неділя, 19 листопада 2017 р.

Проповідь на неділю Останнього Суду

            
НЕ ЛЯКАЙСЬ. ТІЛЬКИ ВІРУЙ!

        (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

А коли повернувся Ісус, то люди Його прийняли, бо всі чекали Його. Аж ось прийшов муж, Яір на ім'я, що був старшим синагоги. Він припав до Ісусових ніг, та й став благати Його завітати до дому його. Бо він мав одиначку дочку, років десь із дванадцять, і вмирала вона. А коли Він ішов, народ тиснув Його. А жінка одна, що дванадцять років хворою на кровотечу була, що ніхто вздоровити не міг її, підійшовши ззаду, доторкнулась до краю одежі Його, і хвилі тієї спинилася їй кровотеча! А Ісус запитав: «Хто доторкнувся до Мене?» Коли ж відмовлялися всі, то Петро відказав: «Учителю, народ коло Тебе он товпиться й тисне». Ісус же промовив: «Доторкнувсь хтось до Мене, бо Я відчув силу, що вийшла з Мене...» А жінка, побачивши, що вона не втаїлась, трясучись, підійшла та й упала перед Ним, і призналася перед усіма людьми, чому доторкнулась до Нього, і як хвилі тієї одужала. Він же промовив до неї: «Дочко, твоя віра спасла тебе; іди з миром собі!»
 Як Він ще промовляв, приходить ось від старшини синагоги один та й говорить: «Дочка твоя вмерла, не турбуй же Вчителя!» Ісус же, почувши, йому відповів: «Не лякайсь, тільки віруй, і буде спасена вона». Прийшовши ж до дому, не пустив Він нікого з Собою ввійти, крім Петра, та Івана, та Якова, та батька дівчати, та матері. А всі плакали та голосили за нею... Він же промовив: «Не плачте, не вмерла вона, але спить!» І насміхалися з Нього, бо знали, що вмерла вона. А Він узяв за руку її та й скрикнув, говорячи: «Дівчатко, вставай!» І вернувся їй дух, і хвилі тієї вона ожила... І звелів дать їй їсти. І здивувались батьки її. А Він наказав їм нікому не розповідати, що сталось. (Євангеліє від Св. Луки 8:40-56).

Нехай буде вам благодать та мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа! (Еф. 1:2) Амінь.

Дорогі брати і сестри, одного дощового недільного дня батько змушений був доглядати своїх дітей. Кожній дитині, аби вони чимось були зайняті, він дав якесь окреме завдання. Аби його 10-річний син теж чимось займався, батько з якогось журналу вирвав сторінку із картою Сполучених Штатів Америки, порізав її на малі клаптики і попросив сина знову зібрати карту.

Батько розраховував, що пройде чимало часу, допоки діти, особливо його 10-річний син, справдяться із його завданнями. Однак він дуже здивувався, коли його 10-річний син прийшов до нього вже через декілька хвилин. Він простягнув йому склеєну карту. «Як ти так швидко справився?» – спитався в нього батько.  «Спочатку було дуже складно», – відповів син. «Адже я намагався складати карту за вирізами ліній. Але потім я зауважив, що на тильній стороні карти зображено обличчя якогось чоловіка. І я просто зібрав докупи те обличчя, а карта Америки вже вийшла сама по собі».

Щойно хлопчик побачив обличчя чоловіка, як він здобув розгадку для свого завдання і швидко з ним справився. Щойно ми бачимо в Писанні Христа, ми легко можемо Писання зрозуміти і пізнати, де лежить наше визволення, спасіння, благословення і вічне життя. А коли ми Христа не знаємо, то як би не намагалися скласти пазли мозаїки спасіння, всі наші зусилля будуть марні. Бо тієї мозаїки спасіння не скласти ні за 10 хвилин, ні за 10 днів, ні 10 років, ані за 10 століть. Коли не знаєш Христа, то всі зусилля виявляються даремними. Без Христа немає прощення гріхів, немає істинної праведності, немає воскресіння і немає вічного життя.

Наша сьогоднішня євангельська оповідь насправді розпочинається за дванадцять років до подій у ній описаних. Саме тоді сталися дві події: одна надзвичайно сумна, а інша надзвичайно радісна. Жінка, про яку розповідає нам сьогодні Писання, захворіла на невиліковну хворобу. У неї почалася кровотеча, вилікувати якої вона не могла.

У цей самий рік в сімї Яіра, боголюбивого і віруючого чоловіка, народилася донька. Вона була особливою дитиною, бо була дитиною єдиною у сімї. «Діти – спадщина Господня. Плід утроби – нагорода», – співали віруючі юдеї в давнину, як і співають віруючі християни сьогодні (Пс. 126:3).  Нагорода в земному житті у Яіра і його дружини була лише одна – донька, яку послав їм Бог. 

Бідна жінка щодня упродовж дванадцяти років виснажувалась через свою хворобу, а сім’я Яіра упродовж дванадцяти років своїм дитям раділа і тішилась, як тішмось і радіємо своїми дітьми нині й ми. З одного боку – біда, з іншого – радість. І там минає дванадцять років. На цей час виконалась обітниця Божа про прихід Христа. 

І ось Христос ходить серед овець Ізраїлю. Він пасе їх Своїм святим Словом. Він піклується про них у невимовній любові. Нікого Він не залишає без Своєї уваги і нікого Він не залишає без Своєї любові. Минулої неділі ми чули про те, як Він вигнав легіон нечистої сили із біснуватого чоловіка в землі Гадаринській. А коли Ісус повертається в Галілею, то ми читаємо, що «люди Його прийняли, бо всі чекали Його». 

Чому чекали на Ісуса, бо знали, що Він – люблячий Божий Син, Який нікому не відмовить, а прийде всім на допомогу в день недолі, як і обіцяв Він через Псалмоспівця: «До Мене поклич в день недолі, Я тебе порятую, ти ж прославиш Мене!» (49:15). На Христа чекають всі, але всі поступаються дорогою Яірові, начальникові синагоги, в якій Ісус був проповідував Євангеліє. А тепер Яір поспішає до Ісуса, бо його благословення від Бога, його люба донечка смертельно хвора.

Звісно ж, Ісус вислухає прохання віруючого Яіра і піде до дому дитини, яка вмирає.  Звісно ж, Він зглянеться над нею. Звісно ж, Ісус вислуховує сьогодні наші прохання, любі брати і сестри. Бо «Ісус Христос учора, і сьогодні, і навіки Той Самий!» (Євр. 13:8). Ісус любить людей. Ісус хоче, аби ми всі вірували, аби ми всі прийшли до пізнання правди і спаслися. Він каже, що це – найголовніше: віра в Нього, спасіння і вічне життя. 

Він виставляє нам такі пріоритети: «Шукайте ж найперш Царства Божого й праведності Його, а все це вам додасться» (Мт. 6:33). Всі чуда Христові – лише свідчення Його божественності і Його всемогутності, Його всевідання і Його всюдисущості, Його невимовної любові, яка ніколи не перестає. Головне Царство Небесне і праведність його, тобто праведність Христа, а решта все додається. Як каже Апостол Павло: «Той же, Хто Сина Свого не пожалів, але видав Його за всіх нас, як же не дав би Він нам із Ним і всього?» (Рим. 8:32)

Але перше Христос, перше Царство Небесне, потім усе, відповідно до того, як Христос вирішить дати і зробити. Ось і в нашому Євангелії Він іде до дому Яіра, але натовп такий зібраний довкола Ісуса, що Йому буквально доводиться проштовхуватись крізь юрбу людей.

І в тій юрбі була наша жінка з кровотечою. Вона там опинилась не випадково. Вона вірувала, що Ісус – обіцяний Месія, Христос, Спаситель світу. Вона вірувала, що Ісус може зцілити її. Вона вірувала, що навіть один доторк до Христа зцілить її!  І так стається.  Вона доторкається лише до «краю одежі Його, і хвилі тієї спинилася їй кровотеча!»

Чи Ісус знав, що вона це зробить? Знав!  Він – всезнаючий Бог у святому людському тілі. Чому ж Він питає: «Хто доторкнувся до Мене?» і чому Він каже: ««Доторкнувсь хтось до Мене, бо Я відчув силу, що вийшла з Мене...» Він це робить заради правильних пріоритетів. Бо коли зцілена жінка приходить і трясеться від страху, і сповідує, що то вона доторкнулась до Нього, то Він не докоряє їй, не ганьбить її, а хвалить: ««Дочко, твоя віра спасла тебе; іди з миром собі!»

Ісус хвалить віру цієї жінки і називає її донькою, бо через віру вона стала дитям Божим, як і ми стаємо дітьми Божими, винятково через віру в Ісуса.  Ісус каже, що Він відчув як з Нього вийшла сила. І всяка людина по таких словах сказала б: «А тепер мені треба відпочити». Проте Ісус так не каже, бо Він – не просто людина, а всемогутній Бог і сили Його вистачить на всіх і на ще більші чуда ніж прогнання бісів і зцілення тяжко-хворої жінки.

Тож коли з дому Яіра приходять посланці і кажуть: «Дочка твоя вмерла, не турбуй же Вчителя!» то Ісус підбадьорює цього віруючого чоловіка: «Не лякайсь, тільки віруй, і буде спасена вона».  Знову на першому місці – віра в Ісуса, Який поспішає до дому, де вже дівчинку оплакують, а коли Христос каже, що вона лише спить, то з Нього глузують. Нам важко буває прийняти слова Господа, що в Нього немає мертвих, а всі в Нього – живі. Світ кепкує з нас. Світ глузує з воскресіння усіх мертвих, до якого лишається все менше часу так само, як світ глузував із Христа, коли до воскресіння доньки Яіра залишалося всього декілька хвилин. 

Не глузують учні Христові, не глузує, а плаче Яір. І вони заходять до кімнати, де лежить покійна. Де Христос – там немає місця для смерті і для похорону.  Він починає говорити з дівчам, як із живим: «Дівчатко, вставай!» І вернувся їй дух, і хвилі тієї вона ожила... І звелів дать їй їсти».  Смерть прогнана. Торжествує життя, бо Ісус – Господь життя. Він оживлює. Він воскрешає. Він кличе нас, аби ми, як і Яір, не лякались, але вірували, і ми будемо мати благословення тих, хто шукає Христа, хто чекає на Його прихід і сьогодні промовляє в Символі віри: «Чекаю воскресіння мертвих і життя будучого віку».

«Тільки віруй» – сьогодні ці слова звернуті і до вас любі брати і сестри. Христос – посеред нас.  Він – у Слові. Він – у Таїнстві. Ознака Його любові – хрест Голгофи, на який Він поніс усі ваші гріхи та провини і обмив їх там Своєю святою і дорогоцінною кров’ю. Він здолав вашу смерть, померши за вас на хресті і на третій день вийшовши із гробу переможцем над гріхом, над дияволом, над смертю.

«Не лякайсь, тільки віруй!»  І твої гріхи всі прощені. Тільки віруй, що прощення, яке проголошується за дорученням Ісуса Христа і в Його святе Ім’я – істинне і дієве. Не лякайсь, тільки віруй! Віруй, що ніякий диявол не має на тебе обвинувачення чи компромату, бо Ісус змив усі твої гріхи Своєю святою і дорогоцінною кров’ю.

Не лякайсь, тільки віруй!  Віруй, що ти – усиновлене дитя Боже, яке Ісус викупив дуже дорогою ціною. І Він про тебе піклується. Він дає тобі доторкнутися не лише до краю одежі Його, але  запрошує Тебе підходити до Його Столу і не просто доторкуватись, але й причащатись Його істинними тілом і кров’ю, які Він дає тобі під виглядом хліба і вина Євхаристії, а з ними і прощення гріхів, і вічне життя у Божому Царстві.

А коли так станеться, що я буду помирати до Його славетного повернення, то мені теж треба не лякатися, а тільки вірувати, бо Він візьме душу мою у Своє Царство і смерть моя буде лише сном, який мало дівча із нашого сьогоднішнього Євангелія. А Останнього Дня ми почуємо ці слова: «Діти, вставайте!» І ми воскреснемо з мертвих, і душі наші вдягнуться у нові, досконалі, прославлені тіла, і ми ступимо на нову землю, і увійдемо у Царство Боже, де житимемо із Христом повіки віків. А до того часу, любі брати і сестри, не лякаймося, тільки віруймо. В Христа. Амінь.

Благодать зо всіма, що незмінно люблять Господа нашого Ісуса Христа! Амінь (Еф. 6:24).

Немає коментарів: