неділя, 14 червня 2020 р.

Проповідь на 1-у неділю по П'ятидесятниці


                                       
                                БОГ ЛЮБИТЬ ВАС!
         (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
Так-бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне. Бо Бог не послав Свого Сина на світ, щоб Він світ засудив, але щоб через Нього світ спасся. Хто вірує в Нього, не буде засуджений; хто ж не вірує, – той вже засуджений, що не повірив в Ім'я Однородженого Сина Божого. Суд же такий, що світло на світ прибуло, люди ж темряву більш полюбили, як світло, лихі бо були їхні вчинки! Бо кожен, хто робить лихе, ненавидить світло, і не приходить до світла, щоб не зганено вчинків його. А хто робить за правдою, той до світла йде, щоб діла його виявились, бо зроблені в Бозі вони (Євангеліє від Св. Івана 3:16-21).

            Вибраним із передбачення Бога Отця, посвяченням Духа, на покору й окроплення кров'ю Ісуса Христа: нехай примножиться вам благодать та мир! (1 Петр. 1:1, 2) Амінь.

            Дорогі брати і сестри, вірш з якого починається наше сьогоднішнє євангельське читання по праву називається золотим віршом Біблії. Втім якщо ми назвемо весь цей розділ золотим розділом, то ми теж не помилимось. Адже ми дуже добре знаємо, що таке світ. Апостол Іван каже, що світ лежить у злі. Він сповнений гріха і перебуває під гнівом Божим.

Світ – це простір діяльності диявола і його жахливої влади. Він тут діє наче жорстокий рабовласник і тиран, не бажаючи нікого відпустити на свободу, у вільне життя. Ми всі народжуємось у гріхах і миттєво опиняємось у його владі і у владі смерті тимчасової і вічної. Як сповідує цар Давид: «Я в беззаконні народжений, і в гріху зачала мене мати моя» (Пс. 50:7).

Від найпершого дня свого життя і навіть від самого зачаття кожна людина, народжена в природний спосіб перебуває у гріхові. А де гріх – там і Божий суд, там і Божий гнів і там, звичайно смерть і вічні муки аду. Воістину після гріхопадіння – світ жахливе місце із страшним майбутнім для всіх, хто є його рабами.

            Хто не хотів би вирватись із рабства гріха, диявола і смерті? Хто не хотів би мати досконалість і вічне життя? І тут до праці береться наш заражений гріхом розум. І диявол не стоїть осторонь, а активно долучається і навіть надихає нас на укладання плану нашого спасіння до вічного життя. А звідки ще можуть взятися такі різноманітні ідеї про спасіння ділами?

            Господь справді дав Закон і кожен, хто виконає його, буде мати вічне життя. Проблема в тому, що мертві духовно навіть не можуть взятися за істинне виконання Закону. Мертві в гріхах це наче білка. А діла Закону – наче колесо. Ви бачили, як білка бігає по колесу? Вона далеко забіжить? Становище людина, яка уповає на те, що власними ділами вона зможе добитися спасіння і прокласти собі шлях на небеса, ще гірше. Адже вона перебуває у гріхах.

            А як Бог дивиться на гріх? Він палає гнівом проти гріха. І Божий гнів на гріх настільки могутній, що ніхто з цього світу нічого не зможе протиставити йому. Його не може забрати ні одна грішна людина, ані навіть святі ангели Божі. Як написано: «Гнів Божий з'являється з неба на всяку безбожність» (Рим. 1:18).

            Дещо раніше в цьому самому розділі Євангелія Син Божий розмовляє з Никодимом, поважним учителем Ізраїлю, який прийшов поспілкуватись з Ісусом вночі, бо боявся юдеїв, учителем яких сам він був. Але навіть Никодим полонений фальшивим ученням про спасіння ділами Закону.

Бо коли Закон каже: «Це роби, а цього не роби!», то треба це робити, а цього не робити, правда ж? Проте біда в тому, що якби ми не старались, ми все-одно щось не зробимо із того, що наказано робити, або зробимо із того, що заборонено робити. «Закон», – каже Апостол Яків тим, що надіються здобути спасіння ділами, «удоводнює, що ви – винуватці. Бо хто всього Закона виконує, а згрішить в одному, той винним у всьому стає» (2:9, 10).
           
Тож які чудесні воістину золоті слова ми чуємо із уст Сина Божого в нашому сьогоднішньому Євангелії: «Так-бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне». Ці слова розкривають нам серце Боже. Це серце – Вітцівське серце. Воно сповнене любов’ю. Бог не має наміру нас згубити, нас знищити, спалити вогнем невгасимим.
           
Бог любить нас, любі брати і сестри. Бог прагне, аби ми заради нашого Спасителя Ісуса Христа були спасенні і мали вічне життя. Ось який люблячий, щедрий, добрий, многомилостивий і благодатний наш Бог. Ніхто на світі не може зрівнятися із Ним за величиною Його дару людям. І цей дар Він дає винятково через те, що любить світ.
           
Це означає, що Бог любить кожного з нас, любі брати і сестри. Ми можемо сміливо слово світ заміняти нашими іменами і чути: «Так-бо Бог полюбив Наталію. Так-бо Бог полюбив Мілу. Так-бо Бог полюбив Олександра. Так-бо Бог полюбив Ігоря. Так-бо Бог полюбив Інну. Так-бо Бог полюбив Ігоря. На місце слова світ ми можемо з повною упевненістю ставити наші імена.

А якщо Бог вас любить, то Він звісно на вас не гнівається.  Бог не хоче, аби вам було погано. Навпаки – Бог бажає вам усякого добра. Які чудові слова, яке прекрасне запевнення в любові промовляє нам наш Господь. Він наче каже: «Я тебе так сильно люблю, що готовий для тебе зробити все. Я настільки тебе люблю, що віддаю тобі найдорожче з усього можливого».

А що Бог дає у Своїй любові до світу, до кожного з нас?  Що це за Його такий прекрасний дар і величний, найбільший доказ Його невимовної до нас любові? Він не дає нам золото чи срібло. Бог не дає нам палаци і вілли. Він не дає нам країну чи навіть світ.

Він дає нам набагато дорожче, набагато величніше. Він дає Своє найдорожче. Бог дає нам Свого Сина Єдинородного. Його Єдинородний Син – вічний Бог отже і дар для нас – вічний, неосяжний і незбагненний. Ось який доказ Божої любові до кожного з нас, любі брати і сестри! Це любов не на слові, а на ділі. Це любов, яка має найвищий доказ з усіх можливих.

Але як дається нам цей неперевершений доказ Божої невимовної до нас любові? Божий Син дається нам, аби статися людиною. Аби бути зачатим від Святого Духа і провести в материнській утробі Діви Марії дев’ять місяців – бути виношеним як і кожне людське дитятко. Проте якщо ми сповідуємо із царем Давидом, що ми всі зачаті у беззаконні і народжені в гріхах, то Ісус Христос зачатий у невинності і народжений у святості.

Проте хоча Він святий і невинний, Він не стається людиною, аби жити у радості та блаженстві повіки віків на цій зараженій гріхом землі. Ісус стає під Закон. Він стає під Закон заради нас і на наше місце. Він робить це через наші гріхи.  Ісус забирає усі до одного наші гріхи на Себе. І усі наші гріхи Він несе на Голгофський хрест.

Він засуджений Богом за наші гріхи. Ось яка любов Божа до нас – покласти всі наші гріхи на Свого Єдинородного Сина і засудити Його на нашому місці і замість нас.  На хресті на Ісуса вилився весь гнів Божий за кожен гріх людства. Диявол виливав на Сина Божого свою лють і свій гнів. Але Ісус так полюбив нас, що душу Свою поклав за кожного з нас. Ось яка невимовна Божа любов.

Єдинородний Божий Син обмив Своєю невинною і святою кровю усі наші гріхи і помер за всіх нас. Але на третій день по Своїй смерті на хресті Він розтрощив і диявола, і гріх, і смерть, вийшовши із гробу, воскреснувши із мертвих. А для нас Він здобув прощення гріхів, і праведність, і воскресіння, і вічне життя.  Все це Господь Христос здобув для кожного з вас, любі брати і сестри, аби передати нам усе це не як плату за якісь наші досягнення, діла чи труди, а винятково, як дар Божий.

А що ж ми можемо робити?  Ми можемо лише отримувати ці великі дари від люблячого Бога. Ось що означає Божа любов! Як же хтось може уповати на якісь свої діла так наче немає цього дару від Бога? Хіба не було б це шахрайством, обманом і навіть богохульством?! Ні, любі брати і сестри. Єдинородний Божий Син – дар нам від Бога. Усе, що для нас здійснив Ісус – дар від Бога.  Прощення гріхів, праведність, воскресіння і вічне життя – дар від Бога, засвідчення Його благодаті, Його невимовної любові до кожного з нас.

І коли я кажу «до кожного з нас», то маю на увазі не святих людей, а усіх грішників і насамперед мене, бо це я своїми провинами розпинав Христа, це я грішив. Але, незважаючи на це, Бог так полюбив мене, що віддав Свого Єдинородного Сина, аби я не був засуджений, але мав вічне життя. Бог так полюбив вас, любі брати і сестри, аби ви не були засуджені, але мали вічне життя.

Бог не дарує нам скриню золота, багатомільйонні банківські рахунки в офшорах. Бо можна все це мати, але далі бути непрощеним, невиправданим грішником і спадкоємцем вічних мук у вогняних глибинах аду, у стражданнях непроглядної зовнішньої темряви. Бог дарує нам вічне життя. Навіть, коли ми тут живемо в нещастях і бідах якихось 70-80 років або й менше, нас чекає вічне життя у радості і блаженстві Царства Небесного.  

Але як ми отримуємо це прощення гріхів, цю праведність і це воскресіння, і життя вічне. Господь каже: «щоб кожен, хто вірує в Нього не загинув, але мав життя вічне». Всі ці дари отримує кожен віруючий. Ми ці великі дари отримуємо самою вірою в Христа. Бог дає нам цей великий дар – Свого Сина -  в любові. А ми отримуємо цей невимовний Божий дар самою вірою.

Самою вірою, бо ми не заслужили цей дар. Його дає Бог винятково зі Своєї любові. Це не наше діло і не наше діяння. Це як любляча матір годує своє дитя. Вона його просто любить. Дитя розкриває ротик, а мама-годувальниця вкладає туди їжу. Так само і з даром Божим. Святий Дух розкриває наші серця – творить віру – і вкладає туди цей невимовний дар.

А віра – це не просто знання про Бога, а серце, яке отримує Христа, лине до Нього, хапається за Нього і горнеться до Христа, довіряючи кожному Його слову, цінуючи кожне слово Христа і прагнучи спожити істинне тіло Христове і втамувати спрагу істинною кровю Христовою у хлібові та вині Святої Вечері. Віра не уповає на власні діла, на власні сили, а лише на Христа.

І тоді той, хто має віру, має дар, який дає Бог зі Своєї невимовної любові –  має Христа, а з Христом і все, що має Христос і найголовніше – вічне життя у Царстві Божому. Бог незважає на те, чи достойні ми, чи недостойні – бо всі грішники засуджені. Бог зважає лише на віру. Хто вірує в Ісуса Христа, той має вічне життя. А хто не вірує і відкидає і Божу любов, і Божий дар, той відкидає своє прощення, і виправдання, і вічне життя і залишається засудженим у своїх гріхах на вічні віки.
А хто вірує в Христа, той любить світло і йде на світло, аби хвалитися і прощенням своїх гріхів і своїми ділами хвалити Бога, Який нас так полюбив, що дав Сина Свого Єдинородного, аби ми, віруючи в Нього мали вічне життя. У Христі – прощення наших гріхів, наше нове життя і наше життя вічне. Прийди, Господи Ісусе! Амінь.

А Бог усякої благодаті, що покликав вас до вічної слави Своєї в Христі, нехай Сам удосконалить вас, хто трохи потерпів, хай упевнить, зміцнить, уґрунтує. Йому слава та влада на вічні віки, амінь (1 Петр. 5:10, 11).

Немає коментарів: