ВІВЦІ І КОЗЛИ
(Нарис проповіді пастиря В’ячеслава
Горпинчука)
Коли ж прийде Син Людський у славі Своїй, і всі Анголи з Ним, тоді Він засяде на престолі слави Своєї. І перед Ним усі народи зберуться, і Він відділить одного від одного їх, як відділяє вівчар овець від козлів. І поставить Він вівці праворуч Себе, а козлята – ліворуч. Тоді скаже Цар тим, хто праворуч Його: «Прийдіть, благословенні Мого Отця, посядьте Царство, уготоване вам від закладин світу. Бо Я голодував був – і ви нагодували Мене, прагнув – і ви напоїли Мене, мандрівником Я був – і Мене прийняли ви. Був нагий – і Мене зодягли ви, слабував – і Мене ви відвідали, у в'язниці Я був – і прийшли ви до Мене». Тоді відкажуть Йому праведні й скажуть: «Господи, коли то Тебе ми голодного бачили – і нагодували, або спрагненого – і напоїли? Коли то Тебе мандрівником ми бачили – і прийняли, чи нагим – і зодягли? Коли то Тебе ми недужого бачили, чи в в'язниці – і до Тебе прийшли?» Цар відповість і промовить до них: «Поправді кажу вам: що тільки вчинили ви одному з найменших братів Моїх цих, – те Мені ви вчинили». Тоді скаже й тим, хто ліворуч: «Ідіть ви від Мене, прокляті, у вічний огонь, що дияволові та його посланцям приготований. Бо Я голодував був – і не нагодували Мене, прагнув – і ви не напоїли Мене, мандрівником Я був – і не прийняли ви Мене, був нагий – і не зодягли ви Мене, слабий і в в'язниці – і Мене не відвідали ви». Тоді відкажуть і вони, промовляючи: «Господи, коли то Тебе ми голодного бачили, або спрагненого, або мандрівником, чи нагого, чи недужого, чи в в'язниці – і не послужили Тобі?» Тоді Він відповість їм і скаже: «Поправді кажу вам: чого тільки одному з найменших цих ви не вчинили, – Мені не вчинили!» І ці підуть на вічную муку, а праведники – на вічне життя (Євангеліє від Св. Матвія 25:31-46).
Божій Церкві,.. посвяченим у Христі Ісусі, покликаним святим, .. благодать вам і мир від Бога Отця нашого й Господа Ісуса Христа! (1 Кор. 1:2, 3) Амінь.
Дорогі брати і сестри, всі ми маємо уявлення про суд. Якщо комусь не доводилось стояти перед суддею особисто, то про суд можна було прочитати в книгах або, в крайньому разі, побачити суд у якомусь фільмі. Врешті-решт, існують навіть цілі телепрограми, які показують уявні судові процеси з суддями, прокурорами, позивачами, відповідачами та свідками, яких грають актори.
Людський суд включає обвинувачення, захист, заслуховування свідків і вирок судді. Деякі судові процеси, як ми часто бачимо в нашій країні, можуть тягнутись роками. Обвинувачених роками тримають в СІЗО, а на суди інколи не з’являються прокурори або суди переносяться на певний час з якихось інших причин.
Ми часто чуємо нарікання на українські суди не лише від українців, але й від послів провідних країн світу, в яких правосуддя діє, як добре налагоджений годинниковий механізм. Але попри це ми всі маємо досить добре уявлення про те, як мають суди функціонувати, адже в наші серця, як і в серце кожної людини, записаний Закон Божий, який до нас промовляє через наше сумління, через нашу совість, яка, втім, теж вражена гріхом.
В будь-якому разі всі люди розуміють, що суд повинен бути справедливим. На суді має лунати обвинувачення, на суді людина має право захиститись. І лише тоді суддя може і повинен винести об’єктивний вирок про те, винна та чи інша людина чи ні. До вироку суду, як ми знаємо, діє презумпція невинності і ніхто не може називати когось злочинцем. Приблизно так діє людська система правосуддя.
Сьогодні Євангеліє нам розповідає про Суд Божий і то не просто про суд Божий, який триває постійно в цьому світі – а про Останній Суд, який люди ще часто називають Страшним Судом. Цей суд зображено на багатьох фресках та іконах. І він зображується дуже подібним до тих судів, які є в цьому світі.
Дуже часто ці зображення показують Бога, як Суддю, Який судить все людство за тими ділами, які робили люди. Бог, відповідно до уявлень багатьох іконописців, художників і їхніх учителів з церковних кафедр, буде судити світ відповідно за ділами і подібно до людського Судді, оголошуватиме вирок та відправлятиме одну людину в рай, а іншу – в пекло.
Проте Господь у Своєму Євангелії показує нам зовсім іншу картину Останнього Суду, ніж ми часто бачимо на різних зображеннях, до виготовлення яких причетні люди. Останній Суд настане тоді, каже Господь, коли Він повернеться у Своїй славі Своїй і всі ангели з Ним. Це не буде прихід Сина Божого, як у Віфлеємі, у покорі, у яслах. Не буде хорів ангельських лише над віфлеємськими полями.
Перший прихід Сина Людського у Його Різдві, пройшов для світу майже непоміченим. Але повернення Христа у славі не пропустить ніхто ані з живих, ані з мертвих. Боже Слово каже, що воскреснуть усі без винятку люди. А Христос Господь сяде на престолі слави Своєї. Престол Христів – престол Царя і престол Судді.
Перед Христом будуть зібрані всі народи землі. Раніше Господь дав Велике Доручення Своїй Церкві: «Ідіть, і навчіть всі народи» (Мт. 28:19), «Ідіть по цілому світові, та всьому створінню Євангелію проповідуйте!» (Мр. 16:15). Тепер час навчання всіх народів, час проповіді Євангелія людству закінчився. Настав час суду.
Та суд не відбувається, як ми бачимо так, як відбуваються людські суди. Христос виступає водночас і Суддею, і Захисником, і Прокурором. Він не викликає людину за людиною, свідка за свідком. Він діє по-іншому. Христос відділить «одного від одного їх, як відділяє вівчар овець від козлів». Всі народи розділені лише на дві групи. «І поставить Він вівці праворуч Себе, а козлята – ліворуч».
Нікого не будуть відділяти на основі його аргументів чи контр-аргументів на Божому Суді. Поділ відбуватиметься без всякого обговорення. Цар Христос перебуватиме в центрі Суду на Своєму престолі слави. А що буде з народами, які будуть розділені на вівці та на козлята? «І поставить Він вівці праворуч Себе, а козлята – ліворуч» – описує Свої дії наш Господь.
До Останнього Суду і вівці, і козлята, і пшениця, і кукіль змішані і ходять одним світом. Але на Останньому Суді Господь відділить овечок від козлів, пшеницю від кукілю, віруючих від невіруючих і поставить віруючих праворуч Себе, а невіруючих ліворуч від Себе, бо вівці тут – це ті, що роблять діла віри, які Господь визнає такими, що робляться для Нього. А козлята – це ті, хто не спромігся бодай на одне діло для Сина Божого.
І ось перед Господом Христом, Христом- Царем зібрані і розділені усі народи – на дві воістину глобальні групи. В одній групі – вівці, в іншій – козлята. В одній групі віруючі, в іншій – невіруючі. Отже, Суд продовжується. Можливо, зараз почнеться викликання одного за одним віруючих і їхній допит?
Ніякого допиту ми не бачимо! Цар просто скаже Своїм віруючим:» «Прийдіть, благословенні Мого Отця, посядьте Царство, уготоване вам від закладин світу. Бо Я голодував був – і ви нагодували Мене, прагнув – і ви напоїли Мене, мандрівником Я був – і Мене прийняли ви. Був нагий – і Мене зодягли ви, слабував – і Мене ви відвідали, у в'язниці Я був – і прийшли ви до Мене».
Допиту немає. Є лише похвала з уст Самого Ісуса! Суд відбувся раніше, коли відбулося проголошення Богом віруючих праведними. Виправдальний вирок пролунав для віруючих у мить нашого навернення, у ту мить, коли Господь Святий Дух створив у наших серцях віру в Сина Божого.
Ми виправдані в Ім’я Ісуса, бо Ісус забрав на Себе всі наші гріхи і провини. Він обмив їх усі Своєю святою і невинною кров’ю. Він поніс повну кару за гріхи цілого світу, померши на хресті Голгофи, як Агнець Божий – досконала жертва за гріхи цілого людства. І Він воскрес, аби віруючі в Нього були виправдані, проголошені праведними самою вірою в Нього. Тож на суді віруючих і праведних Господь хвалить.
А за що Він хвалитиме нас, любі віруючі? За діла віри. Не за якісь величні подвиги та витрати, а за ті діла, до яких нас спонукає віра Христова. Адже віра чинна любов’ю, зокрема до одновірців, до віруючих у Христа, яких Господь називає найменшими братами Його, як і Сам Він каже: «Моя мати й брати Мої – це ті, хто слухає Боже Слово, і виконує!» (Лк. 8:21). Віруючі – брати Ісуса. Віруючі – праведники, адже наша віра в Ісуса зараховується нам у праведність.
Ця віра не шукає якихось подвигів, а виявляє любов до всіх людей і насамперед – до одновірців. Ці діла настільки прості, що у світу не викликають захоплення. Нагодувати голодного віруючого, напоїти спрагненого християнина, прийняти проповідника, в якого немає де і за що спинитись, одягнути нагого брата, провідати хворого християнина, і прийти до в’язниці, в яку вкинули віруючого за його відданість Христові – ось діла, за які хвалить Господь віруючих.
Бо таким чином ми насправді годуємо, напоюємо, одягаємо, приймаємо в гості, провідуємо Христа та відвідуємо Христа у в’язниці. Всі ці діла робляться спонтанно, не з бажання заслужити прощення гріхів і вічне життя, а внаслідок прощення та виправдання, отриманого через саму віру в Христа.
Бачите, як праведники дивуються з похвали Христової. «Коли-то», – питаються вони, «ми тобі так послужили? Ми й не помітили. Ми й уваги не звернули, що служили Тобі, Царю Небесний». Ось так діє віра. Вона не шукає діла, як заслужити похвалу Бога. Вона рухає віруючих, яких Бог проголосив виправданими заради Ісуса, до служіння ближнім, у яких живе Христос. І ми служимо, служимо спонтанно, служимо, навіть не здогадуючись, що цим служимо Господу, не рахуючи діл, а шукаючи лише те, як ми можемо допомогти у потребі, забуваючи про те, що вже для когось зробили і як комусь там допомогли.
А в кінці ми почуємо це чудове запрошення від нашого Царя Христа: «Прийдіть, благословенні Мого Отця, посядьте Царство, уготоване вам від закладин світу». Він нас запросить царювати разом із Ним у Його славному Царстві, яке Бог приготував нам ще від закладин світу. Як прагнемо ми того дня, коли нарешті увійдемо в Христове Царство слави.
Проте наше сьогоднішнє Євангеліє – про Суд. І Суд таки відбувається – над козлятами, тобто над невіруючими. Суддя проголошує їм вирок: «Ідіть ви від Мене, прокляті, у вічний огонь, що дияволові та його посланцям приготований. Бо Я голодував був – і не нагодували Мене, прагнув – і ви не напоїли Мене, мандрівником Я був – і не прийняли ви Мене, був нагий – і не зодягли ви Мене, слабий і в в'язниці – і Мене не відвідали ви».
Вони теж приголомшені, бо Христа вони ніколи не бачили. Якби ж то вони бачили Христа у славі, то служили б Йому так само, як служили усім вищим можновладцям цього світу. Господь Цар Христос називає невіруючих проклятими, бо вони відкидали Христа, а з Ним і відкидали Христових братів – віруючих, зневажаючи і Господа, і тих, хто в Христа вірує. Вони вважали проповідників Євангелія за нерозумних і ніколи не вважали їхню проповідь за послання від Царя над царями. Тож вони й не бачили потреби служити Христовим братам.
Навіть у час Останнього Суду вони залишаються у своєму сліпому невірстві і впертості та не визнають свого жахливого гріха, який коштує їм тепер вічного життя, а навпаки спрямовує їх до вічних мук у аду. Адже їхні питання до Христа звучать так, наче то Він Сам винен, що вони Його не бачили у менших Христових братах – у християнах. Але тепер час благодаті минувся і настав час суду і вічність аду.
Господь завершує Своє послання для нас сьогодні такими словами: «І ці підуть на вічную муку, а праведники – на вічне життя». Слава Господу, що Він покликав нас до вічного життя. Хай Господь збереже нашу віру непохитною до самого кінця! І хай Господь благословить працю Його Церкви, аби все більше українців були названі благословенними Отця Небесного і отримали запрошення від Христа Царя увійти в Царство, уготоване праведним від закладин світу. Заради Христа. Амінь.
Благодать Господа нашого Ісуса нехай буде з вами! (1 Кор. 16:23) Амінь.
Немає коментарів:
Дописати коментар