субота, 31 жовтня 2020 р.

День Реформації

 

31 жовтня 1517 року монах-августинець прибив 95 тез-закликів до дискусії на двері Замкової Церкви у Віттенберзі, в Німеччині. Доктор Мартін Лютер сподівався, що його тези викличуть академічні дебати про покаяння, продаж індульгенцій та інші справи всередині Римо-Католицької Церкви, які суперечили Писанню. Втім, Рим кінець-кінцем відлучив Лютера, засудивши його як єретика. Лютерові реформи, які зосереджувалися на вченні про те, що віруючий виправдовується самою благодаттю через віру в Ісуса Христа, викликали релігійні реформи та повернення Церкви до Слова Божого не лише в німецьких землях, але й в багатьох європейських країнах.  З Днем Реформації!

Молитва на День Реформації:

     Всемогутній і благодатний Господи! Сьогодні ми дякуємо Тобі за Твого слугу Мартіна Лютера і за Лютеранську Реформацію, через яку Ти відновив проповідь чистого Євангелія і євангельське життя у Твоїй Церкві. Виливай Твого Духа Святого на Твій вірний люд. Тримай нас непохитними у Твоїй благодаті та правді, захищай нас і визволяй нас у часи спокуси і даруй Церкві Твоїй спасенного миру; через  Ісуса Христа, Твого Сина, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви 

пʼятниця, 30 жовтня 2020 р.

Церква в тихому спокої і без хрестів - фальшива церква

    

     Св. Бернард, коментуючи слова Єзекії «Ecce in pace amaritudo mea amarissima» (тобто, «Мій смуток найбільший у час миру»[1]) каже, що Церква ніколи не перебуває у гіршому становищі ніж тоді, коли вона має мир і спочинок. І це теж правда. Коли християни не воюють з дияволом, то це не добра ознака, бо це означає, що той, хто жалить в пяту, добивається свого. Але, коли той, хто жалить в пяту, лютує і не має миру, тоді це ознака того, що він, перебуваючи під атакою, буде подоланий, бо це Христос атакує його дім.

Тож, кожен, хто бажає бачити, як Християнська Церква існує в тихому спокої, абсолютно без хрестів, без єресі і без поділів, той ніколи її такою не побачить або ж буде бачити фальшиву церкву диявола наче справжню Церкву.

Мартін Лютер


[1] Ці слова взято радше з Ісаї 38:17 і такий переклад точніше відповідає єврейському оригіналові.

четвер, 29 жовтня 2020 р.

Євхаристія - зосередження подяки на Христі

 

Слово євхаристійний походить від грецького слова "приносити подяку". Оскільки грубістю є приймати навіть звичайні дари без "дякую", то наскільки більше це стосується Божого дару в Таїнстві! Нас правильно підбадьорює Заклик перед Причастям: "Принесімо подяку Господеві!" Ось так вся таїнственна дія стала називатись "Євхаристія". Воістину найдоречнішим є "зосереджувати" нашу подяку саме тут, де Христос віддає нам Себе Самого тілесно. Можна, звісно, приносити подяку будь-де. Втім, Христос похвалив не якусь загальну вдячність дев'яти прокажених, а натомість похвалив Він особливу вдячність десятого, який повернувся, аби вшанувати  Спасителя у Його тілесній присутності (Луки 17:18). Попри це, так само як і десятий прокажений не плутав свою власну подяку з попередньою милістю і даром Ісуса так і нам слід остерігатись, аби ми не вважали наші євхаристійні жертви за частину самого Таїнства. 

Курт Маркворт, Спасенна істина: доктрина для мирян

середа, 28 жовтня 2020 р.

День Св. Апостолів Симона Кананіта та Юди Тадея

 

Сьогодні ми згадуємо двох Апостолів Симона та Юду і дякуємо за них Господу.  У списках Дванадцятьох Апостолів (Матвія 10:2-4; Марка 3:16-19; Луки 6:14-16; Дії 1:13) десяте та одинадцяте місця зайняті Симоном Зилотом (або ж Кананітом) та Юдою (не Ісакаріотом, а Яковим), який ще відомий як Тадей. Відповідно до стародавнього християнського передання, Симон та Юда здійснили місіонерську подорож до Персії, де й стали мучениками.  Цілком імовірно, що саме через цю причину, цих двох апостолів ми вшановуємо в один і той самий день.  В Новому Заповіті Симон поза списками Дванадцятьох Апостолів не згадується.  Таким чином його згадують і вшановують заради його служіння, і саме так стоїть він перед нами - у вічності, як і в житті та служінні на землі - в Ім'я та на місці Христа Ісуса, нашого Господа.  Ми дякуємо Богові за те, що Він покликав і послав Симона, разом із Юдою та всіма Апостолами, проповідувати Святе Євангеліє і навчати йому, проголошувати покаяння і прощення та христити в Ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа (Івана 4:1-2; Матвія 10; 28:16-20;  Луки 24:46-49).

     Юда з'являється в Євангелії від Івана (14:22) у ніч, коли був виданий наш Господь і на початку Його страстей, запитуючи в Ісуса, як то Він об'явиться учням, а не світові.  Відповідь, яку Ісус дає на це запитання є дуже доречним наголосом для сьогоднішнього свята: "Як хто любить Мене, той слово Моє берегтиме, і Отець Мій полюбить його, і Ми прийдемо до нього, і оселю закладемо в нього" (Iвана 14:23).  Звісно, і Юда, і Симон, своїм прикладом життя і смерті та їхньою вірою в Ісуса та в Його Слово засвідчили про їхню любов до Спасителя.  Їхнім прикладом ми не лише зміцнюємося в нашій християнській вірі, але й понад усе, нас підбадьорює вірність нашого Господа, Який виконує дану їм обітницю про те, що Він дасть їм оселю на небесах.  Там вони живуть з Ним повіки, там одного дня побачимо їх і ми.

Молитва на День Св. Апостолів Симона Кананіта та Юди Тадея:

Всемогутній Боже!  Ти обрав слуг Твоїх, Симона та Юду, аби вони були пораховані серед славетного товариства Апостолів. Як їм Ти дав вірності та ревності у місії Твоїй, так і нам подай палкої відданості, аби ми пізнали любов і милосердя нашого Господа та Спасителя Ісуса Христа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

вівторок, 27 жовтня 2020 р.

Заповіт благодаті і обіцянка доброго сумління

     

Так само, як Бог уклав з нами у Хрищенні заповіта благодаті та доброго сумління, так само й ми, з іншого боку, пообіцяли Йому, що помремо для гріха і будемо жити для праведності, і саме з цієї причини відречення у Хрищенні отримало форму питань і відповідей: "Чи відрікаєшся ти від диявола?" Відповідь: "Так, відрікаюся" тощо. Таким чином зухвале порушення цього заповіту є жахливим гріхом. Бо так ми перешкодажємо ділу Святого Духа, Який чинить в нас обновлення і руйнуємо це діло. Але всі віруючі люди можуть і, власне кажучи, повинні впевнено молити та благати Святого Духа певним правом Хрищенням, щоб Він умертвлював у них діла плоті і все більше та більше очищував їхні серця.

Мартін Хемніц, Довідник: служіння, Слово і Таїнства 

понеділок, 26 жовтня 2020 р.

День Св. Філіпа Ніколаі, Йоганна Геерманна і Пауля Ґергарда, авторів гімнів

 

Сьогодні ми згадуємо Св. Філіпа Ніколаі, Йоганна Геерманна і Пауля Ґергарда, авторів гімнів і дякуємо за них Господу. Філіп Ніколаі (1556-1608 р. р.) служив пастирем у Німеччині під час Великої Чуми, яка за півроку відібрала життя тисячі трьохсот його парафіян. Окрім героїчного служіння упродовж лихоліття він написав тексти гімнів "Проснись, проснись, бо ніч минає" і "Зоря досвітня, світла і ясна" відомі зокрема, як цар і цариця лютеранських хоралів.

     Йоганн Геерманн (1585-1647 р. р.) теж був німецьким пастирем. Він мав погане здоров'я і ще страждав від бід, викликаних Тридцятилітньою війною (1618-1648). Тексти його гімнів відомі своєю ніжністю і глибиною почуттів.

      Пауль Ґергард (1607-1676 р. р.) був ще одним німецьким пастирем, який пережив жахіття Тридцятилітньої війни. На 1668 рік він утратив пастирську посаду в Берліні через відмову зрікатися лютеранських переконань і пережив смерть своїх п'яти дітей і дружини. Проте він зумів написати 133 гімни, усі з яких відображають його непохитну віру. Поряд із Мартіном Лютером його вважають за одного з найкращих авторів лютеранських гімнів.
(Зображення - Пауль Ґергард).

Молитва на День Св. Філіпа Ніколаі, Йоганна Геерманна і Пауля Ґергарда, авторів гімнів:

Всемогутній Боже, Апостол Павло навчав нас славити Тебе псалмами і гімнами. і духовними піснями. Цього дня ми дякуємо Тобі за тих, що дали Церкві Твоїй великі гімни, особливо за слуг Твоїх: Філіпа Ніколаі, Йоганна Геерманна і Пауля Ґергарда. Хай Церкві Твоїй ніколи не бракує авторів гімнів, які через свої слова і музику віддають Тобі хвалу. Наповнюй нас бажанням славити Тебе і дякувати Тобі за Твою велику доброту; через Ісуса Христа, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог нині і повіки віків. Амінь.

       Зі Скарбниці щоденної молитви

неділя, 25 жовтня 2020 р.

День Св. Дорки (Тавіти), Лідії та Фіви, вірних жінок

  

   Сьогодні ми дякуємо Господу за святих і вірних жінок Дорку (Тавіту), Лідію і Фіву. Вони були зразковими християнками, які виявляли свою віру, підтримуючи Церкву матеріально.  Дорку (відому також, як Тавіту) добре знали та любили за її вчинки милосердя у місті Йоппії, особливо за те, що вона виготовляла одяг для бідних. Коли Дорка раптово померла, то члени її громади попросили прийти апостола Петра і він прийшов із сусіднього міста та воскресив Тавіту (Дії 9:36-41).      

     Лідія була жінкою з Тіятир, яка працювала у Филипах, продаючи славетну пурпурову фарбу, на яку був великий попит у стародавньому світі.  Вона також "Бога шанувала" у місцевій синагозі (Дії 16:14). Коли  апостол Павло зустрів її під час молитви з іншими прозелітками, то його проповідування Слова, привело Лідію до віри в Христа. Таким чином вона та її друзі стали ядром християнської спільноти у Филипах (Дії 16:13-15, 40).   
      
     Фіва була ще однією вірною жінкою, яка допомагала апостолові Павлові. Вона була дияконесою із Кенхрей (порт Коринту).  Її Павло відправив до Церкви в Римі з Посланням до римлян. В ньому він пише про її підримку діла ранньої Церкви (Римлян 16:1-2).

          Молитва на День Св. Дорки (Тавіти), Лідії та Фіви, вірних жінок:

     Всемогутній Боже!  Ти викликав в серцях Твоїх улюблених слуг Тавіти, Лідії та Фіви співчуття, аби вони допомагали Твоїй Церкві та підтримували її своїми відданими та милосердними ділами. Дай нам такої самої волі, аби й ми любили Тебе.  Розкрий очі наші, аби ми бачили Тебе в найменших довкола нас і зміцни руки наші, аби ми служили Тобі в інших людях - заради Твого Сина Ісуса Христа, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

субота, 24 жовтня 2020 р.

Незрівнянно більше ніж бачать наші очі та осягає наш розум

     

Для очей, відчуттів, розуму, досвіду Ісус Христос був просто людиною. Той, Хто вірує всупереч їхньому свідченню, що скривавлений і помираючий Назарянин - вічний Бог, не повинен вагатись, коли Він стверджує, а (повинен) вірувати, що поставлене перед нами у Святій Вечері є чимось незрівнянно більшим ніж бачать наші очі або осягає наш розум.

Чарльз Краут, Консервативна Реформація

пʼятниця, 23 жовтня 2020 р.

Немирна Церква

 

    Люба Церква не має вибору, окрім як бути немирною, допоки вона не бажає коритися ворогові її Господа Ісуса Христа… В Імя Боже, хто кого тримає силою? Хто просить вас залишатись? Залишайтесь з папою або біжіть до нього. Оскільки, врешті-решт, наша доктрина проголошувалась не через вас (на початку), то ми, як на те буде Божа воля, зможемо справитись без вас і в кінці. Христос Сам стверджує в Луки 11 (:21,22), що там, де Його немає, там диявол тихий і залишає людей у доброму мирі, як каже Христос: «Коли сильний збройно свій двір стереже, то в безпеці маєток його. Коли ж дужчий від нього його нападе тощо». Тоді, поза всяким сумнівом, мирові настає кінець і триває битва, допоки він подоланий і мусить скласти свою зброю і здобич.

                                       Мартін Лютер

День Св. Якова Єрусалимського, брата Ісусового і мученика

 

Сьогодні ми згадуємо Св. Якова Єрусалимського і дякуємо за нього Господу. Він, імовірно, був сином сестри Йосипа або Марії, яка овдовівши, перейшла до них жити. Разом із іншими родичами нашого Господа (окрім Його матері), Яків не увірував в Ісуса аж до Його воскресіння (Івана 7:3-5; 1 Коринтян 15:7).  Ставши християнином, Яків набув посаду проводу в найпершій християнській спільноті. Св. Якова було визнано єпископом Церкви в Єрусалимі одразу по тому, як Св. Петро Єрусалим покинув (Дії 12:17; 15:12 і далі).

     Відповідно до історика Йосифа, Якова було замучено 62 року по Р. Х. - саддукеї його вкаменували. Яків написав одне з послань Нового Заповіту, яке носить його ім'я.  В цьому посланні він настановляє читачів , аби вони залишалися непохитними в одній істинній вірі, навіть перед обличчям страждань і спокус, і жити вірою в Ісуса Христа. Яків дуже чітко зазначає, що така віра - жива та діяльна, вона не перестає чинити добро, сповідувати Євангеліє словами і вчинками під хрестом Ісуса.

Молитва на День Св. Якова Єрусалимського, брата Ісусового і мученика:

Отче Небесний! Ти - Пастир Свого народу! Ти підняв Якова Праведного, брата нашого Господа, аби він був провідником Твоєї Церкви. Подай нам, аби й ми повторювали його приклад молитви та примирення і покріпялись свідченням його смерті; через Ісуса Христа, Твого Сина, а нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

середа, 21 жовтня 2020 р.

Ніхто не знайде Бога поза Христом

 

     Бо така була постанова (так промовляє Св. Павло), що в Ісусі Христі вся повнота Божества живе тілесно (Кол. 2:9) або ж особисто у такий спосіб, що кожен, хто не знаходить або не отримує Бога у Христі, ніколи і ніде не знайде Бога поза Христом, хоча й вирушатиме поза небеса, нижче пекла або поза цей світ. Бо тут Я житиму (каже Бог), у цій людськості, народженій від Діви Марії тощо. Якщо ви в це віруєте, то добре, якщо ж ні – то йдете своїм власним шляхом, але ваш брак віри тут нічого не змінить. А Христос, незважаючи на вас, воістину залишатиметься разом з усіма Своїми віруючими, як і залишався Він донині всупереч усій силі диявола і світу.

                                        Мартін Лютер

вівторок, 20 жовтня 2020 р.

Руїна, замкнена зсередини

      

  Коли хто лишень з вас заздрізний чи злостивий, то вас видно такими як ви є: лукавими, пагубними і ворожими до тих, кого ви ненавидите. Ви не настільки великі вороги чужого добробуту, як свого власного. Кожен, кого ви переслідуєте у заздрості, зможе вас уникнути і від вас утекти. А від себе ви не втечете – ворог завжди перебуває у вашому серці, а руїна ваша замкнена зсередини. Ви скуті ланцюгом, якого не уникнути. Ви полонені заздрості, а вона є вашим паном і ніяка розрада не приходить вам на поміч. Переслідувати людину, яка належить благодаті Божій – невпинне зло. Безутішна біда – ненавидіти того, хто щасливий.

Св. Кипріян Карфагенський

неділя, 18 жовтня 2020 р.

День Св. Євангеліста Луки

 

Сьогодні ми згадуємо Св. Євангеліста Луку і дякуємо за нього Господу. Св. Лука, про якого згадує Св. Павло як про улюбленого лікаря (Кол. 4:14), показує нам Ісуса, кров Якого є ліками безсмертя. Будучи супутником Павла у його подорожах, Апостол відгукувався про Євангеліє від Луки, як про своє за його цілительство душ (Євсевій). Лука перебував із Павло у його другій місіонерській подорожі, долучившись до тієї подорожі після того, як Павло отримав македонський поклик нести Євангеліє у Європу (Дії 16:10-17). Ймовірніше за все, Лука на сім років залишився у Филипах, долучившись знову до Павла у час його третьої місіонерської подорожі у Македонії. Він подорожував із Павлом до Троад, Єрусалиму та Кесарії, де Павла було на два роки ув'язнено (Дії 20:5-21:18). Очевидно, саме перебуваючи в Кесарії, Лука отримав слова для використання в його Євангелії. Після того Лука супроводжував Павла в його подорожі до Риму (Дії 27:1-28:16). Особливо улюбленими в Євангелії від Луки є оповіді про Доброго Самарянина (Луки 10:29-37), блудного сина (Луки 15:11-32), багатого і Лазаря (Луки 16:19-31) і фарисея та митника (Луки 18:9-14). Лише Лука наводить детальну оповідь про народження Христа (Луки 2:1-20) і величальні Марії (Луки 1:46-55), Захарія (Луки 1:68-79) і Семена (Луки 2:29-32). Аби показати, як Господь Христос продовжував Своє діло у Ранній Церкві через Апостолів, Лука також записав Дії Апостолів. З-під пера Св. Євангеліста Луки вийшло понад третину Нового Заповіту.

Зі Скарбниці щоденної молитви

субота, 17 жовтня 2020 р.

День Св. Ігнатія Антіохійського, пастиря і мученика

 

Сьогодні ми згадуємо Св. Ігнатія Антіохійського і дякуємо за нього Богові. На початку ІІ століття н.е. Ігнатій був єпископом Антіохії в Сирії (зараз місто Антакія в Туреччині) і став одним з  християнських мучеників. Наприкінці правління римського імператора Траяна (98-117 р.р. н.е.) Ігнатія було заарештовано, в кайданах доставлено до Риму, а в кінці його кинули диким звірам на арені. Дорогою до Риму він писав листи до християн в Ефесі, Магнезії, Траллах, Римі, Філадельфії, Смирні, а також листи до Полікарпа, єпископа Смирни.

     В цих листах, що мають надзвичайно гарний пастирський характер, Ігнатій застерігав про певні єресі (фальшиві учення). Він також неодноразово ставив наголос на повній людськості та божественності Христа і реальності Христової тілесної присутності в Господній Вечері, верховній владі єпископа та єдності Церкви, яку вона мала у своїх єпископах. Ігнатій був першим, хто вжив слово католицька для опису вселенськості Церкви. Його Христоцентричність, мужність перед обличчям мучеництва та ревність до істини у боротьбі проти фальшивої доктрини є тривалою спадщиною Церкви.

Молитва на День Св. Ігнатія Антіохійського, пастиря і мученика:

Всемогутній Отче!  Ми славимо Твоє Ім'я за Ігнатія Антіохійського, пастиря і мученика. Він, будучи вірним пастирем і чудовим проповідником Твого Слова, був кинутий переслідниками Церкви диким звірам, наче зерно на землю. Але у його мучеництві Ти ще раз засвідчив силу Твого Євангелія на ревність грядущим поколінням сповідників Твоєї Церкви і на життя вічне усім, хто вірує Ісуса Христа, Твого Сина,  а нашого Господа, з Яким і зі Святим Духом Ти живеш і царюєш, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

четвер, 15 жовтня 2020 р.

Особливості судової реформи царя Йосафата

 

Багато-хто зауважив у нинішніх подіях в Америці щось таке, що глибоко непокоїть. Наше майбутнє як суспільства не виглядає добрим не лише через те, що в нашому суспільства було величезне скорочення кількості християн, але через те, що, здається. що ми, як країна, втрачаємо відчуття жаху (великого страху перед Божим гнівом). Кожного, хто може допустити прилюдно, що «Божий гнів зійде» на людину, що вчинила зло, просто засміють. Так було не завжди. Томас Джефферсон (який, наскільки нам відомо, християнином не був) писав одного разу: «Воістину, я тремчу за мою країну, коли розмірковую, що Бог – справедливий і що Його справедливість не може спати повіки»[1]. Якщо ми дбаємо про нашу земну країну, ми маємо багато про що молитись і маємо перед собою багато роботи.

Повертаючись до нашого тексту, ми зауважуємо, що є декілька суттєвих рис, які Йосафат хоче бачити у його суддях. Перше – це «Господній страх», який ми можемо розуміти в глибшому сенсі шанобливості віруючого. Друге – це вірність, а третє – рішучість. Йосафат хоче, аби його судді діяли у відважній вірі, щоб вони служили як Господні представники із Господом, як їхнім постійним союзником. Все життя віруючого проводиться в присутності Бога, а суддя – це той, хто має покликання сидіти на сидінні Господа, судячи «для Господа». Оскільки судді – віруючі, то в них, коли вони будуть виконувати своє покликання, будуть бачити образ їхнього Отця. Як у Бога немає улюбленців, так само улюбленців не матимуть і вони. Як немислимо для Бога діяти несправедливо, так немислимо буде це й для них.

Вірність означає розглядати кожну справу серйозно, незважаючи на те, чи вони судитимуть «за кров, чи то за Закон, чи то за заповідь, устави, чи за права». Це – Закон Господній: порушувати його – гріх і накликає Божий гнів. Тож те, що не стосується Закону – неважливе. І нарешті рішучість необхідна в людині, яку  просять застосовувати Закон у житті людей. Судді не можуть тремтіти – вони повинні діяти. А коли вони діють у страхові Божому, то хай вони покірно довіряють обітниці, що Господь – їхній союзник і Він буде з тими, що чинять добро.

Ми вже зауважили яке саме застосування  ці вірші могли б мати для християн, що живуть у земному суспільстві. Вони також мають особливе значення для християн, як людей покликаних ділитись Євангелієм із усіма народами. Це ми бачимо у фразі «нема в Господа, Бога нашого… огляду на особу». Ідея про Божу абсолютну неупередженість закорінена в переконанні, що Бог цілковито справедливий. Вона містить вражаюче зображення. Слово «огляд на особу» є перекладом єврейського вислову «приймання облич». Бог, перед тим, як вирішувати, що робити, не дивиться на соціальний статус людини, її стать чи вік.

Пол Вендленд, З коментарів на 19-ий розділ 2 Книги Хронік



[1] Notes on the State of Virginia, query 18 (1784).

середа, 14 жовтня 2020 р.

Проповідь на День Господньої Покрови

                             

ПОКРОВА ТВОЯ – БОГ ПРЕДВІЧНИЙ
                         
(Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

 Немає такого, як Бог, Єшуруне, що їде по небу на поміч тобі, а Своєю величністю їде на хмарах. Покрова твоя – Бог Предвічний і ти в вічних раменах Його. І вигнав Він ворога перед тобою, і сказав: Повинищуй його! І перебуває Ізраїль безпечно, самотно, він Яковове джерело в Краї збіжжя й вина, а небо його сипле краплями росу. Ти блаженний, Ізраїлю! Який інший народ, якого спасає Господь, як тебе? Він Щит допомоги твоєї, і Меч Він твоєї величности. І будуть твої вороги при тобі упокорюватись, а ти по висотах їх будеш ступати  (Повторення Закону 33:26-29).
             Божій Церкві.., посвяченим у Христі Ісусі, покликаним святим… благодать вам і мир від Бога Отця нашого й Господа Ісуса Христа!  (1 Кор. 1:2, 3) Амінь.
                Дорогі брати і сестри, коли Александер фон Гумбольдт, славетний німецький мандрівник і натураліст, вперше зіштовхнувся із землетрусом, то його дім почав укриватись тріщинами і розвалюватись. Він поспішив до іншого будинку, але зауважив, що й той будинок перетворився на руїни. Звівши очі на гори, він побачив, що вони хитались наче пяні. Поглянувши на море, він побачив голий кіль судна в мулі, бо води втекли. У відчаї він підвів погляд догори – на небо і там, понад руїнами, він зауважив, що небо залишалось непорушним.
 
               Ми всі, буває, зазнаємо таких випробувань у нашому житті, що здається, що весь світ довкола нас рушиться. В нас виникають проблеми особисті, сімейні, національні. Так буде завжди, бо ми живемо в грішному світі. Сьогодні Мойсей  наш погляд теж підводить до небес і промовляє, звертаючись до Божого народу: «Немає такого, як Бог, Єшуруне, що їде по небу на поміч тобі, а Своєю величністю їде на хмарах».
 
               Він ці слова промовляє після того, як проголосив останні благословення на кожне племено Ізраїлю. А потім він звертається до цілого Ізраїлю і називає його «Єшурун», тобто «Прямий, Правильний, Праведний». Таким називає його Бог, як і ми інколи називаємо своїх дітей іменами святих, бо хочемо, аби наші діти були чимось подібним до героїв віри.
 
               Ось так і Ізраїль називається Єшуруном, адже Господь визволив Свій народ із єгипетської неволі, із дому рабства.  Коли Ізраїль опинився наче спійманий у пастку між єгипетською армією, найпотужнішою армією тогочасного світу і Червоним морем і, відповідно до правил ведення людських воєн, мав би зазнати абсолютної поразки, Бог розділив море і провів Ізраїль морським дном як суходолом на другий бік. А над єгипетською армію, що кинулась в погоню за Божим народом, Господь це саме море замкнув.
 
               Ціла армія з її могутньою зброєю, сучасними колісницями, усім іншим озброєнням, усіма її воїнами, генералами і стратегами, потонула. Коли до справи взявся Бог – коли Господь виступив на захист Свого народу, могутнім воїнам нічого не допомогло. Вони були приречені до погибелі і вони загинули.
 
               В дорозі пустинею до Обіцяного Краю, в який вони ось-ось мали ввійти, вони багато чого бачили і пережили. Вони зазнавали поразок, коли забувалися про Бога, коли відступались від Нього, коли нехтували Божим Словом, Божими наказами. Але коли вони каялися і повертались до Господа і слухали Його, вони отримували перемоги. Вони отримували перемоги бо ті перемоги давав їм Господь, Який сьогодні нагадує їм про це і каже: «Немає такого, як Бог, Єшуруне, що їде по небу на поміч тобі, а Своєю величністю їде на хмарах».
 
               Мойсей промовляє ці слова, пророкуючи. Ці слова утішають Ізраїль і всіх віруючих людей. Немає, звісно такого Бога, як Бог Ізраїлю – Бога благодатного і люблячого і водночас Бога всемогутнього, всюдисущого, всевідаючого. Цей Бог створив усе на світі. Після гріхопадіння Він дав обітницю про Спасителя, Який, будучи Насінням жінки, розтрощить голову змія, хоча й Сам зазнає смертоносного укусу.
 
               Він цю обітницю повторював і уточнював. Месія-Христос має вийти із Ізраїлю, які є потомками Авраама, Ісака і Якова. З цією метою Господь вибрав цей народ. З цією метою Він веде їх у Обіцяний Край. Вони – не самотні і не покинуті напризволяще. А Сам Бог, свідками перемог Якого вони є «їде по небу на поміч тобі».
 
               Бачите, Бог не байдужий до потреб віруючого народу, а тим більше до Його бід. У пустині Бог піклувався про них у чудесний спосіб. Вони мали їжу і воду. Вони не журилися про те, у що їм зодягнутись або взутись, бо Господь піклувався про них. Господь завжди був з ними і Мойсей нагадує про те, що немає такого більше Бога як Бог Ізраїлю, Який об’явив Себе нам як Отець, Син і Святий Дух.
 
               І цей Бог не байдужий, а Він їде по небу на поміч тобі. Де б ти не був, які б вороги тобі не загрожували, памятай твій Бог їде по небу на поміч тобі. Він хоче тобі допомогти і Він зробить усе, аби тобі допомогти. Головне – вір у грядущого Спасителя, довіряй Слову Господньому, уповай на Господа.
 
               Ізраїль має незабаром перейти Йордан і увійти в Ханаанський край. Коли там, майже сорок років тому, побувала розвідка з дванадцяти племен, то десятеро розвідників повернулися пригнічені побаченим і переляканими. Вони побачили могутні і укріплені міста, сильних, войовничих людей, непереможні, на перший погляд, армії. Вони налякались самі і налякали народ. Лише двоє відважних розвідників не боялися ворогів, бо знали, що з Богом нічого боятися: Ісус Навин і Калев.
 
               Тож народ, який налякався, відмовився іти в Обіцяний Край і отримати перемогу з Божих рук. Вони збунтувались проти Бога. А коли вони збагнули, який гріх накоїли, було вже пізно і практично сорок років блукали пустинею, аж поки не вимерли бунтівники проти Бога і боягузи. Тепер нове покоління під проводом Ісуса Навина готове рушати вперед.
 
               Тож Мойсей каже: «Покрова твоя – Бог Предвічний і ти в вічних раменах Його». Ось хто буде захищати віруючий народ. Звісно ж тут Мойсей пророкує про Христа, Який є істинний Бог споконвіку. Сам Бог, обіцяний Христос, є Покровою Церкви. А Церква перебуває у Його руках. Не кволі руки тримають Церкву, народ Божий, а руки вічні. Для цих рук немає  нічого неможливого. Вони здобудуть перемогу. Вони дадуть хліб і сіль. Вони розбудують державу і принесуть мир і спасіння.
 
               А далі Мойсей описує майбутнє, як вже існуючу реальність. Мойсей, а через Нього Господь Святий Дух промовляє: «І вигнав Він ворога перед тобою, і сказав: Повинищуй його!» Бог Мойсеєві показує, як Він візьме Ізраїль під проводом Ісуса Навина і гнатиме ворогів Ізраїлю перед ним.  Він бачить, як падають стіни Єрихону. Він бачить, як завойовується місто за містом і, як знищуються ті народи, які бунтували проти Бога і міра нечестивості якої виявилась переповненою.
 
               Мойсей бачить останні десятиліття царювання Давида і пророкує: «І перебуває Ізраїль безпечно, самотно, він Яковове джерело в Краї збіжжя й вина, а небо його сипле краплями росу».  Мир і безпека панують в Обіцяному краї. Ніхто більше не сміє непокоїти народ Божий. Чому? Тому що Покрова народу – Сам Христос і Він веде війни Свого народу. Він змагається за Свій народ. Край їхній – край збіжжя і вина, край хліба і вина, а небо сипле краплями росу так, що тут завжди є достаток їжі і всього, що їм потрібно для заможного життя, для вільного поклоніння Господу і для чекання на народження Спасителя світу.
 
               Не їхніми власними силами вони це здобули. Власне кажучи, коли вони покладались на власні сили, то завжди зазнавали поразок. Але коли вони уповали на Господа, то Бог завжди дарував їм перемоги і здобутки. Мойсей каже: «Ти блаженний, Ізраїлю! Який інший народ, якого спасає Господь, як тебе? Він Щит допомоги твоєї, і Меч Він твоєї величности».
 
               «Ти блаженний, Ізраїлю!» – каже Мойсей. «Ти щасливий, Ізраїлю» – каже він. Ізраїль блаженний і щасливий не лише тим, що Господь Бог – його Покрова, а й тим і особливо тим, що з Ізраїлю вийде Спаситель світу, Месія-Христос. Який інший народ Бог спасав, як Ізраїль?
 
               У плоть і кров якого іншого народу зодягнувся вічний Божий Син? Серед якого іншого народу Він виріс, проповідував, робив чуда і жив? Ізраїль воістину щасливий – каже Мойсей. Мойсей – пророк Божий. І віруючі Ізраїлю раділи і тішились Христом не менше, як радіємо і і тішимось Христом ми, віруючі з українського народу.
 
               Якби Ізраїль увірував у Христа, то Він і далі залишався б їхнім Щитом і їхнім Мечем. Історія Ізраїля була б зовсім іншою. І зовсім іншою могла бути і ще може бути історія України. Ще не пізно розкаятись у наших особистих і національних гріхах і покласти всю нашу надію на Христа Бога. Він нікого не підводив і нікого не підведе. Він – Покрова всіх, хто на Нього надіється. І на відміну від святих, навіть таких як Діва Марія, Його руки – руки вічні і всемогутні.
 
               Його руки були прибиті до хреста Голгофи. І з відцвяшних ран на Його руках спливала Христова невинна і свята кров. Цією кров’ю обмиті усі гріхи людства. Цією кров’ю ми викуплені від влади гріха, диявола і навіть самої смерті. Бо Христос забрав усі наші гріхи і приніс Себе в в досконалу і святу, і повну жертву на хресті Голгофи.
 
               І Він здобув найбільшу і найважливішу перемогу для всіх нас. На третій день по Своїй смерті, Він вийшов переможцем над смертю. Наші гріхи прощені заради Христа. Христос – Покрова для всіх, хто вірує в Нього. Він наче покровом укриває усіх нас Своє святою праведністю, так що ми тепер – прощені і виправдані. Ми тепер маємо прощення гріхів і воскресіння, і вічне життя в Божому Царстві. Все менше часу залишається до того дня, коли Христос наш Господь повернеться у славі, ступатиме по висотах, а всі вороги Його і Церкви будуть упокорюватись.  Все менше часу залишається до повернення Христа у славі і життя будучого віку, яке ми маємо заради Сина Божого.
 
               А якщо Бог видав за нас Свого Сина, то як би з Ним не дав би нам і всього іншого, що нам потрібне для життя в цьому світі, для нашої мандрівки цією долиною смутку і сліз? Звісно ж Бог дасть усе необхідне Своїм любим дітям. Він дав нам наш рідний край, Україну. Хіба Він не подасть Своїм віруючим дітям небесного захисту? Звісно ж подасть. Аби ж то Україна вірувала в Христа і уповала на Нього, а вірний Бог завжди виконає те, що обіцяє.
 
               Бо Його слова про Покрову, про Щит і Меч стосуються усіх Його віруючих дітей у всі часи. Хай Господь у цей день благословить наш рідний край, аби в ньому було все більше віруючих дітей Божих і особливо хай їх все буде більше серед захисників нашого краю, українських воїнів. Хай Господь буде Покровою України, і Покровою наших воїнів, їхнім Щитом, і їхнім Мечем. Заради Христа. Амінь.
 
               Благодать Господа нашого Ісуса нехай буде з вами! (1 Кор. 16:23) Амінь.

вівторок, 13 жовтня 2020 р.

Довіряти Христові на слово

 

У Господній Вечері ми не маємо справи з видіннями чи притчами, а з урочистою оповіддю. Слова Запровадження мають законну силу Заповіту і урочистість ("кров Нового Заповіту"). Навіть з людським заповітом і останньою волею людини не можна гратися і ними легковажити (Гал. 3:15). Наскільки ж більше ми зобов'язані вірити Синові Божому на Його слово і приймати те, що Він у цю вражаючу мить сказав саме те, що мав на увазі і мав на увазі саме те, що сказав. 

   Уявіть собі таку сцену у світському суді: Іван у своєму заповіті та останній волі залишив свою ферму Марії, а решту всього - іншим людям. А потім жадібні родичі просять суд ухвалити постанову, що під "фермою" Іван мав на увазі не саму ферму, а аерознімок, який упродовж багатьох років висів над каміном і мав високу сентиментальну цінність. Який же людський суд піде на такий трюк? А у Словах Заповіту промовляє Хтось Більший ніж Соломон (Мт. 12:42)!

    Слова Запровадження - самі по собі і у собі - чіткі. До того ж їхнє офіційне тлумачення Христовим уповноваженим і натхненним Апостолом, Св. Павлом не залишають ніяких сумнівів щодо їхнього буквального, передбачуваного значення: 1) Св. Павло в 1 Коринтян 10:16 називає таїнственний хліб і вино "спільнотою" тіла та крові Христа. Не можна брати участі або мати спільність з тим, чого там немає. 2) Зловживати Святою Вечерею означає бути "винним супроти тіла та крови Господньої"  (1 Кор. 11:27), які отже чітко присутні. 3) Отримувати Таїнство " не розважаючи про тіло" Господа означає  приймати його на суд (1 Кор. 11:29). 4) Чисто духовне "споживання і пиття" Христа, яке є простим віруванням у Нього (Івана 6:50) нікому шкоди не завдасть і нікого проти нього не слід застерігати. Якщо хтось може споживати і пити Христове тіло та кров "на суд", тоді це не може бути чисто духовним споживанням або питтям віри. 5) Паралелі юдейських і поганських жертовних страв чітко свідчать, що участь у них передбачає фізичне  споживання і пиття, а не якийсь розумовий чи "духовний" процес (1 Кор. 10:14-22). 

Курт Маркворт, Спасенна істина: доктрина для мирян

понеділок, 12 жовтня 2020 р.

Докетизм Риму і кальвінізму

     

Римський погляд на Вечерю - докетизм земних елементів; кальвіністський погляд - докетизм небесних елементів: один заперечує свідчення відчуттів у сфері відчуттів, а інший заперечує свідчення віри у сфері віри. Відчуття - компетентні свідки щодо того, де є хліб, але вони не компетентні свідки на користь або проти надприродної присутності тіла, яке перебуває у особовому союзі з Богом. Ми не маємо більше права заперечувати реальну присутність, яку утверджує Боже Слово про Христове тіло відповідно до невидимого способу, аніж з докетистами заперечувати реальність Його видимої присутності.

Чарльз Краут, Консервативна Реформація

неділя, 11 жовтня 2020 р.

Проповідь на 18-у неділю по П'ятидесятниці

                                

ВІРА І ЛЮБОВ, УПОКОРЕННЯ І ПІДНЕСЕННЯ
                                   (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
І сталось, що Він у суботу ввійшов був до дому одного з фарисейських старшин, щоб хліба спожити, а вони назирали за Ним. І ото перед Ним був один чоловік, слабий на водянку. Ісус же озвався й сказав до законників та фарисеїв: «Чи вздоровляти в суботу годиться чи ні?»  Вони ж мовчали. А Він, доторкнувшись, уздоровив його та відпустив... І сказав Він до них: «Коли осел або віл котрогось із вас упаде до криниці, то хіба він не витягне зараз його дня суботнього?» І вони не могли відповісти на це.
А як Він спостеріг, як вони собі перші місця вибирали, то сказав до запрошених притчу: «Коли хто покличе тебе на весілля, не сідай на першому місці, щоб не трапився хто поважніший за тебе з покликаних, і щоб той, хто покликав тебе та його, не прийшов і тобі не сказав: «Поступися цьому місцем!» І тоді ти із соромом станеш займати місце останнє... Але як ти будеш запрошений, то приходь, і сідай на останньому місці, щоб той, хто покликав тебе, підійшов і сказав тобі: «Приятелю, – сідай вище!» Тоді буде честь тобі перед покликаними з тобою. Хто-бо підноситься – буде впокорений, а хто впокоряється – той піднесеться (Євангеліє від Св. Луки 14:1-11).


             Нехай буде вам благодать та мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа! (Еф. 1:2) Амінь.
                Дорогі брати і сестри, є такий підхід до виконання законів: «Суворість законів компенсується їхнім поганим виконанням». Цей вислів особливо доречний для тих країн, де законодавці або керівники держави творять такі закони, які дають заможне життя лише верхівці і її слугам нам місцях, а решту народу нещадно визискують. Згадайте, наприклад, радянські закони і, зокрема, закон про п’ять колосків, коли будь-яку дитину або дорослого, в яких у час Голодомору ловили на полі бодай з п’ятьма колосками, могли убити або відправити в концтабори.
 
               Тож з часом люди навчилися обходити такі і подібні закони, писані комуністами і їхніми нащадками, і зменшувати вплив безбожників і пекла на життя народу. Проте Закон Божий – зовсім інша річ. Не було кращого законодавства на землі, ніж те, що його отримали від Бога ізраїльтяни. Вони отримали чудовий закон для того, аби мати добре, мирне життя в Обіцяному Краї, допоки до них прийде обіцяний Месія-Христос, Спаситель світу.
 
               Закон Божий – звісно суворий до тих, хто його порушує. Виконати його досконало неможливо. Але цей Закон був даний з любові до людей і, відповідно, передбачав те, що підсумовує Апостол Павло: «Любов – виконання Закону» (Рим. 13:10). Такими мали бути і всі закони людські. Власне кажучи, всі закони мають бути спрямовані на утвердження любові до людини і припиняти свою дію щойно вони починають любові перечити, як-от жахливі більшовицькі і деякі закони з нинішнього світу.
 
               Писання наводить приклади того, як деякі частини Закону Божого не виконувались у певний час життя Божого народу. Наприклад, коли Божий народ блукав пустинею, то впродовж років блукання не здійснювалось обрізання. Чому вони не здійснювалось? Тому що обрізана дитина або й дорослий могли мати температуру, інфекцію і вони не могли б рухатись у тому темпі, який задавав Господь, віддаючи знак Своєму народові, переходити з одного місця в інше.
 
               Вони не могли б також вести необхідних бойових дій, захищатись у разі потреби тощо. Ось так в силу включався принцип панування любові над законом. Мойсей не мав проблем з тим, щоб порушувати заповідь, яку від Бога отримав навіть не сам Мойсей, але ще патріарх Авраам. Мойсей вірив у грядущого Христа і знав Божі задуми, і Боже любляче серце.
 
               Люди невіруючі не знають милостивого Бога. Тож вони – жорстокі та вкрай вимогливі не стільки до себе, як до ближніх. А Христос, Син Божий – істинний Бог та істина людина в одній Особі. Він – Бог во плоті. Він – приязний, добрий, милостивий. Він сповнений співчуття, емпатії.
 
               Він нікому не відмовляє у допомозі. Нікого не залишає без утіхи. Чоловік, із сьогоднішнього Євангелія, хворий на водянку і він знає саме такого Христа. Тож іде за Ним і заходить у дім, де зібране велике товариство і то таке товариство, яке мало пошану серед юдеїв. Це були фарисеї, які дуже пильнували, аби не порушити Закон Мойсея. А дім належав одному із їхніх старшин.
 
               Коли Христос, очевидно, на запрошення того безіменного старшини, і вочевидь невіруючого, був запрошений на скромний обід, то і решта фарисеїв зійшлися, аби за ним назирати. Це не було прийняття Христа, як любого гостя, аби Його нагодувати, а запрошення в пастку, аби його потім в чому обвинуватити і таким завдати удару проповіді Євангелія.
 
               Наш бідний, тяжко хворий чоловік не побоявся навіть такого лукавого товариства. Він іде за Христом і стає перед Ним на очах усіх противників Христа, бо він у Христа вірує. В нього надії поза Христом немає. І Христос його не підведе. Христос ніколи не підводить. Бог так полюбив нас, що дав нам Свого Єдинородного Сина з небес, аби нам допомагати, аби нас спасати. Тож хай лютує світ і диявол – ми перебуваємо в Христових руках і в безпеці.
 
               Розмови між Христом і хворим на водянку немає. Господеві не потрібні слова, аби знати, що в нас на серці. Господь Христос «просвічує кожну людину, що приходить на світ» (Ів. 1:9). Тож, коли Він бачить страждання і потребу, а ще не бачить співчуття у присутніх, а лише бажання спіймати Його на порушенні Закону, аби потім Христа і всіх Його людей переслідувати та нищити, Ісус «озвався й сказав до законників та фарисеїв: «Чи вздоровляти в суботу годиться чи ні?» 
 
               Фарисеї і законники в Христа не вірують і любові не мають. Вони мовчать. Якби Ахімелех, священик, який служив у скинії, коли до нього прибіг переслідуваний Давид, був фарисеєм і законником, то Давид умер би від голоду і виснаження. Адже в храмі були лише показні хліби, які не повинні були їсти звичайні люди, навіть царі. Ті хліби могли їсти, відповідно до Закону Божого, лише священики. Проте Ахімелех віддав хліби Давидові і його людям, бо «любов – виконання Закону». Ахімелех, священик юдейський, знав Христа і виконання Закону у любові.
 
               Ці ж юдеї стоять і мовчать. Для них Закон – це радше тягар та інструмент тортур. Без віри в Христа, тобто без любові вони Закон не розуміють і ніколи без Христа вони Закону розуміти не будуть, як ми це бачимо навіть у ХХІ столітті. Тож вони мовчать. Вони вижили з-поміж себе добрих проповідників і учителів. Вони згуртувались у жорстокості і Бога милостивого не знають. Бо знати Бога милостивого означає знати Христа.
 
               І ось у цьому середовищі бездушності і жорсткосердя, Христова любов виливається на нашого хворого. Син Божий «доторкнувшись, уздоровив його та відпустив...» З якою радістю мав той чоловік іти додому! Як Він славив Христа за зцілення, яке він щойно отримав! Як він тішився здоровям і любовю Божою!
 
               А Ісус ставить ще одне питання тим, кого юдеї вважали за святих: «Коли осел або віл котрогось із вас упаде до криниці, то хіба він не витягне зараз його дня суботнього?»  Христос насправді відповіді не потребує. Він бачить їхню жорстокість і наче каже їм: «Ви – жорстокі безумці!  Навіть до тварин Бог виявляє милість, незважаючи на день або свято, а тут бідний, нещасний ізраїльтянин, який потребує любові і милості, а ви мовчите!»
 
               Вони не лише мовчать – упродовж століть їхні батьки гнали і переслідували пророків і проповідників, які проповідували Христа і те, що любов є виконанням Закону. Для них любов чужа, або принаймні обмежена колом їхніх одновірців і таких само невіруючих послідовників. Тож для них Христос і всі Його учні, що звіщають Євангеліє і пояснюють, що любов є виконанням Закону – єретики.
 
               Тож вони мовчки собі усідаються за трапезу. І, в звичний для себе спосіб, вочевидь зі штовханиною, відтискаючи одне одного, вибирають найліпші місця за столом – поближче до господаря. Які вони себелюбні і нелюбовні водночас! Себелюбні, бо люблять лише себе самих і добиваються непотрібних привілеїв лише для себе. І нелюбовні, бо не мають ніякої любові до своїх ближніх. Чим же вони кращі за язичників, які про істинного Бога ніколи не чули?
 
               Тож Господь не мовчить і до них промовляє притчу аби вони виявляли скромність і покірність, і аби господар сам визначав, кому яку надати честь. Господь Христос не каже, що якийсь звичайний робітник має сидіти вище, скажімо від Президента країни. Не про це Він тут говорить. Він віддає такі речі на розсуд  світського порядку і резону. Мають бути керівники і сіл, і міст, і народу, і відповідна честь і пошану слід їм віддавати та віддавати належну їм покору.
 
               Тут Господь говорить про духовні речі і тут покірність хвалиться. Без впокорення перед Богом, без служіння всім ближнім у потребі немає ніякої духовності і віри. Є вдавана покірність, є вдавана, фальшива віра, яка прикривається непотрібними нікому звичаями та одежами. А істинної віри немає. Бо істинна віра виявлялась б у любові до чоловіка, що був хворий на водянку і в смиренності та вдячності до Христа, і навіть одне до одного. Там нічого такого серед фарисеїв і законників не було. Тож вони й не розуміють, що всі закони коряться любові та потребі, а не навпаки. І не служать у покорі Богові і всім ближнім.
 
               Усім людям служить Христос.  Він виявив Свою абсолютну покірність тим, що упокорився заради всіх нас аж до смерті на хресті. Вічний, святий, істинний Бог стався людиною, забрав усі наші гріхи на Себе і обмив їх усі Своєю святою і невинною кров’ю. З невимовної любові до кожної людини, Ісус приніс Себе в досконалу жертву за всі провини людства – усі наші гріхи вільні та невільні.
 
               І на третій день Він воскрес із мертвих, засвідчивши, що жертва за гріхи повна і що кожен, хто вірує в Христа, виправданий перед Богом і має прощення гріхів, праведність, воскресіння і вічне життя у Його Царстві. І такий віруючий, буде смиренним перед Богом у цьому житті, покірний у служінні усім своїм потребуючим ближнім, буде звеличений не людьми, а Сином Божим, Який Останнього Дня повернеться у славі, аби воскресити всіх людей, піднесених у земних гордощах і невірстві опустити до аду, і запросити усіх нас, любі віруючі до вічної радості Царства Небесного. 
 
               А до того часу люблячий Господь покріплює наше серце, нашу віру і наше сумління Своїм Словом і Своїм Таїнством. А ми любимо Христа і служимо одне одному. Заради Христа. Амінь.
 
               Благодать зо всіма, що незмінно люблять Господа нашого Ісуса Христа! Амінь (Ефесян 6:24).

День Св. Пилипа, диякона

      
Сьогодні ми згадуємо Св. Пилипа і дякуємо за нього Господу. Пилип, якого також названо євангелістом (Дії 21:8), був одним із семи мужів, яких призначили для допомоги в праці Дванадцяти Апостолам і ранній Церкві, що швидко зростала. Вони мали наглядати за розподілом їжі для бідних (Дії 6:1-6). Після мучеництва Степана, Пилип проголошував Євангеліє у Самарії і привів Симона ворожбита до віри в Христа (Дії 8:4-13). Він також був дієвим у приведенні до навернення ефіопського євнуха (Дії 8:26-39), через якого Пилип став відповідальним за принесення Доброї Новини про Ісуса до народів на африканському континенті. У місті Кесарії він приймав в себе вдома Апостола Павла, який зупинявся там під час своєї останньої подорожі до Єрусалиму.

Молитва на День Св. Пилипа, диякона:

     Всемогутній і віковічний Боже! Ми дякуємо Тобі за Твого слугу Пилипа, диякона. Ти покликав його, аби він проповідував Євангеліє людям Самарії і Ефіопії. Піднімай у нашому та в кожному краї посланців Твого Царства, аби Твоя Церква могла проголошувати невимовні багатства нашого Спасителя, Ісуса Христа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.
 

Зі Скарбниці щоденної молитви

субота, 10 жовтня 2020 р.

Обновлення у Хрищенні

     (Св. Апостол) Павло... коротко, але глибоко розкриває та описує весь процес обновлення в Римлян 6:4 і далі, де він говорить про те, що ми, по-перше, занурені Хрищенням у смерть Христову, і поховані з Ним у смерть так, щоб сила та дієвість Христової смерті не лише прощала нам наші гріхи, але й Духом Святим починала в охрищених людях розпинати, умертвляти та ховати гріх у плоті, аби гріх більше вже в нашому тілі не правив і, аби ми не корились його пожадливостям, але щоб знищити тіло гріховне. 

     По-друге, Хрищенням ми також робимось учасниками Христового воскресіння, а саме: через нього Святий Дух відновлює розум так, що ми зодягаємось у нову людину, яка створена відповідно до Божої праведності та святості у правді (Ефесян 4:24)

Мартін Хемніц, Довідник: служіння, Слово і Таїнства 

пʼятниця, 9 жовтня 2020 р.

День Св. Патріарха Авраама

        

Сьогодні ми згадуємо Св. Патріарха Авраама і дякуємо за нього Богові. Авраам, який раніше називався Аврамом, був покликаний Богом, аби стати отцем великого народу (Буття 12). Маючи 79 років, у послухові до Божого наказу, він, його дружина Сара (яка стане називатися Сарра) і його племіник Лот з міста Харану перебралися на південний захід, у Ханаанський край.
        Там Бог установив з Авраамом заповіт (Буття 15:8), пообіцявши Ханаанський край його нащадкам. Коли Авраамові виповнилося 100 років, а Саррі було 90 років, вони були благословенні Ісаком, сином, якого їм давно обіцяв Бог. Авраам виявив винятковий послух Богові, Який наказав йому принести Ісака в жертву цілопалення. Бог пощадив життя юнака лише в останню мить і взамін у жертву надав барана (Буття 22:1-19).
         Авраам помер у віці 175 років і був похований у печері Махпела, яку раніше був купив для поховання своєї дружини Сарри. Його особливо вшановуємо, як першого з трьох Старозаповітних Патріархів - і за його праведність перед Богом через віру (Римлян 4:1-12).
                              
                                           Молитва на День Св. Патріарха Авраама:


     Господи Боже!  Отче Небесний! Ти обіцяв Авраамові, що він стане батьком багатьох народів. Ти привів його в край Ханаанський і Ти запечатав Твою з ним обітницю проливанням крові. Благослови, аби ми бачили в Ісусові, Насінні Авраамовім, обітницю Нового Завіту Твоєї Святої Церкви, запечатану Ісусовою кров'ю на хресті, яка дається нам нині у чаші Нового Заповіту; через Ісуса Христа, Твого Сина, а нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.


Зі Скарбниці щоденної молитви.