Усе допомагає на добре: проповідь на шосту неділю Великодня

             УСЕ ДОПОМАГАЄ НА ДОБРЕ

          (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

        Надією-бо ми спаслися. Надія ж, коли бачить, не є надія, бо хто що бачить, чому б того й надіявся? А коли сподіваємось, чого не бачимо, то очікуємо того з терпеливістю. Так само ж і Дух допомагає нам у наших немочах; бо ми не знаємо, про що маємо молитись, як належить, але Сам Дух заступається за нас невимовними зідханнями. А Той, Хто досліджує серця, знає, яка думка Духа, бо з волі Божої заступається за святих. І знаємо, що тим, хто любить Бога, хто покликаний Його постановою, усе допомагає на добре (Римлян 8:24-28).

           Христос воскрес! Воістину воскрес! 

Дорогі брати і сестри, коли Господа Христа розп’яли на Голгофі, а по Його смерті поховали Його тіло в гробі багатого чоловіка, Йосипа з Ариматеї, то завершення п’ятниці та наступна субота були для Христових учнів і, зокрема для Апостолів, катастрофічними. Адже в очах світу все виглядало так, що вони слідували за фальшивим пророком. 

А їх же застерігали старші народу, що Ісус – «самарянин», і що Він «нечистого духа має», і що духів нечистих виганяв «силою Вельзевула». Тобто ці старійшини, фарисеї і книжники дуже чітко їм зазначали, що учні Христові перебувають у жахливій і небезпечній омані. І ось Христос помер. А з Ним і всі їхні надії і сподівання. 

Про ті надії і сподівання розповідали Христові воскреслому дорогою до Еммаусу двоє учнів, яким воскреслий Господь спочатку не відкрився. Вони казали Йому, що Ісус: «Пророк був, могутній у ділі й у слові перед Богом і всім народом. Як первосвященики й наша старшина Його віддали на суд смертний, і Його розп'яли...  А ми сподівались були, що Це Той, що має Ізраїля визволити. І до того, оце третій день вже сьогодні, як усе оте сталося...» (Лк. 24:19-21). Вони не повірили у новину про воскресіння Спасителя. Настільки все їм здавалось утраченим через Голгофу. 

Сьогодні нам легше зрозуміти учнів Христових у дні до Воскресіння і навіть у Великодній день. Ми бачимо в Україні війну. Ми бачимо як величезна російська орда кинулась нищити наш рідний край, руйнувати наші міста та села, убивати та калічити наших громадян. Коли ми бачимо таку потужну демонічну силу, яка не зупиняється ні перед чим, аби лише знищити український народ і руйнує наші міста та захоплює наші землі, то й у нас може похнюпитись голова, і можуть з’явитись думки: «Це, напевно, нічим вже добрим для нас не закінчиться». 

Це було би правдою, якби ми далі залишались у наших гріхах. Нічого доброго нам справді не світило б, якби ми нехтували застереженнями Святого Духа і не каялись у своїх переступах перед Богом і перед своїми ближніми.  Але навіть каяття нічим добрим для нас не закінчувалося б, якби ми просто каялись, не віруючи в Христа розп’ятого і воскреслого. 

Але віра в Христа все докорінно змінює для тих, хто її має.  Апостол Павло, під проводом Утішителя-Святого Духа, пише до римлян ті самі слова, що нині стосуються і нас: «Надією-бо ми спаслися. Надія ж, коли бачить, не є надія, бо хто що бачить, чому б того й надіявся? А коли сподіваємось, чого не бачимо, то очікуємо того з терпеливістю». 

Ці слова про надію дуже важливі. Надія тут порівнюється із вірою, хоча надія має, зазвичай, у світі дещо менший рівень упевненості в тому, що має відбуватись. Віра ж, славиться своєю непохитністю та упевненістю. Проте де є віра, там є і надія. І християнська надія вона не надія людини, яка чекає на щось як на добрий збіг обставин або випадковість. 

Християнська надія чекає на виповнення того у що вірує людина. Іншими словами вона не піддається тим ваганням і сумнівам, які мучать мирську людину. Більше того, Павло каже, що ми спасаємось надією. Тож надія – фактично, синонім віри.  Адже коли ми надіємось на Христа, Який помер за наші гріхи і воскрес, аби ми були виправдані і мали вічне життя, тоді ми спаслись. 

Якщо ми надіємось на Христа, то наші гріхи прощені і ми тепер діти Божі, усиновлені заради Христа і співспадкоємці з Ним Царства Божого. Але ми живемо ще в нашій грішній плоті і в цьому грішному та злому світові. Ми ще не в Царстві Небесному, яке для нас здобув Божий Син і в яке Він нас запросить ув Останній День, коли Він повернеться у славі, і всіх невіруючих вкине у пекло, а справжніх віруючих запросить до Свого святого і вічного Царства. 

Тож для того, щоб нам пройти цю нашу мандрівку серед бід, випробувань, і нині часто серед вибухів, пострілів, руйнувань і смерті, потрібна терпеливість. Бо ми не бачимо Царства Небесного. Ми бачимо Україну, ми бачимо наш рідний край, даний нам Богом. Ми бачимо усю Божу красу. І ми бачимо наші гріхи. Ще краще ми бачимо гріхи наших ближніх, бо скалку в чужому оці завжди розгледіти ніж колоду у своєму. 

Ще більше цю здібність бачити скалки в очах чужих народів, мають московити.  Вона в них все збільшується в міру того, як сатана наклав на їхні очі свої власні демонічні біноклі, які домальовують усе, що заманеться побачити загадково хворій російській душі – душі убивць і брехунів, катів і ґвалтівників, злодіїв та всякого іншого ординського непотребу. 

 Тож Господь Святий Дух кличе нас мати терпеливість. Це легше збагнути, коли розумієш, що ти лише – паломник, пілігрим до Царства Небесного. І ти в цій дорозі, натрапляєш ось на таку величезну банду орків, росіян. Треба набратись терпеливості і це все пережити. Пережити з тими інструментами в руках, які нам вкладає Господь: з комп’тером, автоматом, літаком, верстатом, трактором, танком, кельнею, літаком, фурою, гранатометом, пекарським знаряддям – і всім тим і на тому кожному місці, де Господь сьогодні нас ставить. 

Терпеливість і надія на Бога, на Його любов, на Його благодать – надія на Христа просто необхідні для того, щоб нам завжди виходити переможцями – ось про що каже нам сьогодні Господь Святий Дух. Бо ми багато чого серед війни – війни духовної, яка ведеться від час гріхопадіння наших прабатьків і війни, яку проти нас розпочала безбожна Росія, - ми не бачимо. І те страшне, що ми бачимо, може затьмарювати наш духовний погляд і робити нас нетерплячими. Проте Бог кличе нас до терпеливості. 

Він каже нам, що Він – поряд із нами. Він дуже добре знає про нашу біду. Він дуже добре бачить, що творить диявол і його слуги на цьому світі – московити і всі їхні прислужники. Але Бог не з ними. Бог – із Своїми віруючими дітьми,  а не з Путіним, який має віру біснуватого шахіда, що коли він, убиваючи людей, сам умре, то потрапить у рай. Він потрапить туди, куди веде його віра – у найнижчі глибини пекла. 

Втім, аби нам перемогти, нам потрібна молитва. Ось про неї далі Апостол й промовляє: «Так само ж і Дух допомагає нам у наших немочах; бо ми не знаємо, про що маємо молитись, як належить, але Сам Дух заступається за нас невимовними зідханнями. А Той, Хто досліджує серця, знає, яка думка Духа, бо з волі Божої заступається за святих». 

Чи бувало вам так тяжко, що вам було навіть важко молитву сформулювати?  У мене так бувало. Тож як сильно нас утішають ці слова, що Бог Святий Дух допомагає нам у наших немочах і сам заступається за нас, бо ми не знаємо про що маємо молитись, як належить. 

Як же Господь нас любить і як Він про нас піклується, любі брати і сестри!  За кожного з нас Він заступається. Кожну нашу думку і бажання, і потреби Він знає. Він переймається кожною нашою проблемою, незважаючи на те, який час на дворі, мирний чи воєнний.  Він хоче, щоб ми перемогли у нашій духовній війні проти диявола і його піднебесних духів злоби. 

І Він, безперечно, попіклується про те, аби демонічна російська орда була теж покарана і не лише вони, а й ті, закликали іти убивати українців, і тих, що підтримували убивства невинних людей і знущання з українських громадян. Маймо надію, маймо терпеливість, і звісно, молімось і трудімось, як казали стародавні: ora et labora.  Бог все знає, все відає, нас любить і прагне нам добра. 

«І знаємо, що тим, хто любить Бога, хто покликаний Його постановою, усе допомагає на добре»  – каже далі Христів Апостол. Цей вірш – один з моїх улюблених віршів у Біблії. У миті, коли здається, що все працює проти нас, Бог все одно все тримає під Своїм святим контролем. Він все одне все зробить так, що все, що відбувається, вийде в кінцевому підсумку нам на добро. 

Коли Апостоли були зібрані по смерті Христовій, то вони були розгублені і налякані. Адже все довкола діялося проти них. Вони навіть двері замкненими тримали, аби бува юдейська старшина не послала за ними своїх слуг і не зробила з ними те саме, що буквально позавчора зробила з Сином Божим. 

Проте Христос воскрес! І все, що відбувалось, вийшло для них на добро. Вони побачили Христа воскреслого. Сорок днів вони з Ним зустрічались, спілкувались, споживали їжу, раділи, співали. А по Вознесінні Христовім на них зійшов Святий Дух і вони могутнім чином почали проповідувати Євангеліє. Те, що здавалось поразкою, виявилось перемогою. І навіть їхня смерть стала переходом до життя у Царстві Небеснім. 

Ми переживаємо важкі часи. Війна, яку ми маємо, аналогів за ракетними обстрілами не має у світовій історії. Світ настільки сильно змінився. Проте «Ісус Христос учора, і сьогодні, і навіки Той Самий!» (Євр. 13:8).  Його любов ніколи не перестає і те, що Його Апостол писав до християн у Римі, стосується нині і християн у Києві, і по всій Україні. Коли ми з Христом, нам усе вийде, в кінцевому підсумку на добро. 

Врешті-решт, що на нас чекає навіть у нашій фізичній смерті?  Життя вічне і Царство Небесне! Апостол Павло настільки прагнув бути в Царстві Небесному, що віддавав йому перевагу над життям у цьому світі. Проте Бог потребував його для служіння Церкви на землі. Тож і тут, у цьому світі, усі пригоди, біди і випробування, які випадали на долю Апостола – усі виходили на добро. Чому? Тому, що Бог – люблячий і всемогутній Господь усе тримає під Своїм святим контролем. 

Так само і в нашому житті. Знаймо, віруймо і маймо певну надію, що все для нас вийде на добре. Ви будете бачити те, що було ніби зло, але вийшло для вас на добре. Чому? Тому що Бог нас покликав Своєю постановою, а ми Бога любимо, бо Він перше полюбив нас і довів цю любов у Сині Своєму Ісусі Христі, нашому Спасителі, Який помер за наші гріхи. І Він воскрес!  Христос воскрес!  Воістину воскрес! Амінь.

Істинна свобода: проповідь на 4-у неділю після Великодня

                                   ІСТИННА СВОБОДА

  (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

           І сказав Він їм знову: «Я відходжу, ви ж шукати Мене будете, і помрете в гріху своїм. Куди Я йду, – туди ви прибути не можете»...  А юдеї казали: «Чи не вб'є Він Сам Себе, коли каже: «Куди Я йду, туди ви прибути не можете?» І сказав Він до них: «Ви – від долу, Я – звисока, і ви – зо світу цього, Я – не з цього світу. Тому Я сказав вам, що помрете в своїх гріхах. Бо коли не ввіруєте, що то – Я, то помрете в своїх гріхах». А вони запитали Його: «Хто Ти такий?» І Ісус відказав їм: «Той, Хто спочатку, як і говорю Я до вас. Я маю багато про вас говорити й судити; правдивий же Той, Хто послав Мене, і Я світові те говорю, що від Нього почув».  Але не зрозуміли вони, що то Він про Отця говорив їм. Тож Ісус їм сказав: «Коли ви підіймете Людського Сина, тоді зрозумієте, що то Я, і що Сам Я від Себе нічого не дію, але те говорю, як Отець Мій Мене був навчив. А Той, Хто послав Мене, перебуває зо Мною; Отець не зоставив Самого Мене, бо Я завжди чиню, що Йому до вподоби». Коли Він говорив це, то багато-хто в Нього увірували. Тож промовив Ісус до юдеїв, що в Нього ввірували: «Як у слові Моїм позостанетеся, тоді справді Моїми учнями будете, і пізнаєте правду, а правда вас вільними зробить!» Вони відказали Йому: «Авраамів ми рід, і нічиїми невільниками не були ми ніколи. То як же Ти кажеш: «Ви станете вільні?» Відповів їм Ісус: «Поправді, поправді кажу вам, що кожен, хто чинить гріх, той раб гріха. І не зостається раб у домі повік, але Син зостається повік. Коли Син отже зробить вас вільними, то справді ви будете вільні (Євангеліє від Св. Івана 8:21-36).

             Христос воскрес! Воістину воскрес! 

Дорогі брати і сестри, поки людина жива і здорова, вона може не замислюватись про те, що буде з нею після смерті. Ми живемо і будуємо плани на ближче і дальше майбутнє, незважаючи навіть на війну. Ми прикипаємо до землі і до земного. В українській мові є навіть така приказка про наполегливу працю, що немає коли навіть угору глянути. 

Ця приказка має доволі глибокий зміст. Нам слід підводити погляд угору. Недаремно Псалмоспівець промовляє: «Свої очі я зводжу на гори, звідки прийде мені допомога, – мені допомога від Господа, що вчинив небо й землю!» (120:1, 2). Читаючи про останні миті життя первомученика Степана, ми зауважуємо, що він «повний Духа Святого, на небо споглянув, і побачив Божу славу й Ісуса, що по Божій правиці стояв» (Дії 7:55). 

Не завжди, звісно, ми будемо бачити те, що бачив Степан, але пам’ятати про небеса, ми повинні завжди, як і написано в Посланні до євреїв про віруючих, які прагнуть батьківщини небесної (11:16).  Сьогодні Господь також говорить про важливість розрізняти долішнє і горішнє, те, що здолу і те, що звисока.  Адже, коли ми забуваємось про небеса, то ми туди не потрапимо, а  як каже до невіруючих юдеїв Ісус: «Я відходжу, ви ж шукати Мене будете, і помрете в гріху своїм». 

А що означає померти в своєму гріхові? Померти у своєму гріхові означає померти у рабстві гріха і бути засудженим до вічної смерті, тобто до вічних мук у аду. Але чому юдеї мали померти у своєму гріхові, якщо вони будуть таки шукати Христа? Вони мали померти у своїх гріхах, бо вони істинного Христа відкидали – Христа, Який приносив їм прощення гріхів, а отже і вічне життя. 

А якого Христа вони шукали? Вони шукали такого Христа, який дасть їм безтурботне та сите життя на цьому світові. Вони хотіли такого Христа, який підкорить у світський спосіб всі народи під них, а вони будуть над ними панувати у власних гріхах. 

Приблизно такого Христа шукають сьогодні і росіяни. Вони з усіх сил випинають своє «християнство» і засуджують весь світ за не таке сповідування Христа. Водночас вони прагнуть панувати над довколишніми народами і для цього вони прагнуть нас убивати, катувати і руйнувати. Звісно, що російське християнство у своїй переважній більшості – фальшиве, як і вся їхня доктрина «російського світу» походить із пекла. Ті, що її сповідують, хоча і прикриваються Іменем Христа, залишаються у своїх гріхах і у своїх гріхах помирають. 

І вони, як і юдеї, які відкидали Христа, прибути туди, де є Христос, не можуть. Вони перебувають у гріхах.  Їхні гріхи, наче важезні гирі на їхніх руках, ногах і на всьому їхньому тілі, тягнуть їх до пекла.  Господь каже до них: «Ви – від долу, Я – звисока, і ви – зо світу цього, Я – не з цього світу. Тому Я сказав вам, що помрете в своїх гріхах. Бо коли не ввіруєте, що то – Я, то помрете в своїх гріхах». 

Кожна людина, яка не вірує в Христа – від долу і зо світу цього.  Ми теж були від долу і з цього світу. Ми теж були під прокляттям гріха і були приречені до смерті, тимчасової і вічної. Коли це було?  Тоді, коли ми не вірували у Христа.  І нині, кожен, хто не вірує в Христа, той – від долу і зо світу, той зостається у гріхах. 

Але, коли ти віруєш у Христа, то ти вже не від долу більше, а Христос тебе піднімає на висоту і ти, вірою в Христа, більше не зо світу, а належиш Царству Небесному, звідки і прийшов наш Спаситель Христос.  Цього не могли зрозуміти юдеї. Цього не може зрозуміти ніхто з плотських людей. 

Це розуміння дається лише Святим Духом, коли Він нас переставляє із темряви гріха у світло Христового Царства. Він може робити це у різний час, і в різний спосіб, але обов’язково Господь Святий Дух діятиме через Євангеліє Христове. І, коли Святий Дух творить у нас віру, ось тоді ми починаємо знати Христа і тоді ми належимо Йому, а нам належить спадщина Царства Небесного. 

Аби ми могли увійти в Царство Небесне, Син Божий зійшов з небес і стався людиною. І був піднесений людьми на хреста. Саме про піднесення на хреста Він говорить тут юдеям, які не можуть збагнути Його мови, бо в Писанні вони шукали не Христа істинного, а такого, якого хотіли самі мати. Вони не розуміють Його, бо вони з долу і мислять долішніми, мирськими, плотськими категоріями. 

Вони залишаються у такому мисленні, до якого ще наших прабатьків спокусив був диявол і таке мислення він з усіх сил підтримує. Бо таке мислення не знає Бога і не розуміє, що Христос – вічний Бог, Який стався людиною. Слова Христа про Його єдиносущність з Отцем вони не розуміють. Коли Він каже, що Він є «Той, Хто спочатку, як і говорю Я до вас. Я маю багато про вас говорити й судити; правдивий же Той, Хто послав Мене, і Я світові те говорю, що від Нього почув», то для них Його слова – китайська грамота. Бо їм треба не такий Христос. 

Тож і коли Він говорить про піднесення на хреста, то вони збагнути Його не можуть, адже їм не потрібен Христос розп’ятий, а їм потрібен Христос могутній правитель, який буде весь світ змушувати до служіння їм. Проте Господь ставить наголос на хресті. Бо головна проблема і євреїв, і всіх людей на світі – гріх. А Він, будучи вічним Богом, стався людиною, щоб вирішити цю проблему і забрати нас із долу – із гробу до гори, до життя вічного у Його Царстві. 

І Він їм каже, що саме цього хоче Отець Небесний і саме для цього Він послав Свого Сина Єдинородного.  І все,  що робить Син – Отцеві до вподоби. Коли будь-хто хоче знати Бога, то він не повинен іти десь у пустелю, читати якісь талмуди, брести у індійські джунглі чи забиратися у горі Тібету. Коли хтось хоче знати Бога, хай слухає Христа. 

Господь говорить про розуміння, яке з’явиться у багатьох з них після Його піднесення на хресті, тобто після того, коли Він Своєю святою і невинною кров’ю обмиє всі гріхи та провини людства і помре на нашому місці і замість нас. Після Його воскресіння і вознесіння на учнів зійде Святий Дух і вони будуть проповідувати Христа розп’ятого і воскреслого, прощення гріхів у Його Ім’я і виправдання через віру в Нього. Тоді багато-хто з юдеїв увірують у Христа, зрозуміють Його, будуть Його знати і успадкують вічне життя. 

Слово Христове, Його Євангеліє – дуже могутнє. Ми чуємо, що «коли Він говорив це, то багато-хто в Нього увірували». Слово Христове – творить спасенну віру. Слово Христове живить спасенну віру і покріплює її.  Часто буває, що люди, увірувавши або охристившись чи охристивши своїх дітей, нехтують Словом Христовим. І, самі того не підозрюючи, втрачають віру в Христа, а отже втрачають спасіння і вічне життя. 

Але бути віруючим, бути християнином означає бути Христовим учнем. І то не рік, не два і не декілька років – скільки триває, наприклад Недільна школа або Катехізис, а бути Христовим учнем слід бути завжди.  Господь каже: «Як у слові Моїм позостанетеся, тоді справді Моїми учнями будете, і пізнаєте правду, а правда вас вільними зробить!» 

Тож Слово Христове слід не просто слухати, а в ньому слід зоставатись – тобто його слухати, розважати про нього, досліджувати його, перечитувати його, говорити про нього. Ось що означає бути християнином і бути вільною людиною. Боже Слово є істина (Ів. 17:17) і воно дає свободу.   Воно освячує. Воно оживлює. 

Можна бути громадянином найвільнішої країни на світі, але коли ти не маєш свободи від гріха, здобутої Христом і подарованої тобі Святим Духом через Євангеліє, то ти все-одно раб гріха, диявола і смерті і твоя свобода – примарна. Але, коли ти віруєш в Христа і перебуваєш у Його Слові, тоді ти маєш свободу від гріха, тоді – ти воістину вільна людина. 

Юдеї в нашому Євангелії цього зрозуміти не можуть. Вони не можуть зрозуміти, як свобода пов’язана із Христовим Словом, а не з їхнім походженням. Власне кажучи, їхнє нерозуміння – красномовне свідчення того, що вони навіть не усвідомлюють рабства, в якому перебувають – рабства гріха. 

Тож Син Божий пояснює їм і нам: «Поправді, поправді кажу вам, що кожен, хто чинить гріх, той раб гріха. І не зостається раб у домі повік, але Син зостається повік. Коли Син отже зробить вас вільними, то справді ви будете вільні». Єдиний, Хто не має гріха – Син Божий. Коли ми перебуваємо в Його Слові, віруємо в Євангеліє, тоді Він нас робить вільними. Варто відійти на крок від Нього, закинути Його Слово десь на полицю, перестати вірувати в Христа, нехтувати Його запрошенням до причастя Його істинними тілом та кров’ю, у Святій Вечері, як свобода втрачається, а на руках і ногах лунають безшумним пекельним дзвоном кайдани гріха, диявола і пекла, які нині так міцно сковують усіх російських безбожників і не тільки. 

Але, коли нас визволяє Христос, коли Він обмиває наші гріхи Своєю святою кров’ю, тоді ми визволені від рабства гріха, диявола і смерті, і тоді ми живемо. І то живемо не лише тут, але живемо вічно і переходимо із смерті у життя вічне. Бо Христос воскрес! Воістину воскрес!  Амінь.

День Св. Імператора Костянтина, християнського правителя та Св. Олени, його матері

      Cьогодні ми дякуємо Богові за Імператора Костянтина, християнського правителя та  за  матір цього імператора, Св. Олену.  Костянтин І служив римським імператором від 306 по 337 роки по Р. Х.  Впродовж його правління міланським указом від 313 року було заборонено переслідування християн, а в кінці християнська віра набула повної підтримки від імператора.  Костянтин активно цікавився життям і вченням Церкви та 325 року скликав Нікейський Собор, на якому було дано визначення та захист православному християнству. На Костянтина мала сильний вплив його матір, Олена (роки життя прибл. 255-329 по Р. Х.). Її великий інтерес до географії святих місць християнської віри привів її до того, що вона стала однією з перших паломниць до Святої Землі. Її дослідження привели до ідентифікації Біблійних місць у Єрусалимі, Віфлеємі та в інших місцях, які й донині відвідуються християнами з усіх куточків світу.

Молитва на День Св. Імператора Костянтина, християнського правителя та Св. Олени, його матері:

     Отче Небесний!  Ти піднімаєш наших братів і сестер у Христі на високі посади в земних урядах. Приносячи Тобі подяку за Імператора Костянтина і його матір Олену, просимо благословляти наших християнських правителів, аби вони були Твоїми слугами на добро нашого народу і Твоєї Церкви, а нас - аби ми весь час за них молилися і були сумлінними та добрими громадянами нашої країни, як Ти навчаєш нас у Твоєму Слові, бо Ти живеш і царюєш з Отцем і Святим Духом, один Бог нині і повіки віків. Заради Христа. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

Щоб ми могли стати дітьми Божими

 Саме для того, щоб ми могли стати дітьми Божими, Бог Син став дитям людської істоти. Якби Він не зійшов до нас у цій покорі, ніхто з нас не зумів би прийти до Нього через будь-які наші заслуги.

Св. Лев Великий

Божественні запровадження в Церкві

 На відміну від Старозаповітної Церкви, яка мала детальний Церемоніальний Закон, Новозаповітна Церква має всього декілька божественно запроваджених зовнішніх дотримань. Першим є Хрищення, Таїнство вступу у Христа і Його Церкву. Далі йде проповідування, з особливим наголосом на відпущенні гріхів і для цього існує божественно запроваджене проповідницьке служіння. І, нарешті, є Свята Вечеря, як кульмінаційний пункт публічного життя та поклоніння Церкви (Дії 20:7 і далі; 1 Коринтян 10:16, 17; 11:17 і далі). Всі інші домоволеності в Церкві досягаються у християнській любові та свободі, заради доброго порядку (1 Коринтян 14:40). Слід також згадати, що церква складається не лише із слухачів або не лише із проповідників, але як із слухачів,так і з проповідників (див. наприклад, Филип'ян 1:1).

Курт Маркворт, Спасенна істина: доктрина для мирян 

Ключі не Петрові, а цілої Церкви

      Христос промовляє до Св. Петра в Матвія 16: "Кажу Я тобі, що ти - Петро, і на скелі оцій побудую Я Церкву Свою, і сили адові не переможуть її. І ключі тобі дам від Царства Небесного, і що на землі ти зв'яжеш, - те зв'язане буде на небі, а що на землі ти розв'яжеш, - те розв'язане буде на небі!" (в. 18,19)... Христос промовляє загалом до всіх (Апостолів): "Поправді кажу вам: Що тільки зв'яжете на землі, - зв'язане буде на небі, і що тільки розв'яжете на землі, - розв'язане буде на небі" (Матвія 18:18). Тут зрозуміло, що Христос витлумачує Сам Себе, пояснюючи розділ 16 (:18) в цьому розділі 18 (:18), що ключі дані Св. Петрові на місці цілої спільноти, а не лише йому одному. Так само і в Івана, в останньому розділі (20:22-23): "Він дихнув, і говорить до них: Прийміть Духа Святого! Кому гріхи простите, - будуть прощені їм, а кому затримаєте, - то затримаються!"

Мартін Лютер

Як виправдання, так і вічне життя

"Бо праведний житиме вірою", а ті, що втрачають свою віру через оману диявола, є "мертвими ще живучи". Як виправдання здобувається через віру, так само і вічне життя здобувається через істинну віру, як каже Господь, наш Спаситель: "Життя ж вічне - це те, щоб пізнали Тебе, єдиного Бога правдивого, та Ісуса Христа, що послав Ти Його".

Св. Лев Великий

Малим церквам "франчайзинг" не потрібний

 Христос присутній навіть із найменшою церквою. "Двоє чи троє" з Матвія 18:20 дорівнює більше ніж один. Навіть така мала церква має стільки само духовної влади, що й громада з багатьох тисяч людей. Роль відіграє не якась людська ланка управління, а лише влада самого Спасителя, яка повсюди є такою самою і виявляється у Його чистому Євангелії і Таїнствах, і через них. Тож де би церква не існувала, вона має повну владу там бути і діяти саме як Христова церква. Їй не потрібно добиватись якийсь "франчайзинг" від якоїсь більшої церковної структури з іншого місця. Помісні церкви не пов'язані якимись божественно призначеними адмністративними чи наглядовими структурами. 

Це зовсім не означає, що громади можуть гордо стояти по одинці одна від одної, діючи байдуже до рівних за гідністю, обов'язками та відповідальністю православних (тобто вірних Божому Слову - перекладач) громад (див. 1 Коринтян 14:36). Радше всі православні церкви повинні плекати найвищу повагу одна до одної.

Курт Маркворт, Спасенна істина: доктрина для мирян

Таїнство Святого Причастя основується на не вірі

      Так само як наша негідність не чинить і не становить Таїнства - так само і людська негідність не робить його недійсним і його не скасовує. Бо це Таїнство основується не на нашій вірі, а на Слові та на Божому запровадженні. Оскільки і те саме Слово однаково промовляє до Петра і до Юди: "Прийміть, споживайте, це - тіло Моє; пийте з неї всі, це - кров Моя", то звідси випливає, що Юда, хоча й негідно, але так само як Петро приймає не лише хліб і вино, але водночас і Христові тіло та кров - Петро на спасіння, а Юда - на осуд. 

      І Павло говорить про те, що негідні люди стають винними не лише супроти хліба та вина, але й супроти Господніх тіла та крові. Він також додає, що вони стають винними через те, що не розважають, а їдять і п'ють негідно. Тож звідси випливає, що і негідні люди споживають Господнє тіло проте споживають його негідно і стають винними супроти Господнього тіла. У цьому сенсі промовляє і Августин: "Віра, яку має людина, не чинить повноти і правди Таїнства, але вона дуже важлива для плину життя".

Мартін Хемніц, Довідник: служіння, Слово і Таїнства 

День Св. Кирила та Мефодія, просвітителів слов'янських

  Сьогодні ми дякуємо Господу за двох братів-місіонерів, святих Кирила (Костянтина) та Мефодія.  Брати Кирило та Мефодій народилися в грецькій сім’ї у Солуні. (Ім'я Кирило молодший брат, Костянтин взяв незадовго до смерті, ставши ченцем 868 р.) Після рукопокладання Кирило став бібліотекарем у соборі Святої Мудрості «Гаґія Софія» у Константинополі 862 р. Згодом Кирило і Мефодій були послані Імператором місіонерами до Моравії (центр - на території сучасної Чеської Республіки). Там вони проповідували Слово Боже і навчали місцевих слов’ян їхньою рідною мовою.
     Кирило, використовуючи елементи алфавіту, який він виявив у русичів у Корсуні (на території сучасного Севастополя), уклав абетку, яка відома нині як «кирилиця» і вона стала основою для писемності слов’янських народів. Сьогодні кирилицею користуються: українці, білоруси, московити, болгари, македонці, серби і чорногорці (прикро, але через переслідування латинян, кирилиця не збереглася серед чехів і словаків). Традиційні християнські церкви серед цих народів, як правило, також використовують східний обряд.
     Саме завдяки діяльності цих двох святих братів, слов’яни мали можливість чути Слово Боже на зрозумілій мові, бо святі брати Кирило та Мефодій, на відміну від багатьох інших місіонерів, першими почали використовувати для євангельської місії зрозумілу мову. Св. Кирило і Мефодій зазнали також переслідувань від західних місіонерів, які вважали, що в церкві все повинне бути одноманітним: служба Божа має відправлятися за західним обрядом і обов’язково латиною (святою, на їхню думку, мовою).
     Для українців роль Св. Кирила і Мефодія переоцінити важко. Певно, що перші паростки християнства з’явилися на Русі (сьогодні Україна) через цих місіонерів, адже більша частина західної України на ту пору (як про це зазначає «Енциклопедія Українознавства») належала до Великого Князівства Моравського. Не випадково, «Повість врем’яних літ» вшановуючи нашу Велику Княгиню Ольгу, не менше вшановує і святих братів-місіонерів, Кирила та Мефодія.

Молитва на День Св. Кирила та Мефодія, просвітителів слов'янських:

Господи!  У Своєму великому милосерді Ти, через Імператора Візантії, послав двох місіонерів, Кирила та Мефодія, які зрозумілою мовою несли Твоє Євангеліє у Моравії, а звідти проповідь Твого Слова, разом із писемністю, освітою розійшлася по багатьох інших слов'янських краях.  Благослови нас, аби ми цінуючи дар Твого Євангелія нашою рідною мовою, трудилися, аби  місія Твоєї Церкви і проповідь Твого Євангелія не спинялася ні в нашому рідному краї, ані в цілому світі ні на мить, бо Ти живеш і царюєш з Отцем і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Аарон - прототип Христа, а не папи

 Аарон - прототип Христа, а не папи... Христос - духовний, внутрішній священик. Він посів небеса і заступається за нас як священик. Він навчає нас внутрішньо, в серці і робить те, що повинен робити священик між Богом і нами, як каже Павло в Римлян 3:25 і повсюди в Євреїв. Тож  Аарон - прототип фізичний та зовнішній, а виконання його - духовне та внутрішнє і вони відповідають одне одному.

Мартін Лютер 

Воскресіння життя і воскресіння суду: проповідь на 2-гу неділю після Великодня

        ВОСКРЕСІННЯ ЖИТТЯ І              ВОСКРЕСІННЯ СУДУ

                         (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)           

Бо Отець і не судить нікого, а ввесь суд віддав Синові, щоб усі шанували і Сина, як шанують Отця. Хто не шанує Сина, – не шанує Отця, що послав Його. Поправді, поправді кажу вам: Хто слухає слова Мого, і вірує в Того, Хто послав Мене, життя вічне той має, і на суд не приходить, але перейшов він від смерти в життя. Поправді, поправді кажу вам: Наступає година, і тепер уже є, коли голос Божого Сина почують померлі, а ті, що почують, – оживуть.  Бо як має Отець життя Сам у Собі, – так і Синові дав життя мати в Самому Собі.  І Він дав Йому силу чинити і суд, бо Він – Людський Син.  Не дивуйтесь цьому, бо надходить година, коли всі, хто в гробах, Його голос почують, і повиходять ті, що чинили добро, – на воскресення життя, а котрі зло чинили, – на воскресення Суду. Я нічого не можу робити Сам від Себе. Як Я чую, суджу, і Мій суд справедливий, не шукаю бо волі Своєї, але волі Отця, що послав Мене (Євангеліє від Св. Івана 5:22-30). 

            Христос воскрес! Воістину воскрес! 

Дорогі брати і сестри, який чудовий час чекає на нас!  І я не маю на увазі час по завершенні цієї жорсткої війни, яку проти нас підло розпочала Росія. Хоча, звісно, ми будемо радіти, коли Україна здобуде перемогу на нечестивими московитами. Адже тоді перестануть гинути наші воїни.  Тоді перестануть безбожні вороги убивати наших цивільних громадян, перестануть їх катувати і всіляко з них знущатись. Тоді припиниться руйнування наших міст і сіл, а почнеться відбудова нашого рідного краю. 

Ми також очікуємо і молимось, що перемога над нелюдами з Росії, принесе справедливий над ними суд. І всі воєнні злочинці будуть засуджені.  І в тюрму потраплять усі ті, хто розпочав цю війну проти України, хто убивав і катував український народ і знищував нашу економіку. Ми повинні молитись про такий справедливий суд. І ми повинні його добиватись. 

Як, звісно, повинні ми трудитись і над тим, щоб і наша країна мала справедливі суди як у час війни так і в часи повоєнні. Цього хоче Господь.  І це служить добру цілого народу і будь-якої чесної людини. Звісно людські суди всього не охоплять. Багато-чого може залишитись і залишатись невідомим. 

Якісь воєнні злочини, можливо, не будуть навіть розкриті і певні воєнні злочинці зможуть уникнути правосуддя на землі, то пам’ятаймо, що буде ще один суд, якого не уникне жоден нерозкаяний грішник.  А хто ж їх буде судити?  Господь каже: «Бо Отець і не судить нікого, а ввесь суд віддав Синові, щоб усі шанували і Сина, як шанують Отця». 

Христос буде судити нерозкаяних грішників. Але вони можуть поставити питання: «А як Він буде судити тих, кого на війну благословив сам московський патріарх? Як Христос може судити тих, хто йшов на війну? Ми ж були упевнені в тому, що відповідно до слів нашого патріарха і всіх інших церковних провідників різних конфесій, ми робили добро, убиваючи українців, катуючи та піддаючи невимовним мукам громадян і громадянок України?» 

            Що ж, і їм, і всім людям слід вірувати в Христа, а  не в патріарха чи якогось іншого церковника. Усі слова і заклики людей навіть у духовному сані та в церковних одежах, слід звіряти із словами та закликами Христа. Іншими словами, Бога слід боятися більше ніж людей. І Христа слід шанувати більше ніж будь-яку людину. 

            Господь каже нам сьогодні: «Хто не шанує Сина, – не шанує Отця, що послав Його». А що означає шанувати Сина? Це означає вірувати в Христа, а не просто визнавати, що Христос – Бог Син. Бо «й демони вірують, і тремтять» (Як. 2:19). Сам Господь Христос так промовляє про те, що означає вірувати в Нього: «Як у слові Моїм позостанетеся, тоді справді Моїми учнями будете, і пізнаєте правду, а правда вас вільними зробить!» (Ів. 8:31, 32). 

Навіть якщо ти – християнин, але для тебе, скажімо доктрина рускава міра значить набагато більше ніж Слово Христове, і ти зраджуєш український народ, ідеш убивати українців і руйнувати нашу країну, то ти не віруєш в Христа, не шануєш Сина і не шануєш Отця. Тож готуйся до справді Страшного Суду. Той Суд буде справді набагато страшніший ніж те пекло, як те намагаєшся влаштувати нам тут на землі. 

А що з тими, що перебувають у Слові Христовому?  Що відбувається з віруючими, з нами, любі брати і сестри. Господь каже далі: «Хто слухає слова Мого, і вірує в Того, Хто послав Мене, життя вічне той має, і на суд не приходить, але перейшов він від смерти в життя».  Віруючі на суд не переходять. Віруючі, звісно, будуть бачити суд, але він для нас не буде Страшним Судом, як для безбожних росіян і тих, хто їм служить. 

Для нас цей суд буде Останнім Судом і ми будемо присутні на тому Суді, як свідки, аби почути похвалу від нашого Господа Христа та отримати від Нього запрошення: «Прийдіть, благословенні Мого Отця, посядьте Царство, уготоване вам від закладин світу» (Мт. 25:34). Бо ми віруємо в Христа, перебуваємо у Його Слові, любимо Його Слово, прагнемо причаститися Його істинними тілом і кров’ю у Святій Вечері. А це означає також, що ми віруємо в Отця. 

Через нашу віру ми маємо вічне життя.  Ми це життя не заслужили і не вибороли. Зовсім ні.  Це вічне життя для нас здобув Божий Син. Для цього Він стався людиною, прожив досконале життя на нашому місці і замість нас, бо ми – грішні люди і ніколи досконалості на цьому світі нам не добитись. Але Ісус Христос – святий і досконалий. Тож життя Його – святе і досконале. 

Але чому Він тоді помер? Він помер за нас, за наші гріхи і провини. В Нього не було жодного гріха, жодної провини, жодної вади за які Він мав би помирати. Та Він забрав на Себе всі наші гріхи і провини і помер за всі до одного наші гріхи. Його жертва за нас – свята і досконала. І це підтверджено і Його світлим воскресінням. 

«Христос воскрес із мертвих, смертію смерть здолав і тим, що в гробах життя дарував!» – оспівуємо великоднім каноном подвиг Христа. Через Христа і у Христі ми переходимо із смерті у життя. У Писанні це ще називається першим воскресінням. Це та мить, коли Святий Дух створює у нас віру в Господа Христа. Це – воскресіння із духовної смерті. 

Бо всі люди народжуються духовно мертвими і через це ми всі приречені до смерті вічної. Але через віру в Христа ми оживлені Святим Духом, ми воскресли духовно і ми вже не помираємо, але навіть у час нашої фізичної смерті ми продовжуємо жити. Хоча тіла наші помирають, але душі наші йдуть на спочинок до Бога і вони воз’єднаються із тілами у час повернення Христа у славі. 

Саме про це воскресіння Господь говорить: «Поправді, поправді кажу вам: Наступає година, і тепер уже є, коли голос Божого Сина почують померлі, а ті, що почують, – оживуть». Коли лунає Євангеліє, чи то у Хрищенні, чи то з кафедри, діє Господь Святий Дух і покликані д вічного життя оживають. 

Але це ще не все. Наближається і та подія, яку Писання ще називає другим воскресінням. Про нього Господь Христос каже нам сьогодні у Євангелії: «Не дивуйтесь цьому, бо надходить година, коли всі, хто в гробах, Його голос почують, і повиходять ті, що чинили добро, – на воскресення життя, а котрі зло чинили, – на воскресення Суду».  Це буде славний день для нас і страшний день для невіруючих. 

Не випадково, кажуть, московський єпископ закликав своїх послідовників, аби вони молились, щоб Цар Христос довше не повертався, бо їм ще хочеться пожити.  Їм ще хочеться повбивати українців. Їм ще хочеться накоїти масу інших беззаконь по всьому світові і тішитись плодами своїх грабунків та безконечних злочинів. Через це вони хочуть, щоб Христос довше не повертався і про це моляться. 

Щоправда їхні молитви – марні. Бо диявол, до якого вони насправді моляться, їхніх молитов виконати не в стані. Бог визначає, коли має настати повернення Христа. І воно настане вчасно, а не тоді, коли того хочуть московські безбожники. Ми ж молимось із усіма святими, щоб Господь повернувся. Чому? Бо для нас тоді настане воскресіння життя. 

Господь каже, що Його голос почують усі, хто в гробах.  Незалежно від того, коли вони померли, як померли, всі почують голос Христа.  Навіть якщо людське око нічого не буде бачити на місці колишніх поховань, голос Христів воскресить їх. Так само як Він воскресить усіх, хто згорів у огні чи втопився у воді. Не буде такої людини, яка не воскресне. Тут відмінності не буде. Воскреснуть усі. 

Проте відмінність буде у тому, хто як жив. Господь каже: «Повиходять ті, що чинили добро, – на воскресення життя, а котрі зло чинили, – на воскресення Суду». Господь каже: «Оце діло Боже, щоб у Того ви вірували, Кого Він послав». Без цього діла, тобто без віри в Христа, всі інші діла – зло. Власне кажучи, ми бачимо це зло нині в російських загарбниках.  Де віра не в Христа, а в рускій мір чи якісь інші єресі, там є жага загарбувати, убивати, руйнувати. Там – зло.  

А де є віра в Христа, там є любов до Бога і любов до ближнього. Там є, звісно і любов до рідного краю, і прагнення справедливості, і захист рідної країни від злочинців у російській формі. Тож Господь каже, що віруючі в Нього воскреснуть до воскресіння життя. Тобто ми, якщо ми помремо до повернення Христа у славі, воскреснемо до вічного життя і нас Господь забере у Його Царство слави, де ми будемо жити в радості і в благословенні з Ним і з усіма святими повіки віків. 

А невіруючі воскреснуть для Суду, на якому в кінці почують жахливий, але справедливий вирок Судді-Христа: «Ідіть ви від Мене, прокляті, у вічний огонь, що дияволові та його посланцям приготований!» (Мт. 25:41). Ось чому так бояться деякі фальшиві єпископи та лже-християни повернення Христа у славі. Бо тоді все їхнє зло вилізе назовні, свої шила в мішках вони більше ховати не зможуть. І вони будуть засуджені за власне невірство у Христа і за їхні плоди цього невірства – зло, яке вони чинили і чинять. 

Господь Христос каже: «Я нічого не можу робити Сам від Себе. Як Я чую, суджу, і Мій суд справедливий, не шукаю бо волі Своєї, але волі Отця, що послав Мене». Христос – Суддя справедливий для невіруючих. А для нас – Він люблячий Спаситель і Цар. Молімось, любі брати і сестри, що Він повертався, бо тоді припиняться і війни, і всі страждання назавжди. І для нас тоді настане воскресіння і вічне життя. Бо Христос воскрес!  Воістину воскрес! Амінь.

Усвідомлювати власну гідність

 Усвідомлюй, християнине, свою власну гідність. Будучи вчиненим "співучасником божественної природи", не повертайся до своєї колишньої нікчемності негідністю свого життя. Пам'ятай Чия то Голова і Чиє то тіло, "частинкою" якого ти є. Згадай про те, як тебе було вихоплено "із влади темряви та переведено у світло Царства" Божого. Через Таїнство Хрищення тебе було вчинено "храмом Духа Святого". Не проганяй такого Мешканця своїми нечестивими вчинками та не корися знову рабству диявола, адже твоя "ціна" - істинна кров Христа, бо "судитиме" тебе "в істині" Той, Хто викупив тебе у милосерді, Христос, наш Господь.

                                 Св. Лев Великий

День Св. Фрідріха Мудрого, християнського правителя

 Сьогодні ми дякуємо Господу за Фрідріха Мудрого, Електора Саксонського (1486-1525 р. р.), який був правителем в Саксонії, краї, у якому проживав Мартін Лютер. Якби не Фрідріх, то Лютеранська Реформація могла не відбутися. Народжений в Торґау 1463 р., він став настільки відомим за свої вміння політичної дипломатії і відчуття справедливості та порядності, що його підлеглі назвали його «Мудрим». Так і не зустрівшись з Лютером особисто, Фрідріх постійно свого богослова захищав і про нього піклувався. Очевидно, що Господь використав Фрідріха Мудрого, аби той врятував Реформатора від мученицької смерті. Фрідріх відмовився видавати Лютера до Риму на допит через звинувачення у єресі 1518 р. Коли Імператор Карл V проголосив Лютера ізгоєм у 1521 р., на Рейхстазі у Вормсі, Фрідріх надав притулок Лютерові у Вартбурзькому замку. На смертному одрі Фрідріх прийняв Господню Вечерю у двох видах (істинне тіло Христове та істинну Христову кров) – чітке сповідання євангельської (лютеранської) віри. Джерело: "Commemorations Biographies," Lutheran Service Book, LCMS Commission on Worship.

Молитва на День Св. Фрідріха Мудрого, християнського правителя:

Отче Небесний!  Аби зберегти відновлення проповіді Євангелія у Твоїй Церкві, ти послав їй Фрідріха Мудрого, світського правителя, який любив Твоє Слово і захищав Твій народ - віруючих людей. Посилай і нам правителів, які любитимуть Твоє Слово і захищатимуть найголовнішу свободу - свободу віросповідання, аби ми жили у мирі і, аби Твоє Євангеліє без перешкод проповідувалось по цілому світові; через Ісуса Христа, Твого Сина,  а нашого Господа. Амінь.

День Св. Афанасія Александрійського

 Сьогодні ми дякуємо Господу за Афанасія Александрійського, християнського пастиря і сповідника. 325 року по Різдві Христовім, будучи секретарем і дияконом єпископа Александрійського Олександра, він взяв участь у Нікейському Соборі. На Соборі, тоді ще диякон Афанасій, активно відстоював божественність Христа і Його єдиносущність з Отцем. За чисте сповідування сьогодні в Нікейському Символі віри «Вірую в єдиного Господа Ісуса Христа, Сина Божого Єдинородного, від Отця родженого перше всіх віків, нествореного, єдиносущного з Отцем, через Котрого все сталося», значною мірою ми повинні дякувати Богові за Афанасія, який відстояв Біблійну істину в запеклій суперечці з аріанами.  328 р. по Р. Х. Афанасія було обрано єпископом Александрійським.      Слід додати, що на 350 р. по Р. Х. саме Cв. Афанасій залишився одним-єдиним вірним Богові єпископом в східній частині Церкви, тоді коли решта таки відпали в аріанську єресь. Переживши чимало переслідувань і вигнань, фальшивих звинувачень і незаслужених прикростей (Мт. 5:10-12), Св. Афанасій завершив своє земне життя в цьому світі на єпископській кафедрі в Александрії 373 р. по Різдві Христовім. Св. Афанасієві також традиційно приписується укладання Афанасіївського Символу віри.

Молитва на День Св. Афанасія Александрійського:

Господи Боже! У час криз і небезпек Ти посилаєш мужів, які чітко проголошують істини Твого Святого Слова. Ми дякуємо Тобі за слугу Твого, Афанасія, через служіння якого Ти зберіг правдиве сповідання Церкви про Твого Сина Ісуса Христа. Продовжуй посилати Церкві вірних і здібних мужів, аби вони Твою істину і проголошували, і захищали, аби Твоє Ім'я - Отця, і Сина, і Святого Духа, славилось повіки віків. Через Ісуса Христа, Твого Сина, а нашого Господа. Амінь.