З Днем Реформації!

 31 жовтня 1517 року монах-августинець прибив 95 тез-закликів до дискусії на двері Замкової Церкви у Віттенберзі, в Німеччині. Доктор Мартін Лютер сподівався, що його тези викличуть академічні дебати про покаяння, продаж індульгенцій та інші справи всередині Римо-Католицької Церкви, які суперечили Писанню. Втім, Рим кінець-кінцем відлучив Лютера, засудивши його як єретика. Лютерові реформи, які зосереджувалися на вченні про те, що віруючий виправдовується самою благодаттю через віру в Ісуса Христа, викликали релігійні реформи та повернення Церкви до Слова Божого не лише в німецьких землях, але й в багатьох європейських країнах.  З Днем Реформації!

     Молитва на День Реформації:
     Всемогутній і благодатний Господи! Сьогодні ми дякуємо Тобі за Твого слугу Мартіна Лютера і за Лютеранську Реформацію, через яку Ти відновив проповідь чистого Євангелія і євангельське життя у Твоїй Церкві. Виливай Твого Духа Святого на Твій вірний люд. Тримай нас непохитними у Твоїй благодаті та правді, захищай нас і визволяй нас у часи спокуси і даруй Церкві Твоїй спасенного миру; через  Ісуса Христа, Твого Сина, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.


Зі Скарбниці щоденної молитви

День Св. Філіпа Ніколаі, Йоганна Геерманна і Пауля Ґергарда, авторів гімнів

Сьогодні ми згадуємо Св. Філіпа Ніколаі, Йоганна Геерманна і Пауля Ґергарда, авторів гімнів і дякуємо за них Господу. Філіп Ніколаі (1556-1608 р. р.) служив пастирем у Німеччині під час Великої Чуми, яка за півроку відібрала життя тисячі трьохсот його парафіян. Окрім героїчного служіння упродовж лихоліття він написав тексти гімнів "Проснись, проснись, бо ніч минає" і "Зоря досвітня, світла і ясна" відомі зокрема, як цар і цариця лютеранських хоралів.

     Йоганн Геерманн (1585-1647 р. р.) теж був німецьким пастирем. Він мав погане здоров'я і ще страждав від бід, викликаних Тридцятилітньою війною (1618-1648). Тексти його гімнів відомі своєю ніжністю і глибиною почуттів.
      Пауль Ґергард (1607-1676 р. р.) був ще одним німецьким пастирем, який пережив жахіття Тридцятилітньої війни. На 1668 рік він утратив пастирську посаду в Берліні через відмову зрікатися лютеранських переконань і пережив смерть своїх п'яти дітей і дружини. Проте він зумів написати 133 гімни, усі з яких відображають його непохитну віру. Поряд із Мартіном Лютером його вважають за одного з найкращих авторів лютеранських гімнів.

(Зображення - Йоганн Геерманн).

Молитва на День Св. Філіпа Ніколаі, Йоганна Геерманна і Пауля Ґергарда, авторів гімнів:

Всемогутній Боже, Апостол Павло навчав нас славити Тебе псалмами і гімнами. і духовними піснями. Цього дня ми дякуємо Тобі за тих, що дали Церкві Твоїй великі гімни, особливо за слуг Твоїх: Філіпа Ніколаі, Йоганна Геерманна і Пауля Ґергарда. Хай Церкві Твоїй ніколи не бракує авторів гімнів, які через свої слова і музику віддають Тобі хвалу. Наповнюй нас бажанням славити Тебе і дякувати Тобі за Твою велику доброту; через Ісуса Христа, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог нині і повіки віків. Амінь.

       Зі Скарбниці щоденної молитви

День Св. Нестора Літописця

 Сьогодні ми дякуємо Господу за Св. Нестора Літописця (прибл. 1056 - 1114 р. р. по Р. Х.), нашого земляка і автора славетної Повісті Врем'яних Літ, в якій Св. Нестор, розглядаючи історію нашого краю, звеличує, зокрема, християнську віру та її вплив на становлення нашої цивілізації. Саме завдяки Св. Нестору Літописцю і його творові, українство святкує День української писемності та мови, за яку ми також сьогодні дякуємо Господу і просимо в Нього, аби ми, подібно до Св. Нестора Літописця, користувалися нашою рідною мовою для збудування і для поширення Євангелія Христового в нашому рідному краї.  Зі святом!

   Молитва на День Св. Нестора Літописця:

     Всемогутній Боже!  Ти підняв з-посеред нашого народу Свого слугу, Св. Нестора Літописця, аби він через свою працю звеличував і прославляв Твоє діло в нашому краю. Дай і нам такої любові до рідного народу, щоб і наша праця звеличувала Твоє діло в Україні; через Ісуса Христа, Твого Сина, а нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Прийдіть і побачите: проповідь на 20-у неділю по П'ятидесятниці

                             ПРИЙДІТЬ І ПОБАЧИТЕ

                      (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

        Наступного дня стояв знову Іван та двоє з учнів його. І, поглянувши на Ісуса, що проходив, Він сказав: «Ото – Агнець Божий!» І почули два учні, як він говорив, та й пішли за Ісусом. А Ісус обернувся й побачив, що вони йшли за Ним, та й каже до них: «Чого ви шукаєте?» А вони відказали Йому: «Равві (перекладене це визначає: Учителю), де Ти живеш?» Він говорить до них: «Ходіть і побачте!» Ті пішли та й побачили, де Він жив, і в Нього той день перебули. Було ж коло години десятої. А один із тих двох, що чули від Івана та йшли вслід за Ним, був Андрій, брат Симона Петра. Він знайшов перше Симона, брата свого, та й говорить до нього: «Знайшли ми Месію, (що визначає: Христос)». І привів він його до Ісуса. На нього ж споглянувши, промовив Ісус: «Ти –  Симон, син Йонин; будеш званий ти Кифа, (що визначає: скеля)». Наступного дня захотів Він піти в Галілею. І знайшов Він Пилипа та й каже йому: «Іди за Мною!» А Пилип із Віфсаїди походив, із міста Андрія й Петра. Пилип Нафанаїла знаходить та й каже йому: «Ми знайшли Того, що про Нього писав був Мойсей у Законі й Пророки, Ісуса, сина Йосипового, із Назарету». І сказав йому Нафанаїл: «Та хіба ж може бути з Назарету що добре?» Пилип йому каже: «Прийди та побач». Ісус, угледівши Нафанаїла, що до Нього йде, говорить про нього: «Ото справді ізраїльтянин, що немає в нім підступу!» Говорить Йому Нафанаїл: «Звідки знаєш мене?» Ісус відповів і до нього сказав: «Я бачив тебе ще давніш, ніж Пилип тебе кликав, як під фіґовим деревом був ти». Відповів Йому Нафанаїл: «Учителю, Ти –  Син Божий, Ти –  Цар Ізраїлів!» Ісус відповів і до нього сказав: «Через те віриш ти, що сказав Я тобі, що під фіґовим деревом бачив тебе? Більш від цього побачиш!» І Він каже йому: «Поправді, поправді кажу вам: Відтепер ви побачите небо відкрите та Анголів Божих, що на Людського Сина підіймаються та спускаються» (Євангеліє від Св. Івана 1:35-51). 

 Благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога й Отця, і спільність Святого Духа нехай буде зо всіма вами! Амінь (2 Кор.13:13). 

Любі брати і сестри, ми звертаємо більшу увагу на інших людей, коли на них вказують нам добре відомі нам і поважні люди. Зазвичай те, як вони описують ту або іншу людину, справляє на нас враження і надовго залишається в нашій пам’яті.  Чому так буває? Бо вони говорять про важливі речі – те чим відома та або інша людина. 

Наше Євангеліє спочатку ставить нас, вочевидь, на берег Йордану. А там стоїть Іван Христитель, останній пророк Старого Заповіту. І Він вказує на Христа, про Якого він і раніше був проповідував і вказував, і нагадує учням: «Ото – Агнець Божий!» Він наче каже їм: «Ви все ще ходите за мною і дивитесь, як я проповідую про Христа, про Ягня Боже. Але ж я – не Ягня Боже. Я лише Його Предтеча. 

Я посланий Богом, аби всім розказувати про Нього і показувати на Нього. Тож, чого ви ходите за мною? Не я  Агнець Божий, а ото – Агнець Божий!  Ісус – Ягня Боже, Яке на Себе гріх світу бере. Він – ваш Спаситель!» «І почули два учні, як він говорив, та й пішли за Ісусом». Вони пішли за Ним з цікавості. Їм хотілось більше дізнатись про це Ягня Боже.  Вони чекали на Христа.  Але, як ми знаємо, для них Христос мав би бути царем, а не Ягням Божим. Тож вони хочуть дізнатись про те, що то означають ті слова пророка – дізнатись усе про Боже Ягня, про Христа. 

Тож вони пішли слідом за Ісусом. А, коли Він їх запитався: «Чого ви шукаєте?», то вони не відповіли: «Спасіння» або: «Прощення гріхів», або: «Вічного життя». Їх цікавить насамперед, де живе Христос. Вони Його називають Учителем і Він запрошує їх до Себе додому. Коли ж вони побували у Христа вдома і провели з Ним день, вони вже знали, що знайшли Того, Кого шукали вони і на кого очікував весь віруючий Ізраїль, і Того, Хто був упованням усіх віруючих людей, починаючи від Адама і Єви. 

А, коли знаєш Христа, то природною реакцією є привести до Нього інших твоїх рідних і друзів. Тож «Андрій, брат Симона Петра… знайшов перше Симона, брата свого, та й говорить до нього: «Знайшли ми Месію, (що визначає: Христос)». Радість Андрія велика, адже тепер у Ізраїлю все піде зовсім по-іншому. Адже Месія мав відновити Царство Ізраїлю, а для Андрія і Петра це означало незалежність їхнього рідного краю і поклоніння Господу в мирі та процвітанні.  Аж до хреста Голгофи вони намагатимуться ігнорувати слова пророка: «Це – Агнець Божий, що на Себе гріх світу бере!» Як і нам хочеться миру, процвітання і всякого добра і так легко нам буває нехтувати нашими гріхами і хрестом. 

Коли Андрій привів до Христа свого брата, то саме Син Божий дає йому нове ім’я. «Ти –  Симон, син Йонин»,  – сказав Господь йому, «будеш званий ти Кифа, (що визначає: скеля)». Петро стане речником Апостолів і сповідуватиме Христа Сином Бога Живого. І якби не це сповідання віри, яку у нас творить Сам Бог, то Петро був би не каменем, а сипучим піском, бо, як і буває з нами, коли він надіявся на власну силу, то одразу сипався і у сповіданні віри, і в поведінці. 

А число учнів Господніх далі зростало. Далі Господь покликав Пилипа, а в нього теж був друг, який чекав на прихід Христа. Того друга звали Нафанаїл. Ми чуємо запрошення Пилипа і в ньому ми бачимо, на основі чого, ці віруючі мужі, чекали на прихід Христа. «Ми знайшли Того, що про Нього писав був Мойсей у Законі й Пророки, Ісуса, сина Йосипового, із Назарету», – ділився радісною новиною Пилип із Нафанаїлом. Ось розмова віруючих людей. Ось що вони читають і слухають. Не байки, не передання. Вони слухають і читають Писання. А Писання свідчать про Христа. 

Нафанаїл теж любить слухати і читати Писання, проте він знає, що Месія має прийти з роду Давидового, а всі знають, що Давидове коріння – не в Назареті, а в Юді і зокрема у Віфлеємі. Втім Пилип переконаний, що Ісус – це Христос і тому теж запрошує Нафанаїла: «Прийди та побач». Запрошення віруючого друга часто діє і допомагає спасти людину не тільки від голоду і холоду, як це буває в нас під час війни, але й від гріха і пекла – спасти до вічного життя в Божому Царстві. 

І Нафанаїл скористався запрошенням свого віруючого друга. Але ще дорогою до Христа він чує від Сина Божого похвалу: «Ото справді ізраїльтянин, що немає в нім підступу!»  Господь наче каже: «Ось іде справді віруючий чоловік, який уповає на Христа і чекає на прихід Месії, звіряючи все зі Словом Божим. Він хоче спасіння і собі, і людям. Він не лукавий і перебуває у правді Писання та в молитвах до Господа. 

Коли Спаситель хвалить його, то це Нафанаїла дивує. До того  ж він дуже добре знає, що люди буває підлещуються до інших людей, аби здобути їхню прихильність та потім щось від  них отримати. І це може бути дуже небезпечно. Як і навчає нас премудрий Соломон: «Людина, що другові своєму підлещує, на стопах його пастку ставить» (Пр. 29:5). Тож питання Нафанаїла – питання розумного віруючого: ««Звідки знаєш мене?» 

Господь на це питання не ображається, а пояснює Нафанаїлові: «Я бачив тебе ще давніш, ніж Пилип тебе кликав, як під фіґовим деревом був ти».  Ще до того, як Пилип покликав Нафанаїла, Господь його бачив. А як Він міг бачити Нафанаїла? Він бачив Нафанаїла так само, як Він бачить кожного з нас, любі брати і сестри. Давид співав про Господа: «Господи, випробував Ти мене та й пізнав, Ти знаєш сидіння моє та вставання моє, думку мою розумієш здалека. Дорогу мою та лежання моє виміряєш, і Ти всі путі мої знаєш, бо ще слова нема на моїм язиці, а вже, Господи, знаєш те все! Оточив Ти мене ззаду й спереду, і руку Свою надо мною поклав. Дивне знання над моє розуміння, високе воно, я його не подолаю! Куди я від Духа Твого піду, і куди я втечу від Твого лиця? Якщо я на небо зійду, то Ти – там, або постелюся в шеолі – ось Ти! Понесуся на крилах зірниці, спочину я на кінці моря, то рука Твоя й там попровадить мене, і мене буде тримати правиця Твоя! (Пс. 138:1-10).

Син Давидів, Господь Христос – не просто істинна і свята людина, але й святий Бог: всемогутній, всюдисущий і всевідаючий. Він бачив Нафанаїла, як той молився і чув Його молитву. Він так само бачить і нас, і знає все про нас кожної миті нашого життя. А Нафанаїл тепер добре розуміє, Хто перед ним стоїть і промовляє своє сповідання віри: «Учителю, Ти –  Син Божий, Ти –  Цар Ізраїлів!» 

Нафанаїл увірував через слова Христа, зрозумівши, що перед Ним стоїть обіцяний Син Божий – Бог, Який воплотився. Але Господь обіцяє Нафанаїлові, який увірував через слова Христа ще дивовижніші речі. Він промовляє до Нафанаїла і до всіх нас, що віруємо в Христа: «Відтепер ви побачите небо відкрите та Анголів Божих, що на Людського Сина підіймаються та спускаються». 

Ми це побачимо, бо Христос – Агнець Божий, що на Себе гріх світу бере. Він не просто всемогутній, всюдисущий  і всевідаючий Богочоловік – Він люблячий Спаситель людства. Він забрав на Себе всі гріхи Андрія і Петра, Пилипа і Нафанаїла, усі наші гріхи і всі до одного гріхи людства. Слова Агнець Божий і бути Агнцем Божим означає з любові до всіх людей на світі Своєю невинною і святою кров’ю  Ягняти Божого їх усі обмити і принести Себе Самого в жертву за всі наші гріхи, померши замість кожного з нас і на місці кожного з нас на хресті Голгофи. 

Але як пропровідував у день П’ятидесятниці Петро про Христа: «Та Бог воскресив Його, пута смерти усунувши, вона бо тримати Його не могла». Христос воскрес із мертвих, аби кожен, хто вірує в Нього, був виправданий і мав вічне життя. А той, хто виправданий і має вічне життя, той побачить Христа у славі, і побачить «небо відкрите та Анголів Божих, що на Людського Сина підіймаються та спускаються». 

Ми побачимо це в Останній День, який буде днем повернення нашого Спасителя і днем нашої великої переміни до вічного життя у прославлених тілах або ж днем нашого воскресіння у святих і нетлінних тілах. А воскреснувши з мертвих, ми вже ніколи не будемо ані помирати, ані навіть хворіти, бо ми увійдемо у Царство Христове, де будемо жити з нашим Святим Царем повіки віків. 

А до того часу ми запрошуємо тих, хто ще не знає Христа: «Прийдіть і побачте – прийдіть побачте Христа, бо Він з нами – із Церквою, як Наречений із Своєю Нареченою. Побачте Його у людях Його. Почуйте Його Слові. Доторкніться Його у Таїнстві, до якого Він нас запрошує, аби ми споживаючи Його істинні тіло та крові під виглядом хліба та вина Святої Євхаристії, покріпювались у нашій вірі і в наших силах, отримуючи прощення гріхів, спасіння і вічне життя. А ми сповідуючи нашу віру у реальну присутність нашого Царя, співаємо в нашій літургії: «Ми, що Херувимів тайно уявляємо і життя творящій Трійці трисвятую пісню співаємо, всяку журбу життєву відложімо тепер, щоб Царя всього прийняти, Якого невидио  проводжають ряди ангелів. Алілуя, алілуя, алілуя».  Прийди, Господи Ісусе! Амінь. 

Цареві ж віків - нетлінному, невидимому, єдиному, премудрому Богові, – честь і слава на віки вічні, амінь (1 Тим. 1:17).

День Св. Євангеліста Луки

 Сьогодні ми згадуємо Св. Євангеліста Луку і дякуємо за нього Господу. Св. Лука, про якого згадує Св. Павло як про улюбленого лікаря (Кол. 4:14), показує нам Ісуса, кров Якого є ліками безсмертя. Будучи супутником Павла у його подорожах, Апостол відгукувався про Євангеліє від Луки, як про своє за його цілительство душ (Євсевій). Лука перебував із Павло у його другій місіонерській подорожі, долучившись до тієї подорожі після того, як Павло отримав македонський поклик нести Євангеліє у Європу (Дії 16:10-17). Ймовірніше за все, Лука на сім років залишився у Филипах, долучившись знову до Павла у час його третьої місіонерської подорожі у Македонії. Він подорожував із Павлом до Троад, Єрусалиму та Кесарії, де Павла було на два роки ув'язнено (Дії 20:5-21:18). Очевидно, саме перебуваючи в Кесарії, Лука отримав слова для використання в його Євангелії. Після того Лука супроводжував Павла в його подорожі до Риму (Дії 27:1-28:16). Особливо улюбленими в Євангелії від Луки є оповіді про Доброго Самарянина (Луки 10:29-37), блудного сина (Луки 15:11-32), багатого і Лазаря (Луки 16:19-31) і фарисея та митника (Луки 18:9-14). Лише Лука наводить детальну оповідь про народження Христа (Луки 2:1-20) і величальні Марії (Луки 1:46-55), Захарія (Луки 1:68-79) і Семена (Луки 2:29-32). Аби показати, як Господь Христос продовжував Своє діло у Ранній Церкві через Апостолів, Лука також записав Дії Апостолів. З-під пера Св. Євангеліста Луки вийшло понад третину Нового Заповіту.

Молитва на День Св. Євангеліста Луки:

Всемогутній Боже, Отче наш! Твій благословенний Син покликав лікаря Луку, аби він був євангелістом і лікарем душ. Подай, аби цілющі ліки Євангелія і Таїнств проганяли недуги душ наших, аби з охочим серцем ми завжди любили Тебе і Тобі служили; через Ісуса Христа, Твого Сина, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

Діти Божі: проповідь на 19-у неділю по П'ятидесятниці

                                      ДІТИ БОЖІ

(Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука) 

Подивіться, яку любов дав нам Отець, щоб ми були дітьми Божими, і ними ми є. Світ нас не знає тому, що Його не пізнав. Улюблені, ми тепер Божі діти, але ще не виявилось, що ми будемо. Та знаємо, що, коли з'явиться, то будем подібні до Нього, бо будемо бачити Його, як Він є. І кожен, хто має на Нього надію оцю, очищає себе так же само, як чистий і Він. Кожен, хто чинить гріх, чинить і беззаконня. Бо гріх – то беззаконня. І ви знаєте, що Він був з'явився, щоб гріхи наші взяти, а гріха в Нім нема. Кожен, хто в Нім пробуває, не грішить; усякий, хто грішить, не бачив Його, і не пізнав Його. Діточки, хай ніхто вас не зводить! Хто чинить праведність, той – праведний, як праведний Він! Хто чинить гріх, той – від диявола, бо диявол грішить від початку. Тому-то з'явився Син Божий, щоб знищити справи диявола (1 Івана 3:1-8). 

 Благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога й Отця, і спільність Святого Духа нехай буде зо всіма вами! Амінь (2 Кор.13:13). 

Любі брати і сестри, уявіть собі таку ситуацію: до дитини день за днем приходить лукавий і брехливий сусід, і весь час її переконує, що насправді вона – чужа у її сім’ї, батьки – не її рідні і її не люблять. Інколи такий лукавий сусід наводить докази правдивості своїх слів: батьки не дають цій дитини поспати, а будять її вранці до школи, а в неділю ще й до церкви. Не годують її солодощами, а змушують їсти фрукти, салати, каші, супи і все таке подібне.

Вони не дозволяють цій дитині дивитись фільми чи ходити на шоу, де пропагується відвертий блуд і перелюб. А ще ж буває, коли батьки вдаються до дисципліни та покарання дітей!  Ну, це вже вірна ознака того, що вони – нелюблячі і неправдиві батьки.  Дитина, наслухавшись таких «повчань» і «об’явлень» може, якщо не повірити в брехню лукавої людини, то принаймні, почне сумніватись у тому, що батьки – це її справжні батьки і, що вони справді її люблять. 

Це будуть перші кроки до відчуження і полишання сім’ї перед початком бід і нещасть. Подібним чином, любі брати і сестри, діє диявол. Ми не бачимо його особисто, принаймні ми не бачимо його таким, як його зазвичай зображають: з рильцем, як у свині, з ратицями на ногах і з довгим хвостом. Диявол – дух, нечистий дух і він має дуже багато рабів. 

А хто його раби? Це всі невіруючі. Тож йому необов’язково з’являтись і лякати нас своєю з’явою, бо тоді, налякані, ми його й слухати, напевно, не захочемо. Але ми залюбки, буває, слухаємо тих, хто спонукає нас відмовлятись від здорової духовної їжі – проповіді Слова Божого і Таїнства, а натомість поглинати сміття світу – усякі ідеї, які відводять нас від Христа. 

Диявол вміло користується засобами масової інформації і різноманітними шоу, аби переконати нас, що блуд, перелюб, злодійство і обман – це весело, а ми ще й гроші платимо за те, щоб почути і подивитись те, що після реготу приводить до руйнування устоїв суспільства і рік крові та руїн на місці наших міст і сіл. 

Аби ми і наші діти не ходили до церкви, диявол через своїх слуг запрошує провадити неділі веселіше і корисніше для пекла: у ліжку, перед телевізором, спортивних секціях або інших розвагах, адже ми заслужили на відпочинок, а Бог чомусь вимагає присвячувати відпочинковий день Йому. 

Ну і нарешті, Божа дисципліна. Як Бог може дозволяти відбуватись злу в нашому житті? Бог повинен бути добрим і потурати нашим гріхам, хіба ні? Хіба не так роблять справжні, люблячі батьки? Диявол дуже хотів би, аби ми ніколи не чули слів з Писання: «Бо Господь, кого любить, того Він карає, і б'є кожного сина, якого приймає! Коли терпите кару, то робить Бог вам, як синам. Хіба є такий син, що батько його не карає? А коли ви без кари, що спільна для всіх, то ви діти з перелюбу, а не сини» (Євр. 12:6-8).  Натомість він переконує нас, що Бог нас ненавидить і, що ми – не Божі діти. 

    Але Бог Святий Дух через Апостола Івана запевнює нас і про любов Божу і про те, що ми – Його улюблені діти. Він каже: «Подивіться, яку любов дав нам Отець, щоб ми були дітьми Божими, і ними ми є». Бог нас любить, любі брати і сестри і Бог не перестає нас любити. Ми стали дітьми Божими через Його до нас любов, адже «так-бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне. Бо Бог не послав Свого Сина на світ, щоб Він світ засудив, але щоб через Нього світ спасся» (Ів. 3:16, 17). 

    Те, що ми діти Божі – не наше діяння, а вияв безмежної Божої любові. І ми діти Божі не в якомусь майбутньому, каже Апостол, а ми вже є дітьми Божими. Для світу ми – звичайні люди. Над нами не сяє німб. Але ми – діти Божі не через наявність або відсутність німбу над нашими головами. Ми – діти Божі через віру в Христа. Ми уповаємо на Христа. Ми довіряємо Йому. Христос живе у нас і через це ми – діти Божі. 

    Тож ми живемо у світі і серед людей цього світу без особливих видимих зовнішніх ознак на наших тілах.   Зовні ми, як діти світу. Проте весь час такими ми не будемо, бо невпинно наближається той час, коли наш Господь Христос повернеться у славі і ось тоді все зміниться. У день повернення Христа у славі ми, якщо ми помремо до Його приходу – ми воскреснемо у досконалих і святих тілах. Або, якщо ми будемо ще жити в час повернення Господа у славі, то помирати нам не доведеться, а Він перемінить наші тіла на святі і досконалі. 

     Ось тоді буде видно різницю між дітьми Божими і дітьми цього світу, рабами диявола, які будуть вкинуті на вічні муки в невгасимий огонь аду. А ми будемо жити вічно з Христом у Його святому Царстві. Ми будемо бачити Його!  Хіба це не чудово? Ми будемо бачити нашого Спасителя так, як Його бачили Апостоли і навіть більше – ми будемо бачити Його у прославленому тілі, адже Він, хоча є вічний Бог – Він навіки залишиться істинною людиною, і нашим Братом!  Ми будемо бачити Христа і самі будемо мати прославлені тіла!    

    А до того часу ми поки що живемо в тлінних тілах, які заражені гріхом. А відмінність між нами і рабами диявола полягає у нашій вірі і наших вчинках.  Хоча ми до нашої смерті або до повернення Христа у славі живемо в тлінних тілах, ми все-таки чисті перед Богом. Світ цієї чистоти не бачить. Він бачить наші хвороби, страждання і навіть смерть, і думає собі: «Ну які це діти Божі? Вони хворіють, страждають і помирають так само як і всі люди на світі!» 

  Але різниця є і вона суттєва! Апостол каже, що кожен, хто уповає на Христа, той стає чистий – і то настільки чистий як Сам Христос! В іншому місці свого Послання Апостол нас навчає: «Коли ж ходимо в світлі, як Сам Він у світлі, то маємо спільність один із одним, і кров Ісуса Христа, Його Сина, очищує нас від усякого гріха» (1 Ів. 1:7). 

     Коли ми віримо в Христа, то Його свята і невинна кров, очищує нас від усякого гріха – очищує постійно.  Як це чудово оспівує наш гімн: «З Його чола і рук, і ніг тече ще й досі свята кров, що з кожного змиває гріх, хто в вірі до Христа прийшов» (УЛС 23:3). Христова кров, пролита на хресті Голгофи і далі очищує нас любі брати і сестри, а Христова хресна жертва за наші гріхи – простягається на всі покоління і на всі віки: і до Різдва Христового, і після Різдва Його і аж до Останнього Дня – повернення Сина Божого у славі. 

   Ось така велика Божа любов, що Він віддав Сина Свого, аби ми були очищені Його кров’ю і аби вірою в Христа ми були виправдані і були дітьми Божими, чистими і святими, незважаючи на те, як ми виглядаємо в очах світу.  Проте це не означає, що ми можемо далі залишатись у гріхах і коїти гріхи. 

     Апостол далі каже: «Кожен, хто чинить гріх, чинить і беззаконня. Бо гріх – то беззаконня». Не можна бути дитиною Божою і залишатись у гріхах, коїти гріхи, як це роблять невіруючі люди.  Бо якщо дияволу не вдасться переконати нас, що Бог нас не любить і що ми не Божі діти, то він буде намагатись зайти з іншого боку і навчати нас, що можна бути Божою дитиною і далі коїти всякі гріхи. Апостол наче каже: «Ні! Так бути не може! Бо хто чинить гріхи, той коїть беззаконня! Дитина Божа так діяти не буде!» 

     А як буде діяти Божа дитина? Вона буде діяти, як Той, Хто її породив! Вона буде діяти, як Отець! Вона буде діяти як Христос! Адже, як каже Апостол: «Ви знаєте, що (Христос) був з'явився, щоб гріхи наші взяти, а гріха в Нім нема. Кожен, хто в Нім пробуває, не грішить». Кожному віруючому, кожній віруючій гріхи огидні. Ми хочемо жити так, як каже Бог. 

  А як щодо людини, яка заявляє про те, що вона віруюча, але далі залишається у гріхах і насолоджується ними?  Апостол каже: «Усякий, хто грішить, не бачив Його, і не пізнав Його». Немає різниці, ким є той, хто грішить, що би він про себе не говорив. Такий у Христа не увірував і Христа не пізнав, і не знає, хоча й може хвалитись протилежним. 

  Адже той, хто знає Христа, той чинить праведність, бо й Сам Христос – праведний і Він живе в нас.   А як він чинить праведність?  Він отримує цю праведність, визнаючи свої гріхи і уповаючи на Христа. І будучи виправданим заради Христа, любить Бога і також любить ближніх. Бо чинити праведність означає, сповідувати Свою віру в Христа вустами і перебувати у Його Слові. І чинити праведність означає також служити нашому ближніми добрими ділами – тими ділами, які для нас визначає Бог у Його Десяти Заповідях. 

  А хто цього не робить, але навпаки залишається у гріхах і не шукає прощення у Христі, той не просто невіруючий у Христа, а той – від диявола. Третього не дано. Або ти – дитя Боже через віру в Христа, або ти далі залишаєшся рабом диявола, а отже залишаєшся у своїх гріхах. Бо що робить раб? Він виконує волю свого пана і робить від його імені і для нього певну роботу. Тож, коли хтось грішить, то він працює на диявола. І диявол є його і паном, і наставником і отцем духовним.  Бо сам диявол грішить від початку і своїх рабів навчає подібному і до гріха весь час спонукає. 

  Але Бог не хоче, щоб люди грішили і гинули в своїх гріхах. «Тому-то», – каже Апостол, «з'явився Син Божий, щоб знищити справи диявола». Син Божий прийшов, щоб вирвати нас із того жахливого рабства і темряви гріха і переставити нас у Своє світле і святе Царство праведності і життя. Диявол хоче, щоб загинули всі люди, бо коли людина залишається в гріхах, то вона – пропаща і приречена до смерті тимчасової і вічної. А Бог хоче, щоб усі люди спаслися. Бог не бажає погибелі ні однієї людини. Бог хоче спасіння усім людям. 

      І те, що ми сьогодні, любі брати і сестри сьогодні тут зібрані є доказом цього бажання нашого Отця Небесного і доказом Його любові. Він любить нас невпинно і безмежно. Господь утішає нас Своїм Словом, живить нас Своїми істинними тілом і кров’ю у хлібові та вині Святої Вечері, даючи нам разом із ними і в них прощення гріхів, спасіння і вічне життя і покріплює нас, аби зростали в любові до Бога і до людей, виявляючи, що ми є Його любі і люблені сини та доньки. Заради Христа. Амінь. 

Цареві ж віків - нетлінному, невидимому, єдиному, премудрому Богові, – честь і слава на віки вічні, амінь (1 Тим. 1:17).

Це ми пробиваємо руки Христові

 Коли ти бачиш цвяхи, що пронизують Христові руки, то можеш бути впевненим, що це зробив ти. Коли бачиш Його вінець терновий, то знай, що це твої лихі думки... За кожен цвях, що пронизав Христа, в тисячу разів ті цвяхи справедливо мали би пронизати тебе і то так, щоб упиватись в тебе повіки віків, завдаючи нестерпного болю! Коли Христа мучено цвяхами, що пронизують Його руки та ноги, то це ти мав би зазнавати той біль від них і то ще більший від цвяхів біль, який воістину стане долею тих, що не мають користі з Христових страстей... Найбільша користь від страстей Христових полягає в тому, що людина бачить своє істинне лице і цим стає нажахана і скрушена... Поза всякими сумнівами ми стверджуємо, що той, хто розмірковує про страждання Божі бодай один день або й годину, а то й навіть чверть години, той робить краще аніж би цілий рік постився, щоденно молився Псалмом і навіть почув сотню мес. Такий роздум змінює єство людини і майже як Хрищення, дає їй нове народження. Тут страсті Христові виконують своє природне і шляхетне діло, задушуючи старого Адама і проганяючи усяку радість, вдоволення і впевненість, які людина може виводити від інших створінь, як і Христос був покинутий усіма, навіть Богом.

Мартін Лютер

Чи всі люди повинні одружуватись?

Ні. Не всі повинні вступати в шлюб, бо Христос робить винятки: 1) ті, хто за природою або із якихось інших причин не може вступати в шлюб або не підходить для шлюбу; 2) ті, кому Бог дав дар стриманості так, що вони можуть непорочно жити і поза шлюбом, або в стані цнотливості чи удівства (Матвія 19:11, 12). І Павло справді радить тим людям, які отримали дар стриманості, такими й залишатись, бо у такому їхньому стані целібату вони зазнать менше негараздів і матимуть можливість вільніше та чистіше, без зовнішніх перешкод поклонятись Богові... (1 Коринтян 7:8, 26, 34, 35). Але, каже Павло, якщо такі люди теж захочуть одружитись, то можуть зробити це без гріха (1 Коринтян 7:26, 28). Та Павло говорить ще й про інших, які не можуть себе стримувати, що шлюб був установлений і запроваджений для того, щоб уникати розпусти і що краще одружуватись, аніж палати (1 Коринтян 7:1, 2, 9).

Мартін Хемніц, Довідник: служіння, Слово і Таїнства

Нове й лахміття: проповідь на 18-у неділю по П'ятидесятниці

       НОВЕ Й ЛАХМІТТЯ

     (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука) 

            А учні Іванові та фарисейські постили. І приходять вони, та й говорять до Нього: «Чому учні Іванові та фарисейські постять, а учні Твої не постять?» Ісус же промовив до них: «Хіба постити можуть гості весільні, поки з ними ще є молодий? Доки мають вони молодого з собою, то постити не можуть. Але прийдуть ті дні, коли заберуть молодого від них, то й постити будуть вони за тих днів. І не пришиває ніхто до старої одежі латки з сукна сирового, а як ні, то край латки нової одірветься там від старого, і дірка стане ще гірша. І ніхто не вливає вина молодого в старі бурдюки, а то попрориває вино бурдюки, і вино й бурдюки пропадуть, а вливають вино молоде до нових бурдюків».  І сталось, як Він переходив ланами в суботу, Його учні дорогою йшли, та й стали колосся зривати. Фарисеї ж казали Йому: «Подивись, чому роблять у суботу вони, чого не годиться?» А Він їм відказав: «Чи ж ви не читали ніколи, що зробив був Давид, як потребу він мав та сам зголоднів був і ті, що були з ним? Як він увійшов був до Божого дому за первосвященика Авіятара, і спожив хліби показні, яких їсти не можна було, тільки священикам, і дав він і тим, хто був із ним?»  І сказав Він до них: «Субота постала для чоловіка, а не чоловік для суботи, а тому-то Син Людський – Господь і суботі» (Євангеліє від Св. Марка 2:18-28). 

            Благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога й Отця, і спільність Святого Духа нехай буде зо всіма вами! Амінь (2 Кор.13:13). 

Любі брати і сестри, чому нас запрошують на весілля і для чого ми йдемо на весілля? Здається, що відповідь на це запитання лежить у самому слові – «весілля!». Ми йдемо туди, щоб веселитись! Нас запрошують молодий і молода, і батьки молодят, аби з ними розділити радість створення нової сім’ї – сісти за столи, їсти, пити, співати, танцювати – одним словом веселитись. Для того воно і є весілля. 

Але дивно було б, якби гості йшли на весілля і сідали за столи не для того, щоб їсти і пити, коли їх припрошують батько й мати молодят. І було б дивно, якби вони не раділи шлюбові, не співали і не танцювали. Хіба хтось поститься на весіллі? Хіба нормально там не радіти і не веселитись? 

Сьогодні ми чуємо, як Іванові учні і фарисеї постились. Іванові учні постились, бо їхній учитель, Іван, перебував у в’язниці. А фарисеї постились, бо вони таким чином намагались заслужити самі собі спасіння. Закон Мойсеїв обов’язкового одноденного посту один раз на рік. Вони ж запровадили свої власні правила і кількість їхніх постів зросла практично у 100 разів! Незважаючи на обставини, вони разом із відомим фарисеєм з храму могли вихвалятись перед Богом: «Дякую, Боже, Тобі, що я не такий, як інші люди: здирщики, неправедні, перелюбні, або як цей митник. Я пощу два рази на тиждень…!» (Лк. 18:11,12). 

Ось так на перше місце в їхньому житті ставали вони самі. І уповання їхнє теж було на їхні власні діла. Як це буває і з нами, коли ми покладаємо надію на щось добре в самих собі, або на те, яких зусиль докладаємо ми особисто, аби спастися. Тож Господь повертає їх і нас до того Ким є Він і ким є ми, і якими є ми, коли ми разом із Христом. 

Учні разом із Христом – це весільні гості разом із молодим на весіллі. Вони веселяться. Бо хто ж на весіллі поститься? А Христос – особливий молодий. Він – Цар Небесний. Він має в Собі життя і є істинний Бог. Де Він – там Його Царство і там не має місця ні хворобам, ні стражданням, ані самій смерті. Бо Він є Святий Ізраїлів і Життя. І де Він – там обов’язково є радість. 

    «Але прийдуть ті дні»,  – каже Господь, «коли заберуть молодого від них (від учнів), то й постити будуть вони за тих днів».  Фарисеї, які дуже вихвалялись своїми постами, візьмуть участь у змові проти Христа, аби Його забрати від Церкви: заарештувати і вбити, переконавши римлян розіпнути Сина Божого. 

   І Господь усе це знає. І навіть більше – Він прийшов для того, аби бути виданим невіруючими юдеями в руки язичників на хресну смерть. Бо таким був Божий план спасіння людства.  У наших гріхах ми були приречені лише до смерті, тимчасової і вічної. Але «так-бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне» (Iв. 3:16). 

   Коли Він піде на хресні муки, аби померти за всіх грішників – за вас і за мене включно, Його учні будуть постити, бо буде забрано Молодого, Христа – їхню надію, їхнє уповання і їхню радість. Але те постування завершиться радістю, бо на третій день Христос воскрес і тепер немає причини сумувати, бо хоча Він вознісся на небеса, але Він перебуває з нами завжди, адже будучи вже завжди істинною Людиною, Він також – істинний Бог і як Богочоловік – Він всюдисущий, всевідаючий і всемогутній. 

  І Він нас любить. Коли ми каємось, то Він нас прощає, не через те, що ми постимось, а через те, що Він – милостивий і люблячий, і такий Він був, є і буде завжди. Цього не розуміли фарисеї. Цього не розуміють і їхні послідовники, в якій би конфесії вони не перебували. Бог любить людей. Бог хоче нашого спасіння. І Він дає це спасіння кожному, хто вірує в Христа, хто радіє Христом, хто уповає на Христа.

Фарисеї цього не розуміють. Вони не розуміють Писання. Вони його витлумачують і перекручують на свій власний, грішний розум і зовсім не бачать там Христа і Бога милостивого. Їхнє все вчення, яким би мудрим воно їм не здавалося б – наче стара одежа, лахміття, сповнене тління. А в Бога – все нове і сповнене життя. 

Тож Господь каже, що марно пришивати латку з нового сукна на лахміття. Марно додавати до науки про виправдання ділами віру в Христа, Божу благодать і любов. Те старе вчення стане ще гіршим. Краще скинути лахміття і одягнутись у нову одежу – тим більше, що Бог простягає її безкоштовно у Христі кожному розкаяному грішникові і каже: «Бери, вдягайся в нову одежу і ходи, радіючи нею!» Як і Павло співає: «Ви всі – сини Божі через віру в Христа Ісуса! Бо ви всі, що в Христа охристилися, у Христа зодягнулися!» (Гал. 3:26, 27). Ви всі, любі віруючі, що віруєте у Христа, зодягнуті у нову одежу, у праведність Христову, і маєте спасіння, і вічне життя! 

Нове руйнує тлінне, а хто намагається старе і тлінне поєднати з новим, той робить дурну помилку і зазнає великих втрат. Хто намагається поєднати виправдання самою вірою в Христа і виправдання ділами, благодать і Закон, той змарнує все. Бо Євангеліє, як каже Апостол Павло – «сила Божа на спасіння кожному, хто вірує» (Рим. 1:16). Воно живе і життєдайне. Воно – носій Святого Духа, воно Ним наповнене. 

Воно наче вино молоде, яке ще грає і сповнене молодої енергії. Якщо молоде вино влити в старий бурдюк зі шкіри, що всихає, то воно його просто розірве і буде знищений старий бурдюк, і змарноване молоде вино. Так само ніякої користі не буде із вливання Євангелія у проповіді про виправдання добрими ділами. Це буде марнування Євангелія і дальше руйнування невіруючих людей. Євангеліє – це завжди молоде вино, а вчення про виправдання ділами – завжди старі бурдюки, з яких користі – нуль. 

Але де Євангеліє, там Святий Дух, там Господь, там Царство Небесне, там обновлення життя, і радість, і Божа любов, і свобода. Нас Господь обновлює щодня. Він обновлює нас щодня Своїм Євангелієм, утішаючи нас Своїм святим Словом і покріплюючи нас Своїми істинними тілом і кров’ю у хлібові та вині Святої Вечері, даючи в них і з ним прощення гріхів, і вічне життя. З Христом, з Його благодаттю – оновлення життя і радість завжди, бо де є вічне життя, а воно – там де Христос, там і радість, і всетриваючий весільний банкет.

Цієї Божої любові і свободи фарисеї ні стародавні, ані нинішні зрозуміти не в стані. Їх тягне до старого лахміття і до старих зношених бурдюків – їх тягне до старого сміття – вчення про виправдання ділами і вони Бога і Його Слова не розуміють. 

Вони Закону не розуміють. Вони вважають, що люди були створені для виконання Закону. Тобто, уся мета нашого життя має бути – виконувати Закон. Але це ще півбіди. Так само як із постами, кількість яких вони намножили принаймні у 100 разів, так само із правилами, яких вони намножили, не розуміючи ні Бога, ні Христа, а отже не розуміючи ні Писання, ні Закону. 

       У них своє уявлення – всі мають виконувати їхні правила: у цьому полягає сутність існування людства. Тож вони пильнують, як усі ті закони і правила виконуються. А особливо вони пильнують за Христом і за Його учнями, коли вони йдуть ланами в суботу і зривали колоски. Чому учні зривали колоски? Бо хотіли їсти!  Вони були голодні! 

Але для фарисеїв – важливіша субота і можливість переслідувати Христа через напад на Його учнів.  «Подивись, чому роблять у суботу вони, чого не годиться?» – докоряють вони Христові. Те, що вони голодні, фарисеїв не хвилює. У фарисеїв свої закони –  про п’ять колосків, чи просто про колоски на полі для голодних. Натхненник їхньої віри і сталінської, і російської – один, сам сатана! 

Тож Господь нагадує їм і всім, хто хочуть втиснути спасенних у лещата усіх на світі талмудів, що Давид, пророк і цар, коли зголоднів, то їв показні хліби, які могли їсти лише священики. При чому їм не лише Давид, як Помазанець Божий, але і його друзі, що були з ними і які були теж дуже голодними. Чому ж вони їли ті показні хліби і Бог їх за це не покарав і навіть не докорив? 

Тому що Богові важливіше те, що в серці людини, а не якесь позірне виконання Його постанов, а тим більше постанов якихось рабинів, які не знають Христа, а отже і не розуміють Бога! Вони не розуміють, що Бог благословив суботу, день святий ще в час створення світу, а закон про суботу був даний, як благословення для народу, аби вони мали не лише фізичний відпочинок, але й духовний і набирались сили, слухаючи проповіді про грядущого Христа, Який є виконанням Суботи та істинний Відпочинок і Який є Господь і суботі, бо це ж Він її дав. 

Фарисеї не мали більше аргументів. З Богом не посперечаєшся. Так само як марно сперечатись із Святим Духом, Який у християнській свободі привів Апостолів до святкування неділі, дня воскресіння Господнього, як дня для поклоніння Богові – не як інший закон, а як бажання святкувати передсмак великої весільної вечері, яка розпочнеться у час повернення нашого Господа Христа у славі. Прийди, Господи Ісусе!  Амінь. 

Цареві ж віків - нетлінному, невидимому, єдиному, премудрому Богові, – честь і слава на віки вічні, амінь (1 Тим. 1:17).

День Св. Генріха Мельхіора Мюленберґа, пастиря

 Сьогодні ми згадуємо пастиря  Генріха Мельхіора Мюленберґа і дякуємо за нього Богові.  Генріх Мельхіор Мюленберґ народився 1711 року в Айнбеці, Німеччина, а в американські колонії він прибув 1742 року. Перебравшись із Європи до Америки, пастир Мюленберґ установив взірець лютеранських парафій у Північній Америці.  Сам він служив упродовж сорока п'яти років у Пенсільванії. Будучи невтомним мандрівником, Мюленберґ допоміг заснувати чимало лютеранських громад і був головним організатором першого лютеранського синоду в Північній Америці, Міністеріуму Пенсівальнії, який було засновано 1748 року. Пастир Мюленбнрґ цінував роль музики в лютеранській службі Божій і часто служив сам органістом. Він також був головним упорядником американської лютеранської літургії (упорядкована теж 1748 року). Пастиря Мюленберґа пам'ятають, як церковного провідника, журналіста, літургіста і понад усе - як пастиря громади під його опікою. Пастир Мюленберґ був покликаний до небесної домівки 1787 року, залишивши велику родину та тривалу спадщину - американське лютеранство.

Молитва на День Св. Генріха Мельхіора Мюленберґа, пастиря:

Господи Ісусе, Добрий Пастирю Твого люду!  Приносимо Тобі подяку за слугу Твого, Генріха Мельхіора Мюленберґа, який був вірний у піклуванні про отару, передану під його опіку. Благослови, аби ми могли повторювати його приклад і на практиці застосовувати його вчення про святе життя. Подай сили пастирям, які опікуються Твоєю отарою нині, аби Твоєю благодаттю люди Твої могли зростати у повноті життя, яке призначене для них у раю; бо Ти живеш і царюєш з Отцем і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків! Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

Християнська громада має владу обирати і кликати проповідників

     Св. Павло дає кожному християнинові владу навчати серед християн, якщо є така потреба і каже: "Бо можете пророкувати ви всі по одному, щоб училися всі" (1 Коринтян 14:31). Знову: "Браття мої, майте ревність пророкувати, та не бороніть говорити й мовами! Але все нехай буде добропристойно і статечно!" (1 Коринтян 14:39, 40).

      Хай це місце буде вашою надійною основою, бо воно дає таку неспростовну владу християнській громаді проповідувати, дозволяти проповідувати і кликати. Особливо тоді, коли є така потреба, то (це місце) кличе кожного особливим покликом - без поклику від людей, аби ми не мали сумніву, що громада, яка має Євангеліє, може і повинна обирати, і кликати серед своїх членів когось, аби він там навчав Слову...

   Ні один єпископ не повинен призначати будь-кого без виборів, волі та поклику громади. Радше він повинен затверджувати того, кого громада обрала і покликала, а якщо він цього не робить, то (обраний чоловік) затверджується в будь-якому разі самим покликом громади.

     Мартін Лютер

Коли людський розум відривається від моральної матриці

 Коли людський розум відривається від його моральної матриці, тобто від його коріння принаймні природного знання про Бога, то він тоді скорочується до простого облікування або підрахунків - чисто недолюдських функцій, які однаково або й краще може виконувати якась електронна машина. Страхітливий вплив  масової індоктринації ("освіти") за таких обставин був добре описаний у назві класичного твору Клайва Люіса "Скасування людини". Професор Дункен Вільямс дивиться на це скасування як на перетворення на Мавп у Штанах. Це розкаладання впливає не просто на ізольованих окремих осіб, але й на саме тло суспільства. К. Е. М. Джоед  (C. E. M. Joad) заглядає у саму серцевину питання, перераховуючи серед "стигм декаденсу... переймання собою і власним досвідом, якому сприяє і від якого отримує сприяння суб'єктивний аналіз моральних, естетичних, метафізичних і богословських суджень". Використовуючи ще більш рішучу мову, Томас К. Оден вважає, що "філософський центр модерності" є "всепроникний нарцистичний гедонізм, який допускає, що моральні цінності мають скорочуватись до готівкової вартості та чуттєвого досвіду".

Курт Марварт

День Св. Теодора Ярчука, душпастиря, українського реформатора і мученика

   Сьогодні ми дякуємо Господу за Св. Теодора Ярчука (на фото з дружиною, Ольгою), українського лютеранського душпастиря, провідного богослова Української Реформації ХХ століття. Він був і місіонером, і вчителем, і редактором, і перекладачем, і реформатором. Родом із Тернопілля, освіту здобував у Тернополі, Римі, Тюбінгені та Ерлянгені. Проповідував в Україні, друкувався в своєму рідному краї, який тоді перебував під владою Польщі, та в Німеччині. Серед інших його визначних творів є реформування тогочасної Літургії Св. Івана Золотоустого, повернення її до Божественних, Біблійних принципів. У вересні 1939 року радянські війська окупували Волинь і Галичину. Пастир Теодор Ярчук, вірний муж Божий, був заарештований НКВД 1939 року і був замучений росіянами в Станіславівській тюрмі 4 жовтня 1940 року разом із тисячами інших невинно убієнних українців: селян, священиків, учителів, лікарів, інженерів, усіх тих, хто видавався загрозою для тоталітарного російського режиму. Пастир і сповідник Теодор Ярчук буде сяяти у час воскресення, як зоря, бо вірний Бог, Який каже: «А розумні будуть сяяти, як світила небозводу, а ті, хто привів багатьох до праведности, немов зорі, навіки віків» (Даниїла 12:3). 

Молитва на День Св. Теодора Ярчука, душпастиря, українського реформатора і мученика:

Господи! Ти підняв для Церкви Твоєї Св. Теодора Ярчука, аби через нього повернути українцям проповідь чистого Євангелія і відправлення Таїнств відповідно до Твого святого Слова. Благословляй нашу Церкву, аби кожне покоління українських пастирів повторювало його приклад відданості Тобі і Твоїй Церкві, бо Ти живеш і царюєш з Отцем і Святим Духом, один Бог нині і повіки віків. Амінь.

Ти дав мені, Господи: проповідь на День подяки за врожай

                     ТИ ДАВ МЕНІ, ГОСПОДИ!

     (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука) 

      І станеться, коли ти ввійдеш до того Краю, що Господь, Бог твій, дає тобі як спадок, і посядеш його, і осядеш у ньому, то візьмеш із початків усякого плоду землі, що збереш із Краю свого, що Господь, Бог твій, дає тобі, і покладеш їх у кіш, та й підеш до місця, яке вибере Господь, Бог твій, щоб там пробувало Ім'я Його. І прийдеш ти до священика, що буде тими днями, та й скажеш йому: «Засвідчую це сьогодні Господеві, Богові твоєму, що я ввійшов до Краю, що Господь заприсягнув був батькам нашим, щоб дати нам». І візьме священик того коша з твоєї руки, і покладе його перед жертівником Господа, Бога твого.

      А ти відповіси та й скажеш перед лицем Господа, Бога свого: «Мандрівний арамеянин був мій батько, і він зійшов до Єгипту, і часово замешкав там із небагатьма людьми, та й став там народом великим, сильним та численним. І чинили нам зло єгиптяни, і гнобили нас, і давали нас на роботу тяжку. І голосили ми до Господа, Бога батьків наших. І почув Господь голос наш, і побачив нашу біду, і труд наш, і утиск наш. І вивів нас Господь із Єгипту рукою сильною та раменом витягненим, і страхом великим, і ознаками та чудами. І привів нас до цього місця, і дав нам цей Край, Край, що тече молоком та медом. А тепер оце приніс я початок плоду тієї землі, яку Ти дав мені, Господи». І покладеш його перед лицем Господа, Бога свого, і поклонишся перед лицем Господа, Бога свого. І будеш радіти всім добром, що дав тобі Господь, Бог твій, тобі та домові твоєму, ти, і Левит, і приходько, що посеред тебе (Повторення Закону 26:1-11). 

            Благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога й Отця, і спільність Святого Духа нехай буде зо всіма вами! Амінь (2 Кор.13:13). 

Любі брати і сестри, коли ми чогось добиваємось у житті, то можемо отримати масу привітань від інших людей. За досягнення вітають і нам це приємно. Ми – розумні, сильні, працьовиті. Ми всього добиваємось власною працею, власним розумом. Ми достойні похвали і всіх нагород!  Але що тут не так? 

Чого або, радше, Кого тут бракує? Хтось може сказати – тут бракує наших найперших помічників: чоловіка або дружини, дітей або ж членів колективу чи команди. І їх треба хвалити, і їх слід вшановувати. Безперечно, працьовитих, розумних, відданих і жертовних людей слід хвалити. Але якщо похвалу за якісь досягнення і здобутки ми будемо віддавати собі або й іншим людям, то ми забуваємось про Того, Хто дав нам цю можливість і талант, і все необхідне, щоб ми цей здобуток або досягнення мали. 

Ми забуваємось про Бога! І, коли ми не віддаємо належної подяки Богові, коли ми не робимо належного визнання Бога і, коли ми не славимо Бога за всі досягнення, які ми маємо, то ми тоді на місце Бога ставимо самих себе або інших людей і порушуємо найпершу Заповідь: «Нехай не буде в тебе інших богів переді Мною!» 

Сьогодні ми чуємо, як Господь навчає через Свого пророка Мойсея пам’ятати ту істину, яку пізніше промовить також Апостол Яків: «Усяке добре давання та дар досконалий походить згори від Отця світил, що в Нього нема переміни чи тіні відміни» (1:17) і бути вдячними за Божі дари. А про які саме Божі дари говорить сьогодні пророк Божий? 

Перший дар Божий народ уже отримав. І той дар – свобода від єгипетського рабства. Не вони здобули ту свободу. Вони б її ніколи самі не здобули. Але ту свободу дав їм Бог. Він їх визволив могутньою рукою із Єгипту, який ще називає Він домом рабства. В тій країні вони народились і виросли, але вона не була для них рідною, бо вони були там рабами. Єгипет був для них домом рабства. 

Але вони ось-ось мали отримати інший дар Божий – дар, який Господь обіцяв ще їхньому патріархові Авраамові. Вони мали отримати Обіцяний Край, Ханаан. Господь нагадує, що той Край – не їхній здобуток, а спадок від Господа. Їх Господь визволив із єгипетської неволі і тепер дає їм спадщину – країну. Це буде їхня країна, але вони отримують її з руки Господа. І про це вони завжди повинні пам’ятати. 

Чому про це важливо пам’ятати? Така пам’ять весь час нагадує про Божу любов, про Божу милість, про Божу доброту та про Його святу опіку, про Його вірність і про Його найбільшу обітницю – послати Спасителя від гріха, від влади диявола і смерті. Коли про це забувались ізраїльтяни, наставало лихо. Коли ми про це забуваємось, ми теж не маємо добра. 

А Обіцяний Край – чудовий. Там буде для них усе необхідне для заможного життя. Аби в них не було спокуси забутися в достатку Бога, Господь їм наказує брати з першопочатки плодів урожаю, який вони зберуть і нести їх до місця, яке вибере Господь, тобто – до місця поклоніння Богові.  Це так важливо, адже і диявол, і світ, і наша грішна плоть намагатимуться зробити все, аби ми забули про Бога, втратили віру в Спасителя, а з нею прощення гріхів і вічне життя. 

Тож урожай – добра нагода згадати про доброту Божу, про Його милість, і про Його вірність. І цікаво, що свідчення про Божу доброту, милість і вірність мало починатись насамперед перед священиком. Адже і священики потребують підбадьорення про Бога милостивого, люблячого і вірного. Тож богомолець мав промовляти: «Засвідчую це сьогодні Господеві, Богові твоєму, що я ввійшов до Краю, що Господь заприсягнув був батькам нашим, щоб дати нам». 

Тож нині – добра нагода піднести дари з Краю Господу і зробити це слід на зібранні Божого народу, в присутності Божих мужів, які проповідують Його Слово і Божі чудові обітниці. А, коли священик клав коша із дарами перед жертівником Господа Бога, тоді мала пролунати  ізраїльтянина, визнання Божої милості, любові і вірності. 

Що сповідував віруючий ізраїльтянин перед Богом у той день? Він визнавав, що не мав власної країни і, що предки його були мандрівниками. Це сповідання повертало до отця віри – до Авраама, адже саме він був тим мандрівним арамеянином. Це сповідання нагадувало і про те, що не через численність Ізраїлю або через свою силу та мудрість вони заволоділи Краєм. 

    Не вони всього цього добились. Господь дав їм усе. Коли вони перебували в Єгипті, Він перетворив їхню родину на великий народ. А що сталось коли єгиптяни побачили, як Бог поблагословив Ізраїль?  Ось як про те, що сталось мали сповідувати ізраїльтяни: «І чинили нам зло єгиптяни, і гнобили нас, і давали нас на роботу тяжку».  Тож ізраїльтяни голосили до Господа, Бога батьків їхніх. 

   І Господь почув їхні молитви, і «побачив», – каже Мойсей, Він «нашу біду, і труд наш, і утиск наш. І вивів нас Господь із Єгипту рукою сильною та раменом витягненим, і страхом великим, і ознаками та чудами». І виконав Свою давню обітницю, подарувавши їм Край, що тече молоком і медом, надзвичайно гарний і родючий край. 

А в кінці подячної молитви мало бути ось це речення: «А тепер оце приніс я початок плоду тієї землі, яку Ти дав мені, Господи». Все дав їм Господь: і свободу, і країну, і плоди в тій країні. Господь навчає не забувати про це. Бо так легко у добрі часи забувати про Бога і приписувати все, що є доброго в житті самому собі – своїм власним талантам, власному розумові, заповзятливості і працьовитості. 

І так легко забувати про ще один обов’язок – ділитись добром із левитами і з тими людьми, які прийшли до Божих людей знайти спокій і мир з Богом. Бо левити – служителі Божі. Вони повинні перебувати у Слові, у служінні Богові, аби Божий народ не залишався без Божого Слова і проповіді про грядущого Христа. І якщо не буде належної підтримки цього служіння, то левити змушені будуть шукати підробітку, розійдуться по всіх землях і перестане лунати проповідь Божого Слова. А віра ж від слухання була і до воплочення Христа. А не буде Бога, то й не буде Його благословінь. Бо все добре «Ти дав мені, Господи!». 

 Любі брати і сестри, сьогодні ми святкуємо День подяки за врожай. Ми теж дякуємо Богові, і ми так само можемо про нашу свободу, і нашу країну і всі ці плоди землі, сповідувати перед Господом, що все це: «Ти дав мені, Господи!» Але ми живемо вже після воплочення Божого Сина, тож ми знаємо про виконання цієї найважливішої обітниці Бога про прихід Спасителя світу – Ісуса Христа. 

Визволення із рабства Єгипту, Обіцяний Край, що тече молоком і медом, всі плоди того краю вказували на найбільше благословення – визволення від рабства гріха, диявола і смерті. А де буде таке визволення, там буде і Обіцяний Рай – Царство Небесне і вічне життя у радості і достатку, без горя, сліз і смерті по віки віків. Але як ми здобуваємо цю свободу? Як ми отримуємо вічне життя у Царстві Божому? 

Багато-хто має спокусу прокласти дорогу туди самотужки. Але так само, як дорога без довіри Богові, закінчилась для багатьох ізраїльтян у пустині, так само здобування Царства Небесного власними добрими ділами, закінчується чимось спекотнішим від сінайської пустині – пеклом і вічними муками в аду. 

Адже так само як і завжди Бог дарує нам прощення гріхів, спасіння, воскресіння, і вічне життя. Заплата за гріх – смерть. Аби ми не помирали за наші гріхи, Бог з безмежної любові до нас послав Свого Сина, Ісуса Христа, аби Він на Себе, Святого Ізраїлевого, забрав усі наші гріхи і провини, і заплатив за них Своїм життям. Він поніс ту заплату – смерть на Голгофському хресті за наші гріхи, аби ми мали те, що Він здобув для нас – прощення гріхів. 

Він воскрес на третій день із мертвих, аби ми, вірою в Нього були виправдані, мали воскресіння і вічне життя. Все це – прощення гріхів, спасіння, воскресіння і вічне життя Бог дає нам безкоштовно, заради Христа, з благодаті – через віру в Його Сина, а нашого Спасителя Ісуса. Так само, як віруючі ізраїльтяни отримали Обіцяний Край, так само кожен, хто вірує в Христа, має Небесний Край – Царство Небесне і вічне в ньому життя. 

А ми так само, як ізраїльтяни, яких навчав Мойсей, сповідаємо, що все це: прощення гріхів, спасіння, воскресіння і вічне життя в Царстві Небесному «Ти дав мені, Господи!» У Христі і через Христа. Здійснюючи нашу мандрівку до Царства ми приносимо у вдячності дари нашому Спасителеві, Який потішає і покріпляє нас Своїм Євангелієм, щоразу даруючи нам у ньому прощення гріхів і вічне життя, а ми дякуємо Йому за все  чекаємо на Його повернення у славі, бо тоді буде воскресіння мертвих і наш вхід у Христове Царство слави. Прийди, Господи Ісусе. Амінь!

Цареві ж віків - нетлінному, невидимому, єдиному, премудрому Богові, – честь і слава на віки вічні, амінь (1 Тим. 1:17).