День Св. Апостолів Симона Кананіта та Юди Тадея

 Сьогодні ми згадуємо двох Апостолів Симона та Юду і дякуємо за них Господу.  У списках Дванадцятьох Апостолів (Матвія 10:2-4; Марка 3:16-19; Луки 6:14-16; Дії 1:13) десяте та одинадцяте місця зайняті Симоном Зилотом (або ж Кананітом) та Юдою (не Ісакаріотом, а Яковим), який ще відомий як Тадей. Відповідно до стародавнього християнського передання, Симон та Юда здійснили місіонерську подорож до Персії, де й стали мучениками.  Цілком імовірно, що саме через цю причину, цих двох апостолів ми вшановуємо в один і той самий день.  В Новому Заповіті Симон поза списками Дванадцятьох Апостолів не згадується.  Таким чином його згадують і вшановують заради його служіння, і саме так стоїть він перед нами - у вічності, як і в житті та служінні на землі - в Ім'я та на місці Христа Ісуса, нашого Господа.  Ми дякуємо Богові за те, що Він покликав і послав Симона, разом із Юдою та всіма Апостолами, проповідувати Святе Євангеліє і навчати йому, проголошувати покаяння і прощення та христити в Ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа (Івана 4:1-2; Матвія 10; 28:16-20;  Луки 24:46-49).

     Юда з'являється в Євангелії від Івана (14:22) у ніч, коли був виданий наш Господь і на початку Його страстей, запитуючи в Ісуса, як то Він об'явиться учням, а не світові.  Відповідь, яку Ісус дає на це запитання є дуже доречним наголосом для сьогоднішнього свята: "Як хто любить Мене, той слово Моє берегтиме, і Отець Мій полюбить його, і Ми прийдемо до нього, і оселю закладемо в нього" (Iвана 14:23).  Звісно, і Юда, і Симон, своїм прикладом життя і смерті та їхньою вірою в Ісуса та в Його Слово засвідчили про їхню любов до Спасителя.  Їхнім прикладом ми не лише зміцнюємося в нашій християнській вірі, але й понад усе, нас підбадьорює вірність нашого Господа, Який виконує дану їм обітницю про те, що Він дасть їм оселю на небесах.  Там вони живуть з Ним повіки, там одного дня побачимо їх і ми.

Молитва на День Св. Апостолів Симона Кананіта та Юди Тадея:

Всемогутній Боже!  Ти обрав слуг Твоїх, Симона та Юду, аби вони були пораховані серед славетного товариства Апостолів. Як їм Ти дав вірності та ревності у місії Твоїй, так і нам подай палкої відданості, аби ми пізнали любов і милосердя нашого Господа та Спасителя Ісуса Христа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

День Св. Філіпа Ніколаі, Йоганна Геерманна і Пауля Ґергарда, авторів гімнів

      Сьогодні ми згадуємо Св. Філіпа Ніколаі, Йоганна Геерманна і Пауля Ґергарда, авторів гімнів і дякуємо за них Господу. Філіп Ніколаі (1556-1608 р. р.) служив пастирем у Німеччині під час Великої Чуми, яка за півроку відібрала життя тисячі трьохсот його парафіян. Окрім героїчного служіння упродовж лихоліття він написав тексти гімнів "Проснись, проснись, бо ніч минає" і "Зоря досвітня, світла і ясна" відомі зокрема, як цар і цариця лютеранських хоралів.

     Йоганн Геерманн (1585-1647 р. р.) теж був німецьким пастирем. Він мав погане здоров'я і ще страждав від бід, викликаних Тридцятилітньою війною (1618-1648). Тексти його гімнів відомі своєю ніжністю і глибиною почуттів.

      Пауль Ґергард (1607-1676 р. р.) був ще одним німецьким пастирем, який пережив жахіття Тридцятилітньої війни. На 1668 рік він утратив пастирську посаду в Берліні через відмову зрікатися лютеранських переконань і пережив смерть своїх п'яти дітей і дружини. Проте він зумів написати 133 гімни, усі з яких відображають його непохитну віру. Поряд із Мартіном Лютером його вважають за одного з найкращих авторів лютеранських гімнів.  (Зображення – Пауль Ґергард).

Молитва на День Св. Філіпа Ніколаі, Йоганна Геерманна і Пауля Ґергарда, авторів гімнів:

Всемогутній Боже, Апостол Павло навчав нас славити Тебе псалмами і гімнами. і духовними піснями. Цього дня ми дякуємо Тобі за тих, що дали Церкві Твоїй великі гімни, особливо за слуг Твоїх: Філіпа Ніколаі, Йоганна Геерманна і Пауля Ґергарда. Хай Церкві Твоїй ніколи не бракує авторів гімнів, які через свої слова і музику віддають Тобі хвалу. Наповнюй нас бажанням славити Тебе і дякувати Тобі за Твою велику доброту; через Ісуса Христа, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог нині і повіки віків. Амінь.

       Зі Скарбниці щоденної молитви

День Св. Дорки (Тавіти), Лідії та Фіви, вірних жінок

      Сьогодні ми дякуємо Господу за святих і вірних жінок Дорку (Тавіту), Лідію і Фіву. Вони були взірцевими християнками, які виявляли свою віру, підтримуючи Церкву матеріально.  Дорку (відому також, як Тавіту) добре знали та любили за її вчинки милосердя у місті Йоппії, особливо за те, що вона виготовляла одяг для бідних. Коли Дорка раптово померла, то члени її громади попросили прийти Апостола Петра і він прийшов із сусіднього міста та воскресив Тавіту (Дії 9:36-41).      

     Лідія була жінкою з Тіятир, яка працювала у Филипах, продаючи уславлену пурпурову фарбу, на яку був великий попит у стародавньому світі.  Вона також "Бога шанувала" у місцевій синагозі (Дії 16:14). Коли  Апостол Павло зустрів її під час молитви з іншими прозелітками, то його проповідування Слова, привело Лідію до віри в Христа. Таким чином вона та її друзі стали ядром християнської спільноти у Филипах (Дії 16:13-15, 40).   

      Фіва була ще однією вірною жінкою, яка допомагала Апостолові Павлові. Вона була дияконесою із Кенхрей (порт Коринту).  Її Павло відправив до Церкви в Римі з Посланням до римлян. В ньому він пише про її підримку діла ранньої Церкви (Римлян 16:1-2).

Молитва на День Св. Дорки (Тавіти), Лідії та Фіви, вірних жінок:

     Всемогутній Боже!  Ти викликав в серцях Твоїх улюблених слуг Тавіти, Лідії та Фіви співчуття, аби вони допомагали Твоїй Церкві та підтримували її своїми відданими та милосердними ділами. Дай нам такої самої волі, аби й ми любили Тебе.  Розкрий очі наші, аби ми бачили Тебе в найменших довкола нас і зміцни руки наші, аби ми служили Тобі в інших людях - заради Твого Сина Ісуса Христа, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Де є порок захланності там немає частки в Божому Царстві

 Якщо ти не будеш стримуватись від пороку захланності,[1] то знай, що ти – не християнин, не віруючий, а як Павло називає тебе: обридливий ідолянин, який не має частки в Божому Царстві, бо ти цілковито живий для світу і полишений наміру воскреснути з Христом. Ти не отримаєш жодного благословення зі сповненого радості та милостивого об’явлення, що Христос помер за грішників і воскрес для грішників. Ти не можеш сказати: «Оскільки Він помер за мене, я вірую». Воістину Христос помер за тебе, але якщо ти будеш далі тривати у власній нечестивості, використовуючи це об’явлення за покривало твоєї жалюгідної захланності, то ніяким чином – саме таким є проголошення тексту[2] – не застосовуй цієї утішливої обітниці до себе самого. Хоча Христос справді помер за всіх і воскрес для всіх та для тебе Він не воскрес – ти не осягнув Його воскресіння вірою. Ти бачив дим, але вогню не відчув – ти почув слова, але нічого з їхньої сили ти не отримав.

Мартін Лютер 

---

[1] Захланність – жадібність; ненажерливість.

[2] Колосян 3:1-7.

День Св. Якова Єрусалимського, брата Ісусового і мученика

 Сьогодні ми згадуємо Св. Якова Єрусалимського і дякуємо за нього Господу. Він, імовірно, був сином сестри Йосипа або Марії, яка овдовівши, перейшла до них жити. Разом із іншими родичами нашого Господа (окрім Його матері), Яків не увірував в Ісуса аж до Його воскресіння (Івана 7:3-5; 1 Коринтян 15:7).  Ставши християнином, Яків став провідником найпершої християнської спільноти. Св. Якова було визнано єпископом Церкви в Єрусалимі одразу по тому, як Св. Петро Єрусалим покинув (Дії 12:17; 15:12 і далі).

     Відповідно до історика Йосифа, Якова було замучено 62 року по Р. Х. - саддукеї його вкаменували. Яків написав одне з послань Нового Заповіту, яке носить його ім'я.  В цьому посланні він настановляє читачів , аби вони залишалися непохитними в одній істинній вірі, навіть перед обличчям страждань і спокус, і жити вірою в Ісуса Христа. Яків дуже чітко зазначає, що така віра - жива та діяльна, вона не перестає чинити добро, сповідувати Євангеліє словами і вчинками під хрестом Ісуса.

Молитва на День Св. Якова Єрусалимського, брата Ісусового і мученика:

Отче Небесний! Ти - Пастир Свого народу! Ти підняв Якова Праведного, брата нашого Господа, аби він був провідником Твоєї Церкви. Подай нам, аби й ми повторювали його приклад молитви та примирення і покріпялись свідченням його смерті; через Ісуса Христа, Твого Сина, а нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

Праведний завжди страждає безвинно

 Праведний завжди страждає безвинно. Ти робишся праведним визнанням своїх заслужених страждань і гріхів. Таким чином твоє страждання можна порівняти зі стражданнями святих настільки істинно та достойно наскільки твоє визнання гріхів можна порівняти із визнанням святих... Насправді наше страждання - початок нашої свободи, як і наша смерть - початок життя.

Мартін Лютер

Полеміка життєво важлива

    Думка Формули[1] про Символічні книги дуже висока. Вона дивиться на них не як на організаційні домовленості, які перебувають на набагато нижчому рівні від справжньої Церкви, але як на справжні носії і сповідання чистих ознак реальної Церкви.  Це знову відображає погляд Лютера про те, що в цьому віці істинна Церква змушена постійно боротись проти вторгнення церкви фальшивої і що справжній сенс Писання перебуває під постійною атакою фальшивих інтерпретацій, а отже полеміка є життєво важливою частиною справжньої богословської праці.

 Курт Маркварт

---

[1] Формула Злагоди, завершальний документ Книги Злагоди, Віросповідань Євангельсько-Лютеранської Церкви.  – перекладач.

Духовне життя, але мирське

    Мирське духовне життя представлене пороками фальшивої і само-вигаданої доктрини, в якій душа живе без Слова Божого, у невірстві і зневазі до Бога або ще гірше: зловживає Божим Словом і Йменням Христовим у фальшивій доктрині, роблячи їх прикриттям або прикрасою для нечестивого шахрайства, використовуючи фальшиво їх під виглядом правди та вдаючи християнську любов.

            Це мирська поведінка духовного виду. Немає гіршої від неї і немає від неї шкідливішої, оскільки вона є не лише особистим гріхом, але й інших людей заманює до подібного переступу. Про це зло у Посланні про Великдень згадує Апостол Павло, як про «давню розчину» і «розчину злоби і лукавства». А в 2 Коринтян 7:1 він такими само рисами наділяє духовний і плотський гріх, кажучи: «очистьмо себе від усякої нечисти тіла та духа». Під нечистю духа він має на увазі ті таємні, витончені пороки, якими людина забруднює і псує своє внутрішнє життя в очах Божих – гріхів її у світі не видно, але є омана людського розуму і мудрості.

            Якщо ж ми – християни, то мусимо, перше за все, бути мертвими саме для ось такої поведінки. Ми не повинні ані приймати, ані терпіти мирської доктрини та зіпсутих винаходів, які мають наше походження: чи то в природі розуму, філософії чи законі – теорії, які ігнорують Боже Слово або ж фальшиво прикриваються його назвою. Адже вони цілком від світу цього, під їхнім впливом людина не зважає на Божу волю і не шукає Божого Царства та вічного життя. Вони призначені лише для того, що звеличувати особисту честь людини, її гординю, славу, мудрість, святість або щось інше…

            Хто далі шукає плотського і прагне в тому перебувати, то такий ще не помер із Христом для світу. А не померши і не воскрес. Воскресіння Христове ніяк на нього не вплинуло. Христос для нього – мертвий, а він – мертвий для Христа. 

Мартін Лютер  

День Св. Ігнатія Антіохійського, пастиря і мученика

 Сьогодні ми згадуємо Св. Ігнатія Антіохійського і дякуємо за нього Богові. На початку ІІ століття н.е. Ігнатій був єпископом Антіохії в Сирії (зараз місто Антакія в Туреччині) і став одним з  християнських мучеників. Наприкінці правління римського імператора Траяна (98-117 р.р. н.е.) Ігнатія було заарештовано, в кайданах доставлено до Риму, а в кінці його кинули диким звірам на арені. Дорогою до Риму він писав листи до християн в Ефесі, Магнезії, Траллах, Римі, Філадельфії, Смирні, а також листи до Полікарпа, єпископа Смирни.

     В цих листах, що мають надзвичайно гарний пастирський характер, Ігнатій застерігав про певні єресі (фальшиві учення). Він також неодноразово ставив наголос на повній людськості та божественності Христа і реальності Христової тілесної присутності в Господній Вечері, верховній владі єпископа та єдності Церкви, яку вона мала у своїх єпископах. Ігнатій був першим, хто вжив слово кафолична для опису єдності і соборності Церкви. Його Христоцентричність, мужність перед обличчям мучеництва та ревність до істини у боротьбі проти фальшивої доктрини є тривалою спадщиною Церкви.

Молитва на День Св. Ігнатія Антіохійського, пастиря і мученика:

Всемогутній Отче!  Ми славимо Твоє Ім'я за Ігнатія Антіохійського, пастиря і мученика. Він, будучи вірним пастирем і чудовим проповідником Твого Слова, був кинутий переслідниками Церкви диким звірам, наче зерно на землю. Але у його мучеництві Ти ще раз засвідчив силу Твого Євангелія на ревність грядущим поколінням сповідників Твоєї Церкви і на життя вічне усім, хто вірує Ісуса Христа, Твого Сина,  а нашого Господа, з Яким і зі Святим Духом Ти живеш і царюєш, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

Чоловік і дружина, Христос і Церква: проповідь на 16-у неділю по П'ятидесятниці

          ЧОЛОВІК І ДРУЖИНА, ХРИСТОС І ЦЕРКВА

        (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука) 

                 Дружини, коріться своїм чоловікам, як Господеві, бо чоловік – голова дружини, як і Христос –  Голова Церкви, Сам Спаситель тіла! І як кориться Церква Христові, так і дружини – своїм чоловікам у всьому. Чоловіки, любіть своїх дружин, як і Христос полюбив Церкву, і віддав за неї Себе, щоб її освятити, очистивши водяним купелем у слові, щоб поставити її Собі славною Церквою, що не має плями чи вади, чи чогось такого, але щоб була свята й непорочна! Чоловіки повинні любити дружин своїх так, як власні тіла, бо
хто любить дружину свою, той любить самого себе. Бо ніколи ніхто не зненавидів власного тіла, а годує та гріє його, як і Христос – Церкву, бо ми – члени Тіла Його від тіла Його й від костей Його! Покине тому чоловік батька й матір, і пристане до дружини своєї, і будуть обоє вони одним тілом. Ця таємниця велика, а я говорю про Христа та про Церкву! Отже, нехай кожен зокрема із вас любить так свою дружину, як самого себе, а дружина нехай боїться свого чоловіка! (Ефесян 5:22-33). 

Мир вам усім у Христі! Амінь (1 Петр. 5:14). 

      Любі брати і сестри,  ми вже, здається, звикли до новин про те, що росіяни систематично і брутально нищать наші міста і села на сході нашої країни. Куди направляється ворог, там починаються руїни. Коли ми не можемо захистити якогось міста, то його захоплює ворог і далі руйнує нашу країну. 

      Але є ще тихе руйнування країни і воно відбувається через руйнування суспільства і основного елементу цього суспільства. Я маю на увазі руйнування сім’ї.  В Україні кількість розлучень виросла до 70 відсотків. Більше ніж дві третини тих, що стають на весільний рушничок, через певну кількість часу стають якщо не ворогами, то принаймні чужими одне одному.

      Чи на це сподівається закохана пара, яка іде в РАГС, а потім у церкву або і РАГС, щоб розписатись і в церкву, щоб обвінчатись? Очевидно, що ні. І молодий, і молода сподіваються на довге і щасливе подружнє життя. А що ж відбувається потім? Чому настає сімейна катастрофа і чому в Україні основні елементи суспільства руйнуються один за одним. Фактично, сьогодні ми говоримо, що наше суспільство зруйноване на понад дві третини.     

      Що зазвичай відбувається після вінчання? Чи багато одружених пар ходять щонеділі у церкву, приводять своїх дітей у Недільну школу і поклоняються Христові у спільноті святих? Відповідь на це дає наша українська жахлива статистика. Молодий і молода мають мрію про щасливе подружнє життя, але не хочуть бути там і з Тим, Хто цю мрію може благословити. І я маю на увазі Церкву і Христа.

      Сьогоднішній наш текст може послужити зворотній цілі, якщо його розуміти у законницький спосіб і поза Христом. Такої покори і такої любові, про які говорить Святий Дух, не добитись через примус. Вітм доволі часто я чую, як чоловіки радісно погоджуються із наказом Апостола Павла в нашому сьогоднішньому Послання про те, щоб дружина корилась своєму чоловікові. «Ось», – кажуть вони, «хай дружина почне коритись мені і тоді в мене в сім’ї все буде добре».

            Хтось може мати протилежну позицію і стверджувати: «А я за рівність у сім’ї. В нас не повинно бути головних і неголовних. Ми всі – рівні. І взагалі це якась дикість, коли дружина кориться чоловікові! Так бути не повинно! Наша сім’я буде мати зовсім інші принципи, аніж ті древні правила, які нам намагається нав’язати Церква!»      Та й багато жінок, виховані на принципах рівності чоловіків і жінок, які однаково можуть бути і шахтарями, і трактористами, і боксерами, і вкладати асфальт, теж відкидають ці Апостольські накази. Бо вони мають своє уявлення про те, як має бути збудована сім’я. Вони хочуть виконання своїх власних задумів і здійснення своєї власної мрії. 

      А потім 70 відсотків усіх сімей у нашому рідному краї руйнуються і рана суспільства роз’ятрюється все більше і більше. Діти, які зростають без повноцінної батьківської або й материнської опіки, отримують свій, часто гіркий життєвий досвід, і руїни зростають… 

      Любі брати і сестри, Апостол не просто вимагає, щоб дружини корились чоловікам. Він каже: «Дружини, коріться своїм чоловікам, як Господеві, бо чоловік – голова дружини, як і Христос –  Голова Церкви, Сам Спаситель тіла! І як кориться Церква Христові, так і дружини – своїм чоловікам у всьому». Іншими словами Святий Дух через Апостола каже нам, що сім’я буде лише тоді здорова і сильна, якщо вона буде будуватись за прикладом взаємин Церкви і Христа, і коли вона буде жити у Церкві та Христі. 

      Лише взаємини між чоловіком і жінкою, як між Христом і Церквою, збережуть шлюб і дочасний союз до вічного блаженства у Царстві Небесному. Але який чоловік може зрозуміти, що означає така покора дружини? І яка дружина може зрозуміти благословення покори своєму чоловікові? Невіруючий тиран і безбожний самодур цього ніколи не зрозуміють, а будуть вимагати такої покори, якої вимагає диктатор від заляканого народу. Вони нічого не розуміють навіть коли настає руїна. 

      Так само цієї покори не зрозуміє і невіруюча жінка, яка не знає Христа і відмовляється приймати елементарні реалії творива, живучи у викривленому різними диявольськими ідеологіями світі. Так жінка хоче бути головою сім’ї, керувати своїм чоловіком і панувати над ним, перевертаючи все з ніг на голову, а потім дивується руїні, яка настала. 

      Адже Господь створив її чоловіка, аби він був головою сім’ї і любив свою дружину «як і Христос полюбив Церкву». Слова про покору дружин чоловікам звернуті саме до віруючих жінок. Так само і слова про любов до дружини звернуті саме до віруючих чоловіків. У віруючих жінках живе Святий Дух. Святий Дух живе у віруючих чоловіках. Лише віруючі жінки, і лише віруючі чоловіки можуть зрозуміти ці слова. Чому? Бо вони знають Христа. 

      Ми знаємо, якою є любов Христа. І ми знаємо, якою є покора Церкви. Любов Христа – жертовна. Апостол нагадує нам сьогодні, що «Христос полюбив Церкву, і віддав за неї Себе». Христос віддав Своє життя за Свою Наречену, за Свою Церкву. Якби Він не віддав Своє життя, то вона би загинула у гріхах і не мала життя вічного. Проте Христос забрав усі наші гріхи на Себе і поніс їх на хрест Голгофи і там обмив їх усі до одного Своєю святою і невинною кров’ю. 

      Христос помер за Свою Наречену, Церкву, щоб вона – щоб усі ми могли радіти прощенням гріхів. І Христос воскрес із мертвих, щоб віруючи в Нього, Сина Божого розп’ятого і воскреслого, ми могли радіти виправданням і вічним життям у Його Царстві. Христова любов – жертовна. І до такої любові, до любові жертовної кличе нас Святий Дух через Апостола Павла. 

      Це – любов, яка прагне завжди найвищого і найбільшого добра своєї дружини. Цієї любові поза Христом не зрозуміти і поза Христом мати її теж неможливо. Бо лише у віруючому чоловікові живе Христос, як про це, наприклад сповідує Його Апостол: «Живу вже не я, а Христос проживає в мені. А що я живу в тілі тепер, живу вірою в Божого Сина, що мене полюбив, і видав за мене Самого Себе» (Гал. 2:20). 

      І ще він каже: «Я все можу в Тім, Хто мене підкріпляє, в Ісусі Христі» (Фил. 4:13). У віруючому чоловікові живе Христос, наш всемогутній Бог і Спаситель і віруючий чоловік не лише повинен, але й може у Христі мати жертовну любов до своєї дружини. Так само Христос живе і у віруючій дружині. І в Христі, і то лише в Христі, вона не лише повинна, але й може коритись своєму чоловікові. 

      А поза Христом, без віри в Сина Божого, ані жертовна любов чоловіка, ані любляча покора дружини просто неможливі. Та й усі мрії нової сім’ї поза Христом і без Христа, стають не казкою про щасливе подружнє життя, в якому чоловік і дружина живуть довго і щасливо аж до смерті, а, скажу знову, без Христа вони перетворюються на страшні жахіття. Бо така покора і така любов, про яку говорить сьогодні Апостол є плодами віри Христової. 

      Бо шлюб Бог задумав на основі взаємин Христа і Церкви. Так цей шлюб змодельовано і тільки так він може бути реалізований. Коли ми чуємо вислів, що Бог є любов, то знаємо, що ця любов має реальний вимір – ця любов воплотилась і ця любов – Ісус Христос. Взаємини Христа з Церквою – це взаємини безумовної, безмежної, жертовної любові – любові, яка ніколи не перестає. Христос, каже Апостол так полюбив Церкву, що «віддав за неї Себе, щоб її освятити, очистивши водяним купелем у слові, щоб поставити її Собі славною Церквою, що не має плями чи вади, чи чогось такого, але щоб була свята й непорочна!» 

      Христова Церква – свята і непорочна. Так ми ще живемо в наших грішних тілах, але в очах Божих, через Христа – ми святі і непорочні, бо кров Христова очищує нас від кожного гріха. Як Церква Христова не має плями чи вади, так і дружина для чоловіка не має плями чи вади. Як написано в живого класика нашої літератури Ліни Костенко: «Коли я буду навіть сивою, і життя моє піде мрякою, а для тебе буду красивою, а для когось, може, й ніякою»… Для віруючого чоловіка дружина його завжди – бездоганна красуня у всі дні шлюбу і його любов до неї не переставатиме ніколи. Але це можливе лише у Христі. 

      Як Христос піклується про Церкву, так і віруючий чоловік піклується про свою дружину. У шлюбі чоловік і дружина стають одним тілом. Чоловік від’єднується від свого батька і своєї матері, а доєднується до дружини. Дружина стає на перше місце в його піклуванні, бо вона тепер – його тіло. 

      Ми швидко розуміємо, коли з нашим тілом щось не так. Ми відчуваємо холод і на нього реагуємо, зігріваючи наше тіло. Відчуваючи голод, ми насичуємось доброю поживою. Так само і чоловік тепер має таку нерозривну єдність із дружиною, що піклується про всі її тілесні потреби. Знову і знову Апостол наголошує, що це можливе лише тоді, коли і чоловік, і дружина перебувають у Христі, у вірі в Сина Божого. А де віри в Христа немає, там слід очікувати біду і руїну. Кожен з нас знає про таку біду і руїну, бо її неможливо не помітити в країні, де розлучаються 70 відсотків подружніх пар. 

      Вороги Христові будуть далі наполягати на правильності своїх підходів і своєї ідеології, прагнучи знищити сім’ї повністю, бо ще одна назва диявола – руйнівник. Ми ж будемо горнутись до Христа, бо Він піклується про Свою Церкву, про нас любі брати і сестри. Він годує нам Своїм Словом. Він живить нас Своїми істинними тілом і кров’ю у хлібові та вині Святої Євхаристії, з ними і в них даючи нам прощення гріхів, спасіння, воскресіння і вічне життя. Він живе в нас, а ми – в Ньому. 

      А де є таке життя, там є і такий союз, такий святий шлюб. І там є покора дружини. І там є жертовна любов чоловіка. Там є страх образити чоловіка. І там є плекання святої і непорочної дружини. Цю велику таємницю Христа і Церкви, Господь демонструє у Своїх віруючих родинах. Йому за це належить вся слава навіки віків. Амінь. 

      Нехай Господь поблагословить тебе, і нехай Він тебе стереже! Нехай Господь засяє на тебе лицем Своїм, і нехай буде милостивий до тебе! Нехай Господь зверне на тебе лице Своє, і хай дасть тобі мир! (4 М. 6:24-26). Амінь.

Коли здається, що Бога з нами немає

   Оскільки Бог був із нами, коли ми так не думали або ж так здавалося, що Він не з нами, то ми не повинні сумніватись, що Він з нами завжди навіть, коли здається, що Він з нами не перебуває. Той, Хто підтримував нас так часто у дні потреби, навіть без наших просьб, не покине нас у меншій біді, хоча й так здається, наче саме так Він і робить. Ось так Він каже в Ісаї (54:7): «На хвильку малу Я тебе був покинув, але з милосердям великим тебе позбираю»…

     Чому ж ми тоді так журимось про якусь одну біду чи про якесь одне зло замість того, щоб покласти усю журбу на Нього тоді як усе наше життя свідчить, що Він рятував нас і визволяв нас від усякого різного зла без жодних зусиль з нашого боку? Знати це, кажу вам – означає знати діла Божі, роздумувати про Його діла і в бідах наших – утішатись згадкою про них (Пс. 143:5; 119:52). Хто цього не знає, виступає проти слів у Псалмі 28 (:5): «бо вони не вдивляються в чинність Господню й діла Його рук, нехай їх поруйнує, й нехай не будує Він їх!» Вони невдячні за всю ту опіку, яку на них проливав Бог за їхнього життя і навіть на одну мить відмовляються покласти свою журбу на Нього.

 Мартін Лютер

День Св. Пилипа, диякона

 Сьогодні ми згадуємо Св. Пилипа і дякуємо за нього Господу. Пилип, якого також названо євангелістом (Дії 21:8), був одним із семи мужів, яких призначили для допомоги в праці Дванадцяти Апостолам і ранній Церкві, що швидко зростала. Вони мали наглядати за розподілом їжі для бідних (Дії 6:1-6). Після мучеництва Степана, Пилип проголошував Євангеліє у Самарії і привів Симона ворожбита до віри в Христа (Дії 8:4-13). Він також був дієвим у приведенні до навернення ефіопського євнуха (Дії 8:26-39), через якого Пилип став відповідальним за принесення Доброї Новини про Ісуса до народів на африканському континенті. У місті Кесарії він приймав в себе вдома Апостола Павла, який зупинявся там під час своєї останньої подорожі до Єрусалиму.

Молитва на День Св. Пилипа, диякона:

     Всемогутній і віковічний Боже! Ми дякуємо Тобі за Твого слугу Пилипа, диякона. Ти покликав його, аби він проповідував Євангеліє людям Самарії і Ефіопії. Піднімай у нашому та в кожному краї посланців Твого Царства, аби Твоя Церква могла проголошувати невимовні багатства нашого Спасителя, Ісуса Христа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь. 

Зі Скарбниці щоденної молитви

Людина, яка не воскресла духовно

      (Під мирською, такою, що не воскресла духовно) Павло має на увазі людину, яка не знає Бога – яка не знає більше від того, чому її навчає розум і не прагне більше знати; людину, яка невіруюча, невіглас щодо Бога  і майбутнього життя  і до них їй зовсім байдуже; людину, яка слідує лише за природнім розумінням і людським бажанням і шукає лише особистої вигоди, честі, гордості і задоволення. Ось це Апостол називає мирським життям – там бракує Слова Божого або принаймні ним нехтують і там править диявол, спонукаючи до всіх пороків.

          Павло наче каже: «Ви маєте бути мертві для ось такого мирського життя – життя, якого прагнуть язичники, котрі зневажають Боже Слово і дозволяють дияволові робити із ними, що йому хочеться. Ви повинні довести, що у вас воскресіння Христове – щось більше ніж порожні слова. Ви мусите показати, що у вас проявляється жива сила, бо ви воскресли і ця сила змушує вас провадити зовсім інше життя – життя у послухові до Слова і волі Божої, і вона закликала на вас божественне, небесне життя. Де ж цієї зміни не відбувається, то це ознака того, що ви ще не християни, але обманюєте себе марними ілюзіями.

          А в слова «те, що на землі» – мирське – Павло включає не лише великі, зовнішні пороки, гріхи, які засуджує навіть світ, але й має на увазі він більшу аморальність – власне кажучи, все, що не перебуває у відповідності зі Словом Божим, вірою та істинним християнським характером.

Мартін Лютер  

День Св. Патріарха Авраама

     Сьогодні ми згадуємо Св. Патріарха Авраама і дякуємо за нього Богові. Авраам, який раніше називався Аврамом, був покликаний Богом, аби стати отцем великого народу (Буття 12). Маючи 79 років, у послухові до Божого наказу, він, його дружина Сара (яка стане називатися Сарра) і його племіник Лот з міста Харану перебралися на південний захід, у Ханаанський край.

        Там Бог установив з Авраамом заповіт (Буття 15:8), пообіцявши Ханаанський край його нащадкам. Коли Авраамові виповнилося 100 років, а Саррі було 90 років, вони були благословенні Ісаком, сином, якого їм давно обіцяв Бог. Авраам виявив винятковий послух Богові, Який наказав йому принести Ісака в жертву цілопалення. Бог пощадив життя юнака лише в останню мить і взамін у жертву надав барана (Буття 22:1-19). Авраам  від Бога отримав обітницю про Христа, в Якому благословляться всі народи землі. І Бог виконав цю обітницю, віддавши Свого Сина Єдинородного  (Який по плоті був також Потомтством Авраама) у жертву за всі гріхи світу.
         Авраам помер у віці 175 років і був похований у печері Махпела, яку раніше був купив для поховання своєї дружини Сарри. Його особливо вшановуємо, як першого з трьох Старозаповітних Патріархів - і за його праведність перед Богом через віру (Римлян 4:1-12). 
                              
     Молитва на День Св. Патріарха Авраама:

     Господи Боже!  Отче Небесний! Ти обіцяв Авраамові, що він стане батьком багатьох народів. Ти привів його в край Ханаанський і Ти запечатав Твою з ним обітницю проливанням крові. Благослови, аби ми бачили в Ісусові, Насінні Авраамовім, обітницю Нового Завіту Твоєї Святої Церкви, запечатану Ісусовою кров'ю на хресті, яка дається нам нині у чаші Нового Заповіту; через Ісуса Христа, Твого Сина, а нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви.