День Св. Апостола Андрія Первозванного

 Сьогодні ми дякуємо Господу за святого Апостола Андрія Первозванного. Св. Андрій, брат Симона Петра, народився у галілейському селі Віфсаїді. Будучи учнем Св. Івана Христителя, Андрій став першим з Ісусових учнів (Івана 1:35-40).  В Євангеліях його ім'я з'являється на початку списків Дванадцятьох. Саме він познайомив свого брата Симона з Ісусом (Івана 1:14-42). В повному сенсі цього слова він був першим місіонером у рідному краї, а також закордоном (Івана 12:20-22).     Передання свідчить, що Андрія було замучено на хресті у формі літери Х. Вважається, що 357 року по Р. Х. його тіло було перенесено до церкви Всіх Апостолів у Константинополі, а згодом перенесено до собору в Амалфі, в Італії.  Повість Врем'яних літ, наш давньоруський літопис, зазначає, що Св. Апостол Андрій Первозванний побував і на київській землі. Наш Український Лютеранський Служебник згадує про Св. Андрія Первозванного в гімні 119 "Понад крик юрби і гамір":

Так колись Андрій апостол
Кинув дім і всю рідню,
І на нашу Україну
Приніс Добру Новину.

     Молитва на День Св. Апостола Андрія Первозванного:

     Всемогутній Боже!  Благодаттю Твоєю Апостол Андрій виявив послух до поклику Твого Сина про те, щоби бути Його учнем. Дай нам також, аби ми слідували в серці і житті  за Господом Ісусом, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

День Св. Ноя, нашого праотця і патріарха віри

  Сьогодні ми дякуємо Господу за Св. Ноя, нашого праотця і патріарха віри. Ной, син Ламеха (Буття 5:30), отримав доручення від Бога збудувати ковчег, у якому його сім'я перебуватиме у безпеці від руйнівних вод спустошливого потопу, який наведе Бог на нечестивий і нерозкаяний світ.  Ной збудував ковчег і почався дощ. Вся земля опинилася під водою, знищуючи "усяку істоту на поверхні землі, від людини аж до скотини, аж до плазуна, і аж до птаства небесного" (Буття 7:23). 

     Після того як вода потопу спала, ковчег зупинився на горі Арарат. Коли Ной визначив, що вже безпечно (а Бог підтвердив це), Ной, його сім'я і всі тварини покинули ковчег. Потім Ной збудував вівтар і приніс жертву подяки Богові за те, що Він спас його сім'ю від знищення. Бог проголосив, що веселка на небі буде знаком Його обітниці про те, що земля більше не буде знищена подібним потопом (Буття 8:20-22; 9:8-17). Ной - праотець усіх існуючих нині людей. Ноя ми згадуємо і вшановуємо за його послух, віруючи, що Бог виконає усе сказане Ним. 

Молитва на День Св. Ноя, нашого праотця і патріарха віри:

Всемогутній і вічний Боже!  Відповідно до Твого суворого суду Ти засудив невіруючий світ через потоп, але відповідно до Твого великого милосердя, Ти вберіг віруючого Ноя і його сім'ю, усього вісім душ. Дай, аби ми завжди перебували в безпеці у святому ковчегові Християнської Церкви, щоб з усіма віруючими в Твою обітницю, ми були проголошені гідними вічного життя; через Ісуса Христа, нашого Господа. Амінь. 

Зі Скарбниці щоденної молитви

Справжні християни

 Ті, що (через молитовні роздуми) роблять Христове життя і Ймення частиною свого власного життя, є справжніми християнами. "Ті, що Христові Ісусові, - розп'яли вони тіло з пожадливостями та з похотями" (Галатів 5:24). Страсті Христові слід сприймати не як словесні формули, а як життя та істину. Так і Св. Павло нас повчає: "Подумайте про Того, хто перетерпів такий перекір проти Себе від грішних, щоб ви не знемоглись, і не впали на душах своїх" (Євреїв 12:3). І Св. Петро: "Коли тілом Христос постраждав за нас, то озбройтеся й ви тією самою думкою".

Мартін Лютер

Переможець успадкує усе: проповідь на неділю Христа-Царя

                    ПЕРЕМОЖЕЦЬ УСПАДКУЄ УСЕ

                             (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

І бачив я небо нове й нову землю, перше бо небо та перша земля проминули, і моря вже не було. І я, Іван, бачив місто святе, Новий Єрусалим, що сходив із неба від Бога, що був приготований, як невіста, прикрашена для чоловіка свого. І почув я гучний голос із престолу, який кликав: «Оце – оселя Бога з людьми, і Він житиме з ними! Вони будуть народом Його, і Сам Бог буде з ними, і Бог кожну сльозу з очей їхніх зітре, і не буде вже смерти. Ані смутку, ані крику, ані болю вже не буде, бо перше минулося!» І сказав Той, Хто сидить на престолі: «Ось нове все творю!» І говорить: «Напиши, що слова ці –  правдиві та вірні!» І сказав Він мені: «Сталося! Я – Альфа й Омега, Початок і Кінець. Хто прагне, тому дармо Я дам від джерела живої води. Переможець наслідить усе, і Я буду Богом для нього, а він Мені буде за сина!» (Об’явлення 21:1-7). 

 Благодать вам і мир від Бога Отця нашого й Господа Ісуса Христа! (2 Кор. 1:2) Амінь. 

Любі брати і сестри, коли біснувата Росія розпочала свою несправедливу, загарбницьку війну проти України, маса людей почали думати саме про виживання. Це виживання включає в себе чимало необхідних речей: і тепле та сухе приміщення, в якому можна перечекати і люті морози, і всяку інше негоду; і одяг; і продукти. А з погрозами Путіна і його баскаків вдарити по Україні ще й ядерною зброєю, почали з’являтись пропозиції про сховища на випадок ядерного вибуху. 

Життя в цьому світі завжди вимагатиме задоволення саме таких потреб, адже навіть найбагатші і найстабільніші країни інколи потрапляють у серйозні кризи. Навіть якщо вони мають сильну і здорову економіку, могутню армію, ми все-одно чуємо то про терористичні атаки на ці країни, які можуть паралізувати економіку, то про епідемії чи навіть пандемії, які убивають людей як в багатих країнах, так і в бідних, і знову ж таки завдають ударів по економіках країн і рівневі життя їхніх громадян. 

Чому таке відбувається практично по всьому світі? Господь пояснив це ще на початку історії цього грішного світу, коли наш праотець Адам здійснив прабатьківський гріх: «Проклята через тебе земля! Ти в скорботі будеш їсти від неї всі дні свойого життя» (1 М. 3:17).  І відтоді аж донині, як каже Апостол Іван: «Увесь світ лежить у злі» (1 Ів. 5:19).  Поки існуватиме цей світ, він лежатиме у злі, яке буде весь час проявлятись у різних бідах, а завершуватиметься смертю. 

Але цей світ не існуватиме завжди. Сьогодні ми чуємо Об’явлення Св. Івана Богослова і в ньому улюблений учень Сина Божого, бачить нове небо і нову землю. Ці нові небо і землю Господь обіцяв ще був через Свого пророка Ісаю, кажучи: «Бо ось Я створю нове небо та землю нову, і не згадаються речі колишні, і не прийдуть на серце!» (65:17).  А Христів Апостол мав високий привілей утішати віруючих, які живуть в останні дні – таких віруючих як ми. 

А чому Бог творить все нове. Він творить все нове для нас, бо старий світ і небо поруйновані.  Вони поруйновані через прокляття, в яке вони потрапили через людський гріх. І замість грішного світу, замість проклятої землі Іван бачить «місто святе, Новий Єрусалим, що сходив із неба від Бога». Так само, як і наша прабатьки отримали від Бога досконалий світ, так само і цей світ, святе місто, ми не збудуємо самі, а отримаємо його від Бога. 

І то буде чудесне місто. Апостол порівнює його красу із красою нареченої, яка прикрашена для свого чоловіка.  Для нареченої весілля – найурочистіший день в її житті. І в цей день вона хоче виглядати найкраще – найкраще від усіх інших дівчат і жінок. Тож вона готується, вибирає весільну сукню наперед, прикраси, готує зачіску і все інше. Це її найкращий день і вона – найгарніша. 

Так само із Новим Єрусалимом. Він прикрашений Самим Богом. Це – найкращий день в історії людства, звісно ж – людства віруючого. З цим святим містом за красою не зрівняється жодне місто на нинішній землі, яким би чудовим воно не було і скільки мільйонів туристів воно в цьому світі не приймало на рік. Ніщо на нинішній землі не зрівняється у красі з Новим Єрусалимом. 

Так само, як в нареченої у час весілля розпочинається цілковито інше нове життя, про яке вона мріяла, так само і у Церкви. Іван чує слова: «Оце – оселя Бога з людьми, і Він житиме з ними! Вони будуть народом Його, і Сам Бог буде з ними».  Наші прабатьки були вигнані з Раю. Ми ж увійдемо у святе місто, аби вже навіки бути з Богом. Там ми будемо Його народом у присутності Його. Відбудеться воз’єднання, про яке мріяли і в яке вірували ще Адам і Єва. 

Новий Єрусалим буде містом радості. Як проголошує далі голос: «Бог кожну сльозу з очей їхніх зітре, і не буде вже смерти». Ця жорстока війна розпочата проти нас нечестивою Росією намножила ріки сліз. Про смерть наших воїнів, чоловіків, а інколи й жінок у розквіті сил ми чуємо щодня. І щодня ми чуємо про те, як росіяни вбивають наших цивільних громадян, обстрілюючи наші міста і села. Але навіть там, де немає війни, сльози і смерть є по всій землі, навіть у тих країнах, які називають найщасливішими. 

Але сльози і смерть припиняться з воскресінням до вічного життя. Смерті у Царстві Божому, у святому місті, більше не буде. І голос продовжує: «Ані смутку, ані крику, ані болю вже не буде, бо перше минулося!» Де є перше – де є світ, який лежить у злі, там є всі ці його ознаки: сльози, смуток, крик, біль і смерть. Все це увійшло у світ із гріхом і є наслідком гріха, як про це був застерігав Адама і Єву наш люблячий Творець. 

Але перше минулось. Минулись сльози, смуток, біль і сама смерть. Вони залишились із гріхом.  Сльози і смуток є лише в аду. Болем і вічними муками переповнене лише вогняне озеро пекла. Там перебуватимуть інші учасники воскресіння – учасники воскресіння суду, всі нерозкаяні грішники, усі ті, що відрікались від Христа, Божої любові і благодаті.   

 Але для святих, для віруючих перше минулось назавжди. У святому місті, в Новому Єрусалимі – лише радість і торжество вічного життя. І це місто Бог створив для вас, любі віруючі брати і сестри. Це наше все старе і погане, сповнене гріхів і болю, страждань і смерті, промине. Це для нас приготоване люблячим Богом усе найкраще.  А Бог нас справді любить. 

Голос утішає Івана і всіх віруючих, що Бог Сам зітре наші сльози. Можливо, ви пам’ятаєте, як у дитинстві ваші сльози від болю чи смутку витирала ваша мати або батько? Вони це робили, бо любили вас. А той, хто має живих батьків, донині може мати цю гарну втіху, бо батько і мати далі його або її люблять. А хтось із вас має вже сам дітей чи внуків і ви так само могли стерти їхні сльози з любові до них. 

Тож і причина того, що це місто святе, Новий Єрусалим, спускається до Церкви криється не в тому, що ми зробили, а в Божій благодаті, Його невимовній любові, якої ми не заслужили і ніколи не в стані і не в силах заслужити. А те, що чує Іван далі від Бога, є словами запевнення: «Ось нове все творю!» і:«Напиши, що слова ці –  правдиві та вірні!»

Знову і знову ми чуємо запевнення від Бога, що ми увійдемо в нове творіння. Те, що ми чуємо у світі, особливо від людей, що погрузли в гріхах, так часто наповнене лукавством. Але й навіть, коли світ вірить у якусь теорію, яка суперечить Божому Слову і проповідує її, то поширює неправду. Але Бог говорить щиро і говорить правдиво. Ми можемо довіряти кожному Його слову – кожному слову Біблії. 

Господь Христос наче підписується під цими словами і промовляє: «Сталося! Я – Альфа й Омега, Початок і Кінець. Хто прагне, тому дармо Я дам від джерела живої води». Сталось те, для чого Син Божий стався людиною. Сталось те, для чого Ісус забрав усі наші гріхи і поніс їх на хрест Голгофи. Сталось те заради чого Він пролив Свою святу і невинну кров і, принісши Себе у святу і досконалу жертву за всі гріхи світу, помер на нашому місці і замість нас на хресті. 

Він воскрес і ось відбувається воскресіння мертвих. Він розпочав це діло і Він Його завершує. Через це Він і промовляє про Себе, що Він – Альфа і Омега, Початок і Кінець. Як Послання до євреїв називає Ісуса Начальником і Виконавцем нашої віри, Який «замість радості, яка була перед Ним, перетерпів хреста, не звертавши уваги на сором, і сів по правиці престолу Божого» (12:2).  Диявол і його проповідники хочуть цю честь і славу від Христа відібрати, і надимаючи нас гординею, прагнуть переконати, що ми теж долучились до нашого спасіння, своїми ділами посприявши очищенню від гріхів. 

Але Христос чітко каже, що Він – Альфа і Омега, Початок і Кінець. Він – Начальник і Виконавець нашої віри, тобто нашого спасіння. А ми лише все отримуємо: і віру, яку в нас творить Святий Дух через Євангеліє, і спасіння, яке здобуте для нас Христом, дається Ним через віру. Ми нічого не добиваємось, не заслуговуємо, не заробляємо. 

І сьогодні на цьому знову Господь наголошує: «Хто прагне, тому дармо Я дам від джерела живої води». Господь не продає воду з джерела життя, а дає її дарма, безкоштовно. Господь говорить про прощення гріхів, про спасіння і про вічне життя. Усе це Він здобув для нас дуже високою ціною – ціною Своїх невимовних страждань, мук і смерті на хресті. Але дає Він усе це кожному, хто прагне – тобто, кожному віруючому безкоштовно. Чому? Бо Він так нас любить. 

Він проголошує нам прощення гріхів, Він дає нам це прощення і вічне життя, коли ми підходимо до Його Столу, аби причаститись Його істинними тілом і кров’ю у хлібові та вині Святої Вечері. Він дає все це нам, бо любить нас і хоче, щоб ми мали спасіння, воскресіння і вічне життя. І в цьому є наша перемога – вона у Христі. Бо лише Він подолав гріх, владу диявола і смерть. А подолав Він їх для нас, щоб не вони торжествували над нами, а ми – над ними. 

І ми торжествуємо тоді, коли перебуваємо у Христі. Ми перемагаємо тоді, коли ми віруємо у Христа. Ми переможці тоді, коли в усьому уповаємо на Христа. Саме таким переможцям Господь обіцяє: «Переможець наслідить усе, і Я буду Богом для нього, а він Мені буде за сина!» Ми, любі віруючі брати і сестри, унаслідуємо Царство Небесне і вічне життя в ньому. Все в Царстві буде нашою спадщиною. Ми будемо проживати з нашим любим Господом, Який буде далі для нас Богом, а ми будемо Його улюбленими синами і доньками! 

Яка чудова перспектива! Яке прекрасне майбутнє! Ми знаємо, що незважаючи на те, як буде складатись доля світу, ніхто не зможе відібрати від нас вічного життя в святому місті, в Новому Єрусалим, де ми в радості, в щасті і в торжестві будемо радіти спадщиною Царства Небесного і будемо дітьми Божими. В Ім’я Христа і заради Нього. Амінь. 

Нехай Господь поблагословить тебе, і нехай Він тебе стереже! Нехай Господь засяє на тебе лицем Своїм, і нехай буде милостивий до тебе! Нехай Господь зверне на тебе лице Своє, і хай дасть тобі мир! (4 М. 6:24-26) Амінь.

День пам'яті жертв Голодомору - Геноциду українського народу 1932/33 років

 Сьогодні ми поминаємо жертв Голодомору 1932-1933 років, Геноциду українського народу, а також жертв усіх політичних репресій та нищень українства, на які було щедрим ХХ століття, століття богоборчих ідеологій і їх застосування на практиці російськими окупантами до вінця Божого творива - людини. За традицією у цей день о 16 годині ми виставляємо свічки пам'яті на наших підвіконнях, аби нагадати про те, до якого народу ми належимо, про мільйони наших невинно-убієнних одноплемінників і про нашу відповідальність докладати всіх сил, аби наш рідний край, Україна, була богобоязливою, незалежною і демократичною, вистояла у цій черговій війні, яку проти нас розпочала нечестива Росія і щоби ніколи більше такі і подібні події не повторились.

    Молитва на цей день:
    
Всемогутній і вічний Боже, Правителю людей і народів!  У покорі звертаємося до Тебе в цей день, коли ми згадуємо мільйони наших співвітчизників, які були вбиті російським, безбожним, окупаційним режимом у штучному голоді, тюрмах і концтаборах.  Просимо Господи благословити нас, аби над нашим краєм не панували вороги та окупанти.  Благослови Господи нас достатком і благодатно тримай Свою правицю захисту над нами.  Допоможи всім нам пізнати і визнати, що свобода, процвітання та інші благословення приходять від Тебе і вчини нас вдячними до Тебе за всі Твої дари.
     Ми сповідуємо Господи, що ми цілковито не заслуговуємо на Твої благословення.  Безбожність, похітливість, крадіжки, убивства, інші явні та приховані гріхи й злочини є ганьбою нашого рідного краю і разом із іншими людьми ми можемо лише схилитися в ганьбі перед Тобою. Милосердний Отче!  Заради Ісуса прости нам наші особисті гріхи і наші національні гріхи. Просвіти нас Твоїм Словом. Вчини нас вірними громадянами України та гідними членами спільноти серед якої ми живемо. Дай, щоби завжди на першому місці в нашому житті був Ти, благодатний Бог.  Навчи нас жити в рідному краї і захищати його так, як личить дітям Божим. Дай нам християнського відродження, і дай нам звернути до Тебе серця мільйонів людей, які живуть у невірстві.
      Коли наша пам'ять повертається до невинно убієнних, замордованих наших земляків, до тих, хто помер за наші свободи, учини нас вдячними та покірними. Дай нам сил робити все, аби зберегти свободу. Благослови Збройні Сили України і всіх захисників нашої держави. Вчини нас старанними у молитві за Україну і за тих, хто має владу. Зупини тих, хто прагне вести український народ на війну проти Тебе і Твого Слова і благослови тих, що є Твоїми вірними слугами.  Дай нам сил свідчити, аби спаслися не тільки ті, хто вже є християнами.  Дай нам сили свідчити Твоїм Законом і Євангелієм, аби й ті, що поки що не вірують в Тебе, були приведені до вічного життя через віру в Христа Спасителя.  Заради Ісуса. Амінь.

Яка Церква є істинною

 Істинна Церква Божа на землі не визначається кількістю людей (Матвія 7:13, 14), як також її не можливо визначити за силою, шляхетністю або тілесною мудрістю (1 Коринтян 1:26, 28)... Але існують справжні ознаки, які чітко ідентифікують істинну Церкву на землі:

І. В ній чисто та вірно, без зловживань, викладається Боже Слово (Івана 10:5; Ефесян 2:19-21; 4:11, 12; 2 Коринтян 2:17; 1 Тимофія 3:15).

ІІ. В ній гріхи зв'язуються і розв'язуються Словом, і відповідно до Слова Божого  (Матвія 16:18, 19; Івана 20:22, 23).

ІІІ. В ній Таїнства відправляються відповідно до Божого запровадження і наказу (Матвія 28:19, 20).

IV. В ній є люди, які користуються Таїнствами (Марка 16:16; 1 Коринтян 10:17; 11:33), слухають Слово Боже і приймають його (Івана 10:27; 1 Солунян 1:6; 1 Коринтян 15:1); сповідують Христа (Матвія 10:32); ідуть за Ним (Івана 10:27); моляться до Бога так, як Він це наказав у Слові (Луки 19:46; 1 Коринтян 1:2; Псалом 79:6). Такі ознаки інколи більш очевидні, а інколи менш очевидні. Бо на цій основі одні люди будують із золота, а інші із соломи (1 Коринтян 3:12, 13). Але якщо основа неушкоджена, то там Бог має Свою Церкву (1 Царів 19:18).

Мартін Хемніц, Довідник: служіння, Слово і Таїнства   

Спокій душам: проповідь на неділю торжествуючих святих

                 СПОКІЙ ДУШАМ

                             (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

      Того часу, навчаючи, промовив Ісус: «Прославляю Тебе, Отче, Господи неба й землі, що втаїв Ти оце від премудрих і розумних, та його немовлятам відкрив. Так, Отче, бо Тобі так було до вподоби! Передав Мені все Мій Отець. І Сина не знає ніхто, крім Отця, і Отця не знає ніхто, окрім Сина, та кому Син захоче відкрити. Прийдіть до Мене, усі струджені та обтяжені, – і Я вас заспокою!  Візьміть на себе ярмо Моє, і навчіться від Мене, бо Я – тихий і серцем покірливий, і знайдете спокій душам своїм.  Бо ж ярмо Моє – любе, а тягар Мій – легкий!» (Євангеліє від Св. Матвія 11:25-30). 

 Благодать вам і мир від Бога Отця нашого й Господа Ісуса Христа! (2 Кор. 1:2) Амінь. 

Любі брати і сестри,  у розмові з Йовом Бог ставить йому такі запитання: «Чи є батько в доща, чи хто краплі роси породив? Із чиєї утроби лід вийшов, а іній небесний хто його породив? Як камінь, тужавіють води, а поверхня безодні ховається? Чи зв'яжеш ти зав'язки Волосожару, чи розв'яжеш віжки в Оріона? Чи виведеш часу свого Зодіяка, чи Воза з синами його попровадиш? Чи ти знаєш устави небес? Чи ти покладеш на землі їхню владу? Чи підіймеш свій голос до хмар, і багато води тебе вкриє? Чи блискавки ти посилаєш, і підуть вони, й тобі скажуть: «Ось ми?» Хто мудрість вкладає людині в нутро? Або хто дає серцеві розум?» (38:28-36). 

Це все риторичні запитання, які Бог ставить своєму праведникові, коли той, перебуваючи у величезних випробуваннях, вважає Бога за несправедливого. Ми пам’ятаємо, що Йов продовжує вірувати в Бога і всі його скарги промовляються посеред жахливої руїни його життя і нестерпного болю від хвороби, якими з допущення Божого, вразив Йова сатана.  Риторичні питання Бога відлунюють і в словах Апостола, який пише: «Отже, хто ти, чоловіче, що ти сперечаєшся з Богом? Чи скаже твориво творцеві: «Пощо ти зробив мене так?» Чи гончар не має влади над глиною?» (Рим. 9:20, 21). 

Сьогодні в Євангелії Господь Христос згадує тих людей, які сперечаються із Богом завжди, при цьому зневажаючи Бога і Його Слово. Але як можна було зневажати Бога в Юдеї, за днів Христа.  Невже там жили атеїсти?  Необов’язково бути атеїстом, любі брати і сестри, щоб зневажати Бога. Для того, щоб зневажати Бога достатньо вважати себе самого за розумнішого від Бога. Для того, щоб зневажати Бога достатньо вважати, що Його Слово не є вирішальним, а вирішальними і визначальними є наші думки, слова і постанови. 

Для того, щоб зневажати Бога достатньо самого себе вважати премудрим і розумним. Для цього достатньо вигадати свою власну релігію, яка принесе спасіння і вічне життя. Таку релігію вигадали собі, наприклад, фарисеї. У власних очах і навіть в очах багатьох своїх одноплемінників вони були істинними віруючими. Вони носили особливі одежі, постились, ретельно дотримувались букви Закону та безліч правил, які додавали самі або отримали в спадок від своїх попередників. Вони вірували, що самої віри в Бога не достатньо і для того, щоб спастись слід регулярно поститись і виконувати різні діла. 

Вони пишались своєю релігією і власними ділами, які весь час виставляли напоказ. Вони хизувались своїм знанням про всі закони і правила. Вони гордились собою і власною побожністю, яку порівнювали з побожністю звичайних розкаяних грішників, які шукали прощення в Бога милостивого. Всіх інших такі люди як фарисеї вважали за грішників і бездуховних людей, які не мають можливості спастись, бо вони не такі як фарисеї, не так живуть як фарисеї, не так вдягаються як фарисеї, не так моляться як фарисеї і ще багато чого не так. 

Нині ж Господь Христос прославляє Отця Небесного, що Він втаїв Христову проповідь і ціле Євангеліє від усіх мудрих і розумних, тобто від усіх тих знавців, як можна спастись ділами Закону, як можна жити без Христа, і які в гордині своїй позакривали свої серця від Слова Христового. І Господь славить Отця, що Він відкрив Євангеліє немовлятам – тим у кого немає сил щось робити і добиватись спасіння своїми ділами і які уповають на Бога, бо щойно були народжені з води і Духа, із Слова Божого.

Вік цих немовлят може бути дуже різним. Це може бути старенький Симеон, який, тримаючи на руках Христа, радіє тим, що Бог відпускає його з цього світу і забирає у Своє Царство або це може бути ще зовсім молодий рибалка Іван, який стає улюбленим учнем Христовим, або це може бути одне з тих діточок, які матері приносили до Ісуса, аби Він їх поблагословив, на них руки поклавши. 

Або це – ви, любі віруючі брати і сестри, незважаючи на те, який у вас вік: дитячий, а чи вже літній, кожен віруючий – це немовлятко, народжене Духом через Євангеліє, немовлятко, яке Бог живить Своїм духовним молоком – Словом. Наш Господь далі каже: «Так, Отче, бо Тобі так було до вподоби!» Оцю фразу «до вподоби», по-грецькому «евдокія», як українське ім’я «Євдокія», можна перекласти ще й таким словом з давньоукраїнським звучанням – «добромисліє». Таке Отцеве добромисліє до кожного з нас. І воно чудове! 

Отець усе передав Синові.  Вічний Бог Син стався людиною. Кого бачив старенький Семен у час найпершого Стрітення?  Він бачив Бога Сина – Спасителя світу!  Йому це відкрив Отець Небесний. А кого бачили фарисеї і всі інші юдеї, які відкидали Христа? Вони бачили Ісуса з Назарету і більше нікого. Вони не бачили навіть тих великих і величних чуд, які здійснював Господь. 

А ті, кому Отець відкрив Христа, створивши у їхніх і наших серцях віру в Сина Свого Єдинородного, бачили як діє Бог у Христі і через Христа і що Він – Син Бога Живого (Мт. 16:16). Йому Отець передав усе. Ісус Назарянин – істинний Бог, а Бог є істинна людина. Добромисліє Отця полягає в тому, що все про Сина знає лише Отець, Який породив Його споконвіку, і Отця знає лише Син Його Єдинородний та кому Син захоче відкрити. А кому Він це відкриває? Своїм немовлятам! – Народженим від Духа – Він це відкриває вам, любі віруючі брати і сестри! 

Лише ви знаєте Отця!  Чому і як? Бо ви знаєте Сина, ви знаєте Христа! В світі дуже багато людей заявляють у те, що вони знають Бога і називають Його Отцем, при цьому вони відкидають Христа. Але Отця вони не знають. Бо неможливо пізнати Отця без Сина. Неможливо спастись і мати вічне життя без Христа. Отця об’являє лише Син. З Отцем знайомить лише Син. До Отця приводить лише Син, як і в іншому місці Він каже: «Я – Дорога, і Правда, і Життя. До Отця не приходить ніхто, якщо не через Мене» (Ів. 14:6). 

Отець дав Синові усе, а отже й розпорядником усього є лише Син. Йому належить і життя, і смерть, як про це Він також промовляє: «Через те Отець любить Мене, що Я власне життя віддаю, щоб ізнову прийняти його. Ніхто в Мене його не бере, але Я Сам від Себе кладу його. Маю владу віддати його, і маю владу прийняти його знову» (Ів. 10:17, 18).  Він – всемогутній Бог та істинна й свята людина водночас. Він, як і Отець має евдокію-добромисліє. Він замислив для нас лише добро. 

Через це Він кличе, звертаючись до нас: «Прийдіть до Мене, усі струджені та обтяжені, – і Я вас заспокою!» «Мудрі» і «розумні» у власних очах і в очах цього світу від Христа втікають. Вони не лише самі втікають від Христа, але й інших від Христа відводять або намагаються Христа від інших сховати, аби ті Сина не бачили й не чули. Їм без Христа легко й добре. Тож не їх Христос кличе до Себе, а кличе струджених і обтяжених. 

А хто ці струджені та обтяжені? Це – ми із тягарями наших гріхів і провин, із нашим змученим сумлінням і неспокійними думками про наше минуле, теперішнє і майбутнє. Наші гріхи і провини не відробити ділами.  Ми самі їх позбутись не можемо. А заплата навіть за найменший гріх, відповідно до Божої справедливості – смерть. Через наші гріхи ми приречені до смерті і вічних мук у невгасимому вогні аду. 

Господь у Своєму добромислії кличе нас до Себе і має щодо нас добрі думки. Він на Себе  кладе наші тягарі – на Себе Він забрав усі наші гріхи і провини, і поніс їх на хрест Голгофи. Там Він обмиває їх усі Своєю святою і невинною кров’ю. На хресті Ісус приніс Себе у повну і досконалу жертву за всіх нас і здійснив повний викуп за гріхи цілого людства. Він помер за всіх нас і на нашому місці.  Ісус здобув для нас прощення усіх гріхів. 

Він воскрес із мертвих на третій день, аби кожен, хто вірує в Нього, був виправданий, мав спасіння, воскресіння і вічне життя. Кожен, хто приходить до Христа, має прощення гріхів і вічне життя. Господь все здійснив для нашого спасіння. Він – кінець Закону для всіх віруючих. Він усуває наш гріх, Він знімає тягар із нашої душі, як про це так гарно каже в іншому місці Апостол Іван: «Коли ми свої гріхи визнаємо, то Він – вірний та праведний, щоб гріхи нам простити, та очистити нас від неправди всілякої» (1 Ів. 1:9) і: «кров Ісуса Христа, Його Сина, очищує нас від усякого гріха» (1:7). 

Ісус Христос – не Мойсей. Він не видає Закон. Він не накладає тягарі, які ми не можемо знести і не заповідає діла, які ми ніколи не зможемо досконало виконати. Він не такий як ті святоші, які «в'яжуть тяжкі тягарі, і кладуть їх на людські рамена, самі ж навіть пальцем своїм не хотять їх порушити... Усі ж учинки свої вони роблять, щоб їх бачили люди, і богомілля свої розширяють, і здовжують китиці. І люблять вони передніші місця на бенкетах, і передніші лавки в синагогах, і привіти на ринках, і щоб звали їх люди: «Учителю!» (Мт. 23:4-7). 

Він забирає на Себе наші тягарі. Він прощає наші гріхи і обмиває їх Своєю святою кров’ю. Він дає нам спокій і запевнює, що Бог нас любить і називає нас Своїми дітьми, і в Ім’я Сина дає нам спадщину Царства Небесного. Ось про яке ярмо каже Ісус! Ми стаємо вільні – вільні від усякої плями гріха, а отже вільні від влади диявола і смерті. 

Христове ярмо не гне донизу, а навпаки випростовує нас. І не ми це ярмо носимо, а воно носить нас. Христос наче езоскелет, який дає можливість рухатись паралізованій людині – увесь тягар покладено на Христа і через те, що Христос живе у нас, ми рухаємось, ходимо і живемо Ним, як і Апостол Павло каже: «І живу вже не я, а Христос проживає в мені» (Гал. 2:20). А Він постійно нас заспокоює словами про Свою любов, які ми чуємо в Євангелії і покріплюючи нас Своїми істинними тілом і кров’ю у хлібі та вині Святої Євхаристії. 

А ми чекаємо на Його повернення у славі Останнього Дня, коли Він воскресить усіх нас з мертвих і запросить увійти в Царство Своє з усіма святими, аби перебувати з Ним у радості і торжестві повіки віків. Прийди, Господи Ісусе!  Амінь.

Нехай Господь поблагословить тебе, і нехай Він тебе стереже! Нехай Господь засяє на тебе лицем Своїм, і нехай буде милостивий до тебе! Нехай Господь зверне на тебе лице Своє, і хай дасть тобі мир! (4 М. 6:24-26) Амінь.

Осягаємо Бога в Його доброті та любові

 А тепер піднесіться понад Христове серце до серця Божого і ви побачите, що Христос не виявляв би до вас цю любов, якби цього не хотів Бог у Своїй вічній любові, бо Христова любов до вас обумовлена Його послухом до Бога. Ось так ви знайдете божественне і добре батьківське серце і, як каже Христос, будете притягнуті до Отця через Нього. Тоді ви зрозумієте слова Христа: "Так-бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Єдинородного, тощо" (Івана 3:16). Ми знаємо Бога правильно тоді, коли осягаємо Його не в Його могутності або мудрості (бо тоді Він викликає страх), а в Його доброті та любові. Тоді можуть існувати віра та впевненість, і тоді людина воістину відроджується в Бозі.

Мартін Лютер

Масовий протест проти сучасного богослов'я

 Формулу Злагоди, від початку і до самого кінця, слід вважати за масовий протест і за обвинувачення саме проти всієї цієї розпливчастості, яка і є сучасним богослов'ям. Ця Формула може нічого осмисленого детально не промовляти, якщо її не визнавати насамперед як дзвінке утвердження впевненості віри в об'явленій і життєдайній істині Божій. Ця впевненість - прямодушна. Вона не грає у заплутані ігрища з Біблійними вченнями, але безкомромісно їх утверджує перед обличчям невірства, недовірства і маловірства. Як і Лютер, ця Формула приймає Біблійну істину такою як вона є, і на її таки умовах.

Курт Маркварт

Куди потрапляють душі після смерті тіла

 Про душі покійних Писання говорить, що коли душі праведних відокремлюються від тіл, то доєднуються до своєї рідні (Буття 25:8; 53:29), долучені до в'язки живих (1 Самуїлова 25:29) для того, щоб бути в руці Божій (Мудрість 3:1), на лоні Авраамовому (Луки 16:22). Тож вони відходять до Господа і перебувають разом із Христом у Раю (Еклезіястова 12:7; 2 Коринтян 5:8; Филип'ян 1:23; Луки 23:43). Там вони долучаються до інших душ (Луки 16:25) і відпочивають від трудів (Об'явлення 14:13). Вони з радістю чекають на той Останній День, коли вони нарешті матимуть досконалість (Об'явлення 6:11; Євреїв 11:39, 40). 

   А щодо душ грішників, які відокремились від тіл, то Святе Письмо каже, що вони потраплять у місце мук, де будуть страждати (Луки 16:24, 28). Вони очікуватимуть на Божий Страшний Суд і на кару вічного вогню (Євреїв 9:27; 2 Петра 2:4). До того ж Слово Боже навчає про те, що тіла мертвих як праведників так і грішників сплять і чекають у гробах на Останній День, коли вони воскреснуть при голосі Божого Сина, і знову поєднаються зі своїми душами (Івана 5:28), і нарешті, коли буде проголошено Останній Суд, то праведники підуть у життя вічне, а грішники будуть укинуті у невгасимий огонь (Матвія 25:46).

Мартін Хемніц, Довідник: служіння, Слово і Таїнства 

Дожидаємо нового неба і нової землі: проповідь на неділю Останнього Суду

                                  
ДОЖИДАЄМО НОВОГО НЕБА 

І НОВОЇ ЗЕМЛІ

                        (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

Насамперед знайте оце, що в останні дні прийдуть із насмішками глузії, що ходитимуть за своїми пожадливостями, та й скажуть: «Де обітниця Його приходу? Бо від того часу, як позасинали наші батьки, усе залишається так від початку творіння». Бо сховане від тих, хто хоче цього, що небо було напочатку, а земля із води та водою складена словом Божим, тому тодішній світ, водою потоплений, згинув. А теперішні небо й земля заховані тим самим словом, і зберігаються для огню на день суду й загибелі безбожних людей. Нехай же одне це не буде заховане від вас, улюблені, що в Господа один день – немов тисяча років, а тисяча років – немов один день! Не бариться Господь із обітницею, як деякі вважають це барінням, але вам довготерпить, бо не хоче, щоб хто загинув, але щоб усі навернулися до каяття. День же Господній прибуде, як злодій вночі, коли з гуркотом небо мине, а стихії, розпечені, ринуть, а земля та діла, що на ній, погорять... А коли все оце поруйнується, то якими мусите бути в святому житті та в побожності ви, що чекаєте й прагнете скорого приходу Божого дня, в якім небо, палючися, зникне, а розпалені стихії розтопляться? Але за Його обітницею ми дожидаємо неба нового й нової землі, що праведність на них пробуває. Тож, улюблені, чекаючи цього, попильнуйте, щоб ви знайшлися для Нього нескверні та чисті у мирі. А довготерпіння Господа нашого вважайте за спасіння, як і улюблений брат наш Павло написав був до вас за даною йому мудрістю (2 Петра 3:3-15). 

 Благодать вам і мир від Бога Отця нашого й Господа Ісуса Христа! (2 Кор. 1:2) Амінь. 

Любі брати і сестри,  в світі існує величезна кількість фільмів із різними апокаліптичними сценаріями про завершення історії світу, який ми знаємо. Є версії про ядерний вибух, який знищить землю.  Досить недавно були художні фільми про героїчний порятунок Землі від зіткнення із астероїдом та про величезне цунамі, яке накривало континенти, про замерзання значної частини землі від  жахливого морозу, який вдаряв по затопленні. Світ, а під цим словом я маю на увазі грішне людство, розмірковує про можливий свій кінець і програє різноманітні сценарії, не звертаючи уваги на дуже конкретний і абсолютно реалістичний прогноз про завершення історії  світу, який ми сьогодні чули. 

Але чому світ так ігнорує абсолютно точний прогноз, тобто пророцтво, від Бога? Причину цього ігнорування ми знайдемо у гріхові і зокрема у гріхові невірства. Апостол Іван пише: «Ми знаємо, що ми від Бога, і що ввесь світ лежить у злі» (1 Ів. 5:19). Світ не хоче визнавати своє зло і каятись у гріхові. І це не дивно. Інколи навіть християнам буває важко зізнатись у якомусь гріхові. А що довше людина перебуває у гріхові, тим важче стає їй каятись. 

А чим ближче буде до кінця світу, тим більше буде насмішок із Божого Слова. Апостол Петро каже нам сьогодні: «Насамперед знайте оце, що в останні дні прийдуть із насмішками глузії, що ходитимуть за своїми пожадливостями, та й скажуть: «Де обітниця Його приходу? Бо від того часу, як позасинали наші батьки, усе залишається так від початку творіння». Ці глузії матимуть дві визначальні риси. 

Перша – вони будуть глузувати саме з Божого Слова, із Євангелія Христового і зокрема  з тих місць, де Господь говорить про Своє повернення Останнього Дня у славі.  Вони будуть намагатись переконати весь світ, що Ісус Христос – обманщик, що Бог говорив неправду про Останній День і про воскресіння усіх мертвих, про суд і вічні муки пекла для невіруючих, і про вічне життя у Царстві Божому для віруючих. 

Вони будуть апелювати до того, що пройшли вже тисячоліття, а Ісус так і не повернувся у славі, тож обітниці Його мовляв неправдиві. Євангеліє Христове і всі дуже серйозні речі вони будуть переводити на сміх. Водночас вони будуть жити у пожадливостях і їх пропагуватимуть. Це – їхня друга відмінна риса. Це будуть надзвичайно плотські люди, які не матимуть якихось моральних обмежень, а пропагуватимуть і робитимуть те, до чого їх спонукає їхня грішна плоть. Не вони керуватимуть плоттю, а грішна плоть керуватиме ними і над ними пануватиме гріх. 

Останні дні будуть мати багато таких людей, які будуть висміювати Христа і Його Слово.  Вони так робитимуть, бо від них Слово і мудрість сховані. Власне кажучи, подібним чином Слово Христове було сховане і від тих безбожників, які жили перед всесвітним потопом. Коли вони проповідь нашого праотця Ноя, що нерозкаяний світ буде знищено водою, то вони піднімали його на сміх, бо мовляв немає у світі стільки води, щоб усе потопити. 

Апостол пояснює нам: «Бо сховане від тих, хто хоче цього, що небо було напочатку, а земля із води та водою складена словом Божим, тому тодішній світ, водою потоплений, згинув». Тодішній невіруючий світ загинув. І так само загине і нинішній світ, любі брати і сестри – світ у якому нині проживаємо ми.  Щоправда цей світ загине не від води. Апостол Христів каже нам: «А теперішні небо й земля заховані тим самим словом, і зберігаються для огню на день суду й загибелі безбожних людей». 

Наш світ буде знищено вогнем. Вселенського потопу більше не буде. Буде вселенська пожежа, всесвітнє вогнище. А тим з нас, хто думає, про те, чому ще не настав кінець світу, адже це було написане майже дві тисячі років тому, Апостол пояснює: «Нехай же одне це не буде заховане від вас, улюблені, що в Господа один день – немов тисяча років, а тисяча років – немов один день!» Це для нас навіть мить може тривати дуже довго, особливо в цю жорстоку війну, яку проти нас розпочала і веде безбожна і нечестива Росія. Але для вічного Бога час не грає ніякої ролі. Для нас зміниться тисячоліття, а для Господа наче пройшов всього на всього один день. 

Проте Він виконає те, що обіцяв, а всі ці тисячоліття мають своє призначення. Апостол пояснює: «Не бариться Господь із обітницею, як деякі вважають це барінням, але вам довготерпить, бо не хоче, щоб хто загинув, але щоб усі навернулися до каяття». Ми часто співаємо під час Служби Божої: «Щедрий і милосердний Господь, довготерпеливий і многомилостивий» (Пс. 103:8). 

Господь так довго терпить, бо хоче, що ми спаслися. Господь хоче, щоб усі люди навернулись до каяття і увірували в Христа. І це справжня причина, чому поки що триває цей світ. Ця причина криється не в людях, а в Божій любові до людей – у любові Бога, Який не хоче погибелі ні однієї людини, якою б грішною вона нам не здавалась. Бог хоче, щоб навернулись до каяття навіть найбрехливіші і найкровожерніші тирани – навіть такі як Путін. 

Для цього Бог Син стався людиною. Для цього Він забрав на Себе всі гріхи світу і обмив їх Своєю святою і невинною кров’ю на хресті Голгофи. Для цього Він приніс Себе у святу, досконалу і повну жертву за всі, без винятку, гріхи людського роду. Для цього Він помер замість усіх нас і на місці всіх нас. І Він воскрес, аби вірою в Нього ми були виправдані, а в день Його повернення у славі воскресли до вічного життя.  Він зробив це для всіх людей і Він хоче спасіння усіх людей. 

          Ось чому Господь ще не повернувся у славі. Він довготерпить і нині, як і був довготерпів нам, коли ми були поза спасінням, не вірували в Христа і не уповали на Сина Божого. Що було б з нами, якби Господь повернувся у той час, коли ми ще були невіруючими і не знали Христа? Ми опинилися б не перед люблячим Спасителем, а перед божественним і справедливим Суддею і замість запрошення увійти в Царство Боже, щоб там вічно жити, ми почули б суворий вирок про вічність у нестерпних муках аду. 

       Тож глузії – до всього іншого ще й дуже нерозумні люди, які не лише збирають собі все більше і більше огидних гріхів і злочинів проти Бога та людей, але й марнують свій дорогоцінний час, який їм і всім невіруючим насправді виділений для каяття і навернення до віри в Христа. Не можна відкладати час для каяття на пізніше. Той, хто думає: «Ось поживу ще трохи в гріхах, а потім ближче до смерті розкаюсь», дуже жорстоко помиляється.  По-перше, будь-яка людина може померти раптово. Господь вирішить забрати її душу, припинити її життя і все – всі її плани йдуть нанівець, включно з планами десь там колись розкаятись. 

     А по-друге, як нас сьогодні попереджує Господь Святий Дух: «День же Господній прибуде, як злодій вночі, коли з гуркотом небо мине, а стихії, розпечені, ринуть, а земля та діла, що на ній, погорять...» Прихід Господа у славі буде для нерозкаяних людей несподіваним. На нього вони чекати не будуть, але настане катаклізм вселенського масштабу, бо на відміну від всесвітнього потопу, коли небо видозмінилось, але не зникло, цього разу воно мине, а землю і всіх грішників охопить такий вогонь, загасити який під силу буде лише Господу. І хоча земля і всі діла її погорять, вічний огонь аду ніколи не загаситься. 

     Для нас, віруючих, це несподіванкою не буде. І про це нам також нагадує Апостол. Він каже нам: «А коли все оце поруйнується, то якими мусите бути в святому житті та в побожності ви, що чекаєте й прагнете скорого приходу Божого дня, в якім небо, палючися, зникне, а розпалені стихії розтопляться?»  Він так говорить, бо істинні християни хочуть, щоб Христос повернувся швидше. Ми чекаємо на прихід Господа і молимось: «Прийди, Господи Ісусе!»  Але Апостол нам нагадує, щоб ми були готові. А в чому має полягати наша готовність? Вона має виявлятись у святому житті та в побожності. 

     Ось так ми очікуємо на виконання славної обітниці нашого Спасителя. А те виконання нас не розчарує.  Ми більше не будемо бачити старої землі і старого неба. Якщо нас захоплює краса Божого творива на цій землі, яка проклята через гріх, то уявляєте, як нас захопить краса нової землі і нового неба, яке Бог дасть нам і для нас! На них не буде гріха, а буде праведність!  А отже буде там невимовна радість, любов і вічне життя.  Там буде краса і гармонія. Там буде всяке добро і незліченна кількість благословень. І все це призначено для нас! 

  Щоправда Апостол додає: «Тож, улюблені, чекаючи цього, попильнуйте, щоб ви знайшлися для Нього нескверні та чисті у мирі». Але як нам знайтися нескверними та чистими у мирі? Любі брати і сестри, такими ми можемо знайтися лише тоді, коли будемо перебувати у Христі. Лише Він – Ягня безвадне і святе. Ісус – наш Примиритель і Він – наш мир. Коли ми охрищуємось у Христа – ми зодягаємось у Христа безвадного і праведного. Коли ми уповаємо на Нього, ми маємо мир із Богом. 

   І Господь хоче, аби ми були з Ним і в Ньому, і аби ми мали спокій і мир. Він Сам кличе нас: «Прийдіть до Мене, усі струджені та обтяжені, і Я вас заспокою!»  (Мт. 11:28). Він заповідає, аби ми споживали Його істинне тіло та пили Його істинну кров у хлібові та вині Святої Вечері і з ними отримували прощення гріхів, спасіння і вічне життя. Він нас очищує і Він дає нам мир. Ми все це маємо, коли ми в Господі. А з Ним, через Нього і заради Нього ми отримаємо і вічне життя на новій землі з новим небом. Прийди, Господи Ісусе! Амінь. 

   Нехай Господь поблагословить тебе, і нехай Він тебе стереже! Нехай Господь засяє на тебе лицем Своїм, і нехай буде милостивий до тебе! Нехай Господь зверне на тебе лице Своє, і хай дасть тобі мир! (4 М. 6:24-26) Амінь.   

День Св. Мартіна Хемніца, пастиря і сповідника

 Сьогодні ми дякуємо Господу за Св. Мартіна Хемніца.  Після доктора Мартіна Лютера, Мартіна Хемніца (1522-1586 р. р.) вважають за найважливішого богослова в історії Лютеранської Церкви. В Хемніці поєдналися були проникливий розум і майже енциклопедичне знання Писання та церковних отців зі щирою любов'ю до Церкви. Коли по смерті Лютера в 1546 році  виникли різноманітні доктринальні суперечки, Хемніц постановив присвятити свій час повністю на відновлення єдності в Лютеранській Церкві. Він став провідним духовним і головним автором Формули Злагоди від 1577 року, яка вирішила доктринальні диспути на основі Писання і значною мірою посприяла відновленню єдності серед лютеран.  Хемніц також написав чотиритомне Дослідження Тридентського Собору (1565-1573 роки), в якому він піддав скрупульозному аналізові  вчення цього Римо-Католицького Собору та порівняв його з Писаннями та стародавніми церковними отцями.  Дослідження разом із поясненнями віри Ауґсбурзького віросповідання стали визначальною лютеранською відповіддю на Тридентський Собор. Богослов і церковний діяч, Хемніц, був справді даром Божим для Церкви.

Молитва на День Св. Мартіна Хемніца, пастиря і сповідника:

Господи Боже, Отче Небесний! Дякуємо тобі за Твого богослова, Мартіна Хемніца, через вчення якого, Ти готуєш нас до приходу Твого Сина, коли Він поведе Свою Наречену, Церкву, додому, аби з усією спільнотою визволених, ми могли в кінці увійти на Його вічне весілля; через Ісуса Христа, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

День Св. Архістратига Михаїла та всього війська небесного

 Сьогодні ми дякуємо Господу за Архангела Михаїла та всіх святих ангелів.  Ім'я Архангела Михаїла означає: "Хто такий як Бог?" Про Михаїла згадано в Даниїла (12:1), а також в Юди (в. 9) та в Об'явленні (12:7).  Даниїл зображує Михаїла, як ангельського помічника Ізраїлю, який веде битву проти сил зла.  В Об'явленні Михаїл та його ангели воюють проти сатани і нечистих ангелів та завдають їм поразки, скидаючи їх із небес.  Їхня перемога стала можливою  через Христову перемогою над сатаною в Христовій смерті та воскресінні, - перемогу, яка була проголошена голосом з небес: "Тепер настало спасіння, і сила, і царство нашого Бога, і влада Христа Його" (Об'явлення 12:10).  Разом із Михаїлом часто згадують Гавриїла і Рафаїла, інших головних ангелів або ж архангелів, які оточують престол Божий.  Передання називає Михаїла покровителем і захисником Церкви, особливо захисником християн в годину смерті.

    Молитва на День Св. Архістратига Михаїла та всього війська небесного:

      Вічний Боже!  Твоє мудре планування учинило та запровадило служіння людей і ангелів у дивовижному порядку. Милостиво подай нам, щоби так само як Твої святі ангели завжди служать Тобі на небесах, щоби Твоїм призначенням вони також допомагали та захищали нас тут на землі; через Ісуса Христа, Твого Сина, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом. Один Бог, нині і повіки віків.  Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

День Св. Йоганна фон Штаупіца, пастиря і духівника Лютера

 Сьогодні ми дякуємо Господу за св. Йоганна фон Штаупіца (прибл. 1469-1524 р. р.), генерального вікарія августинського ордену в Німеччині і друга Мартіна Лютера. Він народився в Саксонії, навчався в університетах Лейпцігу та Кельна і викладав у Кельні. 1503 року його було покликано Фрідріхом Мудрим до служіння деканом богословського факультету в новозаснованому Віттенберзькому університеті. Там Штаупіц підбадьорив Лютера до здобування докторського ступеню в богослов'ї, а також призначив Лютера своїм наступником - професором Біблії в університеті. На початку Лютерової боротьби в намаганні зрозуміти Божу благодать, саме Штаупіц радив Лютерові зосереджуватися не на собі, а на Христові.

Молитва на День Св. Йоганна фон Штаупіца, пастиря і духівника Лютера:

     Всемогутній і віковічний Боже!  За наші багато гріхів заслуговуємо ми на вічний осуд. У милосерді Твоєму Ти послав Свого Сина Єдинородного, нашого Господа Ісуса Христа, аби Він здобув для нас прощення гріхів і вічне спасіння. Дай нам правдивої сповіді, аби ми, як Лютер від свого пастиря, Йоганна фон Штаупіца, могли від наших сповідників чути солодкі слова Відпущення і були звільнені від усіх наших гріхів; через Ісуса Христа, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків.  Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

Перекладайте свої гріхи на Христа

 Ви перекладаєте свої гріхи із себе на Христа, коли непохитно віруєте, що Його рани і страждання - ваші гріхи, які Він поніс і за які Він приніс заплату, як про це ми читаємо в Ісаї 53 (:6). "На Нього Господь поклав гріх усіх нас!"  Св. Петро каже: "Він тілом Своїм Сам підніс гріхи наші на дерево" (1 Петра 2:24). Св. Павло каже: "Того, Хто не відав гріха, Він учинив за нас гріхом, щоб стали ми Божою праведністю в Нім!" (2 Коринтян 5:21). Ви повинні ставити все на ці та подібні вірші. Чим більше вас мучить сумління, тим наполегливіше ви повинні до них горнутись. Якщо ви цього не робите, в вдаєте, що заспокоїте власне сумлінням розкаянням і єпитімією, то ви ніколи не матимете спокою, а в кінці впадете у відчай. Якщо ми дозволяємо, щоб у нашому сумлінні залишався гріх і намагаємо там із ним справитись або ж якщо ми дивимось на гріх у власному серці, то він буде для нас надто сильним і житиме там повіки віків. Але якщо ми будемо бачити його на Христові і побачимо, як він подоланий Його воскресінням, а потім сміливо в це віруємо, то гріх мертвий і скасований. Гріх не може залишатись на Христові, оскільки він поглинутий Його воскресінням. І нині ви не бачите ні ран, ні болю в Ньому, ані знаку гріха. Так Св. Павло проголошує, що Христос "був виданий за наші гріхи, і воскрес для виправдання нашого" (Римлян 4:25). Тобто у Своєму стражданні Христос виявляє нам гріх і таким чином руйнує його, а через Своє воскресіння Він нас виправдовує і визволяє нас від усякого гріха, якщо ми в це віруємо.

Мартін Лютер

Улюблена пожива Господа: проповідь на 22-у неділю по П'ятидесятниці

        УЛЮБЛЕНА ПОЖИВА ГОСПОДА

(Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука) 

      Тим часом же учні просили Його та й казали: «Учителю, їж!» А Він їм відказав: «Я маю поживу на їдження, якої не знаєте ви». Питали тоді один одного учні: «Хіба хто приніс Йому їсти?» Ісус каже до них: «Пожива Моя – чинити волю Того, Хто послав Мене, і справу Його довершити. Чи не кажете ви: «Ще чотири от місяці, і настануть жнива?» А Я вам кажу: Підійміть свої очі, та гляньте на ниви, як для жнив уже пополовіли вони! А хто жне, той заплату бере, та збирає врожай в життя вічне, щоб хто сіє й хто жне разом раділи. Бо про це поговірка правдива: «Хто інший сіє, а хто інший жне». Я вас жати послав, де ви не працювали: працювали інші, ви ж до їхньої праці ввійшли». З того ж міста багато-хто із самарян в Нього ввірували через слово жінки, що свідчила: «Він сказав мені все, що я вчинила була!» А коли самаряни до Нього прийшли, то благали Його, щоб у них позостався. І Він перебув там два дні. Значно ж більш вони ввірували через слово Його. А до жінки казали вони: «Не за слово твоє ми вже віруємо, самі-бо ми чули й пізнали, що справді Спаситель Він світу!» (Євангеліє від Св. Івана 4:31-42). 

 Благодать вам і мир від Бога Отця нашого й Господа Ісуса Христа! (2 Кор. 1:2) Амінь. 

Любі брати і сестри,  яка ваша улюблена страва? Яка пожива подобається вам найбільше? Ми знаємо, що українська кухня – багата і щедра і має багато смачних і поживних страв, а із процесами глобалізації ми ще й вчимось готувати чимало смачних і поживних страв у інших народів. Всім здоровим людям подобаються смачні страви, які є доброю поживою. Не випадково одним із найпоширеніших методів відпочинку є відпочинок у ресторанах. Без поживи нам не обійтись. Без їжі ми гинемо. Всю поживу нашу дає нам люблячий Бог. Але як часто буває так, що ми забуваємось подякувати Богові за ці Його чудесні дари, без яких нам не жити? 

Євангеліє сьогодні показує нам криницю Якова у Самарії, біля якої відбувалась розмова нашого Господа із самарянкою. В неї Він попросив води, а потім в них відбулась розмова, наслідком якої стала віра самарянки в Христа, а сама вона негайно вирушила в рідне місто, аби там провести євангелізаційну працю: запросити своїх одноплемінників познайомитись із Божим Сином. 

Учні тим часом пішли в місто, аби закупити їжу. Тож прийшовши до Сина Божого вже із поновленими запасами поживи, вони запрошували Його: «Учителю, їж!» Ісус ще не обідав тож учні очікували, що Він візьметься до трапези. Проте цього не сталось. Натомість Господь здивував їх відповіддю: «Я маю поживу на їдження, якої не знаєте ви». Учні губились у догадках про те, хто приніс їхньому Учителеві поїсти. І як це бувало доволі часто до сходження на них Святого Духа, вони не зрозуміли про що Син Божий говорив. 

Як може голодна людина відмовлятись від їжі? Бувають, звісно, випадки, коли нам не хочеться приймати поживу з рук людей, які нам неприємні або які нас чимось образили. Але ж учні такими не були. Вони шанували свого Господа і Учителя. І вони прагнули піклуватись про Нього. Але в Господа є та пожива, яка насичує Його більше, аніж будь-яка їжа. І про неї Він каже: «Пожива Моя – чинити волю Того, Хто послав Мене, і справу Його довершити». 

Господь говорить Своїм учням і нам про волю нашого благодатного Отця Небесного. А яка Його воля до нас?  Апостол Павло каже, що Бог «хоче, щоб усі люди спаслися, і прийшли до пізнання правди» (1 Тим. 2:4). І Господь у Євангелії каже: «Так-бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне» (Ів. 3:16). Ось цю волю прагне виконувати Син Божий, наш Спаситель Ісус Христос. 

Виконання цієї волі дає Йому задоволення і силу для життя. Як ми не можемо жити без їжі, без поживи, так і наш Господь Христос не може жити без того, щоб нас спасати від гріха, від влади диявола і смерті. Господь Христос не може жити, щоб не давати нам спасіння і вічного життя. Він не може по-іншому, бо так невимовно і безмірно нас любить. 

Він прийшов, аби нас спасти. І Він довершив Свою місію у нашому світі. Він забрав на Себе всі до одного наші гріхи і обмив їх усі Своєю святою і невинною кров’ю на хресті Голгофи. Він приніс Себе у повну і досконалу жертви за всі наші провини. І Він довершив справу нашого визволення, померши на нашому місці і замість нас. І Він воскрес на третій день із мертвих, аби кожен, хто вірує в Нього, був виправданий і мав прощення гріхів, спасіння, воскресіння і вічне життя в Божому Царстві. 

Господь хоче, щоб ми, любі брати і сестри, мали прощення, яке Він здобув для нас на хресті Голгофи. Ісус хоче, щоб ми, любі брати і сестри, теж воскресли до вічного життя у Його Царстві.  Сьогодні Він каже, що це для Нього є сутністю Його життя. Чому? Бо Він так нас любить. І Він нас постійно у Своїй любові запевнює, аби ми не вагались уповати на Нього, кликати до Ісуса, коли нам самотньо і страшно, і щоб ми мали поживу нетлінну – поживу, у якій ми маємо прощення гріхів, спасіння і вічне життя -  поживу в Його істинних тілі і крові, якими Він нас причащає у Його Таїнстві Святої Вечері. 

Ісус дарує спасіння нам. Ми отримуємо це спасіння через віру, яку в наших серцях створив Господь Святий Дух, коли ми слухали Євангеліє Христове. Ми могли навіть не зауважити, як це сталось, бо це зробили не ми, а Господь. Ми могли не планувати увірувати в Христа, але в Господа Свої плани і сьогодні Він каже, аби й ми були готові діяти як самарянка, яка побігла в місто свідчити про Христа. Вона була сповнена радості, що її знайшов Спаситель світу і вона хотіла, аби й інші люди теж були спасенні. 

Нам інколи може здаватись, що ще не настала пора говорити з кимось про Христа і про Церкву, про гріх і прощення гріхів, про спасіння і про вічне життя. Але Господь нам каже, що ця пора вже настала. Він нагадує учням про жнива на юдейських і самарійських полях які мають настати через чотири місяці, а потім каже: «А Я вам кажу: Підійміть свої очі, та гляньте на ниви, як для жнив уже пополовіли вони!» 

Господь говорить про жнива духовні, тобто про спасіння душ від прокляття гріха, від влади диявола і смерті до вічного життя у Божому Царстві. Він каже учням про те, що ниви самарійські пополовіли. І ниви українські пополовіли – усе готове для того, аби був зібраний урожай людських душ для вічного життя у Царстві Небесному. Що буде з пшеницею, якщо її вчасно не зжати? Вона пропаде. 

Так само і з людьми! Якщо вчасно вони не увірують у Христа, то помруть у гріхах своїх і опиняться у вічних муках вогняного озера аду. Тож Господь каже, аби учні і ми не вагались братись за збір урожаю: промовляти Закон до нерозкаяних грішників, а розкаяних утішати прощенням і спасінням, яке вони мають у Христі, і запрошувати їх до церкви, як і самарянка пішла запрошувати своїх співгромадян до зустрічі із Спасителем світу.  

Господь також каже: «А хто жне, той заплату бере, та збирає врожай в життя вічне, щоб хто сіє й хто жне разом раділи. Бо про це поговірка правдива: «Хто інший сіє, а хто інший жне». Я вас жати послав, де ви не працювали: працювали інші, ви ж до їхньої праці ввійшли». Духовні жнива не залишаться без заплати. По-перше, ми радіємо, коли ті, з ким ми поділились Доброю Новиною, увірував у Христа.  Бо, хто вірує в Христа, той вже має прощення гріхів, спасіння і вічне життя. Отже ця людина буде жити вічно, як і ми у Царстві Божому! 

По-друге, Господь обіцяє окрему нагороду тим, хто приводитимуть людей до спасенної віри в Христа. Послухайте, як Він промовляв через пророка Даниїла: «А розумні будуть сяяти, як світила небозводу, а ті, хто привів багатьох до праведности, немов зорі, навіки віків» (12:3). Привести до праведності означає привести до віри в Христа. Бо є лише єдиний спосіб бути виправданим до вічного життя – увірувати в Божого Сина. Тож нас, що приводимо людей до віри в Христа, чекає чудова заплата від Бога! 

Нам просто слід працювати на цих духовних жнивах. Бо все було посіяно до нас і перед нами. Ми женці, а Сіячем є Господь. Так в Нього були працівники: Мойсей і Пророки, а тепер ще й Апостоли і Євангелісти, усі вірні проповідники Євангелія до нас. Але сіє через них Він особисто, а ми – женці, завдання яких зібрати урожай, посіяний Богом і вирощений теж Богом. Не вагаймось входити до праці інших і свідчити про Христа і приводити наших ближніх до поклоніння Христові в неділю. 

Подивіться, який вплив на інших людей може мати свідчення про Христа! «З того ж міста багато-хто із самарян в Нього ввірували через слово жінки, що свідчила: «Він сказав мені все, що я вчинила була!»  – чуємо ми в Євангелії. Ось так самарянка жнивувала у своєму рідному місті! Ісус через її свідчення отримав запрошення до міста! В Єрусалимі Сином Божим знехтували, а  самаряни благали Сина Божого, аби Він в них зупинився. «І Він перебув там два дні». 

А що Ісус там робив?  Ми не чуємо про якісь чуда, зцілення, нагодування. Але ми чуємо, що «Значно ж більш вони ввірували через слово Його». Ісус там проповідував! Там лунало Його Слово, про яке Він промовляв через Свого славного пророка Ісаю: «Як дощ чи то сніг сходить з неба й туди не вертається, аж поки землі не напоїть і родючою вчинить її, і насіння дає сівачеві, а хліб їдунові, так буде і Слово Моє, що виходить із уст Моїх: порожнім до Мене воно не вертається, але зробить, що Я пожадав, і буде мати поводження в тому, на що Я його посилав!» (55:10, 11). 

І Слово Христове привело до віри самарян так, що вони це визнавали самі і промовляли до жінки, яка першою почала свідчити про Христа: «Не за слово твоє ми вже віруємо, самі-бо ми чули й пізнали, що справді Спаситель Він світу!» Вони вірують у Спасителя і вони мають прощення гріхів, і вічне життя. Для них вже настала година, про яку Господь промовляв був самарянці біля криниці: «Наступає година, і тепер вона є, коли богомольці правдиві вклонятися будуть Отцеві в дусі та в правді, бо Отець Собі прагне таких богомольців. Бог є Дух, і ті, що Йому вклоняються, повинні в дусі та в правді вклонятись» (Ів. 4:23, 24). 

Самаряни стали тими правдивими богомольцями, які вклоняються Богові в дусі і правді, і які знають Спасителя, і мають вічне життя.  Вони увірували через Слово Христове, як і ми увірували, і як про це також проповідує Апостол Павло: «Нема різниці поміж юдеєм та гелленом, бо той же Господь є Господом усіх, багатий для всіх, хто кличе Його. Бо кожен, хто покличе Господнє Ім'я, буде спасений. Але як покличуть Того, в Кого не ввірували? А як увірують у Того, що про Нього не чули? А як почують без проповідника? І як будуть проповідувати, коли не будуть послані? Як написано: Які гарні ноги благовісників миру, благовісників добра… Тож віра від слухання, а слухання через Слово Христове» (Рим. 10:12-15, 17). Хай Слово Христове лунає посеред нас нині і завжди, аби все більше людей вірували в Христа і були спасенні. В Його святе Ім’я. Амінь. 

Нехай Господь поблагословить тебе, і нехай Він тебе стереже! Нехай Господь засяє на тебе лицем Своїм, і нехай буде милостивий до тебе!  Нехай Господь зверне на тебе лице Своє, і хай дасть тобі мир! (4 М. 6:24-26). Амінь.