Звісно ж ніхто з нас не буде вагатись, щоб вирушити
за сто миль до якоїсь церкви, якби ми знали, що там промовляє або проповідує
Сам Бог – тоді кожен захотів би почути Його голос. Але натомість наш Господь
Бог каже: «Я все влаштую ближче до тебе, аби ти так далеко не мандрував: слухай
своїх парафіяльних пастирів, свого батька і матір і тоді ти Мене почуєш. Бо
вони – Мої учні і служителі, коли ти чуєш їх, то чуєш Мене».
Сьогодні ми дякуємо Господу за Св. Сарру, яка була дружиною (і напівсестрою) патріарха Авраама (Буття 11:29; 20:12). В послухові до божественної заповіді (Буття 12:1), вона здійснила довгу та виснажливу подорож на захід, разом зі своїм чоловіком та родичами, з Уру Халдейського до Харану, а потім в кінці до краю Ханаанського. Вона залишалася бездітною до літнього віку. Потім, відповідно до давньої Божої обітниці, вона народила сина і нащадка заповіту (Буття 21:1-3). Її згадують і вшановують як дружину Авраама і матір Ісака, другого з трьох патріархів. Її також хвалять за гостинність до приходьків (Буття 18:1-8). По смерті у віці 127 років, її тіло було покладено до печери Махпели (Буття 23:19), де пізніше був похований і її чоловік.
Я переконаний, що Боже Слово… не повинне перед князями
схилятись – князі повинні схилятись перед Божим Словом.
Я просто… зазначаю, що не є чимось неможливим для князя
бути християнином, хоча й буває це нечасто і супроводжується труднощами. Якби
князі так справлялись, що їхні танці, лови і перегони не завдавали шкоди їхнім підданим і якби вони
виконували свою працю в любові до них, то Бог не був би таким суворим, щоб осуджувати
їх за їхні танці, лови та перегони. Та й вони самі швидко виявили б, що якби вони
достатньо піклувались про своїх підданих і виявляли до них ту увагу, якої вимагає
їхня посада, то в них би зовсім не залишалось часу на бали, лови та перегони.
По-друге. Князеві завжди слід пам’ятати про високих і
могутніх, і про його радників і так до них ставитись, аби нікого з них не образити,
але й також не настільки їм довіряти, щоб геть усе залишити в їхніх руках. Бог не
терпітиме ані одного, ані другого. Одного разу Він був промовив через рот
ослиці,[1] тож не можна зневажати ані
одну людину, якою б низькою вона не була. З іншого боку Він допустив падіння
найвищого ангела з небес,[2] тож довіряти не можна ні одній людині, незважаючи
на те якою вона може бути мудрою, святою чи великою. Слід радше всіх
вислуховувати, а далі вже дивитись через кого буде говорити або діяти Бог.
Найбільша шкода чиниться при дворі тоді, коли князь віддає свій розум у полон
високим, могутнім і підлесникам, а сам у справи не заглядає. Коли князь ось так
поводиться і становить себе дурнем, то це впливає не лише на якусь одну людину,
а від наслідків такої дурості страждає вся країна і весь народ.
Тож князь повинен довіряти своїм чиновникам і дозволяти
їм діяти, але лише в такий спосіб, щоб він тримав стерно влади у своїх власних
руках.
ЩО ТО
Є ВОЛЯ БОЖА
(Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
Тож благаю вас, браття, через Боже милосердя, – повіддавайте ваші тіла на жертву живу, святу, приємну Богові, як розумну службу вашу, і не стосуйтесь до віку цього, але перемініться відновою вашого розуму, щоб пізнати вам, що то є воля Божа, – добро, приємність та досконалість. Через дану мені благодать кажу кожному з вас не думати про себе більш, ніж належить думати, але думати скромно, у міру віри, як кожному Бог наділив. Бо як в однім тілі маємо багато членів, а всі члени мають не однакове діяння, так багато нас є одне тіло в Христі, а зосібна ми один одному члени (Римлян 12:1-5).
Благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога й Отця, і причастя Святого Духа нехай буде зо всіма вами! Амінь (2 Кор. 13:13).
Любі брати і сестри, зараз лютують морози, метуть хурделиці і шаленіють московити, посилаючи і на наш рідний Київ, і на всю Україну тисячі своїх смертоносних бомб, снарядів, ракет і шахедів. Очевидно, що росіянам це подобається робити – убивати невинних людей, самоутверджуючись на руїнах і цвинтарях, своїх і чужих. Володимир Путін, президент Росії, нещодавно став ще й проповідником, коли на московське Різдво в якійсь російській церкві заявив, що в росіян є таке особливе доручення від Господа – убивати своїх сусідів і, відповідно, той добре робить, хто загарбує Україну.
Навряд чи на велике свято Різдва, хай воно навіть відбувається за старим юліанським календарем, можна було б придумати і промовити більше богохульство після того, коли євангельські читання в церквах включають слова ангельських хорів: «Слава Богу на висоті, і на землі мир, у людях добра воля!» (Лк. 2:14). Коли ангели на Різдво Христа-Спасителя світу провіщають мир і добру волю, а проповідник закликає до війни і грабунків, то проповідник, очевидно зайшов на Різдво не в ту церкву і давно забувся або й зовсім не знав ані Христа, ані християнства.
Втім і церква, яка не спростувала богохульства і мовчки схвалила послання з пекла більше не повинна називатись церквою, а радше погодити на титул, який Господь дає одному із зібрань у Філадельфії, що вдають із себе віруючих, але насправді «кажуть неправду». Таке зібрання є насправді «зборищем сатани» (Об. 3:9). Церква – це зібрання віруючих довкола Слова і Таїнства. Не просто якихось випадкових людей, які вдають із себе віруючих, а тих, хто уповає на Христа, любить Його Слово і прагне Його Свято Причастя.
Хто ж чує, наприклад, читання зі Старого Заповіту, з Апостола, з Євангелія, чує християнську проповідь, а потім чинить зворотне та ще й переконує слухачів Євангелія діяти по-іншому, аніж кличе нас Господь, то чи може він називатись християнином? І мова йде не лише про Путіна, який веде за собою понад сто мільйонів росіян, але й про всіх, хто приходить у церкву і називається християнином.
Якими є наші вчинки? І якими є
наші слова? Горе нам тоді, коли ми вголос перечимо Святому Духові, Який
надихнув кожне слово в Писанні. І горе нам тоді, коли ми діємо всупереч Божому
Слову і гріхом легковажимо. Горе нам, коли ми слухаємо більше нашої власної
грішної плоті і світу, а не Христа, бо це означає, що ми тоді відрікаємось
Христа своїми словами і вчинками. І що тоді ми здобуваємо?
Ми нічого не здобуваємо, а лише втрачаємо. І втрачаємо ми тоді наше спасіння і вічне життя. Подумайте: ми були в гріхах і через це були приречені до смерті тимчасової і вічної, Проте вічний Божий Син стався людиною, аби викупити нас від гріха, від влади диявола і смерті. І Він викупив нас дуже дорогою ціною, принісши Себе Самого у повну і досконалу, невинну і святу жертву за всі наші гріхи та провини.
Він помер за кожного і з нас. На третій день Він воскрес із мертвих, аби кожен, хто вірує в Нього, був виправданий і мав спасіння, воскресіння і вічне життя. Ви, що віруєте в Ісуса Христа, маєте прощення гріхів, спасіння і вічне життя. Ви належите не гріхові, не смерті, не дияволові, а Христові! Ви – діти Божі.
Однак, що означає бути прощеним, виправданим дитям Божим? Яке життя очікує від вас і від мене Господь? Звісно ж Він не очікує від нас, що ми будемо говорити всупереч Його Слову і діяти всупереч Його волі. Бо ми тоді не були б дітьми Божими, а були б ми тоді дітьми диявола. Господь же Святий Дух через Апостола Павла благає нас через Боже милосердя, щоб ми повіддавали наші тілі на жертву Богові.
Апостол не використовує слово «наказую», бо він звертається до тих, хто вже вірує в Христа. Ми не виконуємо Заповіді через те, що ми існує наказ і страх наказ порушити. Ми виконуємо Заповіді, бо ми любимо їх і ми прагнемо виконати їх, хоча, звісно, буває, зазнаємо невдачі. Ми любимо Бога, Який перше полюбив нас і який водить нас не як в’язничний наглядач, а як Добрий Пастир водить Своїх улюблених овечок по стежках праведності і Який готує трапезу перед обличчя ворогів наших, і Який веде нас до наших вічних небесних осель у домі Отця Небесного.
Тож Апостол благає нас, щоб ми через Боже милосердя, яке «нове є щоранку» повіддавали наші тіла на жертву. Коли ми чуємо слово «жертва», то уявляємо жертву цілопалення, яка повністю приносилась Богові. Так само Господь Святий Дух кличе нас, щоб наші тіла повністю були віддані на жертву Богові. Тут мова ведеться не лише про тіло, але й про наш розум, і таланти, і здібності – усе, що пов’язане з нашим тілом.
Все наше єство має бути віддане Богові на жертву. Але ця жертва, на відміну від жертовних тварин Старого Заповіту, має залишатись живою, святою і приємною службою Богові. Нас Господь кличе повне віддавання себе в руки Бога. Ми живемо вже не для себе, ми живемо для Бога. Все, що ми маємо: уся наша фізична сила, розум, здібності все це має служити Богові.
«Не стосуйтесь до віку цього», – далі каже нам Апостол. Він не має на увазі просто часовий відтинок, але дух цього світу, спосіб життя цього світу, його мислення і поведінку. Путін у своїй Різдвяній проповіді виправдовував розпочату ним несправедливу, загарбницьку і геноцидну війну проти України. Він промовляв від імені цього віку, остерігатись якого кличе нас Апостол.
Віруючі в тій церкві, якби вони там справді були, вони мали би жахнутись від почутого і стрімоголов кинутись в різні боки від Путіна – таким чином вони б теж могли «не стосуватись віку цього», світу і його бога диявола, і його речника – Путіна чи всіх, хто проголошує єресь, яка називається «русскій мір».
І ми повинні уникати цього світу, його способу життя, його моди і його безбожних звичаїв так як уникають цивілізовні люди звичаїв і способу життя, наприклад, канібалів з якогось острова далеко в океані. Якось по роботі вони могли на ньому побувати, але хіба після цього слід із себе зривати штани і сорочку, вдягати намисто із зубів і прагнути стати людоїдом?
Ось так і ми, християни – ми лише мандрівники в цьому світі. Ми паломники, що йдемо цим світом до вічного життя в Царстві Небеснім і в нас є свої звичаї, своя етика і свій спосіб життя. Апостол каже, що ми живемо по-іншому, бо ми вже думаємо по-іншому. Він благає нас: «перемініться відновою вашого розуму, щоб пізнати вам, що то є воля Божа».
Є таке прислів’я «На чиєму возі їдеш, того й пісню співаєш». Тож світ від нас очікує, що ми будемо співати його пісню – жити, як живуть безбожники і нечестивці, бо ми «їдемо на возі світу». Ми їдемо на возі Божому, ми живемо у світі, який створив Бог, але цей світ спотворився через гріх. Тож ми не наслідуємо цей світ, а перемінюємось, стаємо іншими від світу, коли відновлюємо наш розум до стану в якому його задумав Творець.
І цей розум пізнає волю Божу. А що це за воля Божа? Вона не така, як проповідував на Різдво президент Росії. Воля Божа, каже Апостол Павло: «добро, приємність та досконалість». Не загарбування чужих земель, не брехня, не крадіжки і грабунки, не вбивства, а добро, приємність і досконалість.
Відновлений розум християнина і християнки буде постійно прагнути цю волю Божу, це добро, цю приємність і досконалість пізнати все більше і більше. Це пізнавання триває постійно, а джерело цього пізнавання – Слово Боже, Біблія. Вона має бути з нами і в нашому житті щодня. Наш розум повинен постійно звертатись і повертатись до Божого Слова, бо лише воно є тим, що нам каже Сам Бог. Лише в ньому ми чітко читаємо та чуємо Його волю.
І також міркуємо про неї. Бо диявол може нас почати переконувати, що загарбування чужої країни і брехня, якою росіяни все це супроводжують – це теж добро. Врешті-решт, згадайте останню промову пана Путіна – він проголошував її не на якомусь фестивалі сатаністів, а в церковній будівлі на Різдво. Тож перевірити, чи Путін або якийсь інший тиран говорить правду, ми можемо лише порівнявши його слова із Божим Словом. Боже Слово – це єдиний стандарт, відповідно до якого ми вимірюємо все: ідеї, слова, вчинки, поки ми йдемо як паломники до Божого Царства.
А потім Апостол благає нас правильно все це застосовувати в нашому житті серед наших братів і сестер. Апостол Павло мав величезну мірку благодаті Божої – Христової невимовної любові. І ця любов виливається також на нас у повчанні нас, аби не стали самодурами, самовпевненими хвальками, які думають, що вони – пуп землі. Апостол навчає нас «думати скромно, у міру віри, як кожному Бог наділив».
Чим більша віра – тим більшою буде скромність, ввічливість і ґречність. Чим більшою буде віра – тим більше ми будемо цінувати інших братів і сестер довкола нас. Це цінування інших людей, як невід’ємних і абсолютно необхідних членів Церкви – частин тіла Христового. Ми всі маємо свої таланти, вміння, хист і коли ми разом – ми служимо одне одному, як і частини тіла служать одна одній в одному тілі.
А Церква – це тіло Христове. Христос – Голова Церкви, Голова Свого тіла. І як голова керує всім тілом так і Христос керує всіма нами, а ми виконуємо Його волю. Пам’ятаєте слова Апостола про волю Божу? Це: добро, приємність та досконалість. Кожен член Церкви покликаний пізнавати їх, бо лише тоді буде таке служіння, про яке просить Господь і яке буде для всіх нас вельми корисне для всіх нас, коли ми служимо один одному. У Христі і заради Нього. Амінь.
А Бог усякої благодаті, що
покликав вас до вічної слави Своєї в Христі, нехай Сам удосконалить вас, хто
трохи потерпів, хай упевнить, зміцнить, уґрунтує. Йому слава та влада на вічні
віки, амінь (1 Петр. 5:10, 11).
Сьогодні завершуються 12 днів Різдва і розпочинається пора Богоявлення, яка цьогоріч триватиме до 28 лютого включно. У Різдві Бог з'являється, як людина, а в Богоявленні цей Син Людський з'являється перед світом, як Бог. Те, що Христос стався людиною, доказів не потребувало. Але те, що ця Людина є Бог, потребувало доказу. Таким доказом були слова останнього пророка Старого Заповіту Івана Христителя: "Оце Агнець Божий, що на Себе гріх світу бере" (Ів. 1:29), слова Отця: "Це Син Мій Улюблений, що Його Я вподобав" (Мт. 3:17) і сходження та перебування на Спасителеві Христові Святого Духа (Мт. 3:16). Згодом божественність Христа буде доведена багатьма ознаками та чудами. Церква про це свідчить у своїх піснеспівах: "Як в Йордані христився Ти, Господи, тоді об'явилася пошана Трійці; бо голос Вітцівський свідчив про Тебе, улюбленим Сином Тебе називаючи, а Дух у постаті голуба ствердив Слово об'явлене. Слава Тобі, Христе Боже, що явився і світ просвітив!.."
Сьогодні ми дякуємо Господу за Св. Йоганна Конрада Вільгельма Льое, пастиря і богослова. Ніколи не покидаючи меж Німеччини, Йоганн Конрад Вільгельм Льое, народжений у Фюрті 1808 року, справив надзвичайно глибокий вплив на розвиток лютеранства по всьому світові. Служачи пастирем в баварському селі Ноєндетельсау, він зрозумів потребу у працівниках для далеких країв і допомогав у підготовці таких вкрай необхідних помічників, які стали місіонерами та були відправлені до Північної Америки, Бразилії та Австралії. Частина чоловіків, яких він послав до Сполучених Штатів Америки, стали засновниками Лютеранської Церкви Міссурійського Синоду, найбільшої віросповідної лютеранської церкви в США. Завдяки фінансовій підтримці пастиря Льое було засновано богословську школу у Форт Вейні, штат Індіана та вчительський інститут в Сеґіно, штат Мічиган. Частина українських лютеранських пастирів в першій половині ХХ століття теж здобували богословську освіту в Семінарії Ноєндетельсау. Льое став відомий також за його непохитну віросповідну позицію та за його незмінний інтерес до літургії і катехітики. Його відданість ділам християнського доброчинства привела до запровадження школи з підготовки дияконес і заснування домівок для людей, що не можуть про себе самі піклуватися.
Любий Спасителю і Господи! Я хочу розпочати цей рік із Твоїм Ім’ям. Через це прошу Тебе – будь моїм Провідником, вказуй мені завжди на просту дорогу, оберігай від небезпек духовних і тілесних. Захисти мене від спокус гріха і допоможи мені позбутися усіх сумнівів. Нехай скорботи, смутки та страх за майбутнє не порушують спокою душі, який Ти здобув для мене, страждаючи на Голгофі. Скеровуй мої кроки на дороги праведності і не забирай від мене Своєї благодаті.
ВІФЛЕЄМСЬКІ
ДІТИ
(Нарис
проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
А вві сні остережені, щоб не
вертатись до Ірода, відійшли вони іншим шляхом до своєї землі. Як вони ж
відійшли, ось Ангол Господній з'явивсь у сні Йосипові та й сказав: «Уставай,
візьми Дитятко та матір Його, і втікай до Єгипту, і там зоставайся, аж поки
скажу тобі, бо Дитятка шукатиме Ірод, щоб Його погубити». І він устав, узяв
Дитятко та матір Його вночі, та й пішов до Єгипту. І він там зоставався аж до
смерті Іродової, щоб збулося сказане від Господа пророком, який провіщає: «Із
Єгипту покликав Я Сина Свого».
Спостеріг тоді Ірод, що ті мудреці насміялися з нього, та й розгнівався дуже, і послав повбивати в Віфлеємі й по всій тій околиці всіх дітей від двох років і менше, за часом, що його в мудреців він був випитав. Тоді справдилось те, що сказав Єремія пророк, промовляючи: «Чути голос у Рамі, плач і ридання та голосіння велике: Рахіль плаче за дітьми своїми, і не дається розважити себе, бо нема їх...» (Євангеліє від Св. Матвія 2:1-18).
Христос народився!
Саме до столиці такого правителя прибули мудреці зі сходу. Наш переклад дуже гарно і правильно використовує це слово «мудреці», бо справді мудрою є та людина, яка боїться в Бога і вірує в Христа. А де немає віри в Христа, то й там і мудрість марно шукати. Ірод в грядущого Христа не вірував. Можливо він і чув, як пастухи говорили про те, що в місті Давидовому народився Спаситель, Який є Христос, але уваги на те, очевидно, не звернув, адже Бог-Спаситель йому важливий не був.
А мудреці настільки хотіли вклонитись Христові, що подолали дуже довгу відстань, і прибули до Єрусалиму, адже Єрусалим – столиця Юдеї, тож і новонароджений Цар мав би бути в десь тут, у царських палатах. Тож вони були здивовані, що ніхто про того Царя не чув. А серед язичників більш як за тисячу років переповідали про пророцтво проголошене Валаамом мимо його таки волі: «Сходить зоря он від Якова, і підіймається берло з Ізраїля, ламає він скроні Моава та черепа всіх синів Сифа! І стане Едом за спадщину, і стане Сеїр за посілість своїх ворогів, а Ізраїль робитиме справи великі!» (4 М. 24:17, 18).
Зоря зійшла, вони її бачили. «Де народжений Цар Юдейський?» – тепер розпитують вони, «Бо на сході ми бачили зорю Його, і прибули поклонитись Йому». Церква Божа розпорошена по цілому світові, вона там, де Слово Боже, де Таїни Божі, де віруючі зібрані довкола них. У царських палацах її зазвичай не знайти. Єрусалим Ірода – це не Єрусалим Давида та інших побожних царів Ізраїлю. Врешті-решт Ірод – навіть не єврей, а нащадок Едому – того самого Едому, який мав стати спадщиною Ізраїля.
Проте в Ірода працювали всі
служби, які йому швиденько повідомили про багатих мандрівників зі сходу, які
шукають новонародженого Царя Ізраїля. «І, як зачув це цар Ірод, занепокоївся, і
з ним увесь Єрусалим», – чуємо ми в Євангелії. Єрусалиму було чого непокоїтись,
коли маєш царя-параноїка. Хтозна кого він віддасть наказ убити, якщо підозра
впаде на якусь нещасну людину, що ні сном, ні духом не відала про якийсь
переступ і злочин, який існував лише у хворій голові царя.
Бог об’являв таємниці про прихід Христа поступово, додаючи все більше подробиць про Його народження, життя, смерть, воскресіння, вознесіння і повернення у славі. І уважний читач Слова і слухач проповідей, знав, що Христос буде Царем Ізраїля, трон Якого стоятиме повіки віків, бо Царство Його буде вічне. А Сам Він народиться у Віфлеємі Юдейському, неподалік від Єрусалиму.
Ірод розуміє, що він пропустив народження свого, як йому здається, конкурента. Він вдає із себе побожного. На словах він вірує в Бога. Він навіть храм розбудовувати воліє. Проте в Бога він не вірує. Якби він вірував в Бога, то визнавав би, що владу він отримав від народженого у Віфлеємі. І є не конкурентом Христові, а Його слугою. Вірніше, Ірод мав би бути слугою Христа.
Ірод не самотній у своєму класі можновладців. Дуже багато з них подібні до Ірода в тому, що дивляться на Христа не як на роботодавця, а на конкурента, якого намагаються будь-яким чином позбутись, навіть фізично знищити або принаймні змусити Христа замовкнути, щоб люди Христа не чули – не чули проповіді Його Слова.
Проте іроди – також великі лицеміри. Тепер Ірод власне лицемірство виявляє ще й мудрецям, богобоязливим, праведним мужам. Не вони йдуть до нього з питаннями, а він таємно їх закликав до себе. Він проявляв великий інтерес до того, коли саме з’явилась зоря, бо ж дорога далеку вони подолали, а отже Дитя-Цар Ізраїлю вже трохи підросло. А потім, наче добрий друг і віруючих, і Самого Христа «він відіслав їх до Віфлеєму, говорячи: «Ідіть, і пильно розвідайтеся про Дитятко; а як знайдете, сповістіть мене, щоб і я міг піти й поклонитись Йому».
Мудреці вирушили до Віфлеєму і туди їх завела зоря, а не дороговкази від Ірода, бо що Бог почав, то те Він і довершить без втручання всяких пекельних сил. Зоря ж Віфлеємська стала над домом, де було Дитятко з Марією. І наші мудреці зраділи надзвичайно, і зайшли в дім, і поклонились Дитяткові – впали ницьма перед Христом як перед Богом. І принесли дари Йому: золото, ладан і смирну. Золото як Цареві, Ладан – як Первосвященикові, і смирну – як Пророкові. Так і ми радісно поклоняємось Христові сьогодні.
Бо Христос – наш Первосвященик, Який приніс Себе Самого в жертву повну, святу і досконалу за всі наші гріхи. Його кров очищує нас від усякого гріха. Христос – наш Пророк, Слово Якого лунає в нашій церкві і Таїнством Якого ми причащаємось, отримуючи в ньому прощення гріхів, спасіння і вічне життя. Христос – на Цар, Який здолав нашого найлютішого ворога, саму смерть, воскреснувши на третій день із мертвих і який для нас приготував Його святе Царство у яке Він забере нас в Останній День, коли повернеться у славі.
Хто радіє Христом, хто вклоняється Йому, хто приносить Христові дари – той долучається до гурту мудреців із сходу, заходу, півночі і півдня – до великого гурту мудреців і праведників з усіх народів, що мають спадщину в Царстві Христовому і вічне життя з нашим розп’ятим і воскреслим Спасителем.
Наші мудреці «вві сні остережені, щоб не вертатись до Ірода, відійшли вони іншим шляхом до своєї землі». Іродові плани були таємні для мудреців, для Віфлеєму, але не для Бога. Господь добре знав про плани жорсткого лицеміра і уві сні остеріг мудреців, аби ті пішли в свій рідний край іншою дорогою. Господь також попередив Йосипа – знову через Свого Ангела, Який промовив: «Уставай, візьми Дитятко та матір Його, і втікай до Єгипту, і там зоставайся, аж поки скажу тобі, бо Дитятка шукатиме Ірод, щоб Його погубити».
Бунт Ірода проти Бога розвився до надзвичайної жорсткості. Так часто буває і ми є свідками такого бунту в багатьох країнах, а особливо в Росії, де брехня, лицемірство, зажерливість і жадоба до збереження влади весь час виливались і виливаються у нечувану жорстокість.
Йосип же зі сну «устав, узяв Дитятко та матір Його вночі, та й пішов до Єгипту. І він там зоставався аж до смерті Іродової, щоб збулося сказане від Господа пророком, який провіщає: «Із Єгипту покликав Я Сина Свого». Мудреці пішли своєю дорогою, Йосип забрав Марію і Дитя вночі в іншу дорогу – до Єгипту. А Ірод вибрав свою, звичну дорогу – дорогу параноїдального лицеміра, брехуна і вбивці, дорогу подібну до тієї, яку вибрав собі Путін, вбиваючи дітей у Грузії, Сирії і в Україні.
Ірод «послав повбивати в Віфлеємі й по всій тій околиці всіх дітей від двох років і менше, за часом, що його в мудреців він був випитав». Ми дуже добре розуміємо, що відбувалось у Віфлеємі і його околицях, бо часто оплакуємо українських діток, убитих росіянами. Як у віфлеємські домівки вривались вояки Ірода і вбивали дітей, так і в українські домівки вриваються росіяни, або влітають ракети, шахеди і всі інші смертоносні дрони послані вояками Путіна і вбивають в них дітей. Ірод намагався звеличити себе розбудовою храму і відстоюванням традиційних цінностей, але у історію увійшов, як тиран-параноїк і дітовбивця. Подібні «лаври» заслужив собі і Путін, а з ним і всі російські урядовці і військові.
Ірод «послав повбивати в Віфлеємі й по всій тій околиці всіх дітей від двох років і менше, за часом, що його в мудреців він був випитав». Ми дуже добре розуміємо, що відбувалось у Віфлеємі і його околицях, бо часто оплакуємо українських діток, убитих росіянами. Як у віфлеємські домівки вривались вояки Ірода і вбивали дітей, так і в українські домівки вриваються росіяни, або влітають російські ракети, іранські шахеди і всі інші смертоносні дрони послані вояками Путіна і вбивають в них дітей. Ірод намагався звеличити себе розбудовою храму і відстоюванням спотворених "цінностей", але у історію увійшов, як тиран-параноїк і дітовбивця. Подібні «лаври» заслужив собі і Путін, а з ним і всі російські урядовці і військові.Нерозкаяні іроди можуть ще замучити певну кількість людей, аж допоки Господь у Своєму гніві не вкине іродів у невгасимий огонь пекла – на вічні муки. І там їм не допоможе ані їхнє лицемірство, ані вміння брехати, ані їхня жорстокість. Вони перебуватимуть в муках аду повіки віків. А дітки Віфлеєму, убиті Іродом, і українські маленькі християни, убиті Путіним, воскреснуть до вічного життя. І будуть жити в радості Царства Небесного повіки віків. Як будемо жити з Христом повіки і всі ми, любі віруючі. Бо для цього Христос народився! Славімо Його! Амінь.
Сьогодні ми згадуємо Св. Давида, царя і дякуємо за нього Господу. Давид був найбільший з Ізраїлевих царів. Він правив Ізраїлем приблизно з 1010 по 970 роки до Різдва Христового. Події з його життя описані починаючи від 16 розділу в 1 Книзі Самуїловій до 2-го розділу 1 Книги Царів та в 1-ій Книзі Хронік, розділи 10-29. Давид мав також талант до музики. Він вміло грав на лірі та написав не менше 73 Псалмів, з Псалмом "Господь - то мій Пастир" включно. Його публічна і приватна поведінка виявляла, як добрі риси (наприклад битва з Голіафом, яка записана в 1 Сам. 17) так і злі (наприклад, його перелюб з дружиною Урії, після якого послідувало вбиство Урії - ці події описані в 2 Сам. 11).
Давидова велич крилася в його вірності Богові у ролі політичного та військового провідника Ізраїлю, а також в його охоті визнавати власні гріхи та просити про Боже прощення (2 Сам. 12; дивіться також Псалом 50). Саме під проводом Давида народ Ізраїлю об'єднався в єдиний народ зі столицею в Єрусалимі.
Молитва на День Св. Давида, царя:
Сьогодні ми згадуємо Св. Степана, диякона і першомученика та дякуємо за нього Богові. Св. Степан, муж "повний Духа Святого та мудрості" (Дії 6:5), був одним із перших семи дияконів Церкви. Його було призначено провідниками Церкви, аби він роздавав убогим з єрусалимської християнської спільноти, що стрімко зростала, їжу та інші необхідні речі і таким чином апостоли отримували більше часу для публічного служіння Словом (Дії 6:2-5). Очевидно, що від нього та інших дияконів, очікувалося, що вони не лише будуть служити при столах, але й навчатимуть і проповідуватимуть. Коли деякі юдеї почали заздрити Степанові, то поставили його перед Синедріоном і фальшиво звинуватили його в тому, що він богохульствує проти Закону (Дії 6:9-14). Степанове сповідання віри, разом із докором, який він висловив на адресу Синедріону за те, що вони відреклися від Месії і несуть відповідальність за Його смерть, настільки їх розгнівала, що його виволокли за місто і вкаменували. Степана ми вшановуємо як першого мученика (першомученика) Церкви і за його слова довіри Богові та прощення, які він промовив помираючи: "Господи Ісусе, прийми духа мого!..." та: "Не залічи їм, о Господи, цього гріха!" (Дії 7:59-60).
І сталось, коли Анголи відійшли від них в
небо, пастухи зачали говорити один одному: «Ходім до Віфлеєму й побачмо, що
сталося там, про що сповістив нас Господь». І прийшли, поспішаючи, і знайшли
там Марію та Йосипа, та Дитинку, що в яслах лежала. (Євангеліє від Св. Луки 2:15,
16).
Христос народився! Славімо Його!
Любі брати і сестри!
Щиро вітаю вас із Різдвом Христовим! Писання нам розповідає, що коли пастухи почули благовістя великої радості про народження Спасителя і співи ангельських хорів, то не залишились на віфлеємських полях. Вони підбадьорювали один одного до того, щоб піти до Віфлеєму і там побачити їхнього народженого Спасителя. Адже цю Добру Новину сповістив їм Господь! ! Вирушивши в дорогу, вони не просто йшли, а йшли, поспішаючи, бо коли Новина Добра, то хочеться швидше все побачити на власні очі і взяти участь у радості. Коли ж вони прийшли до Віфлеєма, то там побачили там саме те, що їм провістили ангели: Дитинку, що в яслах лежала. А біля Дитинки в яслах були Йосип і Марія, перші богомольці біля Бога во плоті. А тепер до них долучились ще й пастухи. Так до Спасителя світу, від самого Його народження, сходяться люди, почувши Добру Новину. Хай ця Добра Новина лунає і під час цих Різдвяних свят, навіть у цей важкий воєнний час і впродовж усього Нового 2026 року з наших уст. Хай все більше людей поспішають приходити до Христа і мають спасіння, і вічне життя. Бо для цього Христос народився! Славімо Його!
У народженому Спасителеві Христові,
+ В’ячеслав Горпинчук, Єпископ Української Лютеранської Церкви
Ми мусимо остерігатись фанатичних духів,
які зневажають зовнішнє Слово і Таїнство, чекаючи допоки Бог не заговорить до
них у серці. «Ні», – каже Христос, «ось перст Мій, зовнішнє Слово, яке мусить у
вухах лунати»… Повсюди, де зовнішнє Слово має вільну ходу – там знайдемо
істинних християн. Де лишень воно не має вільної ходи, там ніяких християн ви не
знайдете – бо там овечки, де пастир ходить.
Тож усі повинні дбати про те, щоб перебувати на цій стежині і радісно
слухати Боже Слово. Без Слова Божого, у серці вашому Бог Себе не об’явить. А
побачити Його і почути можна лише через зовнішнє Слово і Таїнство. По-іншому
Святий Дух не працює…
Мартін Лютер
