пʼятниця, 22 квітня 2016 р.

Церковні церемонії, прощення, життя і спасіння

Рушійним... є Лютерів розсудливий і цілковито церковний принцип, що «Собор повинен займатися лише справами віри» і що церемонії «повинні цілковито такими Соборами нехтуватися і залишатися вдома в парафіях і, власне кажучи, в школах, аби наставник разом із пастирем були церемоніймейстерами».[1]  Але звідки пастирі та наставники знатимуть, які церемонії пестити як здорові,[2] а які знеохочувати? Очевидно, що формування поінформованого і церковного судження має бути частиною їхнього навчання і підготовки  - пускати на самоплив цього не можна. Як і не сприятимуть цьому антиноміанська буфонада та сутяжницький легалізм, але сприятиме цьому зріла розсудливість.
Догматичний інтерес тут полягає не в тій або іншій деталі, а в тому, чи витримується в Церкві основна позиція засобів благодаті, а чи вона розтринькується на користь інших принад. Тобто, в тому, що поставлено на карту за сучасного культурного тиску – задоволення натовпу (2 Тим. 4:3) ринковою споживацькою релігією, яку дотепний оглядач обізвав «Мак-Церквою».[3] Потреба мати те, що сьогодні мається на увазі під «емпіричною церквою»,[4] є абсолютно несумісною з ученням Євангелія і Таїнств, як Богом даних і виняткових каналів прощення, життя і спасіння.
Професор Курт Маркворт, «Церква та її спільнота, служіння і управління»



[1] Про Собори і Церкву, LW 41:136-137; WA 50:619, 5-7. Див. також Заклик до всього кліру, зібраного в Ауґсбурзі (1530 р.), LW 34:9-61; WA 30:II:268-365.
[2] «Ніщо не робить такого внеску в підтримання гідності на публічному богослужінні та в зростання побожності і превелебності серед люду, як належне дотримання церемоній у церквах» (АВ, Передмова до Ст. ХХІІ-ХХVIII:6, Tappert, с. 39).
[3] Скорочення для «Middle American Christian Church – Середня американська християнська церква», – це є «місце для солідних американців – мешканців передмість, які хочуть мати якогось  маленького бога у своєму житті та місце перед бранчем – її богословя має визначатися опитувальниками, але відносно необразливими. Так писав Джек Кешілл у Wall Street Journal, якого наводить W. C. Roof у American Mainline Religion, c. 229.
[4] Один відомий оглядач описав «духовну традицію, яка зявляється», як таку, що надає перевагу «безпосередньому досвіду… перед будь-якою формою організованої релігії» (M. Ferguson, The Aquarian Conspiracy: Personal and Social Transformation in the 1980s, c. 367). Далі: «Під час «великих пробуджень» є зміщення від релігії, яка передається авторитетами, до релігії безпосереднього духовного досвіду… Доктрина свій авторитет втрачає, а місце віри займає знання… Здається, що цей «радикальний центр» духовного досвіду є пізнанням без доктрини» (с. 369, 371, 377).

Немає коментарів: