Молитва напередодні Нового року

  Отче Небесний!  Ти постійно піклуєшся про душі всіх людей.  Простягни Свою всемогутню руку та захисти мене від нещасть, коли я ввійду в новий рік благодаті. Відмежуй мене від шкоди і небезпек, які можуть зустрічатися мені на шляху.  Захисти мене від нещасних випадків і хвороб, і вбережи мене в спасенній вірі, яка зробить мене переможцем над будь-якими спокусами, сумнівами та невірством.

     Сьогодні я згадую про свої гріхи та переступи і прохаю Тебе - у ласці Твоїй і любові обмий їх усі без винятку дорогоцінною кров'ю мого Спасителя. У доброті Своїй наближуй мене до Себе, аби я міг ходити дорогами праведності. Хай моєю радістю і скарбом буде мир розуму та надія на небеса.

     Збережи в нашому суспільстві Своє спасенне Євангеліє і вчини успішною працю Церкви, яку заснував Твій Син, Ісус Христос, аби всі до останнього краю землі знали, що немає під небом іншого Імені, яке спасає, окрім Імені Сина Твого, нашого розп'ятого Спасителя і Господа. Зроби сильним український народ. А особливо, Господи, пошли Україні ще й земний мир, покріпи та захисти всіх українських воїнів, які обороняють нас і нашу рідну країну, а Росію і всі народи, що воєн бажають, розпорош Господи, за Словом Твоїм.

     Боже!  Ти єси зажди добрим до мене у ласці Своїй.  Ти прощаєш мені гріхи мої щодня. Зішли мені благодать, аби в новому році я непохитно перебував у спасенній вірі і продовжував свій шлях, як дитя Твоєї родини, за допомогою Ісуса Христа, мого вічного Викупителя.  Амінь.

З Молитовника

День Св. Давида, царя

   Сьогодні ми згадуємо Св. Давида, царя і дякуємо за нього Господу. Давид був найбільший з Ізраїлевих царів. Він правив Ізраїлем приблизно з 1010 по 970 роки до Різдва Христового. Події з його життя описані починаючи від 16 розділу в 1 Книзі Самуїловій до 2-го розділу 1 Книги Царів та в 1-ій Книзі Хронік, розділи 10-29. Давид мав також талант до музики. Він вміло грав на лірі та написав не менше 73 Псалмів, з Псалмом "Господь - то мій Пастир" включно. Його публічна і приватна поведінка виявляла, як добрі риси (наприклад битва з Голіафом, яка записана в 1 Сам. 17) так і злі (наприклад, його перелюб з дружиною Урії, після якого послідувало вбиство Урії - ці події описані в 2 Сам. 11).

     Давидова велич крилася в його вірності Богові у ролі політичного та військового провідника Ізраїлю, а також в його охоті визнавати власні гріхи та просити про Боже прощення (2 Сам. 12; дивіться також Псалом 50). Саме під проводом Давида народ Ізраїлю об'єднався в єдиний народ зі столицею в Єрусалимі.

Молитва на День Св. Давида, царя:

   Боже величі!  Тобі поклоняються на небесах святі та ангели. Ми дякуємо Тобі за Давида, який через Псалтир, дав Твоєму народові гімни, аби ми співали їх у радості, поклоняючись Тобі на землі, аби бачити частину Твоєї пишноти. Приведи до виконання тієї надії про досконалість, яка буде нашою, коли ми стоятимемо перед Твоєю неприхованою славою; через Ісуса Христа, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог нині і повіки віків. Амінь.

День пам'яті Віфлеємських Немовлят

 Євангеліє від Св. Матвія розповідає нам про жорстокий замисел царя Ірода проти немовляти Ісуса після того, як його були "обманули" Мудреці зі Сходу.  Відчуваючи загрозу від "народженого Царя Юдейського", Ірод замордував всіх дітей віком від двох років і молодших, як у Віфлеємі, так і в його околицях (Матвія 2:16-18).  Цих Віфлеємських Немовлят ми згадуємо вже на третій день по Різдві Христовому і це служить нам як спомин не лише про жахливу брутальність, до якої схильні людські істоти, але й про те переслідування, якого зазнавав Ісус вже від самого початку Свого земного життя.  Хоча Божим Промислом, Ісусове життя було цього разу збережене, через багато років інший правитель, Понтій Пілат, винесе Ісусові смертний вирок через розп'яття на хресті.

Молитва на День пам'яті Віфлеємських Немовлят:

     Всемогутній Боже!  Невинно убієнні Немовлята Віфлеємські прославили Тебе не життям своїм, а смертю своєю. Умертвлюй в нас, благаємо Тебе, все те, що перебуває у конфлікті з волею Твоєю, аби наше життя несло свідчення про ту віру, яку ми сповідуємо вустами своїми;  через Ісуса Христа, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

День Св. Апостола і Євангеліста Івана

  Сьогодні ми згадуємо  Апостола і Євангеліста Івана, улюбленого учня Господа і дякуємо Господу за нього. Він був самовидцем дій, слів, страждань і смерті Спасителя. Він бачив і слухав Господа Ісуса Христа воскреслого. Окрім того, Господь об’явив св. Іванові майбутнє світу та Церкви, викликів із якими зіштовхнуться християни в Останні Дні та перемогу небес. Сьогодні ми насолоджуємося Посланнями Апостола Івана, книгою Об’явлення і, звісно ж, чудовим Євангелієм від Св. Івана, про яке доктор Мартін Лютер писав: «В Івановому Євангелії ви побачите, як надзвичайно майстерно змальовано те, як віра в Христа долає гріх, смерть, і пекло, і дає життя, праведність і спасіння. Це – справжня природа Євангелія». Апостол і Євангеліст Іван був єдиним із Апостолів, життя якого не закінчилося мученицькою смертю. Апостол доглядав Матір Божу та пережив заслання на острів Патмос, де й бачив видіння, які Господь доручив йому записати в книгу Апокаліпсис. Свої останні дні в цьому світі Св. Іван Богослов провів у місті Ефес. Господь покликав його до небесної домівки в глибокій старості.

Молитва на День Св. Апостола і Євангеліста Івана:

   Милосердний Господи!  Проливай  яскраве проміння Твого світла на Церкву Твою, аби будучи навчені доктрині Твого блаженного Апостола і Євангеліста, Св. Івана, ми могли прийти до світла вічного життя, бо Ти живеш і царюєш з Отцем і Святим Духом, один Бог нині і повіки віків. Амінь. 

Зі Скарбниці щоденної молитви

Страх великий і радість велика: проповідь на Надвечір'я Різдва Христового

                               

СТРАХ ВЕЛИКИЙ І РАДІСТЬ ВЕЛИКА

(Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

       І трапилося тими днями, вийшов наказ царя Августа переписати всю землю. Цей перепис перший відбувся тоді, коли владу над Сирією мав Квіріній. І всі йшли записатися, кожен у місто своє. Пішов теж і Йосип із Галілеї, із міста Назарету, до Юдеї, до міста Давидового, що зветься Віфлеєм, бо походив із дому та з роду Давидового, щоб йому записатись із Марією, із ним зарученою, що була вагітна. І сталось, як були вони там, то настав їй день породити. І породила вона свого Первенця Сина, і Його сповила, і до ясел поклала Його, бо в заїзді місця не стало для них... А в тій стороні були пастухи, які пильнували на полі, і нічної пори вартували отару свою. Аж ось Ангол Господній з'явивсь коло них, і слава Господня осяяла їх. І вони перестрашились страхом великим... Та Ангол промовив до них: «Не лякайтесь, бо я ось благовіщу вам радість велику, що станеться людям усім. Бо сьогодні в Давидовім місті народився для вас Спаситель, Який є Христос Господь. А ось вам ознака: Дитину сповиту ви знайдете, що в яслах лежатиме».  І ось раптом з'явилася з Анголом сила велика небесного війська, що Бога хвалили й казали: «Слава Богу на висоті, і на землі мир, у людях добра воля!» І сталось, коли Анголи відійшли від них в небо, пастухи зачали говорити один одному: «Ходім до Віфлеєму й побачмо, що сталося там, про що сповістив нас Господь». І прийшли, поспішаючи, і знайшли там Марію та Йосипа, та Дитинку, що в яслах лежала. А побачивши, розповіли про все те, що про Цю Дитину було їм звіщено. І всі, хто почув, дивувались тому, що їм пастухи говорили... А Марія оці всі слова зберігала, розважаючи, у серці своїм. Пастухи ж повернулись, прославляючи й хвалячи Бога за все, що почули й побачили, так як їм було сказано (Євангеліє від Св. Луки 2:1-20). 

 Христос рождається!  Славімо Його!

 Любі брати і сестри, чому Бог дозволяє виконання тих або інших замислів правителів держав ми можемо зрозуміти лише з плином часу, коли складуться всі елементи мозаїки  і ми побачимо цілісну картину. Коли Римський цезар Август віддав наказ провести перепис усієї своєї величезної імперії, то для багатьох віруючих людей, могло здатись, що Бог все більше і більше відвернувся від Свого народу, а сприяє винятково язичницькій Римській імперії.

 Цей перепис був особливо важкий для юдеїв, закони яких змушували у час перепису бути в місці заснування свого дому. Ті, що жили в інших містах і землях свого рідного краю, мусили кидати всі важливі справи і, незважаючи на свій стан, вони мусили йти до міст, звідки  походили їхні роди, аби там відповідним чином зареєструватись. Здавалось, що цей перепис був спрямований саме, аби зашкодити юдеям.

 Так і нам, буває, здається, коли в державі або у світі починаються якісь процеси, які змушують нас змінювати наші пріоритети, кидати те, що нам вигідно робити або хочеться робити і робити те, що здається обтяжливим, незручним, а то й небезпечним. У нас немає особливого вибору і ми можемо спокуситись до думки, що Бог нас покинув і, що Він не на нашому боці.

 У такі миті диявол може відводити наш погляд від слів у Посланні до римлян: «знаємо, що тим, хто любить Бога, хто покликаний Його постановою, усе допомагає на добре» (8:28). Наше Різдвяне Євангеліє підтверджує цю Божу істину. Коли цезар Август видав наказ про перепис, то «Пішов теж і Йосип із Галілеї, із міста Назарету, до Юдеї, до міста Давидового, що зветься Віфлеєм, бо походив із дому та з роду Давидового, щоб йому записатись із Марією, із ним зарученою, що була вагітна».

Це була важка дорога, не так для Йосипа, як для Марії, яка була вагітна Сином Божим, час народження Якого ось-ось мав настати. Проте вони не мали вибору. Йосип мусив іти до Віфлеєму, бо він походив з дому Давидового, власне як і Марія, предком якої теж був славний цар Давид.  А, коли вони прибули до Віфлеєма, то для них не виявилось місця в заїзді – очевидно, місто було переповнене, тож кімнати брали ті, хто міг дати найвищу ціну.

 «І сталось, як були вони там, то настав їй день породити. І породила вона свого Первенця Сина, і Його сповила, і до ясел поклала Його, бо в заїзді місця не стало для них...» Ось таким було місце народження Сина Божого і такими були обставини воплочення Бога. Цар над царями і Пан над панами народився не в палатах, а в убогій стайні. Не в дитяче ліжечко поклала Його Свята Діва і не в колиску, а в ясла – в годівничку для худоби.

 Можливо, вам ваші матері розповідали вам про місце і обставини вашого народження. Навряд чи вони були подібними до тих, про які ми чуємо в нашому Євангелії. Але як міг Бог допустити, щоб Його Син Єдинородний народився саме в стайні? І як мін Він допустити, щоб Він не мав колиски, а сповитий лежав у яслах? Любі брати і сестри, таким був замисел Божий.

 Це ж Він спонукав цезаря Августа до організації перепису, бо навіть якби Йосип хотів був на час народження Ісуса залишитись у Назареті, то через перепис він змушений був іти до Віфлеєму, бо того вимагав закон і саме так Господь зробив усе, аби виконалось пророцтво: «А ти, Віфлеєме-Єфрате, хоч малий ти у тисячах Юди, із тебе Мені вийде Той, що буде Владика в Ізраїлі, і віддавна постання Його, від днів віковічних. Тому Він їх видасть до часу, аж поки ота не породить, що має родити» (Мих. 5:1, 2).  Лише з часом ми розуміємо як на користь віруючих працюють усі світові події.

 У найпершу Різдвяну ніч виконалось пророцтво про народження Владики в Ізраїлі – Бог Аврама, Ісака і Якова воплотився і став мешкати посеред Свого народу. А потім наше Євангеліє переносить нас на поле, на якому були пастухи «які пильнували на полі, і нічної пори вартували отару свою». Здається, що пастуша праця ніколи не викликала захоплення. І Шевченкове «Мені тринадцятий минало, я пас ягнята за селом» описує його сирітське, бідне минуле.

 Втім, саме пастухом був Авраам. Пастухом був Ісак. І пастухом був Яків. Це Бог Авраама, Ісака і Якова народився. А де Він народився? У місті іншого пастуха. Адже й Давид у час помазання на царство був пастухом і випасав отари свого батька Єссея.  «Бог противиться гордим, а смиренним дає благодать» (Як. 4:6). Пастухи – не горді люди, а смиренні.

 Проте нашим пастухам не здавалось, що вони отримують благодать.  Коли людина бачить Ангела Господнього, то зазвичай вона про благодать тоді не думає. Її емоції зовсім інші – такі як у наших пастухів.  «Аж ось Ангол Господній з'явивсь коло них, і слава Господня осяяла їх. І вони перестрашились страхом великим...»  Коли Ангели з’являються, то вони заспокоюють віруючих. Так Архангел Гавриїл був промовив Захарії, батькові Івана Христителя: «Не бійся, Захаріє» (Лк. 1:13). І до Діви Марії Архангел промовив: «Не бійся, Маріє» (Лк. 1:30), хоча Марія затривожилась не появою Архангела, а його словами.

 А тут зовсім особливий час. На полі – ніч. І раптом з’являється Ангел, а пастухи опиняються у сяйві Господньої слави. Їх страх, написано, був великий. І Ангел їх теж спочатку мусить заспокоїти. «Не лякайтесь», – каже він їм. А потім пояснює, чому вони не повинні лякатись. «Бо»,  – пояснює Ангел, «я ось благовіщу вам радість велику, що станеться людям усім».

 «Хай ваш великий страх», наче каже їм Ангел, «переміниться на велику радість». А радість справді велика і вона станеться для всіх людей, тобто – для всіх, хто живе і далі буде жити  в цьому світі. «Бо сьогодні»,  – продовжує він, «в Давидовім місті народився для вас Спаситель, Який є Христос Господь». Радість для всіх людей на світі, бо виконалось пророцтво дане ще Авраамові про те, що в Його Насінні благословляться всі народи землі (1 М. 22:18). Бо прийшов Спаситель, обіцяний через пророків.

 Він народився для пастухів і Він народився для нас. Він є Христос, Помазанець, Цар Ізраїлів, Який дасть спасіння не лише Ізраїлеві, але й усім людям на землі, бо Він прийшов для спасіння усіх народів. Він визволить від усіх бід. Він спасе від усякого нещастя. Тож радість справді велика. Радійте пастухи! Радійте, хлібороби! Радійте, пророки! Радійте, учителі! Радійте, інженери! Радійте, воїни!  Радійте, президенти!  Радійте, малі і великі, бо ця радість велика – для всіх нас!

 І є ознака цієї великої радості - Дитину сповита, що в яслах лежить. А потім ця ознака буде – Дитина, що її до храму приносять батьки. Дитина, яка в храмі дає відповідь учителям. Чоловік, Який виходить із води в день Хрищення і над Яким залишається Святий Дух і про Якого свідчить Отець Небесний. І ця ознака – Чоловік, на Якого вказує Іван Христитель і промовляє: «Це – Агнець Божий, що на Себе гріх світу бере». І ця ознака – Чоловік, Який навчає і чинить чуда, і, будучи Ягням Божим, на Себе забирає гріх світу і йде на хрест Голгофи. І ця ознака – Ісус Христос на хресті Голгофи у терновому вінку. І ця ознака – Син Божий похований у гробі багатого. І ця ознака – воскреслий Спаситель. І ця ознака – Його Євангеліє у Слові і Таїнстві, в яких і через які проголошується і роздається прощення гріхів, спасіння і вічне життя, про які співає сьогодні ангельський хор.

 «Слава Богу на висоті, і на землі мир, у людях добра воля!» – проголошує мир армія небесна, славлячи Бога за той мир, бо цей мир – не такий, як дає світ. А цей мир, здобутий Христом на хресті і він простягається на всі покоління, на всіх людей, що увірували в Христа і над якими є ця добра воля Божа, Божа «евдокія», Боже благовоління, Боже добромисліє, Божі добрі думки – думки прощення гріхів, спасіння, воскресіння і вічного життя в Царстві Божому. Чудові радісні слова, слова миру і доброї волі для людського роду – для всіх, хто вірує в Христа, проголошує Армія Ангелів, яка вертається небо, вказавши людям, де їхній Спаситель і їхній справжній мир.

 І пастухи не марнують часу, не шукають причин і відмовок, аби не йти та не поклонятися на Різдво Христові. Зовсім ні, наші «пастухи зачали говорити один одному: «Ходім до Віфлеєму й побачмо, що сталося там, про що сповістив нас Господь». Вони не просто йдуть до Віфлеєму – вони поспішають, йдучи туди. Тепер для них – це пріоритет, бо там у яслах – їхній Спаситель.  «І знайшли там Марію та Йосипа, та Дитинку, що в яслах лежала».

 І вони, як і їхні прабатьки-пастухи, Авраам, Ісак і Яків, стають першими євангелістами. Вони розповідають про Дитину-Христа-Спасителя світу. Для всіх - це дивна новина, але не для Святої Діви. Вона дуже добре знає, Ким є це Дитя. І Мати Божа – дуже пильна слухачка і учениця Божого Слова. Добрим учнем і доброю ученицею, справжнім учнем і ученицею є той, хто робить так, як Діва Марія, яка «оці всі слова зберігала, розважаючи, у серці своїм».

 А це справді чудові слова для того, щоб зберігати їх у наших серцях, любі брати і сестри. Це справді радісні слова, щоб у серцях наших про них розважати. Бо ця радість велика Різдвяна проголошується для нас. Спаситель Христос народився для нас. І хоча ми сьогодні не можемо почути ангельські хори і прийти до ясел у Віфлеємі, ми можемо чути голос народженого Сина Божого у Його Слові. Ми не бачимо сповитого Дитятка у яслах, як Його бачили пастухи, ми бачимо тіло Христове, сповите у хліб і кров Його, сповиту у кров і ми ними, коли маємо Святу Вечерю, причащаємось щонеділі, отримуючи з ними і в них прощення гріхів, спасіння і вічне життя, незважаючи на те, який часи ми маємо добрі чи злі. Бо хоча страх наш може бути великим, велика наша радість, яка буде нескінченною, коли у час повернення Христа у славі, ми увійдемо у Царство Боже, аби в ньому жити у радості вічній. Ми радіємо! Бо Христос народився! Славімо Його! Амінь. Алілуя!

Христос народився! Славімо Його!

 Та Ангол промовив до них: «Не лякайтесь, бо я ось благовіщу вам радість велику, що станеться людям усім. Бо сьогодні в Давидовім місті народився для вас Спаситель, Який є Христос Господь.  А ось вам ознака: Дитину сповиту ви знайдете, що в яслах лежатиме» (Євангеліє від Св. Луки 2:10-12).

 Христос народився!  Славімо Його!

 Любі брати і сестри!

 Різдво Христове залишається справжнім святом попри війни і всякі страждання у цьому грішному світі. Адже посеред великих страхів Різдво Христове приносить нам радість і то не просто радість, а радість велику, бо серед страждань, бід, руйнувань і смерті для нас народився Спаситель, Який є Христос Господь. Дитина, що в яслах лежить – доказ Божої вірності і Божої невимовної любові до нас. Тож і нині, незважаючи на війну і всі ворожі плани щодо нас, радіймо, бо це наш Спаситель народився! У Ньому наша перемога над гріхом, над дияволом і над самою смертю! Христос народився!  Славімо Його!

 У народженому Спасителеві Христові,

 Єпископ В’ячеслав Горпинчук,

Українська Лютеранська Церква

Поставлені міцно Євангелієм: проповідь на неділю перед Різдвом

             ПОСТАВЛЕНІ МІЦНО ЄВАНГЕЛІЄМ

                             (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

      А Тому, хто може поставити вас міцно згідно з моєю Євангелією й проповіддю Ісуса Христа, за об'явленням таємниці, що від вічних часів була замовчана, а тепер виявлена, і через пророцькі писання, з наказу вічного Бога, на послух вірі по всіх народах провіщена, – єдиному мудрому Богові, через Ісуса Христа, слава навіки! Амінь (Рим. 16:25-27).

 Благодать Господа Ісуса Христа зо всіма вами! Амінь (Фил. 4:23).

Любі брати і сестри, підходить до завершення черговий рік. Як дасть Бог, ми відсвяткуємо Різдво Христове, а потім через тиждень будемо святкувати Новорічне свято. Серед щорічних свят є також наші дні народження. Я знаю таких людей, які кажуть, що вони не святкують своїх днів народжень, але більшість людей їх таки святкують. Ми святкуємо зростання, потім роки зрілості, а вже потім, як би нам цього не хотілось, старіння.

Аде замисел Творця таким від самого початку не був. Коли творився світ, то Бог сказав: «Нехай будуть світила на тверді небесній для відділення дня від ночі, і нехай вони стануть знаками, і часами умовленими, і днями, і роками» (1 М. 1:14). Ми все ще повинні були перебувати в часі, але перебувати в ньому вічно. Бог замислив був для нас вічне життя у Його раю. Ми могли би святкувати свій сотий день народження, будучи молодими, як і так само, маючи досконалі тіла, ми могли би святкувати і, скажімо, п’ятитисячний день народження.

Проте щось пішло не так. А що саме пішло не так? До наших прабатьків у образі змія підступив сатана і спокусив їх засумніватись у Божому Слові та в Божій любові. Вони відступилися від Бога, згрішили і через їхній гріх, у досконалий і прекрасний світ, створений люблячим Богом, увійшла смерть. Коли лишень ми сумніваємось у Божому Слові і Божій любові, ми йдемо протоптаною Адамом і Євою стежкою. Та стежка недобра і вона пролягає крізь хвороби і страждання, а хто проживе достатньо довго – крізь старість і, часто –  немічність і завжди закінчується смертю.

Через гріх, ми втратили вічність у Раю Божому. Через гріх ми отримали вічність лише у муках аду. Ось чому Св. Павло так чудесно славить Бога через Ісуса Христа. Бо в Ньому і через Нього все радикально змінюється на краще. І наші святкування Різдва Христового, Нового року і наших днів народження, отримують зовсім інший зміст.  Вони не є святкуваннями, що наближують нас до жахливого кінця, а до блаженства у Царстві Небесному.

Все на краще для нас змінив Сам Бог. Його славить Апостол. Його славлять усі святі ангели. Його славлять усі святі. Його славимо і ми. Він і нам об’явив таємницю «що від вічних часів була замовчана».  Що це за таємниця? Це – Євангеліє. А воно – таємниця, бо навіть юдеї не знали всіх абсолютно подробиць про Христа, хоча їм було виявлено майже все. А для нас те все залишалось таємницею.

Так, ще в Еденському Саду наші праотці почули, як Господь Бог промовляв до змія: «Я покладу ворожнечу між тобою й між жінкою, між насінням твоїм і насінням її. Воно зітре тобі голову, а ти будеш жалити його в п'яту» (1 М. 3:15). Так Господь проголосив про грядущу перемогу Насіння жінки – Христа над дияволом і над тим, що він спричинив своєю спокусою. Бог передвістив віддавна перемогу Христа над гріхом, над владою диявола і над смертю.

Ной, наш праведний праотець і проповідник, коли промовляв до своїх синів, то промовив, що ми будемо пробувати в наметах Симових, тобто, хоча європейці, нащадки Яфета, будуть контролювати практично всю землю, вірувати ми будемо в Бога Симового, бо саме нащадок Сима, Авраам, стане праотцем народу, який Бог вибере для народження Христа.

Але потім була Вавилонська вежа, відкидання Божого доручення про розселення по землі, забування обітниці про Спасителя-Христа і як наслідок – змішання мов і занурення в темряву язичництва. Ми не чули тих проповідей, які проголошував був Авраам у своєму домі. Ми не чули Мойсея, і не могли чути Псалмів Давидових. Ми перебували далеко і в темряві.

А коли Ісая проповідував про народження Сина Божого і про Його життя, служіння, страждання, смерть і воскресіння, то ми не читали Його пророцтв – у нас не було Писання, яким були благословенні ізраїльтяни, а пізніше – юдеї. Диявол дуже старався, аби ми нічого про грядущого Христа не чули і аби Христос грядущий залишався для нас таємницею за сімома печатями.

Ми настільки не знали нічого про істинного Бога і про Христа, що на одній з київських гір, яка нині називається Володимировою наші предки приносили в жертву людей, які вірували в Христа! Відповідно до нашого стародавнього літопису «Повісті врем’яних літ», саме на тому місці, де була пролита кров київських мучеників за Христа, наш князь Володимир Великий побудував Десятинну церкву.

Ми не були якимось особливим винятком серед інших народів. Так жили всі інші народи поза Ізраїлем. Коли Апостол Павло прибув до Афін, то читаємо «у ньому кипів його дух, як бачив це місто, повне ідолів» (Дії 17:16). Вигаданим богам поклонялись усі народи світу крім юдеїв. Вони мали Бога об’явленого, як Господь Христос про це говорив самарянці: «Ви вклоняєтесь тому, чого ви не знаєте, ми вклоняємось тому, що знаємо, бо спасіння – від юдеїв» (Ів. 4:22).

Навіть для самарян, які жили поряд із юдеями і були народом, що був змішаним із євреями, правдиве знання про Бога і поклоніння Йому було таємницею! А що тоді вже говорити про нас і про інші народи? Але сьогодні ми славимо Бога, що ця таємниця провіщена нам! Від вічних часів Бог мав до нас добрі думки, думки вічного життя і спасіння!

Апостол Петро каже, що вічний Бог Син, як непорочне і чисте Ягня «призначений був іще перед закладинами світу, але був з'явлений вам за останнього часу» (1 Петр. 1:20). Божа таємниця проголошувалась через пророцькі писання. Бог кликав Своїх мужів, аби вони проголошували про Божий план спасіння через дорогоцінну кров Христа.

І вони це робили. Вони пророкували про Христа грядущого. Вони і всі інші вірні слуги Божі проповідували про спасіння, яке дарується через уповання на Христа, Який ішов, аби спасти Ізраїль і всі народи землі. Святий Дух творив віру через таку проповідь у Старозаповітній Церкві і кожен, хто вірував у Христа грядущого, той отримував прощення гріхів і його віра зараховувалась йому у праведність.

Так ми читаємо про Авраама: «І ввірував Аврам Господеві, а Він залічив йому те в праведність» (1 М. 15:6). Як і славний пророк Авакум писав: «праведний житиме вірою своєю» (2:4). Він говорив про віру в Христа грядущого. Саме так спасались усі віруючі в часи Старого Заповіту – вони вірували в Христа грядущого і ця віра зараховувалась їм у праведність. Вони мали особливе благословення – жити серед народу, де ходили і проповідували пророки, де Господь Святий Дух надихав Божих мужів писати Старий Заповіт.

А коли виконались пророцтва про прихід Сина Божого, коли Він воплотився, став під Закон і досконало Його виконав, і забрав усі наші гріхи на Себе, і обмив їх Своєю святою і невинною кров’ю, померши  за гріхи цілого світу на хресті Голгофи, і коли на третій день Він воскрес із мертвих, і вознісся на небеса, тоді за наказом Божим Євангеліє почало проповідуватись по всьому світові, почавши із Єрусалиму.

Такий був наказ Божий, таке було Велике Доручення розп’ятого і воскреслого Спасителя, щоб це Євангеліє було «на послух вірі по всіх народах провіщене». Що означають ці слова? Ці слова означають, що серед усіх народів очікується послух віри, тобто віра в Сина Божого. А чому вона очікується? Бо це єдиний спосіб мати вічне життя, як написано: «Так-бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне. Бо Бог не послав Свого Сина на світ, щоб Він світ засудив, але щоб через Нього світ спасся. Хто вірує в Нього, не буде засуджений; хто ж не вірує, той вже засуджений, що не повірив в Ім'я Однородженого Сина Божого» (Ів. 3:16-18).

Вічний Бог задумав наше спасіння споконвіку. І Він хоче, щоб ми жили вічно. Бог хоче спасіння усім без винятку людям. Але це спасіння дається лише тим, хто увірує в Христа. Біда в тому, що ми в собі не маємо сили увірувати, а маємо лише силу відкидати Євангеліє, сумніватися у Слові Божому і стежку сумніву, яку протоптували наші прабатьки Адам і Єва, ми природньо перетворюємо на широку автомагістраль. Це єдине на що ми спроможні.

Але слава вічному і єдино мудрому Богові, Який не полишає нас, а весь час працює над нами і в нас. Як Він це робить? Ми повернемось на початок нашого сьогоднішнього тексту. Там Апостол Павло, каже що слава навіки належить «Тому, хто може поставити вас міцно згідно з моєю Євангелією й проповіддю Ісуса Христа». Бог діє ставить нас міцно не через наші діла, не через повчання отців Церкви, не через різноманітні передання, а винятково Євангелієм, апостольською проповіддю – тобто, проповіддю чистого Євангелія.

Через Євангеліє Бог творить нашу віру і через Євангеліє Він нас зміцнює, тобто робить міцнішим, сильнішим наше уповання на Христа. Диявол і світ дуже не люблять Євангелія, бо вони теж знають про те, що Євангеліє робить. А це означає, що їхня хватка над людським родом зменшується там, де лунає євангельська проповідь, де люди читають і слухають Боже Слово, Євангеліє Христове. Ось тому-то і чинять вони такий опір Євангелію.

Вони з нього глузують, перекручують, спонукають до проповідування всяких байок і небилиць, бо тоді ми не стаємо сильнішими у вірі в Христа, слабнемо. І то ми можемо ослабнути до такої міри, що можемо цю спасенну віру в Христа, уповання на Христа втратити і почнемо надіятись то на Діву Марію, то на Св. Миколая, то на добрі діла або ще на щось і тоді ми втрачаємо спасіння і праведність, а з ними і вічне життя.

Бог же хоче, щоб ми спаслись і мали воскресіння, і вічне життя і через це посилає Церкві вірних проповідників Євангелія, через яке Він нас робить міцнішими в нашому упованні на Христа. І Сам Господь Христос нас покріпляє Своїми істинними тілом і кров’ю у хлібові та вині Святої Вечері, причащаючи нас ними і в Собі даруючи нам прощення гріхів, спасіння і вічне життя. А в Христі ми маємо вічність, про яку в такому коротенькому тексті наш любий Апостол Павло згадує аж тричі. І з упевненістю ми святкуємо і Різдво Христове, і Новий рік, і свої власні дні народження, а вся слава за наше спасіння до вічного життя належить Богові через Христа. Амінь. 

Господь стерегтиме тебе від усякого зла, стерегтиме Він душу твою, Господь стерегтиме твій вихід та вхід відтепер аж навіки! (Пс. 120:7, 8) Амінь.

День Св. Апостола Хоми

Сьогодні ми згадуємо Св. Апостола Хому і дякуємо за нього Господу. Чотириєвангеліє згадує Св. Хому, як одного з Дванадцяти учнів Ісуса.  Євангеліє від Св. Івана, яке називає його "близнюком", використовує запитання Хоми для того, аби об'явити істину про Ісуса. Саме Хома запитує: "Ми не знаємо, Господи, куди йдеш; як же можемо знати дорогу?" На це запитання Ісус відповідає: "Я - дорога, і правда, і життя" (Івана 14:5, 6).  Євангеліє від Св. Івана розповідає нам про те як Хома наприкінці дня, коли відбулося Ісусове воскресіння, сумнівається у повідомленні учнів про те, що вони бачили Ісуса.  Пізніше "Хома невіруючий" стає "віруючим Хомою", коли сповідує Ісуса: "Господь мій і Бог мій!" (Івана 20:24-29).  Відповідно до Передання на П'ятидесятницю Хома вирушив на схід і дійшов до Індії, де й сьогодні є група людей, які називають себе "християнами Св. Хоми".  Св. Апостол Хома був замучений за віру, померши від удару списом.

Молитва на День Св. Апостола Хоми:

Всемогутній і віковічний Боже!  Ти зміцнив Свого Апостола Хому непохитною і певною вірою у воскресіння Твого Сина.  Подай нам такої віри в Ісуса Христа, нашого Господа і Бога, аби нам ніколи нічого перед очима Твоїми не бракувало;  через Ісуса Христа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

День Св. Катерини фон Бора-Лютер

  Сьогодні ми згадуємо Св. Катерину фон Бора-Лютер і дякуємо за неї Господу. Катерину фон Бора (1499 - 1552 р. р.) ще дитиною відправили в монастир і 1515 р. вона стала черницею. В квітні 1523 р. вона та восьмеро інших монашок були врятовані з жіночого монастиря та перевезені до Віттенберга. Там Мартін Лютер допомог деяким жінкам повернутися до їхніх рідних домівок, а решту розташував у добрих родинах.

      Катерина і Мартін одружилися 13 червня 1523 року. Їхній шлюб був щасливий і був благословенний шістьма дітьми. Катерина вміло керувала домом Лютера, який завжди наче зростав через щедру гостинність Реформатора.
     Після упокоєння доктора Мартіна Лютера 1546 р. Катерина залишилася у Віттенберзі, а її земне життя закінчилось в часи воєнного лихоліття і пошестей, коли вона подорожувала зі своїми дітьми до Торґау. (Світлина: Родина Лютерів і Филип Меланхтон гімнами славлять Господа Христа). 

Молитва на День Св. Катерини фон Бора-Лютер:

Боже!  Ти - наш притулок і наша сила. Ти підняв Свою слугу Катерину, аби вона підтримувала свого чоловіка у реформуванні та обновленні Твоєї Церкви у світлі Твого Слова. Захищай і очищуй Церкву Твою сьогодні і дай, аби через віру, ми могли сміливо підтримувати та підбадьорювати наших пастирів і учителів, які проголошують і роздають багатства Твоєї благодаті у Христі Ісусі, нашому Господі, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

День Св. Прабатьків, Адама і Єви

 Сьогодні ми дякуємо Господу за наших прабатьків - Адама та Єву. Адам був першою людиною, створеною на образ Божий і йому було дано панування над усією землею (Буття 1:26).  Єва була перша жінка, створеною з одного з Адамових ребер, аби бути його супутницею та помічницею (Буття 2:18-24).  Бог розташував їх у Саду Еденському, щоби вони, будучи Його представниками, піклувалися про творіння.  Та вони покинули Боже Слово і занурили світ у гріх (Буття 3:1-7).  За цей непослух Бог із Саду їх вигнав. Єва страждатиме від болю в час народження дітей і буде роз'ятрюватися через покору Адамові.  Адам буде трудитися посеред терну та осоту і повернеться в порох земний.  Але Бог обіцяв, що Насіння жінки розчавить голову змія (Буття 3:8-24). Гріх увійшов був у Боже досконале творіння і змінив його аж до того часу, допоки Бог не відновить його через Христа.  Єва - праматір людського роду, Адам же - представник усього людства і гріхопадіння, як пише апостол Павло: "Бо так, як в Адамі вмирають усі, так само в Христі всі оживуть" (1 Коринтян 15:22).

Молитва на День Св. Прабатьків, Адама і Єви:

Господи Боже, Отче Небесний!  Ти створив Адама на Свій образ і дав йому Єву за помічницю, а після їхнього падіння в гріх Ти обіцяв їм Спасителя, Який роздушить міць диявола.  Милосердям Своїм порахуй нас серед тих, що вийшли від великого горя з печаткою живого Бога на чолі і одежі яких були вибілені у крові Агнця.  Заради Ісуса Христа, нашого Господа.  Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

Голос, що кличе в пустині: проповідь на неділю Праотців

                          ГОЛОС, ЩО КЛИЧЕ В ПУСТИНІ

(Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука) 

      Був один чоловік, що від Бога був посланий, йому ймення Іван. Він прийшов на свідоцтво, щоб засвідчити про Світло, щоб повірили всі через нього. Він тим Світлом не був, але свідчити мав він про Світло…

      А це ось свідоцтво Іванове, як юдеї послали були з Єрусалиму священиків та Левитів, щоб спитали його: «Хто ти такий?» І він визнав, і не зрікся, а визнав: «Я не Христос». І запитали його: «А хто ж? Чи Ілля?» І відказує: «Ні!» «Чи пророк?» І дав відповідь: «Ні!»  Сказали ж йому: «Хто ж ти такий? щоб дати відповідь тим, хто послав нас. Що ти кажеш про себе самого?» Відказав: «Я – голос того, хто кличе: «В пустині рівняйте дорогу» Господню, як Ісая пророк заповів». Посланці ж із фарисеїв були. І вони запитали його та сказали йому: «Для чого ж ти христиш, коли ти не Христос, ні Ілля, ні пророк?» Відповів їм Іван, промовляючи: «Я водою хрищу, а між вами стоїть, що Його ви не знаєте. Він – Той, Хто за мною йде, Хто до мене був, Кому розв'язати ремінця від узуття Його я негідний». Це в Віфанії діялося, на тім боці Йордану, де христив був Іван (Євангеліє від Св. Івана 1:6-8, 19-28). 

 Благодать Господа Ісуса Христа зо всіма вами! Амінь (Фил. 4:23). 

Любі брати і сестри, останніми днями знову наросла інтенсивність російських ракетних атак, як і почали росіяни все більше запускати на нас своїх дрони-шахеди. Наші військові експерти пояснюють ці атаки відновленим бажанням росіян знищити нашу енергетику. Чому вони так роблять? Бо розраховують на те, що без світла і тепла ми капітулюємо, а вони сповна реалізують свої криваві плани на український народ. Росіянам дуже хотілося б, аби без тепла і світла сиділа ціла Європа, а тим більше Україна і український народ, яким вони бажають лише погибелі. 

Без світла і тепла прожити неможливо. Але уявіть собі, любі брати і сестри, що зникає те світло, до якого ми всі так звикли – уявіть собі, що зникає сонячне світло. Уявіть собі, що згасло сонце. Чи буде тоді життя на нашій планеті? Це, звісно, одне з риторичних питань.  Ніякого життя тоді вже не було б. Був би суцільний морок і космічний холод. Життя припинилося б. Для життя необхідне світло. 

Сьогодні нам Євангеліє теж розповідає про Світло – про Світло особливе. Євангеліє розповідає нам про Світло, яке йде від Життя і, яке робить нас не лише зрячими, але й живими. Воно нас оживлює. Це Світло для нас ще називається Слово. А саме Євангеліє від Св. Івана починається такими словами: «Споконвіку було Слово, а Слово в Бога було, і Бог було Слово. Воно в Бога було споконвіку. Усе через Нього повстало, і ніщо, що повстало, не повстало без Нього. І життя було в Нім, а життя було Світлом людей» (Ів. 1:1-4). 

Це Слово, Життя і Світло – Син Божий, наш Господь і Спаситель Ісус Христос. А наш текст на сьогодні розпочинається оповіддю про Його Предтечу, якого послав Бог і якого звали Іван. Іван мав особливий поклик від Бога. Він мав свідчити про Світло. Він був настільки великим пророком, що «до нього виходив Єрусалим, і вся Юдея, і вся йорданська околиця,  і в річці Йордані христились від нього, і визнавали гріхи свої» (Мт. 3:5, 6). 

У світі завжди є фальшиві пророки. Значна частина їх привертає всю увагу до себе і на себе. Вони стоять у центрі уваги великих залів і стадіонів, діючи так, наче вони – месії. А деякі відверто про себе заявляють, що вони – христи. Ми бачили подібних фальшивих пророків і в Україні. Їх зазвичай доволі легко розпізнати тим, хто знає Слово Боже і вірує в Христа. Іван же був істинний пророк Божий, посланий Богом і як ми чули, він свідчив про Світло, тобто про Христа – він проповідував про Христа, Який ось-ось з’явиться. 

І оскільки до нього сходилась майже вся країна, аби послухати його проповіді, покаятись у гріхах, отримати відпущення гріхів у Ім’я грядущого Христа і покаятись, то це не могло пройти повз увагу юдейської верхівки. Вони мусили дізнатись, хто такий цей Іван і чого до нього йде така маса народу. Вони направили до нього священиків і левитів. 

Народ жив у очікуванні приходу Христа. Тож перше питання: «Хто ти такий?» було саме про те, чи Іван – Христос. Всі розуміли про що те питання і це розумів Іван. «І він визнав, і не зрікся, а визнав: «Я не Христос». Іван був вірний пророк Божий. Він говорив правду про Бога і він говорив правду про себе. Він – не Христос. 

Священики і левити діяли як математики. Тож їхнє друге питання було логічним. «А хто ж? Чи Ілля?» Вони питалися про Іллю, бо Писання дуже чітко свідчило, що перед Христом має прийти Ілля. За 400 років до цього через Свого пророка Малахію Бог був прорік: «Ось Я пошлю вам пророка Іллю, перше ніж день Господній настане, великий й страшний!» (4:5).  Славний пророк Ілля живим був вознесений Господом на небеса, тож повернення його живим було б так само логічним, як і питання, яке поставили священики і левити Іванові. Відповідь Іванова була теж «Ні!» – він не пророк Ілля, вознесений на небеса. 

А третє питання було: «Чи пророк?» І дав відповідь: «Ні!» Вони могли б зітхнути з полегшенням і повернутись до Єрусалиму з доповіддю про те, що нікого важливого на берегах Йордану немає. Але для гарантії вони ставлять останнє питання: «Хто ж ти такий? щоб дати відповідь тим, хто послав нас. Що ти кажеш про себе самого?» 

І тоді Іван розкриває сутність свого поклику. Він говорить про виконання пророцтва Ісаї, який жив за сім сотень літ до Христа: «Я – голос того, хто кличе: «В пустині рівняйте дорогу» Господню, як Ісая пророк заповів». Проте для священики і левити не розуміють Ісаї, а отже і не розуміють, що вони мають справу з Передтечею Христа, який справді ходить і служить в духові Іллі і для них, що не хочуть чути про Христа він є Ілля і більший ніж пророк. Він – Предтеча Христа.  Бо пророки перестали приходити до Ізраїль чотириста років тому. Але за чотириста років вони проповідували про прихід Христа і давали дуже чіткі та виразні пророцтва про Сина Божого, наводячи все більше подробиць про Його народження, життя, смерть, воскресіння і Царство Небесне. 

Іванів же поклик ще важливіший і вищий. Він іде попереду Христа всього на всього на кілька кроків, як до міста за кілька днів до приїзду правителя прибувають його представники, аби організувати для нього зустріч, щоб усе пройшло рівно, гладко і результативно. Так само й Іванове служіння: він – голос, який кличе, аби в пустині рівняли дорогу. Він – голос, який лунає в пустині – у світі, який лежить у злі і  є духовною пустинею.  

Але як міг бути Єрусалим із його чудесним храмом і всіма служителями духовною пустинею? Духовна пустиня – там, де немає уповання на Христа. А в Єрусалимі і в храмі зокрема переважало вже зовсім інше уповання: уповання на торгівлю, уповання на виконання діл Закону і власноруч вигаданих правил. Храм з дому Отця Небесного і дому молитви перетворився на торговий дім, велично збудований супермаркет. 

А чим може наш рідний край бути пустинею попри чудові сади та родючі ниви? Любі брати і сестри, пустинею є будь-яке місце, де квітне гріх і зло. А як нагадує нам Апостол Іван: «Коли ж кажемо, що не маєм гріха, то себе обманюємо, і немає в нас правди!» (1 Ів. 1:8).  Поки ми не в Царстві Небесному, ми перебуваємо в духовній пустині посеред гріха і в гріховній плоті. Тож і до юдеїв, і до нас звернуті слова Івана і всіх вірних проповідників Христових, щоб ми каялись у наших гріхах і уповали на Христа. 

Далі Іван свідчить священикам і левитам про Христа і порівнює себе з Христом: «Я водою хрищу, а між вами стоїть, що Його ви не знаєте». Вони Христа не знають не лише особисто. Вони не знають Його взагалі. Вони не чекають на Нього – Христос їм не потрібен, адже в них у храмі йде жвава торгівля, а вони шукають спасіння не в Месії, а у власній праведності, у власних ділах. Тож вони Його не знають і коли Він прийде, вони Христа далі не впізнаватимуть, а захочуть Його убити. 

Проте Іван, більший ніж пророк – ніщо у порівнянні з Христом, Який буквально наступає Іванові на п’яти.  Іван далі свідчить про Христа: «Він – Той, Хто за мною йде, Хто до мене був, Кому розв'язати ремінця від узуття Його я негідний». Ось так: хоча Ісус за людським родоводом молодший від Івана, Він був до Івана, бо Христос – вічний Бог, Який у повноті часу стався людиною. Іван – звичайна людина з дуже високим покликом від Бога свідчити про Христа. 

Але такий величний і славний пророк недостойний навіть ремінця розв’язати на взутті Христа. Чому? Бо Христос – не просто людина, Христос – святий і вічний Бог! Ось Кому рівняє дорогу Іван. Ось перед Ким закликає він каятись і ось на Кого кличе він уповати. Сам Бог стався людиною, аби визволити нас від нашої найбільшої і найголовнішої проблеми – визволити нас від гріха. Це гріх перетворив чудесний, створений Богом світ на пустиню, на прокляту землю. 

Це через гріх увійшла у світ смерть. І це гріх на Себе прийшов забрати вічний Син Божий, Який у повноті часу стався істинною людиною. І Христос, Якому навіть найвеличніший з пророків не був достойний розв’язати ремінця на взутті Сина Божого, понизився аж до того, аби стати під Закон, прожити на нашому місці досконале життя, забрати усі наші гріхи на Себе і понести їх на хрест Голгофи. 

А там Він обмив їх усі до одного Свою святою і невинною кров’ю. Там Його жертва залишається вічною і досконалою жертвою так що Апостол Іван нас запевнює: «Кров Ісуса Христа, Його Сина, очищує нас від усякого гріха» (1 Ів. 1:7). Він помер за всіх нас на хресті, але на третій день воскрес, щоб кожен, хто вірує в Нього, був виправданий і мав вічне життя у Царстві Небесному. 

Ось про Кого свідчить Іван. Світ – духовна пустиня і то не лише пустиня, але й пустиня вкрита темрявою гріха. А Іван свідчить про Світло – про Христа, Який для нас є Світлом. Голос Євангелія далі лунає в пустині і в темряві. Але, де є Христос – там ми наче рослинки проростаємо і живемо, і розвиваємось. Де є Христос – там ми Ним зцілюємось від гріха, а отже і від смерті, і від вічних мук в аду. Коли Христос живе у нас, там ми маємо такий імунітет від смерті, що навіть помираючи, ми переходимо у життя вічне, бо Христос і є нашим Життям. 

А Христос нині є у Слові і у Святій Вечері. Проте наближується той день, коли Христос, наш розп’ятий і воскреслий Господь повернеться у славі і тоді всі мертві воскреснуть, а воскреслі віруючі увійдуть у життя вічне і вже ніколи не помиратимуть, бо весь час ми будемо ходити у Світлі, у Христі і будемо жити разом із Ним. Хай той день настане швидше. Прийди, Господи Ісусе. Амінь. 

Господь стерегтиме тебе від усякого зла, стерегтиме Він душу твою, Господь стерегтиме твій вихід та вхід відтепер аж навіки! (Пс. 120:7, 8) Амінь.

Хто є Голова Соборної Церкви

 Правдива Соборна Церква визнає лише одного Голову - Христа (Ефесян 1:22; 4:15; Колосян 1:18).  Хоча існує певний порядок і відмінності в дарах між членами Церкви (Римлян 12:4-6; Ефесян 4:16), однак всі вони є членами одного тіла і жодному з них не належить те, що властиве Голові Церкви (Ефесян 1:22, 23), Який повністю все всім наповняє (Ефесян 1:23).

Мартін Хемніц, Довідник: служіння, Слово і Таїнства   

Молитва, яка дратує диявола

     У Слові Божому (в молитві "Отче наш") є велика мірка благодаті - така, що навіть молитва, промовлена устами, але без належної побожності (без відчуття послуху) стає плідною і дратує диявола.

Мартін Лютер

Милість та правда спіткаються, праведність і мир поцілуються: проповідь на 2-у неділю церковного новоліття (Адвенту)

   МИЛІСТЬ ТА ПРАВДА СПІТКАЮТЬСЯ, ПРАВЕДНІСТЬ І МИР ПОЦІЛУЮТЬСЯ

                             (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

       Ти вподобав Собі Свою землю, о Господи, долю Якову Ти повернув, Ти провину народу Свого простив, увесь гріх їхній покрив! Ти гнів Свій увесь занехаяв, Ти повстримав Свій гнів від палючої лютости! Поверни нас до Себе, о Боже нашого спасіння, а Свій гнів проти нас поторощи! Чи навіки Ти гніватись будеш на нас, і протягнеш Свій гнів з роду в рід? Отож, Ти оживиш нас знову, і буде радіти народ Твій Тобою! Покажи нам, о Господи, милість Свою, і подай нам спасіння Своє, нехай я почую, що каже Бог, Господь, бо говорить Він: «Мир!» народові Своєму й Своїм святим, і нехай до безумства вони не вертаються! Справді, спасіння Його близьке тим, хто боїться Його, щоб слава Його була в нашій землі. Милість та правда спіткаються, праведність і мир поцілуються, правда з землі виростає, а праведність із небес визирає. І Господь дасть добро, а земля наша дасть урожай свій.  Праведність ходитиме перед обличчям Його, і кроки свої на дорогу поставить (Псалом 84 (85). 

 Благодать Господа Ісуса Христа зо всіма вами! Амінь (Фил. 4:23).

 Любі брати і сестри, Україна – не виняткова країна на світі, яка переживає жахливі дні своєї історії. Коли ми подивимось на історію світу, то побачимо, що війни і різні випробування трапляються з різними країнами і народами. Ми не є якимось винятком у тому, що на нас нападає інший нечестивий, хижацький народ. 

Так бувало не раз і в історії вибраного народу – коли вони були відступали від Господа, Він допускав, щоб на них нападав який безбожний ворог і таким чином Бог приводив Свій народ до покаяння і до більшого уповання на грядущого Христа. Сьогодні Псалмоспівець нагадує Церкві про Боже змилування над народом у час лихоліття. Народ розкаявся у своїх гріхах. А що зробив Бог? 

Псалмоспівець промовляє: «Ти вподобав Собі Свою землю, о Господи, долю Якову Ти повернув». Процвітання краю і ласка Божа нерозривно між собою поєднані. В іншому Псалмі написано: «Блаженний той люд, що Богом у нього Господь, блаженний народ, що Він вибрав його на спадок Собі!» (32:12). Коли Господу подобається народ, тоді Господь уподобує і землю того народу і благословляє той люд, повертає його долю, тобто щасливе і спокійне життя. 

І так було з Ізраїлем. Господь уподобав землю і повернув долю Якову, тобто Ізраїлеві – ізраїльському народові. Якби не було далі наступних слів, промовлених Псалмоспівцем, то можна було б думати, що Бог – якийсь примхливий Владика, Який карає і милує, коли лишень захоче. Але Бог не такий. 

Ось що Він каже про Себе: «Я – Господь, Бог твій, Бог ревнивий, що карає за провину батьків на синах, на третіх і на четвертих поколіннях тих, хто ненавидить Мене, і що чинить милість тисячам поколінь тих, хто любить Мене, і хто держиться Моїх заповідей» (2 М. 20:5, 6). Бог карає невіруючих і милує віруючих. 

Одна з ознак віруючих людей – каяття і визнання своїх власних гріхів. А друга ознака – уповання на Бога і на Христа, в Ім’я Якого наші гріхи прощаються, віра в Якого зараховується нам у праведність і в Ім’я Якого ми маємо прощення гріхів, спасіння, воскресіння і вічне життя. Вподобання землі і повернення долі Якову сталось було через те, що Господь «провину народу Свого простив, увесь гріх їхній покрив!».  Не вони заслужили прощення своїх гріхів і провин. Не заробили вони прощення своїх гріхів, а Господь простив їхню провину – увесь їхній гріх покрив. 

А чим Господь покрив увесь їхній гріх? Він покрив їх кров’ю Свого Ягняти – кров’ю Ісуса Христа, Свого Сина Єдинородного. Але ж Христос жив вже після того, як був написаний і цей Псалом, і всі інші Псалми – Христос жив після того, як був написаний увесь Псалтир!  Так, це безперечно, правда. Але Його кров очищує всіх розкаяних від гріха, починаючи від Адама, нашого праотця і завершуючи останнім віруючим, який житиме у час повернення Христа у славі. 

Адже хоча Ісус народився у Віфлеємі у повноті часу, Він – також вічний Бог Син, Який стався людиною саме з цією метою – аби покривати усі наші гріхи, і аби принести Себе в жертву за гріхи усього людства. На хресті Голгофи розп’ятий був не просто невинний праведник Ісус з Назарету, а вічний і святий Бог, Який помер за кожного з нас і воскрес для нашого виправдання. 

За сім сотень літ до Його розп’яття і смерті на хресті Ісая проголошував: «Він був ранений за наші гріхи, за наші провини Він мучений був, кара на Ньому була за наш мир, Його ж ранами нас уздоровлено! Усі ми блудили, немов ті овечки, розпорошились кожен на власну дорогу, і на Нього Господь поклав гріх усіх нас!» (53:5, 6).  За сімсот років до Різдва Христового гріх віруючих був покладений на Христа, як на Нього був покладений гріх Адама і всі наші гріхи. 

Ось як Бог покрив був гріхи розкаяних і віруючих ізраїльтян – кров’ю грядущого Христа, у прихід Якого вони вірували. Так само Бог покриває і наші гріхи, як у цьому запевнює нас Апостол Іван: «Коли ж ходимо в світлі, як Сам Він у світлі, то маємо спільність один із одним, і кров Ісуса Христа, Його Сина, очищує нас від усякого гріха. Коли ж кажемо, що не маєм гріха, то себе обманюємо, і немає в нас правди! Коли ми свої гріхи визнаємо, то Він вірний та праведний, щоб гріхи нам простити, та очистити нас від неправди всілякої» (1 Ів. 1:7-9). 

Так було і в Божого народу до Різдва Христового. Вони відвернулися були від Бога, але коли Бог їх карав, то вони каялись у своїх гріхах і покладали надію свою на грядущого Спасителя-Христа. І що тоді Бог був зробив? Псалмоспівець сповідує: «Ти гнів Свій увесь занехаяв, Ти повстримав Свій гнів від палючої лютости!»  Важкою була їхня кара, коли вони відчували Божий гнів і Його палючу лютість! 

Але, коли вони визнали свої гріхи і попросили Божої ласки в Ім’я Спасителя, то вони отримали її, і Бог занехаяв Свій гнів і не виливав на них палючу лютість. Так було колись. І ось тепер, коли народ знову був згрішив проти Бога і перебуває під Його карою, то Псалмоспівець не лише молиться до Господа, але й нагадує і своїм одноплемінникам і нам про те, що Господь милує розкаяних грішників. 

Псалмоспівець промовляє: «Чи навіки Ти гніватись будеш на нас, і протягнеш Свій гнів з роду в рід? Отож, Ти оживиш нас знову, і буде радіти народ Твій Тобою!» Звісно ж, Господь, зглянеться над розкаяними грішниками!  Бо ким є для Нього віруючі? Віруючі в Христа грядущого і в Христа розп’ятого і воскреслого це – Його народ!  Його народ – не лише ті віруючі ізраїльтяни, які жили до Різдва Христового, але й всі ви – любі віруючі брати і сестри! 

Про це запевнює нас Господь Святий Дух через Апостола Петра: «Ви – вибраний рід, священство царське, народ святий, люд власности Божої, щоб звіщали чесноти Того, Хто покликав вас із темряви до дивного світла Свого, колись ненарод, а тепер народ Божий, колись непомилувані, а тепер ви – помилувані!» (1 Петр. 2:9, 10). Тож ці слова молитви Псалмоспівця ми можемо сміливо застосовувати і до себе. 

І ми так само можемо кликати до Господа, щоб Він оживив нас і прогнав від нас лютого і нечестивого російського ворога. Хай Він це зробить, щоб ми раділи Ним. Бачите, любі брати і сестри, як правильно молиться Псалмоспівець і які правильні пріоритети виставляє він у своїй молитві, навчаючи і Старозаповітну Церкву і нас, щоб ми робили правильні висновки і зміни у нашому житті. 

Бо покаяння саме цим і є: повною переміною ставлення людини, повною переміною її розуму. Псалмоспівець від імені народу обіцяє життя у радості Божій. А що це за життя? Це життя в любов до Бога і до Його Слова. Це життя в любові до ближніх, яких Бог розташовує у нашому житті. Адже саме Слово Боже вказує на правду і дає мудрість. Бо що стало причиною бід народу і Божого гніву? Цією причиною стало безумство народу. Слово безумство, яким тут передане єврейське «кіслаг» можна було б перекласти словами «упевненість» і «тупість» (по-єврейському «кесель») одночасно. 

Люди упевнені в самих собі, які вважають, що вони все добре знають і без Писання, водночас є насправді тупими і приводять народ саме до безумства –  відкидання Бога, занурення в тупість, а отже і до величезних страждань. Тож і ми молімось, щоб Господь помилував нас, дав нам мир і добробут, бо мир у єврейській мові пов’язаний із добробутом. А з нашого боку ми не будемо вертатись до безумства, до тієї тупості, в яку нас занурює диявол і світ своєю пропагандою гріха. Натомість ми будемо йти до Господа, бо Він – поряд! 

Він тут, із нами і посеред нас. Люблячий Христос промовляє до нас зі Свого Слова, із Біблії.  Христос причащає нас Своїми істинними тілом і кров’ю у хлібові та вині Святої Вечері, даючи з ними і в них прощення гріхів, спасіння і вічне життя. Слухаючи Христа, причащаючись Ним,  ми втікаючи від безумство, зустрічаємось із милістю і правдою і тоді нас наче цілують праведність і мир. 

Бо ця милість і правда зустрілись у Божому Сині, праведність і мир поцілувались у Христі, і в Христі вони перебувають для нас. Правда проголошувалась пророками про народження Божого Сина і Господь, Праведність наша, зійшов з небес, аби для нас і для нашого викуплення, стати нашим  розп’ятим і воскреслим Господом і Спасителем.   І нині Христова праведність ходить перед обличчя Божим і кроки свої на дорогу ставить. Праведність Христова не стоїть на місці. Але як вона приходить до нас і до інших людей? 

Вона ходить у Слові і в Таїнствах. Це Божі засоби, якими Бог творить і зміцнює віру в Христа в наших серцях. А де є віра там одразу з’являється і праведність – Бог проголошує нас виправданими в Ім’я Його Сина, а нашого Господа і Спасителя Ісуса Христа, а ми зодягнені у Христову праведність і наші гріхи так покриті нею, що ми тепер – праведники в очах Божих і Сам Бог називає нас Своїми дітьми. 

Любі брати і сестри, який наш Бог люблячий! Він хоче добра нам і всім людям на землі. Він хоче добра Україні! Визнаваймо гріхи наші і просімо Його змилування, хай наш народ має мир і відвернеться від безумства, що воює проти Христа і Його Слова, і хай у нашому рідному краї «милість та правда спіткаються, праведність і мир поцілуються, правда з землі виростає, а праведність із небес визирає» у Христовому Євангелії. 

А в кінці, хай ми всі почуємо запрошення нашого Господа Христа, Який повернеться у славі Останнього Дня увійти в Його Царство слави. Там буде лише милість і правда, лише праведність і мир, лише щастя, блаженство і вічне життя. Прийди, Господи Ісусе! Амінь. 

Господь стерегтиме тебе від усякого зла, стерегтиме Він душу твою, Господь стерегтиме твій вихід та вхід відтепер аж навіки! (Пс. 120:7, 8) Амінь.