День Св. Пророка Єлисея

  Сьогодні ми дякуємо Господу за Св. Пророка Єлисея. Єлисей, син Шафата з племені Іссахара, був пророком Божим для Північного Царства Ізраїлю приблизно у 849-786 р. р.  до Р. Х. Побачивши вознесіння свого наставника, Св. Пророка Іллі на небеса, Єлисей набув пророцьке служіння і отримав плащ свого попередника. Як і Ілля, Єлисей брав активну участь у подіях політичних.  Він також вчинив багато чуд, як-от: зцілення від прокази воєначальника сирійських військ, Наамана (2 Царів 5) і оживлення сина шунамітки (2 Царів 4:8-37). Його невпинний та голосний спротив поклонінню Ваалові, як і все служіння цього пророка яскраво відображалися і в його імені, Єлисей, яке означає "Мій Бог - спасіння". Ілюстрація: "Не бійся, бо ті, що з нами, численніші від тих, що з ними" (2 Царів 6:16, 17).

Молитва на День Св. Пророка Єлисея:

     Господи Боже, Отче Небесний!  Через пророка Єлисея Ти продовжив пророцький взірець  навчання Твого народу правдивій вірі та через чудеса зцілення творива від ран гріха, Ти виявляв Свою присутність серед творива Твого. Дай, аби Твоя Церква бачила в Сині Твоєму, Ісусові Христові, останнього пророка кінцевих днів, вчення і чуда Якого тривають у Церкві Твоїй через цілющі ліки Євангелія і Таїнств; через Ісуса Христа. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

Якби всі на світі були справжніми християнами

     Якби весь світ складався із правдивих християн, тобто істинних віруючих, то не було би потреби в князях, королі, панові, мечі або законові та й користі з них не було б. Вони не служили б ніякій меті, адже християни в своєму серці мають Святого Духа, Який  і навчає, і спонукає їх не чинити ніякої несправедливості, всіх любити і страждати від несправедливості і навіть смерті самої зазнавати бадьоро та охоче від рук будь-якої людини. Коли немає нічого окрім непідробного чинення добра і знесення кривди, то немає ніякої потреби в подаванні позовів, в судовій тяганині, суді та судді, покаранні, в законі або мечі. Через це не може тимчасовий меч або суд знаходити для себе якусь роботу посеред християн, оскільки з власної волі християни роблять набагато більше, аніж того вимагають усі закони та вчення, як і Павло каже в 1 Тимофія 1: «Закон не даний для праведника, але для беззаконних».

            А чому так? Бо праведний з власної волі чинить усе і навіть більше, аніж того вимагає закон. А неправедні не роблять нічого з того, що вимагає закон, - тож через це  вони й потребують закона для навчання, стримування і примусу їх до добра. Добре ж дерево не потребує ані навчання, ані настанов для того, аби приносити добрі плоди[1] – сама його природа спричиняє приносити ті добрі плоди відповідно до виду і без жодного закону або повчання.

 Мартін Лютер

---

[1] Пор. Матвія 7:17-18).

День Св. Боніфація Майнцького, місіонера до германців

 Боніфацій був народився наприкінці VII століття в Англії. Хоча він здобув освіту, став монахом і був рупокладений до пресвітерського служіння в Англії, його надихали приклади інших людей, які несли місіонерське служіння. Отримавши папське доручення 719 року по Різдві Христовому на працю в Німеччині, Боніфацій присвятив своє життя заснуванню, організації та реформуванню церков і монастирів у Гессе, Тюрінгії і Баварії. В сані Архієпископа Боніфацій 743 року був призначений на Кафедру в Майнці. Через десять років він відмовився від своєї посади, аби провадити місійну працю в Нідерландах. 5 червня 754 року, коли Боніфацій і його супутники чекали на групу катехітів для проведення конфірмації, на них напала банда поганів і замордувала їх. Св. Боніфацій відомий як апостол і місіонер до германців.

Молитва на День Св. Боніфація, місіонера до германців:

Всемогутній Боже! Ти покликав Боніфація, аби він був свідком і мучеником на германських землях. І працею його, і стражданнями Ти піднімав народ власності Твоєї. Виливай Твого Духа Святого на Церкву Твою в кожному краї, аби службою і жертвою багатьох Твоє святе Ім'я прославлялось і Твоє Царство зростало; через Ісуса Христа, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою, і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

Освячені правдою: проповідь на 7-у неділю Великодня

                  ОСВЯЧЕНІ ПРАВДОЮ              

          (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

      Святий Отче, заховай в Ім'я Своє їх, яких дав Ти Мені, щоб як Ми, єдине були! Коли з ними на світі Я був, Я беріг їх у Ймення Твоє, тих, що дав Ти Мені, і зберіг, і ніхто з них не згинув, крім призначеного на загибіль, щоб збулося Писання. Тепер же до Тебе Я йду, але це говорю Я на світі, щоб мали вони в собі радість Мою досконалу. Я їм дав Твоє слово, але світ їх зненавидів, бо вони не від світу, як і Я – не від світу. Не благаю, щоб Ти їх зо світу забрав, але щоб зберіг їх від злого. Не від світу вони, як і Я – не від світу. Освяти Ти їх правдою! Твоє слово – то правда.  Як на світ Ти послав Мене, так і Я на світ послав їх. А за них Я посвячую в жертву Самого Себе, щоб освячені правдою стали й вони (Євангеліє від Св. Івана 17:11б-19). 

Благодать вам і мир від Бога Отця нашого й Господа Ісуса Христа! (2 Кор. 1:2) Амінь. 

Любі брати і сестри, вже майже сотню років один англійський священик зауважив, як люди за його життя ставились до правди. «Люди дивляться на вас із щирим здивуванням», – говорив він, «коли ви кажете, що є така річ, як незмінна правда і з відвертою зневагою дивляться на вас, коли ви натякаєте, що протилежність до цієї правди мусить бути брехнею. Якщо ж ви так говорите, то, на їхню думку, ви якась старомодна людина. Ви допотопна людина і чим швидше ви повернетесь у Ноїв Ковчег, тим краще. 

Хтось каже, що чорне – це біле. А я кажу, що це не так. Проте, коли я так кажу, то я недобрий, я – агресивний. Слід казати: «Можливо, любий брате, ти маєш рацію, хоча на мою думку, це не зовсім так». А ми, любі брати і сестри, всі чули про політкоректність, яка до зовсім недавнього часу панувала в багатьох демократичних країнах. Ця політкоректність, яка буквально значить «політична правильність» мало чого мала спільного з правильністю і з правдою. Вона радше намагалась стишити голоси проти гріха і наслідки цього замовчування правди, яка все-таки залишається незмінною, ми зараз дуже сильно і боляче відчуваємо. 

А як ви ставились до правди, любі брати і сестри?  Чи бувало у вас таке, що ви мусили промовчати, коли хтось глузував із правди Божого Слова? Чи коїли ви колись такий гріх? Чи сміялись ви із безбожних жартів, які осміювали Христа або Його Церкву? Чи ви не звертали уваги на богохульства або мовчки нехтували  відверто безбожним способом життя ваших ближніх? 

Чи ставали ви невід’ємною частиною світу, який лежить у злі, а отже і частиною того зла, у яке занурений цей світ? Сьогодні в Євангелії ми чуємо молитву нашого Господа і Спасителя Ісуса Христа за Своїх учнів і, звісно, за нас. Він молиться до Отця Небесного, аби Він зберіг тих, кого дав Ісусові. Любі брати і сестри, не ми самі прийшли до Сина Божого, а Отець наш Небесний дав нас Своєму Синові Улюбленому. 

Не ми створили нашу віру якимись своїми розумовими чи емоційними потугами – така віра нічого не вартувала б. Але Святий Дух створив спасенну віру в наших серцях через Євангеліє. Ми не просто так опинились у Церкві Христовій. Христові нас дав нам наш Отець Небесний. 

Тож Син Божий, Якому ми належимо, тепер молиться за нас. Цю молитву Він промовив незадовго до арешту в Саду Гетсиманському і смерті за гріхи світу на хресті Голгофи. А потім буде воскресіння і вознесіння на небеса на сороковий день. Ісус не буде більше видимо ходити разом із Своїми учнями. Тож Він просить Отця берегти їх і нас. Але в чому полягає це зберігання? Ісус пояснює: «щоб як Ми, єдине були!» Ісус просить про те, щоб Отець Небесний зберігав Церкву живою і єдиною. 

Коли Він видимо ходив із Своєю Церквою, із Своїми Апостолами, учнями, то ніхто з них, крім одного, не загинув ані фізично, ані в невірстві. Загинув лише Юда Іскаріот, який не був віруючим, але був людиною матеріалістичною і зрадницькою. Він не був частиною Церкви, він вдавав із себе віруючого та Христового учня. Тож він, зрадивши Христа, повісився і пішов у глибини пекла. Про таку зраду одного з найближчих до Христа, пророкували Писання. І пророцтво виконалось. 

А всі інші учні були збережені. Коли Ісус був з ними присутній видимо, то вони не могли не радіти. Вони були свідками Його всемогутності. Де був Ісус там не було місця ні хворобам, ні смерті. Вони і всі, хто були поряд з Христом мали достаток і хліба, і риби, і чудового вина. Вони раділи товариством Сина Божого, яке передвіщало велику радість Царства Небесного. 

Та Христос має бути піднесеним на хреста, померти за наші гріхи, воскреснути і так сталось. Він вознісся на небеса і більше не перебуває з нами видимо – так як Його звикли бачити учні. Тож під загрозою – радість. Світ часто зображує християн, як понурих і безрадісних людей. Але справжнє християнство сповнене радості. 

Як нам не радіти, коли наші гріхи прощені? Як нам не радіти, коли ми маємо мир з Богом? Як нам не радіти, коли наш розп’ятий і воскреслий Господь вознісся і царює над усім створінням? Він – Цар над царями і пан над панами!  Як нам не радіти, якщо ми маємо вічне життя і по смерті нас чекають небеса, воскресіння і вічне життя в Царстві Христовому?! Ми радіємо нашим Спасителем і нашим спасінням! 

Наш Спаситель Христос хоче аби ми мали повну радість і молиться про це до Отця Небесного. А далі Він говорить про величезний скарб, який Він нам дав. Він каже: «Я їм дав Твоє слово».  Ми маємо Боже Слово, ми маємо Святу Біблію. Для нас це невимовний скарб, але для грішного світу – загроза. Господь каже далі в молитві до Отця Небесного про Своїх учнів: «Світ їх зненавидів, бо вони не від світу, як і Я – не від світу». 

Що означає: ми не від світу? Хіба ми не народились у цьому світі? Хіба ми тут не виросли і далі тут не живемо? Так, це правда: ми тут народились, виросли і живемо. Ми – у світі, але ми не від світу. До віри в Христа ми були поєднані зі світом гріхом і злом у якому живе світ. Але, отримавши віру в Христа, ми стали відділені від світу праведністю Христовою, у яку Він нас зодягнув. 

Христос став тим, хто від’єднав нас від світу в злі Своїм тілом і Своєю кров’ю, яку Він пролив на хресті Голгофи. Христос далі відділює нас від світу в злі Своїми істинними тілом і кров’ю, якими Він нас причащає у хлібові та вині Святої Євхаристії і чинить нас єдиними із Собою і з Отцем Небесним, і зі Святим Духом – одним Богом у Святій Трійці. 

Світ не просто не любить тих, хто відділений від нього – святих Христових, але й ненавидить нас. Якби Господь не стримував світу Своєю всемогутньою силою, то світ вже давно з нами розправився б, як то він полюбляв робити з християнами, де Бог допускав до влади безбожні режими, останніми з яких є колишній радянський і нинішній російський режими. 

Якби ми були відділені від Христа, то вони до нас претензій не мали б. Але світ ненавидить тих, хто належить Христові. Світові не потрібні святі, тобто віруючі у Христа. Світові потрібні ті, хто бунтує проти Бога, хто не хоче слухати Його Слова, і хто воліє жити в гріхові і помирати нерозкаяним грішником. А нас світ ненавидить. 

Ось чому нам настільки потрібен захист нашого люблячого і всемогутнього Отця Небесного. Цей захист потрібен і від фізичних атак світу, і від спроб світу знищити нашу християнську віру. А цих нападів на нашу християнську віру стає дедалі більше, починаючи від шкіл, де висміюється Біблійне вчення про створення світу Богом, закінчуючи різноманітними мас-медіа та соціальними мережами, де повно пропаганди гріха і богохульства. 

Якщо ми до цього часу живі і віруємо в Христа, то це все – винятково завдяки Богові і завдяки Його святому невпинному Промислу та опіки над нами, Його улюбленими дітьми.  Отець Небесний виконує прохання Свого Сина Єдинородного: «Не благаю, щоб Ти їх зо світу забрав, але щоб зберіг їх від злого». Найбільше зло, любі брати і сестри, яке може статись із нами – втрата спасенної віри у Христа. Над цим трудяться у тісному тандемі і світ, і диявол.

 Господь не просить Отця, щоб Отець забрав нас із світу – ми будемо перебувати в світі аж до смерті нашої грішної плоті або до кінця світу – до того славного Останнього Дня, коли наш Спаситель Христос повернеться у славі. І той Останній День може настати будь-якої миті. Але до того часу ми будемо у світі. Впродовж усього нашого життя наш Отець Небесний береже нас від злого. 

А ми, допоки ми віруємо в Христа, то як і Він, ми – не від світу. Ми не належимо світові, ми не ходимо його злими дорогами, ми не радіємо гріхом і злом. Ми – інші. Ми – Божі святі. І Отець Небесний продовжує нас освячувати. А як Він нас освячує? Він освячує нас Своїм Словом. Саме про таке освячення молиться до Отця Небесного Божий Син, кажучи: «Освяти Ти їх правдою! Твоє слово – то правда». 

Боже Слово – незмінна і повна правда. Божим Словом освячує нас наш Отець Небесний. Ми слухаємо чисту євангельську проповідь і тоді нас освячує наш Отець Небесний. Ми слухаємо читання Біблії – нас освячує наш Отець Небесний. Ми розгортаємо Біблію і читаємо її – нас освячує наш Отець Небесний. 

Диявол і світ не хочуть нашого освячення. Через це вони так запекло воюють проти Божого Слова, проти Біблії. Та й наша грішна плоть не дуже хоче Боже Слово радісно слухати та вивчати. Бо чим більше освячення, тим менше залишається місця і простору для гріха, тим більше буде бажання жити з Богом і по-Божому, каятися в гріхах і радіти прощенням гріхів і спасінням, яке ми маємо в Божому Сині Ісусі Христі. 

І виконувати нашу християнську місію. Бо ж просто про наше освячення молитва Сина Божого не закінчується. Бо ж далі Він каже: «Як на світ Ти послав Мене, так і Я на світ послав їх». Господь послав на нас на світ, аби ми свідчили про Нього. А у свідченні про Христа неприпустима ніяковість, замовчування правди або ж політкоректність, бо від того, чи люди чують правду, залежить їхнє життя не лише в цьому світі, але й упродовж цілої вічності. 

Тож нам потрібна не ніяковість, а відвага, не замовчування правди, а проголошування правда, не політкоректність, а мудрість звіщати Закон тим, хто потребує каяття і Євангеліє – розкаяним грішникам, пам’ятаючи про головне правило, про яке нам нагадує Апостол Павло – щоб ми говорили правду в любові (Еф. 4:15), бо за всіх людей Христос присвятив у жертву Себе, аби кожен, хто вірує в Нього не загинув, але мав життя вічне. Амінь. 

      А Тому, Хто може зробити значно більш над усе, чого просимо або думаємо, силою, що діє в нас, – Тому слава в Церкві та в Христі Ісусі на всі покоління на вічні віки. Амінь (Еф. 3:20, 21).

Вознесіння Господа нашого Ісуса Христа

 День Вознесіння – коронація нашого Господа, у якій Його проголошено Царем всесвіту. Ісусове вознесіння до Отця є Його входом до величнішого існування поза границями часу та простору, яке більше не обмежене Його станом пониження. Ісус тепер сидить по правиці Божій, що означає, відповідно до правильного вчення Лютера – повсюди. Це також означає, що Він знову перебрав ту владу та силу, які належали Йому ще з передвічності. Але все-таки наш Господь присутній з нами, що залишаємося обмеженими часом і простором. Він – з нами, як правдивий Бог і правдива людина і Він править Своєю Церквою через засоби благодаті, які Він запровадив: Його Слово і Його Таїнства. В цих засобах благодаті ми можемо осягати Царя всесвіту і отримувати передсмак грядущого банкету.

Молитва на Вознесіння Господа нашого Ісуса Христа:
Всемогутній Боже! Твій Син Єдинородний, наш Господь Ісус Христос, вознісся на небеса, аби й ми могли возноситися в серці та розумі та весь час перебувати зі Спасителем, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

Взаємовиключні принципи

Формула Злагоди… визнає «лише Святе Писання за єдиного суддю, правило і норму» (sola scriptura, iudex, norma et regula) відповідно до якого слід судити «всі вчення і всіх учителів». Тут вже передвіщено непримиренний конфлікт із історично-критичним методом: або sola scriptura буде iudex або ж критичний людський розум і ученість, але не обоє разом. Ці два принципи взаємовиключні. Один мусить неминуче правити, а інший служити; один має функціонувати владно, а інший – слугувати. І питання це не обговорюється. Tertium non datur.

Курт Маркварт

Коли влада сама собі закон

     Зверніть на це пильну увагу: Христос засуджений і вбитий найвищими посадовими особами і духовного, і світського царства, які установив Бог. Ці люди, які займали посади необмеженої  прилюдної влади, убили Христа! Бог призначив первосвящеників, старійшин і Синедріон Єрусалима, аби вони виконували власні обов’язки в повній гармонії із Божим Законом. Та уваги на той Закон Божий вони не звертали. Натомість вони зловживали своєю законною владою, аби зумисно зневажати Бога. Так, Бог наділив папу, імператора, королів і князів владою, аби вони владою, даною їм Богом, могли служити Богові. Як головному єпископові, папі була дана духовна влада зв’язувати та розв’язувати людям їхні гріхи. Імператорові, царям і князям влада була дана, щоб вони керували краєм і людьми, аби карати злочинців та зберігати мир на землі, будучи урядом світським. Ця влада була дана їм Богом, аби її використовувати відповідно до Божого Слова. Але що ж відбувається? Бог воістину каже їм: «Ти, імператоре, наділений мечем, то ж іди і вішай злодіїв на шибениці, страчуй убивць і так далі. Ти, папо, як єпископ, наділений ключами до Царства Небесного: тож кидай невиправних грішників до пекла відповідно до Мого Слова та Заповіді». Але ж вони цілковито нехтують Божим Словом. Вони кажуть: «Те, що ми робимо і те, що ми постановляємо – ось тільки те і буде законом».

Мартін Лютер

Хто найдосконаліший серед християн

    Досконалість і недосконалість не складаються із діл і не запроваджують якийсь окремий зовнішній порядок серед християн. Вони існують в серці, у вірі, в любові таким чином, що ті, хто вірує і любить найбільше – ті найдосконаліші, незважаючи на те, ким вони є назовні: чоловіком чи жінкою, князем чи селянином, монахом чи мирянином. Любов і віра не створюють ані сект, ані якихось зовнішніх відмінностей.

Мартін Лютер

Через віру в Христа: проповідь на 3-тю неділю Великодня

               ЧЕРЕЗ ВІРУ В ХРИСТА              

              (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

      А тому, що тримався він Петра та Івана, увесь народ зачудований збігся до них на той ґанок, який Соломоновим зветься. І, побачивши це, промовив Петро до народу: «Мужі ізраїльські! Чого ви дивуєтесь цим, та чого ви на нас позираєте так, ніби те, що він ходить, ми зробили своєю силою чи благочестям? Бог Авраамів, та Ісаків, та Яковів, Бог наших батьків, Сина Свого прославив, Ісуса, Якого ви видали, і відцуралися перед Пилатом, як він присудив був пустити Його. Але ви відцурались Святого та Праведного, і домагалися видати вам душогубця. Начальника ж життя ви забили, та Його воскресив Бог із мертвих, чого свідками ми! І через віру в Ім'я Його вздоровило Ім'я Його того, кого бачите й знаєте. І віра, що від Нього, принесла йому вздоровлення це – перед вами всіма. А тепер, браття, знаю, що вчинили ви це з несвідомості, як і ваші начальники. А Бог учинив так, як Він провіщав був устами Своїх усіх пророків, щоб терпіти Христові. Покайтеся ж та наверніться, щоб Він змилувався над вашими гріхами, щоб часи відпочинку прийшли від обличчя Господнього, і щоб послав заповіданого вам Ісуса Христа, що Його небо мусить прийняти аж до часу відновлення всього, про що провіщав Бог від віку устами всіх святих пророків Своїх!» (Дії 3:11-21). 

Христос воскрес! Воістину воскрес! 

Любі брати і сестри, якими були проповіді Апостолів? Як взагалі виглядали Служби Божі в Апостольські часи? Для нас це важливо знати, бо ми сповідуємо в нашому Символі віри: «Вірую в Єдину, Святу, Соборну і Апостольську Церкву». Саме це слово «Апостольська» спонукає нас досліджувати віру та практику Апостолів. І не лише досліджувати, але й наслідувати її. 

Це важливо, бо ми живемо в Останні Часи – часи перед повернення Господа Христа у славі. І так само, як вже з’являлися фальшиві христи і ще будуть вони з’являтися, так само ми чуємо про людей, які називають себе «апостолами» і які зводять на манівці і відводять від Христа дуже багато людей. 

Недосвідченим людям вони пропонують здоров’я і багатство і чимало, інколи десятки тисяч людей ідуть за такими «апостолами» і втрачають інколи не лише те, що заробили важкою працею, але й навіть саме здоров’я, а інколи навіть власне життя. Такі фальшиві апостоли і пророки бували і в Києві – вони були особливо активні в передвоєнний період, пророкуючи процвітання і для окремих людей із тих, що приходили їх послухати так і навіть цілій нашій Україні. 

Самі ці фальшиві апостоли та пророки змогли організувати собі процвітання і зараз хтось із них проповідує далеко за кордоном, тоді як український народ відбиває атаки кровожерної Росії, в якій теж чільне місце в духовному житті займають саме фальшиві пророки, фальшиві єпископи і патріархи, які втім всіх переконують, що саме вони є правдивою, істинною церквою, натравлюючи своїх вірян на убивства українців. 

Тож важливо знати, яка Церква є справді Апостольською. Важливо знати, як поводились Апостоли і найголовніше – що саме вони проповідували. Сьогодні Писання в Діях Святих Апостолів зосереджує нашу увагу саме на проповіді Апостола Петра після того, як на ґанку Храму в Єрусалимі він в Ім’я Христа поставив був на ноги чоловіка, який був кривий з утроби своєї матері і, задля фізичного виживання, мусив жебракувати.

В Ім’я Христа колись нещасний чоловік тепер був щасливий і здоровий. Він міг тепер сам про себе піклуватись і не мав, звісно, потреби далі жебракувати. Пам’ятаймо, що керівники Храму дуже Христа ненавиділи і діяли у повній ненависті до Христа. Тож це чудо підтвердило, що вони перебували у жахливій помилці, а Ісус Назарянин, Якого вони видали на розп’яття є воістину Христос, Син Бога Живого. 

І коли народ збігся до Петра та Івана, які після чуда зцілення стояли на ґанку, то вони не організували шоу зі зціленнями  і обіцянками збагачення для тих, що послідують за ними. Але що ж робили Апостоли і зокрема Апостол Петро? Найперше Петро наголошує на тому, що не вони це чудо вчинили. Це не їхня заслуга. Апостоли не наповнені гординею і пихою. Вони не хочуть чути ніякої похвали на свою адресу. 

О, як вони відрізняються від нас, коли Господь щось учинить через нас, а ми починаємо поводитись, наче б то це – наша заслуга, що це наша власна сила або наше власне благочестя привело до таких класних наслідків і результатів. Ми починаємо надиматись і якби не сила тяжіння, то внаслідок людської похвали ми могли б незабаром витати вже десь у хмарах! 

Апостоли так не поводились. Вони виявляють смирення. І це смирення – не фальшиве. Воно – щире. Власне кажучи, вони дивуються навіть з людей, які збіглись на них подивитись! Це ж  Єрусалим! Це ж Храм! Це ж Дім Отця Небесного, Дім Отця Христового! Що ж ще ви очікуєте від Христа, Який діє через Його недостойних слуг! Це ж так Христа далі прославляє Бог! 

А що це за Бог? Апостоли нагадують ізраїльтянам, що це «Бог Авраамів, та Ісаків, та Яковів, Бог наших батьків». Ну, звісно, ж вони знають цього Бога і знають, що це Його Храм. Але що ж вони накоїли! Ось про те, що вони накоїли і в чому полягає їхній величезний і найбільший гріх далі каже їм Апостол Петро. «Бог наших батьків», – каже він, «Сина Свого прославив, Ісуса, Якого ви видали». Багато-багато з них були свідками того, як Бог прославляв Сина Свого Ісуса багатьма величними чудами. 

А що ж вони, очевидці тих чуд зробили? Вони, замість того, аби славити Бога Ізраїля, видали Єдинородного Сина Божого. І яким жахливим, ганебним і богохульним було те видання! Апостол нагадує про те, що відбувалось зовсім недавно і було дуже свіжим у їхній пам’яті. Він нагадує їм, що вони не просто видали Ісуса, але й відцуралися Христа «перед Пилатом, як він присудив був пустити Його». 

Язичники перевершили народ Ізраїля відчуттям справедливості! Ті, що мали бути взірцями справедливості, відреклися Того, Кого навіть язичницький суд був визнав невинним і хотів був відпустити. Ізраїльтяни ж відцуралися від Того, Кого стількома багатьма чудами був прославив Отець Небесний! Як таке могли вчинити нащадки праведних патріархів: Авраама, Ісака і Якова? 

Але вони не просто відцурались від Христа. Вони зробили в той день ще й жахливий вибір! Апостол Петро далі проповідує і нагадує їм: «Ви відцурались Святого та Праведного, і домагалися видати вам душогубця!» Ось так в них був вибір: вони могли вибрати Святого і Праведного, вибрати Христа і не мати такої ганебної, жахливої і кривавої плями в історії свого народу. Натомість вони вибрали душогубця – людину, яка сама проливала чужу кров, убивала інших, невинних людей. 

Замість Бога і Спасителя, вони вибрали Бандита! Подумаймо, любі брати і сестри, про те, кого ми вибираємо у ту мить, годину чи день, коли грішимо. Бо якщо ми коїмо гріх, то ми відправляємо Христа на розп’яття, а замість Христа обираємо богохульника, зневажника батьків, убивцю, перелюбника, злодія, брехуна або заздрісника. Ким ви були минулого тижня, любі брати і сестри? 

Ізраїльтяни в той день обрали бандита, душогуба – того, хто відбирав життя. А Христа «Начальника життя»,  – каже Апостол,  «ви забили». Вони, як то буває і з нами, вибрали гріх замість Христа і смерть замість життя. Бо заплата за гріх – смерть. І гріх завжди із собою несе і свої огидні наслідки і свою страшну заплату – смерть. 

Слава Богу, що проповідь Апостола не закінчується на гріхові народу а звіщає Добру Новину для ізраїльтян і для всіх нас. Він проголошує, що Христа: «воскресив Бог із мертвих, чого свідками ми!» Вони – свідки воскресіння Христового. Христос воскрес! Христос живий і це чудо на ґанку – ще одне підтвердження про те, що кожен, хто вірує в Христа воскреслого той має і спасіння, і численні благословення! 

Ця віра – не плід діяльності зціленого чоловіка. Ні, ця віра – від Христа – наголошує Апостол.  Ця віра – від Спасителя! Ця віра – дар Божий! Хто вірує в Христа, той має спасіння, воскресіння і вічне життя!  Хто вірує в Христа, має також Божі благословення ще в цьому житті. Який жахливий вибір зробили ізраїльтяни! Який жахливий вибір робимо ми, коли грішимо. 

Та проповідь Петра, звісно, зворушила серця великої кількості мужів Ізраїля. Бо далі Петро, ведений Духом Святим, наче потішає їх і каже: «Браття, знаю, що вчинили ви це з несвідомості, як і ваші начальники. А Бог учинив так, як Він провіщав був устами Своїх усіх пророків, щоб терпіти Христові». 

Гріх, який з далини часів і з нашої, язичницької перспективи, здається таким очевидним, не був настільки очевидним для всіх ізраїльтян, зокрема для тих, хто вимагав розп’яття Сина Божого.  Бо не весь Єрусалим хотів смерті Христа – значна частину Єрусалиму вірувала в Нього і оплакувала Його муки і смерть на хресті. Ця проповідь Петра хоча й навчає суддів судити справедливо, але нас навчає вона не бути суддями єврейського народу і взагалі тими суддями, що виносять смертний вирок, але тими, що хочуть для грішника спасіння. 

Тож і далі Апостол проголошує: «Покайтеся ж та наверніться, щоб Він змилувався над вашими гріхами». Покайтеся у гріхах ваших і зокрема у гріхові відречення від Христа, і наверніться до Христа, мужі ізраїльські – наче кличе їх Петро. Покайтеся у гріхах ваших і відреченні від Христа тоді, коли ви грішили і наверніться до Христа, любі українці та українки – чуємо ми відлуння тієї проповіді сьогодні. Апостольська проповідь принесла тисячі плодів у Єрусалимі. Хай усі християнські проповіді приносять подібні плоди. 

Адже Христос приніс повну жертву за всі ваші гріхи. Він помер на Голгофі за кожного з нас, аби були прощені. І Він на третій день воскрес із мертвих, аби ми, розкаяні грішники, були виправдані від наших гріхів і мали спасіння. Апостол Петро дуже хоче добра своєму рідному єврейському народові. І Він знає, що те добро, благополуччя, мир, спокій і спасіння можливі для народу, лише коли він уповатиме на Христа. Бо тоді настануть роки змилування для Ізраїля, адже Христос був заповіданий найперше для них. 

Ця істина стосується і нас, любі віруючі брати і сестри. Ділімося Доброю Новиною про Христа, нашого розп’ятого і воскреслого Господа і Спасителя. Хай український народ має роки змилування, добро, мир і спокій. І самі до повернення Христа у славі, перебуваймо у Слові Христовому, причащаймося Його істинними тілом і кров’ю у хлібові та вині Святої Вечері, в яких ми маємо прощення гріхів, спасіння і вічне життя. Бо Христос воскрес! Воістину воскрес! Амінь.

День Св. Фрідріха Мудрого, християнського правителя

 Сьогодні ми дякуємо Господу за Фрідріха Мудрого, Електора Саксонського (1486-1525 р. р.), який був правителем в Саксонії, краї, у якому проживав Мартін Лютер. Якби не Фрідріх, то Лютеранська Реформація могла не відбутися. Народжений в Торґау 1463 р., він став настільки відомим за свої вміння політичної дипломатії і відчуття справедливості та порядності, що його підлеглі назвали його «Мудрим». Так і не зустрівшись з Лютером особисто, Фрідріх постійно свого богослова захищав і про нього піклувався. Очевидно, що Господь використав Фрідріха Мудрого, аби той врятував Реформатора від мученицької смерті. Фрідріх відмовився видавати Лютера до Риму на допит через звинувачення у єресі 1518 р. Коли Імператор Карл V проголосив Лютера ізгоєм у 1521 р., на Рейхстазі у Вормсі, Фрідріх надав притулок Лютерові у Вартбурзькому замку. На смертному одрі Фрідріх прийняв Господню Вечерю у двох видах (істинне тіло Христове та істинну Христову кров) – чітке сповідання євангельської (лютеранської) віри. Джерело: "Commemorations Biographies," Lutheran Service Book, LCMS Commission on Worship. (Ілюстрація - Фрідріх Мудрий і Мартін Лютер біля Розп'яття).

Молитва на День Св. Фрідріха Мудрого, християнського правителя:

Отче Небесний!  Аби зберегти відновлення проповіді Євангелія у Твоїй Церкві, ти послав їй Фрідріха Мудрого, світського правителя, який любив Твоє Слово і захищав Твій народ - віруючих людей. Посилай і нам правителів, які любитимуть Твоє Слово і захищатимуть найголовнішу свободу - свободу віросповідання, аби ми жили у мирі і, аби Твоє Євангеліє без перешкод проповідувалось по цілому світові; через Ісуса Христа, Твого Сина,  а нашого Господа. Амінь.

День Св. Афанасія Александрійського, пастиря і сповідника

 Сьогодні ми дякуємо Господу за Афанасія Александрійського, християнського пастиря і сповідника. 325 року по Різдві Христовім, будучи секретарем і дияконом єпископа Александрійського Олександра, він взяв участь у Нікейському Соборі. На Соборі, тоді ще диякон Афанасій, активно відстоював божественність Христа і Його єдиносущність з Отцем. За чисте сповідування сьогодні в Нікейському Символі віри «Вірую в єдиного Господа Ісуса Христа, Сина Божого Єдинородного, від Отця родженого перше всіх віків, нествореного, єдиносущного з Отцем, через Котрого все сталося», значною мірою ми повинні дякувати Богові за Афанасія, який відстояв Біблійну істину в запеклій суперечці з аріанами.  328 р. по Р. Х. Афанасія було обрано єпископом Александрійським.      Слід додати, що на 350 р. по Р. Х. саме Cв. Афанасій залишився одним-єдиним вірним Богові єпископом в східній частині Церкви, тоді коли решта таки відпали в аріанську єресь. Переживши чимало переслідувань і вигнань, фальшивих звинувачень і незаслужених прикростей (Мт. 5:10-12), Св. Афанасій завершив своє земне життя в цьому світі на єпископській кафедрі в Александрії 373 р. по Різдві Христовім. Св. Афанасієві також традиційно приписується укладання Афанасіївського Символу віри.

Молитва на День Св. Афанасія Александрійського, пастиря і сповідника:

Господи Боже! У час криз і небезпек Ти посилаєш мужів, які чітко проголошують істини Твого Святого Слова. Ми дякуємо Тобі за слугу Твого, Афанасія, через служіння якого Ти зберіг правдиве сповідання Церкви про Твого Сина Ісуса Христа. Продовжуй посилати Церкві вірних і здібних мужів, аби вони Твою істину і проголошували, і захищали, аби Твоє Ім'я - Отця, і Сина, і Святого Духа, славилось повіки віків. Через Ісуса Христа, Твого Сина, а нашого Господа. Амінь.

Відповідальність за покарання убивць

     Про закон меча сказано, що убивця – винен у смерті і по справедливості його слід убити мечем. А якщо справедливості чинять перепони або ж мечем нехтують так, що убивця помирає природною смертю, то Писання не фальшивить, кажучи: «Хто виллє кров людську з людини, то людиною виллята буде його кров». Якщо ж цей Закон, запроваджений Богом, не виконується, то відповідальність або провина за це лежить на людях, як і тоді, коли порушуються інші Заповіді Божі.

Мартін Лютер

Щоб віруючи, мали життя в Ім'я Його: проповідь на 2-у неділю Великодня

                           ЩОБ ВІРУЮЧИ, ЖИТТЯ МАЛИ В ІМ’Я ЙОГО!            

                             (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

      Того ж дня дня першого в тижні, коли вечір настав, а двері, де учні зібрались були, були замкнені, бо боялись юдеїв, з'явився Ісус, і став посередині, та й промовляє до них: «Мир вам!»  І, сказавши оце, показав Він їм руки та бока. А учні зраділи, побачивши Господа. Тоді знову сказав їм Ісус: «Мир вам! Як Отець послав Мене, і Я вас посилаю!» Сказавши оце, Він дихнув, і говорить до них: «Прийміть Духа Святого! Кому гріхи простите, – простяться їм, а кому затримаєте, – то затримаються!» А Хома, один з Дванадцятьох, званий Близнюк, із ними не був, як приходив Ісус. Інші ж учні сказали йому: «Ми бачили Господа!...» А він відказав їм: «Коли на руках Його знаку відцвяшного я не побачу, і пальця свого не вкладу до відцвяшної рани, і своєї руки не вкладу до боку Його, не ввірую!» За вісім же день знов удома були Його учні, а з ними й Хома. І, як замкнені двері були, прийшов Ісус, і став посередині та й проказав: «Мир вам!» Потім каже Хомі: «Простягни свого пальця сюди, та на руки Мої подивись. Простягни й свою руку, і вклади до боку Мого. І не будь ти невіруючий, але віруючий!» А Хома відповів і сказав Йому: «Господь мій і Бог мій!» Промовляє до нього Ісус: «Тому ввірував ти, що побачив Мене? Блаженні, що не бачили й увірували!»  Багато ж і інших ознак учинив був Ісус у присутності учнів Своїх, що в книзі оцій не записані. Це ж написано, щоб ви ввірували, що Ісус є Христос, Божий Син, і щоб, віруючи, – життя мали в Ім'я Його!(Євангеліє від Св. Івана 20:19-31). 

Христос воскрес! Воістину воскрес! 

Любі брати і сестри, Оз Ґіннес, письменник і християнський апологет, а ще нащадок уславленого ірландського пивовара, був написав: «Вірувати це бути «в одному розумі» щодо прийняття чогось, як істини, а не вірувати – це «бути в одному розумі» щодо відкидання того. Сумніватися ж – це хитатись між обома – віруванням і невірством одночасно і таким чином бути одночасно «в обох розумах». 

Це хитання дуже поширене серед незрілих християн. Воно необов’язково може проявлятись у запереченні воскресіння Христового. Сумніви в Богові – тобто одночасного нібито перебування і у вірі та в невірстві проявляються і тоді, коли ми піддаємо сумнівам важливість  Його святих Заповідей для нашого щоденного життя. З одного боку ми визнаємо і навіть публічно заявляємо, що ми – християни. А з іншого думаємо собі: «Ну, це напевно не зовсім гріх». 

Іншими словами, ми намагаємось заперечити для самих себе, що якась наша дія або дія якогось нашого ближнього, що порушує Божі Заповіді, не є гріхом, водночас ми стверджуємо, що Десять Заповідей дані Богом і порушувати їх не можна. Бо ж хіба може Бог гніватись, наприклад, на гріх сожительства, у якому живуть так багато українських чоловіків і жінок? Ну, так Шоста Божа Заповідь забороняє чинити перелюб. Але ж ці чоловіки і жінки нікому не завдають шкоди. Вони просто «люблять одне одного» і «сожительствують у любові». 

Це явне роздвоєння розуму або ж за висловом Оз Ґіннеса перебування у двох розумах, що є явною ознакою недовіри до Бога і сумніву у Його Законі, у Його святій волі, в Його Слові – у Писаннях. Сьогодні добра пора для того, аби розкаятись у всяких сумнівах до Божого Слова. Сьогодні – неділя, яка ще інколи називається неділя Хоми або Хомина неділя. Вона так названа на спомин про Апостола Хому – Апостола, який сумнівався у воскресінні Христа і на честь якого за українці людей, які заперечують очевидні речі, наділяють прізвиськом «Хома невіруючий». 

Перше Євангеліст нам нагадує про з’явлення Христа на Великдень. Це відбулося недільного вечора. Учні перебували в будинку за замкненими дверима. Після того, як юдеї добились розп’яття Христа, учні Христові природно боялись, що так само юдейський провід учинить із ними. Сам Господь Христос промовляв, несучи Свій хрест: «Коли таке роблять зеленому дереву, то що буде сухому?» (Лк. 23:31). 

І ось до них, сповнених страху, з’являється розп’ятий і воскреслий Спаситель! Христос воскрес! Ісус «став посередині, та й промовляє до них: «Мир вам!» Він стає не збоку, а посередині, аби всі добре Його бачили і чули. Двічі Господь промовляє слова «Мир вам!» бо Він справді дарує їм мир із Богом. Воскреслий Христос дарує мир з Богом вам і мені, любі брати і сестри. 

Цей мир Він здобув для нас на хресті Голгофи. Він знищив ворожнечу, яка відділяла нас від Бога – гріх. Він приніс Себе Самого у святу та досконалу жертву за нас і за гріхи цілого світу. Апостол Іван у своєму Соборному посланні втішає нас: «Кров Ісуса Христа, (Божого) Сина, очищує нас від усякого гріха» (1 Ів. 1:7). Воскреслий Ісус підтверджує Своїм Апостолам, що вони мають мир з Богом. 

Подібним чином Ісус підтверджує це й вам, любі брати і сестри, коли пастир під час літургії проголошує «Мир усім!» – мир усім віруючим, що зібрані довкола Слова і Христової Вечері. Але чи можуть пастирі, проповідники проголошувати таке чудове послання від Імені Христового. Не лише можуть, але й повинні це робити для Божих людей! 

Це доручення воскреслий Спаситель дає Своїм Апостолам, Своїй Святій Християнській Церкві. Він каже: «Прийміть Духа Святого! Кому гріхи простите, – простяться їм, а кому затримаєте, – то затримаються!» Господь дає Святого Духа. Святий Дух живе у Його учнях і у вас, любі віруючі християни. Дух Святий наповнює Христову Церкву і Дух Святий діє у Христовій Церкві. 

Діяльність Святого Духа у пастирях і проповідниках видно з того, чи вони проголошують смерть Христову і Христове воскресіння – чи вони проповідують Христа розп’ятого, Який помер на хресті Голгофи за всі наші гріхи та провини, і чи вони проповідують Христа воскреслого і те, що кожен, хто вірує в Христа розп’ятого і воскреслого, той виправданий від усіх своїх гріхів, має прощення, спасіння, воскресіння і вічне життя. 

І, звісно це видно з того, чи з радістю проголошується відпущення гріхів розкаяним грішникам. Господь дав це чудове доручення усій Своїй Церкві. Не лише Апостолові Петрові, а чи, скажімо, Іванові, але всім Апостолам, тобто усій Церкві, усім покликаним до служіння Слова і Таїнства. Не лише Петро, але й всі Апостоли, і всі слуги Христові мають цей славний привілей проголошувати відпущення гріхів розкаяним грішникам і грішницям. 

А всі, хто чує ці слова, звісно ж, не повинні сумніватись, що вони почули ці слова наче з уст Самого Христа, Який промовив їх через Своїх слуг. Адже саме Христос, розп’ятий і воскреслий Господь дає це славне доручення виконувати Своїй Церкві, Своїм Апостолам, Своїм служителям. Христос воскрес! Учні зраділи, побачивши Свого воскреслого Господа. 

Христос воскрес! Радіймо і ми, любі брати і сестри, щоразу, коли чуємо ці чудові слова про те, що наші гріхи відпущені, прощені, обмиті кров’ю Христовою. Бо тоді ми маємо мир з Богом, спасіння, воскресіння і вічне життя. Приймаймо ці слова у радості, але також приймаймо їх серйозно, не сумніваючись у Добрій Новині, яку ми чуємо знову і знову. Знову і знову радіймо нею. 

Але Церква має не лише доручення відпускати гріхи. Вона має доручення також затримувати гріхи. І якому нерозкаяному грішником будуть затримані Церквою його гріхи, то так само вони будуть затримані і на небесах. Небеса для такого непрощеного грішника закриті, і спасіння закрите, і вічне життя в Царстві Божому теж закрите. Не слід сумніватись у повному прощенні усіх гріхів, тим, кому гріхи їхні відпущені. І не слід сумніватись у тому, що немає прощення і вічного життя в того, кому гріхи затримані. 

Наше Євангеліє далі нам розповідає про того Апостола, який був відсутнім у час з’яви воскреслого Христа. Тим відсутнім був саме Хома. Це пізніше українці винайшли словосполучення «Хома невіруючий», але в Апостола Хоми було прізвисько «Близнюк». Можливо, він мав брата-близнюка і, сумніваючись у воскресінні Христа, думав був, що Дванадцятьом Великоднього вечора з’явився був якийсь двійник. Ми ж багато чуємо, наприклад, оповідей про двійника кривавого диктатора Путіна і не завжди віримо, що з’являється на публіці і говорить саме московський тиран, правда ж? 

Втім проблема Хоми – глибша. Він сумнівається у словах і свідченнях своїх братів. І то не лише в них. Він не довіряє Писанням. Адже Писання чітко свідчили про воскресіння Христа. Він не довіряє Христовим словам, адже й Сам Христос багато разів говорив про те, що в Єрусалимі Його уб’ють, але на третій день Він воскресне з мертвих. Христос воскрес!  Але Хома відмовляється в це вірити і каже: ««Коли на руках Його знаку відцвяшного я не побачу, і пальця свого не вкладу до відцвяшної рани, і своєї руки не вкладу до боку Його, не ввірую!» 

І ось настає друга неділя (відповідно до єврейського календаря) і цього разу учні Христові знову зібрані за замкненими дверима. І Хома теж цього разу є з ними. І знову розп’ятий і воскреслий Христос з’являється Своїм учням і знову вітає їх словами: «Мир вам!» І одразу звертається до Хоми: «Простягни свого пальця сюди, та на руки Мої подивись. Простягни й свою руку, і вклади до боку Мого». 

Іншими словами, ти сумніваєшся, що Я воскрес із мертвих? Пересвідчуйся особисто! Можеш вставити пальця у рани від римських цвяхів на Моїх руках, що були прибиті до Голгофського хреста. Мого бока прокололи римляни своїм списом. В ту рану увійде ціла твоя долоня. Встав свою руку в рану на боку і переконайся, що Я справді воскрес!» 

І найголовніший заклик лунає до Хоми: «І не будь ти невіруючий, але віруючий!» Не будь невіруючий, але віруючий! Ці слова звернуті не лише до Хоми, але й до всіх людей. Адже Господь хоче, щоб усі люди спаслися і прийшли до пізнання правди. А спасіння і вічне життя дається лише через віру в розп’ятого і воскреслого Христа. Де немає цієї віри, там немає спасіння. А де є лише ця спасенна віра – там є і спасіння, і воскресіння, і вічне життя. 

Хома не вставляє пальця у рани від римських цвяхів. Він не простягає свою руку до проколотого римським списом боку Христового. Натомість він промовляє до Христа: ««Господь мій і Бог мій!» Він визнає Христа і Господом, і Богом. У дальших словах Христа є докір для Хоми і всіх, хто сумнівається і підбадьорення для всіх віруючих: ««Тому ввірував ти, що побачив Мене? Блаженні, що не бачили й увірували!» 

Будьте блаженні, любі брати і сестри. Віруйте в Христа розп’ятого і воскреслого. Уповайте на Нього. Довіряйте кожному Його слову. Підходьте у такій вірі до Святої Вечері, в якій наш розп’ятий і воскреслий Спаситель причащає нас Своїми істинними тілом і кров’ю і хлібові та вині Святої Вечері, а з ними і в них дає нам прощення гріхів, спасіння і вічне життя. І завжди-завжди довіряймо Божому Слову. Адже «це ж написано, щоб ви ввірували, що Ісус є Христос, Божий Син, і щоб, віруючи, – життя мали в Ім'я Його!» Бо Христос воскрес! Воістину воскрес! Амінь.          

Розромлений ворог: Великодня проповідь

         РОЗГРОМЛЕНИЙ ВОРОГ                

                             (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

Звіщаю ж вам, браття, Євангелію, яку я вам благовістив, і яку прийняли ви, в якій і стоїте, якою й спасаєтесь, коли пам'ятаєте, яким словом я благовістив вам, якщо тільки ви ввірували не наосліп. Бо я передав вам найперше, що й прийняв, що Христос був умер ради наших гріхів за Писанням, і що Він був похований, і що третього дня Він воскрес за Писанням, і що з'явився Він Кифі, потім Дванадцятьом. А потім з'явився нараз більше як п'ятистам браттям, що більшість із них живе й досі, а дехто й спочили. Потому з'явився Він Якову, опісля усім апостолам. А по всіх Він з'явився й мені, мов якому недородкові. Я-бо найменший з апостолів, що негідний зватись апостолом, бо я переслідував був Божу Церкву. Та благодаттю Божою я те, що є, і благодать Його, що в мені, не даремна була, але я працював більше всіх їх, правда не я, але Божа благодать, що зо мною вона. Тож чи я, чи вони, ми так проповідуємо, і так ви ввірували (1 Коринтян 15:1-11). 

Христос воскрес! Воістину воскрес! 

Любі брати і сестри, 18 червня 1815 року біля Ватерлоо відбулась відома битва союзних військ (британців, голландців і німців) проти Наполеона. Військами командував Веллінґтон. У той час новини передавались семафорами через спеціальні сигнальні станції. Одна з таких сигнальних станцій стояла на дзвіниці Вінчестерського собору. 

Під завершення дня на ній почав з’являтись сигнал «Р-О-З-Г-Р-О-М-Л-Е-Н-И-Й В-Е-Л-Л-І-Н-Г-Т-О-Н…» І якраз в ту мить спустився такий сильний туман, що далі послання вже неможливо було розібрати. Швидко містом поширилась новина про поразку союзних військ. Всі околиці були засмучені через новину про те, що їхня країна зазнала поразки у війні. Але раптом туман піднявся і дійшла решта повідомлення В-Е-Л-Л-І-Н-Г-Т-О-М В-О-Р-О-Г» - «РОЗГРОМЛЕНИЙ ВЕЛЛІНГТОНОМ ВОРОГ». Вже за декілька хвили радісна новина поширилась цілим містом і далі. 

Смуток перетворився на радість, а поразка – на перемогу! Подібне було й тоді, коли Господа Христа поклали в гріб у Велику П’ятницю. Надія зникла навіть у Христових любих учнів. Пам’ятаєте, вони сиділи за замкненими дверима, бо боялись, що юдеї, розправившись із Христом, візьмуться і за них. Після страшного розп’яття їхнього Господа, туман розчарування закрався був у серця багатьох учнів Сина Божого. 

Вони наче читали одну частину послання «Розгромлений Ісус…» Але потім на третій день – на Великдень – у Великодню неділю туман розчарування і невірства був розвіяний новиною про те, що «Розгромлений Ісусом ворог – гріх, диявол і сама смерть!» Бо Христос воскрес! Поразка перетворилась на перемогу! А замість смерті торжествує життя! 

Проте уявіть, що було б, якби переможна британська армія не з’явилася б на своїх любих островах? Тоді новина про перемогу виявилася б обманом! Та ще й яким обманом, адже на кону було б життя самого британського народу, його свобода, демократія і майбутнє! Так само із воскресінням Христа! Послання «Христос воскрес!» не було б таким радісним і не мало б такої життєствердної сили, якби воскреслий Христос не з’явився Своїм учням, Своїй Церкві і навіть Своїм переслідникам!

Наше Великоднє послання сьогодні саме про це. Втім Апостол починає з поля битви і зі смерті Сина Божого, розп’ятого за наші гріхи. Його смерть не була випадковістю – смерть Христа була виконанням пророцтв з Писання, чимало з яких ми чули на Вечірній минулої п’ятниці. Навіть найперше Євангеліє, яке наші прабатьки Адам і Єва, почули з уст люблячого Творця мало пророцтво про те, що Насіння жінки розтрощить голову змієві, хоча й саме буде вжалене в п’яту, тобто перемога над дияволом і його плодами, гріхом і смертю буде здобута ціною життя і смерті Спасителя Христа. 

Так само Писання передвіщало, що Христос буде похований у гробі багатого, але Його тіло, на відміну від нашого тіла, яке в час смерті піддається тлінню, – Христове тіло тління не зазнає. І воскресіння Христове на третій день теж відбулось за Писанням. Христос воскрес!  І це не мало бути повною несподіванкою для віруючих, бо про воскресіння Христа Писання свідчило багато-багато разів і частину цього свідчення ми теж чули на Вечірній Великої П’ятниці.

 Про все і про Воплочення Христа, і про Його смерть на хресті, і про Його гріб, і про Його воскресіння провіщали Писання. Христос воскрес!  Виконалось Писання! А далі воскреслий Христос з’являється Своїм учням, Своїй Церкві і навіть Своїм переслідникам! Перше – Кифі, тобто Петрові. Воскреслий Христос з’явився Петрові, який відмовляв Христа від смерті на хресті, Петрові, який хотів залишитись на горі Преображення наче в раю оминувши хрест Голгофи і власне розп’яття. Врешті-решт Петрові з’являється Христос воскреслий, Якого Петро, через страх самому бути вбитим, був відрікся у дворі первосвященика. 

Христос воскрес! І це не порожні слова. Розп’ятий і воскреслий Христос з’явився потім Дванадцятьом. Це були Його всі учні. Після того, як Христос нагодував був п’ять тисяч людей п’ятьма хлібинами і двома рибинами, вся та маса нагодованого народу пішла вслід за Христом, далі бажаючи продуктових пайків. Почувши проповідь Христа про те, що Він є Хліб життя і що той воскресне до вічного життя, хто споживає Його плоть і п’є Його кров, весь той натовп полишив Христа. Залишились лише Дванадцятеро. 

Коли Син Божий спитався їх: «Чи не хочете й ви відійти? Відповів Йому Симон Петро: До кого ми підемо, Господи? Ти маєш слова життя вічного. Ми ж увірували та пізнали, що Ти –  Христос, Син Бога Живого!» (Ів. 6:67-69). Коли ж Христа заарештовував озброєний натовп посланий первосвящениками, то й вони всі повтікали. Під хрестом, на якому був розп’ятий Божий Син, стояв лише один з Дванадцятьох, Іван. Проте воскреслий Христос з’являється Дванадцятьом, окрім Юди звичайно, який, зрадивши Христа, повісився. 

Христос воскрес! Він, каже Апостол Павло «потім з'явився нараз більше як п'ятистам браттям, що більшість із них живе й досі, а дехто й спочили». Христос з’явився Своїй Церкві. Звісно ж там були і жінки, і діти. Адже як і в чуді нагодування людей, Апостоли рахували лише чоловіків, не рахуючи жінок і дітей – такі були особливості тогочасних підрахунків. Христос воскрес!  Його бачили понад п’ятсот братів! 

Коли Апостол каже, що «більшість із них живе й досі, а дехто й спочили», то він наче запрошує тих, хто сумнівається, самим звернутись до тих багатьох живих свідків, аби поговорити з ними про їхню зустріч із воскреслим Христом. Бо спочили, тобто померли – упоїлись в Господі лише дехто, а інші, більшість – величезна хмара свідків донині живуть. Вони, звичайно ж, добре пам’ятають про свою неймовірну зустріч із розп’ятим і воскреслим Христом і багато чого можуть про неї розповісти. 

А була ще окрема з’ява Христа воскреслого Якову. Він – вірний свідок Христів, вірний свідок Христового розп’яття, смерті та воскресіння. Він бачив Христа розп’ятого, спілкувався з Ним і свідчив про Нього всім людям, проповідуючи Євангеліє Христове – Добру Новину про Христа розп’ятого  і воскреслого. 

Христос воскрес! Він з’явився «опісля усім апостолам». Це були ті апостоли «інших Сімдесят», яких Ісус був «послав їх по двох перед Себе до кожного міста та місця, куди Сам мав іти. І промовив до них: Хоч жниво велике, та робітників мало; тож благайте Господаря жнива, щоб робітників вислав на жниво Своє. Ідіть! Оце посилаю Я вас, як ягнят між вовки…» (Лк. 10:1-3). Вовки накинулись на Христа, Пастиря Доброго і Він був помер за Свою отару. Але ось Він воскрес! Христос воскрес!  І Він з’явився Своїм наляканим апостолам і Своїм воскресінням підтвердив перемогу над гріхом, дияволом і смертю! 

А далі Апостол Павло говорить про себе. Бо він був переслідником Церкви. Воскреслий Христос з’явився і йому! Апостол каже: «Він з'явився й мені, мов якому недородкові. Я-бо найменший з апостолів, що негідний зватись апостолом, бо я переслідував був Божу Церкву». Апостол визнає власний гріх і недостойність. Він недостойний зватись Апостолом через власне минуле. Однак воскреслий Господь з’явився і йому. 

А чому воскреслий Христос з’явився йому? Відповідь на це питання ми маємо у слові благодать. Благодаттю Божою я те, що є», –  каже Апостол. Благодаттю Божою він є тим, що є. Не власним минулим, бо хоча він до з’явлення йому воскреслого Христа, вважав себе за святого, він був переслідником Божих людей. У спасінні він уповав на Закон, на добрі діла, тож він не мав жодних шансів спастися і мати вічне життя. Але він спасенний  з Божої благодаті, тобто з Божої невимовної любові, не заслуженої ані Павлом, ані будь-ким з людей. 

Ось чому Павло спасенний. Ось чому спасенні всі Апостоли. Ось чому спасенні всі Божі люди. Ось чому спасенні ви і я. Ось чому Христос пішов на хрест – бо Він нас так полюбив. Ось чому ми так радісно сьогодні співаємо: «Христос воскрес із мертвих! Смертію смерть здолав і тим, що в гробах життя дарував!» 

Христос воскрес! Христос покликав Павла до служіння Євангелія. І Павло з радістю береться до проповіді Христа розп’ятого і воскреслого. Юдеї переслідували всіх Апостолів Христових але до Апостола Павла вони мали особливу ненависть. Адже він був одним із їх – він був дуже ревним переслідником Христа! Аж раптом він став одним із найбільших ревних Його проповідників! 

Вони не вірять у воскреслого Христа. І Павло у воскреслого Христа раніше не вірував. Більше того він жорстоко переслідував тих, хто заявляв, що Христос воскрес. Аж допоки воскреслий Христос не з’явився особисто Павлові! Оце так хід! Оце так поворот! І тепер той, хто найсильніше виступав проти Христа воскреслого, тепер Його найзавзятіше проповідує, бо Христос з’явився йому. Христос воскрес! 

Любі брати і сестри, сьогодні багато-хто у світі заявляє про те, що Христового воскресіння не було. Ми ж віруємо і знаємо, що Христос воскрес! Про це свідчать люди, які зустрічались із Христом воскреслим, спілкувались з Ним і навіть розділяли поживу! І найголовніше – про це нам свідчить Святе Писання. Новина про воскресіння Христа була чудова майже дві тисячі років тому і залишається чудовою і нині. 

Христос воскрес! А це означає, що гріх, диявол і смерть подолані. І це означає, що ми – прощені і спасенні. І це означає, що Останнього Дня, коли наш розп’ятий і воскреслий Спаситель-Христос повернеться у славі ми теж воскреснемо і увійдемо в Його Царство слави, аби жити в Царство разом із нашим люблячим Господом повіки віків. Ми чекаємо воскресіння мертвих і життя будучого віку. Бо розгромлений Христом наш ворог. Бо Христос воскрес! Воістину воскрес! Амінь.