День Св. Йосипа, Патріарха

Сьогодні ми згадуємо Св. Йосипа, Патріарха і дякуємо за нього Господу. Йосип був сином Якова і Рахілі. Будучи улюбленим сином батька, Йосип викликав заздрощі у своїх старших братів, які продали його в рабство у Єгипті, а батькові розповіли, що його роздерли дикі звірі (Буття 37). В Єгипті Йосип став головним слугою в домі Потіфара, військового посадовця. Оскільки Йосип відкинув статеві домагання дружини свого пана, вона його несправедливо звинуватила в спробі зґвалтування і  Йосипа вкинули до в'язниці (Буття 39). Через декілька років він витлумачив фараонові сни, який потім визволив Йосипа з в'язниці і поставив його над усією країною. Коли в пошуках їжі його брати прийшли з Ханаану до Єгипту, вони Йосипа не впізнали. В кінці він їм відкрився, простив їх і запросив їх разом із батьком жити в Єгипті. Йосипа особливо згадуємо і вшановуємо за вірність Господу, моральну праведність (Буття 39) і за його готовність прощати (Буття 45 і 50).

Дари зі столу благодаті: проповідь на 2-у неділю Великого посту

                                         ДАРИ ЗІ СТОЛУ БЛАГОДАТІ

                         (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)           

І, вийшовши звідти, Ісус відійшов у землі тирські й сидонські. І ось жінка одна хананеянка, із тих околиць прийшовши, заголосила до Нього й сказала: «Змилуйся наді мною, Господи, Сину Давидів, – демон тяжко дочку мою мучить!»  А Він їй не казав ані слова. Тоді учні Його, підійшовши, благали Його та казали: «Відпусти її, бо кричить услід за нами!» А Він відповів і сказав: «Я посланий тільки до овечок загинулих дому Ізраїлевого»... А вона, підійшовши, уклонилась Йому та й сказала: «Господи, допоможи мені!» А Він відповів і сказав: «Не годиться взяти хліб у дітей, і кинути щенятам»...  Вона ж відказала: «Так, Господи! Але ж і щенята їдять ті кришки, що спадають зо столу їхніх панів». Тоді відповів і сказав їй Ісус: «О жінко, твоя віра – велика, нехай буде тобі, як ти хочеш!» І тієї години дочка її видужала  (Євангеліє від Св. Матвія 15:21-28). 

            Благодать вам і мир! (1 Сол. 1:1) Амінь. 

Дорогі брати і сестри, гріх, який живе у нас, спонукає нас не цінувати привілеї, які ми маємо. Якщо перефразувати приказку, то ми лише тоді можемо зрозуміти, яку цінність мали, коли її втрачаємо. Найбільший привілей, який мають люди на землі – проповідь непомильного Божого Слова, непофальшованого Євангелія.  Поки воно є і проповідується, нам здається, що так буде завжди і нехтуємо ним, а потім, коли припиняється євангельська проповідь і закриваються церкви, починаємо розуміти, що ми втратили. 

Ізраїль був привілейований народом – він був обраним народом Божим. Ніякий інший народ не був настільки благословенний Богом, як юдеї. Вони мали обітницю, що з юдеїв прийде Спаситель світу.  Як про них каже Апостол Павло в Посланні до римлян: «Кажу правду в Христі, не обманюю, як свідчить мені моє сумління через Духа Святого, що маю велику скорботу й невпинну муку для серця свого! Бо я бажав би сам бути відлучений від Христа замість братів моїх, рідних мені тілом; вони – ізраїльтяни, що їм належить синівство, і слава, і заповіти, і законодавство, і Богослужба, і обітниці, що їхні й отці, і від них же тілом Христос, що Він над усіма Бог, благословенний, навіки, амінь» (9:1-5). 

Павло каже, що він має велику скорботу і невпинну муку для свого серця через те, що його брати по тілу, ізраїльтяни, відлучилися від Христа. Вони відреклися від Месії, Який прийшов до них. Вони відкинули Його, а з ним і спасіння, і воскресіння, і вічне життя. Вони мали би тішитись привілеєм походження від Авраама і належності до таких славних предків повіки віків.  Але ж вони відкинули Христа і Його Євангеліє, тож і доля їхня – з усіма нерозкаяними. 

Так і багато наших братів і сестер з українського народу, на жаль, донині відкидають Христа, не слухають Євангелія, нехтують євангельською проповіддю і так само залишаються у нерозкаяності та невірстві. І вони так само розділяють долю тих ізраїльтян, що відкинули Христа.  І в нас, любі віруючі теж має бути мука в наших серцях і велика скорбота за всіх невіруючих наших співгромадян, невіруючих родичів і друзів. 

            Сьогодні наше Євангеліє розпочинається зі слів про те, як наш Господь відійшов із ізраїльського краю «у землі тирські й сидонські». Син Божий інколи шукав самотності від людей, коли потребував відпочинку. А інколи Він ішов від Свого народу, коли серед юдеїв наростало бажання Його знищити і припинити Христову спасенну місію. Чимала кількість юдеїв відкидала привілей бути Божим народом. Або ж хотіла бути Божим вибраним народом без Христа, тобто без Бога. Бо коли немає Христа, то й немає милостивого та люблячого Бога. Немає Отця без Христа, але є суворий Суддя. 

            Але навіть там, у чужому краї про Господа знають. «І ось жінка одна хананеянка, із тих околиць прийшовши, заголосила до Нього й сказала: «Змилуйся наді мною, Господи, Сину Давидів, – демон тяжко дочку мою мучить!»  Як часто ми не цінуємо привілей, а марнуємо наш час і зокрема день Господній, неділю, на якісь дурниці. 

Замість того, аби радо слухати Боже Слово та його вивчати, замість того, аби поклонятись Господу, ми знаходимо для себе в святий день масу непотрібної праці.  Замість того, аби шанувати проповідь Божого Слова, ми шануємо якісь ігри, змагання, або фільми. Саме так ми марнуємо шанси покріпити нашу віру. Саме так ми марнуємо шанси спастись до життя вічного. 

Як ми бачимо наша жінка ханаанеянка своїх шансів не марнувала. Ми це бачимо з того, як вона звертається до Божого Сина. Вона чекала на Його прихід. А як вона могла чекати на Його прихід? Вона вірувала в Сина Божого! Послухайте, як вона до Христа звертається! «Господи, Сину Давидів», – каже вона. 

Не «Ісусе», не «Назарянине» каже вона. А саме ці слова «Господи, Сину Давидів». Це слова, які свідчать про те, що Ісус – Господь, давно обіцяний Спаситель світу, найвеличніший Син Давида, царюванню Якого не буде кінця. Ось яка її віра. А звідки ця віра взялася? 

Звісно, що її в серці цієї жінки створив Господь Святий Дух. Так само, як Він створив її і у ваших серцях, любі брати і сестри, і в моєму серці. Як Він її створив? Через проповідь обітниці, через проповідь Євангелія. Як написано: «Віра – від слухання, а слухання – через Слово Христове… По всій землі їхній голос пішов, і їхні слова в кінці світу!» (Рим. 10:17, 18). 

Слова проповідників Євангелія дійшли і в її кінець світу. Хоча й Тир і Сидон розташовані неподалік від Єрусалиму, та все-таки то землі поганські. Але хоча то землі поганські, щонайменше від часу Давида в них вже проповідувалось Боже Слово, адже Божі люди, які працювали та торгували із мешканцями Тиру і Сидону розповідали їм про Христа грядущого. 

Так само як і ми розповідаємо про Христа тим людям, з якими ми маємо наші щоденні та рутинні зустрічі – нашим друзям, нашим колегам і колежанкам, родичам, друзям і знайомим. І таке послання діє. Адже коли ми промовляє Слово Христове, а інші нас слухають, то  через таке промовляння і слухання діє Господь Святий Дух, Який Сам попіклується про те, аби Слово Його вчинило те, для чого його послав Бог. 

Наша жінка-ханаанеянка просить в Господа милості. «Змилуйся наді мною», – благає вона. Вона знає, що Ісус – милостивий, сповнений любові до людей. Невіруюча людина так на Христа не дивиться. Про фальшиву віру і релігійність невіруючих каже Апостол Яків, що їхня віра так як у демонів. «Демони вірують, і тремтять», – каже він. 

Чому вони тремтять? Бо вони не бачать у Христі Спасителя. А бачать Суддю. Так само й неістинні віруючі вірують, коли бачать у Христі свого суворого суддю. Але коли є віра, то віра навчає і спонукає серце бачити у Христі Бога милостивого – Бога, Який співчуває нам, Який любить нас, бідних грішників, прагне нам допомогти і найголовніше – прощає наші гріхи і дає нам вічне життя у Його святому Царстві. 

Ось такого Господа Христа бачить перед собою жінка-ханаанеянка. Їй потрібна Христова милість. Вона сповідує, що Він – Господь милостивий і всемогутній. Вона чула про Нього і про те, як Він зцілював інших людей. Тож, коли вона дізналась, що Ісус у її краї, вона одразу прийшла до Нього по допомогу.   Її доньку тяжко мучив демон, а Ісус демонів проганяв і приносив  людям визволення від їхньої жахливої влади і їхніх тортур. Як і ми звертаємось до Господа по допомогу у наших бідах, турботах і навіть повсякденних клопотах.  Ісус – Той, до Кого слід звертатись завжди, в біді і в радості, в горі, і в щасті. Він завжди виявляє до нас Свою милість. 

Проте тут, здається, що Ісус відмовляється допомогти бідній жінці. Бо «Він їй не казав ані слова». На її прохання Ісус відповідав мовчанкою. Але й жінка не вгавала так, що навіть учні, стомлені від її голосних благань, просили Христа щось зробити, бо, казали вони «кричить услід за нами!» 

Слова, які Господь промовляє у відповідь Своїм учням – це слова, які засвідчують про незмінність Його місії. Божий план залишався незмінним. Ісус прийшов не заради великих чуд по всьому світові, як-то часто люблять поробляти різні фальшиві пророки та учителя. Місія Христа – інша і незмінна. ««Я посланий», – каже Він, «тільки до овечок загинулих дому Ізраїлевого»...  Хоча Ізраїль вже відкинув Його, Ісус далі любить Свій народ і прагне спасти Своїх овечок. Господь – Пастир Добрий. 

Але й жінка не вгаває. Вона вклоняється Йому як Господу і благає про поміч. Вона впевнена, що її прохання не завадить місії Ісуса посеред Ізраїлю. Тож і наступні слова Спасителя про те, що не годиться брати хліб зі столу дітей і кидати його цуцикам. Служіння Христове і всі Його благословення призначались насамперед загубленим вівцям Ізраїля, а вже потім усім народам світу, а не навпаки і навіть не тим язичникам, які слухали те, що проповідують вірні Богові ізраїльтяни. 

І наша жінка погоджується з Христом. Звісно ж це так. Проте навіть цуцикам дістаються крихти, які падають зі столу панів.  Яка чудова віра цієї жінки. Вона виявляється у всій силі своїй і у всій своїй красі. Вона не протестує проти місії Христа.  Горе і біда жінки не затуманюють її віри і її вух до Христових слів. Вона слухає Христові слова уважно. 

Вона перебуває у словах Ісуса і розуміє їх правильно. Так може розуміти Христа і Його Слова лише віруюча людина, людина, яка любить Боже Слово, і як Марія, береже його у своєму серці. Ісус таку віру бачить і цінує. Тож Він промовляє: ««О жінко, твоя віра – велика, нехай буде тобі, як ти хочеш!» 

І сталося чудо. «Тієї години дочка її видужала». Все сталося за вірою жінки – за великою вірою жінки не-ізраїльтянки, а ханаанеянки, яка хотіла мати всього крихту із столу пані – із столу благодаті Старозаповітної Церкви. І вона отримала щедру крихту благодаті – невимовної Божої любові у Христі. 

Ми живемо в Новозаповітній Церкві, де ми через Христа, Його жертву на хресті, смерть, воскресіння і вознесіння – через Його діло спасіння «вибраний рід, священство царське, народ святий, люд власности Божої, щоб звіщали чесноти Того, Хто покликав… (нас) із темряви до дивного світла Свого, колись ненарод, а тепер народ Божий, колись непомилувані, а тепер… (ми) помилувані!» (1 Петр. 2:9, 10). 

Для нас накритий стіл – стіл благодаті у Слові і в Таїнстві. Цінуймо цю поживу, в якій ми маємо прощення гріхів, праведність, воскресіння і вічне життя. Цінуймо свій привілей бути дітьми Божими з благодаті. І хай наша віра буде теж велика. Заради Христа. Амінь. 

Благодать Господа нашого Ісуса Христа нехай буде з вами. Амінь! (1 Сол. 5:28).

Обдарована благодаттю: проповідь на Благовіщення

                                ОБДАРОВАНА БЛАГОДАТТЮ

            (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

           А шостого місяця від Бога був посланий Ангол Гавриїл у галілейське місто, що йому на ім'я Назарет,  – до діви, що заручена з мужем була, на ім'я йому Йосип, із дому Давидового, а ім'я діві – Марія. І, ввійшовши до неї, промовив: «Радій, обдарована благодаттю, Господь із тобою! Ти благословенна між жонами!» Вона ж затривожилась словом, та й стала роздумувати, що б то значило це привітання.  А Ангол промовив до неї: «Не бійся, Маріє, бо в Бога благодать ти знайшла! І ось ти в утробі зачнеш, і Сина породиш, і даси Йому ймення Ісус. Він же буде Великий, і Сином Всевишнього званий, і Господь Бог дасть Йому престола Його батька Давида. І повік царюватиме Він у домі Якова, і царюванню Його не буде кінця». А Марія озвалась до Ангола: «Як же станеться це, коли мужа не знаю?»... І Ангол промовив у відповідь їй: «Дух Святий злине на тебе, і Всевишнього сила обгорне тебе, через те то й Святе, що народиться, буде Син Божий! А ото твоя родичка Єлисавета – і вона зачала в своїй старості сина, і оце шостий місяць для неї, яку звуть неплідною. Бо для Бога «нема неможливої жодної речі!» А Марія промовила: «Я ж Господня раба: нехай буде мені згідно з словом твоїм!» І відійшов Ангол від неї  (Євангеліє від Св. Луки 1:26-38). 

            Благодать вам і мир від Бога Отця нашого й Господа Ісуса Христа! (2 Кор. 1:2) Амінь. 

Дорогі брати і сестри, цей день у церковному календарі – особливий день у церковному календарі, коли традиційні кольори, якими позначаються страждання Христові за гріхи, раптово прикрашаються білим кольором святкування перемоги. Це колір Благовіщення, сьогоднішнього свята. Це свято ми святкуємо рівно за дев’ять місяців до Різдва Христового.  

Власне кажучи, це свято ми можемо називати святом Воплочення Сина Божого, як і сповідуємо ми в першому Символі віри Церкви - Апостольському: «Вірую в Ісуса Христа, Сина (Божого) Єдиного, нашого Господа, зачатого від Святого Духа, народженого від Діви Марії…» Так Церква згадувала про цей особливий день ще з першого століття. 

А в Нікейському Символі віри щонеділі ми визнаємо: «Вірую в єдиного Господа Ісуса Христа, Сина Божого Єдинородного… Він для нас, людей, і для нашого спасіння з неба зійшов і тіло прийняв від Духа Святого і Марії Діви, і стався людиною». Цей день мав би бути особливим святом для всіх християнських організацій, які від моменту зачаття захищають людське життя в материнських утробах. 

            А захищати це життя є від кого і захищати його стає дедалі важче. Адже, здається, що з кожним століттям, сатана подвоює зусилля на убивства немовлят у материнських утробах. Це й зрозуміло, адже, як навчає нас Син Божий, диявол «був душогуб споконвіку, і в правді не встояв, бо правди нема в нім. Як говорить неправду, то говорить зо свого, бо він неправдомовець і батько неправді» (Ів. 8:44). 

            Професійний убивця і обманщик дуже ретельно працює в світі, особливо серед слабких жінок і байдужих чоловіків, убиваючи їхніх дітей та переконливо доводячи, що то ще ніякі не діти, а вагітність буває небажана, яку можна і слід «переривати». Саме таким «переривати» маскує він слово «убивати». Адже всяка дія людина на знищення дитини в утробі, поза Божою волею, є саме убивством. 

            Сьогодні наше Євангеліє починається з вагітності. Бо шостий місяць – це не шостий місяць року, а шостий місяць перебування при надії Єлисавети, Маріїної родички. Господь не випадково бере відлік саме з миті зачаття Івана Христителя. Те зачаття було чудом, бо воно відбулось у літніх людей і в благочестивої жінки, яка була бездітною. Однак, дитина в утробі Єлисавети, хоча й буде пророком, була все-таки звичайною дитиною від чоловіка та жінки – дитиною, зачатою у природний спосіб. 

            Також ангел Господній до Єлисавети не з’являвся, а з’явився він її чоловікові, Захарієві. Іван Христитель буде його сином. Коли ангел Господній з’явився Діві Марії, то вона, не стривожилась, як Захарій виглядом ангела Гавриїла – ангел з’явився до неї, очевидно в інший спосіб, ніж зазвичай з’являються ангели людям, коли люди бояться і перше слово, яке побожні чують із уст ангелів, зазвичай таке, яке почув Захарій: «Не бійся!» 

            До Діви ж Марії пролунало слово: «Радій!» Далі деякі українські переклади Біблії додають слово «благодатная», перекручуючи таким чином слова від Господа, і роблячи Діву Марію тим, ким вона ніколи не була, не могла і не хотіла би бути. Бо якби вона хотіла бути благодатною, тобто себе ставити на місце Бога, Який єдиний дає благодать, то ми про неї нічого у Писанні не чули б і Богородицею вона не стала б. 

            Лише зухвалі люди, самоправедні святенники і єресіархи можуть претендувати на те, що з вони є джерелом благодаті. Але Писання стверджує, що вони є слугами диявола, який зводить людство і намагається відвести нас від єдиного джерела благодаті – Господа Бога. 

            Ангел же у словах привіту до Марії, використовує слово кехарітомені, що радше означає «обдарована благодаттю». Бог подав, подарував Марії благодать і то – особливу мірку благодаті, Своєї невимовної, незаслуженої Марією любові.  Марія – посудина обрана Богом, на те, що отримати благодать. Благодаті ж Марія сама по собі не подає. Благодать дає лише Бог. 

            Але Марію ангел Господній називає благословенною між жонами – особливо щасливою поміж усіма жінками не лише серед Ізраїля, але й на цілому світі. Ангел запевнює Марію про те, що з нею перебуває Господь. А якщо Бог з нею перебуває, то Він її оберігає, благословляє і Він про неї піклується. І цей захист, і це піклування буде особливе. 

            Саме тут наша люба Діва починає тривожитись «та й стала роздумувати, що б то значило це привітання».  Це особливість Марії, яку добре мати було б усім християнам і християнкам. Марія завжди роздумує про почуте Слово Боже. Марія - істинна віруюча, а отже вона й розмірковує про Слово Боже і перебуває в ньому. Воістину – благословенна Діва! 

            У відповідь на тривогу Марії, ангел заспокоює її вже звичними для нас ангельськими словами, які зазвичай передують посланню від Бога: «Не бійся, Маріє, бо в Бога благодать ти знайшла!»  А далі Гавриїл пояснює, що це за благодать: «І ось ти в утробі зачнеш, і Сина породиш, і даси Йому ймення Ісус». 

За 700 років до цього, Ісая, славний пророк Божий передвістив невіруючому цареві Юди, Ахазові: «Ось Діва в утробі зачне, і Сина породить, і назвеш ім'я Йому: Еммануїл». Ангел Гавриїл провіщає Марії, що вона обрана для виконання того пророцтва. Вона обрана для того, аби бути матір’ю Спасителя світу – обітницю про Якого Бог проголошував ще від часу гріхопадіння наших прабатьків, Адама і Єви. 

Діва Марія зачне в утробі і породить Сина і назве Його Ім’я Ісус, що означає «Спаситель». Але ж Ісая говорив про інше ім’я. Ісая називав Його «Еммануїл», що означає «З нами Бог». Власне про це й говорить далі Гавриїл: «Він же буде Великий, і Сином Всевишнього званий, і Господь Бог дасть Йому престола Його батька Давида. І повік царюватиме Він у домі Якова, і царюванню Його не буде кінця». 

Це буде не просто Син Людський, як і називатиме Себе в час земного служіння наш Спаситель. Він буде Великий – Великий в абсолютному значенні. Величнішого за Нього нікого з людей не буде. Бо хто може бути Величнішим за Бога. Адже Ісус – Син Всевишнього, не такий син, як усі віруючі. А істинний і Єдинородний Син. 

Власне кажучи, ми, віруючі – сини і доньки Божі через Ісуса, Сина Всевишнього. О, як диявол, через своїх підручних лакеїв-єретиків, воює проти цього!  Як він намагається спотворити Слово Боже і переконати людей, що Син, народжений від Діви – просто творіння, а не істинний  і Єдинородний Син Всевишнього, Син Божий, Бог Слово, Бог Син! 

Послання ж ангела чітке і однозначне. Бог виконає Своє пророцтво через Діву. Еммануїл, яке означає «З нами Бог» саме це й означає – Діва зачне і народить Бога Ситна. Ісус – Син Всевишнього і Він – Цар, істинний нащадок Давида. Царюванню ж Ісуса в домі Якова, тобто у Ізраїлі, в Церкві і в Царстві Небесному, не буде кінця. 

Марія – пра..пра…внучка царя Давида. І для неї це послання пролунало як найпрекрасніша музика. Віруючі люди будуть мати давно обіцяного Царя, а з Ним і прощення гріхів, і вічне життя!  Як чудово! Нарешті це все настане! Але в неї є ще питання. Адже вона – діва. 

Вона заручена з Йосипом і для євреїв заручини, майже як шлюб, який ще офіційно не розпочався – чоловік дружини своєї до шлюбу не займав. Тож Марія питає: «Як же станеться це, коли мужа не знаю?»...  Для зачаття дитини потрібен чоловік і жінка, батько і мати. А Марія поки що заручена. Вона готова бути Матір’ю Сина Божого? Але як це може статися? Це ж неможливо. 

І тоді ангел пояснює далі: «Дух Святий злине на тебе, і Всевишнього сила обгорне тебе, через те то й Святе, що народиться, буде Син Божий!» Зачаття буде чудом – на Діву злине Святий Дух. Діва Марія зачне через всемогутність Святого Духа. Діва в утробі носитиме вічного Бога Сина – Бог буде з нею, Бог буде з Ізраїлем, Бог буде з нами – з нами Бог – Еммануїл. 

«А ото твоя родичка Єлисавета – і вона зачала в своїй старості сина, і оце шостий місяць для неї, яку звуть неплідною. Бо для Бога «нема неможливої жодної речі!» – продовжує Гавриїл. Шостий місяць вагітності Єлисавети – підтвердження того, що для Бога немає неможливої жодної речі.  Слова Господнього посланця і нас підбадьорюють у наших важких життєвих обставинах. Для Бога можливе все. 

І цей Бог, Який може все – наш Бог, Який нас неймовірно полюбив через Христа і завжди у Христі любитиме – любитиме безмежно всіх, хто уповає на Христа, зачатого від Святого Духа, народженого від Діви Марії.  Аби ж то наша відповідь теж завжди була така, як і в благословенної Діви: «Я ж Господня раба: нехай буде мені згідно з словом твоїм!» «Я ж Господній раб: нехай буде мені згідно з словом твоїм!» 

Хай і  на нас, любі брати і сестри, Господь невпинно виливає Свою благодать через Слово і Таїнства, і хай нас Він благословить вірою, подібною до віри Св. Діви Марії, аби й ми мали святе впокорення перед Богом і Його Словом, непохитну в ньому упевненість і готовність ходити Христовим дорогами, аби в кінці увійти в Його Царство, де фіолетовий колір страждань Христових і Його хреста буде згадуватись як велична сторінка нашої історії спасіння, яка завершилась Його світлим воскресінням і нашим у час Його повернення у славі Останнього Дня. Прийди, Господи Ісусе! Амінь. 

Благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога й Отця, і причастя Святого Духа нехай буде зо всіма вами! Амінь (2 Кор. 13:13).

Благовіщення

 Сьогодні ми святкуємо Благовіщення Св. Діві Марії - день, коли архангел Гавриїл звістив Діві Марії з Назарету, з роду Давидового, про те, що в неї народиться Спаситель. Цей день - початок воплочення вічного Сина Божого та день, коли настало виповнення часу - "Як настало ж виповнення часу, Бог послав Свого Сина, що родився від жони, та став під Законом,  щоб викупити підзаконних, щоб усиновлення ми прийняли" (Гал. 4:4, 5).  Рання Церква святкувала Благовіщення і Розп'яття Господа в один і той самий день.  Ми в цей день дякуємо Господу за величне чудо воплочення нашого Викупителя-Христа та просимо в Господа, аби й ми могли повторювати в повному покладанні на Господа, приклад віри Св. Діви Марії, яка сповідує свою покору Слову Божому: "Я ж Господня раба: нехай буде мені згідно з словом твоїм!" (Євангеліє від Св. Луки 1:38).

Молитва на свято Благовіщення:

Отче Небесний! Благаємо Тебе виливати на нас благодать Твою, аби ми дізнавшись про воплочення Сина Твого, Господа нашого, Ісуса Христа з послання ангела, хрестом Ісусовим і страстями Його були приведені до слави воскресіння; через нашого Господа Ісуса Христа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь. 

Хрищення немовлят основується на Божому Слові (10)

 В 1 Коринтян 7:14... зазначається лише те, що віруюча дружина може з чистим сумлінням жити з невіруючим чоловіком і народжувати йому дітей. Бо для чистих усе чисте (Тита 1:15). Але Павло відкрито та без різниці говорить про те, що ми приносимо із собою у цей світ при народженні (Ефесян 2:3). За природою ми були дітьми гніву і то не лише... (ті, що) були зачаті від поганських батьків, але й (ті)... що народились в обрізаних батьків. Бо народжене від тіла є тілом і не може увійти до Царства Божого, допоки не народиться знову з води та Духа (Івана 3:5, 6). Обітниця благодаті беззаперечно стосується і малих дітей (Буття 7:17). Але, щоб принести малих дітей до Христа, повинне бути і застосування цієї обітниці (Марка 10:13; Ісаї 49:22). Вище ми вже показали, що саме це й відбувається у Хрищенні та через нього.

Мартін Хемніц, Довідник: служіння, Слово і Таїнства 

Коли обман перетворюєтья на єресь

1.      Все, що навчається у Церкві Божій без Слова – безбожний обман.

2.      Якщо те проголошується статтею віри, то воно – безбожна єресь.

3.      Кожен, хто вірує в те – ідолянин і замість Бога поклоняється дияволові.

4.      Проголошення Св. Павла про те, що вчення людей відкидають істину, залишається непохитним (Тита 1:14). 

     Мартін Лютер

Тепер час приємний, тепер день спасіння! - Проповідь на 1-у неділю Великого посту

ТЕПЕР ЧАС ПРИЄМНИЙ,                      ТЕПЕР ДЕНЬ СПАСІННЯ!

                         (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

           А ми, як співробітники, благаємо, щоб ви Божої благодаті не брали надармо. Бо каже: «Приємного часу почув Я тебе, – і поміг Я тобі в день спасіння!» Ось тепер час приємний, ось тепер день спасіння. Ні в чому ніякого спотикання не робимо, щоб служіння було бездоганне, а в усьому себе виявляємо, як служителів Божих, у великім терпінні, у скорботах, у бідах, у тіснотах, у вдарах, у в'язницях, у розрухах, у працях, у недосипаннях, у постах, у чистості, у розумі, у лагідності, у добрості, у Дусі Святім, у нелицемірній любові, у слові істини, у силі Божій, зо зброєю праведності в правиці й лівиці, через славу й безчестя, через ганьбу й хвалу, як обманці, але ми правдиві; як незнані, та познані, як умираючі, та ось ми живі; як карані, та не забиті; як сумні, але завжди веселі; як убогі, але багатьох ми збагачуємо; як ті, що нічого не мають, але всім володіємо  (2 Коринтян 6:1-10). 

            Благодать вам і мир від Бога Отця нашого й Господа Ісуса Христа! (2 Кор. 1:2) Амінь. 

Дорогі брати і сестри, скількох невіруючих ви знаєте? Це питання набагато складніше ніж може здатись на перший погляд. Більшість людей, з якими я спілкувався поза церквою, казали мені, що вірували в Бога. Потім виявлялось, що вони просто вірували, що Бог є. Саме про таку віру пише Апостол Яків: «Чи віруєш ти, що Бог один? Добре робиш! Та й демони вірують, і тремтять» (Як. 2:19). 

Істинна віра – це не просто визнання існування Бога, навіть одного-єдиного Бога, бо Його існування, як ми бачимо, визнають навіть демони. Істинна віра уповає на Христа, горнеться до Нього. Істинна віра – жива і діяльна. Сьогодні ми чуємо, як наш любий Апостол Павло наставляє християн у Коринті жити саме цією вірою – виявляти її у своєму житті. Власне саме це й означає благання не брати Божої благодаті надармо. 

Перше Апостол нагадує про своє служіння. Він нагадує звідки надходить ця благодать Божа. Вона, звісно, не від людей. В Україні ще донедавна досить часто використовувались словосполучення «благодатна церква» і, відповідно, «неблагодатна церква». Тими, хто такі словосполучення вигадав, благодатність і неблагодатність при однаковому богослов’ї визначалась належністю до одного із закордонних патріархатів. 

Проте Писання нічого про таку благодатність і благодать не знає. Апостол тут говорить про те, що благодать доносилась через Слово, адже Апостоли і їхні співпрацівники були проповідниками Євангелія, проповідниками Ісуса Христа, з повноти Якого «ми одержали всі, а то – благодать на благодать». 

Благодать – це невимовна, незаслужена нами Божа любов до нас. Дуже гарною ілюстрацією слова «благодать» служить вірш 16 із третього розділу Євангелія від Св. Івана: «Так бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне». Саме Євангелієм, Словом трудились Апостоли і їхні співпрацівники. 

Вони проповідували Євангеліє, навчали Євангелію, наставляли Божих людей. А Бог діє через проповідування Слова і Він не дозволяє, аби Його Слово лунало на марно. Його Слово обов’язково виконає те, що Він бажає (Іс. 55:10, 11). Тож діє через працю Апостол Павла, його співробітників і всіх вірних проповідників непофальшованого Євангелія Сам Господь. І сьогодні Господь вкладає такі слова в уста Апостола, аби ми не зневажали праці наших проповідників, бо без їхнього служіння, бо через них Бог виконує Свої цілі. 

Сьогодні ми також чуємо про небезпеку нехтування благодаттю Божою. В Ісаї Господь порівнює Своє Слово із дощем. Доктор Мартін Лютер порівнював Євангеліє із зливою, яка не стоїть на місці, а весь час перебуває у рухові. Як злива Євангеліє спадає на певні місця, а певні місця оминає.  Певні люди чують Євангеліє, а якісь не чують. 

Після зливи знову настає сонце і сушить землю. Проповідь Євангелія припиняється, починають ширитись помилкові і  фальшиві вчення. Так було в Старозаповітному Ізраїлі, коли благословенний період чистої проповіді обітниці про Христа та поклоніння Господу змінювався масовим відступництвом не лише мирян, але й священиків. Так було і в Церкві Нового Заповіту, і Реформація – якраз період надзвичайно рясної зливи Євангелія над Європою. 

Так і нині, серед нас проповідується Євангелія, як і проповідувалось воно за днів, коли ходили і проповідували Євангеліє Апостоли. Проте як і тоді так і нині є загроза бути невдячними за Слово. А де є невдячність за Слово, то там буде втрата і Слова, а отже і віри, бо «віра – від слухання, а слухання – через Слово Христове» (Рим. 10:17). 

Не можна думати – ось так проповідники будуть проповідувати ще тисячу років. Може й будуть. Але чи будуть вони так проповідувати з кафедри в цій церкві? В цьому місті? В цій країні? Якщо ми не будемо реально вдячні за Євангеліє, то ми заслужимо на втрату Євангелія.   

А Євангеліє – справді величезний скарб. З нього на нас виливається благодать і поміч у всіх наших бідах і негараздах. Через нього Господь Святий Дух творить віру в наших серцях.  Де є воно, там – багатство спасіння і вічного життя, яке для нас здобув Син Божий на Голгофському хресті, у перемозі над гріхом, владою диявола і смертю. 

Тому й Павло проголошує торжество Євангелія, де воно проповідується: «Ось тепер час приємний, ось тепер день спасіння!»  Не завтра і не після завтра, а тепер, в дану мить – у цю мить, коли ви чуєте євангельську проповідь – ось тепер приємний час.  Адже Бог проголошує вам прощення усіх ваших гріхів заради Христа, Сина Його Єдинородного. Адже Бог заради Христа називає вас Своїми синами і доньками і запевнює вас, що ви в Ім’я Христа виправдані і вам належить воскресіння, і ви є співспадкоємцями, разом із Христом, Царства Небесного, в якому ви маєте вічне життя. 

Ось тепер день спасіння!  Бо коли на вас виливається з Євангелія благодать і твориться віра в Христа,  то спасіння ваше відбувається тепер.  Не відкладайте його на потім. Не будьте, як язичницькі афіняни, які у відповідь на Павлову проповідь Євангелія і воскресіння відповіли: «Про це будемо слухати тебе іншим разом...» (Дії 17:32).  Іншого разу може й не бути. Злива піде в інше місто, а може й в іншу країну. 

А поки Євангеліє проповідується, ми перебуваємо в царині милосердя Божого. Бог – милостивий до нас. Ісус запевнює нас про Свою любов, живить нашу віру Своїм Словом, покріплює її Своїми ліками безсмертя – Його істинними тілом і кров’ю під хлібом та вином Святої Вечері. Любі брати і сестри, тепер час приємний, ось тепер день спасіння! Використовуймо його з вдячністю до Бога за Його Євангеліє і як каже Апостол «ні в чому ніякого спотикання не робимо, щоб служіння було бездоганне». 

Буває два види спотикання. Один з них це спотикання або ж спокуса язичників. Вони тоді спотикаються, коли бачать життя деяких християн і думають, що християнство дає свободу для життя без усякого стримання в цьому світі. Вони діють так наче те, що Христос нас визволив від гріха, означає, що ми можемо безстрашно жити в гріхові. Язичники це бачать, спокушуються і провина тоді лягає тих, хто так живе. 

А друге спотикання трапляється серед християн. І це буває тоді, коли сильні християни не звертають уваги на слабких у вірі – про це ми говорили минулого разу. Апостол сьогодні знову нагадує нам, щоб ми мали гідне життя, з терпеливістю і лагідністю, з чуйністю, звісно, і посеред своїх братів і сестер. Бо коли про християн зневажливо казатимуть: «Та подивіться як вони живуть!», то ми перестаємо тоді бути світлом для світу і коїмо тяжкий гріх. 

Згадаймо, любі брати і сестри, слова нашого Спасителя: «Отак ваше світло нехай світить перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі діла, та прославляли Отця вашого, що на небі» (Мт. 5:16). Так і нас сьогодні Господь Святий Дух через Апостола Павла кличе виявляти чіткі ознаки служителів Божих. А які це ознаки? 

Павло говорить про життя «у великім терпінні, у скорботах, у бідах, у тіснотах, у вдарах, у в'язницях, у розрухах, у працях, у недосипаннях, у постах, у чистості, у розумі, у лагідності, у добрості, у Дусі Святім, у нелицемірній любові, у слові істини, у силі Божій, зо зброєю праведності в правиці й лівиці, через славу й безчестя, через ганьбу й хвалу». 

Він говорить про життя під хрестом, про життя у труднощах, які викликані вірністю Христові. Апостол говорить про життя, яке рясніє плодами віри. Бо чистота, розум, лагідність, доброта, нелицемірна любов – це плоди Святого Духа у дітях Божих – Духа Святого, про Якого Апостол сьогодні тут таки й згадує. 

І, звісно, це життя в повному озброєнні Словом Божим. Бо якщо людина – християнин чи християнка, то вона і любитиме Слово Боже, і шануватиме проповідування Слова, і радісного його слухатиме та вивчатиме, і таким чином буде озброєна цим чудовим духовним мечем, як ніндзя і в правиці, і в лівиці. Зауважте любі брати і сестри, що тут Павло говорить саме про  Слово Боже, про Слово істини, а не про якісь людські фантазії чи вигадки. 

І ось коли буде таке життя і таке перебування в Слові, то будуть слава і безчестя, ганьба і хвала. Слава і хвала лунатимуть від Бога і від Його людей. Бо в Його Царстві має лунати Його Слово, тоді такі слуги, які проголошують Боже Слово – вірні. В Його Царстві Його Слово має правити і діяти. 

Але світові та мирським людям таке не буде подобатись, то ж на нас замість слави буде виливатись неслава, а замість хвали – ганьба. Коли таке відбувається, то ми розуміємо, що все йде відповідно до Божого Слова – точно так, як обіцяв був Господь. Все нормально і правильно, коли відбуваються парадоксальні речі, про які далі каже Христів Апостол – коли ми стаємо: «як обманці, але ми правдиві; як незнані, та познані, як умираючі, та ось ми живі; як карані, та не забиті; як сумні, але завжди веселі; як убогі, але багатьох ми збагачуємо; як ті, що нічого не мають, але всім володіємо». 

Для світу ми – обманці, для Бога і Його Церкви – правдиві. Для світу – незнані, а для Бога та Його Церкви – пізнані. Для світу ми – умираючі, а для Бога та Його Церкви – живі. Для світу ми карані, сумні та убогі, але для Бога та Церкви – ми не забиті, завжди веселі і багатьох збагачуємо. Для світу ми нічого не маємо, але ми всім володіємо – бо все належить Христові, а отже й нам. І найголовніше ми володіємо вічним життям у Божому Царстві. І для нас тепер час приємний, тепер час спасіння! Заради Христа. Амінь. 

Благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога й Отця, і причастя Святого Духа нехай буде зо всіма вами! Амінь (2 Кор. 13:13),

День Св. Йосипа Обручника

  Сьогодні ми згадуємо Св. Йосипа Обручника і дякуємо за нього Господу.  Св. Йосип походив із роду Давида і його Бог обрав за земного опікуна Свого Єдинородного Сина, Ісуса Христа. Св. Йосип був теслею. Він був заручений із Св. Дівою Марією, коли дізнався, що Марія була вагітна. Не бажаючи її знеславити, він хотів її таємно відпустити, але Бог у сні пояснив Йосипові, що Дитина Св. Діви Марії зачата від Святого Духа і ця Дитина - Спаситель світу, Якого Йосип по народженні назве Ісусом. Св. Йосип виявився вірним Божим мужем і виявляв повну опіку і над Св. Дівою і над Дитям Христом - і в Назареті, і в усіх подорожах, і у Віфлеємі, і в Єрусалимі, і в перших переслідуваннях за днів кровожерного царя Ірода, коли Свята Родина змушена була рятувати життя Сина Божого втечею до Єгипту. Існує передання, що Йосип заручився з Марією, будучи вдівцем у літньому віці і незабаром, після відвідин Єрусалиму з дванадцятирічним Ісусом і Дівою Марією, упокоївся у столітньому віці в місті Назареті.

Молитва на День Св. Йосипа Обручника:

Отче Небесний!  Ти обрав Йосипа на опікуна Твого Єдинородного Сина. Благослови усіх земних батьків вірністю до Тебе, аби вони виховували своїх дітей і всіх, хто доручений під їхню опіку, у страхові та любові до Тебе, аби пройшовши це земне життя у вірі, вони в кінці увійшли у життя вічне у Твоєму Царстві. Заради Ісуса Христа, Твого Сина, а нашого Господа і Спасителя. Амінь.

Церква - не добровільна асоціація окремих осіб

 Церква - не добровільна асоціація окремих осіб, які згуртувались для спільних цілей. Вона, радше, надприродне твориво Боже, плацдарм небес на землі. До неї люди "додаються" (Дії 2:41) Божою силою і дією, коли Він діє  через Своє Євангеліє і Таїнства. Стати християнином означає стати членом Церкви. Полишити Христову Церкву означає полишити християнство.

Курт Маркворт, Спасенна істина: доктрина для мирян

День Св. Патрика, місіонера до Ірландії

 Сьогодні ми разом із християнами Заходу, а особливо з ірландцями, згадуємо святого Патрика, місіонера до Ірландії. Він народився у християнській сім’ї приблизно 389 року. Підлітком його захопили в полон ірландці, які напали на його батьківщину і змусили працювати в них пастухом. Через шість років він утік до монастиря у Франції. 432 року його було рукопокладено на єпископа і він повернувся до Ірландії, в якій він провів решту життя, проповідуючи Євангеліє і організовуючи християнські спільноти. У час загрози доктрині про Святу Трійцю, він її наполегливо захищав – трилисник (листок конюшини) використовувався Патриком, як ілюстрація про триєдиність Бога. Донині християни читають його «Сповідь» і проказують його молитви та співають гімни написані цим ревним слугою Господнім, якого Він забрав до Себе приблизно 466 року. Як кажуть мої американські друзі - у день Св. Патрика - всі трохи ірландці.

З молитви Св. Патрика:

Сьогодні я зв'язую себе
Сильним Ім'ям Трійці,
Закликаючи її:
Трьох в Одному та Одного в Трьох.

Зв'язую сьогодні себе ось цим навіки:
Силою віри, Христового воплочення,
Хрищення Його в Йордані,
Смерті Його на хресті для мого спасіння,
Його проривом із гробу в пахощах,
Його підйомом небесною дорогою,
Його приходом в день приречення
Я зв'язую себе сьогодні...

Хрищення немовлят основується на Божому Слові (9)

     Христос виразно говорить про те, що немовлята, яких принесли до Нього, отримують та приймають Боже Царство, тобто прощення гріхів, благодать і вічне спасіння (Марка 10:14; Луки 18:16). І Він додає: "Поправді кажу вам: Хто Божого Царства не прийме, як дитя, той  у нього не ввійде!" А той, хто приймає та має Царство Боже - той справді у числі або зібранні віруючих людей. Бо не можна без віри догодити Богові (Євреїв 11:6) а той, хто не вірує, буде засуджений (Марка 16:16). Через це й обрізання, яке теж робили з малими дітьми, називається ознакою праведності віри (Римлян 4:1). Тому немає жодних сумнівів про те, що у Хрищенні Святий Дух дається також немовлятам. Він чинить і здійснює в них те, що вони отримують Царство Боже, хоча ми й не можемо зрозуміти та осягнути природу цього божественного діла. Бо Хрищення є обмиттям відродження і обновлення Святим Духом, Який рясно виливається на охрищених людей, аби вони, будучи виправданими, ставали спадкоємцями життя вічного (Тита 3:5-7). І приклад Івана Христителя в утробі його матері свідчить про те, що Святий Дух може чинити Своє діло і в немовлятах ще до використання розуму (Луки 1:41). 

Мартін Хемніц, Довідник: служіння, Слово і Таїнства 

Початок Великого посту

 Сьогодні в нас  розпочинається Великий піст. Упродовж днів Великого посту Божі хрищені люди, згадуючи про страждання Христові та Його жертву за наші гріхи й провини, практикують у своїх серцях дисципліну посту: покаяння, молитву, піст і давання милостині. Ця пора - гарна нагода для християнської практики умертвіння плоті, учинками якої є: перелюб, нечистість, розпуста,  ідолослуження, чари, ворожнечі, сварка, заздрість, гнів, суперечки, незгоди, єресі (Галатів 5:19, 20). Великий піст - це час, коли Божі люди з радістю готуються до Пасхи - Світлого Воскресіння Христового (Великодня). Це час, коли Бог Своїми Засобами благодаті: Євангелієм у Слові і Таїнстві дає силу Його людям і  оновлює їхню ревність у вірі та житті. Це час, в який ми молимося, аби нам було дано повноту благодаті, яка належить дітям Божим.

Молитва на початок Великого посту:

     Всемогутній і віковічний Боже!  Ти не зневажаєш жодного Свого творива і прощаєш гріхи усіх розкаяних. Створи в нас чисті та розкаяні серця, щоби оплакуючи власні гріхи і визнаючи власну жалюгідність, ми змогли отримати від Тебе повне прощення та духа тривалого в нашому нутрі Тобою відновленого; через Ісуса Христа, Твого Сина, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Ніч минула, а день наблизився: проповідь на неділю перед Великим постом

           НІЧ МИНУЛА, А ДЕНЬ НАБЛИЗИВСЯ

                (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)           

І це тому, що знаєте час, що пора нам уже пробудитись від сну. Бо тепер спасіння ближче до нас, аніж тоді, коли ми ввірували. Ніч минула, а день наблизився, тож відкиньмо вчинки темряви й зодягнімось у зброю світла. Як удень, поступаймо доброчесно, не в гульні та п'янстві, не в перелюбі та розпусті, не в сварні та заздрощах, але зодягніться Господом Ісусом Христом, а догодження тілу не обертайте на пожадливість!

Слабого в вірі приймайте, але не для суперечок про погляди. Один-бо вірує, що можна їсти все, а немічний споживає ярину. Хто їсть, нехай не погорджує тим, хто не їсть. А хто не їсть, нехай не осуджує того, хто їсть, – Бог-бо прийняв його. Ти хто такий, що судиш чужого раба? Він для пана свого стоїть або падає; але він устоїть, бо має Бог силу поставити його. Один вирізнює день від дня, інший же про кожен день судить однаково. Нехай кожен за власною думкою тримається свого переконання (Римлян 13:11-14:5). 

            Усім… улюбленим Божим, вибраним святим, благодать вам та мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа! (Рим. 1:7) Амінь. 

Дорогі брати і сестри, мине ще тиждень і настане весняне рівнодення – тривалість дня зрівняється із тривалістю ночі, а потім, аж до 22 червня день зростатиме, а ніч ставатиме коротшою. Сонце сходить все раніше, пробуджуватись стає все легше. І все легше стає братись до праці, аби тішитись її плодами та й мати змогу допомогти нужденним (Еф. 4:28).  Як кажуть в народі: «Хто рано встає – тому Бог дає». 

Сьогодні Господь Святий Дух через Апостола Павла нагадує нам про інше пробудження від іншого сну. Він нагадує нам про духовне пробудження від духовного сну. Коли ми в неділю не пробуджуємось, щоб іти до церкви та перебувати у Слові Христовому, тоді ми, навіть, якщо ми встаємо на світанку неділі і виконуємо масу справ – ми насправді спимо. Спимо духовно. 

Духовно сплять усі, хто не знає Христа. Такими були й ми, допоки не увірували. Ми були наче зомбі, які мають який свій порядок денний, що немає нічого спільного з не6есами. Так живе й нині дуже багато людей. Сплячих людей дуже легко впізнати. Апостол Павло наводить шість пороків, що властиві сплячим. 

Він їх парує. Перша пара – гульня і п’янство. Ці два слова поєднані і в житті. Гульня і п’янство – це спосіб життя, коли люди проводять свій час у п’яному розгулі, який може тривати і все життя, і всього декілька днів на тиждень. Я донині з жахом згадую ті роки, коли в сусідньому будинку був розташований «літ-паб», де п’янки, гулянки, п’яні крики, верески та (інколи) навіть бійки могли тривати до самого ранку. 

Такою є типова поведінка сплячих духовно людей – людей, які живуть у ночі гріха, у темряві диявола і смерті. Друга пара пороків: перелюбі розпуста. Дуже часто ця друга пара і навіть третя пара, про яку ми згадаємо пізніше, має своє походження в першій, як написано в Приповістях мудрого Соломона: «В кого «ой», в кого «ай», в кого сварки, в кого клопіт, в кого рани даремні, в кого очі червоні? – У тих, хто запізнюється над вином, у тих, хто приходить попробувати вина змішаного. Не дивись на вино, як воно рум'яніє, як виблискує в келіху й рівненько ллється, – кінець його буде кусати, як гад, і вжалить, немов та гадюка, пантруватимуть очі твої на чужі жінки, і серце твоє говоритиме дурощі...» (23:29-33).

Третя пара пороків, яка теж часто пов’язана з першою, тобто з гульнею і п’нством – сварка і заздрощі. Коли люди пропивають і прогулюють і час, і гроші, і здоров’я, то в них залишаються саме сварки і заздрощі. Ця жахлива пара може бути і не в гультяїв та пияків, але найчастіше трапляється саме в їхньому середовищі – середовищі сплячих людей. 

Апостол кличе нас пробуджуватись. Хтось може сказати: «А хіба християнин може духовно спати?» Може, якщо поступиться плоті. У саду Гетсиманському Господь просив учнів: «Пильнуйте й моліться, щоб не впасти в спокусу, бадьорий-бо дух, але немічне тіло!» (Мр. 14:38). Ми знаємо, що Апостоли позасинали і потім спокусились. Наші тіла – не сильніші від тіл Апостолів і ми теж можемо засинати в наших київських і не-київських садах. 

Тож слова Апостола спрямовані і до нас. Пора, каже він, нам уже пробудитись від сну. . Бо тепер спасіння ближче до нас, аніж тоді, коли ми ввірували. До нас на цілий тиждень від минулої неділі, любі брати і сестри, наблизився день – день повернення нашого розп’ятого і воскреслого Господа у славі. 

Ми поки-що живемо в цьому злому та лукавому віці, який Господь Святий Дух порівнює з ніччю. І саме ночі властиві оті три пари пороків відкидати які нас кличе Бог. Коли Господь нас пробудив, то ми вже не можемо бути сплячими, які не часто не усвідомлюють, що коять. Натомість Апостол кличе нас зодягатись у зброю світла, яка не лише захищатиме нас від учинків темряви, але й сяятиме для інших людей. 

Через це поступаймо не в пороках, а доброчесно або ж як ще можна перекласти грецьке слово «евсхімонос» – гідно – так як личить дітям Божим. Марно шукати сили для такої поведінки в самих собі. Апостоли в саду Гетсиманському як не силились, але позасинали. Недарма у пору Великого посту колись цитували слова митрополита Володимира про те, що головне в піст не їсти ближніх. 

Коли ми думаємо, що ми зможемо вистояти проти земних спокус, проти учинків плоті власними силами, то ми заснемо, ми впадемо у спокусу і будемо «їсти» своїх ближніх, руйнувати їх своїми вчинками темряви. Тож Апостол кличе нас зодягнутися у Христа. А як ми зодягаємось у Христа. Апостол пояснює: «Ви всі – сини Божі через віру в Христа Ісуса! Бо ви всі, що в Христа охристилися, у Христа зодягнулися!» (Гал. 3:26, 27). 

Але коли ми зодягнуті у Христа, тоді як каже в іншому місці Апостол: «І живу вже не я, а Христос проживає в мені. А що я живу в тілі тепер, живу вірою в Божого Сина, що мене полюбив, і видав за мене Самого Себе» (Гал. 2:20). Ось що означає бути зодягнутим у зброю світла – бути зодягнутим у Ісуса Христа – вірувати в Сина Божого. 

Без віри сподіватися вистояти перед спокусами ночі, злого, лукавого віру – марна річ. Бо без віри означає без Христа. А життя без Христа – це життя раба гріха, диявола і смерті. Наша плоть не лише слабка. В нашій плоті живе гріх. Навіть віруючі люди грішать мимоволі. А що говорити про тих, хто живе без віри в Христа, тобто без Христа? 

І навпаки – «Я все можу в Тім, Хто мене підкріпляє, в Ісусі Христі», – пише Апостол Павло в Посланні до филип’ян (4:13). І коли ми зодягнуті у зброю світла, у Христа – коли Христос живе у нас, тоді ми можемо жити доброчесно. Коли ми віруємо в Христа – тоді ми можемо жити гідно. Бо тоді живемо вже не просто ми, а в нас живе Христос. 

Як бачимо для доброчесного, гідного життя перед Богом, у очах Божих, достатньо віри в Христа. Де є ця віра – істинна віра, там не буде гульні з п’янками, перелюбу з розпустою, сварок із заздрощами, а буде щоденне життя покаяння та любові до ближнього. Для цього достатньо лише віри в Христа. А без віри в Христа це не можливо. 

До повернення Христа у славі залишається все менше днів. Тож чим менше днів – тим більшою має бути наша віра. Самі ми її збільшити не можемо, бо й не ми її створили. Віра – це дар Святого Духа. І лише Господь цю віру побільшує – через Христове Євангеліє, через Христові істинні тіло та кров у Святій Євхаристії.  В неділю Він пробуджує нас тілесно, аби пробуджувати та покріплювати нас духовно. 

Проте не всі люди є міцними у вірі.  Завтра в Україні в багатьох церквах, як і в нашій, починається пора Великого посту. Для багатьох християн – це пора зміни дієти і на ту зміну дієти певні християни покладають досить великі сподівання духовного зросту. 

Ми знаємо, що духовний зріст і зміцнення можливі лише Божою благодаттю. І Бог визначив, що Його засобами благодаті та духовного зміцнення Його дітей є не пісні продукти, а Його святе Євангеліє у Слові і Таїнстві. Подібні люди були і в апостольські часи. Подібні люди будуть допоки наш Господь не повернеться у славі. 

Апостол кличе нас до таких християн ставитись із лагідністю. Дієта не може бути причиною для глузування чи принижень. Взагалі ніщо не може бути підставою для глузування чи принижень. «Один-бо вірує, що можна їсти все, а немічний споживає ярину»,  – каже Апостол. Немічні, тобто слабкі у вірі, вважають, що спасіння якоюсь мірою залежить від їжі, зміни дієти тощо. Сильні у вірі так не думають. Сильні у вірі у всьому, що стосується спасіння, уповають тільки на Христа. 

Проте сильні у вірі не будуть сперечатись із слабкими про дієту: що їсти, скажімо у Великий піст або що тоді пити чи не пити. Це не тема для дискусій віруючих людей – що хочеш, те і їж. Для нас це – не проблема. Для нас важливо, аби ти вірував/вірувала в Христа. Бо, як каже в іншому місці наш Апостол: «Їжа ж нас до Бога не зближує: бо коли не їмо, то нічого не тратимо, а коли ми їмо, то не набуваєм нічого. Але стережіться, щоб ця ваша воля не стала якось за спотикання слабим!» (1 Кор. 8:8, 9). 

            Як і в Нагірній проповіді наш Господь кличе нас не судити, так само й Христів Апостол кличе сьогодні нас: «Ти хто такий, що судиш чужого раба? Він для пана свого стоїть або падає; але він устоїть, бо має Бог силу поставити його». Не ми пани над слабкими християнами, а Бог. І Господь має силу покріпити віру такого християнина і зробити його сильним у вірі. 

            Це саме стосується і днів. У наш час є такі християни, які вважають, що слід святкувати суботу. Такі були і за днів Апостола Павла. Апостол каже: «Один вирізнює день від дня, інший же про кожен день судить однаково. Нехай кожен за власною думкою тримається свого переконання». Слабші прив’язуються до їжі, до днів і до такого подібного. Сильні горнуться до Христа у Слові і Святій Вечері. 

            Змінити цього наші дискусії не зможуть. Змінити це Своїм Словом може лише Господь, Який кличе нас ставитись із терпеливістю, лагідністю та повагою до тих християн, які мають інші переконання. Подібного ставлення до себе, звісно, повинні очікувати й ми, як і наш Господь каже: «Тож усе, чого тільки бажаєте, щоб чинили вам люди, те саме чиніть їм і ви. Бо в цьому Закон і Пророки» (Мт. 7:12). Головне – не спати духовно, а бути пробудженим і зодягнутим у Ісуса Христа, тобто вірувати в Сина Божого. Заради Нього. Амінь. 

Благодать Господа нашого Ісуса Христа нехай буде зо всіма вами! Амінь (Рим. 16:24).

Переспів Тарасом Шевченком Псалма 53

                                                                                                                                                                         

       Боже, спаси, суди мене

Ти по Своїй волі.

Молюсь, Господи, внуши їм

Уст моїх глаголи.

Бо на душу мою встали

Сильнії чужії,

Не зрять Бога над собою,

Не знають, що діють.

А Бог мені помагає,

Мене заступає

І їм правдою Своєю

Вертає їх злая.

Помолюся Господеві

Серцем одиноким

І на злих моїх погляну

Незлим моїм оком.

Обітниця здобуде перемогу

 Обітниця Євангелія завжди воює проти сумніву Закону. Хоча сумнів і задіяний у битву проти обітниці, обітниця врешті-решт здобуде перемогу.

Мартін Лютер

Вівці і козли: проповідь на 9-у неділю по Богоявленні

                                            ВІВЦІ І КОЗЛИ

                         (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

           Коли ж прийде Син Людський у славі Своїй, і всі Анголи з Ним, тоді Він засяде на престолі слави Своєї. І перед Ним усі народи зберуться, і Він відділить одного від одного їх, як відділяє вівчар овець від козлів. І поставить Він вівці праворуч Себе, а козлята – ліворуч. Тоді скаже Цар тим, хто праворуч Його: «Прийдіть, благословенні Мого Отця, посядьте Царство, уготоване вам від закладин світу. Бо Я голодував був – і ви нагодували Мене, прагнув – і ви напоїли Мене, мандрівником Я був – і Мене прийняли ви.  Був нагий – і Мене зодягли ви, слабував – і Мене ви відвідали, у в'язниці Я був – і прийшли ви до Мене». Тоді відкажуть Йому праведні й скажуть: «Господи, коли то Тебе ми голодного бачили – і нагодували, або спрагненого – і напоїли? Коли то Тебе мандрівником ми бачили – і прийняли, чи нагим – і зодягли? Коли то Тебе ми недужого бачили, чи в в'язниці  – і до Тебе прийшли?»  Цар відповість і промовить до них: «Поправді кажу вам: що тільки вчинили ви одному з найменших братів Моїх цих, – те Мені ви вчинили». Тоді скаже й тим, хто ліворуч: «Ідіть ви від Мене, прокляті, у вічний огонь, що дияволові та його посланцям приготований.  Бо Я голодував був – і не нагодували Мене, прагнув – і ви не напоїли Мене,  мандрівником Я був – і не прийняли ви Мене, був нагий – і не зодягли ви Мене, слабий і в в'язниці – і Мене не відвідали ви». Тоді відкажуть і вони, промовляючи: «Господи, коли то Тебе ми голодного бачили, або спрагненого, або мандрівником, чи нагого, чи недужого, чи в в'язниці – і не послужили Тобі?» Тоді Він відповість їм і скаже: «Поправді кажу вам: чого тільки одному з найменших цих ви не вчинили, – Мені не вчинили!» І ці підуть на вічную муку, а праведники – на вічне життя (Євангеліє від Св. Матвія 25:31-46). 

            Божій Церкві,.. посвяченим у Христі Ісусі, покликаним святим, .. благодать вам і мир від Бога Отця нашого й Господа Ісуса Христа!  (1 Кор. 1:2, 3) Амінь. 

Дорогі брати і сестри, всі ми маємо уявлення про суд. Якщо комусь не доводилось стояти перед суддею особисто, то про суд можна було прочитати в книгах або, в крайньому разі, побачити суд у якомусь фільмі. Врешті-решт, існують навіть цілі телепрограми, які показують уявні судові процеси з суддями, прокурорами, позивачами, відповідачами та свідками, яких грають актори. 

Людський суд включає обвинувачення, захист, заслуховування свідків і вирок судді. Деякі судові процеси, як ми часто бачимо в нашій країні, можуть тягнутись роками. Обвинувачених роками тримають в СІЗО, а на суди інколи не з’являються прокурори або суди переносяться на певний час з якихось інших причин. 

Ми часто чуємо нарікання на українські суди не лише від українців, але й від послів провідних країн світу, в яких правосуддя діє, як добре налагоджений годинниковий механізм. Але попри це ми всі маємо досить добре уявлення про те, як мають суди функціонувати, адже в наші серця, як і в серце кожної людини, записаний Закон Божий, який до нас промовляє через наше сумління, через нашу совість, яка, втім, теж вражена гріхом. 

В будь-якому разі всі люди розуміють, що суд повинен бути справедливим. На суді має лунати обвинувачення, на суді людина має право захиститись. І лише тоді суддя може і повинен винести об’єктивний вирок про те, винна та чи інша людина чи ні. До вироку суду, як ми знаємо, діє презумпція невинності і ніхто не може називати когось злочинцем.  Приблизно так діє людська система правосуддя.

Сьогодні Євангеліє нам розповідає про Суд Божий і то не просто про суд Божий, який триває постійно в цьому світі – а про Останній Суд, який люди ще часто називають Страшним Судом.  Цей суд зображено на багатьох фресках та іконах. І він зображується дуже подібним до тих судів, які є в цьому світі. 

Дуже часто ці зображення показують Бога, як Суддю,  Який судить все людство за тими ділами, які робили люди. Бог, відповідно до уявлень багатьох іконописців, художників і їхніх учителів з церковних кафедр, буде судити світ відповідно за ділами і подібно до людського Судді, оголошуватиме вирок  та відправлятиме одну людину в рай, а іншу – в пекло. 

Проте Господь у Своєму Євангелії показує нам зовсім іншу картину Останнього Суду, ніж ми часто бачимо на різних зображеннях, до виготовлення яких причетні люди. Останній Суд настане тоді, каже Господь, коли Він повернеться у Своїй славі Своїй і всі ангели з Ним. Це не буде прихід Сина Божого, як у Віфлеємі, у покорі, у яслах. Не буде хорів ангельських лише над віфлеємськими полями. 

Перший прихід Сина Людського  у Його Різдві, пройшов для світу майже непоміченим. Але повернення Христа у славі не пропустить ніхто ані з живих, ані з мертвих. Боже Слово каже, що воскреснуть усі без винятку люди. А Христос Господь сяде на престолі слави Своєї. Престол Христів – престол Царя і престол Судді. 

Перед Христом будуть зібрані всі народи землі. Раніше Господь дав Велике Доручення Своїй Церкві: «Ідіть, і навчіть всі народи» (Мт. 28:19), «Ідіть по цілому світові, та всьому створінню Євангелію проповідуйте!» (Мр. 16:15). Тепер час навчання всіх народів, час проповіді Євангелія людству закінчився. Настав час суду. 

            Та суд не відбувається, як ми бачимо так, як відбуваються людські суди. Христос виступає водночас і Суддею, і Захисником, і Прокурором. Він не викликає людину за людиною, свідка за свідком. Він діє по-іншому. Христос відділить «одного від одного їх, як відділяє вівчар овець від козлів».  Всі народи розділені лише на дві групи. «І поставить Він вівці праворуч Себе, а козлята – ліворуч». 

            Нікого не будуть відділяти на основі його аргументів чи контр-аргументів на Божому Суді. Поділ відбуватиметься без всякого обговорення. Цар Христос перебуватиме в центрі Суду на Своєму престолі слави. А що буде з народами, які будуть розділені на вівці та на козлята? «І поставить Він вівці праворуч Себе, а козлята – ліворуч» – описує Свої дії наш Господь. 

            До Останнього Суду і вівці, і козлята, і пшениця, і кукіль змішані і ходять одним світом. Але на Останньому Суді Господь відділить овечок від козлів, пшеницю від кукілю, віруючих від невіруючих і поставить віруючих праворуч Себе, а невіруючих ліворуч від Себе, бо вівці тут – це ті, що роблять діла віри, які Господь визнає такими, що робляться для Нього. А козлята – це ті, хто не спромігся бодай на одне діло для Сина Божого. 

            І ось перед Господом Христом, Христом- Царем зібрані і розділені усі народи – на дві воістину глобальні групи. В одній групі – вівці, в іншій – козлята. В одній групі віруючі, в іншій – невіруючі. Отже, Суд продовжується.  Можливо, зараз почнеться викликання одного за одним віруючих і їхній допит? 

            Ніякого допиту ми не бачимо! Цар просто скаже Своїм віруючим:» «Прийдіть, благословенні Мого Отця, посядьте Царство, уготоване вам від закладин світу. Бо Я голодував був – і ви нагодували Мене, прагнув – і ви напоїли Мене, мандрівником Я був – і Мене прийняли ви.  Був нагий – і Мене зодягли ви, слабував – і Мене ви відвідали, у в'язниці Я був – і прийшли ви до Мене». 

            Допиту немає. Є лише похвала з уст Самого Ісуса! Суд відбувся раніше, коли відбулося проголошення Богом віруючих праведними. Виправдальний вирок пролунав для віруючих у мить нашого навернення, у ту мить, коли Господь Святий Дух створив у наших серцях віру в Сина Божого. 

            Ми виправдані в Ім’я Ісуса, бо Ісус забрав на Себе всі наші гріхи і провини. Він обмив їх усі Своєю святою і невинною кров’ю. Він поніс повну кару за гріхи цілого світу, померши на хресті Голгофи, як Агнець Божий – досконала жертва за гріхи цілого людства. І Він воскрес, аби віруючі в Нього були виправдані, проголошені праведними самою вірою в Нього. Тож на суді віруючих і праведних Господь хвалить. 

            А за що Він хвалитиме нас, любі віруючі? За діла віри. Не за якісь величні подвиги та витрати, а за ті діла, до яких нас спонукає віра Христова. Адже віра чинна любов’ю, зокрема до одновірців, до віруючих у Христа, яких Господь називає найменшими братами Його, як і Сам Він каже: «Моя мати й брати Мої – це ті, хто слухає Боже Слово, і виконує!» (Лк. 8:21).  Віруючі – брати Ісуса. Віруючі – праведники, адже наша віра в Ісуса зараховується нам у праведність. 

            Ця віра не шукає якихось подвигів, а виявляє любов до всіх людей і насамперед – до одновірців. Ці діла настільки прості, що у світу не викликають захоплення. Нагодувати голодного віруючого, напоїти спрагненого християнина, прийняти проповідника, в якого немає де і за що спинитись, одягнути нагого брата, провідати хворого християнина, і прийти до в’язниці, в яку вкинули віруючого за його відданість Христові – ось діла, за які хвалить Господь віруючих. 

            Бо таким чином ми насправді годуємо, напоюємо, одягаємо, приймаємо в гості, провідуємо Христа та відвідуємо Христа у в’язниці. Всі ці діла робляться спонтанно, не з бажання заслужити прощення гріхів і вічне життя, а внаслідок прощення та виправдання, отриманого через саму віру в Христа.  

            Бачите, як праведники дивуються з похвали Христової. «Коли-то»,  – питаються вони, «ми тобі так послужили? Ми й не помітили. Ми й уваги не звернули, що служили Тобі, Царю Небесний».  Ось так діє віра. Вона не шукає діла, як заслужити похвалу Бога. Вона рухає віруючих, яких Бог проголосив виправданими заради Ісуса, до служіння ближнім, у яких живе Христос. І ми служимо, служимо спонтанно, служимо, навіть не здогадуючись, що цим служимо Господу, не рахуючи діл, а шукаючи лише те, як ми можемо допомогти у потребі, забуваючи про те, що вже для когось зробили і як комусь там допомогли. 

А в кінці ми почуємо це чудове запрошення від нашого Царя Христа: «Прийдіть, благословенні Мого Отця, посядьте Царство, уготоване вам від закладин світу». Він нас запросить царювати разом із Ним у Його славному Царстві, яке Бог приготував нам ще від закладин світу. Як прагнемо ми того дня, коли нарешті увійдемо в Христове Царство слави. 

Проте наше сьогоднішнє Євангеліє – про Суд. І Суд таки відбувається – над козлятами, тобто над невіруючими. Суддя проголошує їм вирок: «Ідіть ви від Мене, прокляті, у вічний огонь, що дияволові та його посланцям приготований.  Бо Я голодував був – і не нагодували Мене, прагнув – і ви не напоїли Мене,  мандрівником Я був – і не прийняли ви Мене, був нагий – і не зодягли ви Мене, слабий і в в'язниці – і Мене не відвідали ви». 

Вони теж приголомшені, бо Христа вони ніколи не бачили. Якби ж то вони бачили Христа у славі, то служили б Йому так само, як служили усім вищим можновладцям цього світу. Господь Цар Христос називає невіруючих проклятими, бо вони відкидали Христа, а з Ним і відкидали Христових братів – віруючих, зневажаючи і Господа, і тих, хто в Христа вірує.  Вони вважали проповідників Євангелія за нерозумних і ніколи не вважали їхню проповідь за послання від Царя над царями. Тож вони й не бачили потреби служити Христовим братам. 

Навіть у час Останнього Суду вони залишаються у своєму сліпому невірстві і впертості та не визнають свого жахливого гріха, який коштує їм тепер вічного життя, а навпаки спрямовує їх до вічних мук у аду. Адже їхні питання до Христа звучать так, наче то Він Сам винен, що вони Його не бачили у менших Христових братах – у християнах.  Але тепер час благодаті минувся і настав час суду і вічність аду. 

Господь завершує Своє послання для нас сьогодні такими словами: «І ці підуть на вічную муку, а праведники – на вічне життя». Слава Господу, що Він покликав нас до вічного життя. Хай Господь збереже нашу віру непохитною до самого кінця! І хай Господь благословить працю Його Церкви, аби все більше українців були названі благословенними Отця Небесного і отримали запрошення від Христа Царя увійти в Царство, уготоване праведним від закладин світу. Заради Христа. Амінь. 

Благодать Господа нашого Ісуса нехай буде з вами! (1 Кор. 16:23) Амінь.