Апостоли благодаті: проповідь на Свято Апостольської ревності (Свв. Апостолів Петра і Павла)

                         АПОСТОЛИ БЛАГОДАТІ                      

           (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

      А дехто, що з Юдеї прийшли, навчали братів: «Якщо ви не обріжетеся за звичаєм Мойсеєвим, то спастися не можете». Коли ж суперечка повстала й чимале змагання в Павла та в Варнави з ними, то постановили, щоб Павло та Варнава, та дехто ще інший із них, пішли в справі цій до апостолів й старших у Єрусалим. Тож вони, відпроваджені Церквою, ішли через Фінікію та Самарію, розказуючи про поганське навернення, і радість велику чинили всім браттям. Коли ж в Єрусалим прибули вони, були прийняті Церквою, та апостолами, та старшими, і вони розповіли, як багато вчинив Бог із ними. Але дехто, що ввірували з фарисейської партії, устали й сказали, що потрібно поганів обрізувати й наказати, щоб Закона Мойсеєвого берегли. І зібрались апостоли й старші, щоб розглянути справу оцю. Як велике ж змагання повстало, Петро встав і промовив до них: «Мужі-браття, ви знаєте, що з давнішніх днів вибрав Бог поміж нами мене, щоб погани почули слово Євангелії через уста мої, та й увірували. І засвідчив їм Бог Серцезнавець, давши їм Духа Святого, як і нам, і між нами та ними різниці Він жадної не вчинив, очистивши вірою їхні серця. Отож, чого Бога тепер спокушуєте, щоб учням на шию покласти ярмо, якого ані наші отці, ані ми не здолали понести? Та ми віруємо, що спасемося благодаттю Господа Ісуса так само, як і вони». І вся громада замовкла, і слухали пильно Варнаву й Павла, що розповідали, які то знамена та чуда вчинив через них Бог між поганами!

      Як замовкли ж вони, то Яків озвався й промовив: «Мужі-браття, послухайте також мене. Симон ось розповів, як зглянувся Бог від початку, щоб вибрати люд із поганів для Ймення Свого. І пророчі слова з цим погоджуються, як написано: «Потому вернуся, і відбудую Давидову скинію занепалу, і відбудую руїни її, і наново поставлю її, щоб шукали Господа люди зосталі та всі народи, над якими Ім'я Моє кликано, говорить Господь, що чинить це все!» Господеві відвіку відомі всі вчинки Його. Тому думаю я, щоб не турбувати поган, що до Бога навертаються, але написати до них, щоб стримувались від занечищення ідольського, та від блуду, і задушенини, і від крови. Бо своїх проповідників має Мойсей по містах здавен-давна, і щосуботи читають його в синагогах» (Дії 15:1-21). 

Благодать вам і мир від Бога Отця нашого й Господа Ісуса Христа! (2 Кор. 1:2) Амінь. 

Любі брати і сестри,  уявіть собі, що настала зима і ваші сусіди запросили вас на святкування Різдва. Ви прийшли на святкування Різдва, очікуючи на кутю, узвар, всякі інші традиційні українські страви, але нічого такого вас там не чекало. Там навіть не віталися один із одним «Христос народився! Славімо Його!» 

Віталися там по простому: «Добрий вечір!» І страви там були зовсім інші, яких ви раніше навіть не пробували. Ваше свято могло бути зіпсованим. І, можливо, ви в чемний, звісно, спосіб, спробували би, навчити своїх сусідів, як слід правильно, відповідно до наших тисячолітніх традицій, святкувати Різдво Христове. 

Уявіть собі, що в процесі розмови, виявилося б, що ваші сусіди – хоча й християни, але не українського походження і в них є свої власні звичаї і традиції. Як би ви повелися? Чи стали би ви далі їм радити про те, як, на вашу думку, слід правильно святкувати це велике християнське свято? Бо яке ж то, мовляв, свято без куті та узвару? Напевно, що ви, будучи людьми інтелігентними, так не робили б.  Врешті-решт, це  всього на всього гарна традиція. Стародавня традиція, але лише традиція. 

А як щодо спасіння? Упродовж тисячоліть євреї для того, аби спастись, мусили виконувати певні дії. Вони повинні були обрізатися. Ще Авраамові Бог був сказав: «А необрізаний чоловічої статі, що не буде обрізаний на тілі своєї крайньої плоті, то стята буде душа та з народу свого, він зірвав заповіта Мого!» (1 М. 17:14). 

А після того, як Бог дав євреям на Сінаї Закон, вони повинні були дотримуватись Закону Мойсеєвого. Так, вони мали вірувати в Христа грядущого і лише через віру в грядущого Сина Божого вони були спасенні, але Закон став частиною їхнього життя і їхнього поклоніння. І це тривало тисячоліттями. 

А тепер уявіть собі шок юдеїв, які вірували в Христа розп’ятого і воскреслого, але прийшовши до церкви Антіохії, в якій були в основному язичники, а не євреї, ці юдеї зауважили що християни в Антіохії взагалі не дбають ні про обрізання, ані про Закон Мойсеїв! А це ж не просто святкування Різдва Христового. Тут мова йде про спасіння і вічне життя! Тож вердикт цих віруючих братів з євреїв був простим і однозначним: «Якщо ви не обріжетеся за звичаєм Мойсеєвим, то спастися не можете». 

Тепер настала пора шоку для християн із язичників. Як це так – вони не спасенні? Як це так – для спасіння треба ставати євреями? Вони про це нічого від своїх Апостолів Павла і Варнави, не чули. Постала суперечка між християнами з Юдеї, тобто євреями і християнами з Антіохії, тобто язичниками, греками тощо. Тож церква відправила делегатів на чолі із Павлом і Варнаваю до Єрусалиму. Єрусалим був центром церковного життя, адже саме з Єрусалиму почала, відповідно, до заповіді Господа Христа, ширитись проповідь Євангелія. 

Дорогою до Єрусалиму всі церкви у Фінікії і Самарії, раділи наверненню язичників до Христа. А в Єрусалимі, як ми чули наші делегати «були прийняті Церквою, та апостолами, та старшими, і вони розповіли, як багато вчинив Бог із ними». Тут головним речником, був звісно наш любий Апостол Павло, якого ми згадуємо сьогодні, як одного з ревних Апостолів Христових. Це ж про Павла, колишнього переслідника Церкви, був промовив Ананієві Господь: «Для Мене –посудина вибрана він, щоб носити Ім'я Моє перед народами, і царями, і синами Ізраїля» (Дії 9:15). 

Тепер сам Павло свідчив про те діяв сильно та могутнім чином Господь через Павлову проповідь Євангелія Христового: маси язичників ставали віруючими і наповнювалися Духом Святим. Господь серед них чинив масу чуд. Церква Христова зростала! 

«Але ж вони – не обрізані!», – почали кричати фарисеї, які увірували в Христа і дуже любили діла Закону та пишались своїм єврейством і юдейством. Вони переконували, що всі без винятку християни мали бути обрізані та виконувати діла Закону. Павло для цих єрусалимських фарисеїв не був авторитетом. Ну не міг Бог спасати без обрізання і без Закону! Вони були дуже голосними! Як дуже голосними сьогодні бувають і ті, які наполягають, що спасіння обов’язково треба заслуговувати власними ділами або хоча би ділами покійних, заслужених святих. 

І тоді почав говорити інший Апостол – Петро.  Він не міг просто мовчати. Адже саме його Господь Бог обрав на те, щоб від нього першим почули язичники Слово Євангелія! Як очищує Бог серця язичників? Може якось по-іншому аніж Він очищує серця євреїв? Ні!  Різниці ніякої немає.  Апостол Петро проповідує: «Між нами (тобто, євреями) та ними (тобто, язичниками) різниці Він жодної не вчинив, очистивши вірою їхні серця». 

Ось так! У тому, як спасаються євреї і як спасаються язичники ніякої різниці – взагалі ніякої різниці немає! Серця євреїв очищуються від гріха вірою в Ісуса Христа. І точно так – вірою в Ісуса Христа очищуються від гріхів серця язичників. Наші серця, любі брати і сестри, очищуються від гріха вірою в Ісуса Христа! Ось такою є апостольська проповідь. Ось так проповідували Апостоли! Немає якогось іншого шляху позбутись гріхів. Це можливо лише через віру в Ісуса Христа. Закону ніхто виконати не може. Закон добрий і святий, але людині грішній його ніколи не виконати. Тож Закон – це ярмо, Закон – тягар, який тягне в глибини пекла, а не рятівний круг, яким можна спастися. 

Лише Ісус Христос, святий Бог і свята людина в одній Особі, виконав цей Закон і поніс тягар усіх наших гріхів на хрест Голгофи і там Він усі наші гріхи обмив Своєю святою і невинною кров’ю і приніс Себе у жертву повну і досконалу за гріхи цілого світу. Він помер для прощення наших гріхів і Він воскрес, аби кожен, хто вірує в Нього, мав очищення від гріхів, був виправданий від гріхів і мав теж воскресіння і вічне життя. Ось так мають прощення і євреї, і язичники! 

Апостол Петро також проповідує: «Ми віруємо, що спасемося благодаттю Господа Ісуса так само, як і вони». Ми всі спасенні не ділами, а благодаттю Господа Ісуса Христа. Благодаттю Господа Ісуса Христа спасенні і євреї, і язичники. Ми, любі брати і сестри, спасенні благодаттю Господа Христа. А Закон і діла Закону Мойсеєвого для спасіння – не рятівний круг, а ярмо і тягар. Якщо євреї хочуть триматись своїх традицій і свого Закону – хай тримаються. Проте спасіння він їм не дасть. 

            Проте євреї не можуть і не повинні зобов’язувати інші народи ставати євреями. Для спасіння це – ярмо і перешкода, а не поміч. Ми спасенні самою благодаттю Христовою. І ми маємо цю благодать, це спасіння через віру в Ісуса Христа. Якщо наш любий Апостол Петро говорив про відсутність різниці у спасінні між євреями та язичниками: усі ми спасаємо благодаттю Божою через віру в Ісуса Христа, то Яків також говорить про єдність усіх і євреїв, і язичників у Єдиній Христовій Церкві. 

До Давидової Скинії, тобто Храму або ж Церкви належать віднині усі народи: і євреї, і язичники. Старий Заповіт минувся, почався Новий Заповіт і він триватиме аж до повернення Господа Христа у славі, воскресіння усіх мертвих і входу воскреслих святих у Царство Христове, аби там жити з Ним у славі, в щасті та радості повіки віків. Ми всі спасаємось благодаттю Христовою через віру в Нього. Ми всі – діти Божі. А це також означає, що ми любимо одне одного і ставимось з повагою до звичаїв і традицій один одного. 

Так само як ми не вимагаємо в інших народів міняти, наприклад, їхні Різдвяні традиції, так само і євреї-християни не можуть накладати на нас свої традиції. Однак з любові до них ми теж покликані жити у святості та шанобливості до певних вимог святого Закону. Св. Яків їх проголошує: «Тому думаю я, щоб не турбувати поган, що до Бога навертаються, але написати до них, щоб стримувались від занечищення ідольського, та від блуду, і задушенини, і від крові». Ось такою була постанова першого Апостольського Собору. 

І Апостол Павло, і Апостол Петро проповідували, що ми спасенні не ділами, не виконанням Закону, а спасенні ми самою благодаттю Христовою через віру в Христа. Як потім зазначить Апостол Павло: «Сили не має в Христі Ісусі ані обрізання, ані необрізання, але віра, що чинна любов'ю» (Гал. 5:6). Сьогодні, святкуючи День Св. Апостолів Петра і Павла, згадуймо і цей Собор, і їхню проповідь, і їхню любов та повагу до всіх віруючих без огляду на обличчя, походження чи расу. І тримаймося їхнього і нашого сповідання. В Ім’я Христове. Амінь. 

А Тому, Хто може зробити значно більш над усе, чого просимо або думаємо, силою, що діє в нас, – Тому слава в Церкві та в Христі Ісусі на всі покоління на вічні віки. Амінь (Еф. 3:20, 21).

День Св. Іринея Ліонського, пастиря

 Сьогодні ми дякуємо Господу за Св. Іринея Ліонського.  Вважається, що він був уродженцем Смирни (сучасного Ізміру на території Туреччини), навчався у Римі, а пізніше став пастирем у Ліоні (теперішня Франція).  Приблизно 177 року, коли Іриней перебував у від'їзді, розпочалися жорстокі переслідування християн у Ліоні, які привели до мучеництва їхнього єпископа.  Тож коли Іриней повернувся, то став новим єпископом Ліону.  Серед його найславетніших творів - праця, яка засуджує єресі, зокрема, єресь гностицизму, що заперечувала доброту творіння. На противагу цій єресі Іриней сповідував, що Бог викупив Своє створіння через воплочення Сина. Іриней також утверджував вчення Писання, які були передані йому та через нього, як нормативи для Церкви.

Молитва на День Св. Іринея Ліонського, пастиря:

Всемогутній Боже!  Ти дав сили слузі Твоєму, Іринеєві, сповідувати правду проти всяких нападів марної доктрини.  Милосердям Твоїм тримай нас непохитними у правдивій вірі, аби постійно могли ми ходити в мирі, який веде до життя вічного; через Ісуса Христа, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

День Св. Кирила Александрійського, пастиря і сповідника

 Сьогодні ми дякуємо Господеві за св. Кирила Александрійського, пастиря і сповідника.  Кирило (прибл. 376-444 Р. Г.) став архієпископом Александрійським  412 року Господнього.  Упродовж всієї своєї діяльності він захищав ортодоксальні доктрини, серед яких було вчення про те, що Марія, матір Ісуса "також правильно називається і є Мати Божа" (Формула Злагоди, VIII, 12).

    432 року Господнього на Ефеський Собор підтвердив це вчення, що Син Марії є також правдивий Бог.  Твори Кирила про доктрину Трійці і Особу Христову, демонструють, що цей богослов був одним з найбільш талановитих богословів свого часу.  Кирилова Христологія зробила великий вплив на наступні собори Церкви і була одним із основних джерел для лютеранських віросповідних творів.

Молитва на День Св. Кирила Александрійського, пастиря і сповідника:

     Отче Небесний!  Твій слуга, Кирило, непохитно проголошував, що Твій Син, Ісус є одна Особа, повністю Бог і повністю людина.  З Твого безмежного милосердя утримуй нас непохитними  у вірі та поклонінні Твоєму Синові, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

День Св. Пророка Єремії

  Сьогодні ми дякуємо Господу за cвятого пророка Єремію. Він служив у південному царстві Юдеї приблизно від 627 по 582 роки до Р. Х.. Будучи пророком, він передвіщав, свідчив, і пережив Вавилонську облогу та остаточне руйнування Єрусалиму 587 року до Р. Х.. У своєму проповідуванні він часто використовував такі символи, як мигдалева галузка, кипляче горня (Єремії 1:11-14), винні бурдюки (13:12-14) і образ гончаря за працею (18:1-17).  Його пророцьке служіння було проповіддю, яка через слово і вчинок передавала Божий гнів на Свій бунтівний народ. Водночас Єремія утішав вірний залишок Божого народу, пророкуючи про прихід Христа-Спасителя і про грядуще Царство Боже.  Єремія страждав від неодноразового відречення і переслідування від своїх співвітчизників.   Наскільки відомо, Єремія помер у Єгипті - туди забрали його силоміць. Його згадують і вшановують за безстрашний заклик до Божого народу про покаяння.

    Молитва на День Св. Пророка Єремії:

     Господи Боже, Отче небесний!  Через пророка Єремію Ти продовжив пророцький взірець навчання Твого народу правдивій вірі та через чуда виявляв присутність Твою у створенні, аби зцілити його від гріха. Подай, аби Церква Твоя, могла бачити в Сині Твоєму, нашому Господі Ісусі Христі, Пророка останніх часів, вчення і чуда Якого тривають у Церкві Твоїй через цілющі ліки Євангелія і Таїнств; заради Ісуса Христа, нашого Господа. Амінь.
     

Зі Скарбниці щоденної молитви

Подушка Ісуса: проповідь на 2-у неділю по П'ятидесятниці

           ПОДУШКА ІСУСА            

                 (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

      І сказав Він до них того дня, коли вечір настав: «Переплиньмо на той бік». І, лишивши народ, узяли із собою Його, як у човні Він був; і інші човни були з Ним. І знялася ось буря велика, а хвилі вливалися в човен, аж човен водою вже був переповнився! А Він спав на кормі на подушці... І вони розбудили Його та й сказали Йому: «Учителю, чи Тобі байдуже, що ми гинемо?»... Тоді Він устав, і вітрові заборонив, і до моря сказав: «Мовчи, перестань!» І стих вітер, і тиша велика настала... І сказав Він до них: «Чого ви такі полохливі? Чому віри не маєте?» А вони налякалися страхом великим, і говорили один до одного: «Хто ж це такий, що вітер і море слухняні Йому?»   (Євангеліє від Св. Марка 4:35-41). 

Благодать вам і мир від Бога Отця нашого й Господа Ісуса Христа! (2 Кор. 1:2) Амінь. 

Любі брати і сестри, у якийсь період історії Християнської Церкви настав час, коли люди взялись до збирання предметів, які стосувались життя і служіння Господа, Апостолів і відомих святих. Такі предмети ми називаємо реліквіями. Ті реліквії стосувались життя і діяльності нашого Господа Христа, Апостолів і багатьох святих. Ми, звісно, не заперечуємо існування правдивих реліквій і тим більше мощей святих однак ми не будемо заперечувати того факту, що спритні ділки поставили виготовлення реліквій на конвеєр ще до того часу, коли до винаходу конвеєра були більше ніж тисячоліття. 

В часи Реформації доктор Мартін Лютер жартував, що цвяхів, якими прибивали до хреста нашого Господа Ісуса, у світі назбирали стільки, що ними можна було б підкувати всіх коней у Німеччині. Серед реліквій, які збирали християни перед Реформацією, було навіть пір’я Святого Духа і молоко Святої Діви Марії. Людям хотілось мати такі реліквії і мощі і їм приписували та й донині приписують певні чудотворні сили. І замість того, аби уповати на Христа, надію інколи чимало з тих, що називаються християнами, покладають саме на якісь предмети або частинки мощей або іншого святого. 

Сьогодні наше Євангеліє теж зазначає про один з предметів, яким користувався Божий Син. Той предмет – подушка. Жодного разу я не чув про таку християнську реліквію – про подушку Ісуса, а вона в Нього точно була і Він нею, очевидно, часто користувався. Лежала та подушка в човні, напевно на кормі і вочевидь вона лежала там постійно, адже наш Спаситель проводив час із Своїми учнями, а значна частина Апостолів, були професійними рибалками. 

Сьогодні ми чуємо про те, як Ісус спить на кормі на подушці. Нічого дивного в цьому не було б, якби не та обставина, що спав лише Ісус. Всі інші спати не могли. І не могли вони спати, як ми чули, не через те, що вони не мали власних подушок. Не могли вони спати з іншої причини. Вони не могли спати через страх. Усім їм було страшно. Усім їм було дуже страшно. 

Коли Господь їм сказав того дня, коли вечір настав: «Переплиньмо на той бік», вони вирушили в дорогу, навіть не підозрюючи в яку халепу вони потраплять. Перед тим все було чудово. Ісус, як завжди служив народові. Ісус зцілював недужих. Ісус проповідував. І за Ним всюди по п’ятах слідувала величезна кількість народу. 

Від такої кількості потребуючих людей стомлювався не лише Ісус, але й стомлювались Його учні.  Тож вони з готовністю сіли в човна і вирушили в дорогу. Але вирушили вони не одні. За ними вирушила ще певна кількість човнів. Всі, хто мав човни, не хотіли залишати Ісуса і не хотіли залишатись без Ісуса. Вони попливли за Ісусом та Його учнями на своїх човнах.

Ісус був на стільки стомлений, що Він ліг на Свою подушку на кормі і заснув. Він був дуже стомлений, тож заснув Ісус дуже міцно.  Так, Він – Бог. Але Він також – людина. І як будь-хто з нас, Він стомлювався, бо втома – це не ознака гріха, а ознака людськості – ознака того, що споконвічний Бог Син стався правдивою людиною – людиною, як ми, але без гріха. 

І все було би добре, адже учні не раз бачили Ісуса, як Він спав. Та й вони спали. Усі люди сплять і повинні добре висипатись, бо такими нас створив Бог – ми створені для того, аби радувати Бога і людей своєю працею. І ми створені таким чином, що ми повинні відпочивати – добре висипатись. Недаремно, коли в людей зумисно відбирають сон, то це вважається тортурами.

 Тож Ісус спав на кормі, на Своїй подушці. А тим часом на морі розпочалась страшна буря. Ми чуємо, що «хвилі вливалися в човен, аж човен водою вже був переповнився!» Наш рибалки, які дуже добре вміли справлятись із човнами на Галілейському морі і були досвідченими моряками не на жарт перелякались – такого з ними  ще не було! Очевидно, що подібні відчуття і почуття мали люди й на інших човнах, що вирушили вслід за Ісусом. 

Вони, як їм здавалось перебували на краю погибелі! Ще мить-друга, потоне човен і вони потонуть, бо хтозна чи вдасться вижити в такому жахливому штормі без човна! Їм переповнює страх. І їх переповнює відчай. Як і нам буває дуже страшно, коли ми самі опиняємось на межі життя і смерть, особливо в час цієї жахливої війни, яку проти України безпричинно розпочала і веде нечестива Росія. 

Вони бачать своє невідворотне нещастя і бачать, що Ісус спить і навіть не думає просинатись та відриватись від Своєї подушки. І вони тоді Його будять і кажуть: «Учителю, чи Тобі байдуже, що ми гинемо?»... Ми знаємо про інших святих, які прагнули розбудити Господа. Псалмоспівець волає: «Прокинься ж, для чого Ти, Господи, спиш? Пробудися, не кидай назавжди! Для чого обличчя Своє Ти ховаєш, забуваєш про нашу недолю та нашу тісноту? Бо душа наша знижилася аж до пороху, а живіт наш приліг до землі... Устань же, о Помоче наша, і викупи нас через милість Свою!» (Пс. 43:24-27). 

І Син Божий просинається. І одразу береться до справи. «Він устав»,  – читаємо ми, «і вітрові заборонив, і до моря сказав: «Мовчи, перестань!» Тесля не дає поради морякам про те, як кермувати човном у штормі і провадити його крізь великі хвилі. Він просто забороняє вітрові дути. Він каже морю заспокоїтись. «І стих вітер, і тиша велика настала»... 

Стихії слухаються Сина Божого, Який їх створив. Вітер і море коряться Його словам, як словам Свого Творця. А до нас Він звертається частіше ніж до вітру й моря! Та чи коримось ми нашому Творцеві? Чи слухаємось ми слів Ісусових і діємо так як діють стихії, створені Ним і які виконують Його Слово? Якби ж то так було! Якби так було, то учні не будили би Ісуса із солодкого сну і Він не мав би піднімати голову зі Своєї подушки. 

Бо далі Ісус звертається до учнів: «Чого ви такі полохливі? Чому віри не маєте?» Ісус докоряє Своїм учням сильними словами. Вони – полохливі. Вони лякаються там, де не повинні були ніколи лякатись. Так, довкола буря. Так хвилі заливають човен. Але Хто ж то спить на подушці на кормі? Хіба не Ісус, не їхній Господь і Спаситель? 

Хіба трапилось бодай щось погане із ними і навіть з будь-ким із людей, допоки Ісус перебував серед них? Хіба не зцілювались каліки та хворі? Хіба не насичувались голодні? Хіба біси не переставали мучити людей, коли серед людей ходив і говорив Ісус? Хіба не втікала сама смерть з-перед обличчя Сина Божого, коли похорони закінчувались воскресінням? 

А чи вони не пам’ятають слова з іншого Псалма, коли Давид, славний їхній цар і предок Христа співав: «Багато-хто кажуть: Хто нам покаже добро? Підійми ж на нас, Господи, світло Свого лиця! Ти даєш більшу радість у серці моїм, ніж у них, як помножилося їхнє збіжжя та їхнє вино молоде. У спокої я ляжу, і засну, бо Ти, Господи, єдиний даєш мені жити безпечно!» (Пс. 4:7-9). 

А в них не було спокою, навіть коли Христос перебував серед них! Замість спокою їхні серця були наповнені полохливістю. Вони не мали права на страх, бо з ними був Ісус. А це означає, що з ними був Той Самий Господь, Який давав жити безпечно і Давидові, і всім Божим людям. А Давид же не бачив Христа, Який воплотився. Давид лише в Нього вірував. І цар Давид не просто вірував у Христа, він на Нього уповав. Ні, учні не мали права на страх, бо з ними був Ісус. Навіть, коли Він спав на подушці на кормі, вони не мали права на страх. 

Але навіть, якби Його не було в човні і якби Він не спав на їхніх очах на подушці, то хіба вони не перебували би під опікою люблячого Бога, нашого Отця Небесного? Звісно, що вони перебували б під опікою Божою. Як швидко вони забулися про слова Господа Христа з Нагірної проповіді: «Але вкажу вам, кого треба боятися: Бійтесь Того, Хто має владу, убивши, укинути в геєнну. Так, кажу вам: Того бійтеся! Чи ж не п'ять горобців продають за два гроші? Та проте перед Богом із них ні один не забутий. Але навіть волосся вам на голові пораховане все. Не бійтесь: вартніші ви за багатьох горобців!» (Лк. 12:5-7). 

Навіть якби вони загинули у хвилях розбурханого моря, то й тоді не мало бути в них страху, бо вони перейшли би зі смерті у життя, як каже Ісус: «Поправді, поправді кажу вам: Хто слухає слова Мого, і вірує в Того, Хто послав Мене, життя вічне той має, і на суд не приходить, але перейшов він від смерти в життя» (Ів. 5:24). І ще: «Я воскресення й життя. Хто вірує в Мене, хоч і вмре, буде жити. І кожен, хто живе та хто вірує в Мене, повіки не вмре» (Ів. 11:25, 26).

 Чи стосуються слова докору Христового і нас, любі брати і сестри, коли на наші голови росіяни щодня посилають смертоносні шахеди, бомби і ракети? Чи буває так, що наша віра слабне в присутності засобів диявола і серця наші наповнюються полохливістю і ми хочемо розбудити Христа, думаючи, що Він спить і що Йому байдуже, що ми гинемо? Христос, Який нас так полюбив, що віддав Себе у жертву за всі наші гріхи на хресті Голгофи, не полишить нас і у Своєму воскресінні і царюванні над усім Своїм творивом. Ми можемо спокійно спати на наших подушках, наче то – подушки Ісуса, знаючи, що навіть у смерті ми переходимо у життя з Христом на небесах. Ні, я не кажу, щоб ми не береглися під час російських атак на наші житлові квартали. Я кажу, що в Христі ми завжди, за всіх обставин маємо спасіння і вічне життя, Його любов і Його опіку. 

Любі брати і сестри, у слабкості нашій і навіть в малості нашої віри, наш Спаситель Христос залишається вічним, всемогутнім, всюдисущим, всевідаючим і люблячим Богом. Христові Засоби: Слово і Свята Вечеря несуть нам завжди прощення гріхів, спасіння і вічне життя. Як диявол виявляє свою сутність через росіян і їхні смертоносні засоби, Христос виявляє нам Свою життєдайність і дарує нам життя вічне через євангельське слово і причащаючи нас Своїми істинними тілом і кров’ю у хлібові та вині Святої Вечері. 

Ось Христос присутній у Своєму Човні – у Своїй Святій Християнській Церкві через Свої Засоби Благодаті – Євангеліє у Слові і Таїнствах. Христос із нами, із Своєю любою Церквою, за яку Він видав був Самого Себе, із усіма вами, любі віруючі діти Божі. Що б не відбувалось і що б не сталось, Христос із нами, а ми – Його діти, які вже мають прощення гріхів, воскресіння і вічне життя. Тож не будьмо полохливі. Будьмо віруючими. В Христове святе Ім’я. Амінь. 

А Тому, Хто може зробити значно більш над усе, чого просимо або думаємо, силою, що діє в нас, – Тому слава в Церкві та в Христі Ісусі на всі покоління на вічні віки. Амінь (Еф. 3:20, 21).

Причина існування двох урядів: духовного і світського

    Всі, хто не є християнами, належать до царства світу і перебувають під законом… Подібним чином хижа, дика тварина зв’язується кайданами і вірьовками, аби вона не могла кусатися і гризтися (як-то вона зазвичай робить) навіть якби вона того дуже хотіла, а приручена і лагідна тварина не потребує такого обмеження і вона – нешкідлива, незважаючи на те, що на ній немає кайданів і вірьовок…

  З цієї причини Бог запровадив два уряди: духовний уряд, який Святий Дух чинить християн і праведних людей під Христом і уряд світський, який стримує не-християн і нечестивих людей так, що завдяки такому уряду, вони мусять поводитись тихо і дотримуватись зовнішнього миру. Таким чином і Св. Павло пояснює (сутність) тимчасового меча в Римлян 13 (:3), кажучи, що він – пострах не на добру поведінку, а на погану. І Петро так само каже, що тимчасовий меч призначений для покарання нечестивих (2 Петра 2:14).

 Мартін Лютер

День Св. Пророка Єлисея

  Сьогодні ми дякуємо Господу за Св. Пророка Єлисея. Єлисей, син Шафата з племені Іссахара, був пророком Божим для Північного Царства Ізраїлю приблизно у 849-786 р. р.  до Р. Х. Побачивши вознесіння свого наставника, Св. Пророка Іллі на небеса, Єлисей набув пророцьке служіння і отримав плащ свого попередника. Як і Ілля, Єлисей брав активну участь у подіях політичних.  Він також вчинив багато чуд, як-от: зцілення від прокази воєначальника сирійських військ, Наамана (2 Царів 5) і оживлення сина шунамітки (2 Царів 4:8-37). Його невпинний та голосний спротив поклонінню Ваалові, як і все служіння цього пророка яскраво відображалися і в його імені, Єлисей, яке означає "Мій Бог - спасіння". Ілюстрація: "Не бійся, бо ті, що з нами, численніші від тих, що з ними" (2 Царів 6:16, 17).

Молитва на День Св. Пророка Єлисея:

     Господи Боже, Отче Небесний!  Через пророка Єлисея Ти продовжив пророцький взірець  навчання Твого народу правдивій вірі та через чудеса зцілення творива від ран гріха, Ти виявляв Свою присутність серед творива Твого. Дай, аби Твоя Церква бачила в Сині Твоєму, Ісусові Христові, останнього пророка кінцевих днів, вчення і чуда Якого тривають у Церкві Твоїй через цілющі ліки Євангелія і Таїнств; через Ісуса Христа. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

Якби всі на світі були справжніми християнами

     Якби весь світ складався із правдивих християн, тобто істинних віруючих, то не було би потреби в князях, королі, панові, мечі або законові та й користі з них не було б. Вони не служили б ніякій меті, адже християни в своєму серці мають Святого Духа, Який  і навчає, і спонукає їх не чинити ніякої несправедливості, всіх любити і страждати від несправедливості і навіть смерті самої зазнавати бадьоро та охоче від рук будь-якої людини. Коли немає нічого окрім непідробного чинення добра і знесення кривди, то немає ніякої потреби в подаванні позовів, в судовій тяганині, суді та судді, покаранні, в законі або мечі. Через це не може тимчасовий меч або суд знаходити для себе якусь роботу посеред християн, оскільки з власної волі християни роблять набагато більше, аніж того вимагають усі закони та вчення, як і Павло каже в 1 Тимофія 1: «Закон не даний для праведника, але для беззаконних».

            А чому так? Бо праведний з власної волі чинить усе і навіть більше, аніж того вимагає закон. А неправедні не роблять нічого з того, що вимагає закон, - тож через це  вони й потребують закона для навчання, стримування і примусу їх до добра. Добре ж дерево не потребує ані навчання, ані настанов для того, аби приносити добрі плоди[1] – сама його природа спричиняє приносити ті добрі плоди відповідно до виду і без жодного закону або повчання.

 Мартін Лютер

---

[1] Пор. Матвія 7:17-18).

День Св. Боніфація Майнцького, місіонера до германців

 Боніфацій був народився наприкінці VII століття в Англії. Хоча він здобув освіту, став монахом і був рупокладений до пресвітерського служіння в Англії, його надихали приклади інших людей, які несли місіонерське служіння. Отримавши папське доручення 719 року по Різдві Христовому на працю в Німеччині, Боніфацій присвятив своє життя заснуванню, організації та реформуванню церков і монастирів у Гессе, Тюрінгії і Баварії. В сані Архієпископа Боніфацій 743 року був призначений на Кафедру в Майнці. Через десять років він відмовився від своєї посади, аби провадити місійну працю в Нідерландах. 5 червня 754 року, коли Боніфацій і його супутники чекали на групу катехітів для проведення конфірмації, на них напала банда поганів і замордувала їх. Св. Боніфацій відомий як апостол і місіонер до германців.

Молитва на День Св. Боніфація, місіонера до германців:

Всемогутній Боже! Ти покликав Боніфація, аби він був свідком і мучеником на германських землях. І працею його, і стражданнями Ти піднімав народ власності Твоєї. Виливай Твого Духа Святого на Церкву Твою в кожному краї, аби службою і жертвою багатьох Твоє святе Ім'я прославлялось і Твоє Царство зростало; через Ісуса Христа, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою, і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

Освячені правдою: проповідь на 7-у неділю Великодня

                  ОСВЯЧЕНІ ПРАВДОЮ              

          (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

      Святий Отче, заховай в Ім'я Своє їх, яких дав Ти Мені, щоб як Ми, єдине були! Коли з ними на світі Я був, Я беріг їх у Ймення Твоє, тих, що дав Ти Мені, і зберіг, і ніхто з них не згинув, крім призначеного на загибіль, щоб збулося Писання. Тепер же до Тебе Я йду, але це говорю Я на світі, щоб мали вони в собі радість Мою досконалу. Я їм дав Твоє слово, але світ їх зненавидів, бо вони не від світу, як і Я – не від світу. Не благаю, щоб Ти їх зо світу забрав, але щоб зберіг їх від злого. Не від світу вони, як і Я – не від світу. Освяти Ти їх правдою! Твоє слово – то правда.  Як на світ Ти послав Мене, так і Я на світ послав їх. А за них Я посвячую в жертву Самого Себе, щоб освячені правдою стали й вони (Євангеліє від Св. Івана 17:11б-19). 

Благодать вам і мир від Бога Отця нашого й Господа Ісуса Христа! (2 Кор. 1:2) Амінь. 

Любі брати і сестри, вже майже сотню років один англійський священик зауважив, як люди за його життя ставились до правди. «Люди дивляться на вас із щирим здивуванням», – говорив він, «коли ви кажете, що є така річ, як незмінна правда і з відвертою зневагою дивляться на вас, коли ви натякаєте, що протилежність до цієї правди мусить бути брехнею. Якщо ж ви так говорите, то, на їхню думку, ви якась старомодна людина. Ви допотопна людина і чим швидше ви повернетесь у Ноїв Ковчег, тим краще. 

Хтось каже, що чорне – це біле. А я кажу, що це не так. Проте, коли я так кажу, то я недобрий, я – агресивний. Слід казати: «Можливо, любий брате, ти маєш рацію, хоча на мою думку, це не зовсім так». А ми, любі брати і сестри, всі чули про політкоректність, яка до зовсім недавнього часу панувала в багатьох демократичних країнах. Ця політкоректність, яка буквально значить «політична правильність» мало чого мала спільного з правильністю і з правдою. Вона радше намагалась стишити голоси проти гріха і наслідки цього замовчування правди, яка все-таки залишається незмінною, ми зараз дуже сильно і боляче відчуваємо. 

А як ви ставились до правди, любі брати і сестри?  Чи бувало у вас таке, що ви мусили промовчати, коли хтось глузував із правди Божого Слова? Чи коїли ви колись такий гріх? Чи сміялись ви із безбожних жартів, які осміювали Христа або Його Церкву? Чи ви не звертали уваги на богохульства або мовчки нехтували  відверто безбожним способом життя ваших ближніх? 

Чи ставали ви невід’ємною частиною світу, який лежить у злі, а отже і частиною того зла, у яке занурений цей світ? Сьогодні в Євангелії ми чуємо молитву нашого Господа і Спасителя Ісуса Христа за Своїх учнів і, звісно, за нас. Він молиться до Отця Небесного, аби Він зберіг тих, кого дав Ісусові. Любі брати і сестри, не ми самі прийшли до Сина Божого, а Отець наш Небесний дав нас Своєму Синові Улюбленому. 

Не ми створили нашу віру якимись своїми розумовими чи емоційними потугами – така віра нічого не вартувала б. Але Святий Дух створив спасенну віру в наших серцях через Євангеліє. Ми не просто так опинились у Церкві Христовій. Христові нас дав нам наш Отець Небесний. 

Тож Син Божий, Якому ми належимо, тепер молиться за нас. Цю молитву Він промовив незадовго до арешту в Саду Гетсиманському і смерті за гріхи світу на хресті Голгофи. А потім буде воскресіння і вознесіння на небеса на сороковий день. Ісус не буде більше видимо ходити разом із Своїми учнями. Тож Він просить Отця берегти їх і нас. Але в чому полягає це зберігання? Ісус пояснює: «щоб як Ми, єдине були!» Ісус просить про те, щоб Отець Небесний зберігав Церкву живою і єдиною. 

Коли Він видимо ходив із Своєю Церквою, із Своїми Апостолами, учнями, то ніхто з них, крім одного, не загинув ані фізично, ані в невірстві. Загинув лише Юда Іскаріот, який не був віруючим, але був людиною матеріалістичною і зрадницькою. Він не був частиною Церкви, він вдавав із себе віруючого та Христового учня. Тож він, зрадивши Христа, повісився і пішов у глибини пекла. Про таку зраду одного з найближчих до Христа, пророкували Писання. І пророцтво виконалось. 

А всі інші учні були збережені. Коли Ісус був з ними присутній видимо, то вони не могли не радіти. Вони були свідками Його всемогутності. Де був Ісус там не було місця ні хворобам, ні смерті. Вони і всі, хто були поряд з Христом мали достаток і хліба, і риби, і чудового вина. Вони раділи товариством Сина Божого, яке передвіщало велику радість Царства Небесного. 

Та Христос має бути піднесеним на хреста, померти за наші гріхи, воскреснути і так сталось. Він вознісся на небеса і більше не перебуває з нами видимо – так як Його звикли бачити учні. Тож під загрозою – радість. Світ часто зображує християн, як понурих і безрадісних людей. Але справжнє християнство сповнене радості. 

Як нам не радіти, коли наші гріхи прощені? Як нам не радіти, коли ми маємо мир з Богом? Як нам не радіти, коли наш розп’ятий і воскреслий Господь вознісся і царює над усім створінням? Він – Цар над царями і пан над панами!  Як нам не радіти, якщо ми маємо вічне життя і по смерті нас чекають небеса, воскресіння і вічне життя в Царстві Христовому?! Ми радіємо нашим Спасителем і нашим спасінням! 

Наш Спаситель Христос хоче аби ми мали повну радість і молиться про це до Отця Небесного. А далі Він говорить про величезний скарб, який Він нам дав. Він каже: «Я їм дав Твоє слово».  Ми маємо Боже Слово, ми маємо Святу Біблію. Для нас це невимовний скарб, але для грішного світу – загроза. Господь каже далі в молитві до Отця Небесного про Своїх учнів: «Світ їх зненавидів, бо вони не від світу, як і Я – не від світу». 

Що означає: ми не від світу? Хіба ми не народились у цьому світі? Хіба ми тут не виросли і далі тут не живемо? Так, це правда: ми тут народились, виросли і живемо. Ми – у світі, але ми не від світу. До віри в Христа ми були поєднані зі світом гріхом і злом у якому живе світ. Але, отримавши віру в Христа, ми стали відділені від світу праведністю Христовою, у яку Він нас зодягнув. 

Христос став тим, хто від’єднав нас від світу в злі Своїм тілом і Своєю кров’ю, яку Він пролив на хресті Голгофи. Христос далі відділює нас від світу в злі Своїми істинними тілом і кров’ю, якими Він нас причащає у хлібові та вині Святої Євхаристії і чинить нас єдиними із Собою і з Отцем Небесним, і зі Святим Духом – одним Богом у Святій Трійці. 

Світ не просто не любить тих, хто відділений від нього – святих Христових, але й ненавидить нас. Якби Господь не стримував світу Своєю всемогутньою силою, то світ вже давно з нами розправився б, як то він полюбляв робити з християнами, де Бог допускав до влади безбожні режими, останніми з яких є колишній радянський і нинішній російський режими. 

Якби ми були відділені від Христа, то вони до нас претензій не мали б. Але світ ненавидить тих, хто належить Христові. Світові не потрібні святі, тобто віруючі у Христа. Світові потрібні ті, хто бунтує проти Бога, хто не хоче слухати Його Слова, і хто воліє жити в гріхові і помирати нерозкаяним грішником. А нас світ ненавидить. 

Ось чому нам настільки потрібен захист нашого люблячого і всемогутнього Отця Небесного. Цей захист потрібен і від фізичних атак світу, і від спроб світу знищити нашу християнську віру. А цих нападів на нашу християнську віру стає дедалі більше, починаючи від шкіл, де висміюється Біблійне вчення про створення світу Богом, закінчуючи різноманітними мас-медіа та соціальними мережами, де повно пропаганди гріха і богохульства. 

Якщо ми до цього часу живі і віруємо в Христа, то це все – винятково завдяки Богові і завдяки Його святому невпинному Промислу та опіки над нами, Його улюбленими дітьми.  Отець Небесний виконує прохання Свого Сина Єдинородного: «Не благаю, щоб Ти їх зо світу забрав, але щоб зберіг їх від злого». Найбільше зло, любі брати і сестри, яке може статись із нами – втрата спасенної віри у Христа. Над цим трудяться у тісному тандемі і світ, і диявол.

 Господь не просить Отця, щоб Отець забрав нас із світу – ми будемо перебувати в світі аж до смерті нашої грішної плоті або до кінця світу – до того славного Останнього Дня, коли наш Спаситель Христос повернеться у славі. І той Останній День може настати будь-якої миті. Але до того часу ми будемо у світі. Впродовж усього нашого життя наш Отець Небесний береже нас від злого. 

А ми, допоки ми віруємо в Христа, то як і Він, ми – не від світу. Ми не належимо світові, ми не ходимо його злими дорогами, ми не радіємо гріхом і злом. Ми – інші. Ми – Божі святі. І Отець Небесний продовжує нас освячувати. А як Він нас освячує? Він освячує нас Своїм Словом. Саме про таке освячення молиться до Отця Небесного Божий Син, кажучи: «Освяти Ти їх правдою! Твоє слово – то правда». 

Боже Слово – незмінна і повна правда. Божим Словом освячує нас наш Отець Небесний. Ми слухаємо чисту євангельську проповідь і тоді нас освячує наш Отець Небесний. Ми слухаємо читання Біблії – нас освячує наш Отець Небесний. Ми розгортаємо Біблію і читаємо її – нас освячує наш Отець Небесний. 

Диявол і світ не хочуть нашого освячення. Через це вони так запекло воюють проти Божого Слова, проти Біблії. Та й наша грішна плоть не дуже хоче Боже Слово радісно слухати та вивчати. Бо чим більше освячення, тим менше залишається місця і простору для гріха, тим більше буде бажання жити з Богом і по-Божому, каятися в гріхах і радіти прощенням гріхів і спасінням, яке ми маємо в Божому Сині Ісусі Христі. 

І виконувати нашу християнську місію. Бо ж просто про наше освячення молитва Сина Божого не закінчується. Бо ж далі Він каже: «Як на світ Ти послав Мене, так і Я на світ послав їх». Господь послав на нас на світ, аби ми свідчили про Нього. А у свідченні про Христа неприпустима ніяковість, замовчування правди або ж політкоректність, бо від того, чи люди чують правду, залежить їхнє життя не лише в цьому світі, але й упродовж цілої вічності. 

Тож нам потрібна не ніяковість, а відвага, не замовчування правди, а проголошування правда, не політкоректність, а мудрість звіщати Закон тим, хто потребує каяття і Євангеліє – розкаяним грішникам, пам’ятаючи про головне правило, про яке нам нагадує Апостол Павло – щоб ми говорили правду в любові (Еф. 4:15), бо за всіх людей Христос присвятив у жертву Себе, аби кожен, хто вірує в Нього не загинув, але мав життя вічне. Амінь. 

      А Тому, Хто може зробити значно більш над усе, чого просимо або думаємо, силою, що діє в нас, – Тому слава в Церкві та в Христі Ісусі на всі покоління на вічні віки. Амінь (Еф. 3:20, 21).

Вознесіння Господа нашого Ісуса Христа

 День Вознесіння – коронація нашого Господа, у якій Його проголошено Царем всесвіту. Ісусове вознесіння до Отця є Його входом до величнішого існування поза границями часу та простору, яке більше не обмежене Його станом пониження. Ісус тепер сидить по правиці Божій, що означає, відповідно до правильного вчення Лютера – повсюди. Це також означає, що Він знову перебрав ту владу та силу, які належали Йому ще з передвічності. Але все-таки наш Господь присутній з нами, що залишаємося обмеженими часом і простором. Він – з нами, як правдивий Бог і правдива людина і Він править Своєю Церквою через засоби благодаті, які Він запровадив: Його Слово і Його Таїнства. В цих засобах благодаті ми можемо осягати Царя всесвіту і отримувати передсмак грядущого банкету.

Молитва на Вознесіння Господа нашого Ісуса Христа:
Всемогутній Боже! Твій Син Єдинородний, наш Господь Ісус Христос, вознісся на небеса, аби й ми могли возноситися в серці та розумі та весь час перебувати зі Спасителем, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

Взаємовиключні принципи

Формула Злагоди… визнає «лише Святе Писання за єдиного суддю, правило і норму» (sola scriptura, iudex, norma et regula) відповідно до якого слід судити «всі вчення і всіх учителів». Тут вже передвіщено непримиренний конфлікт із історично-критичним методом: або sola scriptura буде iudex або ж критичний людський розум і ученість, але не обоє разом. Ці два принципи взаємовиключні. Один мусить неминуче правити, а інший служити; один має функціонувати владно, а інший – слугувати. І питання це не обговорюється. Tertium non datur.

Курт Маркварт

Коли влада сама собі закон

     Зверніть на це пильну увагу: Христос засуджений і вбитий найвищими посадовими особами і духовного, і світського царства, які установив Бог. Ці люди, які займали посади необмеженої  прилюдної влади, убили Христа! Бог призначив первосвящеників, старійшин і Синедріон Єрусалима, аби вони виконували власні обов’язки в повній гармонії із Божим Законом. Та уваги на той Закон Божий вони не звертали. Натомість вони зловживали своєю законною владою, аби зумисно зневажати Бога. Так, Бог наділив папу, імператора, королів і князів владою, аби вони владою, даною їм Богом, могли служити Богові. Як головному єпископові, папі була дана духовна влада зв’язувати та розв’язувати людям їхні гріхи. Імператорові, царям і князям влада була дана, щоб вони керували краєм і людьми, аби карати злочинців та зберігати мир на землі, будучи урядом світським. Ця влада була дана їм Богом, аби її використовувати відповідно до Божого Слова. Але що ж відбувається? Бог воістину каже їм: «Ти, імператоре, наділений мечем, то ж іди і вішай злодіїв на шибениці, страчуй убивць і так далі. Ти, папо, як єпископ, наділений ключами до Царства Небесного: тож кидай невиправних грішників до пекла відповідно до Мого Слова та Заповіді». Але ж вони цілковито нехтують Божим Словом. Вони кажуть: «Те, що ми робимо і те, що ми постановляємо – ось тільки те і буде законом».

Мартін Лютер

Хто найдосконаліший серед християн

    Досконалість і недосконалість не складаються із діл і не запроваджують якийсь окремий зовнішній порядок серед християн. Вони існують в серці, у вірі, в любові таким чином, що ті, хто вірує і любить найбільше – ті найдосконаліші, незважаючи на те, ким вони є назовні: чоловіком чи жінкою, князем чи селянином, монахом чи мирянином. Любов і віра не створюють ані сект, ані якихось зовнішніх відмінностей.

Мартін Лютер