День Св. Йоганна Буґенгаґена, пастиря і реформатора

 Сьогодні ми згадуємо Св. Йоганна Буґенгаґена (1485-1558), пастиря і реформатора та дякуємо за нього Господу. Йоганн Буґенгаґен народився у Померанії ( на півночі Німеччини) і завдяки Мартіну Лютеру був 1523 року призначений пастирем Віттенберґу. Отець Йоганн служив пастирем і сповідником Лютера. Він також допоміг здійснити один із перекладів Нового Заповіту та написав коментарі на Псалтир. Превелебний Буґенгаґен працював над облаштуванням Церкви на півночі Німеччини та Данії. У Данії він коронував короля й королеву, а також висвятив сімох чоловіків до єпископського служіння. [Використане джерело: "Commemorations Biographies," Lutheran Service Book, LCMS Commission on Worship].

Молитва на День Св. Йоганна Буґенгаґена, пастиря і реформатора:

Господи Церкви! Пастирю Добрий! Прийми нашу подяку за отця Йоганна Буґенгаґена, пастиря і сповідника доктора Мартіна Лютера та реформатора Церкви Данії. Благослови наші парафії вірними проповідниками та сповідниками, аби люди Твої зажди мали втіху, а Церква завжди перебувала у Твоїй істині. Заради Христа. Амінь.

Розуміти Америку: "Ми - Богобоязливий народ" (І)

   Коли Кальвін Кулідж став Президентом[1], то він доєднався до Конгрегаціоналістської Церкви, церкви отців-пілігримів. У великі свята він одягає високого капелюха і, йдучи до церкви, проходить повз фотографів і кінорепортерів. Коли конгрегаціоналісти проводили свій великий Синод у Вашингтоні, йому надали почесне місце membrum praecipuum («визначний член»), і він промовив адрес про значення релігії для підтримки доброго уряду. У власних промовах він радісно проголошує бажання про те, щоб і в культурі, і серед народу зберігалась релігія… Це все роблять щиро і з добрими намірами урядовці, і це сприймається доволі серйозно публікою. «Ми – Богобоязливий народ» – ця заява з послання Президента на День Подяки – віросповідання американця. Воно лине із сердець народу… Якщо його розуміти таким чином: «Ми – церковні люди», то воно цілком відповідає правді.

Герман Зассе

---

[1] Кальвін Кулідж – 30-ий Президент США.

Милість Божа - єдине джерело людської втіхи

Апостол навчає, що людина буде виправдана перед Богом винятково з причини її віри та уповання на Бога, а не через її власні діла. Милість Божа є єдиним джерелом її втіхи та упевненості (Римлян 1; Галатів 3). 

Мартін Лютер

Мінімальні вимоги богословської порядності

 Слід чітко ідентифікувати головний виклик: або навчайте лютеранській доктрині або перестаньте використовувати назву "Лютеранська". Людям не можна дозволяти безкарно, тобто без ефективного заперечення, говорити, що вони приймають владу Біблії, коли насправді вони вважають її за попурі суперечливих теологій; заявляти, що вони підписуються під Віросповіданнями, коли вони захищають спільноту вівтаря з римськими сакраменталістами або реформатськими сакраментаріанами; сповідувати вірність Символам віри і водночас зневажати свою Христологію як мішанину гебрейських поглядів і грецької філософії. Це - мінімальні вимоги богословської порядності серед лютеран. Якщо на цьому не наполягти, якщо відкрито не виявляти єресі, двозначності та шахрайства та не чинити їм опір, то й до Нареченої Христової, смиренно схованої і всередині американського лютеранства, все більше ставитимуться як до іграшки маніпуляторів з Медісон Авеню. Бо де загниває богослов'я, там порожнечу ніби потоком заповнює шалений активізм.

Курт Маркварт

Спасенні благодаттю: проповідь на 4-у неділю Великого посту

             СПАСЕННІ БЛАГОДАТТЮ

  (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука) 

І вас, що мертві були через ваші провини й гріхи, в яких ви колись проживали за звичаєм віку цього, за волею князя, що панує в повітрі, духа, що працює тепер у неслухняних, між якими й усі ми проживали колись у пожадливостях нашого тіла, як чинили волю тіла й думок, і з природи були дітьми гніву, як і інші, Бог же, багатий на милосердя, через Свою превелику любов, що нею Він нас полюбив, і нас, що мертві були через прогріхи, оживив разом із Христом, – спасені ви благодаттю, і разом із Ним воскресив, і разом із Ним посадив на небесних місцях у Христі Ісусі, щоб у наступних віках показати безмірне багатство благодаті Своєї в добрості до нас у Христі Ісусі. Бо спасені ви благодаттю через віру, а це не від вас, то – дар Божий, не від діл, щоб ніхто не хвалився. Бо ми –  Його твориво, створені в Христі Ісусі на добрі діла, які Бог наперед приготував, щоб ми в них перебували (Ефесян 2:1-10). 

Сам Господь миру нехай завжди дасть вам мир усяким способом (2 Сол. 3:16). Амінь. 

Любі брати і сестри, в останні десятиліття популярним стало дослідження родоводів. Навіть більше – є достатньо установ, які пропонують дослідити свої гени, ДНК. І чимало людей користуються такими послугами, адже цікаво дізнатись про своє походження – чи наше коріння лише в Україні. А, можливо, наші якісь далекі прародичі сюди переселились. Такі дослідження допомагають дізнатись навіть про своїх родичів, далеких і близьких, розпорошених по цілому світі. 

А ще такі дослідження пропонують дізнатись про можливі хвороби, які можуть нас вразити і завдати нам чимало клопоту, болю або й навіть призвести до передчасної смерті. Не дивно, що так багато людей цікавляться такими дослідженнями і купують тести, аби більше про себе дізнатись. Цікаво, добре і повчально знати своє минуле і про нього пам’ятати. 

Сьогодні Писання, любі брати і сестри, нам розкриває сутність нашої ДНК і пояснює, чому ми всі маємо хвороби, проблеми, страждання і навіть смерть. Отже, першопричина наших проблем розкривається вже в перших словах: «І вас, що мертві були через ваші провини й гріхи». Ми всі були мертві. Це – парадокс, але ми всі народжуємось мертві. 

Ми мертві навіть у мить нашого зачаття. Про яку смерть говорить Господь Святий Дух, якщо ми вже в материнській утробі рухаємось, а народившись, дихаємо, ходимо, їмо, п’ємо і все таке інше? Фізично ми, звісно, живі. Але тут Апостол говорить про смерть духовну. Всі люди народжуються духовно мертвими. Наше ДНК має радикальні зміни – воно вражене гріхом, який ми успадкували ще від своїх прабатьків, Адама і Єви. 

Адам згрішив і через нього у світ, у наші гени і в наші душі увійшов гріх. Ми успадкували гріх разом із своєю плоттю. Наше тіло вже в материнській утробі заражене гріхом. І наслідком є духовна смерть. Ми були створені Богом і Він є наш Творець і життя Податель, а гріх відділив нас від Бога, а отже і від життя – життя вічного. 

Гріх все попсував і поруйнував: і душу, і тіло. Всі наші хвороби – наслідок ще прабатьківського гріха. Всі наші біди і проблеми – наслідок гріха. І сама смерть фізична, бо наш вік у цьому грішному світі короткий, є теж наслідком гріха, бо «заплата за гріх – смерть» (Рим. 6:23). Бог нам говорить сьогодні про нашу головну проблему і про головну проблему людства. І ця головна проблема – гріх. Через гріхи ми духовно мертві і приречені до смерті фізичної та вічних мук у вогняному озері аду. 

Але це лише початок бід. Апостол продовжує, що ми «колись проживали за звичаєм віку цього». Тобто ми не думали про Боже, а корились всьому тому, що пропонував нам світ, який є проклятий і який сам лежить у злі. А хто ж скеровує цей світ до зла? Апостол пояснює, що це відбувається «за волею князя, що панує в повітрі, духа, що працює тепер у неслухняних». 

Що це за князь такий? Це сатана. Він реально панує і використовує усіх людей, які є неслухняні, тобто не слухаються Бога, не зважають на те, що Він каже у Своєму Слові, у святій Біблії. Іншими словами – неслухняні, це ті, хто не вірує в Христа. Всі, хто не вірує в Христа, є маріонетками сатани. 

Апостол нагадує нам про наше минуле. Він каже, що між цими неслухняними: «й усі ми проживали колись у пожадливостях нашого тіла, як чинили волю тіла й думок, і з природи були дітьми гніву, як і інші». Ми були неслухяні і над нами мав владу диявол із своїми бісам, і скеровували нас до всякого зла. Апостол каже, що з природи ми були не дітьми Божими, а дітьми гніву.  Ми заслуговували лише на Божий гнів і на Божу кару, і відповідно на заплату за гріх, про яку ми вже сьогодні чули, тобто на смерть тимчасову і вічну. 

Ось таке наше минуле, і якщо його не змінити, то наше майбутнє лише фізична смерть і вічні муки в пеклі. Чи може духовно мертвий сам ожити? Ні. Але чи є тоді якась надія для нас? Надія є, але вона не в нас. Вона – в Богові. Бо ми – духовно мертві і нічого зі своєю власною духовною смертю ми самі вдіяти не можемо. До того ж, за природою ми –  діти гніву, тобто вороги Божі. Але Бог, любі брати і сестри – багатий на милосердя. 

І Він не лише багатий на милосердя – Він має превелику любов. Милосердя в Бога ціле море. А Його любов всеосяжна. Виміряти Божу любов до людського роду неможливо. Своє милосердя Бог виливає на нас. Свою превелику любов Він проливає на нас безупинно. Він бачить наш жахливий стан і Він жаліє нас. 

Він настільки нас полюбив, що, як ми чули сьогодні на Службі Божій під час читання Євангелія «що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне». Ми були приречені до смерті тимчасової і вічної, бо ми були духовно мертві. Але Бог через Сина Свого, нашого Господа Ісуса Христа, все змінив. Ми тепер не духовно мертві, а ми тепер – духовно живі. 

Ісус Христос подолав нашу смерть! Так, для цього Син Божий стався людиною. Для цього Він мусив бути піднесений на хресті і на хресті обмити Своєю святою і невинною кров’ю усі наші гріхи. Для цього Він мав померти, аби стати досконалою жертвою за всі гріхи світу. Але Він воскрес із мертвих на третій день, щоб ми ожили! 

Ми були духовно мертві. Але Бог нас оживив. Як? Через Христа, Свого Єдинородного Сина і у Христі! Апостол каже, що Бог нас «оживив разом із Христом». В Євангелії ми чули, як відбувається це оживлення – через віру в Сина Божого. Хто не вірує в Христа, той залишається духовно мертвим і дитям гніву. А хто вірує в Христа, той духовно живий, бо живий наш Господь Христос, Який є нашим Життям. 

Коли ми віруємо в Христа, ми отримуємо життя, бо Христос – живий і дає життя усім, хто вірує в Нього подостатком, тобто повною мірою – стільки життя, що воно і через край б’є, і ніколи не скінчиться! Де є духовне життя, там Бог дає і всі інші благословення, які нерозривно пов’язані із цим життям. А що дає Бог тим, Кого Він разом із Христом оживив?

Апостол пояснює, що насамперед ми повинні знати. Перше – «спасені ви благодаттю», тобто спасенні від смерті та вічних мук у аду Божою невимовною любов’ю, яку ми не заслужили і не в стані заслужити. Ми спасенні Божою благодаттю, Його любов’ю. А де є це спасіння, то Бог дає і все інше. 

Апостол продовжує: «і разом із Ним (тобто з Христом) воскресив». Ось так Апостол говорить про наше воскресіння в минулому часі, як остаточно звершений факт! Любі брати і сестри, воскресіння – це доконаний, звершений факт для всіх, хто вірує в Христа. Останнього дня, коли Господь повернеться у славі, ми всі воскреснемо до вічного життя – воскреснемо, щоб уже більше ніколи не помирати. 

Але воскресінням усе не скінчиться. Буде ще більше добро. Апостол проголошує, що Бог: «разом із Ним (тобто із Христом) посадив на небесних місцях у Христі Ісусі». Яка велика Божа благодать! Ісус Христос вознісся, щоб царювати для нас і не просто для нас, але й з нами! Небесні місця вже приготовлені для нас Христом. Ось для чого Він страждав на Голгофі. Ось для чого Христос перейшов смерть і гріб. Ось для чого і для кого Він воскрес! Для нас. Для вас, любі брати і сестри! 

Апостол продовжує, що Бог усе це здійснив: «щоб у наступних віках показати безмірне багатство благодаті Своєї в добрості до нас у Христі Ісусі».  У наступних віках – не в десяткові-другому літ, які ми маємо нині, в цьому світі, а у наступних віках – у мільйонах років – у безкінечності років – у вічності, Бог буде показувати нам лише добро. Ми не будемо більше бачити зла, не будемо плакати від болю чи горя, але будемо лише радіти Божим добром повіки віків. 

Але Апостол наш сьогодні від дечого й застерігає. Він каже: «Бо спасені ви благодаттю через віру, а це не від вас, то – дар Божий, не від діл, щоб ніхто не хвалився». Апостол забороняє нам хвалитись, що це ми своїми ділами заслужили прощення гріхів і спасіння. Спасіння – це Божий дар, а не заробіток. Чому? Бо заробити спасіння неможливо. Той, хто стверджує протилежне і кличе людей спасатись добрими ділами, закликає до неможливого і робить із тих людей хвальків і лицемірів, подібних до фарисеїв за днів земного служіння Христа. 

Спасіння – це дар Божий. Усе наше спасіння від початку і до кінця виконано Христом. А Бог нам спасіння дарує, бо Він – такий милостивий і такий люблячий Отець. Дар є дар. І ніхто не може привласнювати собі заслугу Христову, бо такий буде не лише нерозумний хвалько, але й обманщик. Хіба зможе обманщик спастися? 

А як же добрі діла? Чи вони не потрібні? Любі брати і сестри, ми знаємо наше жахливе минуле, а наше майбутнє забезпечене Христом. Тепер же ми, будучи спасенними і вже маючи вічне життя, маємо перед собою дуже велике поле роботи, яке для нас приготував Бог. «Ми –  Його твориво, створені в Христі Ісусі на добрі діла, які Бог наперед приготував, щоб ми в них перебували». Ми були дітьми гніву із жахливою грішною ДНК, а тепер ми – Його твориво, діти Божі із ДНК, очищеною кров’ю Христовою, «святою ДНК», щоб вже тепер робити добрі діла. 

            Ці діла приготував для нас Бог. Сатана через свою слугу, нечестиву і біснувату Росію, розпочав цю криваву війну. А Бог каже, щоб ми не опускали рук, а трудились і полегшували життя своєму народові, усім нашим ближнім на тому місці, де Він нас поставив. Робімо добро людям в Києві, допомагаймо нашим волонтерам. Коли бачимо потребуючого, знаймо, що допомога йому якраз може бути тим добрим ділом, яке приготував для нас Бог. Робімо добро усім людям довкола нас і на славу Господу. Хай усі люди славлять Отця нашого Небесного. Молімось і трудімось, аби швидше настав мир у нашій рідній Україні. В Ім’я Христове. Амінь. 

Мир Божий, що вищий від усякого розуму, хай береже серця ваші та ваші думки у Христі Ісусі (Фил. 4:7). Амінь.

Із сутінків постає світанок, а з Церкви - цивілізація

 Одна американська рекламна компанія, яка створює барвисті, підсвічені білборди (як це роблять багато інших американських рекламних компаній), опубілкувала рекламу... В цій рекламі зображене місто в світанкову пору. Там є будинки, піднімається дим із заводів, гавань і залізниця. Над усім цим, у ранковому серпанку, з'являється силует готичної церкви. Зображення пояснює напис на рекламі: "Із сутінків постає світанок, а з Церкви - цивілізація". Цей образ дуже добре допомагає пояснити сутність сучасного американського церковного життя. Американець не припускає думки, що цей образ можна зрозуміти неправильно. Логічний висновок насправді такий: як світло витісняє темряву, так цивілізація ступає туди, де є Церква. Тут американець бачить лише те переконання, що за всіма цивілізаціями стоїть Церква, як джерело усіх творчих сил і, що завданням Церкви є творити цивілізацію. Віра є остаточною таємницею американського християнства. Значна частина релігійного життя на іншому березі Атлантики пояснюється цим тісним зв'язком між Церквою і цивілізацією.

Германн Зассе    

Шукати Царства Христового, а не його плодів

 Коли п'єш добре вино, то воно природно і неминуче приносить радість і щастя. І навіть більше - коли вдосконалюються милість і чесноти (тобто, Царство Боже), то вони завершуються радістю і миром, і блаженством та усякою втіхою, природно і без нашої допомоги. Тож, відвертаючи очі від фальшивих і себелюбних цілей, Христос просить нас шукати і просити самого Божого Царства, а не плодів Царства. 

Мартін Лютер

Кара і милість: проповідь на 3-тю неділю Великого посту

                              КАРА І МИЛІСТЬ

     (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука) 

      І Бог промовляв всі слова оці, кажучи: «Я – Господь, Бог твій, що вивів тебе з єгипетського краю з дому рабства. Хай не буде тобі інших богів передо Мною! Не роби собі різьби і всякої подоби з того, що на небі вгорі, і що на землі долі, і що в воді під землею. Не вклоняйся їм і не служи їм, бо Я – Господь, Бог твій, Бог заздрісний, що карає за провину батьків на синах, на третіх і на четвертих поколіннях тих, хто ненавидить Мене, і що чинить милість тисячам поколінь тих, хто любить Мене, і хто держиться Моїх заповідей. Не призивай Імення Господа, Бога твого, надаремно, бо не помилує Господь того, хто призиватиме Його Ймення надаремно. Пам'ятай день суботній, щоб святити його! Шість день працюй і роби всю працю свою, а день сьомий субота для Господа, Бога твого: не роби жодної праці ти й син твій, та дочка твоя, раб твій та невільниця твоя, і худоба твоя, і приходько твій, що в брамах твоїх. Бо шість день творив Господь небо та землю, море та все, що в них, а дня сьомого спочив тому поблагословив Господь день суботній і освятив його. Шануй свого батька та матір свою, щоб довгі були твої дні на землі, яку Господь, Бог твій, дає тобі! Не вбивай! Не чини перелюбу! Не кради! Не свідкуй неправдиво на свого ближнього! Не жадай дому ближнього свого, не жадай жони ближнього свого, ані раба його, ані невільниці його, ані вола його, ані осла його, ані всього, що ближнього твого!» (Вихід 20:1-17).

 Сам Господь миру нехай завжди дасть вам мир усяким способом (2 Сол. 3:16). Амінь. 

Любі брати і сестри, усім людям хочеться добре жити. Усі люди мають власне уявлення про добре життя і щастя. В кожної людини є свої мрії про власне щастя і серед тих мрій навряд чи знайдеться місце для тих, хто наше щастя, спокій чи мир порушує. Проте, чому ж у світі стільки бід, нещасть і навіть воєн? Чи не через різне уявлення про те, яким має бути власне щастя? 

В чому полягає щастя, наприклад, для росіян? Вся їхня історія наче свідчить, що мірилом їхнього щастя є глибини рік крові, які вони проливають, убиваючи інші народи і маса руїн, які вони створюють, намагаючись загарбати сусідні з ними країни. Те їхнє демонічне гасло «можем павтаріть» стосується саме рік людської крові і величезних руїн, які росіяни майстри створювати. Іншої майстерності вони не мають, бо диявол нічому доброму не навчає. 

Коли ми оглядаємо ті масові руйнування, нищення усього, що його здійснюють росіяни впродовж століть їхніх намагань знищити все українське і українців, а особливо в останнє десятиліття, то ми розуміємо, чому нам ніяк не зрівнятись з доглянутою, комфортною і ситою Європою. І та причина – віроломна і жорстока Росія, яка прикриваючись християнською маскою, виконує діла сатани, обманщика і убивці. 

Воля ж Бога – зовсім інша. Коли ми чуємо ці слова Бога і Його Десять Заповідей, то ці слова лякають і нас. Адже не лише росіяни грішні. Ми теж народжені в гріхах і гріх далі живе у нашій плоті і житиме аж до нашої смерті або до дня нашого преображення, якщо ми Господь Христос повернеться у славі до дня нашої фізичної смерті. 

І коли Господь у Першій Заповіді вимагає від нас, щоб у нас не було інших богів перед Ним, то ми згадуємо слова доктора Мартіна Лютера про те, що усе, на що ми уповаємо, на що покладаємо нашу надію і є нашим істинним богом. І цей бог – не обов’язково якийсь ідол, витесаний із каменя чи дерева, вилитий з металу чи виліплений з глини. Це може бути якась людина, яка для нас стала усім на світі, може бути якась ідея, сім’я, робота, а особливо – багатство. Не випадково Господь застерігає: «Ніхто двом панам служити не може, бо або одного зненавидить, а другого буде любити, або буде триматись одного, а другого знехтує. Не можете Богові служити й мамоні» (Мт. 6:24). 

Цікаво, що слова, які ми в наших катехізисах використовуємо для підсумку Закону, насправді належать до Першої Заповіді. Я маю на увазі слова: «Я – Господь, Бог твій, Бог заздрісний, що карає за провину батьків на синах, на третіх і на четвертих поколіннях тих, хто ненавидить Мене, і що чинить милість тисячам поколінь тих, хто любить Мене, і хто держиться Моїх заповідей». 

А далі йде перелік інших Дев’яти Заповідей. Коли ми порушуємо ці Заповіді, то ми маємо Бога, Який карає за порушення Його Закону. І Божий гнів спрямований на всіх без винятку грішників.  Апостол Павло каже: «А ми знаємо, що скільки говорить Закон, він говорить до тих, хто під Законом, щоб замкнути всякі уста, і щоб став увесь світ винний Богові. Бо жадне тіло ділами Закону не виправдається перед Ним, Законом-бо гріх пізнається» (Рим. 3:19, 20). 

Апостол фактично каже, що ми не в стані виконати Закон. Коли ми чуємо Боже попередження про Його кару на порушників, а потім озвучуються наступні Дев’ять Заповідей, то ми можемо кинутись з усіх сил виконувати їх. Але обов’язково десь щось зробимо не так. І тоді як каже інший Апостол, Яків: «Хто всього Закона виконує, а згрішить в одному, той винним у всьому стає» (Як. 2:10). 

І ось так Закон нас весь час обвинувачує: «Винний!  Винна!» Немає ні однієї людини, яка би сказала: «А я не винен! А я невинна!» Ні, весь світ винний Богові. Всі люди без винятку є порушниками Закону. Як же тоді можна любити Бога? Любі брати і сестри, Закон виявляє нам, що ми потребуємо Захисника. Він наче підштовхує нас до Христа – до Того Єдиного, Хто може врятувати нас від гніву Божого і від Божої кари. А та кара – страшна. Бо заплата за гріх – смерть, тимчасова і вічна. 

  І коли ми дивимось на Десять Заповідей поза історією Церкви в Старому Заповіті, то ми справді можемо мати лише відчай і вигукувати разом із Апостолом Павлом: «Нещасна я людина! Хто мене визволить від тіла цієї смерти? Дякую Богові через Ісуса Христа, Господа нашого» (Рим. 7:24, 25). Ось – де наше визволення від кари Божої і ось де відповідь на те питання, як ми можемо любити Бога і держатися Його Заповідей! 

            Ми не стані полюбити Бога першими. Апостол Іван каже нам: «Не в тому любов, що ми полюбили Бога, а що Він полюбив нас, і послав Свого Сина вблаганням за наші гріхи» (Ів. 4:10). Ми згрішили проти Бога і проти наших ближніх. Ми згрішили проти Божих Заповідей.  Але Бог послав Свого Сина Єдинородного, щоб Він був ублаганням за всі наші гріхи. 

            Аби стати вблаганням за наші гріхи істинний Бог Син стався істинною людиною. Ми зачаті і народжені в гріхах. Але Бог Син зачатий від Святого Духа і народжений у святості. Він – святий і бездоганний, невинний  і досконалий. Бог стався людиною, щоб виконати Закон на нашому місці і замість нас.  Бог стався людиною, щоб прожити святе і досконале життя – життя, яке Бог вимагає від нас, але яке ми самі не в стані прожити. 

            Ісус Христос, Бог Син, Єдинородний Син Божий Там де ми мали інших богів замість істинного Бога, єдиного Бога в Трьох Особах – Отця, Сина і Святого Духа, виявляв вірність істинному Богові і лише Йому поклонявся. Так само досконало Він виконав і Другу Заповідь. Він не лише не призивав Імення Господнє надаремно, але й Сам був і є цим Іменем і взивав до Нього аж до останнього подиху на хресті, коли, помираючи за наші гріхи Він кликав до Отця Небесного: «Елі, Елі, лама савахтані? цебто: Боже Мій, Боже Мій, нащо Мене Ти покинув?...» (Мт. 27:46). А потім вигукнув: «Отче, у руки Твої віддаю Свого духа!» І це прорікши, Він духа віддав...» (Лк. 23:46). 

            Так само Він виконав і Третю Заповідь не лише слухаючи Боже Слово, але й проповідуючи Євангеліє Царства, і очищуючи Храм, і ставши для нас істинною Суботою, істинною Пасхою так, що Апостоли будуть проповідувати: «Наша Пасха, Христос, за нас у жертву принесений» (1 Кор. 5:7). І так само досконало Він виконав Заповіді від Четвертої по Десяту, і весь Закон на нашому місці. 

Де ми грішили – там Христос залишався святий. Де ми не виконували Заповіді – її виконав Син Божий. Де ми коїли гріхи упущення і не робили добра, яке могли б і мали зробити, Син Божий робив завжди добра і ніколи не пропускав нагоди прийти на поміч ближнім і виявити до них милість. Він, будучи святим і досконалим, нас так полюбив, що забрав на Себе всі наші гріхи проти Божого Закону і на хресті Голгофи обмив їх усі Своєю святою і невинною кров’ю. 

Він приніс Себе Самого в святу і досконалу жертву за всіх нас, бо Він нас так полюбив. Він помер за всіх наші гріхи і воскрес, щоб кожен, хто вірує в Нього, Христа розп’ятого і воскреслого, мав прощення гріхів, виправдання і теж воскрес до вічного життя у Божому Царстві. Бог полюбив нас і ми любимо Його. 

Коли Господь давав перше Свої Десять Заповідей народові на Сінаї, то Він дав їх після першого великого визволення. Власне про це Він каже і в Першій Заповіді: «Я – Господь, Бог твій, що вивів тебе з єгипетського краю з дому рабства». Він – Бог Визволитель. Але мало бути ще більше визволення – визволення від рабства гріха, влади диявола і самої смерті. І це визволення здійснив Син Божий, Ісус Христос. 

Коли ми віруємо в Нього, то наші провини не зараховуються нам, а нам зараховується натомість праведність Христова. І у Христі нас Бог проголошує Його дітьми, праведними і святими. Подивіться, як нас любить Бог! Хіба можна не любити такого люблячого Бога! А тепер подивіться на Закон очима Божої дитини – дитини, яку Бог проголошує святою і праведною в Ім’я Христа, якій Він дає вічне життя і дорогою до Царства Небесного, утішає Своїм Словом, і покріплює істинними тілом і кров’ю Христовими у Святій Євхаристії. 

Ми тепер маємо інше ставлення до Закону. Ми тепер, у вірі в Сина Божого можемо з Апостолом Павлом повторювати: «Знаємо ж, що закон добрий, коли хто його законно виконує» (1 Тим. 1:8), тобто вірує в Христа. Бо Закон тепер не засуджує, а захищає нас. Коли відбувається ця нічим неспровокована війна віроломної Росії проти України, Закон захищає нас і обвинувачує як російську державу, так і російську церкву, яка підтримує війни та геноцид, так і російський народ, який вже має руки по лікті в українській невинній крові. 

І водночас Закон застерігає нас, щоб ми не ставали слугами диявола і гріха, але щоб ми служили Богові і нашим ближнім так як до того нас скеровують Божі Заповіді, дані нам люблячим Богом. Бо ж наш Бог благословляє усіх віруючих на тисячу поколінь. Через Христа. Заради Христа. І у Христі. Амінь. 

Мир Божий, що вищий від усякого розуму, хай береже серця ваші та ваші думки у Христі Ісусі (Фил. 4:7). Амінь.

Душу свою зберегти чи душу свою занапастити: проповідь на 2-у неділю Великого посту

       ДУШУ СВОЮ ЗБЕРЕГТИ ЧИ ДУШУ СВОЮ ЗАНАПАСТИТИ

                             (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука) 

І почав їх навчати, що Синові Людському треба багато страждати, і Його відцураються старші, і первосвященики, і книжники, і Він буде вбитий, але третього дня Він воскресне. І те слово казав Він відкрито. А Петро узяв набік Його, і Йому став перечити. А Він обернувся й поглянув на учнів Своїх, та й Петру докорив і сказав: «Відступись, сатано, від Мене, бо думаєш ти не про Боже, а про людське!» І Він покликав народ із Своїми учнями, та й промовив до них: «Коли хоче хто йти вслід за Мною, хай зречеться самого себе, і хай візьме свого хреста та й за Мною йде! Бо хто хоче душу свою зберегти, той погубить її, а хто згубить душу свою ради Мене та Євангелії, той її збереже. Яка ж користь людині, що здобуде ввесь світ, але душу свою занапастить? Або що назамін дасть людина за душу свою? Бо хто буде Мене та Моєї науки соромитися в роді цім перелюбнім та грішнім, того посоромиться також Син Людський, як прийде у славі Свого Отця з Анголами святими (Євангеліє від Св. Марка 8:31-38). 

Бог миру нехай буде зо всіма вами. Амінь (Рим. 15:33).

Любі брати і сестри, коли Господь Христос очистив храм, то Він промовив юдеям: «Зруйнуйте цей храм, і за три дні Я поставлю його!» Юдеї думали, що Він говорить про храм в Єрусалимі, який Ісус був щойно очистив від торговців, але Євангеліст пояснює нам, що «Він говорив про храм тіла Свого» (Ів. 2:19, 21). Втім, коли Ісус промовляв ті слова, то їх ще не могли зрозуміти ані невіруючі юдеї, ані учні Христові.

             Так само загадково лунали слова Христа для Никодима, одного з учителів Ізраїлю, який прийшов поспілкуватись з Ісусом вночі. Тоді Никодимові Син Божий був промовив: «І, як Мойсей підніс змія в пустині, так мусить піднесений бути й Син Людський, щоб кожен, хто вірує в Нього, мав вічне життя» (Ів. 3:14, 15). Очевидно, що й Никодим не міг чітко зрозуміти образів, які використовував Господь, коли говорив про Своє розп’яття. 

            Сьогоднішня реакція Петра у нашому Євангелії свідчить про загальні очікування юдеїв – про те якого саме Месію вони очікували і на що вони сподівались від того Месії. Вони не мали своєї держави – над ними панували римляни. А вони хотіли самі панувати у своєму рідному краї. І не були проти того, щоб панувати один над одним. 

            Тож вони очікували на Месію, який принесе Ізраїлеві не лише свободу, достаток і процвітання для єврейського народу, але й панування над іншими людьми і народами. Їм потрібен був Месія – могутній Цар, Який знищить їхніх ворогів. А що то були за вороги? Римляни! Головною проблемою і головним ворогом для них були окупанти! 

            А Ісус Христос, Божий Син, вже виявив Свою божественну силу в чудах. Ісус, Якому корились елементи і стихії світу, демони і навіть сама смерть, міг, звісно, легко здобути перемогу над наймогутнішим ворогом народу – над Римською імперією. Та й усі народи світу Він міг би легко підкорити їм під ноги. Як і нам хочеться, щоб Господь здолав наших нечестивих російських ворогів, аби ми нарешті мали мир і спокій в нашій рідній Україні! Наша головна проблема – Росія, хіба ж ні? А для учнів Христових головною проблемою були їхні окупанти. 

            Тож слова, які Господь промовив до Своїх учнів у сьогоднішньому Євангелії виявилось шоком для Його учнів. Адже Він їх навчав «що Синові Людському треба багато страждати, і Його відцураються старші, і первосвященики, і книжники, і Він буде вбитий, але третього дня Він воскресне».  Для учнів то був шок, бо як пояснює Євангеліст «те слово казав Він відкрито». Вже не було ніякої образної мови. Руйнування храму означало убивство Сина Божого. 

            Піднесення як змія в пустині означало піднесення Сина Божого на хресті, тобто розп’яття. А тут дуже чітко описано, як все буде відбуватись – провідники єврейського народу відречуться від Месії-Христа і Він буде вбитий». Увагу учнів захоплює на наступні слова «але третього дня Він воскресне», а слова «і Він буде вбитий». 

            Коли вони чують ці слова, то розуміють, що їхнім планам на панування Ізраїлю над цілим світом приходить кінець. Та й що буде з ними? Вони ж планували радіти товариством Христа повіки віків. А тут така різка зміна планів! А як же їхні вороги? Як же майбутнє учнів і всього їхнього народу? 

            Перші речі мусять бути першими!  Тож «Петро узяв набік Його, і Йому став перечити». Хай Христос не йде на смерть, але хай живе повіки! Бо так буде краще і для Христа – навіщо зазнавати мук?  І так, звісно, буде краще для Петра, учнів і всього єврейського народу. Краще обрати щасливе і безтурботне життя, аніж розп’яття на хресті, і смерть! Хтозна, чи буде там далі воскресіння чи ні… 

            Ісус міг би розпочати з Петром довгу дискусію. Але натомість Він обирає дуже коротку відповідь і до того ж відповідь дуже сувору і різку: «Відступись, сатано, від Мене, бо думаєш ти не про Боже, а про людське!» Господь назвав Петра сатаною, бо Петро став тепер не речником Церкви, а речником диявола. В Нагірній проповіді Господь навчав: «Шукайте ж найперше Царства Божого й праведності Його, а все це вам додасться» (Мт. 6:33). 

            Коли буде замість гріха праведність, і Царство Боже всередині нас, тобто віра в Христа, проповідував був Господь, то все інше, включно із земним нам буде додано. Петро ж закликав Христа шукати найперше земного і мирського. Він ще не розумів, що найбільшою його проблемою були не римляни, а його власні гріхи. Петро хотів, як хочеться і нам, аби рай настав для грішників уже на цьому світі – у світі, який лежить у злі. 

            Петрові очі, як буває і з нашими очима, не були підведені до гори, а опущені додолу, і шукали не Царства Божого, а власного царства грішної людини. До цього спонукає нас сатана. А проповідники, які проголошують такі казання, подібні до заклику Петра чи проповідей Кіріла Московського, стають речниками сатани. Добре, коли вони каються, як це сталось із Петром і повертаються до проповіді Євангелія. Але таке буває не з усіма. Часто вони настільки занурюються у сатанологію, що і їм слід рішуче наказувати: «Відступись, сатано, від мене, бо думаєш ти не про Боже, а про людське!» 

            А що означає думати про Боже?  Думати про Боже – означає думати про Христа, вірувати в Нього, уповати на Нього, ставити Його на перше місце у власному житті і бути готовим на все заради Христа. Це означає іти вслід за Христом. А ця дорога – не проста. Коли на неї ступаєш, то мусиш відректись себе самого і одразу з’являється ноша. І та ноша – хрест. 

            Зречення самого себе – це визнання усіх своїх гріхів, свого безнадійного стану. Це – щире розкаяння і визнання того, що сам я не можу спастись і здобути вічне життя. Без такого зречення слідування за Христом не можливе. Бо слідування за Христом передбачає уповання на Христа, повна довіра до Нього і до Його Слова. Це зречення і слідування відбувається щодня, а не так, що раз зрікся, а тепер просто слідую за Христом. 

            Ні, це зречення має відбуватись щодня. Нам про це свідчить приклад Петра. Він ішов за Христом і каявся у гріхах, і був речником Церкви. А ось буквально кілька слів про страждання і смерть Божого Сина, і Петро вже стає речником сатани.  Настала пора для каяття, для зречення самого себе знову. Чому так сталося з Петром? І чому так стається з нами? Бо в нашому тілі живе гріх. І він буде жити аж до самої смерті нашої плоті або до переміни її, якщо ми доживемо до повернення Христа розп’ятого і воскреслого у славі. 

            А де, буде слідування за Христом, там обов’язково буде і хрест. Це не буде хрест Христів, бо хрест нашого Господа – унікальний і понести міг його лише Він. Бо Ісус поніс Свій хрест на Голгофу і на ньому Він приніс Себе у повну і досконалу жертву за всі гріхи світу. Він поклав Свою душу за всіх людей на світі. Він був убитий за всіх нас. Ось такий був Його хрест – унікальний і неповторний. Але на третій день, як Ісус обіцяв, Він воскрес із мертвих, аби були спасенні душі, життя усіх тих, хто вірує в Нього – аби кожен, хто вірує в Нього теж воскрес і жив вічно у Його Царстві. 

            Ось чому перспектива нести свій хрест, слідуючи за Христом і навіть згубити душу свою, тобто втратити життя на цьому світі ради Христа і Євангелія – набагато краща, аніж відректися Христа, страждань заради Нього і Євангелія та зберегти власне життя на цьому світі. Чому? Господь дає нам відповідь на це запитання, ставлячи інше, риторичне запитання: «Яка ж користь людині, що здобуде ввесь світ, але душу свою занапастить? Або що назамін дасть людина за душу свою?» 

            Відповідь однозначна. Ніякої користі не матиме та людина, яка здобуде весь світ, але помре у гріхах, без уповання на Христа. Вона занапастить свою душу і не матиме вічного життя. Тож, чи варта гонитва за всім добром цього світу і війни за світ, якщо користування усіма тими набутками буде якийсь десяток-другий років, а потім – нескінченні і жахливі муки в аду упродовж цілої вічності? 

            І що може людина запропонувати взамін за свою душу?  Нічого! Ніхто не зможе сказати Богові: «Я завоював весь світ і через це заслужив прощення гріхів». Або: «Я збудував бізнес-імперію, дав роботу мільйонам людей і через це заслуговую прощення гріхів і вічне життя». Або: «Я дуже сильно старався робити добрі діла і через це я достойний бути спасенним». Ані такі, ані інші які аргументи не спрацюють. Бо коли є хоч один непрощений гріх, тобто коли є гріх незмитий кров’ю Христовою, то заплата за гріх тоді одна – смерть, тимчасова і вічна. 

            Бо ж буде ще воскресіння мертвих. Воскреснуть усі люди без винятку. Але ті, що соромились Христа і Його науки, тобто Євангелія на цьому світі, то їх буде соромитись і «Син Людський, як прийде у славі Свого Отця з Анголами святими». Вони відкидали Христа і Його Слово, то й Він відкине їх від Себе і скаже: «Ідіть ви від Мене, прокляті, у вічний огонь, що дияволові та його посланцям приготований» (Мт. 25:41). 

            А вас, любі брати і сестри, що каєтесь у гріхах, і уповаєте на Христа, Він запросить увійти у вічне життя, аби в радості та блаженстві жити з Ним і всіма святими у Його Царстві повіки віків. До того часу Ісус покріплює нас під хрестом і в дорозі Своїм Євангелієм у Слові і Таїнстві. В них ми отримуємо сили іти і нести свої хрести, щодня наближуючись до того дня, коли Господь Христос повернеться у славі. Прийди, Господи Ісусе! Амінь. 

 Бог же миру, що з мертвих підняв великого Пастиря вівцям кров'ю вічного заповіту, Господа нашого Ісуса, нехай вас удосконалить у кожному доброму ділі, щоб волю чинити Його, чинячи в вас любе перед лицем Його через Ісуса Христа, Якому слава на віки вічні. Амінь (Євр. 13:20-21). 

Коли за нас Бог: проповідь на 1-у неділю Великого посту

                                     КОЛИ ЗА НАС БОГ

                             (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

 Що ж скажем на це? Коли за нас Бог, то хто проти нас? Той же, Хто Сина Свого не пожалів, але видав Його за всіх нас, як же не дав би Він нам із Ним і всього? Хто оскаржувати буде Божих вибранців? Бог – Той, що виправдує. Хто ж той, що засуджує? Христос Ісус є Той, що вмер, надто й воскрес, Він праворуч Бога, і Він і заступається за нас. Хто нас розлучить від любови Христової? Чи недоля, чи утиск, чи переслідування, чи голод, чи нагота, чи небезпека, чи меч? Як написано: «За Тебе нас цілий день умертвляють, нас уважають за овець, приречених на заколення». Але в цьому всьому ми перемагаємо Тим, Хто нас полюбив. Бо я пересвідчився, що ні смерть, ні життя, ні Анголи, ні влади, ні теперішнє, ні майбутнє, ні сили, ні вишина, ні глибина, ані інше яке створіння не зможе відлучити нас від любови Божої, яка в Христі Ісусі, Господі нашім! (Римлян 8:31-39).

 Бог миру нехай буде зо всіма вами. Амінь (Рим. 15:33).

 Любі брати і сестри, ми часто чуємо, що провідні країни світу давали Україні всього декілька днів життя у війні проти нечестивої Росії. Такі прогнози робились на основі потенціалів двох країн. Як не як, Росія – в останні десятиліття дуже багато коштів вкладала в переоснащення своєї армії, розвиток нових технологій, безпілотників, ракет, літаків, кораблів і всього іншого необхідного для загарбування інших країн. 

Проте війна пішла не так як прогнозувала Росія і не так, як прогнозував світ. Україна вистояла і навіть визволили частину окупованих російськими загарбниками територій. Росія і світ не врахували сили опору Збройних Сил України і українського народу.  Вони не врахували Господа Бога, Який так підтримав нас у найтяжчий для нас, що кругом говорили про чудо біля Києва. 

Проте ми схильні забувати чуда. Ми – звичайні грішні люди, як і ізраїльтяни, яких був Господь вивів Своєю могутньою правицею із єгипетської неволі, із дому рабства. Перед виходом із Єгипту народ був свідком десяти кар єгипетських, які на поневолювачів Церкви навів Господь Бог. А потім був Божий захист у дорозі, перехід Червоного моря по дну того моря, як по суходолу і знищення Богом єгипетського війська у морській глибині. Чудо за чудом відбувалось просто на очах Ізраїля. 

Але чи довго вони ті чуда пам’ятали? Чи довго вони славили Бога? Недовго. Щойно Мойсей відійшов на гору, щоб отримати від Бога-Спасителя Закон, як народ зробив собі ідола і вдався до ідолопоклонства. А потім за це була розплата. Так буває і в нашому житті. Ми кличемо до Бога, Він приходить нам на допомогу. І спочатку ми славимо Бога за Його чудесне визволення, а потім можемо про це забутись. 

Диявол дуже працює над тим, аби плекати нашу забудькуватість про Бога, про Його силу, про Його міць, і про Його любов. Аби ми забувались про Бога, сатана буде використовувати усі наявні в нього ресурси. Що це за ресурси. Найпершим і найбільшим його ресурсом є світ. Він – князь цього світу. І всі невіруючі перебувають під його владою і під його прямим впливом. Вони, самі того не усвідомлюючи, діють як маріонетки диявола. 

Тож світ буде дуже старатись, аби про Бога ми забували від ранку і до ночі, а ще краще 24 години на добу. І світ буде пропонувати все, аби в нас не знайшлось вільної хвилинки помолитись, а особливо почути та почитати Біблію. Другий ресурс, який сатана буде використовувати для плекання нашої забудькуватості про Бога – наше власну плоть, яка заражена гріхом. 

Як у випадку зі світом диявол так само буде робити все, аби ми забували Бога, зосереджуючись на забаганках гріха, який живе в нас, а також довести нас до відчаю – щоб ми спроневірювались у всьому Божому і благочестивому та впадали у відчай. В нас буде з’являтись стільки проблем і бід, що нам буде здаватись, що ми завжди у дуже програшній позиції. 

Проте сьогодні Господь Святий Дух через Апостола Павла нагадує нам: «Коли за нас Бог, то хто проти нас?» Тут Апостол не закликає нас, щоб ми давали визначення тому, хто веде проти нас боротьбу. Ми це дуже добре знаємо. Але він говорить про те, що навіть якби проти нас виступала об’єднана армія сатани, всіх його демонів і світу, то вони все одно – ніщо у порівнянні з Богом. 

Бо за всіх розкладів вони лише творіння з обмеженими силами. Навіть, якщо взяти до уваги, що диявол – дуже могутній злий ангел, все одно у порівнянні з усемогутнім Богом, він заслабкий, щоб зашкодити Божому задумові, не кажучи вже про те, щоб задум Божий поруйнувати. За нас, любі брати і сестри, Бог – Бог всемогутній, всевідаючий і всюдисущий. Перемога завжди там, де є Бог. 

 У нас можуть бути дуже різні проблеми, біди і виклики у цьому світі. У нас можуть виникати дуже різні потреби у цьому житті.  І ми можемо думати: «А чи допоможе нам Бог? Чи захоче Він прийти мені на допомогу у цій потребі або в цій біді? Чи дасть Він мені те, що мені потрібно?» 

Апостол дає дуже вражаючу відповідь на це питання: «Той же, Хто Сина Свого не пожалів, але видав Його за всіх нас, як же не дав би Він нам із Ним і всього?» Сьогодні під час читання книги Буття, ми чули дуже емоційну оповідь про те, як Авраам був готовий принести у жертву Богові свого сина Ісака. 

Господь Святий Дух через Послання до євреїв пояснює, про що, окрім батьківських думок, розмірковував тоді Авраам і пояснює нам: «Вірою Авраам, випробовуваний, привів був на жертву Ісака, і, мавши обітницю, приніс однородженого, що йому було сказано: «В Ісакові буде насіння тобі». Бо він розумів, що Бог має силу й воскресити з мертвих, тому й одержав його на прообраз» (11:17-19). Але ми знаємо, як тяжко було Авраамові на серці. 

      І це розумів і бачив Бог. Недаремно Він був проголосив після випробування: «Клянуся Собою, це слово Господнє, тому, що вчинив ти цю річ, і не пожалів був сина свого, одинака свого, то благословляючи, Я поблагословлю тебе, і розмножуючи, розмножу потомство твоє, немов зорі на небі, і немов той пісок, що на березі моря. І потомство твоє внаслідує брами твоїх ворогів. І всі народи землі будуть потомством твоїм благословляти себе через те, що послухався ти Мого голосу». 

І Бог поблагословив Авраама і нас тим, що за всіх нас, за всі народи землі, видав Свого Сина. Чи легко було це робити Богові? А чи легко було це робити Авраамові? А чи легко українським батькам відправляти своїх дітей на війну, щоб ті діти, ризикуючи власним життям, захищали всіх нас? 

Святий Бог, Який видав Свого Сина за всіх нас, видав найдорожче з усього, як же Він не дасть і всього іншого, що є абсолютними дрібницями у порівнянні з Ісусом Христом, Його Єдинородним Сином. Звісно ж, наш істинний і люблячий Бог дасть усе нам необхідне.

А потім Господь Святий Дух переносить нас зі світу у судову залу, бо хоча ми зараз перебуваємо в цьому світі, ми пам’ятаємо, що «Дні літ наших у них сімдесят літ, а при силах вісімдесят літ, і гордощі їхні страждання й марнота, бо все швидко минає, і ми відлітаємо...» (Пс. 89:10). А що потім? «Мусимо всі ми»,  – каже Апостол Павло, «з'явитися перед судовим престолом Христовим, щоб кожен прийняв згідно з тим, що в тілі робив він, чи добре, чи лихе» (2 Кор. 5:10).  

Ми люди грішні. Нам стає страшно, коли ми чуємо про Суд Божий. Але сьогодні ми чуємо велику втіху. «Хто оскаржувати буде Божих вибранців?»  – питається Апостол. І дає відповідь: «Бог – Той, що виправдує. Хто ж той, що засуджує? Христос Ісус є Той, що вмер, надто й воскрес, Він праворуч Бога, і Він і заступається за нас».  

Бог є Суддя. А Він – на нашому боці, каже Апостол. Які б не були звинувачення проти нас, Бог має щодо нас лише один вирок і той вирок виправдувальний. Коли ми віруємо в Христа, то Бог-Суддя промовляє щодо нас лише слова: «Виправданий! Невинний!» Що б не верещав сатана, які б обвинувачення проти нас він не кидав, вирок належить Судді, а Він знову й знову каже: «Виправданий! Невинний! Вільний жити у Моєму Царстві повіки віків!» 

Цей вирок Бог проголошує не через те, що гріх неважливий і Він довільно визначає, кого карати, а кого милувати. Ні, Бог – Суддя справедливий. Тоді чому ж Він нас виправдовує? Він нас виправдовує, бо ми маємо чудового Захисника. І той Захисник – Син Божий, а наш Спаситель Ісус Христос. Його захист кожного, хто вірує в Нього – досконалий. Чому? 

Бо Ісус забрав усі звинувачення проти нас, усі злочини, які ми скоїли проти Бога, усі наші гріхи на Себе. І Він поніс їх усі на хрест Голгофи і там Він обмив їх усі до одного Своєю святою і невинною кров’ю. Він, будучи святим Богом і Чоловіком, помер за кожного з нас, принісши Себе у повну і досконалу жертву за всіх нас. Але на третій день Він воскрес із мертвих, щоб кожен, хто вірує в Нього був виправданий і мав прощення гріхів і вічне життя. 

Тож, коли будь-хто обвинувачує нас, то Син Божий заступається за нас і показує, що за всі наші провини вже принесена повна і досконала заплата і свята жертва. Усі можуть подивитись на відцвяшні знаки на Христових руках і ногах, на Його проколотого бока. І найголовніше це бачить Суддя, Отець Небесний, Який віддав Свого Сина за нас і в Його Ім’я проголошує нас виправданими. 

Ніхто і ніщо не можуть нас відділити від Христового захисту і від Його любові. Ні ця жахлива війна, яку безпричинно проти нас розпочала кровожерна Росія, ані будь-які люди, ані демони – ніщо не може відділити нас від любові Христової. Якими б ми не були слабкими фізично і навіть духовно, все-одно відділити нас від любові Христової не може ніхто і ніщо, бо сильні не ми – сильний Христос і сильна Його невимовна любов до кожного з нас, любі брати і сестри. 

В цьому був пересвідчився Апостол Павло. Через те він так і сповідує: «Я пересвідчився, що ні смерть, ні життя, ні Анголи, ні влади, ні теперішнє, ні майбутнє, ні сили, ні вишина, ні глибина, ані інше яке створіння не зможе відлучити нас від любови Божої, яка в Христі Ісусі, Господі нашім!» В цьому щоденно пересвідчуємось і ми. Бо й нас росіяни «цілий день умертвляють, нас уважають за овець, приречених на заколення» за Христа. Але через Христа і у Христі ми маємо перемогу над самою смертю. Прийди, Господи Ісусе! Амінь. 

Бог же миру, що з мертвих підняв великого Пастиря вівцям кров'ю вічного заповіту, Господа нашого Ісуса, нехай вас удосконалить у кожному доброму ділі, щоб волю чинити Його, чинячи в вас любе перед лицем Його через Ісуса Христа, Якому слава на віки вічні. Амінь (Євр. 13:20-21).

До якого царства належиш ти?

 Царство Небесне складається лише з миру, дисципліни, смиренності, цноти, любові та всякої іншої чесноти і позбавлене гніву, ненависті, гіркоти, нечистості та всяких інших пороків.

Тож хай кожен сам себе випробовує, аби побачити, в якому напрямку він простує і знатиме, до якого царства він належить. Звичайно ж, немає ні однієї людини, яка не знайде в собі бодай одного сліду царства диявола. Через це вона повинна молитись "Хай прийде Царство Твоє". Бо ж Царство Боже починається і зростає таки тут, але досягне воно досконалості у потойбічному житті.

Мартін Лютер 

Скарби земні і небесні: проповідь на 11-у неділю по Богоявленні

                   СКАРБИ ЗЕМНІ І НЕБЕСНІ

  (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука) 

      Бо як людям ви простите прогріхи їхні, то простить і вам ваш Небесний Отець.  А коли ви не будете людям прощати, то й Отець ваш не простить вам прогріхів ваших. А як постите, то не будьте сумні, як оті лицеміри: вони бо зміняють обличчя свої, щоб бачили люди, що постять вони. Поправді кажу вам: вони мають уже нагороду свою! А ти, коли постиш, намасти свою голову, і лице своє вмий, щоб ти посту свого не виявив людям, а Отцеві своєму, що в таїні; і Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі явно. Не складайте скарбів собі на землі, де нищить їх міль та іржа, і де злодії підкопуються й викрадають. Складайте ж собі скарби на небі, де ні міль, ні іржа їх не нищить, і де злодії до них не підкопуються та не крадуть. Бо де скарб твій, – там буде й серце твоє! (Євангеліє від Св. Матвія 6:14-21). 

Бог миру нехай буде зо всіма вами. Амінь (Рим. 15:33). 

Любі брати і сестри, слова Христа, які ми чули під час читання Євангелія, були промовлені Ним одразу після того, як Він навчив Своїх Апостолів і нас, Його Святу Церкву молитись – навчив нас молитві «Отче наш». Тут як і раніше в молитві, Син Божий, нагадує нам про нашу спільність не лише з Богом. Бо якби спільність кожен з нас мав би лише з Богом, то молитва починалась не зі слів «Отче наш», а «Отче». 

Звертатись до нашого Отця Небесного простим словом «Отче» не є гріхом і ми часто чуємо звернення в кличному відмінку однини у пророків. Проте Сам Бог дав нам молитву «Отче наш», аби молились до Отця Небесного саме як до нашого спільного Отця – Отця усіх віруючих дітей Божий, Отця усіх християн. 

Доктор Мартін Лютер з огляду на особливість цієї молитви, повчає нас, що Христос наче оперізує стрічкою Своїх любих християн. Ми поєднані не лише з Христом, але й поєднані ми один з одним. Ми – велика сім’я, в якій ми маємо нашого Брата Христа і ми всі один одному є братами і сестрами, які люблять одне одного і дбають про добро одне для одного, як і кличе до цього нас Христів Апостол також з огляду вже на слова, якими починається наш євангельський текст, кличе нас: «Глядіть, щоб ніхто нікому не віддавав злом за зло, але завжди дбайте про добро один для одного й для всіх!» (1 Сол. 5:15). 

Що буде, коли в сім’ї брати і сестри не будуть прощати одне одного? Хіба не перетвориться така сім’я на подобу пекла? Але якщо людські родини можуть перебувати у стані ворожнечі десятиліттями і формально зберігати якісь ознаки належності до однієї родини, то у Небесній Родині такого ставлення не терплять. 

Хто не прощає своїх братів і сестер, той опиняється сам у стані непрощених. А хто такі непрощені? Це – грішники, які не мають прощення від Бога і перебувають під судом і гнівом Божим. І тоді замість милостивого і люблячого Отця, вони мають суворого і розгніваного Суддю. Яка ж тоді нам користь із молитви, коли ми залишаємось ворогами Божими, але звертаємось до Нього із проханнями нам у чомусь допомогти або нас якимось чином поблагословити? Звісно, що наші молитви тоді щонайменше марні.

 Але, якщо ми прощаємо наших братів і сестер, то й наші гріхи прощені, адже ми тоді діємо саме як Божі діти, а не як святоші та запеклі і самоправедні лицеміри. Бо з чого починається лицемірство і до чого воно прив’язане? Господь сьогодні каже нам, що лицеміри – це люди прив’язані до земних скарбів. Стоп, скажете, ви, які скарби можуть бути у бідних? А хіба серед них не буває лицемірів? Буває, ще й скільки! 

Проте коли Господь говорить нам сьогодні про скарби, то він має на увазі всю їхню різноманітність. Чому, наприклад, лицеміри, постуючи, змінюють обличчя своє? Вони ходять похмурі, нерадісні, а в часи земного служіння Христа, вони полюбляли ще й вимазувати своє обличчя сажею. Здалека могли побачити юдеї такого пісника. 

«Ось іде людина справді побожна», – могли вони думати. «Ось який він невеселий, немитий. Усім своїм виглядом він виявляє, що він справді поститься. Він страждає, він мучиться. Бог вимагає посту лише один раз на рік, а ця людина поститься дуже часто та ще й як! Це справді віруюча людина! Я ніколи такої святості не досягну». 

І не треба! Господь каже, що лицеміри постяться не через особливу побожність чи велику віру. Вони постяться через марнославство. Вони постують на показ, аби їх побачили інші люди і оцінили їхнє високе духовне становище – яке вочевидь є вищим від будь-якої іншої людини, яка так не постує. Тож «вони мають уже нагороду свою!». Господь запевнює нас, що вони отримали свою нагороду – захоплення людей, які насправді Бога теж не знають. 

Лицеміри отримують свою нагороду, приз глядацьких симпатій, який є насправді їхнім земним скарбом. Чимало з них мають технологію як ці симпатії потім матеріалізувати, бо Господь в іншому місці звертаючись до них, проголошує: «Горе ж вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що вдовині хати поїдаєте, і напоказ молитесь довго, через те осуд тяжчий ви приймете!» (Мт. 23:14). Ось так їхнє постування отримує ще й суд Божий.

Але як же тоді постувати? Господь навчає нас як це робити. Але перед тим як перейдемо до науки нашого Господа, ми згадаємо, що постування – це не зміна дієти, не заміна м’яса рибою, а масла олією. Постування – це повне стримання від їжі, як ознака розкаяння у гріхах і уповання на Христа.  І тоді, коли ми справді постимо, то ми не просто каємось у наших гріхах, аби  своїм стримуванням від їжі здобути прощення гріхів, заслужити милість Божу та отримати спасіння і вічне життя.

 Ні, прощення гріхів, спасіння і вічне життя так не здобуваються. А як вони здобуваються? Прислухаймося уважно до слів Сина Божого. Він каже нам, як слід постувати: «А ти, коли постиш, намасти свою голову, і лице своє вмий, щоб ти посту свого не виявив людям, а Отцеві своєму, що в таїні; і Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі явно». Піст – це не шоу для людей каже Господь, а дуже приватна справа між тобою і Богом. 

Ця справа настільки приватна, що вона є навіть таємною. Ніхто не повинен здогадуватись, що ти постиш, каже нам Господь.  В кого ми шукаємо прощення гріхів? В людей чи в Бога? Якщо в людей, то потрібно в них просити прощення за скоєне зло. І не лише це, але й Господь вимагає, щоб ми компенсували завдану шкоду. Церква ще називає таку компенсацію єпитимією. 

Гарним прикладом єпитимії є поведінка митника-податківця Закхея. Він був розкаявся в своїх гріхах і обіцяв Спасителеві: «Господи, половину маєтку свого я віддам ось убогим, а коли кого скривдив був чим, верну вчетверо» (Лк. 19:8). Він учетверо покрив кривду тим людям, які постраждали від його здирництва. Так виглядає щире шукання прощення серед людей. 

Але з Богом усе виглядає по-іншому.  Піст для Бога має бути таємним для світу. Люди довкола нас, можливо, хіба-що, крім наших найближчих домашніх, навіть не повинні здогадуватись, що ми постимо. Бо ми не повинні мати засмучені обличчя. Ми не повинні бути брудними – тобто, такими, що за кілометр видно, що ця людина постить, як це заведено серед лицемірів.   Ні, наш піст – таємний і назовні – для людей у світі він нічим не відрізняється від нашого звичайного, благочестивого способу життя. 

Господь знає, що у нас є потреба в каятті. Він знає, що ми нічого не можемо компенсувати Йому за наші гріхи і Він хоче, щоб ми каялись. Його Закон, який Він нам дав використовується саме з цією метою – виявити наш гріх і привести нас до жалкування за те, що ми скоїли гріх. Тож постування має супроводжуватись покаянням. Але чому Господь каже, що ми були чисті, охайні та ще й використовували парфуми, коли постимо? 

Він так каже, бо друга частина покаяння, яке лежить в основі правдивого посту – уповання на Христа. Ось чому і обличчя світле, і парфуми, і радість перед людьми. Бо серце розкаяне бачить Господь, а не люди. І Господь бачить також уповання на Христа, в Якому і лише в Якому ми маємо прощення гріхів. Бо ми народжені в гріхах і будемо жити в нашій грішній плоті до самої нашої смерті. 

Але Ісус Христос – праведний. Він – вічний Бог, Який у виповненні часу стався невинною і святою людиною, аби, будучи і Богом, і людиною, забрати усі наші гріхи на Себе. І Він їх забрав, забрав усі до одного і поніс їх на хрест Голгофи. І там Він обмив їх усі Своєю святою і невинною кров’ю. І помер за кожного з нас, принісши Себе, невинне, досконале і чисте Ягня Боже у жертву за всі гріхи світу. 

            Та смерть тримати Ісуса не могла. На третій день Він воскрес із мертвих, аби усі віруючі мали воскресіння життя. Бо кожен, хто вірує в Ісуса Христа, той виправданий, тому гріхи більше не зараховується, але віруючий проголошується праведним і спадкоємцем Царства Небесного. Коли Господь Христос повернеться у славі, ми, всі віруючі в Христа, воскреснемо до вічного життя у Його Царстві. 

            Тож щире дитя Боже, коли має піст, то не лише кається у гріхах, але й має блаженне уповання на Ісуса Христа і сповнюється тихої радості, що його гріхи прощені і воно має спасіння, воскресіння і вічне життя. Віруючому не потрібна увага світу чи призи глядацьких симпатій від інших людей. Нам не потрібні ці скарби світу. Ми знаємо, що Отець бачить наше розкаяне серця і в Ім’я Христа проголошує нам прощення, виправдання і дає нам вічне життя. Де є Христос – там є прощення гріхів, спасіння і вічне життя. Христос – правдивий скарб небесний. У Христі, каже Апостол Павло «всі скарби премудрости й пізнання заховані» (Кол. 2:3). 

Все, що є на землі, заражене гріхом і піддається тлінню та іржі. Все, що ми зараз тут маємо матеріального, все – всі земні скарби будуть знищене Богом Останнього Дня. Але навіть якщо цей Останній День не настане до нашої смерті, то по нашій смерті ці скарби нам у спасінні нічого не допоможуть. 

Але якщо ми маємо скарби небесні, які всі заховані у Христі, тобто якщо ми маємо Христа, то ми маємо все навіки вічні. Адже, воскреснувши із мертвих, ми будемо жити з Христом на небесах повіки віків і радіти всіма тими дарами, які наш люблячий Спаситель для нас здобув приготував. Праведність, спасіння, вічне життя – чудові скарби, любі брати і сестри. Хай пора Великого посту, що розпочинається завтра, буде порою пошуку скарбів небесних. Де їх шукати? У проповідуваному Церквою Слові, у розгорнутій Біблії, у водах Святого Хрищення і у істинних тілі та крові Спасителя, якими Він нас причащає у Святій Вечері. Складаймо ці скарби, «бо де скарб твій, – там буде й серце твоє!» В Ім’я Христове. Амінь. 

Бог же миру, що з мертвих підняв великого Пастиря вівцям кров'ю вічного заповіту, Господа нашого Ісуса, нехай вас удосконалить у кожному доброму ділі, щоб волю чинити Його, чинячи в вас любе перед лицем Його через Ісуса Христа, Якому слава на віки вічні. Амінь (Євр. 13:20-21).