смертю. Як каже Апостол: «Бо я пересвідчився, що ні смерть, ні життя, ні Анголи, ні влади, ні теперішнє, ні майбутнє, ні сили, ні вишина, ні глибина, ані інше яке створіння не зможе відлучити нас від любови Божої, яка в Христі Ісусі, Господі нашім!»
Що б не витворяли біси, з російськими біснуватими воєначальниками та вояками включно, вони не зможуть нас відлучити від любові Божою. А любов цю Бог так чудово виявляє у Своєму Синові, а нашому Спасителеві та Господі Ісусі Христі. Господь Святий Дух відновив нас на подобу образу Христового. Христос – є нашим братом, люблячим і всемогутнім і Він нічому і ніколи не дозволить нас вирвати з Його люблячих, пробитих цвяхами рук. Він любить нас і завжди буде любити. А Сам Бог за нас. І Він дасть нам перемогу. У Христі і заради Нього. Амінь.
Благодать Господа нашого Ісуса
Христа нехай буде зо всіма вами! Амінь (Рим. 16:24).
День Вознесіння – коронація нашого Господа, у якій Його проголошено Царем всесвіту. Ісусове вознесіння до Отця є Його входом до величнішого існування поза границями часу та простору, яке більше не обмежене Його станом пониження. Ісус тепер сидить по правиці Божій, що означає, відповідно до правильного вчення Лютера – повсюди. Це також означає, що Він знову перебрав ту владу та силу, які належали Йому ще з передвічності. Але все-таки наш Господь присутній з нами, що залишаємося обмеженими часом і простором. Він – з нами, як правдивий Бог і правдива людина і Він править Своєю Церквою через засоби благодаті, які Він запровадив: Його Слово і Його Таїнства. В цих засобах благодаті ми можемо осягати Царя всесвіту і отримувати передсмак грядущого банкету.
Той, хто споживає (причащається) негідно, грішить супроти Христового тіла епікурейською безпечністю і нерозкаяністю, топче його ногами і робить це споживання негідним. Ось таким чином люди стають винними супроти того тіла, в якому перебуває життя. Вони стають подібними до Юди, який зрадив це тіло; подібними до (старшини) юдеїв, які намагалися поховати його під каменем; подібними до Пілата, який засудив його на смерть; подібними до воїнів, які знущалися над тілом життя і розіпнули його. Бо в Христовому тілі є воістину життя, але воно не чинить життя у невіруючих людях, а лише у віруючих, так само як і Євангеліє - на життя для віруючих, а для невіруючих воно на смерть (2 Коринтян 2:15, 16). Христос отримав владу не лише приводити до життя віруючих, але й засуджувати невіруючих (Івана 5:21, 22).
Мартін Хемніц, Довідник: служіння, Слово і Таїнства
