ДАРИ ЗІ СТОЛУ
БЛАГОДАТІ
(Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
І, вийшовши звідти, Ісус відійшов у землі тирські й сидонські. І ось жінка одна хананеянка, із тих околиць прийшовши, заголосила до Нього й сказала: «Змилуйся наді мною, Господи, Сину Давидів, – демон тяжко дочку мою мучить!» А Він їй не казав ані слова. Тоді учні Його, підійшовши, благали Його та казали: «Відпусти її, бо кричить услід за нами!» А Він відповів і сказав: «Я посланий тільки до овечок загинулих дому Ізраїлевого»... А вона, підійшовши, уклонилась Йому та й сказала: «Господи, допоможи мені!» А Він відповів і сказав: «Не годиться взяти хліб у дітей, і кинути щенятам»... Вона ж відказала: «Так, Господи! Але ж і щенята їдять ті кришки, що спадають зо столу їхніх панів». Тоді відповів і сказав їй Ісус: «О жінко, твоя віра – велика, нехай буде тобі, як ти хочеш!» І тієї години дочка її видужала (Євангеліє від Св. Матвія 15:21-28).
Благодать вам і мир! (1 Сол. 1:1) Амінь.
Дорогі брати і сестри, гріх, який живе у нас, спонукає нас не цінувати привілеї, які ми маємо. Якщо перефразувати приказку, то ми лише тоді можемо зрозуміти, яку цінність мали, коли її втрачаємо. Найбільший привілей, який мають люди на землі – проповідь непомильного Божого Слова, непофальшованого Євангелія. Поки воно є і проповідується, нам здається, що так буде завжди і нехтуємо ним, а потім, коли припиняється євангельська проповідь і закриваються церкви, починаємо розуміти, що ми втратили.
Ізраїль був привілейований народом – він був обраним народом Божим. Ніякий інший народ не був настільки благословенний Богом, як юдеї. Вони мали обітницю, що з юдеїв прийде Спаситель світу. Як про них каже Апостол Павло в Посланні до римлян: «Кажу правду в Христі, не обманюю, як свідчить мені моє сумління через Духа Святого, що маю велику скорботу й невпинну муку для серця свого! Бо я бажав би сам бути відлучений від Христа замість братів моїх, рідних мені тілом; вони – ізраїльтяни, що їм належить синівство, і слава, і заповіти, і законодавство, і Богослужба, і обітниці, що їхні й отці, і від них же тілом Христос, що Він над усіма Бог, благословенний, навіки, амінь» (9:1-5).
Павло каже, що він має велику скорботу і невпинну муку для свого серця через те, що його брати по тілу, ізраїльтяни, відлучилися від Христа. Вони відреклися від Месії, Який прийшов до них. Вони відкинули Його, а з ним і спасіння, і воскресіння, і вічне життя. Вони мали би тішитись привілеєм походження від Авраама і належності до таких славних предків повіки віків. Але ж вони відкинули Христа і Його Євангеліє, тож і доля їхня – з усіма нерозкаяними.
Так і багато наших братів і сестер з українського народу, на жаль, донині відкидають Христа, не слухають Євангелія, нехтують євангельською проповіддю і так само залишаються у нерозкаяності та невірстві. І вони так само розділяють долю тих ізраїльтян, що відкинули Христа. І в нас, любі віруючі теж має бути мука в наших серцях і велика скорбота за всіх невіруючих наших співгромадян, невіруючих родичів і друзів.
Сьогодні наше Євангеліє розпочинається зі слів про те, як наш Господь відійшов із ізраїльського краю «у землі тирські й сидонські». Син Божий інколи шукав самотності від людей, коли потребував відпочинку. А інколи Він ішов від Свого народу, коли серед юдеїв наростало бажання Його знищити і припинити Христову спасенну місію. Чимала кількість юдеїв відкидала привілей бути Божим народом. Або ж хотіла бути Божим вибраним народом без Христа, тобто без Бога. Бо коли немає Христа, то й немає милостивого та люблячого Бога. Немає Отця без Христа, але є суворий Суддя.
Але навіть там, у чужому краї про Господа знають. «І ось жінка одна хананеянка, із тих околиць прийшовши, заголосила до Нього й сказала: «Змилуйся наді мною, Господи, Сину Давидів, – демон тяжко дочку мою мучить!» Як часто ми не цінуємо привілей, а марнуємо наш час і зокрема день Господній, неділю, на якісь дурниці.
Замість того, аби радо слухати Боже Слово та його вивчати, замість того, аби поклонятись Господу, ми знаходимо для себе в святий день масу непотрібної праці. Замість того, аби шанувати проповідь Божого Слова, ми шануємо якісь ігри, змагання, або фільми. Саме так ми марнуємо шанси покріпити нашу віру. Саме так ми марнуємо шанси спастись до життя вічного.
Як ми бачимо наша жінка ханаанеянка своїх шансів не марнувала. Ми це бачимо з того, як вона звертається до Божого Сина. Вона чекала на Його прихід. А як вона могла чекати на Його прихід? Вона вірувала в Сина Божого! Послухайте, як вона до Христа звертається! «Господи, Сину Давидів», – каже вона.
Не «Ісусе», не «Назарянине» каже вона. А саме ці слова «Господи, Сину Давидів». Це слова, які свідчать про те, що Ісус – Господь, давно обіцяний Спаситель світу, найвеличніший Син Давида, царюванню Якого не буде кінця. Ось яка її віра. А звідки ця віра взялася?
Звісно, що її в серці цієї жінки створив Господь Святий Дух. Так само, як Він створив її і у ваших серцях, любі брати і сестри, і в моєму серці. Як Він її створив? Через проповідь обітниці, через проповідь Євангелія. Як написано: «Віра – від слухання, а слухання – через Слово Христове… По всій землі їхній голос пішов, і їхні слова в кінці світу!» (Рим. 10:17, 18).
Слова проповідників Євангелія дійшли і в її кінець світу. Хоча й Тир і Сидон розташовані неподалік від Єрусалиму, та все-таки то землі поганські. Але хоча то землі поганські, щонайменше від часу Давида в них вже проповідувалось Боже Слово, адже Божі люди, які працювали та торгували із мешканцями Тиру і Сидону розповідали їм про Христа грядущого.
Так само як і ми розповідаємо про Христа тим людям, з якими ми маємо наші щоденні та рутинні зустрічі – нашим друзям, нашим колегам і колежанкам, родичам, друзям і знайомим. І таке послання діє. Адже коли ми промовляє Слово Христове, а інші нас слухають, то через таке промовляння і слухання діє Господь Святий Дух, Який Сам попіклується про те, аби Слово Його вчинило те, для чого його послав Бог.
Наша жінка-ханаанеянка просить в Господа милості. «Змилуйся наді мною», – благає вона. Вона знає, що Ісус – милостивий, сповнений любові до людей. Невіруюча людина так на Христа не дивиться. Про фальшиву віру і релігійність невіруючих каже Апостол Яків, що їхня віра так як у демонів. «Демони вірують, і тремтять», – каже він.
Чому вони тремтять? Бо вони не бачать у Христі Спасителя. А бачать Суддю. Так само й неістинні віруючі вірують, коли бачать у Христі свого суворого суддю. Але коли є віра, то віра навчає і спонукає серце бачити у Христі Бога милостивого – Бога, Який співчуває нам, Який любить нас, бідних грішників, прагне нам допомогти і найголовніше – прощає наші гріхи і дає нам вічне життя у Його святому Царстві.
Ось такого Господа Христа бачить перед собою жінка-ханаанеянка. Їй потрібна Христова милість. Вона сповідує, що Він – Господь милостивий і всемогутній. Вона чула про Нього і про те, як Він зцілював інших людей. Тож, коли вона дізналась, що Ісус у її краї, вона одразу прийшла до Нього по допомогу. Її доньку тяжко мучив демон, а Ісус демонів проганяв і приносив людям визволення від їхньої жахливої влади і їхніх тортур. Як і ми звертаємось до Господа по допомогу у наших бідах, турботах і навіть повсякденних клопотах. Ісус – Той, до Кого слід звертатись завжди, в біді і в радості, в горі, і в щасті. Він завжди виявляє до нас Свою милість.
Проте тут, здається, що Ісус відмовляється допомогти бідній жінці. Бо «Він їй не казав ані слова». На її прохання Ісус відповідав мовчанкою. Але й жінка не вгавала так, що навіть учні, стомлені від її голосних благань, просили Христа щось зробити, бо, казали вони «кричить услід за нами!»
Слова, які Господь промовляє у відповідь Своїм учням – це слова, які засвідчують про незмінність Його місії. Божий план залишався незмінним. Ісус прийшов не заради великих чуд по всьому світові, як-то часто люблять поробляти різні фальшиві пророки та учителя. Місія Христа – інша і незмінна. ««Я посланий», – каже Він, «тільки до овечок загинулих дому Ізраїлевого»... Хоча Ізраїль вже відкинув Його, Ісус далі любить Свій народ і прагне спасти Своїх овечок. Господь – Пастир Добрий.
Але й жінка не вгаває. Вона вклоняється Йому як Господу і благає про поміч. Вона впевнена, що її прохання не завадить місії Ісуса посеред Ізраїлю. Тож і наступні слова Спасителя про те, що не годиться брати хліб зі столу дітей і кидати його цуцикам. Служіння Христове і всі Його благословення призначались насамперед загубленим вівцям Ізраїля, а вже потім усім народам світу, а не навпаки і навіть не тим язичникам, які слухали те, що проповідують вірні Богові ізраїльтяни.
І наша жінка погоджується з Христом. Звісно ж це так. Проте навіть цуцикам дістаються крихти, які падають зі столу панів. Яка чудова віра цієї жінки. Вона виявляється у всій силі своїй і у всій своїй красі. Вона не протестує проти місії Христа. Горе і біда жінки не затуманюють її віри і її вух до Христових слів. Вона слухає Христові слова уважно.
Вона перебуває у словах Ісуса і розуміє їх правильно. Так може розуміти Христа і Його Слова лише віруюча людина, людина, яка любить Боже Слово, і як Марія, береже його у своєму серці. Ісус таку віру бачить і цінує. Тож Він промовляє: ««О жінко, твоя віра – велика, нехай буде тобі, як ти хочеш!»
І сталося чудо. «Тієї години дочка її видужала». Все сталося за вірою жінки – за великою вірою жінки не-ізраїльтянки, а ханаанеянки, яка хотіла мати всього крихту із столу пані – із столу благодаті Старозаповітної Церкви. І вона отримала щедру крихту благодаті – невимовної Божої любові у Христі.
Ми живемо в Новозаповітній Церкві, де ми через Христа, Його жертву на хресті, смерть, воскресіння і вознесіння – через Його діло спасіння «вибраний рід, священство царське, народ святий, люд власности Божої, щоб звіщали чесноти Того, Хто покликав… (нас) із темряви до дивного світла Свого, колись ненарод, а тепер народ Божий, колись непомилувані, а тепер… (ми) помилувані!» (1 Петр. 2:9, 10).
Для нас накритий стіл – стіл благодаті у Слові і в Таїнстві. Цінуймо цю поживу, в якій ми маємо прощення гріхів, праведність, воскресіння і вічне життя. Цінуймо свій привілей бути дітьми Божими з благодаті. І хай наша віра буде теж велика. Заради Христа. Амінь.
Благодать Господа нашого Ісуса
Христа нехай буде з вами. Амінь! (1 Сол. 5:28).
Немає коментарів:
Дописати коментар