середа, 5 серпня 2015 р.

Народ віри і народ Закону

     Тож цією алегорією[1] Павло дуже чітко показує відмінність між Законом і Євангелієм. Перше, коли він називає Аґар Старим Заповітом, а Сарру – Новим.  Далі, коли він називає першу рабинею, а останню вільною. І нарешті, коли він каже, що та, яка має мужа і є плідною, захворіє і буде вигнана з дому разом із її дітьми, а та, що неплідна і покинута, стане плідною і народить незліченну кількість дітей, і всі вони будуть спадкоємцями.  Це – суттєва відмінність між народом віри та народом Закону.  Народ віри не має Закону за чоловіка, він – не в рабстві, він не народився від матері, теперішнього Єрусалиму. Але він має обітницю, він – вільний і народився від Сарри, вільної.  
     Тому Павло відділяє духовний народ Нового Заповіту від Закону, кажучи, що цей народ – не дитина Аґар, яка не має чоловіка, а Сарри, вільної, яка не знає Закону. Таким чином він ставить народ віри над Законом і вище від Закону. Але якщо він вище від Закону і понад Законом, тоді він виправдовується не Законом і ділами, а винятково своїм духовним народженням, тобто вірою. Бо духовне народження – ніщо інше, як віра. І точно як народ благодаті ані не має Закону, ані не може його мати, так і народ Закону ані не має благодаті, ані не може її мати, бо Закон і благодать разом існувати не можуть. Або ми мусимо бути виправдані вірою і втратити праведність Закону або ж ми мусимо бути виправдані Законом і втратити благодать і праведність віри. Гірка та трагічна втрата тоді, коли ми втримуємо Закон, а втрачаємо благодать.  З іншого боку удачлива та спасенна втрата, коли ми втримуємо благодать і втрачаємо Закон.

Мартін Лютер, з Лекцій на Галатів




[1] Про невільницю Аґар і дружину Авраама, Сарру.

Немає коментарів: