неділя, 11 жовтня 2020 р.

Проповідь на 18-у неділю по П'ятидесятниці

                                

ВІРА І ЛЮБОВ, УПОКОРЕННЯ І ПІДНЕСЕННЯ
                                   (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
І сталось, що Він у суботу ввійшов був до дому одного з фарисейських старшин, щоб хліба спожити, а вони назирали за Ним. І ото перед Ним був один чоловік, слабий на водянку. Ісус же озвався й сказав до законників та фарисеїв: «Чи вздоровляти в суботу годиться чи ні?»  Вони ж мовчали. А Він, доторкнувшись, уздоровив його та відпустив... І сказав Він до них: «Коли осел або віл котрогось із вас упаде до криниці, то хіба він не витягне зараз його дня суботнього?» І вони не могли відповісти на це.
А як Він спостеріг, як вони собі перші місця вибирали, то сказав до запрошених притчу: «Коли хто покличе тебе на весілля, не сідай на першому місці, щоб не трапився хто поважніший за тебе з покликаних, і щоб той, хто покликав тебе та його, не прийшов і тобі не сказав: «Поступися цьому місцем!» І тоді ти із соромом станеш займати місце останнє... Але як ти будеш запрошений, то приходь, і сідай на останньому місці, щоб той, хто покликав тебе, підійшов і сказав тобі: «Приятелю, – сідай вище!» Тоді буде честь тобі перед покликаними з тобою. Хто-бо підноситься – буде впокорений, а хто впокоряється – той піднесеться (Євангеліє від Св. Луки 14:1-11).


             Нехай буде вам благодать та мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа! (Еф. 1:2) Амінь.
                Дорогі брати і сестри, є такий підхід до виконання законів: «Суворість законів компенсується їхнім поганим виконанням». Цей вислів особливо доречний для тих країн, де законодавці або керівники держави творять такі закони, які дають заможне життя лише верхівці і її слугам нам місцях, а решту народу нещадно визискують. Згадайте, наприклад, радянські закони і, зокрема, закон про п’ять колосків, коли будь-яку дитину або дорослого, в яких у час Голодомору ловили на полі бодай з п’ятьма колосками, могли убити або відправити в концтабори.
 
               Тож з часом люди навчилися обходити такі і подібні закони, писані комуністами і їхніми нащадками, і зменшувати вплив безбожників і пекла на життя народу. Проте Закон Божий – зовсім інша річ. Не було кращого законодавства на землі, ніж те, що його отримали від Бога ізраїльтяни. Вони отримали чудовий закон для того, аби мати добре, мирне життя в Обіцяному Краї, допоки до них прийде обіцяний Месія-Христос, Спаситель світу.
 
               Закон Божий – звісно суворий до тих, хто його порушує. Виконати його досконало неможливо. Але цей Закон був даний з любові до людей і, відповідно, передбачав те, що підсумовує Апостол Павло: «Любов – виконання Закону» (Рим. 13:10). Такими мали бути і всі закони людські. Власне кажучи, всі закони мають бути спрямовані на утвердження любові до людини і припиняти свою дію щойно вони починають любові перечити, як-от жахливі більшовицькі і деякі закони з нинішнього світу.
 
               Писання наводить приклади того, як деякі частини Закону Божого не виконувались у певний час життя Божого народу. Наприклад, коли Божий народ блукав пустинею, то впродовж років блукання не здійснювалось обрізання. Чому вони не здійснювалось? Тому що обрізана дитина або й дорослий могли мати температуру, інфекцію і вони не могли б рухатись у тому темпі, який задавав Господь, віддаючи знак Своєму народові, переходити з одного місця в інше.
 
               Вони не могли б також вести необхідних бойових дій, захищатись у разі потреби тощо. Ось так в силу включався принцип панування любові над законом. Мойсей не мав проблем з тим, щоб порушувати заповідь, яку від Бога отримав навіть не сам Мойсей, але ще патріарх Авраам. Мойсей вірив у грядущого Христа і знав Божі задуми, і Боже любляче серце.
 
               Люди невіруючі не знають милостивого Бога. Тож вони – жорстокі та вкрай вимогливі не стільки до себе, як до ближніх. А Христос, Син Божий – істинний Бог та істина людина в одній Особі. Він – Бог во плоті. Він – приязний, добрий, милостивий. Він сповнений співчуття, емпатії.
 
               Він нікому не відмовляє у допомозі. Нікого не залишає без утіхи. Чоловік, із сьогоднішнього Євангелія, хворий на водянку і він знає саме такого Христа. Тож іде за Ним і заходить у дім, де зібране велике товариство і то таке товариство, яке мало пошану серед юдеїв. Це були фарисеї, які дуже пильнували, аби не порушити Закон Мойсея. А дім належав одному із їхніх старшин.
 
               Коли Христос, очевидно, на запрошення того безіменного старшини, і вочевидь невіруючого, був запрошений на скромний обід, то і решта фарисеїв зійшлися, аби за ним назирати. Це не було прийняття Христа, як любого гостя, аби Його нагодувати, а запрошення в пастку, аби його потім в чому обвинуватити і таким завдати удару проповіді Євангелія.
 
               Наш бідний, тяжко хворий чоловік не побоявся навіть такого лукавого товариства. Він іде за Христом і стає перед Ним на очах усіх противників Христа, бо він у Христа вірує. В нього надії поза Христом немає. І Христос його не підведе. Христос ніколи не підводить. Бог так полюбив нас, що дав нам Свого Єдинородного Сина з небес, аби нам допомагати, аби нас спасати. Тож хай лютує світ і диявол – ми перебуваємо в Христових руках і в безпеці.
 
               Розмови між Христом і хворим на водянку немає. Господеві не потрібні слова, аби знати, що в нас на серці. Господь Христос «просвічує кожну людину, що приходить на світ» (Ів. 1:9). Тож, коли Він бачить страждання і потребу, а ще не бачить співчуття у присутніх, а лише бажання спіймати Його на порушенні Закону, аби потім Христа і всіх Його людей переслідувати та нищити, Ісус «озвався й сказав до законників та фарисеїв: «Чи вздоровляти в суботу годиться чи ні?» 
 
               Фарисеї і законники в Христа не вірують і любові не мають. Вони мовчать. Якби Ахімелех, священик, який служив у скинії, коли до нього прибіг переслідуваний Давид, був фарисеєм і законником, то Давид умер би від голоду і виснаження. Адже в храмі були лише показні хліби, які не повинні були їсти звичайні люди, навіть царі. Ті хліби могли їсти, відповідно до Закону Божого, лише священики. Проте Ахімелех віддав хліби Давидові і його людям, бо «любов – виконання Закону». Ахімелех, священик юдейський, знав Христа і виконання Закону у любові.
 
               Ці ж юдеї стоять і мовчать. Для них Закон – це радше тягар та інструмент тортур. Без віри в Христа, тобто без любові вони Закон не розуміють і ніколи без Христа вони Закону розуміти не будуть, як ми це бачимо навіть у ХХІ столітті. Тож вони мовчать. Вони вижили з-поміж себе добрих проповідників і учителів. Вони згуртувались у жорстокості і Бога милостивого не знають. Бо знати Бога милостивого означає знати Христа.
 
               І ось у цьому середовищі бездушності і жорсткосердя, Христова любов виливається на нашого хворого. Син Божий «доторкнувшись, уздоровив його та відпустив...» З якою радістю мав той чоловік іти додому! Як Він славив Христа за зцілення, яке він щойно отримав! Як він тішився здоровям і любовю Божою!
 
               А Ісус ставить ще одне питання тим, кого юдеї вважали за святих: «Коли осел або віл котрогось із вас упаде до криниці, то хіба він не витягне зараз його дня суботнього?»  Христос насправді відповіді не потребує. Він бачить їхню жорстокість і наче каже їм: «Ви – жорстокі безумці!  Навіть до тварин Бог виявляє милість, незважаючи на день або свято, а тут бідний, нещасний ізраїльтянин, який потребує любові і милості, а ви мовчите!»
 
               Вони не лише мовчать – упродовж століть їхні батьки гнали і переслідували пророків і проповідників, які проповідували Христа і те, що любов є виконанням Закону. Для них любов чужа, або принаймні обмежена колом їхніх одновірців і таких само невіруючих послідовників. Тож для них Христос і всі Його учні, що звіщають Євангеліє і пояснюють, що любов є виконанням Закону – єретики.
 
               Тож вони мовчки собі усідаються за трапезу. І, в звичний для себе спосіб, вочевидь зі штовханиною, відтискаючи одне одного, вибирають найліпші місця за столом – поближче до господаря. Які вони себелюбні і нелюбовні водночас! Себелюбні, бо люблять лише себе самих і добиваються непотрібних привілеїв лише для себе. І нелюбовні, бо не мають ніякої любові до своїх ближніх. Чим же вони кращі за язичників, які про істинного Бога ніколи не чули?
 
               Тож Господь не мовчить і до них промовляє притчу аби вони виявляли скромність і покірність, і аби господар сам визначав, кому яку надати честь. Господь Христос не каже, що якийсь звичайний робітник має сидіти вище, скажімо від Президента країни. Не про це Він тут говорить. Він віддає такі речі на розсуд  світського порядку і резону. Мають бути керівники і сіл, і міст, і народу, і відповідна честь і пошану слід їм віддавати та віддавати належну їм покору.
 
               Тут Господь говорить про духовні речі і тут покірність хвалиться. Без впокорення перед Богом, без служіння всім ближнім у потребі немає ніякої духовності і віри. Є вдавана покірність, є вдавана, фальшива віра, яка прикривається непотрібними нікому звичаями та одежами. А істинної віри немає. Бо істинна віра виявлялась б у любові до чоловіка, що був хворий на водянку і в смиренності та вдячності до Христа, і навіть одне до одного. Там нічого такого серед фарисеїв і законників не було. Тож вони й не розуміють, що всі закони коряться любові та потребі, а не навпаки. І не служать у покорі Богові і всім ближнім.
 
               Усім людям служить Христос.  Він виявив Свою абсолютну покірність тим, що упокорився заради всіх нас аж до смерті на хресті. Вічний, святий, істинний Бог стався людиною, забрав усі наші гріхи на Себе і обмив їх усі Своєю святою і невинною кров’ю. З невимовної любові до кожної людини, Ісус приніс Себе в досконалу жертву за всі провини людства – усі наші гріхи вільні та невільні.
 
               І на третій день Він воскрес із мертвих, засвідчивши, що жертва за гріхи повна і що кожен, хто вірує в Христа, виправданий перед Богом і має прощення гріхів, праведність, воскресіння і вічне життя у Його Царстві. І такий віруючий, буде смиренним перед Богом у цьому житті, покірний у служінні усім своїм потребуючим ближнім, буде звеличений не людьми, а Сином Божим, Який Останнього Дня повернеться у славі, аби воскресити всіх людей, піднесених у земних гордощах і невірстві опустити до аду, і запросити усіх нас, любі віруючі до вічної радості Царства Небесного. 
 
               А до того часу люблячий Господь покріплює наше серце, нашу віру і наше сумління Своїм Словом і Своїм Таїнством. А ми любимо Христа і служимо одне одному. Заради Христа. Амінь.
 
               Благодать зо всіма, що незмінно люблять Господа нашого Ісуса Христа! Амінь (Ефесян 6:24).

Немає коментарів: